1. Ідеї стародавніх філософів.

Питання «Що таке світло?» цікавило ще стародавніх філософів. Більшість із

них дотримувалися тієї точки зору, що світло створюється усередині самої
людини й випромінюється з її ока. Деякі філософи розглядали світло як
матеріальні промені, що сполучають тіло, яке світиться, та людське око. Вони
вважали, що відкрите око випромінює «флюїди» та «обмацує» ними, ніби
найтоншими щупальцями, предмети, які бачить. Інші вважали, що з кожного
предмета зриваються оболонки, подібні до самих предметів. Ці «образи»,
потрапляючи до ока, викликають відчуття форми й кольору предметів.
2. Корпускулярна теорія світла Ньютона.
Першою науковою теорією, яка намагалася пояснити фізичну природу світла,
стала теорія світлових частинок, розроблена І. Ньютоном і викладена ним у книзі
«Оптика». Відповідно до її положень, світло являє собою потік частинок, які
випускаються світним тілом у всіх напрямах (перенесення речовини). Виходячи з
корпускулярних уявлень Ньютон пояснив більшість відомих тоді оптичних явищ:
прямолінійне поширення світла в однорідному середовищі, відбивання та
заломлення світла.
3. Хвильова теорія Гюйгенса.
Відповідно до теорії X. Гюйгенса світло — це хвилі, що поширюються в
особливому, гіпотетичному середовищі — ефірі, який заповнює весь простір і
проникає усередину всіх тіл. Гюйгенс не розглядав справжнього хвильового
процесу, його міркування стосувалися лише поширення хвильового фронту. Він
суто математично описав явище відбивання й заломлення хвиль і показав, що
швидкість світла в більш густому середовищі має бути меншою, ніж у повітрі.
У 1801 році Т. Юнг на підставі хвильових уявлень дуже просто й наочно
роз'яснив інтерференцію світла та розвинув, таким чином, хвильову теорію світла.
У 1818 році О. Френель незалежно від Юнга вивів докладну теорію дифракції
й інтерференції світла, показавши, що інтерференція є прямим наслідком
хвильової природи світла.
Остаточний удар по корпускулярній теорії був нанесений дослідами Ж. Фуко.
Він виміряв швидкість світла у воді й показав, що її значення збігається з
теоретично здобутим у хвильовій теорії.
Хвильова теорія з єдиної точки зору пояснила усі відомі тоді явища й
передбачила низку нових.
Понад сто років корпускулярна й хвильова гіпотези про природу світла
існували паралельно. Жодна з них не могла здобути вирішальної перемоги. Лише
авторитет І. Ньютона змушував більшість учених віддати перевагу
корпускулярній теорії.

4. Електромагнітна теорія світла.

У другій половині XIX століття Дж. Максвелл довів, що світло являє собою
окремий вид електромагнітних хвиль. Його роботи заклали підґрунтя
електромагнітної теорії світла. Після експериментального виявлення
електромагнітних хвиль Г. Герцем не залишилося ніяких сумнівів у тому, що під
час поширення світло «поводиться» як хвиля.
У 1899 році П. М. Лебедев навів новий доказ тотожності світлових і
електромагнітних хвиль. Він виявив дослідним шляхом, що світло тисне на тіла,
на які падає, й виміряв цей тиск. За теорією Максвелла електромагнітні хвилі
також чинять подібний тиск.
Таким чином, у другій половині XIX століття була заснована електромагнітна
теорія світла.
5. Квантова теорія світла.
На початку XX століття уявлення про природу світла почали докорінно
змінюватися. Раптом з'ясувалося, що відкинута корпускулярна теорія все-таки має
відношення до реальності. У 1900 році німецький фізик М. Планк припустив, що
атоми тіл поглинають і випромінюють енергію скінченними порціями —
квантами. У 1905 році А. Ейнштейн припустив, що світло поширюється в просторі
у вигляді дискретних об'єктів — квантів світла.
Таким чином, були виявлені властивості переривисті або, як кажуть, квантові
властивості світла.
6. Корпускулярно-хвильовий дуалізм.
Виникла надзвичайна ситуація: явища інтерференції та дифракції, як і раніше,
можна було пояснити, вважаючи світло хвилею, а явища випромінювання й
поглинання — вважаючи світло потоком частинок.
У результаті численних обговорень, пошуків і досліджень виникла сучасна
теорія світла, що є синтезом корпускулярної та хвильової теорій. В основі цієї
теорії лежить думка, що світло одночасно має і хвильові, й корпускулярні
властивості.
7. Прямолінійне поширення світла. Швидкість світла та її вимірювання
Оптика вивчає поширення світла і його взаємодію з речовинами. Слово
оптика походить від грецького слова "оптікос" і означає "зоровий".
Під світлом часто розуміють ті електромагнітні хвилі, довжина яких становить
приблизно від 700 до 400 нм, тобто ті, які сприймаються оком людини. Сучасна
оптика вивчає хвилі і меншої довжини - (ультрафіолетові), і більшої
(інфрачервоні). Тіло, яке випромінює світло, називають джерелом світла.
Джерела світла розрізняють за багатьма параметрами, наприклад, штучні і
природні. Теплові джерела - ті, які світяться в результаті нагрівання, і нетеплові -
вони світяться завдяки реакціям, у яких беруть участь, наприклад, (окиснення і т.
д.). Джерела світла можуть бути точковими і масивними, випромінювати біле
світло і монохроматичне (одного кольору). Детальне вивчення показує, що теплові
джерела випромінюють світло різних довжин хвиль, яке
називають некогерентним. Газові лазери випромінюють
упорядковане, когерентне світло, частинки якого
називають фотонами або квантами. Фотони утворюються окремими атомами чи
молекулами і в результаті їх незалежності в нагрітому тілі потік фотонів
виявляється невпорядкованим.

Оскільки світло є електромагнітною хвилею, то в однорідному середовищі воно

поширюється рівномірно і прямолінійно. Це дозволяє використовувати пучки
світла для точних робіт (будівництва тунелів, високих будинків і т.п.).
Прямолінійне поширення світла від
точкового джерела утворює різкі контури тіней -
зон, куди не потрапляють промені від частин
поверхонь джерела світла (рис.6.5,а). Якщо
джерело світла протяжне, то утворюються також
зони півтіней, куди попадають промені від
частин поверхні джерела світла (рис. 6.5, б).
Швидкість світла у вакуумі дорівнює
граничній швидкості для будь-якого
матеріального тіла і дорівнює швидкості
поширення електромагнітної хвилі c = 3·108 м/с.
Хоча ця швидкість є дуже великою, але вона скінченна. Рухаючись із такою
швидкістю, світло від Місяця ( відстань 380000 км) доходить до Землі за 11/3 с,
від Сонця (відстань 150 млн. км) - за 8 хв.; а від віддалених зірок і галактик може
рухатись мільйони років.
На різних етапах розвитку фізики використовували різні способи вимірювання
швидкості світла. Першим її спробував розрахувати Галілей, але йому не вдалось
цього зробити. У XVII ст. її вперше визначив датський астроном Ремер, вивчаючи
рухи супутника Юпітера - Іо. Реєструючи його появу із-за планети, він отримав
приблизні дані швидкості світла c = 215000 км/с. У ХІХ ст. було вперше
визначено лабораторним шляхом. Цей експеримент поставив французький фізик І.
Фізо 1849 року.
Було розроблено й
чимало інших, точніших
лабораторних методів
вимірювання швидкості
світла. Зокрема,
американський фізик А.
Майкельсон розробив
досконалий метод
вимірювання швидкості
світла, застосувавши
замість зубчастого колеса обертові дзеркала.
Швидкість світла вимірювали в різних прозорих речовинах. Швидкість світла
у воді виміряли 1856 року. Як виявилось, вона в 4/3 разу є меншою, ніж у вакуумі.
В усіх інших речовинах вона також менша, ніж у вакуумі. В середовищі з
діелектричною проникністю e і магнітною проникністю m, швидкість світла
визначали за формулою:

,
де с - швидкість світла у вакуумі; n - абсолютний показник заломлення в
заданому середовищі.
За сучасними даними швидкість світла у вакуумі дорівнює 299792458±1,2 м/с.
Можна вважати, що швидкість світла приблизно дорівнює 3·10 8 м/с. Тепер
швидкість світла вимірюють досить точно, але вчені намагаються зробити це ще
точніше. Її значення використовують у багатьох формулах, як коефіцієнт. Вона є
граничною швидкістю руху елементарних частинок і поширення будь-яких
сигналів. Останнє з'ясувалося після створення теорії відносності.
V ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ
Запитання для самоперевірки
1. Що називають променем ? Чи можна вважати променем дуже вузький
пучок світла?
2. Якому закону підлягає поширення світла в однорідному прозорому
середовищі? Якими в такому середовищі є світлові промені (відповідь
проілюструйте рисунком)? Які досліди підтверджують справедливість
цього закону?
3. На яких законах грунтується геометрична оптика?
4. Побудуйте схему і опишіть експеримент, що виявляє обмеженість
застосування закону прямолінійного поширення світла. За яких умов
він порушується?
5. Побудуйте схеми і опишіть методи визначення швидкості світла
(Ремера, Фізо, Майкельсона).
6. Яке значення швидкості світла наразі вважається найточнішим?
VI ПІДСУМОК