Державна служба України з надзвичайних ситуації

Довідник пожежного-
рятувальника

Харків-2017
Данний довідник розроблений під час виконання науково-дослідної роботи
«Розроблення довідника пожежного-рятувальника» реєстраційний номер №
0116U002021
НДР виконувалась Національним університетом цивільного захисту України
на замовлення Департаментом реагування на надзвичайні ситуації Державної
служби України з надзвичайних ситуації.
Керівник науково-дослідної роботи – начальник кафедри пожежної та
рятувальної підготовки, кандидат технічних наук, доцент, полковник служби
цивільного захисту – Ковальов Павло Анатолійович.
Відповідальний виконавець – заступник начальника кафедри пожежної та
рятувальної підготовки, кандидат технічних наук, старший науковий
співробітник, майор служби цивільного захисту – Пономаренко Роман
Володимирович.
Виконавці:
Доцент кафедри пожежної та рятувальної підготовки, кандидат технічних
наук, доцент, полковник служби цивільного захисту – Бородич Павло
Юрійович.

2
 ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. ЗАХИСНИЙ ОДЯГ ТА СПОРЯДЖЕННЯ ПОЖЕЖНОГО-

РЯТУВАЛЬНИКА……………………………………………………………….6
1.1. Захисний одяг пожежного-рятувальника……………………………….…..6
1.2. Захисний одяг пожежного-рятувальника від підвищених теплових
впливів………………………………………………………………………………
…..8
1.3. Експлуатація захисного одягу та спорядження пожежного-
рятувальника………………………………………………………………………8
РОЗДІЛ 2. ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ОРГАНІВ
ДИХАННЯ ПОЖЕЖНОГО-РЯТУВАЛЬНИКА………….…...
……………….10
2.1. Апарат АСВ-2……………………………………………………………….11
2.2. Апарат Dräger…………….………………………………..…….…………..11
2.3. Апарати на стисненому повітрі MSA AUER……………...………………13
2.4. Обслуговування апаратів на стисненому повітрі…………………………16
2.5. Розрахунок часу роботи в апаратах………………………...……………...18
РОЗДІЛ 3. ПОЖЕЖНІ РУКАВА ТА ЇХ ЕКСПЛУАТАЦІЯ………………21
3.1. Види та типи пожежних рукавів……………………………………...……21
3.2. Всмоктувальні та напірно-всмоктувальні пожежні рукава………………21
3.3. Напірні пожежні рукава………………………………………….…………23
3.4. Експлуатація пожежних рукавів…………………………………………...24
РОЗДІЛ 4. РУКАВНЕ ОБЛАДНАННЯ……………………………………28
4.1. З’єднувальні пожежні головки……………………………………………..28
4.2. Всмоктувальна пожежна сітка……………………………………………..29
4.3. Рукавне розгалуження………………………………………………………30
4.4. Рукавний водозбирач……………………………………………………….31
4.5. Ключ з’єднувальних головок, рукавна затримка та рукавний затискач...32
4.6. Пожежний гідроелеватор…………………………………………………...32
РОЗДІЛ 5. ПОЖЕЖНІ СТВОЛИ…………………………………………..34
5.1. Види та типи пожежних стволів…………………………………………...34
5.2. Переносні пожежні стволи…………………………………………………34
5.3. Насадки та розпилювачі…………………………………………………….37
5.4. Лафетні пожежні стволи та монітори……………………………………...38
РОЗДІЛ 6. ПОВІТРЯНО-МЕХАНІЧНА ПІНА. ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ ЇЇ
ОТРИМАННЯ…………………………………………………………………..41
6.1. Властивості повітряно-механічної піни…………………………………...41
6.2. Обладнання для утворення повітряно-механічної піни…………………..41
РОЗДІЛ 7. ПЕРЕНОСНІ ПОЖЕЖНІ ДРАБИНИ ТА
НЕМЕХАНІЗОВАНИЙ ПОЖЕЖНО-РЯТУВАЛЬНИЙ
ІНСТРУМЕНТ………...……...……45
7.1. Види переносних пожежних драбин………………………………………45

3
7.2. Немеханізований пожежний інструмент…………………………………..47
РОЗДІЛ 8. МЕХАНІЗОВАНИЙ ПОЖЕЖНО-РЯТУВАЛЬНИЙ
ІНСТРУМЕНТ……………………………………..
…………………………….49
8.1. Класифікація механізованого пожежно-рятувального інструменту…….49
8.2. Інструмент ручний аварійно-рятувальний (ІРАР, Halligan)…………..….49
8.3. Гідравлічне обладнання…………………………………………………….50
8.4. Пневматичне обладнання…………………………………………………..51
8.5. Бензомоторний інструмент…………………………………………………52
8.6. Діелектричний захисний комплект………………………………………...52
8.7. Експлуатація та порядок технічного обслуговування пожежно-технічного
оснащення………………………………………………………………………53
РОЗДІЛ 9. ПОЖЕЖНО-РЯТУВАЛЬНІ АВТОМОБІЛІ………………...55
9.1. Класифікація пожежно-рятувальних автомобілів………………………...55
9.2. Маркування пожежно-рятувальних автомобілів………………………….55
9.3 Тактико-технічні характеристики пожежно-рятувальних автомобілів….
РОЗДІЛ 10. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ГОРІННЯ ТА ГОРЮЧІ
РЕЧОВИНИ…………………………………………….……………..
……………57
10.1. Основні поняття про процес горіння та принципи його припинення….57
10.2. Пожежонебезпечні властивості матеріалів і речовин…………………...58
10.3. Етапи розвитку пожежі, класи пожеж……………………………………60
РОЗДІЛ 11. ПЕРВИННІ ЗАСОБИ ПОЖЕЖОГАСІННЯ.
ВОГНЕГАСНИКИ……………………………………………………..
……………………...62
11.1. Первинні засоби пожежогасіння………………………………………….62
11.2. Вогнегасники………………………………………………………………62
11.3. Тактика застосування вогнегасників……………………………………..66
РОЗДІЛ 12. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПРОТИПОЖЕЖНЕ
ВОДОПОСТАЧАННЯ…………………………………………………….
…………67
12.1. Протипожежне водопостачання та його характеристики……………….67
12.2. Пожежний гідрант та пожежний кран-комплект………………………..67
РОЗДІЛ 13. ОРГАНІЗАЦІЯ КАРАУЛЬНОЇ СЛУЖБИ В ДЕРЖАВНІЙ
ПОЖЕЖНО-РЯТУВАЛЬНІЙ ЧАСТИНІ……………………….………...70
13.1. Порядок організації служби чергових караулів……………….………70
13.2. Внутрішній порядок в чергових караулах та розпорядок дня………….70
13.3. Внутрішній наряд чергового караулу…………………………………….72
13.4. Порядок допуску у службові приміщення осіб, які не належать до
складу підрозділу…………………………..
………………………………………..73
13.5. Вимоги безпеки праці під час несення служби черговим караулом…...74
РОЗДІЛ 14. ЗБІР, ВИЇЗД, ПОРЯДОК СЛІДУВАННЯ ЗА СИГНАЛОМ
«ТРИВОГА»……………………………………………………………………..75
4
14.1. Дії особового складу чергового караулу за сигналом «Тривога»………75
14.2. Вимоги безпеки праці під час збору за сигналом «Тривога», слідування
на пожежу та повернення з неї ………………………………………………..75
РОЗДІЛ 15. ОПЕРАТИВНЕ РОЗГОРТАННЯ СИЛ ТА ЗАСОБІВ………77
15.1. Етапи оперативного розгортання…………………………………………77
15.2. Залучення особового складу під час проведення оперативного
розгортання…………………………………………………………………………
..….78
15.3. Вимоги безпеки праці під час оперативного розгортання сил та
засобів………………………………………………………………………………
…80
РОЗДІЛ 16. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ В ДЕРЖАВНІЙ ПОЖЕЖНО-
РЯТУВАЛЬНІЙ ЧАСТИНІ З ПИТАНЬ БЕЗПЕКИ ПРАЦІ……………...81
16.1. Інструктажі з питань охорони праці……………………………………...81
РОЗДІЛ 17. ПОНЯТТЯ ПРО ТАКТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ ВІДДІЛЕННЯ
НА ОСНОВНИХ ПОЖЕЖНО-РЯТУВАЛЬНИХ АВТОМОБІЛЯХ……84
17.1. Розвідка пожежі……………………………………………………………84
17.2. Рятувальні роботи на пожежі……………………………………………..85
17.3. Обов’язки пожежного-рятувальника під час ведення оперативних
дій…………………………………………………………………………………87
РОЗДІЛ 18. ПРИЛАДИ РАДІАЦІЙНОГО ТА ХІМІЧНОГО
КОНТРОЛЮ………………………………………………………………………
……....91
18.1. Дозиметр-радіометр МКС-05 «ТЕРРА»………………………………….91
18.2. Дозиметр-радіометр пошуковий Полімастер МКС-РМ1401К………….91
РОЗДІЛ 19. ЗАСОБИ ОПЕРАТИВНОГО ЗВ’ЯЗКУ……………………..93
19.1. Засоби оперативного зв’язку……………………………………………...93
19.2. Порядок організації зв’язку при проведенні пожежно-рятувальних
робіт............................................................................................................................
95
РОЗДІЛ 20. ОСНОВИ НАДАННЯ ДОМЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ…….96
20.1. Порядок надання пожежним-рятувальником домедичної допомоги
постраждалим при раптовій зупинці серця…….…………………………………
96
20.2. Порядок надання пожежним-рятувальником домедичної допомоги при
поранені кінцівки, ускладненому кровотечею…………………..……………97
20.3. Надання пожежним-рятувальником домедичної допомоги
постраждалому при підозрі на перелом кісток кінцівок……………………….
…………99
20.4. Надання пожежним-рятувальником домедичної допомоги постраждалим
з опіками…………………………………………………………...……..…99
20.5. Надання пожежним-рятувальником домедичної допомоги постраждалим
при отруєнні монооксидом вуглецю (СО, чадним газом)……………...100
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ………………………………………………………101
5
6
 РОЗДІЛ 1. ЗАХИСНИЙ ОДЯГ ТА СПОРЯДЖЕННЯ ПОЖЕЖНОГО-
РЯТУВАЛЬНИКА

1.1. Захисний одяг пожежного-рятувальника

Під час ліквідації надзвичайних ситуацій (далі – НС) пожежні-
рятувальники працюють в специфічних умовах, які обумовлюються
несприятливими факторами (далі – НФП). До таких факторів відносяться:
відкритий вогонь, іскри; підвищена температура навколишнього середовища і
предметів; токсичні продукти горіння; дим; знижена концентрація кисню в
повітрі; падаючі частини будівельних конструкцій; небезпечні фактори
вибуху (ударна хвиля, світлове випромінювання); отруйні речовини, що
надходять у навколишнє середовище з ушкодженого обладнання. Для захисту
пожежних-рятувальників від НФП використовується захисний одяг.
Захисний одяг пожежного-рятувальника (далі – ЗОПР) – спеціальний
одяг, призначений для захисту тіла пожежного-рятувальника від впливу
небезпечних факторів пожежі та вогнегасних речовин під час гасіння пожеж
та проведення пожежно-рятувальних робіт. ЗОПР поділяється на одяг
загального та спеціального призначення.
Захисний одяг пожежного-рятувальника загального призначення (далі –
ЗОЗП) призначений для захисту шкірного покриву пожежного-рятувальника,
за винятком голови, кистей рук і ступень ніг, за помірної температури
навколишнього середовища, помірного теплового випромінювання,
короткочасної дії полум’я.
Захисний одяг пожежного-рятувальника спеціального призначення
(далі – ЗОСП) призначений для використання за підвищеної та (або) високої
температури навколишнього середовища, підвищеного та (або) інтенсивного
теплового випромінювання, помірної та (або) тривалої дії полум’я. Захисний
одяг спеціального призначення поділяється на теплозахисний одяг та
тепловідбивний одяг.
Теплозахисний одяг пожежного-рятувальника (далі – ТЗК) придатний
для використання за підвищеної температури навколишнього середовища,
підвищеного теплового випромінювання, помірної дії полум’я.
Тепловідбивний одяг пожежного-рятувальника (далі – ТВК) придатний
для використання за підвищеної та високої температури навколишнього
середовища, інтенсивного теплового випромінювання, тривалої дії полум’я.
ЗОЗП складається з куртки, штанів із бретелями та краг. На зимовий
час передбачено підшоломник. На куртці має бути передбачена не менш ніж
одна кишеня для радіостанції.
Захисне взуття пожежного-рятувальника (далі – ЗВ) – спеціальне
взуття, призначене для захисту ніг від впливу небезпечних факторів пожежі
та вогнегасних речовин під час ліквідації НС та їх наслідків.
Конструкція ЗВ повинна забезпечувати можливість його використання
зі спорядженням, зокрема із захисним одягом, та не перешкоджати одягання
7
по тривозі за нормативний час всіх видів захисного одягу. За конструкцією ЗВ
повинно виготовлятись у вигляді чобіт.
Спорядження пожежного-рятувальника складається з каски, пожежного
пояса з карабіном та сокири.
Каска пожежного-рятувальника (рис. 1.1) призначена для захисту його
голови від ударів, впливу небезпечних факторів пожежі та вогнегасних
речовин.

Рисунок 1.1. Каска пожежного- Рисунок 1.2. Пояс пожежного-

рятувальника рятувальника-рятувальника з
карабіном

Каска складається із: забрала, підборідного ременя, корпуса, тулії та

пелерини.
Пояс пожежного-рятувальника (рис. 1.2) призначений для закріплення і
страхування пожежного-рятувальника під час його роботи на висоті, а також
для проведення пожежно-рятувальних робіт та саморятування. Пояс
пожежного-рятувальника повинен мати конструкцію, яка дозволить
витримати динамічне навантаження не менш як 100 кг і статичне
навантаження не менше 1147 кгс.
Поясна стрічка не повинна мати виступаючих не забитих кінців ниток і
розплетених ділянок. Кінці поясної стрічки повинні бути оплавлені так, щоб
виключити їх розплітання. Металева фурнітура пояса повинна бути без
тріщин, раковин, розшарувань металу та інших дефектів, що знижують
міцність і погіршують зовнішній вигляд пояса. Металеві деталі повинні мати
округлення країв радіусом не менше 2 мм.
Карабін пожежного-рятувальника (рис. 1.3) призначений для
страхування пожежного-рятувальника під час його роботи на висоті, а також
для проведення пожежно-рятувальних робіт та саморятування. Карабін
закріплюється на поясі пожежного-рятувальника за сталеве півкільце
(карабінотримач) і складається з гака, відкидного замка, стопорного
пристрою, шарніра і пружини. Карабін пожежного-рятувальника повинен
мати конструкцію, яка дозволить витримати динамічне навантаження не
менш як 100 кг та статичне навантаження не менше 1200 кгс.

Рисунок 1.3. Карабін пожежного- Рисунок 1.4. Сокира пожежного-

рятувальника рятувальника

8
 Сокира пожежного-рятувальника (рис. 1.4) є його індивідуальним
інструментом і призначена для розбирання елементів конструкцій під час
гасіння пожежі. Крім того, кирка сокири дозволяє закріплюватися
пожежному-рятувальникові при пересуванні по крутих схилах покрівлі.
Загострена частина (лезо і кирка) полотнини сокири наточується і
піддається термічній обробці. Ручка сокири має гумове покриття. Довжина
металевої сокири – 410 мм, маса – не більше 1,7 кг. Її носять у спеціальній
кобурі з правої сторони на поясі.

1.2. Захисний одяг пожежного-рятувальника від підвищених

теплових впливів
Захисний одяг пожежного-рятувальника від підвищених теплових
впливів (ЗО ПТВ), залежно від припустимого часу роботи за граничних
значень теплових факторів пожежі, поділяється на три типи: важкий (ТЗК),
напівважкий (ТВК) та легкий (засіб локального захисту – ЗЛЗ).
В підрозділах ДСНС України використовується ТЗК «Індекс-1200»
(рис. 1.5) та ТВК «Індекс-1» (рис. 1.6).

Рисунок 1.5. Теплозахисний костюм Рисунок 1.6. Тепловідбивний костюм

«Індекс-1200» «Індекс-1»

За своїми технічними характеристиками ТЗК може використовуватись

під час гасіння пожеж великої інтенсивності (на нафтосховищах, нафтових і
газових фонтанах), включаючи прямий контакт і вхід у відкрите полум’я.
Дихальний апарат розташовується під костюмом.
ТВК «Індекс-1» складається з куртки, брюк, рукавиць і жилета з
капюшоном.
За своїми технічними характеристиками «Індекс-1» може
застосовуватись при ліквідації пожеж на промислових підприємствах,
транспорті та ін. об’єктах, під час проведення ремонтних робіт і
обслуговування технологічних процесів, пов’язаних з виділенням великої
кількості тепла. Дихальний апарат розташовується поверх костюма.

1.3. Експлуатація захисного одягу та спорядження пожежного-

рятувальника
Особовий склад підрозділів оперативно-рятувальної служби цивільного
захисту забезпечується захисним одягом та спорядженням відповідно до
норм належності, які мають відповідати їх зросту і статурі. ЗОПР
закріплюється індивідуально за кожним пожежним-рятувальником.
9
 Захисний одяг та спорядження, що перебувають на оснащенні
підрозділів ДСНС України, мають забезпечувати безпечну роботу, збереження
здоров’я особового складу та відповідати вимогам спеціалізованих
державних стандартів та технічних умов. Експлуатація їх у несправному
стані забороняється.
Стан та придатність до використання ЗОПР та його спорядження
визначаються зовнішнім оглядом, який проводиться пожежними-
рятувальниками, командирами відділень та начальниками караулів при
заступанні на чергування.

10
 РОЗДІЛ 2. ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ОРГАНІВ
ДИХАННЯ ПОЖЕЖНОГО-РЯТУВАЛЬНИКА

В підрозділах ДСНС України в більшості використовуються апарати на

стисненому повітрі (резервуарні дихальні апарати). Дихання в резервуарних
апаратах здійснюється за відкритою схемою: стиснуте повітря надходить у
легені людини через легеневий автомат, а видих відбувається безпосередньо в
атмосферу (рис. 2.1).
Апарати цього виду розрізняються між собою лише зовнішнім
оформленням і конструктивними особливостями окремих вузлів. Основними
частинами резервуарних апаратів є балони стисненого повітря, дихальний
(легеневий) автомат, редуктор, прилади контролю за витратою повітря, каркас
для кріплення і монтажу частин апарата. За числом балонів резервуарні
апарати поділяються на одно- та двобалонні. Балони апаратів служать
резервуарами для стисненого повітря, яке використовується для дихання. В
апаратах застосовуються малолітражні балони ємністю 1–12 літрів із
робочим тиском 20–30 МПа (200–300 бар).
1
2 видих

вдих
3 1 – легеневий автомат;
4 2 – гнучкий шланг;
3 – редуктор;
4 – балон(и) зі стисненим повітрям

Рисунок 2.1. Принципова схема

резервуарного дихального апарата
Ці апарати мають такі переваги:
–високий ступінь надійності;
–простота конструкції;
–низька температура повітря, яке поступає на вдих;
–незначний опір під час вдиху;
–при використанні цих апаратів відсутня небезпека кисневого
голодування через заазотування системи апарата, як це відбувається в
апаратах із замкнутою схемою дихання, й отруєння вуглекислим газом;
–можлива робота в середовищах, що містять легкозаймисті й вибухові
речовини, тому що відсутній небезпечний для мастил та інших речовин
чистий кисень;
–газова суміш, яка використовується для дихання, має нормальний вміст
кисню (21 %) і вологи.
Основними недоліками резервуарних апаратів є:
–малий термін захисної дії;
–значна вага і габарити.
11
 2.1. Апарат АСВ-2
Апарат АСВ-2 призначений для захисту органів дихання людини при
роботі в непридатному для дихання середовищі.
Апарат АСВ-2 складається з (рис. 2.2):
- двох балонів зі стисненим повітрям 1 і 2 – резервуарів для
газоповітряної суміші;
- колектора 3 – для з’єднання в одну ємність двох балонів;
- запірного вентиля 4 – для відкриття та закриття балонів;
- сигнального пристрою (вмикача резерву 5 з фіксатором вмикача
резерву 6 або звукового сигналу 25) – для сповіщення газодимозахисника про
закінчення повітря в балонах;
- манометра 7 – для контролю за тиском повітря в балонах;
- зарядного штуцера із заглушкою 8 – для зарядження балонів повітрям;
- редуктора 9 – для зниження перемінного високого (первинного) тиску в
балонах у діапазоні від 19,6 до 1,0 МПа до постійного низького (вторинного)
тиску 0,45– 0,50 МПа;
- легеневого автомата 10 – для створення легенево-автоматичної
(пульсуючої) подачі повітря для дихання;
- лицьової частини (шолом-маски 12, панорамної маски 13) – для
захисту органів дихання та зору від небезпечних чинників надзвичайної
ситуації;
- двох хомутів: верхнього 14 та нижнього 15 – для з’єднання балонів;
- несучої конструкції (рухливих кронштейнів 16, натяжних ременів 17,
поясних ременів 18, пряжки, що швидко розмикається 19, рухливої серги 20,
плечових ременів 21, підкладок 22, пряжок 23, що регулюються) – для
одягання апарата на спину газодимозахисника.

Рисунок 2.2. Апарат АСВ-2

Тактико-технічні характеристики апаратів АСВ-2 наведені в таблиці

2.1.

2.2. Апарат Dräger

Dräger РА-92 (рис. 2.3) – це дихальний апарат, який, в порівнянні з його
класичними попередниками, відрізняється не тільки за зовнішнім виглядом,
але і враховує психофізіологічні якості кожної людини, що включилась в
апарат.
12
 Рисунок 2.3. Апарат Dräger РА-92
1 – балон з запірним вентилем; 2 – ремінь поясний; 3,8 – плечові ремені; 4 –
несуча конструкція; 5 – редуктор; 6 – шланг манометра; 7 – шланг середнього
тиску легеневого автомата; 9 – ремінь кріплення балонів; 10 – легеневий
автомат; 11 – звуковий сигнал; 12 – манометр; 13 – штекерне рознімання; 14 –
панорамна маска.
Особливості апаратів:
- композиційний матеріал для несучої конструкції;
- матеріал «Kevlar» для стяжної обойми балона;
- забезпечення подачі повітря 1000 л/хв. від редуктора до легеневого
автомата;
- рівномірний надлишковий тиск за різних дихальних навантажень.
- комп’ютерний дизайн «спинки» (несучої конструкції) і підвісної
системи, розроблений з урахуванням ергономічних вимог і анатомічних
особливостей спини людини, забезпечують повну волю рухів людини і не
створюють додаткового навантаження при носінні апарата;
- незначний опір дихання за максимальної витрати повітря;
- зручне розміщення всіх контрольних і сигнальних пристроїв;
- міцна універсальна стяжна обойма, що підходить до всіх типів
балонів, фіксується просто і надійно, дозволяє швидко переоснастити з
однобалонної на двобалонну систему;
- попереджувальний сигнал, що добре помітний і займає зручне
положення біля манометру;
- малогабаритний легеневий автомат, що відрізняється невеликою
масою, високою продуктивністю, невисоким рівнем шуму при роботі і
простотою у проведенні технічного обслуговування.
При відкритому вентилі повітряного балона повітря надходить у
редуктор, де тиск зменшується з 300 до 7 бар. З редуктора повітря по шлангу
виносного манометра подається в манометр і звуковий свисток та по шлангу
середнього тиску – в легеневий автомат. Під час вдихання спрацьовує
легеневий автомат і повітря під тиском 1,0–3,9 мбар надходить у маску.
Повітря спочатку подається на скло маски (завдяки чому можна запобігти
запотіванню скла маски при роботі), а потім через клапани вдиху надходить
для дихання газодимозахисника. При видиханні повітря з маски виходить у
навколишнє середовище через клапан видиху, встановлений у панорамній
масці.

13
 Захисні дихальні апарати (рис. 2.4) Dräger PSS 3000, Dräger PSS 4000,
Dräger PSS 5000 та Dräger PSS 7000 являють собою дихальні апарати зі
стисненим повітрям для пожежних-рятувальників. Будова апаратів є
аналогічною будові апарата Dräger РА-92

Dräger PSS 3000 Dräger PSS 4000 Dräger PSS 5000 Dräger PSS 7000
Рисунок 2.4. Апарати Dräger PSS

В апаратах Dräger PSS є можливість встановлення електронних

приладів (рис. 2.5): блок Dräger Bodyguard 7000, головний дисплей Dräger
FPS HUD і модем Dräger PSS 7000 Merlin.

Dräger Bodyguard 7000 Dräger FPS HUD Dräger PSS 7000 Merlin
Рисунок 2.5. Електронні прилади апаратів Dräger PSS

Блок Dräger Bodyguard 7000 являє собою електронний блок контролю і

сигналізації, забезпечує безперервний контроль персональної інформації й
робочого стану дихального апарата зі стисненим повітрям.
Головний дисплей Dräger FPS HUD просто і швидко встановлюється в
панорамну маску Dräger FPS 7000 без інструментів та пересилає дані на
панорамну маску бездротовим способом. Червоний, бурштиновий і зелений
світлодіоди завжди видають точну інформацію про тиск повітря в балонах.
Модем для телеметрії Dräger PSS 7000 Merlin забезпечує моніторинг і
безпеку користувачів дихальних апаратів, передаючи дані, наприклад, про
залишки повітря в балонах, на пост безпеки.
Тактико-технічні характеристики апаратів Dräger наведені в таблиці 2.1.

2.3. Апарати на стисненому повітрі MSA AUER

Апарат AUER ВD 96 (рис. 2.6) призначений для захисту органів
дихання людини під час виконання рятувальних операцій і проведення
різноманітних робіт у газовому середовищі.

14
 Базовий апарат може мати декілька варіантів
виконання (за бажанням замовника) і складається з
наступних основних вузлів: ложемента (каркаса) з
ременями кріплення; повітряного балона із запірним
вентилем; редуктора; з’єднувального шланга високого
тиску; з’єднувального шланга середнього тиску; роз’єму
штекерного; легеневого автомата; маски; сигнального
Рисунок 2.6. пристрою (свистка); манометра.
Апарат AUER Апарат ВD 96 (стандарт) – це базова модель апарата,
ВD 96 особливістю якої є те, що звуковий сигнал розташований
біля редуктора на корпусі ложемента.
Апарат ВD 96-S. Особливістю цієї моделі є те, що звуковий сигнал
виведений від редуктора ближче до голови (органів слуху) користувача.
Апарат ВО 96-Q. Апарат цієї моделі має унікальну технологію, що
дозволяє менш ніж за 1 хвилину заповнити повітряний балон до 300 бар, не
знімаючи апарата. Пристрій для швидкого наповнення балонів являє собою
закріплений на лівому поясному ремені шланг високого тиску зі спеціальним
з’єднанням. Система швидкого заповнення має назву QUICK-FILL. Штуцер
з’єднання системи спеціально виготовлений таким чином, що робить
неможливим наповнення апаратів з робочим тиском 200 бар.
Апарат ВD 96-Z. Апарат обладнується пристроєм для підключення до
повітряної системи середнього тиску. Система підключення являє собою
шланг середнього тиску зі штуцером.
Базова модель апарата ВD 96 дозволяє комбінувати його можливості
завдяки додатковим пристроям у будь-якій послідовності.
MSA AUER AirGo (рис. 2.7) та MSA AUER AirMaXX (рис. 2.8) – це
дихальні апарати на стисненому повітрі, в конструкції яких застосований
модульний принцип.

Рисунок 2.7. Апарат MSA AUER Рисунок 2.8. Апарат MSA

AirGo AUERAirMaXX

В якості лицьової частини в апаратах MSA AUER Air Go та Air MaXX

використовуються повнолицеві панорамні маски 3S, Ultra Elite та 3G.
Додатково апарати MSA AUER Air Go та Air MaXX можуть комплектуватися
рятувальним пристроєм, що являє собою капюшон з постійною подачею
стисненого повітря, який забезпечує легке і швидке одягання на потерпілого,
незалежно від розмірів голови, довжини волосся і бороди.

15
 Для підвищення безпеки рятувальників в апаратах MSA AUER Air Go
та Air MaXX можливе використання радіоелектронної системи контролю
(рис. 2.9).11

Система alpha Пристрій alpha Пристрій alpha TAG Пристрій alpha

MITTER SCOUT таTAG writer HUD
Рисунок 2.9. Електронні прилади апаратів MSA AUER

Система alpha MITTER встановлюється на ложемент дихального

апарата і підключається безпосередньо до редуктора. Щомиті посилає
радіосигнал з даними про тиск повітря на пристрої alpha SCOUT або alpha
HUD.
Пристрій alpha SCOUT являє собою бездротовий, індивідуальний
пристрій, яке дублює манометр і виконує функції сигналізатора, міні-
комп'ютера, датчика температури, датчика нерухомого стану і передавача
радіоданих на пост безпеки.
Пристрій alpha TAG та TAG writer являє собою електронний особистий
брелок для впізнання конкретного користувача.
Пристрій alpha HUD являє собою бездротовий,
індивідуальний пристрій оперативного контролю
тиску, який одним рухом встановлюється всередині
повнолицевої панорамної маски Ultra Elite. Щомиті
отримує радіодані з alpha MITTER і відтворює їх за
допомогою світлодіодного дисплея, що знаходиться в
полі зору.
Станція alpha BASE (рис. 2.10) являє собою
прийомопередавач, що здійснює зв'язок з усіма
Рисунок 2.10. активними пристроями alphaSCOUT, загальною
Станція alpha BASE кількістю до 24 пристроїв.

Тактико-технічні характеристики апаратів MSA AUER наведені в

таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Тактико-технічні характеристики апаратів
DrägerPSS
Харак- AUER
Dräger 3000 DrägerPSS DrägerPSS AUER AUER
теристики АСВ-2 BD 96
РА-92 (DrägerPSS 5000 7000 AirGo AirMaXX
S
4000)
Кількість 2 1 1 2
1 1 2 1
балонів

16
Ємність 4
6 6,8 6,8 6,8 6 7 6,8
балонів, л (4,5)
Робочий
тиск у 300 300 300 300 200 300 300 300
балоні, bаr
Запас 1600
1800 2040 4080 2040 1800 2100 4140
повітря, л (1800)
Час 55
захисної дії, 50 51 102 51 (60) 45 52 103
хв
Маса 15,5
14 9,7 18 12,2 14 12,7 18,1
апарата, кг (13,2)
Робочий 4,5-5,5
тиск у
камері 8 7,5 7,5 7,5 7 7,5 7,5
редуктора,
bаr
Запобіжний
клапан
редуктора
12 12 12 12 9-11 8 10 10
спрацьовує
при тиску,
bаr
Звуковий
сигнал
30-40
спрацьовує 50-60 50-60 50-60 50-60 50-60 50-60 50-60
(45-55)
при тиску,
bаr

2.4. Обслуговування апаратів на стисненому повітрі

Оперативна перевірка – виконується особисто газодимозахисником
перед кожним включенням в апарат за командою командира ланки «Апарати
перевірити!». Перевірку контролює командир ланки. Результати перевірки
(тиск повітря в апаратах) постовий на посту безпеки записує до Журналу
обліку роботи ланок (відділень) ГДЗС та до Табелю роботи ланки ГДЗС.
Перевірка № 1 – виконується особисто перед постановкою ЗІЗОД в
оперативний розрахунок, а також під час тривалих пожеж після заміни
повітряних балонів. Результати записуються у Журналі реєстрації перевірок
№ 1. Резервні ІП перевіряє командир відділення. Контроль здійснює
начальник караулу
Перевірка № 2 – виконується старшим майстром (майстром) ГДЗС на
базі ГДЗС у наступних випадках:
– після роботи в апаратах;
– після миття, чищення та дезінфекції апарата;
17
 – після заміни балонів;
– не рідше 1 разу на місяць, якщо апарат не використовувався;
– при виявленні несправностей під час перевірки № 1;
– після щорічного технічного обслуговування;
– у випадку надходження скарг від газодимозахисників.
Результати перевірки № 2 записуються до Журналу реєстрації
перевірок № 2.
Щорічне технічне обслуговування – виконується старшим майстром
(майстром) ГДЗС на базі ГДЗС один раз на рік за графіком або після (під час)
ремонту. Результати записуються до акта щорічного технічного
обслуговування.
Оперативна перевірка
1. Зовнішній огляд маски і легеневого автомата. Для цього необхідно
візуально оглянути справність маски і одягнути її на шию. Окремо слід
оглянути легеневий автомат.
2. Перевірити тиск повітря в балоні. Для цього необхідно відключити
систему надлишкового тиску натиснувши на важіль (кнопку) легеневого
автомата (від себе). Відкрити вентиль балона. Подивитись на манометр і
запам’ятати тиск.
3. Перевірити справність сигнального пристрою. Для цього необхідно
закрити запірний вентиль балона. Однією рукою слід закрити отвір виходу
повітря зі штуцера легеневого автомата; другою – натиснути на кнопку
додаткової подачі повітря легеневого автомата. Повільно випускаючи повітря
з камери легеневого автомата, уважно слідкувати за стрілкою манометра.
Сигнальний пристрій повинен включитись за тиску повітря 5–6 МПа (50–60
бар).
4. Перевірити герметичність маски і легеневого автомата при
розрідженні. Для цього необхідно одягти на голову маску, підтягнути гумові
ремінці маски. З’єднати легеневий автомат з маскою і при закритому вентилі
балона зробити вдих. Якщо при цьому виникає великий опір і неможливо
зробити подальший вдих протягом 2–3 с, то вважається, що панорамна маска
і легеневий автомат є герметичними.
5. Перевірити справність легеневого автомата і клапана видиху в
роботі. Для цього необхідно, не знімаючи маски з обличчя, відкрити
запірний вентиль балона і зробити 2–3 глибокі вдихи-видихи. Під час
першого вдиху відчувається деякий опір, що призводить до автоматичного
включення системи надлишкового тиску під маскою. Під час наступних
вдихів опір відчуватись не повинен. Затримати дихання і прислухатись, чи
немає витоку повітря або якихось шумів.
Після виконання оперативної перевірки газодимозахисник, не знімаючи
маски з обличчя, доповідає командиру ланки за такою формою: «Бородич до
роботи готовий, тиск 270!»
Перевірка № 1

18
 1. Справність маски. Для цього необхідно перевірити цілісність маски,
гумових ремінців. Встановити маску у пристосоване місце на пожежно-
рятувальному автомобілі.
2. Зовнішній огляд апарата. Для цього необхідно перевірити чистоту
апарата, закріплення вузлів, відсутність механічних пошкоджень. Розпустити
плечові ремені на повну довжину.
3. Перевірити герметичність легеневого автомата під тиском. Для
цього необхідно короткочасно натиснути на важіль легеневого автомата (від
себе) і відпустити його. Повільно відкрити запірний вентиль балона. При цьому
не повинно бути чутно шуму виходу повітря з камери легеневого автомата.
4. Перевірити тиск повітря в балоні. Для цього необхідно відкрити
вентиль балона, подивитись на манометр і запам’ятати тиск.
5. Перевірити герметичність системи апарата під високим тиском.
Для цього необхідно закрити запірний вентиль балона. Подивитись на
показник манометра і за годинником відлічити одну хвилину. Падіння тиску
за одну хвилину не повинно перевищувати 1 МПа (10 бар).
6. Перевірити справність сигнального пристрою. Для цього необхідно
однією рукою закрити отвір виходу повітря зі штуцера легеневого автомата.
Другою рукою слід натиснути на кнопку додаткової подачі повітря легеневого
автомата. Повільно випускаючи повітря з камери легеневого автомата,
уважно слідкувати за стрілкою манометра. Сигнальний пристрій повинен
включитись за тиску повітря 5–6 МПа (50–60 бар).
7. Перевірити герметичність маски і легеневого автомата при
розрідженні. Для цього необхідно одягти на голову маску, підтягнути гумові
ремінці маски. З’єднати легеневий автомат з маскою і при закритому вентилі
балона зробити вдих. Якщо при цьому виникає великий опір і неможливо
зробити подальший вдих протягом 2–3 с, то вважається що панорамна маска і
легеневий автомат є герметичними.
8. Перевірити справність легеневого автомата і клапана видиху в
роботі. Для цього необхідно, не знімаючи маски з обличчя, відкрити
запірний вентиль балона і зробити 2–3 глибокі вдихи-видихи. Під час
першого вдиху відчувається деякий опір, що призводить до автоматичного
включення системи надлишкового тиску під маскою. Під час наступних
вдихів опір відчуватись не повинен. Затримати дихання і прислухатись, чи
немає витоку повітря або якихось шумів.
9. Від’єднати маску та встановити її у пристосоване місце на
пожежно-рятувальному автомобілі.

2.5. Розрахунок часу роботи в апаратах

Серед загальних обов’язків особового складу газодимозахисної служби
оперативно-рятувальних підрозділів ДСНС України одним з найбільш
важливих є вміння виконувати розрахунок часу tp, який можна витратити на
виконання оперативної роботи в непридатному для дихання середовищі.
Представимо схему руху ланки ГДЗС у вигляді, який наведено на
19
рисунку 2.11.
Наведені позначення мають наступний фізичний зміст:
Рпоч – початковий тиск (мінімальний тиск, який був у ланці в момент
включення), МПа;
Pвх – величина, на яку зменшився тиск під час руху до місця роботи,
МПа;

tр, Qр, Pр
tвх, Qвх, Pвх

Н
С Рпоч
ЗС

Рвих
ГД

Рисунок 2.11. Схема руху ланки ГДЗС

Рр – величина, на яку може змінитися тиск під час роботи біля осередку
надзвичайної ситуації (НС), МПа;
Рвих – контрольний тиск, за якого необхідно почати повернення, МПа;
Qвх – кількість повітря (кисню), яку необхідно витратити для руху до
місця роботи, л;
Qр – кількість повітря (кисню), яку можна витратити під час роботи
біля осередку НС, л;
tвх – час руху до місця роботи, хв.;
tр – розрахунковий час роботи біля місця НС, хв.
Тиск Рпрям , на який зменшиться початковий Рпоч за час прямування tпрям,
обчислюється наступним чином:

Pвх = Qвх Pa / Vб , МПа, (2.1)

де Ра = 0,1 МПа – атмосферний тиск (тиск навколишнього середовища).

Тиск, необхідний для забезпечення нормального виходу, Р вих,
розраховуємо наступним чином:

Pвих = Рвх + Р рез , МПа (2.2)

( Pвих =2 Рвх+Р рез – при роботі з важкими навантаженнями).

Початковий запас повітря витрачається під час руху до місця НС,
роботи біля осередку НС та повернення (виходу) на чисте повітря, тобто
початкового тиску в балоні має вистачити на:

Pпоч = Рвх + Р р + Рвих , МПа. (2.3)

Середній час роботи в задимленому середовищі становить:

20
 Рпоч  Р рез
t роб = , (2.4)
7 (5)

де tроб – середнє значення часу роботи ланки в задимленому

приміщенні;
7 – середнє значення витрати повітря в апараті для всіх АСП, крім АСВ-
2;
5 – середнє значення витрати повітря в апараті для АСВ-2.

21
 РОЗДІЛ 3. ПОЖЕЖНІ РУКАВА ТА ЇХ ЕКСПЛУАТАЦІЯ

3.1. Види та типи пожежних рукавів

Пожежний рукав – гнучкий трубопровід, обладнаний на кінцях
з’єднувальними головками, призначений для транспортування вогнегасних
речовин.
Пожежні рукава є складовою частиною пожежно-технічного
оснащення та поділяються на всмоктувальні, напірно-всмоктувальні та
напірні.
Всмоктувальний пожежний рукав – пожежний рукав, призначений для
транспортування водних вогнегасних речовин під розрідженням.
Напірно-всмоктувальний пожежний рукав – пожежний рукав
призначений для транспортування водних вогнегасних речовин як під
надлишковим тиском, так і під розрідженням
Напірний пожежний рукав – пожежний рукав, призначений для
транспортування вогнегасних речовин під надлишковим тиском.

3.2. Всмоктувальні та напірно-всмоктувальні пожежні рукава

Всмоктувальні та напірно-всмоктувальні рукави виготовляються, як
правило, з гумової та(або) прогумованої тканин або термопластичних
матеріалів із суцільними м’якими манжетами для з’єднання їх зі штуцерами
пожежних з’єднувальних головок. На манжеті проставляється клеймо
виробника з основною технічною характеристикою рукава. Гумотканинні
рукави мають щонайменше одну вмонтовану спіраль із нержавіючого або
оцинкованого сталевого дроту. Всмоктувальні та напірно-всмоктувальні
рукава розраховані для використання в межах діапазону температур
навколишнього середовища від мінус 35 °С до плюс 35 °С.
В підрозділах ДСНС України всмоктувальні й напірно-всмоктувальні
рукава використовуються довжиною 2 й 4 метри. Всмоктувальні рукава
виготовляються діаметром 100, 125, 200 мм, а напірно-всмоктувальні – 75 мм.
Розміри й основні параметри всмоктувальних та напірно-
всмоктувальних пожежних рукавів наведені в таблиці 3.1.
Таблиця 3.1
Розміри та основні параметри всмоктувальних та напірно-
всмоктувальних пожежних рукавів
Довжина Маса рукава,
Внутр. Довжина Маса
Тип заповненого
діаметр, манжети, рукава, кг,
рукава рукава, водою, кг ≈
мм мм не більше
м
В 2,0±0,1 15,7 4,5
100±1,0 100±25
4,0±0,1 31,4 9,0
125±1,0 2,0±0,1 150±25 24,5 6,3
4,0±0,1 49 12,6
22
 2,0±0,1 63 11,5
200±1,0 200±25
4,0±0,1 126 23,0
2,0±0,1 13,2 3,1
НВ 75±1,0 100±25
4,0±0,1 26,5 6,2

Всмоктувальні й напірно-всмоктувальні рукава (рис. 3.1) складаються з

рукавного чохла й з’єднувальної головки. Рукавний чохол складається з
декількох прогумованих шарів, між якими знаходиться металева спіраль, і
декількох прогумованих шарів тканини ззовні. Сталева спіраль прокладається
не на всю довжину рукава – на кінцях рукава її немає; ця частина рукава
називається манжетою.

Рисунок 3.1. Будова всмоктувального рукава:

1 – металева спіраль; 2 – гумовий шар; 3 – прогумована тканина; 4 – манжет;
5 – клеймо

Внутрішні гумові шари забезпечують герметичність внутрішньої

порожнини рукава, його еластичність і гнучкість. Металева спіраль, не
знижуючи гнучкості, запобігає стисканню рукава при роботі під
розрідженням. Зовнішні шари прогумованої тканини збільшують його
механічну міцність від розтяжних зусиль, що виникають у рукаві при його
роботі від гідранта, коли вода в рукав надходить під тиском, і захищають
внутрішні шари від стирання.
З’єднувальні головки кріпляться до рукава металевими оцинкованими
хомутами або оцинкованим дротом діаметром 2,0–2,6 мм.
Всмоктувальна рукавна лінія – рукавна лінія, яка складається зі
всмоктувальних рукавів.
Всмоктувальні рукава використовують для того, щоб забрати насосом
воду з відкритої водойми (ставок, річка, штучна пожежна водойма). Для
цього необхідно з'єднати насос із водоймою відповідним трубопроводом.
Трубопровід повинен бути герметичним – не пропускати повітря у всіх своїх
ланках і не стискатись при роботі під розрідженням. Тільки за цих умов у
насосі й трубопроводі може створюватись розрідження, необхідне для
всмоктування води в рукав. Практично абсолютне розрідження не
досягається, воно доходить до 0,08 МПа. Таким трубопроводом є
всмоктувальна рукавна лінія, що складається з одного або декількох
всмоктувальних рукавів, з'єднаних між собою за допомогою з'єднувальних
головок (рис. 3.2).

23
 5

ПГ-3 К-150

1 2 3 4 6
Рисунок 3.2. Схема забору води Рисунок 3.3. Схема забору води з
з водойми: пожежного гідранту:
1 – водойма; 2 – всмоктувальна 1 – 4-метровий напірний рукав Ø 77 мм; 2 –
сітка; 3 – всмоктувальний пожежний гідрант; 3 – пожежна колонка;
рукав; 4 – автоцистерна 4 – напірно-всмоктувальний рукав; 5 –
водозбирач рукавний; 6 – автоцистерна

3.3. Напірні пожежні рукава

За конструкційним виконанням та видом матеріалу напірні рукава
поділяють на прогумовані, пластмасові та латексні з двобічним полімерним
покриттям і з поліуретановим покриттям. Напірні рукава складаються з
тканого каркасу та внутрішнього гідроізоляційного покриття. При
виготовленні каркасу напірного рукава використовують, як правило, нитки з
хімічних або натуральних волокон. Внутрішнє гідроізоляційне покриття
виготовляється з різних видів гуми: латексу, поліуретану тощо.
За призначенням напірні рукави бувають таких типів:
Т – для пожежно-рятувальних автомобілів, мотопомп та зовнішніх
пожежних кранів-комплектів, з температурним діапазоном експлуатації
рукава від мінус 40 °С до плюс 40 °С;
К – для внутрішніх пожежних кранів-комплектів, з температурним
діапазоном експлуатації рукава від мінус 10 °С до плюс 40 °С;
ВТ – для пожежно-рятувальних автомобілів і мотопомп, обладнаних
насосами високого тиску, з температурним діапазоном експлуатації рукава від
мінус 40 °С до плюс 40 °С
Л – для пожежних транспортних засобів, призначених для гасіння
лісових пожеж, з температурним діапазоном експлуатації рукава від мінус
40 °С до плюс 40 °С.
Розміри й основні параметри напірних пожежних рукавів наведені в
таблиці 3.2.
Таблиця 3.2
Розміри та основні параметри напірних пожежних рукавів
Тип Внутрішній Маса погонного Маса рукава, заповненого
рукава діаметр, мм метра, кг водою, кг ≈
Т 25,0 ± 0,1 0,25 10
38,0 ± 0,1 0,35 23
51,0 ± 0,1 0,45 40
66,0 ± 0,1 0,55 68

24
 77,0 ± 0,1 0,65 93
89,0 ± 0,1 0,75 124
110,0 ± 0,1 1,20 190
150,0 ± 0,1 1,75 353
38,0 ± 0,1 0,25 23
К 51,0 ± 0,1 0,45 40
66,0 ± 0,1 0,60 68
ВТ 25,0 ± 0,1 0,40 10
25,0 ± 0,1 0,30 10
Л
38,0 ± 0,1 0,40 23

Напірні рукавні лінії (рис. 3.4) можуть складатись як з одного рукава,

так і з декількох рукавів одного або різних діаметрів. Напірні рукавні лінії
поділяють на два види – магістральні рукавні лінії, як правило, більшого
діаметра, їх прокладають від напірного патрубка пожежного насоса до
розгалуження рукавного та робочі лінії – прокладають від розгалуження
рукавного до пожежного ствола.
50

1 2 3 4 5

Рисунок 3.4. Схема подачі води від автоцистерни:

1 – автоцистерна; 2 – магістральна рукавна лінія; 3 – розгалуження рукавне;
4 – робоча рукавна лінія; 5 – пожежний ствол з умовним проходом
з’єднувальної головки 50 мм для формування компактного водяного струменя

3.4. Експлуатація пожежних рукавів

Експлуатація рукавів передбачає: постановку рукавів в оперативний
розрахунок; застосування рукавів під час гасіння пожеж, ліквідацію наслідків
надзвичайних ситуацій та подій; навчання та заняття; технічне
обслуговування, ремонт, зберігання.
Рукава, що надходять до підрозділу ДСНС України або рукавної бази
(поста), повинні мати маркування, що відповідає супровідній документації.
Маркування виробником всмоктувальних та напірно-всмоктувальних рукавів
виконується згідно з вимогами ДСТУ 3931-99.
На всмоктувальні та напірно-всмоктувальні рукави, що пройшли
вхідний контроль, нав’язують з’єднувальні головки. Маркування
всмоктувальних рукавів рекомендується проводити на манжеті між стяжними
хомутами та початком металевої пружини незмивною фарбою.
Маркування виробником напірних рукавів виконується згідно з
вимогами ДСТУ 3810-98. Перед нав’язуванням з’єднувальних головок їх
розрізають на частини довжиною 20 м.
25
 На рукави, що пройшли перевірку зовнішнім оглядом, нав’язують
з’єднувальні головки.

Рисунок 3.5. Розміщення Рисунок 3.6. Маркування напірних

маркування на НВ та В пожежних рукавів:
пожежних рукавах 1 – номер рукава; 2 – номер підрозділу
ДСНС України
Приклад маркування рукава типу Т із внутрішнім діаметром 51 мм,
завдовжки 20 м, на робочий тиск 1,6 МПа, виготовленого у травні 2017
року: ** _ *** _ ДСТУ **** - Т51 - 20 – 05/17 - 1,6.

Всмоктувальні рукави розміщуються на пожежно-рятувальних

автомобілях у пеналах, а на мотопомпах – у спеціально відведених місцях.
Заборонено комплектувати пожежно-рятувальні автомобілі несправними,
забрудненими або вологими рукавами. Для зручності витягування
всмоктувальних та напірно-всмоктувальних рукавів з пеналів та з метою
запобігання їх стиранню під них доцільно підкладати прокладну стрічку. Для
запобігання механічним пошкодженням не рекомендується під час
витягування рукавів з пеналів скидати їх на землю. Під час прокладання
всмоктувальної рукавної лінії рекомендується уникати різких перегинів, а
також потрапляння в місця з’єднання піску, землі тощо, що порушує її
герметичність. Не рекомендується проводити забір води без всмоктувальної
сітки. Всмоктувальна сітка занурюється, як правило, на глибину не менше 30
сантиметрів.
Не рекомендується переміщати рукава волочінням. Під час гасіння
пожежі або навчання слід уникати скидання на рукавну лінію частин
будівельних конструкцій, а також потрапляння на неї нафтопродуктів та їдких
хімічних речовин.
До важеля зворотного клапана сітки прив’язується мотузка, вільний
кінець якої закріплюється за рукав або конструкцію. Для запобігання
замерзанню води в рукавах всмоктувальної лінії, під час тривалої роботи
пожежного насоса за невеликих витрат частину води доцільно скидати назад
у водойму через напірний рукав, що приєднується до вільного напірного
патрубка насоса.
Напірні пожежні рукави рекомендується складати у відсіки пожежно-
рятувального автомобіля на дерев’яні стелажі відповідно до інструкції з
експлуатації автомобіля.
Під час прокладання рукавних ліній необхідно слідкувати, щоб рукава
не мали різких перегинів, а також не допускати прокладання рукавів по
гострих предметах, гарячих та залитих нафтопродуктами або іншими
26
агресивними речовинами поверхнях. Усередині будівель рукавні лінії
прокладаються сходовими клітинами між маршами, щоб не захаращувати
сходи та проходи. Прокладання рукавних ліній на вулиці, дорозі проводиться
по змозі на непроїжджій частині, а через залізничні або трамвайні шляхи –
під рейками колії між шпалами. У місцях руху автотранспорту рукава
доцільно захищати рукавними містками (рис. 3.7). Під час прокладання
рукавних ліній через тини, вікна та інші перешкоди, де можливі перегини
рукавів, рекомендується використовувати рукавне коліно (рис. 3.8).

Рисунок 3.7. Прокладання Рисунок 3.8. Прокладання напірних рукавів

рукавів зі встановленням з використанням рукавного коліна: 1 –
рукавного містка рукав; 2 – рукавне коліно

У разі виникнення протікання в рукаві необхідно його усунути шляхом

встановлення рукавних затискачів.
Під час експлуатації напірних рукавів в умовах низьких температур
рекомендується подавати воду однією магістральною лінією; при цьому насос
повинен працювати на підвищених обертах з неповністю відкритим напірним
патрубком, що дозволяє підвищити температуру води в напірних рукавах за
рахунок тертя її об робоче колесо та стінки корпуса насоса; для уникнення
замерзання води в напірному рукаві за температури мінус 20 °С та нижче до
розгалуження рекомендується приєднувати максимальну кількість робочих
ліній, збільшувати швидкість подавання води; при цьому подавання води з
пожежних стволів повністю не припиняти. Якщо за умовами роботи
необхідно на деякий час перекрити пожежні стволи, тоді частину води слід
скидати крізь отвір розгалуження до якого не приєднано пожежний рукав.
Після закінчення гасіння пожежі слід негайно злити воду з рукавів. Рукави,
що замерзли або вмерзли в лід, доцільно відігрівати парою, гарячим повітрям
або гарячою водою. Забирати воду із відкритих джерел водопостачання
необхідно за допомогою гідроелеватора на великій глибині, де її температура
вище, ніж на поверхні.
Під час експлуатації напірних рукавів в умовах низьких температур
додатково рекомендується:
- прокладати лінії з прогумованих та латексних рукавів великих
діаметрів, рукавні розгалуження за можливості встановлювати усередині
будівлі, а у разі розміщення ззовні – вживати заходів щодо їх утеплення;
- захищати з’єднувальні головки рукавних ліній підручними засобами,
у тому числі снігом; під час подавання води з водоймищ чи пожежних
гідрантів спочатку слід подавати воду з насоса у вільний патрубок, і тільки за
умови стійкої роботи насоса – подавати воду до рукавних ліній;
- прокладати сухі резервні рукавні лінії;

27
 - у разі зменшення витрат води – підігрівати її у насосі, збільшуючи
число обертів двигуна;
- уникати перекриття пожежних стволів та рукавних розгалужень, не
допускати вимкнення насосів;
- у разі заміни та прибирання пожежних рукавів, нарощування ліній
подачу води не припиняти, а вказані роботи проводити з боку ствола,
зменшивши напір, залучаючи з цією метою якомога більшу кількість
особового складу;
- визначити місця заправки теплою (до 30 °С) водою та, за
необхідності, заправити нею цистерни;
- змерзлі рукава в місцях перегинань і з’єднань слід відігрівати
гарячою водою, парою чи нагрітими газами;
- змерзлі з’єднувальні головки, розгалуження та стволи в окремих
випадках дозволяється відігрівати паяльними лампами та факелами.

28
 РОЗДІЛ 4. РУКАВНЕ ОБЛАДНАННЯ

4.1. З’єднувальні пожежні головки

Пожежна з’єднувальна головка – арматура, призначена для з’єднування
пожежних рукавів між собою, а також приєднування їх до іншого пожежного
обладнання або пожежних насосів.
Залежно від виду обладнання, з яким вони працюють, (пожежні)
з’єднувальні головки можна поділити на два види (рис. 4.1):
- всмоктувальна (пожежна) з’єднувальна головка – з’єднувальна головка,
призначена для з’єднування всмоктувальних та напірно-всмоктувальних рукавів
між собою та з іншим пожежним обладнанням;
- напірна (пожежна) з’єднувальна головка – з’єднувальна головка,
призначена для з’єднування напірних рукавів між собою або з іншим
пожежним обладнанням.
Заледно від конструкції існують напірні з’єднувальні головки п’яти
типів (рис. 4.1): рукавна (пожежна) з’єднувальна головка – ГРН; (пожежна)
головка-заглушка – ГЗН; муфтова (пожежна) з’єднувальна головка – ГМН;
цапкова (пожежна) з’єднувальна головка – ГЦН; перехідна рукавна
(пожежна) з’єднувальна головка – ГПН.
До всмоктувальних (пожежних) з’єднувальних головок відносять:
рукавну всмоктувальну (пожежну) з’єднувальну головку – ГРВ; муфтову
всмоктувальну (пожежну) з’єднувальну головку – ГМВ; всмоктувальну
(пожежну) з’єднувальну головку-заглушку – ГЗВ.
З’ЄДНУВАЛЬНІ ГОЛОВКИ

ВСМОКТУВАЛЬНІ НАПІРНІ
(НАПІРНО-
ВСМОКТУВАЛЬНІ)

ГОЛОВКА-ЗАГЛУШКА ГОЛОВКА-ЗАГЛУШКА

ГОЛОВКА МУФТОВА ГОЛОВКА МУФТОВА

ГОЛОВКА РУКАВНА ГОЛОВКА ЦАПКОВА

ГОЛОВКА РУКАВНА

ГОЛОВКА ПЕРЕХІДНА

Рисунок 4.1. Види та типи з'єднувальних головок

29
Рисунок 4.2 – Рисунок 4.3 Рисунок 4.4 – Рисунок 4.5 – Рисунок 4.6 –
Рукавна – Головка- Муфтова Цапкова Перехідна
(пожежна) заглушка (пожежна) (пожежна) рукавна
з’єднувальна (пожежна) з’єднувальна з’єднувальна (пожежна)
головка головка головка з’єднувальна
головка

4.2. Всмоктувальна пожежна сітка

Всмоктувальна сітка (пожежна)/(пожежний) – всмоктувальний фільтр-
клапан (рис. 4.7) – пристрій, який встановлюється на вході всмоктувальної
рукавної лінії, призначений для її захисту від потрапляння сторонніх предметів
під час відбирання води з відкритих водоймищ, а також для утримання рідини в
лінії в разі тимчасового припинення роботи пожежного насоса.
Маркування: СВ-125 – сітка всмоктувальна з діаметром умовного
проходу з’єднувальної головки 125 мм.
Рисунок 4.7. Всмоктувальна сітка (пожежна) СВ-125:
1 – верхній корпус;
2 – кільце КВ ГОСТ 6557;
3 – клапан;
4 – тросик;
5 – нижній корпус;
6 – решітка;
7 – пружина;
8 – важіль

Принципова схема забору води, з використанням всмоктувальної сітки,

зображена на рисунку 4.8. При зануренні всмоктувальної сітки у відкрите
водоймище вода проходить через отвори сітки, відкриває обидві половини
клапана і поступає у всмоктувальний рукав.
В разі короткочасного припинення роботи насоса, під дією стовпа води,
двостулковий клапан закривається, завдяки чому вода затримується у
всмоктувальній лінії й насосі. Є можливість повторного пуску насоса без
включення вакуумної системи.
Злив води зі всмоктувальної лінії насоса здійснюється підніманням
важеля у верхнє положення, при якому підіймається одна половина
двостулкового клапана.

30
 Рисунок 4.8. Схема забору води з відкритого водоймища пожежною
автоцистерною: 1 – ставок; 2 – всмоктувальна сітка; 3 – всмоктувальний
рукав; 4 – автоцистерна

4.3. Рукавне розгалуження

Рукавне розгалуження – пристрій, призначений для розподілу та
регулювання потоку вогнегасної речовини по рукавних лініях.
Розгалуження рукавні встановлюють на напірній рукавній лінії,
розділяючи її на дві ділянки (рис. 4.9): від напірного патрубка пожежно-
рятувального автомобіля до рукавного розгалуження – магістральна лінія, від
рукавного розгалуження до пожежного ствола – робоча лінія.
Рукавні розгалуження, залежно від кількості вихідних патрубків і
умовного проходу вхідного патрубка, поділяються на типорозмірами: РТ – 70,
РТ – 80 – триходове з умовним проходом 70 і 80 мм. (рис. 4.10), РЧ – 150 –
чотирьохходове з умовним проходом 150 мм (рис. 4.11).

50

1 2 3 4 5

Рисунок 4.9. Схема подачі води від автоцистерни з використанням

розгалуження рукавного: 1 – автоцистерна; 2 – магістральна рукавна лінія; 3 –
розгалуження рукавне; 4 – робоча рукавна лінія; 5 – пожежний ствол з
умовним проходом – 50 мм для формування компактного водяного струменя

Рисунок 4.10. Рукавне розгалуження РТ- Рисунок 4.11. Рукавне

70 та РТ-80 розгалуження РЧ-150

Рисунок 4.12. Будова розгалуження рукавного триходового: 1 – корпус; 2 –

перекриваючий пристрій бокового вихідного патрубка; 3 – перекриваючий
пристрій центрального вихідного патрубка; 4 – з'єднувальна головка на
31
 вихідному патрубку; 5 – маховичок; 6 – ручка; 7 – з'єднувальна головка на
вхідному патрубку; 8 – затворний клапан

Рисунок 4.13. Будова розгалуження рукавного чотириходового: 1 – ручка; 2 –

маховичок; 3 – з'єднувальна головка на вихідному патрубку; 4 –
перекриваючий пристрій; 5 – затворний клапан; 6 – корпус; 7 – з'єднувальна
головка на вхідному патрубку

4.4. Рукавний водозбирач

Рукавний водозбирач/рукавний колектор (далі – водозбирач) –
арматура, призначена для об’єднання декількох рукавних ліній в одну (рис.
4.14).
Принципова схема забору води з мережі протипожежного
водопостачання з використанням водозбирача зображена на рисунку 4.15.

Рисунок 4.14. Будова рукавного водозбирача:

1 – корпус вхідного патрубка; 2 – головка з'єднувальна з умовним проходом
80 мм; 3 – клапан; 4 – корпус вихідного ніпеля; 5 – з’єднувальна головка з
умовним проходом 125 мм; 6 – вісь; 7 – кронштейн

Підготовка водозбирача до роботи полягає у приєднанні його вихідного

патрубка до всмоктувального патрубка насоса пожежно-рятувального
автомобіля і приєднання до вхідних патрубків напірного та напірно-
всмоктувального рукавів (або одного з них) від пожежної колонки.
5

ПГ-3 К-150

1 2 3 4 6

Рисунок 4.15. Схема забору води з мережі протипожежного водопостачання пожежною автоцистерною:
1 – 4-метровий напірний рукав Ø 77 мм; 2 – пожежний гідрант; 3 – пожежна
колонка; 4 – напірно-всмоктувальний рукав; 5 – водозбирач рукавний; 6 –
автоцистерна

32
 4.5. Ключ з’єднувальних головок, рукавна затримка та рукавний
затискач
Ключ з’єднувальних головок – інструмент, призначений для змикання та
розмикання з’єднувальних головок (рис. 4.16).

Рисунок 4.16. Будова ключа з’єднувальних Рисунок 4.17. Затримка рукавна

головок

Рукавна затримка/рукавний утримувач – пристрій, призначений для

закріплення і утримування рукавної лінії на висоті (рис. 4.17).
При закріпленні вертикально прокладених рукавних ліній необхідно
спочатку зробити запас рукава, а після цього закріпити рукавну лінію за
конструкцію. Вертикально прокладені рукавні лінії довжиною більше одного
рукава необхідно закріплювати рукавними затримками під з’єднувальними
головками кожного рукава. Рукавна затримка складається з металевого гака та
приєднаного до нього канатика.
Рукавний затискач/бандаж для напірного рукава – пристрій, призначений
для тимчасового припинення витікання вогнегасної речовини з отворів та
свищів ушкодженого напірного рукава без припинення її транспортування.
Затискач для напірних пожежних рукавів призначений для швидкої
ліквідації протікань в напірній рукавній лінії, без переривання подачі води. Він
складається з обойми (рис. 4.18), сталевої стрічки та скоби. Обойма
трисегментна зі сталевого прокату діаметром 5 мм. Один кінець сталевої
стрічки кріпиться на вісь обойми, а до іншого приєднана скоба. Затискач
рукавний використовується у випадку, якщо порив рукавного чохла не
перевищує 300 мм.

Рисунок 4.18. Будова рукавного затискача: 1 – скоба; 2 – сталева стрічка; 3 –

обойма; 4 – вісь обойми

4.6. Пожежний гідроелеватор

Пожежний гідроелеватор – пристрій ежекторного типу, призначений для
відбирання води з вододжерела, рівень води в якому знаходиться на глибині,
що перевищує висоту всмоктування пожежних насосів (до 20 м), з мілких та
33
віддалених (до 100 м) вододжерел, а також для видаляння води, розлитої по
поверхні; при цьому його глибина повинна бути не менше 5 см.

Рисунок 4.19. Будова пожежного гідроелеватора: 1 – сопло; 2 – дифузор; 3 –

головка з’єднувальна ГМН-80; 4 – обичайка; 5 – сітка; 6 – кільце
ущільнювальне; 7 – головка з’єднувальна ГМН-70; 8 – коліно

Струмінь води від насоса підводиться до коліна і, виходячи із сопла,

створює в камері змішування дифузора розрідження, в результаті якого в
камеру поступає певна кількість води через сітку 5. Вода, що подається від
насоса, і ежекційна вода змішуються і з гідроелеватора поступають в цистерну.
З цистерни вода відбирається насосом. Частка її знов відправляється в
гідроелеватор, а друга – може бути використана для цілей пожежогасіння.
Продуктивність гідроелеватора за тиску перед ним 0,8 МПа повинна
бути не менше 600 л/хв.; при цьому витрати води за тиску перед
гідроелеватором 0,8 МПа – не більше 550 л/хв. Практично продуктивність
гідроелеватора забезпечує роботу одного ствола з насадком Ø 19 мм (РС-70,
РСП-70, РСКЗ-70) або трьох стволів з насадком Ø 13 мм (РС-50).
Продуктивність гідроелеватора збільшується зі збільшенням його занурення.
Так, при зануренні його під рівень води на 5 метрів номінальна
продуктивність його збільшується до 780 л/хв.

34
 РОЗДІЛ 5. ПОЖЕЖНІ СТВОЛИ

5.1. Види та типи пожежних стволів

Пожежний ствол – пристрій, який встановлюється на виході напірної
рукавної лінії, призначений для формування, спрямування та (або)
регулювання струменя вогнегасної речовини.
Стволи залежно від призначення можна розподілити на водяні та
водопінні, а залежно від пропускної здатності та розмірів – на переносні та
лафетні.
Переносний (пожежний) ствол – пожежний ствол, за своїми
характеристиками придатний для застосування і перенесення однією
людиною.
Лафетний (пожежний) ствол – пожежний ствол, змонтований на
лафетній опорі, що забезпечує можливість його повертання у горизонтальній
та вертикальній площинах.
Водяний (пожежний) ствол – пожежний ствол, призначений для
формування, спрямування та (або) регулювання струменя водної вогнегасної
речовини.
Водопінний (пожежний) ствол – комбінований ствол, призначений для
формування та спрямування струменя як водної вогнегасної речовини, так і
піни.
Водяні ручні пожежні стволи залежноі від умовного проходу
з’єднувальної головки бувають таких типорозмірів:
– з умовним проходом 50 мм (стволи Б);
– з умовним проходом 70 мм (стволи А).
Водопінні стволи залежно від одержаної кратності повітряно-механічної
піни (далі ПМП), наявності перекриваючого пристрою і витрати розчину
піноутворювача бувають таких типорозмірів:
– СПП – ствол повітряно-пінний (ПМП низької кратності, ствол без
перекриваючого пристрою);
– СППП – ствол повітряно-пінний з перекриваючим пристроєм (ПМП
низької кратності, ствол з перекриваючим пристроєм);
– СППК – ствол повітряно-пінний комбінований (ПМП низької та
середньої кратності, ствол з перекриваючим пристроєм).

5.2. Переносні пожежні стволи

Переносні (пожежні) стволи РС-50 та РС-70 (рис. 5.1) призначені для
формування і направлення суцільного струменя води або розчину
піноутворювача в осередок пожежі.

Рисунок 5.1. Будова переносного (пожежного) ствола РС-70:

35
 1 – насадок; 2 – ремінь; 3 – чохол; 4 –з’єднувальна головка; 5 – корпус
Насадок ствола РС-70 має діаметр вихідного отвору 19 мм; у випадку
зняття насадки вихідний отвір буде дорівнювати 22 мм. Всередині корпуса
знаходиться заспокоювач.
Переносний (пожежний) ствол РС-50 відрізняється за будовою від ствола
РС-70 відсутністю насадка, чохла та заспокоювача.
Переносний (пожежний) ствол СРК-50 (рис. 5.2) призначений для
формування й направлення суцільного чи розпиленого струменя води або
розчину піноутворювача, а також перекривання потоку вогнегасної речовини.

Рисунок 5.2. Будова переносного (пожежного) ствола СРК-50:

1 – з'єднувальна головка (ГМН-50); 2 – чохол; 3 – ручка; 4 – перекриваючий
пристрій; 5 – насадок; 6 – ремінь

Переносні (пожежні) стволи РСП-50 та РСП-70 призначені для

формування і направлення суцільного чи розпиленого струменя води або
розчину піноутворювача, а також перекривання потоку вогнегасної речовини.

Рисунок 5.3. Будова переносного (пожежного) ствола РСП-50, РСП-70:

1 – з'єднувальна головка (ГЦН-70 або 50); 2 – корпус ствола; 3 –
перекриваючий пристрій; 4 – ручка; 5 – труба; 6 – насадок; 7 – ремінь

Переносні (пожежні) стволи РСП-50 та РСП-70 за будовою принципово

не відрізняються. Різницею є те, що у ствола РСП-50 труба виконана з
пластмаси і, відповідно, ствол не має чохла.
Переносний (пожежний) ствол РСКЗ-70 призначений для формування і
направлення суцільного чи розпиленого струменя води або розчину
піноутворювача, а також перекривання потоку води чи розчину
піноутворювача. Додатково призначений для утворення захисної завіси.
Переносний (пожежний) ствол СРП-50Е та комбіновані (пожежні) стволи
Protek 360/366/368 (рис. 5.5) призначені для формування та направлення
компактного або розпиленого струменя води або розчину піноутворювача, а
також для перекриття потоку. Переносні (пожежні) стволи мають безступеневе

36
регулювання факела розпилу струменя вогнегасної речовини, від компактної
до захисної завіси, з кутом розпилу 120°, що здійснюється поворотом насадка.

Рисунок 5.4. Будова переносного (пожежного) ствола РСКЗ-70:

1 – з'єднувальна головка (ГЦН-70); 2 – корпус ствола; 3 – перекриваючий
пристрій; 4 – ручка; 5 – чохол; 6 – насадок; 7 – ремінь

А) Б) В)
Рисунок 5.5. Переносні комбіновані (пожежні) стволи: а) СРП-50Е; б)
Protek 360 та 366; в) Protek 368

Таблиця 5.1
Технічні характеристики ручних пожежних стволів
РС- РС- СРК- СРП- РСП- РСП-
Параметри
50 70 50 50Е 50 70
Витрати води, л/сек, не менше
суцільного струменя 3,7 7,4 2,7 2,5 2,7 7,4
розпиленого струменя - - 2,7 3,5 2,0 7,0
захисної завіси - - - 3,5 - -
Дальність водяного струменя
(максимальна за крайніми
краплями), м, не менше
суцільного 28 32 30 25 30 32
розпиленого - - 12 8-10 11 9
Маса, кг 0,7 1,5 1,8 1 1,45 2,8
Protek

Protek

Protek
360

366

368

Параметри

Витрати води суцільного струменя (напір на 0,3; 0,6; 2; 4; 6; 6; 8; 9;

стволі 70 м вод. ст.), л/с 1,5; 2,5 8 12; 16
Максимальна дальність суцільного струменя 45 30 59
(напір на стволі 70 м вод. ст.), м
Маса, кг 1,6 2,2 3,0

37
 Також стволи можуть комплектуватись насадками для утворення піни
середньої та низької кратності піни (рис. 5.6).

а) б)
Рисунок 5.6. а) - переносний (пожежний) ствол СРП-50Е з насадком піни
середньої кратності; б) – переносний (пожежний) ствол СРП-50Е з насадком
піни низької кратності

5.3. Насадки та розпилювачі

Під час гасіння пожеж або при проведенні дій з ліквідації наслідків НС
на об’єктах хімічної, нафтохімічної та нафтопереробної промисловості для
створення потужних розпилених струменів або щільної водяної завіси
використовують турбінні й щілинні розпилювачі НРТ-5,10,20 та РВ-12.
Насадки-розпилювачі НРТ-5,10 та РВ-12 встановлюють на ручні стволи
замість стандартного насадка (приклад – РС-70), а на лафетний ствол СЛК-
П20 встановлюють насадок – розпилювач НРТ-20.

Рисунок 5.7. Розпилювач Рисунок 5.8. Насадок-

щілинний розпилювач турбінний

Розпилювач щілинний (рис. 5.7) застосовується, як додатковий насадок

на ствол пожежний ручний РС-70 і призначений для створення щільної
водяної завіси. Насадок-розпилювач турбінний (рис. 5.8) застосовується, як
додатковий насадок на ствол пожежний ручний РС-70 і призначений для
формування і направлення розпиленого струменя води під час гасінні пожеж.
У більшості випадків застосовується при гасінні розлитих ЛЗР.
Таблиця 5.2
Технічні характеристики насадків та розпилювачів
Турбінні розпилювачі
Щілинний
Параметри НРТ- НРТ-
НРТ-20 розпилювач РВ-12
5 10
Витрати води, л/с 5 10 20 12
Довжина струменя, м 20 25 35 -
Висота водяної завіси, м 10 12 15 8
Товщина водяної завіси, м 1,2 1,5 2,0 1,2
Площа захисної завіси, м2 50 100 200 100
Маса, кг 0,8 0,8 0,8 1,3
38
 5.4. Лафетні пожежні стволи та монітори
Ствол СЛК-П20 має змінні насадки з діаметрами вихідного отвору 25,
28, 32 мм та повітряно-пінний насадок. Трійник ствола (рис. 5.9) поворотний
6 сполучений з корпусом 1 пристроєм ущільнювача 5, який дає можливість
переміщувати ствол на 360 ° в горизонтальній площині.

Рисунок 5.9. Будова ствола лафетного комбінованого переносного СЛК-П20:

1 – корпус; 2 – відкидний зворотний клапан; 3 – з'єднувальна головка; 4 –
відкидний болт; 5, 15 – ущільнювальний пристрій; 6 – поворотний трійник; 7
– шпиндель; 8 – патрубок з розводом; 9 – відкидна рукоятка; 10 – заскочка; 11
– насадок; 12 – труба; 13 – заспокоювач; 14 – пружинний фіксатор; 16 –
знімна опора; 17 – повітряно-пінний насадок

Ствол лафетний переносний з водяною захисною завісою СЛК-П20А

(рис. 5.10) призначений для формування та направлення струменя води або
ПМП під час гасіння пожежі та утворення захисної завіси для захисту
ствольщика від теплового впливу.

Рисунок 5.10. Будова ствола СЛК-П20А: 1 – корпус; 2 – відкидний зворотний

клапан; 3 – з'єднувальна головка; 4 – відкидний болт; 5, 15 – ущільнювальний
пристрій; 6 – поворотний трійник; 7 – шпиндель; 8 – патрубок з розводом; 9 –
відкидна рукоятка; 10 – заскочка; 11 – пристрій для утворення захисної
завіси; 12 – труба; 13 – заспокоювач; 14 – пружинний фіксатор; 16 – знімна
опора; 17 – повітряно-пінний насадок; 18 – штурвал; 19 – насадок Ø 25, 28, 32
мм

Загальна будова ствола СЛК-П20А не відрізняється від будови ствола

СЛК-П20. Додатково ствол СЛК-П20А має пристрій для формування захисної
водяної завіси залежно від положення штурвала 18.

39
 Таблиця 5.3
Технічні характеристики стволів лафетних комбінованих
Параметри СЛК- СЛК-П20
П20А
Витрата води або розчину піноутворювача при 20 (27) 20
роботі з насадком Ø 28 мм, л/с (із захисною
завісою)
Дальність струменя, м:
водного (насадок Ø 28 мм) 55 55
пінного 40 40
Маневрування ствола у площині, рад. (градус) не
менше
вертикальна 6,28 6,28 (360)
(360)
горизонтальна від – від – 0,26 (15)
0,26 (15) до + 1,31 (75)
до + 1,31
(75)
Маса (без повітряно-пінного насадка), кг, не 16,5 16,5
більше

Монітори МЛ-П20, МЛ-П40, МЛ-С20, МЛ-С40 (рис. 5.11) призначені для

формування і направлення прямого компактного або розпиленого струменя води
або розчину піноутворювача. Монітори мають безступінчасте регулювання кута
факела розпилу від прямого компактного струменя до захисної завіси в 1200, яке
здійснюється шляхом повороту штурвала насадка.

Рисунок 5.11. Загальний вигляд моніторів МЛ-П

Монітор має безступінчасте регулювання кута факела розпилу від

прямого компактного струменя до захисної завіси в 120°, що здійснюється
шляхом повороту штурвала насадка.
Монітор з дистанційним керуванням Protek 922 (рис. 5.12, а) має
повністю герметичну інтегровану електричну систему керування з
водонепроникними стопорними з’єднаннями, силовими і керуючими
агрегатами.

40
 Таблиця 5.4
ТТХ моніторів лафетних
МЛ- МЛ- МЛ- МЛ-
Показники
П20 П40 С20 С40
Витрати води, л/с, не менше 20 40 20 40
Дальність водяного струменя, м, не менше 60 70 60 70
Умовний прохід приймальної арматури, мм 2 х 80 *
Кут маневрування подачею води через монітор у
6,28(360)
горизонтальній площині, рад (градус), не менше
Кут маневрування подачею води через монітор в от - 0,26(15) до +1,31
вертикальній площині, рад (градус), не менше (75)
Маса, кг 16 18

Портативний переносний монітор Рrotek 600 (рис. 5.12, б) призначений

для формування і направлення прямого компактного або розпиленого струменя
води або розчину піноутворювача.
Монітор двоцільовий Protek 620/622 (рис. 5.12, в) може
використовуватися як змонтований на автомобілі або стаціонарний монітор,
так і переносний монітор.

а) б) в)
Рисунок 5.12. Монітор лафетний: а) Protek 922; б) Рrotek 600; в) Рrotek
620/622
Таблиця 5.5
ТТХ моніторів лафетних Protek
Protek Protek Protek
Параметри
922 600 620/622
Витрати води суцільного струменя, л/с 32 32 80
Максимальна дальність суцільного 50 60 65
струменя, м
Маса, кг 7,2 7 12,7

41
 РОЗДІЛ 6. ПОВІТРЯНО-МЕХАНІЧНА ПІНА. ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ ЇЇ
ОТРИМАННЯ

6.1. Властивості повітряно-механічної піни

Ефективність вогнегасних пін визначається їх властивостями, а саме:
здатністю пін зберігати свою структуру – показник стійкості піни; стійкістю
пін до впливу нагрівання – термостійкість; стійкістю пін до контакту з
горючими рідинами – контактна стійкість; здатністю пін створювати
перешкоду дифузії крізь них парів горючих рідин – ізолювальна здатність;
здатністю пін до розтікання – в’язкість; відношенням об’єму піни до об’єму
робочого розчину піноутворювача, з якого вона утворилась, – кратність.
Існує три типи кратності повітряно-механічної піни – низька, середня
та висока. Низьку кратність маємо, коли коефіцієнт К менший або дорівнює
20 (К≤ 20). Середню кратність – коли коефіцієнт К більше 20, або менше чи
дорівнює 200 (20<К≤200). Високу кратність маємо, коли коефіцієнт К
більше 200 (К>200).

6.2. Обладнання для утворення повітряно-механічної піни

Пожежний пінозмішувач – пристрій, призначений для одержання
робочого розчину піноутворювача.
У випадку, коли пожежні насоси не обладнані стаціонарними піно-
змішувачами (або піноутворювач в пожежно-рятувальному автомобілі
закінчився), а повітряно-пінні стволи не мають ежектуючих пристроїв,
використовують переносні пожежні пінозмішувачі.
Переносний пожежний пінозмішувач – пожежний пінозмішувач, за
масою і конструктивним виконанням придатний для перенесення людиною.
Переносні пожежні пінозмішувачі використовуються для одержання
водяного розчину піноутворювача, що застосовується для утворення піни в
генераторах піни середньої кратності і стволах повітряно-пінних.
Переносний пожежний пінозмішувач складається (рис. 6.1) з корпуса 3, у
якому розташоване сопло 5, спрямоване через робочу камеру на вхідний отвір
дифузора 4. Струмінь води, проходячи крізь сопло в дифузор, створює в робочій
камері 2 розрідження. Під дією розрідження у всмоктувальний шланг із ємності
(бочки, бака, цистерни) піноутворювач надходить у робочу камеру, де і
змішується з водою, утворюючи розчин піноутворювача.

Рисунок 6.1. Будова пінозмішувача:

1 – корпус; 2 – сопло; 3 – штуцер; 4 – клапан; 5 – всмоктувальний рукав
42
 Стволи повітряно-пінні призначені для одержання повітряно-механічної
піни низької й середньої кратності з розчину піноутворювача у прісній воді,
формування і спрямування струменя повітряно-механічної піни в осередок
пожежі.
Стволи повітряно-пінні (СПП) і стволи повітряно-пінні ежекційні (далі –
СППЕ) принципово мають однакову будову, відрізняються тільки наявністю
ежекційного пристрою (рис. 6.2, 6.3). Ежекційний пристрій призначений для
підсмоктування піноутворювача безпосередньо у ствол з ранцевого бачка або
іншої ємності.

Рисунок 6.2. Стволи повітряно-пінні Рисунок 6.3. Стволи повітряно-

ежекційні СППЕ пінні СПП

Рисунок 6.4. Будова ствола Рисунок 6.5. Будова ствола повітряно-

СПП: 1 – з'єднувальна головка; пінного ежекційного: 1 – вихідна камера;
2 – кожух 2 – з'єднувальна головка; 3 – кожух;
4 – ніпель

Принцип роботи СПП полягає в наступному: потік водного розчину

піноутворювача по рукавній лінії підводиться до корпусу 1, який має конічну
форму. У передній стінці корпусу є отвори, геометрична форма яких виконана
з таким розрахунком, щоб додати струменям, що виходять, турбулентності.
Виходячи з отвору корпусу, струмені, розширюючись, створюють
розрідження, під дію якого відбувається розпилювання, і одночасно в отвори,
що розташовані рівномірно по поверхні труби 2, підсмоктується повітря, в
результаті чого утворюється повітряно-механічна піна.
Принцип роботи СПП та СППЕ відрізняється наявністю у СППЕ на
вакуумній камері ніпеля 4 діаметром 16 мм (рис. 6.5) для приєднання шланга,
через який підсмоктується піноутворювач.
Існує ствол повітряно-пінний комбінований (СППК) – комбіновані
(низької та середньої кратності) з перекриваючим пристроєм (рис. 6.6, 6.7).
Ствол водопінний розпилювач СВПР (рис. 6.8) призначений для
формування і подачі роздробленого струменя води у вигляді пластівців
повітряно-механічної піни, що можуть використовуватися для охолодження

43
незахищених металевих конструкцій, гасіння пожеж твердих і рідких
горючих матеріалів, а також створення водяних захисних екранів.

Рисунок 6.6. Будова ствола Рисунок 6.7. Будова ствола

повітряно-пінного з перекриваючим
пристроєм:
1 – з'єднувальна головка; 2 – корпус
ствола; 3 – ручка; 4 – насадок; 5 –
перекриваючий пристрій
повітряно-пінного комбінованого:
1 – з'єднувальна головка; 2 – корпус
ствола; 3 – ручка; 4 – обичайка; 5 –
касета сітки; 6– насадок; 7–
перекриваючий пристрій

Рисунок 6.8. Ствол водопінний розпилювач:

1 – з'єднувальна головка; 2 – труба; 3 – сопло; 4 – корпус; 5, 6 – камера;
7, 8 – сітка.

Генератор піни – пожежний ствол, призначений для утворення повітряно-

механічної піни, формування та спрямування її струменя. Генератор піни є
водоструменевим ежекторним апаратом переносного типу.

Рисунок 6.9. Будова генератора піни середньої кратності ГПС-600:

1 – насадок; 2 – касета сіток; 3 – корпус генератора; 4 – корпус розпилювача;
5 – розпилювач; 6 – з'єднувальна головка ГМ-70; 7 – ремінь; 8 – ручка для
перенесення
Принцип роботи генератора полягає в наступному: потік робочої рідини
(розчин піноутворювача) під тиском подається в розпилювач. За рахунок
ежекції при вході розпиленого струменя в колектор відбувається підсос
повітря і перемішування його з розчином. Суміш крапель розчину
піноутворювача та повітря попадає на пакет сіток. Попадаючи на сітку, краплі
піноутворювача утворюють плівку. Спочатку утворюється елементарна плівка
(окремі пухирці), а з часом – масова піна. Під енергією крапель, що надходять
з розпилювача та повітря, піна виштовхується з піногенератора.

44
 Рисунок 6.10. Будова генератора піни середньої кратності ГПС-2000:
1 – насадок; 2 – касета сіток; 3 – корпус генератора; 4 – стойка (ручка); 5 –
сопло; 6 – розпилювач; 7 – корпус розпилювача; 8 – з'єднувальна головка
ГМН-80

Унікальною особливістю даних генераторів є можливість для ствольника

легко змінювати дальність подачі піни залежно від конкретних умов.

а) б) в) г) д)
Рисунок 6.11. Модифікації ГПС: а) генератори піни середньої кратності
ГПС-100 з перекриваючим пристроєм; б) генератори піни середньої кратності
ГПС-200 з перекриваючим пристроєм; в) генератори піни середньої кратності
ГПС-600 з перекриваючим пристроєм; г) УГПС-600; д) УГПС-1200

45
 РОЗДІЛ 7. ПЕРЕНОСНІ ПОЖЕЖНІ ДРАБИНИ ТА
НЕМЕХАНІЗОВАНИЙ ПОЖЕЖНИЙ ІНСТРУМЕНТ

7.1. Види переносних пожежних драбин

Пожежні драбини використовують для підйому пожежних-
рятувальників у верхні поверхи та(або) на дахи палаючих будівель, а також
для проведення рятувальних робіт.
Переносна пожежна драбина – драбина, яка за масою придатна для
перенесення, призначена для піднімання пожежників на висоту.
До постановки переносних пожежних драбин в оперативний розрахунок
їх випробовують. Становлять на облік. Маркують – інвентарний номер і дата
випробування. Не допускається пересування по драбинах більше однієї людини
(для висувної – більше однієї на коліно). Під час роботи на драбині зі стволом
або ручним інструментом пожежний-рятувальник повинен закріпитись за
сходинку за допомогою карабіна.
Після роботи драбини слід відчистити від бруду і вологи, оглянути і, за
необхідності, змазати поверхні, що труться, графітом (для висувної драбини).
У випадку обмерзання драбин не допускається оббивати лід гострим
інструментом. Для виявлення можливих несправностей драбини
систематично контролюють зовнішнім оглядом при зміні караулів.
Пожежна драбина-палиця (далі – ПДП) – переносна пожежна драбина,
яку складають зсуванням тятив. ПДП призначена для використання у
приміщеннях, підйому на перший поверх через віконні прорізи.

Рисунок 7.1. Будова ПДП:

1,2 – тятиви; 3 – щаблі; 4 – шарнір; 5 – накладка; 6 – стяжка; 7 – металева
пластина

Штурмова пожежна драбина (далі – ШПД) – переносна пожежна драбина

з гаком для підвішування на опорній поверхні. ШПД призначена для підйому
на верхні поверхи. Підйом по драбині здійснюють зачіплюючи ШПД гаком за
вiконнi отвори, балкони, люки, вона може використовуватися разом з
висувною пожежною драбиною, а також з автодрабиною.

46
 Рисунок 7.2. ШПД:
1, 4 – тятиви; 2, 5 – щаблі; 3 – башмак; 6 – металева стяжка; 7 – гак

Висувна пожежна драбина (далі – ВПД) – переносна пожежна драбина,

що складається з декількох телескопічних колін. ВПД призначена для
підйому не вище третього поверху або на дах двоповерхової будівлі при
проведенні рятувальних робіт або під час гасінні пожежі.

Рисунок 7.3. Будова ВПД: 1 – рухливий блок; 2 – друге коліно; 3 – перше

коліно; 4 – сталевий канат; 5 – мотузка; 7 – третє коліно; 8 – нижній щабель
третього коліна; 9 – стінні упори; 11 – кронштейн із блоком; 12 – ролики; 14 –
башмаки; 16 – крюки; 17 – пружина
Таблиця 7.1
Технічні характеристики переносних пожежних драбин
Назва параметра ПДП ШПД ВПД
Довжина, мм
Складена 3320 4100 4380
Розкладена 3100 10700
Ширина, мм 300 300 480
Відстань між тятив, мм 250 250 від 348 до 425
Відстань між щаблів, 340 340 350
мм
Маса, кг 10,5 (9,5 – 11 – 48 – металева
металева) металева

Під час роботи з ручними пожежними драбинами необхідно не допускати

підйому та спуску більше однієї особи на ПДП та ШПД, а також на одне
коліно ВПД.

47
 Під час випробування на міцність ПДП розкладається і встановлюється
на твердий грунт до стіни під кутом 75±50 до горизонталі. До середини щабля
в середині драбини прикладається навантаження: 120±5 кгс – для дерев’яних
драбин-палиць; 200±10 кгс – для металевих драбин-палиць.
Випробування на міцність ШПД складається з двох частин:
випробування тятив та гака. Під час випробування на міцність тятив ШПД
підвішується на 2–3 зубах гака, розташованих ближче до тятив. До середини
щабля в середині драбини прикладається навантаження 200±10 кгс. Під час
випробування на міцність гака ШПД підвішується за великий зуб гака. До
обох тятив на висоті другого щабля знизу прикладається навантаження 160±5
кгс.
Випробування ВПД складається з двох частин: перевірка висування та
фіксації колін і випробування на міцність. Під час перевірки висування та
фіксації колін ВПД має здійснюватись плавно, рівномірно, без ривків та
затинань. Зсування колін драбин має проходити під дією власної маси.
Фіксуючий пристрій повинен стопорити коліна драбини на будь-якій висоті.
Обидва гаки фіксуючого пристрою мають входити до зачеплення зі щаблями
коліна, що розташоване вище. Під час випробування на міцність ВПД
встановлюється на твердий грунт, висувається на повну довжину і
притуляється до стіни під кутом 75±50 до горизонталі на відстані 2–3,5 м від
стіни. До драбини послідовно прикладаються такі навантаження: 100±5 кгс –
одночасно на кожне коліно посередині його довжини, яке прикладене до
середини щабля; 200±10 кгс – на друге коліно посередині його довжини, яке
прикладене до середини щабля.
Всі ручні пожежні драбини випробовуються при кожному зазначеному
навантаженні протягом 130±10 с, після чого навантаження знімається.

7.2. Немеханізований пожежний інструмент

Немеханізований інструмент застосовується для розбирання, розкриття,
обвалення будівельних конструкцій і розчищення місця пожежі. До
немеханізованого інструменту відносяться ломи, багри, гаки, лопати, пилки,
сокири.
Пожежний лом – лом, призначений для розкривання будівельних
конструкцій під час гасіння пожежі.
Лом пожежний важкий складається з основи з кільцем і двох робочих
частин. Довжина лома – 1200 мм, маса – 7,5 кг.
Лом пожежний легкий складається з основи з кільцем і двох робочих
частин. Довжина лома – 1100 мм, маса – 4,5 кг.
Лом пожежний універсальний складається з основи і двох робочих
частин. Довжина лома – 600 мм, маса його – 2 кг.
Пожежний багор – багор, призначений для розбирання будівельних
частин палаючих будівель і розтягування палаючих матеріалів під час гасіння
пожежі. Багор пожежний металевий складається з основи, рукоятки і робочої
48
частини. Гак і спис мають заточення і гартуються на довжину до 60 мм.
Рукоятка виконана у вигляді кільця. Довжина багра – 2000 мм, маса – 5 кг.

а) б) в) г)
Рисунок 7.4. Пожежні ломи:
а) лом пожежний важкий; б) лом пожежний легкий; в) лом пожежний
універсальний; г) лом з шаровою головкою

Пожежний гак – гак, призначений для розкривання і розбирання

будівельних конструкцій та усунення з місця пожежі окремих їх частин під
час гасіння пожежі. На кінці рукоятки наявний отвір для канатика (довжина –
1800 мм). Довжина гака – 395 мм, маса – 1,5 кг (без канатика).
Гак для відкривання кришок колодязів з гідрантами складається з основи,
робочої частини і рукоятки. Довжина гака – 450 мм, маса – 1,2 кг.

а) б) в) г)
Рисунок 7.5. Пожежні багри та гаки:
а) багор пожежний металевий; б) багор пожежний насадний; в) гак для від-
кривання кришок колодязів пожежних гідрантів; г)пожежний гак

Сокири служать для розкриття і розрубування дерев'яних конструкцій.

Пилки застосовуються двох типів – пилки поперечні теслярські дворучні й
ножівки. Лопати (штикові й совкові) служать для проведення робіт із
засипання джерела горіння, розчищення місця пожежі, використовуються при
створенні канав, насипів і т.п.

49
 РОЗДІЛ 8. МЕХАНІЗОВАНИЙ ПОЖЕЖНИЙ ІНСТРУМЕНТ

8.1. Класифікація механізованого пожежно-рятувального

інструменту
Механізований пожежно-рятувальний інструмент, залежно від
принципу приведення в дію робочого органу, поділяється на:
• бензомоторний;
• електричний;
• пневматичний;
• гідравлічний;
• піротехнічний.
Весь гідравлічний інструмент, крім класифікації за родом
застосовуваної енергії привода робочих органів, поділяється за
функціональними характеристиками на три класи: 1-й клас (початкове
зусилля понад 40 кН); 2-й клас (початкове зусилля від 30 до 40 кН); 3-й клас
(початкове зусилля до 30 кН).
Крім цього, гідравлічний інструмент можна розбити на три групи: 1-а
група – комплект інструменту (до 10 агрегатів) для виконання комплексу
аварійно-рятувальних робіт; 2-а група – спеціальний інструмент для
виконання однієї, конкретної операції; 3 -я група – комбінований або
автономний інструмент.

8.2. Інструмент ручний аварійно-рятувальний (ІРАР, HALLIGAN)

Інструмент ручний аварійно-рятувальний (рис. 8.1) призначений для
виконання операцій, пов’язаних з деформацією та руйнуванням елементів
конструкцій транспортних засобів, пошкоджених при дорожньо-
транспортних пригодах, а також будівельних та інших конструкцій,
пошкоджених внаслідок аварій або стихійного лиха, з метою розширення
доступу до постраждалих, прискорення розчищення проїжджої частини
дороги.
Багатоцільова головка складається з трьох умовних частин: тригранного
вістря – кайла, частини з гострою крайкою, призначеною для розрубування
предметів, вигнутого шипа на торці головки

Рисунок 8.1. Будова інструмента ручного аварійно-рятувального:

50
 1 – багатоцільова головка; 2 – розкривач; 3 – рятувально-транспортний пояс

4)
1) 2) 3)
Рисунок 8.2. Порядок приведення в дію ІРАР:
1 – звільнення фіксатора при висуванні розкривача; 2 – висування розкривача;
3 – поворот розкривача на 180°; 4 – роз'єднання інструмента на дві частини

Інструмент ручний аварійно-рятувальний HALLIGAN (рис. 8.3)

призначений для реалізації різного роду функцій для розкриття і злому
конструкцій, видалення різних перешкод, для роботи за допомогою важеля
або ударного інструменту при роботі рятувальників під час гасіння пожежі.
Основними рисами інструменту є його конструктивні особливості:
1) вигин кігтів є незамінним при роботі інструменту як важеля;
2) паралельно розташовані кігті служать відмінним засобом при
розкритті замків і більшості видів дверей;
3) застосування інструменту як лапи, як ключа для газових вентилів.
Інструмент ручний аварійно-рятувальний HALLIGAN виготовлений за
допомогою кування з високоміцної сталі і термічно оброблений для
максимальної міцності. Вага інструменту – 5,0 кг; довжина – 90 см, ширина –
20 см, товщина – 20 см.

Рисунок 8.3. Інструмент ручний аварійно-рятувальний HALLIGAN

8.3. Гідравлічне обладнання

Комплект гідравлічного інструменту складається з набору виконавчих
гідропристроїв, які повинні забезпечувати виконання наступних операцій:
переміщення – розсування, стягування, розширення; фіксація; пережим;
різання – кусання, різання, прорізання, розрізування.
Застосування гідравлічного інструменту дозволяє підняти залізобетонну
плиту на висоту до 800 мм (за допомогою розтиску) і утримувати її досить
довгий час. Слідом за розтискачем можна ввести в роботу домкрати різної
висоти, що можуть продовжити підйом плити або підстрахувати роботу
розтискача. Гострозубці й розтискач-кусачки можуть перекусити будь-яку
арматуру діаметром до 25 мм. Якщо врахувати, що близько 80 % арматури,
використовуваної в сучасному будівництві, має діаметр до 22 мм, то, мабуть,
можливостей цих двох агрегатів цілком достатньо. Гострозубці, розтискач-
кусачки і розтискач комплекту АРІ у змозі розкрити будь-який транспортний
засіб: автомобілі, автобуси, літаки і т.д.
51
 Введення в дію гідравлічного інструменту здійснюється від ручного
насоса і від насосної станції з електричним або бензомоторним приводом.
Інструмент працює на значному віддаленні від привода, тому що
підключається через шлангову котушку.

Рисунок 8.4. Станція Рисунок 8.5. Котушки Рисунок 8.6. Насос

насосна СНГ 63 рукавні КРО-10 та КРД-10 ручний НРМ

Домкрати (гідроциліндри) одноштокові та двоштокові (рис. 8.7, 8.8)

призначені для переміщення і фіксації плит, з/б блоків та їх уламків,
розбирання завалів. Застосовуються при проведенні рятувальних, аварійно-
відновлювальних робіт у зонах НС, а також при ДТП.

Рисунок 8.7. Домкрати (гідроциліндри) Рисунок 8.8. Домкрати

одноштокові (гідроциліндри) двоштокові

Гідравлічні ножиці та розтискачі (рис. 8.9, 8.10) призначені для

використання аварійно-рятувальними службами в різних галузях
промисловості, авіації, наземному транспорті, морському флоті, а також скрізь,
де потрібно швидко зруйнувати елементи конструкцій для порятунку людей і
майна. Вони, по суті, є комбінованим інструментом (розтискач-кусачки) і
застосовуються для різання листів металу, труб, перекушування арматури зі
сталі, троса, дерев'яного бруса, кабелю, стійки автомобіля та інших елементів
різних конструкцій, а також для розсування, піднімання та утримання
вантажів у фіксованому положенні.

Рисунок 8.9. Кусачки Рисунок 8.10. Гострозібці Рисунок 8.11.

КГ 63 КГ-250/80М Розтиск РГ 63

8.4. Пневматичне обладнання

У комплект пневматичного інструменту входить робочий орган
(пневмоподушка, пневмодомкрат, пневмозаглушка, пневмобандаж), комплект
52
з’єднувальних шлангів, пульт керування (редуктор, манометр, запобіжний
клапан, пропускні крани), джерело стиснутого повітря (балони зі стисненим
повітрям, ножний або ручний насос, компресор).

Рисунок 8.12. Пневмоподушки

Пневмоподушки для ущільнення протікання (пневмобандажі)

застосовуються для ліквідації протікань, що виникли з різних причин у
стаціонарних сховищах (танках) горючих рідин, бочках, залізничних
цистернах, автоцистернах та в інших ємностях діаметром від 48 см і вище.
Вакуумна ущільнювальна манжета застосовується для ущільнення витоків на
рівній поверхні у випадках, коли розміри ємності (резервуара) роблять досить
проблематичним використання фіксуючих ременів. Надувні пневмозаглушки
для ліквідації протікання застосовуються при виникненні невеликих пробоїн
у стаціонарних сховищах рідини, танкерах, а також у залізничних і
автомобільних цистернах.

8.5. Бензомоторний інструмент

Бензопила використовується під час проведення аварійно-рятувальних
робіт. Моторіз використовується для різання металевих конструкцій і різного
прокату, транспортних засобів після аварій, а також будівельних матеріалів.
Моторіз здатний розрізати вуглецеву сталь товщиною 10 мм, зі швидкістю
10 см/хв.

Рисунок 8.13. Рятувальна бензопила Рисунок 8.14. Моторіз «КОРУНД»

CUTTERS EDGE

8.6. Діелектричний захисний комплект

До діелектричного захисного комплекту, який використовується в
підрозділах Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, відносяться:
• рукавиці гумові діелектричні;
• калоші (боти) гумові діелектричні;
• килимки гумові діелектричні, розміром не менше 50х50 см з
рифленою поверхнею;
• ножиці для різки електропроводів з ізольованими ручками.
53
 Рисунок 8.15. Рисунок 8.16. Рисунок 8.17. Рисунок 8.18.
Ножиці Боти Рукавички Килимок гумовий
діелектричні діелектричні діелектричні діелектричний
НД-1

Ножиці діелектричні НД-1 (рис. 8.15) є ручним ізолюючим

інструментом, призначеним для різання кабелю і проводів в
електроустановках напругою. Боти діелектричні (рис. 8.16) призначені для
додаткового захисту від електричного струму при роботі на закритих і, за
відсутності опадів, на відкритих електроустановках, за напруги понад 1 кВ і
за температури від -30 до +50 ° С. Рукавички діелектричні латексні безшовні
(рис. 8.17) призначені для захисту від ураження постійним і змінним
електричним струмом промислової частоти напругою до 1000 В, як основний
засіб захисту, і понад 1000 В – як додатковий. Килимок гумовий
діелектричний (рис. 8.18) 75х75 см призначений для захисту від ураження
постійним і змінним електричним струмом промислової частоти.

8.7. Експлуатація та порядок технічного обслуговування пожежно-

технічного оснащення
Технічний стан та придатність пожежно-технічного оснащення до
використання визначаються під час проведення технічних обслуговувань,
випробувань, або їх прийому караулом, що заступає на чергування. Дрібний
ремонт пожежно-технічного оснащення виконується силами особового
складу підрозділів ОРС ЦЗ.
Випробування електрозахисних засобів проводиться спеціальними
лабораторіями, які мають на це дозвіл органів Держенергонагляду.
Зовнішніми ознаками, які визначають непридатність засобів
електричного захисту, є: для ножиць – пошкодження ізоляції на ручках та
відсутність упорних кілець; для гумових рукавиць, ботів, килимків – проколи,
розриви, наявність отворів.
Терміни випробування:
• діелектричних рукавичок – один раз у шість місяців;
• діелектричних бот – один раз у три роки;
• діелектричних калош – один раз у рік;
• ножиць – один раз у рік;
• килимків – зовнішнім оглядом.
Зовнішніми ознаками, які визначають непридатність засобів
електричного захисту, є:

54
 • для ножиць – пошкодження ізоляції на ручках та відсутність упорних
кілець;
• для гумових рукавиць, калош (ботів), килимків – проколи, розриви,
наявність отворів.
Пожежне, аварійно-рятувальне обладнання, прилади та апарати
розташовуються на пожежно-рятувальних автомобілях таким чином, щоб
вони надійно закріплювались, легко знімались та виключали можливість
нанесення травми під час їх знімання та складання.
Після використання рукавного обладнання на пожежі його необхідно
промити чистою водою, висушити, перевірити затягування нарізних з’єднань
і, за необхідності, підтягнути їх, а також перевірити технічний стан
(відсутність тріщин, поява раковин і т.п.) всіх деталей. Для рукавного
обладнання необхідно щомісячно перевіряти технічний стан всіх деталей
(відсутність тріщин, вм'ятин і т.п.). Один раз на рік: перевіряють наявність
змащення на рухливих деталях з нарізним з’єднанням, частинах, що
обертаються, гумових кільцях й, за необхідності, змазують їх солідолом
синтетичних марок, прес - солідолом. Поверхні генератора піни, що зазнали
корозії й відшаровування покриття, зачищають до металевого блиску й
наносять відповідне покриття. Перевірка технічного стану ручних пожежних
драбин проводиться перед постановкою на ПРА, під час приймання на
зберігання, а також після кожного застосування. При цьому перевіряються:
комплектність; стан тятив, сходів. За необхідності проводять очищення сходів
від бруду й вологи та змазують поверхні й деталі, що піддаються тертю.

55
 РОЗДІЛ 9. ПОЖЕЖНО-РЯТУВАЛЬНІ АВТОМОБІЛІ

9.1. Класифікація пожежно-рятувальних автомобілів

Пожежно-рятувальний автомобіль (далі – ПРА) призначений для
перевезення пожежних і застосування для гасіння пожеж та(або) проведення
пожежно-рятувальних робіт.
ПРА, залежно від призначення, поділяються на основні, спеціальні та
допоміжні.
Основні ПРА призначені для доставки до місця пожежі особового
складу (далі – о/с), пожежно-технічного оснащення і подачі вогнегасних
речовин у зону горіння.
Основні ПРА поділяються на автомобілі загального призначення
(автоцистерни, автонасоси, автомобілі першої допомоги) та автомобілі
цільового призначення (порошкового гасіння, пінного гасіння, пожежні
автонасосні станції та інші).
Спеціальні ПРА призначені для доставки о/с і виконання спеціальних
робіт на пожежі (пожежні автопідйомники, пожежні автодрабини, пожежно-
рятувальні автомобілі газодимозахисту, пожежно-рятувальні автомобілі
димовидалення, зв’язку та освітлення, технічної служби, штабний, рукавний
тощо).
Допоміжні ПРА призначені для технічного обслуговування основної і
спеціальної пожежної техніки, доставки о/с, технічних засобів, паливно-
мастильних речовин до місця пожежі, проведення інших допоміжних робіт
(техніка, що введена в оперативний розрахунок оперативно-рятувальних
підрозділів та спеціально пристосована для виконання поставлених завдань:
пересувні авторемонтні майстерні, автозаправки, вантажні автомобілі,
трактори, автобуси, легкові та інші автомобілі).
ПРА класифікують за такими ознаками, як колісна формула,
застосування засобів гасіння, повна маса та ін.
За кількістю осей та колісною формулою ПРА поділяються на:
- повноприводні (4Х4, 6Х6, 8Х8);
- неповноприводні (4Х2, 6Х2, 6Х4, 8Х4).
Залежно від допустимої повної маси пожежно-рятувальні автомобілі
поділяються на класи:
- легкі – L: маса від 2 до 7,5 т;
- середні – М: маса від 7,5 до 14 т;
- важкі – S: понад 14 т.

9.2. Маркування пожежно-рятувальних автомобілів

При маркуванні пожежно-рятувальних автомобілів указуються:
прописними буквами – найменування, цифрами – характеристика основного
параметра, цифрами в дужках – базове шасі, цифрами після слова – модель, її
номер.
56
 Найменування (приклад):
АЦ – автоцистерна;
АПД – автомобіль першої допомоги;
АШД – автомобіль швидкої допомоги;
АПГ – автомобіль пінного гасіння;
АП – автомобіль порошкового гасіння;
АГВГ – автомобіль газоводяного гасіння;
АКГ – автомобіль комбінованого гасіння пожежний;
АНР – автомобіль насосно-рукавний;
АА – аеродромний автомобіль;
АГДЗ – автомобіль газодимозахисної служби;
АКП – колінчатий автопідйомник;
АТС – автомобіль технічної служби;
АШ – автомобіль штабний;
АР – автомобіль рукавний;
ПНС – пожежна насосна станція;
АЗО – автомобіль технічної служби, зв'язку і освітлення;
АД – автодрабина.
Приклад розшифрування марки ПРА – АЦ-40(130)63Б:
АЦ – автоцистерна;
40 – продуктивність насоса, л/с;
(130) – базове шасі ЗИЛ-130;
63Б – модель автомобіля.

9.3 Тактико-технічні характеристики пожежно-рятувальних

автомобілів
Таблиця 9.1
Тактико-технічні характеристики пожежно-рятувальних автомобілів першої
допомоги
АПД-2 (33023) AПД-4 АППД-2
Основні характеристики
«Дельфін» (2705)276 (3310)274
Оперативний розрахунок, осіб (водій + решта) 1+4 1+4 1+5
Базове шасі ГАЗ-33023/4×2 ГАЗ-2705/4×2 ГАЗ-
3310/4Ч2
Тип двигуна дизельний бензиновий дизельний
Місткість цистерни для води/пінобака, л 500/10 500/20 1000/50
Марка насоса ЦСГ 7,2-150 НЦПВ-4/250 МНВП-
90/300
Продуктивність насоса, л/с 2,5 4 1,5
Напір насоса, м 100 250 300
Макс. висота всмоктування води, м 5,5 7,5 7,5
Час роботи ручних стволів при напорі 40 м в.ст. (без
встановлення на вододжерело), хв:
РС-50 2,2 2,2 4,5
PROTEK 366 1,4 1,4 2,7
Пожежні рукава:
РН L – 20 м, Ø – 51 мм, шт. 2 2
РН L – 20 м, Ø – 32 мм, шт. 5
РНВ L – 4 м, Ø – 38 мм, шт. 1 5
котушка рукавна з рукавом високого тиску завдовжки
57
60 м, шт. 1

Таблиця 9.2
Тактико-технічні характеристики пожежно-рятувальних автомобілів
автоцистерн
Основні АЦ-40(130) AЦ-40(133) АЦ-40(131) АЦ-40(131) AЦ-40(53228)
характеристики 63Б 181ГЯ 137А 137А.04 264
Оперативний
розрахунок,
1+6 1+6 1+6 1+2 1+6
осіб (водій +
решта)
Базове шасі КамАЗ-
ЗІЛ-130/4×2 ЗІЛ-133/6×4 ЗІЛ-131/6×6 ЗІЛ-131/6×6
53228/6×6
Тип двигуна бензиновий дизельний бензиновий бензиновий дизельний
Повна маса, кг 9600 15600 11100 11200 14300
Місткість
цистерни для 2360 5000 2400 3200 8000
води, л
Місткість бака
для
165 360 170 500
піноутворювача
,л
Марка насоса НЦП-40/100 НЦП-40/100
ПН-40УВ ПН-40УВ ПН-40УВ
(ПН-40УВ) (ПН-40УВ)
Продуктивність
40 40 40 40 40
насоса, л/с
Напір насоса, м 100 100 100 100 100
Тип насоса відцентровий
, відцентровий, відцентровий, відцентровий, відцентровий,
одноступенев одноступеневий одноступеневий одноступеневий одноступеневий
ий
Макс. висота
всмоктування 7,5 7,5 7,5 7,5 7,5
води, м
Час роботи ручних стволів при напорі 40 м вод. ст. (без встановлення на вододжерело), хв
РС-50 10,6 22,5 10,8 14,4 36
РС-70 5,3 11,3 5,5 7,2 18
PROTEK 366 6,4 13,7 6,6 8,7 21,8
Час роботи стволів-генераторів піни при напорі 60 м вод. ст. (без встановлення на вододжерело), хв
ГПС-200 20,9 44,31 23,6 28,4 69,4
ГПС-600 6,9 14,8 7,9 9,4 23,1
СПП-4 5,2 11 5,9 7,1 17,3
Пожежні
рукава:
РНВ L – 4 м, Ø
– 75 мм, шт. 2 2 2 2 2
РВ L – 4 м, Ø –
125 мм, шт. 2 2 2 2 2
РН для роботи
від гідранта
L – 4-5 м, Ø –
66-77 мм, шт. 2 2 2 2 2
РН L – 20 м, Ø
– 51 мм, шт. 10 10 10 10 10
РН L – 20 м, Ø
– 66-77 мм, шт. 10 10 10 10 10

58
 Продовження таблиці 9.2
Основні АЦ-40(433362) AЦ-40(433371) АЦ-40(5233Н2) АЦ-40(43114) АЦ-40(65053)
характеристики 63Б.01 63Б.02 268.01 176 261
Оперативний 1+2 1+6 1+6 1+6 1+6
розрахунок, осіб
(водій + решта)
Базове шасі ЗІЛ- ЗІЛ- КрАЗ- КамАЗ- КрАЗ-
433362/4×2 433371/4×2 5233Н2/4×2 43114/6×6 65053/6×4
Тип двигуна бензиновий бензиновий дизельний дизельний дизельний
Повна маса, кг 9000 10460 18100 16300 26000
Місткість 2720 2800 5000 5000 8000
цистерни для
води, л
Місткість бака для 170 170 400 300 500
піноутворювача, л
Марка насоса НЦП-40/100 НЦП-40/100 ПН-40УВ НЦП-40/100 НЦП-450/100
Р-Р
Продуктивність 40 40 40 40 40
насоса, л/с
Напір насоса, м 100 100 100 100 100
вод. ст.
Тип насоса відцентровий, відцентровий, відцентровий, відцентровий, відцентровий,
одноступеневи одноступеневи одноступеневи одноступеневий одноступеневи
й й й й
Макс. висота 7,5 7,5 7,5 7,5 7,5
всмоктування
води, м
Час роботи ручних стволів, хв, при напорі 40 м вод. ст. (без встановлення на вододжерело)
РС-50 12,2 12,6 22,5 22,5 36
РС-70 6,1 6,3 11,2 11,2 18
PROTEK 366 7,4 7,6 13,7 13,7 21,8
Час роботи стволів-генераторів піни, хв, при напорі 60 м вод. ст. (без встановлення на вододжерело)
ГПС-200 23,6 23,6 44,3 41,7 69,4
ГПС-600 7,9 7,9 14,8 13,9 23,1
СПП-4 5,9 5,9 11,1 10,4 17,3
Пожежні рукава:
РНВ L – 4 м, Ø –
75 мм, шт. 2 2 2 2 2
РВ L – 4 м, Ø –
125 мм, шт. 2 2 2 2 2
РН для роботи від
гідранта
L – 4-5 м, Ø – 66-
77 мм, шт. 2 2 2 2 2
РН L – 20 м, Ø –
51 мм, шт. 10 10 10 10 10
РН L – 20 м, Ø –
66-77 мм, шт. 10 10 10 10 10

Продовження таблиці 9.2

AЦ-40 АЦ-40 АЦ-40 АЦ-40/4 АЦ-40 AЦ-5-60
Основні
(43253) (4334) (4310) (43253) (43118) (5233 НЕ)-
характеристики
247.02 137А.02 190 247.01 269 268.02
Оперативний 1+6 1+6 1+6 1+6 1+2 1+6
розрахунок,
осіб (водій +
решта)
Базове шасі КамАЗ- ЗІЛ- КамАЗ- КамАЗ- КамАЗ- КрАЗ-5233
43253/4×2 4334/6×6 4310/6×6 43253/4×2 43118/6×6 НЕ/4×4
Тип двигуна дизельний дизельний дизельний дизельний дизельний дизельний
59
 Повна маса, кг 14650 11100 14960 14800 11225 16500
Місткість 4000 2600 3800 4100 8000 4200
цистерни для
води, л
Місткість бака 400 170 250 400 170 400
для
піноутворювача
,л
Марка насоса НЦП- НЦП- НЦП- НЦПК- НЦП- ПН-60Б
40/100 40/100 40/100 40/100- 40/100
4/400
Продуктивність 40 40 40 40(4) 40 60
насоса, л/с
Напір насоса, м 100 100 100 100(400) 100 100
вод. ст.
Тип насоса відцентров відцентров відцентров відцентров відцентров відцентрови
ий, ий, ий, ий, ий, й,
одноступен одноступен одноступен комбінован одноступен одноступен
евий евий евий ий евий евий
Макс. висота 7,5 7,5 7,5 7,5 7,5 7,5
всмоктування
води, м
Час роботи ручних стволів при напорі 40 м вод. ст. (без встановлення на вододжерело), хв
РС-50 18 11,7 17,1 18,5 36 19,4
РС-70 9 5,8 25,2 9,2 18 9,7
PROTEK 366 10,9 7,1 10,4 11,2 21,8 11,7
Час роботи стволів-генераторів піни при напорі 60 м вод. ст. (без встановлення на вододжерело), хв
ГПС-200 35,4 23 33,7 36,3 70,9 38,1
ГПС-600 11,8 7,7 11,2 12,1 23,6 12,7
СПП-4 8,8 5,7 8,4 9 17,7 9,5
Пожежні
рукави:
РНВ L – 4 м, Ø
– 75 мм, шт. 2 2 2 2 2 2
РВ L – 4 м, Ø –
125 мм, шт. 2 2 2 2 2 2
РН для роботи
від гідранта L –
4-5 м, Ø – 66-77
мм, шт. 2 2 2 2 2 2
РН L – 20 м, Ø
– 51 мм, шт. 10 10 10 10 10 10
РН L – 20 м, Ø
– 66-77 мм, шт. 10 10 10 10 10 10

Продовження таблиці 9.2

АЦ-8-40 AЦ-60/4 АЦ-3-40
Основні АЦ-8-40 AЦ-60 AЦ-40
(43118) (МВAtego (433362)
характеристики (53229) (53212)256 (43106)189
24ВР 1529)Б 703
Оперативний 1+6 1+6 1+6 1+6 1+5 1+6
розрахунок,
осіб (водій +
решта)
Базове шасі КамАЗ- КамАЗ- КамАЗ- КамАЗ- Mersedes- ЗІЛ 433362/
43118/6×4 53229/6×4 53212/6×6 43106/6×6 Benz Atego 4х2
1529 AF
Повна маса, кг 20790 22500 17950 15530 14630 10460
Тип двигуна дизельний дизельний дизельний дизельний дизельний бензиновий
Місткість 8000 8000 5800 3900 4300 2800
цистерни для

60
води, л
Місткість бака 500 800 580 250 430 170
для
піноутворювача
,л
Марка насоса НЦП-40/100 НЦПН-40/100 ПН-60Б ПН-40УА HMT А ПН-40УВ
32/10-4/40
Продуктивність 40 40 60 40 60 40
насоса, л/с
Напір насоса, м 100 100 100 100 100 100
вод. ст.
Тип насоса відцентровий, відцентровий, відцентровий, відцентров відцентрови відцентровий,
одноступенев одноступенев одноступенев ий, й, одноступенев
ий ий ий комбінован двоступенев ий
ий ий
Макс. висота 7,5 7,5 7,5 7,5 7,5 7,5
всмоктування
води, м
Час роботи ручних стволів при напорі 40 м вод. ст. (без встановлення на вододжерело), хв
РС-50 36 36 26,1 17,6 19,4 12,6
РС-70 18 18 13 8,8 9,7 6,3
PROTEK 366 21,8 21,8 15,8 10,6 11,7 7,6
Час роботи стволів-генераторів піни при напорі 60 м вод. ст. (без встановлення на вододжерело), хв
ГПС-200 69,4 70,9 51,4 34,6 38,1 23,6
ГПС-600 23,1 23,6 17,1 11,5 12,7 7,9
СПП-4 17,3 17,7 12,8 8,6 9,5 5,9
Пожежні
рукави:
РНВ L – 4 м, Ø
– 75 мм, шт. 2 2 2 2 2 2
РВ L – 4 м, Ø –
125 мм, шт. 2 2 2 2 2 2
РН для роботи
від гідранта L –
4-5 м, Ø – 66-77
мм, шт. 2 2 2 2 2 2
РН L – 20 м, Ø
– 51 мм, шт. 10 10 10 10 10 10
РН L – 20 м, Ø
– 66-77 мм, шт. 10 10 10 10 10 10

Таблиця 9.3
Тактико-технічні характеристики насосно-рукавних пожежно-
рятувальних автомобілів та пожежних насосних станцій
АНР-40 ПНС-110 НРС-110
Основні характеристики
(130)127Б (131)131А (43114)329
Оперативний 1+8 1+2 1+2
розрахунок, осіб (водій
+ решта)
Базове шасі ЗІЛ-130/4×2 або ЗІЛ-131/6×6 КамАЗ-43114 (6×6)
ЗІЛ-431412/4×2
Повна маса, кг 9600 10800 15450
Тип двигуна карбюраторний карбюраторний дизельний
Марка насоса ПН-40УВ ПН-110Б НЦПН-110/100
Продуктивність насоса, 40 110 110
л/с
Напір насоса, м вод. ст. 100 100 100
Пінозмішувач ПЗ-12 ПЗ-12 автоматична система
дозування (до 17 ГПС-600

61
 одночасно)
Тип насоса відцентровий, відцентровий, відцентровий,
одноступеневий одноступеневий з приводом одноступеневий з приводом
від дизельного двигуна 2Д- від дизельного двигуна
12Б ЯМЗ-238ДЕ
Тип вакуумного апарата газоструменевий газоструменевий ежектор 2 шиберних вакуумних
ежектор насоси
Макс. висота 7,5 7 7,5
всмоктування води, м
Пожежні рукави:
РНВ L – 4 м, Ø – 75 мм,
шт. 2
РВ L – 4 м, Ø – 125 мм,
шт. 2 2 2
РН для роботи від
гідранта L – 4-5 м, Ø –
66-77 мм, шт. 2
РН L – 20 м, Ø – 51 мм,
шт. 10
РН L – 20 м, Ø – 66-77
мм, шт. 30

Таблиця 9.4
Тактико-технічні характеристики пожежно-рятувальних автомобілів
порошкового гасіння
АП-3 АП-5 АП-4 АП-4
Основні характеристики
(130)148А (53213)196 (43105)222 (43114)222.01
Оперативний розрахунок, осіб
1+2 1+2 1+2 1+2
(водій + решта)
КамАЗ- КамАЗ- КамАЗ-
Базове шасі ЗІЛ-130/4×2
53213/6×4 43114/6×6 43114/6×6
Повна маса, кг 9270 17750 15870 15450
Тип двигуна карбюраторний дизельний дизельний дизельний
Кількість вогнегасного порошку, кг 3000 6000 4000 4000
Кількість балонів із стисненим
5 10 10 10
повітрям, шт.
Об’єм одного балона, л 50 50 50 50
Робочий газ повітря повітря повітря повітря
Завантаження порошку вакуумне вакуумне вакуумне вакуумне
ротаційний ротаційний ротаційний ротаційний
Вакуумний насос
РВН-40-350 РВН-40-350 РВН-40-350 РВН-40-350
Розрідження в цистерні, МПа 0,02 0,02 0,02 0,02
Лафетний ствол:
витрата ствола, кг/с 20 30 80 40
дальність струменя, м 20 30 45 45
Кількість ручних стволів 2 2 2 2
Витрата ручного ствола (при довжині
2,2 3 4,5 4,5
рукава 30 м), кг/с
Дальність струменя ручного ствола,
10 10 18 18
м

Таблиця 9.5
Тактико-технічні характеристики пожежно-рятувальних автомобілів
комбінованого гасіння
AКГ-6/100 АКГ-2/5 АКГ-1,0/1000- АКГ 6,0/1000-
Основні характеристики
(53229)284 (63221)262.02 40/40 (433112) 40/20 (53605)
Оперативний розрахунок, осіб
1+2 1+ 2 1+6 1+6
(водій + решта)
62
Базове шасі КамАЗ- КрАЗ-63221 /
ЗІЛ-433112 /4×2 КамАЗ-53605/4×2
53229 /6×4 6×6
Повна маса, кг 24000 22700 10800 20500
Тип двигуна дизельний дизельний дизельний дизельний
Місткість бака для
2000 5000 - -
піноутворювача, л
Запас вогнегасного порошку, 1000
1000 2000 1000
кг
НЦП-40/100- НЦПК-40/100- НЦП-40/100
Насос ПН-60У
4/400 4/400
Напір, м вод. ст. 100/400 100 100/400 100
Номінальна продуктивність,
40/4 60 40 40
вода, л/с
Номінальна продуктивність,
40 40 40 20
порошок, кг/с
Кількість балонів із стисненим
4 5 4 5
повітрям, шт.
Кількість ручних стволів 2 2 2 2

Таблиця 9.6
Тактико-технічні характеристики пожежно-рятувальних автомобілів газоводяного гасіння
АГВГ-100 АГВГ-150
Основні характеристики
(157К) (43114)
Оперативний розрахунок, осіб (водій + решта) 1+2 1+2
Базове шасі ЗІЛ- КамАЗ-
131/6×6 43114/6×6
Повна маса, кг 10475 14000
Двигун бензиновий дизельний
Тип турбореактивного двигуна установки ВК-1 ВК-1
Кількість турбореактивних двигунів, шт. 1 1
Запас авіаційного пального, л 2000 2500
Обсяги утворення відпрацьованих газів, кг/с 40 70
Продуктивність турбореактивної установки, кг/с 100 150
Кількість води, що подається через насадки для утворення газоводяної
60 90
суміші, л/с

Таблиця 9.7
Тактико-технічні характеристики пожежно-рятувальних автомобілів пінного
гасіння
АПГ-6 АПГ-40 АПГ-40 АПГ-40
Основні характеристики
(130) (55111) (5557) (375)Ц50
Оперативний розрахунок, осіб (водій
1+2 1+2 1+6 1+6
+ решта)
ЗІЛ- КамАЗ- Урал- КрАЗ-
Базове шасі
130/4×2 55111/6×4 5557/6×6 375/6×6
Повна маса, кг 19000 15500 13580
Тип двигуна карбюраторний дизельний дизельний дизельний
Місткість бака для піноутворювача, л 6000 8000 5300 4000
ПН-40УВ і НШН- НЦПН-40/100-
Насос ПН-40УВ ПН-40К
600 В1Т
Напір, м вод. ст. 100 100 100 90
Продуктивність, м3/с (л/с) 0,04 (40) 0,04 (40) 0,04 (40) 0,04 (40)
Розхід лафетного ствола, л 40 40 40 40
Піногенератор ГПС-600 3 3 3 6
Піногенератор ГПС-2000 1 1 1 1

Таблиця 9.8
63
 Тактико-технічні характеристики пожежно-рятувальних автодрабин
АД-30 АД-30 АД -50
Основні характеристики (131) (131) (269-32АР)
Л21 ПМ 506 „Магірус ”
Оперативний розрахунок, осіб (водій + решта) 1+2 1+2 1+6
ЗІЛ-
Базове шасі ЗІЛ-131 Iveco-260-32 АН
131
Маса повна, кг 10300 10185 26000
Висота повністю висунутої драбини при куті піднімання 75º, м
з додатковим коліном, м 30 30 52
32
Максимально допустимий виліт вершини драбини від осі
обертання поворотної основи з робочим навантаженням на 18 16 16
вершині, м
Робочий діапазон піднімання драбини у вертикальній площині,
0-75 0-75 0-75
град.
Кут повороту драбини при куті піднімання не менше 10º 360 360 360
Максимальне робоче навантаження на вершину приставленої
325 160 250
драбини за максимального вильоту, кг/с
Вантажопідйомність драбини у разі використання в якості крана вантажо-
(за зсунутих колін), кг, не більше 500 1000 підйомність ліфта -
180

Таблиця 9.9
Тактико-технічні характеристики пожежно-рятувальних автопідіймачів
АКТП-90
АКП-30 (53213) АПГП-30/20
Основні характеристики (ACTROS 4150) «BRONTO
КамАЗ -300/209 КамАЗ
SKYLIFT»
Оперативний розрахунок, осіб (водій + 1+2
1+2 1+2
решта)
Висота підйому люльки автопідіймача, м
30 30 90
Виліт стріли, м 20 29
Кут повороту стріли, град.
360 360 360
Кут повороту люльки, град. 30 45
Можливість повороту люльки в горизонтальній площині відносно
комплектна колін, град. 45 45
45
Вантажопідйомність люльки автопідіймача, кг (осіб)
350 (4) 300 (4) 400 (4)
Можливість дистанційного управління лафетним стволом люльки

автопідіймача неможливо можливо можливо

Маса повна, кг
20000 19360 48800
Габаритні розміри, мм 14700 × 2500 × 12000 × 2500 × 15000× 2500 × 4000
3800 4000
Тип двигуна
дизельний дизельний дизельний
КАМАЗ-55111,
Базове шасі КамАЗ (53213) Mercedes-Benz Actros
6х4

Таблиця 9.10
Тактико-технічна характеристика пожежних мотопомп
Гейзер- Гейзер- Гейзер-1600 VC 82
Тип Р 555 S Р 572 S V 75 GS
1200 1600 П ASE
Продуктивність
17 20 20 21 25,5 34 34
насосу, л/с
Напір, м вод. ст. 160 190 190 100 100 100 100
Висота всмоктування
7,5 8,5 8,5 9 9 9 9
води, м
Габарити, мм 1100 × 640 1210 × 700 3300 × 2200 657 × 657 × 736 × 736 ×
× 940 × 1100 × 1800 584 × 584 × 682 × 682 ×
720 720 756 756
64
Маса, кг 190 216 1500 88 88 94 99

Продовження таблиці 9.10

Тип NIAGARA 1 ММ-7/100 TOHATSU V20D2S ММ-27/100
Продуктивність насосу, л/с 20 7 10,8 27
Напір, м вод. ст. 30 100 70 100
Висота всмоктування води, м плаваюча 7 8,5 7
Габарити, мм 770 × 800 × 550 × -
430 × 600 × 470× -
630 580 540 -
Маса, кг 29 110 42 780

Таблиця 9.11
Тактико-технічна характеристика пожежного гелікоптера Мі-8 МТ
з водозливним пристроєм ВЗП−5а
Основні характеристики Нормовані значення параметрів
Злітна маса:
нормальна, кг 11100
максимальна, кг 13000
Діаметр несучого гвинта, м 21,3
Дальність польоту, км 425 - 520
Максимальна швидкість, км/год 250
Крейсерська швидкість, км/год 230
Крейсерська швидкість із заповненим ВСУ, км/год 180
Швідкість під час скидання вогнегасячої речовини, км/год 100
Ширина смуги гасіння, м 10-15
Довжина смуги гасіння, м 75
Час зливання води, с 6
Час заповнення ВЗП, с 10-17
Місткість резервуара ВЗП, л 2500

Таблиця 9.12
Тактико-технічна характеристика пожежного літака АН-32П
Основні характеристики Нормовані значення параметрів

Розмах крила, м 29,20

Довжина літака, м 23,78
Маса порожнього літака, кг 16800
Максимальна злітна маса, кг 27000
Маса пального, кг 5445
Дальність польоту, км 1700
Максимальна висота польоту, м 9400
Кількість водної вогнегасної речовини в баках, кг 8000
Максимальна швидкість, км/год 530
Крейсерська швидкість, км/год 500
Максимальна швидкість під час пожежогасіння, км/год 220 - 230

Таблиця 9.13
Тактико-технічна характеристика пожежного катера ПК-10/130 (UMS1000)

65
 Таблиця 9.14
Тактико-технічна характеристика пожежного поїзда
Основні характеристики Нормовані значення
Мотопомпа стаціонарна (ММ-1200А, МП-1400 або МП-1600), шт. 2
Мотопомпа переносна МП-800, шт. 1
Електростанція потужністю 4-6 кВт, шт. 1
Опалювальний котел для внутрішніх потреб та цистерни, шт. 1
Рукава всмоктувальні довжиною 4 м:
Ø100 мм, шт. 3
Ø76 мм, шт. 2
Рукава напірні:
прогумовані Ø 51 мм, шт. 5
льняні Ø51 мм, шт. 20
прогумовані Ø66 мм, шт. 15
льняні Ø66 мм, шт. 35
Стволи :
лафетний ствол 1
СА, шт. 2
РС-А, шт. 2
РС-Б, шт. 2
КР-Б, шт. 2
повітряно-пінний СВП-4, шт. 2
повітряно-пінний СВПЕ-4, шт. 1
Пінозмішувач ПС-5 переносний, шт. 1
Гідроелеватор Г-600, шт. 2
Драбина триколінна, шт. 1
Котушка рукавна переносна, шт. 3
Ємність для піноутворювача, л, шт. 1000
Установка для отримання повітряно-механічної піни, шт. 1
Запас води, л 50000
Примітка. Пожежні поїзди залежно від тактико-технічних характеристик поділяються на:
а) пожежний поїзд другої категорії, який має вагон для розміщення особового складу, насосних установок,
електростанції, пожежного інвентарю та запасу спеціальних засобів пожежогасіння (двох-трьох цистерн з
запасом води);
б) пожежний поїзд першої категорії (спеціалізований) додатково має критий вантажний вагон, де
розміщується обладнання і матеріали для ліквідації аварійних ситуацій на залізниці та цистерна-приймач для
збору аварійної рідини.
Таблиця 9.15
Технічні характеристики димососів модельного ряду ДПЕ-7
Параметри ДПЕ-7(1ЦМ) ДПЕ-7(2ЦМ) ДПЕ-7(4ЦМ) ДПЕ-7(1Р)
Продуктивність, м3/год 1500 2500 3750 600
Об’єм приміщення, м3 до 300 до 500 до 800
Довжина напірної рукавної лінії, м до 20 до 30 до 40
Напруга, В 220
Потужність двигуна, кВт 0,37 1,5 2,0 2,4
Габаритні розміри, мм 450х280х460 540х320х520 540х320х520 1000х150х250
Вага, кг 15 27 28 7
Час роботи, хв. тривала не більше 15

Таблиця 9.16
Технічні характеристики димососів модельного ряду ДПМ-7
66
 ДПМ-7 ДПМ-7 ДПМ-7 ДПМ-7
Параметри ДПМ-7 (6ОТП)
(2ЦП) (4ЦП) (4ОТП) (5ОТП)
Продуктивність, 2500 4200 9000 12000 18000
м3/год
Напір, Па 1200 1200 250 350 450
Габаритні розміри, мм 500х420х520 500х420х520 850х490х450 950х500х550 1050х500х610
Вага, кг 28 30 33 35

РОЗДІЛ 10. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ГОРІННЯ ТА ГОРЮЧІ

РЕЧОВИНИ

10.1. Основні поняття про процес горіння та принципи його

припинення
Пожежа – неконтрольований процес знищування або пошкодження
вогнем майна, під час якого виникають чинники, небезпечні для істот та
навколишнього природного середовища.
Пожежі супроводжуються різними (постійними) фізичними та
хімічними явищами: горіння; виділення тепла та світла; виділення продуктів
згоряння. Крім того, на пожежі можуть виникати такі явища, як вибухи,
обвалення, викиди горючих речовин та інше (окремі).
Горіння – екзотермічний процес, який охоплює окисно-відновні пере-
творення речовин і (або) матеріалів та характеризується наявністю летких
продуктів і (або) світлового випромінювання.
Залежно від агрегатного стану реагуючих речовин горіння може бути
гомогенним та гетерогенним. При гомогенному горінні реагуючі речовини
мають однаковий агрегатний стан, наприклад газоподібний. Якщо ці
речовини знаходяться в різних агрегатних станах і наявна межа поділу фаз у
горючій системі, то таке горіння називають гетерогенним.
Для горіння характерні три стадії: виникнення, поширення та згасання
полум'я. Після виникнення горіння осередок полум'я пересувається по всій
горючій суміші шляхом передачі тепла або дифузії активних частинок із зони
горіння у свіжу суміш. За швидкістю розповсюдження полум'я горіння
поділяється на дефлаграційне (в межах 2–7 м/с), вибухове (десятки і навіть
сотні м/с) і детонаційне (тисячі м/с).
Розрізняють такі форми горіння:
- спалах – швидке загоряння горючої суміші без утворення стиснених
газів, яке не переходить у стійке горіння;
- займання – горіння, яке виникає під впливом джерела запалювання;
- спалахування – займання, що супроводжується появою полум'я;
- самозапалювання – горіння, яке починається без впливу джерела
запалювання;
- самоспалахування – самозапалення, що супроводжується появою
полум'я;
- тління – горіння без випромінювання світла, що, як правило,
розпізнається за появою диму.
67
 Ознаками горіння є теплове, світлове, ультрафіолетове
випромінювання, наявність диму, погіршення складу газового середовища та
підвищення його температури.
Для того щоб протікав процес горіння, необхідні певні умови: горюча
речовина; окислювач; джерело запалювання.
Горюча речовина (матеріал) – речовина, здатна до участі у горінні в
якості відновника; джерело запалювання – об’єкт, який виділяє теплову
енергію, достатню для запалювання.
На сьогоднішній день практичне застосування мають чотири принципи
припинення горіння:
1. Охолодження зони горіння чи горючої речовини;
2. Ізоляція реагуючих речовин від зони горіння;
3. Розбавлення реагуючих речовин;
4. Хімічне гальмування реакції горіння.
Перші три принципи базуються на фізичному процесі придуення
полум’я. Четвертий принцип відноситься до хімічного впливу на реакцію
горіння.

10.2. Пожежонебезпечні властивості матеріалів і речовин

Пожежовибухонебезпечні властивості речовин та матеріалів
визначаються їх схильністю до виникнення й поширення горіння,
особливостями горіння та здатністю піддаватися гасінню. Матеріали і
речовини за цими властивостями поділяються на негорючі, важкогорючі та
горючі.
Негорючі – нездатні до горіння або обвуглювання у повітрі під впливом
вогню або високої температури (цегла, бетон, камінь, азбест, мінеральна вата
тощо).
Важкогорючі – здатні спалахувати, тліти або обвуглюватись у повітрі
тільки за наявності джерела запалювання (деревина при глибокій обробці
антипіренами, фіброліт тощо).
Горючі – здатні самозайматися, а також спалахувати, тліти чи
обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його
видалення.
У групі горючих речовин та матеріалів виділяють легкозаймисті
речовини та матеріали – це речовини та матеріали, що здатні займатися від
короткочасної дії джерела запалювання низької енергії.
Горючі речовини можуть знаходитися у твердому, рідкому чи
газоподібному (пароподібному) станах. Для горіння в повітрі необхідно мати
певне кількісне співвідношення горючої речовини і повітря.
Горючі гази і тверді подрібнені речовини (пил) можуть створювати
горючі суміші за будь-якої температури. Вони становлять значну пожежну
небезпеку, оскільки їхнє займання може статися від малопотужного і
короткочасного джерела запалювання (наприклад, від іскри).

68
 Тверда чи рідка горюча речовина може загорятися тільки за певних
температур. Готовність горючої суміші до запалення в загальному випадку
визначається концентрацією в ній пари, пилу або газоподібних продуктів та
температурою суміші. Існують мінімальна і максимальна концентрації
горючої речовини у повітрі, нижче і вище яких запалювання неможливе.
Основна умова для вибуху – наявність відповідної концентраційної
межі. Нижня і верхня межі концентрації для запалювання в даному випадку є
нижньою і верхньою межею вибухонебезпечної концентрації (межа
вибуховості). Друга необхідна умова – наявність теплового імпульсу
достатньої потужності.
Нижня і верхня концентраційні межі поширення полум'я – це
мінімальна та максимальна об'ємна (масова) частка горючої речовини у
суміші з повітрям (окисником), при якій можливе займання (самозаймання)
суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум'я в суміші
на будь-яку відстань від джерела запалювання.
Температура спалаху – це найнижча (в умовах спеціальних
випробувань) температура речовини, за якої над її поверхнею утворюються
пари, здатні спалахнути у повітрі від джерела запалювання, але швидкість їх
утворення є недостатньою для подальшого горіння.
Температура запалювання – це найнижча температура речовини, за якої
в умовах спеціальних випробувань вона виділяє пари з такою швидкістю, що
після їх займання від джерела запалювання виникає стійке горіння.
Температура самозапалювання – це найменша температура речовини,
за якої в умовах спеціальних випробувань відбувається різке збільшення
швидкості екзотермічних об'ємних реакцій, що призводить до виникнення
горіння або вибуху за відсутності зовнішнього джерела полум'я.
Рідини, залежно від температури спалаху парів, поділяють на два класи:
- легкозаймисті рідини з температурою спалаху до 61 оС (бензин,
етиловий спирт, ацетон, нітроемалі, сірчаний ефір тощо);
- горючі рідини з температурою спалаху вище 61оС (мастило, мазут
тощо).
Горючі гази горять у суміші з повітрям в діапазоні від нижньої до
верхньої концентраційної межі поширення полум'я. Такі суміші гази
створюють без агрегатних переходів речовин, тому вони є дуже
небезпечними.
Пил, залежно від значення нижньої концентраційної межі поширення
полум’я, поділяють на вибухонебезпечний (до 65 г/м3) і пожежонебезпечний
(більше 65 г/м3).
Вибухонебезпечні газо- і пароповітряні суміші прийнято класифікувати
за температурою самозапалювання та здатністю передавати детонацію через
зазори між фланцями в умовах спеціального випробування (безпечним
експериментальним максимальним зазором).

69
 За температурою самозапалювання tсз виділяють 6 груп
вибухонебезпечних сумішей: ТІ, Т2, ТЗ, Т4, Т5 і Т6 з tсз в межах, відповідно
>450°С, 450–300 °С, 300–200 °С, 200–135 °С, 135–100 °С, 100–85 °С.
За безпечним експериментальним максимальним діапазоном
вибухонебезпечні суміші поділяються на категорії ПА, ПВ, ПС, для яких він
знаходиться, відповідно, в межах > 0,9 мм, 0,9–0,5 мм, <0,5 мм.
Деякі речовини за певних умов мають здатність до самозапалювання
без нагрівання їх зовнішнім джерелом. Самозапалювання наступає в
результаті різкого збільшення швидкості екзотермічних реакцій, які
призводять до виникнення горіння речовини за відсутності запалювання.
Самозапалювання виникає за певних умов внаслідок інтенсифікації процесів
окислення та саморозігріву. Такі процеси можуть бути ініційовані як
внаслідок підвищення температури деяких речовин до порівняно незначних
величин (60–80 °С), так і без попереднього розігріву внаслідок прискорення
хімічних реакцій чи життєдіяльності мікроорганізмів. Залежно від причин
самозапалювання буває тепловим, хімічним, мікробіологічним.
Схильність до самозапалювання проявляють: вугільна крихта з
підвищеним вмістом сполук сірки, торф, трава, подрібнена деревина, зерно
тощо.

10.3. Етапи розвитку пожежі, класи пожеж

Розвиток пожежі – це зміна її параметрів у часі та просторі до повної
ліквідації горіння. В розвитку пожежі з початку її виникнення та до повного
припинення визначають три періоди:
1. Вільного розвитку пожежі;
2. Локалізації пожежі;
3. Ліквідації пожежі.
Період вільного розвитку пожежі – проміжок часу від моменту, коли
виникла пожежа, до введення перших стволів на гасіння пожежі.
Період локалізації пожежі – це проміжок часу від моменту введення
перших стволів на гасіння пожежі, до часу, коли нема загрози людям та
тваринам, розвиток пожежі обмежено та є можливість її ліквідації наявними
силами та засобами.
Період ліквідації пожежі – це проміжок часу від моменту, коли відсутня
загроза людям та тваринам, розвиток пожежі обмежено та є можливість її
ліквідації наявними силами та засобами, до часу, коли горіння припинено та
вжито заходів для запобігання її поновленню.
Таблиця 10.1
Класи пожеж
Позначення
Характеристика класу
класу пожежі
А Пожежі, що супроводжуються горінням твердих матеріалів,
зазвичай органічного походження, під час горіння яких, як
правило, утворюються тліючі вуглини.
70
 В Пожежі, що супроводжуються горінням рідин або твердих
речовин, які переходять у рідкий стан.
С Пожежі, що супроводжуються горінням газів.
D Пожежі, що супроводжуються горінням металів.
E Горіння електроустановок, що перебувають під напругою
електричного струму (фен, чайник, телевізор, електрошафа
тощо).
F Пожежі, що супроводжуються горінням речовин, які
використовуються для приготування їжі (рослинних і
тваринних олій та жирів) і містяться у кухонних приладах.
Символи, якими позначаються класи пожеж, наносяться на корпус
вогнегасника.

Рисунок 10.1. Умовні позначення класів пожеж

Вогнегасна речовина – це речовина, яка має такі фізико-хімічні

властивості, що дозволяють створити умови для припинення горіння.
Вогнегасні засоби за принципом припинення горіння поділяють на
чотири групи: охолоджуючої дії (вода, розчини води зі змочувачами, твердий
діоксид вуглецю (вуглекислотний сніг), сольові водні розчини); ізолюючої дії
(піни, негорючі сипучі речовини (пісок, земля, шлаки, графіт)); розбавляючої
дії (інертні гази (азот, аргон), водяний пар, газоводяні суміщі, продукти
вибуху); інгібуючої дії (бромистий етил, хладони).

71
 РОЗДІЛ 11. ПЕРВИННІ ЗАСОБИ ПОЖЕЖОГАСІННЯ.
ВОГНЕГАСНИКИ

11.1. Первинні засоби пожежогасіння

Первинний засіб пожежогасіння – технічний засіб, речовина, матеріал
або їх комплекс, придатний до використання людиною для локалізації і (або)
ліквідування пожежі на її початковій стадії.
До первинних засобів пожежогасіння належать вогнегасники, пожежні
кран-комплекти, пожежний інвентар (покривала з негорючого
теплоізоляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою,
пожежні відра, совкові лопати) та переносний пожежний інструмент.
Покривала повинні мати розмір не менш як 1x1 м. Вони призначені для
гасіння невеликих осередків пожеж у разі займання речовин, горіння яких не
може відбуватися без доступу повітря. У місцях застосування та зберігання
ЛЗР та ГР розміри покривал можуть бути збільшені до величин: 2x1,5 м, 2х2
м. Покривала слід застосовувати для гасіння пожеж класів «A», «B»,
«D»(«E»).
Бочки з водою встановлюються у виробничих, складських та інших
приміщеннях, спорудах у разі відсутності внутрішнього протипожежного
водогону, з розрахунку установки однієї бочки на 250–300 м 2 площі, що
захищається. Вони повинні мати місткість не менше 0,2 м3 і бути
укомплектовані пожежним відром місткістю не менше 0,008 м3.
Пожежні щити (стенди) встановлюються на території об'єкта з
розрахунку один щит (стенд) на площу 5000 м2.
До комплекту засобів пожежогасіння, які розміщуються на пожежному
щиті, входять: вогнегасники – 3 шт., ящик з піском – 1 шт., покривало з
негорючого теплоізоляційного матеріалу або повсті розміром 2 x 2 м – 1 шт.,
гаки – 3 шт., лопати – 2 шт., ломи – 2 шт., сокири – 2 шт.
Ящики для піску повинні мати місткість 0,5, 1,0 або 3,0 м 3 та бути
укомплектовані совковою лопатою.
Вмістилища для піску, що є елементом конструкції пожежного стенда,
повинні бути місткістю не менше 0,1 м3.
Будівлі та споруди, які зводяться та реконструюються, мають бути
забезпечені первинними засобами пожежогасіння з розрахунку: на 200 м 2
площі підлоги – один вогнегасник (якщо площа поверху менша за 200 м 2 –
два вогнегасники на поверх), бочка з водою, ящик з піском.

11.2. Вогнегасники
Вогнегасник – технічний засіб, призначений для припинення горіння
подаванням вогнегасної речовини, що міститься в його корпусі, під дією
надлишкового тиску, за масою і конструктивним виконанням придатний для
транспортування і застосування людиною.

72
 ВВ – вогнегасник водяний; ВВП – вогнегасник водопінний; ВВПА –
вогнегасник водопінний аерозольний; ВВК – вогнегасник вуглекислотний;
ВП – вогнегасник порошковий.
Вуглекислотні вогнегасники призначені для гасіння загорянь двигунів,
паливних баків машин, електроустановок під напругою, а також лужних
металів і магнієвих сплавів.
Вогнегасною речовиною у вуглекислотних вогнегасниках є зріджений
вуглекислий газ (двоокис вуглецю), що у нормальних умовах знаходиться в
газоподібному стані й не має запаху та кольору, приблизно в півтора рази
важчий за повітря.

Рисунок 11.1. Будова ВВК-1,4(2; 3,5): 1 – корпус; 3 – розтруб; 5 –

запобіжна мембрана; 8 – запобіжна чека; 9 – важіль керування клапаном; 10 –
ручка; 15 – трубка сифонна

Рисунок 11.2. Будова ВВК-5(7, 14): 1 – корпус; 2 – розтруб; 3 – важіль

керування запірно-пусковим пристроєм; 4 – ручка; 5 – гумовий шланг, 6 –
манометр

Рисунок 11.3. Вогнегасник вуглекислотний ВВК-18(28): 1 – балон;

2 –розтпруб; 3–колесо; 4 – запірно-пусковий пристрій; 5 – шланг; 6 – ручка.

Рисунок 11.4. Запірно-пусковий пристрій ВВК: 1 – шайба; 2 – підтискна

втулка; 3 – пружина; 4 – важіль; 5 – вісь; 6 – ущільнювальне кільце; 7 – шток;
8 – клапан; 9 – корпус; 10 – шайба; 11 – прокладка; 12 – запобіжна мембрана.
Порошковий вогнегасник – вогнегасник, призначений для застосування
вогнегасного порошку.
Загальний принцип роботи вогнегасників базується на утворенні
надлишкового тиску в корпусі (за винятком закачувальних), під дією якого
73
вогнегасна речовина (вогнегасний порошок) подається в осередок пожежі.
Порошкові вогнегасники призначені для гасіння невеликих загорянь
легкозаймистих і горючих рідин, лужноземельних металів і електроустановок
під напругою.

Рисунок 11.5. Будова ВП-2(3, 4): Рисунок 11.6. Будова ВП-5(6, 8, 9):
1 – корпус; 2 – розпилювач; 3 – 1 – корпус; 2 – розпилювач; 3 – важіль
важіль керування запірно-пусковим керування запірно-пусковим пристроєм;
пристроєм; 4 – ручка; 5 – манометр. 4 – ручка; 5 – манометр; 6 – гумовий
шланг.

Рисунок 11.7. Будова ВП-50: Рисунок 11.8. Будова ВП-100:

1 – корпус; 2 – розпилювач; 3 –
важіль керування запірно-пусковим
пристроєм; 4 – ручка; 5 – колеса; 6
– гумовий шланг; 7 – запобіжний
клапан.
1 – корпус; 2 – розпилювач; 3 – важіль
керування запірно-пусковим пристроєм
пістолетного типу; 4 – ручка; 5 –
колеса; 6 – гумовий шланг; 7 – балон з
робочим газом.

Вогнегасник самоспрацьовуючий порошковий призначений для гасіння

загорянь у приміщеннях об'ємом до 12 м3 без участі людини вогнегасними
порошками типу АВС (твердих і рідких речовин, нафтопродуктів,
електрообладнання під напругою до 5000 В), в невеликих складських,
технологічних, побутових приміщеннях, гаражах та ін. без постійного
перебування в них людей.
Водяний вогнегасник (ВВ) – призначений для застосування водяної ВР.
Водопінний вогнегасник (ВВП) – призначений для застосування пінної ВР.
Вогнегасники складаються з корпусу для зберігання ВР, пристрою
підготовки вогнегасної речовини та подавання її в осередок пожежі,
пристроїв, що запобігають перевищуванню тиску вище допустимого та від
випадкового спрацьовування, джерела надлишкового тиску (стиснений газ
може знаходитись у корпусі вогнегасника).

74
 Рисунок 11.9. Вогнегасник самоспрацьовуючий порошковий САМ–6

Загальний принцип роботи вогнегасників полягає в утворенні

надлишкового тиску в корпусі (за винятком закачувальних), під дією якого ВР
подається в осередок пожежі.
Водопінні вогнегасники використовуються для гасіння пожеж класу
«А» та «В». В якості заряду у ВВП використовують 6%-й розчин
піноутворювача.

Рисунок 11.10. Будова ВВ-9: 1 – корпус; 2 – головка; 3 – рукав; 4 – трубка

сифонна; 5 – насадок-розпилювач; 6 – важіль керування клапаном; 7 – ручка;
8 – індикатор тиску; 9 – клапан; 10 – ущільнювальне кільце.

Рисунок 11.11. Будова ВВП-9: 1 – корпус; 2 – сифонна трубка; 3 – балончик

високого тиску з робочим газом; 4 – ручка для перенесення вогнегасника; 5 –
головка із кнопкою запуску; 6 – гнучкий шланг: 7 – запірно-пусковий
пристрій пістолетного типу; 8 – насадок для отримання піни
Аерозольний водопінний вогнегасник (ВВПА) – водопінний
вогнегасник одноразового використання, з якого вогнегасна речовина
подається в розпиленому вигляді.
Вогнегасник водопінний аерозольний ВВПА-400 призначений для
гасіння пожежі класу А, В, Е. Корпус вогнегасника виготовлений з алюмінію.
У верхній частині балончика є пластмасова головка-розпилювач. Усередині
балончика знаходиться мішечок з вогнегасною речовиною, виготовлений з
металізованої пластмасової фольги. ТТХ ВВПА: об'єм заряду ВР – 400 мл.

75
Вага вогнегасника – 505 г. Дальність подачі – до 3,5 м. Тривалість подачі ВР-
10–13 с. Діапазон температур експлуатації – від -15 0С до +70 0С.

11.3. Тактика застосування вогнегасників

Гасіння осередків пожежі, які виникли поза межами приміщень, потрібно
здійснювати з навітряного боку. Під час гасіння пожежі одночасно кількома
вогнегасниками не дозволяється здійснювати гасіння струменями вогнегасної
речовини, спрямованими назустріч один одному.
Вуглекислотні вогнегасники повинні застосовуватись у тих випадках,
коли для ефективного гасіння пожежі необхідні вогнегасні речовини, які не
пошкоджують обладнання та об'єкти (обчислювальні центри,
радіоелектронна апаратура, музеї, архіви тощо). Під час застосування
вуглекислотного або порошкового вогнегасника для гасіння пожежі
електрообладнання, що перебуває під напругою електричного струму до 1000
В, необхідно витримувати безпечну відстань (не менше 1 м) від
розпилювальної насадки вогнегасника до струмопровідних частин
електрообладнання.
Забороняється застосовувати водяні та водопінні вогнегасники для
ліквідації пожеж обладнання, що перебуває під електричною напругою, а
також для гасіння речовин, які вступають з водою в хімічну реакцію, що
супроводжується інтенсивним виділенням тепла та розбризкуванням
пального.
Застосування порошкових вогнегасників для захисту обладнання, яке
може вийти з ладу в разі попадання в нього вогнегасного порошку
(електронне обладнання, електронно-обчислювальні машини), дозволяється
лише за відсутності газових вогнегасників. Під час гасіння пожежі
порошковими вогнегасниками необхідно брати до уваги утворення високої
запиленості і, як наслідок, – зниження видимості у приміщенні.
Під час гасіння пожежі вуглекислотними вогнегасниками необхідно
враховувати можливість зниження концентрації кисню в повітрі приміщення,
особливо якщо воно невелике за об'ємом. У приміщеннях, де застосування
вуглекислотних вогнегасників може створити небезпечну для життя людини
концентрацію газів у повітрі, а також у разі застосування пересувних
вуглекислотних вогнегасників необхідно використовувати ізолювальні засоби
індивідуального захисту органів дихання. Перед застосуванням пересувних
вуглекислотних вогнегасників слід обмежити кількість обслуговуючого
персоналу, який перебуває у приміщенні.

76
 РОЗДІЛ 12. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПРОТИПОЖЕЖНЕ
ВОДОПОСТАЧАННЯ

12.1. Протипожежне водопостачання та його характеристики

Системою водопостачання називають комплекс інженерно-технічних
заходів, призначених для забору води із природних джерел, підйому її на
висоту, очищення (якщо буде потреба), зберігання запасів води й подачі її до
місць споживання.
Протипожежне водопостачання полягає в забезпеченні районів або
об'єктів необхідними витратами води, з необхідним тиском, протягом
нормативного часу гасіння пожежі, при забезпеченні достатньої надійності
роботи всього комплексу водопровідних споруджень.
Протипожежні водопроводи (окремі або об'єднані) бувають низького та
високого тиску. Крім того, протипожежне водопостачання поділяють на
систему зовнішнього (зовні будинків) і внутрішнього (усередині будинків)
пожежогасіння.
Крім водопроводів, використовують природні й штучні вододжерела
(природні – ріки, озера, струмки та ін.; штучні – ставки, колодязі, копані, різні
басейни, а також пожежні водойми й резервуари).
Для зручності забору води пожежними машинами від природних
вододжерел і подачі до місця пожежі слід обладнати їх під'їзними коліями й
майданчиками 12×12 м, пірсами і (або) береговими колодязями. У тих
випадках, коли влаштувати пірс неможливо, улаштовують берегові колодязі
об’ємом не менше 5 м3.
У сільських населених пунктах використовують водонапірні башти для
забору води на гасіння пожеж, для чого в напірну трубу, що підводить воду,
приварюють металевий патрубок із запірним вентилем і з’єднувальною
головкою. Якщо виникне потреба, за допомогою пожежного рукава,
приєднаного до з’єднувальної головки, заповнюється ємність пожежної
цистерни.

12.2. Пожежний гідрант та пожежний кран-комплект

Пожежний гідрант – стаціонарний пристрій, призначений для
забезпечення відбирання води з водопровідної мережі для гасіння пожежі.
Підземний пожежний гідрант – пожежний гідрант, який встановлюється в
закритому колодязі нижче рівня землі. Наземний пожежний гідрант – пожежний
гідрант, який встановлюється над рівнем землі.

77
 Рисунок 12.1. Гідрант Рисунок 12.2. Установка пожежного гідранта
пожежний підземний підземного у водопровідному колодязі:
1 – гідрант; 2 – скоби; 3 – водопровід

Відкривання і закривання гідранта під час пожежогасіння виконується

спеціальним ключем.

Рисунок 12.3. Пожежні Рисунок 12.4. Гідрант, поєднаний з

гідранти наземні водорозбірною колонкою

Пожежна колонка – знімний пристрій, що встановлюється на пожежний

гідрант, призначений для його відкривання та закривання, а також для
під’єднання пожежних рукавів.
Пожежна колонка ПК-125 (рис. 12.5) використовується для відкривання
(закривання) підземних гідрантів і приєднання пожежних рукавів з метою
відбирання води з водопровідних мереж на пожежні потреби.

78
 Рисунок 12.5. Будова колонки пожежної:
1 – нижній корпус; 2 – верхній корпус; 3 – ключ; 4 – ущільнювальний
пристрій; 5 – перекриваючий пристрій; 6 – головка; 7 – затворний клапан;
8 – напрямна втулка; 9 – різьбове кільце

Пожежний кран-комплект – комплект, який складається з крана або

вентиля, встановленого на трубопроводі протипожежного водопостачання і
обладнаного з’єднувальною головкою, та напірного рукава з пожежним
стволом, і призначений для відбирання води на потреби пожежогасіння.

79
 РОЗДІЛ 13. ОРГАНІЗАЦІЯ КАРАУЛЬНОЇ СЛУЖБИ В ДЕРЖАВНІЙ
ПОЖЕЖНО-РЯТУВАЛЬНІЙ ЧАСТИНІ

13.1. Порядок організації служби чергових караулів

Караульна служба – вид служби, що організовується в чергових змінах
(караулах) і оперативних групах органів управління та підрозділів гарнізону
ОРС ЦЗ з метою забезпечення їх постійної готовності до проведення
аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт із запобігання та
ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (подій), гасіння пожеж.
Завданнями караульної служби є:
1) забезпечення постійної готовності чергових караулів до виконання
завдань за призначенням;
2) підтримання постійного зв'язку зі спеціалізованими службами
цивільного захисту;
3) здійснення підготовки особового складу підрозділів;
4) підтримання встановленого порядку в підрозділах;
5) забезпечення належного стану джерел протипожежного
водопостачання, засобів телекомунікації та інформатизації, проїздів;
6) забезпечення цілодобового нагляду за протипожежним станом
об'єктів, що обслуговуються на договірних засадах.
Організація служби в чергових караулах здійснюється в чотири чергові
зміни. Тривалість чергової зміни – 24 години.
До чергування у складі оперативного розрахунку караулу забороняється
залучати осіб, які не склали Присягу служби цивільного захисту, не мають
відповідної підготовки, відсторонені від виконання обов'язків.
Особовий склад караулу підрозділу забезпечується спорядженням,
форменим і спеціальним обмундируванням та ЗІЗОД. Захисний та
спеціальний одяг, спорядження закріплюють за кожною особою караулів.
Утримання спеціальної техніки, оснащення й обладнання караулу в
постійній готовності й чистоті покладається на весь особовий склад караулу.

13.2. Внутрішній порядок в чергових караулах та розпорядок дня

Внутрішній порядок у караулах забезпечується особовим складом
згідно із розпорядком дня.
Особовий склад караулу під час чергування перебуває в установленій
формі одягу, а особи внутрішнього наряду, крім того, повинні мати головні
убори. За температури навколишнього середовища 25 °C і вище особовий
склад може перебувати у приміщеннях та під час виконання господарських
робіт у легких фуфайках (футболках).
Не дозволяється відлучатися особовому складу чергового караулу з
підрозділу без поважних причин та без погодження з начальником караулу.

80
 Начальнику караулу дозволено направляти особовий склад із підрозділу
для виконання доручень, пов'язаних із несенням внутрішньої служби, а також
у разі хвороби.
Особовий склад караулу повинен розташовуватися в підрозділі таким
чином, щоб за сигналом «ТРИВОГА» караул був готовий до виїзду в повному
складі в найкоротший термін.
Усі зовнішні двері службових приміщень караулу, за винятком вхідних,
що знаходяться під наглядом осіб, які несуть службу у внутрішньому наряді,
у нічний час зачиняються на замок.
У караульному приміщенні, гаражі та проходах до них забороняється
розміщувати меблі, тримати інвентар, обладнання та інші предмети на
сходових клітках, неподалік спускових стовпів і дверних отворів, застеляти
килимами, доріжками підлогу в караульному приміщенні, навчальному класі,
гаражі й на шляху руху особового складу за сигналом «ТРИВОГА».
Розпорядок дня чергового караулу встановлюється начальником
гарнізону ОРС ЦЗ.
Особовий склад чергового караулу в нічний час (з відбою і до підйому)
відпочиває (спить) у караульному приміщенні, за винятком осіб, які несуть
службу у внутрішньому наряді, на постах і в дозорах.
Особовий склад караулу відпочиває в костюмах літніх повсякденних
робочих із розстебнутим коміром куртки, знімає взуття і ремені. За
температури навколишнього середовища 25 °C і вище особовий склад
підрозділів може відпочивати в легких фуфайках (футболках).
Таблиця 13.1
Розпорядок дня (зразок) особового складу чергового караулу

81
 Примітка: час з 14:00 до 18:00 може бути використаний для перевірки
зовнішнього протипожежного водопостачання району виїзду підрозділу.

13.3. Внутрішній наряд чергового караулу

Внутрішній наряд караулу призначається з осіб чергового караулу для
охорони спеціальної техніки, обладнання, оснащення, службових приміщень і
території підрозділу, підтримання встановленого порядку.
Особи, які несуть службу у внутрішньому наряді, підпорядковуються
начальнику чергового караулу.
Склад внутрішнього наряду підрозділу залежить від штатної
чисельності караулу і визначається начальником підрозділу.
Для несення служби у внутрішньому наряді призначаються особи з
усього складу чергового караулу з розрахунку рівномірного розподілу
навантаження на весь особовий склад караулу як протягом чергової доби, так
і протягом місяця, у тому числі з урахуванням виду наряду і черговості змін.
Передбачається такий склад внутрішнього наряду:
1) черговий по караулу;
2) днювальний по гаражу підрозділу;
3) постовий біля фасаду підрозділу.
Особи внутрішнього наряду за сигналом «ТРИВОГА» виїжджають у
складі караулу. Порядок охорони службових приміщень підрозділу на час
виїзду караулу встановлюється начальником підрозділу.
Черговими по караулу призначаються командири відділень.
Днювальними по гаражу підрозділу призначаються водії спеціальної
техніки. Якщо у штаті підрозділу один водій, днювальний по гаражу не при-
значається.
Днювальний по гаражу підрозділу повинен:
1) не допускати в гараж осіб, які не мають на це права;
2) допускати особовий склад караулу в гараж тільки для виконання
службових обов'язків (чергові водії допускаються тільки до закріпленої за
ними спеціальної техніки);
3) не допускати переміщення обладнання та оснащення на спеціальній
техніці без присутності командира відділення;
4) забезпечувати дотримання в гаражі вимог пожежної безпеки, правил
безпеки праці, чистоти і порядку;
5) стежити за підтриманням необхідної температури повітря в гаражі,
своєчасно провітрювати приміщення гаража, у нічний час вмикати чергове
освітлення.
Днювальному по гаражу забороняється відволікатися від виконання
зазначених обов'язків.
Постовими біля фасаду підрозділу призначаються особи з усього
складу чергового караулу.
Постовий біля фасаду підрозділу повинен:
1) постійно перебувати у визначеному місці для несення служби;
82
 2) стежити за обстановкою в зоні видимості поста, за необхідності
здійснювати своєчасні доповіді начальнику караулу;
3) зустрічати прибулих до підрозділу сторонніх осіб, у межах
компетенції встановлювати мету їх прибуття і вирішувати питання, до кого
звернутися та пройти, видавати одноразові перепустки;
4) в осіб, які прибули для перевірки підрозділу, перевіряти припис на
перевірку, наявність відповідних документів щодо встановлення особи, що
прибула з перевіркою; викликати начальника караулу;
5) відрекомендовуватися прибулим у підрозділ особам органів
управління та підрозділів, за необхідності викликати начальника караулу;
6) отримувати від громадян заяви про надзвичайні ситуації (події) або
пожежі та представляти заявника начальнику караулу;
7) суворо дотримуватися встановленого порядку допуску на територію
та у приміщення осіб, які не належать до складу підрозділу;
8) не допускати зупинки будь-яких видів транспорту перед воротами;
9) не допускати перебування особового складу біля фасаду підрозділу
без службової потреби.
Постовому біля фасаду підрозділу забороняється відволікатися від
виконання службових обов'язків, палити, пити, їсти, залишати пост до зміни
або зняття його з поста, отримувати, передавати, зберігати будь-які речі
(пакунки, пакети, сумки).

13.4. Порядок допуску у службові приміщення осіб, які не належать

до складу підрозділу
У приміщення чергового караулу підрозділу допускаються особи, що
прибули:
1) у службових справах;
2) для перевірки внутрішньої, гарнізонної та караульної служб;
3) для повідомлення про надзвичайні ситуації (події), пожежі;
4) з питань, що стосуються діяльності підрозділу;
5) у складі делегацій та екскурсій за узгодженням із начальником
підрозділу;
6) на стажування і навчання, для здійснення посиленого режиму
несення караульної служби.
У всіх осіб, які прибули у службові приміщення підрозділу, начальник
караулу з'ясовує мету прибуття і, за необхідності, супроводжує прибулих до
начальника підрозділу або інших посадових осіб.
Особам, які прибули для перевірки караулу та яких начальник караулу
знає особисто, доповідається за формою: «ТОВАРИШУ МАЙОРЕ! ЧЕРГУЄ
ПЕРШИЙ КАРАУЛ, ОСОБОВИЙ СКЛАД ЗАЙНЯТИЙ (доповідає, чим
зайнятий). НАЧАЛЬНИК КАРАУЛУ ЛЕЙТЕНАНТ ПОНОМАРЕНКО».
Під час доповіді начальника караулу присутній особовий склад за
командою «СТРУНКО» приймає стройове положення.

83
 13.5. Вимоги безпеки праці під час несення служби черговим
караулом
Пiд час несення служби у внутрішньому наряді особовий склад
повинен забезпечити:
- справне утримання обладнання, інвентарю та майна, освітлення
(аварійне, чергове);
- дотримання правил безпеки праці та пожежної безпеки у
приміщеннях і на прилеглих до частини територіях;
- вільними від сторонніх предметів, обладнання та інвентарю шляхи
руху особового складу за сигналом тривоги;
- допуск до спеціального обладнання та технічних засобів лише осіб,
які визначені наказом начальницького структурного підрозділу і мають
відповідну підготовку та допуск.
У разі виявлення несправностей обладнання, інвентарю, систем
опалення, енергопостачання та зв'язку вжити заходів до їх усунення та
доповісти безпосередньому начальнику.

84
 РОЗДІЛ 14. ЗБІР, ВИЇЗД, ПОРЯДОК СЛІДУВАННЯ ЗА
СИГНАЛОМ «ТРИВОГА»

14.1. Дії особового складу чергового караулу за сигналом «Тривога»

За сигналом «Тривога»:
– весь особовий склад оперативних розрахунків караулу швидко
збирається в гаражі, а особовий склад відділень, які виїжджають, одягає
спеціальний одяг і спорядження;
– відповідно до табеля оперативного розрахунку особовий склад відчиняє
ворота гаража;
– водії запускають двигуни автомобілів і особовий склад займає свої
місця в автомобілях;
– начальник караулу отримує від диспетчера (радіотелефоніста) дорожні
листи на виїзд (за необхідності – план або картку пожежогасіння), один з
дорожніх листів залишає у себе для головного пожежного автомобіля, а інші
вручає командирам відділень, які виїжджають;
– при отриманні підтверджень від командирів відділень про готовність
автомобілів до виїзду («перший готовий», «другий готовий» тощо) начальник
караулу займає своє місце на головному автомобілі, подає команду «Руш!” і
прямує до місця виклику найкоротшим шляхом;
– після прибуття на місце події особовий склад діє відповідно до
«Тимчасового статуту дій у надзвичайних ситуаціях».
На розсуд начальника підрозділу посадка особового складу оперативних
розрахунків чергового караулу в автомобілі, виходячи з умов забезпечення
безпеки і місцевих особливостей, може проводитися як у гаражі, так і за його
воротами, про що робиться відповідний трафаретний напис на воротах.
Караул готовий до виїзду, коли двигуни пожежних автомобілів заведені,
особовий склад у спеціальному одязі та спорядженні зайняв свої місця в
автомобілях, дверцята автомобілів зачинені, автомобіль знаходиться за
межами гаража.
Караул (відділення) підрозділу зобов'язаний виїжджати за сигналом
«Тривога» у повному складі, крім спеціальних автомобілів, порядок виїзду яких
встановлюється наказом начальника гарнізону служби.
Черговий караул виїжджає за викликом у всіх випадках, коли є або
передбачається небезпека для життя людей, загроза вибуху або пожежі.

14.2. Вимоги безпеки праці під час збору за сигналом «Тривога»,

слідування на пожежу та повернення з неї
Збір та виїзд чергових караулів за сигналом тривоги мають виконуватись
чітко i швидко. Особовому складу забороняється кидати на шляху руху до
гаража одяг та інші предмети, зупинятися у проходах i створювати перепони
на шляхах руху. Під час користування спусковим стовпом не слід торкатися
його поверхні незахищеними частинами тіла. Кожен має дотримуватись
85
необхідного інтервалу, прямувати за тим, хто спускається попереду, i не
торкатися його ногами (торкнувшись ногами мата біля основи спускового
стовпа, необхідно злегка відштовхнутись від стовпа i швидко відійти в бік).
Якщо посадка передбачена поза будівлею пожежного депо, вихід
особового складу на майданчик допускається тільки після виїзду автомобіля з
гаража. Посадка вважається закінченою тільки тоді, коли особовий склад
оперативного розрахунку займе свої місця в автомобілі i зачинить двері
кабіни. Забороняється подавати команду про рух автомобіля до закінчення
посадки особового складу. Порядок посадки особового складу чергових
караулів у ПРА, згідно з табелем обов'язків оперативного розрахунку (в
гаражі чи поза ним), установлюється наказом начальника частини, виходячи з
умов забезпечення безпеки i місцевих особливостей.
Під час руху автомобіля особовому складу оперативного розрахунку
забороняється палити, висовуватися з вікон, відчиняти двері, стояти на
підніжках, крім тих випадків, коли це визначено інструкцією з експлуатації
автомобіля (прокладання рукавної лінії).
Начальник караулу або керівник підрозділу, що виїхали на чолі караулу
до місця виклику, зобов’язані забезпечувати виконання водієм правил
дорожнього руху. Відповідальність за безпеку руху пожежно-рятувального
автомобіля несе водій. Він зобов'язаний чітко виконувати чинні правила
дорожнього руху. Водночас водії пожежно-рятувальних автомобілів
можуть відступати від деяких вимог «Правил дорожнього руху» (крім
сигналів регулювальника), про які зазначено в цих правилах, під час
прямування на пожежу (аварію чи інші надзвичайні обставини) з
увімкненими спеціальними звуковим та світловим сигналами, за умови
забезпечення безпеки руху, про які зазначено в цих правилах. Забороняється
користуватися спеціальним звуковим сигналом під час прямування
автомобіля не на оперативне завдання i при поверненні в частину.
Особовий склад караулу, що прибув до місця виклику, виходить з кабіни
пожежно-рятувального автомобіля тільки за розпорядженням командира
відділення або старшої посадової особи, яка прибула на чолі караулу.
У нічний час стоянка пожежно-рятувального автомобіля має позначатися
приладами освітлення; при цьому повинна включатися аварійна світлова
сигналізація.
За необхідності дозаправки автомобіля ПММ за межами розташування
підрозділу оперативний розрахунок автомобіля виїжджає в повному складі.
Керівник підрозділу, що брав участь у гасінні пожежі, після її ліквідації
зобов’язаний перевірити наявність особового складу підрозділу, а також
розміщення та кріплення ПТО на пожежних автомобілях.

86
 РОЗДІЛ 15. ОПЕРАТИВНЕ РОЗГОРТАННЯ СИЛ ТА ЗАСОБІВ

15.1. Етапи оперативного розгортання

Оперативне розгортання проводиться після прибуття підрозділу на
пожежу одночасно з розвідкою. Воно не повинно порушувати порядку
виконання робіт з рятування та евакуації людей.
Для прокладання рукавних ліній і проникнення до осередку пожежі
необхідно використовувати всі входи, виходи, віконні прорізи, технологічні
отвори, зовнішні пожежні драбини, пожежні автодрабини, автопідіймачі,
переносні пожежні драбини та інші технічні засоби; по змозі рукавні лінії не
повинні прокладатись на основних шляхах евакуації людей (до закінчення
евакуації).
Оперативне розгортання складається з таких етапів:
– підготовка до оперативного розгортання;
– попереднє оперативне розгортання;
– повне оперативне розгортання.
Підготовка до оперативного розгортання проводиться після прибуття на
місце пожежі і включає в себе:
– установлення пожежного автомобіля на пожежний гідрант
(водоймище) з приєднанням всмоктувальних пожежних рукавів і забором
води у насос;
– зняття з кріплень необхідного пожежно-технічного обладнання;
– проведення інших підготовчих заходів залежно від виду прибуваючої
на пожежу техніки та місцевих умов (визначення шляхів прокладання
рукавних ліній через залізничні шляхи та автомагістралі, способів підйому
пожежних рукавних ліній та ПТО на висоти, необхідності розгортання
аварійно-рятувального обладнання тощо).

50

Рисунок 15.1. Підготовка до оперативного 5

розгортання відділення на пожежній Рисунок 15.2. Підготовка до

0

автоцистерні зі встановленням на оперативного розгортання

вододжерело відділення на пожежній
автоцистерні без встановлення
на вододжерело

Попереднє оперативне розгортання включає в себе:

– виконання робіт, що передбачені в підготовці до оперативного
розгортання;
– прокладання магістральних рукавних ліній;

87
 – встановлення рукавних розгалужень, піднесення до рукавних розгалужень
напірних пожежних рукавів, пожежних стволів, драбин та іншого пожежно-
технічного обладнання, необхідного для гасіння пожежі.

50
5 70
50
0

Рисунок 15.3. Попереднє оперативне розгортання відділення на пожежній

автоцистерні без встановлення на вододжерело

Повне оперативне розгортання проводиться одразу після прибуття на

місце пожежі, якщо під час оцінки обстановки можна одразу визначити
вирішальний напрямок та позиції ствольників, а також після підготовки до
розгортання, попереднього розгортання або за розпорядженням КГП.

50

Рисунок 15.4. Повне оперативне розгортання відділення на пожежній

автоцистерні без встановлення на вододжерело

Під час оперативного розгортання ствольники виходять на свої позиції,

вказані КГП, начальниками оперативних дільниць найкоротшими та
найбільш безпечними шляхами.

15.2. Залучення особового складу під час проведення оперативного

розгортання
Під час оперативного розгортання ствольники виходять на свої позиції,
вказані КГП або начальниками оперативних дільниць, найкоротшими та
найбільш безпечними шляхами.
Якщо на шляху є перешкоди, то вживаються заходи щодо їх усунення
(розкривання, розбирання конструкцій тощо) або забезпечується вихід на
позиції іншими шляхами за допомогою ручних пожежних драбин, пожежних
автопідіймачів, автодрабин тощо.
Під час оперативного розгортання пожежно-рятувальні автомобілі та
пожежно-технічне обладнання мають бути розміщені таким чином, щоб:
• не заважати розставленню сил і засобів, які прибувають;
• забезпечити швидке зосередження сил і засобів на необхідних
оперативних дільницях або їх евакуацію у разі небезпеки;

88
 • забезпечити збереження рукавних ліній, запобігти перетинанню
рукавних ліній іншими автомобілями, за можливості не ускладнювати
дорожнього руху поблизу місця пожежі;
• забезпечити місце розташування резервної пожежно-рятувальної
техніки, бажано поблизу джерел протипожежного водопостачання, з метою
забезпечення безперервної подачі вогнегасних речовин до місця пожежі, а за
необхідності – для прямування цієї техніки без перешкод на іншу пожежу.
Пожежні автодрабини, автопідіймачі та ручні пожежні драбини мають
встановлюватися так, щоб вони не могли бути відрізані вогнем або не
опинилися в зоні горіння у разі поширення пожежі.
Установка пожежних драбин навпроти вікон, з яких вибивається полум’я,
допускається лише за умови їх захисту водяними струменями.
Встановлення пожежних драбин на нову позицію проводиться тільки
після того, як особовий склад, який піднявся по них, сповіщений про це і
йому вказані інші шляхи повернення чи переходу на іншу позицію.
Таблиця 15.1
Орієнтовні нормативи необхідної чисельності особового складу для
виконання деяких робіт на пожежі
Робота зі стволом Б на рівній площині (із землі, підлоги і та ін.) 1
Робота зі стволом Б на даху будинку 2
Робота зі стволом А 2–3
Робота зі стволами Б і А в атмосфері, не придатній для дихання 3–4 (ланка
ГДЗС)
Робота з переносним лафетним стволом 3–4
Робота зі стволом повітряно-пінним і генератором піни ГПС- 2
600
Установка висувної пожежної драбини 2
Страхування висувної пожежної драбини після її установки 1
Рятування людей по пожежних драбинах і за допомогою 4–5
мотузки (на ділянці рятування)
Робота на розгалуженні й контроль за рукавною системою:
при прокладанні рукавних ліній в одному напрямку (з 1
розрахунку на одну машину)
при прокладанні двох рукавних ліній у протилежних 2
напрямках (з розрахунку на одну машину)
Розкриття і розбирання конструкцій:
виконання дій на позиції ствола, що працює на гасінні пожежі не менше 2
(крім ствольника)
виконання дій на позиції ствола, що працює по захисту (крім 1–2
ствольника)
робота щодо розкриття покриття великої площі (з розрахунку 3–4
на один ствол, що працює на покритті)

89
 15.3. Вимоги безпеки праці під час оперативного розгортання сил та
засобів
Кришку колодязя пожежного гідранта треба відкривати за допомогою
спеціального гака або лома, при цьому необхідно запобігати травмуванню рук
та ніг.
Під час оперативного розгортання забороняється:
– розпочинати його проведення до повної зупинки пожежного
автомобіля;
– освітлювати колодязі пожежних гідрантів, газо- i теплокомунікацій
відкритим вогнем;
– спускатися в колодязь водокомунікацій без ізолюючих протигазів та
рятувальної мотузки;
– одягати на себе лямку приєднаного до рукавної лінії пожежного ствола
під час підйому на висоту i роботи на висоті;
– перебувати під вантажем під час його підйому чи спускання на
мотузках;
– переносити інструмент, повернений робочими поверхнями (ріжучими,
колючими та iн.) за напрямком руху, а поперечні пилки та пилки-ножівки –
без чохлів;
– подавати воду в незакрiпленi рукава до виходу ствольників на вихідні
позиції або підйому на висоту (вертикальні рукавні лінії мають кріпитися із
розрахунку не менше однієї рукавної затримки на кожний рукав);
– підіймати на висоту рукавну лінію, заповнену водою.
Під час подавання води в рукавні лінії підвищувати тиск треба
поступово, щоб уникнути падіння ствольника i розриву рукавів. Подавання
води дозволяється тільки за наказом безпосередніх начальників.
Пожежні драбини мають встановлюватись так, щоб вони не могли бути
відрізані вогнем або не опинились у зоні горіння у разі розвитку пожежі.
У разі перестановки пожежних драбин слід попереджати про це тих осіб,
що піднялися по них, вказати нове місце встановлення драбин та інші шляхи
спуску.
За умови існування можливої загрози вибуху під час оперативного
розгортання прокладання рукавних ліній особовим складом необхідно
здійснювати перебіжками, використовуючи наявні укриття (канави, стіни
тощо).
Під час розгортання відділень на спеціальній техніці необхідно
дотримуватись додаткових засобів безпеки, що визначаються особливостями
техніки і викладені в інструкціях заводу-виробника.

90
 РОЗДІЛ 16. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ В ДЕРЖАВНІЙ ПОЖЕЖНО-
РЯТУВАЛЬНІЙ ЧАСТИНІ З ПИТАНЬ БЕЗПЕКИ ПРАЦІ

16.1. Інструктажі з питань охорони праці

Складовою частиною системи управління безпеки праці є інструктажі з
питань охорони праці.
Працівники, під час прийняття на роботу та періодично, повинні
проходити інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної
допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також із правил поведінки та
дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих тощо.
Інструктажі з питань охорони праці проводить спеціаліст з охорони
праці або фахівець, на якого наказом покладено ці обов’язки, що має
спеціальну освіту або який в установленому Типовим положенням про
порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці
(НПАОП 0.00-4.12-05) порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань
охорони праці.
За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці
(далі – інструктажі) поділяються на вступний, первинний, повторний, поза-
плановий та цільовий.
Вступний інструктаж з питань охорони праці проводиться:
– з усіма працівниками, яких щойно взято на роботу (постійну або
тимчасову) незалежно від їх освіти, стажу роботи за цією професією
(спеціальністю) або посади;
– з працівниками, які прибули у відрядження до підрозділу і беруть
безпосередню участь у виконанні певних видів робіт, що пов’язані з
підвищеною небезпекою (перелік цих робіт встановлено законодавством
України про охорону праці);
– з працівниками, які прибули до підрозділу для проходження
навчальної практики, стажування, підвищення кваліфікації, перепідготовки
тощо;
– з курсантами та слухачами відомчих вищих навчальних закладів
перед початком навчання, з абітурієнтами після прибуття до навчальною
закладу;
– з особами, які прибули для участі у змаганнях, аварійно-рятувальних
або пожежно-тактичних навчаннях тощо.
Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або у
приміщенні, спеціально для цього обладнаному, з використанням сучасних
технічних засобів навчання та наочних посібників (плакатів, натурних
експонатів, макетів, моделей, кінофільмів, відеофільмів тощо) і з
урахуванням особливостей підрозділу.
Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі
реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці, який зберігається

91
службою охорони праці або працівником, що відповідає за проведення
вступного інструктажу, а також у наказі про прийняття працівника на роботу.
Первинний інструктаж проводиться на робочому місці до початку
роботи:
– з щойно прийнятими (постійно чи тимчасово) працівниками;
– з працівниками, які переведені з одного підрозділу до іншого;
– з працівниками, які будуть виконувати нову для них роботу;
– з працівниками, яких відряджено до цього підрозділу ДСНС України;
– з працівниками, курсантами і слухачами відомчих вищих навчальних
закладів, які прибули на навчальну практику, стажування, підвищення
кваліфікації, перепідготовку, а також перед виконанням нових видів робіт,
перед вивченням кожної нової теми під час проведення практичних занять.
Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб
спільного фаху за програмою, складеною з урахуванням вимог відповідних
інструкцій з охорони праці, інших нормативних актів про охорону праці.
Програма первинного інструктажу розробляється спеціалістом з
охорони праці або посадовою особою, на яку покладено ці обов’язки, і
затверджується керівником структурного підрозділу або керівником
підприємства, підпорядкованого ДСНС України.
Повторний інструктаж проводиться на робочому місці з усіма
працівниками, але не рідше:
– на роботах з підвищеною небезпекою – 1 (один) раз на 3 (три) місяці;
– для решти робіт – 1 (один) раз на 6 (шість) місяців.
Повторний інструктаж проводиться індивідуально або із групою
працівників, які виконують однотипні роботи, за програмою первинного
інструктажу в повному обсязі.
Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому
місці або в кабінеті охорони праці:
– при введенні в дію нових або переглянутих нормативно-правових
актів з охорони праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;
– при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації техніки,
устаткування, приладів та інструментів, матеріалів та інших факторів, що
впливають на стан охорони праці;
– при порушеннях працівниками вимог нормативно-правових актів з
охорони праці, що призвели до травм, аварій, отруєння тощо;
– при перерві в роботі виконавця робіт з підвищеною небезпекою
більш ніж на 30 календарних днів, а для решти робіт – більш ніж на 60 днів;
– за вимогою органу державного нагляду за охороною праці або
керівного підрозділу ДСНС України.
Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально з окремим
працівником або із групою працівників спільного фаху. Обсяг і зміст
інструктажу визначаються у кожному окремому випадку залежно від причин і
обставин, що спричинили необхідність його проведення.

92
 Цільовий інструктаж проводиться індивідуально з окремим
працівником або із групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу
визначаються залежно від виду робіт, що виконуватимуться.
Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:
– при ліквідації аварій, катастроф, стихійного лиха тощо;
– під час проведення робіт, на які відповідно до законодавства
оформлюються наряд-допуск, наказ або розпорядження.
Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі
завершуються перевіркою знань у вигляді усного опитування або за
допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних
методів праці особою, яка проводила інструктаж.

93
РОЗДІЛ 17. ПОНЯТТЯ ПРО ТАКТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ ВІДДІЛЕННЯ
НА ОСНОВНИХ ПОЖЕЖНО-РЯТУВАЛЬНИХ АВТОМОБІЛЯХ

17.1. Розвідка пожежі

Розвідку проводять керівник гасіння пожежі (далі – КГП), інші особи за
його дорученням, а також кожна посадова особа на дорученій дільниці
ведення оперативних дій.
До складу розвідки входять:
– КГП та зв’язковий, якщо на пожежу прибуло одне
відділення (караул у складі одного відділення);
– КГП, командир 1-го відділення і зв’язковий, якщо прибуло
два та більше відділень.
За необхідності проведення розвідки одночасно у різних напрямках
створюється декілька розвідувальних груп. Кожна група очолюється особою
за посадою не нижче ніж командир відділення і складається не менш ніж із
двох чоловік. У разі проведення розвідки в апаратах захисту органів дихання
( далі – ланка ГДЗС) – не менше як із трьох. У виняткових випадках, під час
ведення невідкладних робіт з рятування людей та у разі недостатньої
кількості особового складу на пожежі, за рішенням КГП склад ланки ГДЗС,
який рятує людей, може бути зменшений до двох чоловік.
За наявності відомостей про людей, які залишились у приміщеннях, що
горять, склад розвідки має бути посилений, з метою надання допомоги
потерпілим.
Під час проведення розвідки необхідно встановити:
– наявність загрози людям, їх місцезнаходження, шляхи та
способи їх рятування;
– що горить, місце та площу пожежі, шляхи поширювання
горіння;
– небезпеку вибуху, отруєння, обвалення, наявність
радіоактивних і займистих речовин (рідин), побутового та інших газів,
обладнання під тиском та електроустановок під напругою;
– місця і способи відключення електроенергії та
комунальних мереж;
– можливі шляхи та напрямки введення сил та засобів;
– місцезнаходження найближчих джерел водопостачання,
первинних засобів пожежогасіння і можливість їх використання;
– наявність, можливість використання та порядок введення в
дію установок пожежогасіння;
– необхідність рятування майна, а також захист його від
небезпечних факторів пожежі і вогнегасних речовин;
– необхідність і місця розкривання, розбирання конструкцій.
Під час проведення розвідки, залежно від обстановки, можуть
вирішуватись також інші завдання. Оснащення розвідки: засоби
94
індивідуального захисту пожежного-рятувальника, засоби рятування, ручний
пожежний інструмент, прилади освітлення, засоби зв’язку та гасіння.
Розвідка пожежі ведеться безперервно з моменту виїзду підрозділу на пожежу
до її ліквідування, з метою збору відомостей про пожежу для оцінки
обстановки та прийняття рішень щодо організації оперативних дій.
Успіх розвідки залежить від своєчасності та безперервності її
проведення, достовірності даних, активності та цілеспрямованості дій.
Пiд час проведення розвідки пожежі група розвiдки зобов'язана:
- прямувати один за одним, оцінюючи стан будівельних конструкцій та
можливість швидкого поширення вогню, запам'ятовувати пройдений шлях;
- відчиняти двері з пересторогою, захищаючись ними від можливого
викиду полум'я і розжарених продуктів горіння;
- рухатись у приміщенні, як правило, вздовж капітальних стін чи стін з
вікнами;
- входити у приміщення, де є електроустановки високої напруги,
апарати (посудини) під високим тиском, вибухонебезпечні, отруйні,
бактеріологічні, радіоактивні речовини, тільки після узгодження з
адміністрацією об'єкта, дотримуючись рекомендованих правил безпеки;
- негайно доповідати старшому групи про загрозу обвалення
конструкцій, інтенсивне поширення горіння, а також у випадку погіршення
самопочуття.
Забороняється входити у приміщення, де зберігаються ЛЗР i ГР або
можуть утворюватись вибухонебезпечні суміші, з відкритим вогнем, вмикати
освітлення, електроліхтарі.
Пожежний-рятувальник (старший пожежний), який входить до складу
розвідки, зобов’язаний:
• мати при собі необхідне пожежно-технічне оснащення та
спорядження;
• невідлучно прямувати за особою, яка очолює розвідку;
• уважно слідкувати за навколишньою обстановкою;
• у разі виявлення людей, які знаходяться у небезпеці, виявлення
вогню чи диму у приміщеннях та пустотах конструкцій будівель, змін у
поведінці несучих конструкцій негайно доповідати особі, яка очолює
розвідку.

17.2. Рятувальні роботи на пожежі

Рятувальні роботи організуються і проводяться у разі, якщо:
– є загроза людям від небезпечних факторів пожежі;
– люди не можуть самостійно залишити небезпечні місця;
– є загроза поширювання вогню і диму шляхами евакуації;
– передбачається застосування небезпечних для життя
людей вогнегасних речовин і сполук.

95
 Порядок і способи рятування людей визначаються КГП і особами, які
проводять рятувальні роботи, залежно від обстановки та стану тих, кого
рятують. Рятування людей на пожежі проводиться з одночасним
розгортанням сил і засобів для гасіння пожежі. Подача стволів для
забезпечення умов безпечного рятування людей є обов’язковою, якщо людям
безпосередньо загрожує вогонь і шляхи рятування відрізані чи можуть бути
відрізані вогнем.
У разі, коли сил і засобів недостатньо для одночасного рятування людей
і гасіння пожежі, весь особовий склад працюючих підрозділів залучається до
рятування людей, а КГП зобов’язаний викликати додаткові сили і засоби.
Для рятування людей потрібно використовувати найкоротші й
найбезпечніші шляхи:
– основні входи і виходи;
– запасні виходи;
– віконні прорізи, балкони, лоджії, галереї, переходи з
використанням зовнішніх пожежних драбин і застосуванням переносних
пожежних драбин, автодрабин, автопідіймачів та інших рятувальних
пристроїв, що є на оснащенні підрозділів;
– люки у перекриттях, якщо через них можна вийти з будівлі
чи перейти в її безпечну частину;
– прорізи у перегородках, перекриттях і стінах, що зроблені
пожежними-рятувальниками.
Основними способами рятування та евакуації людей є:
– самостійний вихід людей;
– виведення людей, яких евакуюють у супроводі пожежних-
рятувальників, коли шляхи евакуації задимлені або стан і вік людей, яких
рятують, викликає сумнів у їх спроможності самостійно вийти з небезпечної
зони (діти, хворі, люди похилого віку);
– винесення (рятування) людей, які не можуть самостійно
рухатись;
– спуск людей, яких рятують, по зовнішніх та переносних
пожежних драбинах, пожежних автодрабинах та автопідіймачами, за
допомогою рятувальних мотузок тощо, коли шляхи рятування відрізані
вогнем чи димом та інші способи рятування не можливі.
Під час проведення рятувальних робіт необхідно:
– вжити заходів щодо попередження паніки, використовуючи
технічні та інші можливості об’єкта і підрозділів цивільного захисту;
– залучити адміністрацію й обслуговуючий персонал;
– викликати швидку медичну допомогу та, у разі
необхідності, інші служби взаємодії;
– надати постраждалим першу медичну допомогу силами
особового складу підрозділів цивільного захисту;
– передбачити місця для розміщення людей, яких врятовано
та евакуйовано.
96
 Пошук людей припиняється тільки після того, як всі приміщення та
місця їх можливого перебування перевірені на їх наявність та встановлено,
що всі люди евакуйовані та врятовані з небезпечних зон.
Рятувальні роботи проводяться швидко, але з дотриманням запобіжних
заходів, щоб не заподіяти шкоди людям, яких рятують.
Забороняється користуватися для рятування та саморятування мокрими
та вологими рятувальними мотузками, а також тими, що не знаходяться в
оперативному розрахунку.
Рятування та саморятування можна починати тільки переконавшись, що
довжина мотузки забезпечує повний спуск на землю (балкон i т.ін.),
рятувальна петля надійно закріплена на особі, яку рятують (при
саморятуванні – за конструкцію споруди), а рятувальна мотузка правильно
намотана на карабін. Саморятування i рятування проводиться особовим
складом у рукавицях, щоб запобігти травмам рук.
Під час рятування людей пожежний-рятувальник (старший пожежний)
зобов’язаний:
• мати при собі пожежно-технічне оснащення та спорядження,
необхідне для вказаного командиром (начальником) способу рятування;
• сповістити при вході до приміщення людей, які рятуються, про
надання їм допомоги (вживати заходів для недопущення паніки);
• обрати найкоротший шлях і найбільш безпечний спосіб
рятування, якщо вони не вказані командиром (начальником);
• проходити з людиною, яку рятують, через зону підвищених
температур і сильного задимлення тільки у винятковому випадку, при цьому
вжити заходів для її захисту від дії небезпечних факторів пожежі.

17.3. Обов’язки пожежного-рятувальника під час ведення

оперативних дій
Під час гасіння пожежі пожежний-рятувальник (старший
пожежний) зобов’язаний:
• знати своє оперативне завдання, а також завдання відділення;
• виконувати команди і накази командирів і начальників
беззаперечно, точно та у зазначений строк;
• не залишати своєї позиції без дозволу командира (начальника),
крім випадків явної загрози життю або травмування;
• підтримувати зв’язок з командиром (начальником) і пожежними
свого відділення;
• діяти згідно з табелями оперативного розрахунку особового
складу;
• проявляти ініціативу і винахідливість під час виконання завдання;
• попереджати людей і вживати заходів для рятування у разі
виявлення небезпеки їх життю, про що доповідати командиру відділення;

97
 • надавати першу невідкладну медичну допомогу постраждалим;
• слідкувати за справністю пожежно-технічного обладнання і
спорядження та дбайливо поводитися з ним;
• вміти працювати з пожежно-технічним обладнанням,
оснащенням, спорядженням та радіостанціями, знати та дотримуватися
правил радіообміну;
• дотримуватися правил безпеки праці;
• перевіряти наявність закріпленого пожежно-технічного
обладнання після закінчення робіт, про результати доповідати командиру
відділення.
Під час прокладання рукавної лінії пожежний-рятувальник (старший
пожежний) зобов’язаний:
• обирати найбільш безпечні, зручні й найкоротші шляхи до
позицій ствольників;
• уникати прокладання рукавів по гострих предметах або
предметах, що горять, а також у місцях, де пролито їдкі речовини; якщо
інших шляхів немає, для прокладання рукавів використовувати настил з
підручних матеріалів та інші засоби для їх захисту від ушкоджень;
• не завалювати рукавними лініями проходи і сходи будівлі, шляхи
евакуації (рятування), прокладати рукавні лінії у сходових клітках, переважно
між маршами;
• прокладати рукавні лінії по сторонах вулиці, дороги, двору, по
змозі, за межами проїжджих частин, а через залізничне (трамвайне) полотно
– під коліями (між шпалами);
• захищати рукава, що прокладені на проїжджій частині дороги
(вулиці), рукавними містками;
• не допускати розміщення розгалуження на проїжджій частині
дороги, перекручувань і заломів рукавів, ударів з’єднувальними головками по
твердому покриттю дороги, а також різких згинань рукавів під час їх
прокладання через перешкоди;
• закріплювати рукавні лінії, які прокладаються на висоті,
рукавними затримками;
• створювати поблизу розгалуження необхідний для гасіння пожежі
резерв пожежних рукавів для просування ствольників і для забезпечення
маневрування стволом; у разі роботи пожежно-рятувальних підрозділів в
умовах низьких температур – прокладати резервну (другу) магістральну
лінію;
• нарощувати, за необхідності, рукавні лінії у ствола;
• застосовувати всередині приміщень прогумовані рукава;
• розміщувати рукавну лінію на пожежній автодрабині посередині
сходів, закріплюючи її рукавними затримками;

98
 • слідкувати за станом рукавних ліній, встановлювати затискачі
рукавні на пошкоджені рукава або заміняти їх на інші.
Під час евакуації майна пожежний-рятувальник (старший пожежний)
зобов’язаний:
• дотримуватися вказаної командиром (начальником) послідовності
евакуації;
• обережно ставитися до майна, що евакуюється, і вживати заходів
для його збереження;
• не захаращувати шляхи евакуації.
Під час роботи зі стволом пожежний-рятувальник (старший
пожежний) зобов’язаний:
• підійти якомога ближче до місця горіння, створивши при цьому
необхідний запас рукавної лінії;
• просуватися уперед зі стволом, спрямовуючи струмінь води до
місць найбільш інтенсивного горіння на конструкції та предмети, що горять;
• направляти струмінь води назустріч вогню, що поширюється, у
першу чергу на ті частини конструкцій, згоряння чи зміни міцності яких у
разі нагрівання можуть призвести до обвалення всієї конструкції чи частини
споруди;
• спрямовувати струмінь води зверху донизу в разі гасіння
вертикальних поверхонь;
• перекрити чи вивести ствол назовні після того, як горіння
ліквідовано;
• у разі зміни позиції тимчасово припинити подачу води чи
перевести ствол опущеним униз;
• не торкатись і не направляти струмінь води на електропроводи,
що знаходяться під напругою, якщо не виконані всі вимоги безпеки праці;
• ліквідовувати горіння за наявності крихкої чи скляної тари за
допомогою подачі розпиленої води чи піни;
• захищати резервуари із займистими і горючими рідинами, балони
зі стисненими газами, установки і апарати, які знаходяться під тиском,
шляхом охолодження їх поверхонь;
• захищати від теплової дії будівлі чи окремі частини будівель,
направляючи струмінь води на конструкції, яким загрожує вогонь;
• не направляти струмінь води в місця подачі піни або порошку;
• не допускати надмірного проливання води;
• при небезпеці вибуху, викиді полум’я позицію для роботи зі
стволом обирати на безпечній відстані з-за укриття, уникаючи незахищеного
простору, особливо навпроти відкритих прорізів, працювати в положенні
«лежачи» або «з коліна»;
• при роботі зі стволом на висотах застосовувати страхувальні
пристрої, працювати на драбинах зі стволом тільки після закріплення
99
карабіном та не залишати ствол без нагляду навіть після припинення подачі
вогнегасних речовин.
Під час роботи з розкривання і розбирання конструкцій будівель
пожежний-рятувальник (старший пожежний) зобов’язаний:
• проводити роботу в межах, вказаних командиром (начальником);
• застосовувати пожежний (рятувальний) механізований та
немеханізований інструмент;
• виконувати роботи з розкриття і розбирання конструкцій з
найменшою шкодою для будівлі, обладнання і майна;
• не допускати пошкоджень трубопроводів і арматури на них, а
також ліній зв’язку й електромереж;
• завалювати димові труби, опори чи частини будівель під
безпосереднім керівництвом КГП (чи особи за його дорученням) після
виведення з небезпечної зони людей і техніки;
• розкривати вікна і двері, по змозі, без пошкоджень.
При встановленні пожежно-рятувального автомобіля на джерело
водопостачання та під час прокладання рукавних ліній пожежний-
рятувальник (старший пожежний) зобов’язаний:
• знати розташування джерел протипожежного водопостачання в
районі виїзду підрозділу (на об’єкті) та вміти їх відшукати;
• не допускати переїзду автотранспорту через рукава, що не
захищені рукавними містками або іншими пристроями;
• слідкувати за станом магістральних рукавних ліній;
встановлювати рукавні затискачі на пошкоджені рукава, відмічаючи місця
пошкоджень або замінювати пошкоджені рукава;
• регулювати подачу води до робочих рукавних ліній за допомогою
розгалуження;
• підтримувати зв’язок з водієм та ствольниками.
Пожежний-зв’язківець зобов’язаний:
• отримавши та з’ясувавши накази начальника (КГП), своєчасно
передавати їх за належністю без змін;
• швидко, правильно та за належністю передавати усні накази,
після чого негайно повернутися до керівника і доповісти про передачу наказу;
• встановити і підтримувати постійний зв’язок зі штабом на
пожежі, ОДС ОКЦ, ПЗЧ за допомогою радіозв’язку, телефоном тощо;
• мати при собі переносну радіостанцію, довідник телефонів,
перелік позивних, блокнот, олівці та електричний ліхтар.
Пожежний-рятувальник (дозорний) на місці ліквідованої пожежі
зобов’язаний:
• спостерігати за територією, де ліквідовано пожежу, у разі
виявлення осередків пожежі повідомити про них пожежно-рятувальний
підрозділ і розпочати гасіння наявними засобами;
100
 • підтримувати періодичний зв’язок з начальником чергового
караулу, доповідати йому про обстановку на дільниці, що охороняється;
• не залишати об’єкт, що охороняється, без наказу посадової особи,
за розпорядженням якої виставлено дозор;
• після отримання дозволу на повернення до підрозділу повідомити
про це адміністрацію об’єкта.

101
РОЗДІЛ 18. ПРИЛАДИ РАДІАЦІЙНОГО ТА ХІМІЧНОГО КОНТРОЛЮ

18.1. Дозиметр-радіометр МКС-05 «ТЕРРА»

Дозиметр-радіометр МКС-05 «ТЕРРА» (рис. 19.1) призначений для
вимірювання іонізуючих випромінювань (радіації), включаючи потужність
дози гамма-випромінювання, накопичену дозу і поверхневу щільність потоку
бета-частинок.
Перелік режимів роботи дозиметра:
- вимір потужності еквівалентної дози фотонного іонізуючого
випромінювання;
- програмування граничних рівнів спрацьовування звукової сигналізації
за потужністю еквівалентної дози фотонного іонізуючого випромінювання;
- індикація вимірюваного значення еквівалентної дози фотонного
іонізуючого випромінювання;
- програмування граничних рівнів спрацьовування звукової сигналізації
за еквівалентною дозою фотонного іонізуючого випромінювання;
- вимір поверхневої густини потоку частинок бета-випромінювання;
- програмування граничних рівнів спрацьовування звукової сигналізації
за поверхневою щільністю потоку бета-частинок;
- індикація часу накопичення еквівалентної дози оператором;
- ввімкнення - вимикання озвучування зареєстрованих гамма-квантів та
бета-частинок.

Рисунок 18.1. Дозиметр-радіометр МКС-05 «ТЕРРА»:

1 – верхня кришка; 2 – нижня кришка; 3 – панель індикації; 4 – дві клавіші
управління роботою дозиметра; 5 – гучномовець; 6 – відсік для елементів
живлення; 7 – вікно для вимірювання поверхневої густини потоку бета-
частинок; 8, 9 – кришка; 10 – плата; 11 – контакти

18.2. Дозиметр-радіометр пошуковий Полімастер МКС-РМ1401К

Дозиметр (рис. 18.2) призначений для:
- вимірювання потужності амбіентної еквівалентної дози фотонного
випромінювання;
- пошуку (виявлення та локалізації) радіоактивних і ядерних матеріалів
шляхом реєстрації γ- і рентгенівського випромінювань (фотонного
випромінювання), α- і β- випромінювань і нейтронного випромінювання;
- вимірювання щільності потоку α- і β- частинок (контроль рівня
забруднення поверхонь);

102
 - реєстрації, накопичення і зберігання сцинтиляційних спектрів
фотонного випромінювання;
- ідентифікації радіонуклідного складу речовини;
- вимірювання питомої активності або об'ємної активності
радіонукліда137Cs.

Рисунок 18.2. Дозиметр-радіометр пошуковий Полімастер МКС-РМ1401К:

1 – дисплей; 2 – клавіатура; 3 – місце для встановлення кліпси; 4 – роз'єм для
підключення сигналізатора вібраційного і USB-кабелю; 5 – звуковий
сигналізатор; 6 – світовий сигналізатор; 7 – кришка батарейного відсіку.

103
 РОЗДІЛ 19. ЗАСОБИ ОПЕРАТИВНОГО ЗВ’ЯЗКУ

19.1. Засоби оперативного зв’язку

Зв'язок – обмін інформацією або пересилання інформації на відстань за
допомогою засобів-ліній зв’язку, що функціонують відповідно до погоджених
правил.
Зв'язок ДСНС України буває наступних видів:
- зв'язок сповіщення;
- оперативно-диспетчерський зв'язок;
- зв'язок при ліквідації НС;
- адміністративно-управлінський зв'язок.
Зв'язок на пожежі (НС) призначається для керування силами і засобами,
забезпечення їхньої взаємодії й обміну інформацією. Для керування силами і
засобами на пожежі встановлюється зв'язок між КГП і штабом
пожежогасіння, начальником тилу, начальниками оперативних ділянок і, за
необхідності, з пожежно-рятувальними автомобілями. Керування роботою
підрозділів на оперативних ділянках забезпечується застосуванням
радіостанцій і гучномовних установок автомобілів зв'язку і освітлення,
переносних радіостанцій, польових телефонних апаратів, переговорних
пристроїв, електромегафонів.
До переносних (портативних) радіостанцій, що використовуються в
ДСНС України, відноситься радіостанція Kenwood (TK-270G, TK-370G) та
радіостанція Motorola GP-360 (рис. 19.1)

а)
б)
Рисунок 19.1. Переносні радіостанції, що використовуються в ДСНС
України: а) радіостанція Kenwood (TK-270G, TK-370G); б) радіостанція
Motorola GP-360

Портативні радіостанції Kenwood (TK-270G, TK-370G) та Motorola GP-

360 виконані з урахуванням вимог до встановлення сучасних систем
рухливого радіозв'язку, є багатофункціональними. При необхідності
радіостанції можна легко програмувати прямо на місці для того, щоб додати
або виключити певні функції. Вбудована система компресії мовного сигналу

104
дозволяє одержати високу якість звуку на каналах з малою девіацією у сітці
12.5 кГц.
Портативні радіостанції ІСОМIC-F11(S), IC-F21(S) та ОРІОН РН-2.5
наведені на рис. 19.2.

а) б)
Рисунок 19.2. Портативні радіостанції, що використовуються в ДСНС
України: а) радіостанції ІСОМIC-F11(S), IC-F21(S); б) радіостанція «ОРІОН
РН-2.4»

Радіостанції ІСОМIC-F11(S), IC-F21(S) розроблені та зібрані в Японії;

станції відповідають військовому стандарту MIL STD-810 C/D/E;
підтримують різні стандарти сигналів виклику; мають програмне
забезпечення під Windows, є можливим програмне підстроювання ВЧ тракту
станції; у стандартній комплектації за тональним викликом сумісні зі
станціями ВІОЛА й залізничними системами зв'язку; керування станцією
(сканування, блокування).
Портативна радіостанція «ОРІОН РН-2.5» – портативна радіостанція
широкого застосування, розроблена на сучасній елементній базі, за
сучасними технологіями, відповідає рівню світових стандартів. Додатково
може працювати зі старим парком радіостанцій.

Радіостанція Титан ТМ-102

Рисунок 19.3. Радіостанція
Радіостанція Титан ТМ-102 (рис. 19.3) має
наступні особливості:
- таймер обмеження часу роботи на
передачу;
- підвищена потужність (3 Вт);
- індикація розряду батарей;
- надійний металопластиковий корпус;
- режим економії заряду акумулятора;
- функція сканування;
- програмування із РС;
- можливість клонування даних;
- CTCSS коди;
- можливість вимкнення шумознищувача;
- спрощена процедура реєстрації;
- акумулятор ємністю 700мА/ч.
105
 Титан ТМ-102
19.2. Порядок організації зв’язку при проведенні пожежно-
рятувальних робіт
Зв'язок є основним засобом, що забезпечує безперервне управління
підрозділами під час ліквідації надзвичайної ситуації. Система зв'язку
повинна забезпечувати надійну та своєчасну передачу наказів, розпоряджень,
команд, сигналів та донесень на всіх етапах дій підрозділів Оперативно-
рятувальної служби цивільного захисту. Залежно від особливостей і
масштабу надзвичайної ситуації та місцевості, на якій вона виникла,
визначаються засоби, канали і мережі зв'язку, які необхідно використовувати
(організовувати) на період ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.
Для забезпечення зв'язку застосовуються засоби радіо-, дротяного,
мобільного та супутникового зв'язку. Основним видом зв'язку під час
проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт є радіозв'язок
в ультракороткохвильовому та короткохвильовому діапазонах, який
встановлюється відповідно до схеми організації зв'язку. Радіозв'язок повинен
знаходитись у постійній готовності до негайної передачі команд і сповіщень.
Провідний зв'язок використовується для нарощування системи зв'язку,
під час проведення довготривалих рятувальних та інших невідкладних робіт.
Він організовується з урахуванням можливості використання існуючих ліній
зв'язку, що забезпечують функціонування засобів телекомунікації.
Організація радіообміну з використанням радіостанції на пожежі
проводиться наступним чином:
1. Виконується зовнішній огляд і перевіряється комплектність;
2. Вмикається радіостанція, поставивши тумблер ввімкнення в
положення «вкл.» і перевіряється наявність живлення;
3. Перевіряється працездатність радіостанції входженням у зв’язок;
4. Слід пересвідчитись, що ввімкнено правильний частотний канал;
5. Натискаються протягом 3−5 с одночасно кнопка тонального виклику
«тон» і кнопка «передача» (здійснюється посилання тонального виклику);
6. Відпускаться кнопка «тон» і, натискаючи кнопку «передача»,
викликається кореспондент голосом за правилами радіозв’язку: «Ангара! Я –
Сокіл! Як мене чуєте? Я – Сокіл! Прийом!»;
7. Після слова «прийом» кнопка «передача» на маніпуляторі
відпускається, радіостанція переходить у режим прийому.
8. Кореспондент, почувши виклик, відповідає за формою: «Сокіл! Я –
Ангара, чую Вас добре. Я – Ангара, прийом!».
9. За необхідності передачі повідомлення абонент, який викликає, після
встановлення зв'язку передає його за формою: «Ангара! Я – Сокіл! Прийміть
повідомлення» (далі передається текст). «Я – Сокіл, прийом!».
10. Про прийом повідомлення дається відповідь за формою: «Сокіл! Я
– Ангара (повторюється текст повідомлення). Я – Ангара, прийом!».

106
 11.При сильних перешкодах вмикається шумопридушувач. Після
закінчення зв'язку оператор повідомляє словами: «Кінець зв'язку», і
радіостанція вимикається.

107
 РОЗДІЛ 20. ОСНОВИ НАДАННЯ ДОМЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

20.1. Порядок надання пожежним-рятувальником домедичної

допомоги постраждалим при раптовій зупинці серця
Перед наданням допомоги слід переконатися у відсутності небезпеки на
місці події, якщо вона є – уникнути або попередити її, визначити наявність
свідомості:
крок 1 – обережно потрясти постраждалого за плечі та голосно і чітко
запитати його: «Як Ваше ім’я? Як Ви себе почуваєте? Відкрийте очі!»,
крок 2 – якщо він не реагує на голос, перевірити реакцію на біль.
Якщо постраждалий реагує:
крок 1 – якщо постраждалому нічого не загрожує ззовні, залишити його
в попередньому положенні і з’ясувати характер події, що сталася;
крок 2 – оцінити необхідність іммобілізації шийного відділу хребта
(якщо механізмом травми було падіння з висоти, вважати, що у
постраждалого є травма в шийному відділі хребта); якщо є катастрофічна
кровотеча – негайно її зупинити (див нижче);
крок 3 –перевірити (відновити) прохідність верхніх дихальних шляхів
(див. нижче п. 4, крок 3); перевірити дихання
(частота, зусилля, глибина); кровообіг (пульс на
сонній артерії, периферичний пульс, наповнення
капілярів);
крок 4 – оглянути потерпілого з голови до п’ят
(повний вторинний огляд); за необхідності надати
домедичну допомогу відповідно до наявності травм;
крок 5 – викликати бригаду екстреної (швидкої)
медичної допомоги і забезпечити нагляд за
постраждалим до її приїзду.
Якщо постраждалий не реагує:
крок 1 – звернутися до осіб, які поряд, за допомогою;
крок 2 – якщо постраждалий лежить на животі, слід оглянути його
спину, сідниці; повернути постраждалого на спину, іммобілізуючи (фіксуючи)
руками шийний відділ хребта;
крок 3 – забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів: а)
відкрити рот, для чого покласти долоню лівої руки на чоло, другий і третій
пальці правої руки – на підборіддя; б) оглянути ротову
порожнину і обережно її очистити: повернути
постраждалого на бік, обережно забрати двома пальцями,
що обгорнуті в марлю, вміст ротової порожнини; в)
покласти його на спину;
крок 4 – визначити наявність дихання (за допомогою
прийому «чути, бачити, відчувати» – визначати протягом
10 с), наявність пульсу на сонній артерії.
108
 Якщо постраждалий дихає, за відсутності свідомості:
крок 1 – для попередження западання кореня язика – поставити
носогорлову (ротогорлову) трубку або перевести постраждалого у стабільну
(бокову) позицію;
крок 2 – викликати бригаду швидкої медичної допомоги і забезпечити
нагляд за постраждалим до її приїзду.
Якщо дихання і пульс відсутні – викликати бригаду швидкої медичної
допомоги і розпочати серцево-легеневу реанімацію:
крок 1 – укласти потерпілого на спину на тверду рівну поверхню;
крок 2 – забезпечити прохідність дихальних шляхів:
а) оглянути ротову порожнину і обережно її очистити;
б) за відсутності травми шиї закинути голову назад – ліву руку
покласти на чоло постраждалого, а двома пальцями правої руки підняти
підборіддя;
в) вивести нижню щелепу вперед: великі пальці поставити на виличні
кістки (біля крил носа), другий, третій та четвертий пальці – біля кута
щелепи, піднімаючи останню догори;
крок 3 – звільнити грудну клітку і знайти місце натискання для
непрямого масажу серця (середина грудини на межі середньої та нижньої її
третини);
крок 4 – виконати 30 натискань на грудну клітку глибиною не менше
5 см (не більше 6 см), з частотою 100 натискань (не більше 120) за хвилину;
крок 5 – виконати 2 вдихи з використанням маски-клапану, маски
ручного респіратора тощо; за відсутності захисних засобів – можна не
виконувати; виконання двох вдихів повинно тривати не більше 5 секунд.
Продовжити маніпуляції за даною схемою
(30 натискань – 2 вдихи) до прибуття
бригади екстреної (швидкої) медичної
допомоги або до відновлення пульсу,
дихання, рухової активності. Кожні дві
хвилини необхідно змінювати особу, що проводить натискання на грудну
клітку та перевіряти появу пульсу і дихання.

20.2. Порядок надання пожежним-рятувальником домедичної

допомоги при поранені кінцівки, ускладненому кровотечею
Залежно від характеру пошкодженої судини кровотечі поділяються на:
• артеріальні – кров яскраво-червоного кольору, витікає струменем,
пульсує, може швидко призвести до геморагічного шоку. При кровотечі з
магістральних судин (сонна, підключична, стегнова артерії) допомога
повинна бути надана протягом не пізніше перших 2–3 хвилин.
• венозні – темна кров, витікає безперервно, цівкою;
• капілярні – втрата крові є незначною, небезпечна інфікуванням,
потребує дезінфекції розчином перекису водню (зеленки, йоду, фукорцину) і
накладання стерильної пов’язки;
109
 • паренхіматозні – спостерігаються при пошкодженнях внутрішніх
паренхіматозних органів – печінки, селезінки, легень; супроводжуються
великою втратою крові й розвитком геморагічного шоку.
Послідовність дій пожежного-рятувальника під час надання першої
невідкладної медичної допомоги постраждалим при поранені кінцівки,
ускладненому кровотечею:
1 – переконатися у відсутності небезпеки на місці події, якщо вона є,
попередити її;
2– визначити наявність свідомості, дихання, пульсу на сонній артерії;
3 – викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;
4 – якщо у постраждалого відсутні дихання, пульс, негайно розпочати
серцево-легеневу реанімацію;
5 – якщо у постраждалого наявна рана на кінцівці, що ускладнена
зовнішньою кровотечею, то мають бути виконане наступні дії:
крок 1 – одягнути рукавички і здійснити прямий тиск на судину, що
кровить: при артеріальній кровотечі – вище рани, при венозній – нижче.
Якщо кровотечу не вдається зупинити, необхідно накласти стерильну
серветку на рану і здійснити прямий тиск безпосередньо в рані;
крок 2 – підняти ушкоджену кінцівку догори;
крок 3 – накласти стискаючу пов’язку і контролювати стан потерпілого
і стан пов’язки;
крок 4 – якщо масивна артеріальна кровотеча не зупиняється,слід
накласти джгут (закрутку, турнікет) або косинку, бинт, ремінь та інші
підручні засоби.

Джгут накладається на 8 см вище рани, не

можна накладати його на голе тіло.
Набільш тугим має бути перший тур, кожен
наступний оберт перекриває джгут не
більше 1/3 попереднього. Джгут
накладений правильно в разі, якщо зупиняється кровотеча і зникає пульс
нижче джгута. Під джгут підкладають записку із зазначенням точного часу
його накладання; тримати джгут можна влітку до 1,5–2 години, зимою – до1
години. Не можна закривати джгут одягом або пов’язкою. Потерпілі із
джгутом транспортуються до лікувального закладу в першу чергу.
крок 5 – після зупинки кровотечі необхідно накласти на рану стерильну
бинтову пов’язку.
крок 6 – провести протишокові дії: вкласти на спину, підняти ноги на
30–40см (за відсутності протипоказань); попередити переохолодження
(накрити теплоізолюючою плівкою, ковдрою); заспокоїти; контролювати

110
пульс, дихання до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги.
При великій втраті крові можна дати пити підсолену (або мінеральну) воду.
крок 7 – при погіршенні стану постраждалого до приїзду бригади екс-
треної (швидкої) медичної допомоги повторно зателефонувати диспетчеру
екстреної медичної допомоги.

20.3. Надання пожежним-рятувальником домедичної допомоги

постраждалому при підозрі на перелом кісток кінцівок
Послідовність дій пожежного-рятувальника під час надання першої
невідкладної медичної допомоги постраждалим при підозрі на перелом
кісток кінцівок:
Пункти 1, 2, 3, 4 – дивись вище
крок 5 – якщо у постраждалого ознаки відкритого перелому:
крок 6 – розрізати одяг над раною, зупинити кровотечу;
крок 7 – накласти стерильну (чисту) пов’язку на рану;
крок 8 – допомогти постраждалому прийняти положення, яке
найменше завдає болю;
крок 9 – знерухомити пошкоджену кінцівку за допомогою шин чи
підручних засобів;

крок 10 – вкрити потерпілого, щоби попередити переохолодження;

крок 11 – заспокоїти і забезпечити нагляд за постраждалим до приїзду
екстреної (швидкої) допомоги: контролювати дихання, пульс, стан пов’язки,
дотримуватись максимальної обережності під час транспортування.

20.4. Надання пожежним-рятувальником домедичної допомоги

постраждалим з опіками
Розрізняють термічні, хімічні, радіаційні опіки. Ознаки термічних
опіків за ступенем (глибиною ураження): 1-й ступінь – почервоніння,
набряклість, біль шкіри ; 2-й ступінь – сильний біль, пухирі, що наповнені
прозорою або каламутною рідиною; 3-й ступінь – сильний біль, опікова
поверхня щільна суха, білого або сірого кольору (некроз всієї товщі шкіри);
4-й ступінь – обвуглення (ушкодження м’язів, сухожиль, кісток).
Послідовність дій пожежного-рятувальника під час надання першої
невідкладної медичної допомоги постраждалим з опіками:
1) якщо у постраждалого опіки першого і/або другого ступеня:
крок 1 – охолодити місце опіку прохолодною водою (20–30 хвилин);
крок 2 – після охолодження накрити пошкоджену ділянку чистою
вологою серветкою;

111
 крок 3 – не слід спеціально проколювати пухирі; якщо вони
розірвались, – накласти стерильну (чисту) пов’язку;
2) якщо у постраждалого опіки третього і/або четвертого ступеня:
крок 1 – накрити місце опіку чистою стерильною серветкою;
крок 2– за наявністю ознак шоку надати постраждалому
противошокове положення;
3) забороняється при опіках відривати від тіла одяг, що приклеївся;
зчищати з поверхні опіку сторонні тіла (смолу, бітум тощо); застосовувати лід
для місцевого охолодження; використовувати при опіках мазі, гелі та інші
засоби до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги.
4) якщо опіки у постраждалого викликали хімічні речовини;
крок 1 – зняти весь одяг, який мав контакт із хімічною речовиною;
крок 2 – місце ураження постійно промивати чистою водою кімнатної
температури до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;
5) заспокоїти і забезпечити нагляд за постраждалим до приїзду бригади
екстреної (швидкої) допомоги.

20.5. Надання пожежним-рятувальником домедичної допомоги

постраждалим при отруєнні монооксидом вуглецю (СО, чадним газом)
Монооксид вуглецю входить до складу чадного газу та вихлипних газів
автомобіля. СО витісняє кисень з оксигемоглобіну і т. ч. порушує доставку
кисню до органів і тканин. Ознаки отруєння СО: головний біль, слабкість,
головокружіння, задишка, серцебиття, хитка хода, слизові оболонки та шкіра
рожевого кольору, нудота, блювота, втрата свідомості; смерть від зупинки
дихання та серця. Послідовність дій пожежного-рятувальника під час
надання першої невідкладної медичної допомоги постраждалим при отруєнні
СО:
1) переконатися у відсутності небезпеки;
2) винести постраждалого на свіже повітря, дати подихати киснем;
3) визначити наявність свідомості, дихання, пульсу на сонній артерії;
4) викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;
5) за відсутності дихання, пульсу – розпочати серцево-легеневу
реанімацію;
6) якщо постраждалий перебуває без свідомості, але дихає нормально
поставити носогорлову (ротогорлову) трубку або надати постраждалому
бокового стабільного положення;
7) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду бригади
екстреної (швидкої) медичної допомоги.

112
 ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Кодекс цивільного захисту України : Кодекс. : за станом на 01

липня 2013 р. – К. : Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Парлам. вид-
во, 2013. – 82 с. – (Бібліотека офіційних видань).
2. Статуту дій у надзвичайних ситуаціях органів управління та
підрозділів Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту : Наказ МНС
України № 575 від 13 березня 2012 р. : М-во надзв. сит. України, 2012. – 178
с. – (Нормативний документ МНС України. Статут).
3. Правила безпеки праці в органах і підрозділах МНС України : Наказ
МНС України № 312 від 7 травня 2007 р. : М-во надзв. сит. України, 2007. –
248 с. – (Нормативний документ МНС України. Правила)
4. Порядок організації внутрішньої, гарнізонної та караульної служб в
органах управління і підрозділах Оперативно-рятувальної служби цивільного
захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Наказ МВС
України від 07.10.2014 р. № 1032.
5. Порядок організації службової підготовки осіб рядового і
начальницького складу служби цивільного захисту. Наказ МВС України від
15.06.2017 р. № 511.
6. Про затвердження Настанови з організації професійної підготовки та
післядипломної освіти осіб рядового і начальницького складу органів і
підрозділів цивільного захисту. Наказ МНС України від 01.07.2009 р. № 444.
7. Про затвердження Правил пожежної безпеки в Україні. Наказ МВС
України від 30.12.2014 року № 1417.
8. Про затвердження Типових норм належності вогнегасників. Наказ
МНС України від 02.04.2004 р. №151.
9. Про затвердження Правил експлуатації вогнегасників. Наказ МНС
України від 02.04.2004 р. №152.
10. Про затвердження Класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій.
Наказ МНС України від 12.12.2012 р. №1400.
11. Державний класифікатор надзвичайних ситуацій. ДК-019:2010.
12. Про затвердження Методичних рекомендацій з експлуатації та
ремонту пожежних рукавів. Наказ ДСНС України від 01.04.2013 р. №107.
13. Про затвердження Нормативів виконання навчальних вправ з
підготовки осіб рядового і начальницького складу служби ЦЗ та працівників
ОРС ЦЗ ДСНС України до виконання завдань за призначенням. Наказ МВС
України від 20.11.2015 р. № 1470.
14. Настанова з організації газодимозахисної служби в підрозділах
Оперативно-рятувальної служби МНС України. Наказ МНС України від
16.12.2011 р. № 1342.
15. ДСТУ 2272:2006 Пожежна безпека. Терміни та визначення
основних понять.
16. ДСТУ 2273:2006 Пожежна техніка. Терміни та визначення
основних понять.
113
 17. ДСТУ 4366:2004 Одяг пожежного-рятувальника захисний.
18. ДСТУ 4446:2005 Взуття пожежного-рятувальника захисне.
19. ДСТУ 3931-99 Рукава пожежні всмоктувальні й напірно-
всмоктувальні. Загальні технічні вимоги й методи випробувань.
20. ДСТУ 3810-98 Рукава пожежні напірні. Загальні технічні умови.
21. ДСТУ 3950-2000 Головки з'єднувальні для пожежного обладнання.
22. ДСТУ 2108-92 Сітки всмоктувальні.
23. ДСТУ 2111-92 Розгалуження рукавні.
24. ДСТУ 2800-94 Водозбирач рукавний.
25. ДСТУ 2798-94 Ключі для пожежної з'єднувальної арматури.
26. ДСТУ 2799-94 Затискачі для пожежних рукавів.
27. ДСТУ 2109-92 Гідроелеватор пожежний.
28. ДСТУ 2112-92 Стволи пожежні ручні.
29. ДСТУ 2802-94 Стволи пожежні лафетні комбіновані.
30. ДСТУ 2113-92 Генератори піни середньої кратності.
31. ДСТУ 2107-92 Стволи повітряно-пінні.
32. ДСТУ 2110-92 Пінозмішувач.
33. ДСТУ 3906-99 Драбини пожежні ручні.

114