1

Міністерство освіти і науки України

Національний університет “Острозька академія”
Інститут довузівського, заочного та дистанційного навчання

Есе на тему:
«Пропаганда в цілому, техніка пропаганди в світовій
війні»

Виконав:
студент 1-го курсу
заочної форми навчання
спеціальності
256 Національна безпека
НБ-11
Лозіцький Д.В.

Науковий керівник:
Санжаревський О.І.

Острог — 2022
 2

Сучасні політичні реалії переконують у тому, що пропаганда є дієвим

механізмом не лише холодної "інформаційної" війни, а й її "гарячого" аналогу.
Ефективність поєднання можливостей ЗМІ та пропаганди вперше була
апробована та доведена представниками ворогуючих сторін в умовах Першої
світової війни.
Визнання поняття «пропаганда» надане майже у всіх енциклопедичних
словниках, які досить повно розкривають сутність цього процесу. У цих
джерелах також відзначається, що на відміну від об’єктивної подачі інформації,
пропаганда подає інформацію, яка направлена насамперед для впливу на
аудиторію. Пропаганда часто подає інформацію вибірково (хоча не до кінця
сказана правда – це теж брехня), щоб спонукати до певних узагальнень, або
використовує емоційно заряджені повідомлення, щоб провокувати радше
емоційну, ніж раціональну реакцію на подану інформацію. Бажаним
результатом є зміна ставлення до суб’єкта в цільовій аудиторії. Щоб просувати
таємні політичні плани, пропаганда може використовуватись як форма
політичного протистояння.
Пропаганда війни має багатовікову історію. У той же час на ранніх етапах
розвитку цього суспільно небезпечного явища вона виражалися та проявлялась
у різних формах та мала епізодичний характер. Пропаганда війни як злочин
повинна розглядатися не лише в суто кримінально-правовому розрізі, як
діяльність апріорі протиправна, але й у розрізі національної інформаційної
безпеки. Адже пропаганда війни, як сукупність негативних за своїм соціальним
забарвленням дій, спрямовується на інформаційне середовище, деформуючи
інформацію щодо гострих соціальних питань [2].
У свою чергу це призводить до деформації суспільної свідомості,
формуванню стійкої точки зору в певних соціальних груп стосовно певних
проявів соціальної несправедливості, які можуть бути вирішені виключно за
рахунок військових дій.
У Першій світовій війні сторони конфлікту переклали провину за війну
на ворога. Відповідно, одним із головних завдань російської пропаганди було
 3

формування думки про оборонні позиції імперії та її участь у подоланні спільно

з союзниками австро-німецької агресії. Треба було вселити суспільству думку,
що це ворог готується до війни, він її розпочав і порушив існуючий спокій. Для
цього потрібно знайти докази того, що супротивник лише шукав приводу для
конфлікту: «Австро-Угорщина готувалася до війни ще з весни. Французькі та
англійські газети стверджують, що австрійські резервісти в Африці та Америці
були покликані на службу. за місяць до вбивства ерцгерцога Франца
Фердинанда Війна з Сербією, таким чином, була підготовлена раніше і жодним
чином не є результатом убивства ерцгерцога» [1].
Американський соціолог Лассвелл стверджував, що набагато
ефективніше виправдовувати війну етичними, ніж релігійними мотивами. Але в
Російській імперії релігія займала надзвичайно важливе місце в житті
суспільства. Логічно, що релігійний аспект набагато активніше
використовувався в діяльності російських пропагандистів, порівняно з іншими
країнами-учасницями світового конфлікту. Переважна більшість населення
Російської імперії сповідувала православ'я, навіть мета, яка мала виправдати
участь у війні та утвердити її благородний обов'язок - допомогти "братній"
Сербії - мала релігійний підтекст.
Православні серби розглядалися як брати, яким загрожувало католицьке
вторгнення у формі Австро-Угорської монархії. У тогочасній пресі знаходимо
підтвердження цього твердження: «Стародавні вороги слов'янства і православ'я
- німці вирішили завдати смертельного удару маленькій слабкій Сербії, і Росія
простягла їй руку братньої допомоги» [3]. Відповідно, широко тиражувалися
факти обстрілів православних храмів та знущання над священиками [2].
Щоб підкреслити небезпеку військ ворога, їх зображували покидьками,
злочинцями тощо. Задовго до Другої світової війни, до появи каральних
підрозділів, наполегливість і завзяття ворожих військ пов’язували з примусом,
алкоголем, кулеметами в тилу тощо [4].
Ворог, або «чужий», завжди підступний і жорстокий. Підтримка іміджу
вимагала поширення інформації про факти сексуального насильства над
 4

жінками, знущання над священиками, розстріли в’язнів. Вже в умовах цієї

війни міжнародні організації намагалися визначити статус біженців,
військовополонених і переміщених осіб. Факти порушень конвенцій, що
регулюють ці зони бойових дій, стали зручним приводом для звинувачення
ворога в недотриманні встановлених угод чи правил. Наприклад, у газетних
публікаціях неодноразово наголошувалося на порушеннях Женевської
конвенції, застосуванні розривних куль, розстрілі лазарету, знущаннях над
місцевим населенням з боку ворога.
Пропаганда у воєнний час повинна викликати і зміцнювати почуття
ненависті до ворога. Як не парадоксально, але це почуття має об’єднувати
громадян у боротьбі з ворогом. Адже саме народ дає рекрутів для армії та
працівників для промисловості. Тил не тільки забезпечує фронт зброєю,
обмундируванням і продовольством. Тил також надає бойовий дух солдатам.
Невдоволення з тилу швидко переноситься в окопи, і навпаки: невдачі на
фронті викликають у мирного населення відчай від перемоги.
Цивільної згуртованості, як слушно зазначає Лассвелл, неможливо
досягти за допомогою військової дисципліни та практики. Це досягається
постійним повторенням певних ідей. Цьому процесу служить пропаганда.
Окрім повідомлень з фронту, у засобах масової інформації публікувалися
повідомлення про єдність усього населення держави, допомогу пораненим і
хворим воїнам, збір пожертвувань для діючої армії [3].
При зображенні ворога, його втрат, ставлення населення до війни широко
використовувалися неперевірені факти, перебільшення чи брехня. Подібні
методи традиційно використовують супротивники. В таких умовах необхідною
стає інформація, спрямована на протидію ворожій пропаганді, захисту від її
впливів. Один із авторів періоду війни цілком слушно порівняв ефект від
впливу подібної інформації з дією отруйних газів, використання яких стало ще
однією "новинкою" війни.
Приходимо до висновку, що пропаганда війни – це інструмент
спрямованого тиску однієї держави на суспільство, населення, соціальні групи
 5

іншої держави, який не завдає прямої руйнації об’єктів матеріального світу, але
призводить до деформації суспільної свідомості, загрози суспільній психології,
національній єдності. Тобто пропаганда війни має яскраво виражені негативні
наслідки для суспільства, непомітні на перший погляд через те, що прояви
деформації психічного стану людини проявляються лише згодом.

Список використаних джерел

1. Василишин В.О. Основні підходи до розуміння пропаганди

тероризму. Інформація і право. № 2 (17). 2016. С. 99–105.
2. Голик М.М. Пропагандистська робота української преси Галичини
періоду Першої світової війни / М.М. Голик // Перша світова війна у військово-
історичному вимірі (до 100-річчя події): Збірка матеріалів Міжнародного
наукового форуму 26-28 червня 2014 р. - Львів: АСВ, 2014. - С. 44-46.
3. Кирієнко О.Ю. На варті інформаційного простору: до історії
військової цензури російського самодержавства у роки Першої світової війни /
О.Ю.Кирієнко // Перша світова війна у військово-історичному вимірі (до 100-
річчя події): Збірка матеріалів Міжнародного наукового форуму 26-28 червня
2014 р. - Львів: а Св , 2014. - С. 171-173.
4. Сегеда С.П. Інформаційна протидія російській пропаганді в армії
Австро-Угорщини / С.П.Сегеда // Перша світова війна у військовоісторичному
вимірі (до 100-річчя події): Збірка матеріалів Міжнародного наукового форуму
26-28 червня 2014 р. - Львів: АСВ, 2014. - С.163-165.