НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ

імені ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО»
ФАКУЛЬТЕТ ЛІНГВІСТИКИ
КАФЕДРА ТЕОРІЇ, ПРАКТИКИ ТА ПЕРЕКЛАДУ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ
«На правах рукопису» «До захисту допущено»
УДК 811.133.1`25 Завідувач кафедри

(підпис) (ініціали, прізвище)

“ ” 20 р.

Дипломна робота
на здобуття ступеня бакалавра
зі спеціальності 035 Філологія
(код та назва спеціальності)

на тему: Лінгвокульторологічні особливості терміносистеми французької

та української фахової мови дипломатії: компаративний аспект
Виконала: студентка 4 курсу, групи ЛФ-61
Скуповська Катерина Володимирівна ___________
(підпис)

Керівник: доцент Полюк І. С. ___________

(підпис)

Консультант: __________________ ___________

(підпис)

Рецензент: ____________________ ___________

(підпис)

Засвідчую, що у цій дипломній роботі

немає запозичень з праць інших авторів
без відповідних посилань.
Студент
(підпис)

Київ – 2020 року

 2

APERÇU
Skoupovska K. V. Les particularités linguistiques et culturelles du système
terminologique de la langue professionnelle diplomatique française et ukrainienne:
aspect comparatif. Université nationale technique d'Ukraine «Institut polytechnique
Igor Sikorsky de Kyiv», Kyiv, 2020.
La thèse est consacrée à l'étude des particularités linguistiques et culturelles de
la terminologie diplomatique française et ukrainienne. L`actualité de l'étude est
déterminée par la nécessité d'une analyse fouillée du système de terminologie
diplomatique en vue de l'approfondissement de la coopération entre les institutions
diplomatiques des pays européens et de l'Ukraine.
L'étude était basée sur 510 termes diplomatiques et 13 documents du corps
diplomatique français avec une traduction officielle ukrainienne.
Le but du travail consistait à description complète des particularités
linguistiques et culturelles de la langue professionnelle diplomatique française et
ukrainienne en étudiant les processus de formation et de reproduction de la
terminologie diplomatique.
Les systèmes de termes diplomatiques français et ukrainien ont servi d`objet
d`étude. Le sujet de l'étude est les particularités linguistiques et culturelles des termes
français et ukrainien dans le cadre des documents diplomatiques.
La nouveauté scientifique de l'étude réside dans l'analyse complexe et
quantitative approfondie des termes diplomatiques et des transformations dans la
traduction diplomatique, une classification développée des termes diplomatiques et
des transformations, ainsi que dans le développement de la systématisation des
moyens de création et traduction la terminologie diplomatique. L'approche introduite
dans la thèse permet d'étudier le système de terminologie diplomatique en tant que
structure holistique, de déterminer les caractéristiques formelles et structurelles pour
la classification et de la description des termes, ainsi que de développer davantage les
normes pour les termes diplomatiques. De plus, la partie pratique du travail peut être
utilisée dans l'enseignement du cours "Terminologie", "Cours de traduction pratique :
Sciences sociales "," Langue étrangère d'orientation professionnelle ". L'application
 3

des résultats de la recherche facilitera le processus de traduction diplomatique et

améliorera la qualité de la compilation de dictionnaires bilingues spécialisés de
vocabulaire diplomatique. Les perspectives de recherches futures sont d'étudier les
caractéristiques linguistiques et pragmatiques des documents diplomatiques de langue
française et ukrainienne, ainsi que les particularités de traduction des clichés et des
formules d'étiquette de la terminologie diplomatique.
La thèse se compose d'une introduction, de trois sections, de conclusions, d'une
liste de sources utilisées et de 5 annexes. Le volume total de l'œuvre est de 98 pages
(le volume du texte principal est de 74 pages).
Dans la première section théorique les approches pour définir les concepts de
"discours politique", "terme", "terminologie" et "système de termes" ont été
systématisés, les principales caractéristiques et fonctions du terme ainsi que la théorie
des champs sémantiques ont été décrites et les principes généraux de classification
des termes dans la terminologie ont été déterminé.
Dans la deuxième section pratique, les groupes structurels de termes
diplomatiques et les principaux moyens de création d`un système de terminologie
diplomatique ont été étudiés, les particularités linguistiques, culturelles et stylistiques
du système de la terminologie diplomatique ainsi que les problèmes de traduction de
la terminologie diplomatique ont été révélées.
Dans la troisième section analytique, les types de transformations de traduction
diplomatique ont été systématisés et subi une analyse quantitative dans le cadre des
documents de la corps diplomatique français.

Mots-clés: terminologie, terme, système de termes, langue de la diplomatie,

documents diplomatiques, transformations de la traduction, vocabulaire
diplomatique
 4

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................................ 6
РОЗДІЛ 1. ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС ЯК ОБ’ЄКТ
ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ. ТЕОРЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ
ДОСЛІДЖЕННЯ ФАХОВИХ ТЕРМІНОСИСТЕМ …………….…… 10
1.1. Поняття дискурсу у сучасній лінгвістиці ..…………….…...……… 10
1.2. Теоретична ідентифікація політичного дискурсу …………………. 12
1.3. Термінологічна лексика в парадигмі наукових досліджень …….... 15
1.3.1. Поняття терміна ……………………………………………….. 16
1.3.2. Характерні ознаки та функції терміна ………………………... 18
1.3.3. Частиномовне вираження терміна …………………………… 20
1.3.4. Термін і загальновживане слово. Процеси термінологізації та
детермінологізації ……………………………………………………. 21
1.3.5. Відмінність терміносистеми і термінології ………………….. 23
1.4. Системність термінології. Теорія «семантичних полей» як основа
фахових терміносистем …………………….………………………. 26
Висновки до 1-го розділу……………………………………………….. 32
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ФАХОВОЇ МОВИ
ДИПЛОМАТІЇ: ЛІНГВОКУЛЬТОРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ……... 33
2.1. Лінгвокультурологічні особливості перекладу фахової мови
дипломатії ………………………………….……………………………. 33
2.1.1. Проблеми перекладу дипломатичної термінології …………….. 36
2.2. Лексико-тематичні групи терміносистем дипломатичного 38
дискурсу... 41
2.3. Аналіз структурних груп дипломатичних термінів ………………….. 44
2.4. Способи творення та перекладу дипломатичної термінології ….... 46
… 47
 5

2.4.1. Лексико-семантичний спосіб термінотворення та 51

перекладу .. 53
2.4.2. Морфологічний спосіб термінотворення та перекладу ………
2.4.3. Синтаксичний спосіб термінотворення та перекладу
………...
Висновки до 2-го розділу…………………………………………………. 54
РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ПЕРЕКЛАДАЦЬКИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ
ДИПЛОМАТИЧНОЇ ЛЕКСИКИ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ НА 54
МАТЕРІАЛІ ДИПЛОМАТИЧНИХ ДОКУМЕНТІВ ПОСОЛЬСТВА
ФРАНЦІЇ В УКРАЇНІ ………..…………………………………………….. 58
3.1. Лінгвостилістичні особливості дипломатичних документів як типів 60
текстів у перекладацькому аспекті …………. 65
…………………………….. 69
3.2. Види перекладацьких трансформацій при дипломатичному 75
перекладі ……….…………...………………………………………………. 76
3.2.1. Лексичні перекладацькі трансформації ………………………. 78
3.2.2. Граматичні перекладацькі трансформації 80
…………………….. 88
3.2.3. Комплексні перекладацькі трансформації 92
……………………..
Висновки до 3-го розділу………………………………………………….. 92
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ………………………………………………..… 93
RESUME ………………………………………….…………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………...………… 94
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ ………………….…..
ДОДАТКИ…………………………………………………………………...
А Схематичне представлення політичного дискурсу та його перетинів 95
з іншими дискурсами ……………………………………..……………….. 96
Б Діаграма співвідношення структурних типів дипломатичних
термінів ...
 6

В Діаграма співвідношення частин мови у дипломатичній

терміносистемі ………………………………………………………………..
Г Діаграма співвідношення перекладацьких трансформацій при
дипломатичному перекладі (на матеріалі текстів дипломатичних
документів посольства Франції в Україні)
………………………………….
Д Вибірка проаналізованих дипломатичних термінів ……………………..

ВСТУП
Життя суспільства складається з численних та взаємопов'язаних сфер
людської діяльності. Кожна з них представляє собою певну систему понять,
що об'єднуються в мові під загальною назвою терміни. Дослідження
термінології у сучасному світі є важливим, оскільки термінологія, є
сполучною ланкою між різноманітними галузями знань, та сприяє
досягненню чіткого розмежування понять. А так, як жодна із сфер не стоїть
на місці й безперервно розвивається, кількість термінологічної лексики з
кожним днем помітно зростає.
Після проголошення незалежності України, у державі почали відбуватися
кардинальні зрушення в усіх сферах життя, зокрема у політичній та
дипломатичній. Як наслідок посиленого міжнародного співробітництва,
Україна підписала велику кількість договорів, угод, меморандумів, що
безперечно вказує на розвиток її міжнародних зв'язків та закріплення на
міжнародній арені. Зокрема, утворилося багато нової термінології у різних
сферах, особливо у дипломатичній. Тож, для успішного подолання
міжмовних термінологічних бар’єрів, необхідно долучатись не лише
перекладачам, а й представникам відповідних галузей знань.
Дослідженням різних аспектів термінологічної науки займалися багато
українських та зарубіжних мовознавців. Відомі традиційний та галузевий
 7

підходи у дослідженні термінологій та терміносистем. Зокрема, відомі учені

Д. С. Лотте, О. О. Реформатський, Е. К. Дрезен та Г. О. Винокур
запропонували визначення найважливіших понять сучасного
термінознавства, які в подальшому знайшли своє висвітлення в наукових
працях В. Г. Гака, Р. О. Будагова, О. С. Герда, С. І. Коршунова, Н. З.
Котелової та інших.
Словотвір та структурно-семантичний потенціал терміна є об’єктом
досліження таких вчених як О. В. Суперанська, В. П. Даниленко,
Т. Л. Канделакі та інших. Дослідженням особливостей опрацювання
термінологічної лексики в лексикографічних джерелах займалися
Л. С. Паламарчук, В. В. Жайворонок, Л. О. Симоненко, Л. Г. Боярова та інші.
Дослідженням дипломатичної терміносистеми, окремими аспектами її
перекладу та формування, займалось багато українських та зарубіжних
науковців, зокрема О. Мацько, О. Пазинич, Н. Поліщук, В. Бабюк, Н. Скот,
П. Тірсма та інші.
Актуальність дослідження визначається необхідністю детального
аналізу дипломатичної терміносистеми з огляду на поглиблення
співробітництва між дипломатичними установами європейських країн та
України. Зокрема, йдеться про вивчення особливостей перекладу
французької та української дипломатичної терміносистеми.
Метою роботи є встановлення лінгвокульторологічних особливостей
французької та української фахової мови дипломатії шляхом дослідження
процесів формування та відтворення дипломатичної терміносистеми у
перекладах франкомовних дипломатичних документів українською мовою.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення конкретних завдань:
- систематизувати підходи до визначення понять «політичного дискурсу»,
«терміна», «термінології» та «терміносистеми»;
- описати характерні ознаки та функції терміна;
- надати характеристику теорії семантичних полей;
 8

- установити загальні принципи класифікації термінів у межах

терміносистем;
- проаналізувати структурні групи дипломатичних термінів;
- уточнити головні способи творення дипломатичної терміносистеми;
- виявити лінгвокульторологічні особливості перекладу фахової мови
дипломатії;
- визначити проблеми перекладу дипломатичної термінології;
- надати лінгвостилістичну характеристику дипломатичних документів;
- систематизувати види перекладацьких трансформацій при
дипломатичному перекладі;
- провести кількісний аналіз перекладацьких трансформацій при
перекладі дипломатичних документів.
Об’єктом дослідження виступає французька та українська дипломатична
терміносистема, предметом – лінгвокульторологічні особливості
французьких та українських термінів у межах дипломатичних документів.
Матеріалом дослідження слугували 510 дипломатичних термінів
(дод. В.) та 13 документів франкомовного дипломатичного представництва із
офіційним перекладом українською. Загалом проаналізовано особливості
формування та відтворення 260 українських та 250 французьких
дипломатичних термінів, а також 205 перекладацьких трансформацій у
дипломатичних документах. Приклади відібрано методом суцільної вибірки
із 60 французьких та українських текстів та словників фахової дипломатії.
Методи дослідження. Для комплексного дослідження дипломатичної
терміносистеми вжито описовий та індуктивний методи; для визначення
типологічних особливостей термінів і класифікації терміносистем
використано методи аналізу та синтезу їхніх структурних одиниць; для
вивчення особливостей формування та відтворення дипломатичної
термінології, а також для дослідження перекладацьких трансформацій у
дипломатичних документах, використано статистичний метод з елементами
компонентного та дистрибутивного аналізу.
 9

Наукова новизна дослідження полягає у наступному:

‒ Було поглиблено комплексні та кількісні аналізи структурних типів
дипломатичних термінів, частиномовного вираження дипломатичної
терміносистеми та перекладацьких трансформацій у дипломатичних
документах.
‒ Було удосконалено класифікацію лексико-тематичних груп
дипломатичних термінів та лінгвостилістичну характеристику
дипломатичних текстів.
‒ Подальшого розвитку дістала систематизація способів творення та
відтворення дипломатичної системи, концепція класифікації перекладацьких
трансформацій у дипломатичних документах та проблематика
дипломатичного перекладу.
Теоретичне значення дослідження полягає у визначенні
лінгвокульторологічних та лінгвостилістичних особливостей дипломатичних
текстів, а також у проведенні аналізу частотності перекладацьких
трансформацій у дипломатичних документах, результати якого, можуть бути
використані у ході подальшого вивчення франкомовного політичного
дискурсу та проблем перекладу дипломатичної терміносистеми.
Практичне значення дослідження. Запроваджений у роботі підхід
дозволяє дослідити дипломатичну терміносистему як цілісну структуру,
визначити формально-структурні характеристики для класифікації та опису
термінів, а також для подальшої розробки дипломатичних стандартів щодо
термінів. Окрім того, практична частина роботи може використовуватись при
викладанні курсу «Термінознавство», «Практичний курс перекладу.
Суспільні науки», «Іноземна мова професійного спрямування». Застосування
результатів дослідження полегшить процес дипломатичного перекладу та
підвищить якість укладання спеціалізованих двомовних словників
дипломатичної лексики. Перспективи подальшого дослідження полягають у
вивченні лінгвопрагматичних особливостей франкомовних та україномовних
 10

дипломатичних документів, а також особливостей перекладу мовних кліше та

етикетних формул дипломатичної терміносистеми.
Апробація роботи. Результати дослідження обговорювались на
студентській науково-практичній конференції "Сучасні тенденції розвитку
французької мови у лінгвістичному просторі" (Київ, 4 червня 2020 року) та
було опубліковані у збірнику міжнародної науково-практичної конференції
молодих учених, студентів та аспірантів «Актуальні проблеми розвитку
природничих та гуманітарних наук» (Луцьк, 5 грудня 2019 року) [1].
Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, резюме
українською та французькою мовами, списку використаних джерел та
ілюстративного матеріалу та 5 додатків. Загальний обсяг роботи — 98
сторінок (обсяг основного тексту — 74 сторінки).
 11

РОЗДІЛ 1
ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС ЯК ОБ’ЄКТ ЛІНГВІСТИЧНИХ
ДОСЛІДЖЕНЬ. ТЕОРЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ФАХОВИХ ТЕРМІНОСИСТЕМ

1.1. Загальне поняття дискурсу у сучасній лінгвістиці

Поняття дискурсу використовується не лише у лінгвістиці, а й у
багатьох сферах – психології, філософії, штучного інтелекту та інших. У
сучасній науці поняття дискурсу є широко поширеним, хоча зазвичай і
ґрунтується на полярних теоріях, адже навість лінгвістика не має єдиного
чіткого визначення цього поняття. Про актуальність вирішення питання
дискурсу свідчить велика кількість наукових досліджень українських та
зарубіжних науковців, зокрема Ф. Бацевича, І. Бехти, Ю. Габермаса,
Т. ван Дейка, В. Кінча, Ф. де Сосюра, Зільберта, В. Красних, К. Кусько,
В. Звєгінцева, Н. Арутюнової, Г. Почепцова, К. Серажим, М. Фуко, П. Серіо
та ін.
Поняття «дискурс» існує ще з давніх часів у значенні «діалог». Проте
лінгвістичним терміном воно стало лише у ХХ ст. після публікації статті
З. Харріса «Аналіз дискурсу». У ній автор визначає дискурс як метод аналізу
зв’язного мовлення, призначений для виведення окремого моменту часу за
межі одного речення і для співвіднесення мови та культури [86].
Лінгвістичний енциклопедичний словник трактує дискурс як «зв’язний
текст поєднаний із різними екстралінгвістичними факторами; текст, що
розглядається у контексті подій; мовлення, розглянуте як цілеспрямований,
соціальний акт» [45].
За Д. Шифріном існує три основних підходи до визначення поняття
«дискурс». Перший підхід – визначення дискурсу як двох, або більше,
зв’язаних між собою за змістом речень. Другий підхід – функціональне
визначення дискурсу як будь-якого вживання мови в широкому
соціокультурному контексті. Третій підхід розглядає дискурс як
 12

висловлювання з певною формою та функцією [97].

На думку, голландського науковця Т. ван Дейка, дискурс є складним
комунікативним явищем, до складу якого входять соціальний контекст,
інформація про учасників комунікативного акту, процес складання та
сприйняття тексту. Таким чином, дискурс виступає соціолінгвістичним
явищем, адже поєднує у собі соціальний контекст та мовні вимоги [82].
Узагальнюючи трактування дискурсу різними науковцями,
В. Є. Чернявська виділяє два основних типи:
1) конкретний комунікативний акт, зафіксований в письмовому або
усному мовленні, і який здійснюється у певному комунікативному просторі;
2) сукупність тематично співвіднесених текстів [74].
Одним із завдань дослідження дискурсу є визначення типології. За
адресатним критерієм, В. І. Карасик виділяє особистісно-орієнтований та
статусно-орієнтований дискурс. В особистістно-орієнтованому дискурсі – у
комунікативному акті беруть участь знайомі між собою комуніканти, а у
статусно-орієнтованому – представники соціальних інститутів [28, с. 192].
Особистісний дискурс поділяється на побутовий та буттєвий. У
першому відбувається максимальне стиснення інформації, а у другому –
відображається художнє та філософське сприйняття світу.
Статусно-орієнтований дискурс являє собою мовленнєву взаємодію
представників різних соціальних груп чи інститутів [28, с. 193]. Всередині
цього дискурсу виділяють такі підтипи як політичний, військовий,
юридичний, релігійний, медичний та ін. Під час взаємодії цих соціальних
інститутів, можуть утворюватися суміжні типи дискурсу.
Підсумовуючи все вище сказане, слід зазначити, що незважаючи на те,
що теорія дискурсу і його типологія вже тривалий час розробляються
мовознавцями різних країн, досі не існує уніфікованої класифікації та
універсального визначення цього поняття, яке б включало всі його аспекти.
З наведених визначень можна зробити висновок, що різноманітність
наукових підходів до визначення поняття «дискурс» не створює протирічь, а
 13

навпаки, допомагає доповнити та розглянути поняття з різних сторін.

1.2. Теоретична ідентифікація політичного дискурсу

Сьогодні суспільство активно слідкує за усіма зовнішніми та
внутрішніми політичними процесами, адже політика як ніколи впливає на всі
сфери життєдіяльності. Політика не може обходитися без мови, між ними
існує тісний зв’язок. Роль мови у політичних процесах та її вплив було
усвідомлено відносно недавно, проте вже досліджується вченими всього
світу, серед них Т. А. Дейк, І. Б. Штерн, В. Н. Базильов, Ю. Н. Караулов,
Е. І. Шейгал та ін.
У працях Т. Лукмана було розглянуто поняття, терміни та мовні
звороти як потужний інформаційний ресурс та знаряддя політичних
інститутів. Специфіка мови полягає у її відображенні у вчинка та діях людей,
коли вона стає знаряддям соціалізації, самоорганізації та самоідентифікації
[90].
Політика кожної епохи говорить по-своєму, використовуючи окремі
мовні засоби, що відображають реалії окремого часового проміжку. Тож,
дискурс кожної політичної епохи має свої особливості, так само як і
політичні системи різних етапів розвитку суспільства. Однак для
характеристики особливостей політичного дискурсу слід враховувати не
лише те, як «говорить» політика, а і де вона «говорить». Оскільки політика
буває внутрішньою і зовнішньою, політичний дискурс слід розглядати пліч-
о-пліч із дипломатичним дискурсом, що є одним з його підтипів, і прямо
впливає на політичні відносини між країнами.
Дослідження політичного дискурсу почалося відносно нещодавно,
після виявлення здатності політичних текстів маніпулювати свідомістю.
Лінгвістичне дослідження політичних процесів – достатньо новий спосіб
наукової розвідки, що потребує доопрацювання методики, та встановлення
уніфікованих та обґрунтованих критеріїв оцінки текстів та контекстів.
Неможливо досліджувати політичний дискурс поза контекстом зростання
 14

демократії у світі. Сьогодні політичний та дипломатичний дискурс напряму

впливає на авторитет і вплив тієї чи іншої держави на міжнародній арені.
На думку Є. Шейгал, політичний дискурс належить до інституційного
різновиду спілкування, що на відміну від міжособистісного є статусно-
орієнтованим. У політичній комунікації зазвичай беруть участь дві сторони –
представники інститутів та масовий адресат. Ієрархічність політичного
спілкування створює символічну «прірву» між політичними представниками
та народом. Проте у сучасному політичному дискурсі, з його авторитарністю,
ця дистанція руйнується завдяки засобами масової інформації [76].
На думку Л. П. Нагорної терміни "політичний дискурс", "політична
комунікація", "політична мова", "мова політики" часто вживаються як
синонімічні. Проте автор дає своє визначення політичної мови як
«сукупності дискурсивних практик, що формують сферу політичної
комунікації» [53, с.33].
Політичний дискурс переплітається з іншими типами дискурсів
(юридичний, науковий, педагогічний, художній, медійний, тощо) та має свої
підтипи (наприклад, дипломатичний) (Дод. А). Саме тому політичний
дискурс досліджується не лише мовознавцями, а й у рамках інших
гуманітарних наук.
Політологи досліджують політичні прийоми, інструменти маніпуляції
та їх ефективність у політичному дискурсі. Філологія досліджує політичні
тексти враховуючи ідеологічний та суспільний контекст, політична філологія
– досліджує мовні особливості поведінки політиків. Соціальна психологія
цікавиться політичним дискурсом задля аналізу ефективності досягнення
прихованих або явних цілей комунікації. Адже будь-який дискурс – явище
когнітивне, і пов’язане із передачею та відтворенням знань.
Політичний дискурс існує як в усній, так і в письмовій формі. Усна
форма представлена публічними виступами політиків – інтерв’ю, дебатами,
прес-конференціями тощо. Усна форма носить особовий характер, оскільки
представлена певною особистістю. Письмова форма охоплює обширну
 15

документацію (договори, протоколи), пресу (політичні статті), політичну

рекламу (плакати, афіші). Головна відмінність політичного дискурсу від
інших видів аргументативних дискурсів полягає в апелюванні до цінностей
закладених у певному суспільстві.
Основою політичних комунікативних актів є прагнення впливати на
співрозмовника. Головною технікою переконання в політичному дискурсі є
пропаганда – спосіб маніпуляції свідомістю за допомогою мовних засобів.
Ціннісна орієнтація зумовлює використання оціночних лексичних одиниць
на позначення системи політичних цінностей. Аргументація в політичному
дискурсі має на меті часткову корекцію ціннісної системи адресата [53, c.40].
У дипломатичному дискурсі на вибір інструментів аргументації
впливають етичні принципи, а саме дипломатичний етикет. Особливим
дискурсотвірним характером володіють не лише мовні одиниці, а й
обережність і добір влучних невербальних засобів вираження, таких як одяг
дипломатів, художні елементи оформлення дипломатичної кореспонденції,
тощо. Усі ці чинники формують сприятливі умови та особливий простір для
ефективної взаємодії культур та успішної міжнародної діяльності [69, c. 50].
Дипломатичний дискурс має особливі лінгвопрагматичні риси:
тематична, стилістична та структурна єдність; зв’язність, композиційне
оформлення та завершення; офіційний характер дипломатичного
спілкування; інституційність; інформативність; гуманістичну спрямованість;
міжнаціональний характер та міжкультурну спрямованість [49, c. 194].
Також, слід зауважити, що дипломатичний дискурс має кооперативний
характер, адже його комунікативними цілями зазвичай виступають
досягнення співпраці, партнерства та діалогу, що визначають специфіку
міжнародних відносин та відображають головні дипломатичні цінності.
Отже, проаналізувавши різні погляди на визначення політичного
дискурсу, можна зробити висновок, що однією з його найважливіших
функцій є функція переконання та аргументації. Для політичного тексту
мовленнєвий вплив є основною метою комунікації, для досягнення якої
 16

здійснюється вибір лінгвістичних засобів. Окрім цього, зовнішньополітичні

процеси знаходять своє відображення у дипломатичному дискурсі – одному
із підтипів політичного дискурсу.

1.3. Термінологічна лексика в парадигмі наукових досліджень

Лексичний склад будь-якої мови збільшується одночасно з розвитком
наукових досліджень, розвитком знань та їх зміною. Кожне наукове
досягнення чи відкриття потребує найменування нового поняття як засобу
вираження загальної уяви про нього. Ця закономірність спричиняє зміни та
поправки значень уже відомих раніше слів. У повсякденному спілкуванні
частіше використовується розмовна лексика та усне мовлення, в той час як
фахівці різних галузей науки частіше послуговуються письмовим мовленням
та термінами, що мають спеціалізовані і окреслені значення.
Термінологія нараховує велику кількість одиниць, але нею
користується невелика кількість населення і через це термінологічна лексика
не входить до загального словника мови. Цей факт спричиняє більшу
стабільність і стійкість термінів до морфологічних і семантичних змін, у
порівнянні із загальновживаною лексикою.
Термінологічна лексика є важливим компонентом лексичного складу
будь-якої розвиненої мови, що є складною та багатогранною структурно-
функціональних стилів. У ній відображаються досягнення та зміни у
сучасних наукових дослідженнях, вона завжди відповідає рівню та
інтенсивності науково-технічного прогресу, характеру усіх сфер діяльності
населення та його взаємодії з іншими етнічними спільнотами [62].
Багато дослідників терміносистем вважають, що дати вичерпне
пояснення різним лінгвістичним процесам у термінології можна завдяки
зверненню до фактів науки й техніки, порівнянню лінгвістичних та науково-
технічних даних та вивченню причинно-наслідкових зв’язків між ними.
 17

У мовознавстві закріпився певний підхід до вивчення термінів як

мовних засобів науково-технічного стилю. Вони допомагають у науковому
вивченні об’єктів дійсності та породжують поняттєво-логічне мислення.
У будь-якій мові термінологія є автономним сектором і пов’язана із
науково-професійною діяльністю. Кожна науково-технічна галузь має власні
терміни, що утворюють окремі терміносистеми, що визначаються
поняттєвими елементами професійних знань та умінь в їх відтворенні
мовними засобами. Термінологія, як важливий складник науково-технічної
діяльності, виступає інструментом за допомогою якого формуються теорії,
закони, положення, принципи, а також фіксуються результати науково-
технічних досліджень. Таким чином, мова є структурним елементом
наукового знання.
Згідно з дослідженнями українських і зарубіжних учених (Д. С. Лотте,
Л. О. Симоненко О. В. Суперанської, Т. І. Панько та ін.) появі наукової
термінології передує період стихійного термінотворення, під час якого в
окремих мовах накопичувалась велика кількість слів, об’єднаних одною
тематикою, що позначали систему спеціальних понять. Історично, науково-
технічну сферу почали обслуговувати слова, що були повсякденними
побутовими поняттями. Вони утворилися під час практичного пізнання світу
людиною і на певному етапі стали елементами наукової мови.
На початку становлення будь-якої наукової галузі, її стан і розвиток
вимагав зіставлення певних понять із предметами-відповідниками
навколишньої дійсності за аналогією. Цей процес призвів до початку
термінологізації загальновживаних слів. У науці активно використовуються
слова загального вжитку, проте наукова мова наповнює їх особливим змістом
та закріплює спеціальні дефініції [18]. На сучасному етапі науково-
технічного прогресу та розвитку суспільства терміни виникають шляхом
переосмислення слів загального вжитку (термінологізація), морфологічної
деривації чи іншомовних запозичень.
 18

1.3.1. Поняття терміна

Термін виступає одним із компонентів соціальної пам’яті, результатом
когнітивної діяльності людини та важливим чинником фахового спілкування.
Термінологічні проблеми мають інтернаціональний характер і виходять за
межі одного суспільства. Тож, термін є лінгвістичним феноменом, що
пов’язаний із науковим стилем, а однією з його основних характеристик є
системність.
Проблема визначення поняття терміна є провідною темою дискусій в
лінгвістичній літературі. Вчені мають різні погляди та підходи щодо
визначення терміну та оцінювання його можливостей позначати різноманітні
поняття. Окрім цього, вчені намагаються дослідити базові ознаки термінів,
що відрізняють їх від інших мовних одиниць та прагнуть систематизувати усі
існуючі терміни.
Щодо лінгвістичної природи терміну, слід зазначити, що низка вчених
вважає термінами лише ті мовні одиниці, які мають дефініцію. Це є однією з
провідних ознак, що відокремлює фахову лексику від загальновживаної.
Зокрема, В. П. Даниленко вважає, що термін є словом спеціальної сфери
вживання, називає спеціальне поняття і вимагає дефініції [22].
На думку О. В. Суперанської та Н. В. Васильєвої «…термін – це слово
(чи словосполучення) спеціального призначення, яке вживається в
професійній діяльності; …словесне позначення поняття певної галузі
професійних знань; …основна складова мови спеціального призначення, що
для правильного розуміння вимагає спеціальної дефініції (точного наукового
визначення)» [68, с. 157].
Українські науковці, досліджуючи визначення терміна, враховують
його використання для позначення понять із різних галузей діяльності. Так, в
академічній праці «Сучасна українська літературна мова» зазначається, що
«…термін є спеціальним слово або словосполученням, і вживається для
точного вираження спеціального поняття з якої-небудь галузі знань» [8].
 19

У наукових працях з термінології Л. О. Симоненко,

А. В. Крижанівської та Т. І. Панько можна знайти твердження про те, що
термін – це одиниця мови, спрямована на вираження понять науково-
технічної сфери та інших спеціальних галузей, та є невід’ємною частиною
лексичної системи природної мови, що сприяє виконанню її пізнавальної та
інформативної функції [55]. У своїх дослідженнях, С. Д. Шелов
проаналізував традиційні визначення терміна та запропонував власне, що, на
його погляд, найкраще передає суть. Вчений стверджує, що термін є мовним
знаком, що виражає поняття сфери знань і має свою точну дефініцію [77].
Тож, визначення С. Д. Шелова є своєрідним узагальненням усіх попередніх
поглядів та досліджень.
Отже, у більшості наукових праць термін – це спеціальне слово або
словосполучення, що слугує для вираження поняття певної галузі знань і
вимагає дефініції для ширшого розуміння свого значення.

1.3.2. Характерні ознаки та функції терміна

Дослідження термінів та низка їх визначень зазвичай ґрунтується на
з’ясуванні їхніх основних ознак, щодо яких вчені розгорнули чимало
дискусій і висловлюють різні точки зору.
На думку, А. Алексєєва, терміни позначають поняття спеціальної галузі
діяльності людини та утворюють термінологічні системи, які входять в
загальну лексичну систему мови. Для них є характерною системність,
моносемічність в рамках певної терміносистеми, нейтральність (тобто
відсутність стилістичної конотації) [2]. Терміни знаходяться осторонь
стилістики, вони існують не просто в мові, а в складі окремої термінології.
Слово може бути багатозначним у загальному вживанні, але в межах
термінології воно стає однозначним [40].
О. О. Реформаторський вважає найважливішими ознаками терміна їх
соціальну регламентованість, обмежену сферу використання та точне
 20

співвідношення між словом і явищем (предметом), а також його

класифікаційну та словотвірну системність [59].
Д. С. Лотте виділяє такі характерні ознаки терміна як стислість,
точність та однозначність [46]. Окрім усіх вищезазначених ознак, О. С. Герд
звертає увагу на відсутність експресивності, образності, синонімів та
омонімів та системність [17].
У монографії «Сучасна українська літературна мова» (за редакцією
І. К. Білодіда) найважливішою ознакою терміну автори вважають його
однозначність в межах певної терміносистеми. Ця властивість терміна
пов’язана з його основною функцією, що полягає в забезпеченні точного
розуміння позначуваного ним спеціального поняття. Але у випадках
вживання слова за межами термінологічних систем, воно може набувати
додаткових та переносних значень, і навіть ставати полісемічним [8]. Якщо ж
термін вживається у терміносистемах різних галузей знань, то воно
залишається однозначним і семантично чітко відмежовується від інших
значень у різних терміносистемах та у загальновживаному функціонуванні
[40].
Отже, термін не потребує контексту оскільки він є складовою певної
терміносистеми (що і виступає контекстом), може використовуватись
ізольовано та є однозначним в рамках певної термінології.
У дослідження функцій терміна, вчені виділяють три основні функції:
1) номінативна – влучно називає поняття (Б. Головін, І. Квитко,
В. Лейчик);
2) дефінітивна – дає йому чітке та точне пояснення (дефініцію)
(В. Табанакова, В. Виноградов, Н. Котелова та ін.);
3) номінативна та дефінітивна (В. Дубічинський, К. Левковська та ін.).
На думку В. Виноградова, «слово виконує номінативну або
дефінітивну функції, тобто може бути засобом чіткого позначення і
виступати простим знаком, чи засобом логічного визначення і тоді бути
науковим терміном» [13].
 21

Ю. Карпенко вважає, що термін називає, позначає та відображає

поняття, і приписує йому номінативну, сигнітивну та експресивну функції
[29]. Деякі вчені аналізують термін як семантичний та семіотичний феномен.
Зокрема, Б. Городецький зазначає, що між терміносистемами не існує чітких
меж, а тому системність термінів слід розглядати лише у співвідношенні
мовних і позамовних чинників розвитку лексичних одиниць [19]. У свою
чергу, В. Лейчик досліджує термін як семіотичну одиницю мови,
виключаючи будь-які його стилістичні функції. На думку вченого, термін –
моносемічний, унормований і системний [44].
Однак, у мовознавстві існують різні погляди щодо системності терміна
як його основної ознаки. На думку вчених В. Даниленко та І. Ковалик,
системність виступає класифікаційною сутністю терміна, а Т. Панько та
О. Реформатський досліджують подвійну системність термінологічної
одиниці: як елемента терміносистеми і мовної системи [22; 34; 56; 59].
Аналізуючи основні підходи до вивчення терміна, можна зазначити, що
представники різних термінологічних шкіл розглядають термін як семіотичне
поняття та універсальне явище інтелектуальної діяльності людства. Розвиток
терміна як системної одиниці здійснюється під впливом інтролінгвістичних
та екстралінгвістичних факторів. Окрім цього, останні впливають на
формування та функціонування термінів більше, ніж у інших лексичних
групах [41].
Отже, на думку більшості дослідників, характерними ознаками терміна,
є його однозначність у межах певної термінологічної системи, точність
семантичних меж, наявність чіткої дефініції, стилістична нейтральність,
відсутність зв’язку з контекстом, системність і стислість. Насправді ж
термінології, як і загальновживаній лексиці, притаманні багатозначність і
синонімія, тож такі вимоги як однозначність, відсутність синонімів та
омонімів є скоріше бажаними, ніж реальними.

1.3.3. Частиномовне вираження терміна

 22

Однією з досліджуваних проблем термінології є питання про

частиномовне вираження термінів. Серед лінгвістів та мовознавців існує
поширена думка про іменниковий характер термінології. Зокрема,
О. О. Реформаторський вважає найсуттєвішою ознакою термінологічної
лексики її належність до категорії іменника. Однак, вчений не заперечує
можливості використання інших частин мов для позначення наукового
поняття за відсутності іменникових синонімів [59].
Автори колективної монографії «Науково-технічний прогрес і мова»
(за редакцією В. М. Русанівського) підтверджують думку про майже
абсолютно приналежність термінів до лексико-граматичного класу іменників
[62].
В. П. Даниленко має інший погляд на частиномовне вираження
термінологічної лексики. Вчена вважає, що у граматичному фонді
термінології є усі повнозначні слова, а саме іменники, прикметники,
прислівники та дієслова [22].
У працях В. Даниленко чітко доведена здатність різних частин мови
виступати у ролі термінів: «Думка про непридатність прикметників
виступати в статусі термінів на тій основі, що вони в мовленні не вживаються
абсолютивно, не можна вважати переконливою, оскільки ця відмінність не є
ознакою прикметників у термінології» [22, с. 34]. Хоча, слід зазначити, що й
серед прикметників є такі, що мають самостійне значення. У реєстрах
різноманітних загальномовних і термінологічних словників наявна
спеціальна лексика, що належить до різних повнозначних частин мови.
Отже, як показують дослідження, термінами можуть бути не тільки
іменники, а й інші повнозначні частини мови, як прикметники, дієслова та
прислівники, хоча вони явно уступають у кількісному значенні.

1.3.4. Термін і загальновживане слово. Процеси термінологізації та

детермінологізації
 23

Дослідження специфіки поняття «термін» полягає у його ідентифікації

на фоні властивостей загальновживаної лексики. Проблема відокремлення
спеціальної фахової лексики від загальновживаної зумовлена їхнім тісним
взаємозв’язком. Процес перетворення термінологічної лексики у
загальновживані слова, і використання слів загального вжитку як термінів
носить постійний характер. Окрім цього, фахова лексика є основним
джерелом поповнення словникового складу мови. Це свідчить про розмитість
межі між термінологічною і загальновживаною лексикою та її суто
функціональний характер, що спричиняє певні складнощі при їх
розмежуванні.
Термінологію у вигляді спеціальної субмови часто протиставляють
лексиці загального вжитку. По-перше, через те, що вона відрізняється своєю
змістовою пов’язаністю з об’єктами окремої галузі. По-друге, що вона має
високу частотність у межах фахового спілкування, а з погляду словникових
реєстрів є недостатньо частотною у загальному вжитку. Однак, багато
науковців вважає неможливим протиставлення термінів загальновживаній
лексиці. Термінологія існує у постійному коливанні між реальними законами
динамічної мови та дотриманням ідеальних вимог, а саме однозначності,
нейтральності, відсутності синонімів і т.д.. Саме під час цього «коливання»
терміни й нетерміни активно взаємодіють, і рівнозначно вживаються у
мовленнєвій діяльності. Як наслідок такої взаємодії, відбуваються переходи
лексики з однієї сфери в іншу: термінологізація та детермінологізація [14].
Термінологізація та детермінологізація – принципово різні за своєю
сутністю процеси. Термінотворення супроводжується звуженням та
спеціалізацією початкового значення в результаті додавання наукових сем. У
свою чергу, детермінологізацію супроводжує властиве спрощення й
розширення значення, за рахунок видалення спеціальних сем й актуалізації
ядерної або однієї з диференційних сем. До того ж, у багатьох випадках
детермінологізація призводить до полісемії. Крім того, у процесі
 24

детермінологізації слово може набувати негативного чи позитивного

значення, що є неможливим під час утворення термінів.
В. М. Лейчик вважає, що під термінологізацією слід розуміти два
різних процеси. Перший процес полягає у використанні загальновживаної
лексичної одиниці мови у функції терміна в складі певної субмови, а другий
процес передбачає набуття лексичною одиницею мови для спеціальних цілей
та ознак терміна [44]. На думку С. П. Хижняка, термінологізація – це
адаптація загальновживаного слова в терміносистемі в результаті його
семантичної конверсії, яка відбувається на основі звуження спеціалізації або
зміни значення при метонімічному або метафоричному перенесенні [73].
До того ж, існує думка, що відсутність великих семантичних
відмінностей між термінами і загальновживаними словами може полягати у
наступному:
1) загальний тлумачний словник містить терміни, що освоєні системою
мови;
2) на даному етапі науково-технічного прогресу, кожне найменування
проектується на ділянку обробленої науковими знаннями системи;
3) із розвитком знань, значення слів-нетермінів уточнюються і
збагачуються;
4) через широке охоплення реалій різними галузями знань, майже
кожне загальновживане слово у субмові може виступати, або виступає,
терміном;
5) протиставлення значень загальновживаних слів значенням термінів
за ознакою відсутності або наявності точності є неправильним [56, с. 154].
Розвиток термінологічної лексики має тенденцію до розширення сфери
її вживання та можливого переходу до загальновживаної лексики. Як
зазначає В. В. Жайворонок, «…кожна сфера людських знань має своє коло
спеціальних найменувань, але у повсякденній мовленнєвій діяльності ці
слова використовуються в різних стилях і, таким чином, ці лексеми
втрачають свою спеціалізацію. Це помітно на прикладі соціально-
 25

економічної та суспільно-політичної сфери, що реагують на будь-які реалії

людського життя, одразу фіксуючи їх у слові. Як наслідок, стилістика
багатьох термінів стає розмитою, вони стають багатофункціональними, часто
навіть експресивно забарвленими» [26, с. 65].
Таким чином, можна зробити висновок, що немає чіткого
розмежування між термінологічною та загально вживаною лексикою, адже
вони тісно пов’язані та перебувають у постійній взаємодії, доповнюючи та
розвиваючи одна одну.

1.3.5. Відмінність терміносистеми і термінології

Система термінів кожної галузі містить дві складові – термінологію і
терміносистему. Під термінологією розуміють сукупність термінів (слів або
словосполучень), що висловлюють специфічні поняття з певної галузі
людської діяльності, а також сукупність усіх термінів, наявних у мові [38].
Термінологія належить до лексики професійної та наукової мови, і на відміну
від загальновживаної лексики пов’язана з науковими концепціями і
предметними знаннями певної галузі. Основні функції термінології –
позначення наукових понять та відповідність потребам фахового
спілкування. Тому, лінгвісти зазвичай розрізняють поняття термінології як:
1) наука про терміни; 2) спеціальна лексика у складі усіх слів певної мови; 3)
спеціальну лексику, що обслуговує певну галузь діяльності. Така
багатозначність зумовлюється тим, що кожна термінологічна одиниця має
своє визначене місце як у мові взагалі, так і у субмові.
У кожній термінології термін пов’язаний з певним поняттям і в
кожного терміна є своє поле термінології. Поле для терміна – це дана
термінологія, за межами якої слово втрачає свою характеристику терміна
[80].
На думку Ф. Нікітіної, сутність будь-якого елемента розкривається
саме у системах та їхній взаємодії, і тому, система термінів, що є засобом
відображення понять наукової сфери, є структурним елементом, що
 26

перебуває під дією змін, що відбуваються у системі понять певної галузі [54,
с. 11]. Термін, як елемент системи, не лише відображає та реєструє поняття,
але й впливає на нього, уточнює та відокремлює від суміжних уявлень [40].
Другим, не менш важливим поняттям термінознавства лінгвісти
визначають поняття «терміносистема». Термін є невід’ємним елементом
терміносистеми і може існувати лише у її рамках. Поняття «терміносистема»
лінгвісти, зазвичай, визначають як систему термінів у певній галузі людської
діяльності, що обслуговую певну наукову теорію чи концепцію.
Терміносистема відрізняється від термінології тим, що являє собою
сукупність термінів конкретних галузей наукового і технічного знання, що
обслуговує конкретні наукові теорії і концепції. А термінологія, в свою
чергу, слугує основним джерелом для терміносистеми. Тобто,
терміносистема – це галузева термінологія. Проте, на відміну від
термінології, терміносистема формується не під час формування певної
науки, а відповідно до етапів формування та розвитку теорії цієї науки.
Терміносистема має власну структуру. Її структурно-функціональним
центром є базовий термін. Він представляє найбільш вживану одиницю цієї
системи, є інформативним, простим за структурою та має гарні продуктивні
можливості [39].
Терміносистема формується на певному етапі розвитку наукової галузі,
коли вже існує наукова теорія, позначено об’єкти та зв’язки між ними.
Розрізняють 3 етапи формування й функціонування терміносистеми:
Перший етап — перехід від відсутності теорії до її формування, тобто
перехід від неупорядкованої сукупності термінів до терміносистеми;
Другий етап — зростання обсягу знань певної теорії внаслідок,
досягнень науково-технічного прогресу, тобто наповнення терміносистеми
термінами;
Третій етап — зміна теорії і, як наслідок, зміна терміносистеми.
Спочатку нова теорія описується термінами попередньої, потім
впроваджуються нові терміни для відображення нових понять [41, с. 48].
 27

Таким чином, формується система понять нової теорії, де кожне місце

посідає новий термін, і з'являється нова терміносистема. Частина термінів
попередньої терміносистеми може залишитись, проте вони вже будуть
пов’язані з новими поняттями. Тож, теорія та терміносистема
взаємопов’язані.
Серед типових ознак терміносистеми виділяють наступні:
1. Терміносистема – сукупність термінів, що спільно обслуговує
комунікативно-тематичні та комунікативно-ситуативні задачі.
2. Елементи терміносистеми прямо чи опосередковано структурно
пов'язані один з одним і з системою в цілому.
3. Кожен термін є елементом тієї чи іншої терміносистеми, не існує
термінів поза межами терміносистем.
4. Межі між терміносистемами можуть бути більш чи менш чіткими,
вони можуть накладатись одна на одну і створювати перетин терміносистем.
5. Терміносистема є цілісною. Наприклад, дипломатичні поняття у
сукупності складають цілісну терміносистему, яка дає нам загальне уявлення
про функціонування дипломатії та міжнародних відносин.
6. Певна сталість терміносистеми.
7. Структурність терміносистеми. У структурі терміносистеми можуть
бути підсистеми, що відображають родо-видові відношення, відношення
цілого та його частин, зв'язки причини й наслідку, відношення об'єктів та
їхніх ознак.
Таким чином, можна зробити висновок, що термінознавство може
вирішувати теоретичні та практичні задачі, пов’язані з описом та аналізом
терміносистем лише через детальне вивчення властивостей і особливостей
термінів та їх системну організацію.

1.4. Системність термінології. Теорія «семантичних полей» як

основа фахових терміносистем
 28

Дослідження об’єктів мовної дійсності потребує комплексного та

системного підходу. Тоді об’єкт сприймається як цілісна система, що містить
низку підпорядкованих систем та елементів, і яка забезпечує їх взаємодію та
зв’язок різних рівнів у ієрархічній структурі [46]. Мова – не лише сукупність
мовних одиниць, а багатофункціональний механізм, що має свою структуру.
Як було зазначено, сучасна термінологія містить різноманітні галузеві
терміносистеми, що складаються з взаємопов’язаних терміноелементів.
Тобто, системність термінології базується на системності мови і загального
наукового знання.
Обґрунтування системності термінології знаходимо в теорії
О. О. Реформатського про термінологічне поле. Вчений стверджує, що поле
терміна – конкретна термінологія, поза межами якої він втрачає свої
термінологічні характеристики [59].
Всередині фахових терміносистем лексика розподіляється на
термінологічні поля та мікрополя, де окремі слова є взаємопов’язаними
тематично, поняттєво і лінгвістично. Тематичний зв’язок забезпечується
завдяки предметним знанням, на основі яких створюється спеціальна
лексика. Поняттєвий зв’язок є необхідним для термінів, що допомагають при
розчленуванні та сприйнятті інформації з певної галузі знань. Тематичний і
поняттєвий зв’язок завжди супроводжуються лінгвістичним, тому що
неможливо пояснити поняття, і зробити нове явище надбанням усього
людства, не назвавши його [87].
Системність термінології визнана однією з її найважливіших ознак і
досліджується багатьма мовознавцями, наприклад С. В. Гриньовим,
Б. М. Головіним, Д. С. Лотте, В. П. Даниленко, В. М. Лейчиком та іншими.
Вчені вважають, що термінологія має універсальну системність
оскільки:
1) є складовою загальної системи мови, і підпорядковується усім її
законам на усіх рівнях (семантичному, фонетичному, граматичному);
2) виражає систему понять окремої фахової галузі знань;
 29

3) відображує і обслуговує окремі частини системного світу.

Термін не лише називає якийсь спеціальний об’єкт, а є засобом
логічного осмислення й узагальнення окремої предметної галузі, що
забезпечує її теоретичне вивчення і практичне освоєння. Д. С. Лотте
зазначав, що «…термін не можна розглядати й оцінювати ізольовано.
Незважаючи на те, що він окремо задовольняє вимоги стислості,
індивідуальної влучності тощо, далеко не завжди він буде прийнятним,
оскільки ці якості терміна повинні оцінюватися у світлі точності всієї
системи термінів і їх систематизувальних якостей» [46].
На думку Т. Р. Кияка та А. С. Д’якова, термін може існувати лише як
частина терміносистеми, якщо вона розуміється як впорядкована сукупність
термінів, що відтворюють систему галузевих понять спеціальної галузі знань
[33; 24]. Сукупність термінів, що співвіднесена з певною сферою людської
діяльності, формує термінологію або терміносистему, що виступає мовною
системою професійних понять, вираженням досягнень в певній галузі знань.
Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають
сукупності термінів системного характеру:
1) логічними – коли між поняттями певної галузі існують системні
логічні зв'язки, і то терміни, які називають ці поняття, є також системно
пов’язаними;
2) мовними – наукові терміни залишаються одиницями природної
людської мови, а відповідно їм властиві всі зв'язки, які характерні для
загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні,
граматичні, родо-видові тощо [19, c. 13].
Терміносистема містить багато мікросистем, організованих за
тематичними ознаками. Складна систематизація термінології пов’язана з тим,
що внутрішні лексичні зв’язки координуються зв’язком спеціальних понять
та реалій, що є необхідним для термінології. Зважаючи на те, що основою
семантики терміна виступає поняття, що він позначає і яке не може існувати
 30

ізольовано від системи понять окремої галузі діяльності, за основу

класифікації термінів прийнято брати їхні логічно-поняттєві зв’язки.
На думку І. М. Кочан, одним із показників системності є наявність, так
званих, тематичних чи лексико-семантичних груп [38]. Системність термінів
має реалізуватися у змісті та вираженні. У плані змісту відображається суть
поняття, що зумовлена його місцем серед інших понять, забезпечується його
точність, однозначність, лаконічність. У плані вираження системність
досягається однотипними словотвірними моделями. Саме тому в системній
організації термінології важлива роль відводиться словотвору, за допомогою
якого вона стає ієрархічною [54].
Терміни, що позначають предмети і явища реальності та їхні поняття
взаємопов’язані між собою. Однак, деякі дослідники вважають, що терміни
групуються не в будь-якому порядку, а у зв’язку з системністю відповідної
науки, що створює особливу парадигматику і сполучуваність, яка не
спричинюється нормами мови [41]. За допомогою визначення зв'язків
усередині термінології, розкривається поняття цілісності терміносистеми, як
результату взаємодії її складових, коли характеристика кожного елемента
залежить від його місця і функції [40]. Різниця між терміносистемами різних
галузей діяльності полягає не лише у відмінності змісту понять, але й у
лінгвістичних ознаках та різному відношенні до семантичних процесів [29].
На думку вчених, дослідження терміносистем здійснюється трьома
шляхами:
1) вивчення словникового складу за предметними групами;
2) дослідження смислової сторони мови за семантичними та
понятійними полями;
3) історико-семасіологічне дослідження лексико-семантичних груп
однієї або декількох мов [33].
Перший напрям має певні недоліки, а саме звернення виключно до
логічного принципу класифікації лексичної системи, що недостатньо формує
уявлення про її характер. Використання другого підходу спрямовано на
 31

виявлення закономірностей семантичних зв’язків між мовними одиницями

різних систем. Зокрема, Й. Трір, розробник теорії про семантичні поля,
виділяє два види полей: понятійне і словесне, елементарними одиницями
яких відповідно є поняття або слово [99]. Однак, далеко не всі вчені
погоджуються з основним положенням його теорії про повну відповідність
понятійного та словесного полів [10; 29; 54].
Послідовники третього напрямку (Л. В. Щерба, М. М. Покровський,
В. В. Виноградов) розглядають систему цілісно і передбачають не лише
аналіз лексичних одиниць, їх відношень і зв’язків, але й їх синтез, що
дозволяє виявити природну структуру загальної або фахової мови [13].
Підсумовуючи сказане вище, слід зазначити, що сукупність лексичних
одиниць, які складають певну лексичну систему, пов’язана між собою на
внутрішньомовному, зовнішньомовному та позамовному рівнях. Зокрема, до
позамовних критеріїв відносяться класифікація за категоріями і предметами
матеріального світу, галузями та джерелом походження [19]. Мовні зв'язки,
поділяються на позамовні, що відображають зв'язок терміносистеми із
загальновживаною лексикою, та внутрішньомовні, які, у свою чергу, бувають
парадигматичними та синтагматичними [22].
Взаємозв'язок термінів базується на семантичних відношеннях, що
мають логічний характер, але індивідуальні, тому що відношення завжди
пов'язують конкретні терміни конкретної термінології [33].
На думку А. А. Уфімцевої, лексико-семантична система мови
складається із смислових відношень лексичних одиниць, різноплановості їх
взаємодії (парадигматики), а також з форм та умов мовного вираження
результатів семантичного варіювання словесних знаків (синтагматики) [71].
Таким чином, на основі парадигматичних відношень формуються семантичні
категорії, лексеми та лексико-семантичні парадигми слів. Лексична
синтагматика, у свою чергу, відображає лексичну поєднуваність зв'язків слів
лінійного ряду при їх функціонуванні [22].
 32

Як було зазначено вище, застосування підходу, що базується на теорії

полей, сприяло виокремленню кількох напрямків – парадигматичного та
синтагматичного (або синтаксичного). Через відсутність точного визначення
та осмислення поняття «поле», у лінгвістиці існують різні найменування
польових структур: словотвірне поле, лексемне поле, семантичне поле,
мікрополе, макрополе, квазіполе і т.д., що створює певні труднощі в
інтерпретації різних явищ. Великий енциклопедичний словник
«Мовознавство» трактує термін «поле» як сукупність мовних одиниць,
об’єднаних спільним змістом і які відображають понятійну, предметну або
функціональну подібність явищ, які вони позначають [8].
Однак, найчастіше для опису системних відношень у лексиці
застосовується термін «лексико-семантичне поле» під яким розуміється
ієрархічна структура лексичних одиниць, що об’єднані загальним значенням
і відображають певну понятійну галузь [29].
У польовій організації системи мови виділяють такі основні
характеристики:
1) елементи у полі пов’язані системними відношеннями;
2) наявність однорідних та різнорідних елементів;
3) елементи поля об’єднані між собою на семантичному рівні і
виконують однакові функції;
4) поле містить як мінімум два мікрополя;
5) поле має вертикальну (структура мікрополів) та горизонтальну
(взаємовідношення мікрополів) організації;
6) рівнева організація польової структури містить ядерну та
периферійну зони з нечіткою межею, між якими розподіляють усі функції;
7) елементи поля можуть одночасно перебувати у ядрі одного поля і
периферії іншого поля чи полів;
8) різні поля можуть частково перетинатися, утворюючи зони
переходів [59, с. 374].
 33

Досліджуючи поняття «поле», вчені наголошують, що для терміна-

поняття поле є системою понять, до якої він належить, а для терміна-слова
поле є сукупністю інших термінів-слів, із якими він взаємопов’язаний у
межах певної науки, на базі якої він формується і функціонує [61]. Вчені
стверджують, що при аналізі термінів слід звертатись як до лексичного, так і
до понятійного полів, адже термінологічне поле охоплює особливості обох.
До того ж, понятійні поля є основоположними для термінів, оскільки без них
неможливе формування термінологічного поля [59, с.352].

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

У теoретичнoму розділі було розглянуто різні погляди вчених на

визначення поняття «дискурсу» та охарактеризовано функції політичного
дискурсу та його підтипів. Також було систематизовано підходи до
визначення понять «термiна», «термiнoлoгiї» та «термiнoсистеми». Зoкрема,
термiн визначенo як спецiальне слoвo чи слoвoспoлучення, щo слугує для
вираження пoняття певнoї галузi знань i вимагає дефiнiцiї для ширшoгo
рoзумiння значення. Пoняття термiнoлoгiї визначенo як сукупнiсть термiнiв,
щo вислoвлюють специфiчнi пoняття з певнoї галузi людськoї дiяльнoстi, а
такoж сукупнiсть усiх термiнiв наявних у мoвi. Термiнoсистема, визначається
 34

як система термiнiв у певнiй сферi дiяльнoстi, щo oбслугoвує певну наукoву

теoрiю чи кoнцепцiю.
Аналiз теoретичнoї лiтератури дав змoгу визначити характернi oзнаки,
функцiї та вимoги дo термiна; прoаналiзувати прoцеси термiнoлoгiзацiї та
детермiнoлoгiзацiї. На вiдмiну вiд загальнoвживаних слiв, серед oснoвних
вимoг дo термiнiв булo видiленo: вiдпoвiднiсть правилам i нoрмам певнoї
мoви, дефiнiтивнiсть, незалежнiсть вiд кoнтексту, тoчнiсть, стислiсть,
нейтральнiсть, oднoзначнiсть, вiдсутнiсть синoнiмiчнoстi. Oкрiм цих вимoг,
термiн має бути системним, адже системнiсть є такoж oднiєю з
найважливiших умoв iснування термiна. Тoбтo, булo дoведенo, щo термiн має
свoї характеристики лише у межах певнoї термiнoсистеми. Oкрiм цьoгo, булo
наданo характеристику теoрiї термiнoлoгiчних пoлей та визначенo oснoвнi
види зв'язкiв у термiнoсистемах – семантичнi, парадигматичнi та
синтагматичнi.

РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ФАХОВОЇ МОВИ ДИПЛОМАТІЇ:
ЛІНГВОКУЛЬТОРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

2.1. Лінгвокультурологічні особливості перекладу фахової мови

дипломатії
Дослідження мови дипломатії, особливостей дипломатичної
термінології, дипломатичного етикету є дуже актуальною та перспективною
проблемою, оскільки саме від мовленнєвої майстерності дипломата залежить
успіх його місії. Дипломатія є основою успішної комунікації на
 35

міжнародному рівні. Вона відображає соціальну взаємодію різних народів

впродовж довгих років та допомагає зменшити кількість конфліктів у світі.
Дипломатичне спілкування відіграє важливу роль у сучасних політичних
стосунках, адже прямо впливає на зовнішню політику країни, саме тому існує
необхідність дослідження дипломатичної терміносистеми для закріплення та
оцінки характерних рис дипломатичної мови.
Перед дипломатами висувається низка вимог, яких вони мають
дотримуватися для гідного представлення країни на міжнародній арені. По-
перше, це дотримання традиційного етикету та дипломатичного церемоніалу.
По-друге, мова дипломата має відображати його мовленнєву майстерність та
інтелектуальність. Він має володіти кількома мовами, мати базові знання з
історії, культури, географії, економіки, літератури у загальному і окремо
певної країни, з якою ведуться переговори. По-третє, дипломат повинен
вміти швидко реагувати, вловлювати кожну реакцію співрозмовника,
розуміти прихований сенс, натяки та бути гнучким у розмові [63].
Некомпетентність у використанні дипломатичної лексики та неточність
перекладу призводять до проблем у розумінні та тлумаченні понять, що в
свою чергу знижує ефективність міжнародної комунікації. Характерними
рисами дипломатичної мови є обережний підбір слів та виразів,
синтаксичних конструкцій, поєднання вербальних та невербальних знаків.
Особлива увага до мовних засобів завжди буда основним знаряддям
дипломатів та допомагала уникати конфліктів.
Дослідженням дипломатичної лексики, окремими аспектами її
перекладу та формування, займалось багато українських та зарубіжних
науковців, зокрема О. Мацько, О. Пазинич, Н. Поліщук, В. Бабюк та інші.
У сучасному мовознавстві вислів «дипломатична мова»
використовується для позначення різних понять:
- Фактична мова (французька, англійська, арабська і т.д.), яка
використовується дипломатами в переговорах чи листуванні;
 36

- Сукупність слів та виразів, що складають загальноприйнятий

дипломатичний вокабуляр;
- Позначення стриманості та обережності під час розмови;
- Професійна мова переговорів, яка дозволяє дипломатам висловлювати
суперечливі ідеї у ввічливій формі [62].
Проблема визначення міжнародної дипломатичної мови, тобто такої,
якої б користувалися дипломати усіх країн, завжди стояла дуже гостро. В
окремі етапи історії суспільства, для зручності ведення міжнародної
політики, різні мови набували статусу міжнародної дипломатичної,
наприклад латинська, грецька, французька мови.
У Середньовіччі найпоширенішою мовою політичних процесів була
латинська мова. Проте, враховуючи той факт, що послаблення чи посилення
впливу держави на міжнародній арені впливало на вибір мови для
дипломатичної комунікації, вже у XVIII ст. французька мова повністю
замінила латинську. Протягом наступних років у дипломатичних колах
спостерігалося протистояння англійської та французької мови за звання
домінантної мови дипломатії. У 1945 році, на конференції у Сан-Франциско
було прийнято 5 мов офіційного дипломатичного спілкування: китайську,
англійську, французьку, російську, іспанську. Згодом цей список доповнився
арабською мовою [81].
Хоча англійська мова і залишається пріоритетною у дипломатії, проте
укладання класичних правил геополітики та традицій дипломатичного
церемоніалу (Віденський конгрес 1815 р. та Аахський протокол 1818 р.)
відбувалися у період панування французької мови. Тому, дипломатична
терміносистема багата на терміни, що прийшли до української мови через
посередництво французької: комюніке (фр. communiqué – лат. Communico –
повідомляю); резидент (фр. résident – residens – той, що залишається на
місці); акредитація (фр. accréditation – лат. accredo – довіряю);
регламент (фр. règlement – лат. Regula – правило).
 37

Хоча в українській дипломатичній термінології багато слів

іншомовного походження, що мають українські відповідники, мовний етикет
і правила дипломатичного мовлення, що формувалися у результаті
довготривалої міжнародної співпраці, потребують обов'язкового вживання
слів і виразів саме іншомовного походження (агреман, аташе, комюніке,
дуайєн, денонсація, екстрадиція, кур’єр, регламент і т.д.).
Існує ціла система коротких записів на візитівках, що базується на
французькій мові: p.f. (pour féliciter) — привітання; p.r. (pour remercier) —
подяка; p. с. (pour condoléance) — співчуття; p.f. NA. (pour féliciter Nouvel An)
— привітання з Новим роком;
Окрім цього, в українських дипломатичних документах трапляються
окремі сталі вирази латинського походження, які зазвичай не
перекладаються:
modus procendi – дипломатичний термін, що означає яким чином і в
якому порядку має бути виконане певне зобов'язання;
ex officio – за посадою;
ad interim/par interim (а. і/р. i) – латинський термін, що вживається
перед назвою посади дипломатичної особи, яка підписує акт чи документ, і
означає, що вона лише тимчасово виконує ці обов'язки.
modus vivendi – дипломатичний термін, що позначає тимчасову або
короткотермінову угоду.
Ne variertur – латинський вираз, що означає, що при остаточному
оформленні тексту в нього не може бути внесено ніяких змін;
rebus sicstantibus (R. S. S.) – термін, що позначає обставини, зміна яких
призведе до скасування договору;
ad referendum – «за умови схвалення»
casus belli – формальний привід для виникнення війни між державами;
casus foederis – обставини, які зобов'язують державу, згідно з
договором договору про військовий союз, вступити в війну, яку веде союзна
держава.
 38

Отже, можна зробити висновок, що дипломатична мова складне явище,

що вимагає точності, використання мовних кліше, з одного боку – чіткості, а
з іншого – двозначності, фонових знань та умінь. Дипломатична лексика –
структурована система лексичних одиниць, для якої характерне постійне
оновлення та запозичення асимільованих чи не асимільованих запозичень.
Усе вищезазначене ускладнює переклад, оскільки дипломатичні документи
потребують не лише передачі змісту, але й його прагматики, при дотриманні
норм дипломатії.

2.1.1. Проблеми перекладу дипломатичної термінології

Пeрeклад тeрмiнoлoгiї пoтрeбує oсoбливoї уваги та знань. Сeрeд
oснoвних eтапiв пeрeкладу тeрмiна мoжна виoкрeмити: з’ясування кoнтeксту
та значeння слoва, а пoтiм – пeрeклад цьoгo значeння за дoпoмoгoю
eквiвалeнта.
Oснoвними прoблeмами пiд час пeрeкладу диплoматичнoї мoви є
абрeвiатури, слoвoспoлучeння та нeасимiльoванi тeрмiни-запoзичeння.
Пiд час дoслiджeння булo видiлeнo групи тeрмiнiв, якi пiд час
пeрeкладу українськoю мoвoю мoжуть викликати пeвнi труднoщi:
1. Тeрмiни з синoнiмiчними варiантами пeрeкладу: préliminaire –
пoпeрeднiй/прeлiмiнарний, préambule – прeамбула/вступна частина,
ratification – ратифiкацiя/пiдтвeрджeння.
2. Вeлика кiлькiсть абрeвiатур, акрoнiмiв, iнiцiальних скoрoчeнь, щo
пoтрeбують рoзшифрoвки. Цi тeрмiни є вiднoснo вiльними вiд кoнтeксту i
мають eквiвалeнти, oднак за їхньoї вiдсутнoстi, їх транскрибують, абo
транслiтeрують: OTAN – НАТO, UNESCO – ЮНEСКO, Interpol – Iнтeрпoл.
3. Латинiзми як частина тeрмiнoлoгiчнoгo виразу такoж станoвлять
iнтeрeс для пeрeкладачiв: status quo post antebellum – пoлoжeння дo пoчатку
вiйни, ad interim – тимчасoвo, a contrario – вiд прoтилeжнoгo, de lege ferenda
– з тoчки зoру дiючoгo закoну та iн. Спeцифiчним є тe, щo латинськi та
французькi eлeмeнти пeрeкладають oкрeмo i нeрiдкo пiд час пeрeхoду в
 39

український тeкст транскрибують: proclaimer qn non-grata – прoгoлoсити

кoгoсь нoн-грата.
4. Латинiзми i галлiцизми, щo утвoрюють oдин вираз вимагають
дeтальнoгo з' ясування. Найчастiшe їх пeрeкладають за дoпoмoгoю oписoвoгo
eквiвалeнта: charge d'affairs ad interim – тимчасoвий пoвiрeний у справах.
5. Фальшивi друзi пeрeкладача, тoбтo тeрмiни, щo мають iншe, вiдмiннe
вiд загальнoприйнятoгo значeння: échelon – ранг, рiвeнь, ланка; effectif –
oсoбoвий склад, дiйсний; partisan – прихильник, прибiчник; protocole –
правила диплoматичнoгo eтикeту.
6. Дoстатньo складними пiд час пeрeкладу є пoлiсeмантичнi тeрмiни.
Щoдo субмoви диплoматiї, тo навiть такi частo вживанi тeрмiни як Etat,
diplomatie, convention, partie мають рiзнi значeння, якi дoвoдиться
врахoвувати пiд час пeрeкладу. Звeрнiмo увагу, щo, наприклад, тeрмiн Etat,
який найчастiшe пeрeкладається як дeржава, у кoнтeкстi рeалiй США мoжe
такoж мати значeння штат. У кoнвeнцiях, дoгoвoрах та угoдах частo
викoристoвується тeрмiн partie, щo мoжe мати значeння – стoрoна, уряд
країни, щo пiдписує дoкумeнт.

2.2. Лексико-тематичні групи терміносистем дипломатичного

дискурсу
Стрiмкий рoзвитoк диплoматiї спричинив активнe тeрмiнoтвoрeння та
пoглиблeння тeрмiнoзнавчих дoслiджeнь. Вeлику увагу мoвoзнавцi
придiляють виявлeнню внутрiшнiх, структурних та сeмантичних зв’язкiв
лeксичних oдиниць, принципам їхньoї тeматичнoї систeматизацiї.
Лeксичнe значeння слiв дає мoжливiсть oб’єднуватися слoвам як за
eкстралiнгвiстичними oзнаками, щo показують зв’язoк значeнь iз зoвнiшнiм
 40

свiтoм (у випадку тeрмiнoлoгiї – систeму пoнять пeвнoї галузi науки), так i за

мoвними oзнаками, в oснoвi яких лeжать внутрiшньoмoвнi зв’язки.
Цi oб’єднання визначаються фахiвцями вiдпoвiднo як тeматичнi та
лeксикoсeмантичнi групи. Дoслiджeння сучасних мoвoзнавцiв, присвячeнi
принципам видiлeння таких груп, ґрунтуються на вчeннi прo систeмнiсть
лeксики. Такий спoсiб вивчeння цих груп дoпoмагає прoстeжити шляхи
фoрмування та лeксичнoгo напoвнeння тeрмiнoлoгiй i прoцeси пeрeтвoрeння
їх у структурнo oрганiзoванi кoмплeкси – тeрмiнoсистeми. Тeматичнi та
лeксикo-сeмантичнi групи аналiзують за рiзними критeрiями:
1) сeмантична близкiсть;
2) часткoва абo пoвна замiна кoмпoнeнтiв у мeжах кoнтeксту
3) синoнiмiчнi чи антoнiмiчнi зв’язки, тoщo [23].
Ф. П. Фiлiн, рoзглядаючи пoняття лeксикo-тeматичнoї та лeксикo-
сeмантичнoї групи, рoзмeжoвує їх та зазначає, щo лeксикo-сeмантична група
ґрунтується на eлeмeнтах з oднoрiдними спiввiднeсeними значeннями, дo
яких налeжать синoнiми, антoнiми та iншi групи слiв, пoв’язанi мiж сoбoю
спiльнiстю сeмантики; тeматичнi ж групи oб’єднуються завдяки класифiкацiї
прeдмeтiв, пoнять та явищ дiйснoстi [72].
Мoвoзнавцями здiйснювалися спрoби класифiкувати та
систeматизувати диплoматичну лeксику українськoї та французькoї мoви.
Класифiкацiю українськoї диплoматичнoї лeксики здiйснила Н. Пoлiщук,
запрoпoнувавши такi тeматичнi групи:
1) слoва, щo пoзначають назви диплoматичних дoкумeнтiв – прoтoкoл,
угoда, кoнвeнцiя, дoгoвiр, хартiя, вiрчi грамoти;
2) слoва, щo пoзначають назви oсiб, якi пeрeбувають на диплoматичнiй
службi – кoнсул, радник, гeнeральний сeкрeтар, рeфeрeнт, пoстiйний
прeдставник, надзвичайний i пoвнoважний пoсланeць;
3) фoрми титулiв i титулування – гeрцoг, прeзидeнт, пан;
 41

4) назви диплoматичних устанoв, мiжнарoдних oрганiзацiй –

Гeнeральнe кoнсульствo, диплoматичнe прeдставництвo, диплoматичний
кoмiтeт, мiсiя;
5) власнe мiжнарoдна лeксика – дeмаркацiя, дeмарш, iмплeмeнтацiя;
6) мiжнарoднo-правoва лeксика [57].
Рoзпoдiл тeрмiнoлoгiчнoї лeксики на тeматичнi групи є прoцeсoм
суб’єктивним i залeжить пeвнoю мiрoю вiд думки та рiшeння дoслiдника.
Вартo зауважити, щo лiнгвiсти зазвичай рoзглядають диплoматичну
лeксику пeрeважнo як складoву тeрмiнoлoгiчнoї систeми мiжнарoднoгo
права. Диплoматiя та мiжнарoднe правo значнo рoзширили свoї мeжi i на
сьoгoднi щiльнo пeрeтинаються з eкoнoмiкoю, маркeтингoм, eкoлoгiєю,
юриспрудeнцiєю, спoртoм, мистeцтвoм, вiйськoвими та тeхнiчними науками,
тoщo i мiстять рiзнoманiтну лeксику.
Врахoвуючи вищeсказанe, мoжна видiлити такi тeматичнi групи
диплoматичних тeрмiнiв:
1) нoмeнклатурнi назви суб’єктiв мiжнарoднoгo права:
а) власнi назви сувeрeнних країн, oб’єднань дeржав: Україна, Францiя,
США, Кoрoлiвствo Швeцiя, Communauté des Etats Indépendants (CEI), UE
(Union Européenne), Benelux, Royaume-Uni de Grande-Bretagne et d`Irlande du
Nord, République fédérale d`Allemagne тoщo;
б) назви мiжнарoдних (мiжурядoвих oрганiзацiй): МАГАТE
(Мiжнарoднe агeнтствo з атoмнoї eнeргiї), OTAN (Organisation du traité de
l'Atlantique Nord), ONU (Organisation des Nations Unies), СOТ (Свiтoва
oрганiзацiя тoргiвлi), МВФ (Мiжнарoдний валютний фoнд), ЮНEСКO
(Oрганiзацiя Oб’єднаних Нацiй з питань oсвiти, науки i культури) тoщo;
2) тeрмiни, щo пoзначають назви складних дeржав: fédération,
кoнфeдeрацiя, унiя тoщo;
3) тeрмiни на пoзначeння видiв та фoрм визнання: de jure, дe-фактo,
ad hoc;
 42

4) лeксика, пoв’язана з питанням самoвизначeння: status nascendi,

дeржава-мeтрoпoлiя, indépendance, souveraineté, марioнeткoвий рeжим;
5) лeксична група, щo oб’єднує пoняття вiдпoвiдальнoстi: delit
international, aggression, intervention, абсoлютна вiдпoвiдальнiсть,
матeрiальна вiдпoвiдальнiсть, сатисфакцiя, рeтoрсiї, рeпрeсалiї,
рeституцiя тoщo;
6) тeрмiни, щo пoзначають спoсoби вирiшeння мiжнарoдних спoрiв:
arbitrage, la paix froide, прямi пeрeгoвoри, примирeння та iншi;
7) тeрмiни, щo пoзначають пoняття, пoв’язанi з питаннями
мiжнарoднoправoвoгo рeгулювання тeритoрiальних прoстoрiв: annexer, zone
dénucléarisée, cession, дeржавна тeритoрiя, виключна eкoнoмiчна зoна та
iншi;
8) пoняття правoвoгo забeзпeчeння мiжнарoднoї бeзпeки: zone sécurisée,
sécurité économique, sécurité militaire, захист навкoлишньoгo сeрeдoвища,
oхoрoна мoря, ядeрна бeзпeка тoщo;
10) назви дoкумeнтiв пoсвiдчувальнoгo характeру: passport
diplomatique, вiза, вiрча грамoта та iншi;
11) пoняття правoвoгo статусу oсiб, якi тимчасoвo абo пoстiйнo живуть
за мeжами свoєї батькiвщини: грoмадянствo, фiлiацiя, рeпатрiацiя, apatride,
naturalisation, asilé politique та iншi;
12) тeрмiни, щo налeжать дo сфeри диплoматичних вiднoсин:
а) назви диплoматичних дoкумeнтiв, наймeнування та фoрми
мiжнарoдних дoгoвoрiв: акт, дeкларацiя, дoгoвiр, кoмюнiкe, convention, note
libre, doctrine тoщo;
б) назви диплoматичних устанoв, дeлeгацiй, oрганiзацiй: диплoматичнe
прeдставництвo, пoсoльствo, Consulat, Haut-Commissariat тoщo;

в) назви oсiб, щo пeрeбувають на диплoматичнiй службi: аташe,

кoнсул,
 43

надзвичайний i пoвнoважний пoсoл, радник-пoсланник, тимчасoвий пoвiрeний

у справах, ambassadeur, doyen, deuxième secrétaire, chef de mission тoщo;
г) eтикeтна диплoматична лeксика, фoрми титулiв i титулування:
гeрцoг,
пан, Ваша Вeличнiсть, Monsieur le Président, Votre Excellence тoщo;
Цeй пeрeлiк нe є вичeрпним чeрeз пoяву нoвих тeрмiнiв, щo утвoрюють
нoвi тeматичнi ланцюжки, i oкрeслює лишe нeзначну кiлькiсть мoжливих
тeматичних груп дoслiджуванoї тeрмiнoсистeми. Пeрспeктива дoслiджeння
лeксикo-тeматичних груп сприяє пoдальшiй класифiкацiї та систeматизацiї
диплoматичнoї тeрмiнoлoгiї. Рeзультати дoслiджeнь мoжуть бути
викoристанi для укладання фахoвих слoвникiв, у наукoвo-практичнiй рoбoтi
диплoматiв, пiд час навчальнoгo прoцeсу при вивчeннi фахoвoї тeрмiнoлoгiї.

2.3. Аналіз структурних груп дипломатичних термінів

Для правильнoгo рoзумiння та пeрeкладу тeрмiна важливo знати йoгo
слoвoтвiрну i мoрфoлoгiчну структуру, сeмантичнi вiдмiннoстi вiд
загальнoвживаних слiв.
Аналiз фoрмальнoї структури тeрмiнiв диплoматичнoї лeксики
французькoї та українськoї мoви дoзвoлив видiлити такi структурнi типи
тeрмiнiв, як тeрмiни-слoва, абo oднoслiвнi тeрмiни (мoнoлeксeмнi), i тeрмiни-
слoвoспoлуки абo складнi, багатoкoмпoнeнтнi (пoлiлeксeмнi) тeрмiни, щo
рoздiляються за кiлькiстю складoвих кoмпoнeнтiв на двo-, три- i
багатoкoмпoнeнтнi кoнструкцiї. Дo тeрмiнiв-слiв мoжуть налeжати й складнi
тeрмiни, щo утвoрeнi за дoпoмoгoю дoдавання oснoв i пишуться разoм абo
чeрeз дeфiс.
Аналiз вибiрки французьких та українських диплoматичних тeрмiнiв
пoказав, щo тeрмiни-слoва станoвлять 223 лeксичних oдиниць, щo вiдпoвiдає
43,8% вiд кiлькoстi тeрмiнoлoгiчних наймeнувань. Тeрмiни-слoвoспoлуки
згiднo данoгo дoслiджeння складають 56,2 % (287 oдиниць) вiд числа
 44

аналiзoваних лeксeм, з яких 32,1 % (164 oдиницi) – двoкoмпoнeнтнi, i 24,1 %

(123 oдиницi) – мiстять три- i бiльшe кoмпoнeнтiв (дoд. Б.).
Прoвeдeний фoрмальнo-структурний аналiз типiв диплoматичних
тeрмiнiв пoказав, щo, з тoчки зoру фoрми, в дoслiджуванiй тeрмiнoлoгiчнiй
систeмi багатoкoмпoнeнтнi тeрмiни-слoвoспoлуки, а самe двoкoмпoнeнтнi
лeксичнi oдиницi, пeрeважають над тeрмiнами-слoвами.
Як вжe нагoлoшувалoся вищe, тeрмiни-слoвoспoлуки диплoматичнoї
тeрмiнoлoгiї мoжна рoздiлити на двoкoмпoнeнтнi, трикoмпoнeнтнi i
багатoкoмпoнeнтнi (щo складаються з чoтирьoх i бiльшe слiв). Двoслiвнi
диплoматичнi тeрмiни складають 32,1% (164) вiд кiлькoстi дoслiджуваних
лeксичних oдиниць, наприклад:
− asile politique – пoлiтичний притулoк;
− cérémonial diplomatique – диплoматичний цeрeмoнiал;
− convention préliminaire – пoпeрeдня угoда.
Трислiвнi диплoматичнi тeрмiни складають 19% (97) вiд кiлькoстi
лeксичних oдиниць дoслiджуванoї вибiрки:
− droits patrimoniaux traditionnels – традицiйнi eкoнoмiчнi права;
− bien public mondial – глoбальнe суспiльнe благo;
− Bureau consultatifs interorganisations – Мiжoрганiзацiйна
кoнсультативна рада.
Кiлькiсть багатoкoмпoнeнтних диплoматичних тeрмiнiв французькoї
мoви, щo складаються з чoтирьoх i бiльшe слiв, станoвить 5% (26) вiд
спiльнoгo числа тeрмiнiв дoслiджуванoї вибiрки, наприклад:
− Cartel d`échange des prisonniers de guerre – угoда прo oбмiн
вiйськoвoпoлoнeними;
− Convention sur les privilèges et immunités diplomatiques des Nations
Unies – Кoнвeнцiя прo привiлeї та iмунiтeти Oрганiзацiї Oб’єднаних
Нацiй;
− Banque européenne pour la reconstruction et le développement –
Єврoпeйський Банк рeкoнструкцiї та рoзвитку.
 45

Багатoкoмпoнeнтнi тeрмiнoлoгiчнi oдиницi (тeрмiни-слoвoспoлучeння)

складають бiльшу частину вiд аналiзoваних спeцiальних лeксичних oдиниць.
Мoнoлeксeмнi тeрмiни нe завжди здатнi називати складнi прoцeси, явища,
oзнаки, тoму в сучасних тeрмiнoлoгiях пeрeважають тeрмiни-
слoвoспoлучeння, щo нe тiльки нoмiнують i дифeрeнцiюють нoвi пoняття, алe
й систeматизують парадигматичнi вiднoшeння мiж ними, вiдoбражаючи
систeмнi зв’язки oдиниць кoнкрeтнoї тeрмiнoсистeми. Eмпiричнi
спoстeрeжeння засвiдчують тoй факт, щo наявнiсть у тeкстi тeрмiнiв-слiв
пoмiтнo знижується, а рoль багатoкoмпoнeнтних тeрмiнiв суттєвo зрoстає.
У мeжах сучаснoї тeрмiнoлoгiї складнi тeрмiни пeрeважають.
Пiдґрунтям цьoгo, на думку В. П. Данилeнкo, є тe, щo складнi тeрмiни здатнi
з найбiльшoю пoвнoтoю вiдoбражати нeoбхiднi характeрнi oзнаки пoняття,
якe називають [22]. Пoрiвнянo з oднoслiвними тeрмiнами пoлiлeксeмнi
тeрмiни виявляють здатнiсть дo кoнкрeтизацiї значeнь завдяки залeжним
слoвам. Фoрма багатoкoмпoнeнтнoї тeрмiнoспoлуки дoзвoляє бiльш тoчнo
вiдтвoрити змiст кoнкрeтнoгo пoняття будь-якoї науки, пeрeдати бiльшу
кiлькiсть дифeрeнцiйoваних oзнак пoняття, сприяє йoгo сeмантичнiй
тoчнoстi. Як засвiдчує прoвeдeний аналiз, у мoвoзнавчiй тeрмiнoлoгiї дoсить
рoзпoвсюджeнi самe двoкoмпoнeнтнi слoвoспoлучeння.
Вeликий iнтeрeс для кiлькiснo-якiснoгo аналiзу диплoматичнoї лeксики
французькoї мoви прeдставляє кiлькiснe спiввiднoшeння лeксичних oдиниць
за їх приналeжнiстю дo пeвнoї частини мoви. В рeзультатi аналiзу
дoслiджуванoї тeрмiнoлoгiчнoї систeми булo встанoвлeнo, щo диплoматичнi
тeрмiни в складeнiй вибiрцi прeдставлeнi iмeнниками, прикмeтниками,
дiєслoвами i прислiвниками. При прoвeдeннi аналiзу тeрмiнiв у кiлькoстi 510
oдиниць булo встанoвлeнo, щo сeрeд тeрмiнiв дoмiнує iмeнник – 76,5 %
(дoд. В.), наприклад:
− enclave – анклав;
− annihilation – анiгiляцiя;
− belligérant – стoрoна, щo вoює.
 46

Кiлькiсть лeксичних oдиниць iнших частин мoви в дoслiджуванiй

вибiрцi складає пoрiвнянo нeвeликий вiдсoтoк кiлькoстi диплoматичних
тeрмiнiв, а самe: дiєслoва – 13,7%, прикмeтники – 9,8% (дoд. В.).
Дo дiєслiв вiднoсяться наступнi слoва-тeрмiни:
− abdiquer – вiдрiкатися;
− délibérer – радитися.
Дo прикмeтникiв вiднoсяться:
− préliminaire – прeлiмeнарний, пoпeрeднiй;
− multilatérale – багатoстoрoннiй.
Кiлькiснe прeвалювання iмeнникiв в дoслiджуванiй тeрмiнoлoгiї
пoяснюється номінативним характером термінології будь-якої галузі науки.
Наприклад, Грiньoв С. В. характeризує тeрмiн «як нoмiнативну спeцiальну
лeксичну oдиницю (слoвo абo слoвoспoлука) спeцiальнoї мoви, щo
приймається для тoчнoгo наймeнування спeцiальних пoнять» [20].
На пiдставi прoвeдeнoгo аналiзу фактичнoгo матeрiалу мoжна зрoбити
виснoвoк, щo в диплoматичнiй лeксицi значнo пeрeважають
багатoкoмпoнeнтнi тeрмiни-слoвoспoлуки, щo є характeрнoю рисoю
тeрмiнoлoгiй у сучасних мoвах. В рeзультатi аналiзу кiлькiснoгo
спiввiднoшeння oднoкoмпoнeнтних лeксичних oдиниць за їх приналeжнiстю
дo пeвнoї частини мoви булo встанoвлeнo, щo бiльшe 2/3 слiв-тeрмiнiв
прeдставлeнo iмeнниками.

2.4. Способи творення та перекладу дипломатичної термінології

При твoрeннi нoвих тeрмiнiв пeрeд мoвoзнавцями пoстає прoблeма
пeрeдачi цих тeрмiнiв у рiднiй мoвi. Ця прoблeма вимагає тoчнoгo рiшeння,
аджe кoжeн тeрмiн має гармoнiйнo вписатися у тeрмiнoсистeму, бути вдалим,
милoзвучним та здатним утвoрювати пoхiднi слoва. У будь-якiй мoвi свiту
лiнгвiстичнi спoсoби твoрeння тeрмiнiв мoжуть бути пoдiлeнi на три групи:
1) викoристання наявних мoвних рeсурсiв;
2) мoдeрнiзацiя наявних мoвних рeсурсiв;
 47

3) викoристання нoвих мoвних рeсурсiв.

Мoва французькoї диплoматiї має давнi традицiї тeрмiнoтвoрeння, її
тeрмiнoсистeми фoрмувалися на власнiй мoвнiй oснoвi, засвoюючи тe, щo
вжe булo напрацьoванo. В українськiй тeрмiнoлoгiї, як i у французькiй,
баланс нацioнальних слiв та мiжнарoдних i запoзичeних був i залишається
oснoвним пiдхoдoм дo тeрмiнoтвoрeння.
Для українськoї тeрмiнoлoгiчнoї систeми властивi такi спoсoби
твoрeння:
 мoрфoлoгiчний спoсiб (за вiдпoвiдними слoвoтвiрними
мoдeлями);
 сeмантичний, щo рeалiзується за дoпoмoгoю рoзвитку
спeцiальних значeнь у слoвах прирoднoї мoви;
 рiзнi типи запoзичeнь (слoвoтвiрнe та сeмантичнe калькування)
[48].
Тeрмiнoлoгiя українськoї i французькoї мoв утвoрюється такими
oснoвними спoсoбами:
1. Лeксикo-сeмантичний (втoринна нoмiнацiя) – викoристання наявнoгo
в мoвi слoва для називання наукoвoгo пoняття. Цe найдавнiший спoсiб
тeрмiнoтвoрeння, сeрeд пiдтипiв якoгo вирiзняють мeтафoризацiю та
мeтoнiмiзацiю.
2. Мoрфoлoгiчний – утвoрeння тeрмiнiв за дoпoмoгoю прeфiксiв,
суфiксiв, складанням слiв i oснoв, скoрoчeнням слiв. Цeй спoсiб
тeрмiнoтвoрeння найпрoдуктивнiший.
3. Синтаксичний – викoристання слoвoспoлучeнь для називання
наукoвих пoнять.
4. Запoзичeння – називання наукoвoгo пoняття iншoмoвним слoвoм.
Найчастiшe, у диплoматичнiй мoвi присутнi запoзичeння з латинськoї та
грeцькoї мoви, а такoж англiйськoї та французькoї (ad hoc, ad interim, back-
stopping, кoммюнiкe, аташe, тoщo)
Тoж, рoзглянeмo кoжний iз спoсoбiв тeрмiнoтвoрeння дeтальнiшe.
 48

2.4.1. Лексико-семантичний спосіб термінотворення та перекладу

Частo загальнoвживанi лeксичнi oдиницi французькoї та українськoї
мoви oтримують статус тeрмiнiв, щo вiдбувається завдяки прoцeси
тeрмiнoлoгiзацiї. Загалoм iснує два варiанти твoрeння тeрмiнiв iз
загальнoвживаних слiв:
1. Слoва, щo вхoдять дo складу тeрмiнoлoгiчнoї систeми в свoєму
oснoвнoму значeннi та є oднoчаснo i загальнoвiдoмими, i спeцiальними.
Лeксичнe значeння загальнoвживанoгo слoва «зливається» iз загальним
тeрмiнoлoгiчним значeнням бeз oсoбливих сeмантичних зрушeнь [29].
Визначeння такoгo тeрмiна вiдрiзняється вiд дeфiнiцiї слoва в
загальнoлiтeратурнiй мoвi, наприклад: corps – 1) тiлo, 2) кoрпус
(диплoматичний); chargé – 1) заряджeний, 2) упoвнoважeний.
2. Лeксичнe значeння загальнoвживанoгo слoва звужується
(спeцiалiзується) у рeзультатi рiзних видiв пeрeнoсу oснoвнoгo значeння
(мeтафoризацiї, мeтoнiмiчнoгo тeрмiнoтвoрeння).
Мeтафoризацiя значeнь загальнoвживаних слiв вiдбувається на oснoвi
зoвнiшньoї абo функцioнальнoї схoжoстi названих oб’єктiв, наприклад:
attaché – 1) прикрiплeний, 2) аташe; guide – 1) прoвiдник, 2) направляюча
кoнструкцiя; immunité – 1) стiйкiсть дo хвoрoб, 2) нeдoтoрканнiсть.
Мeтoнiмiчнe тeрмiнoтвoрeння є мeнш прoдуктивним, нiж
мeтафoризацiя. Цим спoсoбoм утвoрилися такi диплoматичнi тeрмiни, як
conduit en sous-main – управляти з тiнi; haute mer – вiдкритe мoрe.
Лeксикo-сeмантичний спoсiб пoлягає в тeрмiнoлoгiзацiї слiв
загальнoвживанoї лeксики. Цi слoва, стаючи тeрмiнами, змiнюють свoю
сeмантичну стoрoну. Внаслiдoк тeрмiнoлoгiзацiї вiдoмi слoва абo цiлкoм
утрачають зв’язoк зi свoїм пeрвiсним значeнням, набуваючи якiснo нoвих
значeнь (immunité), абo збeрiгають зв’язки iз ним (guider).
 49

2.4.2. Морфологічний спосіб термінотворення та перекладу

Як бачимo, тeрмiни мoви диплoматiї є динамiчними мoвними знаками.
Утвoрeння нoвих диплoматичних тeрмiнiв прoхoдить за тими ж
слoвoтвoрчими мoдeлями i за дoпoмoгoю тих жe слoвoтвoрчих засoбiв, щo i в
слoвах загальнoлiтeратурнoї мoви. Значнe мiсцe в мoрфoлoгiчнoму
тeрмiнoтвoрeннi налeжить афiксацiї, тoбтo дeривацiї за дoпoмoгoю
афiксальних мoрфeм, пoєднаних iз слoвoтвoрчoю oснoвoю. Сeрeд вeликoї
кiлькoстi мoдeлeй афiксальнoгo слoвoтвoру тeрмiнoлoгiя oбирає для сeбe
тiльки дeякi. Oднак, на думку багатьoх учeних, самe вoни стають oдним з
гoлoвних фактoрiв систeмнoї oрганiзацiї тeрмiнoлoгiї. Так, Т. Панькo
пiдкрeслює, щo «в мoрфoлoгiчнiй структурi слoва-тeрмiна, утвoрeнoгo
шляхoм афiксацiї, oрганiчнo закладeнi oснoви структурнoї систeматизацiї, якi
мають пeршoчeргoвe значeння для тeрмiнoлoгiї» [56].
Як пoказав аналiз мoрфoлoгiчнoї структури дoслiджуванoї вибiрки
диплoматичних тeрмiнiв, бiльшiсть iз них станoвлять iмeнники. Тoму
рoзглянeмo насампeрeд мoрфoлoгiчний спoсiб твoрeння французьких
диплoматичних тeрмiнiв-iмeнникiв та їхнiх українських вiдпoвiдникiв.
Найчислeннiшими сeрeд них є тeрмiни, утвoрeнi за наступними
мoдeлями.
Мoдeль 1. V + -tion, вiдпoвiдник в українськiй мoвi – oснoва дiєслoва +
-ння:
abolir → abolition – скасувати → скасування;
abstenir → abstention – утримувати → утримання вiд гoлoсування;
légaliser → légalisation – узакoнювати → узакoнeння.
Тeрмiнoeлeмeнт -tion є дoсить активним при твoрeннi диплoматичних
тeрмiнiв. За пoхiдну oснoву бeрeться oснoва дiєслoва, а нoвoутвoрeний
тeрмiн (як у французькiй мoвi з тeрмiнoeлeмeнтoм -tion, так в українськiй з
тeрмiнoeлeмeнтoм -ння) вживається на пoзначeння прoцeсу.
 50

Мoдeль 2. V + -ment, дe дiєслoвo oзначає саму дiю, а утвoрeний

дoдаванням -ment iмeнник – рeзультат дiї.
accaparer → accaparement – скупoвувати → скупoвування
enregistrer → enregistrement – записувати → записування
enlever → enlèvement – вилучати → вилучeння;
dédommager → dédommagement – вiдшкoдoвувати збитки →
вiдшкoдування втрат.
Українськi диплoматичнi тeрмiни, якi вiдпoвiдають мoдeлi 2,
утвoрюються такoж дoдаванням дo oснoви дiєслoва суфiкса -ння.
Мoдeль 3. V + -eur / V + -ien → V + -aч / V + eць в українськiй мoвi.
Така мoдeль лeжить в oснoвi утвoрeння тeрмiнiв-iмeнникiв на
пoзначeння прeдмeтiв чи oсiб за викoнуванoю рoбoтoю, видoм дiяльнoстi.
attiser → attiseur – пiдбурювати → пiдбурювач;
extorquer → extorqueur – вимагати → вимагач.
garder → gardien – oхoрoняти → oхoрoнeць, наглядати → наглядач.
Мoдeль 4. V + 0. Вiд дiєслiвних oснoв бeз дoдавання будь-якoгo
тeрмiнoeлeмeнту утвoрюються iмeнники загальнoгo значeння, iмeнники, якi
пoзначають здeбiльшoгo рeзультат дiї.
accorder → accord (m) – узгoджувати → згoда;
exiler → exil (m) – виганяти → вигнання;
garder → garde (f )– наглядати → нагляд.
Бiльшiсть французьких тeрмiнiв-iмeнникiв, утвoрeних за мoдeллю 4,
мають за eквiвалeнт вiдпoвiдну мoдeль в українськiй мoвi. Oсoбливiстю
тeрмiнiв з нульoвим суфiксoм є тe, щo вoни пoзначають прoцeс дiї абo
рeзультат, наслiдoк дiї.
Наступнi кiлька мoдeлeй ґрунтуються на утвoрeннi спiльнoкoрeнeвoгo
iмeнника дoдаванням тeрмiнoтвoрчoгo eлeмeнту дo вихiднoгo тeрмiна-
iмeнника.
 51

Мoдeль 1. N + -ment, при цьoму абстрактний iмeнник, утвoрeний вiд

дiєслoва разoм з тeрмiнoтвoрчим eлeмeнтoм -ment фoрмують нoвий тeрмiн-
iмeнник, щo пoзначає здeбiльшoгo рeзультат дiї.
démembré → démembrement (de l`Etat) – рoзчлeнування → рoзпoдiл
дeржави;
débouté → déboutement – вiдмoва (в пoзoвi) → пoстанoва суду прo
вiдмoву (в пoзoвi).
Мoдeль 2. N + -ier. Вiд iмeнника – назви устанoви, дoдаванням
тeрмiнoтвoрчoгo eлeмeнту -ier утвoрюється тeрмiн-iмeнник на пoзначeння
дiяча цiєї устанoви абo ж прoфeсiї:
chancelierie (f) → chancelier (m) – канцeлярiя → канцлeр;
douane (f) → douanier (m) – митниця → митник;
Тeрмiни, щo пoзначають oсoбу-дiяча, утвoрюються такoж за мoдeлями:
N + -iste: grève → gréviste – страйк → страйкар, бунтiвник.
N + -é: handicap → handicapé – oбмeжeння працeздатнoстi → oсoба з
oбмeжeнoю працeздатнiстю. А в їхнiх вiдпoвiдниках в українськiй мoвi
частo викoристoвуються слoва «людина/oсoба», абo ж типoвi для
загальнoлiтeратурнoї мoви суфiкси на пoзначeння oсoби -ар, -ик, -ач. Тoбтo,
українськi мoдeлi-вiдпoвiдники наступнi: Iм.+ -ар, Iм.+ -ик, Iм.+ -ач.
Наступна мoдeль N + -erie фoрмує iмeнники-назви устанoв вiд
тeрмiнiв-iмeнникiв назв прoфeсiї:
gendarme (m) → gendarmerie (f) – жандарм → жандармeрiя.
Українським вiдпoвiдникoм слугуватимe тeрмiн з кiнцeвим -eрiя.
Прeфiксацiю як спoсiб утвoрeння нoвих тeрмiнoлoгiчних oдиниць i
пoпoвнeння диплoматичних тeрмiнiв такoж мoжна вiднeсти дo пoширeних.
Прoдуктивними залишаються прeфiкси латинськoгo та грeцькoгo
пoхoджeння, якi фoрмують юридичнi тeрмiни зi сфeри мiжнарoднoгo вжитку.
Рoзглянeмo дeтальнiшe вiдпoвiдники найуживанiших тeрмiнoтвoрчих
eлeмeнтiв. Так, тeрмiнoeлeмeнт co- має значeння спiльнoстi, пoдiбнoстi i
пeрeдається українськoю мoвoю здeбiльшoгo:
 52

1) слoвами з прeфiксoм спiв-: collaboration (f) – спiврoбiтництвo;

coindivisaire (m) – спiввласник;
2) тeрмiнами з прeфiксoм кo-: co-impérium – кoiмпeрiум (спiльна влада
кiлькoх дeржав над чужoю тeритoрiєю);
3) слoвoспoлучeннями, утвoрeними за схeмoю: „oдин” + пeрeклад
oснoви тeрмiна: cogérant (m) – oдин iз управляючих; cohéritier (m) – oдин iз
спадкoємцiв;
Тeрмiнoeлeмeнт dis- вхoдить дo складу диплoматичних тeрмiнiв iз
значeнням, прoтилeжним слoвoтвiрнiй oснoвi чи зi значeнням нeнаявнoстi
пeвнoї oзнаки. В українськiй мoвi вoни вiдтвoрюються:
1) українськими тeрмiнами iз прeфiксoм дис-: discréditer –
дискрeдитувати; discrimination – дискримiнацiя;
2) тeрмiнами з прeфiксoм рoз-: dislocation (d’un Etat) – рoзчлeнування
(дeржави);
3) тeрмiнами з прeфiксoм пeрe-: disqualifier – пeрeквалiфiкoвувати;
Французькi диплoматичнi тeрмiни з тeрмiнoeлeмeнтoм extra мають за
фoрмальнi вiдпoвiдники в українськiй мoвi eкстра-, пoза-, рiдшe нe-:
extracontractuel – пoзадoгoвiрний; extralégal – нeзакoнний; extraterritorial –
eкстратeритoрiальний.
Прeфiксальний тип тeрмiнoлoгiчнoгo слoвoтвoру в oбoх мoвах iснує
практичнo тiльки у свoєму мoнoпрeфiксальнoму рiзнoвидi (98,3% у
французькiй та 95,4% в українськiй мoвах вiдпoвiднo) з oснoвнoю мoрфeмoю
у пoстпoзицiї дo дoдаткoвoї.
Мeнш характeрним для прoаналiзoванoгo мoвнoгo матeрiалу є
прeфiксальнo-суфiксальний спoсiб тeрмiнoтвoрeння, зoкрeма, дoвoлi
пoширeним явищeм при цьoму є наявнiсть oднoгo з тeрмiнoeлeмeнтiв грeкo-
латинськoгo пoхoджeння у французькiй мoвi, щo значнo спрoщує йoгo
рoзумiння та пeрeклад, oскiльки тeрмiнoтвoрчий eлeмeнт має чiткo
закрiплeний за ним загальнoвiдoмий змiст. В українськiй мoвi вiн матимe
 53

свiй власнe український вiдпoвiдник абo ж oписoвий варiант тлумачeння йoгo

значeння.
Виявлeнo групи oднoкoрeнeвих вiддiєслiвних юридичних тeрмiнiв, якi
пoзначають активну i пасивну oсoбу-дiяча пeвнoгo прoцeсу: léser – запoдiяти
збитки, lésé (m) – oсoба, щo зазнала втрат, lésionnaire (m) – тoй, щo завдає
збитки. Як пoказав аналiз нашoгo дoслiджуванoгo матeрiалу, пoхiднi
французькi тeрмiни залишаються цiлiснo oфoрмлeними майжe у всiх
випадках та утвoрюються за суфiксальними мoдeлями.
Таким чинoм, за характeрoм тeрмiнoтвoрeння в диплoматичнiй
тeрмiнoсистeмi нe виявлeнo oсoбливих рoзхoджeнь у типoлoгiї мoрфeм чи
слoвoтвoрчих мoдeлeй.

2.4.3. Синтаксичний спосіб термінотворення та перекладу

Синтаксичний спoсiб пoлягає в складаннi слoвoспoлучeнь рiзних типiв
в oднe цiлe. Тeрмiнoлoгiчнe слoвoспoлучeння є рoзпoвсюджeним видoм
тeрмiнiв у французькiй диплoматичнiй тeрмiнoлoгiї. Мoжна видiлити 3 типи
тeрмiнiв-слoвoспoлучeнь:
− тeрмiни-слoвoспoлучeння, кoмпoнeнтами яких є самoстiйнi
слoва, якi мoжуть вживатися oкрeмo i якi збeрiгають свoє значeння. Алe
тeрмiни-слoвoспoлучeння, якi складаються iз таких кoмпoнeнтiв, набувають
нoвoгo значeння i мають свoю змiстoву самoстiйнiсть, наприклад: gestion de
crise, declaration d`independence;
− тeрмiни-слoвoспoлучeння, якi мають oдин iз кoмпoнeнтiв
тeхнiчний тeрмiн, а другий – загальнoвживанoї лeксики: accord global,
abaissement d`echelon, corps diplomatique;
− тeрмiни-слoвoспoлучeння, oбидва кoмпoнeнти яких являють
сoбoю слoва загальнoвживанoї лeксики i тiльки слoвoспoлучeння цих слiв є
тeрмiнoм. Тeрмiни трeтьoгo типу тeрмiнoлoгiчнo нe рoзкладаються i зв’язoк
мiж кoмпoнeнтами тiсний: aide-memoire, passe-partout, voisinage mondial, note
blanche.
 54

Складний внутрiшнiй взаємoзв’язoк у кoлi пoнять i рoбить цeй спoсiб

найбiльш прoдуктивним i пeрспeктивним. Тeрмiнами-слoвoспoлучeннями
лeгшe, нiж iншими слoвoтвiрними засoбами, пeрeдавати приналeжнiсть дo
класифiкацiйнoгo ряду, яка ґрунтується на рoдo-видoвoму спiввiднoшeннi
пoнять. Самe ця oбставина змушує рiзних фахiвцiв частiшe вдаватись дo
цьoгo спoсoбу. У диплoматичнiй тeрмiнoлoгiї тeрмiни-слoвoспoлучeння за
свoєю кiлькiстю, бeзсумнiвнo, пoсiдають пeршe мiсцe. Числeнними є
двoкoмпoнeнтнi слoвoспoлучeння: orateur principal, réfugié de la mer,
дeмаркацiя кoрдoну, гуманiтарна iнтeрвeнцiя. Дoсить чiткo виявляється
тeндeнцiя дo ускладнeння тeрмiнiв-слoвoспoлучeнь утoчнюючими слoвами.
Цe викликанo прагнeнням дo oднoзначнoстi назв.
Дo числа найбiльш типoвих слiд вiднeсти структурнi мoдeлi, щo
складаються з двoх чи трьoх кoмпoнeнтiв:
I + I (дeмаркацiя кoрдoну, réunion-bilan);
П + I (диплoматичний цeрeмoнiал, carriére diplomatique);
I + приймeнник + I (mémorandum d’entente, diplomatie en ligne);
I + П + П (droits patrimoniaux traditionnels, bien public mondial);
I + приймeнник + I + I (клаузула прo нeзмiннiсть oбставин);
Oтжe, твoрeння диплoматичних тeрмiнiв здiйснюється за дoпoмoгoю
традицiйних спoсoбiв слoвoтвoрeння — лeксикo-сeмантичнoгo,
мoрфoлoгiчнoгo, синтаксичнoгo i запoзичeння. Найбiльш прoдуктивними з
них залишається синтаксичний спoсiб твoрeння нoвих слiв-тeрмiнiв.
 55

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

У другому розділі було окреслено основні лінгвокультурологічні

особливості фахової мови дипломатії при перекладі. Під час дослідження
було визначено основні проблеми при перекладі дипломатичної термінології
– абревіатури, неасимільовані терміни-запозичення, фальшиві друзі
перекладача, латинізми, полісемантчині та синонімічні терміни.
Окрім цього, визначено лексико-тематичні групи терміносистем
дипломатичного дискурсу, серед яких: назви дипломатичних документів,
осіб на дипломатичній службі, форми титулів, назви дипломатичних установ
та міжнародних організацій, власне міжнародна лексика та міжнародно-
правова лексика. Список не є вичерпним, через постійне утворення нових
термінів. Результати дослідження можуть бути використані для укладання
фахових словників та під час навчального процесу при вивченні фахової
дипломатії.
Аналіз структурних груп дипломатичних термінів дозволив виділити
такі структурні групи як терміни-слова (43,8% від загальної вибірки) та
терміни-сполуки (56,2% від загальної вибірки). Серед багатокомпонентних
термінів було виділено двокомпонентні (32,1% від загальної вибірки) та три-
і більше компонентні (24,1% від загальної вибірки). Тож, було доведено, що
у дипломатичній терміносистемі переважають багатокомпонентні терміни, а
саме двокомпонентні сполуки.
Дослідження частиномовного вираження дипломатичної
терміносистеми показало кількісне превалювання іменників (76,5% від
загальної вибірки), що підтверджує номінативну функцію термінів.
Серед основних способів творення дипломатичної терміносистеми
було охарактеризовано лексико-семантичний, морфологічний та
синтаксичний. Найбільш продуктивним для творення нових термінів
залишається синтаксичний спосіб.
 56

РОЗДІЛ 3
АНАЛІЗ ПЕРЕКЛАДАЦЬКИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ
ДИПЛОМАТИЧНОЇ ЛЕКСИКИ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ НА
МАТЕРІАЛІ ДИПЛОМАТИЧНИХ ДОКУМЕНТІВ ПОСОЛЬСТВА
ФРАНЦІЇ В УКРАЇНІ

3.1. Лінгвостилістичні особливості дипломатичних документів як

типів текстів у перекладацькому аспекті
Світ дипломатії відкритий лише для невеликого кола людей і містить
багато невідомих для пересічної людини деталей. Саме через свою
складність, дипломатичний переклад не часто досліджується мовознавцями.
Проте саме дипломатичний переклад виконує особливу роль у сучасному
міжнародному житті, і від нього залежить прийняття важливих рішень
національного та міжнародного значення.
Дипломатичний переклад має певні правила та особливості. Оскільки
він здійснюється на найвищому рівні міжнародної комунікації, то вимагає
бездоганного знання термінології, дипломатичного етикету, освіченості щодо
подій у політичній, економічній та соціальній сферах країни та глибоких
фонових знань. Як наслідок постійних перетворень та подій у світі
з’являється нова спеціальна лексика та збагачується термінологія будь-якої
дотичної до дипломатії сфери (економіка, право, культура тощо) [32].
Мова дипломатії має чіткі лінгвостилістичні особливості, дослідження
яких сприяє налагодженню діалогу між країнами та допомагає виявити
закономірності пов’язані із характером ведення дипломатичної комунікації
на міжнародному рівні. Дипломатичні тексти мають багато особливостей на
лексичному, морфологічному та синтаксичному рівнях, тому потребують
детальнішої уваги при перекладі.
Французька мова є однією з робочих мов ООН та залишається
практично єдиною мовою, яка складає конкуренцію англійській у сфері
 57

міжнародної комунікації [92]. Широке поширення французької мови у

дипломатичному світі сприяє значному жанровому різноманіттю:
дипломатичне листування (офіційний, телеграма, особиста нота, пам’ятна
записка), усні дипломатичні тексти (заява, промова), дипломатичні
документи з високим рівнем стандартизації (резолюції, пакти, договори).
Франкомовні дипломатичні документи поєднують риси офіційно-ділового,
епістолярного та художнього стилів. Однак, поєднання цих стилів залежить
від жанру документу, що відображає різні аспекти міжнародної комунікації.
Наприклад, у дипломатичному листі з огляду на його композицію, наявні
риси епістолярного стилю, проте за своїм лексичним наповненням від
відповідає рисам офіційно-ділового стилю [55].
Серед характерних рис, стилю текстів дипломатичних документів
виділяють точність, стандартизованість, нейтральність, імперативність,
логічність, об’єктивність, стереотипність, конкретність [30]. Однак, на думку
дослідника мови дипломатії Н. Скота, у дипломатичній комунікації
простежується і навмисна двозначність та розмитість, що також впливає на
процес добору лексику та термінології при дипломатичному
перекладі [96, с.154].
Така суперечливість стилю дипломатичних документів стала об’єктом
нашого подальшого лінгвостилістичного дослідження, що допоможе у
підборі більш вдалих технік для дипломатичного перекладу. Аналіз
лінгвостилістичних особливостей дипломатичних документів розглядається
на кількох рівнях: лексичному, морфологічному та синтаксичному.
Серед лексичних особливостей стилю дипломатичних текстів слід
виділити наступні:
1. Спеціальна дипломатична лексика: дeкларацiя, кoмюнiкe, convention,
note libre. Вживання спеціальних термінів дипломатії додає консервативності
стилю дипломатичних документів.
2. Терміни суміжних галузей: соціально-політичних (intégration,
communauté, terrorisme, стабільний розвиток, діаспора, натуралізація),
 58

економічних (зона вільної торгівлі, дефолт, swap sur défaillance,

grand marchandage), військових термінів (cybermilitant, cobelligerance,
анексія, окупація). Разом із спеціальною дипломатичною лексикою вони
формують дипломатичну терміносистему.
3. Неасимільовані латинські запозичення (status quo post antebellum, ad
interim, bona fide, de lege ferenda) нагадують про традиційність та
ритуальність стилю. Вони стандартизують мову дипломатії, сприяють
комунікативній точності та зберігають норми дипломатичного етикету.
4. Мовні кліше (Votre Excellence, маю за честь повідомити, Je vous
remercie Madame la Présidente, необхідно досягти зрушень, en vue d’attendre
l’objectif) сприяють авторитарності дипломатичних текстів.
6. Експресивні засоби та метафори (envoyé extraordinaire, надзвичайний
i пoвнoважний пoсoл, annexion rampante, problèmes épineux, ремонт
загальноєвропейського будинку, гаряче переслідування, conduit en sous-main,
які є нетиповими для офіційно-ділового стилю.
7. Використання неологізмів, що пов’язано з утворенням нових
термінів для опису актуальних економічних, екологічних та політичних
проблем: Brexit, Gymnich, mondialisation, діджиталізація, прохолодна війна,
bio-piratage.
Отже, на лексичному рівні стиль дипломатичних документів
вирізняється серед офіційно-ділового стилю наявністю архаїзмів, неологізмів
та експресивних засобів.
На морфологічному рівні головними особливостями стилю
дипломатичних документів є широке вживання іменників, передусім для
найменування посад (аташe, кoнсул, тимчасoвий пoвiрeний у справах,
ambassadeur, doyen, deuxième secrétaire); абстрактних дієслів (soutenir,
exprimer, заохочувати, вважати); складних слів та словосполучень (contre-
rapport, cocontractant, passe-partout, non-intervention, кондомініум, кувертна
картка, доктрина осілості). Слід зазначити, що характерним є кількісне
превалювання іменникових словосполучень (asile politique, cérémonial
 59

diplomatique, convention préliminaire, консульський щит, мовчазна згода,

принцип справедливості). Використання прислівників у дипломатичних
документах зумовлено потребою у підсиленні категоричності висловлювань,
наприклад: conformément, notamment, activement, profondément, впевнено,
глибоко, незмінно, незаперечно. Іншою морфологічною особливістю стилю
дипломатичних текстів виступає активне використання скорочень (OTAN –
НАТO, UNESCO – ЮНEСКO). Проведений аналіз дозволяє зробити
висновок, що на морфологічному рівні дипломатичний стиль може
розглядатися у межах офіційно-ділового стилю.
Синтаксичними особливостями стилю дипломатичних документів є
вживання як коротких так і складних структур, пасивних конструкцій,
гнучкість формулювань для підтримання дипломатичного етикету – ці явища
вказують на стандартизованість, нейтральність та точність висловлювань, що
є характерним для офіційно-ділового стилю. Не існує єдиної думки щодо
найхарактернішої для мови дипломатії структури речення. Проаналізувавши
тексти дипломатичних документів слід зазначити, що поширеними є як
прості, так і складні конструкції, а їх вибір залежить від жанру документа.
Наприклад, для нот протесту характерними є імперативні конструкції [74,
с.176]. У міжнародних угодах використовуються складні речення та прості,
ускладнені однорідними членами речення [74, с.178].
Проведене дослідження дало змогу простежити частотне використання
інфінітивних конструкцій у міжнародних угодах на матеріалі «Угоди про
асоціацію України з ЄС»: «Le dialogue concernant les mesures commerciales
poursuit les objectifs suivants: a) mieux connaître et comprendre les législations,
politiques et pratiques de l'autre partie en matière de mesures commerciales; b)
examiner la mise en œuvre du présent chapitre; c) améliorer la coopération entre
les autorités des parties qui sont chargées des questions relatives aux mesures
commerciales; d) débattre de l'évolution de la situation, au plan international, en
matière de défense commerciale; e) coopérer sur toute autre question relevant des
mesures commerciales» (11). Вираження імперативності за допомогою
 60

інфінітива широко застосовується у дипломатичних документах, адже таким

чином реалізовуєтсья приписовий характер мови дипломатії.
Отже, можна зробити висновок, що кожен жанр дипломатичних текстів
вирізняється окремою лінгвостилістичною організацією, що робить стиль
дипломатичних документів неоднорідним та вимагає детального вивчення
жанрових особливостей при перекладі. На морфологічному рівні
спостерігається широке використання іменників, складних словосполучень та
абстрактних дієслів. На лексичному та синтаксичному рівні стиль є
наближеним до офіційно-ділового, проте вирізняється спеціалізованою
термінологією, архаїзмами, неологізмами, мовними кліше та експресивними
засобами.

3.2. Види перекладацьких трансформацій при дипломатичному

перекладі
Проблеми перекладу займають одне із провідних місць у сучасних
лінгвістичних дослідженнях. Адже переклад – це не лише заміна одиниць
однієї мови одиницями іншої, а набагато складніший процес, що потребує
особливої уваги [51]. Переклад має найбільш точно відтворити одиниці мови
оригіналу у тексті перекладу. Успішність перекладу, залежить від багатьох
чинників. Одними із них є правильний підбір перекладацьких стратегій,
методів та трансформацій, а також уміння їх застосування на практиці.
Під час перекладу, до уваги беруться не лише лінгвістичні особливості
вихідного тексту, але й екстралінгвістична інформація. Наприклад, слід
враховувати, дискурсивність, що виражає особливості комунікативної
ситуації, її типові характеристики та допомагає зрозуміти комунікативну
стратегію тексту оригіналу. Тож, під час дипломатичного перекладу, слід
чітко визначити контекст події до якої складено документ, а також знати
основні аспекти зовнішньої політики країни [15]. У дипломатичному
перекладі, особливо у перекладі міжнародних договорів, що
характеризуються особливою стандартизацією, офіційністю та
 61

стереотипністю, використовується низка лексичних, граматичних та

комплексних трансформацій задля відтворення усіх лінгвокультурологічних
особливостей дипломатичних текстів та терміносистеми, стилістики
офіційно-ділового стилю та адекватності перекладу.
Головна мета перекладача для досягнення адекватності перекладу –
вдало використати різні перекладацькі трансформації, щоб досягти
максимального рівня еквівалентності, дотримуючись жанрово-стилістичних
особливостей тексту та відповідних норм мови перекладу [51].
Лінгвіст І. В. Корунець, вважає адекватним той переклад, який точно
передає смисловий зміст тексту оригіналу та зберігає функціонально-
стилістичну відповідність [36, c. 53].
Теорія та практика перекладу не має єдиного визначення та
класифікації перекладацьких трансформацій. Розглянемо деякі з ним –
В. Н. Комісарова, Я. І. Рецкера та Л. С. Бархударова.
На думку В. Н. Комісарова перекладацька трансформація – це
перетворення, що здійснює перехід від одиниці оригіналу до одиниці
перекладу у певному контексті, перетворюючи і форму і значення вихідного
слова. Науковець вважає, що перекладацькі трансформації використовуються
лише за відсутності словникової відповідності [35, c.89]. В. Н. Комісаров
поділяє трансформації на лексичні (транскрибування, транслітерація, калька,
лексико-семантичні заміни), граматичні (членування/об’єднання речення,
граматичні заміни) та лексико-граматичні (антонімічний переклад,
синтаксичне уподібнення, експлікація, компенсація) [35, c.174].
Я. І. Рецкер вважає трансформацією – прийомом логічного мислення,
що розкриває значення слова в контексті та знаходить український
еквівалент відмінний від словникового [60, с.117]. Мовознавець виділяє
лексичні (конкретизація, генералізація) та граматичні (заміна частин
мови/членів речення) трансформації [60, с.45].
Л. С. Бархударов розуміє перекладацьку трансформацію як
різноманітні міжмовні перетворення задля досягнення високого рівня
 62

еквівалентності всупереч розбіжностям у системах двох мов [7, c.74].

Науковець класифікує перекладацькі трансформації за формальними
ознаками – перестановки, заміни, додавання, опущення. При цьому
зазначається, що ці типи базових трансформацій на практиці рідко
зустрічаються окремо – зазвичай, вони поєднуються у комплексні лексико-
граматичні трансформації [7, c.183].
Аналіз різних підходів до визначення видів трансформацій показав, що
єдина уніфікована класифікація перекладацьких трансформацій відсутня.
Тому, розглянувши кілька існуючих класифікацій відомих мовознаців, які
частково доповнюють один одного, ми пропонуємо власну зведену
класифікацію перекладацьких трансформацій, яка б найбільш відповідала
цілям нашої роботи (див. Таблиця 3.1).
Таблиця 3.1
Класифікація перекладацьких трансформацій
Лексичні трансформації Граматичні трансформації Комплексні
трансформації
Транскрипція Перестановка Антонімічний
переклад
Транслітерація Функціональні Заміна частин Синтаксичне
заміни: мови уподібнення
Заміна форми
слова
Заміна членів
речення
Калькування Синтаксичні Стягнення Експлікація
Лексико- Конкретизація заміни: Компенсація
семантичні Генералізація Розповсюдження Додавання
заміни: Модуляція Опущення

3.2.1. Лексичні перекладацькі трансформації

Лексичні системи французької та української мови мають певні
розбіжності, що проявляються у семантичній та смисловій структурі слів.
Лексична одиниця, зазвичай, перекладається не окремо від речення, а із
збереженням її контекстуальних зв’язків [36, с. 300]. Найбільша
 63

еквівалентність при перекладі лексичних одиниць (в тому числі і термінів)

досягається саме за допомогою врахування усіх функціональних
характеристик слова.
Однією з таких характеристик є норми вживання слів у певній сфері
мовлення. Для адекватного перекладу недостатньо знати словниковий
відповідник, адже кожне слово несе різне смислове навантаження та може
відображати різні бачення світу. Важливим є вміння підібрати
контекстуальний відповідник за допомогою лексичних трансформацій.
Перекладацькі лексичні трансформації використовуються для
досягнення еквівалентності передачі стилістичних та прагматичних
особливостей лексичних одиниць мови оригіналу із врахуванням
лінгвокульторологічних особливостей мови перекладу [36, с. 361].
У нашій зведеній класифікації перекладацьких трансформацій наведено
шість найпоширеніших лексичних трансформацій – транскрипція,
транслітерація, калькування, конкретизація, генералізація та модуляція. Ми
простежили їх використання в українському перекладі франкомовних
дипломатичних документів та провели кількісний аналіз.
Аналіз 58 лексичних одиниць французькою мовою та 58 варіантів їх
перекладу дозволив встановити частотність використання лексичних
перекладацьких трансформацій, таких як транскрипція (25,9%),
транслітерація (13,8%), калькування (15,5%), конкретизація (22,4%),
генералізація (15,5%) та модуляція (6,9%) (див. Таблицю 3.2).
Найпоширенішим способом перекладу власних назв, установ, посад та
неологізмів є транскодування, до якого входять два основних елементи –
транскрипція та транслітерація.
Транскрипція – це відтворення лексичної одиниці мови оригіналу за
до допомогою фонем мови перекладу, тобто фонетична імітація [35, с. 163].
Наприклад: la Formule Steinmeier - формула Штайнмаєра; Covid-19 – Ковід-
19; communiqué – коммюніке; Jean-Yves Le Drian - Жан-Ів Ле Дріан.
 64

Таблиця 3.2
Частотність використання лексичних перекладацьких
трансформацій з французької мови українською

Лексичні трансформації Кількість фр.-укр.

Кількість Відсотки
1 Транскрипція 15 25,9%
2 Конкретизація 13 22,4%
3 Генералізація 9 15,5%
4 Калькування 9 15,5%
5 Транслітерація 8 13,8%
6 Модуляція 4 6,9%
Разом: 58 100%

Транслітерація – це відтворення лексичної одиниці мови оригіналу за

допомогою алфавіту мови перекладу, тобто імітація за допомогою
літер [35, с.164]. Наприклад:
le Mémorandum – меморандум;
le mandat – мандат;
Antonio Guterres – Антоніо Гутерріш;
la secrétaire générale – генеральний секретар.
Kалькування – дослівний переклад власного чи загального імені по
морфемам чи лексемам, після чого вони складаються в єдине ціле [35, с. 167].
Наприклад:
Groupe de contact trilatéral - Тристоронньої контактної групи;
les États-membres – країни-члени.
У дипломатичних текстах поширеним є калькування стійких
словосполучень:
le Comité international de la Croix rouge - Міжнародному комітету
Червоного Хреста;
 65

l’Organisation pour la sécurité et la coopération en Europe - Організації з

безпеки і співробітництва в Європі;
l`Organisation des Nations unies - Організація Об’єднаних Націй.
Одним із поширених способів вибору контекстуального відповідника є
лексико-семантичні заміни, що включають в себе – конкретизацію,
генералізацію та модуляцію.
Конкретизація – це відтворення лексичної одиниці (терміна) мови
оригіналу ширшої тематики, словом з більш вузьким значенням [35, с. 168].
Наприклад:
Il l’a félicité pour sa large victoire aux élections législatives du 21 juillet
dernier. – Він привітав його з упевненою перемогою на парламентських
виборах, які відбулися 21 липня ц.р. (15;10);
Il lui a indiqué que cette question serait à l’ordre du jour de ses échanges
avec le Président de la Fédération de Russie, M. Vladimir POUTINE, le 19 août
prochain. – Він зазначив, що це питання стоятиме на порядку денному його
перемовин з Президентом Російської Федерації п. Володимиром ПУТІНИМ
19 серпня ц.р. (15;10).
У цих прикладах, французьке les échanges конкретизується в
українському варіанті як перемовини, а прикметник large конкретизується
більш вузьким упевнений. Окрім цього, цей спосіб перекладу часто
застосовується для слів із широким чи навіть розмитим значенням, особливо
це стосується дієслів широкої семантики:
Il lui a aussi présenté ses condoléances… - Він також висловив свої
співчуття… (15;10);
La France et l’Allemagne appellent toutes les parties à assumer leur
responsabilité… – Франція і Німеччина закликають всі сторони взяти на себе
відповідальність… (20; 8);
Ça puisse aider à l’avancement de la résolution de la crise à l’est de
l’Ukraine – Це може сприяти досягненню прогресу у вирішенні кризи на сході
України (27; 13).
 66

У дипломатичному перекладі контекстуальні відповідники можуть не

лише за допомогою звуження значення, але й за допомогою розширення
семантики. Такою лексичною трансформацією, протилежною до
конкретизації, є генералізація [35, с. 170]. Уживання таких лексем із
ширшою семантикою задля уникнення конкретизації зумовлено
стилістичними нормами дипломатичних текстів. Наприклад:
Les actions de Moscou constituent une violation du droit international. – Дії
Росії є порушенням міжнародного права (26; 5);
La Russie doit user de son influence et garantir son passage en toute liberté
et sécurité. – Росія повинна використовувати свій вплив і гарантувати місії
вільний і безпечний доступ (20; 8).
Іншим прийомом лексико-семантичної заміни є модуляція, або
смисловий розвиток, що являє використання у мові перекладу слова, що є
логічним розвитком значення лексичної одиниці у мові оригіналу [35, с. 177].
Такі відхилення від оригіналу можуть бути необхідними для досягнення
адекватності перекладу, коли мови оригіналу і перекладу мають певні
лінгвокульторологічні особливості 42, с. 28. Наприклад: la ligne de contact
– лінія розмежування; certaines régions de Donetsk et Louhansk - окремі
райони Донбасу.
Проте, такий семантичний розвиток значення слова, може призвести до
викривлення змісту оригіналу і тому є не дуже поширеним у дипломатичних
текстах, і може бути використаних лише для позначення реалій 42, с. 29.
Отже, аналіз практичного матеріалу дозволяє зробити висновок, що
найчастотнішою лексичною трансформацією у дипломатичних текстах є
транскрипція (25,9%), що зумовлено використанням великої кількості
власних назв та топонімів. Другими за частотністю вживання є конкретизація
(22,4%), що зумовлено стилістичними особливостями дипломатичних
документів. Найменш поширеною лексичною трансформацією є модуляція
(6,9%), оскільки значний смисловий розвиток, може призводити до
 67

викривлення змісту тексту, що є недопустимим у текстах міжнародного

рівня.
3.2.2. Граматичні перекладацькі трансформації
При перекладі дипломатичних документів, слід приділяти увагу не лише
підбору еквівалентної лексики, але й вибору таких граматичних та
синтаксичних конструкцій, які б допомогли досягти еквівалентності у
структурі та формі тексту. Тому, процес перекладу з однієї мови на іншу не
проходить без граматичних трансформацій, що змінюють морфологічну та
синтаксичну структуру речення відповідно до лінгвостилістичних
особливостей мови перекладу, не змінюючи набор сем. Граматичні
трансформації зумовлені різними чинниками, проте основною причиною є
відмінності у структурі мовних систем.
Згідно з нашої зведеною класифікацією граматичні трансформації
умовно поділяються на функціональні заміни, перестановки, членування та
об’єднання речень. Ми простежили їх використання в українському
перекладі франкомовних дипломатичних документів та провели кількісний
аналіз.
Аналіз 67 граматичних конструкцій французькою мовою та 67
варіантів їх перекладу дозволив встановити частотність використання
граматичних перекладацьких трансформацій таких як функціональні заміни
(62,7%), перестановки (14,9%), розповсюдження (14,9%), стягнення (7,5%)
(див. Таблицю 3.3).
Таблиця 3.3
Частотність використання граматичних перекладацьких
трансформацій з французької мови українською

Граматичні трансформації Кількість фр.-укр.

Кількість Відсотки
1 Функціональні заміни 42 62,7%
2 Перестановки 10 14,9%
3 Розповсюдження 10 14,9%
 68

4 Стягнення 5 7,5%
Разом: 67 100%

Функціональна заміна – найпоширеніший вид перекладацької

трансформації, що включає в себе безліч підвидів. Вона використовується
при частковій або повній невідповідності структурно-семантичних
особливостей мовної одиниці у системах різних мов [35, c. 222].
Функціональні заміни можуть стосуватися форми слова, частин мови або
частин речення.
Як зазначалося у другому розділі, для української мови характерна
тенденція до субстантивації дій і процесів. Вона знаходить своє
відображення в утворені великої кількості віддієслівних іменників при
перекладі. Проведене дослідження показало, що для дипломатичних
документів, найхарактернішим є використання функціональної заміни
частин мови при перекладі інфінітивних конструкцій:
Mesures immédiates pour stabiliser la situation en zone de conflit –
Невідкладні заходи зі стабілізації ситуації в зоні конфлікту (20; 8);
L’épidémie de covid-19 ne saurait servir de prétexte pour restreindre la
liberté de mouvement de la mission et faire obstacle à la mise en œuvre de son
mandat. – Епідемія Ковід-19 не повинна стати приводом для обмеження
свободи пересування місії і перешкоджання здійсненню нею її мандату (20;
8);
À ce titre, la décision ukrainienne de faire de l’année universitaire 2018-
2019 l’année de la langue française en Ukraine contribuera à renforcer nos liens
humains. – В цьому сенсі, рішення української сторони щодо проголошення
навчального року 2018-2019 роком французької мови в Україні сприятиме
посиленню людських зв’язків між нашими країнами (22; 4).
Також, функціональна заміна частин мови часто зустрічається при
перекладі дипломатичної термінології та кліше:
 69

les ministres des affaires étrangères français et allemand – міністри

закордонних справ Франції та Німеччини;
un conflit de cinq ans – п’ятирічний конфлікт;
les points de passage – пропускні пункти;
l’esprit constructif – дух конструктивності.
При перекладі з французької мови українською часто виникає
розбіжність у відтворенні категорії числа іменників, наприклад:
la base des travaux en Format Normandie – база в роботі Нормандського
формату;
l’approfondissement de notre relation bilatérale – поглиблення наших
двосторонніх відносин;
la population du Donbass – мешканці Донбасу;
les avancées – прогрес.
Другою за поширеністю у дипломатичних документах граматичною
трансформацією є перестановка (14,9%). Цей вид трансформації
використовується при відсутності співпадіння синтаксичної структури мови
оригіналу та перекладу. Особливо часто об’єктами перестановки стають
обставини часу – проілюструємо це на наступних прикладах:
Elles soutiendront un accord au sein du Groupe de contact trilatéral, dans
les 30 jours, sur les nouveaux points de passage le long de la ligne de contact. –
Вони підтримають досягнення, протягом 30 днів, домовленості в рамках
Тристоронньої контактної групи щодо нових пунктів пропуску через лінію
розмежування (17; 12);
Les parties s’engagent à mettre en œuvre totalement et intégralement le
cessez-le-feu, qui sera consolidé par la mise en œuvre de toutes les mesures
nécessaires de soutien au cessez-le-feu, avant la fin de l’année 2019. – Сторони
зобов’язуються, до кінця 2019 року, забезпечити повне і всеохопне
дотримання режиму припинення вогню, яке буде підкріплено реалізацією всіх
необхідних заходів з підтримки режиму припинення вогню (17; 12).
 70

Оскільки дипломатичні документи характеризуються високою

стандартизацією, регламентованістю та офіційністю, то синтаксичні заміни
на рівні речень не є поширеними. Мова дипломатії тяжіє до еквівалентності
та однозначності на всіх рівнях, саме тому, у дипломатичних документах
поширене синтаксичне уподібнення, яке ми розглянемо у наступному пункті.
Усі зміни синтаксичної структури речень в дипломатичних документах
відбуваються в середині речень, і дуже рідко виходять за їх межі. Серед
основних синтаксичних замін у проаналізованих текстах виділяємо
розповсюдження і стягнення.
Граматична трансформація розповсюдження використовується у
випадках, коли текст оригіналу містить менш складну синтаксичну
конструкцію, ніж вимагається контекстом і нормами мови перекладу, тобто
коли просте речення має стати складним [35, с.222]. Наприклад:
La France et l’Allemagne sont profondément préoccupées par les
restrictions imposées depuis le 21 mars 2020 à la Mission spéciale d’observation
de l’OSCE en Ukraine (MSOU) par des membres des groupes armés dans les
territoires non contrôlés par le gouvernement. – Франція і Німеччина глибоко
стурбовані обмеженнями, які ввели з 21 березня 2020 року стосовно
Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні (СММ) члени збройних
угруповань на територіях, які не контролюються урядом (20; 8);
Il lui a aussi présenté ses condoléances et exprimé sa solidarité avec le
peuple ukrainien et les familles des quatre soldats morts sur la ligne de contact il y
a quelques jours. – Він також висловив свої співчуття та солідарність з
українським народом та сім’ями чотирьох українських військових, які
загинули вчора на лінії розмежування (15; 10).
У наведених прикладах, при перекладі простих ускладнених речень
українською мовою утворюються складні синтаксичні зв’язки і вони стають
складно-підрядними.
Граматична трансформація стягнення використовується у
протилежних випадках, коли текст оригіналу містить більш складну
 71

синтаксичну конструкцію, ніж вимагається контекстом і нормами мови

перекладу, тобто складне речення спрощується [35, с.222]. Наприклад:
Elles considèrent qu’il est nécessaire d’intégrer la Formule Steinmeier dans
la législation ukrainienne. – Вони вважають за необхідне впровадити
«формулу Штайнмаєра» в українське законодавство (17; 12);
La crise se poursuit dans l’est du pays, où elle fait des victimes chaque
semaine et où la population souffre de conditions de vie difficiles. – Криза на
сході країни триває, спричиняючи щотижня нові жертви та змушуючи
населення потерпати від тяжких умов життя (22; 4).
У наведених прикладах, при перекладі українською мовою, складне
речення стає простим із складеним дієслівним присудком (у першому
випадку) чи простим поширеним реченням (у другому випадку).
Як бачимо із таблиці 3, стягнення є найменш поширеною граматичною
трансформацією при дипломатичному перекладі, що зумовлено
стилістичними особливостями дипломатичної документації.
Отже, аналіз практичного матеріалу дозволяє зробити висновок, що
найчастотнішою граматичною трансформацією у дипломатичних текстах є
функціональна заміна частин мови та форми слова (62,7%), що зумовлено
невідповідностю певних граматичних категорій у системах французької та
української мов. Особливості дипломатичного стилю зумовлюють невелику
кількість синтаксичних замін, що найчастіше відбуваються всередині речень.

3.2.3. Комплексні перекладацькі трансформації

Тип перекладацької трансформацію визначається видом мовної
структури, яка зазнає перетворень – лексична чи граматична. Проте, одна
мовна одиниця може ставати об’єктом одразу декількох перекладацьких
трансформацій, які, в свою чергу, поєднуються у складні комплексні
трансформації.
 72

Отже, комплексна перекладацька трансформація – це відтворення

одиниць мови оригіналу мовою перекладу із частковою або повною
перебудовою речення та використанням як мінімум двох простих
трансформацій (лексичних чи граматичних).
У нашій зведеній класифікації перекладацьких трансформацій наведено
шість найпоширеніших комплексних трансформацій – додавання, опущення,
експлікація, компенсація, антонімічний переклад та синтаксичне
уподібнення. Ми простежили їх використання в українському перекладі
франкомовних дипломатичних документів та провели кількісний аналіз.
Аналіз 80 мовних одиниць французькою мовою та 80 варіантів їх
перекладу дозволив встановити частотність використання комплексних
перекладацьких трансформацій таких як додавання (27,5%), опущення
(6,25%), експлікація (7,5%), компенсація (10%), антонімічний переклад (5%)
та синтаксичне уподібнення (43,7%) (див. Таблицю 3.4).
Таблиця 3.4
Частотність використання комплексних перекладацьких
трансформацій з французької мови українською

Комплексні трансформації Кількість фр.-укр.

Кількість Відсотки
1 Синтаксичне уподібнення 35 43,7%
2 Додавання 22 27,5%
3 Компенсація 8 10%
4 Експлікація 6 7,5%
5 Опущення 5 6,25%
6 Антонімічний переклад 4 5%
Разом: 80 100%

Аналіз практичного матеріалу показав, що досить частотною при

перекладі дипломатичних текстів виявилася трансформація додавання слів.
 73

Граматичні і лексичні трансформації потребують внесення додаткових слів

або, навпаки, вилучення елементів. Тому вилучення або додавання часто
поєднуються з іншими видами граматичних трансформацій.
Говорячи про трансформацію додавання слова, слід підкреслити, що
кожен текст містить експліцитну (виражену) та імпліцитну (не виражену)
частини [74]. При перекладі певні частини тексту можуть переходити із
експліцитного в імпліцитне, і навпаки. Саме тому, трансформація
додавання – це експліцитне виражання імпліцитних частин тексту оригіналу
у тексті перекладу. Тобто, до тексту не додається жодної нової інформації.
Введення додаткових слів обумовлюється відмінностями у структурі речення
і тим, що французькі речення потребують в українській мові більшого
вираження думки. Наприклад:
Elles conviennent de tenir une nouvelle rencontre dans ce format dans les
quatre prochains mois, notamment au sujet des conditions politiques et
sécuritaires des élections locales. – Вони домовляються провести нову зустріч
у цьому форматі впродовж наступних чотирьох місяців, зокрема стосовно
політичних та безпекових умов організації місцевих виборів (17;12);
… pour garantir des conditions de travail sûres pour les employés des
infrastructures critiques… – … для гарантування безпечних умов праці
співробітникам, задіяним у критично важливих галузях інфраструктури…
(20; 8).
Отже, трансформація додавання – введення нових лексичних чи
граматичних одиниць, що відсутні у тексті оригіналу задля досягнення
еквівалентності, дотримання норм мови перекладу та більшої зрозумілості
тексту перекладу.
Щодо трансформації опущення слід зазначити, що перекладач не може
вилучати елементи тексту на свій розсуд, особливо при перекладі
дипломатичних документів. Вилучати можна лише певні елементи, що
повторюються або порушують норми перекладу [60, с.44]. Тож,
трансформація опущення – це вилучення в тексті перекладу елементів
 74

тавтології, які є частинами імпліцитного смислу тексту, заради досягнення

максимального рівня еквівалентності [60, с.50]. Наприклад:
Les deux Présidents demeureront en contact étroit durant les prochaines
semaines. – Президенти залишатимуться у тісному контакті упродовж
наступних тижнів (15; 10);
Avec ses partenaires européens et du G7, la France soutient l’Ukraine dans
ces réformes. – Разом зі своїми партнерами з Великої Сімки Франція
підтримує Україну в проведенні цих реформ (22; 4).
Проте, цей вид трансформації є одним із найменш вживаних при
дипломатичному перекладі через високу стандартизацію та вимогливість до
укладання дипломатичних документів. При її використанні, слід подбати про
зберігання обсягу оригінальної інформації та інтенції повідомлення.
Прийоми додавання та опущення зумовлені відмінностями у лесико-
семантичних системах французької та української мов, а також відсутністю
однослівних еквівалентів. Окрім цього, ці види трансформацій можуть бути
зумовлені потребами контексту задля виявлення імліцитних смислів, що
пов’язані з лінгвокульторологічними особливостями. До того ж,
трансформація додавання слів, зазвичай може бути викликана використанням
експлікації (описового перекладу).
Експлікація або описовий переклад – це тип лексико-граматичної
трансформації, коли мовна одиниця тексту при перекладі замінюється
словосполученням, що пояснює її або надає визначення [60, с.56]. Описовий
переклад допомагає передавати значення безеквівалентних слів. Наприклад:
le cessez-le-feu – режим припинення вогню;
le désengagement – відведення сил та засобів.
При дипломатичному перекладі такий вид трансформації є не дуже
поширеним через вимоги до якісної та кількісної еквівалентності документів,
проте може застосовуватись для пояснення неологізмів.
Іншим типом перекладацької трансформації, що використовується при
перекладі дипломатичних тестів є компенсація. Такий вид перекладу,
 75

допомагає передати втрачені елементи тексту оригіналу іншими

аналогічними елементами і можливо в іншому місці тексту, задля
компенсації семантичного значення та втраченої інформації [60, c.61].
Наприклад:
Entretien du Président de la République avec le Président de la République
d’Ukraine – Телефонна розмова Президента Французької Республіки з
Президентом України (15; 10);
Extrait du point de presse de la porte-parole – Відповідь речниці МЄЗС на
запитання під час брифінгу у міністерстві (27; 13).
Найменш поширеною перекладацькою трансформацією у
дипломатичних документах є антонімічний переклад. При антонімічному
перекладі, стверджувальне речення перекладається заперечним, і навпаки,
при цьому не змінюючи зміст комунікативної ситуації [42, с. 32]. У рамках
антонімічного перекладу лексична одиниця може відтворюватись словом або
словосполученням із протилежним значенням. Окрім цього, антонімічний
переклад допомагає виділяти певні важливі елементи висловлювання.
Наприклад:
Ces sanctions ne pourront être annulées que si la Russie respecte
véritablement ses engagements, mais nous sommes également prêts à prendre
d’autres mesures restrictives si les actions de ce pays l’exigent. – Ці санкції
можуть бути переглянуті лише за умови дієвого виконання Росією цих
зобов’язань, але ми також готові до запровадження подальших
обмежувальних заходів, якщо цього вимагатимуть дії з боку Росії (26; 5).
Проведений практичний аналіз дозволив виявити, що синтаксичне
уподібнення є найпоширенішою комплексною трансформацією при
перекладі дипломатичних документів. Такий вид трансформації у різній
лінгвістичні літературі називається «нульовою» трансформацією або
дослівним перекладом. Синтаксичне уподібнення – це спосіб перекладу, що
перетворює синтаксичну конструкцію тексту оригіналу на аналогічну
конструкцію у тексті перекладу, тобто утворює паралельні синтаксичні
 76

конструкції [42, с.37]. Такий тип спосіб перекладу веде до низки лексико-
граматичних перетворень та зумовлює кількісну еквівалентність текстів, а
також відповідність у розташуванні мовних одиниць у тесті оригіналу та
перекладу. Наприклад:
La France et l’Allemagne continuent de soutenir la souveraineté et
l’intégrité territoriale de l’Ukraine dans ses frontières internationalement
reconnues. – Франція і Німеччина продовжують підтримувати суверенітет і
територіальну цілісність України в межах її міжнародно визнаних
кордонів (20; 8);
C’est un pas décisif dans la reprise d’un dialogue constructif qui doit être
poursuivi dans les prochaines semaines. – Це вирішальний крок у відновленні
конструктивного діалогу, який має продовжитися найближчими
тижнями (24; 6);
Elles rappellent que la Mission spéciale d’observation de l’Organisation
pour la sécurité et la coopération en Europe en Ukraine (MSOU) doit être en
mesure d’user de toutes les possibilités offertes par le mandat du 21 mars 2014. –
Вони нагадують, що Спеціальна моніторингова місія (СММ) Організації з
безпеки і співробітництва в Європі має бути спроможною використовувати
усі можливості, надані в рамках мандату від 21 березня 2014 року (17; 12).
У наведених прикладах спостерігаємо повну відповідність у
розташуванні мовних одиниць, і кількісну еквівалентність слів у першому та
другому прикладі.
Отже, аналіз практичного матеріалу дозволяє зробити висновок, що
найчастотнішою комплексною трансформацією у дипломатичних текстах є
синтаксичне уподібнення (43,7%), що зумовлено стилістичними
особливостями дипломатичних документів, а саме вимогами до якісної та
кількісної еквівалентності. Найменш поширеною комплексною
трансформацією при дипломатичному перекладі виявився антонімічний
переклад (5%) через високу ймовірність викривлення інтенцій тексту
оригіналу.
 77

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3

У третьому аналітичному розділі було окреслено основні

лінгвостилістичні особливості дипломатичних документів як типів текстів у
перекладацькому аспекті. Під час дослідження було визначено, що на
морфологічному рівні у різних жанрах дипломатичних документів
спостерігається широке використання іменників, складних словосполучень та
абстрактних дієслів. На лексичному та синтаксичному рівні дипломатичний
стиль наближений до офіційно-ділового, проте вирізняється спеціалізованою
термінологією, архаїзмами, неологізмами, мовними кліше та експресивними
засобами.
Окрім цього, аналіз різних підходів до визначення типів трансформацій
дозволив розробити власну зведену класифікацію перекладацьких
трансформацій серед яких виділяються лексичні, граматичні та комплексні
підгрупи перекладацьких трансформацій.
За результатами дослідження було виявлено, що найчастотнішою
лексичною трансформацією є транскрпиція (25,9% від загальної вибірки),
граматичною – функціональна заміна (62,7% від загальної вибірки),
комплексною – синтаксичне уподібнення (43,7% від загальної вибірки).
Найменш поширеними перекладацькими трансформаціями виявилися –
модуляція (6,9% від загальної вибірки), стягнення (7,5% від загальної
вибірки) та антонімічний переклад (5% від загальної вибірки).
Комплексний та кількісний аналіз перекладацьких трансформацій
показав, що найчастотнішими трансформаціями у дипломатичному перекладі
є комплексні трансформації, що обумовлено необхідністю досягнення
 78

максимальної еквівалентності дипломатичних документів за допомогою

лексичних та граматичних трансформацій у комплексі.
Результати дослідження допомогли скласти діаграму співвідношень
перекладацьких трансформацій при перекладі дипломатичних документів
(Дод. Г.)
ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дає нам підстави зробити такі висновки:

1. Політичний дискурс є підтипом статусно-орієнтованого дискурсу, що
спрямований на мовленнєву взаємодію соціальних груп та інститутів.
Основною метою комунікативних актів політичного дискурсу є вплив на
співрозмовника, а основними функціями – переконання та аргументація.
2. Система термінів кожної галузі містить дві складові – термінологію і
терміносистему. Терміносистема являє собою сукупність термінів конкретних
галузей та обслуговує конкретні теорії і концепції. Термінологія, в свою чергу,
слугує основним джерелом для терміносистеми.
3. Характерними ознаками термінів є системність, моносемічність,
нейтральність, стислість, точність та однозначність. Серед функцій терміна
виділяються номінативна та дефінітивна, що можуть існувати як окремо, так і
одночасно. Терміни та слова загального вжитку активно взаємодіють,
внаслідок чого відбуваються процеси термінологізації та детермінологізації.
4. Терміни у межах терміносистем класифікуються та досліджуються за
трьома основними принципами: за галуззю знань, за частиномовним
вираженням та за типом системних зв’язків.
5. Взаємозв’язок термінів у терміносистемах базується на семантичних
відношеннях, що мають логічний характер. Теорія семантичних полей у
термінології має два напрямки: дослідження парадигматичних та
синтагматичних зв’язків.
6. Основними лексико-тематичними групами термінів дипломатичної
терміносистеми є назви дипломатичних документів, осіб на дипломатичній
 79

службі, форми титулів, назви дипломатичних установ та міжнародних

організацій, власне міжнародна лексика та міжнародно-правова лексика.
7. За критерієм структури серед термінів дипломатичної терміносистеми
переважають двокомпонентні терміни. За принципом частиномовного
вираження у дипломатичній термінологічній лексиці превалюють іменники.
8. Головними способами творення дипломатичної терміносистеми є
лексико-семантичний, морфологічний, синтаксичний та запозичення.
9. Лінгвокульторологічними особливостями перекладу фахової мови
дипломатії є обережний підбір слів та синтаксичних конструкцій, поєднання
вербальних та невербальних знаків, використання мовних кліше,
асимільованих чи неасимільованих запозичень та сталих виразів латинського
походження.
10. Адекватний переклад дипломатичної термінології потребує більш
уважної роботи з абревіатурами, неасимільованими термінами-запозиченнями,
фальшивими друзями перекладача, латинізмами, полісемантчиними та
синонімічними термінами.
11. Дипломатичні тексти різних жанрів вирізняються окремою
лінгвостилістичною організацією, що робить стиль дипломатичних документів
неоднорідним. На морфологічному рівні спостерігається широке використання
іменників, складних словосполучень та абстрактних дієслів. На лексичному та
синтаксичному рівні стиль є наближеним до офіційно-ділового, проте
вирізняється спеціалізованою термінологією, архаїзмами, неологізмами,
мовними кліше та експресивними засобами.
12. Найчастотнішою лексичною трансформацією у дипломатичних текстах
є транскрипція, що зумовлено використанням великої кількості власних назв
та топонімів. Найчастотніша граматична трансформація – функціональна
заміна, що зумовлено невідповідністю певних граматичних категорій у
системах французької та української мов. Найчастотнішою комплексною
трансформацією є синтаксичне уподібнення, що зумовлено стилістичними
 80

особливостями дипломатичних документів, а саме вимогами до якісної та

кількісної еквівалентності.
13. Комплексний та кількісний аналіз перекладацьких трансформацій
показав, що найчастотнішими трансформаціями у дипломатичному перекладі
є комплексні трансформації, що обумовлено необхідністю досягнення
максимальної еквівалентності дипломатичних документів за допомогою
лексичних та граматичних трансформацій у комплексі.
RÉSUMÉ
La thèse est consacrée à l'étude des particularités linguistiques et culturelles
de la terminologie diplomatique française et ukrainienne.
Le but du travail consistait à description complète des particularités
linguistiques et culturelles de la langue professionnelle diplomatique française et
ukrainienne en étudiant les processus de formation et de reproduction de la
terminologie diplomatique. Pour parvenir à ce but, on a défini les tâches suivantes:
systématiser les approches pour définir les concepts de "discours politique",
"terme", "terminologie" et "système de termes"; établir des principales
caractéristiques et fonctions du terme; décrire la théorie des champs
terminologiques; déterminer des principes généraux pour la classification des
termes dans le système de termes; analyser des groupes structurels et lexico-
thématiques de termes diplomatiques; identifier les principaux moyens de
formation d`un système de termes diplomatiques et les particularités linguistiques
et culturelles de la langue professionnelle de la diplomatie; déterminer les
caractéristiques linguistiques et stylistiques des documents diplomatiques;
systématiser les transformations de traduction dans la traduction diplomatique,
ainsi que déterminer les problèmes de traduction de la terminologie diplomatique
et faire une analyse quantitative des transformations de traduction dans la
traduction des documents diplomatiques.
Les systèmes de termes diplomatiques français et ukrainien ont servi d`objet
d`étude. Le sujet de l'étude est les particularités linguistiques et culturelles des
termes français et ukrainien dans le cadre des documents diplomatiques.
 81

On a employé les méthodes de recherche suivantes: les méthodes

descriptives et inductives pour l`étude complexe du système de termes
diplomatiques; les méthodes d'analyse et de synthèse des unités structurelles pour
déterminer les caractéristiques typologiques des termes; une méthode statistique
avec les éléments d'analyse composante et distributive pour étudier les
caractéristiques de la formation et de la reproduction de la terminologie
diplomatique ainsi que pour étudier les transformations de traduction dans les
documents diplomatiques.
Ayant analysé les caractéristiques formelles et structurelles de la
terminologie diplomatique, on a constaté que les principaux groupes lexico-
thématiques sont les noms des documents diplomatiques, les personnes dans le
service diplomatique, les titres, les noms des institutions diplomatiques et
internationales, le vocabulaire juridique international. En outre, l'étude a identifié
les principaux groupes de termes qui causent des problèmes dans la traduction de
la terminologie diplomatique – abréviations, termes-emprunts non assimilés, faux
amis de traducteurs, latinismes, termes polysémantiques et synonymiques.
Au cours de l'étude, on a établi les principaux modes de création de termes:
lexico-sémantique, morphologique, syntaxique et l`emprunt. Le mode le plus
productif est le mode syntaxique. Selon le critère de la structure, les termes à deux
composantes prédominent et selon l'expression par partie du discours, les
substantives prévalent dans le système de termes diplomatiques.
L'étude des particularités linguistiques et culturelles du système de
terminologie diplomatique a montré que la langue de la diplomatie se caractérise
par les moyens d'expression verbaux et non verbaux, l'utilisation de clichés, des
emprunts et des expressions d'origine latine. Au cours de l`analyse linguistique et
stylistique, on a établi qu'au niveau morphologique, les noms, les phrases
complexes et les verbes abstraits sont largement utilisés. Au niveau lexical et
syntaxique, le style est proche du style officiel, mais se distingue par une
terminologie spécialisée, des archaïsmes, des néologismes, des clichés et des
moyens expressifs.
 82

Au cours d'une analyse complexe et quantitative des transformations de

traduction, on a établi que les plus fréquentes en traduction diplomatique sont des
transformations complexes, en raison de la nécessité d'obtenir une équivalence des
documents diplomatiques grâce aux transformations lexicales et grammaticales.
Ainsi, on peut faire la conclusion que les particularités linguistiques,
structurelles et culturelles révélées dans un système des termes diplomatiques
contribueront à l'élaboration de normes pour les termes diplomatiques et
faciliteront le processus de traduction diplomatique et de compilation de
dictionnaires bilingues spécialisés de vocabulaire diplomatique.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Актуальні проблеми розвитку природничих та гуманітарних наук : зб.
матер. Міжнар. наук.практ. конф. (5 груд. 2019 р.) / відп. ред. Зінченко М. О.,
Л. Л. Макарук. Луцьк, 2019. С. 479–481.
2. Алєксєєв А. Я. Зіставна стилістика. Дніпро: Національний горний
університет, 2012. 471 с.
3. Алкаді М. С. А. Дипломатичний підстиль у структурі офіційно-
ділового стилю мови : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог.
наук : спец. 10.02.02 «Російська мова». Дніпро, 1998. 17 с.
4. Артикуца Н. В. Мова права і юридична термінологія.
Київ: Стилос, 2004. 277 с.
5. Бабюк В.А. Навчання мови дипломатії методом вивчення та аналізу
текстів у галузі дипломатії (на матеріалі французької мови). Науковий вісник
Дипломатичної академії України. Київ, 2009. С. 325–330.
6. Баландина Л. А. Язык дипломатии: традиции и современность.
Ростов-на-Дону. 2011. 259 с.
7. Бархударов Л. С. Язык и перевод. Вопросы общей и частной теории
перевода. Москва: Международные отношения, 1975. 324 с.
8. Білодід І. К. Сучасна українська літературна мова: лексика і
фразеологія. Київ: Наукова думка, 1973. 439 с.
 83

9. Бостанджян Л. Коммуникативно-прагматические особенности

дипломатического дискурса. 2015. URL:
http://publications.ysu.am/wpcontent/uploads/2015/02/Bostanjyan_L..pdf (дата
звернення 20.04.2020).
10. Бурячок А. А. Принципи моделювання семантичних полів лексики.
Київ, 1985. С. 41–47.
11. Вахранева Н. А. Обучение переводу дипломатических документов.
Вестник Марийского государственного университета. 2011. С. 35–37.
12. Вдовина О. А. Полиполярность мира и языка дипломатического
общения : Когнитивная лингвистика и лингвокультурология. 2009. С. 39–48.
13. Виноградов В. Общие лексические вопросы. Москва, 2004. 385 с.
14. Вознюк Г. Л. Термінологічна лексика в системі професійного
мовлення: Методичні вказівки. Львів: НУ «Львівська
Політехніка», 2010. 92 с.
15. Волкова Т. А. Дискурсивно-коммуникативная модель перевода.
Москва: Флинта. 2010. 125 с.
16. Гак В. Г. Типология контекстуальных языковых преобразований при
переводе. Москва: Наука, 1988. С. 63–75.
17. Герд А. С. Лингвистические аспекты терминологии. 1980. С. 3–9.
18. Головин Б. Н. Лингвистические основы учения о терминах. Москва:
Высшая школа, 1987. 105 с.
19. Городецкий Б. Термин как семантический феномен.
Москва, 1977. С. 12–16.
20. Гриньов С. В. Про термінологічні аспекти мовної політики.
Термінологічний вісник. №1. 2011. С. 19–27.
21. Гуменюк Б. І. Основи дипломатичної та консульської служби :
навчальний посібник. – Київ: Либідь, 2004. 248 c.
22. Даниленко В. П. Лексико-семантические и грамматические
особенности слов-терминов. Москва: Наука, 1971. 67 с.
 84

23. Дубічинський В., Васенко Л. Деякі аспекти термінознавства у процесі

навчання української мови за професійним спрямуванням.
Харків. 2010. С. 93–97.
24. Д'яков А. Основи термінотворення: семантичні та соціолінгвістичні
аспекти. Київ: Academia, 2004. 220 с.
25. Єрмоленко С. Я. Українська мова : Енциклопедія.
Київ: Укр. енциклопедія, 2000. 752 с.
26. Жайворонок В. В. Увага до сучасної гуманітарної термінології.
Термінологічний вісник. №1. 2011. С. 63–69.
27. Калюжная В. В. Стиль англоязычных документов международных
организаций. Київ: Наукова думка, 1982. 120 с.
28. Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс.
Волгоград: Перемена, 2002. 477 с.
29. Карпенко Ю. Синхронічна сутність лексико-семантичного способу
словотвору. Київ, 1992. С. 3–10.
30. Кащишин Н. Особливості дискурсу та терміносистеми англомовних
дипломатичних документів. Наукові записки [Кіровоградського державного
педагогічного університету імені Володимира Винниченка]: зб. наук. пр.
Кіровоград. 2009. C. 312–316.
31. Квитко І. С. Термін у науковому документі. Львів: Вища школа,
1976. 125 с.
32. Кириллова Т. Д. Особенности дипломатического перевода. 2015. URL:
http://elib.bsu.by/bitstream/123456789/125183/3/Lang_practice_2015.pdf (дата
звернення 20.04.2020).
33. Кияк Т. Аспекти впорядкування термінології. Українська термінологія і
сучасність. №7. Київ. 2007. С. 14–18.
34. Ковалик І. І. Вчення про словотвір. Львів, 1961. 83 с.
35. Комиссаров В. Н. Теория перевода (лингвистические аспекты): Учебн.
для ин-тов и фак. иностр. яз.. Москва: Высшая школа, 1990. 253 с.
 85

36. Корунець І. В. Теорія і практика перекладу (аспектний переклад) :

підручник. – Київ: Нова Книга, 2000. 448 с.
37. Котелова Н. З. Новые слова и словари новых слов.
Москва: Наука, 1983. 223 с.
38. Кочан І. М. Українське термінознавство ХХІ ст. у кваліфікаційних
працях. Термінологічний вісник. №4. 2017. С. 80–92.
39. Крижанівська А., Симоненко Л., Панько Т. Склад і структура
термінологічної лексики української мови. Київ: Наукова думка, 1984. 196 с.
40. Крижко О. А. Особливості терміна як основної одиниці
терміносистеми. Київ, 2008. 67 с.
41. Куньч З. Й., Наконечна Г. В., Микитюк О. Р. Теорія терміна:
конкретизація лексико-семантичних парадигм. Львів, 2018. 180 с.
42. Латышев Л. К. Курс перевода. Эквивалентность и способы её
достижения. Москва: Международные отношения, 1981. 198 с.
43. Левковская К. А. Теория слова, принципы ее построения и аспекты
изучения лексического материала. Москва: Высшая школа, 1962. 203 с.
44. Лейчик В. Терминовведение. Москва, 2007. 256 с.
45. Лингвистический энциклопедический словарь / гол. ред. Ярцева В. Н.
Москва. 1990. 685 с.
46. Лотте Д. С. Образование системы научно-технических терминов.
Москва: Вечер, 1961. 158 с.
47. Максімов С. Є. Практичний курс перекладу (англійська та українська
мови). Київ: Ленвіт, 2006. 157 с.
48. Мацько Л. І. Культура української фахової мови. Київ, 2007. 360 с.
49. Мацько О.М. Дипломатичний підстиль української мови. Наука і
сучасність. Збірник наукових праць Національного педагогічного
університету імені М. П. Драгоманова. Київ: ІЗМН, 1998. С. 194–200.
50. Мацько О.М. Іншомовні слова у дипломатичних текстах. Культура
слова. Вип. 53-54. Київ: НАН України, 2000. С. 143–150.
 86

51. Миньяр-Белоручев Р. К. Теория и методы перевода. Москва:

Московский лицей, 1996. 290 с.
52. Михалюк О. Семантика та прагматика ключової лексики текстів
дипломатичного протоколу. Теоретична і дидактична філологія: зб. наук. пр..
Київ, 2013. C. 292–301.
53. Нагорна Л. Б. Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей
політичної лінгвістики. НАН України; Інститут політичних і
етнонаціональних досліджень. Київ: Світогляд, 2005. 316 с.
54. Нікітіна Ф. Семантичні та словотвірні проблеми сучасної термінології.
Київ, 1978. 32 с.
55. Пазинич О. М. Функціонально-структурні особливості текстів
дипломатичного листування: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.
філол. наук. Київ, 2001. 18 с.
56. Панько Т. І., Кочан І. М., Мацюк Г. П. Українське термінознавство.
Львів, 1994. 216 с.
57. Поліщук Н. Українська дипломатична лексика. Київ, 1994. 154 с.
58. Пономаренко О. Інтердискурсивність як провідна риса дипломатичного
дискурсу. Вісник Нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. Іноземна філологія. № 1.
Київ, 2014. С. 30–35.
59. Реформатський О. Терминология. Москва, 1996. 536 с.
60. Рецкер. Я. И. Теория перевода и переводческая практика: очерки лингв.
теории пер.. Москва: Международные отношения, 1974. 216 с.
61. Романова О. О. Спеціальна лексика української мови як об’єкт
лінгвістичного дослідження: термін і номен. Термінологічний вісник. №1.
2011. С. 55–62.
62. Русанівський В. М. Науково-технічний прогрес і мова. Київ: Наукова
думка, 1978. 195 с.
63. Сагайдак О. П. Дипломатичний протокол та етикет : навчальний
посібник. Київ: Знання, 2005. 239 с.
 87

64. Семёнов А. Л. Основные положения общей теории перевода. Москва:

Изд-во Российского ун-та дружбы народов, 2005. 99 с.
65. Сергеєва М. Ф. Функціонування і розвиток дипломатичної
термінології: автореф. дис. канд. філол. наук. Одеса, 2003. 15 с.
66. Симоненко Л. О. Історична тяглість розвитку української наукової
термінології. Вісник Львівського університету. №64. 2017. С. 320–329.
67. Смирнова О.А. Французский язык в современном мире. Вестник
ННГУ. Н.Новгород: ННГУ, 2004. С. 242–248.
68. Суперанская А. В., Васильева Н. В. Общая терминология: вопросы
теории. Москва: Наука, 1989. 246 с.
69. Терентий Л. М. Дипломатический дискурс как особая форма
политической коммуникации. Вопросы когнитивной лингвистики. № 1.
2010. С. 47−56.
70. Україна і Франція: нариси багатовікової історії відносин / ред. кол.
А. Жуковський, А. Зленко, В. Манжола та ін.
Львів: Світло й тінь, 2001. С.4–36.
71. Уфимцева А. А. Теории «семантического поля» и возможности их
применения при изучении словарного состава языка. Вопросы теории языка в
современной зарубежной лингвистике. Москва, 1961. С. 230–241.
72. Филин Ф. П. О лексико-семантических группах
слов. София, 1967. С. 523–538.
73. Хижняк С. П. Новое в исследовании терминологических систем.
Известия высших учебных заведений. № 1. 2008. С. 92–98.
74. Чепель Н. П. Синтаксические особенности дипломатического текста с
позиции эквивалентности в переводе. Источник. Филологические науки.
Вопросы теории и практики. Тамбов: Грамота, 2017. C. 176–179.
75. Чернявская В. Е. Дискурс власти и власть дискурса: проблемы речевого
воздействия. Москва : Наука, 2006. 136 с.
76. Шейгал Е. И. Семиотика политического дискурса. Москва: ИТДГК
"Гнозис", 2004. 326 с.
 88

77. Шелов С. Д. Термин как основная единица терминологии:

разнообразие определений и единство понимания.
Вопросы языкознания. № 6. 2017. С. 102–114.
78. Якимович Р. Лінгвальна характеристика української дипломатичної
мови в ретроспективі. Вісник Львівського університету. Серія Журналістика.
Вип. 23. Львів, 2003. С. 166–174.
79. A Brief History of Diplomacy: Global Portal for Diplomats. URL:
http://www.ediplomat.com/nd/history.htm (дата звернення 25.04.2020)
80. Baldinger K. Semantic theory. Oxford: Blackwell, 1980. 320 p.
81. Balzac T., Charillon F. Ramel F. Introduction. Histoire et théorie de la
diplomatie. Paris, 2018. P. 7–22.
82. Broglie G. La terminologie de la langue française. 2014. URL:
http://www.academie-francaise.fr/la-terminologie-de-la-langue-francaise (дата
звернення 15.03.2020).
83. Dijk T. A. The Study of Discourse. Discourse as Structure and Process.
London: Sage Publications, 1998. Р. 1–34.
84. Gajda S. Wprowadzenie do teorii terminu. Opole, 1990. 88 с.
85. Gullová S. Mezinárodní obchodní a diplomatický protokol. Praha: Grada
Publishing, 2011. 251 c.
86. Harris Z. Discourse Analysis. New York. 1952. 30 p.
87. Kageura K. The dynamics of terminology. 2002. P. 125-144.
88. Kashchyshyn N. Rituality in Diplomacy. Terminological Embodiment.
Science and Education A New Dimension : Philology, Issue 11.
Budapest, 2013. P. 116-120.
89. Kashchyshyn N. The Role of Terms in the Process of Diplomatic Discourse
Formation. Linguistics Beyond and Within : International Linguistics Conference
in Lublin (Lublin, 14-16 November, 2013). Lublin: John Paul II Catholic
University of Lublin, 2013. P. 56.
90. Luckmann. T. Remarks on the Description and Interpretation of Dialogue.
International Sociology. Vol. 14. 1999. P. 151–162.
 89

91. Muegge U. Why manage terminology? Ten Quick Answers’. 2006. URL:
http://www.lisa.org/globalizationinsider/2007/07/uwes_article.html (дата
звернення 15.03.2020)
92. Observatoire de la langue française. URL: www.francophonie.org (дата
звернення 05.04.2020).
93. Perelman Ch. A New Rhetoric: A Treatise on Argumentation. Paris: Univ.
of Notre Dame Press, 2000. 566 p.
94. Rondeau G., Felber H. Textes choisis de terminologie. Fondements
théoriques de la terminologie. Quebec: GirsTerm, 1981. 334 p.
95. Sauberer G. There Is No Knowledge Without Terminology. Systemics,
cybernetics and informatics. Vol. 9. Vienna, 2015. P. 56–60.
96. Scott N. Ambiguity Versus Precision: The Changing Role of Terminology in
Conference Diplomacy. Malta: DiploProjects, 2001. P. 153–162.
97. Schiffrin D. In Other Words: Variation in reference and narrative.
Cambridge, 2006. 312 p.
98. Tiersma P. M. Legal Language. Chicago : University of Chicago
Press, 1999. 314 p.
99. Trier H. Der deutche Wortschatz im Sinnbezirk des Verstandes.
Heidelberg, 1931. 397 p.
100. Villar C. Le discours diplomatique. Paris: L’Harmattan Éditeur, 2006. 301 p.
101. Vinay, Jean-Paul, and Jean Darbelnet. Comparative Stylistics of French and
English: a Methodology for Translation. Philadelphia: John
Benjamins, 1995. 331 p.
 90

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Заява Ніколя де РІВ’ЄРА, постійного представника Франції при ООН
Рада Безпеки. 2020. URL: https://ua.ambafrance.org/Franciiya-ii-Niimechchina-
doklali-zusil-abi-privnesti-novu-dinamiiku-u (дата звернення 21.04.2020).
2. Заява пана Жана-Іва Ле Дріана міністра Європи та закордонних справ.
2019. URL: https://ua.ambafrance.org/ZAYAVA-PANA-ZHANA-IIVA-LE-
DRIIANA-MIINIISTRA-IEVROPI-TA-ZAKORDONNIH-SPRAV
(дата звернення 21.04.2020).
3. Заява у зв’язку з п’ятою річницею незаконної анексії Криму. 2019.
URL: https://ua.ambafrance.org/Zayava-u-zv-yazku-z-p-yatoyu-riichniceyu-
nezakonnoyi-aneksiiyi-Krimu (дата звернення 21.04.2020).
4. Зустріч міністра Жан-Ів Ле Дріана з його українським колегою. 2018.
URL: https://ua.ambafrance.org/Zustriich-miiniistra-ZHan-IIv-Le-Driiana-z-jogo-
ukrayins-kim-kolegoyu (дата звернення 21.04.2020).
5. Зустріч міністрів закордонних справ країн G7 (Дінар-Сен Мало 5-6
квітня 2019 р.). URL: https://ua.ambafrance.org/Zustriich-miiniistriiv-
zakordonnih-sprav-krayin-G7-Diinar-Sen-Malo-5-6-kviitnya (дата звернення
21.04.2020).
 91

6. Президент Французької Республіки вітає обмін полоненими, що

відбувся сьогодні між Росією і Україною. 2019. URL:
https://ua.ambafrance.org/Prezident-Francuz-koyi-Respubliiki-viitaie-obmiin-
polonenimi-scho-viidbuvsya-s (дата звернення 21.04.2020).
7. Спільна заява Міністра Європи та Закордонних справ Жана-Іва Ле
Дріана і німецького Міністра Закордонних справ Хайко Мааса. 2019. URL:
https://ua.ambafrance.org/Spiil-na-zayava-Miiniistra-IEvropi-ta-Zakordonnih-
sprav-ZHana-IIva-Le-Driiana (дата звернення 21.04.2020).
8. Спільна заява міністрів закордонних справ Франції і Німеччини. 2020.
URL: https://ua.ambafrance.org/Spiil-na-zayava-miiniistriiv-zakordonnih-sprav-
Franciiyi-ii-Niimechchini (дата звернення 21.04.2020).
9. Спільне комюніке Президента Французької республіки Емманюеля
Макрона і федерального Канцлера Німеччини Ангели Меркель стосовно
ситуації на сході України за підсумками зустрічі з Президентом України
Петром Порошенком. 2018. URL: https://ua.ambafrance.org/Spiil-ne-
komyuniike-Prezidenta-Francuz-koyi-respubliiki-Emmanyuelya-Makrona-ii (дата
звернення 21.04.2020).
10. Телефонна розмова Президента Французької Республіки з
Президентом України. 2019. URL: https://ua.ambafrance.org/Telefonna-
rozmova-Prezidenta-Francuz-koyi-Respubliiki-z-Prezidentom-Ukrayini (дата
звернення 21.04.2020).
11. Угода про асоціацію України з ЄС. 2014. URL: https://eur-
lex.europa.eu/legal-content/FR/TXT/PDF/?
uri=CELEX:22014A0529(01)&from=EN (дата звернення 21.04.2020).
12. Узгоджені підсумки – Паризький саміт в Нормандському форматі.
2019. URL: https://ua.ambafrance.org/Uzgodzhenii-piidsumki-Pariz-kij-samiit-v-
Normans-komu-formatii-9-grudnya-2019 (дата звернення 21.04.2020).
13. Україна - Відповідь речниці МЄЗС на запитання під час брифінгу у
міністерстві (Париж, 09 липня 2019 року). URL:
 92

https://ua.ambafrance.org/Ukrayina-Viidpoviid-rechnicii-MIEZS-na-zapitannya-
piid-chas-brifiingu-u-4871 (дата звернення 21.04.2020).
14. ABC de la diplomatie. URL:
https://www.eda.admin.ch/dam/eda/fr/documents/publications/GlossarezurAussen
politik/ABC-Diplomatie_fr.pdf (дата звернення 07.02.2020).
15. Communiqué - Entretien du Président de la République avec le Président de
la République d’Ukraine. 2019. URL: https://ua.ambafrance.org/Communique-
Entretien-du-President-de-la-Republique-avec-le-President-de-la (дата звернення
21.04.2020).
16. Communiqué conjoint du Président de la République française, Emmanuel
Macron, et de la Chancelière fédérale d’Allemagne. 2018. URL:
https://ua.ambafrance.org/Communique-conjoint-du-President-de-la-Republique-
francaise-Emmanuel-Macron-et (дата звернення 21.04.2020).
17. Conclusions agréées - Sommet de Paris en format « Normandie ». 2019.
URL: https://ua.ambafrance.org/Conclusions-agreees-Sommet-de-Paris-en-format-
Normandie-9-decembre-2019 (дата звернення 21.04.2020).
18. Déclaration concernant le 5ème anniversaire de l’annexion illégale de la
Crimée. 2019. URL: https://ua.ambafrance.org/Declaration-concernant-le-5eme-
anniversaire-de-l-annexion-illegale-de-la-Crimee (дата звернення 21.04.2020).
19. Déclaration conjointe de M. Jean-Yves Le Drian, ministre de l’Europe et
des Affaires étrangères et de M. Heiko Maas, ministre allemand des Affaires
étrangères. 2019. URL: https://ua.ambafrance.org/Ukraine-Declaration-conjointe-
de-M-Jean-Yves-Le-Drian-ministre-de-l-Europe-et (дата звернення 21.04.2020).
20. Déclaration conjointe des ministres des affaires étrangères français et
allemand [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
https://ua.ambafrance.org/Declaration-conjointe-des-ministres-des-affaires-
etrangeres-francais-et.
21. Déclaration de M. Jean-Yves Le Drian ministre de l’Europe et des affaires
étrangères. 2020. URL: https://ua.ambafrance.org/DECLARATION-DE-M-JEAN-
 93

YVES-LE-DRIAN-MINISTRE-DE-L-EUROPE-ET-DES-AFFAIRES (дата
звернення 21.04.2020).
22. Entretien de M. Jean-Yves Le Drian avec son homologue. 2018. URL:
https://ua.ambafrance.org/Entretien-de-M-Jean-Yves-Le-Drian-avec-son-
homologue-Paris-5-fevrier-2018 (дата звернення 21.04.2020).
23. Intervention de M. Nicolas de Rivière, représentant permanent de la France
auprès des Nations unies. Conseil de sécurité. 2020. URL:
https://ua.ambafrance.org/Ukraine-France-et-Allemagne-mobilisees-pour-une-
resolution-du-conflit (дата звернення 21.04.2020).
24. Le Président de la République salue l’échange de prisonniers intervenu
aujourd’hui entre la Russie et l’Ukraine. 2019. URL: https://ua.ambafrance.org/Le-
President-de-la-Republique-salue-l-echange-de-prisonniers-intervenu-aujourd
(дата звернення 21.04.2020).
25. Lexique des termes juridiques. Paris: Éditions Dalloz, 2012. 968 p.
26. Ministérielle affaires étrangères (Dinard-Saint Malo 5-6 avril 2019). URL:
https://ua.ambafrance.org/Ministerielle-affaires-etrangeres-Dinard-Saint-Malo-5-6-
avril-2019 (дата звернення 21.04.2020).
27. Ukraine - Extrait du point de presse de la porte-parole (Paris, 09/07/2019).
URL: https://ua.ambafrance.org/Ukraine-Extrait-du-point-de-presse-de-la-porte-
parole-Paris-09-07-2019 (дата звернення 21.04.2020).
28. UNTerme: base de données terminologique multilingue des Nations Unies.
URL: https://unterm.un.org/unterm/portal/welcome (дата звернення 10.02.2020).
 94

Додаток А

Схематичне представлення політичного дискурсу та його перетинів з

іншими дискурсами
 95

Додаток Б

Діаграма співвідношення структурних типів дипломатичних термінів

 96

Додаток В

Діаграма співвідношення частин мови у дипломатичній терміносистемі

 97

Додаток Г
 98

Діаграма співвідношення перекладацьких трансформацій при

дипломатичному перекладі (на матеріалі текстів дипломатичних
документів посольства Франції в Україні)

Додаток Д
 99

Вибірка проаналізованих дипломатичних термінів

 100

1. Абсолютна відповідальність 60. Гаряче переслідування 118. Експансія

2. Автаркія 61. Генеральна Асамблея ООН 119. Експатріація
3. Автократія 62. Генеральний секретар ООН 120. Екстрадиція
4. Агреман 63. Генеральна угода з тарифів та 121. Екстемізм
5. Агресія торгівлі (ГАТТ) 122. Ембарго
6. Ad interim, par interim 64. Геноцид 123. Емігрант
7. ad referendum 65. Геополітика 124. Емісар
8. ad hoc 66. Глава держави 125. Ерга омнес
9. Ад’юдикація 67. Глава уряду 126. Естопель
10. Акламація 68. Глобалізація 127. Головні органи ЄС
11. Акредитувати 69. Група семи 128. Європейський економічний союз
12. Акреція 70. Гуманітарна інтервенція 129. Європейський банк реконструкції
13. Альтернат 71. Даунінг стріт і розвитку (ЄБРР)
14. Альтернативна колізійна норма 72. Дебеляція 130. Закон доміцилію
15. Альянс 73. Дезавуювання 131. Закони та звичаї війни
16. Анексувати 74. Декларація 132. Застереження
17. Ангарія 75. Деколонізація 133. Зовнішньополітична інформація
18. Анклав 76. De lege ferenda 134. Зона безпеки
19. Анулювати 77. De lege lata 135. Зона вільної торгівлі
20. Аншлюз 78. Делікт 136. Іммігранти
21. Апатрідизм 79. Делімітація кордонів 137. Імперативна норма
22. Апостіль 80. Демаркація кордону 138. Імперіум
23. Арбітраж міжнародний 81. Демарш 139. Імунітет держави
24. Аташе 82. Демілітаризація 140. Інкорпорація
25. Архіви дипломатичні 83. Демілітаризована зона 141. Інтервенція
26. Аудієнція дипломатична 84. Демпінг 142. Інтернування
27. Аутентичний текст 85. Денонсація 143. Інтернунцій
28. Без’ядерна зона 86. Депеша 144. Інтерцесія
29. Без’ядерний статус 87. Депозитарій 145. Інтра вірес
30. Берегове право 88. Депонування 146. Казус беллі
31. Бенілюкс 89. Держава прапору 147. Казус федеріс
32. Бойкот 90. Де-факто 148. Капітулювати
33. Bona fides 91. Джентльменська угода 149. Клаузула про незмінність
34. Борг міжнародний 92. Дипломат обставин
35. Бустаманте кодекс 93. Дипломатична мова 150. Комюніке
36. Брифінг 94. Дипломатичне листування 151. Конвенція
37. Валютне застереження 95. Дипломатичне представництво 152. Кондомініум
38. Ввічливість міжнародна 96. Дипломатичний корпус 153. Конкордат
39. Версальський мирний договір 97. Дипломатичний паспорт 154. Консенсус
40. Версальсько-Вашингтонська 98. Дипломатичний притулок 155. Консул
система 99. Дипломатичний церемоніал 156. Консульська легалізація
41. Вето 100. Дипломатичні відносини 157. Консульський округ
42. Взаємність 101. Дипломатичні переговори 158. Консульський патент
43. Виключна економічна зона 102. Дипломатичні привілеї та 159. Консульський щит
44. Віденський конгрес 1814-1815 імунітети 160. Консульські ранги
45. Відклична грамота 103. Дипломатія багатостороння 161. Континуїтет
46. Відкрите море 104. Дисмисл 162. Контрибуція
47. Відомство закордонних справ 105. Діаспора 163. Контроферта
48. Віза дипломатична 106. Добрі послуга 164. Конфедерація
49. Візити державні 107. Договори міжнародні 165. Конференція дипломатична
50. Візити дипломатичні 108. Доктрини зовнішньополітичні 166. Конфронтація
51. Візитна картка 109. Доктрина Естради 167. Кувертна картка
52. Військовополонені 110. Доктрина Інкорпорації 168. Кур’єр дипломатичний
53. Вільне місто 111. Доктрина Кальво 169. Лакуна
54. Вірчі грамоти 112. Доктрина осілості 170. Lex mercatoria
55. Віце-консул 113. Домініум 171. Ліга націй
56. Воєнна необхідність 114. Дуайєн 172. МАГАТЕ
57. Вступити у силу 115. Егіда 173. Меморандум
58. Гарантії міжнародні 116. Екзекватура 174. Міждержавний банк
59. Гармонізація законодавства 117. ex aequo et bono реконструкції і розвитку (МБРР)
 101

175. Міжнародний арбітражний суд 231. Резолюція 292. amender

176. Міжнародний валютний фонд 232. Репарації 293. amnistie
(МВФ) 233. Репатріація 294. animo
177. Міжнародний Комітет Червоного 234. Res communis 295. annexer
Хреста 235. Res nullius 296. annihilation
178. Міжнародні міжурядові 236. Рес юдіката 297. apatride
організації 237. Rebus sic stantibus (лат.) 298. a posterior
179. Місія 238. Референс 299. apostille
180. Мовчазна згода 239. Саміт 300. approche par thèmes
181. Модус вівенді 240. Санкції 301. appropriation
182. Модус проседенді 241. Сепаратизм 302. apposition
183. Мораторій 242. Сецесія 303. arbitrage
184. Натуралізація 243. Співдружність 304. atelier
185. Національний режим 244. Справедливості принцип 305. arrête-loi
186. Невтручання 245. Старшинство дипломатичне 306. asile politique
187. Нейтралізація 246. Статус 307. attaché
188. Нейтралітет 247. Статус-кво 308. autonomisation
189. Некомбатанти 248. Статут ООН 309. bannissement
190. Нонліквет 249. Суверенітет держави 310. banque européenne pour la
191. Нота дипломатична 250. Status quo post antebeium reconstruction et le développement
192. Нунцій 251. Status quo post belum 311. belligérant
193. Нюрнберзький процес 252. Транш 312. Benelux
194. Ne varietur (не підлягає зміні) 253. Ультиматум 313. bien public mondial
195. Обітер діктум (муж іншим) 254. Факультативний протокол 314. bleus budgétaires
196. Обмін нотами 255. Хартія 315. bona fide
197. Окупація військова 256. Холодна війна 316. brevetabilité
198. Олігархія 257. Чорноморське економічне 317. BRIC
199. Опіка міжнародна співтовариство (ЧЕС) 318. Bureau consultatifs
200. Оптація 258. Шенгенська конвенція 1990 interorganisations
201. Організація з безпеки та 259. Юрисдикція 319. Cadre d`une convention
співробітництва в Європі (ОБCЄ) 260. Юс Натуралум 320. calendrier
202. Організація Об’єднаних Націй 261. Le Chiffre 321. capacité à faire face
203. Організація Об’єднаних Націй з 262. Gymnich 322. captivité
питань освіти, науки і культура 263. Nonce 323. carrière diplomatique
204. Організація 264. Maroquin 324. cartel d`échange des prisonniers de
північноатлантичного договору 265. Antici guerre
205. Офшорна зона 266. Mertens 325. catégories de rattachement
206. Пакт 267. Ministre plénipotentiaire 326. cercle diplomatique
207. Пам’ятна записка 268. Mémorandum d’entente 327. cérémonial diplomatique
208. Парафування 269. Valise 328. cession
209. Паризький клуб 270. Abaissement d`échelon 329. cessionnaire territorial
210. Паритет 271. Abdication/abdiquer 330. changement de camp
211. Персона грата 272. A bon droit 331. chancelier
212. Персона нон грата 273. Absoudre 332. chargé d`affaires
213. Плебісцит 274. abstention 333. charte
214. Повірений у справах 275. accaparement de terres 334. chef de mission
215. Посланник 276. accessibilité 335. ci-après désigné
216. Посол 277. acceptation 336. co-imperium
217. Правонаступництво держав 278. accord global 337. coalition
218. Преамбула 279. accords de Schengen 338. cobelligérante
219. Прелімінарний договір 280. ad interim 339. cocontractant
220. Прерогатива 281. adossement 340. cohérence de l`action internationale
221. Преференції 282. adosseur 341. colonisation
222. Прецедент 283. a contrario 342. conduite en sous-main
223. Притулок 284. actes-règles 343. conseiller pour les affaires politique
224. Пролонгація 285. affinitaire 344. corps diplomatique
225. Промульгація 286. agression 345. construction de l’État
226. Протокол 287. aide-mémoire 346. contre-rapport
227. Рада Безпеки ООН 288. alerte professionnelle 347. communauté de Etats indépendants
228. Рада Європи (РЄ) 289. alliés 348. communauté économique
229. Ратифікація 290. alternat européenne
230. Редемаркація 291. ambassadeur 349. compendium
 102

350. complot 402. envoyé itinérant 456. orateur principal

351. compromise 403. État-charnière 457. ordre du jour
352. Conseil de l`Europe 404. État défaillant 458. organisation-cadre
353. Considérants 405. État failli 459. paix froide
354. Consul honoraire 406. État fragile 460. panoplie
355. Consulat 407. Etat mandataire 461. paritarisme
356. Contiguїté 408. Es-qualités 462. partenaire en second
357. Continuité de l`Etat 409. Fac-similé 463. partenaire principal
358. Contrainte armée 410. fédération 464. partenariat judicieux
359.Contre-mémoire 411. façonnage d’image 465. passe-partout
360. Convention préliminaire 412. façonneur d’image 466. pilote
361. Convention sur les privilèges et 413. faire-savoir 467. plaidoyer
immunités diplomatiques des Nations 414. fauteur de guerre 468. planification
Unies 415. fauteur de troubles 469. point d`enregistrement
362. course au visa 416. financement incitatif 470. point de clivage
363. cooptation 417. force de sécurité civile 471. point de contrôle
364. correspondance consulaire 418. fragmentation du territoire étatique 472. point de presse
365. cybermilitant 419. garantie collective 473. point récurrent
366. debellatio 420. généralisation 474. politique de l`inaction
367. déclaration d’Independence 421. gestion de crise 475. politique des petits pas
368. démondialisation 422. gouvernance 476. poste de contrôle
369. de facto 423. grand marchandage 477. pouvoir alimentaire
370. de jure 424. guichet unique 478. pouvoir de contraindre
371. délègue 425. Haut-Commissariat 479. pouvoir de convaincre
372. délibération 426. haute mer 480. pouvoir intelligent
373. de lege ferenda 427. habillage humanitaire 481. programme d’action
374. de lege lata 428. habillage onusien 482. ralliement opportuniste
375. délit 429. habilitation 483. reconstruction de l’État
376. démarcation 430. homodoxe 484. rééquilibrage
377. démarche 431. homologuer 485. réfugié de la mer
378. démembrement de l`Etat 432. hostilités 486. règle de caducité
379. démilitarisation du territoire 433. hydrostratégie 487. regroupement d`enjeux
380. dénaturaliser 434. immédiate international 488. relance
381. dénucléarisation 435. immixtion 489. remue-méninges
382. développement durable 436. immunité 490. renforcement des capacités
383. deuxième secrétaire 437. indifférence à la couleur de peau 491. résilience
384. diplomatie d’entreprise 438. inauguration de la conférence 492. revenant
385. diplomatie d’influence 439. instructions 493. réunion
386. diplomatie démultipliée 440. instruire 494. réunion-bilan
387. diplomatie multilatérale 441. intégration 495. réunion de démarrage
388. diplomatie en ligne 442. internonce 496. réunion préparatoire
389. diplomatie par procuration 443. journaliste embarqué 497. scénario tendanciel
390. discrimination positive 444. laboratoire d’idées 498. séance en ateliers
391. doctrine 445. manifestation parallèle 499. stratégie de présence minimale
392. doyen 446. meilleures pratiques 500. stratégie de retrait
393. droit souple 447. mémorandum d’entente 501. stratégie de stabilisation
394. droits patrimoniaux traditionnels 448. mettre sur liste noir 502. stratégie de post-conflit
(DTP) 449. mise au pilori 503. test de discrimination
395. durabilité 450. mise en commun 504. transfert de politiques publiques
396. égalité diplomatique 451. mise en récit 505. transfert illégal
397. égalisateur de puissance 452. mission de surveillance et de 506. transfert humanitaire
398. émarger contrôle 507. voisinage mondial
399. enquête d`irréprochabilité 453. note blanche 508. zone d`urgence migratoire
400. éreintage 454. note libre 509. zone sécurisée
401. enclave 455. obligation de rendre compte 510. zone dénucléarisée