Реферат

На тему: Бойове мистецтво козаків

Олійника Владислава

Джерела: https://uk.wikipedia.org/wiki/ https://naurok.com.ua/ https://newpathway.ca/

Військове мистецтво запорозьких козаків — специфічні,

характерні Війську Запорозькому, стратегічні та тактичні методи і засоби
ведення бойових дій. Вони володіли різними видами зброї.

Козаки-запорожці здобули славу своїми відчайдушними походами, під

час яких виявляли зразки воєнної стратегії і високий рівень особистої
боєздатності. Запорожець, готуючись до битви з ворогом, насамперед
покладався на свою зброю і заздалегідь вправлявся в майстерному
володінні нею. Жодного разу Військо Запорозьке у битві проти
озброєного ворога не кидало в бур’ян рушниці, шаблі чи списи, щоб
битися навкулачки. Подібним чином поводилися в бою й нащадки
запорожців, у тому числі й, кубанські козаки, які зберігали, розвивали й
застосовували мистецтво збройного бою аж до Другої світової війни. При
цьому, в силу технічного прогресу, основою специфічного військового
мистецтва козаків стало володіння холодною зброєю (шабля-шашка та
піка-багнет). Такий самий розвиток відбувся у Європі (фехтування на
рапірах, шаблях тощо) та Азії (наприклад, японське мистецтво бою на
мечах «Кендо»).

Запорозькі козаки зарекомендували себе як здібні моряки. Вони

будували човни-чайки на 50 — 70 чи на 20 — 30 вояків. На великих
установлювали 4 — 6 гармат, на малих — 1 — 2. До бортів прикріплювати
пояси з очерету, які під час бурі утримували човни на хвилях, як
поплавки, а в бою вони були додатковим захистом від
ворожих стріл і куль. У відкритому морі козаки намагалися наблизитися
до ворога непомітно або вночі, або з боку сонця. Відтак вони брали
вороже судно на абордаж. У морських битвах козаки сміливо атакували як
окремі кораблі, так і турецькі флотилії, часто здобуваючи перемогу.
Також, за твердженнями французьких, англійських ] та російських авторів,
козаками використовувалися підводні човни, які могли деякий час
перебувати під водою. Використовуючи дані підводні човни, козаки
в 1595 році здобули турецьке місто Синоп.

Історія бойової культури Танець – це комплекс закодованих рухів, і в

давнину про це добре знали. Платон (давньогрецький мислитель),
споглядаючи танці озброєних воїнів, відзначав, що танці легіонерів
нагадують захисні рухи, стрибки назад та в боки. Як військові маневри,
такі танцювальні рухи могли об’єднувати ціле військо. Бойовий гопак –
стиль бою козаків. У мистецтві бойового гопака об’єднані ударна та
кидкова техніки з пластикою танцю. Для бойового гопака характерні
нанесення ударів руками і ногами.
Спас – вид українського бойового мистецтва. Спас являє собою
вдосконалене мистецтво ведення битви. Опрацьовуючи різні джерелах,
стає зрозумілим, що він був створений на основі вчення воїнів
характерників. Бійці мали не просто досвід ведення боротьби, а й
користувалися глибокими знаннями у сфері медицини. Крім цього, за
згадками деяких істориків, характерники могли зникати та з’являтися,
коли заманеться, переміщувались за секунду в потрібне місце та мали
надприродні здібності. Особливістю Спасу є техніка, яка називається
''гойдок''. Вона є рухливою базою цього бойового мистецтва. Задачею
''гойдка'' є максимально швидке зближення з ворогом із одночасним
ухиленням з лінії атаки та заходом супротивнику в бік. Ключовим у
виконанні ''гойдка'' є ''червона пляма" — дистанція початку ''гойдка''.
На своїх семінарах Леонід Безклубий розповідав також про "гойдок
смерті'' — техніку, яка дозволяє ухилятися від пострілів пістолета з
одночасним зближенням до ворога. Навчання у Спасі відбувається в першу
чергу завдяки певним специфічним іграм. Такий підхід зумовлено
високою травматичністю техніки. Найбільш поширеними є ''Смалений
вовк'', ''Сірко на прив'язі'', ''Цурки-палки'', ''Панас''. Хоча, система
підготовки не обмежується лише цими іграми. Вони складають систему
підготовки козака — ''козацький грай''. Наразі ''козацький грай''
найбільш розвинено в Миколаєві.