Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Львівської облдержадміністрації

КЗ ЛОР «Львівська обласна Мала академія наук учнівської молоді»
Наукове товариство КЗ ЛОР «Обласний науковий ліцей»

Відділення: філософії та суспільствознавства

Секція: правознавство

ПРАВО НА ЖИТТЯ У ПРАКТИЦІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ

ЛЮДИНИ

Роботу виконав:
Франчук Максим Русланович,
учень групи П-14 (10 клас)
КЗ ЛОР «Обласний науковий ліцей»

Наукові керівники:
Чорненький Віталій Ігорович,
доцент кафедри конституційного права
Львівського національного університету
ім. І. Франка,
кандидат юридичних наук;

Асєєва Галина Володимирівна,

учителька історії та правознавства
КЗ ЛОР «Обласний науковий ліцей»

Дрогобич – 2024
 2

АНОТАЦІЯ
Франчук Максим Русланович,
Наукове товариство КЗ ЛОР
«Обласний науковий ліцей»
учень 10 класу,
КЗ ЛОР «Обласний науковий ліцей»

Наукові керівники: Чорненький Віталій Ігорович, доцент кафедри

конституційного права Львівського національного університету ім. І. Франка,
кандидат юридичних наук.
Асєєва Галина Володимирівна, учителька історії і правознавства КЗ ЛОР
«Обласний науковий ліцей».

ПРАВО НА ЖИТТЯ У ПРАКТИЦІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ

ЛЮДИНИ

У роботі досліджено виникнення та припинення права на життя у практиці

Європейського суду з прав людини. Було проаналізовано справи ЄСПЛ, які
безпосередньо пов’язані з правом на життя і визначено, що ЄСПЛ – впливовий
міжнародний орган у Європі оскільки саме він зобов’язує держави-учасниці
дотримуватись позитивних та негативних обов’язків. Також було детально
проаналізовано стандарти Європейської конвенції з прав людини, за якими
визначається порушення права на життя і висвітлено важливі прецеденти та
рішення, які визначають і по сьогодні підходи ЄСПЛ до захисту права на життя.
Ключові слова: Європейський суд з прав людини, виникнення права на
життя, припинення права на життя, негативні обов’язки держави, позитивні
обов’язки держави.
 3

ЗМІСТ

ВСТУП..............................................................................................................................4
РОЗДІЛ І. ВИНИКНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ПРАВА НА ЖИТТЯ У
РІШЕННЯХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ....................................6
РОЗДІЛ ІІ. ПОЗИТИВНІ ОБОВ’ЯЗКИ ДЕРЖАВИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ПРАВА НА ЖИТТЯ......................................................................................................13
2.1. Матеріальний аспект позитивних обов’язків.................................................13
2.2. Процесуальний аспект позитивних обов’язків..............................................16
РОЗДІЛ ІІІ. НЕГАТИВНІ ОБОВ’ЯЗКИ ДЕРЖАВИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ПРАВА НА ЖИТТЯ......................................................................................................19
ВИСНОВКИ...................................................................................................................23
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................................24
 4

ВСТУП
Актуальність теми. У сучасному світі найціннішим правом людини є
право на життя, яке визнається цивілізованими країнами. Право на життя
відноситься до фізичних прав людини, які ще називають життєвими, тобто це
можливості людини, необхідні для її фізичного існування, для задоволення її
біологічних потреб.

На даний момент тема захисту права на життя у практиці Європейського

Суду з прав людини є надзвичайно актуальною в Україні і сучасному світі. Умови
війни, тероризму та збройних конфліктів часто порушують це право. Судова
практика стає ключовою у забезпеченні захисту цивільних осіб під час воєнних
дій.

Питання смертної кари залишаються актуальними у багатьох країнах. Для

багатьох це є питанням етики та правосуддя, яке потребує ретельного розгляду.

Використання сили та засобів примусу правоохоронцями іноді призводить до

ситуацій, коли порушується право на життя. Суди вирішують, коли і як можна

використовувати силу в рамках закону.

Метою роботи є не лише зрозуміти та проаналізувати сутність права на життя

в контексті судової практики, але й виявити шляхи його кращого захисту та
вдосконалення в рамках Європейського Суду з прав людини.

Завданнями роботи є :

 аналіз судових рішень пов’язаних із порушення права на життя, для

розуміння прецедентів та підходів, які використовуються у вирішенні
подібних справ;

 визначення основних проблем та суперечностей у застосуванні цього права

в різних ситуаціях;
 5

 аналіз судових рішень у контексті різних сфер життя, таких як медицина,

правоохоронна діяльність, військові конфлікти та інші, що вимагають
розгляду особливостей та специфіки кожного випадку;

 оцінка впливу рішень на захист прав людини;

 формулювання рекомендацій щодо покращення захисту права на життя на

основі аналізу судової практики та виявлених проблем.

Об’єктом дослідження є спосіб, яким Європейський суд з прав людини

(ЄСПЛ) застосовує та тлумачить право на життя, яке забезпечується
Європейською конвенцією з прав людини.

Предметом дослідження є право на життя у практиці Європейського Суду

з прав людини, а саме право на життя, як центральний елемент й об’єкт захисту в
контексті судової практики Європейського Суду з прав людини.

У досліджені було використано такі методи дослідження, як:

 аналіз судових рішень;

 критичне обговорення доктрини та теорій;

 порівняльний аналіз;

 історичний аналіз.
 6

РОЗДІЛ І. ВИНИКНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ПРАВА НА ЖИТТЯ У

РІШЕННЯХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) є однією з ключових
інституцій у системі захисту прав людини в Європі. Виникнення права на життя у
рішеннях СЄПЛ відображає його роль у захисті цього фундаментального права
кожної особи.
Право на життя — це право, що належить до прав першого покоління поряд
з такими, як право на свободу та особисту недоторканність, свободу совісті та
віросповідання, свободу від рабства або експлуатації, свободу від катувань,
свободу пересування і проживання, право на захист честі і гідності, право на
справедливий і відкритий суд, право на власність, право на життя має найбільшу
цінність для людини і є передумовою всіх інших прав[10]. Згідно з Європейською
конвенцією з прав людини (далі ЄКПЛ), право на життя вважається основним та
невід'ємним правом, яке гарантує, що кожна людина має право на своє життя і це
право може бути обмежене тільки в обставинах, коли це є необхідним для[11]:
 захисту інших життів;
 захисту будь-якої особи від незаконного насильства[6];
 здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку
законно тримають під вартою[6];
 при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або
повстання[6].

ЄСПЛ займається розглядом заяв щодо порушень прав людини, аналізує

факти та обставини, пов'язані з кожною конкретною справою, і виносить рішення
відповідно до положень ЄКПЛ.
 7

Рисунок 1.1[20]

Рисунок 1.2[21]
На наведених рисунках ми бачимо, що ЄСПЛ займає важливу роль у
Європі, зокрема у 2014 році справи пов’язані з порушенням прав людей проти
України становили 17.7%, а от в 2022 ця кількість зменшилась на 3%.
У рішеннях щодо скарг про порушення права на життя, Європейський суд
звертає увагу на обставини конкретної справи, зокрема:
 8

1. Фактичні обставини смерті: аналізуються дії та умови, що призвели до

смерті особи.

2. Дії держави або її органів: оцінюється роль чи бездіяльність

державних органів у запобіганні смерті або її виникненні.

3. Ефективність розслідування: перевіряється чи було проведено

ефективне розслідування щодо обставин смерті та чи були винні притягнуті до
відповідальності.

В рішення Європейського суду можуть входити визнання порушення права

на життя, вимоги щодо компенсації для постраждалих та рекомендації державі-
учасниці з удосконалення системи захисту прав людини для запобігання подібним
порушенням у майбутньому.
Ці рішення не лише відображають захист прав людини в конкретній справі,
а й встановлюють стандарти, які мають значення для всіх країн-учасниць ЄКПЛ,
сприяючи підвищенню захисту прав людини в Європі.
Щодо припинення права на життя, то згідно з ЄКПЛ, смертна кара є
порушенням прав людини, багато країн і міжнародні організації вважають
смертну кару неприйнятною через ризик справедливого помилкового засудження,
піддання осіб жорстоким чи нелюдським умовам утримання та моральний аспект
цього питання. У зв'язку з цим багато країн вирішили відмовитися від смертної
кари або призупинити її використання.
Припинення права на життя, коли це стає предметом розгляду в рішеннях
ЄСПЛ, відображає серйозні порушення, які мають важливі наслідки та вимагають
притягнення до відповідальності.
Ситуації, коли право на життя припиняється та стає предметом розгляду
Європейського суду з прав людини, включають такі обставини:
 9

1. Дії держави чи органів влади: вбивство чи непряме позбавлення життя

людини через дії державних органів, наприклад, поліції, військових, урядових
агентів та інших.
2. Смерть під час ув’язнення: якщо смерть сталася в умовах ув'язнення
чи затримання та існують підозри щодо недостатньої медичної допомоги або
жорстокого поводження чи недбалості з боку влади.
3. Неадекватне розслідування чи відсутність відповідальності: якщо
смерть внаслідок дій державних органів розслідувалась неякісно або винні не
були притягнуті до відповідальності.
4. Необхідність захисту права на життя: у випадках, коли суд визнає, що
дії, які призвели до смерті, були необхідними для захисту інших життів, це може
призвести до іншого визначення ступеня порушення.
Наведені нижче приклади показують, як ЄСПЛ виявляє або спростовує
заяви про порушення права на життя в різних ситуаціях.

“Чарлі Гард і його батьки проти Сполученого Королівства” (Charlie

Gard and Others v UK)[12]

Обставини
Справа Чарлі Гарда - це справа про трагедію, в яку виявилася втягнута вся
система вищих судів Великобританії, засоби масової інформації, громадськість.

Чарлі Гард народився у Лондоні 2016 року з надзвичайно рідкісною (всього

15 зареєстрованих випадків) хворобою, яка руйнувала його мозок.
Його життя підтримувалось за допомогою спеціального медичного
обладнання, обслуговування якого було дуже дорогим. Лікарі госпіталю, у якому
проживав Чарлі звернулись до Високого суду Англії з проханням про
відключення апаратів життєзабезпечення.
Рішення ЄСПЛ
 10

Після того, як справа пройшла суди всіх інстанцій у Великобританії 9-го

червня справа надійшла до Європейського суду з прав людини, проте судді
прийняли аналогічне рішення, що і попередні, а саме – відключити Чарлі Гарда
від апарату ШВЛ та почати повільно вводити невеликі дози морфіну, який зробив
би смерть дитини безболісною. Таке рішення було прийнято у зв’язку з тим, що за
результатами багаточисленних аналізів спеціалістами було зроблено висновок, що
Чарлі страждає через те, що його легені обдуваються апаратом ШВЛ і харчування
його проходило через катетер.
Своє занепокоєння долею Чарлі Гарда висловили: Папа Римський Франциск
Президент США Дональд Трамп та уряд Італії.

Аналіз рішення
Європейський суд з прав людини зазвичай розглядає такі справи з
урахуванням різних прав та інтересів, спрямовуючись на дотримання основних
прав людини. Цього ж разу ЄСПЛ вирішив, що припинення життя Чарлі Гарда
буде найкращим рішенням для цієї справи у зв’язку з невиліковністю, та
жорстокістю хвороби.

“Во проти Франції”[13]

Обставини
Заявниця Ті-Нхо Во є громадянкою Франції, народилась 1967 року,
проживає у м. БургенБресс (BourgenBresse), Франція.
27 листопада 1991 року, перебуваючи на шостому місяці вагітності, вона
прийшла до Загальної лікарні міста Ліона, аби пройти попередньо їй призначений
медичний огляд. На той самий день іншій жінці, п. Ті Тхан Ван Во, була
призначена операція з видалення спіралі.
 11

Лікар під час гінекологічного огляду заявниці, помилково прийнявши її за п.

Ті Тхан Ван Во, простромив голку у її оболонку плоду. Внаслідок цього заявниці
довелося зробити аборт.
Заявниця, та її чоловік подавали заяву до судів трьох інстанцій, у яких було
лікаря було засуджено, та покарано штрафом у певному розмірі.
Проте жінка, посилаючись на ст. 2 Конвенції, подала заяву до ЄСПЛ, у якій
скаржилась на відмову державних органів кваліфікувати позбавлення життя її
ненародженої дитини як вбивство через необережність. П. Во стверджувала, що
Франція зобов’язана прийняти законодавство, яке б карало такі дії у кримінально
-правовому порядку.

Рішення ЄСПЛ
Оскільки в жодній світовій конвенції не зазначено про те, чи людський плід
можна вважати людиною чи ні, то ЄСПЛ постановив, що навіть якщо припустити,
що ст. 2 Конвенції підлягала застосуванню у цій справі, держава-відповідач її не
порушила, тому що кожна Держава обирає сама, чи вважати людський плід
людиною чи ні.

Аналіз рішення
Оскільки, як вже зазначалось раніше кожна держава сама обирає чи вважати
людський плід людино чи ні, то за умови, що в Франції закон, який регулював би
це питання не встановлено і виходячи з того, що суд дотримується принципу
презумпції невинуватості можемо зробити висновок, що дії лікаря не рахуються
як необережне вбивство людини, проте грошову компенсацію за скоєну ним
помилку, все ж таки, він повинен виплатити.

Протягом останніх років предметом широкого обговорення у суспільстві

стали соціально-етичні та морально-правові питання евтаназії. Сам термін
«евтаназія» походить від грецької мови, як ευ – «добре» і θάνάτος – «смерть», що
буквально означає «добра», «легка» смерть. Уперше даний термін застосував
 12

англійський філософ Френсіс Бекон у своїй праці «Вдосконалення науки» (The

Advancement of Learning) ще у XV ст.[3]. Загальноприйняте означення –
припинення життя людини у швидкий та безболісний спосіб. Її застосовують для
людей, котрі мають невиліковне захворювання й більше не хочуть терпіти біль[9].
На жаль, у статтях ЄКПЛ немає конкретних положень про евтаназію.
Замість того, ЄКПЛ визначає ряд основних прав та свобод, які мають бути
гарантовані для всіх осіб, включаючи право на життя (стаття 2).
Рішення щодо евтаназії в основному залишаються на рівні національного
законодавства кожної країни-члена. Якщо виникають суперечності щодо
евтаназії, вони можуть бути розглянуті в контексті конкретних справ
Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ), який розглядає скарги від осіб, які
вважають, що їхні права, гарантовані ЄКПЛ, були порушені.

На мою думку евтаназія повинна вважатися легальною у всіх державах.

Проте застосування її повинне бути дозволеним лише для тих осіб, які
страждають від невиліковних хвороб і в них протягом довгого часу не
спостерігається значного покращення стану здоров’я, також для застосування
евтаназії необхідним повинен бути дозвіл опікунів чи піклувальників. Хоча ніхто
не може знати, чи не знайдуть найближчим часом ліки від тієї чи іншої
невиліковної хвороби.

Висновки до розділу І
Розглянувши статті ЄКПЛ та рішення щодо справ ЄСПЛ, ми констатуємо,
що право на життя входить до прав першого покоління. Згідно з Європейською
конвенцією з прав людини право на життя виникає при народженні людини і
залишається з людиною аж до смерті. Проте, позбавлення життя може
застосовуватись у випадку необхідної самооборони чи у інших ситуаціях, які
зазначені у законодавстві окремих держав, наприклад: активна
евтаназія(Нідерланди, Бельгія, Іспанія, Німеччина). Смертна кара згідно з ЄКПЛ
вважається злочином.
 13

РОЗДІЛ ІІ. ПОЗИТИВНІ ОБОВ’ЯЗКИ ДЕРЖАВИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ПРАВА НА ЖИТТЯ

2.1. Матеріальний аспект позитивних обов’язків.

ЄСПЛ у своїх рішеннях опирається на Європейську конвенцію з прав
людини. Здебільшого ЄКПЛ складається з прав, які передбачають обов’язки
держави вживати певні заходи для захисту права на життя (позитивні обов'язки)
та обов’язки, які забороняють державі певні дії, які можуть порушити це
право(негативні зобов'язання).
Позитивний обов'язок держави - це її зобов'язання активно діяти для
забезпечення певних прав громадян. Це означає, що держава повинна активно
робити кроки для захисту та забезпечення прав та свобод людей
Матеріальний аспект позитивних обов'язків держави полягає у конкретних
матеріальних заходах та ресурсах, які держава використовує для забезпечення
певних прав своїх громадян.
У контексті права на життя позитивний обов'язок держави вимагає вжиття
конкретних заходів для захисту життя громадян: від покращення системи
медичної допомоги та екстреної медичної допомоги до забезпечення безпеки
громадян від насильства, злочинності та екологічних загроз.
Обов'язки держави щодо права на життя також включають:
1. Забезпечення безпеки населення. Створення поліції та правоохоронних
органів для запобігання злочинності, захисту громадян від насильства та
небезпеки.
2. Здорове довкілля. Впровадження екологічних програм для зменшення
забруднення повітря, води та ґрунту, що може загрожувати здоров'ю
населення.
3. Соціальна підтримка. Розвиток соціальних програм та допомога для
вразливих категорій населення, таких як бездомні, люди з обмеженими
можливостями та інші групи, що потребують підтримки.
 14

4. Боротьба з наркотиками та алкоголем. Розробка та реалізація програм з

профілактики та лікування залежності для запобігання передчасним
смертям та покращення якості життя.
5. Безпечний житловий фонд. Контроль якості будівництва та забезпечення
житлових умов, що не створюють загрози для здоров'я мешканців

У деяких статтях ЄКПЛ міститься інформація про те, що позитивний

обов’язок держави включає зобов’язання запроваджувати нормативно-правову
базу для захисту права, зобов’язання провести ефективне розслідування
небезпідставних заяв про злочинне діяння, яке може становити загрозу для життя
людини[14].
Згідно із статтями ЄКПЛ позитивний обов'язок держав включає:
1. Недоторканість житла: забезпечення захисту від незаконного проникнення
у приватне житло особи чи сім'ї[17].
2. Конфіденційність особистих даних: захист особистої інформації від
незаконного збирання, зберігання чи поширення[17].
3. Сімейні відносини: забезпечення захисту сімейних відносин від
незаконного втручання, наприклад, у випадках дій держави, які можуть
розривати ці відносини[17].
4. Справедливий розгляд судової справи: саме у воєнний час дуже важливим
позитивним обов’язком держави є забезпечення справедливого та
публічного розгляду справи в суді упродовж розумного строку[15].
Для того, щоб краще зрозуміти значення ЄСПЛ у регулюванні позитивних
обов’язків держави слід звернутись до практики Європейського суду.

СПРАВА «M.C. ПРОТИ БОЛГАРІЇ»[1]

Обставини
Справу розпочато за заявою (№ 39272/98) проти Республіки Болгарії,
поданою до ЄСПЛ, згідно з колишньою статтею 25 Конвенції про захист прав
 15

людини та основних свобод (Конвенція), громадянкою Болгарії М.С. (заявниця)

23 грудня 1997 року.
Заявниця стверджувала, що в період з 31 липня по 1 серпня її зґвалтували
двоє чоловіків – 21 річний чоловік Р. та 20 річний чоловік А.
Чоловіки Р. та А. стверджували, що статевий акт відбувся по добровільній
згоді обох сторін, протилежних доказів не було, окрім свідчень заявниці.
Згідно з ЄКПЛ: Зґвалтування це
1) Статевий акт у якому особа примушує іншу особу до вступу в статеві
зносини із застосуванням чи погрозою застосування насильства.
2) Статевий акт, коли особа використовує неспроможність іншої особи
захистити себе і вступає в статеві зносини з нею після приведення її у
непритомний стан чи стан неспроможності до опору через страх чи іншу подібну
причину.
Після проходження справи через суди трьох інстанцій Болгарії, не
досягнувши бажаного результату, заявниця подала скаргу до ЄСПЛ .
Заявниця стверджувала, що, незважаючи на роки, які минули після її
зґвалтування, вона й далі страждає від отриманої внаслідок цього психічної
травми. Значною мірою це є наслідком того, що відповідне право і практика не
забезпечили ефективного захисту. Крім того, розслідування в її справі було
недостатнім, і це змушує її почуватися жертвою.

Рішення
ЄСПЛ, ознайомившись зі всіма матеріалами цієї справи зробив висновок,
що немає жодних доказів того, що заявниця й справді була зґвалтована.
Також Європейський суд згідно статті 41 ЄКПЛ зазначив, що: не
висловлюючись з приводу вини громадян Р. та А., він визнає, що ефективність
розслідування у справі заявниці, і зокрема підхід, який продемонстрували в цій
справі слідчий і прокурори, не відповідає вимогам, які випливають з позитивних
обов’язків держав — оцінених у світлі відповідних сучасних стандартів, існуючих
у порівняльному та міжнародному праві, — щодо впровадження та ефективного
 16

застосування системи кримінального права, яка забезпечує покарання всіх форм

зґвалтування та сексуальних посягань. Тож суд одноголосно:
Постановив, що держава-відповідач допустила порушення своїх позитивних
обов’язків як статтею 3, так і за статтею 8 Конвенції. Та змушує Болгарію
переглянути внутрішнє судове законодавство та за необхідності внести певні
зміни[1].
Аналіз рішення
Отже, рішення про компенсацію цілком справедливе, судова система
Болгарії порушила статтю 6 ЄКПЛ у якій йдеться про проведення ефективного
розслідування у розумний термін. Тому заявниця, незалежно від того чи винні
чоловіки чи ні, повинна отримати грошову компенсацію (за призначенням суду
близько 12 тис. євро) внаслідок неефективного розслідування справи. Тому можна
сказати, що держава не виконала свої позитивні обов’язки в повній мірі.

2.2. Процесуальний аспект позитивних обов’язків.

Процесуальний аспект позитивних обов'язків в контексті прав людини
визначає, як держава повинна організовувати та забезпечувати ефективне
виконання своїх позитивних зобов'язань стосовно захисту та забезпечення прав
громадян. Цей аспект стосується не лише змісту законів, але й процесів, якими
вони реалізуються.
Згідно з Європейською конвенцією з прав людини основні положення, які
визначають процесуальні аспекти, включають:
1. Право на ефективний засіб правового захисту:
 кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено,
має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному
органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які
здійснювали свої офіційні повноваження[5].
 держави-учасниці зобов'язані забезпечити, щоб це право було
практично та ефективно реалізовано[11].
 17

2. Право на справедливий судовий процес:

 ця стаття визначає ряд гарантій щодо проведення незалежного,
справедливого, публічного судового процесу, включаючи право на
засудження лише за дії, які були заздалегідь визнані злочином[15].
3. Доступність судового захисту:
 забезпечення доступу громадян до суду, включаючи можливість
подання скарг та оскарження рішень. Зобов’язання включати також
систему правової допомоги для тих, хто не може собі дозволити
платного адвоката[15].
4. Доступ громадськості до інформації:
 забезпечення доступу до інформації про права, закони та рішення, що
може сприяти участі громадян у судових процесах та сприяти їхньому
освіченню[11].
5. Виконання судових рішень:
 забезпечення ефективного виконання судових рішень та вживання
необхідних заходів для відшкодування потерпілим в разі порушення
їхніх прав[15].
6. Засоби оскарження рішень:
 забезпечення можливості оскаржувати судові рішення та
використання ефективних засобів правового захисту в разі порушення
прав[15].
Прикладом порушення процесуального аспекту позитивних обов’язків є
справа

“Оджалан проти Туреччини”[18]

Обставини
У лютому 1999 року Абдуллах Оджалан був арештований Турецькою
владою в Кенії та доставлений до Туреччини. Після арешту його ув'язнили у
величезній ізоляції на острівному в'язниці Імрал в мармуровому кар'єрі.
 18

Головні обвинувачення, які були пред'явлені йому, пов'язані із здійсненням

терористичних дій та веденням повстанської діяльності через Курдську робітничу
партію (Партія трудового народу, PKK). PKK виступала за створення незалежної
курдської держави.
У 2003 році Оджалан звернувся до ЄСПЛ із скаргою про порушення його
прав.
Причинами для скарги були за словами Оджалана погані та нелюдські
умови утримання згідно зі статтею 3 ЄКПЛ.
Рішення ЄСПЛ
ЄСПЛ визнав, що довготривала ізоляція Оджалана на острові Імрал
становила порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини та основних
свобод, яка забороняє погане та нелюдське поводження. Внаслідок цього ЄСПЛ
зобов’язав Туреччину вжити певних заходів для покращення умов ув’язнення
Оджалана, а також компенсувати йому матеріальні та моральні збитки[18].

Аналіз рішення
Ця справа стала важливим прецедентом і підкреслила необхідність
дотримання стандартів прав та гуманності людини навіть у випадку визнаної
діяльності терористичних організацій. Рішення ЄСПЛ щодо таких справ впливає
на ставлення країн до прав людини та їхню здатність забезпечувати ефективний
судовий захист навіть у складних політичних контекстах.

Висновки до Розділу ІІ
Позитивний обов'язок держави забезпечувати право на життя визначається
двома ключовими аспектами: матеріальним та процесуальним. Матеріальний
аспект позитивних обов'язків передбачає прийняття державою ефективних заходів
для захисту осіб від порушень їхнього права на життя. Процесуальний аспект, у
свою чергу, стосується забезпечення ефективного доступу до правосуддя,
адекватного розслідування, судового контролю та забезпечення безпечних,
 19

належних умов для життя підсудних в справах, пов'язаних із загрозою або

порушенням права на життя.
 20

РОЗДІЛ ІІІ. НЕГАТИВНІ ОБОВ’ЯЗКИ ДЕРЖАВИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ПРАВА НА ЖИТТЯ
Усі держави-учасниці, які входять до ЄСПЛ мають обов’язок забезпечувати
право на життя своїх громадян, проте іноді в історії та сучасності спостерігаються
ситуації, коли цей обов'язок порушується або не виконується належним чином.
Негативні обов'язки держави щодо забезпечення права на життя полягають у
тому, що держава повинна утримуватися від певних дій або пропусків, які можуть
ставити під загрозу життя громадян. Ці дії визначається як пасивні або від'ємні
зобов'язання держави.
Основні аспекти негативних обов’зків держави щодо права на життя
включають:
1. Заборона неправомірного вживання сили. Держава повинна
утримуватися від неправомірного застосування сили з боку своїх представників,
таких як поліція чи військові, що може призвести до незаконного позбавлення
життя громадян.
2. Гарантія доступу до належних медичних послуг. Держава має
утримуватися від дій, що можуть перешкоджати доступу до належної медичної
допомоги, яка є необхідною для збереження життя.
3. Боротьба з голодом і негігієнічними умовами. Держава повинна
уникати політики та дій, які можуть призвести до економічної нестабільності та
погіршення умов життя, що може впливати на право на життя громадян.
4. Утримання від шкідливих екологічних дій. Держава повинна
утримуватися від дій, що можуть призвести до негативних екологічних наслідків,
таких як забруднення повітря, води та ґрунту, що може шкодити здоров'ю
громадян і загрожувати їхньому життю.
Стаття 2 ЄКПЛ є однією з найважливіших та найфундаментальніших статей
визначенні негативних обов’язків держави. Основні пункти, які відносяться до
негативних обов’язків держави згідно з цією статтею:
 незадовільні заходи у випадках громадянських конфліктів. Уникання
непропорційного використання військової сили у випадках громадянських
 21

конфліктів, де це може призвести до незаконного позбавлення життя

громадян.
 невживання заходів для запобігання терористичним актам.
Забезпечення вжиття заходів для запобігання терористичним актам, що
можуть призвести до незаконного позбавлення життя громадян.
Уся ця інформація вказує на те, що державам слід утримуватись від
насильницьких, неправомірних дій, чи від дій або бездіяльності, які можуть
призвести до порушення права на життя громадян.

Для кращого розуміння поняття та значення негативних обов’язків держави,

в приклад наведено справу у якій Україна порушила свої негативні обов’язки.
“Гонгадзе проти України”[19]
Обставини
Заявниця Мирослава Гонгадзе 1972 року народження, проживає на даний
момент у США.
Чоловік заявниці – Георгій Гонгадзе був політичним журналістом, та
головним редактором інтернет-видання “Українська правда”. Чоловік активно
розповсюджував інформацію про корупцію, та безлад у вищому керівництві
нашої держави не тільки серед українців але й по всьому світу.
14 Липня 2000 року він написав листа до Генпрокурора у якому зазначав,
що його родичів безпідставно опитували, а от за самим Георгієм стежили.
Г. Гонгадзе просив Генпрокурора про захист і про покарання осіб,
причетних до стеження за ним. 16 вересня 2000 року Г. Гонгадзе зник.
Наступного дня його дружина повідомила районне відділення поліції м.
Києва про зникнення чоловіка.
Після надто довгих та неефективних розслідувань та накопичення
інформації Генпрокуратура повідомила, що розслідування стосовно осіб,
обвинувачених у справі Г. Гонгадзе, завершено і справу буде передано до суду.

Рішення ЄСПЛ
 22

Суд відзначив, що органи влади, передусім працівники прокуратури,

повинні були знати про вразливе становище журналістів, які висвітлювали
актуальні політичні теми в державі, особливо з огляду на те, що з 1991 року в
Україні було вбито 18 журналістів. Суд також вказав, що до завдань прокуратури
належав нагляд за органами поліції та розслідування законності будь-якої їх
діяльності. У своєму листі Г. Гонгадзе чітко вказував на незрозумілу
зацікавленість працівників певних силових структур його особою. Через два
тижні після цього Г. Гонгадзе зник. Тож суд прийшов до висновку, що було
порушено Статтю 2 ЄКПЛ, а саме обов’язок державних органів утримуватись від
втручання та неспроможність захистити чоловіка заявниці[19].
З огляду на неефективність та затягування розслідування ЄСПЛ дійшов
висновку, що ставлення правоохоронних органів слід кваліфікувати як
поводження, що принижує людську гідність, вчинене на порушення ст. 3
Конвенції[19].

Аналіз рішення у цій справ було грубо порушено негативний обов’язок

держави, а саме не втручання своїми силами з метою уникнення порушення права
на життя, а також було проведене неефективне розслідування, яке не надало
достатньої інформації про високопосадовців, які, можливо, причетні до цього
вбивства.

Висновок до розділу ІІІ

У цьому розділі ми проаналізували роль негативних обов'язків держави у
забезпеченні права на життя громадян та зробили висновки, що обов’язки
держави полягають не тільки у тому щоб діяти але й щоб утримуватись від дій,
які загрожують життю людини. Визначено, що держава, попри свої позитивні
функції, також несе важливі обов'язки у забезпеченні мінімальних стандартів
безпеки та зобов’язана утримуватись від дій, які можуть загрожувати життю
громадян.
 23

ВИСНОВКИ
Розглянувши загальноправові засади, якими регулюється ЄСПЛ та його
практику, ми переконались, що Європейський суд з прав людини відіграє
надважливу роль в захисті права на життя. Аналіз рішень ЄСПЛ дозволяє виявити
та з'ясувати ключові аспекти захисту цього фундаментального права, хоча інколи
не можливо прийняти рішення, яке задовільнило б усіх.
Зробивши аналіз заяв, поданих до ЄСПЛ, ми переконались, що
Європейський суд виносить усі рішення опираючись на ЄКПЛ, яка у свою чергу
базується на принципі людяності, гуманізму та найвищою соціальною цінністю в
якій вважається людина.
ЄСПЛ є важливим органом в міжнародній політиці, оскільки своїми
рішеннями він зобов’язує держави удосконалювати свою правову та судову
систему, чим забезпечує покращення умов захисту права на життя.
Ми побачили необхідність постійного удосконалення заходів та механізмів
захисту права на життя в різних сферах та контекстах з розвитком різних
технологій, як от процес евтаназії та зі зростанням свідомості людей. Також
робота Європейського Суду з прав людини відіграє важливу роль у встановленні
стандартів та принципів, що сприяють захисту життя кожної людини.
Проаналізувавши діаграми за кількістю справ 2014 року та 2022 року,
можна зробити висновок, що ЄСПЛ справді відіграє надважливу роль у подоланні
проблем пов’язаних з обмеженням або припиненням прав людей, зокрема права
на життя.
 24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Case of M.C. v. BULGARIA, заява № 39272/98, Європейський суд з прав людини (4
грудня 2003 року),
URL: http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=629
2. Право на життя: європейські стандарти та українські реалії. Збірка статей // О.
Грабовська, М. Ясеновська, Г. Христова, О. Смірнова, О. Рогова, О. Шевченко, О.
Букалов, О. Кочемировська, І. Абдурахманова, В. Лавриненко. Харків, 2007. – 152
с.
URL: https://publicalternative.com.ua/wp-content/files/LifeForMasha-last.pdf
3. Олексієнко А.В., Чебукіна Д.О. Проблема застосування евтаназії крізь призму
практики ЄСПЛ. The application of euthanasia through the case law of the European
court of human rights. Юридичний науковий електронний журнал. 2021. УДК
341.237.
URL: http://lsej.org.ua/3_2021/95.pdf
4. Толкачов О. А. Історична зумовленість неоліберального праворозуміння та ґенеза
ліберальноправових ідей. Український науково-теоретичний часопис. 2022. УДК
340.12.
URL: https://chasprava.com.ua/index.php/journal/article/view/903
5. Документація для осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав
людин. 06/2010.
URL: https://www.helsinki.org.ua/files/docs/1290528688.pdf
6. Пеньковська В.В. Право на життя: міжнародно-правові гарантії та актуадьні
проблеми забезпечення: дипломна робота випускника освітнього ступеня
«бакалавр». «Міжнародне право». Київ, 2022. URL:
https://dspace.nau.edu.ua/bitstream/NAU/55421/1/%D0%94%D0%B8%D0%BF
%D0%BB%D0%BE%D0%BC%20%D0%9F%D0%B5%D0%BD%D1%8C%D0%BA
%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA
%D0%B0%20%D0%92.%D0%92..pdf
 25

7. Мельник А.С. Правове регулювання трансплантації і донорства в Україні:

Дипломна робота випускника освітнього ступеня магістр за освтньо-професійною
програмою «Правознавство». Київ, 2020.
URL: https://er.nau.edu.ua/bitstream/NAU/41480/1/%D0%9D%D0%9D
%D0%86%D0%86%D0%9E%D0%A2_2020_%20%D0%9C%D0%B5%D0%BB
%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%BA.pdf
8. Європейська система захисту прав людини. Матеріали науково-практичного
круглого столу (28 квітня 2017 року). – Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2017. –
154 с.
URL: https://ekhnuir.karazin.ua/server/api/core/bitstreams/014862c2-6f3b-4887-a48d-
37256ff5c71f/content
9. Евтаназія. Вікіпедія – вільна енциклопедія : вебсайт.
URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%B2%D1%82%D0%B0%D0%BD
%D0%B0%D0%B7%D1%96%D1%8F#cite_note-1
10. Загальна декларація прав людини: 10.12.1948. Генеральна Асамблея ООН. Париж.
URL: https://www.coe.int/uk/web/compass/the-universal-declaration-of-human-rights-
full-version-
11. Довідник із застосування статті 2 Європейської конвенції з прав людини:
затверджено Європейським судом з прав людини. Останнє оновлення 31 серпня
2018.
URL: https://www.echr.coe.int/documents/d/echr/Guide_Art_2_UKR
12.Справа Чарлі Гарда. Історія, яка торкнулась всього світу. Information Portal of
Sumy City Council: вебсайт.
URL:https://smr.gov.ua/en/2016-03-14-08-10-17/pravova-dopomoha/populiaryzatsiia-
pravovykh-znan/16926-sprava-charli-garda-istoriya-yaka-torknulasya-vsogo-svitu.html
13. Право на життя: європейські стандарти та українські реалії. Збірка статей // О.
Шевченко. Харків, 2007. – 152 с.
URL: http://medicallaw.org.ua/uploads/media/j02_074_075.pdf
14. Керівництво із застосування статті 3 Європейської конвенції з прав людини:
затверджено Європейським судом з прав людини. 31 серпня 2022.
 26

URL: https://www.echr.coe.int/documents/d/echr/Guide_Art_3_UKR
15.Посібник із статті 6 Європейської конвенції з прав людини: затверджено
Європейським судом з прав людини. Оновлено 31 грудня 2019 року.
URL: https://www.echr.coe.int/documents/d/echr/Guide_Art_6_criminal_UKR
16.Довідник із застосування статті 7 Європейської конвенції з прав людини:
затверджено Європейським судом з прав людини. Оновлено 30 квітня 2017 року.
URL: https://www.echr.coe.int/documents/d/echr/Guide_Art_7_UKR
17.Довідник із застосування статті 8 Європейської конвенції з прав людини:
затверджено Європейським судом з прав людини. Оновлено 31 серпня 2018 року.
URL: https://www.echr.coe.int/documents/d/echr/Guide_Art_8_UKR
18. Case of Öcalan v. Turkey, (Application no. 46221/99), European Court of Human
Rights.
URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-69022%22]}
19.Від 11.06.2009 р. № 1511-IV // Офіційний сайт Верховної Ради України
«Законодавство України». Справа "Гонгадзе проти України" (Заява № 34056/02).

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_420#Text

20. Україна вийшла на 1 місце за скаргами в ЄСПЛ. Закон і Бізнес: вебсайт.

URL: https://zib.com.ua/ua/print/80607-
ukraina_viyshla_na_1_misce_za_skargami_v_espl.html
21. Статистика справ на розгляді ЄСПЛ станом на 16.09.2022. Євросуд: вебсайт.
URL: https://www.facebook.com/evrosud
27