Українська література Роль образу мелодії вальсу у відтворенні внутрішнього світу героїнь. Враження Марти і Ганнусі: «Грала свій вальс, але так, як ніколи. Мабуть, ніколи не заслугував він більше на назву "Valse mélancolique", як тепер. Перша часть повна веселості і грації, повна визову до танцю, а друга 0, та гама! Та нам добре знана ворохобна гама! Збігала шаленим льотом від ясних звуків до глибоких, а там неспокій, глядання, розлучливе нишпорення раз коло разу, топлення тонів, бій. І знов збіг звуків удолину відтак саме посередині гами смутний акорд-закінчення. Ганнуся плакала. І я плакала. Обі знали ми, що одно життя зломилося». Такий настрій твору ніби віддзеркалював щасливі та драматичні події, які переживала протягом свого короткого життя Софія Дорошенко. Музика в центральним образом Valse melancolique», з неї починається твір нею він закінчується. Музика стала й символом краси та високих душев них поривань, допомогла розкрити важливу тему: тугу душевно багатої людини. за далеким, майже недосяжним ідеалом. «Ми піднялися, урадовані її словами. Однак вона не вспіла ще до кінця протягнутися, вигиналася якраз найвигідніше, коли саме в тій хвилі розлятся 3 кімнати, в котрій стояв інструмент, страшенний поскіт, а відтак слабий жаліс ний зойк струн... Лікар приступив уже до її ліжка, як дістала сердечний удар. Не міг їй помогти». Змальовуючи своїх персонажів, Ольга Кобилянська створює нові образи жінок-інтелектуалок і виводить ряд психологічних портретів, абсолютно різних за характером. Це не просто музичний інструмент, а жива істота, на яку Софія ніби переносить свої почуття та заповнює біль від зради коханого: «можу цілу душу відда- ти резонаторові. І я віддаю її йому! Коли сяду до нього, находжу рівновагу свого духа, вертає мені гордість і почуття, що стою високо, високо! Я знаю. Він останеться мені вірним. Він не мужик, не з того дерева, що виростає на широкій дорозі, але з того, що росте на самих гордих вершинах. Я його музикант». .