Практичне заняття 2

Тема: Стилістика української мови як окрема галузь лінгвістики

Мета: з’ясувати основні поняття стилістики; провести порівняльний аналіз різних
класифікацій функціональних стилів; на прикладах текстів проаналізувати
індивідуальний стиль письменників.

Теоретичні питання
1. Основні поняття стилістики. Стиль, категорія функціонального стилю та
погляди вчених-стилістів на класифікацію функціональних стилів.
2. Критерії виділення експресивних стилів. Індивідуальний стиль письменника.
3. Образність, експресивність, конотація, стилістичне та стильове значення,
колорит, орнаментика – поняття стилістики.

Завдання 1 . Дайте визначення поняттям

СТИЛЬ – це Сукупність прийомів у використанні засобів мови, властива якому-
небудь письменникові або літературному творові, напряму, жанрові

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТИЛЬ - різновид літературної мови, що є сукупністю

виразних засобів і способів їх поєднання в тексті для реалізації функції спілкування в
певній сфері діяльності.

Завдання 2. Заповніть таблицю, дібравши приклади до запропонованих понять

стилістики:

№ Назва поняття Приклади

1. Образність Он і Матвій свій чорний лан розорав, — широта,
довжінь! Іде
розмашисто туди й назад і сипле зерном. За ним
ступас і заволочує
посіяне Василь. Лан! Чотирнадцять десятин. М’язи,
нерви, кров.
Ні. Його нічого не болить. Це лиш проходить
хребтом ціна землі —
своєї, лудяної сонцем, литої потом і болючої, як і той
хребет…
І все то хворобливо і жадібно чіпляється смачної,
розкішної,
п уянючої земли Земля для всіх і всього. Земля —
найбільше
щастя — більша за любов, за життя. Земля —
найбільший скарб —
більша за золото і коштовні речі Земля — сон
мільйонів поколінь,
казкове привабливе єство, містична сила космосу,
наснага
слабих і дужих. Золото, краса, любов, молодість і
 вічний учитель
мудрості! От що земля.

2. Експресивність
Мушу випити келих до краю полиновий мед самоти;
сплітаю вірші з нервів пасма, як перший пелюсток
весни; крізь золото остання просинь цілує сонний
краєвид; ще вабить в синь співуча далеч зітханням
теплої землі

3. Конотація Крізь соняшний, крізь карий світ,

Крізь грім — солодкий і солоний
Процокотить за Вами вслід
Табун вишнево-чорних коней
Поезій Ваших.
Літо пилося, літо їлося,
Літо кипіло вишнево, лугово,
Густо сміялося, половіло,
Переморгувалося зеленоброво.
4. Стилістичне та
стильове значення Топчуть ноги радісно і струнко сонні трави па
вузькій межі;
В сотах мозку золотом прозорим мед думок
розтоплених
лежить, а душа вклоняється просторам і землі за
світу радість —
жить!; Гарячий день — / враз достигне э/сито і
доп’яніють
обважнілі грона. Він ще не знаний, ще не пережитий
єдиний день —
мого життя корона (О. Теліга).

5. Колорит
А стояла в світлиці незнана дівчина-україночка, мила
й пишна, засоромлена й зухвала, проста й вишукана:
кокетлива кибалка на голові, прикрита довгими
кінцями довгої намітки, запаска в барвах червоній і
шовково-золотистій, крайка, що підтримує запаску.
6. Орнаментика
Сорочки на жінках не вишивані, а заткані на рукавах
та на чохлах червоними смужками.

Аудиторна робота

Завдання 1. За текстом уривком з твору Михайла Коцюбинського

проаналізувати письмово усі поняття стилістики (орнаментика, колорит,
конотація …)
Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. Безконечні
стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви
котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба. Я тепер маю окремий
світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини — одна зелена, друга
блакитна — й замкнули у собі сонце, немов перлину. А я там ходжу і шукаю спокою.
Йду. Невідступно за мною летить хмарка дрібненьких мушок. Можу подумать, що я
планета, яка посувається разом із сателітами. Бачу, як синє небо надвоє розтяли
чорні дихаючі крила ворони. І від того — синіше небо; чорніші крила.
На небі сонце — серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину
шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками згуків,
покошланим шумом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від
нього срібноволоті вівса.
Йду далі — киплять. Тихо пливе блакитними річками льон. Так тихо, спокійно
в зелених берегах, що хочеться сісти на човен й поплисти. А там ячмінь хилиться й
тче... тче з тонких вусів зелений серпанок. Йду далі. Все тче. Хвилює серпанок.
Стежки зміяться глибоко в житі, їх око не бачить, сама ловить нога. Волошки
дивляться в небо. Вони хотіли бути як небо і стали як небо. Тепер пішла пшениця.
Твердий безостий колос б'є по руках, а стебло лізе під ноги. Йду далі — усе пшениця
й пшениця. Коли ж сьому край буде? Біжить за вітром, немов табун лисиць, й
блищать на сонці хвилясті хребти. А я все йду, самотній на землі, як сонце на небі, і
так мені добре, що не паде між нами тінь когось третього. Прибій колосистого моря
йде через мене кудись у безвість.
Врешті стаю. Мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, наче збита
крилами бджіл. Просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. Стою і
слухаю.

Завдання 2. Виконайте тестове завдання