Всесвітліший отче ректоре, дорогі у христі брати, Слава Ісусу Христу!

Дякуючи Богові ми дійшли до М’ясопусної неділі, зупинившись на останній зупинки перед

вступом до Великого посту. Свята Церква присвячує цей день спогадові прийдешнього для
всіх нас Страшного Суду Божого. Євангельське читання, яке ми чули, описує нам грізну
картину устами самого Судді – Господа нашого Ісуса Христа. Церква подає це Євангеліє, щоб
через нього показати важливість та кінцеву мету події, до якої провадить нас Великий піст.
Готуючись до Пасхи Христової – урочистого вшанування хресної смерті і славного
воскресіння Ісуса Христа, ми одночасно готуємося до власного воскресіння, переходу від
земного життя до вічності – Царства Небесного.
Страшне, приголомшливе і разом з тим величне видовище виникне колись при кінці нашого
людства. Це буде остаточне торжество добра і правди! Ми найчастіше підкреслюємо
невідворотність покарання за гріхи. Так, нерозкаяні грішники матимуть заслужену відплату.
Але для людського роду це радісний день – день перемоги добра над злом, правди – над
неправдою. Все людство і всі ми будемо неминуче присутні там, – і не простими, сторонніми
спостерігачами, а неодмінними його учасниками. Кожен з нас постане там як підсудний,
проте не обов’язково засуджений. Це буде Божий Суд, а це означає – справедливий суд, суд
безсторонній, де ніхто не буде мати покровителя, чи захисника, не буде мати привілегій чи
світського авторитету. Кожен від своїх справ або уславиться, або посоромиться. Тут, на землі,
ми часто вводимо в оману інших і самих себе і видаємося кращими, ніж ми є насправді. А
там з усіх спаде покривало лицемірства й облуди, і ми постанемо перед лицем Правди Божої
такими, які ми є насправді, за суттю свого морального життя. Там уже немає покаяння, і
володарює істинна справедливість.
Від кожного з нас вимагатиметься докладний звіт за все наше земне життя, за кожну його
мить – звіт не лише за діла і слова, а й за найпотаємніші думки і почуття. Жоден таємний
помисел, жодна прихована брехня, як би ретельно ми її не таїли навіть від самих себе, – ніщо
не сховається від всевидіння Божого. Слово Боже і власна совість – ось хто буде
обвинувачувати нас на цьому суді, – звинувачувати невблаганно і неупереджено
Водночас наука Ісуса Христа про Страшний суд відкриває нам неначе другу сторону медалі.
Тобто пропонує нам поглянути й переглянути нашу любов до Бога через любов ближнього,
діла любові й милосердя ближнім. Ті, які, власне, і є виявом нашої любові до Бога. Бо, як
навчає Христос, все, що ми робимо нашим ближнім - в дусі любові і милосердя, ми робимо
Йому Самому, виявляємо на ділі свою любов до Нього: „Усе, що ви зробили, одному з Моїх
найменших братів, ви Мені зробили” (Мт. 25:40).

Була неділя. Батьки вернулися після Служби Божої додому. Мати на кухні готувала обід.
Син сидів за столом у своїй кімнаті і записував свої постанови на Великий піст: „Коли
побачу когось, хто потопає, відразу кинуся у воду і витягну його з води. Якщо загориться
будинок, виноситиму із вогню дітей. Коли трапиться землетрус, без жодного страху піду
серед будинків, що валяться, рятувати людей із-під завалів. А потім все своє життя
присвячуватиму бідним усього світу”. Через хвилину пролунав голос мами: „Сину, будь
такий добрий, піди до крамниці і купи хліба”. На що син із докором відповів: „Мамо, а хіба
ти не бачиш, що на дворі падає дощ?”

Скільки ж подібних нагод здобути собі ласку й дар спасіння дає нам Бог у житті, але чи ми
вміємо їх розпізнати і використати!

Роздумуючи про власну долю на Страшному Суді, ми заспокоюємо себе словами: «Бог є
любов, отже, судити нас буде любов Божа». Однак твердження: «Бог є любов» може
перетворитися з надії на звинувачення: Бог перебуває в мені настільки, наскільки я
наповнений любов’ю.
Частина людей на страшному суді запитає: «Чому Ти відкинув мене, Господи?» У відповідь
Син Божий подивиться на них очима «непоміченого» жебрака і скаже: «Бо Бог є любов».

Подивиться очима забутого і викресленого з пам’яті друга дитинства, що став наркоманом

або сів до в’язниці і скаже: «Бо Бог є любов».

Очима голодної дитини або багатодітної матері, очима хворих, зраджених, зранених життям,
що траплялися нам на життєвому шляху та скаже: «Бо Бог є любов».

Своєю наукою про Страшний суд Ісус не має жодного наміру лякати нас вічними карами і
муками. Ні. Але вказує нам на важливість нашої міцної віри й довіри Богові та Його Слову, а
також заповіді любові до ближнього, діл милосердя. Й закликає відповідально до цього
поставитися, бути завжди готовими на прихід Христа. І таким чином могти - без перешкод -
увійти в Царство Небесне. Адже ніхто з нас не знає, коли саме Бог покличе нас із цього
земного життя до життя вічного: „Тому і ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї
години, про яку ви й не думаєте” (Мт. 24:44). Бо той, хто щиро кається і вірить у Христа й,
при цьому, творить милосердя ближнім, той в нагороду отримає прощення своїх гріхів та
провин, звільнення від різних проклять, немочей і хвороб - душі і тіла. Іншими словами,
отримає милосердя від Бога у вічності, неймовірну й невимовну радість вічного життя у
Царстві Небесному: згідно слів Ісуса Христа: „Блаженні милосердні, бо вони зазнають
милосердя” (Мт. 5:7).

Розповіддю про Страшний суд Ісус також навчає, що людина способом свого земного життя,
по суті, сама і визначає собі долю по смерті, у вічності. Сама є суддею собі. А от правдиві
діла, які свідчать про її віру, себто діла любові й милосердя є її захисником на Божому суді.
То голос сумління людської душі сам визначить її місце у вічності - відповідно до її віри та
тих діл, які людина зробила за земного життя. І, як пише св. апостол Павло: „Кожний з нас
сам за себе дасть відповідь Богові”

Мясопусна неділя – це час, коли ми згадуємо слова апостола Павла, який нагадує нам, що
наша боротьба не з плоті та крові, а з духовними силами темряви. Сьогодні, коли ми
збираємося на початку цього благочестивого періоду, нехай наше серце буде наповнене
вірою, надією та любов'ю.

Просімо в наших молитвах Христа, щоб постійно зміцнював нас у нашій вірі й довірі до
Нього, до Його Слова. Й допомагав завжди мати покаянне і смиренне серце та бути готовими
робити вчинки добра і милосердя ближнім. Тобто всіляко сприяв нам у тому, що хвилини
нашої смерті стануть для нас ключем, яким зможемо відчинити собі двері Царства
Небесного.