1.3.

Загальні принципи рівності та недискримінації в українському

законодавстві.
Загальні принципи рівності та недискримінації в українському законодавстві
визначаються Конституцією України. Так, у ст. 21 йдеться, що «Усі люди вільні та
рівні у своїй гідності і правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та
непорушними», а стаття 24 – «Громадяни мають рівні конституційні права і
свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за
ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі,
етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за
мовними або іншими ознаками». Однак у Конституції України відсутній принцип
заборони дискримінації. Принципи рівності людей з інвалідністю деталізуються,
зокрема, у положеннях Закону України «Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні»1 : стаття 1 – «Інваліди в Україні володіють усією повнотою
соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених
Конституцією України та іншими законодавчими актами…»; стаття 26 – «…органи
державної влади, підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від
форм власності і господарювання) зобов’язані створювати умови для
безперешкодного доступу інвалідів до жилих, громадських і виробничихбудинків,
споруд, громадського транспорту, для вільного пересування в населених
пунктах…». Основні принципи недискримінації щодо дітей на виконання
положень Конвенції про права дитини зафіксовані Законом України «Про охорону
дитинства»1 : стаття 2, «Законодавство про охорону дитинства та його завдання», -
«Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-
правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного
розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових
інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні» ; стаття 3,
«Основні принципи охорони дитинства» - «Всі діти на території України,
незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших
переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового
стану, стану здоров’я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють)
або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом
та іншими нормативно-правовими актами».
Конституція України у ст. 53 гарантує реалізацію права на освіту для кожної,
без винятку, особи, бере на себе зобов’язання забезпечити доступність освіти:
«Кожен має право на освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність
дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в
державних і комунальних вищих навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної
загальної середньої, позашкільної професійно-технічної, вищої і післядипломної
освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій і пільг учням та
студентам». Певні обмеження вводяться на рівні Закону України «Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні» у ст. 21:«Держава гарантує інвалідам
дошкільне виховання, здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям та
можливостям. Професійна підготовка або перепідготовка інвалідів здійснюється з
урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової
діяльності. Вибір форм і методів професійної підготовки проводиться згідно з
висновками медико-соціальної експертизи». Інші обмеження, для середньої освіти,
зафіксовані в Законі України «Про освіту» у п. 4 ст. 37: «Для осіб, які мають вади у
фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних
закладах, створюються спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи, дитячі
будинки, дошкільні та інші навчальні заклади з утриманням за рахунок держави».
Стаття 19 Закону України «Про охорону дитинства» декларує для дітей –
вихованців подібних закладів індивідуальний підхід у навчанні: «Діти-інваліди та
інваліди з дитинства, які перебувають у реабілітаційних закладах, закладах та
установах системи охорони здоров’я, системи праці та соціального захисту
населення, мають право на здобуття освіти за індивідуальними навчальними
програмами, які узгоджуються з індивідуальними програмами реабілітації дітей-
інвалідів та інвалідів з дитинства». На виконання положень цих Законів
спрямована Постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 р. № 716
«Про затвердження Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової
зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними
захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року»
Серед основних завдань Програми є «створення умов для доступу осіб з
обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою
відсталістю до всіх видів освітніх послуг». На сьогодні внесено зміни до
законодавчих актів з питань освіти осіб з інвалідністю, а саме: Законом України №
2442-VІ «Про внесення змін до законодавчих актів України з питань загальної
середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу»,
прийнятого 6 липня 2010 року № 2442-VІ, передбачено функціонування
спеціальних та інклюзивних класівдля навчання дітей з особливими освітніми
потребами у загальноосвітніх навчальних закладах та створення навчально-
реабілітаційних центрів для навчання дітей із складними вадами розвитку.
 Наказом МОН від 01.10.2010 р. № 912 затверджено Концепцію розвитку
інклюзивного навчання. Розроблено нове Положення про центральну та
республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та
Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні
консультації (ПМПК) у зв’язку із запровадженням інклюзивного навчання.
Діяльність закладів інтернатного типу для такої категорії дітей та надання в них
освітніх послуг регламентується Типовим положенням про будинок-інтернат,
молодіжне відділення дитячого будинку-інтернату системи праці та соціального
захисту населення, тобто Положенням про функціонування інтернатів I-IV
профілю, дотримання прав людини в яких є предметом моніторингу. Стаття 1
цього документа описує поділ будинків-інтернатів за профілями відповідно до
категорій дітей, які в них перебувають: «1.1. Дитячий будинок-інтернат (далі -
будинок-інтернат) є соціально-медичною установою для постійного проживання
дітей віком від 4 до 18 років (далі - вихованців) з утвореним у разі потреби
молодіжним відділенням для молоді віком від 18 до 35 років (далі - осіб), що
входить як структурний підрозділ до складу будинку-інтернату, з вадами фізичного
та/або розумового розвитку та психічними розладами, які потребують стороннього
догляду, побутового і медичного обслуговування, освітніх та реабілітаційних
послуг… 1.5. Будинки-інтернати поділяються на: 1.5.1. Будинки-інтернати I
профілю - для вихованців з фізичними вадами і збереженим інтелектом
дошкільного та шкільного віку, для яких самостійне пересування є значно
утрудненим або неможливим, які частково себе обслуговують (змішані за статтю).
1.5.2. Будинки-інтернати, де можуть одночасно функціонувати: відділення II
профілю - для вихованців з помірною та глибокою розумовою відсталістю та
психічними розладами, які можуть навчатись, самостійно пересуватись і
обслуговуватись (розділені за статтю); відділення III профілю - для вихованців з
глибокою розумовою відсталістю та психічними розладами, які можуть самостійно
пересуватись і не можуть самостійно обслуговуватись (розділені за статтю);
відділення IV профілю - для вихованців з глибокою розумовою відсталістю та/ або
психічними розладами, які мають складні фізичні вади, не можуть самостійно
пересуватись (або пересуваються з утрудненням) та самообслуговуватись (змішані
за статтю). 1.6. У будинку-інтернаті за можливості та необхідності може
утворюватися молодіжне відділення для молоді віком від 18 до 35 років, порядок
утворення та функціонування якого здійснюється відповідно до Положення про
молодіжне відділення дитячого будинку-інтернату». Основні завдання такого
закладу перелічені в ст. 2: «2.1. Основними завданнями будинку-інтернату є
забезпечення належних умов для проживання, навчання, виховання, медичної та
соціальної реабілітації та надання медичної допомоги вихованцям з фізичними
та/або розумовими вадами розвитку та психічними розладами. 2.2. Вихованці
будинку-інтернату забезпечуються відповідно до встановлених норм:… 2.2.6.
Засобами навчання, виховання та корекції у будинку-інтернаті… 2.5. Педагогічні,
медичні працівники будинку-інтернату, фахівці з реабілітації, соціальні працівники
тощо здійснюють забезпечення навчального, корекційно-виховного та
психологічно-реабілітаційного процесу . 2.6. Для удосконалення навчального
процесу, психологічної та педагогічної корекції, медичного обслуговування
вихованців у будинку-інтернаті може створюватися на громадських засадах з числа
його працівників психолого-медико-педагогічна комісія». До умов утримання
віднесено аспекти освіти та розвитку, що прописані у ст. 3: «…3.15. Навчально-
виховний процес будується за науково обґрунтованим змістом, методами та
формами навчання, які забезпечують набуття вихованцями необхідних знань, умінь
та навичок, корекції психічних та фізичних вад вихованців та є складовою медико-
соціальної реабілітації..». Згідно з Додатком 37 до Нормативу мінімального
споживання при наданні соціальних послуг громадянам похилого віку та інвалідам
в установах Міністерства праці і соціальної політики1 , в дитячих будинках-
інтернатах на групу з 8-10 дітей, які підлягають навчанню, вводиться 4 штатні
одиниці вихователів.
У ст. 49 Конституції України закріплені загальні норми щодо реалізації цього
права: «Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне
страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням
відповідних соціальноекономічних, медико-санітарних і оздоровчо-
профілактичних програм». Спеціальний Закон «Про охорону дитинства» висвітлює
національні стандарти цього права по відношенню до дітей та, зокрема, дітей з
інвалідністю: ст. 6 – «Держава гарантує дитині право на охорону здоров’я,
безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах
охорони здоров’я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового
розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового
способу життя». ; ст. 26 – «…Діти-інваліди мають право на безоплатне матеріальне,
соціально-побутове і медичне забезпечення, а також забезпечення медикаментами,
технічними й іншими засобами індивідуальної корекції відповідно до
законодавства. Дітям-інвалідам та дітям з вадами розумового або фізичного
розвитку надається безоплатна спеціалізована медична, дефектологічна і
психологічна допомога та здійснюється безоплатне протезування у відповідних
державних і комунальних закладах охорони здоров’я..». Обов’язки держави щодо
медичного забезпечення людей з інвалідністю та надання послуг з медичного
обслуговування прописані в Законі України «Про основи соціальної захищеності
інвалідів в України»: стаття 36 – «Медичне забезпечення інвалідів здійснюється у
вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат), забезпечення
медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи друковані видання із
спеціальним шрифтом, звукопідсилювальну апаратуру та аналізатори, а також
шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній
реабілітації, побутовому та торговельному обслуговуванню»; стаття 38 - Послуги з
соціально-побутового і медичного обслуговування, технічні та інші засоби
(протезно-ортопедичні вироби, ортопедичне взуття, засоби пересування, у тому
числі крісла-коляски з електроприводом, автомобілі, індивідуальні пристрої,
протези очей, зубів, щелеп, окуляри, слухові і голосоутворювальні апарати,
сурдотехнічні засоби, мобільні телефони та факси для письмового спілкування,
ендопротези, сечо- та калоприймачі тощо) надаються інвалідам та дітям-інвалідам
безкоштовно або на пільгових умовах за наявності відповідного медичного
висновку. Діти-інваліди мають право на безкоштовне придбання лікарських засобів
за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування». Серед спеціальних законів,
спрямованих на виконання відповідного положення Конституції, варто відзначити
Закон України «Основи законодавства про охорону здоров’я», який в статті 56
визначає стандарт забезпечення протезною допомогою: «Громадяни у необхідних
випадках забезпечуються протезами, ортопедичними, корегуючими виробами,
окулярами, слуховими апаратами, засобами лікувальної фізкультури і
спеціальними засобами пересування».
Питання ранньої реабілітації дітей з інвалідністю висвітлено в Законі України
«Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» , стаття 34 якого говорить: «Рання
реабілітація дітей з інвалідністю раннього віку (до 7 років) спрямовується на
зменшення або подолання фізичних, психічних розладів та інтелектуальних вад ,
набуття побутових та соціальних навичок, розвиток здібностей, поступову повну
або часткову інтеграцію в суспільство. Рання реабілітація забезпечує комплексний
підхід до дітей з інвалідністю, який полягає в поєднанні різних видів та форм
реабілітації, передбачає залучення до реабілітаційного процесу батьків або осіб, які
їх замінюють, включає соціальну, психологічну, освітню, консультативну
допомогу сім’ям, в яких виховуються діти з інвалідністю, за місцем їх проживання
(вдома). Рання реабілітація дітей з інвалідністю здійснюється відповідно до їх
індивідуальних програм реабілітації та супроводжується медичним і
психологічним спостереженням за ними». Ці питання деталізуються в Постановах
Кабінету Міністрів України щодо введення в дію програм реабілітації осіб з
інвалідністю. Так, п.2 Положення про індивідуальну програму реабілітації осіб з
інвалідністю надає визначення індивідуальної програми реабілітації:
«Індивідуальна програма реабілітації осіб з інвалідністю - комплекс оптимальних
видів, форм, обсягів, строків реабілітаційних заходів з визначенням порядку, місця
їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або
втрачених функцій організму і здібностей осіб з інвалідністю та дітей з
інвалідністю». Загальна оцінка ситуації надається у п.1 Постанови від 12.05.2007р.
№ 716 «Про затвердження Державної програми розвитку системи реабілітації та
трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними
захворюваннями та розумовою відсталістю»: «Потребує вдосконалення система
забезпечення виробами медичного призначення, технічними та іншими засобами
реабілітації. Має місце дублювання функції реабілітаційними установами, якість
послуг, що ними надаються, низька». Завдання щодо надання медичних та
реабілітаційних послуг дітям з інвалідністю, які виховуються у відповідних
закладах, містяться в типових положеннях про реабілітаційну установу змішаного
типу для дітей з інвалідністю з розумовою відсталістю і про установу постійного та
тимчасового перебування осіб з інвалідністю з розумовою відсталістю : стаття 1.1.
– «…цільовим призначенням якої є здійснення заходів, спрямованих на надання
реабілітаційних послуг особам з розумовою відсталістю та психічними
захворюваннями». Згідно статті 3 цього документа в такій установі обов’язково
мають бути:
• Кімната долікарського огляду.
• Кімната соціально-педагогічної корекції.
• Кабінет психокорекції та психотерапії.
• Кабінет лікувальної фізкультури та фізичної реабілітації.
• Відділення соціальної реабілітації.
• Відділення психологічної реабілітації.
• Відділення трудової реабілітації.
• Відділення медичного супроводу
• Методичний кабінет.
• Комплекс господарського обслуговування.
• Служба соціального патронату.
Територія такої установи має бути обладнана до потреб осіб, що в ній
перебувають: стаття 1.6 – «Установа розміщується на територіях зі спеціально
побудованими або пристосованими приміщеннями, що відповідають безбар’єрній
архітектурі, санітарногігієнічним, протипожежним вимогам, техніці безпеки,
мають усі види комунального благоустрою з урахуванням специфіки захворювань
осіб, що відвідують Установу…» Для організації та забезпечення реабілітаційних
заходів в установі згідно статті 5 створюється реабілітаційна комісія, до якої «…
входять фахівці цього закладу. На засідання реабілітаційної комісії залучаються
представники місцевих органів охорони здоров’я, освіти і науки, а також праці та
соціального захисту населення».
До діяльності комісії відноситься:
• Складання індивідуального плану реабілітації.
• Контроль за виконанням індивідуальної програми реабілітації осіб з
інвалідністю та дітей з інвалідністю.
• Визначення строків і тривалості проходження реабілітації осіб з
інвалідністю та дітей з інвалідністю відповідно до індивідуальної програми
реабілітації.
• Забезпечення послідовності, комплексності і безперервності виконання
реабілітаційних заходів, оцінку їх результатів та ефективності.
Організація реабілітаційного процесу та реабілітаційних заходів в Установі
здійснюються наступним чином: «6.1. На підставі індивідуальної програми
реабілітації осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю фахівці Установи
розробляють індивідуальний план реабілітації, що включає комплекс
реабілітаційних заходів та враховує діагноз осіб з інвалідністю та дітей з
інвалідністю, їх психофізичний стан, індивідуальні особливості та можливості,
відносини між членами сім’ї. 6.2. Індивідуальний план реабілітації затверджується
керівником Установи. 6.3. До Установи зараховуються особи з інвалідністю та діти
з інвалідністю за рішенням реабілітаційної комісії. 6.4. В Установі щорічно
утворюються групи, наповнюваність кожної з яких складає 8 осіб. 8. Організація
реабілітаційних заходів в Установі 8.1. Заходи з соціальної реабілітації
складаються з: 8.1.1. Навчання особам з інвалідністю та дітям з інвалідністю
побутовим операціям для задоволення власних фізіологічних потреб. 8.1.2.
Опанування навичок захисту власних прав та інтересів. 8.1.3. Забезпечення
автономного проживання у суспільстві з необхідною підтримкою. 8.2. Заходи з
психологічної реабілітації складаються з: 8.2.1. Проведення психологічної
діагностики особистості осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю, визначення
форм, методів, засобів, терміну та процедур психологічної корекції. 8.2.2. Навчання
прийомам та методам саморегуляції, самовиховання, самонавчання, формування
мотивації до праці. 8.2.3. Проведення індивідуальної психокорекційної роботи. 8.3.
Заходи з психолого-педагогічної реабілітації: 8.3.1. Створення умов для всебічного
розвитку, засвоєння особами з інвалідністю та дітьми з інвалідністю знань, умінь і
навичок з метою їх адаптації у соціумі. 8.3.2. Проведення корекційно-розвиткової
роботи, а саме: - розвиток здорового сприймання; - корекція пізнавальної
діяльності; - формування навичок соціально-побутової орієнтації; - розвиток
комунікативної діяльності. 8.5. Заходи з медичного супроводу включають у себе:
8.5.1. Визначення фізичної, соматофізіологічної, сенсорної та психічної
спроможності дитиниз інвалідністю за даними індивідуальної програми
реабілітації та результатів обстеження лікарями Установи, надання рекомендацій
стосовно подальшої можливої (або неможливої) соціальної реабілітації. 8.5.2.
Розробку рекомендацій з дозування фізичних та психологічних навантажень,
створення стереотипів поведінки, які відповідають фізичним та розумовим
можливостям дитини з інвалідністю. 8.5.3. Визначення адекватності та
послідовності заходів лікувальнопрофілактичного характеру. 8.5.4. Здійснення
постійного нагляду та контролю за фізичним, соматичним та психічним станом
дітей з інвалідністю. 8.5.5. Організацію та контроль виконання в Установі
санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та профілактичних заходів, здійснення
санітарно-просвітницької роботи». Вимоги щодо забезпечення вихованців
відповідно до встановлених норм медичними та реабілітаційними послугами
визначає типове положення про будинок інтернат, молодіжне відділення дитячого
будинку-інтернату системи соціального захисту населення, а саме: «2.2.3.
Цілодобовим медичним обслуговуванням, включаючи надання невідкладної
медичної допомоги до госпіталізації вихованця; проведення адаптаційно-
підтримуючої терапії психотропними препаратами вихованцям, які лікувалися в
психоневрологічному стаціонарі і за висновком психіатрів стаціонару можуть
перебувати в будинку-інтернаті; консультативною допомогою, стаціонарним
лікуванням на базі закріплених лікувально-профілактичних закладів охорони
здоров’я; щорічним літнім оздоровленням тощо. 2.2.4. Наданням комплексу
реабілітаційних послуг відповідно до індивідуальної програми реабілітації дитини
з інвалідністю. 2.2.5. Засобами медичної корекції слуху та зору,
зубопротезуванням, протезноортопедичними виробами, немоторизованими
засобами пересування (інвалідними колясками), медикаментами та життєво
необхідними ліками відповідно до медичного висновку, у т.ч. життєво необхідними
наркотичними або психотропними препаратами».
 На національному рівні основні засади архітектурної та транспортної
доступності зафіксовані статтею 28 Закону України «Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні»: «Підприємства та організації, що здійснюють
транспортне обслуговування населення, зобов’язані забезпечити спеціальне
обладнання транспортних засобів, вокзалів, аеропортів та інших об’єктів, яке б
дало змогу безперешкодно користуватися їх послугами. У тих випадках, коли діючі
транспортні засоби не можуть бути пристосовані для використання інвалідами,
органи місцевого самоврядування створюють інші можливості для їх пересування.
При проектуванні і створенні нових засобів пересування, реконструкції і
будівництві аеропортів, залізничних вокзалів і автовокзалів, морських і річкових
портів обов’язково передбачається можливість їх використання особами з
інвалідністю». Підстави забезпечення дитини-інваліда автомобілем прописані в
статті 26 Закону «Про охорону дитинства»: «Діти з інвалідністю, які мають
порушення опорнорухового апарату, за наявності відповідного висновку медико-
соціальної експертизи, що підтверджує їх право на забезпечення автомобілем (у
разі необхідності з ручним керуванням), і яким виповнилося 5 років,
забезпечуються автотранспортними засобами на пільгових умовах. Право на
управління таким автотранспортним засобом, за наявності відповідного документа
на право управління автомобілем, набуває один із повнолітніх членів сім’ї (або
найближчих родичів) особи з інвалідністю». Безбар’єрність території та всіх
приміщень, згідно типовому положенню, має бути забезпечена в установах для осіб
з інвалідністю з розумовою відсталістю, про що говорить стаття 1.6 відповідного
Наказу Міністерства праці і соціальної політики: «1.6. Установа розміщується на
територіях зі спеціально побудованими або пристосованими приміщеннями, що
відповідають безбар’єрній архітектурі, санітарногігієнічним, протипожежним
вимогам, техніці безпеки, мають усі види комунального благоустрою з
урахуванням специфіки захворювань осіб, що відвідують Установу».
Вільний розвиток особистості згідно статті 23 Конституції України належить
до одного з базових прав людини: «Кожна людина має право на вільний розвиток
своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей,
та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний
розвиток її особистості». Закон України «Основи законодавства України про
культуру»1 в ст. 14 визначає, що держава: «забезпечує окремим соціальним групам
громадян (дітям дошкільного віку, учням, студентам, пенсіонерам та особам з
інвалідністю) доступ до культурних цінностей на пільгових умовах». Залучення
кожної дитини до національної та світової культури прописане в ст. 20 Закону
України «Про охорону дитинства»: «З метою сприяння соціальному, духовному,
моральному благополуччю, всебічному здоровому розвитку дитини держава
забезпечує їй безкоштовний доступ до національних духовних та історичних
цінностей, досягнень світової культури шляхом надання можливості користування
бібліотечними фондами, виставковими залами, музеями тощо. З цією метою
створюється мережа спеціальних дитячих закладів культури, закладів позашкільної
освіти, діяльність яких спрямовується на сприяння розвитку індивідуальної та
колективної творчості дітей. Розробка навчальних програм, що застосовуються в
навчальних закладах, повинна базуватися на найкращих здобутках людства у сфері
культури, засадах моралі та добра, національних духовних традиціях». У контексті
доступу до суспільного, культурного життя та дозвілля можна розглядати
положення ст. 40 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні»,
які говорять про фізкультурно-спортивну реабілітацію: «Фізкультурно-спортивна
реабілітація спрямовується на підвищення рухової активності, оздоровлення,
формування компенсаторних функцій організму і позитивної мотивації в осіб з
інвалідністю, дітей- з інвалідністю до Постанови суспільної адаптації.
Фізкультурно-спортивну реабілітацію, проведення з особами з інвалідністю, дітьми
з інвалідністю фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів організовують
центральний орган виконавчої влади у справах молоді та спорту, Національний
Комітет спорту осіб з інвалідністю України, центральний орган виконавчої влади у
галузі освіти. Особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю послуги з фізкультурно-
спортивної реабілітації реабілітаційними установами державної і комунальної
форм власності надаються безоплатно. Фізкультурно-спортивна реабілітація осіб з
інвалідністю, дітей з інвалідністю здійснюється відповідно до їх індивідуальних
програм реабілітації та супроводжується медичним спостереженням за ними».
Обов’язки держави по забезпеченню доступності культурного та спортивного
життя для людей з інвалідністю прописані в статтях 34 та 38 цього ж закону: ст. 34
– «Місцеві органи державної влади зобов’язані забезпечувати осіб з інвалідністю
необхідні умови для вільного доступу і користування культурно-видовищними
закладами і спортивними спорудами, для занять фізкультурою і спортом, а також
забезпечувати надання спеціального спортивного інвентарю. Особи з інвалідністю
користуються переліченими послугами безоплатно або на пільгових умовах згідно
з рішенням органів місцевого самоврядування за участю громадських організацій
осіб з інвалідністю» ; стаття 38 – «Особи з інвалідністю, діти з інвалідністю за
наявності медичних показань мають право на безплатне забезпечення
санаторнокурортними путівками». Оскільки виховання та соціальна реабілітація
визначаються як одні з основних завдань діяльності будинку-інтернату системи
соціального захисту населення, можна вважати, що ці заклади також мають певний
обов’язок щодо реалізації права на всебічний розвиток інвалідів. Так, згідно зі ст. 2
Типового положення про дитячий будинок-інтернат, молодіжне відділення
дитячого будинку-інтернату вихованці забезпечуються відповідно до встановлених
норм «2.2.7. Спортивним інвентарем для проведення оздоровчо-спортивної
корекції фізичних вад вихованців… 2.2.9. Умовами для проведення заходів
культурно-масової роботи».
Свобода вираження поглядів та доступ до інформації закріплені в статті 34
Конституції України: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на
вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати,
зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший
спосіб - на свій вибір». Право на доступ до інформації регулюється спеціальним
Законом України «Про інформацію», загальні принципи реалізації цього права на
території України зафіксовані в ст. 9: «Всі громадяни України, юридичні особи і
державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного
одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для
реалізації прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не
повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні,
екологічні та інші права, свободи і інтереси інших громадян, права та інтереси
юридичних осіб. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до
інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами
України».
Особливості забезпечення реалізації доступу до інформації для людей з
вадами слуху визначаються у ст. 23 Закону України «Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні»: «Державою визнається дактильно-жестова мова
як засіб міжособового спілкування, а також як засіб навчання інвалідів з вадами
слуху. Інвалідам по слуху забезпечується доступ до засобів масової інформації
шляхом титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову
глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів у порядку та
на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України».