Лекція 2.

➢ Внутрішні сили. Метод перерізів.

➢ Напруження.
➢ Визначення силових факторів в поперечному перерізі бруса.
➢ Осьовий (центральний) розтяг (стиск) стержня.
➢ Закон Гука (1678) при осьовому розтязі.
➢ Побудова епюр для ступінчастого стержня.
➢ Приклади інженерних задач.

1
 Внутрішні сили. Метод перерізів

Зв’язність тіла в недеформованому стані обумовлюється тим, що між атомами

існують сили взаємодії. Зовнішні сили викликають деформацію тіла, отже, змінюються
міжатомні відстані, внаслідок чого змінюються і сили взаємодії між атомами. Зміну сил
взаємодії між атомами внаслідок деформації будемо називати внутрішніми
силами, які супроводжують деформацію.
Однак, в опорі матеріалів тіло замінюється його моделлю – однорідним тілом
(суцільним середовищем). Тому міру внутрішніх сил вводять формальним
способом, використовуючи для цього метод перерізів. Він заснований на такому
принципі: якщо конструкція під дією зовнішніх сил знаходиться в рівновазі,
то і будь-яка її частина знаходиться в рівновазі. Цей принцип дозволяє
встановити зв'язок між зовнішніми силами і внутрішніми.

Розділимо тіло на 2 частини деякою поверхнею (площиною).

Одну частину відкинемо, і розглянемо рівновагу іншої частини. Згідно з
аксіомою в'язей дію відкинутої частини можна замінити силами,
розподіленими по поверхні розрізу.

2
 Внутрішні сили. Метод перерізів

R0 – головний вектор, М0 – головний момент

внутрішніх сил в даному перерізі (зведені до точки О –
центру ваги перерізу). У різних перерізах виникають
різні внутрішні сили.
Рівняння рівноваги для лівої частини тіла
матиме вигляд:
R0+ Rл =0, М0+ Мл =0 (1),
де Rл і Мл – головний вектор і головний момент всіх
зовнішніх сил, що діють на ліву від перерізу частину
тіла (Р1… Рк).
→ Для правої частини:
→ dP
p= -R0+ Rпр =0, -М0+ Мпр =0, (2)
dF
(«-» на основі 3-го закона Ньютона).

3
 Внутрішні сили. Метод перерізів

✓ Головний вектор і головний момент внутрішніх сил можна визначити

формулами (1) або (2), розглядаючи рівновагу лівої або правої частини.

✓ Кожне з векторних рівнянь систем (1) або (2) дає по три скалярні рівняння, що
дозволяють (якщо немає серед зовнішніх сил – невідомих реакцій) визначити
три проєкції вектора внутрішніх сил і три проєкції вектора момента.

✓ Якщо конструкція абсолютно жорстка, то вона може витримати будь-які

навантаження, і внутрішні сили інтересу не представляють. Тому в опорі
матеріалів основну увагу приділяють аналізу внутрішніх сил.

4
 Напруження
Напруження – це міра розподілу внутрішніх
сил по довільному поперечному перерізу.
→
→* P
Величина p = (1)
F
називається середнім вектором напружень, що діють по площинці F з
нормаллю ν.
Площинку F стягуємо в точку А. Тоді величина
→
→ P
p = lim (2)
F → 0 F
Це є істинний вектор напружень в точці А, що діє по площинці з нормаллю ν. Через точку А
можна провести нескінченне число площинок, які будуть визначатися своєї нормаллю. По кожній
такій площинці діятиме свій вектор напружень.

У Міжнародній системі одиниць (СІ) напруження вимірюється в Паскалях (Н/м2), в

технічній системі – в кг/см2, кг/мм2.

5
 Напруження

Повне напруження може бути розкладено на три складові:

по нормалі до площини перерізу і по двом осям в площині
перерізу.
Складову напружень по нормалі позначають σ і
називають нормальним напруженням.

Складові в площині перерізу позначають τ і

називають дотичними напруженнями.

σνν ≡ σν – нормальне напруження, що діє по площинці з

нормаллю ν в напрямку ν.
τνs і τνt – дотичні напруження, що діють по площинці з
нормаллю ν в напрямку відповідно s і t.

Якщо через точку А в тілі провести іншу площинку, напруження

в тій же точці, взагалі кажучи, буде іншим. Сукупність
напружень для всієї множини площинок, що проходять
через точку, утворює напружений стан в точці.

6
 Напруження

z z σz
τzx
τzy
τyz   x  xy  xz 
σz τxz σy  
T =  yx  y  yz 
σх  
τzy τxy τyx  zx  zy  z 
y y

τzx
х Напружений стан визначається дев’ятьма числовими
х
величинами, з яких шість є незалежними, і є в опорі
матеріалів одним з найбільш важливих понять.
Напружений стан в точці розглядається як єдине ціле –
фізична величина, яка називається тензором
напружень.
Можна показати, що ця матриця є симетричним тензором ІІ порядку,
тобто, що  xy =  yx , і  xz =  zx і  yz =  zy . Якщо заданий тензор напружень в будь-якій
системі координат, то в іншій системі координат напруження перетвориться
за правилами перетворення тензорів.
7
Визначення силових факторів в поперечному перерізі бруса
Під брусом розуміємо тіло, 2 характерних розміру
якого малі в порівнянні з третім: a, b << l. Якщо a << b
<< l, то такий брус називається тонкостінних
стержнем.
Скористаємося методом перерізів: розділимо брус на
дві частини площиною, нормальною до осі бруса,
відкинемо ліву частину і розглянемо рівновагу правої
частини. Дію відкинутою частини замінимо силами,
розподіленими по поперечному перерізу.
Довільну систему сил, що діють в поперечному перерізі можна привести до
головного вектору R і головного моменту М.
Якщо вісь z направити уздовж нормалі n до площини перерізу, то сила Rz = N
осьова (нормальна або поздовжня) сила (розтягувальна або стискальна), сили Rх
= Qх і Rу = Qy – перерізувальні (поперечні), Мz – крутний момент, Мх і Му –
згинальні моменти відносно осей x і y.
Всі 6 силових факторів, що діють в поперечному перерізі, можна визначити
на підставі рівнянь статики.
8
Осьовий (центральний) розтяг (стиск) стержня
У найпростішому випадку навантаження в
поперечному перерізі може діяти тільки поздовжня
сила N. Така деформація бруса називається осьовим
(центральним) розтягом (стиском).
Брус, що працює на розтяг (стиск)
називається стержнем.
При розтягуванні до кінців стрижня осьові сили
можуть прикладатися по-різному. Важливо, щоб
рівнодійна всіх сил діяла уздовж осі стержня.

9
 Осьовий (центральний) розтяг (стиск) стержня

Р В області прикладання зовнішніх сил напруження

Р залежать від форми кінця стрижня і способу прикладання
зусиль до нього. Питання визначення напружень в області
прикладання зусиль вирішуються методами теорії пружності
і пластичності. На основі принципу Сен-Венана спосіб
прикладання зусиль впливає на розподіл напружень на
відстані, розміри якої співмірні з розмірами поперечного
перерізу стержня.

Р
Р
Використовуючи метод перерізів, з рівнянь статики маємо:
Р = N.

N N Р
Р

10
 Осьовий (центральний) розтяг (стиск) стержня
Визначимо закон розподілу сили N по поперечному перерізу стержня, тобто,
визначимо напруження, що діють в поперечному перерізі.
Для вирішення цього завдання скористаємося гіпотезою Бернуллі:
поперечні перерізі, плоскі до деформації стержня залишаються
плоскими і ортогональними осі стержня і після деформації.
Гіпотеза Бернуллі підтверджується експериментами, а також методами
теорії пружності (теоретично).
Гіпотеза Бернуллі підтвердила, що всі поздовжні волокна між
перерізами отримують одне й те саме видовження. Звідси можна
зробити висновок, що сила N розподіляється по поперечному
перерізу рівномірно.
Тобто, σ = N/F (N = Р).
Розтягувальні напруження (і силу) прийнято вважати
додатними, стискальні – від’ємними.

11
 Закон Гука (1678) при осьовому розтязі
l

b b+∆b Р
Р

l+∆l
∆l – абсолютна поздовжня деформація, ∆b – абсолютна поперечна
деформація.
ε1 = ∆l/l – відносна поздовжня деформація
(безрозмірна величина або ε1*100% в %),
ε2 = ∆b/b – відносна поперечна деформація.
Відносна деформація не залежить від довжини стержня.

 =
N Якщо зовнішнє навантаження не перевищує певної
При осьовому розтязі
F межі, то, як встановив Гук, σ1=Eε1

Е – коефіцієнт пропорційності, який називається модулем пружності 1 роду або

модулем Юнга. [E]=[сила/довжина2]=[кг/см2]. Для сталі E= (2÷2,2)*106 кг/см2 Для
кольорових металів – на порядок менше. Для дерева – на 2 порядки,
Як показали експерименти, існує зв'язок між ε1 і ε2: ε2=-νε1, де ν – коефіцієнт Пуассона
або коефіцієнт поперечної деформації (безрозмірна величина). Для сталі ν = 0,2-0,3,
гуми ν = 0,5, пробки ν = 0. 0≤ ν ≤0,5
12
 Закон Гука (1678) при осьовому розтязі
F

У розглянутому випадку σ1, ε1 і ε2 є постійними. Вони не залежать від координат

точки, в якій обчислюються. Такий напружений (деформований) стан називається
однорідним. P l Pl
Закон Гука перепишемо у вигляді: =E або l =
F l EF
EF – жорсткість стержня на розтяг.
Дана формула справедлива при однорідному напруженому стані.

При неоднорідному напруженому стані виділяємо смужку висотою

dz і для неї записуємо закон Гука:
l
N ( z ) dz N ( z )dz
 ( dz ) = , звідси l = 
EF ( z ) 0
EF ( z )
dz

13
 Побудова епюр для ступінчастого стержня
F3
F2 F1 Дано: P1 = 14000 кг, P2 = – 2000 кг, P3 = 10000 кг,
Р3 Р2 Р1 F1 = 10 cм2, F2 = 15 cм2, F3 = 20 cм2,
Е1 = 2·106 кг/cм2, Е2 = 1·106 кг/cм2,
l3 l2 l1 Е3 = 0,7·106 кг/cм2, l1 = 100 см, l2 = 150 см,
l3 = 200 см
1. Поділимо стержень на ділянки, межами яких є поперечні перерізи, в яких:
а) прикладені зовнішні сили,
б) змінюються розміри поперечних перерізів або
в) матеріал.
Даний стержень складається з трьох ділянок.
Нумерацію ділянок починаємо з вільного кінця стержня.
Відповідно до методу перерізів на кожній з ділянок стержня зробимо уявний переріз, відкинемо
частину стержня зліва від цього перерізу (рис. на наступному слайді) та розглянемо рівновагу
частини, що залишилася. Вона знаходиться під дією зовнішніх сил та осьового зусилля –
рівнодійної внутрішніх розподілених по перерізу сил.

14
 Побудова епюр для ступінчастого стержня
3 ділянка 2 ділянка 1 ділянка Для частин стержня, розташованих праворуч
від перерізів А, В і С відповідно, маємо:
N1 = Р1 = 14000 кг,
Р3 Р2 Р1
N2 = Р1 + Р2 = 14000 – 2000 = 12000 кг,
А N3 = Р1 + Р2 + Р3 = 14000 – 2000 +10000 =
В
С 22000 кг.
N1 Р1 2. Визначаємо напруження на кожній ділянці
стержня:
σ1 = N1/F1 = 14000/10 = 1400 кг/cм2,
Р2 Р1
N2 σ2 = N2/F2 = 12000/15 = 800 кг/cм2,
σ3 = N3/F3 = 22000/20 = 1100 кг/cм2.
Визначаємо абсолютні видовження кожної
N3 Р3 Р2 Р1 ділянки:
N 1l1 14000  100
l1 = = = 0,07 см ,
E1 F1 2  10 6  10

N 2 l 2 12000  150
l 2 = = = 0,12 см ,
E 2 F2 1  10 6  15

N 3l3 22000  100

l 3 = = = 0,3143 см .
E 3 F3 0,7  10 6  20 15
 Побудова епюр для ступінчастого стержня
Повне видовження стержня є сумою абсолютних видовжень кожної ділянки:
l = l1 + l2 + l3 = 0,07 + 0,12 + 0,3143 = 0,5043 см
3. Епюри осьових зусиль і напружень є постійними функціями на кожній з ділянок
стержня, а переміщення поперечних перерізів – лінійними функціями, що залежать від
координати z. Для зручності запису функції переміщення u виберемо початок осі z у жорстко
защемленому перерізі (лівий кінець стержня):

 N3z
 , 0  z  l3 ,
 E 3 F3
N l N ( z − l3 )
u( z) =  3 3 + 2 , l3  z  l 2 + l3 ,
 E 3 F3 E 2 F2
 N 3l3 N 2 l 2 N 1 ( z − (l 2 + l3 ))
E F + E F + , l 2 + l3  z  l1 + l 2 + l3 .
 3 3 2 2 E1 F1

16
 Побудова епюр для ступінчастого стержня
Функція переміщень кусково-лінійна, розривів F3
на границях ділянок не має. На границях ділянок F2
F1
ця функція має значення:
Р3 Р2 Р1
u ( 0 ) = 0, z

N 3l3 l3 l2 l1
u (l 3 ) = = l3 = 0,3143 см,
E 3 F3 22000
14000
N l N l 1200
u (l 2 + l3 ) = 3 3 + 2 2 = l3 + l 2 = 0,3143 + 0,12 = 0,4343 см, 0
E 3 F3 E 2 F2 N, кг
N 3l3 N 2 l 2 Nl
u (l1 + l 2 + l 3 ) = + + 1 1 = l3 + l 2 + l1 = l = 0,5043 см. 1400
E 3 F3 E 2 F2 E1 F1 1100
800
Тобто, для побудови епюри переміщень необов’язково
записувати її аналітичний вираз, достатньо лише σ, кг/cм2
поєднати між собою 4 указані точки прямими
0,5043
лініями. 0,4343
0,3143

u, cм

17
 Приклади інженерних задач
Приклад 1: Стержень під дією власної ваги.
N = Fz,  = z
u + du − u du
= =
dz dz
Ndz
du =
EF
l
Fd  l 2
u= = (l 2 − z 2 ) u max =
z
EF 2E 2E

Отримані вище формули не мають місця в області різких змін F.

При цьому ми користуємося принципом Сен-Венана.

18
 Приклади інженерних задач
Приклад 2: Колона навантажена силою Р і силами власної ваги. Підібрати такий закон зміни
площі поперечного перерізу F=F(z), щоб напруження у всіх перерізах були однакові і рівні P/F0.
За умовою задачі:
z
P N ( z ) = P +   Fd
 ( z) = 1 =
(0)

F0 z 0

P +   Fd
N ( z) P
1( z) = = 0
=
F F ( z) F0
z
P dF
P +   Fd = F F ( z ) dz = P
0
F0 F0

 1( 0 ) dF  1( 0 )  1( 0 ) F
dz = z= (ln F − ln C ) = ln
z F   C
F = C exp z
F = F0 exp
 1( 0 )  1( 0 )
Реалізація залежності вимагає значних витрат на виготовлення. Тому
на практиці трохи відступають від ідеальної теоретичної форми,
навмисне допускаючи певну перевитрату матеріалу, але досягаючи
19
при цьому істотного спрощення конструкції (форма усіченого конуса).
 Приклади інженерних задач
Приклад 3: Проєктування троса рівного опору, який утримуватиме батискаф, в
якому професор Жак Пікар і інженер-дослідник Джон Уолш в 1960 році досягли
найбільшої глибини світового океану (Маріанська впадина, 11034 км).
Дано:
Вага батискафа із дослідниками 98 кН, питома вага матеріалу троса 89 кН/м3.
Границя міцності матеріалу 1960 Мпа, коефіцієнт запасу міцності = 4,
довжина троса 11 км.

З використанням формул задачі з прикладу 2, нехтуючи архимедовою силою,

яка йде у запас міцності, спроєктовано трос круглого діаметру зі змінним
поперечним перерізом:
найменша площа – 200 мм2 (d=16 мм), найбільша – 1475 мм2 (d=43 мм).

Якщо взяти трос постійного поперечного перерізу з d=43 мм, то він

витримає навантаження лише до глибини 4760 м.

Якщо трос матиме поперечний переріз нескінченної величини d→∞, то

найбільша глибина, якої можна досягти безпечно, 5500 м.

https://www.youtube.com/watch?v=abeE7paSOgk
20
 Додаткове завдання (за бажанням,
+3 бали (слайди+доповідь))
1. Оцініть з урахуванням вивченого матеріалу інженерну задачу підйому тризуба для
монумента Батьківщина-Мати.
2. Наведіть інші відомі приклади інженерних задач на розтяг-стиск.

21
Дякую за увагу!

22