Поезія Василя Стуса –

взірець «стоїчної»
поезії у світовій
ліриці.
Василь Стус увійшов у літературу в кінці
50-х – на початку 60-х років. Ранній період
його творчості характеризується
оптимістичним поглядом на світ, бадьорим
настроєм. Але цей період швидко минув. У
віршах, написаних уже на початку 60-х
років, поет розмірковує над сутністю
людського життя, над пошуками шляхів
боротьби за вселюдську правду. Його
бентежать вічні проблеми добра і зла в
житті людини. Його життя було справжнім
духовним подвигом у тоталітарних умовах,
яскравим спалахом інтелекту, творчості,
національної свідомості. Твори В. Стуса
допоможуть нам вирішити важливі
питання: що таке гідне людини життя?
 Спогади критика Кості Тесленка

«У старших класах Василь не захотів

відповідати за літературу та підручники
(«бо там брехня»). Учитель не питав його ціле
півріччя, хоча хлопець «ішов на медаль» і здав
українську літературу (екстерном) на
«5». Перебуваючи на засланні
Василь «не хотів носити
замок на устах» і тому був
приречений до смерті. Його
захищали академік Сахаров,
німецький поет Генріх Бьоль
У 1963 році Стус говорив:
«Поетом себе не вважаю.
Маю себе за людину, що
вірші.»
Спогади Семена Глузмана, лікаря, росіянина, шістдесятника

«Відбував ув’язнення, як і всі, а потім його

пересадили до «чорненького красивого чоловіка»
на ім’я Василь. На його тумбочці лежали
книжки з творами Рільке й Гете німецькою
мовою, і Стус читав їх на мові оригіналу!». «Це
був справжній європейський інтелігент», -
стверджує Глузман, вважає вірш Стуса «Яка
нестерпна чужина…» своїм улюбленим.
«Господи, гніву пречистого…». Аналіз.

За жанром твір – віршована молитва (різновид медитації).

Характерним є звернення до Бога з проханням потрібного.
Перші рядки звучать як молитва, у якій герой звертається до
Бога з проханням дати відчути на собі його гнів, бо гнів той
наповнює змістом людське життя. Ліричний герой впевнений,
що не зламається під ударами долі, зможе вистояти, не зрадить
себе й своїх переконань. Щоб відкрити людям очі на правду, він
свідомо йде на муки, ставши прикладом у боротьбі за людську
гідність. Він зізнається Богові, утверджуючи безсмертя
людського духу: «Де не стоятиму – вистою». А ще впевненості
додає материне благословення, яке герой постійно відчуває
поруч. Воно дає наснаги, живить, як цілюще джерело, додає сил,
але не намагається звести сина з наміченого шляху, яким би
важким він не був.
У таборових записах Стуса часто зустрічається тема смерті:
«Не знаю, коли прийде загибель для них, але я особисто чуюся
смертником. Здається, все, що я міг зробити за свого життя, я
зробив».
Поезія «Як добре те, що смерті не боюся я» – філософська
медитація, у якій висловлено екзистенціальні роздуми поета про
сенс життя, викладене життєве кредо Стуса, його моральні
принципи й окреслений власний трагічний життєвий шлях.
Ліричного героя не лякає перспектива померти. Чому? Тому що за
ним – Батьківщина, яка наснажує його моральною силою. Для
поета Україна й рідний народ – категорії не соціальні, а духовні.
Саме вони й визначають сенс його буття.
Написана поезія у формі монолога. Це останнє слово
несправедливо засудженого героя, звернене до несправедливих
суддів. Зі спокоєм, гідністю, без натяку на каяття звучать
рядки твору, з яких постає мужній борець-патріот, носій
високих моральних цінностей, який «жив, любив і не набрався
скверни, ненависті, прокльону, каяття».
Пам'яті А. Г. (Пам'яті Алли Горської)
Василь Стус

Ярій, душе. Ярій, а не ридай.

У білій стужі сонце України.
А ти шукай — червону тінь калини
на чорних водах — тінь її шукай,
де жменька нас. Малесенька шопта
лише для молитов і сподівання.
Усім нам смерть судилася зарання,
бо калинова кров — така ж крута,
вона така ж терпка, як в наших жилах.
У сивій завірюсі голосінь
ці грона болю, що падуть в глибінь,
безсмертною бідою окошились.
* Вірш пам'яті художниці Алли Горської, по-звірячому вбитої за загадкових обставин 1970 р.
Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…
Василь Стус

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,

добро і правдо віку. Через сто
зневір. Моя душа, запрагла неба,
в буремнім леті держить путь на стовп
високого вогню, що осіянний
одним твоїм бажанням. Аж туди,
де не лягали ще людські сліди,
з щовба на щовб, аж поза смертні грані
людських дерзань, за чорну порожнечу,
де вже нема ні щастя, ні біди.
І врочить порив: не спиняйся, йди,
То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.
“Крізь сотні сумнівів я йду до тебе” аналіз вірша
Рік написання – 26 січня 1972
Літературний рід: лірика
Вид лірики: філософська
Жанр: ліричний вірш ( декларація митця)
Тема: показ свідомого вибору ліричним героєм свого
життєвого шляху, де панує світло, добро, краса; усвідомлення
того, що повести його зможе лише правда!
Ідея: уславлення цілеспрямованості ліричного героя, який у
своїх духовно-етичних домаганнях правди зазнає хитання і
перешкод , але не зневіряється і вибирає духовну висоту.
Віршовий розмір: ямб
Провідний мотив – незламність, здатність залишатися
людиною за будь-яких обставин.
Образи з поезії “Крізь сотні сумнівів я йду до тебе”: душа,
щастя, біда, шлях
В. Стус використовує образи-символи: небо як символ духов­
них устремлінь людини, щовб (вершина гори) символізує
височінь духовних прагнень ліричного героя.
Домашнє завдання

Лист у минуле Василю

Стусу