Астрономія для визначення часу

Виконав учень 11-А класу

Селяник Ігор
 Час – це одна з об’єктивних форм існування матерії. Його плин
можна виміряти будь–яким процесом, який повторюється в
природі. Цей процес має бути рівномірним, щоб установлені з
його спостережень одиниці відліку часу зберігали свою сталість.
Дві основні одиниці часу – доба та рік – надано природними
астрономічними явищами: добовим обертанням Землі навколо
своєї осі та річним обертанням Землі навколо Сонця. Лік великих
проміжків часу ведеться за допомогою розроблених календарних
систем.
 Зоряний час

Розроблено декілька систем ліку часу, кожна з яких

має своє застосування. Час, заснований на русі Землі,
а також на спостереженнях за зірками, Місяцем,
планетами називають астрономічним, або зоряним.
Одиницею часу в цій системі є зоряна доба, тобто
проміжок часу між двома послідовними верхніми
кульмінаціями зірок, який дорівнює періоду
обертання Землі навколо своєї осі.
 На практиці зоряний час прийнято вимірювати за допомогою точки
весняного рівнодення. Тоді зоряна доба – це проміжок часу між двома
послідовними верхніми кульмінаціями точки весняного рівнодення на
одному і тому же географічному меридіані.
Початок зоряної доби протягом року припадає на різні моменти дня і
ночі, тому що положення Сонця відносно точки весняного рівнодення
протягом року змінюється.
Так, в день весняного рівнодення зоряна доба починається приблизно
опівдні, а в день осіннього рівнодення – приблизно опівночі. Це
обмежує можливість його використання в повсякденному житті.
 Сонячний час

Розрізняють істинний (справжній) та середній сонячний час. Істинний

сонячний час вимірюють годинним кутом центра диска Сонця. Проміжок
часу між двома послідовними верхніми кульмінаціями центра диска Сонця
називають справжньою (істинною) сонячною добою.
Через те, що Сонце рухається по екліптиці, а годинний кут вимірюють по
екватору і рух Землі навколо Сонця нерівномірний, тривалість справжньої
сонячної доби протягом року не залишається сталою. Тому її не можна
вважати одиницею часу. Для створення системи лічби часу, одиниці якого
були б сталими, ввели поняття “середнього Сонця”. Середнє Сонце – це
уявна точка, яка рівномірно рухається по небесному екватору в тому ж
напрямку, в якому
справжнє Сонце рухається по екліптиці, і завершує повний оберт за один
тропічний рік.
 Середній сонячний час визначають на основі справжнього
(істинного) сонячного часу. Зв’язок між положенням на
небесній сфері середнього та справжнього Сонця носить
досить складний характер, його досліджує небесна механіка.
Середній сонячний час поділяють на місцевий, поясний,
декретний, літній.
 Місцевий час
Для пунктів земної поверхні, які лежать на різних меридіанах,
одне й теж світило кульмінує у різні моменти часу. Тому для
кожного меридіана існує свій початок доби, свій відлік часу, тобто
на кожному меридіані свій місцевий час. Місцевий час – це
середній сонячний час даного меридіана.
Для всіх пунктів, які лежать на одному й тому ж географічному
меридіані, місцевий час однаковий. Різниця місцевих часів у двох
пунктах на різних меридіанах в один і той же фізичний момент
дорівнює різниці географічних довгот цих пунктів, яка виражена у
годинній мірі
 За таким часом жили люди упродовж століть. Через необмежено
велику кількість місцевих часів користуватись ними (особливо з
розвитком залізниць і потребою складати графіки поїздів) в
практичній діяльності стало незручно. Виникла потреба певного
упорядкування лічби часу. У 1884 р. Міжнародна конференція
представників 26 держав прийняла систему поясного часу.
За цією системою всю земну кулю поділили на 24 годинні пояси з
нумерацією від 0–го до 23–го так, що ширина по довготі такого
поясу дорівнює 15 градусів. Через середину кожного годинного
поясу проходить центральний (або основний) меридіан поясу.
Дякую за увагу!