Постмодернізм та його

світоглядні характеристики

Вик. Ст. Гр. Арх 32-А

Островська С.О.
 Вступ
Постмодернізм - культурно-теоретична течія у
філософії XX - початку XXI ст., яка окреслює зміни в
сучасному світі: в соціокультурній, інтелектуальній,
науковій, художньо-естетичній і навіть політичній
сферах.

При цьому постмодернізм не є консолідованим,

організованим філософсько-художнім напрямом, бо
під цим терміном об'єднуються різноманітні концепції
та теорії, а саме поняття ще недостатньо
концептуалізоване.
Становлення постмодернізму
Перша згадка терміну – 1917 р. у роботі німецького
філософа Рудольфа Паннвіца «Криза європейської
культури». Постмодерн тут - спосіб виходу
європейської культури з глибокої кризи, куди її завів
модернізм, вражений виразками нігілізму і
декаденса.
 
Другий згадка терміну – іспанський критик Ф.де Оніс,
«Антологія іспанської та латиноамериканської поезії»
(1934). Постмодерн як проміжний період (1905-1914)
між першим етапом модернізму (1896-1905) і другим,
більш сильним етапом «ультрамодернізму» (1914-
1932).
А. Дж. Тойнбі офіційно увів термін
«постмодернізм» до наукового обігу. Він
вважав, що цей етап розпочався ще в.
з середини 70-х років XIX ст. ‒ у період
бурхливого розвитку європейських
держав, становлення сучасних
моделей управління суспільством, що
водночас потребував втілення в життя
й нового мислення, пов'язаного з
виникненням глобальних проблем
людської цивілізації. Але здебільшого
розглядав геополітичні умови
виникнення цього явища.
Прийнята хронологія
Перші ознаки - кін. 50-х рр. в італійській архітектурі та
американськоій літературній критиці. (перша фаза)

Потім він поширився в мистецтві інших європейських країн, а до

кінця 60-х рр. поширився й на інші області культури. У 70-і рр..
відбувається остаточне самоствердження і визнання
постмодернізму як особливого феномена, і він постає як
своєрідна сенсація. (друга фаза)

У 80-і рр. постмодернізм поширюється по всьому світу і стає

інтелектуальною модою, особливим знаком часу, своєрідним
пропуском до кола обраних і посвячених. На початку 90-х рр..
ажіотаж навколо постмодернізму спадає, і він вступає в смугу
більш спокійного існування. (третя фаза)
Світоглядні характеристики
 Головні теоретичні праці:
• Особливості доби • Висунув гіпотезу
постмодерну: про зміну
• Гіперреальності – статусу пізнання
реальність, утворена в контексті
знаками речей, а не постмодерністсь
самими речами. кої культури і
Гіперреальність постіндустріальн
• Особливий тип ого суспільства
відносин — обмін
знаками, а не товарами
й послугами для
Т. Бодріяр «система задоволення потреб. Ж. Ф. Ліотар
речей» 1969 • Сучасна людина живе "Постмодерне
серед симулякрів — значення" (1979) та
знаків, котрі позначають "Спір" (1984)
те, що насправді не
існує.
Постмодернізм представляє нову модель пізнання і розуміння світу, що сполучає
реальні підходи до пізнання явищ культури, постулює принципово плюралістичну і
нелінійну картину світу, долає протистояння західного і східного інтелектуального
досвіду. Теоретична модель нелінійних динамік створюється в сучасній культурі в
зустрічному русі гуманітарного та природничо-наукового пізнання
 Характерні риси:
• Масове має такі самі права у мистецтві, як і високе, традиційне, гуманістичне
• Суттєвий вплив мистецтва на поза-художні сфери людської діяльності (політику, релігію,
інформатику тощо).
• Стильовий плюралізм, змішання художніх мов
• Культурний еклектизм, відсутність домінант, відмова від етноцентризму
• Мистецтво не конфліктує з минулою традицією, але застосовує її в інший спосіб
• Широке цитування творів мистецтва попередніх епох
• Іронізування над художньою традицією минулих культур
• Використання прийому гри під час створення творів мистецтва
• Відсутність об'єктивної реальності, акцентів на головному, правильного і неправильного
бачення
• Перехід від класичного антропоцентричного гуманізму до універсального гуманізму. Людина –
частина природи, залежна від її процесів, не є панівною ланкою в світі, вразлива до його
хаотичності і безладності.
• все сприймається як цитата, умовність, за якою неможливо знайти основу
 Модернізм Постмодернізм
Романтизм, символізм Нісенітниця, позбавленість сенсу

Форма (послідовна, закінчена) Антиформа (уривчаста, відкрита)

Цілеспрямованість Гра
Замисел Випадковість
Ієрархія Анархія
Майстерність/ логос Втома/ Мовчання
Закінчений твір Процес, перформанс, геппенінґ

Дистанція Співучасть
Творчість/ синтез  Розлагання/ деконструкція

Присутність Відсутність
Центричність Розсіювання
Жанр/ границі Текст/ інтертекст
Семантика Риторика
Парадигма Синтагма
Метафора Метонімія
Відбір Комбінування
Те що визначається Те що визначає
Особливості у літературі
 Головні постаті
Початківцями літературного постмодернізму
вважаються Д. Джойс, У. Фолкнер, Г. Гессе, Р.
Музіль, Х. Л. Борхес, Г. Міллер.
Постмодернізм як напрям у сучасній літературі та літературній критиці спирається на
теорію і практику постструктуралізму (у лінгвістиці) та деконструктивізму (у філософії). 
 Французькі постструктуралісти – Ролан Барт,
Жак Дерріда, Мішель Фуко та Франсуа Ліотар
– розвивали ідею відсутності абсолютів, кінцевих
істин, ідею про те, що дійсність дана нам лише у
відмінностях між її явищами («сумнівність
істини», «відсутність остаточної істини»).
Деконструктивісти – Жак Лакан, Жак Дерріда та ін. –
висунули ідею деконструкції як основного принципу аналізу
тексту. Деконструкція (за Деррідою) еквівалентна
переконструюванню. Одне з найважливіших завдань
деконструкції – у виявленні внутрішньої суперечливості
тексту, у віднайдені в ньому прихованих, непомітних не
лише для читачів, але й для самого автора, «залишкових
смислів», які тут наявні як спадок минулих культурних
практик.
Головні ознаки

• Відсутність оригінальної ідейної програми

• Інтертекстуальність
• Посилання на весь попередній літературний процес
• Гіперрецептивність
• Ключовий термін – симулякр (на заміну «образу»)
• Образ-модель лабіринту
Умберто Еко
Італійський письменник, теоретик
постмодернізму, всесвітньо  відомий
своїм романом «Ім’я троянди» (1980),
що має всі ознаки постмодернізму:
• Застосування симулякру
• Образ лабіринту
• Пародіювання інших творів, посилання
на твори Х.Л. Борхеса
• Поєднання різних літературних стилів і
жанрів
«Постмодернізм - це відповідь модернізму: раз
вже минуле неможливо знищити, бо його
знищення веде до німоти, його треба
переусвідомити: іронічно, без наївності!»
Хосе Луїс Борхес
Поп-арт
Поп-арт (масове, популярне мистецтво) – напрямок, що
прагне до подолання дистанції між елітарною і масовою
культурою. Термін поп-арт ввів художній критик Л.
Елоуем в 1956 році. До представників мистецтва поп-арт
відносяться Дж. Джонс, Р. Раушенберг, Дж. Дайн, Дж.
Чемберлен, К. Ольденбург і ін
У. Еко: "час появи поп-арту характеризується тим, що
в культурі радикально руйнувались уявлення про
традиційні відмінності між експериментальним,
необразотворчим, масовим, літературним і
образотворчим мистецтвом".

М. Дюшан: "ця течія... захоплює, бо вона йде проти

дурної ідеї безпредметного мистецтва", аналогічно Г.
Фромвег оцінював поп-арт як "повну протилежність
безпредметності".
Оп-арт

Оп-арт (візуальне мистецтво) – художній

напрям неоконструктивізму, що полягає в
моделюванні простору (об’єму) і руху
нетрадиційними для мистецтва засобами,
відмову від традиційних прийомів живопису,
графіки і пластики.

В ідеалі при тривалому спогляданні творів

оп-арту повинен виникати особливий
зоровий ефект, який створює ілюзію
певного руху елементів композицій. 
Художник ніби бавиться з глядачем,
змушуючи свої образи мерехтіти й
пульсувати.
 Самознищуюче мистецтво

Два способи передачі:

1. Гепенінґ – конструкція Ж. Тінчелі "На знак поваги до
Нью-Йорку" (1960), яка включала в себе 15 моторів,
функціонування яких повинно було привести до її
самознищення. 
2. розтягнутий процес, що не передбачає перманентної
участі глядача – "Фонтан" Й. Бекстера, струмені якого
поступово розмивають його основу.
Концептуальне мистецтво

Згідно позиції концептуального мистецтва, сучасне

мистецтво може виконати свою культурну місію, лише
відмовившись від своєї традиційної "морфології", тобто
від нерефлексивно прийнятої класичним мистецтвом
презумпції необхідності втілення ідей художника в
матеріалі: "фізична оболонка повинна бути зруйнована,
бо мистецтво – це сила ідей, а не матеріалу" (Дж.
Кошут).
Жерар Гаруст

• Французький художник, представник

постмодерністського живопису
• дав одному зі своїх полотен назву «Дежа-вю»
(«Вже бачене»), що стало своєрідним знаком
чи символом всього мистецтва
постмодернізму.
Основний метод напрямів мистецтва постмодернізму–
натуралізм. Художники відмовляються від традиційних
прийомів формотворчості, часто видаючи за твори
мистецтва самі ж предмети. Разом з тим в роботах
постмодерністів відчувається тривожне не сприйняття
мілітаризму, екологічна скорбота, психологічна
невлаштованість, трагізм відчуження.
Становлення в архітектурі
Видання відомої книжки Чарльза Дженкса "Мова архітектури
постмодернізму" (1977) популяризувало термін "постмодернізм" і
врешті надало необхідне теоретичне обґрунтування цьому рухові в
архітектурі. Теоретичне визначення ключових позицій політично
загострене наскоками на архітектуру модернізму і нещадною критикою
її "одномірної", метафорично і образно бідної мови.

Відома фраза з книги Дженкса: "Нова архітектура" померла в Сент-

Луїсі, штат Міссурі 15 червня 1972 року о 15 годині 32 хвилини після
полудня або близько того". Тоді стався вибух кварталу Прют-Айгоу і він
означав для західної архітектури одночасно як кінець модернізму, так і
початок постмодернізму. 

Дійсно, 1970–80і рр. характеризуються розквітом архітектурного

постмодернізму, але зрозуміло, що перехід від модернізму до
постмодернізму був плавним і тривав, принаймні, кілька десятиріч.
архітектор Роберт Стерн, один з "першовідкривачів"
постмодернізму, вважає, що постмодерністською
можна вважати архітектуру, яка відповідає трьом
засадам:
1.

контекстуалізм: окрема споруда як фрагмент більшого

цілого;
2.алюзіонізм: архітектура як історичне і культурне
відлуння;
3.орнаменталізм: стіна, як середовище архітектурного
значення.
За Ч. Дженксом основні риси архітектури постмодернізму:
1.

історизм, як основа постмодернізму;

2.безпосереднє відтворення минулого (рівайвалізм);
3.нове звернення до місцевих традицій (неовернакулер);
4.адгонізм, тобто містобудівний підхід "до місця" контекстуалізм в
архітектурі;
5.інтерес до архітектурної "метафізичної" метафори (під
метафізикою) автор розуміє тонкі духовні, внутрішні значення
архітектурної форми);
6.специфічне постмодерністське (ігрове, театралізоване, часом
загадкове) трактування архітектурного простору.