АТРИБУТИ БУТТЯ

(ПРОСТІР, ЧАС, РУХ,

РОЗВИТОК)
ПІДГОТУВАВ: СТ. ЛГ-1901

ПОДЛЄСНИЙ М.О.
• Під атрибутом у філософії розуміють необхідну, невід'ємну, істотну
властивість, без якої неможливе існування певного об'єкта.
Атрибутивними властивостями буття у філософії вважаються рух,
простір і час.
• Будь-яка зміна визначається у філософії поняттям
«рух». Особливий рух, який пов'язаний з якісним
перетворенням об'єкта, з переходом від простого до
складного, від нижчого до вищого, від старого до
нового, прийнято називати «розвитком» (так,
наприклад, просторове переміщення матеріального
об'єкта - рух, але не розвиток).
 Філософським вченням про розвиток є діалектика.
Загальними властивостями руху є:

• об'єктивність (незалежність від свідомості людини);

• нестворюваність і незнищуваність руху (рух не виникає з нічого і не зникає безслідно, а лише

перетворюється з однієї форми на іншу; в природознавстві це знайшло своє відображення в
універсальному законі збереження і перетворення енергії);

• суперечливий характер руху (рух містить у собі момент спокою, він є єдністю зміни і збереження,
перервності і безперервності, кількісних і якісних змін). Так, протилежністю руху і, разом з тим,
його стороною, моментом збереження якісної визначеності буття є спокій. Адже будь-який
предмет, змінюючись, все ж таки залишається до пори до часу самим собою, в нім є дещо
стабільне, відносно незмінне, стійке. Завдяки тому, що разом з рухом є і спокій, нас оточує цілком
певні об'єкти і процеси.

• універсальність і абсолютність руху (рух і спокій не є рівнозначними атрибутами буття: спокій -

завжди момент відносний, тимчасовий, рух же в абсолютним, він - сам спосіб існування матерії").
 Абсолютна природа руху виявляється тільки через конкретні його форми («рух взагалі» - лише
абстракція, філософське поняття, в реальності ж рух завжди виявляє себе в певній формі). Ф.
Енгельс, наприклад, у творі «Діалектика природи» виділив п'ять основних форм руху:

• механічну (переміщення тіл під дією певних сил);

• фізичну (перетворення елементарних частинок, взаємодія і перетворення атомів у процесі

ядерної реакції; зміна електромагнітного поля і т.ін.);

• хімічну (взаємоперетворення речовин у процесі хімічних реакцій);

• біологічну (процеси, які забезпечують можливість життя: обмін речовин у живих організмах;
народження, розвиток і загибель біологічних особин, виникнення і зникнення біологічних
видів та ін.);

• соціальну (розвиток суспільства, певні соціальні перетворення).

 Принципами розташування цих форм є наступні:

• «від простого до складного», «від нижчого до вищого», від менш до більш розвиненої
форми;

• кожна форма руху матерії має свою специфіку і відповідно до того має певне місце в
загальній класифікації;

• кожна подальша (розвиненіша форма) містить у собі всі попередні, але не є їх

простою сумою, в ній виявляється нова якість і власна специфіка (помилка зведення
складних форм до простих називається редукціонізмом);

• вищою і універсальною формою матеріального руху є соціальна форма; в

марксистській традиції духовне, ідеальне - це є власна форма саморозвитку матерії на
соціальному рівні: матеріальний рух у своїй вищій формі не може здійснюватися без
своєї протилежності - ідеальної, духовної форми (свідомості).
• Атрибутами буття, його невід'ємними і найзагальнішими
характеристиками є також простір і час. Проблеми простору і часу
досліджувалися як у філософії, так і в науці. З античних часів у
філософії сформувалися дві тенденції в поясненні простору і часу.

• Субстанціальна концепція простору і часу (Деморкріт, І. Ньютон)

розглядає простір і час як незалежні одна від одної і від матерії
субстанції. Простір і час - самостійно існуючі реальності, які є
абсолютними, - вони все в себе вміщають і ні від чого не залежать.
Демокріт ввів уявлення про реальне існування порожнечі як вмістилища
рухомих атомів. Подібно до цього і у Ньютона простір - абсолютна
порожнеча, незмінне і нескінченне вмістилище всіх матеріальних тіл.
Час протікає однаково, і його протікання ні від чого не залежить, бо час -
це чиста тривалість, постійна шкала для вимірювання всіх конкретних
змін.
• Реляційна концепція простору і часу утверджується у XX столітті завдяки створенню
теорії відносності А. Ейнштейном, хоча її філософське підґрунтя можна знайти ще у
філософії Аристотеля, Г. Ляйбніца. Аристотель заперечував існування порожнечі як такої.
Простір зайнятий матеріальними тілами. За Ляйбніцем ні абсолютної порожнечі, ні чистої
тривалості, які б існували незалежно від матеріальних тіл, немає і не може бути.

• Простір - це порядок взаєморозташування матеріальних об'єктів, а час - послідовність їх

змін.

• З погляду сучасного природознавства і філософії об'єктивна реальність є нероздільним

зв'язком простору, часу і матерії (сам рух можна визначити як єдність простору і часу).
Простір і час - не абсолютні, вони визначаються тими процесами, подіями, котрі в них
виникають та існують.

• Сьогодні з'ясовано, що в дійсності простір і час - це різні сторони єдиного явища, тому
було введено поняття просторово-часового континууму (лат. continuum -безперервне,
суцільне середовище).
• Простір - характеристика буття з боку його стійкості (простір є мірою
буття, спокою, збереження буттєвих форм). Простір визначає форму і
структуру, порядок співіснування матеріальних об'єктів. Просторові
характеристики макросвіту визначаються трьома координатами (хоча у
деяких моделях «великого вибуху» простір виявляється не
тривимірним, а десятивимірним).

• Час є характеристикою буття як мінливого, текучого, здатного до змін

(час - це міра небуття, змінності, нестійкості у русі). Час визначає
послідовність подій, тривалість, ритми і швидкість розвитку
матеріальних об'єктів. Для визначення часових характеристик
достатньо однієї координати, бо час завжди рухається в одному напрямі
- від минулого до теперішнього часу і майбутнього.
 Найзагальнішими властивостями часу і простору вважаються:

• об'єктивність, тобто їх незалежне від свідомості існування;

• універсальність, тобто їх прояв на всіх рівнях матерії;

• невідокремленість від матеріального носія;

• взаємопов'язаність часу і простору: те, що здійснюється у просторі, разом з тим

відбувається у часі.

Крім того, кожен рівень матерії (мікро-, макро- і мегасвіт) і кожна форма
(нежива, жива і соціально організована матерія) мають якісну специфіку
простору і часу.
 Так, особливостями біологічного простору на всіх структурних рівнях
живої матерії є:

• асиметрія, нерівнозначність «лівого» і «правого»: (наприклад,

асиметрії правої і лівої півкуль головного мозку людини); в організації
всього живого виражений прояв лівизни, - відзначав В. Вернадский;

• наявність специфічних біологічних ритмів і темпів (зокрема,

біологічний годинник людини залежить від віку його організму:
зменшення інтенсивності обміну речовин викликає уповільнення
внутрішнього біологічного часу, тому в старості створюється ілюзія
прискорення фізичного часу).
 Особливостями соціального простору і часу є:

• їх залежність від ступеня розвитку суспільства, культури, історичної ситуації (історія

має свій перебіг часу: бувають періоди застою, «зупинки» часу, і періоди таких
соціальних перетворень, коли в життя одного покоління як би вміщаються цілі століття);

• соціальний час є мірою мінливості соціальних процесів і має тенденцію до постійного

прискорення (насиченість подіями і змінами постійно зростає: наприклад, традиційне
суспільство відрізнялося постійністю, неквапливістю, домінантою еволюційних
процесів, тоді як індустріальне суспільство орієнтоване на інтенсифікацію суспільного
виробництва, на його революціонізацію);

• соціальний простір - це створення культури як особливої просторової сфери, що втілює

в собі певний людський сенс (маються на увазі особливі просторові форми штучних
утворень, впорядкований людиною простір власного існування, архітектури міст і сіл,
які є відбитком соціальних відносин, світоглядних установок і цінностей).
ДЯКУЮ ЗА
УВАГУ!