Створення спеціальної

теорії відносності А.
Ейнштейном

Вишняченко Сергій
Альберт Ейнштейн (1879-1955) —
один із творців сучасної фізики.
Створив спеціальну теорію
відносності, теорію тяжіння (загальну
теорію відносності), теорію
фотоефекту. Передбачив існування
вимушеного випромінювання (на якому
ґрунтується дія лазера), розвинув
статистичну теорію броунівського руху,
створив квантову статистику частинок
із цілим спіном. Лауреат Нобелівської
премії з фізики (1921), великої
кількості нагород від академій
практично всіх країн світу.
Кожна нова фізична теорія виникала для
описання якогось кола явищ. Теорія мала
пояснити вже відомі експериментальні
результати та передбачити якісь нові.
Створення спеціальної теорії відносності
було закономірним наслідком
попереднього розвитку фізичних уявлень
про світ. Проте ця теорія не стала просто
«ще одним» розділом теоретичної
фізики. Можна сказати, що вона
пронизує всю фізику. Адже ця теорія —
система уявлень про час і простір, а всі
події відбуваються в часі та просторі.
В системі фізичних уявлень було
виявлено певні протиріччя. Ви знаєте,
що швидкість руху тіла відносно двох
різних інерціальних систем відліку
обов’язково є різною, так само є
різною й швидкість механічної хвилі. А
от із теорії Дж. Максвелла випливало,
що швидкість електромагнітної хвилі
(зокрема світла) у вакуумі завжди має
бути с ≈ 3 • 108 м/с. Поставало питання:
в якій системі відліку швидкість саме
така? Теорія давала дуже дивну
відповідь: у будь-якій інерціальній
системі відліку!
Отже, виникло принципове
протиріччя між висновками
механіки Ньютона і теорії
електромагнітних явищ,
створеної Дж. Максвеллом.
Щось було не так... Яку ж із
цих теорій доведеться
«відмінити»?
Американські вчені А. Майкельсон і Е.
Морлі провели знаменитий дослід,
який показав: орбітальний рух Землі
ніяк не впливає на швидкість
поширення світла у вакуумі. Це
суперечило відомому класичному
закону додавання швидкостей*.
* Сам А. Ейнштейн згадував, що під
час створення спеціальної теорії
відносності він ще не знав про
результати дослідів Майкельсона і
Морлі.
Видатні вчені того часу — перш за все X.
Лоренц і Ж. Пуанкаре — зробили серйозні
кроки до створення нової теорії, вільної від
протиріч. Проте честь створення спеціальної
теорії відносності, безумовно, належить А.
Ейнштейну (рис. 18.1). 1905 року було
опубліковано його статтю з викладенням
основ цієї теорії. Ця робота та декілька
інших дуже швидко зробили молодого
нікому не відомого співробітника
патентного бюро найвідомішим у світі
фізиком.
Жуль Анрі́ Пуанкаре́
Ейнштейн побудував спеціальну теорію
відносності (СТВ) на основі двох
постулатів:
• Перший постулат: В усіх
інерціальних системах відліку
закони природи однакові.
• Другий потсулат: Швидкість
поширення світла у вакуумі
однакова в усіх інерціальних
системах відліку.
З постулатів СТВ випливає, що швидкість світла у вакуумі с є
максимально можливою швидкістю перенесення речовини, енергії
та інформації. Більшої швидкості в природі просто не існує! Якщо
формулювати точніше, то для частинок речовини й ця швидкість є
недосяжною: швидкості їх руху можуть тільки наближатися до с,
але не можуть зрівнятися з цією граничною швидкістю. Таку
швидкість мають тільки електромагнітні хвилі у вакуумі та
гравітаційні хвилі.
Відносність одночасності. Проведемо
подумки експеримент: уявімо, що повз
спостерігача на платформі (з
платформою пов’язана система відліку
К) проїжджає з постійною швидкістю v
вагон (з ним пов’язана система відліку
К'), у якому перебуває інший
спостерігач. Точно посередині вагона
вмикають точкове джерело світла S. Нас
цікавлять дві різні події: потрапляння
світла на задню стінку А вагона та на
його передню стінку В. Для простоти
вважатимемо, що світло поширюється у
вакуумі. Отже, чи будуть одночасними
обидві події?
• Ми дійшли «дивного» висновку: в системі відліку К' обидві події
одночасні (t'A = t'B), а в системі відліку К подія А відбувається
раніше, ніж подія В (tA < tB). Таким чином, немає «абсолютно
одночасних» подій у різних точках простору: одночасність
залежить від вибору системи відліку.
• Можна знайти й таку систему відліку, в якій подія В передуватиме
події А: саме такою буде послідовність подій з точки зору
пасажирів поїзда, що обганяє наш поїзд. Але не слід думати, що
тут «можливо все» — наприклад, що м’яч може потрапити у
ворота раніше, ніж футболіст завдасть удару.
Відносність довжини. Більшість людей навіть не
замислюються над тим, як виміряти, наприклад,
довжину стрижня. Зрозуміло, що треба просто
прикласти до нього лінійку та визначити, скільки
поділок укладається між кінцями стрижня. Але
такий простий спосіб «працює», лише коли
стрижень нерухомий відносно лінійки. А як
здійснити вимірювання довжини рухомого
стрижня за допомогою нерухомої лінійки?
Можна довести, що це стосується тільки розмірів
предмета в напрямі руху; «поперечні» ж розміри
не змінюються. Отже, якщо вісь рухомого стрижня
напрямлена паралельно швидкості його руху, то
стрижень з точки зору нерухомого спостерігача
скорочується, але його товщина не змінюється.
Перетворення Лоренца
Вище ми навели деякі важливі
формули СТВ. Усі ці формули, як і
багато інших, випливають
з перетворень Лоренца, які
пов’язують координати та час певної
події в різних інерціальних системах
відліку. Ці співвідношення отримав
нідерландський учений X. Лоренц ще
до створення СТВ, виходячи зовсім не
з тих міркувань, якими керувався
Ейнштейн.
СТВ як система уявлень про простір-час побудована
А. Ейнштейном на основі двох постулатів:

1. В усіх інерціальних системах відліку закони природи однакові.

2. Швидкість поширення світла у вакуумі однакова в усіх інерціальних
системах відліку.
Згідно з СТВ просторові інтервали та проміжки часу між певними подіями
залежать від вибору інерціальної системи відліку, в якій розглядаються ці
події. Дві події можуть бути або не бути одночасними знов-таки залежно
від вибору системи відліку.
Координати та час певної події в різних системах відліку пов’язані через
перетворення Лоренца. Якщо швидкість відносного руху систем відліку
набагато менша від швидкості світла, перетворення Лоренца переходять
у перетворення Ґалілея.