СТАРОКОЗАЦЬКИЙ ОПОРНИЙ ЗАКЛАД ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ СТАРОКОЗАЦЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ

РАДИ БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКОГО РАЙОНУ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РЕФЕРАТ
на тему:
“Великий адрониий колайдер — шлях до
вивчення будови Всесвіту”

Виконав:

Бойко Андрій Вадимович,

учень 9-А класу

Перевірила:

Усенко Валентина Іванівна,

вчитель фізики

2021

с. Старокозаче
Мета: дослідити будову, призначення, принцип роботи, історію
створення та результати досліджень ВАК.

Об’єкт дослідження: Великий адронний колайдер як центр

досліджень ЦЕНР.

Великий адронний колайдер носить у собі неймовірний

потенціал, від результата його роботи залежить буквально весь
подальший розвиток сучасної фізики. Але про все поступово.

Історія створення
Концепт такого, колись суто теоретичного механізму, бере свій початок у 20-ті
роки минулого століття. Тоді розвиток прискорювачів заряджених частинок
йшов шляхом отримання високої напруги і її використання для безпосереднього
прискорення заряджених частинок.
Але все змінилось на початку 30-х років, тоді англійські фізики Дж. Кокрофт і
Е. Волтон в лабораторії Резерфорда розробили каскадний генератор. Ця
установка дозволила переступити поріг енергії потоку заряджених частинок у
один мільйон електрон-вольт (МеВ). У тому ж році була здійснена перша
ядерна реакція, викликана штучно прискореними частинками, – розщеплення
ядра літію протонами. Наступним був період 1931-1944 років – час зародження і
розквіту резонансного методу прискорення, при якому прискорювані частинки
багато разів проходять проміжок прискорення, набираючи велику енергію
навіть при помірній напрузі. Засновані на цьому методі циклічні прискорювачі
— циклотрони — незабаром обігнали в своєму розвитку електростатичні
прискорювачі. До кінця цього періоду на циклотронах була досягнута енергія
протонів близько 10-20 МеВ. Розробка прискорювачів сучасного типу почалася
з 1944 року, коли радянський фізик Володимир Йосипович Векслер і незалежно
від нього, дещо пізніше, американський фізик Едвін Маттісон Макміллан
відкрили механізм автофазування, що діє в резонансних прискорювачах і дає
змогу істотно підвищити енергію прискорених частинок. На основі цього
принципу були запропоновані нові типи резонансних прискорювачів —
синхротрон, фазотрон, синхрофазотрон, мікротрон. В цей же час розвиток
радіотехніки зробив можливим створення ефективних резонансних лінійних
прискорювачів електронів і важких заряджених частинок.
Наступні три десятиліття можна назвати роками реалізації цих ідей і технічного
удосконалення прискорювачів заряджених частинок. Для прискорення
електронів перспективнішими виявилися лінійні резонансні прискорювачі.
Найбільший з них, на 22 ГеВ, був запущений у 1966 американським фізиком В.
Панофським. Для протонів найбільші енергії досягнуті в синхрофазотронах. У
1957 в СРСР (Дубна) був запущений найбільший для того часу синхрофазотрон
– на енергію 10 ГеВ. Через декілька років в Швейцарії і США почали
функціонувати синхрофазотрони з сильним фокусуванням на 25-30 ГеВ, а в
1967 в СРСР під Серпуховом – синхрофазотрон на 76 ГеВ, який протягом
багатьох років був найбільшим у світі. У 1972 в США був створений
синхрофазотрон на 200-400 ГеВ. У СРСР і США розробляються проекти
прискорювачів на 1 000-5 000 ГеВ. В середині 1990-х років найкрупнішим
протонним синхротроном був «Теватрон» Національної прискорювальної
лабораторії ім.Фермі в місті Батавія, штат Іллінойс, США. Як підказує сама
назва, «Теватрон» прискорював згустки протонів до енергії близько 1 ТеВ в
кільці діаметром 2 км.

Але всі ці відкриття, роботи і перегони фізиків минулого сторіччя вели до

одного, єдиного і найпотужнішого на весь світ механізму прискорення
заряджених частинок – Великого адронного колайдера.
Цей проект почав свою реалізацію у 2001 році за підтримки вчених із ЦЕРН
(Європейська організація з ядерних досліджень). Для спорудження ВАК було
використано вже існуючий тунель поблизу Женеви (Швейцарія), в якому до
2000 року працював електрон-позитронний колайдер LEP. У його будівництві і
обслуговувані брало участь близько 10 тисяч інженерів і вчених з більш ніж 100
країн світу. Вартість проекту оцінюється в 10 млрд. доларів США. Запуск ВАК
спершу планували на 8 липня 2008 року, але відбувся він 10 вересня. Запуск
вважають успішним — пучок частинок з енергією 450 гігаелектрон-вольт
проведено по всьому кільцю колайдера. Офіційну церемонію відкриття
Великого адронного колайдера було заплановано на 21 жовтня 2008 року. Але
через аварію, яка сталася 19 вересня, ВАК запустили лише 20 листопада 2009
року. 30 березня 2010 року у Великому адронному колайдері вперше успішно
здійснено зіткнення протонів, що рухалися зі швидкістю, наближеною до
швидкості світла. На сьогоднішній день колайдер припинив свою роботу в
цілях модернізації обладнання, його запуск планується на початок 2022 року.
 Призначення
Справжньою метою створення саме Великого адронного колайдера було
дослідження Механізму Хіггса. Саме це нас і цікавить.
Механізм Хіггса (або поле Хіггса, в честь британського фізика-теоретика
Пітера Хіггса) - теоретична побудова, що пояснює спонтанне порушення
симетрії в квантовій теорії поля. В його основі взаємодія частинок зі
спеціальним полем Хіггса, внаслідок якої безмасові частинки набувають масу.
Завдяки полю Хіггса симетричний стан Всесвіту втрачає стійкість, і Всесвіт
переходить у несиметричний стан. Простими словами, вчені задалися питанням,
чому більша частина маси нашого тіла і взагалі всього, що зроблено з атомів не
виходить з сумарної маси елементарних частинок. Судячи з усього, протони і
нейтрони, що містяться в ядрі, мають якусь власну масу, але вона сумарно
дорівнює лише один відсоток від маси атома. В додаток, Квантова теорія поля,
яка передбачала повну відсутність маси в електроні, поставила науковців в
ступор: як частинка, що не має маси, може змінюватись у просторі? Той же
фотон, може змінитись лише при зіткненні, адже він існує одну мить, тим часом
електрон активно змінює напрям свого обертання на позитивний і негативний
(тобто він явно відчуває на собі вплив часу). Як все складно! Відповіддю на всі
ці питання став Механізм Хіггса, що представляє собою поле, яке впливає на
рух електрона, другий наче «вдаряється» в нього. Електрон не може досягнути
швидкості світла через постійні «шуми» Поля Хіггса, він починає відчувати
масу. З цим розібрались, але як довести існування цього поля? Тут нам і
знадобиться Великий адронний колайдер. Як і всі поля, Поле Хіггса може
вібрувати навколо свого базового значення, яке має назву бозон Хіггса. Якщо
ми виявимо частку Бозону, то це буде означати, що поле існує.
В 2012 році детектор ВАК виявив залишкові сигнатури, вироблені
розкладанням невідомої частинки. Дуже ймовірно, що ВАК дійсно виробив
бозон Хігггса. Справа в тому, що бозон дуже нестабільний і розкладається за 1е-
22 секунди, що робить його вивчення майже нереальним. Але чому скільки
питань навколо бозону і що стало мотивом побудови Великого адронного
колайдера? Вся справа в його масі. Існує два сценарії розпаду бозону: в одному
частка масою 126.6ГеВ, що розпадалась на два фотона, в іншому його маса
123.5Гев і частка розпадалась на чотири лептона. Від справжньої маси бозону
залежить кількість маси яку він передає. Передача такої великої маси бозоном
вказує на те, що вакуум Всесвіту може бути вкрай нестабільним і колись ми
навіть не помітимо, як розпадемося на фотони від виникнення нового,
справжнього вакууму десь на просторі нашої Галактики. Втім, маси бозону
може і не бути, це повинен визначити Великий адронний колайдер.

Будова ВАК
Колайдер складається з 3 базових структур;
 Прискорювач елементарних частинок. Він дозволяє розігнати і
зіштовхнути адрони (важкі елементарні частинки з кварків),
використовуючи електромагніти величезної потужності, які розподілені
паралельно всій протяжності підземного тунелю.
 Детектори. Процес, а також підсумки взаємодії прискорених магнітами
протонів неможливо спостерігати безпосередньо в тунелі, з цієї причини
спеціальні пристрої-детектори збирають максимально можливий обсяг
інформації з метою подальшої її обробки.
 Грід. Детектори назбирують петабайт експериментальних даних. Для
того, щоб коректно обробити такий значний масив інформації,
застосовують грід-систему – комп`ютерну мережу, розташовану в 36
державах, вона формує свого роду єдиний супер-комп`ютер. Але навіть
він здатний інтерпретувати приблизно 1% параметрів реакції в ВАК.

Інші результати досліджень ВАК та плани на

майбутнє
Інші наукові результати ВАК:
 проведені дослідження базових статистичних параметрів зіткнень
протонів, оцінка числа народжених адронів, кореляції мезонів;
 продемонстровано, що не існує асиметрія протонів і антипротонів;
 спостерігалися незвичайні кореляції протонів, що летять по кардинально
різних траєкторіях;
 уточнені параметри можливих контактних взаємодій кварків;
 зафіксовані суттєві ознаки утворення кварк-глюонної плазми і т.д.
Після запуску колайдера у 2022, планується продовження вивчення зіткнень
елементарних частинок і визначити можливість знаходження справжньої
маси бозону Хіггса. На 2030 рік китайські компанії планують будівництво
нового і потужнішого прискорювача елементарних частинок, який значно
прискорить дослідження.
 Висновок
Під час написання реферату, я провів багато часу в
різних наукових джерелах, значно розширив свої
знання в ядерній фізиці і дізнався про сучасні
проблеми науковців. Виявилось, що Великий
атомний колайдер значно важливіший для людства,
ніж я припускав, від нього дійсно залежить весь
подальший розвиток ядерної фізики, багато людей і
навіть держав зацікавлені в продовжені його
роботи.

Список літератури:
1. «Фізика елементарних частинок і інфляційна
космологія» Андрій Дмитрович Лінде 1990-280с.
2. «Цікава ядерна фізика» Константин Мухин 1972.
3. uk.wikipedia.org/
4. probapera.org
5. Журнал «Space Time» PBS Digital Studios