Тема: . Мікро-макро- та мегасвіти 4 год.

Мета: формувати навики наукової грамотності; розвивати уміння

раціонального (логічного) мислення; розвивати усне та письмове спілкування
державною мовою, уміння формулювати свої думки, використовуючи наукові
терміни;класифікувати об’єкти, що належать до мікро-, макро- і мегасвітів; рівні
організації живої природи. Описувати особливості досліджень об’єктів мікро-,
макро- і мегасвітів. Порівнювати об’єкти мікро-, макро- і мегасвітів за розмірами і
масами. Усвідомлювати єдність різноманіття об’єктів природи. Оцінювати
значення науки у пізнанні світу; масштаби Всесвіту.

План
1.Об’єкти і масштаби мікро-, макро- і мегасвітів; рівні організації живої природи.
2.Особливості досліджень об’єктів мікро-, макро- і мегасвітів

Практична частина
1)Оцінювання розмірів молекул.
2)Вимірювання розмірів Землі

Методичні рекомендації
Подумки збільшуватимемо або зменшуватимемо простір, щоб побачити, що
діється в мікро- й мегакосмосі. Для наочності візьмемо сферу радіусом 10 см.
Таким є, наприклад, розмір яблука. І почнемо поетапно збільшувати, а потім
зменшувати її в мільярд (1 000 000 000 = 1 · 109) разів. Збільшивши сферу
радіусом 10 см у мільярд разів, ми отримаємо сферу радіусом 100 000 км. Із чим
можна порівняти таку відстань? Вона становить близько чверті відстані від Землі
до Місяця. Усе, що має розміри такого порядку, належить до макросвіту.
Зробивши збільшення вже цієї сфери в мільярд разів, ми дістанемо сферу радіусом
1014 км. Це вже астрономічні розміри. В астрономії для зручності вимірювання
відстаней використовують світловий рік — позасистемну одиницю довжини, що
дорівнює відстані, яку долає світло за рік.
Отже, радіус утвореної цього разу сфери становитиме 10 св. років. Цей радіус
більший за відстань від Землі до Сонця в 700 разів! Відстань до найближчої до нас
зорі Проксима Центавра дорівнює приблизно 4 св. роки. Тобто радіус гіпотетично
утвореної сфери у 2,5 раза перевищує відстань до найближчої зорі. Звісно ж,
відстань у 10 св. років належить уже до мегасвіту. Проте це ближній і досить
добре вивчений нами космос. Ми чимало знаємо про найближчі до нас зорі:
достатньо точно виміряно відстані до них та температуру їхньої поверхні. Також
визначено їхній склад, розміри та масу. Навколо деяких зір виявлено планети (їх
називають екзопланетами, на яких, до речі, учені сподіваються виявити життя!).
Ці відомості отримано в результаті вивчення спектрів випромінювання цих зір
(докладніше про це ви дізнаєтеся згодом).
Якщо порахувати, то 1 св. р. = 300 000 км/с ·· 3600 с · 24 год · 365,25 діб = = 9
467 280 000 000 км ≈ 1013 км.
Відповідно: світлова секунда — відстань, яку проходить світло за 1 секунду,
1 світлова секунда ≈ 300 000 км; світлова хвилина — відстань, яку проходить
світло за 1 хвилину, 1 світлова хвилина ≈ 18 000 000 км. Можете порахувати, яку
відстань світло проходить за добу, 10 діб, місяць, півроку, 10 років, 100 років,
1000 років тощо. Обчисліть, за який проміжок часу досягає Землі світло Сонця,
якщо відстань між Сонцем і Землею — 149 600 000 км. Зробивши чергове
збільшення в мільярд разів, дістанемо сферу радіусом 10 млрд св. років. Саме на
такій відстані від нас перебувають найвіддаленіші об’єкти, які ми можемо
спостерігати. Тобто йдеться про сферу, у якій перебувають усі спостережувані
нами об’єкти Всесвіту. Зазначимо, що це — дуже яскраві світила, набагато
яскравіші за Сонце. Загальноприйнята гіпотеза стверджує, що ми взагалі не
можемо спостерігати об’єкти, віддалені від нас на відстані понад 13 млрд св.
років.
Цей факт пов’язаний з тим, що наш Всесвіт народився 13 млрд років тому,
тож світло від більш віддалених об’єктів ще не дійшло до нас. Тобто ми дісталися
меж мегасвіту. Тепер рухатимемося вглиб мікросвіту. Зменшивши сферу радіусом
10 см у мільярд разів, дістанемо сферу радіусом 10–8 см = 10–10 м = 0,1 нм.
Виявляється, це характерний для мікросвіту масштаб. Розміри такого порядку
мають атоми й молекули простих речовин. Мікросвіт такого масштабу досить
добре вивчено (мал. 2.1). Відкрито закони, що описують взаємодії атомів і
молекул, якісь принципово нові закони в цьому світі навряд чи відкриють. Мало
того, науковці навчилися маніпулювати окремими атомами й молекулами. Ідеться
про нанотехнології, які оперують процесами на нанорівні. На відмінну від
природних об’єктів мікросвіту, об’єкти наносвіту — штучно створенні людиною
наноматеріали Звісно, цей світ не є межею пізнання, адже розміри атомних ядер
приблизно в 10 000 разів менші. Зменшивши сферу радіусом 0,1 нм у мільярд
разів, дістанемо сферу радіусом 10–17 см, або 10–19 м. Ми фактично досягли меж
пізнання. Річ у тім, що порядок величини найдрібніших частинок речовини —
електронівта кварків (про них буде далі) — 10–16 см, тобто трохи більший за
отриману сферу. Що міститься всередині електронів та кварків, тобто чи є вони
складними частинками, нині невідомо. Можливо, що розмір 10–17 см уже й не
відповідає будь-якій реальній структурній одиниці речовини. Закони руху й
структуру матерії в масштабах 10–15 — 10–16 см ще не до кінця вивчено. Сучасні
експериментальні можливості не дають змоги ще глибше проникнути до
мікросвіту.
Вам неодноразово доводилося бачити малюнки, на яких зображено Сонячну
систему, будову атома. Так от, на цих малюнках неможливо дотриматися реальних
масштабів!!! Щоб спробувати уявити реальні відстані в Сонячній системі, удамося
до низки міркувань. Уявімо Землю розміром з горошину. Тоді відстань від Землі
до Юпітера становитиме 300 метрів, а відстань до Нептуна — понад два
кілометри. Навіть якщо ви зменшите Юпітер до розмірів крапки в кінці цього
речення, Нептун усе одно перебуватиме на відстані понад 10 метрів від Землі. А
якщо уявити, що ядро атома має розмір кавуна, то електрон, що має розмір
горошини, рухатиметься навколо ядра на відстані близько кілометра. Тобто атом
на 99,9% складається з порожнечі. А проміжок між атомами в наших масштабах
становитиме сотні кілометрів!!!
Незважаючи на те, що в мікросвіті, у макросвіті та мегасвіті закони природи
проявляються по-різному, є й те, що їх об’єднує. Складниками всіх тіл є ті самі
протони, нейтрони й електрони. З частинок неживої природи формується багатий
світ живої природи зі своєю структурою, своїми світами та царствами
2 Запитання може видатися простим, — звичайно, за допомогою мікроскопів і
телескопів. Так, ці засоби дослідники стали використовувати ще в XVII ст., хоча
деякі оптичні властивості вигнутих поверхонь були відомі ще Евкліду (300 р. до н.
е.) і Птолемею (127–151), однак їхню збільшувальну здатність не було застосовано
практично. (Тож перші окуляри було винайдено Сальвінія діли Арлеаті в Італії
лише в 1285 р. У XVI ст. Леонардо да Вінчі та Мауроліко показали, що малі
об’єкти краще вивчати за допомогою лупи.) У 1619 р. голландський винахідник
Корнеліус Дреббель придумав мікроскоп з опуклими лінзами, а наприкінці
століття інший нідерландець — Християн Гюйгенс — презентував свою модель, у
якій можна було регулювати окуляри. Більш досконалий пристрій придумав
голландський натураліст, основоположник наукової мікроскопії Антоні Ван
Левенгук. Він створив прилад з однією великою лінзою. Протягом наступних
півтора століття цей прилад забезпечував найвищу якість зображення, тому
Левенгука нерідко називають винахідником мікроскопа. Кращі лінзи Левенгука
збільшували у 270 разів!
 У 1931 р. вчений Роберт Руденберг запатентував новий прилад —
електронний мікроскоп, який міг збільшувати предмети за допомогою пучків
електронів. Через рік Ернст Руска створив прототип сучасного електронного
мікроскопа, за що був у 1986 р. удостоєний Нобелівської премії. Уже наприкінці
1930-х років його винахід почали масово застосовувати в наукових дослідженнях.
У той самий час фірма Siemens започаткувала випуск електронних мікроскопів
для комерційного використання.
У 1986 р. було винайдено атомно-силовий мікроскоп. За його допомогою
одержують зображення вірусів і бактерій, атомів і молекул, вивчають взаємодію
двох об’єктів: вимірюють сили тертя, пружності, адгезії, переміщують окремі
атоми, осаджують чи видаляють їх з певної поверхні.
Японські дослідники перетворили атомний силовий мікроскоп на хірургічний
інструмент, за допомогою якого можна прооперувати навіть одну клітину. Вони
використали йонний промінь, щоб загострити стандартний силіцієвий наконечник
силового мікроскопа й перетворити його на голку 8 мкм завдовжки і 200 нм
завтовшки. Після вставляння такої голки в людську ембріональну клітину на
стінці клітини утворюється «прокол» діаметром 1 мкм. Мембрана клітини швидко
повертається до первісної форми, а голка залишається просунутою в ядро клітини.
Нова технологія дає змогу вводити молекули в певні ділянки клітин. Зокрема,
ланцюжки ДНК могли би бути вставлені безпосередньо в ядро, щоб перевірити
нові методи генної терапії. Також стає можливим контроль над хімічним кладом
клітин у режимі реального часу. У 2006 р. групою вчених під керівництвом
німецького винахідника Штефана Хелля розроблено наноскоп. Новий пристрій
дає змогу спостерігати за об’єктами розміром 10 нм і менше. Крім того, пристрій
створює високоякісні тривимірні зображення об’єктів, що раніше було
недоступно. Однак дослідити властивості найменших об’єктів мікросвіту за
допомогою найдосконаліших мікроскопів неможливо. Якими причинами
обмежено наш доступ? Аби побачити який-небудь об’єкт у мікроскоп, необхідно
його освітити так, щоб частинки світла (фотони) відбивалися й у достатній
кількості потрапляли в окуляр і до нас в око. Але молекули й атоми можуть
поглинати фотони й згодом випромінювати їх. До того ж, найчастіше, фотони
взагалі пролітають повз молекули й атоми, не «помітивши» їх. У який же спосіб
удалося «розгледіти» внутрішню структуру атома? — запитаєте ви. І як учені
досліджують ядра атомів та складники ядер — протони й нейтрони? Пригадуєте
уроки фізики й хімії? Хто й у який спосіб дослідив будову атома? Правильно,
британський фізик, лауреат Нобелівської премії з хімії (1908) Ернест Резерфорд.
Дослідження частинок такого масштабу відбувається під час їхніх зіткнень і за
тими «слідами», які вони залишають. Що дрібніші масштаби досліджують учені,
то більшу енергію необхідно надати частинкам, що стикаються. Цю енергію
надають їм у спеціально сконструйованих пришвидшувачах, причому, що більшу
енергію потрібно надати, то більшими мають бути розміри пришвидшувачів.
Розміри сучасних апаратів сягають кількох кілометрів. Для того щоб просунутися
ще більше вглиб мікросвіту, потрібні пришвидшувачі розміром із земну кулю.
Перші телескопи також почали використовувати в XVII ст. Сконструйований
Галілео Галілеєм телескоп допоміг йому зробити низку астрономічних відкриттів.
Пізніше, у 1656 р., Християн Гюйгенс створив телескоп зі стократним
збільшенням. Саме такі телескопи зараз вважають аматорськими, їх
використовують початківці-астрономи. Ісаак Ньютон дав нове життя телескопу,
використавши дзеркальну систему, яку дотепер використовують у сучасних
телескопах. Нові технології та досягнення науки відкривали нові обрії для
вдосконалення наземних телескопів. Уже подолано рубіж телескопів з діаметром
дзеркала в 10 м, тож нові телескопи будуть удвічі-утричі більшими.
Винайдення фотографії значно розширило можливості астрономічних
досліджень. Але не лише завдяки світлу досліджують небесні об’єкти. Як
виявилося, вони випромінюють електромагнітні хвилі різних діапазонів. На
початку ХХ ст. в астрономії почали використовувати фотопластинки, чутливі до
різних хвиль. Потім було винайдено фотоелектронні помножувачі (ФЕП),
електронно-оптичні перетворювачі (ЕОП). У сучасних телескопах як приймачі
випромінювання використовують ПЗЗ-матриці. Випромінювання від космічних
об’єктів фіксують за допомогою радіотелескопів, рентгенівських телескопів та
інших пристроїв (мал. 2.7). Нині астрономи здатні робити найнеймовірніші речі.
Якби хтось запалив сірника на Місяці, то побачив би цей вогник. За
найнезначнішими пульсаціями й коливаннями віддалених зір науковці можуть
зробити висновки щодо розмірів, властивостей і навіть потенціальної заселеності
планет, надто віддалених, аби їх побачити. Ці планети такі далекі, що нам би
довелося летіти в космічному кораблі півмільйона років, аби дістатися їх. Сучасні
телескопи здатні вловити таке надзвичайно слабке випромінювання, яке
еквівалентне енергії сніжинки, що падає. Після першого запуску космічного
апарату дослідження космосу почали проводити не лише із Землі, а й з космосу.
Важливою для астрономів подією був запуск 25 квітня 1990 р. на орбіту висотою
612 км космічного телескопа ім. Габбла. Нині в космосі працює низка
інфрачервоних, ультрафіолетових, рентгенівських, гамма-обсерваторій, які
досліджують небо в усіх діапазонах електромагнітних хвиль.
Джерела
Масштаби у Всесвіті https://www.youtube.com/watch?v=B6cVgEEvFkY
Від мікро до мегасвіту https://www.youtube.com/watch?v=-a6JFX5U994
https://www.slideshare.net/liuviu/makro-mikro-kosm
Об’єкти, що належать до мікро-, макро- і мегасвітів
https://www.youtube.com/watch?v=g1hsuWAiv8E

https://history.vn.ua/pidruchniki/gilberg-natural-sciences-10-class-2018/15.php
http://ua-referat.com/%D0%9C%D1%96%D0%BA%D1%80%D0%BE-%D0%BC
%D0%B0%D0%BA%D1%80%D0%BE-%D1%96_%D0%BC
%D0%B5%D0%B3%D0%B0%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%96
Пристрій для дослідження мікросвіту: погляд крізь віки
https://www.bsmu.edu.ua/uk/news/digest/2872-pristriy-dlya-doslidzhennya-mikrosvitu-
poglyad-kriz-viki
Дослідження об’єктів мікро-, макро- і мегасвітів
https://predmety.in.ua/makrosvit-megasvit-i-mikrosvit/

оцінка розмірів молекул( дивитись кінець з 27 хв)

https://www.youtube.com/watch?v=xFtZhMjp8JY

форми та розміри Землі

https://www.youtube.com/watch?v=w1h1ee2_fIo