на с. 46 (впр.

97)

Бабине літо

Кульбаби одцвіли і мрією пухкою

із вітром пурхнули кудись у далечінь.
За ними серце злинуло у неспокої
стежками маячінь.
Минуло літо, тільки бабине горить ще,
спадає листя на траву, неначе кров,
і баня неба молитовно пнеться вище,
темнішає немов.
Ввесь світ стоїть, мов храм розписаний штудерно,
Ввесь Божий світ яріє барвами яси.
І хочеться благать: очисти нас од скверни,
Створителю краси!

(Н. Лівицька-Холодна)

Павутина бабиного літа

Павутина бабиного літа пливе звіддалік, як чиєсь зітхання, вона знаходить посеред
городу нашу матір, чіпляється за плече, струменисто тремтить, потім перепливає на
материні чорні коси, вмальовується сивиною, здригається, потім одривається — й легко
сотається в повітрі, поблискує білясто, тане. (Є. Гуцало)

Групи У вірші У тексті У власному

приголосних Н. Лівицької- Є. Гуцала тексті
Холодної
Сонорні
Дзвінкі
Глухі