ШКОЛА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

1.Специфіка школи і виховання доби

Середньовіччя (V─XVст.)
2.Інституціалізація системи
християнської освіти в Європі.
3.Організація, зміст і методи навчання
в період розвиненого Середньовіччя
(ХІ─ХІІІ ст.).
 Людина середньовіччя зазвичай у школі не
навчалася. До життя її готували в родині.
 Дітей могли віддавати «у люди» для оволодіння
майстерністю. Таке практичне навчання не вважали
«освітою», ─ це була «справа», «майстерність»,
«мистецтво». Формою його було учнівство.
 Навчання ─ оволодіння основами майбутньої справи
─ ні учень, ні наставник не уявляли без порад і
ляпасів останнього. Юний паж у свиті знатного
сеньйора вважався його домочадцем, членом родини.
Ремісник, що брав хлопчика на навчання,
зобов'язувався бути до нього суворим, і водночас
справедливим, як до свого сина.
 Освіту називали «literas», освічені люди − «literati».
Це вказувало на зв'язок поняття із книгою, текстом,
писанням, у першу чергу, Священним Писанням.
 Освічена людина доби Середньовіччя – це «клірик»,
людина Церкви. На час навчання будь-який мирянин
ставав майже кліриком.
 Протягом усього Середньовіччя у суспільній
свідомості освіченість залишалася долею кліриків.
Навіть на початку XV ст. Христина Пізанська,
вшановуючи мудрого короля Франції Карла V,
зазначала: «Він був гарний клірик». У Німеччині
студентів називали «напівпопи».
 2.Інституціалізація системи християнської
освіти в Європі.
 Школа доби Середньовіччя (V─XVст.) ─ це
розгалужена мережа освітніх установ, у яких
забезпечували навчально-виховну підготовку
різного рівня і спеціалізації.
 Становлення середньовічної школи
генетично пов'язано з античною системою
освіти.
 Пріоритетним чинником, що визначав
специфіку школи і виховання доби
Європейського середньовіччя, є нерозривний
зв’язок освіти і школи з християнською
вірою і церквою.
 Неменш впливовим чинником була і наявність
попередньої античної освітньої традиції (зміст
шкільних програм, коментований характер навчання,
гуманістичні ідеали виховання).
 Отці церкви V─VI ст. використали її для
обґрунтуванні нової християнської системи
навчання і виховання.
 Августин (354─430) запропонував модель навчання
кліриків; Боецій (бл. 480─524) і Кассіодор бл.
450─бл. 585) створили перші середньовічні
підручники з арифметики, логіки, музики тощо.
 Монархи варварських держав частково
копіювали освітні традиції римської
аристократії. Король Теодоріх і його
спадкоємці (V ст.), прагнучи зближення
остготської та італо-римської знаті,
матеріально підтримували школи граматиків
і риторів.
 У Франкській державі за династії Меровінгів
у Галлії, Аквітанії, Бургундії діяли школи, де
вивчали латинську риторику і граматику,
римське право.
У трактаті «Формули благородного життя»
архієпископ Мартін де Брага (VI ст.) звернувся до
постулатів античної педагогіки (школа стоїків) і
рекомендував виховувати: розсудливість,
обережність і обачність, мужність, справедливість і
помірність.
 Для збереження знань чимало зробили ірландські
ченці, які підтримували знання грецької мови,
забутої на континенті.
 Наймудрішою людиною свого часу вважали Беду
Превелебного (674─734), який виокремив
освіченість з усіх чеснот.
 Саме англосаксонські ченці розробили педагогічну
систему сприйняту новою Європою.
 Ініціювати розвиток освіти намагалася світська
влада. Карл Великий став одним з перших
політичних діячів Середньовічної Європи, який
усвідомив роль школи як знаряддя державності.
o Карл запросив до свого двору вчителів і вчених-
ченців (Алкуїн, Теодульф, Павло Диякон), які склали
«Каролінгський мінускул» ─ латинське письмо, що
легко читалося
o Альбін Алкуїн (735─804), який був організатором і
керівником монастирської школи в Турі (Франція),
підготував «капітулярій про заняття науками» (De
litteris colendis, 787), у якому влада обґрунтовувала
важливість клірикам студіювати науки.
Зразок
каролінгського
письма
Алкуїн Флак Альбін
 Новоорганізовані школи були трьох типів.
 І - заклади, де викладали «сім вільних наук (artes
liberales)» і богословські науки. Готували вихованців
до духовного звання (школа м.Тур).
 ІІ - школи церковного співу і церковної музики, які
готували вчителів співу для шкіл та органістів
(заклади в Меці і Суассоні).
 ІІІ - початкові школи грамотності для мирян-
простолюдинів.
 Визнали необхідність вивчення духовенством
латини, яка стала не тільки інструментом пізнання
Біблії, а й своєрідною перепусткою у світ знання,
чинником інтеграції освіченої еліти та її сегрегації
від маси населення.
У ранньому середньовіччі сформовано
найважливіші риси середньовічної шкільної
практики:
 відтворення у структурі і змістовному мінімумі
навчальної програми основ античної системи знання;
 підпорядкування світського знання цілям релігійної
освіти і духовного піклування; переважна орієнтація
шкільного тренінгу на підготовку кліру і засвоєння
практичних навичок виконання специфічних
церковних обов'язків;
 функціонування освітніх установ під контролем
церковних інституцій.
 Сформовано 2 типи церковних навчальних
закладів: єпископальні (кафедральні) школи і
монастирські школи.
 Заклади, які надавали початкову освіту,
називали малими школами, підвищеного рівня
─ великими школами. Навчалися тільки
хлопчики (у малих ─ 7─10-років, у великих ─
старше 10 років). У малих школах один
учитель (схоласт, дидаскал) навчав усіх
предметів. Церковний спів викладав кантор.
Педагог початку V ст. Марциан Капела у
віршованому трактаті перераховує "сім
вільних мистецтв”, що включали:
дисципліни тривіуму: граматика,
діалектика/логіка, риторика;
квадривіуму: арифметика, геометрія,
астрономія (з елементами фізики),
музика.
3.ОРГАНІЗАЦІЯ, ЗМІСТ І МЕТОДИ
НАВЧАННЯ В ПЕРІОД РОЗВИНЕНОГО
СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ (ХІ─ХІІІ СТ.)

засоби для
писання
У школах панували суворі покарання:
позбавлення їжі, карцер, побиття. До XI ст.
учнів били по щоках, губах, носі, вухах, спині,
пізніше - по голому тілу. У XIV-XV ст. різку,
палицю і батіг змінив бич, який став удвічі
довшим. Покарання розглядали як богоугодну
справу.
 Карл Великий в одному зі своїх капітуляріїв
вимагав позбавляти недбайливих учнів їжі.
 Основними навчальними книгами були
абецедарій і Псалтир.
 Універсальними методами навчання були
заучування і відтворення зразків. Побутувала думка,
що посидючість ─ найкращий спосіб оволодіння
християнським шкільним знанням. «Скільки
напишуть букв на пергаменті школярі, стільки ударів
вони завдадуть дияволові», ─ таким був девіз школи.
 З XIII по XV ст. шкільна освіта виходить за стіни
церков і монастирів. Постають міські школи та
університети. Створення світських навчальних
закладів пов'язано із зростанням міст, зміцненням
соціальних позицій городян, які потребували освіти
наближеної до їхніх життєвих потреб.
 Міські школи витоками сягали системи учнівства,
цехових і гільдійських шкіл, а також шкіл
рахівництва для дітей торговців і ремісників.
 Започатковані в XIII─XIV ст. цехові школи
утримувалися коштом ремісників. Заклади надавали
загальноосвітню підготовку (читання, письмо,
арифметика, елементи геометрії і природознавства).
Навчання велося рідною мовою. Аналогічну
програму мали гільдійські школи. Організовуються
міські школи, де викладання ведеться латинською та
рідною мовами, а також аналогічні навчальні заклади
для дівчаток.