ЕКОНОМІЧНА СТРУКТУРА.

 В Європі найбільшою віссю економічного розвитку є

Лотаринзька смуга, в якій сконцентровано населення та промислове виробництво. Вона
простягнулася в напрямку: Лондон - Рур - Цюрих - Мілан - Рим. Паралельно
сформувалися транс’європейські осі: Лондон - Париж та Берлін - Прага - Відень -
Венеція. Вони доповнюються системою широтних осей: Париж - Брюссель - Ганновер -
Гамбург/Берлін - Варшава; Ліон - Франкфурт-на-Майні - Штутгарт - Мюнхен.Країни-члени
ЄС переважно належать до найбільш розвинених у світі. У зоні євро проживає населення
більше, ніж у США. За ВВП вона дещо відстає від останніх, водночас значно випереджає
за обсягами зовнішньої торгівлі. Для розвинених країн Європи характерна така
закономірність: зі зменшенням площі й населення зростає залежність від міжнародних
ринків. До головних партнерів у зовнішній торгівлі всіх без винятку країн-членів ЄС
належать: Німеччина, Франція, Італія, Велика Британія. Країни Європи переважно
імпортують сировинні ресурси і паливо з країн за межами цієї частини світу та
спеціалізуються на міжнародній торгівлі промисловими товарами.

ЧИННИКИ РОЗМІЩЕННЯ ВИРОБНИЦТВА. В умовах глобалізації, переважання на

ринках великою мірою визначається витратами на науку. Величезну роль відіграють
новітні технології. Це посприяло формуванню нет-економіки, коли продаж інформації
став визначальним у розвитку постіндустріального суспільства, зменшивши витрати на її
передачу майже до нуля. ЄС експортує високотехнологічні готові вироби майже вдвічі
більше, ніж США чи Японія. У цьому секторі економіки більшості розвинених країн ЄС
ТНК контролюють левову частку витрат на науково-дослідні і дослідно-конструкторські
роботи (НДіДКР). Центри новітніх технологій розміщують насамперед у районах зі
сприятливою екологічною ситуацією й без виразних соціальних конфліктів. Глибока
спеціалізація, зосередження в мегаполісах або навколо провідних науково-дослідних
центрів дає змогу отримати право першого доступу до нових розробок і
висококваліфікованої робочої сили. Іншим важливим чинником є наявність широкого
кола споживачів, які зосереджені в містах. Це дає змогу економити на транспортних
витратах. Спостерігається розширення та поглиблення внутрішньофірмової та
постадійної, а місцями й подетальної спеціалізації у межах ТНК. Вичерпаність місцевих
мінеральних ресурсів у країнах Західної і Південної Європи зумовила закриття
підприємств добувної промисловості. Натомість на морських узбережжях цих країн
постали підприємства металургії та енергетики, які отримують дешеву сировину з країн
Третього світу. Навколо мегаполісів сформувалися центри вторинної металургії на
основі місцевого металобрухту. Трикутник Нижній Рейн— Шельда-Арнем є найбільшим у
світі промисловим районом з виробництва нафтохімічної продукції. Після входження до
ЄС країн з колишнього соціалістичного табору відбулися значні зміни в їхніх економіці.
ПЕРВИННИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ. У країнах Європи первинний сектор переважно
представлений сільським господарством. Добувна промисловість не має вагомого
значення в економіці Європи, за винятком окремих країн, таких як Норвегія, Росія,
Україна. До великих районів промислового видобування паливних ресурсів належать:
Донбас, район Північного моря, Рур; рудної сировини — Верхньосілезький, Придніпров’я,
Урал. Найпівнічнішим місцем видобування кам’яного вугілля у світі є архіпелаг
Шпіцберген. У Європі найпоширенішим є видобування нерудної сировини — глини,
пісків, щебеню. Більшість запасів корисних копалин Європи не видобувають через
економічну недоцільність. Окремі наявні запаси руд кольорових металів (міді,
вольфраму, цинку, титану) в Європі мають важливе значення. На більшості діючих шахт
одночасно видобувають кілька видів мінералів. У Європі розташовані штаб-квартири
значної частини провідних ТНК, які контролюють видобування більшості мінеральних
ресурсів у світі. Для нормальної роботи переробної промисловості й енергетики Європи
створено великі портово-промислові комплекси. Більшість мінеральної сировини і
палива країни Європи імпортують з інших країн світу. Винятком є Росія, у якій найбільш
розвинена добувна промисловість.

Сільське господарство. Зональна спеціалізація Європи зумовлена переважно

природними умовами цієї частини світу. В Західній Європі виноградарство залишається
одним з найбільш розвинених видів сільськогосподарської діяльності. У цьому виді
сільського господарства досі переважає ручна праця, особливо під час збирання
винограду. Зі зростанням рівня економічного розвитку зменшується частка сільського
господарства у ВВП країни. Проте в більшості країн Європи, через скорочення
чисельності населення, має місце зменшення попиту на аграрну продукцію. Водночас
обсяг виробництва екологічно чистої продукції невпинно зростає. Сучасні технології
вирощення зернових, які застосовують у країнах-членах ЄС, передбачають мінімальну
кількість працівників, які працюють лише два тижні на рік у полі. Подібна ситуація й у
тваринництві, де переважає стійлове утримання худоби та птиці у великих
відгодівельних автоматизованих комплексах з мінімальною кількістю обслуговуючого
персоналу. Старіння сільського населення, переїзд до міст сільської молоді зумовлює
ширше впровадження автоматизації та механізації в аграрне виробництво. У найбільш
економічно розвинених країнах-членах ЄС кількість зайнятих в аграрному секторі
становить менше 1 % загальної кількості працюючих. У ЄС взято курс на зменшення
площі сільськогосподарських угідь та кількості виробників з метою скорочення обсягів
виробництва основних видів продукції. Насамперед скоротилося сільськогосподарське
виробництво в гірській місцевості. Натомість на великих рівнинах Європи поширена
монокультура — посіви одного сорту культурних рослин. На території ЄС намітилася
чітка тенденція до утворення двох великих агрозон — помірного та субтропічного
клімату. У першій переважає тваринництво з виразним домінуванням свинарства й
вирощення зернових культур, а в другій — вироблення продукції садівництва й
виноградарства за зростаючого значення овочів і ягід. У структурі стада переважає
дрібна рогата худоба. Збільшення міського населення зумовило розширення
виробництва овочів, фруктів і квітів у всіх країнах Європи. Особливо інтенсивно
розвинені ці види аграрного виробництва у країнах Бенілюксу.