Сміються, плачуть солов’ї Як іскра ще в тобі горить

І б’ють піснями в груди: І згаснути не вспіла, –

“Цілуй, цілуй, цілуй її, – Гори! Життя – єдина мить,
Знов молодість не буде! Для смерті ж – вічність ціла.

Ти не дивись, що буде там, Чому ж стоїш без руху ти,

Чи забуття, чи зрада: Коли ввесь світ співає?
Весна іде назустріч вам, Налагодь струни золоті:
Весна в сей час вам рада. Бенкет весна справляє.

На мент єдиний залиши І сміло йди під дзвін чарок

Свій сум, думки і горе – З вогнем, з піснями в гості
І струмінь власної душі На свято радісне квіток,
Улий в шумляче море. Кохання, снів і млості.

Лови летючу мить життя! Загине все без вороття:

Чаруйсь, хмелій, впивайся Що візьме час, що люди,
І серед мрій і забуття Погасне в серці багаття,
В розкошах закохайся. І захолонуть груди.

Поглянь, уся земля тремтить І схочеш ти вернуть собі,

В палких обіймах ночі, Як Фауст, дні минулі…
Лист квітці рвійно шелестить, Та знай: над нас – боги скупі,
Траві струмок воркоче. Над нас – глухі й нечулі…”

Сміються, плачуть солов’ї

Відбились зорі у воді,
І б’ють піснями в груди:
Летять до хмар тумани…
“Цілуй, цілуй, цілуй її –
Тут ллються пахощі густі,
Знов молодість не буде!”
Там гнуться верби п’яні.