My soul is dark (by Lord Byron) Підрядник Мій дух як ніч (Переклад В. Душа моя мрачная (Переклад М.

Самійленка) Лермонтова)
My soul is dark – Oh! quickly string
The harp I yet can brook to hear;
And let thy gentle fingers fling
Its melting murmous o’er mine ear.
If in this heart a hope be dear,
That sound shall charm it forth again:
If in these eyes there lurk a tear,
‘Twill flow, and cease to burn my brain.
But bid the strain be wild and deep,
Nor let thy notes of joy be first:
I tell thee, minstrel, I must weep,
Or else this heavy heart will burst;
For it hath been by sorrow nursed,
And ached in sleepless silence long;
And now ‘tis doomed to know the
worst,
And break at once – or yield to song
Душа моя темна - О! швидко рядок
Арфа, яку я ще можу почути;
І нехай твої ніжні пальці летять
Це тане морозне моє вухо.
Якщо в цьому серці надія дорога,
Цей звук знову зачарує його:
Якщо в цих очах ховається сльоза,
«Потік, і перестань горіти мій мозок.
Але запропонуйте напрузі бути
диким і глибоким,
І нехай перші твої нотки радості:
Я кажу тобі, мінестре, я повинен
плакати,
А то лопне це важке серце;
Бо його скорботою годували,
І боліли в безсонній тиші довго;
А тепер 'приречений знати найгірше,
І враз перерватися - або поступатися
пісні
Мій дух як ніч.
О грай скоріш!
Я ще вчуваю арфи глас,
воркує жалібніш
І тішить слух в останній час.
Як ще надія в серці спить, Її
розбудить віщий спів.
Як є сльоза, вона збіжить,
Поки мій мозок не згорів.
Але суворо й смутно грай,
Додай жалю в свій перший звук.
Молю тебе, заплакать дай,
Бо розпадеться серце з мук.
Воно в собі терпить давно,
Давно вже в ньому вщерть образ, Як
не поможе спів, воно
Од мук тяжких порветься враз!
 
Душа моя мрачна.
Скорей, певец, скорей!
Вот арфа золотая:
Пускай персты твои, промчавшися по
ней,
Пробудят в струнах звуки рая.
И если не навек надежды рок унес—
Они в груди моей проснутся,
И если есть в очах застывших капля
слез —
Они растают и прольются.
Пусть будет песнь твоя дика.
Как мой венец,
Мне тягостны веселья звуки!
Я говорю тебе: я слез хочу, певец.
Иль разорвется грудь от муки.
Страданьями была упитана она,
Томилась долго и безмолвно;
И грозный час настал — теперь она
полна,
Как кубок смерти, яда полный.

Тема. Зіткнення суперечливих начал у душі людини, самотність. “Мій дух як ніч”  художні засоби 
Ідея. Мистецтво, що просвітлює душу   Епітети: «останній час», «віщий спів», «перший звук»;
Настрій поезії. Вірш дуже емоційно напружений, сумний   метафори: «глас арфи воркує і тішить слух», «надія в серці спить»,
Ключові образи твору. Співець, арфа, образ плачу (скорботи).  Звуки арфи, «розпадеться серце», «поки мозок не згорів»;
її «віщий спів» може розвіяти смуток, вселити надію. Арфа є втіленням порівняння: «мій дух як ніч»;
мистецтва, що має сприяти духовному відродженню. вигуки: «О, грай скоріш!»;
«Мій дух, як ніч...». Цей вірш (1815) вважається одним з найяскравіших
зразків звернення Байрона-лірика до мотивів «світової скорботи». Вірш
увіходить до циклу «Єврейські мелодії» і спирається на біблійні образи та
сюжети, зокрема на епізод 16-ї глави І Книги Царств (вірші 14—23), де
розповідається про те, як в ізраїльського царя Саула вселився злий дух, а
юний воїн і співець Давид чарівною грою на гуслах прогнав його, після
чого був узятий царем на службу.
Байрон не розвиває у своєму вірші біблійний сюжет, навпаки,
відштовхуючись від нього, він пропонує свою, суто романтичну
інтерпретацію конфлікту, героями якого стають жорстокий світ і
людська душа, що потерпає від його образ. Не чужорідний злий дух, який
вселяється в людину з метою нашкодити їй та відвернути її від Бога, а сама
душа людини, змарнована песимізмом і розчаруванням, уподібнюється
поетом немовби демону скорботи («мій дух, як ніч»), який розриває муками
неймовірних страждань мозок і серце.
Душа ліричного героя охоплена не світлим елегійним смутком — звичним
для ліричного вірша настроєм, а трагізмом безнадійного відчаю,
скорботним відчуттям приреченості, від якої в цілому світі вже не
знайдеться ліків. Ці емоційно-смислові інтонації надзвичайно тонко вловив
російський перекладач вірша, також поет-романтик Михайло Лєрмонтов,
який навіть додав до свого перекладу відсутній в байронівському оригіналі
образ душі як «сповненого отрути кубка смерті», що ще більше посилювало
трагічний пафос «світової скорботи» ліричного героя вірша.
Символи:
Арфа – символ душі людини.
Співець зі своєю арфою має божественну силу, яка буквально здатна
змінити весь світ. Але він — це лише маленька частина Мистецтва, яке
може повертати втрачені надії, сподівання, ідеали, здатне звільнити людину
від страждань.
Риси байронічного героя
 гостре сприйняття недосконалості навколишнього світу;
 благородство душі;
 глибина і сила почуття;
 підкреслене почуття вищості, зневага до людей;
 самотність.
 «світова скорбота», сплін
 
Загальні особливості лірики Байрона
 Яскраво виражене суб’єктивне (особисте) начало (автобіографічна канва
творів або опосередкована розповідь про себе).
 Страдницька душа ліричного героя.
 Джерело страждань ліричного героя — недосконалість життя.
 Загадковість, недоговореність, внутрішня енергія поезії.
 Порушення традиційних форм поезії: обірваний на середині рядок;
залучення слів із побутової лексики; різний ритм, розмір, довжина рядків,
строф; створення нового поетичного жанру — стансів, «віршів на випадок»
(вірш, написаний з якогось певного приводу чи звернений до конкретного
адресата); написання поезії у вигляді внутрішнього монологу поета.
Байронічний герой — образ самотнього бунтаря, який розчарувався в житті
й страждає, людини з тонкою і ніжною душею. "Байронічний герой" мав
великий вплив на європейську літературу.  

Нічний ефект
Поль Марі Верлен
Ніч. Дощ і темрява. У небо сіре, млисте
Шпилями й вежами стримить готичне місто —
Даль сивим мороком його вже повила.
Рівнина. Скорчені і скрючені тіла
Звисають з шибениць, танцюють; хижі круки
Жадливо шарпають їм голови і руки,
Внизу ж — то вовча з'їдь, як круча — угорі.
Он чорні падуби й тернові чагарі
Колючо їжаться розчухраним пагіллям,
Що мов начеркано по сірому вугіллям;
А там кудись бредуть три в'язні півживі,
Обдерті, босі; їх підгонять вартові,
I леза бердишів так гостро й проразливо
Блищать проти списів розбурханої зливи.
Носить мене
З жовклим листям.
І ніч, і сірий дощ.
Небесне тло — імлисте.
Порізав горизонт готичний контур міста —
Шпилясті зазубні, пощерблені шпилі.
Висять повішені — скоцюрблені, малі,
Їх круки потрошать, і трупи, мов поганці,
Підстрибують в нічнім химерно-дивнім танці
А ноги їм гризуть зажерливі вовки.
Кущистий терен тут і там та різаки
Довкола сіють жах — тремтливе листя-осип
На чорноглибе тло незмірного хаосу.
Ведуть острожників — мертвотних та блідих,
І босих.
Троє їх, а варти біля них
Удесятеро більш.
Схрестилися в двобої
Списи конвойників і зливи заливної. (Світличний)

Осіння пісня ОСІННЯ ПІСНЯ

Віолончель
Неголосні Плаче: тече
Млосні пісні Нудьгою,
Струн осінніх Ранить мене
Серце тобі В серце сумне,
Топлять в журбі, Невигойне.
В голосіннях. Годинник б’є.
Блідну, коли
Тоскно стає,
Чую з імли -
Б'є годинник:
Я бачу
Линуть думки Свої нудні
В давні роки Минулі дні
Мрій дитинних. І плачу.
Вийду надвір - І йду я в ніч
Вихровий вир Сам, віч-на віч
В полі млистім Зі шквалом.
Крутить, жене, А він мене
Крутить, жене
Листом опалим.(Світличний)
Патрік Зюскінд «Парфумер»
Проблематика:
1. Проблема співвідношення краси та зла.
2. Влади митця та мистецтва над натовпом
3. Митець і натовп
4. Митець і суспільство
5. Митець і життя
6. Проблема людських стосунків
Цитати:
1. Люди могут закрыть глаза и не видеть величия, ужаса, красоты, и
заткнуть уши, и не слышать людей или слов. Но они не могут не
поддаться аромату. Ибо аромат — это брат дыхания. С ароматом он
войдет в людей, и они не смогут от него защититься, если захотят
жить. Аромат проникает в самую глубину, прямо в сердце, и там
выносит категорическое суждение о симпатии и презрении, об
отвращении и влечении, о любви и ненависти. Кто владеет запахом,
тот владеет сердцами людей.
2. В аромате есть убедительность, которая сильнее слов, очевидности,
чувства и воли. Убедительность аромата неопровержима,
необорима, она входит в нас подобно тому, как входит в наши
легкие воздух, которым мы дышим, она наполняет, заполняет нас до
отказа, против нее нет средства
Це соціально-побутовий роман тому що:
1. Тут відбувається ідеологізація приватного життя людей та побуту
(опис Франції XVIII ст., запахів, що панували в тогочасному Парижі, а
відповідно, і міського побуту);
2. Відтворює конфлікт між людиною та суспільством  i в такий спосiб
намагається розв’язати його або констатує неможливiсть усунення
конфлiкту.
(Гренуя не сприймала рідна матір і оточення загалом. Для того щоб його
помічали, він вирішив знайти запах, який міг би його ідентифікувати.
Зюскінд своєю повістю-притчею відкриває нам таємницю людських
стосунків. Запах, вважає автор, у той чи інший спосіб впливає на
підсвідомість людини і викликає у неї різні почуття, навіть якщо людина і
не здогадується про їх джерело. Саме такий винахід зробив Гренуй,
навчившись відтворювати будь-які аромати, а потім і почуття. Але трагедія
полягає у тому, що генії бувають не лише добрими, а й злими. Саме це і
викликає сум від прочитаної повісті П. Зюскінда. Краса і насолода не
можуть створюватися на ґрунті смерті, насильства і ненависті.)

3. В каждом искусстве, а также в каждом ремесле, талант почти ничего

не значит, главное - опыт, приобретаемый благодаря скромности и
прилежанию.

4. Человеческий запах всегда — запах плоти, следовательно, запах

греха. Так как же положено пахнуть младенцу, который
еще ни сном ни духом не повинен в плотском грехе? Как ему
положено пахнуть? Никак!