1. Фізіологія праці. Поняття про працю і роботу. Форми трудової діяльності.

Категорії праці за
енерговитратами організму. (Sonya)

2. Фізіологічні зміни під час фізичної праці нервової, дихальної,

м’язової, серцево-судинної систем, крові. (Igor)
ЗМІНИ В ОРГАНІЗМІ ЛЮДИНИ ПІД ЧАС
ВИКОНАННЯ ФІЗИЧНОЇ РОБОТИ:

Дихальна система. Під час переходу із стану

спокою до роботи у дихальній системі настають
зміни, зумовлені потребою у підвищеній
кількості кисню та видаленні з організму
надлишку вуглекислоти. Основним підсумковим
показником функціонального стану ДС є об'єм
легеневої вентиляції (ОЛВ) — об'єм повітря,
яке проходить легені за хвилину (хвилинний об'єм дихання). У спокої ОЛВ становить 4—8 л/хв. Під час
роботи, при максимальних навантаженнях, він може підвищуватись до 100 л/хв.

Об'єм легеневої вентиляції може збільшуватись за рахунок глибини(найбільш сприятлива реакція на

виконання роботи, яка спостерігається у тренованих осіб) та частоти дихання (найчастіше, при
відсутності тренування, при незручній позі робітника). Ступінь збільшення ОЛВ при переході до роботи у
більшості випадків пропорційний величині виконуваної роботи і підвищенню споживання 02 та
виділення С02. Якщо розвивається втома, може спостерігатись збільшення ОЛВ за рахунок стимуляції
ДС кислими продуктами обміну, які накопичуються у м'язах, а також за рахунок включення в роботу
додаткових груп м'язів, коли сила м'язів, які виконують ці операції, починає падати.

Тривале вимушене положення тіла (наприклад, навпочіпки), при виконанні деяких виробничих процесів
утруднює зовнішнє дихання. За рахунок нераціональної робочої пози знижується життєва ємність
легень (ЖЄЛ). Так, якщо ЖЄЛ у вільному вертикальному положенні тіла прийняти за 100 %, то при
згинанні тулуба вперед вона буде становити 88,5 %, а при розгинанні — 75 %.

Серцево-судинна система. Підсумковим показником діяльності ССС є хвилинний об'єм крові (ХОК) —
об'єм крові, яка викидається серцем в аорту за одну хвилину. У спокої ХОК становить 3—6 л/хв. При
м'язовій роботі ХОК зростає прямо пропорційно важкості виконуваної роботи.

Максимальне значення ХОК становить 30—40 л/хв. Збільшення ХОК можливе за рахунок як ударного
об'єму серця, так і частоти серцевих скорочень, частіше, особливо при великому та інтенсивному
навантаженні, за рахунок першого і другого. У нетренованих людей ХОК збільшується за рахунок
частоти серцевих скорочень, у тренованих — за рахунок ударного об'єму. Систолічний, або ударний,
об'єм серця (УОС), який у спокої становить 60—80 мл, при роботі може збільшуватись у 2—3 рази,
досягаючи у тренованих людей 200 мл. Частота серцевих скорочень у спокої становить 60— 80 мл за 1
хв, при важкому фізичному навантаженні — 200—250 за 1 хв. ХОК під час важкої фізичної роботи
збільшується за рахунок інтенсивнішого припливу крові до серця. При цьому крові може протікати
більше, ніж виштовхується в аорту. Частина крові залишається у порожнині шлуночка, що веде до
розширення його, а за тривалої роботи це може стати причиною розвитку робочої гіпертрофії лівого
шлуночка.

ХОК, УОС, а також частота серцевих скорочень є показниками функціонального стану ССС під час
роботи. Стан ССС слід вважати сприятливим, якщо ХОК під час роботи збільшується переважно за
рахунок ударного об'єму серця, а частота пульсу протягом робочої зміни утримується на постійних
величинах.

Під час роботи підвищується рівень артеріального тиску (АТ). Особливо збільшується систолічний
(максимальний), менше — діастолічний (мінімальний), а, отже, зростає пульсовий артеріальний тиск.
Максимальний тиск за більшого фізичного напруження може досягати 33,3 кПа, мінімальний — 10—
13,3, пульсовий — 19,95— 21,28 кПа. Найбільш сприятливою реакцією ССС на м'язову роботу є помірне
підвищення (на 1,33—2,66 кПа) максимального АТ та помірне зниження мінімального (на 1,33 кПа).

Водний обмін. Під час роботи спостерігаються зміни водного обміну (співвідношення введеної та
виведеної рідин). Встановлено, що зневоднення організму на 10— 15 % призводить до втрати
працездатності. Робітники важкої фізичної праці протягом робочого дня за рахунок профузного
потовиділення можуть втрачати 6—10 л рідини.
Система крові. Під час роботи середньої важкості спостерігається збільшення еритроцитів та вмісту
гемоглобіну в крові, яке пояснюється втратою води внаслідок потіння і виділення її через легені, а також
надходженням у кровоносне русло згущеної крові з депо.

За важкої і тривалої роботи в деяких випадках одночасно із збільшенням кількості еритроцитів

спостерігається зменшення (на 18—20 %) вмісту гемоглобіну за рахунок виходу в кров з кровотворних
органів великої кількості бідних на гемоглобін молодих еритроцитів.

Під час фізичної праці підвищується вміст лейкоцитів — так званий робочий, або міогенний, лейкоцитоз.
За важкої та інтенсивної роботи він може сягати високих цифр (до 40 * 109 на 1 л).

Зміни гемопоезу при фізичній праці можуть проходити у три стадії: 1) лімфоцитарний лейкоцитоз — за
легкої та короткочасної роботи; 2) нейтрофільний лейкоцитоз — за середньої і тривалої роботи; 3)
інтоксикаційна, яка характеризується значним збільшенням кількості лейкоцитів (30 * 109 на 1 л та
більше), за важкої та інтенсивної роботи.

Під час роботи в крові збільшується вміст молочної та вугільної кислот. За важкої роботи вміст
молочної кислоти може досягати 2,2 ммоль/л (у спокої — близько 0,2 ммоль/л). У зв'язку з
надходженням у кров кислот знижуються лужні резерви крові: за важкої роботи — до 60 %, за середньої
— на 10—12 %.

Газо- та енергетичний обмін. При фізичній праці у більшості випадків установлена прямо пропорційна
залежність між величиною фізичного навантаження та споживанням кисню.

Споживання кисню за роботи великої потужності може досягати такого рівня, який перевищує його у
стані спокою в 10—15 разів і більше. Так, у тренованих людей споживання кисню може збільшуватись з
200—300 мл у спокої, до 3—4 л/хв за важкої роботи.

Кількість кисню, яка потрібна організму для окислення створених під час роботи недоокислених
продуктів обміну речовин, позначається як кисневий запит. Недостатня активізація дихання та
кровообігу на початку роботи призводить до того, що споживання кисню відстає від кисневого запиту.
Це позначається як кисневий борг, величина якого залежить від важкості та інтенсивності виконуваної
роботи. При підсиленні діяльності ДС та ССС споживання 02 досягає необхідного для виконання роботи
рівня, і встановлюється стійкий стан. Після закінчення роботи споживання кисню та кисневий борг, який
виник у період втягування в роботу, поступово знижуються. Під час важкої роботи кисневий запит може
перевищити функціональні можливості ДС та ССС організму, внаслідок чого виникає киснева
заборгованість, яка зростає протягом усього періоду роботи. Споживання кисню при цьому
встановлюється на постійному рівні в межах кисневої межі. Цей стан одержав назву хибного, або
уявного, стійкого стану. Ліквідація кисневого боргу здійснюється після закінчення роботи.

Під час статичної роботи рівень споживання кисню нижчий, ніж кисневий запит, що можна пояснити
утрудненим кровообігом у скорочених м'язах. Після закінчення роботи споживання кисню різко зростає,
а потім спостерігається досить тривалий період відновлення. Така динаміка споживання кисню при
статичній роботі одержала назву феномену Лінгарда.

Центральна нервова система. Розрізняють 3 фази зміни функціонального стану ЦНС під час роботи: І
— фаза інерційного гальмування на початку роботи, яка відповідає періоду втягування в роботу (триває
від кількох хвилин до кількох десятків хвилин); II — фаза робочого збудження (відповідає стадії стійкої
працездатності; тривалість її залежить від важкості виконуваної роботи); III — стан вторинного
охоронного гальмування, який виникає під час роботи внаслідок розвитку втоми.

У фазі робочого збудження спостерігається підсилення умовних рефлексів, скорочення латентного

періоду, усталення диференційованого гальмування, збільшення швидкості сенсомоторних реакцій,
високий рівень м'язової сили, витривалості, переважання β- і γ-ритмів на електроенцефалограмі (ЕЕГ),
підвищення лабільності, поліпшення функціонального стану аналізаторів, переважання ресинтезу в
органах та нервових центрах, які працюють.

У фазі гальмування спостерігаються зворотні процеси: подовження латентного періоду та послаблення

умовних рефлексів, частіше зустрічається диференційоване розгальмовування, зменшення швидкості
сенсомоторних реакцій, поява повільних (Д та 6) ритмів біотопів мозку, порушення закону силових
відносин (фазні стани), зниження лабільності, погіршення функціонального стану аналізаторів,
переважання процесів асиміляції.

Відновний період. Після закінчення роботи всі фізіологічні функції поступово повертаються до вихідного
доробочого рівня. Відновний період характеризується переважанням процесів асиміляції, тоді як стан
роботи пов'язаний з процесами дисиміляції.

Функції відновлюються, як правило, хвилеподібно. В ЦНС після припинення роботи настає стадія
післяробочого збудження, далі стадія післяробочого гальмування, стадія відновлення збудження, яка
проходить через стадію екзальтації (підвищена збудженість). Відновлення функцій дихальної та
серцево-судинної систем, газообміну йде по низхідній кривій з періодами швидкого та повільного
повернення до вихідного стану.

Тривалість відновного періоду залежить від сили і тривалості передуючого фізичного або нервово-
емоційного напруження під час роботи, від умов, у яких вона проходила, тренованості та вихідного
стану організму працюючого. Після легких робіт відновлення йде досить швидко і закінчується, як
правило, протягом 30—40 хв. Під час роботи середньої важкості відновний період затягується до
кількох годин. Нарешті, після довготривалої важкої роботи відновлення функцій організму може не
закінчуватись до початку наступної зміни. Слід зазначити, що різні функції після одного й того самого
виду праці відновлюються до вихідного рівня через різні проміжки часу.

Насамперед повертаються до вихідного рівня пульс та дихання, потім ударний об'єм серця та глибина
дихання, разом з ними ХОК, ОЛВ, АТ, напруга 02 і С02 в крові, ліквідується кисневий борг. Пізніше
відновлюються функціональний стан ЦНС, зміни м'язової системи, морфологія крові, лужні резерви,
водний обмін, вміст катехоламінів.
3. Вплив розумової праці на функціональний стан організму (Igor)

ОСОБЛИВОСТІ РОЗУМОВОЇ ПРАЦІ

За всіх форм розумової праці ЦНС є не лише регулювальним органом, а й органом, який працює.
Головна умова трудового процесу — вироблення і підтримка стійкої домінанти, зовнішнім вираженням
якої є стабільний рівень працездатності або робоча поза організму. Генералізовані, загальні зміни
активності мозку відбуваються при всіх формах розумової діяльності, а локальні процеси активації
розвиваються в різноманітних ділянках кори і підкірки при різних видах діяльності.

Розумова праця, яка спричинює певне нервово-емоційне напруження, загострює сприйняття,

увагу, пам'ять, супроводжується вегетативним зрушенням в організмі. Це нервово-емоційне
напруження зумовлюють фізіологічні подразники і найбільше складні і тонкі соціально-психологічні
мотиви, які домінують у будь-якій професійній діяльності. Емоційне напруження характеризує
трудову діяльність і активацію кіркових структур, що безпосередньо беруть участь у конкретній
трудовій діяльності. Емоційна активація є вкрай потрібною ланкою у вирішенні багатьох об'єктивно
складних завдань, які вимагають мислення. Таке емоційне вирішення завдань випереджає
інтелектуальне. Емоції спрямовують організацію розумової діяльності.

Вивчення розумового та емоційного напруження за допомогою ЕЕГ довело зниження амплітуди та

індексу а-коливань під впливом розумової праці. Це свідчить про формування певних функціональний
систем під час реалізації кожного конкретного виду діяльності. Розумова праця з нервово-емоційним
напруженням підвищує активність симпатико-адреномедулярної, гіпоталамо-гіпофізарно-
адренокортикальної систем, і це виявляється збільшенням секреції катехоламінів та глюкокортикоїдів
залежно від індивідуальних властивостей працівників. Біохімічні зміни відбуваються одночасно в ЦНС,
крові та інших органах і тканинах. Емоційне збудження призводить до прискорення обміну
катехоламінів, зокрема, до їхнього синтезу в надниркових залозах і периферійних тканинах, до
збільшення виділення норадреналіну в симпатичних закінченнях, адреналіну і кортикостероїдів у крові,
які стимулюють енергетичні процеси, що змінюють мінеральний обмін. У крові під час розумової праці
збільшується кількість глюкози, ліпідів, у тому числі холестерину, ненасичених жирних кислот,
спостерігаються зміни концентрації натрію і калію; зростає вміст неорганічного фосфору, креатину,
знижуються лужні резерви.

Підвищення загального обміну в організмі не перевищує 10 — 15%, хоча споживання кисню мозком при
цьому на 100 г речовини у 15 —20 разів більше, ніж споживання м'язами. У разі значного нервово-
емоційного напруження спостерігається збільшення систолічного і хвилинного об'єму серця, підвищення
AT, прискорення пульсу, а інколи його сповільнення. Характерним для людей розумової праці є
звуження судин кінцівок і розширення судин внутрішніх органів. Під впливом різноманітних емоційних
переживань під час інтенсивної розумової праці спостерігаються значні зміни температури окремих
ділянок шкіри.

Взагалі фізіологічні зрушення в усьому організмі людини під час розумової праці виражені менше, ніж
під час фізичної, і вони не є постійними. Зокрема, збільшення частоти пульсу у людей розумової праці
виражене менше, ніж у людей фізичної. Характерно також, що люди розумової праці значно частіше
хворіють на серцево-судинні захворювання. Гіподинамія і гіпокінезія, які супроводжують розумову
діяльність, знижують скоротливу здатність міокарда і порушують реактивність судин. Під час розумової
праці діяльність психічних функцій зазнає фазних змін.

4. Втома і втомлення, механізм, прояви і стадії втоми. Перевтома, її

причини і прояви.(Sola)
Втомлюваність-це процес тимчасового зниження функціональних
можливостей організму під впливом інтенсивної або тривалої праці, який виражається в погіршенні її
кількісних і якісних показників та в дискоординації фізіологічних функцій.

Стомлюваність є одним з автоматичних внутрішніх збудників гальмівного процесу в корі головного

мозку.
Розумова i фізична втомлюваність так істотно впливають одна на одну, що при тяжкій фізичній
втомлюваності розумова діяльність малопродуктивна і, навпаки, при розумовій втомі падає м'язова
працездатність. Ці взаємовпливи зумовлені іррадіацією гальмування на сусідні аналізатори з
найвизначніших центрів.
Після швидкої втомлюваності настає швидке відновлення функцій до початкового стану. Унаслідок
звичної, але тривалої праці втома супроводжується поступовим зниженням працездатності.
Втомлюваність може бути загальною, локальною, розумовою, зоровою, м'язовою, але межі між цими
різновидами дуже умовні, оскільки організм-одне ціле, і величина втоми залежить від індивідуальних
особливостей працівника та умов навколишнього виробничого середовища.
Для визначення ступеня втомлюваності можна використати фізіологічні зміни, що відбуваються в
організмі протягом робочого дня.
Існує 4 ступеня втоми.
● 1-го ступеня характеризується незначними порушеннями фізіологічних функцій;
● 2-го ступеня характеризується вираженим зниження працездатності,
● 3-го—достатньо виражене
 ● 4-го- різко виражене.
Показниками ступеня втомлюваності служать суб'єктивні та об'єктивні критерії.
До суб’єктивних належать відчуття втомлюваності;
До об’єктивних: зниження працездатності, зміни АТ, біохімічні зміни в крові та інші порушення в
організмі.
Зниження працездатності можна виразити кількісно шляхом визначення ступеня зменшення
продуктивності праці за одиницю часу або шляхом визначення ступеня зменшення тих граничних
величин роботи, яких досягають під час максимального напруження.
Якісне зниження працездатності характеризується показниками виконуваної праці, результатами
спеціальних проб під час роботи з коригувальними таблицями, оцінкою точності рухів.
Втомлюваність, що накопичується щоденно, переходить у хронічну. Якщо ж за таких умов порушення
в організмі і далі відбуваються, втомлюваність переходить у перевтому.
Перевтома-це патологічний стан, за якого послаблюється адаптивна здатність організму, що може
призвести до підвищення захворюваності.
Вияви перевтоми важко віддиференціювати від до клінічних ознак багатьох хвороб. Це частий головний
біль, підвищені дратівливість і втомлюваність, порушення сну. Вони можуть призвести до гіпертонічної
хвороби, IXC, виразкової хвороби і захворювань нервової системи. Характерно те, що на відміну від
втоми фізіологічні зміни в організмі внаслідок перевтоми не повністю зворотні.

Але ці заходи профілактики поділяються на:

● загальні: підвищення матеріального і
культурного добробуту, санітарно-гігієнічні
● спеціальні: виробниче навчання і
тренування, раціоналізація режимів праці.
Найкращий відпочинок - це 5-10 хв, бо не
порушує сформованої робочої установки.
Перерва на обід повинна бути не пізніше ніж
через 4 год після початку роботи тривалістю
30-60 хв. Інтенсивна м'язова робота потребує
тривалих перерв, а не дуже інтенсивна
частіших, але коротких перерв.
Час на відпочинок розподіляються таким чином:
I. щоб 30—35% його припадало на першу
половину зміни
II. на другу -65-70%
Тривала праця у вертикальному положенні: варикозні розширення вен, тромбофлебіти, набряки
нижніх кінцівок.
У сидячому: застійні явища в органах таза, ускладнення роботи органів серцевої та дихальної с-м,
статичне напруження м’язів.

5. Працездатність, її фази. Зміни працездатності упродовж робочого

дня, тижня. Крива працездатності.(Sola)
Працездатність- це потенційна можливість людини виконати протягом заданого часу із достатньою
ефективністю певну кількість роботи.
ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ - СТАН ЛЮДИНИ, ЗА ЯКОГО СУКУПНІСТЬ ФІЗИЧНИХ, РОЗУМОВИХ ТА
ЕМОЦІЙНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ДАЄ ЗМОГУ ПРАЦІВНИКУ ВИКОНУВАТИ РОБОТУ ВИЗНАЧЕНОГО
ЗМІСТУ, ОБСЯГУ ТА ЯКОСТІ. (з лекції)
відображенням дійсної працездатності є такий рівень ефективності праці, коли вона максимально
виявляється і не шкодить здоров'ю.

Фази:
1) Перша фаза - це впрацьовування, коли працездатність зростає, прискорюються фізіологічні
процеси, підвищується лабільність фізіологічних систем, спостерігається підвищення
активності ЦНС, зростання рівня обмінних процесів i посилення діяльності серцево-судинної
системи.
2) Друга фаза-це фаза стійкої працездатності, характеризується максимальною ефективністю
праці з відносною стабільністю напряжения фізіологічних функцій.
3) Третя фаза-це фаза зниження працездатності, що супроводжується зменшенням
функціональних можливостей організму, і вона свідчить про появу втоми.
4) Четверта фаза- відбувається вторинне підвищення працездатності. Вона пов'язана
наближенням кінця роботи i очікуваним відпочинком.

3 огляду на те, що тривалість фаз

працездатності залежить від форми
діяльності, трудових навичок, стану здоров'я,
вони можуть дуже змінюватися, тому
пропонується інша характеристика фаз:
1) Фаза мобілізації, що готує організм до
виконання праці.
2) Фаза первинної реакції, що складається з
короткочасних змін функціонального стану
організму.
3) Фаза гіперкомпенсації, в якій відбувається
мобілізація фізіологічних функцій
організму.
4) Фаза компенсації з реалізацією найвищого
рівня працездатності.
5) Фаза субкомпенсації, під час якої підтримується певний рівень працездатності.
6) Фаза декомпенсації з виявом небажаних вегетативних змін.
7) Фаза зриву в разі дуже інтенсивної або тривалої праці з різким падінням діяльності.
Можлива також стадія підвищення працездатності під кінець робочого дня, в якій спостерігається
екстрена мобілізація функціональних резервів організму.
6. Поняття про важкість і напруженість трудового процесу, показники.(Sonya)

7. Поняття про оптимальні, допустимі, шкідливі та небезпечні умови праці.(Vira)

Фактори виробничого середовища і трудового процесу, які можуть шкідливо впливати на організм
працюючих, називаються виробничими (професійними) шкідливостями.
До них належать фізичні, хімічні, біологічні фактори виробничого середовища, психофізіологічні
фактори в організації праці, обладнанні робочого місця і устаткування.
Виробничий фактор, вплив якого на працюючого за певних умов може призвести до захворювання або
стійкого зниження працездатності, визначається як шкідливий, а фактор, який спричиняє травму або
інше раптове погіршення здоров'я (гостре отруєння, ураження електричним струмом), як небезпечний.

Характеристика трудового процесу, яка віддзеркалює переважне навантаження на опорно-

руховий апарат і функціональні системи (серцево-судинну, дихальну), що забезпечують його
діяльність, називається важкістю праці.
Характеристика, яка засвідчує переважне навантаження на центральну нервову систему, —
напруженістю праці.

Важкість праці є ознакою фізичної праці, напруженість — розумової. Однак такий поділ певною
мірою умовний, оскільки фізична праця об'єднує як м'язове, так і нервове напруження, і навпаки.

Унаслідок впливу на організм виробничих шкідливостей можуть виникати різноманітні специфічні

захворювання чи отруєння, які не трапляються у побуті й тому отримали назву професійних
захворювань.
Крім того, шкідливі виробничі фактори призводять до виникнення або загострення неспецифічних
захворювань, що супроводжуються зростанням показників загальної захворюваності робітників.

Принцип диференціації умов і характеру праці передбачає визначення ступеня відхилення параметрів
виробничого середовища та процесу праці від чинних гігієнічних норм, а також їх впливу на
функціональний стан і здоров'я працюючих. Фізичні фактори виробничого середовища зіставляють з їх
гранично допустимими рівнями, вплив яких при виконанні роботи визначеної тривалості упродовж
усього трудового стажу не призводить до захворювань, відхилень у стані здоров'я або травм навіть у
віддалені періоди життя сучасного і наступного поколінь. Хімічні та біологічні фактори виробничого
середовища порівнюють з гранично допустимими концентраціями — максимальними кількостями
шкідливих речовин (мікроорганізмів), які при 8- годинному щоденному (за винятком вихідних днів) впливі
упродовж усього трудового стажу не спричиняють хворобливих змін в організмі та несприятливих
спадкових змін потомства. Вираженість психофізіологічних факторів зіставляють з фізіологічно
обгрунтованими допустимими значеннями.

За показниками шкідливості і небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та

напруженості трудового процесу розрізняють три класи умов і характеру праці:

I клас — оптимальні умови і характер праці, за яких виключається несприятливий вплив на здоров'я
працюючих шкідливих і небезпечних виробничих факторів, створюються передумови для збереження
високого рівня працездатності

II клас — допустимі умови і характер праці, за яких рівень шкідливих і небезпечних виробничих факторів
не перевищує чинних гігієнічних норм на робочих місцях, а можливі функціональні зміни, що зумовлені
процесом праці, відновлюються під час регламентованого відпочинку упродовж робочого дня або
домашнього відпочинку до початку наступної зміни і не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я
працюючих і їх потомство.

III клас — шкідливі й небезпечні умови і характер праці, за яких внаслідок порушення санітарних норм і
правил можливий вплив шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища у значеннях, що
перевищують гігієнічні норми, і психофізіологічних факторів трудової діяльності, які призводять до
функціональних змін організму, що можуть спричинити стійке зниження працездатності та порушення
стану здоров'я працюючих.

Шкідливі та небезпечні умови і характер праці поділяються на три ступені:

I ступінь — умови і характер праці, що зумовлюють функціональні зрушення, які при ранньому
виявленні і після припинення впливу мають обернений характер;

II ступінь — умови і характер праці, що зумовлюють стійкі функціональні зрушення, які призводять до
зростання показників захворюваності з тимчасовою втратою працездатності й у окремих випадках —
появи ознак або легких форм професійних захворювань;

III ступінь — умови і характер праці з підвищеною небезпекою розвитку професійних захворювань та
підвищеною захворюваністю з тимчасовою втратою працездатності. За наявності двох або більше
шкідливих і небезпечних виробничих факторів і факторів трудового процесу умови праці слід оцінювати
за найбільш високим класом і ступенем.
Класифікація не поширюється на роботи, що виконуються в екстремальних умовах, за яких сукупність
умов і характеру праці створює високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень,
каліцтв, загрозу для життя.

8. Вплив перенапруження окремих органів і систем, робочої пози на

організм працівників.(Vira)

Оцінка робочої пози як показника важкості праці здійснюється при тривалому перебуванні у вимушеній
позі, особливо якщо необхідно докласти значних фізичних зусиль.

Вимушена поза призводить до погіршення кровообігу

різних частин організму, їх живлення і створює умови
для виникнення низки локальних розладів, навіть
патологічних, зокрема, викривлення хребта,
плоскостопості, послаблення м'язів черевної стінки або
тазового дна, міалгій тощо.

Виконання роботи у вимушеній позі на

непристосованому верстаті або робочих меблях, що
не відповідають розмірам тіла і кінцівок, спричиняє
зайві енерговитрати і передчасний розвиток утоми.

Для характеристики робочої пози найчастіше

застосовують фотогоніометричний метод її оцінки за
фотознімком робітника в певній позі у профіль.
На кальці, накладеній на фотознімок, позначають
наступні точки:

- зовнішній слуховий отвір (а)

- великий горбок (б) і зовнішній виросток (е) плечової кістки
- шилоподібний відросток ліктьової кістки (г)
 - п'ястково-фалангове зчленування третього пальця кисті (д),
- великий вертлюг (е) і зовнішній виросток (є) стегнової кістки
- кісточку малогомілкової кістки (ж),
- ділянку суглоба другого і третього пальця стопи (з),
- п'ятковий горб (й).
Сполучивши ці точки попарно в певному порядку, одержують проекції окремих ділянок тіла: шиї (а~б\
плеча (6-е), передпліччя (вг), кисті (г-d), тулуба (6-е), стегна (е~є), гомілки (є-ж), стопи (з~ и).

Схематичне зображення робочої пози у вигляді окремих ділянок називають епюром пози. Для
нанесення кутів відхилення шиї, плеча, тулуба від вертикалі через точку 6 (плечовий суглоб)
проводять лінію, паралельну будь якій вертикальній лінії на фотознімку (віконна рама, двері). Кути
вимірюють транспортиром. Одержані кутові розміри порівнюють з оптимальними і роблять висновок про
раціональність робочої пози

Раціональна робоча поза, яка супроводжується мінімальним напруженням м'язів, що підтримують тіло
або кінцівки, і запобігає розвитку передчасної втоми.
Основними факторами, що визначають вибір пози, є величина робочих зусиль, необхідний ступінь
точності рухів, характер виконуваної праці.

Поза стоячи є найменш втомливою при вертикальному положенні тіла або невеликому (до 15°) нахилі
вперед. При виконанні роботи сидячи статичне навантаження менше, але при цьому розмах рухів має
бути невеликим, а зусилля, необхідне для виконання виробничого завдання, не повинно перевищувати
5 кг. Якщо зусилля досягають 10 кг, доцільно пропонувати позу сидячи — стоячи, а при більших
зусиллях — стоячи.
9. Особливості умов праці при роботі з відеодисплейними
терміналами.(Міша)
• робоче місце має бути організоване так, щоб світло падало зліва (для «правшів» і навпаки —
для «лівшів»);
• при розміщенні декількох робочих місць в одному приміщенні мінімальна площа для одного
робочого місця складає 6 м2;
• екран монітора має бути розміщений на оптимальній відстані від очей користувача (60-70 см),
ал^ не ближче 50 см;
• екран має бути розташований для забезпечення комфортного зорового спостереження у
вертикальній площині під кутом + 30° до нормальної лінії погляду працівника;
• поверхня клавіатури має бути з антистатичними властивостями;
• під час роботи необхідно робити перерви для розвантаження очей.
Щодо світла:

10. Заходи підвищення працездатності і профілактики втоми. Вимоги

до організації робочого місця. Ергономіка.(кравець)
Могутнім фактором високої працездатності і продуктивності праці є оптимізація трудових навантажень
на основі механізації і автоматизації виробничих процесів, удосконалення техніки і технологій,
скорочення і ліквідації важкої ручної праці. При правильній організації праці на легких роботах
спостерігається найбільша тривалість фази стійкого стану, а на важких роботах вона нетривала.
Високий рівень працездатності безпосередньо залежить від умов праці, оскільки їх поліпшення
супроводжується зменшенням енергетичних затрат організму людини на подолання несприятливого
впливу факторів фізичного (виробничого) середовища. Важливим напрямом підвищення працездатності
працівників є ритмізація трудових процесів, оптимізація темпу роботи, а також раціоналізація трудових
рухів на фізіологічній основі, що сприяє формуванню і закріпленню робочих динамічних стереотипів, а
отже зменшенню м’язових і вольових зусиль. Ритмічна робота підвищує функціональні можливості
організму людини, сприяє його тренованості та забезпечує економізацію енергетичних затрат.
Економізація функціональних затрат досягається завдяки стійкій домінанті і автоматизму дій, що
виключає зайві рухи, розсіювання уваги тощо. Особливе значення для підтримання працездатності
працівників на високому рівні має раціональний режим праці та відпочинку (перерв). Дослідження
показують, що впровадження раціонального режиму праці та відпочинку на підприємствах забезпечує
підвищення продуктивності праці на 8–10%, сприяє поліпшенню фізіологічного стану працівників
(зменшується частота пульсу в процесі роботи, підвищується м’язова витривалість в кінці зміни,
покращується координація рухів). Високій працездатності працівників сприяє і раціоналізація робочих
місць на основі врахування антропометричних, біомеханічних і психофізіологічних вимог, що обумовлює
раціональну робочу позу, зменшення статичних навантажень, оптимізацію робочої зони та
інформаційних потоків. Також висока працездатність забезпечується за рахунок використання факторів
естетичного впливу на працюючих. Такими факторами є колір, світло, музика.

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОЧОГО МІСЦЯ-під час

проектування робочих місць необхідно
використовувати цілу низку рекомендацій
ергономічного змісту, що надають
можливість виділити З основні зони розміщення органів управління та інших предметів, з якими
контактує працівник.
Найбільш зручною є зона 1 (оптимальна зона), в який повинні бути розміщені органи управління
(кнопки, тумблери, клавіші тощо), які найчастіше використовуються у ході здійснення виробничих
операцій. Саме в цій зоні слід розташовувати і предмети (прилади, устаткування, маніпулятори тощо),
робота з якими потребує застосування точних та швидких рухів, що повторюються.
В зоні 2 (зона легкої досяжності), як правило, повинні виконуватися робочі операції, характерними
ознаками яких є виконання достатньо точних та важливих з професійної точки зору рухів, бути
розміщені органи управління робочими процесами, що використовуються досить часто.
Зрештою, в зоні 3 (зона досяжності) можуть розташовуватися органи управління робочими процесами,
що використовуються доволі рідко, або потребують великої амплітуди рухів для виконання виробничих
операцій.
плюссс-повинна бути зручна поза,можливість змінити її,стійке положення тіла і свободу рухів

Ергономіка -наука, яка вивчає проблеми в системі “середовище людина машина” (СЛМ) з метою
оптимізації трудової діяльності, підвищення продуктивності праці та створення комфортних і безпечних
умов праці, збереження здоров’я та працездатності працівників.
Ергономіка висуває низку вимог до організації трудових процесів:
– економічні (підвищення технічного оснащення праці, вибір оптимальної технології, найповніше
використання технологічного обладнання, обґрунтування оптимального ритму і темпу праці та
раціональну організацію робочого місця);
– психофізіологічні (встановлення відповідності між енергетичними, швидкісними, зоровими та іншими
фізіологічними особливостями людини і елементами технологічного процесу виробництва, зниження
нервово-емоційних напружень та фізичних навантажень, обґрунтування оптимальних режимів праці і
відпочинку)
– психологічні (передбачають встановлення відповідності між спадковими і набутими рефлексами,
можливостями пам’яті і мислення та елементами технологічного процесу виробництва); –
антропометричні та біомеханічні (передбачають встановлення відповідності між знаряддями праці,
розмірами та масою тіла людини, силою і напрямком рухів);
– гігієнічні (передбачають забезпечення комфортних метеорологічних умов середовища, оптимального
фізико-хімічного складу повітря, належних рівнів освітленості, виробничого випромінювання, шуму та
вібрації);
– естетичні (передбачають встановлення відповідності між естетичними потребами людини та
художньо-конструкторським оформленням робочих місць і виробничого середовища);
– соціальні (передбачають підвищення змісту праці, творчої активності працівника, ефективності
управління виробничими процесами та персоналом).
11.Психофізіологічні методи дослідження функціонального стану центральної нервової системи
працівників (хронорефлексометрія, коректурні тести, тести на увагу і пам'ять). ВОЛК
Методи визначення стомлення при фізичній праці

Хронорефлексометрія

Динамометрія.
Для визначення м'язової сили кисті руки використовують ручний пружинний динамометр.
Максимальну силу кисті визначають по шкалі динамометра в кг. Статичну витримку мускулів
кисті визначають терміном, протягом якого піддослідний здатний утримувати динамометр,
стиснутий до 72 Уо максимальної сили кисті руки . Мускульну силу та статистичну витривалість
мускулів усього тіла визначають становим динамометром, робота з яким також дуже проста:
зусилля / піднімання" приладу руками, закріпленого ногами
Динамометрію проводять на початку 1 в кінці робочої зміни. На занятті - до і після
навантаження (20 присідань з вантажем 10 кг).

Електротремометрія - визначення частоти амплітуди невільного тремтіння рук, нижніх

кінцівок дозволяє визначати ступінь не лише фізичної стомленості, але функціонального стану
нервової системи. Тремор рук визначають за допомогою спеціального приладу-
електротремометра, який являє собою металеву пластинку площиною, приміром 20 х 30 см, з
вузькими фігурними щілинами та металевий щуп з ебонітовою ручкою, які підключені до
джерела струму та електролічильника. Стараючись не торкатись країв піддослідний проводить
щуп вздовж фігурної щілини, а лічильник підраховує кількість торкань щупа до пластинки за
певний термін дослідження. Тремор рук нестомленої людини становить не більше 3-5 коливань
(торкань) за сек., а при стомленні 9-12 1 більше коливань за сек. Стомлення при розумовій та
операторській праці визначають рядом психофізіологічних тестів

Дослідження уваги методом пошуку чисел.

Метод надає можливість міркувати про обсяг i темп психічних процесів.
Його принцип полягає в тому, що досліджуваний у зростаючому та у зворотному порядку
повинен якнайшвидше відшукати числа в таблиці, які розташовані довільно, назвати їх та
показати. Для проведення дослідження необхідно мати секундомір, указку 1 таблиці з числами
(мал. 32.4).

Таблиці показують на відстані 70 см від очей при рівномірному освітленні. Досліджуємому

дається вказівка «Ви побачите таблицю. Ви повинні показати в ній і промовити вголос усі числа
по черзі від І до 25. Намагайтесь зробити це найскоріше. Почали!». Дослідник ставить таблицю
1 вмикає секундомір, потім вимикає його, коли буде показано 25. Далі демонструється
наступна таблиця, всього три.

Таблиця для дослідження уваги методом відшукування чисел Результати дослідження

оцінюються так.
Пошук чисел на одній таблиці, у середньому до 45 с - хороший результат, 45-55 с -
задовільний, більше І хв. - незадовільний.

Дослідження уваги методом пошуку чисел з переключенням.

Метод націлений на визначення обсягу, перемикання 1 розподілу уваги.
Досліджуваному демонструється чорна і червона таблиці із цифрами від І до 24. Він повинен
знаходити чорні і червоні числа, навперемінно називати спочатку одне чорне, потім червоне.
Чорні числа потрібно відшукувати у зростаючому, червоні - в спадаючому порядку

Досліджуваному надається інструкція: «Ви побачите таблицю на якій безсистемно розташовані

24 чорних і 24 червоних числа. Ви повинні показати та вимовити вголос чорні числа у
зростаючому порядку, починаючи з одиниці, а червоні - в спадаючому, починаючи з 24. Колір
називати не треба. Намагайтесь працювати як найскоріше».
Оператор контролює виконання завдання з секундоміром.

При проведенні оцінки результатів враховуються час виконання завдання, кількість 1 характер
помилок. Виконання завдання за дві хвилини говорить про достатню якість уваги, більше 3 хв. -
про недостатність функцій уваги. Помилки -- заміна чисел за кольором, якщо їх небагато, не є
серйозними. Більш важливим є помилки порядку лічби чисел.

Наприклад, декотрі досліджувані на середині таблиці починають називати числа обох рядів у
спадаючому чи зростаючому порядку. Подібні помилки, якщо вони не виправляються
піддослідним і продовжуються до закінчення дослідження, свідчать про важкість перемикання
уваги, тобто про фізичну чи емоційну стомленість. СУМ
 Дослідження пам'яті методом запам'ятовування геометричних фігур.
Метод використовують для оцінки функціонального стану Ц.Н.С. під час роботи, проводячи
дослідження протягом усього робочого дня. При цьому треба підкреслити, що з допомогою
даного тесту вивчається обсяг короткочасної пам'яті. Цей метод дозволяє визначити ступінь
стомленості працівників операторських професій.

Досліджуваному показують набір трикутників з різною штриховкою, звертають його увагу на

різницю між ними. Після цього пропонують протягом 5 с запам'ятати 6 трикутників з різними
геометричними малюнками і відібрати їх з набору, котрий пропонувався на початку
дослідження.

Зменшення кількості фігур, вірно відібраних після запам'ятовування протягом 9 с впродовж

робочого дня може свідчити про домінування у ЦНС процесів гальмування внаслідок розвитку
перевтоми.

12. Гігієнічні вимоги до режиму праці. Санітарне законодавство про охорону праці. ВОЛК волк прівєтік

Режим праці та відпочинку (всяка банальна параша)

Режим праці та відпочинку - це встановлені для кожного виду робіт порядок чергування та
тривалості періодів роботи й відпочинку, які підтримують високу працездатність, зберігають
здоров'я трудящих; він передбачає правильне чергування часу роботи з мікропаузами та перервами
на відпочинок з урахуванням специфіки виробництва або виконуваних функцій.
Режим праці і відпочинку протягом робочої зміни визначається такими факторами, як тривалість
робочого дня, час початку і закінчення роботи, час надання і тривалість обідньої перерви, кількість і
тривалість регламентованих перерв на відпочинок (макропауз), наявність мікропауз у трудовому
процесі.
 Раціональний, фізіологічно обгрунтований режим праці і відпочинку повинен відповідати таким
вимогам:

● запобігати ранньому і надмірному розвиткові втоми працівників;

● сприяти збереженню високої працездатності і оптимального функціонального стану організму
працівників протягом зміни;
● забезпечувати високу продуктивність праці;
● сприяти ефективному відновленню фізіологічних функцій під час відпочинку.
● ефективність режиму праці і відпочинку оцінюється критеріями працездатності і
функціонального стану працівників, економічними та соціальними критеріями
Відпочинок може бути пасивним і активним.
Пасивний відпочинок (у положенні сидячи або лежачи) необхідний при важких фізичних роботах
та роботах, пов'язаних з постійними переміщеннями/переходами або виконуваних стоячи, особливо у
несприятливих умовах зовнішнього оточення.

Під оптимальним режимом праці і відпочинку слід розуміти таке чергування періодів праці і
відпочинку, при якому досягається найбільша ефективність трудової діяльності людини і хороший стан
її здоров’я. Оптимальний режим праці і відпочинку досягається: паузами та перервами в роботі (для
прийому їжі, обігрівання, охолодження), зміною форми роботи (наприклад, розумової і фізичної), зміною
умов довкілля (наприклад, роботою при низьких і нормальних температурах), усуненням монотонності в
роботі, відпочинком у спеціальних кабінетах-кімнатах, використанням психічного впливу музики.
Чергування праці і відпочинку встановлюють в залежності від зміни працездатності людини на протязі
робочого дня

На початку зміни завжди має місце стадія “впрацьовування” або наростаючої працездатності (1), коли
відбувається відновлення робочих навиків. Тривалість цього періоду 0,5…1,5 год в залежності від
характеру праці і тривалості попередньої перерви в роботі.Швидкість і точність дій у цей період
невеликі.
Потім настає стадія високої стійкої працездатності (2) тривалістю до 3 год в залежності від характеру
роботи, ступеню підготовки та стану працівника.
Після цього наступає стадія зменшення працездатності або стація розвитку втоми (3), рухи
уповільнюються і увага розсіюється, сприйняття притупляється. В цей час, звичайно, роблять обідню
перерву.
Після обідньої перерви впрацьовування настає швидко — за 10…15 хв, бо робочі навики не втрачені.
Працездатність у другій половині дня дещо нижча, ніж до обіду, і становить 80…90% дообіднього
рівня. Через 2,5…3 год після обідньої перерви працездатність зменшується і в кінці робочого дня
приблизно сягає рівня, який був на початку робочого дня.

Для зменшення стомлення встановлюють регламентовані перерви в роботі у періоди, що передують

зменшенню працездатності. Так, при тяжкій фізичній праці рекомендують часті (через 2…2,5 год) короткі
перерви (по 5…10 хв), а при розумовій праці ефективні довгі перерви на відпочинок і переключення на
фізичну роботу. Загальна тривалість відпочинку встановлюється у відсотках до тривалості робочї
заміни: при фізичній роботі вона має становити 4…20%, при роботі із нервовою напругою – 14…25%, а
при розумовій праці – до 10…12%.

Зараз, при дефіциті м’язових зусиль (рухова недостатність) з одночасним збільшенням нервової
напруги така форма відпочинку, як спокій, не може задовольними потреби організму. Тому під час
перерв у роботі рекомендується активний відпочинок, наприклад, спеціально розроблені комплекси
виробничої гімнастики.