Вівісе́кція (від лат.

vivus — живий і sectio — розсічення) — операція, проведена для

експериментальних цілей на живому організмі, як правило, тварини з центральною нервовою
системою, для перегляду внутрішньої структури життя. Цей термін з'явився у 1880-х роках і
використовувався для негативного опису експериментів на живих тваринах організаціями, які
виступають проти цього, тому він рідко використовується вченими на практиці.

Прихильники використання тварин у дослідах стверджують, що практично всі досягнення в

медицині XX століття якимось чином залежали від дослідів тварин. Інститут досліджень
лабораторних тварин Національної академії наук США стверджує, що досліди на тваринах не
можуть бути замінені навіть складними комп'ютерними моделями, які не здатні змоделювати
надзвичайно складні взаємодії молекул, клітин, органів, тканин, організмів та довкілля.
Організації за права тварин ставлять під питання необхідність і законність дослідів на тваринах,
стверджуючи, що вони жорстокі і деякі процеси, які проходять у тварин, не можуть надійно
передбачити ефекти у людей, що деякі з дослідів застаріли, що витрати перевищують прибутки,
або що тварини мають невід'ємне право не бути використовуваними в експериментах або не
отримувати шкоди в ході експериментів.

Суперечки навколо дослідів на тваринах сягають XVIII століття. 1655 року захисник галенічної
фізіології Едмунд О'миру та інші стверджували, що біль під час експериментів робить результати
недостовірними, оскільки фізіологія тварин сильно залежить від болю. Також висловлювалися
заперечення з позиції етики - про те, що благо людини не виправдовується шкодою тварин.
Захисники дослідів стверджували, що досліди необхідні прогресу в медицині та біології. Клод
Бернар, відомий, як «принц вівісекції» і батько фізіології писав у 1865 році: «наука про життя — це
чудова і яскрава зала , потрапити в яку можна лише через велику, брудну кухню»

1822 року британський парламент ухвалив перший закон на захист тварин, а 1876 року — перший
закон про досліди на тваринах. Закон підтримав Чарльз Дарвін( засновник "теорії еволюції"), який
писав Рею Ланкестеру ( британському зоологу) в березні 1871: «ти питав моє ставлення до
вивісекції. Я цілком згоден, що вона виправдана для досліджень з фізіології, але не заради
огидної цікавості. Ця тема лякає мене. І я більше не скажу жодного слова, інакше не зможу спати
сьогодні вночі».

Противник дослідів філософ Том Ріган вважає, що тварини є «суб'єктами життя», мають моральні
права, а їхнє життя безцінне. Однак Ріган стверджує, що з позиції етики є різниця між убивством
людей та тварин. Тому, на його думку, задля збереження життя людей припустимо вбивати
тварин. Філософ Бернард Роллін стверджує, що люди не мають прав на тварин і тому
неприпустимо використовувати тварин у своїх цілях, що не приносять користь самим тваринам.
Філософ Пітер Сінгер, ґрунтуючись на концепції утилітаризму( напрям у етики, за яким моральна
цінність поведінки чи вчинку визначається його користю), не бачить обґрунтування заподіяння
страждань тваринам задля користі людини.