Міністерство освіти і науки України

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА МОРСЬКА АКАДЕМІЯ»

Навчально-науковий інститут інженерії
Кафедра «Безпека життєдіяльності»

БОРОТЬБА З ПОЖЕЖАМИ НА СУДНАХ. КЕРІВНИЦТВО

ОПЕРАЦІЯМИ ПО БОРОТЬБІ З ПОЖЕЖАМИ.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З ДИСЦИПЛІНИ

«БЕЗПЕКА ТА ОХОРОНА НА МОРІ»

Затверджено на засіданні
кафедри безпеки життєдіяльності як
методичні вказівки до практичних
занять з дисципліни «Безпека і
охорона на морі» спеціальностей 271
«Річковий та морський транспорт» та
151 «Автоматизація та комп’ютерно-
інтегровані технології»
Протокол № _ від «__» _____2021 р.

Одеса - 2021
УДК 331.45:656.61
П18

Укладачі: О. М. Розлуцький, старший викладач кафедри безпеки

життєдіяльності;
М. А. Мамкічев, доцент кафедри безпеки життєдіяльності.

Конструктивний захист суден та обладнання для забезпечення

непотоплюваності. Основи боротьби з водою. [Текст]: методичні вказівки
до практичних занять з дисципліни «Безпека і охорона на морі» / Укл.: О.М.
Розлуцький, М. А. Мамкічев. – Одеса: НУ «ОМА», 2021. – 19 с.

УДК 331.45:656.61

© Національний університет «Одеська морська академія», 2021

 ЗМІСТ
№
з/п Назва розділу Стор

1 Вступ 4
2 Навчально-методична карта практичного заняття 5
3 Навчальні питання і розподілення часу 5
4 Навчально-матеріальне забезпечення 6
5 Зміст заняття та методика його проведення. 6
6 Вступна частина заняття
7 Перегляд навчальних відеофільмів за темою: «Протипожежна 6
безпека на суднах»
8 Норми комплектації суден протипожежним постачанням 7
9 Застосування дихальних апаратів на суднах під час пожежі 9
10 Комплектація та порядок застосування спорядження пожежного 17

11 Будова та порядок використання елементів пожежної магістралі 19

(пожежні рукави, насоси, крани, генератори піни)
12 Будова та принцип дії переносних вогнегасників різного типу 23
13 Гасіння суднових пожеж за допомогою переносних вогнегасників 29

14 Розгортання аварійних партій. Розвідка пожежі. Страховка 32

розвідників. Евакуація постраждалих
15 Підведення підсумків заняття. 41
16 Контрольні питання для самоперевірки 41

17 Рекомендована література для самостійної підготовки 42

 ВСТУП
Основне завдання професійної морської освіти є підготовка кваліфікованого
спеціаліста відповідного рівня і профілю, конкурентоздатного на ринку праці,
компетентного, відповідального, що вільно володіє своєю професією і
орієнтованого в суміжних областях діяльності, здатного до ефективної роботи за
фахом на рівні світових стандартів, готового до постійного професійного
зростання, соціальної та професійної мобільності. Роботодавці пред'являють до
сучасного фахівця досить широкий перелік вимог.
Робочою програмою навчальної дисципліни «Безпека та охорона на морі»
передбачається забезпечення курсантів (студентів) теоретичними знаннями та
практичними уміннями щодо розуміння ними своєї ролі й відповідальності у
системі гарантування безпеки людського життя на морі в аварійних ситуаціях, а
також при експлуатаційному та тренувальному використанні засобів
забезпечення живучості судна.
Засвоєння програми з дисципліни «безпека та охорона на морі» за розділом
«Боротьба екіпажу за живучість судна», формує у курсантів (студентів) наступну
компетентність: Дотримання порядку дій під час аварій (табл. А-VІ/1-4
Кодексу з підготовки і дипломування моряків та несення вахти 1978 року, з
правками). Ця компетентність передбачає отримання наступних знань, розумінь
та професійних навичок: знати можливі види аварій, такі, як зіткнення, пожежа,
затоплення судна; знання суднових планів дій в надзвичайних ситуаціях для
прийняття заходів при аваріях; знання сигналів, що подаються в аварійних
ситуаціях, і спеціальні обов'язки, закріплені за членами екіпажу в розкладі по
тривогах; знати місця збору членів екіпажу; вміти правильно використовувати
особисте спорядження, що забезпечує безпеку; діяти при виявленні обставин, що
можуть призвести до аварії, включаючи пожежу, зіткнення, надходження води
на судно і його затоплення; діяти за сигналами тривоги; розуміти значення
підготовки та навчань; знати шляхи евакуації, системи внутрішнього суднового
зв'язку та аварійно-попереджувальної сигналізації.
Методичні вказівки практичного заняття для курсантів (студентів)
представлена картою, в якій міститься інструкційний, методичний матеріал,
контрольні питання для самоперевірки, рекомендована навчальна література.
Тому, якщо курсант (студент) пропустив практичне заняття, він може
підготуватися до виконання роботи самостійно в позаурочний час.
 НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНА КАРТА
практичного заняття
Розділ 3. Боротьба екіпажу за живучість судна.
Тема 3.3. Протипожежна безпека на суднах.
Тема 3.4. Конструктивний захист та обладнання суден для забезпечення
протипожежного захисту.
Тема 3.5. Боротьба з пожежами на суднах.
Тема 3.6. Керівництво операціями з боротьби з пожежами.
Практичне заняття. Вимоги ІМО до конструктивного захисту і устаткуванню
суден, щодо забезпечення протипожежного захисту і обладнання суден.
Боротьба з пожежами на суднах. Керівництво операціями по боротьбі з
пожежами.
Час: 8 год.
Місце: ЦПАП: ауд. 104, 201.
Форма організації заняття: тренажерно-практична.
Компетентності які формуються:
- Здатність приймати та реалізовувати обґрунтовані управлінські рішення в
рамках прийнятного ризику.
- Навички здійснення безпечної діяльності (прихильність безпеці).
- Здатність діяти соціально відповідально та свідомо.
- Здатність забезпечити протипожежну безпеку та уміння боротися з
пожежами на суднах.
- Здатність розробляти плани дій під час аварійних ситуацій та схем з
боротьби за живучість судна, а також здійснювати дії у випадку аварійних
ситуацій згідно з цим планом.
- Здатність до проведення навчальних занять та тренінгів на борту судна.

Навчальні та виховні цілі:

- придбання курсантами необхідних знань, вмінь та навичок з питань
боротьби з пожежею на суднах;
- виховання відповідального та усвідомленого відношення щодо виконання
професійних і громадських обов'язків моряка;
- надати курсантам впевненості в своїх діях;
- усунути чуття страху під час боротьби за живучість судна в складної
аварійної обстановці.

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ І РОЗПОДІЛЕННЯ ЧАСУ

Вступна частина заняття -10 хв.
1. Перегляд навчальних відеофільмів за темою: «Протипожежна безпека на
суднах». -80 хв.
2. Норми комплектації суден протипожежним постачанням. -20 хв.
3. Застосування дихальних апаратів на суднах під час пожежі. -20 хв.
4. Комплектація та порядок застосування спорядження пожежного. -40 хв.
5. Будова та порядок використання елементів пожежної магістралі
(пожежні рукави, насоси, крани, генератори піни). -40 хв.
6. Будова та принцип дії переносних вогнегасників різного типу. -20 хв.
7. Гасіння суднових пожеж за допомогою переносних вогнегасників. -20 хв.
8. Розгортання аварійних партій. Розвідка пожежі. Страховка
розвідників. Евакуація постраждалих. -60 хв.
Підведення підсумків заняття -10 хв.

НАВЧАЛЬНО-МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:
- плакати, стенди з розділу 3;
- протипожежне постачання;
- комплексний пожежний тренажер;
- пожежний полігон;
- навчальні відеофільми за темою заняття.

ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ ТА МЕТОДИКА ЙОГО ПРОВЕДЕННЯ.

Вступна частина заняття

Оголошується тема, цільова настанова і план проведення заняття.
Визначається місце заняття у навчальному процесі, називаються теоретичні
питання, які повинні бути засвоєні курсантами при підготовці до практичного
заняття. Група поділяється на підгрупи по 6-8 курсантів, та кожному з них
надається особистий номер. Проводиться інструктаж з охорони праці на
робочому місці. Оголошується форма одягу на практичному занятті – робоча.

В основній частині заняття індивідуальна та колективна (у складі аварійних

груп) практична робота курсантів поєднується з колективним обговоренням
проблем, задач і питань що виникають у процесі навчання.

1. Перегляд навчальних відеофільмів за темою: «Протипожежна безпека на

суднах».
Перегляд відеофільму доцільно проводити в складі повної групи у
супроводженні з коментарями інструктора та подальшим обговоренням і
відповідями на питання в аудиторії , яка має мультимедійне обладнання. Ціль
перегляду, щоб кожний курсант мав уяву про дії аварійних партій та груп в
умовах судна, та був морально готовим для боротьби з пожежею.
2. Норми комплектації суден протипожежним постачанням.

Під час розгляду цього питання, інструктор показує місця зберігання та

ознайомлює курсантів (студентів) з конкретними зразками та особливостями
аварійного постачання, спорядження і матеріалів що мають призначення для
боротьби з пожежею на різних типах суден. А саме:

Комплектація пожежного майна в залежності від типу судна включає

наступне:
• пожежні рукави для води і піни довжиною не менше 10м, але не більше: 15м в
машинних приміщеннях; 20м в інших приміщеннях і на відкритих палубах; 25м
на відкритих палубах, суден з найбільшою шириною більше 30м.
• пожежні стволи комбінованого типу і піно генератори (пінні насадки);
• переносний пінний комплект для машинного приміщення;
• переносні вогнегасники (пінні, СО2 , порошкові), які розміщують на штатних
місцях згідно специфікації побудови судна;
• металеві ящики з піском, які розміщуються в місцях підвищеної
пожежонебезпеки;
• покривала (кошми) з азбестової тканини або з щільної повсті, зберігаються в
спеціальних футлярах;
• комплекти пожежного інструменту (пожежні сокири, ломи та ін.), що
зберігаються на щитах;
• комплекти спорядження пожежного, які зберігаються в спеціальних
приміщеннях;
• переносні електричні димні насоси в комплекті з електричним кабелем і
повітряними рукавами, які зберігаються на штатних місцях;
• газоаналізатори для парів і газів - для суден, що перевозять небезпечні
вантажі;
• вогнегасні речовини - піноутворювачі, порошки, гази;
• міжнародне морське з'єднання, що дозволяє прийняти воду з берега в будь-
якому порту світу.

Все пожежне постачання повинно зберігатися в легкодоступних місцях і

бути постійно готовим до дії. Норми комплектації суден пожежним постачанням
визначаються Регістром і повинні відповідати вимогам міжнародних
нормативних актів.
 Норми постачання суден протипожежним майном
Термін
Найменування постачання службы, Кількість
років
Пожежні рукави 3 За кількістю ріжків
Ручні пожежні стволи:
а) для отримання компактного 10 За кількістю ріжків на відкритих
струменя; палубах, за винятком танкерів.
б) комбіновані; 10 За кількістю ріжків.
в) повітряно - пінні 8 За кількістю ріжків, до яких
передбачений підведення піни
від стаціонарної системи
пенотушения
Переносні повітряно-пінні стволи з 4-8 Визначається за
живленням від водопожарної системи характеристиками судна
(комплекси)
Ручні переносні пінні вогнегасники 5 Не менш п'яти
(ОП)
Ручні переносні вуглекислотні 5 Не менш п'яти
вогнегасники (ОУ)
Вуглекислотні - снігові ємністю 16кг Б/т Визначається за
вуглекислоти характеристиками судна

Напівстаціонарні (ОП) ємністю 45л Б/т Визначається за

характеристиками судна

Стаціонарні (ОП) ємністю 136л Б/т Визначається за

характеристиками судна

Кошма розміром 1.5х2.5м 5 Визначається за

характеристиками судна

Комплекти інструменту 10 Залежно від водотоннажності

судна
К-ти спорядження пожежного з 3-6 За кількістю осіб групи розвідки,
дихальним апаратом але не менше трьох
Переносні дрилі 8 1. шт.
Комплекти переносних димососів 10 1. шт.
Перехідні сполуки міжнародного 8 1. шт.
зразку
Піноутворювач Б/т Визначається за
характеристиками судна

Вогнегасний засіб (пісок) Б/с Визначається за

характеристиками судна

Газоаналізатор 5 1 – 2 комплекти

На танкерах всі деталі протипожежного обладнання повинні виключати

іскроутворення при використанні.
Протипожежне постачання розміщується на аварійних постах, які повинні
розташовуватися вище палуби переділок в різних аварійних зонах. У машинних
приміщеннях пожежний пост повинен перебувати не нижче другого ярусу. На
судні створюють місцеві пожежні пости, комплектація яких залежить від їх
призначення та району розташування.

Контроль за вмістом і перевірка наявності покладається на старшого

помічника, командирів аварійних партій і груп і боцмана. Перевірка
організовується і проводиться не рідше 1-го разу на місяць. В ході перевірки
визначається:
• порядок і укомплектованість палубних і машинних пожежних постів;
• дотримання правил зберігання та готовність до негайного використання
протипожежного майна і спорядження;
• встановлення та вільний доступ до протипожежного майна;
• комплектність і технічний стан протипожежного майна і спорядження
пожежника.
Пожежні рукави, пінні і вуглекислотні установки місцевого призначення
повинні бути постійно приєднані до пожежних кранів, переносних піно-
генераторів або до балонів зі стисненим газом.
Комплекти спорядження пожежного та апарати стиснутого повітря повинні
зберігатися в сухих спеціальних приміщеннях. При зберіганні і розміщенні по
постам необхідно дотримуватися комплектність і рівномірність розподілу майна
та предметів постачання, з метою повного забезпечення однієї аварійної партії.

3. Застосування дихальних апаратів на суднах під час пожежі.

Апарати стисненого повітря (АСП-2) повинні зберігатися на стелажах у

пожежному посту при температурі від 5 до 25 °С. Утримання апаратів
передбачає щотижневу, щомісячну і річну перевірку. Результати останньої
перевірки повинні записуватися в формуляр апарату. Балони повинні бути
оглянутими 1 раз в 5 років.

Опис апарату АСП-2.

Апарат АСП-2 (рис. 1) належить до типу резервуарних апаратів з запасом
стисненого повітря і відкритою схемою дихання (тобто повітря після виходу з
балонів, проходить зміна тиску до тиску навколишнього середовища, надходить
в органи дихання людини, а потім відпрацьоване повітря викидається в
атмосферу або в воду).

Рис. 1. Загальний вид апарата АСП-2

Апарат (рис. 2) складається з двох балонів зі стисненим повітрям 5 і 24, що

з’єднуються в одну ємність за допомогою колектору 20, запірного вентиля 23 з
вмикачем резерву 12, фіксатором вимикача резерву 11, манометра 16, зарядного
штуцера з заглушкою 19, редуктора 22, легеневого автомата 25 (тип I) з шлангом
для подачі повітря 4, загубником, носовим затискачем, легеневим автоматом
(тип II) з лицьовою частиною промислового протигаза 1. Балони з’єднуються
двома хомутами: верхнім 7 і нижнім 9. До верхнього хомута 7 за допомогою
рухомої сережки прикріплені верхні кінці плечових ременів 18. Плечові ремені
забезпечені підкладками і регулювальними пряжками 17. До хомутів кріпляться
амортизатори 8, оберігають людину від безпосереднього дотику з балонами, які
сильно охолоджується при роботі. Нижній хомут 9 має рухливі кронштейни 10,
до яких кріпляться нижні кінці натяжних ременів 15 і поясний ремінь 14 пряжка
яка з швидко розмикається 13. Нижній хомут 9 має запобіжні дуги, що
захищають вузли апарату від пошкодження при роботі в тісних приміщеннях.
Переваги апарату АСП-2 на стислому повітрі:
а) неможливість скупчення вуглекислоти в апаратурі;
б) відсутність небезпеки виникнення гіпоксії (кисневого голодування);
в) можливість застосування апарату під водою;
г) низька вартість експлуатації.

Рис. 2. Будова апарата АСП-2:

1 – лицьова частина промислового протигаза; 2 – легеневий автомат другого
типу; 3 – муфта сполучна; 4 – шланг для подачі повітря; 5 – балон стисненого
повітря; 6 – сережка рухома; 7 – верхній хомут; 8 – амортизатор; 9 – нижній
хомут з дугами; 10 – кронштейн; 11 – фіксатор резерву; 12 – вмикач резерву; 13 –
пряжка яка швидко розтягується; 14 – ремінь поясний; 15 – ремінь натяжний; 16
– манометр; 17 – регулювальна пряжка; 18 – верхній кінець плечового ременя; 19
– зарядний штуцер з заглушкою; 20 – колектор; 21 – запобіжний клапан; 22 –
редуктор; 23 – вентиль; 24 – балон стисненого повітря; 25 – легеневий автомат
першого типу (для занурень).
Тривалість роботи в дихальному апараті
Автономні дихальні апарати забезпечують людині повну свободу
пересування, але треба враховувати, що час роботи обмежений запасом повітря.
Споживання повітря залежить від характеру роботи.
Витрата повітря при роботі в дихальному апараті залежить від:
1. Фізичного стану людини.
2. Роду виконуваної роботи.
3. Умов роботи.
4. Місця роботи.
Середнім значенням витрати повітря при роботі в автономному дихальному
апараті можна вважати значення – 40 л/хв. Однак в залежності від інтенсивності
виконуваної роботи витрата повітря змінюється:
• при стаціонарному положенні (в стані спокою) витрата..... 10–15 л/хв.;
• при виконанні легкої роботи.................................................... 20–30 л/хв.;
• при виконанні роботи середньої тяжкості ............................. 35–50 л/хв.;
• при виконанні рятувальних робіт (важкі роботи).................. 80–100 л/хв.
Всі члени екіпажу, допущені до роботи в дихальному апараті, повинні
вміти розраховувати тривалість роботи в ньому.
Повна тривалість роботи (Тповн) – це проміжок часу, на який розраховано
використання дихального апарату з моменту включення в нього і до повного
спустошення балонів. Цю тривалість розраховують за такою формулою:

Тповн = Q / 40, де
Q – обсяг повітря в балонах (л),
40 – середня швидкість споживання повітря людиною (л/хв.).

Обсяг повітря в балонах розраховується за формулою:

Q = Pбал× Nбал × Vбал, де

Pбал – тиск в балоні, бар;
Nбал – кількість балонів в апараті, шт.;
Vбал – обсяг одного балона, літр.

Повна тривалість роботи дихального апарату складається з безпосередньо

робочого часу tроб і часу роботи на резервному запасі tрезерву:

Tповне = tроб + tрезерву,

 Робочий час (tроб) – це проміжок часу, на який розраховано використання
дихального апарату з моменту включення в нього до спрацьовування
запобіжного сигналу (подачі свистка), хв.
Час роботи на резервному запасі (tрезерву) – це проміжок часу (≈10 хв.), протягом
якого дихальний апарат працює після подачі попереджувального сигналу
(свистка) до повного спустошення балонів, хв.
Відповідно, можна легко розрахувати безпосередньо робочий час
дихального апарату, скориставшись простою формулою:
tроб = (Q/40) – 10.

Приклад. Потрібно розрахувати робочий час для дихального апарату,

що має два балони по 4 літри і тиск 200 кг/см2.

Q = 200 × 2 × 4 = 1600 літрів

tроб = 1600 : 40 – 10 = 30 хвилин.

Члени групи розвідки (аварійної партії) при роботі в дихальних апаратах повинні
контролювати фактичну швидкість витрачання запасу повітря за показниками
манометра.

Підготовка дихального апарату до роботи

Перевірка справності апарату АСП-2 проводиться не рідше ніж один раз на
6 місяців, а також після кожного випадку застосування, перезарядження апарату
і перед його застосуванням.
При цьому перевіряються:
а) тиск повітря в балонах і справність вимикача резерву;
б) герметичність всіх з’єднань, каналізують повітря під тиском;
в) справність редуктора;
г) справність легеневого автомата і лицьових частин.
Крім того, кожен апарат повинен щорічно підлягати частковому
розбиранню з метою профілактичного огляду деталей. Розбирати необхідно
редуктор, запірний вентиль з вмикачем резерву та легеневий автомат. Деталі
необхідно очистити від іржі та солі і окислів, при цьому деталі, що мають
значний знос, замінити.
Перевірка тиску повітря в балонах і справності вмикача резерву на прикладі
апарату АСП-2 (рис. 2) проводиться в наступній послідовності:
Встановивши руків’я вимикача резерву 12 в положення «Р», відкрийте вентиль
апарату 23 до відмови і по манометру 16 перевірте робочий тиск повітря в
балонах 5. Закрийте вентиль 23. Натисканням на кнопку легеневого автомата 2
випустіть повітря з системи апарату. При справному вмикачі резерву манометр
16 повинен показати резервний запас повітря від 3,0 до 4,0 МПа.

Перевірка герметичності системи високого тиску апарату.

Помітивши тиск по манометру, закрийте запірний вентиль і спостерігайте за
стрілкою манометра.
Якщо протягом однієї хвилини тиск, що показується манометром, залишається
незмінним, то апарат герметичний. Якщо тиск за манометром падає, необхідно
знайти місце витоку повітря. Для цього апарат занурте в воду або промажте всі
з’єднання мильною водою. Виявлений витік усуньте заміною прокладок або
підтягуванням відповідного з’єднання.
Якщо перевірка зовнішніх з’єднань не виявила витоку, то, очевидно, є
внутрішній витік через клапан легеневого автомата.

Перевірка апарату АСП-2 перед роботою.

1. Зовнішній огляд.
Перемикач резерву в положенні «Р», заглушка на зарядному штуцері,
приєднання редуктора та манометра, цілісність легеневого автомата, шланг що
подає повітря, система кріплення апарату на працівнику.
2. Перевірка робочого тиску (Загального запасу повітря).
Відкрити запірний клапан до упору, помітити величину тиску за манометром і
знову закрити запірний вентиль. При боротьбі з пожежею працювати в апараті
можна, якщо тиск буде не менше 180 кг/см2.
3. Перевірка апарату на герметичність.
Перевірити за манометром зазначений тиск за шкалою протягом 1 хвилини.
Якщо падіння тиску немає, то апарат герметичний.
4. Визначення тиску резервного запасу повітря і перевірка роботи вимикача
резерву.
Кнопкою на легеневому автоматі стравити тиск з повітряної системи до
припинення травлення повітря. Помітити тиск за шкалою манометра. Він
повинен бути в межах 35–40 кг/см2. Робота вмикача резерву перевіряється
перекладанням рукоятки вимикача резерву в положення «0». При цьому стрілка
манометра повинна дійти до нуля. Після цього рукоятку резерву знову перевести
в початкове положення «Р».
5. Надіти апарат на спину, підігнати ремені, надіти маску до легеневого
автомата.
6. Перевірити маску на герметичність.
Надіти маску на голову і розправити всі складки. Зробити вдих і затримати
дихання на 3–4 секунди, після чого спробувати зробити другий вдих. Якщо
другий вдих неможливий (маска добре прилипає до обличчя), значить,
підсмоктування повітря з атмосфери немає і маска герметична.
7. Перевірити справність роботи легеневого автомата.
Після перевірки маски на герметичність відразу ж відкрити запірний вентиль до
упору і м’яко зробити перший вдих. Подихати в апараті 25–30 с. Якщо повітря
подається в маску тільки на вдиху і якщо при диханні не спостерігається
значного опору на вдиху і видиху, то легеневий автомат справний.
8. Доповідь.
Закрити запірний вентиль, зняти маску і доповісти командиру АП за формою:
 «Тиск в балонах апарату ... кг/см2,
 Тиск резервного запасу ... кг/см2,
 Зауважень до апарату немає (або є),
 Судновий номер ... до роботи в апараті готовий (або не готовий)».
Перевірка будь-яких інших марок автономних дихальних апаратів, що працюють
на стиснутому повітрі, аналогічна розглянутої вище перевірці АСП-2, і
проводиться в такій послідовності:
I. Зовнішній огляд.
II. Перевірка робочого тиску (Загального запасу повітря). Тиск повинен бути не
менше: «Р» розрахункове – 10 %. Необхідно враховувати ту обставину, що у
дихальних апаратів, що мають два балони, подача повітря може здійснюватися
через один загальний або два запірних клапанів (запірні вентилі на кожному
балоні). При перевірці дихального апарату і при включенні в роботу необхідно
не забувати відкривати обидва запірні вентилі.
III. Перевірка апарату на герметичність.
IV. Визначення тиску резервного запасу повітря за включеним звуковим
сигналом. Для цього кнопкою на легеневому автоматі стравлюють тиск з
повітряної системи. Помітити тиск за шкалою манометра, коли почне подаватися
звуковий сигнал (тиск ≈ 45 кг/см2). Звуковий сигнал повинен звучати при падінні
тиску від 45 до 0 кг/см2. Резервного запасу повітря вистачає на 9–10 хв.
V. Одягти апарат.
VI. Перевірити маску на герметичність.
VII. Перевірити справність роботи легеневого автомата.
VIII. Доповідь командиру АП (аварійної партії).
Після команди командира АП «В апарат включився» необхідно при включенні в
апарат виконати перевірки пунктів VI і VII.

Правила роботи в дихальному апараті.

Сучасні дихальні апарати оснащуються універсальними протиударними
масками з панорамним оглядом і переговорним пристроєм, що дозволяє
використовувати для зв’язку радіостанції. Перед входом в аварійну зону
обов’язково перевірити щільність прилягання маски і наявність звукового
сигналу. Якщо апарат не має сигнального пристрою, слід часто перевіряти тиск
повітря і при його зниженні до 3,45 МПа негайно виходити з аварійної зони. При
роботах у крайок палубних вирізів і підйомі по трапах слід пам’ятати про те, що
наявність апарату змінює положення центра ваги людського тіла.

Аварійний дихальний пристрій (АДП) (анг. Emergency Escape Breathing Device

- EEBD) - це пристрій схваленого типу, що забезпечує повітрям або киснем
людину. Він (рис. 3) використовується тільки для виходу з приміщень з
небезпечною атмосферою членів екіпажу і екстреної евакуації пасажирів.
На вантажних суднах АДП має забезпечувати тривалість роботи не менше
10 хвилин.
На хімовозах і газовозах для евакуації всіх осіб, які перебувають на борту
судна, повинні бути аварійні дихальні апарати, що забезпечують захист органів
дихання і зору, з запасом повітря на час не менше 15 хвилин.
АДП не підлягає використанню для входу в порожнечі або в танки з
недостатньою кількістю кисню, при перевантаженні вантажу, для використання
членами аварійної партії по боротьбі з пожежею і виконання водолазних робіт,
для таких випадків повинні використовуватися автономні дихальні апарати,
спеціально призначені для цих цілей.
Короткі інструкції або схеми, які ясно пояснюють їх використання, повинні
бути чітко віддруковані на АДП.

Рис. 3. Аварійно-рятувальний дихальний пристрій

Процедури надягання АДП повинні бути швидкими і легкими, з огляду на

ситуацію, при яких необхідно швидко вийти з небезпечної атмосфери.
Усі судна, в житлових приміщеннях, повинні мати щонайменше два
аварійних дихальних пристрої, в машинних приміщеннях - на кількість
персоналу, зазвичай там зайнятого. Також на суднах повинні бути запасні АДП.
У місцях розташування АДП, а також на них самих розміщується ІМО символ
(рис. 4).

Рис. 4. ІМО символ АДП

На пасажирських суднах щонайменше два аварійних дихальних пристрої
повинні перебувати в кожній головній вертикальній зоні, а на яких перевозять
понад 36 пасажирів, крім цього, в кожній головній вертикальній зоні повинні
знаходитися ще два аварійних дихальних пристрої.
Аварійні дихальні пристрої розташовуються готовими до використання і на
видних місцях, де їх можна взяти легко і швидко в будь-який час у разі пожежі.
Кількість і місцезнаходження аварійних дихальних пристроїв вказуються в
схемі протипожежного захисту.

4. Комплектація та порядок застосування спорядження пожежного.

Комплект індивідуального пожежного спорядження (рис. 5) включає:
захисну каску (а-в), чоботи (або черевики) (г), пожежна сокира (д), сигнальний
вогнестійкий канат (е), ремінь (ж), рукавички (з), ліхтар (і), захисний костюм ,
повітряно-дихальний апарат.

Рис. 5. Спорядження пожежника:

а - в - каски захисні; г - чоботи; д - пожежна сокира; е - вогнестійкий канат;
ж - ремінь (страхувальний пояс); з - рукавички; и - ліхтар
 Каска пожежного повинна мати високу міцність і забезпечувати надійний
захист від ударів.
Черевики і рукавички виготовляють із гуми або іншого рівноцінного
матеріалу, що не проводить електрику.
Верхній одяг повинен гарантувати захист від теплоти і від впливу води,
пари та газів (рис. 6).
Застосовують захисні костюми двох типів.
У першому варіанті тепловідбивний костюм покритий зовні
тепловідбивним матеріалом, відбиває до 90% теплоти випромінювання і створює
для людини ізоляційну оболонку. Дихальний апарат одягають під костюм.
Костюм дозволяє близько підійти до вогню, але не розрахований на
безпосередній вплив полум'я. Для більшої надійності перед пожежним повинен
створюватися водяний захисний екран.
Другий варіант термостійкого костюма виготовлений з багатошарового
скловолокна з тепловідбивними прокладками. Під костюм одягають автономний
дихальний апарат. Правильно підігнаний і надітий костюм створює
повітронепроникне закриття і захищає людину на короткий час від
безпосереднього зіткнення з пожежею при температурі до 810°С.

Рис.6. Пожежний в споряджені.

Ручний ліхтар вибухобезпечного виконання з мінімальним періодом

горіння, має дорівнювати 3 годинам, призначений для використання в
небезпечній атмосфері.
Пожежна сокира з держаком, що забезпечує ізоляцію від високої напруги
використовують для швидкого пробивання отворів, розбивання скла,
відкривання дверей, руйнування палаючих конструкцій та інших цілей.
Спорядження пожежного необхідно правильно зберігати, своєчасно
очищати, ретельно оглядати, а при необхідності ремонтувати або замінювати.

5. Будова та порядок використання елементів пожежної магістралі (пожежні

рукави, насоси, крани, генератори піни).
Водо пожежна система на всіх суднах є основною і призначена для
гасіння пожеж компактними або розпорошеними струменями води від ручних
або лафетних пожежних стволів. Вода з пожежної магістралі може
використовуватися також для систем пінного пожежогасіння і автоматично
наявної спринклерної системи.
Система водяного пожежогасіння (рис. 7) складається з:
- пожежних насосів продуктивністю 25 - 180 м3 / год;
- трубопроводів;
- кінцевих пожежних клапанів;
- пожежних стволів і рукавів з швидкосмикаючими сполучними голівками;
- контрольно - вимірювальних приладів;
- засобів управління.

Рис. 7. Установка водяного пожежогасіння:

1 - головний пожежний насос; 2 - пожежний кран; 3 - комплект шлангів;
4 - спринклер; 5 - аварійний пожежний насос.

Судова система водогасіння обслуговується зазвичай двома і більше

стаціонарними відцентровими насосами, що працюють паралельно або
послідовно. На великих суднах встановлюється також стаціонарний аварійний
пожежний насос, який має привід від дизельного або газотурбінного двигуна з
запасом палива на 15 годин роботи. Продуктивність аварійного насоса повинна
бути не менше 40% загальної продуктивності пожежних насосів і, в будь-якому
випадку, не менше 25 м3/год. (Правило 4 гл. II-2 SOLAS-74). Кількість і
розміщення пожежних кранів повинно бути таким, щоб, принаймні, два струмені
води з різних кранів, одна з яких подається по цільному рукаву, діставали б до
будь-якої частини судна. На танкерах пуск аварійного пожежного насоса
здійснюється як з місця його розташування, так і дистанційно, з відкритої
палуби. Основні стаціонарні насоси розташовуються в машинному відділенні
судна і приводяться в дію від незалежних приводів вручну і дистанційно.
Аварійні насоси розташовують в окремому, ізольованому від МКВ приміщенні.
Ці насоси, забезпечені пристроєм для самовсмоктування, включаються в роботу
при виході з ладу основних насосів. Подача аварійного насоса повинна
забезпечити дію двох суднових пожежних стволів з найбільшим діаметром
сопла.
Пожежним насосом (якщо резервний знаходяться в постійній готовності)
можна подавати забортну воду для зрошення трапів і виходів з машинно-
котельних відділень, заповнення та осушення баластових цистерн і кофердамів,
для миття суднових надбудов і палуб, якірних ланцюгів і клюзів.
Забороняється використання систем пожежогасіння для відсіків, в яких
зберігалися нафтопродукти або залишки будь-яких горючих рідин.
На великих сучасних суднах в якості пожежних встановлюють відцентрові
одноступінчаті насоси з вертикальним розташуванням вала робочого колеса.
При гасінні пожежі на судні може виникнути потреба подати максимальну
кількість стволів. При цьому в будь-яких випадках технічні можливості
суднових засобів подачі не повинні перевищуватися, бо це призведе до падіння
напору в системі, що негативно позначиться на всьому процесі пожежогасіння.
Пожежні крани, шафи для пожежних рукавів та місця пожежних постів
фарбуються в червоний колір з написами і маркуванням про вміст даного поста.
За типом схем магістральних трубопроводів системи водяного
пожежогасіння поділяють на кільцеві, лінійні і лінійно-кільцеві.
Пожежні рукави (рис. 8) призначені для подачі води від пожежного ріжка
через пожежний ствол на осередок пожежі. Вони виготовляються з льняної,
бавовняної або пенькової пряжі, на сучасних суднах встановлюються синтетичні
рукави.
За характеристиками міцності пожежні рукави поділяються на нормальні
(до 12 кг/см2), посилені (до 15 кг/см2) і підвищеної міцності (до 17 кг/см2) і
маркуються вплітанням в тканину, відповідно, однієї, двох або трьох кольорових
ниток. Синтетичні рукави розраховані на тиск 30 кг/см2. Внутрішній діаметр
пожежних рукавів - 51 мм. Довжина пожежних рукавів для палуби складає 20 м,
а для внутрішніх приміщень - 15 м.
 Рис. 8. Комплект пожежного рукава:
1 - рукав; 2 - рукавні з'єднувальні голівки

Рукава на судні складаються в подвійну скатку, що забезпечує їх швидку

підготовку до роботи. Після використання рукави висушують. Якщо рукава не
використовуються, то їх необхідно щомісяця перекочувати, перевіряючи
наявність і стан ущільнювачів гумових кілець в сполучних гайках.
Пожежні рукави - найбільш уразливі елементи системи водогасіння, легко
пошкоджуються при недбалому поводженні з ними і зберіганні. Їх слід ретельно
очищати шляхом миття. Перед укладанням з рукавів треба злити воду і
просушити їх, щоб уникнути появи цвілі і гниття. Періодично в установлені
строки рукава слід оглядати і випробовувати.
Пожежний ствол призначений для формування та подання водяного
струменя в осередок пожежі (рис. 9). На суднах застосовуються стволи,
призначені для створення суцільного або розпиленого струменя, не припиняючи
подачі води в осередок пожежі. Ручні пожежні стволи можуть мати насадки
розмірами 12, 16 і 19 мм і зберігаються в комплекті з рукавами.

Рис. 9. Пожежний ствол:

1 - наконечник; 2 - насадка; 3 - кран; 4 - руків’я ;
5 - корпус; 6 - обплетення; 7 - сполучна голівка

Застосування комбінованих насадок дозволяє отримувати компактний,

розпилений струмінь, а в удосконалених конструкціях пожежних стволів можна
отримати струмінь для пожежогасіння і одночасно водяну завісу для захисту
людини, яка веде боротьбу з пожежею.
Компактний струмінь (рис. 10, а) застосовують для гасіння твердих горючих
речовин, вона ефективно збиває полум'я і відганяє палаючі на поверхні води
нафтопродукти від борта судна.
Розпилений струмінь (рис. 10, б) застосовують для зрошення палуб,
перегородок, борта судна, гасіння палаючих нафтопродуктів.
Компактний (рис. 10, в) і розпорошений (рис. 10, г) струмені з водяним
захистом можуть створювати водяні завіси.

Рис. 10. Форми струменя, що виходить з пожежного ствола:

а) компактний; б) розпорошений;
в), г) відповідно компактний і розпорошений з водяним захистом.

Рекомендації щодо застосування пожежних стволів:

- робота стоячи - зігнути ліву ногу вперед, правою рукою
тримати шланг у сполучної гайки, лівою - ствол в районі
обплетення; регулювання форм струменя - лівою рукою;
- робота з коліна - стати на праве коліно, ліва нога вперед;
правою рукою притиснути шланг до поясу, лікоть лівої руки
уперти в ліве коліно і тримати ствол;
- робота лежачи - висунути ствол вперед, лягти,
розташування рук, як при роботі стоячи.
Тактика гасіння:
- своєчасно визначити ефективну форму струменя;
- створити водяну завісу, якщо це необхідно для захисту від полум'я;
- подавати воду на краю вогнища пожежі, поступово зменшуючи площу
горіння;
- подавати струмінь назустріч поширенню вогню;
- не направляти струмінь води на піну.
На суднах для гасіння пожежі водою застосовуються не тільки пожежні
стволи, а й спеціальні низько швидкісні насадки для створення водяного туману
(рис. 11).
 Рис. 11. Насадки для створення розпорошеної води:
а) насадка довжиною 3,7 метра; б) насадка довжиною 3,0 метра;
в) насадка довжиною 1,2 метра

Насадки представляють трубу, зігнуту під кутом 60° або 90°, на кінці якої
встановлений розпилювач води. На контейнеровозах використовуються
проникаючі насадки в формі брухту, що мають значну міцність, що забезпечує
пробивання металевого корпусу контейнера і проникнення всередину для
гасіння пожежі розпорошеною водою.
Для підтримки пожежного ствола в справному стані необхідно не рідше
одного разу на тиждень перевіряти стан ствола, легкість ходу гайки розпилювача
і коркового крана, справність гайки і наявність гумових прокладок. Незабарвлені
поверхні повинні змазуватися технічним вазеліном.
Рукава в комплекті зі стволом під'єднують до пожежного крана, зберігають
в ящиках з червоним написом «ПК».
Використовувати рукава слід тільки за прямим призначенням.

6. Будова та принцип дії переносних вогнегасників різного типу.

Вогнегасники класифікуються за видом використаної вогнегасної
речовини, об'єму корпусу і способу подачі вогнегасної речовини.
За видом вогнегасної речовини: пінні, газові, порошкові, комбіновані.
За обсягом корпусу: ручні малолітражні з об'ємом корпусу до 5 л;
промислові ручні з об'ємом корпусу від 5 до 10 л (рис. 12); стаціонарні та
пересувні з об'ємом корпусу понад 10 л.
За способом подачі вогнегасної речовини:під тиском газів, що
утворюються в результаті хімічної реакції компонентів заряду; під тиском газів,
що подаються із спеціального балончика, розміщеного в корпусі вогнегасника;
під тиском газів, поміщених в корпус вогнегасника; під власним тиском
вогнегасних засобів.
За видом пускових пристроїв:з вентильним затвором; з запірно-пусковим
пристроєм пістолетного типу; з пуском від постійного джерела тиску.
 Рис. 12. Вогнегасники ручні

Цією класифікацією не вичерпуються всі показники численної групи

вогнегасників, які на теперішній час використовуються на морських суднах.
Постійне вдосконалення конструкції, підвищення таких показників як
надійність, технологічність, уніфікація й ін. веде до створення нових, більш
досконалих конструкцій вогнегасників.
Всі ручні вогнегасники певним чином маркуються. Маркування повинно
містити наступну інформацію:
1) найменування виробника;
2) клас пожежі, для якого призначений вогнегасник;
3) тип і кількість вогнегасної речовини (маса або ємність);
4) інструкція з використання (можливо в формі піктограми);
5) рік виготовлення;
6) температурний діапазон, в якому забезпечена задовільна
робота вогнегасника;
7) випробувальний тиск.
Для позначення вогнегасної здатності застосовується поєднання числа і
букви. Буква відповідає класу пожежі, число позначає відносну ефективність
вогнегасника. Звертаємо увагу на те, що це не пов'язано з розміром пожежі, при
якому можна використовувати даний вогнегасник, - число вказує тільки на те,
наскільки ефективно можна боротися за допомогою цього вогнегасника з
пожежею відповідного класу.
Наприклад, вогнегасник класу 13 «В» здатний згасити модельний осередок
пожежі, що складається з 13 літрів бензину марки А-80, який міститься в ємності
діаметром 720 мм, висотою борту 150 мм. Гасіння починають через 60 секунд
після підпалу.
Загальна будова вогнегасників. Вогнегасник складається з корпусу для
зберігання вогнегасної речовини або компонентів для його отримання, пристрою
підготовки вогнегасної речовини і подачі його на вогнище пожежі, пристрою, що
запобігає від перевищення тиску понад допустимого і від випадкового
спрацьовування, джерела надлишкового тиску (стиснений газ може знаходитися
в корпусі вогнегасника).
Принцип роботи вогнегасників полягає в створенні надлишкового тиску в
корпусі (за винятком зазначених), під дією якого вогнегасна речовина подається
в осередок пожежі. Цей принцип реалізований в різних моделях вогнегасників,
кожна з яких має свої особливості.

Переносні пінні вогнегасники призначені для гасіння пожеж вогнегасною

піною: хімічній (вогнегасники ВХП) або повітряно-механічній (вогнегасник
ВПП).
Хімічну піну одержують з водних розчинів кислот і лугів, повітряно-
механічну утворюють з водних розчинів і піноутворювачів потоками робочого
газу: повітря, азоту або вуглекислого газу. Хімічна піна складається з 80%
вуглекислого газу, 19,7% води і 0,3% піноутворюючої речовини, повітряно-
механічна приблизно з 90% повітря, 9,8% води і 0,2% піноутворювача.
Пінні вогнегасники застосовують для гасіння піною при горінні майже всіх
твердих речовин, а також горючих і деяких легкозаймистих рідин на площі не
більше 1м2. Гасити піною зажеврілі електричні установки та електромережі, що
знаходяться під напругою, не можна, бо вона є провідником електричного
струму. Крім того, пінні вогнегасники не можна застосовувати при гасінні
лужних металів натрію і калію, тому що вони, взаємодіючи з водою, що
знаходиться в піні, виділяють водень, який підсилює горіння, а також при гасінні
спиртів, оскільки вони поглинають воду, розчиняючись в ній, і при попаданні на
них піна швидко руйнується.
З хімічних пінних вогнегасників найбільше застосування отримали
вогнегасники: ВХП-10, ВХПП-10.
Рекомендації щодо застосування пінних вогнегасників (рис. 13): I - зірвати
пломбу; II- прочистити металевою шпилькою сопло 1 впорскування; III-
повернути руків’я 2 навколо осі обертання до упору; IV- перевернути
вогнегасник 4 (використовуючи руків’я 3) голівкою вниз, сильно струснути його
і направити струмінь на вогнище пожежі.
 Рис. 13. Переносний пінний вогнегасник:
I-IV - послідовність дій;
1 - сопло; 2, 3- руків’я ; 4- корпус

Тактика гасіння:
- при гасінні перебувати на безпечній
відстані від вогнища пожежі (не менше 3 м);
- уникати інтенсивного розмахування
вогнегасником;
- направляти струмінь, плавно зрушуючи її
до центру пожежі, піна повинна ковзнути по
палаючій поверхні;
- уникати попадання піни на відкриті
ділянки тіла;
- не допускати розбризкування палаючих рідин.
Вогнегасник хімічний повітряно-пінний ВХПП-10 аналогічний за
конструкцією, але додатково має спеціальну пінну насадку, що нагвинчується на
сопло вогнегасника і забезпечує підсос повітря. За рахунок цього при закінченні
хімічної піни утворюється і повітряно-механічна піна. Крім того, в цьому
вогнегаснику лужна частина заряду збагатила невеликою добавкою
піноутворювач типа ПО-1.
Повітряно-пінні вогнегасники бувають ручні (ВПП-5 і ВПП-10) і
стаціонарні (ВПП-100, ВППУ-250).
Повітряно-пінний вогнегасник ВПП-10 складається з сталевого корпусу, в
якому знаходиться 4-6% водний розчин піноутворювача ПО-1, балончика
високого тиску з вуглекислотою, для виштовхування заряду, кришки із запірно-
пусковим пристроєм, сифонної трубки і розтруба-насадки для отримання
високократної повітряно-механічної піни.
Вогнегасник приводиться в дію натисканням руки на пусковий важіль,
внаслідок чого розривається пломба і шток проколює мембрану балона з
вуглекислотою. Остання, виходячи з балона через дозувальний отвір, створює
тиск в корпусі вогнегасника, під дією якого розчин по сифону надходить через
розпилювач в розтруб, де в результаті перемішування водного розчину
піноутворювача з повітрям утворюється повітряно-механічна піна.
Вогнегасник заповнений двома розчинами, відокремленими один від одного
при його стандартному положенні (вгору голівкою). При перевертанні
вогнегасника розчини змішуються, і починається процес піноутворення,
газоносієм в якому є вуглекислий газ який виділяється. При місткості
вогнегасника близько 9л утворюється 75л піни. Пінні вогнегасники треба
зберігати при температурі не нижче 4,4°С щоб уникнути замерзання піни. При
введенні в дію вогнегасника весь запас піни виходить протягом 20 - 60 секунд,
що вимагає швидких і умілих дій.

Переносні вуглекислотні вогнегасники

Особливістю СО2-вогнегасників є невелика дальність польоту струменя
(0,7-3,5м), що вимагає максимального наближення до вогнища пожежі. Їх
ефективно використовують для гасіння палаючих твердих і рідких речовин, а
також електрообладнання під напругою до 1000 В. При значній силі вітру
використання вогнегасника неефективне, бо шар вуглекислого газу швидко
здувається з палаючої поверхні.
Для приведення в дію вуглекислотного вогнегасника (рис. 14) необхідно
направити сопло 3 на вогнище пожежі і натиснути на важіль запірно-пускового
пристрою 2. Перехід рідкої вуглекислоти у вуглекислий газ супроводжується
різким охолоджуванням, і частина її перетворюється на "сніг" у вигляді
найдрібніших кристалічних частинок (tсн = -72°С). Щоб уникнути обмороження
рук не можна доторкатися до металевого розтруба. Під час переходу
вуглекислоти з рідкого стану в газоподібний відбувається збільшення обсягу в
400-500 разів.

Рис. 14. Переносний СО2-вогнегасник:

1 - ручка для перенесення
вогнегасника; 2 - запірно-пусковий
пристрій; 3 - розтруб; 4 - сифонна трубка; 5
- сталевий балон

Вуглекислотні вогнегасники (ВВ-2,

ВВ-5, ВВ-8) призначені для гасіння
загорянь різних речовин і матеріалів, за
винятком речовин, які можуть горіти без
доступу повітря, загорянь на
електрифікованому транспорті,
електроустановок під напругою до 380 В. Температурний режим зберігання і
застосування вуглекислих вогнегасників від мінус 40°С до плюс 50°С.

Вогнегасники порошкові
Для гасіння невеликих вогнищ загорянь горючих рідин, газів,
електроустановок напругою до 1000 В, металів і їх сплавів використовуються
порошкові вогнегасники ВП-1, ВП-25, ВП-10 (рис. 15).
Розрізняють порошки загального призначення - для гасіння різних видів
пожеж та спеціального призначення - для гасіння тільки горючих металів.
Вогнегасні порошки загального призначення різні за складом, що визначає
специфіку їх застосування:
- бікарбонат натрію - економічний, ефективний для гасіння
палаючих жирів тваринних і рослинних (на камбузі, в витяжках і
вентиляційних трубах);
- бікарбонат калію - дорожче бікарбонату натрію, ефективний
при гасінні палаючого рідкого палива;
- хлорид калію - може застосовуватися спільно з піною на
протеїновій основі, ефективний для гасіння рідкого палива, може
викликати корозію металевих поверхонь;
- фосфат амонію - універсальний вогнегасний засіб, що створює
на поверхні склоподібну плавку речовину – вогнезатримний шар.
Дія вогнегасників заснованих на перериванні реакції горіння практично без
охолодження палаючої поверхні, що при певних умовах може призвести до
повторного займання. Вогнегасник працює в вертикальному положенні і подає
порошок короткими порціями.

Рис. 15. Переносний порошковий

вогнегасник:
І-ІV - послідовність дій; 1 – руків’я ;
2 - пусковий важіль; 3 - чека; 4 - балон з
виштовхним засобом; 5 - важіль
управління розпилювачем.

Характеристики порошкових вогнегасників:

- маса заряду 0,9-13,6 кг;
- дальність польоту струменя 3-9 м;
- тривалість роботи 8-30 сек.
Рекомендації щодо застосування порошкових вогнегасників:
- тримати вогнегасник за руків’я;
- повернути чеку, що блокує пусковий важіль, проколює балон з
виштовхувальною речовиною;
- натисканням на важіль запірно-пускового пристрою подати струмінь
порошку до осередку пожежі.
 Тактика гасіння:
- подавати безперервно або порціями в залежності від класу пожежі,
починаючи з ближнього краю, переміщати струмінь з боку в бік;
- просуватися вперед повільно, уникаючи близького контакту з осередком
пожежі;
- після того, як пожежу ліквідовано, виждати час, щоб уникнути повторного
загоряння;
- гасіння порошками можна поєднувати з водогасінням, а деякі порошки
сумісні з піною.
Вогнегасник порошковий ВП-10 містить в тонкостінному десятилітровому
балоні порошок ПС-1 (вуглекислий натрій з добавками). Подається за
допомогою стиснутого газу (азот, діоксид вуглецю, повітря), що зберігається в
додатковому балончику місткістю 0,7 л під тиском 15МПа. Застосовується для
гасіння загорянь лужних металів (літію, калію, натрію) і магнієвих сплавів.
В інших вогнегасниках цього типу використовуються порошкові склади:
ПСБ (бікарбонат натрію з добавками), ПФ (фосфорно-амонійні солі з
добавками), призначені для гасіння деревини, горючих рідин і
електроустаткуванні, СІ-2 (силікагель з наповнювачем) - для гасіння
нафтопродуктів і пірофорних з'єднань. Вогнегасник самоспрацьовуючий
порошковий (ВСП) - це нове покоління засобів пожежогасіння. Він дозволяє з
високою ефективністю гасити вогнища загоряння без участі людини.
Вогнегасник є герметичною скляною посудиною діаметром 50 мм і довжиною
440 мм, заповнений вогнегасним порошком масою 1 кг. Встановлюється над
місцем можливого загоряння за допомогою металевого утримувача. Спрацьовує
при нагріванні до 100°С (ВСП-1) і, до 200°С (ВСП-2). Захисним об'ємом до 9 м3.
Вогнегасники ВСП призначені для гасіння вогнищ пожеж твердих
матеріалів органічного походження, горючих рідин або плавких твердих тіл,
електроустановок, що знаходяться під напругою до 1000 В.
Переваги ВСП: гасіння пожежі без участі людини, простота монтажу,
відсутність витрат при експлуатації, екологічно чистий, нетоксичний, при
спрацьовуванні не псує устаткування, що захищається, може встановлюватися в
закритих об'ємах з температурним режимом від -50°С до + 50°С.

7. Гасіння суднових пожеж за допомогою переносних вогнегасників.

На даному етапі, підгрупа, під керівництвом викладача та інструктора,
відпрацьовує дії з гасіння невеличких осередків пожеж на пожарному полігоні,
застосовуючи наступні тактичні приклади:
Тактика гасіння ВПП:
• при гасінні необхідно перебувати на безпечній відстані від вогнища пожежі
(не менше 3 м);
• уникати інтенсивного розмахування вогнегасником;
• направляти і плавно зрушувати струмінь піни до центру пожежі;
• піна повинна ковзати по палаючої поверхні;
• уникати потрапляння піни на відкриті ділянки тіла;
• не допускати розбризкування палаючих рідин.
На суднах зазвичай застосовують вогнегасники повітряно-пінні
(ВПП). Вогнегасна ефективність (здатність) вогнегасників ВПП в 2,5 рази
вище, ніж в ВХП.
Вогнегасники повітряно-пінні - це вогнегасники із зарядом водного
розчину, добавок які утворюють піну і спеціальним насадком, в якому за
рахунок ежекції повітря утворюється і формується струмінь повітряної
механічної піни.
Примітка: ежекція - процес змішування двох середовищ, при якому одне
середовище, перебуваючи під тиском, впливає на іншу і, тягнучи за собою,
виштовхує її в необхідному напрямку.
Пряме призначення ВПП полягає в гасінні паливно-мастильних
матеріалів і палива.
Основна перевага вогнегасників ВПП полягає в тривалому часу роботи.
Час роботи вогнегасників ВПП значно більше, ніж у всіх інших типів
вогнегасників, але при цьому вогнегасники ВПП мають всі недоліки водних
вогнегасників.
Повітряно-пінні вогнегасники можна використовувати з початку спалаху.
Гасіння може проходити одночасно з евакуаційними заходами.
При місткості вогнегасника близько 9 літрів утворюється 75 літрів піни.
Експлуатуються вогнегасники повітряно-пінні в інтервалі температур від
+5 до + 50°С (річному), від - 40 до + 50°С (зимовому).
Ефективність повітряно-пінних вогнегасників значно зростає при
використанні плівкоутворюючих піноутворювачів з фтором як
заряду. Перезарядку повітряно-пінних вогнегасників необхідно робити один
раз на рік, але є вогнегасники з терміном перезарядки раз в 5 років.

Правила застосування вогнегасників порошкового типу обмежують при

гасінні матеріалів, в яких процес горіння не супроводжується постійним
доступом повітря (порохи, вибухові речовини).
Вогнегасник приводиться в готовність наступним чином:
• Зривається пломба.
• Висмикується чека.
 • Рукоятка запуску відводиться вгору.
• Натискається важіль пуску.
Вогнегасник повинен працювати в вертикальному положенні. Порошок
повинен впорскуватися у полум'ї швидкими рухами сопла з боку в бік з відстані
близько 2-х метрів. Це дозволяє робити велику хмару з порошку, яке огортає і
гасить всі наявні язики полум'я. На відкритих палубах завжди намагайтеся
гасити вогонь з навітряного боку, тому що вітер буде допомагати порошку
впроваджуватися у полум'я.
Вогнегасний дію порошкових вогнегасників загального призначення
засноване на перериванні ланцюга хімічної реакції горіння практично без
охолодження палаючої поверхні, тому, як тільки вогонь буде погашений,
припиніть розпорошення порошку і зберігайте його запаси для гасіння можливих
повторних загорянь.
Довжина струменя при гасінні повинна бути довжиною 3-4 м. Після
закінчення пожежогасіння натискається ручка і викидається залишок порошку.
Тактика гасіння:
• подавати порошок безперервно або порціями в залежності від класу
пожежі, починаючи з близького краю, водити струмінь з боку в бік;
• просуватися вперед повільно, уникаючи близького контакту з багаттям
пожежі;
• після того як пожежа ліквідована, витримати час, щоб уникнути
повторного загоряння;
• гасіння порошками можна з'єднувати з водотушения, а деякі порошки
спільні з піною (крім гасіння металів).
Вогнегасну дію порошкових вогнегасників спеціального призначення (тип
D - гасіння металів) здійснюється шляхом ізоляції поверхні палаючого
матеріалу від доступу кисню, який утримується в повітрі.
Тривалість роботи переносних порошкових вогнегасників в залежності від
маси заряду до 40сек. Заправка вогнегасників проводиться в установах, що
мають ліцензії на проведення робіт і обладнання для перезарядки.
До переваг ОП можна віднести наступне:
• Універсальність використання.
• Низька вартість у порівнянні з аналогами.
• Компактні розміри і можливість застосування в побутових умовах і
особистому автотранспорті.
До недоліків можна віднести:
• Відсутність охолоджуючого ефекту.
• Значне забруднення поверхні конструкцій і матеріалів при гасінні.
• Зниження видимості.
 • Дрібні частинки можуть злежується і в результаті забивати сопло при
виході. З цієї причини вкрай важливо дотримуватися режиму зберігання і
проводити обов'язкову щорічну перевірку.

8. Розгортання аварійних партій. Страховка розвідників. Розвідка пожежі.

Евакуація постраждалих.
Розгортання аварійних партій.
Чисельний склад аварійної партії - 6-8 чоловік і ділиться на дві групи: група
розвідки пожежі та група пожежогасіння. Група розвідки пожежі спеціалізується
на діях в задимлених приміщеннях, маючи для цього спеціальне спорядження -
спорядження пожежного та повітряно-дихальні апарати.
Розвідка пожежі проводиться з метою:
• пошуку і порятунку людей в палаючих, задимлених і блокованих вогнем
приміщеннях;
• встановити наявність людей в аварійному і суміжних приміщеннях судна;
• визначення необхідності розчищення завалів на маршрутах виведення
людей і шляхи просування пожежних;
• забезпечити евакуацію постраждалих і майна з району пожежі;
• визначення місця, виду і розміру пожежі, напрямків і швидкості
поширення вогню, можливість гасіння пожежі;
• визначити можливі шляхи та напрямки введення сил і засобів боротьби з
вогнем;
• встановити необхідність вирізу отворів в суднових перегородках
(палубах) і визначити місця для цього;
• встановити, чи є в районі вогнища пожежі і на шляхах його можливого
розвитку легкозаймисті речовини, балони та інші ємності із стисненими газами,
електроустановки під напругою;
• стан протипожежних конструкцій і суднових пристроїв, здатних
стримувати поширення горіння (закриті двері в перегородках і суднових
приміщеннях, де немає людей, закриття вентиляційних каналів тощо);
• визначення стану суднових засобів пожежогасіння, перегородок між
відсіками;
• гасіння пожеж та осередків тління в задимленій зоні;
• оцінки обстановки в аварійних приміщеннях після гасіння пожежі
об'ємним способом.

Основні завдання групи пожежогасіння:

- виконання первинних обов'язків по боротьбі з пожежею згідно судновому
розкладом (підготовка до дії засобів і систем пожежогасіння);
 - з метою економії часу група пожежогасіння не повинна мати обов'язків по
герметизації приміщень за сигналом тривоги;
- страхування групи розвідки пожежі (при необхідності);
- локалізація пожежі шляхом озброєння рубежів оборони на палубах і
перегородках за вказівкою командира аварійної партії;
- гасіння вогнищ пожежі шляхом прямої і непрямої атак;
- дії в слабо задимлених приміщеннях (розвідка обстановки, винесення
постраждалих із задимленої зони, гасіння вогнищ пожежі, охолодження
суднових конструкцій);
- вентилювання приміщень, прибирання в них і видалення палаючих
матеріалів;
- контроль над приміщеннями, в яких велася боротьба з пожежею і за
суміжними приміщеннями;
- видалення води, що скупчується при пожежогасінні.
Розгортання - один з найважливіших етапів пожежогасіння. Воно полягає в
організованому введенні в дію необхідних сил і засобів.
У всіх випадках аварійна партія одночасно з розвідкою пожежі здійснює
підготовку до бойового розгортання:
• перевіряє роботу пожежних насосів;
• прокладає пожежні лінії до місця пожежі, підносить вогнегасники і
пожежні інструменти.
Гасіння пожежі починається негайно після його виявлення. Успіх гасіння
пожежі багато в чому залежить від своєчасності введення в дію першого
пожежного ствола.
При гасінні пожежі кожен член аварійної партії зобов'язаний:
• беззаперечно, точно і швидко виконувати команди і накази начальників;
• без дозволу начальника аварійної партії не залишати свого місця на
пожежі;
• для швидкого використання вигідних умов при змінах в обстановці
пожежі, якщо немає часу і можливості доповісти начальнику аварійної партії про
такий стан, для отримання нового наказу, діяти швидко і самостійно,
використовуючи вигідні умови;
• допомагати членам команди, які беруть участь в гасінні пожежі;
• в разі виявлення небезпеки, що загрожує іншим пожежникам, попередити
їх про це, а при необхідності вжити заходів щодо їх порятунку;
• надавати першу допомогу постраждалим при пораненнях, опіках або
отруєннях;
• при виконанні бойового завдання дотримуватися правил техніки безпеки.
 Страховка розвідників
У розвідку всередину аварійного приміщення слід спрямовувати не менше
двох осіб одночасно. Страхувальник повинен бути в будь-який момент готовим
до того, що буде потрібно негайно надавати допомогу розвідникам.
Розвідники повинні контролювати один одного. Один - два пожежники
повинні виконувати роль страхувальників.
Розташовуючись біля входу в аварійне приміщення, страхувальники,
одягнені в костюми пожежного з дихальними апаратами в положенні
«напоготові», підтримують зв'язок з розвідниками, контролюють час їх роботи в
дихальних апаратах і знаходяться в готовності до надання їм допомоги.
Командир відділення розвідки перед включенням в дихальні апарати запитує про
самопочуття розвідників, перевіряє готовність апаратів до роботи і встановлює
час перебування в задимленому відсіку, про що оголошує розвідникам і страхує.
Головний страхувальний трос - це спеціальний трос, який використовується
у вигляді головної ведучої зв'язку між пунктом управління і місцем проведення
операції (L = 30 м).
Персональний страхувальний трос - це спеціальний трос, який одним
кінцем міцно закріплений до поясу розвідника, а другим кінцем приєднується до
головного страхувального тросу і дозволяє людині пересуватися уздовж
головного троса і здійснювати пошук в стороні на відстані довжини цього
персонального троса (L ≈ 2 м).
Дозвіл на використання вогнестійкого страхувального тросу дає керівник
гасіння пожежі або старший помічник капітана. Небажано використовувати
такий трос при проведенні розвідки в захаращених приміщеннях, що мають
безліч виступаючих фрагментів конструкцій, за які трос може зачепитися. Цей
трос найкраще використовувати в приміщеннях, вхід в який розташований з
верхньої палуби.
У стандартних ситуаціях порядок бойового проходження групи розвідки
пожежі повинен бути наступним:
1. Командир групи розвідки пожежі (перший розвідник) карабін свого поясу
з'єднує з огоном свого рятувального троса;
2. Зв'язковий (другий розвідник) карабін свого пояса з'єднує з рятувальним
тросом командира групи розвідки пожежі, (його карабін вільно ковзає по тросу);
3. страхує (третій розвідник) знаходиться в незадимленої зоні на прийомі
«сигналів» і страховці, маючи ізолюючий дихальний апарат в положенні
«напоготові».
Розвідники за допомогою страхувального тросу підтримують зв'язок зі
страхувальником, що знаходяться на посту безпеки, використовуючи наступні
умовні сигнали:
 Умовні сигнали від розвідника до страхувальника:
• смикнути один раз: «Відчуваю себе добре!»;
• смикнути два рази: «Подати в рукав воду!», «Перекрити воду!»;
• смикнути три рази: «Виходжу, вибирайте трос!»;
• смикнути чотири рази: «Вибирайте негайно!»;
• часте сіпання більш ніж чотири рази: «Самостійно вийти не можу!».
Умовні сигнали від страхувальника до розвідника:
• смикнути один раз; "Як почуваєшся?";
• смикнути три рази: «Виходь!»;
• повторення сигналу «Виходь!»: «Виходь негайно!».

Примітка. Замість страхувального троса, при переміщенні пожежних в умовах

задимлення, можна використовувати пожежний рукав або прийом «ближнього
контакту» (стосуватися рукою розвідника, який йде попереду)

Вогнестійкий страхувальний трос може використовуватися в іншому

варіанті. Кращий спосіб застосування запобіжного троса, це використання його в
якості орієнтира для повернення розвідників із задимлених приміщень або для
пошуку розвідників, які потребують допомоги. Для цього один з кінців троса,
намотаного на котушку або складеного в спеціальному чохлі, кріпиться до
найближчої до виходу з приміщення конструкції. Потім ведучий розмотує трос в
міру просування розвідників по маршруту.
Розвідники також можуть використовувати рятувальний трос, як що
необхідно рятуватися через вікно або інші отвори.

Розвідка пожежі.
Підготовка розвідки пожежі.
За сигналом пожежної тривоги, група розвідки не бере участі в герметизації
приміщень і локалізації вогнища на початковому етапі, а надягає спорядження
пожежного, прибуває на пост безпеки, перевіряє апарати, доповідає про
готовність до роботи.
Підготовку особового складу груп розвідки пожежі виробляють під
контролем командира аварійної партії. Командир аварійної партії повинен
особисто проконтролювати правильність включення розвідників в дихальні
апарати, перевірити справність засобів зв'язку (радіостанцій), а також
переконатися в тому, що розвідники засвоїли поставлену перед ними задачу.
 Рекомендується, щоб розвідники брали з собою ручні вогнегасники, щоб
ліквідувати невеликі осередки займання або йшли на розвідку, якщо є
можливість, з пожежним рукавом.
Перед початком розвідки в приміщеннях з електроустановками високої
напруги і небезпечних у відношенні вибуху або отруєння слід
проконсультуватися з технічним персоналом, по можливості за допомогою
технічного персоналу відключити установки і застосовувати протигази або
захисні пристосування.
З метою безпеки проведення розвідки необхідно:
• мати при собі прилади освітлення, засоби зв`язку і ізолюючі протигази;
• на вході в задимлене приміщення виставляти пост безпеки і мати з ним
постійний зв'язок;
• запам'ятовувати пройдений шлях;
• обережно відчиняти двері, використовуючи її полотнище для захисту від
можливих викидів полум'я і нагрітих газів;
• не входить з відкритим вогнем у приміщення, в яких передбачається
наявність вибухових речовин, легкозаймистих рідин, горючих газів;
• входити в приміщення, обладнані електричними установками високої
напруги, тільки прийнявши всі запобіжні заходи, встановлені для цих приміщень
і з урахуванням вказівок технічного персоналу, що обслуговує ці помешкання.
Необхідно строго контролювати час перебування розвідників в ізолюючому
спорядженні, не допускаючи перевищення граничного часу, встановленого для
апаратів даного типу.
Однією з головних труднощів, що працюють в дихальних апаратах, у
багатьох випадках є погана видимість в задимлених приміщеннях. Через це
багато завдань, які при денному світлі не уявляють труднощі, ускладняються і
відбирають багато часу. Велика частина уваги працюючих в апаратах
відволікається на пошуки маршруту, обстеження і прийняття запобіжних
заходів.
Проведення розвідки пожежі.
Розвідка пожежі повинна проводитися оперативно і енергійно. Зазвичай
особовий склад групи розвідки аварійної партії не тільки виявляє місце вогнища
пожежі, а й бере активну участь у його локалізації та його придушенні.
Розвідку пожежі проводять одна або кілька груп, за наказом капітана судна.
Старший помічник капітана повинен визначити маршрут групи розвідки, а
командир аварійної партії - проінструктувати розвідників по заходам безпеки.
При проведенні розвідки пожежі в машинному відділенні загальне
керівництво діями аварійної партії покладається на старшого механіка.
 Керує розвідкою командир аварійної партії. До групи розвідки призначають,
щонайменше, двох розвідників і одного - двох страхувальників. Кожен учасник
групи розвідки повинен бути оснащений повним комплектом спорядження
пожежного та знати правила користування дихальним апаратом.
Якщо немає необхідності або можливості направити групу розвідки в
приміщення, то група бере участь в боротьбі з пожежею разом з іншими членами
аварійної партії, знявши апарати і залишивши їх на посаді безпеки.
Якщо прийнято рішення направити групу для розвідки, то керівник
зобов'язаний через капітана судна викликати на пост безпеки і перевірити
готовність до роботи страхувальника групи.
При проведенні розвідки:
1. Не можна залишити в приміщенні будь-кого з членів групи розвідки
одного.
3. Страховка в групі розвідки повинна здійснюватися під час руху групи
постійно. Не можна розходитися в різні боки навіть при гарній видимості.
4. У першому ж задимленому приміщенні перевіритися на підсос диму в
систему дихального апарату і доповісти. Після відповіді командира аварійної
партії продовжити роботу.
5. Негайно припинити роботу і організовано всім вийти з приміщення в
наступних випадках:
• якщо виявлений підсос диму під маску;
• досягнуто критичний тиск в апарату;
• неправильна робота повітряно-дихального апарату;
• погане самопочуття або паніка одного з членів групи розвідки;
• втрачені всі види зв'язку з керівником робіт.
Існує кілька основних запобіжних заходів, які слід неухильно
дотримуватися при проведенні розвідки пожежі.

Рух групи розвідки пожежі по задимленим / палаючим приміщенням.

При вході в задимлене або палаюче приміщення слід відкривати двері і
люки дуже обережно, використовуючи їх площину для захисту від можливих
викидів полум'я або нагрітих парів і тільки після підготовки до негайного
застосування засобів гасіння пожежі - пожежних стволів, з яких йде вода,
повітряно-пінних стволів , з яких викидається піна.
При просуванні по задимленим приміщенням підтримувати зв'язок з постом
безпеки голосом або за допомогою рятувальної тросу. Один кінець мотузки
знаходиться у який очолює групу розвідки, а другий кінець - в руках командира
або бійця (страхувальника), що залишився біля входу.
 Просуватися уздовж стін і вікон, запам'ятовуючи пройдений шлях,
орієнтуючись по найбільш характерним предметам і конструктивним елементам
(рис.16).
Пересуваючись по палаючому і задимленому приміщенню розвідники
повинні забезпечувати шляхи повернення, не торкатися оголених електричних
кабелів, розподільних щитів та іншого електрообладнання, яке може виявитися
під напругою. Слід уникати дотику до розпеченими металевими частинами і
предметами.
Необхідно перебувати, по можливості, в стороні від потоків повітря і
пам'ятати, що в нижній частині аварійного приміщення менше диму, краще
видимість і нижча температура повітря.
Пересуватися в задимленому приміщенні необхідно обов'язково нагнувшись
або поповзом, так як нагріте повітря прагне піднятися у верхню частину
приміщення. У разі горіння в перекритті рекомендується просуватися на повний
зріст.
При проведенні розвідки слід рухатися з максимальною обережністю,
приставними кроками, обмацуючи палубу перед собою ногою і перевіряючи
простір перед собою рухом напівзігнутої руки (від рівня коліна до рівня голови).

Рис.16. План руху розвідників під час огляду приміщення

Спускаючись по трапах краще просуватися спиною вперед, тому що це

захистить обличчя від жару і дасть додаткову можливість триматися за сходинки
руками, запобігаючи падінню. Існує також варіант спуску по трапу, в сидячому
положенні з головою, сильно відкинутою назад до сходів.
Після розвідки пожежі або одночасно з нею група пожежогасіння за наказом
командира аварійної партії або його заступника виконують свої обов'язки по
локалізації пожежі, і його гасіння згідно зі своїми обов'язками.

Тактика рятування та евакуації постраждалих.

Одна з основних завдань групи розвідки - пошук і порятунок людей, що
знаходяться в аварійних і відрізаних вогнем приміщеннях.
При наявності відомостей або припущень, що в нижніх приміщеннях судна
є люди, склад спрямованої туди розвідки повинен бути збільшений чисельне і
оснащений технічно для надання швидкої допомоги людям і їх евакуації.
Кожен член екіпажу, що працює на пожежі, зобов'язаний негайно надавати
допомогу людям, які перебувають у небезпеці, вважаючи це своїм
першочерговим завданням.
Особливу небезпеку для життя людей на пожежах представляє вплив на їх
організм димових газів, що містять токсичні продукти горіння і розкладання
різних речовин і матеріалів.
Небезпечно для життя людей також вплив високої температури нагрітих
газів і продуктів горіння не тільки в палаючому, але і суміжних з палаючим
приміщеннях куди переміщуються конвективні потоки продуктів горіння і
нагрітого повітря.
Ще більшої небезпеки зазнають люди при безпосередньому впливі полум'я,
коли вогнем обрізані шляху порятунку.
Рятування людей керівник гасіння пожежі (КГП) зобов'язаний організувати
негайно, використовуючи для цього наявні сили і засоби, поєднуючи це з
керівництвом гасіння пожежі.
Якщо безпосередньої загрози безпеці для людей немає, керівник гасіння
пожежі повинен розглянути питання про доцільність їх переміщення в найбільш
безпечні місця судна або на берег.
Евакуацію людей в цих випадках керівник гасіння пожежі доручає
організувати одному зі своїх помічників, виділивши в його розпорядження
необхідні для цього сили і засоби.
Рятувальники повинні пройти спеціальну підготовку, в тому числі навчання
прийомам першої долікарської допомоги, так як від швидкості і правильності їх
дій залежить життя потерпілих.
Для порятунку людей в першу чергу вибирають найкоротший і найбільш
безпечні шляхи, так як це не тільки прискорює роботу, але і дає можливість
швидше приступити до гасіння пожежі.
 Евакуація і рятування людей виробляється за основними шляхами виходу з
суднових приміщень, а якщо їх використання неможливе або утруднене, - по
запасним і аварійним. В необхідних випадках шляхи виходу людей повинні бути
захищені, а в темну пору - освітлені.
Рятування людей на пожежі, як правило, проводиться з одночасним
розгортанням сил і засобів гасіння пожежі. Якщо наявних сил і засобів
недостатньо для одночасного проведення робіт з порятунку людей і гасіння
пожежі, для порятунку людей використовується весь особовий склад учасників
пожежогасіння.
Порядок і способи рятування людей визначає керівник гасіння пожежі та
особи, які проводять рятувальні роботи, в залежності від обстановки і стану
людей, яким необхідно надати допомогу. Всі роботи з порятунку повинні
проводитися швидко і обережно, щоб не завдати додаткової шкоди
постраждалим людям.
Перед тим як направити в задимлені приміщення рятувальників, необхідно
забезпечити їх максимально докладної і конкретною інформацією щодо
наступних аспектів:
• скільки людей знаходиться в зоні пожежі або в задимленому приміщенні;
• які найбільш раціональні шляхи переміщення по обстежуваному
приміщенню;
• який характер пожежі та чи існує ймовірність виникнення додаткової
небезпеки (наприклад, наявність палубних отворів).
Розвідники просуваються в задимленому приміщенню колоною по одному,
на відстані витягнутої руки один від одного. Пошук і рятування слід проводити
системно, обстежуючи одне приміщення за іншим, оглядаючи всі можливі місця,
в яких може перебувати захоплена пожежею людина, використовуючи сталевий
страхувальний трос.
Евакуювати постраждалих можна різними способами, в залежності від
стану потерпілого і навколишнього оточення.
Основними способами евакуації людей є:
• самостійний вихід із зазначенням безпечних напрямків евакуації (основні
і запасні виходи і т. д.);
• рішення, про евакуацію під наглядом виділених для забезпечення
порятунку членів екіпажу, коли шляхи відходу задимлені або стан осіб що
рятують викликає сумнів в можливості їх самостійного виходу;
• винос потерпілого на собі або волочіння його за собою з використанням
одягу;
• винос потерпілого на ковдрі чи іншому підручному матеріалі;
• винос потерпілого на руках (двоє рятувальників);
 • винос потерпілого на імпровізованих ношах, споруджених з підручних
матеріалів (труб, дощок, мотузок і т. д.);
• винос потерпілого на спеціальних ношах двома (або більше)
рятувальниками.
Рятувальник, який виявив потерпілого, зобов'язаний:
- оцінити стан потерпілого;
- забезпечити надходження повітря в його легені;
- якщо потерпілий дихає, але неможливо приступити до його огляду,
звільнити потерпілого від завалів;
- оглянути потерпілого, визначити пошкодження;
- оцінивши стан потерпілого, приступити до надання першої медичної
допомоги;
- якщо потерпілий не дихає, одягнути на потерпілого маску аварійного
дихального пристрою і негайно приступити до реабілітації (штучне дихання і
непрямий масаж серця);
- постаратися швидко евакуювати постраждалого.

Підведення підсумків заняття

Наприкінці заняття проводиться підсумковий розбір практичних дій

курсантів, також оголошується успішність виконання ними конкретних завдань
у складі підгруп. Визначаються суттєві недоліки і досягнення, та оголошуються
бали оцінювання практичних дій кожному курсантові. Майно та приладдя, що
було застосовано на заняттях, приводиться у вихідне положення.

Контрольні питання для самоперевірки

1. З яких елементів складається устаткування суднових систем водяного

пожежогасіння? Дайте їм коротку характеристику.
2. Які норми постачання суден протипожежним майном згідно з керівним
документом?
3. Перелічите майно, що входить до складу індивідуального спорядження
протипожежного та його характеристики.
4. Яка будова і загальні правила експлуатації апарату на стисненому повітрі?
5. Доведіть основні правила роботи в дихальному апараті.
6. Яка класифікація, маркування та загальна будова переносних вогнегасників?
7. Які основні методи гасіння знайшли застосування в практиці боротьби з
пожежами на суднах та їх суть?
8. Який порядок дій екіпажу повинен бути при пожежі на судні?
9. Які дії аварійної партії запобігають поширенню вогню і забезпечують його
ліквідацію?
10.Вкажіть, які особливості боротьби з пожежею в трюмах?
11.Вкажіть, які особливості боротьби з пожежею у вантажних танках?
12.Вкажіть, які особливості боротьби з пожежею в машинних відділеннях?
13.Вкажіть, які особливості боротьби з пожежею в житлових і службових
приміщеннях?
14.Вкажіть, які особливості боротьби з пожежею на відкритих палубах і в
надбудові?
15.Вкажіть, які особливості боротьби з пожежею електроустаткування і
радіоустаткування?
16.Вкажіть, які особливості боротьби з пожежею вибухопожежонебезпечних
вантажів?
17.Вкажіть, які особливості боротьби з пожежею в контейнерах?
18.Вкажіть, які особливості боротьби з пожежею на камбузі, малярних і
шкіперських коморах?
19.Як на судні повинна здійснюватися розвідка пожежі?
20.Яка організація порятунку людей та евакуації потерпілих повинна бути на
судні?
21.Яка організація зв'язку передбачена при пожежі на судні?
22.Чим обмежується застосування води при гасінні пожежі на судні?

Рекомендована література для самостійної підготовки

1. Безпека та охорона на морі: навчальний посібник /М.О.Колегаєв,

Д.Г.Парменова, М.А.Мамкічев, Г.В.Ніколаєва, О.М.Розлуцький, Г.Г.Роман,
А.П.Сваричевська, Д.Д.Осадчук. За редакцією професора М.О.Колегаєва. –
Одеса: Національний університет «Одеська морська академія»; Фенікс, 2020. –
832 с.
2. Басанець М.Г., Колегаєв М.О., Ляшенко А.Б. Технічні засоби і організація
протипожежного захисту суден: навчальний посібник. -Одеса: -ОНМУ, ОНМА,
2011. -368 с.
3. Настанова з боротьби за живучість суден (Manual on emergency plans in ships).- C-
Пб.: ЗАО ЦНИИМФ, 2004. -379с.
 Навчальне видання

БОРОТЬБА З ПОЖЕЖАМИ НА СУДНАХ. КЕРІВНИЦТВО

ОПЕРАЦІЯМИ ПО БОРОТЬБІ З ПОЖЕЖАМИ.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З ДИСЦИПЛІНИ

«БЕЗПЕКА ТА ОХОРОНА НА МОРІ»

Укладачі:

Розлуцький Олександр Миколайович

Мамкічев Микола Анатолійович

Підписано до друку 18.02.2020.

Формат 6084/16. 1,31 обл.-друк. арк.
Тираж ___ прим. Зам. №

НУ «ОМА», центр «Видавінформ»

65029, м. Одеса, Дідріхсона, 8, корп. 7
Свідоцтво ДК №1292 від 20.03.2003
Тел./факс:(0482)34-14-12
publish@ma/odessa.ua