ДПТНЗ «Кролевецьке вище професійне училище»

Курс лекцій
з дисципліни «Обстеження та випробовування будівель і споруд»
підготовки фахових молодших бакалаврів
галузь знань 19 «Архітектура та будівництво»
освітньо-професійна програма «Будівництво та цивільна інженерія»
спеціальності 192 «Будівництво та цивільна інженерія»

Кролевець - 2021
 Вступ
Нaвчaльнa диcциплiнa «Oбcтeжeння тa випpoбyвaння бyдiвeль i cпopyд» згiднo
нaвчaльнoгo плaнy вiднocитьcя дo диcциплiн фaxoвoï пiдгoтoвки зa cпeцiaлiзaцiєю з
циклy пpoфeciйнoï пiдгoтoвки.
Meтoю вивчeння диcциплiни є фopмyвaння y cтyдeнтiв тeopeтичниx тa пpaктичниx
знaнь з мeтoдiв випpoбyвaння i oбcтeжeння кoнcтpyкцiй бyдiвeль тa iнжeнepниx cпopyд.
Нaвчaльнa диcциплiнa «Oбcтeжeння тa випpoбyвaння бyдiвeль i cпopyд» є cклaдoвoю
чacтинoю пiдгoтoвки cтyдeнтiв cпeцiaльнocтi 192 «Бyдiвництвo тa цивiльнa iнжeнepiя»,
cпeцiaлiзaцiï «Пpoмиcлoвe тa цивiльнe бyдiвництвo».
Нaвчaльнa диcциплiнa «Oбcтeжeння тa випpoбyвaння бyдiвeль i cпopyд» є cклaдoвoю
чacтинoю пiдгoтoвки фaxiвцiв бyдiвeльнoï гaлyзi. Диcциплiнa нaпpaвлeнa нa
oвoлoдiння cтyдeнтaми ocнoвними мeтoдaми тa зacoбaми пpи викoнaннi oбcтeжeння
кoнcтpyкцiй бyдiвeль i cпopyд, визнaчeння ïx тexнiчнoгo cтaнy, мeтoдaми дocлiджeння,
випpoбyвaння тa кoнтpoлю якocтi бyдiвeльнoï пpoдyкцiï.
Мета дисципліни: формування компетентності у проведені обстеженьбудівель і
споруд для визначення технічного стану і створення в будівлях нормальних умов
праці та життєдіяльності людей, а такожі забезпечення
експлуатаційної надійності будівель, з проведенням ремонтно- відновлювальних
робіт повязаних з рядом фактрів, а саме фізичного і
морального зносу будівель, переозброєння та реконструкції виробничих будівель
промислових підприємств, реконструкції малоповерхової старої забудови, зміни
форм власності, після різного роду техногенних і природнихвпливів (пожежі,
землетруси і т.п.).
Завдання дисципліни: - підготовки у вищий школі сучасного фахівця, який володіє
принципами та правилами обстеження несучих конструкційбудівель і споруд, визначення
дійсного технічного стану конструкцій, їх здатність сприймати діючі в цей період розрахункові
навантаження і забезпечувати нормальну експлуатацію будівлі
 Лекція 1. Мета і завдання обстеження. Зміст і задачі дисципліни зв'язок з іншими
дисциплінами.

1 Ціль і завдання обстеження

2. Методи обстеження стану будівель і конструкцій
3. Суть загального обстеження
4. Детальне та суцільне обстеження
5. Техніка безпеки при діагностиці будівель і споруд
1 Ціль і завдання обстеження

Обстеженням будинку в цілому і окремих конструкцій і конструктивів займаються

фахівці, які пройшли додаткову підготовку по виконанню цих робіт
і об'єднані в окремий відділ проектних організацій по ремонту і реконструкції будинків і
споруд. Тому в цьому розділі коротко розглядаються ці питання для загального ознайомлення.
Обстеження громадських будівель є важливою частиною комплексу робіт по оцінці і
технічному стану.
При обстеженні установлюють дійсну несучу спроможність і експлуатаційну придатність
несучих будівельних конструкцій і основ будинку та інші характеристики, які
використовуються при розробці проекту реконструкції. Направлення, об'єкти та методи
обстеження плануються в залежності від того, для яких цілей ведеться обстеження, який
характер будинку, його стан. Але в усіх випадках залишається питання виявлення виду і оцінка
стану несучих конструкцій будинку. Після встановлення стану обстеження приймають рішення
(див. рис. 1.1).
Наступний пошук оптимального варіанту конструктивно-планувальних рішень, методу
можливого підсилення несучих конструкцій повинен вестися з урахуванням його технічності,
забезпечення мінімуму матеріальних і робочих ресурсів, а також часу на виконання робіт по
реконструкції (ремонту) будинку і його конструкцій.

2. Методи обстеження стану будівель і конструкцій

Обстеження будівель і споруд є важливою частиною комплексу робіт з оцінювання

їхнього технічного стану. При обстеженні повинні бути встановлені дійсна несуча здатність і
експлуатаційна придатність будівельних конструкцій і основ з метою використання цих даних
при розробці планів технічного обслуговування і ремонту будівель і споруд. В процесі
обстеження, як правило, проводиться пошук методу можливого підсилення конструкцій з
урахуванням їх технологічності, забезпечення мінімуму витрат трудових, матеріальних
ресурсів і часу на виконання ремонтних робіт. Кінцева мета обстеження – обґрунтування
висновку про технічний стан окремих конструкцій і будівель в цілому, їхньої експлуатаційної
придатності, інформації про те, де і які є відхилення від норми.

Проведена діагностика дозволяє об’єктивно оцінити ефективність заходів з нагляду за

будівлями, виявити необхідність ремонту і встановити його обсяг.
Обстеження будівельних конструкцій, будівель і споруд виконують кваліфіковані групи
інженерно-технічних працівників, спеціально підготовлених і оснащених необхідними
приладами і обладнанням. Такі групи можуть входити до проектних і науково-дослідних
інститутів, конструкторських бюро, служби експлуатації будівельних об’єктів.
 НЕОБХІДНІСТЬ НАДАЛІ ВИКОРИСТОВУВАТИ
БУДИНОК ПІСЛЯ РЕМОНТУ, РЕКОНСТРУКЦІЇ

НОВІ (АБО ТІ САМІ) ВИМОГИ ДО НЕСУЧИХ

КОНСТРУКЦІЙ

АНАЛІЗ СТАНУ
АНАЛІЗ СТАНУ
ФУНДАМЕНТІВ І
ОСНОВ ПІД
ІНШИХ НЕСУЧИХ
БУДИНКОМ
КОНСТРУКЦІЙ

НАСЛІДКИ
РЕЗУЛЬТАТИ
(ВИСНОВКИ)
ОБСТЕЖЕННЯ
ОБСТЕЖЕННЯ

РІШЕННЯ

ПРОВЕДЕННЯ РОБІТ ПО РЕМОНТУ

НЕОБХІДНО ПРОВЕСТИ
ЧИ РЕКОНСТРУКЦІЇ НЕ ДОЦІЛЬНО
БУДІВЕЛЬНІ ЗАХОДИ ПО
ЗАМІНІ (РЕМОНТУ) АБО ЗНЕСЕННЯ, НЕСУЧІ
ПІДСИЛЕННЮ ПОВТОРНЕ КОНСТРУКЦІЇ
БУДІВЕЛЬНИХ ВИКОРИСТАН ЗАЛИШАЮТЬСЯ
КОНСТРУКЦІЙ Й РОБІТ ПО НЯ РЕШТКІВ БЕЗ ЗМІНИ
ПІДСИЛЕННЮ ОСНОВ І РОЗБОРКИ ПОДАЛЬШОЇ
ФУНДАМЕНТІВ ЕКСПЛУАТАЦІЇ
мал. 1 .1 Схема пошуку рішень по визначенню можливості подальшого використання будівлі і її
конструкцій

Групи обстеження повинні керуватись діючими нормативними і інструктивними документами

з обстеження будівель і споруд, а також державними стандартами на дослідні роботи, проектування,
будівництво і експлуатацію будівельних об’єктів, мати ліцензію на виконання робіт з обстеження і
бути у реєстрі Держбуду України.
При підготовці до технічної діагностики стану будівельних об’єктів необхідно приділити увагу
вивченню досвіду проектування і будівництва використовуваних конструктивних рішень,
будівельних матеріалів за історичний період, який охоплює термін будівництва і експлуатації
обстежуваних будівель і споруд.
Основою для проведення обстежень повинно служити завдання, в якому вказані мета
обстеження і відповідні вимоги, які пред’являються до конструкцій, орієнтовні діючі і заплановані
технологічні навантаження та впливи, загальні умови подальшої експлуатації або можливої
реконструкції. При цьому бажано мати дані про технічні можливості ремонтно-будівельної
організації, яку передбачають залучити до роботи з ремонту, підсилення або відновлення
конструкцій будівель і споруд, наявність будівельних матеріалів, механізмів тощо.
Для проведення обстеження і погодження технічних рішень до основної групи залучають
представників виробництв (служб головного архітектора, відділу капітального будівництва,
житлово-експлуатаційних служб та ін.), а в деяких випадках і представників підрядних і
субпідрядних організацій.

3. Суть загального обстеження

Як правило, роботи з обстеження виконують в два етапи:

1) попереднє або загальне обстеження;
2) детально – інструментальне обстеження (не виключається проведення обстеження в один
етап).
В процесі обстеження конструкцій виконують такі види робіт: попередній візуальний огляд
конструкцій; вивчення технічної документації; знайомство з особливостями існуючого і
майбутнього технологічних процесів і режимів експлуатації; інженерно-гідрометеорологічні
дослідження; детальний натурний огляд, обміри конструкцій і виявлення дефектів; відбір і
лабораторний аналіз зразків матеріалів конструкцій; визначення дійсних і планових навантажень та
впливів, встановлених розрахункових схем і виконання перевірочних розрахунків несучих
конструкцій. За необхідністю можуть бути проведені дослідження конструкцій або їхніх фрагментів
в натурних умовах.
Частина перелічених видів робіт може проводитись як на першому попередньому етапі
обстеження, так і на другому – детальному.
Попередні або загальні обстеження починаються з огляду споруд та їхніх конструкцій,
ознайомлення з технічною документацією та іншими матеріалами, які допомагають скласти
уявлення про обстежуваний об’єкт. На цьому етапі виявляють явні дефекти і пошкодження, роблять
обміри, рисунки, фотографії, використовують прості прилади, виявляють місця, де необхідне більш
детальне обстеження за допомогою діагностичної техніки: інструментів, приладів тощо.
Вивчення проектно-технічної документації повинно дати відповідь на такі питання:
- історичного характеру: початок і період будівництва, час проведення капітальних та інших
видів ремонтів, перебудови та перепланування, зміни характеру експлуатації або технологічних
процесів, дати можливих аварій, зв’язаних із затопленням фундаментів або підйомом ґрунтової води
та ін.;
- об’ємно планувальних і конструктивних рішень: знайомство з робочими кресленнями
споруди (архітектурно-будівельними, конструкторськими, внутрішніх інженерних мереж і зовнішніх
комунікацій, інженерного обладнання), з розрахунковими навантаженнями і діями, із заходами щодо
захисту конструкцій, терміном дії агресивного середовища, зі схемами розташування технологічного
обладнання;
 - інженерно – геологічних умов будівництва і експлуатації.
Крім основної проектно-технічної документації, розробленої організацією
– проектувальником, повинні бути використані допоміжні матеріали; акти здачі в експлуатацію, акти
на приховані роботи, паспорти-сертифікати, журнали виконаних робіт, журнали експлуатації,
документи про проведені ремонти, будівельні реконструкції та ін.
Частину даних про будівництво і експлуатацію споруд можна одержати шляхом опитування
робітників і інженерно – технічного персоналу обстежуваних виробництв або житлових будинків.
За результатами попереднього обстеження повинні бути виявлені відхилення від проектних
даних з об’ємно – планувальних, конструкторських рішень, з вигляду і характеру навантажень,
включаючи природно - кліматичні впливи. При відсутності проектно – технічної документації або її
некомпетентності необхідно виконати попередні обмірювання конструкцій і робочі креслення
будівель і споруд.
В процесі робіт з обміру необхідно фіксувати деформації конструкцій і відомості про їх
перевищення над допустимими; розміри перерізів і положення конструкцій в просторі (прив’язка до
координатної осі і вертикальність відміток); умови обпирання конструкцій і якість з’єднань та стиків
елементів; орієнтовну міцність матеріалів конструкції; порушення суцільності (тріщини,
вищерблення, раковини тощо), розшарування, зволоження, результати дії заморожування матеріалів
конструкцій; підвищену тепло- і повітронепроникність огороджуючи конструкцій та інші дефекти і
пошкодження специфічного характеру, які трапляються в конструкціях.
Для зручності і систематизації матеріалів натурного обстеження споруду рекомендується
розбивати на зони відповідно до характерних ознак за матеріалом і виглядом конструкції, а також
їхнього функціонального призначення (балки, колони, плити покриття стіни тощо), за розподілом
експлуатаційних дій на будівельні конструкції в обсязі будівлі або споруди. За результатами
попередніх обстежень виконують оцінку технічного стану будівельних конструкцій, будівель і
споруд, і намічають програму детального обстеження.

4. Детальне та суцільне обстеження

Детальне обстеження виконують для збору остаточних максимально достовірних і

обґрунтованих даних з оцінювання технічного стану будівельних конструкцій, які є основою для
вибору конструктивних, технологічних і організаційних рішень з підсилення конструкцій, про
методи подальшої експлуатації і проведення ремонтів будівель і споруд.
За результатами детальних обстежень будівельних конструкцій рекомендується одержати дані
уточненої проектно-технічної документації: додаткові обмірювальні креслення, які фіксують
положення будівельних конструкцій в плані і за висотою із зазначенням перерізів несучих
елементів; осадок, переміщень, деформацій та інших відхилень від проекту або нормативних вимог.
Необхідно виконати комплекс робіт із встановленням фактичних значень фізико-механічних
характеристик матеріалів, для чого повинні бути максимально використані неруйнівні і лабораторні
методи випробувань. Уточнюють, систематизують дефекти і пошкодження конструкцій, вузлів і
сполук, а також збирають відомості про експлуатаційне середовище, яке діє на конструкцію та
основу, визначають величини статичних навантажень і дій, а також динамічних, включаючи дані
вібродіагностики (власні частоти, динамічну жорсткість). Призначають розрахункову схему несучих
конструкцій для виконання остаточних перевірочних розрахунків окремих елементів конструкцій і
споруд в цілому.
При цьому детальне обстеження конструкцій в цілому або їхніх частин рекомендується
виконувати вибірково або суцільно. Суцільне обстеження передбачає перевірку всіх конструкцій, а
вибіркове – окремих елементів.
Суцільне обстеження повинне виконуватись перш за все для тих об’єктів, для яких
встановлений коефіцієнт надійності за призначенням рівним одиниці,
а також у всіх випадках, коли відсутня проектна документація або виявлені дефекти будівельних
конструкцій, що знижують їхню несучу здатність, мають неоднакові властивості матеріалів в
однотипних конструкціях, умови навантаження, сприймають дію агресивних по відношенню до
матеріалів середовищ та інші несприятливі умови експлуатації.
 Якщо в процесі суцільного обстеження виявляється, що не менше 20% однотипних
конструкцій при їхній загальній кількості більше 20 шт. знаходяться у задовільному технічному
стані, допускається конструкції, які залишаються, обстежувати вибірково. Обсяг вибірково
обстежуваних елементів повинен визначатися, виходячи з конкретних умов (не менш 10% кількості
однотипних конструкцій, але не менше трьох).
На етапі детальних обстежень при виконанні обмірювальних робіт виконують інженерно-
геодезичні дослідження з метою подальшої розробки достовірних креслень будівель і споруд, а
також для встановлення точних геометричних осей несучих конструкцій та їхніх відхилень для
уточнення розрахункових схем.
Інженерно геологічні вишукування рекомендується проводити при відсутності робочих
креслень фундаментів обстежуваних споруд, виконавчих документів з їх зведення і матеріалів про
інженерно – геологічні умови майданчика будівництва об’єкту, при розташуванні об’єкта на
підтоплюваній території або на основах зі складними інженерно-геологічними умовами.
Спеціальні інженерно-гідрогеологічні і гідрометеорологічні вишукування виконують, з одного
боку, у випадку обстеження об’єктів, розташованих на підтоплюваних або потенційно
підтоплюваних територіях, при експлуатації будівель і споруд в несприятливих умовах фізико-
геологічних і гідрометеорологічних впливів, а з другого при необхідності розробок проекту заходів з
охорони навколишнього середовища від несприятливих впливів на нього обстежуваного об’єкта.
При виконанні робіт з інструментального визначення фізико-механічних і фізико-хімічних
якостей матеріалів конструкцій необхідно виділити елементи, які експлуатуються в умовах впливу
підвищених і високих температур, занижених і низьких температур, агресивного середовища та ін.
Аналіз стану конструкцій, які знаходяться під впливом підвищених і високих температур,
необхідно проводити, звертаючи увагу на джерело тепловиділення, вид нагрівання, постійне
нагрівання (конвективний, променевий), температурний режим (циклічне нагрівання, постійне
нагрівання, вологість, тиск тощо).
При проведенні детального обстеження має бути встановлений вид і ступінь агресивного
середовища (якщо воно є), проаналізований стан матеріалів конструкцій, які не мають спеціальних,
захисних покрить, а також при наявності таких покрить з точки зору довговічності і надійності
самих конструкцій і захисного покриття.
Питання про те, коли, в яких будівлях масового будівництва, які параметри
і як часто треба їх контролювати, ще остаточно не вирішене. Тому на об’єктах ці питання повинні
вирішувати в кожному конкретному випадку працівники експлуатаційної служби.
Важливо ширше впроваджувати інструментальні методи обстеження при сезонних оглядах,
коли визначається характер, місце і обсяги робіт, а також при сприйманні виконаних ремонтних
робіт.
При виконанні всіх видів обстежень будівельних конструкцій необхідно вести облік
одержаних даних в спеціальних журналах, оформляти акти обстежень на різні види робіт тощо,
прагнути оформляти інформацію в табличній формі, систематизувати її, зробити ескізи креслень.

5. Техніка безпеки при діагностиці будівель і споруд

В процесі обстеження будівель і споруд доводиться виконувати різні за характером роботи.

Відповідно до кожного виду робіт пред’являють специфічні вимоги з техніки безпеки. При
проведенні діагностики, крім загальних вимог з техніки безпеки, необхідно виконувати спеціальні
положення із забезпечення безпеки проведення всіх видів робіт при обстеженні.
До проведення обстежень допускаються тільки особи, які вказані в спеціальному письмовому
розпорядженні керівництва організації, що виконує обстеження.
Особливу увагу необхідно звернути на роботи, які вважаються небезпечними (в аварійних
будівлях, на висоті, в котлованах, з електроприладами і електроінструментом тощо). Небезпечні
роботи виконуються за спеціальними нарядами особами не молодше 18 років, які попередньо здали
залік з техніки безпеки проведення спеціальних робіт, а також пройшли інструктаж і медичне
обстеження та підготовлені до робіт в цих умовах. Робітники, які ведуть небезпечні роботи,
забезпечуються спеціальним одягом, взуттям та іншими захисними засобами. За суворе дотримання
заходів безпеки відповідає керівник робіт.
Діагностика будівельних конструкцій діючих промислових підприємств повинна виконуватись
в присутності відповідальних осіб від виробництва, які відповідають за виконання техніки безпеки
на обстежуваній території або за погодженням з ними. Тут належить врахувати, перш за все,
незручність як в просторі, так і в часі, що визначає підвищення вимог до безпеки робіт. Дуже часто
обстеження будівельних конструкцій виробництва виконується без припинення основної діяльності
цехів або тільки з короткочасною зупинкою цієї діяльності на окремих ділянках.
Виконання робіт з діагностики в стислих умовах на невеликих ділянках, серед технологічного
обладнання у виробничому середовищі (шум, вібрація, запилення і загазованість) деколи утруднює
якість виконання спеціальних робіт по встановленню діагностичного обладнання і приладів. Цей
процес вимагає старанної підготовки і чіткої організації. Оскільки мова йде про роботи, які
здійснюють в умовах діючих виробництв, то від старанної розробки і продуманості прийнятих
рішень залежить техніка безпеки, терміни виконання робіт та їхня собівартість. Враховуючи, як
правило, обмежені строки повної або часткової зупинки виробництва, графік обстеження належить
складати детально, розбивати не тільки на зміни, а навіть і на години. Необхідно передбачати
максимальне використання технологічних перерв виробництва, звести до мінімуму довготривалість
вимушених перерв.
Обстеження існуючих конструкцій повинні виконуватись під керівництвом кваліфікованого
керівника із числа інженерно-технічних робітників спеціалізованої організації.

Приймаючи до уваги яскраво виражену специфіку ремонтних робіт і робіт по реконструкції

будинків і споруд, інженерна підготовка – являє собою комплекс підготовчих заходів
організаційного, технічного, технологічного і планово-економічного напрямку, що є початком
виконання основних робіт і забезпечують своєчасне проектування і здійснення ремонту і
реконструкції об’єкту в задані строки.
Головне завдання інженерної підготовки виробництва полягає в тому, щоб створити необхідні
умови для планомірного початку основних будівельно-монтажних робіт по ремонту і реконструкції
будинків індустріальними методами з високими техніко-економічними показниками ефективності.
З урахуванням особливостей цивільних будинків, завдання і методи інженерної підготовки
ускладнюються. Це викликано детальною розробкою технології і організації виробництва
специфічних робіт, таких як розбирання, підсилення і заміна будівельних конструкцій, що
виконується, як правило, в умовах об’єктів які експлуатуються, в житлових будинках.
Процес інженерної підготовки умовно можна розділити на два етапи: організаційний,
підготовчий.
1. Організаційний етап. В цей період замовник, проектної онструкти ві організації
розробляють організаційно-технологічні заходи, які передують початку підготовчих робіт на об’єкті
ремонту чи реконструкції.
Замовник вирішує такі питання:
1. погоджує, затверджує в установленому порядку і передає генпідряднику розроблену
проектно-кошторисну документацію;
2. забезпечує фінансування реконструкції (ремонту);
3. укладає угоду з онструкти ві організацією;
4. забезпечує фронт робіт будівельникам (зупинка експлуатації, відселення
жителів і он.);
5. забезпечує місця ремонту і реконструкції, електроенергією, газом, паром, водою.
Проектна організація може розробляти проект організації робіт (ПОР). При цьому
враховуються дані до проектного обстеження об’єкту, подані замовником дані про доцільність
етапів виконання робіт, можливої послідовності робіт, строках зупинки виробництва чи відключення
низьких комунікацій.
Генпідрядна будівельна організація в цей час укладає угоду на виконання робіт з
субпідрядними організаціями, робить замовлення на виготовлення, постачання та комплектацію
необхідних конструкцій, виробів і матеріалів, розробляю проекти виконання робіт (ПВР).
 2. Підготовчий етап. В цей час виконують заходи і роботи пов’язані
безпосередньо з підготовкою будівельного майданчику. Підготовчі
роботи діляться на поза майданчикові і ті, що виконують на майданчику.
Поза майданчикові роботи виконують поза межами об’єкту ремонту чи реконструкції і
включають (при необхідності):
1. будівництво під’їздних шляхів для завезення будівельної техніки, а також конструкцій і
матеріалів;
2. улаштування мереж електроенергії, водо- і тепло забезпечення;
3. улаштування проміжних баз складування матеріалів.
Майданчикові підготовчі роботи виконуються на території об’єкту, який ремонтується чи
реконструююється. До них відносяться:
1. знесення чи перенесення будинків та шляхів;
2. вимкнення, демонтаж, захист, перенесення діючих інженерних мереж і
обладнання;
3. улаштування тимчасових будинків, споруд, складів, площадок укрупненої
збірки конструкцій;
4. улаштування тимчасових під’їздів, проїздів, інженерних мереж, будинків
і споруд;
5. улаштування тимчасової огорожі, згідно ДБН А.3.2-2-2009.
Як було відмічено раніше основними проектними документами, де визначена технологія, етапи
і строки ремонту і реконструкції цивільних будинків – є проект організації будівництва (ПОБ) і
проект виконання робіт (ПВР). Ці документи розробляються в відповідності вимог ДБН
«Організація будівельного виробництва».
Проект організації робіт включає в себе:
1. календарний план в якому висвітлені технологічні
обґрунтування
послідовності виконання робіт на окремих онструк, ділянках, секціях, під’їздах або будинках,
обґрунтовано тривалість ремонтно-будівельних робіт;
2. будівельний генпідрядний план на якому повинні бути нанесені всі
будинки, споруди і мережі які підлягають перенесенню або
будівництву, постійні і тимчасові під’їдні шляхи і дороги, розміщення
основних засобів механізації, розміщення знаків геодезичної сітки
об’кту, позначення небезпечних зон площадки реконструкції,
тимчасові площадки для складування матеріалів і конструкцій,
обладнання та рештків від розбирання і демонтажу, сміття;
3. організаційно-технологічні рішення реконструкції які
конкретизують технологічну послідовність робіт. При цьому особливу
увагу приділяють збереженню наближених до об’єкту реконструкції
будинків, цехів від дії шуму, пилу, динамічних фактрів;
4. відомості об’єктів робіт;
5. відомості необхідних машин і механізмів та графік їх роботи;
6. графік необхідних робітників за фахом;
7. пояснювальна записка з змістовним онструкти вів методів і технологічну послідовність
виконання будівельно-монтажних робіт, онструкти ві потреби матеріально-технічних ресурсів,
машин, механізмів, питання охорони праці і навколишнього середовища.
В проекті виконання робіт (ПВР) прийняти рішення в ПОБ
конкретизуються з урахуванням умов виконання будівельно-
монтажних робіт (БМР).
ПВР складається із наступних розділів:
1. календарний план виконання робіт;
2. графік постачання матеріально-технічних ресурсів;
3. графік роботи основних механізмів;
 4. технологічні карти на виконання окремих видів робіт, з врахуванням специфіки
конструкцій і конструктивів;
5. перелік інвентаря і конструкції пристосувань, схеми стропування і складування
вантажів;
6. вказівки по контролю якості робіт і забезпеченню стійкості окремих конструкцій і
будинку в цілому;
7. вказівки по охороні праці і заходи по збереженню навколишнього середовища.
ПВР розробляє підрядна організація, погоджує його з замовником і відомчим комітетом
″Держнаглядохоронпраці″. Виконання робіт по ремонту, реконструкції без наявності ПВР
категорично забороняється.

Контрольны питання

1. Назвіть методи обстеження стану будівель і конструкцій

2. Що таке детальне та суцільне обстеження
3. Техніка безпеки при діагностиці будівель

Лекція 2. Комплексний характер курсу «Обстеження й випробовування будівельних

конструкцій».
1. Загальні положення технологіï обстеження і ремонту
2. Розробка технологiчних карт на виконання ремонтних робiт
3. Оформлення документацiï на капiтальний ремонт житлових будинків
1. Загальні положення технологіï ремонту

Будівництво – це галузь виробництва, що охоплює процеси, пов’язані з зведенням

будинків та інших споруд, з їхнім розширенням, реконструкцією, ремонтом, розбиранням і
пересуванням.
Розширення полягає в розвитку діючих цехів основного й допоміжного
призначення, а також обслуговуючих виробництв, господарств і комунікацій на території
підприємства.
Реконструкція (модернізація) будинку – це його переобладнання зі зміною
призначення, внутрішнього й зовнішнього вигляду. При реконструкції, крім ремонтних
робіт, виконують роботи, пов’язані з новим будівництвом (наприклад, надбудова).
При капітальному ремонті жилих і цивільних будинків здійснюють заміну і
відновлення ïх окремих частин або цілих конструкцій і обладнання.
Процеси пересування будинку полягають в його переміщенні за допомогою спеціального
обладнання і подальшому установленні й закріпленні на новому фундаменті.
Ремонтно-будівельні процеси залежно від місця їхнього здійснення підрозділяють на
зовнішньо- й внутрішньо майданчикові.
За складністю виконання ремонтно-будівельні процеси розподіляють на робочі операції, на
прості й складні (комплексні) робочі процеси.
За призначенням у виробництві ремонтно-будівельні процеси розподіляються на провідні й
сумісні. Провідні входять до безперервного технологічного ланцюга виробництва. Сумісні
процеси виконують паралельно з провідними (поза потоком), що дає змогу значно скоротити
тривалість ремонту.
У результаті здійснення ремонтно-будівельних процесів утворюється будівельна
продукція – відремонтовані будинки і споруди або окремі частини реконструйованих
об’єктів. Вона характеризується стаціонарністю, різноманітністю і великою кількістю
знарядь та предметів праці у зв’язку з такими причинами: в процесі реконструкції чи
капітального ремонту більшість робітників і знарядь праці переміщуються, тоді як
будинки залишаються нерухомими; споруди, якi реконструюють чи ремонтують,
розрізняють за виробничими й експлуатаційними характеристиками, формою, розмірами та
ін.; при ремонті застосовують нарізно- манітніші матеріали, напівфабрикати, вироби,
машини, пристрої. Ці особливості потребують у кожному конкретному випадку
встановлення технологічно правильних і ефективних методів виконання ремонтно-
будівельних процесів, їхніх організаційних форм і взаємо погодження в просторі й часі з
метою забезпеченняпотрібної якості й економічності ремонтно-будівельної продукції.
При створенні ремонтно-будівельної продукції використовують технічні засоби, що
підрозділяються на основні, допоміжні й транспортні, підручні засобий різні пристрої.
До основних технічних засобів відносяться будівельні машини й механізми. У
будівельних машинах (екскаватори, крани і т. п.) робочий орган приводять до руху
двигуном. У механізмах (лебідки, ручні талі, котки та ін.) робочий орган приводять в рух
через перетворювач самi робітники.
Допоміжні технічні засоби виконують роль технологічного (контейнери, балони
для газу і т. п.), енергетичного (компресори, трансформатори, електрична проводка),
експлуатаційного (підкранові шляхи, заточувальний верстат і т. ін.) і персонального
оснащення (колиски, драбинки, огорожі тощо), без яких не можна чи нераціонально
виконувати ремонтно-будівельні роботи.
Транспортні технічні засоби (автомобілі, вагони, крани, бетононасоси і т. п.)
забезпечують доставку матеріальних елементів і технічних засобів до будинків, якi ремонтують
або реконструюють, в тому числі безпосередньо до робочого місця.
Підручні технічні засоби – це інструмент, що поділяється на ручний (кельми,
лопати та ін.) і з двигуном (ручні машини).
До пристроїв належать засоби багаторазового використання: опалубка, кондуктори,
помости, підкоси та ін., якi застосовують при виконанні ремонтно- будівельних процесів.
Ремонтно-будівельні роботи – це сукупність будівельних процесів, результатом
виконання яких є кінцева продукція – відремонтовані частини чи конструктивні елементи
будинків та споруд. Окремі види робіт дістали назву за виглядом перероблюваних
матеріалів чи за конструктивними елементами, що є продукцією цього виду робіт. За
першою ознакою розрізняють земляні, кам’яні, бетонні роботи і т. ін., за другою –
покрівельні, ізоляційні та інші роботи.
Для здійснення ремонтно-будівельних процесів потрібні робітники найрізноманітніших
професій i кваліфікацій.
Професія – це рід постійної діяльності, що потребує спеціальної підготовки.
Професія визначається видом і характером виконуваних ремонтно-будівельних процесів:
муляри виконують кам’яні роботи, бетонщики – бетонні і т. п. Проте робітник може мати
більш вузьку спеціальність за даним видом робіт: наприклад, поширені такі професії, як
муляр з цегляноï кладки, муляр з бутовоï кладки.
Встановлено шість кваліфікаційних розрядів, що оцінюються тарифними коефіцієнтами.
Останні показують, у скільки разів тарифна ставка даного розряду вище ставки робітника
першого розряду.
Номенклатура професій, спеціальностей і кваліфікацій ремонтно-будівель- них робітників
встановлюється згідно з «Єдиним тарифно-кваліфікаційним довідником робіт і професій
робітників, зайнятих у будівництві й на ремонтно- будівельних роботах» (ЄТКД). Розряд
робітників присвоює кваліфікаційна комісія,що керується ЄТКД.

2. Розробка технологiчних карт на виконання ремонтних робiт

Технологічні карти є складовою частиною проекту виконання робіт (ПВР). Їх

розробляють, керуючись передовим досвідом, що відповідає сучасному рівню організації і
технології ремонтних робіт. Ці карти передбачають застосування технологічних процесів,
що забезпечують: потрібний рівень якості робіт; комплексну поставку виробів,
конструкцій, напівфабрикатів і матеріалів з розрахункуна секцію, ярус, поверх; максимальне
використання фронту робіт; впровадження комплексної механізації робіт із застосуванням
найбільш продуктивних машин і засобів малої механізації; додержання вимог охорони
праці.
Розробляють карти на основі робочих креслень будинку чи споруди, ЄНіРів, норм витрати
матеріалів, БНіПів, інструкцій і вказівок щодо проведення ремонтних робіт, правил охорони
праці й техніки безпеки, карт трудових процесів, хронометражних даних, одержаних при
вивченні й узагальненні передового досвіду.
Технологічна карта складається з таких розділів: область застосування; організація і
технологія будівельного процесу; організація і методи праці робітників; матеріально-
технічні ресурси; техніко-економічні показники.
У розділі «Область застосування» наводять: перелік і стислу характеристику передбачених
картою видів робіт; характеристику умов і особливостей виконання робіт – темпи їх
виконання, способи механізації, кліматичні та інші умови, прийняті при ремонті об’єкта;
вказівки щодо прив’язування карти до конкретного об’єкта.
У розділі «Організація і технологія будівельного процесу» дають: вказівки щодо
підготовки об’єкта до проведення подальших робіт; план і схематичні розрізичастини будинку,
де повинні виконуватися роботи; будгенплан на період про- ведення робіт; докладні
відомості про технологію виконання робіт і механізмів;вимоги до якості робіт.
У розділi «Організація і методи праці робітників» наводять чисельно кваліфікаційний і
професійний склади ланок і бригад робітників; схеми організації робочих місць; вказівки
щодо застосування нових методів праці, нових машин, інструментів, пристроїв і
обладнання; графік проведення робіт; вказівки з охоронипраці; калькуляцію трудових затрат
процесу, на який розробляють технологічнукарту.
У розділі «Матеріально-технічні ресурси» вказують потребу в матеріалах і
технічних ресурсах. Кількість матеріалів визначають за робочими кресленнями і
специфікаціями або за фізичними обсягами й нормами витрати матеріалів. Кількість машин,
інструменту, інвентаря і пристроїв встановлюють за прийнятою в технологічній карті
схемою організації робіт згідно з часом їх виконання і якістю. У розділі «Техніко-економічні
показники» відтворюють: трудомісткість на весь обсяг робіт і на прийняту одиницю виміру
(в людино-днях); виробіток на одного працюючого у фізичному вираженні; машино місткість
(в машино-змінах) і затратиенергетичних ресурсів на весь обсяг робіт; порівняльні показники
продуктивностіпраці при виконанні процесу, передбаченого картою і за калькуляцією.
При прив’язуванні типової технологічної карти до місцевих умов уточнюють обсяг робіт,
засоби механізації, потребу в матеріалах. Методи виконання робіт, прийняті у відібраній
для прив’язання типовій карті і наведені в ній техніко-економічні показники можуть
змінюватися тільки в бік поліпшення порівняно з методами і показниками, передбаченими
в діючих нормативах.

3. Оформлення документацiï на капiтальний ремонт житлових будинків

Капітальний ремонт житлових будинків здійснюють на підставі затверджених

перспективних планів. Зведені списки будинків, призначених для капітального ремонту в
районі, погоджують з архітектурно-планувальним відділом району, ïх затверджують
районний орган самоврядування і міське житлове управління. Вони є підставою для
оформлення замовлення на складання проектно- кошторисної документації. Замовлення
оформляють відділи (групи) технічного нагляду за капітальним ремонтом будинків при
районних управліннях (об’єднаннях) житлового господарства. До замовлення на
виготовлення проектно-кошторисної документації додають: технічний паспорт будинку і
домоволодіння; поповерхові плани і генплан ділянки; паспорт на кольорове вирішення
фасадів, який видають архітектурнi органи; довідку спеціалізованої газової служби про
стан внутрішніх газових мереж і газових вводів; довідку про відпуск газу, води та джерела
тепло- і енергопостачання від відповідних служб, якщо раніше будиноквони не обслуговували
або потрібна його реконструкція.

Проектна організація до початку інженерних обстежень технічного стану будинків

вивчає первинну документацію, звертаючи особливу увагу на причини, що викликали
передчасне зношення елементів будинку.
Всю проектну документацію погоджують із замовником (відділом капітального ремонту),
експлуатаційною i підрядною організаціями.
Передачу підрядним організаціям затвердженої технічної документації на капітальний
ремонт житлових будинків здійснюють до 1 вересня року, що передує року проведення
ремонтно-будівельних робіт. Для об’єктів, в яких початок ремонтупланують на друге півріччя,
правилами й нормами технічної документації строк передачі останньої підрядчику
встановлюють не пізніше 1 грудня.
Капітальний ремонт жилих будинків проводять на підставі перспективних планів,
затверджених місцевим органом самоврядування або міськими житловими управліннями.
Замовлення на включення в план капітального ремонту оформляють до кінця червня року, що
передує запланованому.
Технічну документацію на капітальний ремонт розробляє проектна організація відповідно
до проектного завдання i технічних умов. Проектна організація проводить інженерне
обстеження будинків, звертаючи першочергову увагу на причини, що викликали
передчасне зношення елементів будинків. На всі об’єкти, забезпечені проектно-
кошторисною документацією, складають титульні списки, які затверджують місцеві органи
самоврядування після погодження з житловими управліннями, до 1 вересня року, що
передує рокові ремонту.
До початку робіт підрядні організації подають замовнику графік проведення робіт і
журнал технічного й авторського нагляду. Не пізніше як за 15 днів до початку ремонтних
робіт замовник повинен закінчити відселення мешканців з будинків, що підлягають
ремонту (якщо воно потрібне за проектом організації робіт). Готовність об’єкта до ремонту
підтверджується актом, затвердженим представниками експлуатаційної організації, відділу
технічного нагляду за капітальним ремонтом (ВКБ), ремонтно-будівельної та проектної
організацій.
У даний час капітальний ремонт, модернізація та реконструкція будинків стали
самостійною галуззю будівельного виробництва. Технологія проектування

ремонту i реконструкції будинків істотно відрізняється від технології проектування

будівництва нових споруд. Головна відмінність полягає в необхідності ретельного
обстеження існуючих конструкцій будинків, виявлення технічного стану всіх
конструктивних елементів, умов організації ремонту (містобудівельних, технічних,
технологічних). Саме ці умови часто визначають вибір принципового рішення за видом
ремонту й модернізації. Наприклад, при незадовільному технологічному стані перекриттів
потрібна їхня повна заміна, а обмежені умови майданчика не дозволяють застосувати
баштовий кран і великорозмірні елементи, тому в цьому разі доводиться використовувати
дрібнорозмірні або монолітні конструкції.
Вибір оптимального рішення щодо ремонту визначається розміром будівельного
майданчика і технологією виконання робіт. Цей вибір у кожному випадку ускладнюється
різноманітністю планувальних і конструктивних схем будинку, видів його технічного
стану, містобудівельних та технологічних умов середовища і будівельного майданчика.
Тому важливою частиною технології проектуванняє вивчення існуючого житлового фонду,
систематизація його архітектурних, конструктивних, містобудівельних особливостей,
розробка раціональних рішень щодо ремонту, нагромадження аналогів, розробка типових
рішень і проектів. Це дає змогу розподілити житловий фонд міста, області, республіки на
групи за різними техніко економіко-технологічними характеристиками. Дані цих груп є
вихідним матеріалом для проектування комплексного оновлення та реконструкції міст і
районів на стадії проектування ремонту, модернізації та реконструкції будинків і
мікрорайонів. Ці дані уточнюються і конкретизуються. У більшості проектних організацій
підготовка проектування розпочинається з виїзної наради у складі представників замовники
(районного житлового управління) i проектного інституту для виявлення характеру ремонту і
обсягу необхідних реконструктивних заходів. Матеріали до виїзних нарад готує відділ
підготовки проектування разом з головними інженерами проектів. Протокол виїзної наради
являє собою підставу для проектного інституту при складанні будівельного паспорта і
проведенні технічнихдосліджень.
Для складних об’єктів за рішенням наради інститут вносить проектні про- позиції, що
знову подаються на розгляд виїзної наради і потім стають основою для наступного циклу
проектних робіт.
Архітектурно-будівельна і технологічна частини проекту розглядаються технічною
радою проектного інституту і погоджуються з замовником (районним органом
самоврядування), управліннями, що орендують вбудовані нежитлові приміщення, з
архітектурними органами та іншими управліннями й експлуатаційнимиорганізаціями міста.
Архітектурно-будівельну частину проекту після попередніх узгоджень розглядає
експертно-технічна комісія замовника за участю представників міських органів санітарного
й пожежного нагляду і затверджує головний інженер житлово- експлуатаційної організації.
Закінчений проект передають замовнику.
Проектна організація виконує повторне обстеження будинку після його звільнення і
вносить у проект i кошторис необхідні зміни й доповнення. Останні можливі і в ході
проведення робіт, особливо після достатнього розкриття важко доступних елементів i
конструктивів.

Контрольні питання
1. Основні положення технологіï обстеження і ремонту
2. До основних технічних засобів відносяться
2. Розробка технологiчних карт
3. Оформлення документацiï на капiтальний ремонт в будинках

Лекція 3. Загальна характеристика стану будинків і споруд технічне обстеження

будинку

1. Характеристика стану будинків

2. Методи обстеження
3. Види зношення будинків
1. Характеристика стану будинків

Будинок – це складна архітектурно-інженерна система, до якої входять численні

елементи, різні за фізичними властивостями і строком служби. У процесіексплуатації будинок
під дією різних навантажень і атмосферних факторів з бігом часу зношується, втрачає свої
початкові техніко-експлуатаційні властивості. Для визначення стану будинку і оновлення
планів ремонту здійснюють такі види технічного обстеження:
1. Суцільне загальне обстеження і огляд будинку. Їх проводять житлово-
експлуатаційнi організації при підготовці до осінньо-зимового й весняно-
 літнього сезонів.

2. Будівельна діагностика будинку. Вона полягає в обстеженні його конструкцій

для видачі рекомендацій та вихідних даних для проектування ремонту,
модернізації або реконструкції. У практиці ряду міст прийнята двостадійна
діагностика жилого будинку (до і після відселення мешканців).
3. Інженерно-технічна будівельна експертиза, тобто дослідницькі роботи по ви-
значенню технічного стану окремих конструкцій та будинку в цілому для
виявлення причин пошкоджень чи деформацій і подання технічної допомоги
експлуатаційними i будівельними організаціями.
У більшості проектних установ обстеження будинків здійснюють спеціальні відділи, якi
дають висновок. У ньому повинні бути відображені такі напрямки:
1) встановлення причин, що призвели до деформації або пошкодження конструкції будинків з
розробкою рекомендацій щодо їхнього усунення; 2) виявлення рівня небезпеки дальшої
експлуатації окремих конструкцій, частин або будинку в цілому;
3) визначення можливості збільшення навантажень на конструкції, пов’язаного з
надбудовою, зміною функціонального призначення, технології та з іншими
реконструктивними заходами; 4) встановлення несучої здатності конструкцій;
5) виявлення можливості здійснення вбудувань, прибудов, поглиблення підвалівта
ін.; 6) визначення факторів, що спричиняють протікання, промерзання, посиленийшум
і т. п., розробка рекомендацій щодо їхнього усунення.
2. Методи обстеження
При обстеженні несучих елементів будинку для одержання відомостей про міцність і
надійність будівельних конструкцій застосовують різні методи, серед яких перевагу
віддають неруйнівним. Це такi методи:
Візуальний метод діагностики вважається найбільш простим. Але недоліком зовнішнього
огляду конструкцій є можливість помилок внаслідок недостатнього рівня кваліфікації та
досвіду експертів.
Механічні методи визначення міцності матеріалів за принципом дії роз- поділяють на
методи відбитку, віддачі, забивання і висмикування стержнів.
Метод відбитку заснований на дії енергії удару, в результаті якої на поверхні матеріалу
залишається слід. За геометричними розмірами останнього роблять висновок про міцність
матеріалу шляхом порівняння з відбитком на контрольному стальному стержні. Для
випробування використовують молоток Фідзеля, Кашкарова чи пістолет ЦНДІБК.

Метод віддачі (склерометричний) застосовують при випробуваннях залізо- бетонних і

бетонних конструкцій. У приладі (склерометрі) масивна втулка під тиском пружини
здійснює удар по бойку, що встановлюють на поверхні конст- рукцій. Втулка відскакує від
бойка, тягнучи за собою стрілку, яка переміщується по шкалі. За показником віддачі, згідно
з тарувальною таблицею, визначають міцність конструкції.
Методом забивання стержнів виявляють міцність конструкцій за глиби-ною занурення в
тіло матеріалу під дією удару постійної енергії. Для забивання стержнів, що мають
загартоване гостре осердя, використовують пістолет з вибуховим пристроєм. За
тарувальною таблицею встановлюють міцність матеріалу конструкцій залежно від глибини
проникнення стержня.
Метод висмикування стержнів застосовують для визначення міцності матеріалу
конструкцій залежно від зусилля, яке витрачається на цю роботу.
Більш точними методами, що оцінюють міцність матеріалу конструкції за еталонними
кривими, є акустичні методи. Їх реалізують за допомогою електронно- акустичних приладів.
Дія останніх заснована на використанні законів розповсюдження пружних коливань в
матеріалі, що дозволяє виявити його фізико-механічні властивості й знайти приховані
дефекти.
Ультразвуковий імпульсний метод ефективний при встановленні міцності матеріалу,
наявності в ньому порожнин, визначенні глибини тріщин і товщини зруйнованого шару
матеріалу. Метод заснований на перетворенні звукового імпульсу в електричний сигнал.
Залежно від швидкості проходження звуку між випромінювачами і приймачем,
встановленими на протилежних площинах конструкції, на підставі тарувального графіку
роблять висновок про міцність конструкції. Для виявлення міцності бетону застосовують
прилади УЗП-62, УКБ-1, УКБ-2 та ін. Для технічної діагностики тріщино утворення і оцінки
стану структури бетону в елементах будинків користуються ультразвуковим методом
акустичноїемісії, заснованим на реєстрації природних пружних імпульсів, що пропускають
крізь досліджуване середовище.
В основу радіометричних методів випробування покладено використання процесів
взаємодії з матеріалом конструкції деяких видів іонізуючих випромінювання для
характеристики властивостей матеріалу. Зокрема, для визначення щільності матеріалу
застосовують явище фотоефекту.
Електрофізичні методи дозволяють визначити положення арматури в залізобетонних і
кам’яних конструкціях і вологість останніх. Так, розташування і діаметр арматури
встановлюють методом електромагнітної індукції за допомогою приладів ИСМ, ИЗС-2.
Вони фіксують зміну сили індукційного струму, яка підвищується зі збільшенням діаметру
арматури і наближенням її до зонду. Для встановлення вологості конструкцій застосовують
методи поглинання електромагнітних хвиль.
Нерівномірні опади, прогини перекриття визначають за допомогою нівеліру. Відхилення
конструкцій від вертикалі (вигин, випинання стін) вимірюють теодолітом. Оскільки
вимірювання проводять у невеликих приміщеннях, прилади мають оптичну насадку, що
дозволяє робити відлік з відстані до 1,5 м. При роботі з насадкою світлосила об’єктиву
знижується, тому при замірюваннях у приміщенні застосовують рейку з світловою
шкалою.
У практиці обстеження жилих будинків, призначених для ремонту, звичайно використовують
об’єднані методи. Аналіз деформацій і пошкоджень проводять на основі виявлення
непрямих ознак і послідовного виключення причин, що їх викликали. При цьому важливо
докладно визначити конструктивну схему, виявити найбільш слабкі, вразливі місця
конструкцій і елементів – ті, що зазнають найбільш інтенсивного впливу атмосферних,
біологічних факторів, механічної дії, що сприймають великі навантаження, мають ослаблені
перерізи і т.п. Підсумки інженерно-технічного обстеження конструкцій будинків
оформляють у вигляді технічного висновку (звіту) про стан конструкцій, що в графічному й
текстовому вигляді містить: опис всіх конструкцій, схем та матеріалів; перелік дефектів і
пошкоджень із зазначенням причин і обсягу розповсюдження; значення розрахункових,
допустимих і фактичних навантажень; рекомендації щодо відновлення, зміцнення або заміни
конструкцій.
3. Види зношення будинків
Найважливішими характеристиками технічного стану конструкцій, елементів, інженерного
обладнання і будинку в цілому можна вважати ступені фізичного і морального зношення.
Під фізичним зношенням конструктивних елементів і будинку в цілому розуміють
погіршення їхнього технічного стану (втрата експлуатаційних механічних та інших
якостей). Внаслідок цього відбувається відповідна втрата їхньої вартості. Фізичне зношення
будинків об’єктивно є неминучим. Процес його збільшення протягом нормативного строку
служби нерівнозначний. На початку експлуатації (період припрацювання) фізичне зношення
зростає в середньому на 1,1% за рік, під час нормальної експлуатації воно становить
0,35%, а на останньому етапі збільшується до 1,3% на рік. Ступінь фізичного зношення
жилих будинків є важливим фактором при встановленні обсягу затрат на проведення
ремонтних робіт. При складанні технічної документації на ремонт ступінь зношення будинку
визначають за формулою
п
Ф С і а і /100,
(2.
1)
і 1
де Ф – фізичне зношення, %;
Сі – питома вага вартості ї-го конструктивного елемента в загальній відновлювальній вартості, %;
аі – зношення і-го конструктивного елемента, встановлене при обстеженні,
%.
Фізичне зношення найбільш точно визначають за вартістю робіт, потрібних для його
компенсації. Ці дані характеризують відношення вартості ремонту до відновлювальної
вартості при відповідному зношенні.
Граничне фізичне зношення, при якому жилий будинок уже вважається непридатним для
проживання, становить 70% для кам’яних будинків і 60% для дерев’яних. У випадку, коли
візуальним оглядом не можна визначити зношенняелемента, використовують інший метод,
заснований на співставленні норматив- ного строку служби даного елемента з фізичним.
Використовують формулу

Ф (Тф / Т н )100 , (2.2)

де Тф, Тн – фактичний і нормативний строки служби елемента, років.

Нормативний строк експлуатації конструктивних елементів визначають за
«Положенням про проведення планово-попереджувального ремонту жилих і громадських
будинків». Під строком служби конструкцій розуміють календарний час, за який під дією
природних факторів вони набувають стану, при якому подальша експлуатація стає
неможливою, а відновлення – економічно недоцільним. Строк служби будинку визначається
строком служби незмінних конструкцій – фундаментів, стін, каркасів.
Стан будинку в часі можна представити у вигляді двох крайніх станів (робото здатний і не
робото здатний) і деяких проміжних станів, що відповідають різним рівням втрат робото
здатності. З точки зору організації технічного обслуговування і ремонту будинків ці крайні
стани зв’язуються системою ремонтів.
Нормативний строк служби, встановлений за нормативними документами, залежить від
капітальності будинків.
Економічний строк служби – це приблизний строк, після закінчення якого потрібна повна
реконструкція будинку або заміна його конструкцій.
Моральне зношення будинків настає незалежно від фізичного. Розрізняють два роди цього
зношення. Моральне зношення першого роду відбувається за рахунок зменшення затрат на
відновлення будинків, що призводить до зниження їхньої вартості в часі порівняно з
початковою вартістю.
Моральне зношення першого роду в процентах до початкової вартості будинку визначають
за формулою
 М1 100(Сп Св ) / Сп , (2.3)

де Сп – початкова вартість будинку, тис. грн.;

Св – відновлювальна вартість аналогічного будинку, тис. грн.

Втрата існуючим житловим фондом початкової вартості в результаті дії факторів

морального зношення першого роду потребує періодичної переоцінки жилих будинків.
Моральне зношення другого роду полягає у невідповідності рівня благо- устрою будинку
сучасним вимогам. Це зношення при відсутності в будинку окремого виду інженерного
обладнання (ванна, водопровід, газ та ін.) визначається за питомою вагою вартості його
впровадження у процентах.
Контрольні питання
1. Дайте характеристика стану будинків
2. Назвати методи обстеження будинків
3. Фізичним зношенням елементів будинку є
4. Моральне зношення будинків
 Лекція 4. Технічний стан будинку, види зносів Терміни експлуатаційні вимог до будівель
1. Технічний стан будинку
2. Види зносів
3. Термін служби будинків
4. Експлуатаційні вимоги до будівель
1. Технічний стан будинку
Технічний стан будинку в цілому є функцією працездатності окремих конструктивних
елементів і зв'язків між ними. Математичний опис процесу зміни технічного стану будівель, що
складаються з більшої кількості конструктивних елементів, становить труднощі. Це обумовлено
тим, що процес зміни працездатності технічних пристроїв характеризується невизначеністю і
випадковістю.
Чинники, що викликають зміни працездатності в цілому і окремих елементів, поділяються на 2
групи: внутрішнього і зовнішнього характеру.
До групи причин внутрішнього характеру відносять:
- Фізико-хімічні процеси, що протікають в матеріалахконструкцій.
- Навантаження і процеси, що виникають під часексплуатації.
- Конструктивні фактори.
- Якість виготовлення.
До групи причин зовнішнього характеру відносять:
- кліматичні чинники (температуру, вологість, сонячнурадіацію);
- фактори навколишнього середовища (вітер, пил,біологічні фактори);
- якість експлуатації.
У процесі експлуатації будівель їх технічний стан змінюється. Це виражається в погіршенні
кількісних характеристик працездатності, зокрема, надійності. Погіршення технічного стану
будинків відбувається в результаті зміни фізичних властивостей матеріалів, характеру сполучень
між ними, а також розмірів і форм.
Також причиною зміни технічного стану будівель є руйнування та інші аналогічні види втрат
працездатності конструктивними матеріалами.
Повний час експлуатації будівлі можна розділити на три періоди: експлуатуваннявання,
нормальної експлуатації,інтенсивного зносу.
Із плином часу несучі та огороджувальні конструкції і устаткування будівель і споруд зношуються,
старіють. У початковий період експлуатації будівель відбуваються взаємна приробітка елементів;
релаксація напружень; осадові явища, викликані зміною і навантаженнями па підстави,
деформаціями повзучості в матеріалах, і т.д. Відбувається зниження механічних, міцнісних та
погіршення експлуатаційних характеристик конструкцій будівель. Всі ці зміни в конструкціях
будівель можуть бути як загальними, так і локальними, вони відбуваються самостійно і в
сукупності.
Найбільша кількість дефектів, відмов і аварій доводиться на процес будівництва і в перший
період експлуатації будівель і споруд. Головні причини – недостатня якість виробів, монтажу,
осаду підстав, температури та вологостізміни і т.д.
Період будування і перший після будквальний періоди характеризуються підлаштуванням усіх
елементів у складну єдину систему будівлі. У цей час відбуваються зрушення і відрив внутрішніх
стін від зовнішніх, усадка, температурні деформації конструкції, повзучість матеріалів і т.д.
 Після закінчення періоду підробітки конструкцій та елементів будівель із оточень, після
закладення дефектних ділянок у період нормальної експлуатації кількість відмов знижується і
стабілізується.
Основними деформаціями цього періоду є раптові деформації, пов'язані з умовами роботи та
експлуатації елементів.
Причиною раптових деформацій у часі можуть бути несподівані концентрації навантажень,
повзучість матеріалів, незадовільна експлуатація, температури та вологості впливу, неправильне
виконання ремонтних робіт.
Третій період, період інтенсивного зносу, пов'язаний з явищами старіння матеріалу конструкцій,
зниженням пружних властивостей.
Конструкції та обладнання навіть за нормальних умов експлуатації мають різні терміни служби і
зношуються нерівномірно. Тривалість служби окремих конструкцій залежить від матеріалів,
умов експлуатації. На довговічність конструктивних елементів впливає конструктивне рішення і
капітальність будівлі в цілому; у будівлях, виконаних з
міцних матеріалів і надійних конструкцій, будь-який елемент служить довше, ніж у будинках із
недовговічних матеріалів.
2. Види зносів
Фізичний знос будинків
Під час експлуатації конструктивні елементи та інженерне обладнання будівель під впливом
природних умові діяльності людини поступово втрачають свої експлуатаційні якості.
Із плином часу відбувається зниження міцності, стійкості, погіршуються тепло- і
звукоізоляційні, водо- і повітронепроникні якості.
Це явище називається фізичним (матеріальним, технічним) зносом і визначається у відносних
величинах (%)і у вартісному вираженні.
Для технічної характеристики стану окремих конструкцій будівлі виникає необхідність визначити
фізичний знос будівлі. Фізичний знос - величина, що характеризує ступінь погіршення технічних і
пов'язаних з ними інших експлуатаційних показників будівлі певний момент часу, у результаті чого
відбувається зниження вартості конструкції будівлі. Під фізичним зносом розуміють втрату
будівлею із плином часу несучої здатності (міцності, стійкості), зниження тепло- і звукоізоляційних
властивостей, водо- і повітронепроникності.
Основними причинами фізичного зносу є впливу природних факторів, а також
технологічних процесів, пов'язаних з використанням будівлі.
Відсоток зносу будинків визначають за термінами служби або фактичним станом конструкцій,
користуючись правилами оцінки фізичного зносу, де в таблицях встановлюються ознаки зносу,
кількісна оцінка і визначається фізичний знос конструкцій і систем у відсотках.
Фізичний знос встановлюють:
- на підставі візуального і інструментального обстеження конструктивних елементів і визначення
відсотка втрати їх експлуатаційних властивостей внаслідок фізичного зносу за допомогою
таблиць;
- експертним шляхом із оцінкою залишкового терміну служби;
- розрахунковим шляхом;
- інженерним обстеженням будинків із визначенням вартості робіт, необхідних для відновлення
експлуатаційних властивостей.
Фізичний знос визначається методом складання величин фізичного зносу окремих
елементів будівлі: фундаментів, стін, перекриттів, даху, покрівлі, підлоги, віконних і дверних
пристроїв, оздоблювальних робіт, внутрішніх санітарно- технічних і електротехнічних пристроїв
інших елементів.
Для визначення фізичного зносу конструкцій обстежують їх окремі ділянки, що мають різний
ступінь зносу.
Метод визначення фізичного зносу на основі інженерного дослідження передбачає
інструментальний контроль стану елементів будівлі та визначення ступеня втрати їх
експлуатацією властивостей.
Оцінка фізичного зносу за методом зіставлення фактичних і нормативних термінів служби являє
собою лінійну залежність зносу від термінів служби, що не відповідає дійсній закономірності
фізичним процесам, супроводжують фізичний знос елементів будівель. Тому необхідно
проводити інженерне обстеження для об'єктивної оцінки фізичного зносу.
Спостереження за конструкціями показують, що в перший період експлуатації – період
припрацювання, коли
конструкція нова, знос слабше, а до третього періоду - до кінця терміну служби – інтенсивність
зносу зростає. Конструкція, знос якої за 100 років служби складе 75 %, до кінця терміну служби
зношується в півтора рази більше (45%), ніж у першому періоді (30 %).
За фізичного зносу окремих конструктивних елементів і інженерних систем встановлюють
знос будівлі в цілому.
Під час виконання капітального ремонту фізичний знос частково ліквідується, а вартість будівлі
збільшується.
Під час капітального ремонту будівель у змінюваних конструкціях фізичний знос
усувається, а в незмінюваних - лише зменшується, так як незмінні конструкції з фізичного зносу
ремонтуватися не можуть, а що проводяться в них ремонтні роботи, що проводяться в них, носять
відновний характер.
В основу нормативних документів із визначення величини фізичного зносу покладені
співвідношення фізичного зносу і вартості необхідного на відновлення ремонту. У результаті
капітального і поточного ремонтів темпи росту фізичного зносу знижуються. Знос будинків
відбувається найбільш інтенсивно в перші 20–30 років і після90–100 років.
На розвиток фізичного зносу впливають такі фактори, як обсяг і характер капітального ремонту,
планування будинку, щільність заселення, якість робіт під час капітального ремонту, санітарно-
гігієнічні фактори (інсоляція, аерація), періоди експлуатації, рівень змісту і поточного ремонту.
Моральний знос
Моральний знос – величина, що характеризує ступінь відповідності основних параметрів,
що визначають умови проживання, обсяг і якість послуг, що надаються, сучасним вимогам.
Сутність його полягає в тому, що із часом під впливом безперервного технічного прогресу
виникають невідповідність між знову споруджуються і старими будівлями, будівлею ба її
функціональним призначенням внаслідок мінливих соціальних запитів. Це полягає у різниці
архітектурно-планувальними рішеннями та сучасними вимогами про переутеплення забудови,
недостатньому рівні благоустрою, озеленення території, застарілому інженерному устаткуванні.
Старі будівлі часто не задовольняють сучасні запити людей і сучасні вимоги виробництва
ні за своїми габаритами, ні за планування, ні за розташуванням приміщень, зовнішнім виглядом,
рівнем технічного оснащення. Ці будівлі можуть бути досить міцними, і фізичний знос їх
незначний, але
«морально» вони застаріли. Тому необхідно провести реконструкцію, модернізацію,
перевлаштування старої будівлі для приведення його у відповідність до сучасних вимог.
Розрізняють моральний знос двох форм. Моральний знос першої форми пов'язаний зі
зниженням вартості будівлі у порівнянні з його вартістю в період будівництва, тобто зменшення
вартості будівельних робіт у міру зниження їх собівартості (внаслідок зміни масштабів
будівельного виробництва, зростання продуктивності праці).
Моральний знос другої форми визначає старіння будівлі у відношенні до існуючих на момент
оцінки об'ємно- планувальних санітарно-гігієнічним, конструктивним та іншим вимогам, які
полягають у дефектах планування, невідповідність конструктивних елементів будівлі сучасним
вимогам (незадовільні теплотехнічні характеристики, звукоізоляція і ін), у відсутності або
незадовільному стані як елемента інженерного обладнання.
Можливі два основних способи кількісної оцінки морального зносу другої форми: техніко-
економічний і соціальний.
Техніко-економічний спосіб являє собою систему показників, складених на підставі узагальнення
питомої вартості конструктивних елементів та інженерного обладнання різних будівель, виражених
у відсотках від відновної вартості будівель.
Метод соціальної оцінки другої форми морального зносу ґрунтується на аналізі процесів обміну і
купівлі–продажу житла.
Моральний знос будівлі змінюється стрибкоподібно за мірою зміни соціальних вимог, але
моральному зносу будівлі піддаються набагато швидше, ніж фізичному.
Старіння будівлі супроводжується фізичним і моральним зносом, але закономірності зміни
факторів, що викликають фізичний і моральний знос, різні. Моральний знос у процесі експлуатації
не можна попередити. Методами проектування із урахуванням прогнозу науково-технічного
прогресу можна отримати об'ємно-планувальні та конструктивні рішення, здатні забезпечити
відповідність їх діючим вимогам на більш тривалий період експлуатації.
Усунення фізичного зносу проводиться шляхом заміни зношених конструкцій будівлі.
Оскільки терміни служби різних конструкцій можуть значно відрізнятися, протягом періоду
експлуатації деякі конструкції доводиться змінювати,іноді навіть кілька разів.
Іноді конструкції та інженерні системи будівлі з незначним фізичним зносом вимагають заміни
через моральний знос.
Найбільш економічними проектними рішеннями вважаються такі, за яких терміни морального і
фізичного
зносу конструкцій і систем будівель збігаються. У цьому випадку коефіцієнт, що враховує
співвідношення зносів, наближених до одиниці.
3. Термін служби будинків
Під терміном служби будівлі розуміють тривалість його безвідмовного функціонування за
умови здійснення заходів технічного обслуговування і ремонту. Тривалість безвідмовної роботи
елементів будівлі, його систем та обладнання неоднакова
Під час визначення нормативних термінів служби будинку приймають середній
безвідмовний термін служби основних несучих елементів: фундаментів і стін. Термін служби
інших елементів може бути менше нормативного терміну служби будинку. Тому в процесі
експлуатації будівель ці елементи доводиться замінювати, можливо, кілька разів.
Зношування будівель і споруд полягає в тому, що окремі конструкції і будівлі в цілому
поступово втрачають свої початкові якості і міцність. Визначення термінів придатності
конструктивних елементів є складним завданням, оскільки результат залежить від великої
кількості факторів, що впливають на знос.
Нормативні строки служби будинків залежать від матеріалу основних конструкцій і є
усередненими.
Протягом всього терміну служби будівлі елементи та інженерні системи піддають технічному
обслуговуванню та ремонту. Періодичність ремонтних робіт залежить від довговічності
матеріалів, з яких виготовляються конструкції та інженерні системи навантажень, від впливу
навколишнього середовища та інших факторів.
Нормативний термін служби елементів будівлі встановлюють із урахуванням виконання
заходів технічної експлуатації будівель.
Завданням заходів технічної експлуатації будівель є усунення фізичного і морального зносу
конструкцій і забезпечення їх працездатності. Надійність елементів забезпечується під час
виконання комплексу заходів технічного обслуговування і ремонту будинків.
Надійність – це властивість елемента виконувати функції, зберігаючи свої експлуатаційні
показники в заданих межах протягом необхідного періоду.
Надійність будинку визначається надійністю всіх йогоелементів.
Надійність - це властивість, що забезпечує нормативний температурно-вологісний і комфортний
режим приміщень, що зберігає при цьому експлуатаційні показники (тепло-, волого-, повітро-,
звукоізоляції) у заданих нормативних межах, міцність, декоративні функції протягом заданого
терміну експлуатації.
Надійність характеризується такими основними властивостями: ремонтопридатністю,
зберігаємістю,довговічністю, безвідмовністю.
Ремонтопридатність – пристосованість елементів будівлі до попередження, виявлення та
усунення відмов і пошкоджень шляхом проведення технічного обслуговування та виконання
планових і непланових ремонтів.
Збереженість – здатність окремих елементів, а також будівлі в цілому до введення в
експлуатацію та під час ремонтів протистояти негативному впливу незадовільному зберіганню,
транспортуванню, старінню до монтажу.
Довговічність – збереження працездатності до настання граничного стану з перервами для
ремонтно-
налагоджувальних робіт усунення раптово виникаючих несправностей.
Безвідмовність – збереження працездатності без вимушених перерв протягом заданого періоду
часу до появи першого або чергового відмови.
Відмова – це подія, що полягає у втраті працездатності конструкції або інженерної
системи.
Під час заміні окремих елементів їх безвідмовність підвищується, але не досягає первісної, так як
у конструкціях завжди існує залишковий знос елементів, які протягом всього терміну
експлуатації не змінюється. Ця закономірність є причиною нормального зносу будівлі.
Оптимальну довговічність будинків визначають із урахуванням майбутніх витрат на його
експлуатацію за весь термін служби.
Чим рідше ремонтують конструктивні елементи і вартість цих ремонтів мінімальна, тим більше
оптимальний термін служби елементів і будівлі в цілому.
Кожна будівля має задовольняти ряду вимог технічних, економічних, архітектурно-художніх,
експлуатаційних.
4. Експлуатаційні вимоги до будівель
Експлуатаційні вимоги поділяються на загальні та спеціальні.
Загальні вимоги висувають до всіх будівель, спеціальні – до певної групи будівель, що
відрізняються специфікою призначення чи технологією виробництва. Загальні та спеціальні
експлуатаційні вимоги містяться в нормах і технічних умовах на проектування будинків.
Спеціальні вимоги, що визначаються призначенням будівлі, відображаються у технічному
завданні напроектування.
Термін служби залежить від умов експлуатації.
Експлуатаційні вимоги висувають до будівель виходячи з прийнятих об'ємно-планувального і
конструктивного рішень, що передбачають мінімальні витрати на технічне обслуговування та
ремонт конструкцій і інженерних систем.
Під час проектування будинків і споруд необхідно забезпечити низку вимог: конструктивні
елементи та інженерні системи повинні володіти достатньою безвідмовністю, бути доступними для
виконання ремонтних робіт (ремонтопридатність), необхідно усувати виникаючі несправності і
дефекти, проводити регулювання та налагодження в процесі експлуатації; охороняти конструкції
від перевантажень; забезпечити санітарно-гігієнічні вимоги до приміщень та прилеглої території;
конструктивні елементи та інженерні системи повинні мати однакові або близькі за значенням
міжремонтні терміни служби; необхідно проводити заходи щодо контролю технічного стану
будівлі, підтримки працездатності або справності; підготовка до сезонної експлуатації, повинна
бути здійснена найбільш доступними і економічними методами; будівля повинна мати пристрої і
необхідні для його нормальної експлуатації приміщення для розміщення експлуатаційного
персоналу, яківідповідають вимогам відповідних нормативних документів.
Основними конструктивними елементами, за якими визначається термін служби всього
будинку, є зовнішні стіниі фундамент. Решта конструкції можуть піддаватися заміні.
У сучасних будівлях збільшиться кількість конструктивних елементів, термін служби яких
дорівнює терміну служби основних.
Єдині норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів народного
господарства затверджуються урядом.
Контрольні запитання
1. Охарактерезуйте технічний стан будинку.
2. Розказати про фізичний знос.
3. розказати про моральний знос.
4. Які є види термінів служби будинку
5. Назвати Експлуатаційні вимоги

Лекція 5. Прилади неруйнівного контролю якості будівельних матеріалів та конструкцій

1. Основні види дефектів будівельних конструкцій

2. Характеристика дефектів конструкцій, види дефектів
3. Прилади та інструменти для проведення обстежень технічного стану будівель та споруд

1. Основні види дефектів будівельних конструкцій

Перед інженерами-будівельниками стоїть завдання оцінювання технічного стану та
надійності, розв'язання питання про можливість їх подальшої нормальної експлуатації, або
реконструкції й підсилення. Розв'язання поставлених завдань пов'язане з обстеженням
конструкцій будівель та споруд, результати якого дають змогу підготувати відповідні
рекомендації. На їх основі інженери-проектувальники розробляють необхідні конструктивні
рішення. Важливою складовою частиною комплексу робіт з оцінювання технічного стану
конструкцій та будівель і споруд у цілому є обстеження.
Метою обстеження є встановлення реальної несучої здатності й експлуатаційної
придатності будівельних конструкцій та основ для використання цих даних при визначенні їх
надійності, необхідності підсилення і розробленні проекту реконструкції. При обстеженні також
повинен вестися пошук оптимального варіанта конструктивно-планувального рішення, способу
можливого підсилення несучих конструкцій з урахуванням його технологічності, забезпечення
мінімуму трудовитрат, матеріальних ресурсів та часу на виконання робіт із реконструкції.
Оскільки нині проектування ведеться за методом граничних станів, то при обстеженні
залізобетонних, металевих, кам'яних та дерев'яних конструкцій і основ до них ставляться вимоги
за першою (несучою здатністю) й за другою (придатністю до нормальної експлуатації) групою
граничних станів відповідно до діючих ДБН із проектування конструкцій із цих матеріалів та
основ. Обстеження дають можливість виявити найбільш характерні дефекти і розробити
рекомендаціїстосовно ремонту та підсилення конструкцій.

2. Характеристика дефектів конструкцій, види дефектів

Кожний дефект у будівельних конструкціях є відхиленням від технічних вимог і може

викликати порушення нормальної роботи споруди. Один дефект може викликати появу інших
порушень. Правильно поставлена діагностика на ранній стадії дає можливість запобігти
розвитку дефектів та обмежитися при цьому виконанням незначних робіт для їх усунення.
Дефекти в конструкціях будівель можна поділити на зовнішні (поверхневі) і внутрішні
(глибинні), невидимі при візуальному огляді; на такі, що легко або важко усуваються; а також
такі, які не розвиваються та розвиваються у часі від спільної дії навантаження й середовища. У
практиці будівництва зустрічаються різноманітні види дефектів. Так, у конструкціях із
монолітного залізобетону часто можна зустріти прошарки сміття, ґрунту, льоду, снігу, особливо
в місцях стикування стін і колон із фундаментами, в ростверках; пустоти, утворені, в результаті
зависання бетону при великому насиченні конструкції арматурою, а також під закладними
деталями й гільзами для труб; грубі та пористі шви, що утворюються при перервах у бетонуванні
і недостатньому очищенні та обробітку поверхні; наявність бетону, підданого заморожуванню в
ранньому віці або не підданого необхідній тепловій обробці; розшарування і неоднорідну
структуру бетону, викликану дією напірних вод на свіжовкладену бетонну масуабо обезводнення
її при пересушенні.
Зовнішні дефекти в основному належать до числа таких, що легко піддаються виправленню, в
той же час глибинні (внутрішні) дефекти можуть викликати необхідність виконання спеціальних
робіт для їх усунення. Кожен дефект характеризується причинами, що його викликали,
розмірами, обсягом пошкоджень та прогнозом його можливого розвитку.
Нерівності є найбільш поширеним видом браку лицевої поверхні бетонних конструкцій.
До нерівностей належать невеликі напливи, потовщення, гострі грані, порушення
горизонтальних та вертикальних площин, випирання щебню і гравію за поверхню конструкції.
Нерівності можуть з'являтися у результаті використання неструганої дерев'яної або нежорсткої
металевої опалубки, використання рулонних матеріалів в опалубці. Цей дефект знижує якість
внутрішнього й зовнішнього опорядження приміщень, призводить до швидкого забруднення та
лущення поверхні, затримки і накопичення вологи, виникнення вад, вицвілів при побілці й
фарбуванні стін та стель і потребує проведення раннього ремонту після введення об'єкта в
експлуатацію. Для усунення нерівностей потрібне затирання, штукатурення, шліфування й інші
додаткові, роботи.
Раковини та чарунки на поверхні конструкцій виникають у результаті проникнення в
бетон і розчин повітряних бульбашок, ум'ятин та виступів; опалубки, нагромадження при
вібруванні рідкої фази розчину, розшарування й усадки суміші при різких температурних
перепадах у режимі теплового обробітку бетону, наявності зайвої води в бетонній суміші,
укладки частково замерзлої чи затужавілої суміші. Чарунки можуть з'явитися при бетонуванні в
металевій опалубці через відсутність відсмоктування вологи та недостатнє ущільнення суміші.
Перераховані дефекти можуть сприяти зниженню міцності бетону і появі технологічних тріщин.
Оголення арматури викликається порушенням або відсутністю захисного шару бетону,
що призводить до корозії металу. Наліт корозії, збільшуючись в об'ємі, розклинює бетон уздовж
арматурних стрижнів. В утворені тріщини проникає волога, яка пришвидшує процес корозії. На
поверхні бетону з'являються іржаві плями, місцями зменшується перетин арматури, а інколи
вона виявляється зовсім кородованою. В бетоні вздовж розміщення арматури скупчуються
продукти корозії у вигляді затверділої порошкоподібної маси. Причиною руйнування металу в
бетоні може бути не тільки волога, але і дія блукаючих струмів, сольових добавок, що
використовувались у бетоні при виготовленні конструкції, а також вплив агресивного
середовища. Корозія арматури та закладних деталей у бетоні може проходити й за наявності
захисного шару, але при недостатній його товщині або при змащенні арматури, а також при
великій чарунчатості бетону, про що наочно свідчить поява іржавих плям та патьоків на
поверхні конструкцій.
Раковини в монолітних конструкціях є найбільш поширеним видом із числа відомих
дефектів. Наявність раковин у бетоні вказує на низьку культуру виробництва. Ці дефекти
розрізняються своїми розмірами, конфігурацією та глибиною поширення в тілі бетону. Вони
впливають на загальну монолітність і міцність конструкції й інколи бувають настільки значними,
що ставлять під сумнів міцність всієї конструкції, тому виникає, необхідність в її підсиленні.
Раковини в залізобетонних підземних та надземних спорудах типу силосних й інших башт
викликають протікання і затоплення споруд. Раковини можуть бути поверхневими, глибинними
та наскрізними; у вигляді окремих місцевих утворень або розкиданих по всій поверхні
конструкції. Виникнення раковин викликане, як правило, технологічними і конструктивними
недоліками: порушенням вимог при підборі складу бетону, розшаруванням суміші при
транспортуванні, неправильною укладкою й ущільненням, насиченням конструкції та її вузлів
гнучкою і жорсткою арматурою, малим захисним шаром, скупченням закладних деталей.
Головною причиною появи раковин є недостатнє ущільнення бетонної суміші.
Пустоти на відміну від раковин являють собою ділянки, де утворюються порожнини й
розриви невизначених розмірів при повній відсутності бетону. Пустоти найчастіше виникають у
конструкціях, насичених арматурою, в місцях скупчення та перехрещенні закладних деталей, у
тонкостінних конструкціях, при бетонуванні колон із жорсткою арматурою, заповненні бетоном
азбестоцементних труб, у результаті зависання бетону в конструкціях та їх вузлах. Такі
дефекти зустрічаються в опорних частинах колон і балок, прогонів на ділянках різної довжини з
повним оголенням арматури, в бункерах, ядрах жорсткості, в місцях сполучення монолітних
залізобетонних стін із фундаментами. Пустоти легко виявити після зняття опалубки при
візуальному огляді та простукуванні бетону молотком. Дещо складніше виявити сховані пустоти
в плавальних басейнах і ємностях для збереження рідин, особливо якщо вони оздоблені
плиткою. Тут найчастіше звертаються до контрольного заповнення водою й за її фільтрацією
знаходять місця протікання.
Сколи в бетоні виникають від механічних пошкоджень під час розопалублювання
виробів, неправильного транспортування, складування і монтажу конструкцій. Різноманітні
пошкодження в бетоні зустрічаються при кріпленні конструкцій технологічного обладнання та
трубопроводів. Сколи захисного шару в бетоні з'являються в результаті корозії арматури,
металевих закладних деталей, а також через нещільність бетону і попадання в нього вологи.
Характерні сколи бетону на різну глибину й довжину з'являються в залізобетонних балках у
місцях обпирання на них плит, при їх повороті та відсутності металевих прокладок і розчину.
Причиною сколів може бути також відхилення від проектного армування, зміщення арматури й
збільшення захисного шару в зоні обпирання конструкції. Відшарування бетону можна
спостерігати в місцях зварювання арматурних стрижній поблизу опор-колон.
Своєрідний різновид розтріскування і сколу бетону спостерігається при пожежах. Від
довготривалої дії високої температури та різкого охолодження водою при гасінні пожежі від
залізобетонної конструкції відокремлюються лещадки різної товщини, бетон ніби спучується й
розпушується. Відшарування бетону починається через 10...20 хвилин після початку пожежі, під
час чого змінюється колір бетону, міцність, зчеплення його з арматурою, а цементного каменю
— з крупним заповнювачем, знижується і міцність самого бетону. При замерзанні води, що
попала в пустоти збірних та монолітних залізобетонних конструкцій (багатопустотні настили,
отвори для анкерних болтів і т.п.), також можуть виникнути сколи й розриви в конструкціях.
Виколи та спучення в бетоні зустрічаються в плитах перекриття, фундаментних блоках й
 інших конструкціях. Виколи являють собою заглиблення різної величини, від мілких одиноких
гнізд до достатньо великих конусоподібних виямків. Глибина виямків коливається від декількох
міліметрів до 5...10 см, а їх діаметр від 0,5...1 до 10...25 см. У деяких окремих плитах перекриття
налічується до 200 виколів. Цей вид дефектів виникає в результаті своєрідної корозії одного з
компонентів крупного заповнювача із деяких порід. У глибині утворених виямків можна
помітити сліди частинок зруйнованого заповнювача, перетвореного в пилоподібну борошнисту
масу. Конструкції, ослаблені великою кількістю таких дефектів, найчастіше потребують
підсилення.
Тріщини (при недопустимій ширині їх розкриття) вказують на неблагополучний стан
конструкцій. Вони з часом можуть розкриватися і стати причиною розвитку деформацій. Тому
тріщини потребують установлення причини їх появи та наступної Ліквідації чи обмеження
подальшого розкриття.
В цегляних будівлях тріщини в стінах, перемичках, склепіннях й арках викликаються,
головним чином, нерівномірним осіданням основ та фундаментів, різною деформативністю
навантажених і ненавантажених стін. У залізобетонних конструкціях поява тріщин викликається
недостатнім армуванням, відсутністю просторової жорсткості, температурно-усадочними
явищами, порушенням технології виготовлення конструкцій, їх транспортування, зберігання та
монтажу.
Тріщини в металевих конструкціях можуть бути викликані перевантаженням їх або порушенням
технології виробництва при виготовленні виробів. У дерев'яних конструкціях (при використанні
деревини з підвищеною вологістю) під час експлуатації виникають поздовжні тріщини.
Причиною появи цих тріщин є усушка деревини. Такі тріщини не впливають на несучу здатність
конструкції, але є місцем збирання сміття, пилу й ін., що тягне за собою появу та розвиток
грибків. Тому великі тріщини закладають сумішшю клею з тирсою або шматочками деревини на
клеєві.
Деформація виникає в результаті дії ряду факторів або окремого яскравовираженого
порушення, які не тільки змінюють зовнішній вигляд конструкції,але й можуть різко зменшити
її міцність і несучу здатність. Характер розвиткудеформацій установлюється на основі
натурного обстеження, геодезичнихзйомок, інструментальних вимірювань та
спостережень. Недопустимі завеличиною деформації можуть бути викликані як
статичними, так і ударними,вібраційними, динамічними навантаженнями, помилками в
розрахунках,недоліками в конструюванні, низькою якістю матеріалів,порушенням технології
виготовлення та монтажу. До деформацій конструкцій можутьпризвести підкопи під
фундаменти, зволоження основ, зсув шпунтових огорож. Пошкодження, пов'язані зі втратою
міцності і несучої здатності конструкцій, можуть супроводжуватися перекосами, зсувами,
осіданням тазміщенням окремих конструкцій. Не можна допускати, щоб ослаблені
(конструкції з дефектами) переходили в аварійний або непридатний длянормальної експлуатації
стан. Захист і посилення таких конструкцій повинні
виконуватись до настання їх критичного стану.

3. Прилади та інструменти для проведення обстежень технічного стану

будівель та споруд

Таблиця 3.1 Прилади та інструменти для проведення обстеженьтехнічного стану будівель

та споруд
Найменування, Нормативний
Призначення
марка, тип документ
1 2 3
Прилади та інструменти для
вимірювання лінійних параметрів та
деформацій (візуальне обстеження)
 Найменування, Нормативний
Призначення
марка, тип документ
Лінійки вимірювальні металеві ГОСТ 427 Вимірювання лінійних
Штангенциркулі ГОСТ 166 розмірів (конструкцій,
Рулетки вимірювальні металеві ГОСТ 7502 шарів, зон пошкоджень,
Глибиноміри індикаторні ГОСТ 7661 тріщин та ін.)
Індикатори ИЧ ГОСТ 577
Прогиноміри 6ПАО
Тензометрична станція ИДУ-1
Нутроміри мікрометричні ГОСТ 10
Мікроскоп відліковий МПБ-2
Лупи з вимірювальною шкалою ГОСТ 25706
Щупи (щілиноміри) ТУ 2-034-
022197-011
Товщиноміри і стінкоміри індикаторні з ГОСТ 11358
ціною поділки 0,01 і 0,1 мм
Біноклі х8; х12 ГОСТ 7048
Прилади для дослідження дії корозії на
будівельні конструкції
Прилади для рентгеноструктурного аналізу Аналіз речовин, матеріалів
УРС-50 К; УРС-50 ИМ; конструкцій і корозійних
ДРОН-1 утворень
Хроматограф аналітичний газовий ГОСТ 26703
Газоаналізатор переносний типу УГ-2; ХГ ГОСТ 25615
Прилад ЭСМП-1 Визначення адгезії
металевих покриттів
Прилад МГ40НЦ Вимірювання захисних
покриттів
Прилади АКД-1; ДЭП-1; ДЭП-2 Оцінка суцільності
покриттів
Термометри метеорологічні скляні ГОСТ 112 Вимірювання температури
Термометри скляні ртутні ГОСТ 13646
Анемометр ручний з лічильним механізмом ГОСТ 6376 Вимірювання руху повітря
Анемометр ручний індукційний ГОСТ 7193 та газів
Прилади для визначення характеристик
бетонних і залізобетонних конструкцій
Прилад КМ для методу пружного відскоку ГОСТ 22690 Визначення міцності бетону
Молоток Кашкарова для методу пластичної механічними методами
деформації неруйнівного контролю
Склерометри ПМ-2; Ц-22 для методу
ударного імпульсу
Прилад для методу відривання диска ГПНВ-
5
Прилад для методу сколювання ребра
ГПНС-4
УК-14П ГОСТ 17624 Акустичний (ультразвуковий)
УК-10П метод визначення міцності
УФ-57СК бетону
Прилад для методу відбитого
 Найменування, Нормативний
Призначення
марка, тип документ
випромінювання
(поверхневогопрозвучування) УППР-2
Магнітний прилад ИЗС-10Н ДСТУ Б Визначення товщини
В.2.6-4 захисного шару бетону,
розташування та діаметрів
арматури
Геодезичні прилади
Нівеліри ГОСТ 10528 Вимірювання висотних
2НЗЛ; НЗКЛ; Н2КЛ; 2Н10КЛ; Н-0,5 показників елементів
конструкцій
Теодоліти ГОСТ 10529 Вимірювання кутових
ЗТ2КП; ЗТ2КА; ЗТ5КП; 2ТЗ0П; Т5Э показників елементів
конструкцій
Світловіддалеміри БЛЕСК-2; БЛЕСК ГОСТ 19223 Вимірювання відстаней
Прилади для ендоскопічного обстеження
дерев'яних, залізобетонних і кам'яних
конструкцій
Ендоскопи ТУ 25- Прямий напрямок
ЭВП 10.750; ЭВП 10.1300 06.1986 спостереження жорсткої
конструкції
ЭВГ 10.750; ЭВГ 10.1300 Прямий напрямок
спостереження гнучкої
конструкції
ЭВГ 6.5.750.90 Боковий напрямок
спостереження гнучкої
конструкції
ЭЛЖ 6.5.550.90; ТУ 25- Жорстка конструкція,
ЭЛЖ 1 (ТС 16.740.90) 06.1938 боковий напрямок
Прилади для обстеження ґрунтів основ Комплект приладів
визначається відповідно до
вимог чинних нормативних
документів з інженерних
вишукувань та досліджень
ґрунтів для будівництва

Контрольні питання.

1. Види дефектів будівельних конструкці

2. Охарактеризувати види дефектів
3. Прилади та інструменти для вимірювання лінійних параметрів
4. Прилади для дослідження дії корозії
5. Прилади для ендоскопічного обстеження дерев'яних, залізобетонних і кам'яних
конструкцій
 Лекція 6. Обстеження основ будівель і споруд.
Поліпшення властивостей основ будинків
1. Обстеження основ будівель і споруд
2. Класифікаційні ознаки категорій технічного стану основ та фундаментів
3. Поліпшення властивостей основ будинків
4. Основні методи підсилення грунтів основ

1. Обстеження основ будівель і споруд

Під час обстеження основ, фундаментів і підземної частини будівлі
(споруди) виявляються такі найпоширеніші дефекти та пошкодження:
— тріщини, викривлення рядів кладки стін підвальних приміщень;
— відхилення стін від вертикалі;
— наявність вологості, висолів розчину мурування, випадання окремихкаменів
мурування фундаментів і стін підвальних приміщень;
— відшарування штукатурки кам’яних стін і руйнування бетонних
стінових блоків підвальних приміщень;
— замочування основи;
— осідання, усадка, набухання ґрунтів основи, осідання поверхні
території;
— зсування, обвали, опливання;
— деформації фундаментів (осідання, просідання, нахилення, зсування,прогинання);
— дефекти, пошкодження та руйнування конструкцій фундаментів ігідроізоляції.
На початку обстеження підземних приміщень будівлі необхідно провести огляд
водопровідно-каналізаційних мереж, що проходять в них з метою виявлення можливого
протікання трубопроводів.
Ознаками аварійного стану основи фундаментів, будівлі (споруди) є осідання, нахили, тріщини,
сколювання, зсування, перекоси фундаментів, стін, колон, балок, плит перекриттів та інше, що
призводить до небезпеки перебування людей у зоні пошкоджених конструкцій. Нерівномірні
деформації основ проявляються внаслідок дії таких факторів:
— осідання поверхні території, зумовленого замочуванням ґрунтів, наявністю
карстових порожнин і підземних виробок;
— нерівномірності осідання основ у зв’язку з їх неоднорідністю, замочуванням,
нерівномірними навантаженнями;
— зсувних процесів, випирання та вимивання ґрунту.
2. Класифікаційні ознаки категорій технічного стану основ та фундаментів
Класифікаційні ознаки категорій технічного стану основ та фундаментів наведені в таблиці 5.1.
Таблиця 5.1 Класифікаційні ознаки категорій технічного стану основ та фундаментів
Категорія
Ознаки стану (дефекти і пошкодження) Кількісна оцінка
технічного стану
I Дрібні тріщини у цоколі; фізико-геологічні Ширина розкриття
Нормальна процеси і явища, які негативно впливають на тріщин до 1,5 мм
умови експлуатації будівлі (споруди), відсутні
II Окремі глибокі тріщини у цоколі та стінах; Ширина розкриття
Задовільна місцеві вибоїни, відколювання, порушення тріщин до 5 мм;
штукатурного шару цоколю; пошкодження на
викривлення горизонтальних ліній цоколю; площині до 25%;
деформації, що порушують нормальну нерівномірне осіданняз
експлуатацію будівлі, відсутні; прогином стін до 0,01;
місцеві деформації поверхні ґрунтів, вимощень,
підлог, локальне замочування ґрунтів
 III Наскрізні тріщини у цоколі з поширенням на Ширина розкриття
Непридатна для висоту будівлі; тріщин до 20–30 мм;
нормальної викривлення і значне осідання окремих ділянок окремі тріщини до 70
експлуатації зі стабілізацією деформацій; мм;
деформації, які порушують нормальну нерівномірне осіданняз
експлуатацію будівлі; прогином стін до 0,01;
виявлення різкої втрати стійкості ґрунтів
IV Прогресуючі наскрізні тріщини на висоту Ширина розкриття
Аварійна будівлі; тріщин більше 90–100
нерівномірні осідання фундаментів, руйнування мм;
цоколю, перекоси прорізів, зсування плит та відносна різниця
балок; осідань більше 0,002
руйнування конструктивних елементів, що
визначають стійкість будівлі;
деформації аварійного характеру;
прогресуючі деформації ґрунтової основи

3. Поліпшення властивостей основ будинків

Різновидні зміни властивостей основ можуть виникати як під час будівництва, так і при
експлуатації будинку, якщо причини, що привели до їх розвитку не були своєчасно виявлені і
усунені.
Виходячи із набутого досвіду при виконанні робіт по ремонту і реконструкції будинків, можна
зробити висновок, що міцність і довговічність залежить від надійності основ і споруджених на
них фундаментах, їх надійністьпід час довгочасної і надійної роботи.
Нерівномірне просідання фундаментів і, як результат цього, деформації наземних конструкцій
можуть бути викликані рядом причин до яких відносяться:
1. низька несуча спроможність грунтів;
2. неякісне інженерно-геологічне вишукування;
3. дії карстових явищ;
4. перезволоження і розрідження грунту;
5. помилки при проектуванні;
6. аварії підземних енергетичних мереж (вода, пар, каналізація);
7. прокладання підземних транспортних магістралей (метро) і багато інших причин. Ці
причини окремо чи в сумарному вигляді можуть привести до зниження несучої
спроможності грунтів, а значить і основ.
Вибір методів збільшення несучої спроможності основ залежить від:
1. бажання замовника;
2. наявності коштів;
3. стану основи;
4. характеру пошкоджень фундаментів;
5. рівня грунтових вод і необхідності улаштування водопониження.
4. Основні методи підсилення грунтів основ

Головною особливістю по підсиленню основ полягає в тому, що самі будинки і споруди

вже існують, тому виконання високопродуктивних машин і техніки в більшості випадків
неможливе.
Перш ніж розпочати роботи необхідно розробити ПВР, в якому вказати несучу спроможність
основ, і гідрогеологічні характер Малтики на час на часпроведення робіт.
Беручи до уваги ці дані розробляють ПВР і вибирають той чи інший метод.
 Найбільш поширені методи наведені в табл. 5.2 - 5.4.
Підсилення грунтів основ методом силікатизації являє собою нагнітання в грунт розчинів
шляхом попереднього занурення перфорованих ін′єкторів (труб). Силікатизація може бути
однорозчинна і дворозчинна.

Таблиця 5.2 Радіуси закріплення грунтів основ при цементації

Види грунтів Радіуси закріплення, м
Тріщинуваті скельні породи 1,20 5,00
Галькові грунти 0,75 1,00
Грубозернисті піски 0,50 0,75
Середньозернисті і дрібнозернисті піски 0,30 0,50

Таблиця 5.3 Залежність радіусу закріплення основ від властивостей грунтів

Коефіцієнт фільтрації, Радіус закріплення
Грунти
м/добу грунтів, м
2 5 0,3 0,4
10 20 0,4 0,6
Піски
20 50 0,6 0,8
50 80 0,8 1,0
0,3 0,5 0,3 0,4
0,5 1,0 0,4 0,6
Пливуни
1,0 2 0,6 0,8
2 5 0,8 1,0
0,1 0,3 0,3 0,4
0,3 0,5 0,4 0,6
Лесси
0,5 1,0 0,6 0,9
1 2 0,9 1,0
 Таблиця 5.4 Класифікація основних методів підсилення грунтів основ будівель,що
реконструюються
Межізастосування методу,
Метод що Передбачувана
№ підсилення Суть методу рекомендуються міцність
Коефіцієнт грунтів, МПа
Найменуван
фільтрації,
нягрунтів
м/добу
Нагнітання силікату
Силікатизація Леси 2 0,1 0,6 0,8
натрію
Нагнітання силікату
Мілкі
однорозчинна натрію із 5 0,5 0,4…0,5
1 пилуваті
затверджувачем
піски
Почергове нагнітання
дворозчинна розчинів силікату натрію і Піски 80 2 1,5 3,5
хлоМалтого
кальцію
Почергове нагнітання
розчинів силікату натрію і
2 Електро- хлоМалтого кальцію при Глини, 9 0,01 0,4 0,8
силікатизація дії постійного суглинки,
електричного струму піски

Нагнітання цементної Крупнозерни

3 Цементизація 80 1,0 4,0
суспензії ст
і піски
Нагнітання розчинусмоли
4 Смолізація карбоміду із Піски 5 0,5 1,5 2,0
затверджувачем
Нагнітання глинистої
5 Глинізация Леси 2 0,1 0,4 0,5
суспензії
Спалювання палив в
Леси, лесові Повітропроникн
6 Термічне свердловині, 10 40
суглинки, ість не менше
закріплення влаштованій в грунті,що
чорноземи 0,1 м/с
підсилюється
Підвищення
Механічне Механічна дія на грунт:
7 Будь-які міцності на
закріплення катки, трамбівки
20 40 %
Пониження
Влаштування дренажу Підвищення
8 рівня грунтових Будь-які міцності на
навколо будівлі, що
вод
реконструюється 10 20%

Наведемо основні схеми підсилення грунтів:

Мал. 5.1 Ін’єктор для силікатизації грунтівоснов:
1 наконечник; 2 перфорована частина;3 рядова ланка; 4 розподільник;
5 наголовник; 6 підвідний патрубок;7 – отвори
Мал. 5.2 Схема підсилення грунтів основ однорозчинною силікатизацією:1 ємкість з
розчином; 2 розподільник; 3 лічильник; 4 ін’єктори
Мал. 5.3 Схема розміщення ін’єкторів при підсиленні грунтів вздовж стіни;

1 ін’єктор; 2 існуючі конструкції; 3 зона закріпленого грунту

Мал. 5.4 Схема підсилення грунтів дворозчинною силікатизацією:

1 насоси; 2 ємкості з розчинами; 3 дозатор; 4 колектор; 5 ін’єктори

Контрольні питання
1. Найпоширеніші дефекти та пошкодження
2. Категорії технічного стану основ та фундаментів
3. Найбільш поширені методи підсилення грунтів
 Лекція 7. Обмірні роботи обстеження основ і фундаментів. Обстеження кам’яних і
армокам’яних конструкцій

1. Обстеження кам’яних та армокам’яних конструкцій

2. Класифікаційні ознаки категорій технічного стану кам'яних та армокам'яних
конструкцій
3. Ремонт і підсилення кам′яних конструкцій

1. Обстеження кам’яних та армокам’яних конструкцій

Під час обстеження будівлі (споруди) оглядають стіни і

фасади,найпоширеніші дефекти і пошкодження яких такі:
— тріщини у місцях прилягання цегляних стін і несучих конструкцій
(перекриттів, покриття каркасу тощо);
— розшарування рядів мурування, руйнування і
випадання абовивітрювання окремих цеглин (каменів, блоків);
— ослаблення кріплення елементів парапету, карнизів, козирків та інших
виступаючих частин;
— тріщини у муруванні склепінь (особливо у п’ятах і замку);
— наявність вологості та підтікання в місцях встановлення ринв;
— відшарування личкування стін фасадів;
— відхилення стін від вертикалі;
— випинання і просідання стін;
— порушення водо- і повітропроникності деформаційних швів.
Тріщини стін можуть бути осадочні, конструктивні (силові) та
температурно-вологісні. Деформації осідання, просідання та нахили цегляних
(кам’яних) будівель (споруд) слід визначати за допомогою геодезичних методів, а
локальні заміри ширини розкриття тріщин — за допомогою маяків.
У процесі обстеження кам’яних та армокам’яних конструкцій визначають і фіксують:
— фактичні розміри конструктивних елементів, характер прилягання стін
між собою та до конструкцій перекриття і елементів каркаса;
— дефекти виконання робіт: відсутність перев’язки рядів мурування,
незаповненість розчином вертикальних швів; відхилення стін, простінків від
вертикалі та випинання з площини; зміщення балок і перемичок;
— дефекти, що виникли на стадії експлуатації: зменшення розрахункового
перерізу стіни внаслідок механічних пошкоджень, улаштування штраб і отворів;
наявність вертикальних тріщин внаслідок перенавантаження окремих ділянок
мурування, порушення конструктивного зв’язку стін з колонами і перекриттями та
дії горизонтальних розтягувальних напруг (температурних, осадочних, усадочних
та інше); місцеве пошкодження тріщинами відколами і роздробленням мурування
у місцях спирання перемичок, конструкцій перекриття і покриття тощо;
— зволоження і насиченість водою мурування, промерзання стін,
руйнування мурування спричинені корозією або дією високих температур.
Міцність та вологість матеріалів мурування визначають неруйнівними і руйнівними
методами на зразках, відібраних з мурування.

2. Класифікаційні ознаки категорій технічного стану

кам'яних таармокам'яних конструкцій
 Кількісна
Категорія
Ознаки стану (дефекти і пошкодження) оцінка, у
технічного
відсотках
стану
1 2 3
І Дефектів та пошкоджень немає
-
Нормальна
II Виморожування та вивітрювання мурування, відшарування
Задовільна облицювання на глибину до 0,5 см товщини. Вертикальні та
косі тріщини (незалежно від довжини та ширини розкриття), що До 15
перетинають не більше двох рядів мурування

1 2 3
III Виморожування та вивітрювання мурування, відшарування
Непридатна облицювання на глибину до 2,0 см товщини. Вертикальні та
до косі тріщини у несучих стінах та стовпах, на висоту не більше
нормальної чотирьох pядів мурування. Нахилення, випирання стін та
експлуатаці фундаментів в межах поверху не більше, ніж на 1/6 їх товщини.
ї Наявність вертикальних тріщин між поздовжніми та 15–25
поперечними стінами: розривання або висмикування окремих
сталевих з'єднань та анкерів кріплення стін до колон
і перекриттів. Місцеве пошкодження мурування на
глибину до 2 см під опорами ферм, балок, прогонів та
перемичок у
вигляді тріщин на кінцях опор, що перетинають не більше
двох рядів мурування. Зміщення плит перекриттів на опорах
не більше, ніж на 1/5глибини закладання, але не більше 2 см.
IV Обвалення ділянок стін. Виморожування та
Аварійна вивітрювання мурування на глибину більше 2,0 см товщини.
Вертикальні та косі тріщини (крім температурних та
осадочних) в несучих стінах та стовпах на висоту не більше
восьми рядів мурування. Нахилення та випирання стін у межах
поверху
на 1/3 їх товщини та більше. Зміщення (зсування) стін, стовпів
тафундаментів у горизонтальних швах або косій штрабі. 25–50
Відривання поздовжніх стін від поперечних у місцях їх
перетину, розривання або висмикування сталевих з'єднань
та анкерів кріплення стін до колон іперекриттів.
Пошкодження мурування під опорами ферм, балок або
перемичок у
вигляді тріщин, роздрібнення каменю або зміщення рядів
мурування у горизонтальних швах на глибину більше 2 см;
наявність вертикальних або косих тріщин, що перетинають
більше чотирьох рядів мурування. Зміщення плит перекриттів
наопорах більше, ніж на 1/5глибини закладання у стінy

3. Ремонт і підсилення кам′яних конструкцій

В наслідок руйнівних дій подальша експлуатація будинків і споруд без ремонту

неможлива.
Найбільш поширеними дефектами і пошкодженнями цегляної кладки є:
1. різнокольорові виступи на цегляній кладці (солевидні відкладення);
 2. розчин який розсипається, розшарування верхніх шарів кладки,випадання
цеглин, випуклість зовнішніх кам′яних стін підвалу;
3. вивітрення швів кладки і руйнування верхнього шару каменів кладки;
4. розшарування зовнішніх поверхонь каменів і штукатурки в областіцоколя
будинку;
5. ушкодження зовнішньої штукатурки, наприклад відшарування розчину на
цоколі будинку ;
6. висока вологість на внутрішній поверхні кладки (пліснява,
грибки,відшарування матеріалів);
7. тріщини в цегляній кладці.
Основні причини дефектів і деформацій в кладці, можна розділити на такіосновні групи:
1) Конструктивні помилки:
1. нерівномірне осідання окремих частин будинку;
2. невідповідність несучої спроможності матеріалу стін діючим
навантаженням;
3. застосування для кладки розчинів і каменів, що не відповідають
нормативам;
4. порушення просторової жорсткості стінового каркасу, наприклад в місцях
дотику стін;
5. відсутність горизонтальної гідроізоляції стін з сторони проникнення
вологи.
2) Незадовільна експлуатація несучих конструкцій приводить до:
1. просідання фундаментів через незадовільний технічний стан підземних
інженерних мереж;
2. систематичне перезволоження кладки стін в наслідок
протіканнякарнизних відливів, водостічних труб, відмостки навколо
будинку;
3. вивітрювання розчину на значну глибину кладки;
4. промерзання кладки через її незадовільно виконаної гідро- і теплоізоляції.
3) Виробничі і технологічні помилки:
1. улаштування прорізів в цегляній кладці (з порушеннями технологічної
послідовності) в несучих стінах;
2. бокове випучування кладки внаслідок, наприклад, одностороннього
розпирання склепіння;
3. тинькування поверхні кладки цементним або жирним розчином, а також
фарбування цегляної поверхні масляними фарбами, які мають властивість малої
повітре-проникненості чим порушується необхідний вологий режим;
4. неякісне улаштування раніш пробитих гнізд і борозн;
5. розбирання перекриття з порушенням технології.
4) Помилки проектування:
1. перерозподіл діючих навантажень, що приводить до перенапруженості
цегляних простінків;
2. збільшення поверховості чи надбудови будинку не враховуючи дійсної,
що приводить до перенапруги цегляних простінків;
3. розміщення нового будинку поблизу існуючого.
Технологія кам′яних конструкцій цивільних будинків являє собою комплекс
ремонтно-будівельних заходів, вид і об′єм яких залежить від:
1. матеріалів кам′яних конструкцій;
 2. виду конструкцій (фундаментів, стін, перегородок та ін.) та їх доступність
зовнішнім агресивним діям;
3. статичних і динамічних навантажень на кам′яну конструкцію;
4. виду пошкоджень кладки;
5. вологості конструкції цегляної кладки і стан її гідроізоляції;
5. виду і стану розчину для кладки;
6. часу зведення кладки (час року, можливі негативні впливи від′ємних або
високих температур, а також вологості повітря);
7. товщина кам′яних конструкцій.
Комплекс заходів по ремонту цегляної кладки як правило, пов′язаний з виконанням
цілого ряду технологічних процесів:
1. Очищення фасадів від пилу і забруднень.
2. Тинькування фасадів.
3. Заміна кам′яних простінків і стовпів новою кладкою.
4. Улаштування тріщин в кам′яних стінах.
5. Ремонт конструкцій із кладки з приміненням теплоізоляційних матеріалів.
6. Додаткова гідроізоляція стін з кладки.
7. Гідроізоляція вертикальних вологих поверхонь в середині приміщень
будинку.
8. Горизонтальна гідроізоляція кам′яних конструкцій стін методом ін′єкції.
Особливої уваги слід приділити підсиленню кам′яних конструкцій. Нижченаведені схеми
їх підсилення (Мал. 8.1 – 8.8).

Мал. 8.1 Схема підсилення стіни армоцегляною обоймою: 1 стіна, що

підсилюється; 2 анкери; 3 цегляна кладка

Мал. 8.2 Конструктивна схема підсилення цегляного простінка армоцементною обоймою:

1 простінок, що підсилюється; 2 поздовжня арматура; 3 хомути; 4
 стягуючий болт; 5 шар штукатурки
Мал. 8.3 Конструктивна схема підсилення цегляного стовпа залізобетонноюобоймою:
1 стовп, що підсилюється; 2 арматура; 3 бетон

Мал. 8.4 Схема підсилення цегляного простінка металевою обоймою: 1

простінок, що підсилюється; 2 кутики;
3 плівки

Мал. 8.5 Схема установки анкерних елементів при підсиленні кам'яної конструкції: 1
конструкція, що підсилюється; 2 вертикальна металева пластина; 3 гайка; 4 анкер; 5
існуюча конструкція; 6 зруйнована частина конструкції, що підсилюється

Мал. 8.6 Схема підсилення кам'яної конструкції металевою обоймою;

1 конструкція, що підсилюється; 2 натяжний елемент; 3 анкер: 4 кутик; 5
сполучна планка; 6 арматура; 7 металева незнімна опалубка; 8 костиль; 9 –
бетон

Мал. 8.7 Загальний вид підсиленої конструкції:

1 підсилена конструкція; 2 існуюче облицювання стін; 3 вертикальніпластини; 4 анкери;
5 кутики; 6 натяжні елементи
Мал. 8.8 Схема підсилення будівлі об'ємним обжиманням:
1 поздовжні тяжі; 2 стіни будівлі; 3 натяжні муфти; 4 поперечні тяжі; 5
швелер; 6 металева підкладка; 7 гайка

Контрольні питання
1. Відомості обстеження кам’яних конструкцій
2. Відомості обстеження армокам’яних конструкцій
3. Категорії технічного стану кам'яних таармокам'яних конструкцій
4. Дефектами і пошкодженнями цегляної кладки є
 Лекція 8. Методи випробування матеріалів і виробів. Устаткування і прилади
для випробування матеріалів і виробів
1. Загальні відомості
2. Види засобів контролю
3. Завдання випробовувань будівель
1. Загальні відомості
З розвитком суспільства ускладнюється завдання, які постають перед
будівельниками. Зводяться все вищі будівлі, зростають прольоти споруд, продовжуються
терміни експлуатації будівель, значно збільшуються об'єми їх реконструкції. При цьому
необхідно визначати напружено-деформований стан будівельних конструкцій під дією
комплексу силових навантажень і впливів: постійних і тимчасових, динамічних і
сейсмічних навантажень, агресивного середовища і т.п.
Забезпечити надійну експлуатацію будівель і споруд можливо тільки за наявності
достатньо повної інформації про стан і параметри будівельних конструкцій та реальні
характеристики їх матеріалів на всіх технологічних стадіях: проектування,
виготовлення, транспортування, монтажу, експлуатації, реконструкції. На цих етапах
велике значення має дослідження і випробування конструкцій, за результатами яких
проектувальник робить висновок про міцність матеріалів і напружено-деформований стан
елементів.
Дослідження і випробування будівельних конструкцій, будівель і споруд охоплює
методи контролю якості виготовлення та монтажу елементів будівельних конструкцій,
які забезпечують відповідність об'єкта проектному призначенню і відображення дійсної
роботи систем. Так, наприклад, на заводах залізобетонних виробів суцільні панелі для
перекриття житлових і цивільних будівель, згідно з ДСТУ, повинні виготовлятися у
відповідності до робочих креслень і задовольняти певним технічним вимогам.
Встановлюються допустимі відхилення від проектних розмірів за довжиною, шириною,
товщиною, не площинністю, різниця довжини в діагоналях, зміщення закладних деталей,
товщина захисного шару. Матеріали для виготовлення бетону повинні задовольняти
вимоги стандартів і забезпечувати одержання бетону заданих класів за міцністю і марок за
морозостійкістю. Товщина захисного шару бетону для робочої арматури має відповідати
значенню, вказаному в робочих кресленнях, нижню поверхню панелі перекриття слід
підготовити під фарбування, на ній не допускаються місцеві порушення бетону, жирові й
іржаві плями, раковини та відкриті повітряні норми, а металеві закладені деталі і випуски
арматури треба захистити від корозії. Контроль якості, який здійснюється під час
виготовлення виробів дозволяє суттєво підвищити їх надійність.
2. Види засобів контролю
Цей контроль може бути суцільним, коли вивчають кожен об'єкт, або вибірковим,
коли випробовують тільки деяку кількість продукції. Розрізняють два основних методи
контролю: неруйнівний і руйнівний. Найбільш точну інформацію про несучу здатність
конструкції дає руйнівний метод, при його застосуванні виріб доводять до такого стану,
коли подальше його використання неможливе. Однак піддавати кожен виріб
випробуванням до руйнування абсурдно. Тому зазначений метод пов'язаний тільки з
вибірковим контролем. Неруйнівний же метод не завжди дає повну характеристику
випробовуваного об'єкта, тому ці два методи використовують разом. Якщо провести
неруйнівні та руйнівні випробування певної кількості об'єктів, а потім порівняти
результати, то можна встановити взаємозалежність між ними.
За використанням засобів контролю для одержання інформації розрізняють такі
його види:
- вимірювальний  здійснюється з обов'язковим застосуванням засобів вимірювання
(застосовується для визначення геометричних розмірів, маси виробів, міцності,
водопоглинання тощо);
 - реєструвальний, пов'язаний з реєстрацією кількості прояву якісних ознак продукції
(наприклад підраховується кількість дефектних виробів у партії);
- органолінтичний, коли первинна інформація сприймається якісно тільки за
допомогою органів чуття, причому можливе використання приладів, які дозволяють
збільшити точність визначення або сприйняття органів чутливості: мікроскоп, мікрофон,
слухова трубка (деякі стандарти на опоряджувальні та облицювальні роботи передбачають
органолінтичний метод оцінювання якості продукції);
- візуальний - органолінтичний, що здійснюється тільки органами зору.
Одержання первинної інформації зазвичай включає детальне ознайомлення з
проектною і виконавчою документацією.
Існує декілька видів контрольних випробувань продукції:
- попередні, які проводяться на дослідних зразках для визначення можливості їх
пред'явлення на приймальні випробування;
- приймальні  контрольні випробування дослідних зразків продукції, а також
виробів одиничного виробництва для зясування доцільності постачання на виробництво
цієї продукції або передачі її в експлуатацію;
- типові випробування виконуються після внесення змін у конструкцію або
технологію виготовлення для оцінки ефективності та їх доцільності;
- атестаційні здійснюють з метою оцінювання рівня якості продукції під час її
атестації;
- приймально-здавальні  контрольні випробування готової продукції під час
приймального контролю. Для продукції серійного виробництва під час таких
випробувань вирішують питання про прийняття або відхилення контрольної партії;
Контрольні випробування розрізняють також за рівнем виконавців, які їх проводять:
державні, міжвідомчі, відомчі.
Методи випробування дозволяють також виявити ті додаткові зміни стану
конструкції, які зявляються під час транспортування.
Вивчення стану конструкції, яка монтується або експлуатується в реальних умовах,
забезпечується тими самими методами, що і під час контролю якості її виготовлення, але
дуже часто виникає ситуація, коли для об'єкта, який функціонує, відсутня проектна і
робоча документація, тоді його встановлення пов'язано з вивченням реальних умов роботи
системи. До подібної ситуації можна віднести випадок, коли необхідно визначити робото
здатність системи з урахуванням відхилення її параметрів від проектних.
Підвищені вимоги ставляться до методів дослідження причин аварій у результаті
пошкодження конструкції в процесі монтажу й експлуатації, а також катастроф аварій,
які спричинили людські жертви. Обстеження і випробування будівельних конструкцій і
споруд дозволяють виявити найхарактерніші дефекти і розробити рекомендації щодо
уточнення методів розрахунку тих або інших конструкцій, удосконалення їх
конструктивних схем, технології виготовлення і монтажу будівельних конструкцій.
Одним із етапів обстеження є візуальний огляд об'єкта, установки щодо відповідності
об'єкта проекту, виявлення видимих дефектів і їх фіксація (наявність тріщин, проточок,
відшарувань захисного шару у залізобетонних елементах, корозії металевих елементів,
прогинів елементів, стан стиків, зварних, болтових і клепаних з'єднань та ін.), складання
схем дефектів споруди, проведення комплексу дослідження неруйнівними методами.
Візуальна оцінка споруди дає першу вихідну інформацію, дозволяє судити про
ступінь зношування елементів конструкції, дає можливість конкретизувати подальші
випробування, які першу чергу повязані з використанням неруйнівних методів. Такі
випробування можна проводити і під статичним, і під динамічним навантаженнями.
Комплекс таких експериментів включає визначення значень геометричних параметрів
споруди (прольоти, товщини, висоти та ін.), характеристик міцності і структурних
властивостей матеріалу, товщини захисного шару бетону, розташування арматури,
прогинів і деформацій елементів, динамічних амплітуд переміщень, періодів коливань
конструкцій, прискорень окремих точок і ін.
У дослідженнях споруд широко використовують методи інженерної геодезії, за
допомогою яких вимірюють зсідання будівель і споруд, їх зсуви, параметри тріщин і
деформаційних швів, прогини елементів конструкцій. Методами інженерної фотометрії
визначають переміщення точок і деформацію елементів конструкцій під статичними і
динамічними впливами. В останній час ефективно розвиваються методи лазерної
інтерферометрії.
Таким чином, випробування конструкцій, будівель і споруд є складовим елементом
обстеження, а за своєю методологією, апаратурним забезпеченням і методами
обробки є самостійним напрямком експериментальної механіки. Мета цього
напрямку - створити методи і засоби, які дозволять на базі експериментальних
досліджень отримати об'єктивну інформацію про властивості конструкційних
матеріалів, поведінку елементів конструкцій і дійсну роботу споруд.
Випробування можна проводити у лабораторіях і в реальних умовах як на
моделях, так і на реальних об'єктах
3. Завдання випробовувань будівель
Основне завдання випробувань будівель і споруд полягає у встановленні відповідності
між реальною поведінкою будівельної конструкції і її розрахунковою схемою (моделлю).
Будівлі і споруди являють собою достатньо складні механічні системи, які містять багато
елементів в умовах складного напружено-деформованого стану й утворюють просторові
конструкції. Незважаючи на суттєвий розвиток сучасної будівельної механіки, широке
застосування обчислювальної техніки, під час розгляду конкретних обєктів, у тому числі
і будівельних конструкцій, виникає необхідність ідеалізації розрахункових схем, котрі
враховують тільки головні властивості, що характеризують стан реальної конструкції.
Окрім цього, поведінці будівельних конструкцій притаманні фактори випадкового
характеру. Мінливі також навантаження, які діють на будівельні конструкції, будівлі і
споруди: власна вага, вітер і сніг, кранові навантаження та ін.
Процес виготовлення окремих елементів конструкцій, їх транспортування і монтаж
також впливають на можливість появи випадкових відхилень від заданих характеристик.
Можна сформулювати дві основні задачі, які розв'язують з допомогою методів і
засобів випробування будівельних конструкцій, будівель і споруд. До першої слід
віднести визначення теплофізичних, структурних параметрів міцності і
деформаційних властивостей конструкційних матеріалів і виявлення характеру
зовнішнього впливу на конструкцію.
Друга задача пов'язана з порівнянням розрахункових схем будівельних
конструкцій, зусиль і переміщень, які визначаються розрахунковим шляхом, з
відповідними зусиллями і переміщеннями у реальній конструкції або її моделі.
Впровадження досягнень фундаментальних наук для обґрунтування результатів
експерименту сьогодні набуває особливого значення. Необхідність удосконалення
сучасних методів розрахунку будівельних конструкцій обумовлено впровадженням у
практику нових методів механіки руйнування, теорії ймовірності, надійності,
математичної статистики, а також значно більшими можливостями електронно-
обчислювальної техніки.
Без експериментальної інформації, зібраної й опрацьованої відповідно до вимог
математичної статистики, неможливий успішний розвиток теоретичних методів
розрахунку.

Під час випробувань, оцінюючи якість будівельних деталей, виробів, конструкцій,

відповідність їх проекту або міцність споруди, слід вимірювати певні технічні параметри.
 Вимірювання  це процес знаходження якої-небудь фізичної величини з допомогою
технічних засобів і порівняння її з еталоном. Вимірювання включає такі елементи: об'єкт
вимірювання, властивості або стан якого характеризують величину, що вимірюється;
одиницю виміру; технічний засіб вимірювань, що має градуювання у вибраних одиницях;
метод вимірювання; реєстратор, який сприймає результат вимірювання; кінцевий
результат вимірювання.
Засоби вимірювання складаються зі системи мір, вимірювальних приладів і
перетворювачів, а також установок і систем.
Під вимірювальним приладом розуміють засіб вимірювання, призначений для
вироблення сигналу вимірювальної інформації у формі, яка доступна для безпосереднього
сприйняття спостережень. Вимірювальний перетворювач  це засіб вимірювання,
призначений для вироблення сигналу вимірювальної інформації у формі, зручній для
передачі до подальшого перетворення, опрацювання та зберігання, але яка не піддається
безпосередньому сприйняттю спостереження.
Будь-які вимірювання обов'язково супроводжуються похибками. Різниця між точним
значенням відповідної величини і заміряним називається абсолютною похибкою.
Повнішою характеристикою точності результатів є відносна похибка, яка дорівнює
модулю відношення абсолютної похибки до виміряного значення величини.
За характером проявлення у дослідах похибки ділять на випадкові та систематичні.
Випадкові під час повторення дослідів змінюються нерегулярно, непередбачено, тому
спостерігається розкид значень. Систематичні похибки під час повторних випробувань у
стаціонарних умовах повторюються без змін, або змінюються залежно від тих чи інших
факторів.
Причиною інструментальних похибок є неточності під час виготовлення і
градуювання інструменту; похибки відліку показів і похибки наведення, повязані з
неідеальним виконанням процедури вимірювання; значні похибки виникають унаслідок
несправності приладу і через неуважність спостерігача.
Систематичні похибки виявляють аналізом експерименту, методики вимірювання.
Це дає можливість внести поправки для їх ліквідації, міняючи методику дослідження.
Випадкові похибки не можна усунути внесенням поправок. Тому за результатами
багаторазових спостережень беруть найбільш імовірне значення вимірювальної величини
й оцінюють похибку вимірювання. Для цього використовують теорію ймовірності і
математичну статистику.
Всі вимірювальні прилади точні й чутливі. Точність приладу  це мінімальне
значення вимірюваної величини, відлік якої можливий за шкалою. Чутливість приладу 
найменше значення вимірюваної величини, на яку реагує прилад. Для повного
використання чутливості приладів бажана її відповідність точності. Взаємозвязок
точності і чутливості виявляють під час перевірок приладів.
Статичному випробуванню властива дуже повільна зміна інтенсивності зовнішнього
навантаження в часі і просторі без урахування сил інерції. Під час таких випробувань
встановлюють параметри напружено-деформованого стану конструкцій, за якими
визначають деформації, переміщення, напруження, момент утворення і величину
розкриття тріщин, зовнішнє навантаження, форму і характер руйнування. Для замірів
вказаних параметрів використовують механічні, електромеханічні прилади  тензометри,
тензорезистори, індикатори, прогиноміри, зсувоміри, клинометри; у лабораторних
умовах  деякі експериментальні методи: поляризаційно-оптичний, Муара, крихких
покриттів, голографічний; для вимірювання лінійних і кутових переміщень натуральних
споруд  геодезичні методи.
Найточнішими є електричні прилади, які дозволяють заміряти параметри у багатьох
точках дистанційно і з мінімальною трудємкістю, а інколи й автоматизовано. Завдяки їм
можна повністю автоматизувати випробування з виводом результатів не тільки на
цифровий друк, але на ЕОМ і графобудувачі: процес зняття показів, їх обробка й аналіз
проходяться повністю без доступу людини.
Механічні прилади менш точні, з їх допомогою неможливо дистанційно зняти
покази, необхідно забезпечити доступ спостерігача безпосередньо до приладу, що в
багатьох випадках пов'язано з додатковими мірами з техніки безпеки, процес випробувань
набагато довший і трудоємніший, ніж при використанні електричних приладів.
Все таки інколи, особливо за необхідності швидкого одержання експериментальних
даних при невеликій кількості точок вимірювань, механічні прилади незамінні.
Під вимірюванням фізичної величини розуміємо сукупність експериментальних
операцій для знаходження кількісного значення цієї величини.
Одиниці вимірювання різних фізичних величин об'єднані в систему. Розмірність
фізичної величини  вираз, який відображає зв'язок величини з основними величинами
системи, у якому коефіцієнт пропорційності прийнятий рівним одиниці. Так, наприклад,
розмірність для напруження  = Р/А визначається розмірністю сили (Р) і розмірністю
площі (А).
Потрібно мати на увазі, що під час вимірювання фізичної величини її порівнюють не
з одиницею вимірювання, а з речовим відтворенням цієї одиниці у формі конкретного
зразка-міри. Отже, міра - засіб вимірювання, який призначається для повторення
(відтворення) фізичної величини, значення якої відомі. Наприклад, міра довжини 
вимірювальна лінійка, міра маси  гиря і т.д.
Вимірювання фізичних величин прийнято ділити на три основні види: прямі,
опосередковані і сукупні. Ті, які проводяться під час експериментів і отримані шляхом
порівняння зі зразковими еталонними мірами, є прямими. Опосередковані виконують
шляхом прямих вимірювань величин, пов'язаних певною залежністю із шуканою. Під час
сукупних вимірюють одночасно декілька величин, значення яких знаходяться шляхом
розв'язку отриманої системи рівнянь.
Поняття про оцінку надійності конструкцій будівель і споруд є однією із головних
задач обстеження та випробування їх дійсного стану і прогнозування можливості їх
подальшої експлуатації. Ці проблеми пов'язані з оцінкою надійності розглядуваних
систем.
Під надійністю розуміють властивість системи виконати поставлені перед нею
функції у конкретних умовах експлуатації на розглядуваному інтервалі часу. Надійність 
це комплекс властивостей, які залежно від призначення й умов експлуатації об'єкта може
включати безвідмовність, довговічність, ремонтопридатність і зберігати в окремих або у
певній сукупності цих властивостей як для об'єкта, так і для його частин. Стосовно
будівельних об'єктів можна виділити три основні часткові властивості:
- безвідмовність  властивість об'єкта зберігати робото здатність протягом деякого
часу;
- довговічність  властивість об'єкта зберігати робото здатність до настання
граничного стану за встановленої системи технічного обслуговування та ремонтів;
- ремонтопридатність  властивість об'єкта, яка полягає у пристосуванні до
попередження і виявлення причин виникнення відмов, пошкоджень і ліквідація їх
наслідків шляхом ремонтів і технічного обслуговування.
Суттєвим поняттям у математичній теорії надійності є відмова  порушення робото
здатності об'єкта. Під напрацюванням розуміється тривалість функціонування об'єкта.
Технічний ресурс, або просто ресурс, визначається як його напрацювання від початку
експлуатації до настання граничного стану.
Ці властивості можна охарактеризувати кількісними показниками надійності. Так, до
показників безвідмовності відносяться ймовірність безвідмовної роботи (ймовірність
того, що у межах заданого напрацювання відмова об'єкта не виникне) і середнє
напрацювання до відмови (математичне очікування напрацювання об'єкта до першої
відмови). Показниками довговічності є: гамма-відсотковий ресурс напрацювання,
протягом якого об'єкт не досягне граничного стану з заданою ймовірністю в відсотках;
середній ресурс  математичне очікування ресурсу та ін. Ймовірність відновлення у
заданий час (ймовірність того, що час відновлення робото здатності об'єкта не перевищує
заданого) і середній час відновлення (математичне очікування часу відновлення робото
здатності)  показники робото здатності.

Контрольні питання

1. Види засобів контролю

2. Основне завдання випробувань будівель
3. Точні й чутливі вимірювальні прилади
 Лекція 9. Випробування будівельних конструкцій неруйнівними методами.
1. Механічні методи випробування:
2. Визначення міцності матеріалів висмикуванням анкерів, методами сколювання і
відриву;
3. Метод пластичних деформацій;
2. Методи пружного відскоку і ударного імпульсу.
1. Механічні методи випробування
Контролювати якість будівельних матеріалів, виробів та конструкцій можна двома
способами. Перший із них повязаний з виявленням межі несучої здатності обєкта, після
якої досліджувані конструкції остаточно руйнуються. Цей спосіб ефективний і необхідний
під час стандартних випробувань зразків, дослідженні моделей конструкцій та їх
фрагментів. Що стосується реальних обектів, то руйнування їх з метою виявлення межі
несучих властивостей економічно невиправдано. Тут велику увагу приділяють
неруйнівним методам випробувань, які мають певні переваги, а саме: 1) збереження
цілісності контрольованої конструкції або виробу, тобто під час випробувань не
пошкоджують конструкцію чи виріб, а отже, не знижують їх несучу здатність; 2)
можливість багаторазового випробування зразка чи конструкції в часі як в процесі
виготовлення, так і в період експлуатації. Це дає можливість отримати точніші значення
характеРистик і встановити залежність зміни шуканого показника у часі; 3) порівняно
Риса трата часу на проведення досліджень; 4) можливість визначення необхідної
характеРистики в будь-якій доступній точці.
Поряд з вказаними перевагами неруйнівний метод має недолік  результати
випробувань отримують не безпосередньо у вигляді шуканого фактора, яким може бути
межа міцності, густина, модуль пружності матеріалу, а у вигляді побічних показників,
якими є швидкість проходження ультразвуку, діаметр відбитка та ін. Ця обставина
потребує додаткового встановлення взаємозвязку між показником, отриманим
експериментально, та шуканою характеРистикою (наприклад, швидкість проходження
ультразвуку  межа міцності бетону).
Для класифікації неруйнівних методів необхідно врахувати ту фізичну основу, на
базі якої розроблений метод випробування. Слід виділити механічні (фізико-механічні
властивості матеріалів визначаються в результаті механічної дії на матеріал), акустичні
(викоРистовується звук різної частоти), радіаційні (проникаюче випромінювання дає
можливість знайти дефекти та визначити показники міцності матеріалів), магнітні й
електричні методи, методи інфрачервоної дефектоскопії.
2. Визначення міцності матеріалів висмикуванням анкерів, методами
сколювання і відриву;

Метод висмикування попередньо (під час бетонування конструкції)

замонолічених або встановлених пізніше анкерів відноситься до методів місцевого
руйнування і базується на залежності сили висмикування від міцності бетону.
Під час випробувань за допомогою гідравлічного прес-насосу ГПНВ-5 із тіла
бетону 2 (Мал. 5,а) висмикується анкер 1 та фіксується величина сили F, при якій анкер
був висмикнутий. Межа міцності бетону на стиск визначається як

R  kmF , (1)
де k  коефіцієнт, що визначається за ГОСТ 22690-88 і залежить від виду та умов
твердіння бетону, типу та глибини занурення анкерного пРистрою, передбачуваної
міцності бетону; m  коефіцієнт, що дорівнює 1,0 при розмірах крупного заповнювача до
50 мм і 1.1  при більших його розмірах; F  руйнуюча сила в кН.
 а) б)
Мал. 5. Визначення міцності бетону: а  висмикуванням анкера (1  анкер, 2 
бетон); б відривом від поверхні бетону дисків (1  сталевий диск, 2  шар клею, 3 
бетон)

Принцип дії приладу ГПНВ-5 (Мал. 6, б) полягає в наступному. Обертаючи ручку

приладу, опускають поршень 1 насосу 2. При цьому масло подається по маслопроводу 3, 4
в робочий циліндр 5. Під тиском масла робочий поршень 6 піднімається, стискуючи
зворотну пружину 7. Зміщуючись уверх, поршень 6, зєднаний за допомогою
спеціального штоку і підвісної муфти з анкером, вириває останній із бетону. Манометр 8
фіксує тиск на робочий поршень. Зворотна пружина після висмикування стрижня
забезпечує зворотній хід поршня. Анкер має на одному кінці потовщення, завдяки якому
відбувається сколювання бетону, а на іншому  нарізку, за допомогою якої зєднується з
приладом.

а)
 б) в)
Мал. 6. Прилад ГПНВ-5: а  загальний вигляд; б  схема приладу в початковому
(зліва) і в робочому (справа) положеннях (1 поршень; 2  насос; 3 , 4  маслопроводи; 5
 робочий циліндр; 6 робочий поршень; 7  зворотна пружина; 8 манометр); в  типи
анкерних пРистроїв (1  анкерний стрижень, що бетонується разом з конструкцією, 2 
анкерний стрижень з конусом, що розтискається; 3  те саме з порожнистим конусом, що
розтискається; 4  сегментні рифлені щічки, 5  опорний стрижень)

У разі, якщо анкерний пРистрій не був встановлений під час бетонування, його слід
розміщувати в зоні найменших напружень від експлуатаційного навантаження або
зусилля попереднього обтиснення. В бетоні висвердлюється шпур, розміри якого
визначаються типом анкерного пРистрою, встановлюється анкер, отвір заповнюється
цементним тістом на високомарочному цементі.
Існує конструкція анкера, яка складається із стрижня і трьох сегментних щік з
рифленими зовнішніми поверхнями. Один кінець стрижня має конічну форму, інший
закінчується нарізкою, за допомогою якої зєднується з приладом.
Стрижень повинен бути розташований від краю конструкції не ближче ніж 150 мм,
відстань між стрижнями в місці проведення випробувань  не менш ніж 5 глибин
висмикування, діаметр отвору 25 мм, глибина визначається типом анкера, товщина
конструкції повинна перевищувати подвійну глибину анкера.
До приладів нового покоління відносяться ПОС-30МГ4 і ПОС-50МГ4.

Мал. 7. Вимірювач міцності бетону ПОС-30МГ4

Відмінністю цих приладів є електронний силовимірювач, який забезпечує

індикацію поточного значення навантаження з фіксацією максиРисьного значення, а
також індикацію швидкості навантаження в процесі випробувань. З метою підвищення
точності та зручності експлуатації передбачена можливість встановлення таких
параметрів: виду бетону, виду твердіння, типорозміру анкерів. Вибір параметрів
здійснюється з клавіатури приладів, при цьому забезпечується вибір коефіцієнтів для
автоматичного підрахування міцності бетону за результатами випробування. Діапазон
вимірювання міцності  5-100 МПа, відносна похибка 2% (порівняно з 5% для ГПНВ-5),
застосовується ІІ тип анкера за ГОСТ.
До переваг методу слід віднести можливість дослідження бетону глибинних
шарів, але поряд з тим метод повязаний з певними складностями: визначенням місць
дослідження конструкції в процесі її бетонування або пробиванням отворів,
застосуванням одноразових анкерів, неможливістю визначати міцність тонкостінних
конструкцій.
Менш трудомістким і більш доступним є метод відриву від поверхні бетону
дисків (Мал. 5, б). При цьому на поверхню дослідного бетонного зразка за допомогою
клею (наприклад епоксидного) прикріплюють металевий диск. Поверхня бетону повинна
бути старанно оброблена, а міцність клейового шва  не меншою за міцність бетону на
відрив. Недопустимі напливи клею за межами диску, для виключення цього явища
навколо дику вкладається паперове кільце. Для забезпечення кріплення диска з
конструкцією у процесі твердіння епоксидної смоли контур диска обмазується гіпсовим
розчином, який ліквідується під час випробування.
Навантаження здійснюють за допомогою гідравлічного приладу ГПНВ-5 зі
швидкістю не більше ніж 1 кН/с.
Клас бетону визначають за градуйованою залежністю умовного напруження при
відриві
  4F / d 2 , (2)
де F  сила відриву, d  діаметр диска.
Зазначай на відрив випробовують дві протилежні грані зразків.
В процесі випробування бетону способом відриву міцність ставиться в залежність
від фізико-механічних властивостей поверхневого шару бетону, а вони мають дещо гірші
фізико-механічні характеРистики, ніж основна маса бетону. Це вносить похибки у процес
визначення міцності (хоча і в запас її).
При визначенні міцності бетону сколюванням (Мал. 8) також викоРистовують
прилад ГПНВ-5 (ГПНВ-4).
Глибина ділянки відколу дорівнює 20 мм, ширина сколювання 30 мм, а ребро
пошкоджується на довжині 80...100 мм. Для отримання вірогідного результату необхідно
взяти не менше двох (на сусідніх гранях конструкцій) даних випробувань та знайти
середнє арифметичне, а за ним міцність бетону при стискові в залежності від сили
сколювання ребра конструкції. При цьому слід коРистуватися градуйованою залежністю.
R  0,058m(30P  P 2 ) , (3)
де m  коефіцієнт, що враховує розмір крупного заповнювача і приймається рівним
1 при крупнисті заповнювача менше ніж 20 мм; 1,05  при крупнисті заповнювача від 20
до 30 мм і 1.1  при крупнисті заповнювача від 30 до 40 мм; P  зусилля сколювання, кН.

1-1

Мал. 8. Схема визначення міцності бетону за зусиллям сколювання ребра

конструкції: 1  зразок; 2  бетон, що сколюється; 3  ;4
 Мал. 9. Приклад градуйованої кривої для визначення міцності бетону за зусиллям
сколювання
3. Метод пластичних деформацій
Метод пластичних деформацій сьогодні набув найбільшого поширення. Він
побудований на оцінюванні місцевих деформацій матеріалів, викликаних прикладанням
зовнішнього зосередженого навантаження. Суть методу полягає у визначенні міцності
матеріалу за його твердістю. Переваги такого методу визначення фізико-механічних
властивостей полягають у його простоті, технологічності та достатньо високій
достовірності результатів, недолік  у тому, що досліджуються тільки поверхневі шари
матеріалу.
Твердість за Брінелем (НВ) визначають шляхом вдавлювання сталевої кульки в
тіло металу, що досліджується, й оцінюється виразом
2F
HB  , (4)
D(D  D  d )
2 2

де F  навантаження на кульку; D  діаметр кульки, мм; d  діаметр відбитку, мм.

Між тимчасовим опором вуглецевої сталі та твердістю НВ існує кореляційна
залежність:
 u  0,35HB ,МПа. (5)

Мал. 10. Визначення твердості за Брінелем: 1  сталева кулька; 2  матеріал, що

випробовується; D  діаметр кульки; d  діаметр відбитка на матеріалі

У ролі органа, що вдавлюється в метал, можна використовувати також алмазний

конус із кутом біля вершин 120 (метод Роквела) або алмазну піраміду з двогранним
кутом біля вершини, рівним 136 (метод Вікерса). Між цими трьома значеннями твердості
встановлена функціональна залежність. І за допомогою спеціальних таблиць можна
перейти від одного значення до іншого.
Під час визначення твердості приладом Польді немає необхідності вимірювати
силу, прикладену до частини приладу, що вдавлюється в матеріал. Цей принцип полягає у
зіставленні величини відбитка на металі та еталонному бруску. Під час удару по стрижню
1 (Мал. 11) на поверхні металу 4 та еталонному бруску 3, твердість якого НВ0 відома,
залишаються відбитки. Діаметр кульки (D) відомий, замірюючи діаметри відбитків на
поверхні металу (d) та еталонного бруска (d0) можна визначити твердість першого
D  D 2  d 02
HB  . (5)
D  D2  d 2
Якщо твердості НВ0 і НВ відмінні суттєво, то треба ввести поправкові коефіцієнти.

Мал. 11. Визначення твердості приладом Польді: 1  стрижень; 2  сталева кулька; 3

 еталонний брусок; 4  метал, що випробовується; d0  діаметр відбитка на еталонному
бруску; d  те ж на металі, що випробовується

Міцність бетону в конструкції визначають ударним випробуванням (метод

відбитка). При застосуванні цього методу дотримуються таких правил:
- випробування необхідно проводити в найбільш напружених місцях, а також на
ділянках із дефектами або зниженою міцністю бетону;
- бетонна поверхня має бути сухою, чистою, без затверділого цементного молока. У
протилежному випадку верхній шар бетону товщиною 5...10 мм знімають шліфуванням
або бурінням;
- кожна випробувальна ділянка повинна мати площу не менше ніж 400 см2
повітряно-сухої поверхні і включати не менше ніж 10...12 точок вимірювання. Для
достовірного судження про міцність бетону конструкції або споруди в цілому необхідно
мати не менше ніж 15 ділянок (для окремих елементів конструкції, наприклад нижнього
поясу ферми достатньо трьох ділянок);
- сусідні точки вимірювань повинні знаходитися одна від одної на відстані не менше
20 мм, а від грані елемента  не менше ніж 40 мм;
- у місцях, де залягає крупний заповнювач, а також там, де є пори, проведення
випробувань не допускається.
Найпоширенішим методом польового оцінювання міцності бетону є кульковий
молоток Фізделя. Молоток виготовляють із вуглецевої сталі. Ударний кінець його
закінчується кулькою діаметром 17,463 мм, зробленою зі сталі твердістю 62...66 Rс.
Кулька вільно закільцьована і легко крутиться у сферичному гнізді. Протилежний
загострений кінець молотка піддається загартуванню.
 Мал. 12. Конструкцій молотка Фізделя

Під час контролю якості бетону під дією ліктьового удару молотком кулька
занурюється у бетон. За розміром одержаної лунки в бетоні можна судити про пластичні
властивості матеріалу та його міцність. Діаметр лунок вимірюють за допомогою
штангенциркуля з ціною поділки 0,1 мм або лупи з 10-ти кратним збільшенням.
Для зменшення похибки вимірювання в подальшому обробітку використовують
середнє арифметичне двох взаємно перпендикулярних діаметрів. Використовуючи певну
залежність можна визначити міцність бетону на стиск.
Недоліком цього методу є залежність величини діаметра лунки від сили удару.
Згаданий недолік ліквідовується використанням методу К.П.Кашкарова.. У
середині головки молотка є порожній стакан та пружина. Еталонний стрижень має діаметр
10...12 мм та довжину 100...150 мм. Виготовлений він із круглої сталі марки Ст3сп2 або
Ст3пс2 з тимчасовим опором розриву 420...460 МПа. Під час удару по поверхні бетону
кулькою остання залишає відбиток на поверхні бетону та еталонного стрижня. Удар може
виконуватися безпосередньо молотком, або за допомогою додаткового молотка. Після
кожного удару еталонний стрижень повинен бути зсунутий не менш ніж на 10 мм. Для
зручності вимірювання діаметра лунок на бетоні їх відбиток одержують на папері. Для
цього необхідно на поверхню бетону покласти копіювальний папір (активним шаром
догори), а на нього аркуш тонкого білого паперу. Удар наносять по цьому аркушеві.
 Мал. 13. Схема молотка К.П.Кашкарова: а  загальний вигляд; б  схема нанесення
удару; 1  бетон, що випробовується; 2  індентор (кулька); 3  еталонний стрижень; 4 
стакан; 5  пружина; 6 корпус; 7  головка; 8  ручка

Вимірювання діаметрів видбитків виконують із точністю до 0,1 мм за допомогою

штангенциркуля, мікроскопа, лупи, спеціального кутового шаблона тощо. За відношенням
діаметрів відбитків на бетоні db і еталонному стрижні ds за графіком можна визначити
міцність бетону на стиск. Для одержання статистично достовірної міцності бетону
необхідну кількість видбитків n слід одержувати за формулою
 2
n  400 R max  R min  / R k 2 , (6)
де Rmax , Rmin, R  відповідно найбільше, найменше та середнє значення міцності
бетону; k поправковий коефіцієнт, що визначається за графіком залежно від n.
Похибка визначення міцності цим методом незначна і становить 10...15%.
Вогнепальний метод оцінювання міцності деревини, запропонований Кашкаровим,
полягає у визначенні глибини проникнення кулі в масив деревини. За величиною цього
проникнення, використовуючи емпіричні залежності, можна визначити міцність
матеріалу.
2. Методи пружного відскоку і ударного імпульсу

Метод пружного відскоку базується на кореляційній залежності між пружними

характеристиками матеріалу та його міцністю. Цю залежність визначають приладами,
побудованими за двома принципами.
Один із них оснований на підскакуванні бійка від ударника  ковадла, притиснутого
до поверхні бетону; другий  на підскакуванні бійка безпосередньо від бетону. Більш
поширеним є перший метод, тому що, виконавши деталь ковадла, яке торкається бетонної
поверхні, у вигляді кульки, можна отримати міцність як методом відскоку, так і методом
відбитка, дублюючи виміри.
Для вимірювання відскоку використовують прилад, який називається
склерометром. Склерометри розміщують на поверхні бетону, притискують до місця
випробування з зусиллям, що зростає. При певному зусиллі звільняється ударна пружина,
яка через бойок наносить удар по ударнику з однаковою енергією. За величиною відскоку
бійка можна судити про міцність бетону на стиск. Випробування цим методом проводять
у горизонтальному положенні. На Україні більш поширений прилад КМ (Мал. 14).
 Мал. 14. Пружинний прилад КМ: 1 ударник, 2 пружина, 3  бойок, 4 показчик, 5
 шкала, 6 тримач, 7  заскочка, 8  упорний болт, 9  ручка

Основною частиною цього приладу є порожнистий циліндр, всередині якого

знаходиться спіральна пружина 2. Всередині пружини поміщений металевий стрижень, на
якому рухається бойок 3. Прилад закінчується ударником 1. Коли бойок займає початкове
положення, що фіксується заскочкою 7, він розтягує пружину 2. При випробуванні прилад
встановлюють перпендикулярно до поверхні. Тримаючи за рукоятку 9, натискують на
ударник 1, бойок при цьому зводиться, розтягуючи пружину 2. Тримач 6 з заскочкою 7
упирається в упорний болт 5, звільнює бойок із зачеплення. Бойок під дією ударної
пружини бє по ударнику і відскакує від нього. Показчик 4 фіксує за шкалою 5 значення
відскоку бійка, яке характеризує його міцність. При випробуваннях бетону удари
наносяться по поверхні не ближче 20 мм і не менше 50 мм від осі ударника до краю
виробу.
Тарирувальні криві будуються для конкретних виробничих умов з встановленим
технологічним режимом.
Застосовується також склерометр ОМШ-1.
При визначенні міцності бетону використовується метод ударного імпульсу (метод
використання одного відбитка). До приладів, що працюють на цьому принципі
відносяться склерометр ХПС.

Мал. 15. Склерометр ХПС: 1  ударний стрижень; 2  сегмент, який

переключається; 3  бойок; 4  корпус приладу; 5  ударна пружина; 6, 7  заскочки; 8 
тримач заскочок; 9  конічна гільза

Прилад складається із циліндричного корпуса 4, всередині якого розміщений

пересувний ударний стрижень 1, який закінчується кулькою діаметром 10 мм, пружини 5,
тримача заскочок, бойка, двох втулок і конічної гільзи 9.
Прилад встановлюють перпендикулярно по відношенню до поверхні бетонного
зразка. Натискуючи рукою на кришку корпусу, ударний стрижень вдавлюють у
внутрішній простір корпусу. При рухові він тягне за собою тримач із заскочками і бойок,
одночасно стискуючи пружину до тих пір, поки заскочки не дійдуть до конічної гільзи, де
вони розчіплюються, вивільнюючи бойок; останній під дією пружини ударяє по ударному
стрижню.
В результаті удару на поверхні бетону зявляється відбиток. Сегментом 2
встановлюється необхідна енергія удару.
 Діаметр відбитка вимірюється спеціальною лупою в двох взаємно
перпендикулярних напрямках.
Приладом можна визначити міцність бетону в межах 5...60 МПа.
До приладів також типу відноситься ИПС-МГ4.03 (ИПС-МГ4). На відмінність від
ХПС він обладнаний пристроєм маркування вимірювань типом виробу (балка, плита,
ферма); функцією підрахування класу бетону з можливістю вибору коефіцієнтів варіації;
має 9 градуйованих характеристик, які враховують вид бетону. Прилади можуть
використовуватися для визначення міцності цегли та кераміки. Діапазон вимірювань
3...100 МПа, межа похибки вимірювання 8%.

Мал. 16. Загальний вигляд приладу ИСС-МГ4.03

Прилад ОНИКС-2.3 дозволяє визначати твердість, однорідність, щільність,

пластичність різних матеріалів (цегла, мармур, композити, кольорові метали). Діапазон
вимірювання 5...120; 0.5...30 МПа, похибка метода 5%.

Мал. 17. Загальний вигляд приладу ОНИКС-2.3

Контрольні питання
1. Механічні методи випробування
2. Міцності матеріалів висмикуванням анкерів
3. Охарактеризуйте метод пластичних деформацій;
4.Чим визначають міцність бетону
Лекція 10. Випробування будівельних конструкцій статичним навантаженням
1. Випробування залізобетонних конструкцій на заводах їх виготовлення.
2. Стенди для випробувань.
3. Прилади і пМалтосування, які викоМалтовуються при випробуваннях.

1. Випробування залізобетонних конструкцій на заводах їх виготовлення

На заводах збірного залізобетону здійснюють два види
випробувань залізобетонних конструкцій статичним навантаженням: випробування
дослідних конструкцій перед впровадженням їх в масове виробництво і випробування
конструкцій, які періодично відбираються із виготовленої партії виробів.
Перший вид випробувань є заключним етапом проектно-конструкторських робіт.
Дослідні конструкції слід випробовувати до їх повного фізичного руйнування, що
дозволяє виявити найбільш слабкі місця і, у випадку необхідності, внести корективи у
проект.
Такі випробування проводять представники проектної організації, яка
запроектувала дану конструкцію. Дослідні зразки повинні строго відповідати усім
вимогам проекту за міцністю бетону, класу арматури, що застосовується, величині
попереднього напруження, величині захисного шару, розташуванню арматури і
закладених деталей, за геометричними розмірами. Ці вироби не повинні також мати
дефектів виготовлення, за якими вони можуть бути віднесені до бракованої конструкції.
Контрольні випробування виготовлених конструкцій, які періодично відбираються
із партії, виконують систематично у відповідності із ГОСТ 8829-85. Вони є додатковою
перевіркою якості матеріалів, що застосовуються, і виконання технологічних правил
виготовлення конструкцій. Такі випробування не мають за мету фізичне руйнування
конструкції, але навантаження повинно бути не менше ніж контрольне, вказане в
проекті.
В залізобетонних конструкціях при випробуваннях визначають міцність (руйнівне
навантаження), жорсткість (прогин за нормативного навантаження),
тріщиностійкість (величина навантаження, при якому утворюються тріщини), ширину
розкриття тріщин, хибкість (збільшення прогину конструкції, яка знаходиться під дією
нормативного навантаження, від додаткового зосередженого вантажу масою 100 кг).
Міцність і ширину розкриття тріщин слід визначати для всіх залізобетонних
конструкцій при схемі випробувань, яка відповідає експлуатаційній. Жорсткість
визначають для конструкцій, які працюють на згин. Перевірку на хибкість виконують
для не повязаних з сусідніми елементами залізобетонних плит перекриття, сходинкових
маршів та площадок і подібних виробів, що згинаються. Схеми випробувань, контрольні
навантаження і допустимі дефекти, які при цьому появляються, повинні бути наведені в
робочих кресленнях або ГОСТ на даний тип виробів.
Відбір конструкцій для випробувань. Відбір залізобетонних виробів серійного
виготовлення для поточних контрольних статичних випробувань на міцність, жорсткість
і тріщиностійкість виконують у відповідності з вказівками стандартів, технічних умов і
робочих креслень на ці вироби, але не менше ніж:
- 2 шт. перед початком масового виготовлення і в подальшому при змінах конструкції
виробу або технології виготовлення, а також у випадку заміни матеріалів;
- 1% виробів від кожної партії, але не менше 2 шт., якщо розмір партії становить
менше 200 шт.
Розмір партії виробів встановлюється стандартами або технічними умовами на даний вид
продукції.
При добре відпрацьованій технології виготовлення (якщо враховані додаткові вимоги
ГОСТ, які відносяться до поопераційного контролю технології виробництва робіт)
допускається відбирати для випробувань таку кількість виробів:
 - при кількості виробів (N), які виготовляються заводом за добу менше ніж
100  відсоток виробів (n), що відбираються від партії для випробувань, визначається за

формулою %;
- при кількості виробів, що виготовляються заводом більше ніж 100  0,2% від партії.
Вказана кількість виробів повинна відбиратися при умові отримання задовільних
результатів випробувань 20 виробів, які відібрані від партії.
Під час освоювання серійного виробництва конструкцій, які раніше не випускалися
підприємством-виробником, а також при корінних змінах технології бажано, щоб
кількість конструкцій, які включені в першу партію, дорівнювала б 10-15 шт., і відібрані
для випробування конструкції (не менше двох) були доведені до руйнування. Щоб
результати випробувань можна було з меншим ризиком розповсюдити на всю партію,
рекомендується відбирати зразки більш низької якості, чим інші вироби партії.
Відхилення від розмірів для них (на прикладі панелей покриття і перекриття) не повинні
перевищувати (мм):
 по довжині і ширині 5;
 по товщині 3;
 зміщення закладних деталей в площині панелі 10, із площини панелі 3;
 по довжині підсилених опорних ділянок вздовж порожнин панелі  10.
Товщина захисного шару бетону для робочої арматури повинна бути не менше ніж 20
мм.
Зовнішній вигляд панелей повинен задовольняти таким вимогам:
- нижня (зі сторони стелі) поверхня повинна бути гладкою, підготовленою
підфарбування без додаткового оздоблення;
- на нижній поверхні панелей не допускаються місцеві напливи, жирові та іржаві плями
та відкриті повітряні пори діаметром і глибиною більш ніж 2 мм;
- відколи і напливи бетону по поздовжнім нижнім граням панелей глибиною більш ніж
10 мм і довжиною 50 мм на 1 м панелі не допускаються;
- тріщини не допускаються, за виключенням усадочних поверхневих шириною не більше
0,1 мм;
- оголення арматури не допускається, за виключенням кінців попередньо напруженої
арматури, виступ яких за площину торця не повинен перевищувати 5 мм.
Відкриті поверхні сталевих закладених деталей повинні бути очищені від напливів
розчину.
Якщо при перевірці відібраних зразків знайдеться хоч би один зразок, який не відповідає
вимогам стандартів за розмірами і зовнішньому вигляду, то слід виконувати повторну
перевірку подвоєної кількості зразків.
Якщо при повторній перевірці знайдеться хоч би один зразок, який не відповідає умовам
стандартів, то приймання панелей буде виконуватися поштучно.
Перевірку розмірів панелей і правильність їх поверхні слід виконувати з точністю до 1
мм металевим вимірювальним інструментом.
Правильність нижньої і бокової поверхні панелей перевіряють прикладанням до неї
металевої рейки довжиною 2 м в різних місцях і вимірюванням отриманих невеликих
зазорів між ребром металевої рейки і поверхнею, що перевіряється.
Розташування арматури і товщина захисного шару бетону повинна перевірятися
магнітним або іншими приладами, які реєструють положення арматури без руйнування
бетону.
Для випробувань не можна відбирати вироби, які за якоюсь ознакою забраковані.
Для зразків, які відібрані для випробувань, комплектують технічну документацію, яка
характеризує викоМалтані матеріали і виконання технологічних правил при
виготовленні. В склад технічної документації входить:
 - дані заводської лабораторії про бетон і фізичні якості викоМалтаних в ньому
матеріалів;
- дані заводської лабораторії про міцність бетону конструкції за результатами механічних
випробувань контрольних кубів;
- дані заводської лабораторії про міцність і деформативність арматури;
 металу анкерних пМалтроїв і відповідальних закладних деталей;
 акти про фактично застосовану робочу арматуру (діаметр і кількість стрижнів, схема
розташування арматури в дослідних перерізах);
 дані по величині натягування арматури, заповнення каналів, які оставляються для
розміщення попередньо напруженої арматури.
В день випробувань необхідно визначати міцність бетону. Випробування залізобетонних
виробів проводять тільки при плюсових температурах.
2. Стенди для випробувань
Випробувальні машини та преси є основним обладнанням механічних дослідних
лабораторій. Преси призначені для стискання зразків матеріалів та елементів
конструкцій. Вони виконуються з гідравлічним або механічним приводом. Стискальні
зусилля знаходяться в межах від декілька до тисячі тон. Потужні преси містять лише
гідравлічний привід.
Однак габарити деяких будівельних конструкцій є значними, що обмежує вживання
універсальних машин та пресів, тоді викоМалтовують стенди.
Розрізняють тимчасові розбірні та стаціонарні стенди.
Тимчасові розбірні застосовують у тому випадку, коли конструкція випробовують
нерегулярно і не масово, наприклад, стенди, які встановлюють на будівельних
майданчиках або полігонах.
Стаціонарними стендами обладнують дослідні лабораторії та лабораторії великих
заводів будівельних конструкцій, де необхідно систематично перевіряти якість продукції.
Розрізняють два види таких стендів з вертикальним та горизонтальним
розташуванням конструкції. Конструкції повинні випробовуватися, як правило, в тому
положенні, в якому вони будуть працювати в споруді. Допускається випробовувати
вироби повернутими на 90 або на 180 при умові, що при перевертанні виробів в них не
можуть зявитися тріщини. В цьому випадку випробування повинні здійснюватися при
відповідній зміні напрямку навантаження, силами направленими горизонтально, або
знизу вверх. При випробуванні в горизонтальному положенні силами направленими
горизонтально, виріб вкладається на часто розташовані кулі, які практично виключають
згин його у вертикальній площині від власної ваги. На практиці частіше викоМалтовують
вертикальні стенди.
Залежно від розташування домкратів, що створюють випробувальні зусилля,
розрізняють стенди з домкратами на рівні верхнього поясу конструкції та на рівні
підлоги приміщення. Перевага надається другій схемі, оскільки для домкратів та
спостереження за процесом їх роботи у першому випадку необхідно створити спеціальні
риштування та площадки.
Випробувальні стенди підрозділяють за призначенням: на стенди, які служать
для випробування одного типу виробів, або універсальні.
Основною частиною стенда є масивна залізобетонна силова плита, яка сприймає зусилля,
що розвивається гідравлічними домкратами. Вона є опорою конструкції; в ній розміщені
анкерні щілини, в які анкеруються тяги, що утворюють з силовою плитою та верхньою
траверсою замкнутий контур, необхідний для створення домкратами навантаження на
конструкцію.
З метою механізації та зменшення трудоємності випробувань застосовують механізовані
стенди.
Розглянемо конструктивну схему стенда для випробування балкових конструкцій,
зокрема плит перекриттів, на міцність, тріщиностійкість і деформативність при згині
Мал. 71).
Стенд є збірно-розбірним для можливого переміщення у разі виробничої
необхідності.
Забезпечивши стенд механізованими регульованими приводами бази випробувань і
змінюючи відстань між навантажувальними інденторами-траверсами, можна
досліджувати балкові конструкції різних типорозмірів
За допомогою механізму коректування перекосів і взаємодіючого з ним пМалтрою
замірювання відхилень від нульової площини можна ліквідувати і заміряти відхилення
від площини.
Стенд працює так. За типорозміром плити 7 встановлюється база випробування
переміщенням опори 2, яка рухається за допомогою електромеханічного приводу 12.
Після цього на рухомі та нерухомі опори 3 встановлюється плита 7 симетрично до
поздовжньої осі стенда; рухомі рами 8 з навантажувальними пМалтроями 9 знаходяться
поза межами бази випробування. Одночасно механізм коректування перекосів 13
повертає верхню частину нерухомої опори 3 так, щоб контакт з плитою проходив по всій
її ширині. За допомогою гвинтових опор 14 та 15 фіксується положення верхньої частини
нерухомої опори й одночасно заміряється величина відхилення плити від нульової
площини. На основі даних вимірювань можна контролювати якість плити за
геометричними розмірами. Далі за допомогою електромеханічного приводу 12 рухомі
силові рами 8 з навантажувальними пМалтроями 9 встановлюються і фіксуються в
потрібному для даного типорозміру плити положенні.
Плиту навантажують гідродомкратами подвійної дії 11, які працюють від
автономної гідростанції. Зусилля від гідродомкратів передається через навантажувальні
індентори-траверси 10, циліндричні катки 4 та сталеві пластини 5 і 6 на плиту 7.
Стенд дозволяє досліджувати балкові конструкції різних типорозмірів, підвищити
точність і якість випробувань, скорочує їх тривалість, підвищує надійність випробувань.
За характером завантаження стенди бувають: на яких випробування здійснюють за
допомогою гідродомкратів, штучних вантажів, води, стиснутого повітря.
Найбільш простими, з конструктивної точки зору, є стенди з завантаженням
штучними вантажами. Однак ці стенди мають багато недоліків: при випробуванні
використовується кран, на стропуванні та вкладанні вантажів зайняті такелажники (не
менше ніж дві людини), час завантаження кожного ступеня порівняно великий, складно
забезпечити вимоги по техніки безпеки (попередження обрушення вантажів при
вкладанні і при руйнуванні конструкції).
 Мал. 71. Конструкція стенда для випробування балкових і плитних конструкцій
при згині
Схеми випробування на міцність, жорсткість і тріщиностійкість повинні здійснюватися
за схемами опирання і завантаження, які встановлені в державних стандартах і технічних
умовах на даний вид виробів з урахуванням ДСТУ Б.В.2.6-7-95. Вони наведені в робочих
кресленнях виробів.
Випробування виконують навантаженням, практично близькими до рівномірно
розподіленого по всій плиті.
Навантаження плити здійснюється у вигляді ряду окремих вантажів або суцільним
навантаженням, яке створюється повітряними балонами або водою.
Навантаження у вигляді ряду вантажів розташовують окремими стовпчиками, розмірами
в плані не більше 400х400 мм по всій поверхні плити. Між стовпчиками на весь час
випробувань повинні бути зазори не менше ніж 100 мм ( для навантаження можуть
застосовуватися цегла, камені, чугунці чушки та інші штучні вантажі).
Слід зауважити, що необхідно дотримуватися послідовності завантаження  в напрямку
від середини прольоту до опор, симетрично відносно середини прольоту.
 Мал. 72. Схема випробування залізобетонної панелі при завантаженні штучними
вантажами (цифри  послідовність установки вантажів ступенями)
Улаштування опор для випробування повинно відповідати схемі обпирання, яка
прийнята при розрахунках цих виробів.
При випробуванні балок, ферм, балкових плит, що розраховуються як вільно обперті
балки, їх слід обпирати на дві шарнірні опори, причому одна з них повинна допускати
вільне переміщення вздовж виробу.
Опора, яка вільно переміщується може бути виконана у вигляді сталевого катка або
кулі діаметром не менше ніж 40 мм, який вільно вкладається між двома сталевими
прокладками. Нерухому опору виконують подібно рухомій, але з катком, який
приварений до нижнього листа. Це забезпечує можливість безперешкодного повороту
конструкції при її прогині в процесі навантаження.
Для полегшення встановлення конструкції на опори, центрування опорного вузла
над лінією торкання верхнього опорного листа з катком, лист закріплюють тимчасовими
деревяними клинами, які після закінчення встановлення конструкції видаляють.
При визначенні висоти опорних постаментів необхідно враховувати, що окремі гнучкі
конструкції досягають значних прогинів при руйнуванні, а необхідно при цьому
забезпечити огляд нижньої поверхні виробу.
Відстань від низу дослідної конструкції до верху страхувальних опор не повинно
перевищувати 1/20 прольоту.
Виріб повинен обпиратися на сталеві плити, симетрично розташовані відносно осі
обпирання. Обпирання на сталеві плити здійснюється через шар цементного розчину,
міцність якого повинна бути не менше ніж 50% від класу бетону виробу.
3. Прилади і пристосування, які використовуються при випробуваннях
При випробуваннях необхідно коМалтуватися вимірювальними приладами, які
мають достатню точність показань. При проведенні заводських контрольних
випробувань статичним навантаженням рекомендується використовувати наступні
вимірювальні прилади: для заміру лінійних переміщень  прогиноміри Аістова та
індикатори часового типу, при необхідності визначення напруженого стану матеріалу
конструкції  важелеві тензометри Гугенбергера; для визначення фактичної величини
опорних реакцій  кільцеві динамометри стиску, при проведенні випробування
монтажних елементів  динамометри розтягу, для вимірювання ширини розкриття
тріщин  оптичні прилади (трубка Брінеля, відліковий мікроскоп МПБ-2, градуювальна
лупа Польді) або пристосування (трафарет на прозорій плівці).
Мал. 73. Схеми установки тензометрів на бетоні без струбцин: а  із пружною спицею: б
 без спиці; 1  конструкція; 2  підкладка під ніжки тензометра; 3  подовжувач; 4 
тензометр; 5  скрутка із мякого дроту; 6  пружна спиця із високоміцного дроту; 7 
клей; 8  зачеканювання свинцем або заливання епоксидним клеєм
Для вимірювання переміщень більших ніж 10 мм слід застосовувати прогиноміри з
ціною поділки 0,01 мм; величина вимірюваних переміщень при цьому практично не
обмежена.
При випробуванні пробним навантаженням балкових конструкцій як правило
визначається величина прогину посередині прольоту. Для цього необхідно врахувати
величину осідання опор балки. Величина прогину балки визначається прогиноміром,
який встановлений посередині прольоту, а врахування осідання опор здійснюється двома
прогиномірами, які встановлені на опорних перерізах балки. При прогині балки на
величину f прогиномір П-1 фіксує величину осідання лівої опори y1 , прогиномір П-3 
величину осідання правої опори y3, а прогиномір П-2  величину y2, при цьому прогин

підраховується як .

Мал. 74. Схеми установки тензометрів на арматурі: а  без продовжувача бази; б  з

подовжувачем; 1  стрижень; 2  тензометр; 3  подовжувач; 4  зачеканювання свинцем
або заливання епоксидним клеєм; 5  скрутка із мякого дроту; 6  пружна спиця із
високоміцного дроту; 7  приварений оцупок із круглої сталі; 8  гумова трубка
Мал. 75. Схема розташування прогиномірів при випробуваннях балкової конструкції

Мал. 76. Розташування приладів при вимірюванні прогинів: а  при доступності опорних
перерізів балки; б  при крайніх прогиномірах, що зміщені в сторону середини прольоту
Прогиноміри зєднаються з дослідною конструкцією за допомогою дроту діаметром 0,25-
0,4 мм. Дріт береться мякий, перед застосуванням обовязково виправляється. Дріт на
конструкції із залізобетону або металу закріплюється за допомогою струбцини або
шляхом просвердлювання гнізда діаметром 1,5-2 мм, в яке вгвинчується гак для
закріплення дроту. Якщо дослідний елемент виготовлений із дерева, то дріт закріплюють
за допомогою звичайного гвіздка діаметром 2.5-3 мм. Дротом обвивають ролик приладу
один-два рази. Для його натягу застосовують вантаж вагою 1 кг.

Мал. 77. Схеми встановлення прогиномірів: а, б  для заміру горизонтальних та

вертикальних переміщень; в  під час закріплення прогиноміра до елементу струбциною;
г  до нерухомої опори; д  те ж , до рухомої опори; 1  конструкція; 2  прогиномір; 3 
дріт; 4  вантаж прогиноміра; 5  струбцина прогиноміра; 6 закріплений кінець дроту
прогиноміра; 7  стійка; 8  спеціальна струбцина; 9  металевий лист; 10  вантаж; 11
підставка
Встановлюють прогиномір на металевій планці, яка закріплюється на тринозі або
безпосередньо на струбцині, що пригвинчена до стояка. Триноги і стояки повинні
встановлюватися на жорсткій основі.
 Для того, щоб упевнитися чи впливає піддатливість основи на показання
прогиноміра, достатньо, встановивши прилад і зєднавши його з дослідним елементом
конструкції, походити біля прогиноміра і одночасно спостерігати, чи не змінюються при
цьому його показання. Якщо при ходьбі біля приладу стрілка його переміщується по
шкалі, то необхідно прийняти міри для усунення цього явища. При недоступності
опорних перерізів для встановлення приладів, крайні прогиноміри зміщують в напрямку
до середини прольоту з відповідним урахуванням впливу цього зміщення при обробці
результатів випробувань.
Індикатори часового типу застосовуються для вимірювання малих за величиною
переміщень. При випробуваннях залізобетонних виробів статичним навантаженням
застосовують індикатор ІЧ з ціною поділки 0,01 мм , у якого найбільша величина
заміряних переміщень становить 10 мм.

Мал. 78. Індикатор зі штативом: 1  основа штативу; 2  гайка; 3  стійка; 4 

горизонтальний стрижень; 5  каретка; 6  індикатор
Прогиноміри і індикатори при застосуванні найпростіших простосувань, які легко
виготовляються в місцевих умовах, можуть замінити тензометри, клінометри, зсувоміри.

Контрольні питання
1. Види випробувань залізобетонних конструкцій
2. Види стендів для випробовувань
3. Прилади які використовуються при випробуванн
4. Пристосування які використовуються при випробуванн
 Лекція 11. Магнітні, електромагнітні методи випробовування. Метод капілярної
дефектоскопії
1. Магнітні методи їх види
2. Електромагнітні методи
3.. Інфрачервона дефектоскопія.
4. Метод капілярної дефектоскопії.
1. Магнітні методи їх види
Магнітні методи контролю базуються на реєстрації магнітних полів
розсіювання, що виникають над дефектами, або на визначенні магнітних властивостей
досліджуваних виробів .
Серед них можна виділити найбільш уживані у практиці: магнітопорошковий,
магнітографічний, ферозондовий. Менш уживаними, але цікавими є такі: перетворювач
Холла, пондеромоторний, з використанням ефекту Баркгаузена, магнітних позначок та ін.
Магнітопорошковий метод  найбільш розповсюджений для знаходження
дефектів, що порушують суцільність металу. Він дозволяє виявити неметалічні та
шлакові включення, пустоти, розшарування, дефекти зварювання та тріщини.
Якщо досліджувану деталь помістити в магнітне поле, то в результаті орієнтації
магнітних полів доменів за напрямом зовнішнього магнітного поля вона намагнічується.
Магнітний потік у бездефектній зоні не міняє напряму. Якщо на його шляху
зустрічаються ділянки з пониженою магнітною проникливістю через відкритий або
прихований дефекти, то частина магнітних ліній виходить за межі деталі (мал.38). Там, де
вони виходять з деталі і входять в неї, виникають місцеві магнітні полюси М, N і магнітне
поле над дефектом. Після зняття зовнішнього магнітного поля магнітне поле над
дефектом та місцеві полюси залишаються (залишкова індукція).
Для виявлення таких магнітних полів на досліджувані ділянки виробу наносять
феромагнітні частинки (порошок), які орієнтуються за магнітними силовими лініями поля,
через що виникає малюнок, який характеризує тип дефекту. Так, зовнішня тріщина
утворює чітке скупчення порошку вздовж своїх країв. Внутрішні тріщини ініціюють
розмиті смуги, орієнтовані вздовж них.

а) б)

Мал. 38. Схема утворення магнітного поля над дефектом: а  прихований дефект;
б  відкритий

Магнітопорошковий метод дозволяє виявити тріщини з шириною розкриття

0,001мм, глибиною 0,01мм і більше. Однак він використовується тільки для повільних
тріщин і дуже незручний для вимірювання під час дослідження.
Магнітографічний метод контролю полягає в записуванні магнітних полів
розсіювання над дефектом на магнітну стрічку шляхом намагнічування досліджуваної
ділянки деталі разом з притиснутою до її поверхні магнітною стрічкою з подальшим
відтворенням і розшифруванням отриманого запису (мал. 39).
 Мал. 39. Магнітографічний метод контролю: 1  електромагніт; 2  магнітна
стрічка; 3  дефект; 4  деталь, що контролюється

Неабияке значення має напрям силових ліній магнітного поля стосовно орієнтації
тріщини. Тріщини, паралельні силовим лініям магнітного поля, не взаємодіють з ними
зовсім. Найбільш чітко відображаються тріщини, перпендикулярні до таких ліній.
Для запису на магнітну стрічку розкриття тріщини необхідно, щоб вона
переміщалась відносно зразка, наприклад, в напрямі, перпендикулярному росту тріщини.
Використовуючи імпульсне намагнічування зразка з деякою частотою, отримаємо на
стрічці ряд послідовних магнітних зображень розкриття (росту) тріщини.
Відтворюють запис за допомогою магнітофона з подальшим перетворенням
сигналу і візуальним спостереженням його на екрані осцилографа.
Ферозондовий метод базується на перетворенні градієнта магнітного поля в
електричний сигнал. Ним можна виявити поверхневі дефекти глибиною 0,1 мм та
приховані на глибині до 10 мм.
Ферозонд (магнітоскоп) (мал.40) являє собою магнітний підсилювач з розімкнутим
магнітопроводом, в якому під час дії зовнішнього магнітного поля виникає ЕРС.
За відсутності дефекту магнітні силові лінії не виходять на поверхню
досліджуваного об'єкта і не взаємодіють з магнітоскопом. В зоні дефекту силові лінії
огинають його і виходять на поверхню об'єкта. При суміщенні дефекту з розімкнутим
магнітопроводом у магнітоскопі виникає ЕРС, що реєструється приладом.
Ферозондовим методом можна вимірювати та контролювати товщину деталей
на поточних лініях. Принцип роботи такого устаткування показано на мал.41.

Мал. 40. Схема магнітоскопа: 1  електромагніт; 2  ферозонд; 3  дефект: 4 

дослідний зразок

З однієї сторони виробу та справа встановлено постійні магніти. Між ними

розміщені два ферозонди, з яких сигнали надходять на вимірювальну схему (міст), яка
балансується. При заданій товщині виробу струм нульовий. У разі відхилення товщини
схема розбалансовується і струм набуває якогось значення. Шкала приладу може бути
проградуйована у відповідних одиницях.
Пондемоторний метод використовується для контролю товщини немагнітного
покриття на матеріалах, що намагнічуються. Принцип дії приладу (магнітний
товщиномір) базується на зміні зусиль відриву магніту від матеріалу залежно від
товщини покриття. Величину зусилля можна визначити пружинним динамометром або
вимірюючи струм намагнічування електромагніту. Шкала приладу проградуйована в
одиницях товщини покриття.
Метод, оснований на ефекті Холла, застосовують для виявлення дефектів та в
приладах для вимірювання товщини, контролю структури та механічних властивостей.
Ефект Холла полягає в тому, що коли прямокутну пластинку з напівпровідникового
матеріалу помістити в магнітне поле перпендикулярно до вектора напруженості і
пропустити крізь неї струм в напрямі двох протилежних граней, то на двох інших гранях
виникне ЕРС, пропорційна напруженості магнітного поля. Використовуючи такі
пластинки як давачі, розташувавши в одній площині значну їх кількість, можна створити
екран, який, подібно рентгенівському, відображатиме матеріал з дефектами,
“просвічений” магнітним полем.

Мал. 41. Схема визначення товщини виробу: 1  ферозонд; 2  постійний магніт; 3

 виріб; 4  прилад

Цікавим методом дослідження процесів руйнування є метод з використанням

ефекту Баркгаузена. Суть його полягає у стрибкоподібній зміні намагнічування
феромагнітних матеріалів за неперервної зміни зовнішніх умов, наприклад магнітного
поля. Причиною ефекту є різноманітні неоднорідності в кристалічній структурі
феромагнетик, що заважають перебудові магнітної структури. Так, ріст тріщини
супроводжується пружним розвантаженням ділянки, в яку входить кінець тріщини. Отже,
якщо феромагнітний зразок намагнітити до насичення, то ріст тріщини
супроводжуватиметься стрибкоподібною зміною намагнічування в ділянці, що межує з
кінцем тріщини. Давачі, розташовані в ділянці тріщини, виробляють імпульси, які можна
аналізувати, обробивши їх на ЕОМ.
Перспективним для визначення напружень у матеріалах є також метод магнітних
позначок. При цьому методі на елемент до його деформування зовнішнім магнітним
полем наносять позначки, які розміщені на деякій відстані одна від одної. За зміною
відстані між позначками судять про деформації обєкта, а потім переходять до оцінювання
напружень.
2. Електромагнітні методи
До електромагнітних неруйнівних методів контролю матеріалів можна віднести
метод електромагнітної індукції та метод поглинання електромагнітних хвиль. Їх
використовують для виявлення арматури в бетоні, а також вологості в самій конструкції.
Принцип методу електромагнітної індукції полягає ось в чому. Бетон складається
з матеріалів з низькими магнітними характеристиками, а також містить арматуру з
високими магнітними параметрами і, частково, речовини, що відносяться до
феромагнетиків. Тому магнітне поле, яке у виробі з бетону було рівномірним, з введенням
арматури міняє малюнок, концентруючи солові лінії вздовж стрижня арматури.
Прилади для виявлення арматури в бетоні, основані на методі електромагнітної
індукції, називаються тахометрами або конверметрами. Принцип дії такого приладу
показано на мал. 42.
На спільному магнітопроводі, виготовленому з мякого феромагнітного матеріалу,
розміщені котушки індуктивності. Ліва котушка живиться змінним струмом з генератора і
створює магнітне поле, силові лінії якого перетинають котушку індуктивності приймача.
В ній індукується змінний струм, величина якого реєструється приймачем і змінюється
залежно від відстані арматури до магнітопроводу.

Мал. 42. Схема тахометра: 1  генератор; 2  приймач;  магнітопровід; 4 

котушка генератора; 5  котушка приймача; 6  металева арматура; 7  бетонний виріб

Методом електромагнітної індукції можна виміряти товщину захисного шару

арматури у залізобетонній конструкції. Серед вітчизняних приладів, що працюють на
такому методі слід відзначити прилад ВЗС (вимірювач захисного шару), та прилад
Максимова для визначення напружень у металі.
Метод ґрунтується на виникненні магнітної анізотропії під дією прикладених
напружень. Магнітний потік середньої котушки (рис. 43), потрапляючи в досліджуваний
матеріал, розподіляється по чотирьом напрямках. При однаковій магнітний проникності ці
потоки будуть рівні. При наявності магнітної анізотропії потоки будуть різними, що
реєструється приладом.
Вимірювальна схема побудована так, що електрорушійна сила котушок може
визначатися як у кожній діагоналі, так і по їхній різниці чи сумі. Метод дозволяє
визначити напрямок головних напружень у металі і при відповідному таруванні приладу
величину цих напружень.
До нових приладів можна віднести вимірювач параметрів армування ИПА-МГ4 ,
який дозволяє визначити діаметр арматурного стрижня (3...40 мм) при відомому
захисному шарі, визначити захисний шар при відомому діаметрі (3...40 мм при діаметрі
3...10 мм і 5...100 мм при діаметрі 12...40 мм), а також визначити осі арматурного
стрижня); прилад “Пошук-2.3” для вимірювання товщини захисного шару бетону,
визначення розташування і діаметра арматури в межах діаметрів 3...50 мм класів АІ-АІY
(особливістю приладу є повна обробка даних за допомогою мікроЕОМ).
 2

4
Мал. 43. Прилад Максимова: 1  електромагніт; 2 металевий зразок, що
досліджується; 3  котушки; 4  діагоналі магнітних силових ліній котушок
Метод поглинання електромагнітних хвиль побудований на властивості
матеріалів, залежно від діелектричної постійної, по-різному поглинати електромагнітні
хвилі, що пронизують матеріал.
Для визначення вологості деревини й піску застосовують термоелектричний
метод, який базується на функціональній залежності теплопровідності матеріалу і його
вологості. Діелектричний метод засновано на вимірі електроємності конденсатора, між
пластинами якого розміщується проба піску різної вологості.
Для визначення вмісту води у бетонній суміші також використовується
електричний метод. Прилад для цього складається з двох електродів і вібратора. Для
визначення вмісту води коробку з електродами й вібратором частково занурюють у
бетонну суміш і вмикають струм. Під дією коливань напруги електродів починає
утворюватись цементне тісто. Величина струму, що проходить через це тісто, є
показником кількості води, яка міститься в бетонній суміші.
У дефектоскопії найбільш широко використовуються електричні методи:
електростатичний, термоелектричний і електроіндуктивний.
Електростатичний метод заснований на взаємодії дрібних частинок з
електростатичним полем. Метод використовується для пошуку поверхневих тріщин в
елементах, що поміщені в електростатичне поле. Поверхня елемента посипається
подрібненою крейдою. В результаті неоднорідності поля частки крейди концентруються
біля країв тріщини.
Термоелектричний метод базується на вимірюванні електроіндукційної сили, що
виникає в замкнутому колі при нагріванні місця контакту двох різнорідних матеріалів.
Якщо один із матеріалів прийняти за еталон, то при заданій різниці гарячого і холодного
контактів величина електрорушійної сили буде визначатися хімічним складом другого
матеріалу, котрий випробується. Цим методом звичайно визначають марку матеріалу,
наприклад сталі.
Електроіндуктивний метод ґрунтується на збудженні віхрових струмів змінним
магнітним полем датчика. Цей метод використовують для виявлення та оцінювання
розмірів дефектів типу несуцільності, вимірювання фізико-механічних характеристик
матеріалів, вимірювання розмірів деталей і їх динамічних характеристик.
3.. Інфрачервона дефектоскопія.
Використання інфрачервоної техніки для діагностики стану конструкцій
побудовано на використанні інфрачервоного випромінювання, яке являє собою
електромагнітне випромінювання, що займає спектральну область між червоним кінцем
видимого спектра з довжиною хвилі = 0,74 мкм та короткохвильовим
радіовипромінюванням із довжиною хвилі =1...2 мм.. Інфрачервоне випромінювання
використовується для знаходження непрозорих для видимого світла включень.
Інфрачервоне зображення дефекту можна отримати в прохідному, віддзеркаленому і
власному випромінюванні обєкта.
Приймачі інфрачервоного випромінювання перетворюють його енергію в інші, які
можуть бути зафіксовані й заміряні звичайним способом, наприклад в електричну, з
підключенням та виведенням інформації на монітор ЕОМ. У теплових приймачах
реєструється підвищення температури теплочутливого елемента. У фотоелектричних
приймачах поглинання інфрачервоного випромінювання призводить до виникнення або
зміни електричного струму (напруги). Фотоелектричні приймачі мають селективні
властивості, тобто вони чутливі лише у визначеній області спектра. На спеціальних
пластинках в інфрачервоному випромінюванні можуть бути отримані фотографії.
Ця властивість дає можливість дистанційно аналізувати якість огороджуючих
конструкцій.
Для перетворення інфрачервоного випромінювання в таке, що видно,
використовують тепловізори або термовізори. В цих приладах різниця температур
відтворюється на екрані телевізора візуально: більш світлі ділянки відповідають
поверхням із більш високою температурою. Тепловізори дозволяють оцінити якість швів
огороджуючих конструкцій, а також їх теплофізичні характеристики.
4. Метод капілярної дефектоскопії.

Метод капілярної дефектоскопії ґрунтується на капілярному проникненні

індикаторних рідин у порожнини дефектів і фіксації цього явища.
Основні методи капілярної дефектоскопії діляться залежно від параметра,
спостереження за яким дозволяє встановити дефект. В групу основних методів входять
кольоровий, яскравий, люмінесцентно-кольоровий, відфільтрованих частинок.
Крім того, в будівництві широко використовують різновидності методу
відфільтрованих частинок  перевірка щільності зварного з'єднання крейдяним порошком,
метод хімічної реакції, вакууму.
Під час контролю порошком на досліджувану поверхню наносять крейдяний
розчин. На протилежну  розчин (гас), який, просочуючись через дефект, створює жовті
плями на побіленій крейдою поверхні.
Метод хімічної реакції полягає в тому, що на одну поверхню наноситься
індикатор (фенолфталеїн), а з протилежного боку створюється надлишковий тиск
реагенту (аміак). За наявності дефекту (нещільність) на поверхні з індикатором
з'являються темні плями.
Методом вакууму контролюють, створюючи над досліджуваною поверхнею
розрідження (вакуумна камера), попередньо нанісши на пінний індикатор. За нещільності
поверхні з'являються бульбашки повітря, що просочились через дефект. Метод
використовується за одностороннього доступу до об'єкта.
Метод середовищ, що протікають. Цей метод можна поділити на два: метод
протікання рідин і капілярний. Перший використовують для контролю герметичності
резервуарів, трубопроводів, газопроводів та інших подібних споруд.
При випробуванні водою перевірні ємності заповнюються до відмітки, яка
перевищує експлуатаційний рівень. У закритих посудинах тиск рідин підвищується
додатковим нагнітанням води або повітря. Окремі шви металоконструкцій можуть
перевірятися сильним струменем води із брандспойта, направленого нормально до
поверхні шва під тиском біля 1 атм. За наявності дефектів вода просочується крізь
нещільності з'єднання.
 Ефективним для виявлення тріщин є керосин. Завдяки малій в'язкості і незначному
поверхневому натягу порівняно з водою він легко проникає крізь пори та тріщини і
виступає на протилежній стороні виробу. Поверхню шва з однієї сторони сильно
змочують або збризкують керосином, а протилежну попередньо білять водним розчином
крейди і висушують. За наявності тріщин па сухому світлому фоні чітко простежуються
іржаві плями та смуги просочування керосину.
Суть простішого способу, в основі якого використання стиснутого повітря,  в
обдуванні швів з однієї сторони під тиском 4 атм і перпендикулярно до поверхні.
Протилежна поверхня попередньо змазується мильною водою. Утворення мильних
бульбашок вказує на наявність наскрізних тріщин.
Ефективні ультразвукові шукачі протікань для фіксації ультразвукових коливань,
які виникають під час протікання повітря із тріщин. З їх допомогою можна виявити
нещільності до 0,1 мм за додаткового тиску 0,4 атм і встановити місце знаходження
дефекту з точністю до 2 см. Під час перевірки особливо відповідальних конструкцій
використовують замість повітря хімічні реагенти (повітряно-аміачну суміш та ін.), які
мають високу проникливість.
Тріщини можна також зафіксувати шляхом створення вакууму (мал. 44).
Конструкція 3 змазується мильною водою і до неї кріпиться коробка 4, без дна з
прозорою поверхнею 5. Гумові ущільнювачі 1 запобігають доступу повітря з зовні.
Коробка підключається до вакуум-насоса 6. Поява мильних бульбашок 2 свідчить про
наявність тріщин. Вказаний спосіб зручний тим, що використовується при доступі до
конструкції тільки з однієї сторони.

мал. 44. Схема вакуумної установки: 1  гумові ущільнювачі; 2  бульбашки на

поверхні; 3  дослідна конструкція; 4  коробка без дна; 5  прозора поверхня; 6  вакуум-
насос

Для виявлення невидимих неозброєним оком тріщин вживають капілярний метод.

Ним виявляють дефекти утворенням індикаторних рисунків з високими оптичними
(яскравим і кольоровим) контрастами і з шириною ліній, яка перевищує ширину розкриття
дефектів.
Під час контролю (мал. 45. а) на деталь 3 наносять спеціальну рідину 1
(індикаторний пенетрат), яка під дією капілярних сил заповнює порожнини 2 поверхневих
дефектів. Дефекти виявляють за рідиною, яка залишилась в їх порожнинах, після
ліквідації її з поверхні, або за накопиченням частинок порошку в рідині і відфільтрованих
на поверхні при заповненні порожнин дефекту рідиною (мал. 45, б). У першому випадку
рідину, яка залишилась у порожнинах дефекту (мал. 45, в ), виявляють після нанесення
проявника 4, який вбирає її, утворюючи індикаторний візерунок 5, а також фон, який
покращує його видимість.
Індикаторні візерунки, які утворюються під час контролю, або мають здатність
люмінесціювати в ультрафіолетових променях, або змінюють забарвлення, викликане
збірним поглинанням (або відбиттям) частин світлових променів, що на них падають.
Лінії індикаторного рисунка мають ширину 0,05...0,3 мм і яскравий контраст 30...60% і
більше, а також значний кольоровий контраст.
При яскравій капілярній дефектоскопії як індикаторний пенетрат використовують
керосин. Як проявник  крейду у вигляді сухого порошку, водяної суспензії з добавками
поверхнево-активних речовин або суспензії на основі органічних розчинників.
Індикаторний пенетрат просочується у шар крейди і викликає його потемніння, яке
виявляється при денному світлі. Цей спосіб має малу чутливість, але широко
використовується для пошуку наскрізних тріщин.
У кольоровій дефектоскопії використовують індикаторні пенетрати або реактиви,
які після нанесення проявника утворюють індикаторний візерунок, що добре
проглядається на білому фоні проявника. При люмінесцентній дефектоскопії
використовують пенетрат, який проникає і здатний люмінесціювати під впливом
ультрафіолетових променів. Індикаторний рисунок розглядається на темному фоні,
найяскравіший і кольоровий контраст забезпечується при білому, червоному або
оранжевому кольорах люмінесценції. При люмінесцентно-кольоровій дефектоскопії
індикаторні рисунки не тільки люмінесціюють в ультрафіолетових променях, але мають
забарвлення, яке виникає через збірне поглинання частиною світлових променів. Під час
використання фільтрувальних частин індикаторний пенетрат містить забарвлені або
люмінесційні повислі частинки, які осідають при поглинанні пенетрату пористим
матеріалом.
При підготовці до дефектоскопії поверхні повинні бути добре очищені та висушені.
Необхідно дотримуватись відповідних вимог техніки безпеки.

мал. 45. Схема контролю капілярним методом з використанням проявника

Контрольні питання
1. Магнітні методи їх види
2. Електромагнітні методи
3..Інфрачервона дефектоскопія.
4. Метод капілярної дефектоскопії
Лекція 12. Оцінювання якості випробуваних зразків та конструкцій.

1. Методика випробування.
2. Оцінювання якості випробуваних зразків та конструкцій.
3. Випробування конструкцій у їх експлуатаційному положенні.
4..Техніка безпеки при випробуванні конструкцій.
1. Методика випробування.
На кожен вид продукції, яка підлягає випробуванню, на заводі-виготовлювачі
складають методику випробування, яку затверджує головний інженер. В методиці
повинні бути вказані:
- найменування конструкції і її марка;
- ГОСТ, Технічні умови та інша технічна документація (номер креслення, номер
альбому, серія, рік випуску), у відповідності із якими здійснюють виготовлення даної
продукції та її випробування;
- мета випробування;
- величина контрольних навантажень (при перевірці жорсткості, руйнівна і за
утворенням тріщин) і контрольних прогинів;
- конструкція стенда, на якому здійснюються випробування (повинні бути вказані
конструкції опор, страховочні пристрої і пристосування, які застосовуються при
випробуваннях);
- положення конструкції при випробуваннях;
- система і схеми завантаження;
- величина і час витримки ступенів завантаження;
- схема розташування і призначення приладів;
- найменування і тип приладів, способи їх встановлення, моменти зняття відліків
за приладами;
- спосіб виявлення і вимірювання розкриття тріщин;
- групи ознак, за яких конструкція вважається зруйнованою;
- результати випробувань, за яких партія вважається прийнятою;
- результати випробувань, за яких необхідне повторне випробування;
- результати випробувань, за яких партія бракується;
- техніка безпеки проведення випробувань.
Навантаження конструкцій здійснюється ступенями, які складають не більше 20%
від контрольних навантажень; після прикладання кожного ступеня навантаження
конструкцію витримують не менше ніж 10 хвилин до прикладання наступного ступеня.
Для записування відліків за приладами складають журнал випробувань, в якому
записуються номери приладів, їх поплавкові коефіцієнти, час зняття відліків і самі
відліки. До журналу прикладається креслення загального виду дослідної конструкції з
розташуванням приладів і їх номерів. Якщо в одному перерізі встановлюється декілька
приладів, то крім загального креслення, слід навести додаткові креслення поперечних
перерізів, на яких також вказують місця розташування приладів.
Перші відліки за приладами беруться перед початком завантаження, а наступні 
після закінчення першого ступеня навантаження; потім відліки читаються через рівні
проміжки часу, поки не затухне зростання деформацій; після цього створюється
наступний ступінь навантаження, і зняття відліків продовжується в тому ж порядку.
Витримавши навантаження на дослідній конструкцій певний час, здійснюють її
розвантаження і по закінченні його беруть відліки за приладами. Залізобетонні
конструкції залишають в розвантаженому стані на термін, який дорівнює полуторному
часу перебування конструкції під навантаженням. Якщо завантаження конструкції
продовжувалося більше 8 годин, то термін витримки конструкції в розвантаженому стані
збільшується (для цього до кількості годин перебування конструкції під навантаженням
додають години завантаження , що перевищують 8, і від загального доданка годин
береться полуторний строк, в межах якого конструкція повинна знаходитися в
розвантаженому стані). Відліки за приладами беруться через рівні проміжки часу, як і
при випробуванні залізобетонної конструкції.
Деревяні конструкції витримуються в розвантаженому стані 24 години, а якщо
під навантаженням конструкція знаходилася більше доби, то строк витримки відповідно
збільшується.
Проміжки часу встановлюються у відповідності із загальною тривалістю
випробувань, і як правило, складають 2...5год.
При випробуванні металевих конструкцій відліки за приладами беруться через 15
хвилин після закінчення розвантаження.
Відліки за всіма вимірювальними приладами повинні зніматися, по можливості, в
самий короткий термін, щоб показання їх відповідали один одному і тому ж
деформованому стану; це особливо стосується залізобетонних і деревяних конструкцій,
у яких деформації зростають поступово.
Звичайно, при взятті відліків за приладами необхідно виконувати правила, які
викладені в описах приладів.
Перед початком випробувань конструкцію оглядають і відмічають всі тріщини,
сколи та інші пошкодження, які виявлені в елементах конструкції. Поверхні конструкції
в зонах можливої появи тріщин біляться для полегшення спостерігання під час
випробувань. Після прикладання кожного ступеня навантаження виконується повторний
їх огляд для виявлення тих, що знову зявилися дефектів, так і ступеня розвитку вже
знайдених.
Відмітки на поверхні елементів здійснюють нанесенням фарбою тоненької лінії
поряд з кожною тріщиною (але не зверху неї); аналогічно, з невеликим відступом,
обводять контури сколів та інших пошкоджень. Кінці тріщин відмічають поперечним
штрихом, поряд з яким пишуть ступінь навантаження, що відповідає відміченій довжині
тріщини. Сукупність таких відміток дає наглядну картину поступового розвитку
пошкоджень по мірі зростання випробувального навантаження.
Тріщини закінчуються тоненькими волосяними ділянками, межі яких важко
спостерігаються. Можна застосовувати на цих ділянках лупу. Рекомендується також
змочувати поверхні біля кінця тріщини рідиною, що швидко випарюються (наприклад,
ацетоном), вона потрапивши в тріщину, випарюється пізніше, ніж з відкритої поверхні,
відтіняючи таким чином межу розповсюдження тріщини.
Пошкодження відмічаються в спеціальних відомостях, а також наносяться від руки
з приблизним зберіганням масштабу на форматках з розгорткою деталей. Аналогічно
повинні відмічатися і розходження у швах і зєднаннях, викривлення та взаємні зсуви
елементів.
На кожному ступені навантаження, після розвантаження і витримки конструкції в
розвантаженому стані здійснюється новий огляд конструкції.
В процесі завантаження і після закінчення випробувань необхідна фотозйомка,
особливо пошкоджених місць. Знімки є важливим документальним підтвердженням
результатів випробування. Наявність серії таких фото значно полегшує, як обробку
отриманих результатів, так і їх оцінку.
Для забезпечення безпеки при прикладанні та витримки навантаження повинні
бути прийняті міри на випадок руйнування або втрати стійкості конструкції, що
випробовується. Для досягнення цієї мети під обєктом, що досліджується, влаштовують
ліса, встановлюють стояки, які не торкаються дослідної конструкції і не заважають її
деформуванню під навантаженням. Ці пристрої повинні бути достатньо міцними і
стійкими, щоб повністю сприйняти на себе вагу навантажувальної конструкції у випадку
вичерпання її несучої здатності. Допоміжні конструкції і підходи для зняття відліків, а
також спостереження за станом конструкції повинні бути надійними і огороджені
належним чином.
 Навантажувальні пристрої повинні відповідати вимогам техніки безпеки у
відношенні їх стану, бути надійно закріплені і мати усі необхідні захисні огородження.
Там, де підвішені вантажі, повинні бути передбачені міри на випадок обриву
вантажів і різкого опускання їх разом з дослідною конструкцією; вільний зазор під
вантажами повинен бути мінімальним з урахуванням прогинів, що очікуються і осідання
конструкції при її завантаженні; під підвішеними вантажами повинна бути виконана
піщана підсипка.
У випадку необхідності, слід передбачити міри для швидкого видалення вантажів
з обєкту, що випробовується.
2. Оцінювання якості випробуваних зразків та конструкцій.
Оцінка якості випробуваних зразків, які серійно виготов
ляються, зводиться до співставлення експериментальних даних з відповідними
нормативними вимогами:
- порівнюють величину граничного навантаження, при якому відбулося
руйнування, втрата стійкості конструкції, або одного із її елементів з контрольним
руйнівним навантаженням, яке вказане на робочих кресленнях, ГОСТах або інших
технічних документах на дану конструкцію;
- здійснюється оцінювання жорсткості виробів шляхом порівняння фактичних
прогинів з контрольними;
- порівнюється фактичний момент утворення тріщин і ширина їх розкриття з
теоретичними (або нормативними) значеннями цих величин.
Випробувані вироби при оцінюванні жорсткості вважаються годними, якщо
виміряний при контрольному навантаженні прогин перевищує значення контрольного не
більше ніж на 10%. Якщо в дослідній партії ця умова не виконується, випробовують
подвійну кількість виробів.
Виріб, у якого прогин, підрахований з урахуванням схеми роботи цього виробу в
споруді і тривалості дії навантаження, становить менше ніж 85% від граничного
значення, наведеного в СНіП, вважається годним при умові, якщо виміряний прогин не
буде перевищувати контрольний більше ніж на 30%. Для інших виробів виміряний
прогин не повинен перевищувати контрольний більше ніж на 15%. Якщо ця умова не
виконується, хоч би для одного із попередньо, або повторно випробуваних виробів, не
приймається вся партія.
При випробуваннях на хибкість виріб вважають годним, якщо прикладений
додатковий вантаж дає приріст прогину не більше ніж 0,7 мм.
При оцінюванні міцності виробів, що згинаються, необхідно розрізняти дві групи
ознак: першу, яка викликана великими непружними деформаціями поздовжньої робочої
арматури і проявляється у вигляді прогину на величину, що дорівнює і перевищує 1/50
проліту, або у вигляді розкриття тріщин на ширину більше ніж 1,5 мм з одночасним
приростом прогину від останнього ступеня навантаження не менше ніж на сумарну
величину прогину від пяти перших таких же ступенів; і другу, викликану вичерпанням
несучої здатності найбільш слабких перерізів і вузлів, що проявляється у вигляді
розриву робочої арматури, роздроблення бетону стиснутої зони, руйнування припорних
ділянок по похилим тріщинам, руйнування від розколювання торців.
Якщо фактичне руйнівне навантаження знаходиться в межах 0,85-1,00
контрольного руйнівного при руйнуванні за першою групою ознак або в межах 1,00-1,15
при руйнуванні за другою групою ознак, необхідно здійснювати додаткові випробування
виробів, удруге відібраних у тій же кількості із тієї ж партії. Якщо хоч би один із
випробуваних зразків буде мати руйнівне навантаження менше ніж 0,85 при першій і
1,00 при другій групі ознак руйнування, то не приймається уся партія.
За результатами випробувань повинні складатися акти з висновками про
придатність партії, що перевіряється. Ці акти є основою для оформлення і видачі
паспортів на вироби.
 3. Випробування конструкцій у їх експлуатаційному положенні.
Для визначення фактичного стану будівельних конструкцій, забезпечення надійної
та безаварійної експлуатації будівель і споруд перед їх реконструкцією у зв'язку з
фізичним та моральним старінням проводять натурні обстеження і випробування. Такі
випробування виконують також з метою вивчення дійсної роботи й удосконалення
методів розрахунку і конструювання.
У ході випробувань виявляють виливи на будівлю силових, деформаційних,
температурних, агресивних факторів, а також оцінюють стан будівлі (Мал. 79), дійсні
напруження, деформації і їх зміни в часі для ґрунтів основи 1, фундаментів 2, колон у
найбільш відповідальних перерізах, які сприймають максимальні напруження 3, стін у
місцях найбільш інтенсивних навантажень і впливів 4, згинальних елементів у місцях
максимальних моментів 8 і перерізувальних сил 6, вузлів 21.
Будівлі, що експлуатуються, мають типові місця можливої дії найбільших
додаткових навантажень й інших впливів, найбільш ймовірні ділянки деформативності і
меншої довговічності елементів конструкцій. Так, додаткові виливи і понижена
довговічність спостерігаються:
- для основ  у зонах складування важких вантажів 14 (прокату, зливків та ін.),
особливо поблизу колон, де напружені зони в основі під фундаментом і вантажем
накладаються одна на другу, викликаючи крени фундаментів; у місцях прокладання
підземних комунікацій 22, із яких в основи протікає рідина, при цьому можливі зміни
складу ґрунту, які зумовлюють додаткове зсідання; при попаданні в основу агресивної
рідини 18 при їх аварійному викиді з технологічної апаратури, що веде до вспучування
ґрунту разом з фундаментом; при вібраційних впливах від обладнання 12 або транспорту,
коли вібрація основи викликає додаткові деформації фундаментів;
- для фундаментів  у зонах дії агресивної рідини 18, вібрацій 12, додаткових
вантажів від складування яких-небудь предметів 14, розташування глибоких приямків, в
тому числі з обладнанням 15, у зоні тимчасового (сезонного) промерзання основи, під
час спорудження прибудов, розробки близько розташованих котлованів, забивки
додаткових паль;
- для колон  у найбільш напружених зонах стику з фундаментом 3, у консолі, у
стику колон по висоті; поблизу підлоги на перекриттях (там, де можливі впливи
транспорту або попадання агресивних рідин);
 Мал. 79. Типові місця вимірювання і спостереження під час обстежень і натурних
випробувань: а  одноповерхова промислова будівля; б  багатоповерхова: 1 
напружена зона основи під фундаментом; 2  фундамент; 3  низ колони; 4  низ стіни;
5  підкранова балка; 6  приопорна зона ригеля; 7 пороховий мішок біля парапету; 8 -
середня зона ригеля; 9- пороховий мішок біля ліхтаря; 10  ліхтар; 11 покриття; 12 
фундамент агрегату; 13  кронштейн для трубопроводів; 14  вантаж для привантаження
основи, в тому числі з впливом високої температури на конструкцію;15  приямок; 16 
резервуар з барботуванням; 17  навантаження у зоні обслуговування обладнання; 18 
місця можливих аварійних викидів агресивних рідин; 19  місце проїзду електрокарів; 20
 зосереджені вантажі від обладнання; 21  вузли з'єднань збірних елементів; 22 місце
проходу підземних комунікацій.

- для двогілкових колон  у підкрановій гілці; у стикових вузлах з ригелем

перекриттів; у місцях можливих теплових впливів, наприклад, злитків, які застигають 14;
 - для ригелів і плит перекриттів  у зонах дії максимальних згинальних моментів
8 і перерізувальних сил 6, стиків, передачі зосереджених зусиль 20, проїзду легкого
транспорту 19, дії вібраційних навантажень12, у зонах обслуговування станків 17, а
також на ділянках дії агресивної рідини, газів і пилу;
- для покриттів  у зонах підвищеного зволоження зі сторони приміщення, у
місцях дефектів 11 і мішків з накопиченням технологічного пилу 9, 7, обумовлених
наявністю ліхтарів 10 і парапетів, на ділянках зі збільшеною товщиною або щільністю
утеплювача 11, у місцях розташування динамічного обладнання, наприклад, ємність з
рідиною І6, у яких протікає барботування;
- для стін  у зонах підвищеного зволоження із заморожуванням і відтаюванням
4; у стиках, кріпленнях до колон, які примикають до підлоги.
Перед проведенням натурних обстежень і випробувань будівель і споруд
розробляють програму, в якій вказано мету і задачі досліджень, методи і прилади, які
використовуються, місця їх установки, схеми завантажень, методики зняття
експериментальних даних, способи обробки й аналізу результатів, заходи з техніки
безпеки.
Особливостями натурних обстежень і випробувань є:
проведення робіт в обмежених умовах на діючих підприємствах або будівлях і
спорудах, які експлуатуються  реальні, а не завдані дослідниками навантаження й інші
впливи, неможливість виключення різних завад і довготривалих несприятливих впливів
на прилади  неможливість викоМалтання громіздких, які заважають нормальній
експлуатації, приладів і установок; відсутність у ряді випадків можливості підключення
потрібної напруги для живлення приладів. Все це потребує приладів, слабкочутливих до
завад, невеликих за розмірами, довговічних, які не знижують своїх показників в часі і за
несприятливих впливів, швидко встановлюються і настроюються, мають автономне
живлення.
Стаціонарні прилади розміщують у спеціальні захисні корпуси, зєднувальні
кабелі у сталевих захисних оболонках підводять до комутаційної шафи, яка закривається
на ключ. Під час чергового зняття показів дослідник підключає вимірювальний прилад
до зєднувальних колодок, які знаходяться в шафі, вимірює, а потім відключає прилад і
закриває шафу. Під час натурних досліджень необхідно вести довготривалі
спостереження за утворенням і розкриттям тріщин. На будівельні конструкції
встановлюють упоперек (перпендикулярно до тріщини маяки, розташовані зазвичай
через 50...100 см по довжині тріщини. Для довготривалого спостереження за розкриттям
тріщин можна використовувати лупу МПЬ-2, маяки, компаратори (Мал. 80). Лупа являє
собою мікроскоп з 20-кратним збільшенням, що дозволяє визначати ширину розкриття
тріщини з похибкою 0,05 мм. Маяки можуть бути одноразові (із гіпсового розчину) або
інвентарні, металеві. На гіпсовому, який на місці перетину з тріщиною має менший періз,
записують дату встановлення і його номер. При розкритті тріщини переміщення двох
частин маяка замірюють лупою МПБ-2 або компаратором. Для замірів компараторами
використовують Малки.
 Мал. 80.
Спостереження за
тріщинами: а  лупа
МПБ-2; б-г  маяки;
1  окуляр; 2 
шкала; 3  штатів; 4
лупа; 5  основа; 6,
8  гіпсові маяки; 7
 тріщина; 9 
інвентарний
металевий маяк

Розміщення приладів на конструкції під час випробування визначається задачею,

котра при цьому вирішується. Прилади встановлюються для отримання інформації про
характер деформування та пошкодження, які викликані прикладанням навантаження
відповідної величини з урахуванням таких положень:
- розміщуючи прилади, необхідно передбачати дублювання інформації;
- під час проведення випробувань повинні бути одержані дані за аналогічними
приладами, що встановлені на малодеформованих, однорідно деформованих або
недеформованих ділянках;
- ефективність випробувань визначається раціональною схемою мінімальної
кількості приладів.
Під час вивчення будівель і споруд елементи для випробувань та місця
прикладання навантаження необхідно вибирати, враховуючи таке:
- для економії витрати коштів і часу кількість завантажувальних елементів має
бути мінімальна;
- всі основні види несучих елементів конструкції слід охопити випробуваннями
(найбільш завантажені елементи, з дефектами та пошкодженнями, із сумнівною несучою
здатністю);
- для дослідів вибирати елементи з найбільш чіткою схемою статичного
обпирання та закріплення, без додаткових зязків, які впливають на їх роботу.
Розглянемо декілька прикладів можливого завантаження елементів будівель та
споруд. Так, на Мал. 81 побудовано схему завантаження залізобетонної плити,
монолітної в поздовжньої і розрізної в поперечному напряму, що підтримується
несучими балками. Щоб дослідити переріз АВ цієї плити, потрібно завантажити її
рівномірно розподіленим навантаженням на поздовжній ділянці, рівній трьом прольотам.
На роботу перерізу АВ практично не впливає завантаження віддалених ділянок плити.

Мал. 81. Завантаження монолітної розрізної плити: 1  плита; 2  несуча балка; 3

 завантажена ділянка
Приклад завантаження багатопролітної балки показано на Мал. 82.
Під час завантаження нерозрізаної балки необхідно враховувати обрис лінії
впливу зусилля, максимум якого досягається в ході випробування. Тут для створення
максимального згинального моменту, згідно із лінією впливу цього моменту, показане
необхідне завантаження прольотів. Оскільки ординати ліній впливу для крайніх
прольотів балки дуже малі, для економічності варто не завантажувати крайні прольоти, а
прийняти схему випробувань, подану на Мал. 82, г.

Мал. 82. Завантаження багатопролітної балки на жорстких опорах: а  схема

балки; б  лінія впливу згинального моменту в середньому перерізі; в, г  схеми
завантаження пяти і трьох прольотів

Для перевірки реакції колони багатоповерхової каркасної будівлі із

замоноліченими стиками на дію різних зусиль необхідно завантажувати перекриття за
схемами на Мал. 83.
 Мал. 83. Схеми завантаження під час випробування колони перекриття: а  на
максимальне вертикальне зусилля; б  на найбільший момент у поздовжньому напрямку;
в  те саме, в поперечному напрямку; А  досліджувана колона
Спростити завантаження можна з переходом до так званих еквівалентних схем
завантаження, які ефективніші.
Під час розташування навантаження q на двох плитах прольотом l, що
примикають до даної балки (Мал. 84), на неї передаватиметься зусилля P=ql.
Ефективність використання навантаження в даному випадку рівна 0,5, оскільки половина
силової дії сприйматиметься сусідніми балками.
Якщо плити заповнення витримують більше навантаження, то для отримання
аналогічної дії на балку А можна до частини сусідніх прольотів прикласти інтенсивніше
навантаження q , яке викличе в балці зусилля, що відповідає зусиллям від навантаження
q.
Найбільш ефективною схемою завантаження є схема на Мал. 84, в, де зусилля
P=ql передається повністю безпосередньо на балку.

Мал. 84. Завантаження перекриття: а  навантаження, розподілене по всій ширині

плити; б  еквівалентне розподілене навантаження; в  еквівалентне зосереджене
навантаження, яке передається безпосередньо на балку
4. Техніка безпеки при випробуванні конструкцій.
Керівник випробувань несе персональну відповідальність за організацію робіт
відповідно до вимог техніки безпеки. Всі учасники експерименту повинні пройти
вступний інструктаж та інструктаж на робочому місці, в ході якого повинні бути
ознайомлені з дією обладнання. Під час проведення випробувань не допускається
знаходження сторонніх осіб на території, де проводиться експеримент. Під час
проведення довготривалих випробувань і відсутності представників групи випробувачів
територія проведення експерименту повинна бути огороджена, а на видному місті
повинні бути надписи, що попереджають про небезпеку.
Особи, які проводять випробування на висоті більше ніж 1,5 м, мають бути
забезпечені спеціальними поясами. До роботи на висоті більше ніж 5 м допускаються
особи, що пройшли відповідну медичну комісію.
У будівлях з агресивним середовищем випробування та обстеження конструкцій
повинно виконуватися в захисних окулярах.
Під час проведення випробувань у місцях, де можуть бути токсичні речовини,
склад групи повинен бути не менше трьох чоловік при обовязковому знаходженні
одного з них у безпечному місці.
При роботі мостового крана не допускається вихід за межі огорожі прохідного
простору.
Під час обстеження конструкцій, що знаходяться в аварійному стані, слід
виконати страхувальне кріплення, яке могло б сприйняти навантаження від конструкції
при їх раптовому обваленню
При проведенні випробувань навантаженням необхідно влаштувати страхувальні
конструкції.
Роботи, що повязані з підключенням приладів, необхідно погоджувати з особами,
відповідальними за експлуатацію даної дільниці.
Контрольні питання
1. Охарактеризувати якість випробуваних зразків та конструкцій
2. Особливостями натурних обстежень є
3. натурними обстеженнями і випробуваннями є
4. Техніка безпеки при випробуванні
Рекомендована література

1. Сіромолот Г.В. Технічна експертиза, обстеження пошкоджень об'єктів

будівництва та методи їх усунення : навч.- метод. посібник для студ. ЗДІА спец. 192
"Будівництво та цивільна інженерія" спеціалізації "Міське будівництво та
господарство" ден. та заоч. форм навчання. Запоріжжя : ЗДІА, 2018. 161 c.
2. Барашиков А.Я. Оцінювання технічного стану будівель та інженерних споруд
: навч. посібник для внз. Київ : Основа, 2008. 315 c.
3. Савін В.О., Єгоров Ю.П., Сіромолот Г.В., Воденнікова О.С. Оцінка,
обстеження, паспортизація та реконструкція об'єктів міської забудови : метод. вказівки
до виконання практ. та самост. робіт для студ. ЗДІА спец. 192 "Будівництво та цивільна
інженерія" ден. і заоч. форм навчання. Запоріжжя : ЗДІА, 2018. 38 c.
4. Клименко Є.В. Технічна експлуатація та реконструкція будівель і споруд:
підручник. Київ : «Центр навчальної літератури», 2018. 304
Ушацький С.А., Шейко Ю.П., Тригер Г.М. та ін. Організація будівництва: підручник / за
редакцією С.А. Ушацького. Київ : Кондор, 2007. 521