Виникнення природничих наук в стародавньому Римі

Серед мислителів Давнього Риму, передусім, слід назвати філософа Тита

Лукреція Кара (95—55 рр. до н.е.) — послідовника Демокріта й Епікура. У
поемі «Про природу речей» Лукрецій Кар викладає основи атомного вчення і
наголошує, що з руху атомів у просторі виникають усі явища і стани природи,
що «речам неможливо з нічого виникнути і, народившись, у ніщо
перетворитися». Він зазначав, що живі істоти самочинно виникли із землі під
впливом вологи і сонячного тепла, при цьому не гармонійні, не пристосовані
особини гинули, а ті, що могли нормально існувати, — розмножилися. Лукрецій
Кар висловив припущення про мінливість живих істот під впливом природних
факторів.

На основі власних спостережень і даних 144 римських і 327 іноземних

авторів (приблизно 2000 томів) Гай Пліній Старший (23—79 рр. н.е.) підготував
37-томну «Природну історію», у якій навів дані з ботаніки, зоології, фізіології,
медицини, географії, мінералогії. Пліній зібрав величезну кількість витягів з
прочитаних ним античних творів, більша частина яких не збереглися до нашого
часу. Хоча критичне відчуття Плінія далеко поступалося його працездатності,
твір був звичайним зібранням цікавих, часто неправдоподібних оповідей, та все
ж він є важливим джерелом для судження про рівень знань і уявлень давніх
римлян про природу. Праця Плінія одержала широке визнання і протягом тисячі
років слугувала основним джерелом відомостей про природу [13,3].

Практичні потреби сільського господарства та медицини стимулювали

інтерес до спеціального вивчення рослин, тварин і людини.

Однією з перших книжок, присвячених визначенню корисних для

медицини рослин, був твір Діоскорида (1 ст. н.е.), який мав великий вплив на
ботаніків наступних століть. У його коротких і досить точних описах рослин
зазначаються місця їх поширення і походження [1,14].

Відомі дослідження в галузі медицини, анатомії і фізіологи належать

видатному давньоримському лікарю і природодосліднику Клавдію Галену (130-
200 рр. н.е.). Будучи лікарем у школі гладіаторів, а пізніше — придворним
лікарем у Римі, він анатомував трупи, робив розтини тварин, ставив досліди з
метою пізнання будови і функцій основних систем органів. Гален вивчав
анатомію овець, биків, свиней, собак, ведмедів. Він зауважив подібність у
будові тіла людини і мавп. Маленька мавпочка м’якоті .(Масаса Іуігапа) —
єдиний вид європейських мавп — у часи Галена була дуже поширена в
південно-західній Європі. Вона слугувала для вченого основним об'єктом
вивчення м'язової системи, кісток, суглобів. Гален уперше виявив доцентрові й
відцентрові нервові волокна; вказав на зв'язок між будовою і функцією органа,
між організацією тварин та способом їхнього життя, пояснюючи це як вияв
вищого розуму. Учений заклав не лише основи фізіології, а й заснував науку
про дію ліків — фармакологію. До складу виготовлених ним ліків одночасно
могло входити 60 речовин. І досі ліки рослинного походження називають
«галеновими препаратами». Згідно з релігійними уявленнями Гален розвинув
думку про те, що кожен орган людського тіла був досконало створений з метою
виконання наперед передбачуваної функції. Ця обставина сприяла закріпленню
авторитету Галена в середньовічній християнській Європі. Жодна з описаних
Галеном деталей будови тіла не підлягала, перевірці. Його роботи вважалися
непогрішними, і всі його помилки повторювалися в наступні часи аж до епохи
Відродження. Галеном завершується коло натурфілософських ідей і наукових
досягнень античного світу, що разом з іншими духовними цінностями
становлять скарбницю людських знань.

З давніх часів бере свій початок історія зоопарків. На відміну від

сучасних, які є центрами науково-дослідницької роботи, античні попередники
зоопарків мали на меті, насамперед, розваги. У Давньому Римі був побудований
віварій для утримання тисяч екзотичних тварин — слонів, носорогів, левів,
антилоп, крокодилів, страусів, які використовувалися на аренах цирків.
Грандіозний віварій мав систему просторих вигулів, парків, ставів. Через нього
проходила велика кількість звірів, рептилій і птахів, які постійно гинули на
кривавих виставах, а їм на зміну з різних країн привозили все нових і нових
тварин. При храмах та в маєтках вельмож створювалися пишні сади, що були
справжніми ботанічними колекціями. Саме в цих розкішних звіринцях і садах
природодослідники могли ознайомитися з видовим різноманіттям фауни і
флори величезної Римської імперії.