Антикомуністичні виступи 50-

60-х рр. ХХ ст.

ДОДАТОК ДО УРОКУ ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ 11 КЛ
Берлін 17 червня 1953 р.

Радянський танк ІС-2 в Лейпцизі

На вулицях Берліна. 17 червня

1953 р.
Повстання у м. Познань 1956 р. -Польща

Перший в історії Польської

Народної Республіки загальний
страйк і вуличні демонстрації, що
відбувались у Познані в червні 1956
року. Народні протести були
придушені армією і силами
правопорядку зі застосуванням
зброї. Комуністичною пропагандою
ці події називалися «нещасними
випадками» та «провокацією» в
Познані, а потім взагалі
замовчувалися.
 Робітничий страйк розпочався вранці 28 червня
1956 року на познанському заводі ім. Йосипа
Сталіна. Безпосередніми причинами протесту були
вимоги економічного характеру, але вони стали
детонатором для стрімкого розгортання подальших
подій. Серед багатьох працівників заводу не менш
важливим було відчуття відсутності соціальної
справедливості[5]. Страйкарів ZISPO підтримали
працівники багатьох підприємств Познані. Близько
100 тис. демонстрантів зібралися біля партійних та
адміністративних будівель у центрі міста. Виступи
маніфестантів переросли в стихійні спалахи проти
комуністичної влади в Польщі.

Цех заводу W-3

Для придушення протестних виступів уряд застосував танки та 10 тис. вояків Війська Польського у
взаємодії зі співробітниками органів безпеки та правопорядку. Під час виступу маніфестантів і розгону
демонстрації загинуло або потім вмерло внаслідок отриманих поранень не менш ніж 50 цивільних осіб,
сотні людей було поранено, понад 700 протестувальників — заарештовані.
Познанське повстання стало значною віхою на шляху до ліберальних змін у Польщі, що почалися в жовтні
1956 року.
Угорська революція 1956 р.
Прапор Угорщини з вирізаним комуністичним
гербом. Прапор з отвором став символом революції.
«Празька весна» 1968 р.
«Празька весна» — період політичної лібералізації та демократичних реформ у
Чехословаччині (січень-серпень 1968 р.), перерваний уторгненням до ЧССР
Радянського Союзу та його союзників по ОВД.

«Соціалізм з людським обличчям» — поняття, яким у 1968 р. характеризували

пом'якшення тоталітарного характеру держави в Чехословаччині; спроба поєднати
соціалізм з демократією.
Александр Дубчек (1921-1992) — перший
секретар КПЧ (1968-1969), голова Федеральних
зборів Чехословаччини (1989-1992). Після Другої
світової війни зробив стрімку політичну кар'єру.
У 1968 р. став керівником партії. Підтримав
ліберальні реформи, відомі під назвою «Празька
весна». Після окупації Чехословаччини військами
країн Організації Варшавського договору був
вивезений до СРСР і невдовзі знятий з посад. У
велику політику повернувся наприкінці 1980-х
років.
Найяскравіше характер відносин між соціалістичними країнами засвідчили драматичні
події «Празької весни» у Чехословаччині в 1968 р. Майже вісім місяців у
Чехословацькій Соціалістичній Республіці (ЧССР) тривав період глибоких змін,
безпрецедентних в історії комуністичного руху. Демократизація, підготовлена
реформістськи налаштованими силами всередині КПЧ, упродовж декількох років
відбувалася непомітно для радянських керівників.
Нові лідери ЧССР проголосили курс на побудову «соціалізму з людським обличчям» та
ухвалили програму дій.
Особистості
Події в ЧССР у січні-квітні 1968 р. насторожили керівництво СРСР та інших соціалістичних країн, адже
загрожували пануванню Радянського Союзу в країнах Центрально-Східної Європи.

Імовірність «ланцюгової реакції» в інших соціалістичних країнах, де ще пам'ятали про соціальні потрясіння
недавнього минулого (НДР у 1953 р., Угорщина в 1956 р.), зумовила ворожість до чехословацького
«експерименту» керівників СРСР (Л. Брежнєв), НДР (В. Ульбрихт), Польщі (В. Гомулка) і Болгарії (Т.
Живков).

Зазнавши невдачі в 1956 р. в Угорщині, радянські керівники вагалися, не знаючи, що робити з

Чехословаччиною. Спочатку Москва чинила на А. Дубчека на зустрічах і міжнародних комуністичних
нарадах політичний та психологічний тиск, аби він відмовився від рішучих реформ; поблизу кордонів
Чехословаччини проводили масштабні навчання військ ОВД за участю СРСР, НДР і Польщі. Вирішальні
переговори відбулися в липні в м. Чиєрні-над-Тисою. А. Дубчек не зрікся реформ, але пообіцяв приборкати
антисоціалістичні прояви.
Загострила ситуацію категорична відмова чехословацького керівництва розмістити на території ЧССР
радянський військовий контингент.
Відповідно до «доктрини Брежнєва», що виправдовувала будь-які дії СРСР, спрямовані на «захист
соціалізму в усьому світі», радянське керівництво ухвалило рішення про військову інтервенцію до
«бунтівної» Чехословаччини. У ніч з 20 на 21 серпня в ЧССР вторглися війська (понад 300 тис. солдатів,
7 тис. танків) п'яти країн Організації Варшавського договору: СРСР, Болгарії, Польщі, НДР та Угорщини
(Румунія відмовилася). Чехословацькі війська заблокували в казармах, і до ранку 21 серпня вся країна
була окупована. Понад 100 чехів і словаків було вбито й більше 500 поранено. Хоча А. Дубчек закликав
населення не чинити спротиву, окремі вогнища опору все ж були. Населення познімало або зафарбувало
дорожні знаки за винятком тих, які вказували дорогу на Москву. На знак протесту проти інтервенції
чеський студент Ян Палах спалив себе на Вацлавській площі Праги.
Уторгнення спричинило масову еміграцію. Країну залишили 70 тис. осіб, а з часом цифра зросла до 300
тис. Радянський Союз виправдовував уторгнення «доктриною Брежнєва», або «доктриною обмеженого
суверенітету», згідно з якою СРСР мав право втручатися, якщо одній з країн Варшавського договору
загрожуватиме небезпека повалення режиму.
А. Дубчек був заарештований та доправлений до Москви для переговорів. Там його змусили підписати
протокол, за яким він залишався на посаді, але зобов'язувався згорнути реформи. У квітні 1969 р. А.
Дубчека зняли з усіх посад і замість нього призначили Густава Гусака. Реформи було припинено, а
реформістів виключили з партії та звільнили з роботи.
Уторгнення військ ОВД збурило світову громадськість. У Москві восьмеро правозахисників розгорнули
транспаранти із засудженням інтервенції. Протестувальників було заарештовано. Акції протесту
пройшли також у багатьох країнах світу; радянську окупацію засудили комуністичні партії Італії,
Франції та Фінляндії.
У ніч уторгнення Канада, Данія, Франція, Парагвай, Велика Британія та США домоглися скликання
Ради Безпеки ООН, однак резолюція із засудженням уторгнення й вимогою вивести війська з ЧССР не
була ухвалена, бо СРСР скористався своїм правом вето.
Якою є, на Вашу думку, ідея малюнка?

Ілюстрація з чехословацького журналу. 1968 р.

Перевірка засвоєних знань.
Фронтальна бесіда
1. Поясніть історичні поняття «Празька весна», «соціалізм з людським обличчям».
2. Чи змінилася політика сталінського режиму після Другої світової війни?
3. Хто претендував на владу в СРСР після смерті Сталіна й кому вона зрештою
дісталася?
4. Які зміни відбулися в СРСР у період «хрущовської відлиги» та як вони вплинули на
країни Центрально-Східної Європи?
5. Якими, на Вашу думку, були основні причини кризових явищ у країнах регіону в
1950-1970-і роки?
6. Охарактеризуйте берлінське повстання 1953 р., виступ познанських робітників у
Польщі та революцію в Угорщині? Що споріднює ці події?
7. Охарактеризуйте причини й наслідки «Празької весни» 1968 р.
8. Порівняйте повстання в Угорщині в 1956 р. та чехословацькі події 1968 р. Чим вони
подібні, а чим відрізняються?