УРІЗНОМАНІТНЕННЯ ФОРМ І

НАПРЯМІВ ОСВІТИ.
УНІВЕРСИТЕТИ
 ПЛАН ВИВЧЕННЯ:
• 1. Характерні риси розвитку освіти
• 2. Зміни в шкільній освіті.
• 3. Університети
 1. ХАРАКТЕРНІ РИСИ РОЗВИТКУ
ОСВІТИ
• Освіта стаж масовою
• Автономія університетів
• Поява технічних шкіл
• Формування педагогіки як науки.
• Вплив технічного прогресу на формування освіти
• Зростання загальної грамотності населення,
особливо серед чоловічого населення

В умовах поступального економічного розвитку, зростання

промисловості створення нової системи освіти стало
історично неминучим
 ЗМІНИ В ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ
• Метою тогочасної освіти проголошувалося виховання людини
енциклопедичних знань, освіченого й підприємливого
джентльмена. У першій половині XIX — на початку XX ст. в
Європі й США було запроваджено обов’язкову початкову, а
згодом повну загальну середню освіту.
• Діти заможних батьків мали можливість здобути середню
освіту. Із розвитком промислового виробництва поряд з
гімназіями гуманітарного профілю з’явилися технічні та
реальні училища, у яких значну увагу приділяли вивченню
математики, фізики, хімії. Середня школа була недоступна
основній масі дітей і тому що була платною, і тому що діти
бідняків вже змалку були змушені заробляти на життя.
 ФОРМУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ШКІЛЬНУ ОСВІТУ

У Пруссії «Загальним положенням про школи» (1794 р.) всі навчальні заклади
оголошувалися державними. У 1798 р. у Пруссії була створена Вища рада з
освіти. Через десять років Рада була замінена відділом Міністерства
внутрішніх справ з питань шкільної освіти.
У Франції запровадження законодавства про освіту почалося в роки
наполеонівської імперії. У 1881 р. прем’єр-міністр Франції Ж. Феррі провів
закон про безкоштовну шкільну освіту. У 1882 р. він домігся, щоб для дітей від
шести до шістнадцяти років навчання було обов’язковим.

У 1830 р. парламент Великої Британії уперше фінансував школу. У 1847 р. був

виданий закон про державне інспектування навчальних закладів. У 1840-і роки
у країні запроваджувалася обов’язкова початкова освіта, були створені
урядові комітети для нагляду за відвідуваністю шкільних занять. У 1891 р.
ухвалено закон про безкоштовну шкільну освіту. Британський департамент з
освіти регулярно виступав із законодавчими ініціативами й щорічно готував
навчально-методичні рекомендації — «Шкільні кодекси».
У США розробка державного шкільного
законодавства почалася відразу після
завоювання незалежності. Протягом
XIX ст. в окремих штатах були видані
акти й постанови, що законодавчо
визначали діяльність навчальних
закладів. Майже скрізь за зразок
бралося законодавство Нової Англії. У
1867 р. у Вашингтоні створено
федеральний департамент (Бюро)
народної освіти
 СТВОРЕННЯ НОВИХ ТИПІВ ШКІЛ

У XIX ст. у країнах Заходу з’явився новий тип навчального закладу — вища
початкова школа. Її поява була відповіддю на потреби суспільства в
підвищенні рівня масової освіти.

У Великій Британії створення таких шкіл відбувалося до 70-х років XIX ст. До
програми вищої початкової школи, крім предметів елементарного навчання, були
включені математика, фізика, історія, латина, французька мова. З 1891 р. навчання в
школі такого типу оголошено безкоштовним.
У Німеччині перші вищі початкові школи були відкриті на початку XIX ст. Тут, крім
загальноосвітньої програми, викладали право, діловодство, бухгалтерію тощо.
У Франції створення вищих початкових шкіл передбачалося «законом Гізо» (1833
р.). Їх відкривали в містах з населенням не менше 5 тис. жителів.
У США перша вища початкова школа була заснована в 1821 р. в Бостоні. Термін
навчання становив три-чотири роки.

Успіхом початкової школи Заходу можна

вважати значне підвищення грамотності
населення.
 У XIX ст. в Західній Європі й США відбувається становлення систем
середньої освіти.

У Великій Британії основним типом середньої школи була граматична

школа. З порівняно доступної в минулому вона перетворилася на заклад
для заможних.

У Пруссії у сфері середньої освіти співіснували два основних типи

шкіл: гімназія й міська школа (реальне училище).

У Франції основними типами шкіл у системі середньої освіти були ліцеї

та коледжі.

У США головним типом навчального закладу середньої освіти на

початку XIX ст. була академія.
 3. УНІВЕРСИТЕТИ
Університет (від лат. universitas — сукупність,
спільність) — вищий навчальний заклад, де
навчаються майбутні фахівці з фундаментальних
і багатьох прикладних наук. Як правило,
університет здійснює й науково-дослідну роботу.
Університети поєднують у своєму складі кілька
факультетів, на яких представлена сукупність
різних дисциплін, що становлять основи
наукового знання.
На початку XIX ст. спочатку в Німеччині, а потім і в інших
європейських країнах було проведено університетську
реформу, яка полягала в здійсненні трьох рішучих кроків.
 Вищу освіту у Великій Британії можна було здобути в
університетах, інститутах, коледжах.
У XIX ст. у зв’язку з потребами індустріальної епохи в країні
відкривалися політехнічні інститути, які готували інженерів,
технологів з багатьох спеціальностей.
Найпрестижнішими вищими навчальними закладами не
тільки Великої Британії, а й усієї Європи вважалися
Кембриджський та Оксфордський університети.
Досить високу репутацію мали вищі навчальні заклади в
Лондоні, Ліверпулі, Ньюкаслі, Бірмінгемі, Глазго, Единбурзі та
інших містах Великої Британії. Диплом приватної школи
дозволяв завершити освіту в Оксфорді або Кембриджі, що, у
свою чергу, відкривало широкі можливості для успішної
кар’єри в парламенті або уряді.
 Провідне місце в системі вищої освіти німецьких
держав займали класичні «старі» університети, історія яких
сягала коріннями в середньовіччя. Це Гейдельберзький
університет (заснований у 1386 р.), університети у
Фрейбурзі, Тюбінгені тощо. Спочатку до їхнього складу
входили лише філософський, медичний і теологічний
факультети. Згодом додалися й інші напрями підготовки,
але ці факультети залишилися провідними.
З XIX ст. зразком для всієї Європи став Берлінський
університет (заснований у 1810 р. В. фон Гумбольдтом).
 У Франції ставлення до університетів було іншим.
Наприкінці XVIII ст. внаслідок реформ Наполеона було
практично ліквідовано університети й розширено мережу так
званих нормальних шкіл.
Ці заклади не займалися наукою, вони готували фахівців
для різних галузей господарства. Університети, які
залишилися, були повністю підпорядковані уряду, а наукові
дослідження зосередили в системі Академії наук.

Одним із провідних університетів не тільки Франції, а й усієї

Європи залишався Паризький університет — Університет
Сорбонни, названий на честь його засновника — монаха-
домініканця Р. Де Сорбона (1201-1274 рр.), духівника короля
Людовика IX. Спочатку, на думку засновників, університет
мав бути навчальним закладом міжнародного масштабу.
Чотири його факультети — богослов’я, права, медицини й
мистецтв — приймали не тільки французів, а й англійців, а
також вихідців з німецьких і фламандських земель.