УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ

XIX Всеукраїнський конкурс учнівських робіт

«Історія і уроки Голокосту» ім. І. Б. Медвинського

робота на тему:
«ГОЛОКОСТ ТА ГОЛОДОМОРИ ХХ СТОЛІТТЯ
(НА ПРИКЛАДІ ХАРКІВЩИНІ)»

Роботу виконала:
Буйнова Анна,
учениця групи ОКВ ЕОМ – 21
ДНЗ «Харківський регіональний центр
професійної освіти поліграфічних
медіатехнологій та машинобудування»
Науковий керівник:
Лупіка Тетяна Олександрівна,
викладач суспільно-гуманітарних дисциплін
+380993274921, lav.rv.foto@gmail.com

Харків
2019
ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІЖДЕННЯ
1.1. Історіографія …………………………………………………………………6
1.2. Джерельна база роботи …………………………………………………….10
РОЗДІЛ 2. ГОЛОКОСТ НА ХАРКІВЩИНІ
2.1. Причини Голокосту ………………………………………………………...12
2.2. Перебіг подій, пов’язаних з Голокостом …………………………………15
2.3. Наслідки Голокосту ………………………………………………………..21
РОЗДІЛ 3. ГЕНОЦИДИ ХХ СТОЛІТТЯ НА ХАРКІВЩИНІ
3.1. Голодомор 1921 – 1923 рр. .………………………………………………..25
3.2. Голодомор 1932 – 1933 рр. ………………………………………………..28
3.3. Голодомор 1946 – 1947 рр. ………………………………………………...32
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………..36
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ………………………………………..38
ДОДАТКИ
ДОДАТОК 1………………………………………………………………..…….40
ДОДАТОК 2…………………………………………………………………..….41
ДОДАТОК 3……………………………………………………………….…….42

2
 ВСТУП

Найстрашнішими жахіттями, що пережила Україна у ХХ ст. були не лише

світові війни, але й Голокост та Голодомори. Хроніка Голокосту та Голодоморів – це
жах і трагічне повсякдення пам’яті, яку слід примножувати та берегти. В темі
«Голокост та інші геноциди ХХ століття» є багато «білих» плям, про які складно
говорити, бо довгий час саме ці злочини людства замовчувалися владою. А
регіональна історія трагічн6их наслідків Голокосту та Голодоморів є
малодослідженою взагалі.
На сучасному етапі історичного розвитку актуальність обраної теми
зумовлена відсутністю комплексного дослідження проблем Голокосту та
Голодоморів на Харківщини. Та все ж, попри масштабність наслідків як Голокосту,
так і Голодоморів, відчувається брак колективної пам’яті про ці трагічні сторінки
історії, що зумовлюють і малодослідженість цієї теми саме на регіональному рівні.
27 січня відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту,
встановлений Генеральною Асамблеєю ООН у 2005 році. Дата 27 січня була обрана
не випадково – саме в цей день у 1945 р. були звільнені в'язні концентраційного
табору і табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі. Україна на державному рівні
вшановує жертв трагедії з 2012 року.
День пам'яті жертв голодоморів – щорічний національний пам'ятний день в
Україні, що припадає на четверту суботу листопада. Традиційно в цей день
громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з
зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів. Запроваджений згідно з
указом Президента України Леоніда Кучми № 797/2004 від 15 липня 2004 р.
встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій».
Мета роботи: проаналізувати Голокост як один із кривавих злочинів
нацистського «нового порядку»; дати характеристику геноцидам ХХ ст., що
проявилися в Голодоморах.
Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
 з’ясувати ступінь вивченості теми в історіографії,

3
  визначити джерельну базу дослідження,
 дослідити передумови, хід та наслідки Голокосту на Харківщині,
 висвітлити історію трьох Голодоморів на території Харківщини,
 сформулювати висновки, які є узагальненням теми в цілому.
Об’єктом дослідження є Голокост та Голодомори як суспільно-політичні явища.
Предмет дослідження є висвітлення причин, перебігу та наслідків
Голокосту та Голодоморів на Харківщині.
Хронологічні рамки дослідження: Голокост: 1941 – 1945 рр.,
Голодомори: 1921 – 1923 рр., 1932 – 1933 рр., 1946 – 1947 рр.
Територіальні межі роботи охоплюють територію Харківської області.
При написанні роботи були використані наступні методи дослідження:
 загальнонаукові – такі, як метод аналізу, синтезу, статистичний, метод
усної історії, і метод логічного узагальнення,
 спеціальні історичні методи – історико-системний, порівняльно-
історичний, проблемно-хронологічний, ретроспективний метод тощо.
Основними методологічними принципами дослідження є історизм,
об’єктивність, системність підходу при вивченні основних передумов, перебігу та
наслідків Голокосту та Голодоморів, а також комплексність критичного аналізу джерел.
Структура роботи відповідає цілям і завданням дослідження.
Робота побудована за хронологічним принципом і складається зі вступу,
трьох розділів, висновків, списку джерел і літератури та додатків. Загальний
обсяг роботи 35 сторінок, з них 20 сторінок основного тексту.
Наукова новизна полягає у тому, що на основі детального розгляду джерел
та літератури була зроблена спроба висвітлити не лише історію Голокосту та
Голодоморів на Харківщині, але й зробити порівняльний аналіз цих подій.
Практичне значення дослідження: можливість використання роботи для
створення презентацій, написання творчих та самостійних робіт, рефератів,
складання кросвордів тощо. Робота покликана підвищити інформаційну
грамотність з історичної проблематики Голокосту та інших геноцидів ХХ ст.

4
 РОЗДІЛ 1.
ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Історіографія
Геноциди єврейського і українського народів – одні із найстрашніших
подій минулого століття. Цим подіям присвячено багато різних історичних
досліджень, але тема геноцидів на території Харківщині малодосліджена.
Тема роботи: «Голокост та інші геноциди ХХ століття (на прикладі
Харківщини)» включає в себе історію Голокосту на Харківщині та геноциди
ХХ ст. (на прикладі Харківщини), а саме: Голодомори 1921 – 1923 рр.,
1932 – 1933 рр., 1946 – 1947 рр. в Харкові. Доречно розглянути спочатку
питання вивчення історії Голокосту, а далі – українських Голодоморів.
Після Другої світової війни в радянському просторі в текстах
офіціальних документів згадок про розстріляних нацистами євреїв не було.
Замінялося все, що пов’язано з геноцидом та євреями, наприклад, «населения
центральных улиц» в Акті Харківської міськради, «мирных советских
граждан» в матеріалах судового процесу. А також «особый порядок» доступу
к фондам партійного архіву, який розкриває заздалегідь продуманий,
цілеспрямований механізм нацистського винищення євреїв.1
Використану літературу про Голокост на Харківщині можна умовно
поділити по хронології.
Скоробогатов А. – автор видання «Харків у часи німецької окупації
(1941 – 1943 рр.)» (2004)2, в якому на широкій базі недосліджених раніше
архівних документах вперше розкрито підвоєнну долю міста Харкова,
окупованого вермахтом, а також він є автором статті «Підокупаційні будні
Харкова» (2004).3 Стаття присвячена деяким аспектам життя в роки німецької
1
Ляховицкий Ю. Попранная мезуза (Книга Дробицкого Яра): Свидетельства, факты,
документы о нацист. геноцид евр. населения Харькова в период оккупации. 1941 — 1943.
Вып. 1. — Х.:Основа, 1991.  С. 6.
2
Скоробогатов А. Харків у часи німецької окупації (1941 — 1943 рр.). — Х.: Прапор, 2004.
3
Скоробогатов А. Підокупаційні будні Харкова // Вісник Харк. держ. ун-ту. №633. Історія.
Вип. 36. —Х.: НМЦ «СД», 2004.
5
окупації 1941 – 1943 рр. населення Харкова, найбільшого міста СРСР,
захопленого вермахтом. Поряд з аналізом структури і політики окупаційних
органів влади, українського громадянського управління, співвідношення
різних політичних сил, діяльності православної церкви в місті, в ній
приділено увагу матеріальним умовам життя населення, функціонування
соціально-культурної сфери.
Радченко Ю. – автор статей «Нацистская оккупация и Холокост в
Харькове. Воспоминания Киры Солонинкиной» (2010) 4 та «Знищення
харківських євреїв органами ГФП та СД в роки Другої світової війни»
(2010)5. У першій публікації читачеві пропонуються рукописні спогади і
уривки з усного інтерв’ю з К. М. Солонінкіною, яка пережила нацистську
окупацію і Голокост в Харкові. В другій – про участь ГФП та СД у процесі
знищення харківських євреїв в роки Другої світової війни, автор дослідив
внутрішню структуру харківських ГФП та СД в роки війни, роль харківських
тюрем СД у знищенні харківського єврейства. У статті показано роль
місцевих колабораціоністів, що були співробітниками ГФП та СД, у
Голокості на території м. Харкова.
Із-за секретності, знищення документів ще не визначена точна цифра
жертв як по всьому світу, так і в самому Харкові. Цифра харківських жертв
єврейського населення коливається від 12 000-16 000 до 30 000 осіб, яких
вбили жорстоко та без законних підстав.
Досліджень про Голодомор 1921 – 1923 рр. на Харківщині майже
немає, це обумовлює потребу подальшого поглибленого вивчення зазначеної
проблематики. В роботі використовувалася стаття Танцюри В. та Куліша С.
«Сталін і Україна»6, в ній досліджувалося ставлення та дії, позиції вождя

4
Радченко Ю. Нацистская оккупация и Холокост в Харькове. Воспоминания Киры
Солонинкиной // Голокост і сучасність. — 2010. — № 1 (7).
5
Радченко Ю. Знищення харківських євреїв органами ГФП та СД в роки Другої світової війни
// Вісник Харк. держ. ун-ту. №908. Історія. Вип. 42. — Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2010.
6
Танцюра В., Куліш С. Сталін і Україна // Вісник Харк. держ. ун-ту. №603. Історія
України. Вип. 6. —Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2003.
6
радянської влади Й. Сталіна щодо України, як до народу, так і до українських
більшовиків.
Наукових робіт про Голодомор 1932 – 1933 рр. на території Харкова
теж небагато, але ця тема більш досліджена, аніж Голодомор 20-х років
минулого століття. За основу в роботі взяті такі дослідження:
Гнезділо О., Коптєва О., Панасенко Л., Сафонова О., Скупневська А.
Голодомор 1932 – 1933 рр. на Харківщині (2008)7 – збірник документів про
Голодомор 1932 – 1933 рр. на Харківщині, підготовлений на виконання
Указу Президента України від 28 березня 2007 р. «Про заходи у зв’язку з 75-
ми роковинами Голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні» згідно з Обласною
програмою щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932 – 1933 рр. в
Україні на 2007 – 2008 рр.
Білоцерківський В., Кириченко О., Корнєв О. та ін. (Вступна стаття
В. Я. Білоцерківського) Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932 –
1933 рр. в Україні. Харківська область (2008) 8. Цей том присвячений
Голодомору 30-х років ХХ ст. на території Харківщини, в ньому зібрано
мартиролог жертв Голодомору, документи, свідчення очевидців цього
страшного лиха.
Калініченко В. «Голод 1946 – 1947 рр. на Харківщині» (2004) 9. Стаття
присвячена дослідженню причин і наслідків голоду 1946 – 1947 рр. у
Харківській області. Висвітлено причини голоду, основною з яких є
антиселянська політика тоталітарного режиму, та наслідки голоду.
Питання демографічних втрат є актуальним у публічному висвітленні
Голодоморів. Точну цифру загиблих установити неможливо на даний час. Це
зумовлюється як самим характером злочину, так і незадовільними

7
Гнезділо О., Коптєва О., Панасенко Л., Сафонова О., Скупневська А. Голодомор 1932 —
1933 років на Харківщині. — Х.: Оригінал, 2008.
8
Білоцерківський В., Кириченко О., Корнєв О. та ін.; Вступ. ст. В. Я. Білоцерківського
Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932 — 1933 років України. Харківська
область. — Х.: Фоліо, 2008.
9
Калініченко В. Голод 1946 — 1947 рр. на Харківщині // Вісник Харк. держ. ун-ту. №485.
Історія. Вип. 32. — Х.: НМЦ «СД», 2004.
7
результатами роботи державних органів реєстрації громадянського стану
(ЗАГС) в УСРР 1932 – 1933 рр.10 Тому описана проблематика потребує
подальшого дослідження.
Отже, огляд історіографії проблем історії Голокосту та Голодоморів на
Харківщині дає змогу частково висвітлити питання жахіть, які вирували в
країні, адже з ідеологічних та цензурних міркувань в літературі йшла
розробка лише окремих «дозволених» тем.

10
Єфіменко Г. Скільки ж нас загинуло? Причини та наслідки розмаїття оцінок кількості
загиблих від Голодомору. Електронний ресурс. — http://likbez.org.ua/ua/ukrayinska-skilki-
zh-nas-zaginulo-prichini-ta-naslidki-rozmayittya-otsinok-kilkosti-zagiblih-vid-golodomoru.html
8
 1.2. Джерельна база роботи
Джерельна база дослідження складається з різноманітних за
походженням, видами, ознаками і змістом документів та матеріалів,
періодичних видань, що дозволяють розкрити причини, перебіг та наслідки
Голокосту та Голодоморів на Харківщині.
Комплекс джерел представленого дослідження структуровано за
такими групами: 1) збірники опублікованих документів і матеріалів; 2)
статистичні матеріали.
Ляховицький Ю. – один з перших дослідників Голокосту на Харківщині,
автор такої серії робіт, як «Попранная мезуза (Книга Дробицкого Яра)» (1991),
«Жёлтая книга» (1992), «Жёлтая книга», випуск 3 (1994)11, в яких він зібрав
свідчення, факти, фотографії, документи про нацистський геноцид євреїв
населення Харкова в період окупації 1941 – 1943 рр.
Масово-політичне видання «Скажи, Дробицкий яр..» (1991) 12,
авторство якого належить Лебедевій В. та Сокольскому П. Це видання
складається з нарисів, спогадів про Дробицький яр, документів Голокосту в
Харкові та віршів Є. Євтушенка «Дробицкие яблони», М. Львович із цикла
«Дробицкий яр», О. Марченка «Сповідь» та багато інших.
Папакін Г. Архівні документи про «чорні дошки» як знаряддя
радянського геноциду в Україні в 1932 – 1933 рр. (2008).13 Дослідження, яке
доводить, що звинувачення у «невиконанні плану» засіву або
хлібозаготівель, який було заверстано нагорі і зазвичай перевищував реальні
можливості селян, слугувало лише приводом для створення на селі умов,
несумісних із життям, що є однією з ознак геноциду. Стаття досліджує так

11
Ляховицкий Ю. Жёлтая книга: Свидетельства, факты, документы о нацист. геноцид евр.
населения Харькова в период оккупации. 1941 — 1943. Вып. 3. — Х.: Биб-ка газеты
«Бенсиах», 1994.
12
Лебедева В., Сокольский П. Скажи, Дробицкий яр: очерки, воспоминания, документы,
стихи. — Х.: Прапор, 1991.
13
Папакін Г. Архівні документи про «чорні дошки» як знаряддя радянського геноциду в
Україні в 1932 — 1933 роках // Архіви України. — 2008.
9
звані «чорні дошки» – найпотужніше знаряддя з арсеналу каральних заходів
комуністичного режиму, надає статистичні матеріали.
Таким чином, джерельна база роботи – це певне відображення
історичного факту, що мав місце існувати. На сьогоднішній день більшість
джерел знаходиться ще під грифом «цілком таємно», а деякі з них були
просто знищені. Та триває робота по встановленню історичної пам’яті про
тяжкі геноциди ХХ ст.

10
 РОЗДІЛ 2.
ГОЛОКОСТ НА ХАРКІВЩИНІ

Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

Бухенвальд, Освенцім, Бабин Яр…
Чому ж знущались так, немов над ворогами,
Солдати німецькі… кровавий Рейхстаг…
Наш Дробицький Яр – це набат Харківщини.
Він символ загублених душ та страждань…
Масові розстріли – займають хвилину,
А біль залишається на майбуття…
(Тетяна Лупіка)

2.1. Причини Голокосту

Ненависть до євреїв існувала і в античному світі, і в середньовіччі, вона
існує і досі, але насамперед діяльність та світогляд Адольфа Гітлера,
ідеологія націонал-соціалізму, що описана в книзі Гітлера «Моя боротьба» 14,
а також пропаганда антисемітизму, якою займався імперський міністр
народної освіти та пропаганди Йозеф Геббельс15, створили умови для
організації геноциду єврейського народу – Голокосту.
Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини, у якій пост голови
партії займав Адольф Гітлер, швидко стала єдиною керівною партією
Німеччини. Голову партії згодом було призначено канцлером Німеччини.16 2
серпня 1934 р. Адольф Гітлер зайняв місце президента, а також запровадив
найвищу посаду Німеччини – «фюрера і райхсканцлера», що дало Націонал-

14
«Моя боротьба» — книга Адольфа Гітлера.
Електронний ресурс — https://uk.wikipedia.org/wiki/, відвідано 06.02.2019
15
Йозеф Геббельс. Електронний ресурс — https://uk.wikipedia.org/wiki/,
відвідано 06.02.2019
16
Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини.
Електронний ресурс — https://uk.wikipedia.org/wiki/, відвідано 07.02.2019
11
соціалістичній робітничій партії майже не обмежену владу.17 Ідеологія єдиної
керівної партії Німеччини була спрямована на націонал-соціалізм, яка
поєднує у собі тоталітаризм, різні елементи соціалізму, націоналізму,
расизму, фашизму, антисемітизму та антикомунізму. Він був спрямований на
подолання соціальних відмінностей з усіма частинами однорідного
суспільства, та дотримання традиціоналізму як антитези намаганню
штучними інструментами створювати видимість національної єдності у
різнонаціональних країнах.18
Згідно з цією ідеологією німці – належать до вищої раси, а євреї
вважалися «Untermenschen» – недолюдьми.19
У розпаленні німецькими нацистами ненависті всього світу до євреїв –
нема заперечень. Ось, наприклад, часопис «Нова Україна» (Харків) надав
переклад статті «Жиди винні» Й. Геббельса із тижневика «Дас Райх»:
Історична провина світового жидівства за початок та поширення Війни
визнана настільки повно, що на доказ цього не варто вже витрачати слів.
Жиди хотіли своєї війни, і вони її мають. Але на них спроваджується
пророкування Фюрера в німецькім Рейхстазі 30 січня 1939 р., коли він сказав,
що в разі інтернаціональному фінансовому жидівству вдасться ще раз
втягнути народи у світову війну, то результатом цього буде не більшовизація
землі та зв’язана з нею перемога жидівства, а знищення жидівської раси в
Європі.
Ми є свідками здійснення цього пророцтва: жидівство спіткала доля,
правда, тяжка, але більше ніж заслужена. Співчуття або жаль, у даному разі,
цілком нідо чого... Тепер воно терпить від процесу знищення, який воно
готувало нам...

17
Адольф Гітлер. Електронний ресурс — https://uk.wikipedia.org/wiki/, відвідано 07.02.2019
18
Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини.
Електронний ресурс — https://uk.wikipedia.org/wiki/, відвідано 07.02.2019
19
Посольство Ізраїлю в Україні. Стаття «Голокост». Електронний ресурс
— https://embassies.gov.il/kiev/AboutIsrael/history/, відвідано 08.02.2019
12
 В цьому історичному конфлікті кожен жид – наш ворог... Завдяки
своєму народженню та расі всі жиди беруть участь у міжнародній змові
проти націонал-соціалістської Німеччини.20
Відчувається підтримка в пропаганді і деяких поетів та письменників,
наприклад, вірш А. Холодногорського:
…Портрет №6
Оцей портрет дивує вас?
Питаєте: а вас ість дас?
Чи Черчіль? Рузвельт? Троцький?
Каганович? Та ні! Це Шльома Меєрович!
Він «бойовий» і «бравий»,
Всіх заклика на бій кривавий.
А сам тим часом і в ус собі не дує.
В Ташкенті Єрусалим новий будує!21
Отже, ненависть до євреїв існувала та існує, але через особисті погляди
Адольфа Гітлера вона набула особливої сили під час Другої світової війни.
Коли він займав високі посади, то ця тема виходила на більш важливі рівні, в
результаті чого загинули мільйони ні в чому не винних людей.

20
Ляховицкий Ю. Жёлтая книга: Свидетельства, факты, документы о нацист. геноцид евр.
населения Харькова в период оккупации. 1941  1943. Вып. 3. — Х.: Биб-ка газеты
«Бенсиах», 1994. — С. 13-14.
21
Там само. — С. 47.
13
 2.2. Перебіг подій, пов’язаних з Голокостом
Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 р. нападом німецьких
військ на Польську республіку. Для міжнародної спільноти Гітлер пояснив
цей акт як запобіжний захід, який мав би захистити німецьке населення
Польської республіки та оберегти німецький кордон від можливої «агресії»
цієї держави. Варто зазначити, що коли Сталін 17 вересня атакував Польську
республіку зі сходу, його наміри виглядали майже аналогічно.22
Але Гітлер почав з Польщі не просто так, бо його метою також було
знищення єврейського народу у всьому світі, що зазначено у виявлених після
закінчення війни документах. А у Польщі проживала найбільш значна
частина європейського єврейства.23
18 грудня 1940 р. Гітлер затвердив директиву №21, відому під назвою
«План Барбаросса». В ній була викладена основна політична та стратегічна
мета агресії проти СРСР. Однак загальний задум був конкретно втілений у
воєнних стратегічних, оперативних, тактичних планах. У ході цього
планування стало зрозуміло, що війна на Сході переслідуватиме поряд із
стратегічними військовими або економічними також ідеологічні цілі. Більше
того, поряд із знищенням більшовизму детально планувалося винищення
цілих народів, а отже, гуманітарна катастрофа ХХ ст. 24
31 липня 1941 р. президент Рейстагу та найближчий соратник Адольфа
Гітлера Герман Герінг підписав наказ про призначення глави РСХА
Рейнхарда Гейдріха відповідальним за «остаточне вирішення єврейського
питання». У січні 1942 р. на Ванзейської конференції було схвалено
програму «остаточного розв’язання єврейського питання». Цю ухвалу не
афішували.
22
Адольф Гітлер. Електронний ресурс — https://uk.wikipedia.org/wiki/, відвідано 07.02.2019
23
Посольство Ізраїлю в Україні. Стаття «Голокост».
Електронний ресурс — https://embassies.gov.il/kiev/AboutIsrael/history/,
відвідано 08.02.2019
24
Скоробогатов А. Харків у часи німецької окупації (1941 — 1943 рр.). — Х.: Прапор,
2004. — С. 37.
14
 Протягом 20-х – початку 30-х років Харків був столицею Радянської
України, її найбільшим індустріальним містом. Напередодні війни тут
мешкало біля 900 тис. осіб. А в окупованому місті залишилося близько 460
тис.25 До початку війни, за переписом населення, яку в 1939 р. проводила
радянська влада, в Харкові жило 130 тисяч євреїв – 19,6% від усього
населення міста.26
24 жовтня 1941 р. Харків був захоплений німецькими військами.
55-й армійський корпус під командуванням генерала Фірова, який
знаходився на правому фаланзі німецької 6А, охопив Харків з двох боків та
змусив радянські війська залишити місто.
Із здобуттям Харкова німці відразу заходилися розбудовувати свої
органи влади та встановлювати новий порядок у місті. 27 Серед репресивних
структур, які займалися «зачистками» та «замиренням» новозахоплених
територій, знищенням існуючих та вигаданих ворогів окупаційного режиму
були Таємна Польова Поліція (Geheime Feldpolizei) – ГФП та Служба
Безпеки (Sicherheitsdienst) – СД. Саме на совісті цих організацій лежить
левова частка вини за злочини проти населення міста. ГФП та СД приклали
свою руку до знищення єврейського населення Харкова.
По документам із Харківської міської управи періоду окупації
визначено, що нацисти розділили місто на дев’ятнадцять районів. Для
короткочасного поселення євреїв перед розстрілами німецькі окупанти
призначили 10-й район. Він включав селища Лосєве, Фрунзе, Воєнвед,
Новозахідний та Північний.
Німецькі окупанти видали інструкцію для реєстрації населення
Харкова, яку повинні були проводити домовласники та голови Трійок
Домоуповноважених під керівництвом Районних Бургомістрів Міської
управи, про що свідчить архівний документ.
25
Скоробогатов А. Підокупаційні будні Харкова // Вісник Харк. держ. ун-ту. №633.
Історія. Вип. 36. —Х.: НМЦ «СД», 2004. — С. 60.
26
Холокост в Харькове. Електронний ресурс: — https://nakipelo.ua/holokost-v-harkove/
27
Скоробогатов А. Харків у часи німецької окупації (1941 — 1943 рр.). — Х.: Прапор,
2004. — С. 37.
15
 За увагу потрібно взяти наступні пункти інструкції:
Перший пункт: «Реєстрації підлягає все наявне населення м. Харкова,
що перебувало на його території в період нацистської окупації»;
Четвертий пункт: «На кожне домоволодіння складається 2 списки: в
перший список записуються всі мешканці домоволодіння за виключенням
жидів, в другий список записуються всі жиди незалежно від їхньої віри. Діти
від батьків ріжної національності, один з яких є жид, записуються не в
список жидів, а в загальний список. Кожний список складається в двох
примірниках»;
Шостий пункт: «Один примірник цих списків передається негайно до
Статвідділу Міської Управи, а другий залишається у Районного Бургомістра.
На підставі цього списку Райбургомістр повинен поставити печатки
встановленого зразку на пашпортах громадян про походження реєстрації.
Відмітки в пашпортах повинні бути зроблені в найбільш стислі строки, що
встановлюються Районовим Бургомістром Міської управи.28
Про реєстрацію населення Харкова 6 грудня 1941 р. із дискримінацією
єврейського населення також свідчить об’ява Харківської міської управи про
проведення реєстрації всього населення м. Харкова із зазначенням особливих
умов щодо реєстрації єврейського населення.
В об’яві затверджено за дванадцятим пунктом, що «За прохождение
регистрации с каждого взрослого жителя взимается плата в размере 1 рубля,
а с евреев — 10 рублей».29
Другий список реєстрації назвали «жовтим», в який було занесено
10 271 людей єврейської національності.30 Більшість з них – люди похилого
віку, жінки і діти. Це ті, хто не змогли або не встигли евакуюватися або піти
28
ДАХО. — Інструкція щодо проведення реєстрації населення міста Харкова з приміткою,
що всіх євреїв “незалежно від їхньої віри” мають записувати в окремі списки. Друковане
видання. Грудень 1941 р. ф.Р.- 2982, оп.1, спр. 215, арк. 13.
29
ДАХО. — Об’ява Харківської міської управи про проведення реєстрації всього
населення м. Харків із зазначенням особливих умов щодо реєстрації єврейського
населення. До 6 грудня 1941 року.
30
Німецька окупація Харкова. Електронний ресурс — https://uk.wikipedia.org/wiki/,
відвідано 10.02.2019
16
в Червону армію.31 Частина євреїв намагалася видати себе за росіян чи
українців, але не всім це вдалося. Результати перепису підписані
бургомістром Харкова Крамаренком мають примітку: «Что касается евреев,
то эти данные являются окончательными».32
Також свідченням пропаганди антисемітизму німецькими нацистами в
Харкові була демонстрація німецьких стрічок «Жид Зісс» та ін. у приміщенні
театру ім. Т. Г. Шевченка, в якому був відкритий у червні 1942 р. найбільший
кінотеатр міста на 1000 місць виключно для цивільного населення. 33 Та
створення пропагандистських плакатів, листівок, статей в газетах.
Наприклад, німецькі окупаційні плакати: «Жиды – ваши вечные враги!»
(додаток 1), «ЖИДАМ не місце серед вас! Геть жидів!» (додаток 2), «Вояки
Гітлєра – це приятелі народу» (додаток 3).
Після перепису населення міста в першій декаді грудня 1941 р. всі євреї
Харкова були переселені в бараки верстатобудівного заводу і Харківського
тракторного заводу.34 У бараках верстатобудівного заводу і ХТЗ були
сконцентровані євреї не тільки з Харкова, але і з передмість. 35 З цього
виходить, що кількість убитих євреїв в гетто, в Дробицькому яру і в інших
місцях розстрілів м. Харкова явно перевищує кількість зареєстрованих
харківських жителів єврейської національності.
За словами Олександра Борисовича Кагана: «…В декабре сорок
первого в Харькове на домах был расклеен приказ немецкого военного
коменданта, которым в категорической форме предписывалось всем лицам
еврейской национальности в течение трёх дней перебраться в рабочие и
жилые бараки станкостроительного завода. Жившие там до этого люди были

31
Холокост в Харькове. Електронний ресурс: — https://nakipelo.ua/holokost-v-harkove/
32
Лебедева В., Сокольский П. Скажи, Дробицкий яр: очерки, воспоминания, документы,
стихи. — Х.: Прапор, 1991. — С. 10.
33
Скоробогатов А. Підокупаційні будні Харкова // Вісник Харк. держ. ун-ту. №633.
Історія. Вип. 36. — Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2004. — С. 67.
34
Радченко Ю. Нацистская оккупация и Холокост в Харькове. Воспоминания Киры
Солонинкиной // Голокост і сучасність. — 2010. — № 1 (7). — С. 156.
35
Там само.
17
предусмотрительно переселены в другие места. Цель такого переселения —
якобы создание особого еврейского района в Харькове». 36
Насправді переселили їх в гетто та під приводом розстрілу.
Зима 1941 р. у Харкові видалася дуже суворою: температура в грудні
доходила до -36 С°. Люди похилого віку, жінки і діти йшли по морозу в
гетто37 до бараків Тракторного та верстатобудівного заводів, по дорозі їх
обкрадали, відсталих пристрілювали нацисти, які слідкували за ходом.
Бараки були в непридатних для життя умовах: вікна вибиті, печі розламані.
Німці запирали двері та відкривали під приводом пошуку зброї чи
заборонених речей, а насправді приходили грабувати, приречених на смерть
євреїв, а забирали все: цінні речі, одежу, їжу… 38 Окупанти силою заганяли
людей по 800 чоловік в будівлі, розраховані менше ніж на сотню людей. В
гетто євреїв морили голодом і розстрілювали за найменшу провину: масові
страти проходили там кожен день.39
Згодом нацисти наказали євреям йти пішки по Чугуївському шосе до
Дробицького яру. Тих, хто відставав, не витримали важкого переходу,
безжально пристрілювали конвоїри. О 16:00 настає комендантській час, і хід
зупиняється. Ночували під відкритим небом, люди замерзали до смерті.
Разом з євреями йшли й українці, росіяни, люди інших національностей –
дружини і чоловіки засуджених вирішили розділити долю, як вважали
антисеміти, «недолюдей».40
Після акції ліквідації харківського єврейства в Дробицькому Яру в
грудні 1941 – січні 1942 рр. виявлені євреї, що змогли уникнути смерті. Ця
акція була проведена зондеркомандою 4а (ейнзатцгруппа C) і 314-м

36
Скажи, Дробицкий яр: очерки, воспоминания, документы, стихи / Авторы-составители
В. П. Лебедева, П. П. Сокольский. — Х.: Прапор, 1991. — С. 10.
37
Холокост в Харькове. Електронний ресурс: — https://nakipelo.ua/holokost-v-harkove/
38
Ляховицкий Ю. Жёлтая книга: Свидетельства, факты, документы о нацист. геноциде
евр. населения Харькова в период окупации. 1941 — 1942. Вып. 3. — Х.: Биб-ка газеты
«Бенсиах», 1994. — 90 стр.
39
Холокост в Харькове. Електронний ресурс: — https://nakipelo.ua/holokost-v-harkove/
40
Скажи, Дробицкий яр: очерки, воспоминания, документы, стихи / Авторы-составители
В. П. Лебедева, П. П. Сокольский. — Х.: Прапор, 1991. — С. 10.
18
поліцейським батальйоном, підлеглим головнокомандувачу СС і поліції
«Росія-Південь».
При знищенні євреїв в зоні військової адміністрації на території
України нацистам не було властиво проводити політику «геттоїзації».
Сучасні дослідники виділяють наступні риси єврейського гетто періоду
панування націонал-соціалізму в Європі: переселення єврейського населення
в спеціально відведений квартал з метою ізоляції від оточуючих жителів;
використання спеціальних розпізнавальних знаків для їх жителів; огорожу
території гетто і їх охорона силами поліції; створення органів управління –
юденратів; залучення до примусової праці.
Відносно харківського гетто, яке проіснувало лише 2 – 3 тижні,
застосовні всі ці елементи, крім останнього – трудової експлуатації. Це добре
видно з наказу головнокомандування 6-ї армії від 9 грудня 1941 р. У цьому
документі йдеться: «Все квалифицированные работники города Харькова
должны быть зарегистрированы.
…
4. Регистрации подлежат только действительно квалифицированные
работники. Евреи, коммунисты, комиссары изымаются». 41
Отже, Харків, як одне з найбільших індустріальних міст України, після
його захоплення німецькими військами, не уникнуло поширення нацистської
владу на всю область. Був встановлений «новий порядок», що передбачав
поділ області на райони, де повинні були масово розстрілюватися євреї, а
також німецькі окупанти видали нові інструкції щодо реєстрації населення
Харківщини.

41
Радченко Ю. Нацистская оккупация и Холокост в Харькове. Воспоминания Киры
Солонинкиной // Голокост і сучасність. — 2010. — № 1 (7). — С. 156.
19
 2.3. Наслідки Голокосту
За роки війни нацисти знищили, по даним Р. Хілберга, що базувалися
на документах СС та міністерства іноземних справ Німеччини, 5 100 000
осіб, а по данним ізраїльського Громадського комітету солідарності з
євреями СРСР – 6 140 500 людей, з них півтора мільйона дітей, що становило
приблизно третину загальної чисельності євреїв в усьому світі в той час.42
Зондеркоманда 4а ейнзацгрупи Ц під керівництвом Пауля Блобеля
знищила в грудні 1941 – січні 1942 р. у Дробицькому яру 12 – 15 тис.
харківських євреїв. Активне сприяння у здійсненні цієї нелюдської акції
надавала військова комендатура на чолі з генералом Путкамером.43
Як показують джерела, частина євреїв змогла уникнути переселення до
бараків ХТЗ та подальшого знищення, переховуючись та вдаючи себе за осіб
іншої національності. В донесенні СД від 10 квітня 1942 р. говорилося: «У
Харкові єврейство, після того як було проведено його переселення, більше не
видно. Тим не менше євреї ще ховаються у сільських районах а також
містах». У донесенні СД .№ 187 від 30 березня 1942 р. повідомлялося про
знищення у Харкові 64 євреїв з фальшивими паспортам. Після відходу з міста
зондеркоманди 4а саме ГФП та СД продовжувало політику «остаточного
вирішення єврейського питання».44
Свідчення тих, хто пережив ті моторошні часи доводять все вище
написане:
– Могилевская Нина: «...Трудно, мучительно вспоминать Харьков...
14 декабря 1941 года. Я и мой муж Яловский, рабочий-автогенщик, шли на
рынок: необходимо было обменять что-либо из вещей на еду.

42
Посольство Ізраїлю в Україні. Стаття «Голокост».
Електронний ресурс — https://embassies.gov.il/kiev/AboutIsrael/history/,
відвідано 08.02.2019
43
Скоробогатов А. В. Підокупаційні будні Харкова // Вісник Харк. держ. ун-ту. №633.
Історія. Вип. 36. —Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2004. — С. 61.
44
Радченко Ю. Знищення харківських євреїв органами ГФП та СД в роки Другої світової
війни // Вісник Харк. держ. ун-ту. №908. Історія. Вип. 42. — Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна,
2010. — С. 125.
20
 На улице стояла толпа. Люди в тяжёлом молчании читали объявление,
которым немцы сообщали, что «все жиды, независимо от пола, возраста,
вероисповедания и состояния здоровья обязаны до 16 декабря переселиться в
район Лосево за ХТЗ... Обнаруженные вне этой территории будут
расстреляны на месте».
На следующий день, вместе с мужем, мы пошли к Тракторному заводу.
По улицам тянулась огромная 16-ти тысячная толпа евреев. Шли молодые,
шли старики и старухи, подростки, маленькие дети. Здоровые несли на руках
больных.
Рядом с нами пожилая женщина несла на спине парализованную
старуху-мать. Впереди нас шла семья: муж, жена и двое маленьких детей. У
мужчины была нога в гипсе, он шёл на костылях. Было скользко, он
несколько раз падал. У ХЭМЗа его пристрелили.
Было очень холодно. Замерзающие отставали и, если они оказывались
в поле зрения немцев, их убивали.
Ещё в самом центре города начались грабежи. Грабили у каждого
моста и у каждого места, где колонна идущих замедляла движение. Мало кто
донёс до Тракторного то немногое, что разрешалось и под силу взять с
собой!
За тракторным заводом нас ожидали бараки. Окна были выбиты, печи
разломаны... Бараки запирали. Двери открывались, когда немцы под
предлогом поиска оружия приходили грабить. Забирали всё: ценности,
одежду, еду...
Двадцать пятого декабря 1941 года, когда уже было ясно, что нас ждёт
только смерть, я сказала мужу (он – русский), что ему не следует гибнуть из-
за меня, он должен уйти домой. Муж не согласился, и я обещала ему, что
убегу.
В одном бараке со мной находилась Маруся. Её муж, тоже русский,
был на фронте. И я уговорила бежать и её.

21
 На территории бараков не было воды. В воде нуждались и немцы. Они
посылали женщин по воду к колонке, находившейся на расстоянии 3-х
километров от бараков.
27 декабря, уйдя по воду, мы не вернулись в бараки. Убедившись, что
за нами не следят, мы пошли в сторону деревни Каплиневки, где жили
родители мужа моей новой подруги. 110 километров в холод и стужу, плохо
одетые (все тёплые вещи забрали немцы) шли мы, нигде не останавливаясь.
В деревнях нам подавали, но оставаться ночевать – мы боялись. Так шли мы
днём и ночью… всё шли и шли…
Родители мужа Маруси – Сердюковы, нас хорошо встретили,
накормили. Сердюков сказал, что если у нас есть деньги, то у коменданта
можно купить документы и тогда жить безбоязненно.
Но денег у нас не было. На следующий день по приходе в Каплиневку я
вспомнила, что в 7 километрах от этой деревни живёт дядя моего мужа. Я
решила у него попросить помощи и предложила Марусе пойти со мной. Но
она, измученная, нашими скитаниями, решила остаться у тестя.
Я ушла. Денег я не получила и в тот же день вернулась в Каплиневку.
Подходя к деревне, я увидела толпу. Я сделала ещё несколько шагов и
увидела Марусю, висящую на перекладине. На ней висела табличка с
надписью: «Большевичка та жидовка».
Как потом выяснилось, её выдал свёкор – Сердюков.
Я вернулась к родным мужа. И хотя меня искали, дядя меня не
выдал…».45
– Добкес (Крупина) Мария Шлемовна: «...15 декабря 1941 года я
вместе с мамой было угнана в гетто «Дробицкий яр». 29 декабря нам удалось
бежать, после чего мы ушли в Сумскую область. Там мы ходили по сёлам и
побирались до 1943 года.

Ляховицкий Ю. Жёлтая книга: Свидетельства, факты, документы о нацист. геноцид евр.

45

населения Харькова в период оккупации. 1941 — 1943. Вып. 3. — Х.: Биб-ка газеты
«Бенсиах», 1994. — С. 89-91.
22
 7 августа 1943 года советские войска освободили нас от немцев, а
после освобождения Харькова мы вернулись домой...».46
Таким чином, можна зазначити, що Харків не оминула єврейська
трагедія. Через все місто тягнулися колони євреїв, молоді тягли старих,
здорові хворих. Ті, хто відставав, пристрілювали на місці. Всіх євреїв
грабували, забираючи останнє. А уникаючи переселення до бараків, євреї
намагалися цим самим уникнути подальшого знищення й видавали себе за
осіб іншої національності . Зі слів очевидців, що пережили ті страшні часи,
видно, що навіть спроби втечі каралися вбивством.

46
Там само. — С. 83.
23
 РОЗДІЛ 3.
ГЕНОЦИДИ ХХ СТОЛІТТЯ НА ХАРКІВЩИНІ

Страшенна річ ─ Голодомор!

Ні крихти хліба за душою.
Так днем за днем той людомор
Морив людей своєю владною рукою…
Забрали все: зерно і навіть Бога.
Лишили помирати за живе,
Щоб тих, хто вижив, мучила тривога
За голод той, який ніколи не мине…
І непосильна ноша ─ горе пам’ятати:
Як довелось в голоднії роки
В безмежний океан страшної смерті проводжати
Сусідів, друзів, дітлахів…
Уся рідня пішла у домовину,
Лишилися пусті хати й поля.
Та влада і не визнає провину
За маму, тата, немовля…
То ж перед Богом станьмо на коліна,
Помолимось й запалимо свічки.
Зронім сльозу, бо ми живем в щасливу днину
І пам’ятаєм ті страшні роки!
(Тетяна Лупіка)

24
 3.1 Голодомор 1921 – 1923 рр.
Тема Голодомору 20-х років ХХ ст. на Харківщині маловивчена, але
більшість фактів про перший терор більшовиків проти українського
селянства характерні для всієї України, в тому числі і для Харкова.
Академік А. Сахаров писав про те, що Й. Сталін хворів
«українофобією». Перше, що Сталін здійснив як наркомнац, займався
Центральною Радою і вів переговори з її лідерами, до яких у нього була
антипатія, особливо до М. Грушевського. Негативно відносився Сталін навіть
до більшовицьких лідерів України.
Щодо українського народу Сталін був добре інформований завдяки
діяльності спецорганів. Українське населення, особливо на селі, бунтувало
фактично до початку 30-х років. Тому до України Сталін відносився як до
полігону.47
Наприкінці 1920 р. в українських землях остаточно утвердилась
більшовицька влада, якій протистояло лише селянство. На черговий прихід
більшовиків і відновлення практики воєнно-комуністичних методів
продрозкладки селяни відреагували невдоволенням у гострій формі опору –
повстанським рухом.
Повстанці відповідали жорстокими розправами над чекістами,
червоноармійцями, міліціонерами, радянськими службовцями. Лише за
першу половину 1921 р. у боротьбі з селянством загинуло близько 1,5 тис.
осіб з радянського боку. Також виникали повстання серед мобілізованих,
більшість з яких становили селяни.
Не будучи в змозі перемогти у масштабній війні проти селянства,
більшовики були змушені перейти до нової економічної політики (НЕПу).
Лише із впровадженням НЕПу настрої селян щодо більшовицької держави
почали змінюватись. Оскільки більшість селян боролася не проти радянської
влади, а проти її заходів, які не відповідали їх корінним інтересам, відмова

47
Танцюра В., Куліш С. Сталін і Україна // Вісник Харк. держ. ун-ту. №603. Історія
України. Вип. 6. —Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2003. — С. 151.
25
від політики воєнного комунізму знімала основне на той час протиріччя у
взаєминах між більшістю селянства та радянською владою.48
Але запровадження нової економічної політики для керівництва
більшовицької влади здалася замалою для їхньої безпеки. Українських селян
потрібно було перетворити на «настоящего советского человека», щоб не
було більше повстанських рухів та «инакомыслящих», а тут безперервні
бойові дії протягом семи років, дворічна посуха 1921 – 1922 рр. на півдні
України, що дало змогу безкарно проводити реквізиційну політику щодо
хлібозаготівель, яка проводилась навіть у вражених посухою регіонах.
Перша світова війна підірвала продуктивні сили сільського
господарства України. Тваринництво й рільництво постраждали від
військових дій та загальної мілітаризації економіки. До війська мобілізували
найбільш працездатну частину села – близько третини дорослого чоловічого
населення. З них було вбито, поранено і потрапило у полон 1 млн 338 тис.
осіб.
Поряд з негативними соціально-економічними наслідками війни
відбувалося й скорочення засівних площ та погіршення їх обробітку. Окрім
того, під час аграрної революції зменшилась кількість великих заможних
селянських господарств, внаслідок чого впала товарність
сільськогосподарського виробництва.
Руйнівні наслідки продовольчої політики більшовиків виявилися вже
восени 1921 р. У серпні 1921 р. Політбюро ЦК КП(б)У під час обговорення
питання «Про кампанію щодо боротьби з голодом» прийняло резолюцію:
«Вказати губкомам, що під час проведення кампанії необхідно розрізняти
заклик до боротьби з голодом в Росії від боротьби з неврожаєм в Україні, де
допомога районам, що постраждали від неврожаю, може бути цілком надана
своїми губернськими або повітовими засобами».

48
 Селянський повстанський рух на поч. 1920- х рр.. Електронний ресурс. — http://
www.territoryterror.org.ua/uk/history/1919-1939/ussr/srsr1/, відвідано 05.04.2019.
26
 VI Всеукраїнська конференція КП(б)У розглянула питання «Голод і
засівна кампанія «та прийняла постанову про надання державної допомоги
губерніям України (Запорізькій, Катеринославській і Донецькій) у розмірі 6
млн пудів хліба.
Після цієї постанови ЦК РКП(б) змушений був визнати реальність
голоду в Україні і перестав заперечувати спрямування частки її
продовольчих ресурсів у голодуючі місцевості. Але ця частка була
обмеженою.
14 січня 1922 р. український Раднарком прийняв давно очікувану
постанову про визнання голодуючими деяких неврожайних губерній УСРР, а
16 січня 1922 р. Політбюро ЦК КП(б)У зняло блокаду з інформації про голод
в Україні.
Неврожайні місцевості України тривалий час залишались на
продовольчому самозабезпеченні й не звільнялись від сплати податку, як це
було в РСФРР. Уряд також вперто відмовляв голодуючим України в дозволі
на закупівлю зерна у врожайних місцевостях до закінчення державних
хлібозаготівель, хоча таке право надавалось голодуючим РСФРР. Лише в
1922 р. центральна комісія допомоги голодуючим отримала довгоочікуваний
дозвіл на використання частки своїх фондів на потреби українських
голодуючих.49
Отже, одним із наслідків більшовицької політики «воєнного
комунізму» стали не лише падіння продуктивності праці населення, різке
скорочення посівних площ, зниження обсягу сільськогосподарського
виробництва, посуха, але й голод 1921 – 1923 рр.

Голодомор
49
1921-1923 рр.. Електронний ресурс. —
http://www.territoryterror.org.ua/uk/history/1919-1939/ussr/srsr2/, відвідано 05.04.2019.
27
 3.2. Голодомор 1932 – 1933 рр.
Голод 1932 – 1933 рр. мав штучний, тобто зловмисний характер. Він
був наслідком злочинної політики комуністичного режиму, передусім
тодішнього його керівництва – Й. Сталіна, В. Молотова, Л. Кагановича, С.
Косіора, П. Постишева та їх підручних. Передумови голодної трагедії 1932 –
1933 рр. почали складалися в 1928 р., коли більшовицьке керівництво країни
стало застосовувати надзвичайні заходи при хлібозаготівлях.50
Щоб зламати опір селян, розгортається так зване «розкуркулювання»:
ліквідація куркульства як класу. Тим самим остаточно ліквідується досить
вигідна селянству лінія НЕПу, і країна повертається до вже
дискредитованого курсу воєнного комунізму. Диктаторська партійна лінія
означала одержавлення сільського господарства, відокремлення селянина від
землі, від власності на засоби виробництва. Тепер держава, розгортаючи
колективізацію, починає позбуватися проблем із хлібозаготівлею.
3 листопада 1928 р. П. Постишев на засіданні бюро Харківського
окружного комітету КП(б)У, по суті, видав директиву: «Олексіївка –
найбільш хліборобний район, а відстає по податку. Тут ми повинні зробити
деякий перегин … на верхівку середняків і на куркулів … питання повинно
бути поставлено жорстко … Застосовувати адміністративні заходи до
окремих сільраді райвиконкомів … Якщо селянин не виплачує —
передавайте справу в суд». П. Постишев був приближеним до Й. Сталіна та
був відповідальним секретарем Харківського окружного комітету КП(б)У на
той час. Харківський столичний округ був взірцем для всієї України, і
жорстокі репресії проти українського селянства, що ним диктувались,
швидко поширились по всій УСРР.51

50
Гнезділо О., Коптєва О., Панасенко Л., Сафонова О., Скупневська А. Голодомор 1932 —
1933 років на Харківщині. — Х.: Оригінал, 2008. — С. 5.
51
 Білоцерківський В., Кириченко О., Корнєв О. та ін.; Вступ. ст. В. Я. Білоцерківського
Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932 — 1933 років України. Харківська
область. — Х.: Фоліо, 2008. — С. 8.
28
 Норми здачі хліба державі були встановлені у квітні 1930 р., року
першого врожаю в умовах колгоспної системи. Новим Законом про Єдиний
сільськогосподарський податок на 1930 – 1931 р. для України було визначено
значно вищі, порівняно з іншими союзними республіками, норми
прибутковості майже по всіх видах оподаткування. Якщо Українська СРР
отримала вищі норми оподаткування порівняно з іншими союзними
республіками, то Харківщина, як столичний регіон, оподатковувалася у
межах України на ще більш високому рівні. Як свідчить Обов’язкова
постанова Харківського окрвиконкому від 29 травня 1930 р. № 50 «Про
порядок переведення по Харківській окрузі єдиного сільського
господарського податку на 1930 – 1931 рік» норми прибутковості, а з ними і
розмір податку, встановлювалися таким чином, що найвищий розмір податку
отримали найближчі до м. Харкова райони – Харківський, Мереф’янський,
Люботинський, Вільшанський та землі під сільськогосподарськими угіддями,
включені до Харківської міської зони (від 80 до 88 крб. та 110 крб. за га
відповідно).52
Пізніше керівництво КП(б)У скликало в Харкові 6-7 липня 1932 р. З-тю
Всеукраїнську конференцію КП(б)У, присвячену лише одному питанню –
становищу на селі. На конференцію прибули урядові та партійні бонзи
Молотов і Каганович. На конференції українські комуністи намагалися
переконати представників Москви, що в українському сільському
господарстві катастрофічне становище і тому необхідно змінити розміри та
порядок хлібозаготівлі. Але даремно вони сподівалися на зміну політики
Москви. Всі ілюзії українських комуністів розвіяли Молотов і Каганович, які
від імені сталінського керівництва заявили, що «ніяких поступок чи вагань у
питанні виконання завдань, поставлених партією і радянським урядом перед
Україною, не буде».53

 Голодомор 1932 — 1933 років в Україні і на Харківщині. Електронний ресурс — http://
52

newzz.in.ua/histori/1148862989-golodomor-1932-1933-rokiv-v-ukrayini-i-na-xarkivshhini.html,
відвідано 06.04.2019.
29
 Села та колгоспи, що були насправді неспроможні сплачувати
сільськогосподарський податок, заносили до «чорних дошок», як злісних
саботажників. Тому «чорні дошки» – це одне із знарядь радянського
геноциду в Україні 1932 – 1933 рр.
На 26 листопада (від прийняття відповідної постанови РНК УСРР
минуло менше тижня) в Харківській області – станом на 23 листопада на
«чорну дошку» не занесено жодного села чи колгоспу. Але вже станом на 2
грудня 1932 р., за офіційними відомостями Наркомзему УСРР, кількість
об’єктів репресій значно зросла по всій Україні, як і в Харківській області –
23 колгоспи в 16-ти селах 9-ти районів занесені до «чорної дошки». 54
Постановою бюро Богодухівського райкому КП(б)У Харківської
області «Про додаткові репресії для сіл і колгоспів, що взяті на «чорну
дошку» за злісне невиконання планів хлібозаготівлі» від 30 листопада 1932 р.
керівникам партосередків, комфракціям райвиконкомів та МТС доручалося
ретельно переглянути не тільки склад керівних органів, а й рядових
колгоспників «з метою виключити весь куркульський ворожий елемент». 55
Від голоду померло, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів
мешканців радянської України. Голодування зазнали всі категорії населення,
але тотального голодомору зазнали переважно селяни. Голодомор забрав
життя щонайменше кожного третього українського хлібороба.56 3 усього
вищезазначеного також випливає висновок про те, що компартійно-
радянська номенклатура формувала негативне ставлення населення до
землеробської праці, до працівників аграрної сфери – «людей землі». У
гігантських масштабах здійснювалось «розселянювання», фактичне
винищення працівників цієї сфери економіки, що забезпечувала харчування
53
Білоцерківський В., Кириченко О., Корнєв О. та ін.; Вступ. ст. В. Я. Білоцерківського
Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932 — 1933 років України. Харківська
область. — Х.: Фоліо, 2008. — С. 10-11.
54
Папакін Г. Архівні документи про «чорні дошки» як знаряддя радянського геноциду в
Україні в 1932 — 1933 роках // Архіви України. — 2008. — № 3-4 (261). — С. 17.
55
Там само. — С. 19.
56
Гнезділо О., Коптєва О., Панасенко Л., Сафонова О., Скупневська А. Голодомор 1932 —
1933 років на Харківщині.Х.: Оригінал, 2008. — С. 5.
30
суспільства. Від цих років починається занепад села. На Харківщині зникла
велика кількість сіл і хуторів.57
Отже, Голодомор 1932 – 1933 рр. став найбільшою трагедією для
нашого народу. Він був наслідком збільшення заходів хлібозаготівель. Щоб
зламати опір населення використовувалися найжорсткіші заходи.
Керівництву було байдуже, як отримувати хліб та інші продовольчі товари,
головним був результат, а «чорні дошки» стали знаряддям геноциду проти
українського народу.
3.3. Голодомор 1946 – 1947 рр.
В період радянської влади на долю харків’ян, як і всього українського
народу, випало чимало випробувань, серед яких слід згадати і голод 1946 –
1947 рр..
Трагедія розігралася невдовзі після переможного завершення війни,
коли трудівники села, напружуючи всі сили, почали відбудовувати
зруйноване за роки воєнного лихоліття господарство.58 Не вистачало людей,
як ресурсу, а саме – чоловіків. Тяжка фізична праця у сільському
господарстві впала на плечі жінок. Якщо в 1940 р. чоловіки серед працюючих
колгоспників становили 49 %, то на початку 1946 р. лише трохи більше
20 %.59
Післявоєнна розруха не давала без проблем розвиватися сільському
господарству. В Харківській області станом на 1 січня 1946 р. до 20 %
тракторів та 60 % вантажних автомобілів були не на ходу. За роки війни
посівні площі в області скоротилися наполовину. Внаслідок незадовільного
обробітку землі різко знизилася врожайність. Якщо врожайність зернових в
області до війни складала пересічно 13 ц з гектару, то в 1945 р. – не більше
7 ц.
57
Білоцерківський В., Кириченко О., Корнєв О. та ін.; Вступ. ст. В. Я. Білоцерківського
Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932 — 1933 років України. Харківська
область. — Х.: Фоліо, 2008. — С. 20.
58
Калініченко В. Голод 1946 — 1947 рр. на Харківщині // Вісник Харк. держ. ун-ту. №485.
Історія. Вип. 32. —Х.: НМЦ «СД», 2004. — С. 169.
59
Там само.
31
 Для отримання стабільних врожаїв і нормального надходження в
державні засіки зерна потрібні були серйозні заходи по зміцненню
матеріально технічної бази сільськогосподарського виробництва,
застосуванню економічних важелів стимулювання праці колгоспників. Але
тоталітарна система повністю відновила після війни звичні для неї
адміністративно-командні методи керівництва сільськогосподарським
виробництвом. Колгоспи та радгоспи змушені були орати, сіяти, косити та
звозити врожаї з полів за прямою вказівкою райкомів партії. Керівні
колгоспні кадри призначалися тільки за наказом партійних органів. Головами
колгоспів нерідко ставали люди випадкові, без належної освіти, але віддані
існуючому режиму. Це були «солдати партії», здатні піти на будь які
злочини, якщо цього вимагати від них партійні верхи. Так було вже в 1921 –
1923 рр., 1932 – 1933 рр., так сталося і в 1946 – 1947 рр.60
План хлібозаготівель для всієї України був нереальним. При цьому слід
зазначити, що УРСР, і зокрема Харківщина, не виконала плану
хлібозаготівель 1945 р. У постанові РНК УРСР і ЦК КП(б)У «Про хід
хлібозаготівель по областях УРСР» від 23 січня 1946 р. говорилося, що
колгоспи та радгоспи республіки повинні доздати державі з врожаю 1945 р.
68 млн пудів хліба, з них Харківщина – 6 млн 848 тис. пудів. Вже восени
1945 р. в рахунок виконання плану хлібозаготівель з колгоспів та радгоспів
Харківщини було вилучено значною мірою посівне зерно. На 1946 р. вони
були забезпечені насінням тільки на 48 %. Вже навесні 1946 р. в області
значно загострилися так звані «продовольчі труднощі», тобто фактично
розпочався голод. Про це свідчать численні листи громадян, різноманітна
інформація, що стікалася в радянські та партійні органи республіки. Для того
щоб не допустити приїзду колгоспників зі сходу у західні області, на
залізничних станціях діяли загороджувальні загони співробітників
транспортної міліції та внутрішніх військ. Біженців від голоду знімали з

60
Там само. — С. 170.
32
поїздів, конфісковували закуплений або виміняний хліб, штрафували і
арештовували.
Згодом голод поширився і на міста. Значну частину зерна тоталітарний
режим передав своїм «друзям» за кордон безкоштовно. Ці поставки зерна
були «сплачені» голодними смертями українських селян, в тому числі і
харків’ян. Взимку 1946 – 1947 рр. голод посилився. Люди викопували з під
снігу мерзлу картоплю, буряки, що лишилося після збирання на колгоспних
ланах, збирали жолуді в лісі, почали вживати в їжу собак, котів, щурів, різні
сурогати Різко зросла злочинність. Були численні випадки, коли особа,
вчинивши злочин, приходила в райвідділ міліції з заявою, що нею вчинено
злочин, з тим наміром, щоб її арештували, але годували – і таким чином вона
могла вижити. Посилювалося кримінальне переслідування «розкрадачів»
соціалістичної власності, які за статтею 131 Конституції СРСР 1936 р.
кваліфікувалися як «вороги народу», а за статтею 18 Примірного Статуту
сільськогосподарської артілі – як «зрадники справи колгоспу» і «підривники
основ колгоспного ладу». Більшість з них засуджувалася за законом від
7 серпня 1932 р., названого в народі «законом про п’ять колосків». Ним
передбачалося 5-10 років таборів за крадіжку кількох кілограмів зерна,
буряків або овочів з колгоспного поля. Категорія засуджених за законом від
7 серпня 1932 р. у 1946 – 1947 рр. складала по Харківщині до 90 %.
Поширювалися різні хвороби від неякісної їжі та взагалі її відсутності. Для
хворих у лікарнях не вистачало харчів, і більшість з них померли. У 1946 р.
на Харківщині з’явилися, а в 1947 р. поширилися випадки людоїдства і
трупоїдства. Тоталітарна верхівка спостерігала трагедію голодуючого народу
по цинічному спокійно. Але наближалися весняні польові роботи 1947 р.
Щоб не зірвати весняну посівну компанію, Міністерство землеробства УРСР
запропонувало продовольчу позичку Харківщині в розмірі 17 тис. 500 пудів
зерна. Позичка була надана під 10 % з врожаю наступного року. Хлібні пайки
для працюючих у полі становили 300-400 г на день, для інших – 200 г. Було
організовано гаряче харчування для селян, зайнятих на весняних польових
33
роботах з розрахунку 60 г борошна в день на людину. Ці заходи врятували
життя багатьох селян. Але наслідки голоду були жахливими. Підрахувати
кількість жертв голоду 1946 – 1947 рр. немає можливості. Тоталітарний
режим зробив все, щоб приховати цю трагедію. У переважній більшості
випадків у сільській місцевості факти смерті від голоду не реєструвалися, і
фіксувалася смерть від вигаданої причини.61 Був встановлений жорсткий
партійно-радянський контроль над загсами та органами охорони здоров’я, що
фіксують факти народження та причини смерті людей. У медичних довідках
справжня причина смерті приховувалась за такими діагнозами як дистрофія,
дизентерія, септична ангіна, авітаміноз тощо, що на мові лікарів означало
голодну смерть.
Отже, Голод 1946 – 1947 рр. став третьою штучною трагедією
українського села в ХХ ст., останнім актом насадження колгоспної системи.
А зростаючі селянські повинності, вкрай низький рівень фінансового,
матеріально-технічного забезпечення аграрного сектору економіки,
репресивні методи господарювання, нові масштаби безоплатного вилучення
матеріальних і трудових ресурсів колгоспу – саме це і стало основними
причинами масового голоду 1946 – 1947 рр.

61
Там само. — С. 170-174.
34
 ВИСНОВКИ

Голокост та інші геноциди ХХ ст. – це та трагічна сторінка історії, яку

слід якомога повніше і правдивіше дослідити. Розділити порівняння
геноцидів єврейського та українського народів можна на:
Тривалість геноцидів. Голокост тривав з 1941 по 1945 рр., українські
ж Голодомори: 1921 – 1923 рр., 1932 – 1933 рр., 1946 – 1947 рр..
Пропаганда. Як було зазначено в роботі, нацисти створювали велику
кампанію пропаганди проти всіх євреїв, не зважаючи на їхнє віросповідання,
на рідну мову та культуру, їхні політичні погляди, вони могли мати навіть
німецьке ім’я та прізвище, але все одно, якщо у людини в роду було хоча б
два родича єврейського походження, то це означало для антисемітів того
часу, що їх потрібно винищити, безжалісно розстріляти.
Українська нація є надто багатолюдна, щоб можна було її цілковито
знищити ефективним способом. Однак її релігійне, інтелектуальне і
політичне керівництво, її вибрані і вирішальні частини є доволі малі, і тому
їх легко ліквідувати. Саме тому радянська сокира з повною силою впала на ці
групи за допомогою відомих знарядь масового вбивства, депортації і
примусової праці, заслання і голоду.62
На відміну від німецьких нацистів, тоталітарний режим радянської
влади направляв свою пропаганду тільки на «инакомыслящих», на тих, хто
робив опір радянській владі – українські селяни, так звані «куркулі»,
українські інтелігенти, письменники, поети, українські церкви, деяких гарних
спеціалістів в сільському господарстві, які знали правильні способи, що
могли би загальмувати процес Голодоморів... Всі вони загрожували
радянській владі встати на ноги на захопленій більшовиками Україні, тому
українців залякували депортаціями, голодоморами, розстрілами таким чином
перетворювали на радянську людину, тобто русифікували український народ.

62
Лемкін Р. Голодомор як геноцид українського народу
35
 Українець, який відповідав вимогам радянського режиму, говорив
російською, поважав та захоплювався вождями, не робив зауважень та не мав
своєї політичної думки, не визнавав дискримінації, навпаки – він був
ідеальним зразком переробленої радянської людини. Тому українці, яких не
переслідувала радянська влада, заперечували наявність тоталітарного режиму
та тих страшних сторінок в нашій історії.
Відбір жертв. На прикладі Харківщини, нацисти захопили місто,
зареєстрували в «жовтий список» всіх харківських євреїв від решти
населення. Німецькі солдати грабували євреїв всюди, де з’являлася
можливість. Більшовики, натомість, виділяли цілі села чи колгоспи, які не
сплачували сільськогосподарський податок або не виконували достатньо
план хлібозаготівель, заносили їх в «чорні дошки», не давали їм зерна,
активісти відбирали все – їжу, одяг, коштовності.
Методи вбивства. Євреїв розстрілювали масово чи поодинці, обливали
водою на вулиці зимою повністю роздягнених жінок, вбивали в газових
камерах, вбивали одразу або спершу виселяли до гетто, а потім однаково
вбивали під час переселення або після нього, пояснювали такі жорстокі
вбивства пропагандою – євреї за їхнім баченням «недолюди», які не мають
право на життя. Мор голодом можна було списати на «неврожай» чи
«випадковий збіг обставин», а спеціалістів, які добре зналися в сільському
господарстві називали «ворогами народу» та розстрілювали.
Місцевість, де відбувалися геноциди. Гітлер наказав винищити євреїв
на всіх підконтрольних територіях. Сталін виділив дві країни, в яких
найбільша кількість українців, – сама Україна та Кубань.
На жаль, у сучасному суспільстві триває справжня політична битва за
історичну правду про українські голодомори та Голокост, що
супроводжується спорудженням меморіалів, обелісків, встановленням
пам’ятних хрестів тощо. Та справжня мудрість має проявитися в
незаангажованій історико-правовій оцінці подій, що пережила Україна у
ХХ ст.
36
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Державний архів Харківської області (ДАХО). — Інструкція щодо

проведення реєстрації населення міста Харкова з приміткою, що всіх євреїв
«незалежно від їхньої віри» мають записувати в окремі списки. Друковане
видання. Грудень 1941 р. Ф.р.- 2982, оп.1, спр. 215, арк. 13.
2. Державний архів Харківської області (ДАХО). — Об’ява Харківської
міської управи про проведення реєстрації всього населення м. Харків із
зазначенням особливих умов щодо реєстрації єврейського населення. До 6
грудня 1941 року.
3. Білоцерківський В., Кириченко О., Корнєв О. та ін.; Вступ. ст. В. Я.
Білоцерківського Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932 — 1933
років України. Харківська область. — Х.: Фоліо, 2008. — 10-11, 20 с.
4. Ляховицкий Ю. Жёлтая книга: Свидетельства, факты, документы о
нацист. геноцид евр. населения Харькова в период оккупации. 1941 — 1943.
Вып. 3. — Х.: Биб-ка газеты «Бенсиах», 1994. — 13-14, 47, 83, 89-90 с.
5. Ляховицкий Ю. Попранная мезуза (Книга Дробицкого Яра):
Свидетельства, факты, документы о нацист. геноцид евр. населения Харькова
в период оккупации. 1941 — 1943. Вып. 1. — Х.: Основа, 1991. — 6 с.
6. Скажи, Дробицкий яр: очерки, воспоминания, документы, стихи / Сост.
В. П. Лебедева, П. П. Сокольский. — Х.: Прапор, 1991. — 10 с.
7. Скоробогатов А. Підокупаційні будні Харкова // Вісник Харк. держ. ун-
ту. №633. Історія. Вип. 36. — Х.: НМЦ «СД», 2004. — 60-61, 67 с.
8. Папакін Г. Архівні документи про «чорні дошки» як знаряддя
радянського геноциду в Україні в 1932 — 1933 роках // Архіви України. —
2008. — № 3-4 (261). — 17, 19 с.
9. Скоробогатов А. Харків у часи німецької окупації (1941 — 1943 рр.). —
Х.: Прапор, 2004. — 37 с.

37
10. Радченко Ю. Нацистская оккупация и Холокост в Харькове.
Воспоминания Киры Солонинкиной // Голокост і сучасність. — 2010. — № 1
(7). — 156 с.
11. Радченко Ю. Знищення харківських євреїв органами ГФП та СД в роки
Другої світової війни // Вісник Харк. держ. ун-ту. №908. Історія. Вип. 42. —
Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2010. — 125 с.
12. Танцюра В., Куліш С. Сталін і Україна // Вісник Харк. держ. ун-ту.
№603. Історія України. Вип. 6. — Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2003. — 151 с.
13. Гнезділо О., Коптєва О., Панасенко Л., Сафонова О., Скупневська А.
Голодомор 1932 — 1933 років на Харківщині. — Х.: Оригінал, 2008. — 5 ч.
14. Калініченко В. Голод 1946 — 1947 рр. на Харківщині // Вісник Харк.
держ. ун-ту. №485. Історія. Вип. 32. —Х.: НМЦ «СД», 2004. — 169-174 с.
15. Адольф Гітлер. Електронний ресурс — https://uk.wikipedia.org/wiki/,
відвідано 07.02.2019.
16. Голодомор 1921-1923 рр.. Електронний ресурс. —
http://www.territoryterror.org.ua/uk/history/, відвідано 05.04.2019.
17. Голодомор 1932 — 1933 років в Україні і на Харківщині. Електронний
ресурс — http://newzz.in.ua/histori/1148862989-golodomor-1932-1933-rokiv-v-
ukrayini-i-na-xarkivshhini.html, відвідано 06.04.2019.
18. Йозеф Геббельс. Електронний ресурс — https://uk.wikipedia.org/wiki/,
відвідано 06.02.2019.
19. «Моя боротьба» — книга Адольфа Гітлера. Електронний ресурс —
https://uk.wikipedia.org/wiki/, відвідано 06.02.2019.
20. Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини. Електронний
ресурс — https://uk.wikipedia.org/wiki/, відвідано 07.02.2019.
21. Німецька окупація Харкова. Електронний ресурс —
https://uk.wikipedia.org/wiki/, відвідано 10.02.2019.
22. Посольство Ізраїлю в Україні. Стаття «Голокост». Електронний ресурс
— https://embassies.gov.il/kiev/AboutIsrael/history/, відвідано 08.02.2019.

38
23. Селянський повстанський рух на поч. 1920- х рр.. Електронний ресурс.
— http://www.territoryterror.org.ua/uk/history/, відвідано 05.04.2019.
Холокост в Харькове. Електронний ресурс: — https://nakipelo.ua/holokost-v-
harkove/, відвідано 04.04.2019.

39
ДОДАТОК 1

ДОДАТОК 2
40
ДОДАТОК 3
41
42