Сприйняття корупції

1.

Бали Сприймаються як менш корумповані Сприймаються як більш

корумповані

99–90 89–80 79–70 69–60 59–50 49–40 39-30 29–20 19–10 9–0

2. Найменш корумповані країни: Швеція, Германія, Канада, США,Ботсвана.

Назвіть по п’ять країн з найвищим і найнижчим рівнем свободи преси.

Індекс свободи преси 2023

 Гарна ситуація
Задовільна ситуація
Помітні проблеми
Складна ситуація
Дуже серйозна ситуація
Не класифіковано / Немає даних
4. Свобода слова в Україні через повномасштабну війну зазнала викликів.
Журналісти стали частіше стикатися із обмеженнями в своїй роботі щодо
доступу до інформації про перебіг військових дій, різні загрози для
цивільного населення, завдані ворогом руйнування.

На практиці обмеження свободи слова можуть спричиняти неадекватне

сприйняття суспільством ситуації, зростання кількості фейків та
дезінформації, які можуть бути частиною інформаційної війни росії.

Які випадки порушень у доступі до

інформації, що стосується війни,
фіксувалися
Редакторка видання «Район.Рівне» Марія Мартинюк пригадує, як на сайті
однієї з міських рад Одеської області натрапила на новину, що в місті
прощатимуться з військовим, який загинув «внаслідок бойових дій на полігоні в
Рівненській області». Оскільки бойових дій на Рівненщині немає, спробувала
з’ясувати деталі в оперативного командування «Захід» й одразу зіткнулася із
хамством.

«Розуміючи, що тема – «гаряча» й опрацювати її треба оперативно, я

зателефонувала пресофіцеру, назвалася, спробувала пояснити ситуацію, а у
відповідь почула: «Ви хто? А звідки я знаю, що ви – справді журналістка?
Надсилайте інформаційний запит! І взагалі, у вас є акредитація Міноборони?
Нема – до побачення!».

Кажу, що акредитації цієї в мене нема, проте можу надіслати фото редакційного
посвідчення, скрін публікації, коментар на яку намагаюся отримати. У відповідь
знову грубість. Тоді не витримала й сказала військовому з пресслужби, що мій
дзвінок йому – це теж запит на інформацію! На що той, глузливо кинув: «Де це
написано?», – пригадує медійниця.

Марія додає, що, намагаючись отримали інформацію про події на полігоні,

скинула офіцеру у месенджер фото акредитації своєї колеги з редакції та свого
редакційного посвідчення.

Отримавши у відповідь повідомлення: «Акредитація вашої колеги вже не

дійсна», – повела розмову у стилі, яким її вів військовий. Після цього він
заговорив зовсім по-іншому.
 «Він перетелефонував і сказав, що знаходиться у
відрядження на Півдні. Пояснив, що під час дії воєнного
стану полігон, який знаходиться в підпорядкуванні
оперативного командування «Захід», використовують для
навчання й інші командування, тож, аби з’ясувати, за яких
саме обставин загинув військовий з Одещини, треба
звертатися із запитом до їхнього командування. По суті, це
все можна було сказати одразу», – резюмує рівненська
журналістка.

2) Вадим Карп’як, журналіст каналу ICTV і ведучий програми «Свобода

слова» згадує: «Від 24 лютого ми всі стали воєнкорами, і нам всім довелося
опановувати ці знання специфічні, не так глибоко, як колеги, які працюють на
передовій, але нам довелося вчитися не повідомляти відразу про місця
прильотів, не повідомляти про наслідки руйнувань, бо це допомагає росіянам
точніше наводитися. Довелося тримати режим тиші і вчитися обережно
поводитися з інформацією з фронту. Не повідомляти про якісь смерті, поки це
офіційно не підтверджено і не повідомлено родичів загиблого. Були такі дрібні
нюанси, на які в мирній журналістиці не зважаєш. А тут довелося
переучуватися».

3) Наталія Нагорна, військова кореспондентка каналу «1+1», одна з

тих журналісток, яка мала досвід висвітлення бойових дій на сході
України, переконує, найскладніший період у висвітленні війни був у
2014 році.

«В нас війна триває не з 24 лютого 2022 року, в нас, давайте говорити

чесно, був час підготуватися до війни, як і в української армії. Ми вісім
років вчилися, як висвітлювати війну у різні її періоди.
Найскладнішим періодом у висвітлені війни все ж таки був 2014 рік,
коли журналісти не мали спеціальних військових знань, коли ти не
відрізняєш танк від БТР, бо в Україні була мінімізована військова
освіта».

Українські журналісти визначають для себе червоні лінії, які не

будуть перетинати. Адже головне – це національні інтереси і перемога
України, безпека українців, переконані вони. Матеріали кожного
журналіста проходять через самоцензуру: чи не зашкодить це Україні.

«Самоцензура є дуже сильний чинник в українській журналістиці.

Але, по-перше, є 34 стаття Конституції, яка передбачає, що свобода
слова може бути обмежена заради національної безпеки в умовах
воєнного часу. Є ризик, що ми з цією самоцензурою якось звикнемося,
що потім не захочемо без неї працювати, але думаю, що ми це
подолаємо як журналісти», – вважає Вадим Карп’як.

Севгіль Мусаєва переконує, що потрібно вказувати на фейки Росії.

«Пояснювати, що це брехня. Ми маємо розуміти, що відбувається у

ворога, які в нього плани, і в тому числі, які тези він поширює, тому
що вони свідчать, що відбувається всередині російської еліти. Ви маєте
пояснювати, що це брехня, і доводити, чому це неправда, що робить
Росія і навіщо вона ці чутки пояснює».

Українські журналісти впевнені, що правда – це найкраща відповідь

на агресію Кремля. Медійники вдячні за те, що західна преса
висвітлює війну в Україні. Але ціна справедливого висвітлення висока
– жертви серед репортерів. Комітет із захисту журналістів, базований у
Нью-Йорку, повідомляє про загибель в Україні у 2022 році 15
журналістів. Національна Спілка журналістів України – про 43
медійників.