7 класс

Тема 1. Лекція 1. Вступ................................................................................................................................................3

Тема 2.Лекція 1. Африка..............................................................................................................................................6
Тема 2. Лекція 2.Африка..............................................................................................................................................8
Тема 2. Лекція 3.Африка............................................................................................................................................10
Тема 3.Лекція 1. Загальні відомості та географічне положення Південної Америки. Природно-ресурсний
потенціал. Політична карта регіону. Народонаселення та культура.....................................................................12
Тема 3.Лекція 2 Південна Америка...........................................................................................................................13
Тема 4.Лекція 1. Австралія........................................................................................................................................16
Тема 4. Лекція 2.Австралія........................................................................................................................................17
Тема 4. Лекція 3.Австралія........................................................................................................................................20
Тема 5. Лекція 1.Антарктида.....................................................................................................................................22
Тема 5. Лекція 2.Антарктида. Будова поверхні. Лід Антарктиди, підлідний рельєф. Кліматичні умови.........24
Тема 5. Лекція 3.Антарктида. Загальні особливості клімату.................................................................................25
Тема 6. Лекція 1 Загальна характеристика Північної Америки. Інтеграційні процеси. Місце північної
Америки у світовому господарстві і міжнародних відносинах.............................................................................26
Тема 6. Лекція 2 Населення та господарство США................................................................................................29
Тема 6. Лекція 4. Канада. ЕГП. Особливості розміщення населення. Українці в Канаді. Найбільші міські
агломерації. Господарство Канади. Роль країни в міжнародному географічному поділі праці.........................33
Тема 7. Лекція 1. Евразія. Географічне положення. Рельєф. Тектонічна будова. Клімат...................................36
Тема 7. Лекція 2. Евразія. Особливості берегової лінії Євразії. Історія відкриття і дослідження окремих
регіонів материка........................................................................................................................................................38
Тема 7. Лекція 3. Евразія.Корисні копалини, особливості їх походження...........................................................39
Тема 7. Лекція 4. Евразія. Кліматичні пояси і типи клімату Євразії, їх порівняння з Північною Америкою...41
Тема 7. Лекція 5. Евразія. Внутрішні води, їх розподіл..........................................................................................43
Тема 7. Лекція 6. Евразія. Природні зони. Особливості їх розміщення на території материка..........................45
Тема 7. Лекція 7. Евразія. Внутрішні води, їх розподіл. Річки. Озера. Підземні води. Багаторічна мерзлота. 49
Тема 7. Лекція 8. Евразія. Населення. Расовий та етнічний склад........................................................................53
Тема 7. Лекція 9. Евразія. Сучасна політична карта Євразії. Зв'язки України з країнами Європи....................54
Тема 7. Океани.Узагальнення з теми “ЄВРАЗІЯ”...................................................................................................59
.Тема 8. Лекція 1. Тихий океан. Океанія..................................................................................................................67
Тема 8. Лекція 2. Океанія. Особливості фізико-географічного положення..........................................................69
Тема 9. Лекція 1. Атлантичний океан.......................................................................................................................72
Тема 9. Лекція 2. Атлантичний океан. Кліматичні пояси.......................................................................................74
Тема 10. Лекція 1. Індійський океан.........................................................................................................................76
Тема 10. Лекція 2. Індійський океан.........................................................................................................................78
Тема 11. Лекція 1. Північний Льодовитий океан.....................................................................................................79
Тема 11. Лекція 2. Північний Льодовитий океан та його характеристика............................................................82
Тема 12. Лекція 1. Земля. Природні ресурси материків і океанів, їх класифікація. Використання природних
ресурсів, наслідки природокористування................................................................................................................83
Тема 12. Лекція 2. Земля. Екологічні проблеми материків і океанів. Комплексна проблема забруднення
навколишнього середовища.......................................................................................................................................85
 3

Тема 1. Лекція 1. Вступ

“Географії материків і океанів”
Предметом вивчення географії материків і океанів є природа нашої планети в цілому, її материки і
океани, народи і країни.
Вивчаючи окремі материки і океани, ви дізнаєтеся, хто і коли їх відкрив і досліджував та у чому
полягають особливості їх природи: рельєфу, клімату, внутрішніх вод, рослинності і тваринного світу. Ви
розширите свої знання про Світовий океан та його роль у формуванні природи материків і господарстві
населення Землі.
Різноманітність властива не лише природним умовам, а й населенню та господарству країн. Люди
живуть і працюють на рівнинах і в горах, серед лісів і степових просторів, у холодній тундрі і спекотних
пустелях. Вони зводять будинки, будують фабрики і заводи, виплавляють метали, створюють машини,
вирощують різні рослини, розводять тварин. Це також вивчає географія материків і океанів. Тому ви
розширите свої знання про країни, що розташовані на материках, життя і побут народів, які їх населяють.
Цей курс загалом поповнить ваші знання і про оболонки Землі: літосферу, гідросферу, атмосферу,
біосферу і географічну – найскладнішу оболонку, в якій ми живемо і яку зобов’язані берегти.
Вся площа поверхні Землі складає 510 млн км 2. Більшу її частину - 361 млн км 2 (71%) займає
Світовий океан, а на суходіл припадає 149 млн км 2 (29%). Отже, океани і материки є найбільшими
природними комплексами в межах географічної оболонки нашої планети.
Світовий океан утворюють 4 океани – Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий – та
їх моря.
Над водою виступають 6 материків – Євразія, Африка, Австралія, Південна Америка, Північна
Америка, Антарктида. Вони мають різні розміри і обриси берегової лінії. В океанах, частіше неподалік
материків, розміщуються значно менші за розмірами ділянки суходолу – острови.
Увесь земний суходіл ділиться ще на 6 частин світу: Європа, Азія, Африка, Америка, Австралія
зОкеанією, Антарктида. Поділ на частини світу виник історично, у ході пізнання людством Землі. Ділять
Землю також на Старий Світ (Європа, Азія і Африка) і Новий Світ (Америка). До Нового Світу не
відносять Австралію і Антарктиду, хоча їх, як ви пам’ятаєте, відкрили набагато пізніше. Цей поділ теж
склався історично і з наукою мало пов’язаний.
Отже, кількість частин світу дорівнює кількості материків.

Джерела географічних знань

Ви вже знаєте, що знання можна почерпнути з різних джерел: географічних довідників і
енциклопедій, карт і атласів, журналів і газет.
Знання про Землю не виникли раптово. Їх нагромаджують тисячоліттями у багатьох країнах,
починаючи від Шумеру і Єгипту. Особливо розширилися географічні знання після плавань Х. Колумба і Ф.
Магеллана, тобто в так звану епоху Великих географічних відкриттів.Дослідники описали природу нових
земель, умови життя і занять населення, слали карти.
Нині про Землю накопичилося вже багато знань. Для географії материків і океанів багатим
джерелом знань можуть стати телепередачі про природу різних куточків нашої планети, населення та
культуру різних країн світу. В наш час до послуг користувачів всесвітня комп’ютерна мережа Інтернет, за
допомогою якої можна дуже швидко здобути текстову, картографічну, відео або звукову інформацією.
Іншим за важливість джерелом географічних знань є карта.
Ф. Магеллан Х. Колумб
Джерела географічних знань
Карти материків та океанів
Разом з відкриттям та освоєнням нових територій створювалися та вдосконалювалися і географічні
карти. Нині неможливо уявити вивчення географії без географічних карт. За допомогою карти можна
 4

визначити місцезнаходження на земній поверхні будь-якого географічного об'єкта: океану, материка, річки,
озера тощо. Якщо навчитися правильно читати карту, з неї можна одержати багато корисної інформації.
Карт існує багато видів. Щоб правильно використовувати карти як важливе джерело інформації, вам
необхідно знати їхнє призначення і головні особливості. За різними ознаками карти поділяють на групи: за
змістом, масштабом, охопленням території.
За змістом карти ділять на загальногеографічні і тематичні. Загальногеографічні карти
зображують загальний вигляд земної поверхні. На них однаково докладно показують різні об’єкти – і
рельєф, і річки та озера, і населені пункти, і шляхи та ін. До таких належать знайомі вам фізичні карти
півкуль, світу, материків, окремих країн. Тематичні карти, навпаки, присвячені якійсь одній темі, на них
зображено якийсь один компонент природи, населення або господарства. Наприклад, темою карти можуть
бути ґрунти, води, температура повітря, рослинність тощо. Решта елементів карти (великі міста, річки тощо)
є тільки фоном і потрібні як орієнтири.
За масштабом, як ви знаєте, карти поділяють на:
1) великомасштабні (від 1 : 10 000 до 1: 200 000);
2) середньомасштабні (від 1: 200 000 до 1 : 1 000 000);
3) дрібномасштабні (від 1 : 1 000 000 і дрібніше).
Більш дрібномасштабною буде та карта, у якої зменшення розмірів на карті порівняно з місцевістю
більше.
За охопленням території, що зображується, карти ділять на:
1) карти світу і півкуль, де зображена поверхня всієї земної кулі (вони мають найдрібніший
масштаб, на них земна поверхня зображена дуже узагальнено і схематично);
2) карти материків і океанів (вони мають більші масштаби ніж карти світу, але вони теж
дрібномасштабні);
3) карти окремих частин материків – країн, областей, районів (їх масштаби значно більші, тому
земна поверхня зображується детальніше).
У стародавні часи на примітивних картах-малюнках, накреслених прадавніми жителями нашої
планети, відомостей було небагато. У наш час географічні карти стали “перенаселеними”: на них потрібно
розмістити стільки, що для всього не вистачає місця.
Досить успішно цю проблему долали атласи – зібрання різних карт, розміщених у певному порядку
в одній книжці. Існують атласи світу. В них карти показують ділянки поверхні Землі послідовно одну за
одною. Є атласи окремих країн, наприклад України, де вміщено різні тематичні карти однієї і тієї самої
території. Бувають атласи навчальні, наприклад для 7 класу. В них підібрано карти, які ілюструють основні
теми підручника. Карти вважають величезним винаходом людства. Вміння працювати з ними дозволяє
вивчати світ: природу, населення і господарство різних територій.
Тепер і атласів стало замало для потоку інформації, яка потрібна сучасній людині. І тут на допомогу
прийшли комп’ютери. У пам’ятьелектронно-обчислювальної машини вводять вже відомі дані про земну
поверхню і додають нові, що тільки надходять. Так створюєтьсягеоінформаційна система (ГІС) – зведення
усіх даних про Землю. Користувач такої системи може швидко вивести на екран все, що його цікавить,
сумістити на одному зображенні різні відомості.

Класифікація карт
 5

Так виглядає карта

Методи географічних досліджень
Хоч людство нагромадило вже багато знань про Землю, проте значна частина явищ та процесів, що
відбуваються на ній, ще недостатньо вивчені. Не завжди можна передбачити наслідки впливу господарської
діяльності людини на природу чи попередити про майбутній землетрус. Тому вчені продовжують
досліджувати поверхню Землі.
У географії застосовують різноманітні методи дослуджень.
Про деякі методи – способи досліджень тих чи інших об’єктів або явищ природи і суспільства – ви
дізналися у 6 класі. Ви вже знаєте проописовий та експедиційний методи. Ви дізналися про
палеогеографічний метод, який дозволяє шляхом вивчення гірських порід, решток рослин і тварин
довідатися про природу давніх геологічних епох. Картографічний метод полягає у визначенні
місцезнаходження природних об’єктів (річок, озер, гірських хребтів), а також міст і країн та нанесенні їх на
карту.
Існує багато й інших способів географічних досліджень. Наприклад, в останнє сторіччя географи
використовують аерокосмічний метод – вивчення поверхні Землі за аерофотознімками, зробленими з літаків
і космічних апаратів. За допомогою методу моделювання, використовуючи комп’ютерну техніку,
передбачають зміни у навколишньому середовищі.
 6

Тема 2.Лекція 1. Африка

Африка
Африка
Приблизно 1 млн років тому внутрішні сили Землі остаточно порушили сухопутний зв'язок між
Європою і розташованим на південь від неї величезним масивом суходолу. Так утворився материк Африка.
У перекладі з латинської мови «африкус» означає «безморозний», «тог. що не знає холоду». Справді, для
більшої частини материка поділ на зиму й літо є умовним. Проте для Африки характерні також і значні
природні контрасти. Наприклад, на екваторі можна натрапити у горах на вічні сніги. Найбільшу жарку
пустелю земної кулі перетинає найдовша у світі річка. В одних місцях континенту роками не випадає
жодної краплини дощу, в інших - щодня бувають злизг. Ось така вона, Африка, незвичайна й досі загадкова.
Географічне положення. Дослідження та освоєння материка
Географічне положення. Географічне положення материка, тобто розташування на земній кулі,
визначає його природні умови. А природа безпосередньо впливає на особливості розселення людей,
характер господарства.
Африка перебуває водночас у всіх чотирьох півкулях планетн: Північній, Південній, Західній і
Східній. Крайньою північною точкою материка є мис Рас-Енгела, крайньою південною - мис Голковий
(Агульяс). Північна і південна частини Африки віддалені від екватора приблизно ково, оскільки він
перетинає материк однаково майже посередині. Ось чому природа Африки на північ від екватора ніби
повторює природу материка на південь від нього, наче віддзеркалює її. Північна частина Африки помітно
ширша, ніж південна. Крайня західна точка материка - мис Альмаді, східна - мис Рас-Гафун.
Африку з усіх боків омивають океани та їхні моря: з заходу і півдня - Атлантичний океан, з півночі -
Середземне море, зі сходу і півдня - Індійський океан, а з північного сходу - Червоне море. Берегова лінія
материка слабо розчленована. Єдина велика затока - Гвінейська; є тільки один великий острів - Мадагаскар,
відокремлений від материка Мозамбіцькою протокою, та один великий півострів - Сомалі.
Від Європи Африку відокремлює Середземне море і Гібралтарська протока, а від Азії - Червоне
море і Суецький канал, найвужча частина якого становить 120 м, а також Аденєька затока і Баб-ель-Ман-
дебська протока.
На природу Африки істотно впливають морські течії.
Дослідження та освоєння.
Незважаючи на близькість Африки до Європи, європейські народи ще наприкінці ХУГ ст. не мали
достатніх уявлень про материк. Важкодоступність берегів, відсутність затишних бухт, небезпечні порожисті
річки, величезні пустелі й непрохідні заболочені ліси перешкоджали проникненню в глиб континенту.
Перші уявлення про обриси Африки європейці дістали 1498 року завдяки плаванню Васко да Гами, який
обігнув материк із півдня і, перетнувши Індійський океан, досяг берегів Індії.
Перші спроби проникнути в глиб материка закінчилися невдачею. Мандрівники гинули через
хвороби, знесилення і в сутичках із місцевими племенами. Успішно здолати всі перешкоди й проникнути у
внутрішні райони Африки вдалося англійському дослідникові Давіду Лівінгстону. Понад тридцять років
(1841-1873) він досліджував Південну і Центральну Африку, перетнув материк від Індійського до
Атлантичного океану. Лівінгстон уперше дослідив раніше невідомі річки та озера внутрішніх районів
материка. Усі свої маршрути він досить точно наніс на карту.

Геологічна будова і рельєф.

В Африці переважають рівнини. Великі гірські масиви охоплюють лише п'яту частину території
материка. Це зумовлено тим, що в основі материка залягає давня Африкано-Аравійська платформа.
Встановлено, що потужність її осадового чохла в окремих місцях становить 7000 метрів. Складчасті
споруди, що колись були на її місці, під впливом зовнішніх сил зруйнувалися, утворивши високі рівнини.
Вони простягаються на сотні кілометрів. Таким є нагір'я Тібесті.
На півночі та заході материка платформа частіше зазнавала опускань, утворюючи величезні
западини. Вони часто затоплювалися морем. Нині тут переважають висоти до 1000 м, і тому всю цю частину
материка називають Низькою Африкою.
Південну і східну частину материка,де середні висоти перевищують 1000 м, називають Високою
Африкою. Тут платформа піднімалася, внаслідок чого з часом утворилися Ефіопське нагір'я та Східно-
африканське плоскогір'я. Водночас окремі блоки платформи на сході Африки опускалися, завдяки чому
виникла ціла система глибоких розломів у земній корі, що утворили Великий Африканський розлом. Тут
відбувалися виливи магми Африканський розлом і виверження вулканів. Деякі з них уже згасли, як,
наприклад, найвища вершина Африки - гора Кіліманджаро, висота якої становить 5895 м.
У Високій Африці трапляються як поодинокі вершини, так і великі гірські масиви на краях
платформи. Через значну висоту їх називають горами. Такими є, наприклад, Драконові гори. Схили гір
нагадують велетенські сходи, що спускаються до внутрішніх районів материка. До узбережжя Індійського
океану часто гори уриваються стрімкими схилами. Також стрімкі схили мають давні Капські гори, що
простягаються вздовж південного краю Африки. (За картою атласу визначте їхній вік.)
 7

На півночі Африки розташовані молоді Атлаські гори (Атлас). Вони виникли у кайнозої на стику
двох літосферних плит. Північні хребти Атлаських гір є продовженням поясу молодих гір Європи, від яких
вони відокремилися під час утворення Гібралтарської протоки.
Корисні копалини. Геологічна будова визначає не лише рельєф материка, а й поширення корисних
Аоиалин."Переважання на континенті давніх магматичних порід спричинило багатство його надр на руди
різних металів. Вони утворилися в товщах застиглої лави в розколинах давнього фундаменту платформи.
Запаси окремих рудних корисних копалин на материку світове значення, наприклад залізних,
алюмінієвих, марганцевих руд у Західній Африці, уранових, мідних руд і золота - у Південній.
Родовища нерудних корисних копалин утворилися під час накопичення осадових порід і поширені
переважно в Низькій Африці. Так, на півночі континенту виявлено нафту, природний газ, фосфорити. В
улоговинах трапляються родовища кам'яного вугілля. У Західній і Південній Африці знайдені всесвітньо
відомі поклади алмазів.
 8

Тема 2. Лекція 2.Африка

Африка
Африка — найжаркіший континент світу. Розташування Африки по обидва боки від екватора, а
також більшої частини материка в тропічних широтах зумовлює особливості її клімату. Для материка
характерна велика річна кількість сонячної енергії.
Великий кут падіння сонячних променів упродовж усього року зумовлює постійно високі
температури на материку. Тут є області, де температура повітря інколи перевищує +50 °С. На материку
майже немає холодних зим. Навіть на крайньому півдні та крайній півночі середнятемпература зимових
місяців перевищує + 10 °С, а в екваторіальних областях протягом року вона сягає близько +25...26 °С.
Істотне коливання температури за сезонами спостерігається тільки у Високій Африці, в Атлаських горах і
особливо на вулканічних вершинах, наприклад на Кіліманджаро.
Факти сьогодення
Температурна рекорди Африки. У Сахарі сонце світить майже 180 днів (4300 годин). В Африці
поблизу міста Триполі у Лівійській пустелізареєстровано найвищу температуру повітря на Землі. Вона
становить +57,8 °С. Найнижчу температуру найтеплішого з материків зареєстровано в нагір'ї Тібесті. Вона
становить -18 °С. Найвища середньорічна температура на земній кулі дорівнює +34,4 °С. Таку температуру
зареєстровано на сході пустелі Сахара.Циркуляція повітря над континентом і опади. На більшій частині
материка переважає пасатна циркуляція, що значно впливає на розподіл опадів. У Північній Африці пасати
дмуть на материк з Євразії і тому несуть сухе повітряв Головним наслідком цього є мала кількість опадів на
північному сході материка. Пасати Південної Африки формуються над Індійським океаном і тому несуть
вологе повітря. Максимальна річна кількість опадів, зафіксована в Африці, становить 10 470 мм (знайдіть це
місце на карті).Над Африкою панують екваторіальні та тропічні повітряні маси. (Пригадайте, чим
відрізняються властивості цих повітряних мас.)
Пояси високого і низького атмосферного тиску, а разом з ними і повітряні маси переміщуються за
сезонами: влітку - на північ, взимку - на південь. У червні сонце перебуває в зеніті над Північним тропіком,
тому у субекваторіальний пояс Північної півкулі зміщується вологе екваторіальне повітря. Водночас у
субекваторіальному поясі Південної півкулі панує жарка й суха тропічна повітряна маса. У грудні, коли
сонце в зеніті над Південним тропіком, усе відбувається навпаки.У субтропічних поясах улітку переважає
тропічна повітряна маса, взимку - помірна. Холодної пори року циклони, що переміщуються із західними
потоками повітря, приносять сюди з Атлантичного океану опади. Тому в цих поясах літо жарке і сухе, а
зима порівняно тепла й волога.Морські течії відіграють помітну роль у формуванні клімату узбережжя
Африки. Так, унаслідок впливу холодної Бенґельської течії, що прямує вздовж південно-західного
узбережжя материка, посилюється сухість тропічної пустелі Наміб. Теплі Гвінейська і Мозамбіцька течії,
навпаки, сприяють збільшенню кількості опадів біля берегів Африки.
Факти сьогодення
Клімат обабіч екватора. У щорічному циклі субекваторіальних поясів є два дощові періоди, які
місцеві мешканці називають «довгими дощами» і «короткими дощами» і які розділені двома зимовими
сухими періодами. Якщо просуватися по карті на північ і південь від екватора, сухі періоди довшають,
кількість опадів зменшується і вони стають дедалі менш регулярними. Щорічна кількість опадів, що
позначена на карті, фактично мало відповідає дійсності: місце, яке згідно з повідомленнями отримує 380 мм
річних опадів, може досягти цього показника протягом кількох років. Це є катастрофою для більшості
африканців, які живуть тут із землеробства.
Тропічні пояси охоплюють найбільшу площу на материку. Протягом року тут переважає
континентальна тропічна повітряна маса. Під її впливом у Сахарі, а також у Південній Африці формується
область тропічного континентального, або пустельного, типу клімату.
 9

Сахара розташована у зоні низхідних рухів повітря і посушливих пасатів Північної півкулі. Цим
зумовлена здебільшого незначна кількість опадів і низька відносна вологість повітря. Небо тут переважно
безхмарне, але колір його майже ніколи не буває прозороблакитним, оскільки в повітрі зависає
найдрібніший пил. Опади вкрай нерегулярні. Буває, що протягом кількох років жодна краплина дощу не
досягає поверхні Землі. Висока денна й низька нічна температури повітря в поєднанні з великою його
сухістю, а також пилові бурі негативно впливають на перебування людини в пустелі.
 10

Тема 2. Лекція 3.Африка

Африка
Густота річкової мережі неоднакова, що зумовлено кліматом (співвідношенням опадів і
випаровування), рельєфом і складом гірських порід. Майже всі річки Африки живляться переважно
дощовими водами. Тому водність річок зменшується від екватора до тропіків. У тропічному поясі часто
трапляються сухі річища - ваді (на карті показані пунктирною лінією). Вони зрідка наповнюються водою,
яка на короткий час перетворює їх на бурхливі каламутні потоки.
Найбільші річки. Ніл - найдовша річка у світі. Більшу частину свого шляху Ніл тече безводною
пустелею. Проте незважаючи на це, річка завжди повноводна, особливо влітку й восени. (Чим це пояснити?)
Після того, як вода спадає, на полях залишається шар родючого мулу. Удобрена ним земля дає щедрі
врожаї. Впадаючи у Середземне море, Ніл утворює велику дельту. Долина Нілу - одна з найдавніших
колисоклюдства, де зародилося сільське господарство, виникли могутні держави зі своєрідною культурою.
Конго (Заїр) - друга за довжиною річка Африки (4320 км), найповноводніша у Східній півкулі. На
своєму довгому шляху Конго приймає численні притоки, які збирають води з північної та південної частин
материка. Праві притоки живлять Конго переважно з березня до листопада, ліві - з вересня до березня. Це
пов'язано з дощовими сезонами в субекваторіальних поясах у різних півкулях. Саме тому Конго повноводна
протягом року.
Дивовижні обєкти і явища.
Поєднання річки з океаном. Впадаючи в Атлантичний океан, Конго утворює велике гирло
(естуарій). Тому океанічні води проникають далеко у глиб річки. У свою чергу й води Конго проникають
далеко в океан. Течію річки можна простежити на поверхні океану за 17 км від гирла, на відстані 75 км від
нього поверхневі води океану залишаються прісними, а характерне забарвлення вод Конго - спочатку буре, а
потім жовтувате - можна помітити на тлі синіх вод Атлантичного океану більш ніж за 300 км від берега.
До найбільших річок Африки відносять також Нігер, Замбезі зі всесвітньо відомим водоспадом
Вікторія і річку Оранжеву.
Озера Африки. Вони мають різне походження. Значна кількість озер утворилася по лінії Великого
Африканського розлому. Такими є, наприклад, озера Ньяса і Танганьїка. У цих озер витягнуті улоговини зі
стрімкими берегами і значною глибиною.
Озеро Танганьїка має високі та стрімкі береги. Це типове рифтове озеро за глибиною (1470 м)
поступається лише Байкалу і є найдовшим прісноводним озером на Землі.
На континенті є озера, що виникли у прогинах давнього фундаменту платформи. Вони порівняно
неглибокі, наприклад озеро Вікторія. Озеро Вікторія - найбільше в Африці і друге за площею (68 тис. км2)
прісноводне озеро світу. На відміну від озера Танганьїка, береги цієї мілководної водойми переважно низькі,
порізані затоками.
У районах вулканічної діяльності трапляються озера, що з'явилися внаслідок підгачування гірських
долин лавовими потоками. До таких водойм належить озеро Тана. Воно невелике за площею, але глибоке.
Залишком давнього моря є озеро Чад. У нього впадали великі в минулому річки Центральної
Сахари. Тепер воно живиться тільки двома річками, головна з них - Шарі. Коли на Шарі повінь, Чад майже
втричі збільшує свою площу. Жодна річка не витікає з озера, проте воно прісноводне. Сіль звідси
виноситься підземними водами в сусідні улоговини.
Інші води суходолу. Значна частина Екваторіальної Африки охоплена болотами. їхнє утворення
пов'язане з великою кількістю опадів і рівнинним характером земної поверхні. На високих гірських вер-
шинах, навіть на екваторі, лежать багаторічні сніги й льодовики.
У Низькій Африці є великі запаси підземних вод. Величезні артезіан-« ські басейни виявлені в
Сахарі та пустельних районах Південної Африки. У надрах найжаркішої Лівійської пустелі міститься
найбільше у світі прісне підземне джерело води Аль-Куфра. Там, де підземні води виходять на поверхню,
утворюються оазиси.
Використання водних ресурсів. Води річок та озер, підземні води материка мають велике
господарське значення, адже їх широко ви-користовують для зрошення. На річках, що багаті на
гідроенергію, збудовані гідроелектростанції. На частку Африки припадає майже 1/5 усіх запасів гідроенергії
земної кулі. Особливо значні запаси «білого вугілля» (так називають енергію річок) у басейні Конго з його
багатоводними й порожистими притоками. У багатьох районах Африки триває значне гідробудівництво:
створюють водосховища, зрошувальні канали. Усе це має й негативні наслідки, зокрема призводить до
підтоплення земель, штучного поділу окремих річок на ізольовані мілководні ділянки, спричинює різні
хвороби у людей. Подекуди велике господарське значення має рибальство.
Нестача води на більшості території Африки призводить до справжнього «водного голоду», від
якого страждають сотні мільйонів африканців. Роль прісної води на материку особливо важлива, адже
великі за площею території належать до числа посушливих і напівпосушливих.
Факти сьогодення
Продавці води. Водна проблема в Африці одна з найгостріших. Часто тут можна побачити людей,
які продають воду, пропонуючи людям освіжитися прохолодним напоєм з бурдюка - сумки, зробленої з
козячої шкіри. Мандруючи Низькою Африкою, можна натрапити на придорожні магазинчики, розміщені в
 11

невеличкій халупці. А продають там здебільшого тільки гарячий солодкий чай, яким можна освіжитися
після подорожі жаркою запиленою пустелею
Закономірності поширення рослинності. В Африці налічують понад 40 000 видів і 3700 родин
квіткових рослин, 900 з яких трапляються тільки на цьому континенті. Такі рослини називають ендеміками.
Проте через нерівномірний розподіл опадів рослинність у різних частинах материка помітно відрізняється.
Так, в екваторіальних широтах, де зволоження значне, рослинність багата, а зі зменшенням зволоження до
тропічних широт рослинність біднішає. Тому в Африці чітко простежуються рослинні пояси, які, так само
як і кліматичні, тягнуться з заходу на схід і повторюються по обидва боки від екватора.
В екваторіальних широтах поширені ліси, що представлені величезною кількістю видів. На 1 га
часто налічують до 100 видів дерев. Деякі з них вказують на колишній зв'язок Африки з Південною
Америкою та островом Мадагаскар, наприклад дерево мандрівників - равенала мадагаскарська.
Деревна рослинність поширена і в субтропічних поясах на північній та південній окраїнах материка.
Середземноморська рослинність представлена твердолистими вічнозеленими деревами, серед яких панують
різноманітні пальми. Окремі з них схожі на південноєвропейські види. Південна окраїна Африки
виділяється високою ендемічністю: тільки їй властиві 6000 видів вічнозелених дерев і чагарників.
Рідколісся і трав'яна рослинність охоплюють значні простори на північ і південь від екваторіальних
лісів. Найтиповішими тут є злакові рівнини з гаями чи окремими деревами, з лісами й рідколіссями вздовж
річкових долин.
Рослинність тропічних широт, де панує пустельний клімат, дуже розріджена і представлена
здебільшого посухостійкими рослинами. Рятуючись від перегріву, багато які з рослин запасають вологу в
своїх бульбоплодах і водоносних тканинах.
Особливе місце в Африці належить рослинам, які були сюди завезені і стали частиною природних
комплексів. До таких рослин належать фінікова пальма, дерево какао, евкаліпти і кактуси.
Особливості поширення ґрунтів. Клімат і рослинність Африки впливають на формування ґрунтів.
Де опадів мало й рослинність бідна, там ґрунтовий шар тонкий і містить мало перегною, а подекуди й зовсім
не формується. Навпаки, в районах з достатньою кількістю опадів і багатою рослинністю утворюються
потужні й родючі ґрунти.
На формування ґрунтів на континенті суттєво впливають також материнські породи. В
екваторіальних широтах вони багаті на сполуки заліза та алюмінію, а тому мають червоне забарвлення.
Ґрунти, що утворюються на таких породах,набувають червонуватого відтінку. Під трав'яною рослинністю
субекваторіальних і частково тропічних широт розвиваються червоні та червоно-бурі ґрунти з незначним
гумусовим шаром. У субтропічних широтах під твердолистими вічнозеленими лісами розвиваються
коричневі ґрунти, що насичені кальцієм, магнієм і мають потужний шар гумусу.
Основні ґрунти розташовані в Африці смугами, що відповідають кліматичним і рослинним поясам і
утворюють ґрунтовий покрив.
Тваринний світ Африки дуже давній. Про це свідчать наукові дослідження. До того ж вчені
припускають, що тривалий час фауна материка розвивалася без зовнішніх впливів. Нині тваринний світ
Африки надзвичайно багатий на ссавців (1/4 усіх існуючих видів), чимало з яких є ендеміками. Вважають,
що Африканський континент був центром формування ссавців усієї земної кулі. Серед ссавців дуже багато
копитних.
Тварини, як і рослини, пристосувалися до природних умов життя. Так, у пустелях типовими є
гризуни, декілька видів антилоп, хижаки. В умовах вологого клімату в лісах мешкають мавпи, карликовий
гіпопотам, окапі, різноманітні птахи. Особливо численні в Африці травоїдні тварини і хижаки, які мешкають
там, де достатньодля них їжі. Це жирафи, зебри, буйволи, африканські слони, леви, павіани та ін.
Горизонтальна зональність — основна закономірність поширення природних зон Африки.
Рівнинний характер рельєфу Африки та її географічне положення зумовлюють особливо чіткий прояв тут
горизонтальної зональності. Зонально розподіляються усі природні компоненти - рослинність, ґрунти,
тваринний світ. Від екватора природну зону вологих екваторіальних лісів послідовно змінюють зони
перемінновологих лісів, саван і рідколісся, пустель і напівпустель, вічнозелених твердолистих лісів і
чагарників, які повторюються в обох півкулях. (Знайдіть їх на карті форзаца.)
Північна частина Африки ширша і рівнинніша за південну, тому тут природні зони простягаються
вздовж паралелей. У значно вужчій південній частині материка вони наближаються до меридіонального
напрямку. Особливо це помітно на окраїнах материка, де вплив океанівнайвідчутніший.
У другому ярусі переважають фікуси і різні види пальм заввишки 20-40 м. Третій ярус складається з
дерев заввишки 10-15 м, серед яких багато цінних порід з міцною деревиною - ебенове (чорне), червоне,
сандалове. Ростуть різні види пальм, зокрема олійна, з плодів якої виробляють пальмову олію, каучуконоси.
Залізне дерево таке важке, що тоне у воді. Ростуть у гілеї хлібне, кавове, мускатне дерева та дерево какао. У
найнижчому ярусі розмістилися невибагливі до світла деревоподібні папороті, різноманітні чагарники.
Найменші просвіти між стовбурами дерев заповнені повзучими та виткими ліанами. І зпоміж них -
ліаноподібна пальма ротанг, довжина стебла якої сягає понад 300 м.
Гірлянди ліан і стовбури дерев рясно вкриті квітучими орхідеями.
 12

Тема 3.Лекція 1. Загальні відомості та географічне положення Південної Америки. Природно-

ресурсний потенціал. Політична карта регіону. Народонаселення та культура.
Свириденко А.К.
Південна Америка
Загальні відомості та фізико-географічне положення
Площа Південної Америки з прилеглими островами — Фолклендські (Мальвінські), Галапагос та
інші — близько 18 млн км2. За площею вона посідав четверте місце серед материків Землі.
Південна Америка розміщена головним чином південніше екватора і тільки незначна частина
материка лежить у Північній півкулі. Крайня північна точка — мис Ґальїнас (12°25' пн. ш., 71°35'зх.д.),
південна — мис Фро-уерд (53°54'пд. ш., 71°18/зх. д.), що розташована на материку в Маґеллановій протоці.
Південна Америка повністю лежить у Західній півкулі. Крайньою західною точкою материка є мис Па-
риньяс (4°55' пн. ш., 81°20' зх. д.), східною — мис Кабу-Бранку (7°09' пн. ш., 34°46' зх. д.).
Південна Америка на півночі омивається Карибським морем Атлантичного океану, на сході —
Атлантичним, на заході — Тихим океаном. Береги Південної Америки порізані слабо, тільки на південно-
західному узбережжі є вузькі затоки, а на східному — затоки в гирлах річок. Найбільшою серед них є Ла-
Плата. Найбільший великий острів — Вогняна Земля, що розташований на крайньому півдні,
відокремлюється від материка Магеллановою протокою. Крайня південна острівна точка Південної
Америки — мис Горн — розташована на березі найширшої у світі протоки Дрейка, якою материк
відокремлюється від Антарктиди. Багато островів є тільки на півдні.
Більша частина Південної Америки розміщена в жаркому тепловому поясі.
Максимальної ширини (5150 км) Південна Америка досягає біля 5—8° пд. щ. Але вже у субтропіках
вона звужується і на південь від 50° пд. ш. не перевищує 400 км. Протяжність материка з півночі на південь
— 7362 км (66°).
Дослідження та освоєння
Існує ряд гіпотез, переказів і документів про плавання до берегів Америки жителів Африки і
Європи. Відкриття островів Вест-Індії і материка Південна Америка (1492 р.) належить X. Ко-лумбу. Думку
про те, що нові землі, відкриті Колумбом, є не західними берегами Індії, а новою частиною світу, вперше
висловив італійський мореплавець А. Веспуччі. Пізніше на честь Веспуччі вся частина світу дістала назву
Америка. Слідом за мандрівниками в нові землі ринули іспанські і португальські завойовники,
перетворивши згодом материк на свої колоніальні володіння.
Для географічної науки справжнім відкриттям Південної Америки були експедиції німецького
географа і мандрівника А. Гумбольдта (1769— 1859 рр). А. Гумбольдт склав першу геологічну карту
материка, описав холодну течію біля західних берегів, пояснив її значення для клімату прибережних
районів. Вивчаючи природу Анд, він обґрунтував ідею висотної поясності. Рослинний і тваринний світ
материка в XIX ст. вивчав Ч.Дарвін.
Рельєф і корисні копалини
За характером рельєфу Південна Америка поділяється на дві частини: рівнинний Схід і гірський
Андійський Захід. Ці дві різнорідні частини сформувалися відповідно на давній Південноамериканській
платформі та в рухомій складчастій області земної кори.Середня висота поверхні Південної Америки
становить 655 м. При цьому близько 50 % території мають висоти до 300 м над рівнем моря. Найвища точка
має висоту 6960 м (Аконкаґуа), найнижча розташована на солончаку Салінас (Чикас) — 42 м нижче рівня
моря.
Найбільші низовинні рівнини — Амазонська, Орінокська, Ла-Платська. Вони відповідають
прогинам платформи.
Піднятим ділянкам платформи — щитам — відповідають Бразильське і Гвіанське плоскогір'я.
Тривалі рухи земної кори супроводжувались утворенням тріщин, витіканням магми на поверхню.
Формування Анд почалось ще в герцинську складчастість. Основне горотворення пов'язане з
альпійською складчастістю, яка супроводжувалась інтенсивним вулканізмом. І сьогодні Анди продовжують
формуватися. Вони є однією з активних тектонічних зон Землі. Тут відбуваються сильні землетруси,
виверження вулканів.
Анди (Південноамериканські Кордильєри) є найдовшою гірською системою на суходолі (9000 км).
їхні вершини піднімаються до 6000— 6500 м. Найвища серед них — гора Аконкаґуа,.
Надра Південної Америки багаті на корисні копалини. На плоскогір'ях східної частини материка з
виходами або близьким заляганням магматичних порід пов'язані родовища цирконію, титану, урану, нікелю;
із метаморфічними породами — родовища заліза, мангану; із корою вивітрювання — поклади бокситів. У
прогинах платформи, міжгірних і передгірних западинах зосереджені родовища нафти, природного газу,
кам'яного вугілля.
Великі запаси рудних копалин магматичного і метаморфічного походження сформувалися і в
Андах. Серед них родовища руд чорних і кольорових металів: міді, олова, вольфраму, молібдену, срібла,
свинцю і цинку. У горах видобувають також платину, золото, дорогоцінне каміння.
 13

Тема 3.Лекція 2 Південна Америка.

Свириденко А.К.
Загальні відомості про материк
Площа – 18,3 млн км2
Населення – 382,5 млн осіб
Середня висота – 580 м
Найвища точка над р. м. – г. Аконкагуа (6 960 м)

Обриси Південної Америки нагадують трикутник, що простягнувся з півночі, звужуючись, на

південь, від спекотних тропіків Карибського моря до засніженого і штормового острова Вогняна Земля.
Материк перетинається екватором у північній широкій частині, тому на значній його території випадає
багато опадів. Відносно нульового меридіана він повністю лежить у Західній півкулі. Зі сходу материк
омивають води Атлантичного, із заходу – Тихого океанів, з півночі – води внутрішнього теплого і глибокого
Карибського моря. Південна Америка віддалена від решти материків. І лише з Північною Америкою вона
з’єднується на півночі вузькою смужкою суходолу – Панамським перешийком. У найвужчій частині
перешийку в 1914 р. було прорито Панамський канал завдовжки 81 км. Південна Америка і Північна
Америка – два материки, які утворюють одну частину світу – Америку.
Крайніми точками материка на півночі є мис Галлінас, на півдні – мис Фроуерд, на заході – мис
Паріньяс, на сході – мис Кабу-Бранку. Мис Горн є крайньою острівною точкою Південної Америки.
Берегова лінія здебільшого рівна і порізана слабо – материк майже не має великих заток, півостровів і
островів. Виключенням є тільки південно-західне узбережжя, де лежить архіпелаг Вогняна Земля,
відділений від Південної Америки Магеллановою протокою, а від Антарктиди – протокою Дрейка. У 1520 р.
під час плавання протокою, що пізніше буде названа його ім’ям, Фернан Магеллан побачив на березі вогні.
Великий мореплавець назвав цю землю Тьєрра-дель-Фуего – Земля вогню. Чи були це вогні багать туземців
або що-небудь інше, назавжди залишиться загадкою. Так з’явилася на картах назва Вогняна Земля.
Найбільшою затокою є Ла-Плата (в ХУІ ст. італієць Себастян Кабот вибрав для суден прекрасну
стоянку в затоці, на її берегах він виміняв у туземців багато срібних прикрас, тому й затоку назвав Ла-Плата
– срібло). Поблизу південно-східного узбережжя материка розташовані Фолклендські (Мальвінські)
острови.
 14

Історія відкриття та дослідження Південної Америки

Як ви вже знаєте, відкриття Америки пов’язане з плаваннями Христофора Колумба у пошуках
морського шляху до Індії. У 1492 р. три каравели „Санта-Марія”, „Нінья” і „Пінта” відчалили від берегів
Іспанії і взяли курс на захід. Протягом місяця мореплавці перетинали Атлантичний океан і нарешті вперше
побачили землю. Нею виявилися Великі Антильські і Багамські острови. Х. Колумб, впевнений, що
потрапив до Азії, назвав їх Вест-Індією (Західною Індією). Після першої експедиції були ще три, і до
останніх своїх днів він був переконаний, що дістався західним шляхом до Індії. Під час першого і другого
плавання Колумб побував лише на островах Карибського моря і тільки під час третього, у 1498 р., висадився
на берег Південної Америки навпроти острова Тринідад.
На початку ХVІ ст. в плаваннях до берегів Америки брав участь італієць Америго Веспуччі. Він
описав відкриті землі, які постали різко відмінними від Європи своїми природою, народами і культурою, і
дійшов висновку, що Колумб досягнув не Індії, а невідомого великого нового суходолу – Нового Світу. На
картах цей суходіл стали називати Земля Америго – Америка. Називати нові материки Америкою на честь
Америго Веспуччі запропонував німецький учений Мартін Вальдземюллер. В опублікованій у 1507 р. ним
книжці «Вступ у космографію. Новий Світ і нові країни, відкриті Америго Веспуччі з Флоренції і чотири
його плавання», він писав: «… я не бачу, чому, хто і по якому праву міг би заборонити назвати цю частину
світу Америго або Америкою». Спочатку так позначали Південну Америку, а пізніше назва поширилася і на
Північну. Натомість ім'я Колумба увіковічили в назві лише однієї країни Південної Америки і то тільки в
ХІХ ст.
Відкриття Америки стало великим географічним відкриттям. Проте воно було затьмарене
колонізацією, що слідувала за ним. Слідом за Колумбом у пошуках нових земель і багатств з Європи
рушили конкістадори (в перекладі з іспанської це слово означає завойовники).
Їх походи супроводжувалися винищенням і поневоленням народів Південної Америки,
спустошенням і пограбуванням земель. У ході колонізації материка відбувалося й географічне вивчення
нових земель – були відкриті та нанесені на карту узбережжя, здійсненні перші переходи суходолом.
На рубежі ХУІІІ–ХІХ ст. здійснив експедицію в Південну Америку німецький учений Александр
Гумбольдт.
Метою його подорожей було вивчення природи і населення материка. Він описав природу, створив
першу геологічну карту материка, зібрав гербарій з 12 тис. рослин. Але найголовніша заслуга полягала в
тому, що А. Гумбольдт намагався пояснити явища, зрозуміти існуючі між ними зв’язки. Близько 20 років він
опрацьовував матеріали своїх мандрівок. Результатом його досліджень стала 30-томна праця «Мандрівки
тропічними областями Нового Світу, здійснені в 1799–1804 рр.». Наукове значення цієї праці виявилося
 15

таким значним, що Гумбольдта стали називати «другим Колумбом», а його дослідження – «другим
відкриттям Америки».
Російський ботанік Микола Вавилов у 1932–1933 рр. під час своїх експедицій встановив
походження деяких культурних рослин, батьківщиною яких виявилася Південна Америка.
 16

Тема 4.Лекція 1. Австралія

Австралія
Австралія. Загальні відомості.Своєрідність географічного положення
Географічне положення. Материк розташований у тих самих і ротах, що й Південна Африка .
Південний тропік перетиі Австралію майже посередині. Крайньою північною її точкою є в Йорк, південною
- мис Південно-Східний. Крайня західна точка материка - мис Стіп-Пойнт, крайня східна - мис Байрон.
На відміну від Африки, Австралія - компактний материк: й центральні області майже однаково
віддалені від океанів. Берегова лінія материка слабо порізана. Лише на півночі є кілька півостровів, один з
яких Кейп-Йорк. Материк омивається морями Тихого та Індійського океанів - Кораловим, Тасмановим,
Арафурським, має всього дві великі затоки: Карпентарія на півночі й Велика Австралійська на півдні. Біля
південно-східних берегів Австралії є острови Тасманія та Нова Зеландія, а на півночі - острів Нова Гвінея.

Береги Австралії, як і Південної Африки, омиваються на заході холодною, а на сході - теплою

течіями. Теплі води Південної Пасатної течії проходять уздовж північного узбережжя континенту. Холодна
течія Західних Вітрів омиває його південні береги.
Величезні океанічні простори відокремлюють Австралію від інших материків. Лише на півночі
завдяки численним островам вона зв'язана з Азією. Віддаленість та ізольованість зумовили незвичайність
природи материка, що вразила перших європейських дослідників
 17

Тема 4. Лекція 2.Австралія

Австралія
Геологічна будова.
Геологічна будова і рельєф. Поверхня Австралії переважно рівнинна і є найнижчою з-поміж інших
материків. Її середня абсолютна висота становить лише 215 м.
Рельєф Австралії схожий на рельєф Південної Африки. Адже в основі материка залягає також давня
платформа. Це Австралійська платформа, міцний фундамент якої у західній частині піднятий.
У рельєфі їй відповідає Західноав-стралійське плоскогір'я із середніми висотами 300-400 м. Тут на
багато сотень кілометрів тягнуться майже плоскі території, одноманітність яких порушується масивами
останцями.
Заокруглені скелясті схили під назвою Ольгас розташовані в центральній частині материка. Вони
утворюють групу приблизно з 30 валунів, що лежать західніше інших останців - Айєрс-Рок. Ці оголені скелі
піднімаються над піщаною рівниною подекуди до 540 метрів.
Центральна частина платформи за геологічною будовою є величезним прогином, укритим чохлом
осадових відкладів потужністю у кілька кілометрів. Тут утворилася Центральна низовина.
На крайньому сході материка розташована область складчастості. Тут у герцинський період
горотворення сформувався Великий Вододільний хребет. Північні й південні частини хребта істотно
відрізняються між собою. На півночі гори низькі та середньовисотні, з плоскими вершинами. Південна
частина хребта значно вища. Тут розташовані Австралійські Альпи з найвищою вершиною материка - горою
Косцюшко (2230 м).

Дивовижні об'єкти і явища

Схованка для снігу. В Австралійських Альпах, складених давніми кристалічними породами, помітні
сліди давнього зледеніння: відшліфовані скелі, валуни, льодовикові відклади - морена. До гранітних скель
притулилися невеликі льодовикові озерця, береги яких оздоблені уламками гірських порід і мохами.
Австралійські Альпи - єдине місце на материку, де впродовж усього року в затінених ущелинах окремими
плямами зберігається сніг.
На відміну від Африки, в Австралії немає високих молодих гір, а тому немає діючих вулканів та
зледеніння. Проте тут, як і в Африці, поширені еолові форми рельєфу. (Пригадайте їхні назви.) На півдні
Західноавстралійського плоскогір'я трапляється чимало карстових форм рельєфу: лійки, борозни, печери, що
утворилися в розчинених водою вапняках. На узбережжі помітна діяльність моря.
Корисні копалини. В Австралії є значні й різноманітні поклади корисних копалин. Найбільші
родовища зосереджені на Австралійській платформі. З магматичними породами фундаменту пов'язані рудні
корисні копалини: залізні, алюмінієві, мідні, уранові руди. Руди металів залягають також на сході материка,
в горах.
В осадовому чохлі Австралійської платформи зосереджені нерудні корисні копалини, зокрема
кам'яне і буре вугілля, нафта й газ. Вони залягають переважно в западинах і прогинах платформи на
північному заході та південному сході материка. У центральних районах за умов посушливого клімату
сформувалися значні поклади солі та гіпсу.
Факти сьогодення
Комора корисних копалин. Саме так називають сьогодні Австралію, де залягають численні
мінеральні ресурси. Розробляти їх розпочали з далекого 1851 року, коли були знайдені великі поклади
золота. Відомий історичний факт: до середини XIX ст. на Австралію припадало 40 % світового видобутку
золота. Завдяки подальшим пошукам золота знайшли інші корисні копалини, зокрема поклади нафти, газу,
вугілля, нікелю, міді, вольфраму та бокситів, азбесту.
Загальні особливості клімату Австралії. Води суходолу
Загальні риси клімату. Австралія розташована між 10 і 38 паралелями в Південній півкулі. Тому
протягом усього року сюди потрапляє значна кількість сонячної енергії, а отже, майже для всього материка
характерні високі температури повітря.
Цей материк найсухіший у світі. Це спричинено тим, що над материком переважає континентальна
тропічна повітряна маса й низхідні рухи повітря.
Більша частина материка розміщена у широтах, де панує пасатна циркуляція. І хоча повітряні маси
рухаються з Тихого океану, вони не приносять значних опадів у внутрішні райони материка. Великий
Вододільний хребет перехоплює вологу пасатів, тож рясні опади ви¬падають тільки на навітряних схилах
гір і на вузькій узбережній смузі.
Австралія зволожується вкрай нерівномірно. Близько 40 % материка дістає менше 250 мм опадів на
рік і тільки 10 % -понад 1000 мм. Крайня посушливість клімату Австралії істотно ускладнює використання
земель у господарстві.
Кожні 10-15 років в Австралії трапляються великі посухи, що тривають інколи по два-три роки, У
цей період 2/3 материка дістає менше 25 ммопадів на рік. Проте справжнім стихійним лихом для Австралії є
раптові зливи, що завдають величезної шкоди сільському господарству: гинуть урожаї та худоба, змивається
ґрунт.
 18

Кліматичні пояси й типи клімату. Австралію перетинають три кліматичні пояси:

субекваторіальний, тропічний і субтропічний.
Північна частина материка перебуває у субекваторіальному кліматичному поясі. Тут упродовж
усього року тримаються постійно високі температури (близько +25 °С) і випадає велика кількість опадів
(близько 1500 мм). Чітко простежуються сезонні відміни щодо випадання опадів - дуже вологе, з грозами та
зливами літо й суха зима.
У тропічному кліматичному поясі на тлі загалом високих температур повітря (влітку, в січні, +30
°С, взимку, в липні, +16 °С) за характером зволоження розрізняють два типи клімату - пустельний і вологий
тропічний. В областях з тропічним пустельним типом клімату випадає близько 200 мм опадів на рік. У
районах тропічного вологого типу клімату на сході материка кількість опадів може бути в 10 разів більшою.
Амплітуда температур, навпаки, значно більша у внутрішніх частинах материка.
Субтропічний кліматичний пояс охоплює південну частину материка. Температура повітря тут
додатна протягом року, але кількість і режим випадання опадів значно змінюються із заходу на схід. На
пів¬денному заході Австралії клімат середземноморський, що характеризується сухим літом і вологою
зимою. Центральній частині поясу притаманний континентальний субтропічний тип клімату із сухим
жарким літом і порівняно холодною зимою. На південному сході панує вологий субтропічний тип клімату з
рівномірними опадами впродовж року.
У помірному кліматичному поясі розташований лише острів Тасманія. Під впливом переважаючої
помірної повітряної маси зима тут порівняно тепла, з нестійкою погодою, сильними західними вітрами і
нежарким літом. На острові випадає понад 1000 мм опадів на рік.
Води суходолу. Через сухість клімату в Австралії мало великих річок. Муррей з притокою Дарлінг -
найбільші річки Австралії. Вони беруть початок на Великому Вододільному хребті й належать до басейну
Індійського океану. Головне джерело їхнього живлення - дощі. Дарлінг набагато довший за Муррей, але не
завжди доносить до нього свої води. Улітку він пересихає і розпадається на окремі водойми. На відміну від
своєї притоки, Муррей у посушливий період поповнює води завдяки таненню снігів на вершинах
Австралійських Альп, тому не пересихає. Річки басейну Муррею є важливим джерелом водопостачання для
господарських цілей.
Факти сьогодення
Чому немає річок в Австралії? Загальний обсяг води, що стікає з території континенту, менше 350
км3 за рік. Тільки 10-13 % атмосферних опадів надходить у річки та інші водойми, а решта 87-90 % губиться
через значне випаровування та просочування. На більшій частині материка поверхневий стік сягає 5-10 мм
на рік. Він майже відсутній у районах, де поширені вапняки, і в піщаних пустелях. Тут опади або
поглинаються карстовими пустотами, або швидко просочуються через водопроникні піщані гірські породи.
Такого низького співвідношення опадів і стоку немає на жодному із материків.
Більша частина площі материка (його внутрішні райони) не має стоку в океан. Тут переважають
тимчасові водотоки - кріки. Протягом більшої частини року вони сухі й заповнюються водою тільки після
короткочасних злив. У цей період трапляються паводки, під час яких рівень води піднімається до 10-12 м.
Але вода швидко спадає, залишаючи оголене кам'янисте дно.
Озера Австралії переважно безстічні та засолені. У сухий сезон вони часто розпадаються на окремі
мілководні водойми або зовсім пересихають. Таким є й найбільше озеро материка - Ейр. Воно розташоване
 19

на 12 м нижче рівня моря і збирає воду з величезної території за допомогою кріків. Улітку площа озера
становить близько 15 тис. км2. Проте в інші сезони року озеро пересихає і дно його вкрите кіркою солі.
Отже, не випадково Ейр називають «мертвим серцем Австралії».
Нестача поверхневих вод Австралії частково компенсується великими запасами підземних вод. У
прогинах давньої платформи є численні артезіанські басейни, що охоплюють більшу частину площі
материка. Найбільшим є Великий артезіанський басейн (площа -близько 2 млн км2), що розташований у
межах Центральної низовини. Його слабо солону й теплу воду населення використовує для побутових
потреб.
Дивовижні об'єкти і явища
Сюрпризи підземних вод. Особливістю підземних вод Австралії є значний вміст сірки. Тому
використовувати їх для зрошення земель не можна: вони знищують посіви. Іноді артезіанські води
перебувають у декількох метрах від поверхні, а часом їх треба шукати на двокілометровій глибині. З таких
свердловин б'є вода з температурою до +80 °С. З перших свердловин у XIX ст. били високі самовиливні
фонтани. Нині воду здебільшого качають насосом, а в багатьох місцях вона вичерпана повністю.
Водна проблема - одна з найголовніших в Австралії. На материку дбайливо ставляться до водних
ресурсів. Широко застосовують повторне використання води, в окремих районах є опріснювальне
устаткування.
 20

Тема 4. Лекція 3.Австралія

Австралія
Особливості ґрунтово–рослинного
покриву і тваринного світу Австралії.
Природні зони
Рослинний і тваринний світ. Більшість рослин і тварин Австралії є своєрідними представниками
минулих геологічних епох. Це -релікти. Тут трапляються також види, яких немає більше ніде на земній кулі.
Водночас ізольованість материка стала причиною порівняної бідності видового складу живих організмів.
Одна з найпоширеніших рослин Австралії - евкаліпт. Його називають деревомнасосом. За день він
«викачує» з ґрунту й випаровує через свою крону в кілька разів більше води, ніж, наприклад, береза за
тиждень. Листя евкаліптів повернуте ребром до сонця і не утворює тіні. Тому евкаліптові ліси світлі, з
буйним трав'яним покривом. Повітря в них насичене цілющими пахощами, які виділяє листя.

Дивовижні об'єкти і явища

У лісах Австралії панують евкаліпти. Їх налічують близько 500 видів. Здебільшого ці дерева
сягають до 100 м заввишки, а часто трапляються і велетні (до 150 м). У дуплистих стовбурах влаштовуються
на ночівлю опосуми і гніздяться птахи. Коли евкаліпти цвітуть, за красою вони не поступаються
найгарнішим квітучим деревам. У більшості з них квітки білі, але є види, що вкриваються червоними,
жовтими, оранжевими квітками.
З-поміж тварин найпоширеніші в Австралії сумчасті ссавці, як-от: кенгуру, вомбати, валабі, коала,
миші, намбати таін. У велетенських кенгуру діти народжуються крихітними, завбільшки З см. Дбайливі
мами доношують своїх малят у сумці. Кенгуру мають поганий зір, натомість у них чудовий слух. Вони
чемпіони зі стрибків у довжину серед тварин: їхній результат становить понад 10 м.
Тільки в Австралії живуть яйцекладні ссавці - качконіс і єхидна. Вони відкладають яйця, а
вилуплених із яєць немовлят вигодовують молоком. Цих тварин вважають примітивними ссавцями.
Справжніх ссавців на материку до появи переселенців не було. Зовсім мало тут і хижаків. Лише на Тасманії
зберігся сумчастий диявол.
Факти сьогодення
Символ Австралії. На гербі Австралії зображений кенгуру -дивна земна істота. У родині кенгуру
налічують 17 родів, 52 види цих тварин. Ріст найменших із них усього 23 см, у той час як самці
велетенських кенгуру сягають 2 м, а їхня маса - до 100 кг! Вони рухаються зі швидкістю до 20 км/год на
дуже розвинених задніх кінцівках. Сірі кенгуру відмінно стрибають у висоту, а за стрибками в довжину
лаври першості належать рудим кенгуру.
Цікавим є світ птахів Австралії, що також представлений переважно ендемічними видами. Яскраво
забарвлені папуги і райські птахи вражають своєю красою. Кукабара сміховий здатний імітувати голоси
різних тварин, а смітні кури споруджують із сміття справжні інкубатори. Австралійський страус ему так
само, як і кенгуру, є офіційним символом Австралії.
Європейські переселенці завезли на материк свійських тварин. Деякі з них, наприклад кролі, так
розплодилися, що завдають великої шкоди пасовищам. Небезпечним хижаком Австралії є динго -
здичавілий собака.
Погляд у минуле
Чому фауна Австралії така незвичайна. Вона розвивалася за умов тривалої ізоляції материка.
Суходільний міст, яким сумчасті потрапили на континент, із часом був зруйнований, а тварини поширилися
в усіх природних зонах материка. В Африці переважають копитні, натомість в Австралії - кенгуру і валабі.
Там, де в інших частинах світу живуть лемури і білки, в Австралії - кускуси, сумчасті летяги, соні. Де на
інших материках живе борсук, в Австралії - вомбат. Намбат, або смугастий мурашкоїд, - теж сумчастий
ссавець — живе в евкаліптових лісах на південному заході Австралії.
Природні зони. Найбільшу площу в Австралії охоплює зона тропічних пустель і напівпустель.
Червоним серцем Австралії називають Велику пустелю Вікторію і Велику Піщану пустелю. Їхня поверхня
справді має червоний колір. Такого забарвлення пустелям надають сполуки заліза, на які багаті їхні піски.
Пустелі Австралії незвичайні. Їх упродовж року використовують як пасовища, адже часто вони
вкриті колючими чагарниками з низькорослих евкаліптів і акацій. Рослини тут так тісно переплетені, що
місцями утворюють важкопрохідні хащі. Причиною порівняно багатої рослинності у пустелях є близьке
залягання підземних вод.
Ліси Австралії за площею значно поступаються пустелям. Вологі тропічні вічнозелені ліси на
червоно-жовтих фералітних ґрунтах тягнуться вузькою смугою у східній частині материка. Тут
переважають евкаліпти з окремими масивами давніх хвойних дерев - араукарій, а також різних видів пальм,
деревоподібних папоротей, бамбука.
На крайньому південному заході ростуть вічнозелені твердолисті ліси і чагарники, а на сході
субтропічного поясу - мішані ліси на червоно-жовтих ґрунтах з пальмами та вічнозеленими буками.
 21

Савани й рідколісся розташовані в трьох кліматичних поясах. Тут замість баобабів, як в Африці,
переважають евкаліпти, акації,пляшкове дерево, що ростуть на червоних і коричневих ґрунтах. Савани й
рідколісся - природна зона, де живе переважна більшість тварин материка.
Як людина змінює природу. Господарське освоєння Австралії, зокрема вирубування лісів і
чагарників, випасання овець, розвиток промисловості й туризму, загрожує унікальній природі материка.
Саме тому тут створено природоохоронні території. Найбільша з них - Національний парк Коси,юшко, де
збережено різноманітні природні комплекси - від евкаліптових лісів до альпійських лук. Справжнім дивом є
підводний парк Великого Бар'єрного рифу, де перебуває недоторканим світ коралів. Його занесено до книги
природної спадщини людства.
Людина значно змінила північну частину Західноавстралійського плоскогір'я.
Велику площу використовують під пасовища, де випасають переважно овець та велику рогату
худобу. В останні десятиріччя на цій території розробляють родовища залізних, марганцевих, уранових та
алюмінієвих руд. Освоєно поклади нафти й газу.
На південному сході материка, в басейні Муррею-Дарлінгу, вода і родючі ґрунти сприяли
виникненню головного сільськогосподарського району Австралії. Більшу частину земель тут
використовують під посіви зернових культур, зокрема рису, а також для вирощування цитрусових,
бавовнику. Проте і в цьому районі води не вистачає, тому збільшується використання підземних
солонуватих вод, які опріснюють за допомогою енергії Сонця.
В Австралійських Альпах розробляють родовища олова, міді, поліметалів і золота. Добувають
також кам'яне вугілля, нафту й газ. Великий Вододільний хребет - високорозвинений сільськогосподарський
район. Гірські ділянки використовують під пасовища, передгір'я - під сади, виноградники, посіви зернових
культур.
Господарське освоєння території призвело подекуди до розвитку несприятливих процесів.
Катастрофічно поширюються зсуви, знижується водність річок, вимиваються ґрунти, збіднюється видовий
склад рослинного і тваринного світу. Справжнім лихом для лісів є пожежі, що часто стаються з вини
людини.
 22

Тема 5. Лекція 1.Антарктида

Антарктида
Антарктида й Антарктика.
Особливості водних мас Південного
океану
Географічне положення
Відкриття Антарктиди та сучасні наукові дослідження материка
Географічне положення. Антарктида - порівняно невеликий материк, який за площею - близько 14,1
млн км2 — перевершує тільки Австралію. Географічне положення Антарктиди дуже відрізняється від
положення інших континентів. Вона майже цілком розташована за Південним полярним колом у полярних
широтах. Виняток становить Антарктичний півострів, який досягає 63° пд. ш.
Майже в центрі материка розміщений Південний полюс, тому всі береги Антарктиди «дивляться»
на північ. Вони омиваються водами Тихого, Атлантичного та Індійського океанів, з'єднаних між собою
потужною холодною течією Західних Вітрів. Водні маси південних окраїн трьох океанів дуже відрізняються
від інших водних мас Світового океану. Саме тому останніми роками вчені називають їх Південним
океаном. У материк вдаються великі моря Ведделла і Росса. Беллінсгаузеноь та Амундсена.
Антарктика і Південний океан
Прибережні океанічні води та прилеглі острови разом з Антарктидою називають Антарктикою.
Водна частина Антарктики - це Південний океан. На відміну від інших океанів, він не оточений великими
ділянками суходолу. Південними його межами є береги Антарктиди. А питання про північні межі є спірним.
Більшість учених проводять її по паралелі 40° пд. ш., яка приблизно збігається з північною межею течії
Західних Вітрів. У цих межах площа океану становить 86 млн км2, середня глибина понад 3500 м, а
максимальна - 8325 м у жолобі Сандвічев. Рельєф океану - це чергу¬вання великих піднять і западин. Водні
маси океану мають найнижчу температуру і солоність, найбільшу густину, значний вміст кисню.
Над океанічними просторами панує протягом року циклональна погода, похмура, вітряна та
холодна. Ніколи не бувають спокійними поверхневі води Південного океану: західні вітри піднімають тут
довгі й високі хвилі і дають початок морським течіям.
Характерною особливістю льодових умов цього океану є значне поширення айсбергів. Відомі
айсберги завдовжки 170 км і об'ємом 5 тис. км3. Вони надзвичайно небезпечні для плавання, особливо під
час снігових бур і туманів.
Географічне положення.
Усі особливості природи Антарктиди обумовлені її географіч ним положенням. Майже весь
континент, площа якого прак тично удвічі більша за Австралію, розташований у середині Півден ного
полярного кола. Лише півострів А нтарктичний видається за межі Полярного кола на кілька градусів на
північ. Антарктиду омивають води трьох океанів: Індійського, Тихо го й Атлантичного. Врізаючись у береги
материка, вони утворюють моря. Більш ість морів названі іменами мандрівників і дослідників Антарктики:
море Уедделла, море Беллінсгаузена, море Амундсена, море Росса. Береги являють собою стрімкі крижані
урвища заввишки в кілька десятків метрів. Майже в центрі материка розташований Пів денний полюс, тому
всі береги Антарктиди — північні. Найпівнічні- шою точкою є мис Сіфре (63°13' пд. ш.) на Антарктичному
півострові. А нтарктида значно віддалена від інш их материків Південної півкулі. Найкоротша відстань до
Південної Америки через протоку Дрейка становить 820 км, до Австралії — 3100 км, до Африки — 3980 км.
Положення материка в полярних ш иротах спричинило утворення потужного льодовикового покриву.
Завдяки крижаному куполу Антарктида є найвищим материком Землі.
Відкриття й дослідження Антарктиди.
Про існування материка, що урівноважує північну частину планети — Арктику, — вислов лювали
припущення ще античні вчені. Уперше на картах материк, схожий на Антарктиду, ві добразив
фламандський картограф Герард Мер катор у XVI ст. А нглійський мореплавець Джеймс Кук, який у 1772—
1775 рр. здійснив навколосвітню подорож, перетнув Південне полярне коло, од нак материка не побачив і
заявив, що його вза галі неможливо знайти через льоди, які роблять цю землю недоступною. Проте інтерес
до невивченого району пла нети, звичайно, не згас. Відкриття Антарктиди відбулося 28 січня 1820 р.
російською експе дицією Фадея Беллінсгаузена та Михай ла Лазарєва, я к а на двох вітрильних суднах —
«Восток» і «Мирний» — пройш ла вздовж узбережжя материка, відкривш и низку островів і довівши
можливість плавання в ан тарктичних водах. Тепер відважних мандрівників вабила но ва мета — підкорення
Південного полюса. До боротьби за її досягнення долучилися англійці Роберт Скотт та Ернест Шеклтон, а
також норве жець Руал Амундсен.
Першим Південного полюса досяг норвезький полярний дослід ник Р. Амундсен 14 грудня 1911 р.
Через місяць після норвежців по люса дісталися й п ’ятеро англійських дослідників на чолі з Р. Скот том.
Проте їхня доля склалася трагічно. На зворотному ш ляху на відстані 18 км від берегового табору всі члени
команди, у тому числі Р. Скотт, загинули.
Головне
♦ Антарктида майже повністю розташована в межах Південного полярного кола.
 23

♦ Материк був відкритий в 1820 р. російською експедицією під керівництвом Ф. Беллінсгаузена та

М. Лазарєва.
♦ Південний полюс був підкорений 14 грудня 1911 р. норвежцем Р. Амундсеном.
♦ А нтарктида — материк міжнародного співробітництва. Із 1996 р. в Антарктиді працює українська
науково-дослідна станція «Академік Вернадський».

Дивовижні об'єкти і явища

Столоподібні льодовикові велетні. Айсберги зі значними вертикальними стінками народжені
антарктичними материковими льодовиками. Відколовшись від льодовика, айсберг може плавати в
Південному океані 6-12 років, поступово зменшуючись у розмірах унаслідок подрібнення і танення. За
оцінками вчених, в антарктичних водах у середньому за рік дрейфує 200 тисяч айсбергів. Середня їхня
довжина становить близько 500 м, а висота - майже 50 м! Швидкість руху цих льодових велетнів сягає від 5
до 30 км за добу.
Відкриття Антарктиди. Регулярні плавання в південні полярні широти почалися тільки наприкінці
XVIII - на початку XIX ст. Відо¬мий англійський мореплавець Джеймс Кук під час навколосвітньої
подорожі в 1772-1775 роках тричі перетнув Південне полярне коло. У 1774 році він досяг 71°10' пд. ш., але,
натрапивши на нездоланну кригу, повернув назад. На початку XIX ст. англійський капітан Уіяг ям Сміт,
судно якого під час шторму було закинуте далеко на південь від мису Горн, двічі бачив невідому землю. У
жовтні 1819 року він висадився на її берег.
Датою відкриття Антарктиди вважають 16 січня 1820 року, а першовідкривачами - російську
експедицію на суднах «Восток» і «Мирний», яку очолювали Фадей Беллінсгаузен та Михайло Лазарев.
Експедиція довела існування Південного полярного материка, визначила його межі, описала береги,
особливості антарктичн. льоду та клімату Антарктиди.
Серед дослідників Антарктиди, які вперше проникли в глиб континенту, були норвежець Руаль
Амундсен та англієць Роберт Скотт. 14 грудня 1911 року Р. Амундсен, а 18 січня 1912 року Р. Скотт
підкорили Південний полюс.
Сучасні дослідження континенту. Всебічно вивчати континент почали з другої половини XX ст.
Для дослідження використовували спеціально обладнані судна, авіацію, санно-тракторні поїзди,
метеорологічні супутники. Нині шостий материк — це материк науки, миру та
міжнародногоспівробітництва. Тут вільно обмінюються науковою інформацією, немає кордонів, а вчені
різних країн спілкуються без зіз і митниць. Тут відсутнє постійне населення, але діє 39 наукових станцій і
баз, що належать лише 18 державам, які ведуть дослідження в Антарктиді. З 1996 року почала діяти
українська наукова станція «Академік Вернадський» .
Дослідження в Антарктиді ведуть за національними й міжнародними програмами. Згідно з
урядовими угодами, на континенті заборонена будь-яка господарська та військова діяльність, а роботу
вчених узгоджує міжнародна Наукова Рада з дослідження Антарктиди.
 24

Тема 5. Лекція 2.Антарктида. Будова поверхні. Лід Антарктиди, підлідний рельєф. Кліматичні
умови.
Будова поверхні. Лід Антарктиди, підлідний рельєф. Кліматичні умови
Будова поверхні. Лід Антарктиди, підлідний рельєф. Кліматичні умови
Геологічна будова. Антарктида, як і решта материків Південної півкулі, у своїй основі має давню
платформу та області складчастості. Антарктична платформа є одним із уламків давнього материка
Гондвани. (Які ще платформи входили до її складу?) Платформи що остаточно сформувалася в
палеозойську еру, пізніше зазнала тектонічних розломів. У результаті значна її частина піднялася.
Складчасті області материка, переважно на Антарктичному півострові та вздовж західної окраїни
платформи, належать до герцинської та альпійської областей складчастості. Вони утворені метаморфічними
та вулканічними гірськими породами.
Незвичайний рельєф Антарктиди. Поверхня материка складаєте ся ніби з двох поверхів: зверху -
льодовиковий, знизу - корінний, сформований гірськими породами земної кори . Зверху материк укритий
велетенським куполоподібним льодовиковим щитом. Середня його висота становить 2040 м 2 що приблизно
дорівнює висоті Говерли - найвищої вершини Українських Карпат. Завдяки саме льодовику Антарктида є
найвищим материком на Землі.
У центральній, підвищеній, частині товща льодовика перевищуй 4000 м. Льодовиковий покрив
материка утворився дуже давно, близько 20 млн років тому. За шарами льоду можна, ніби за часописом,
вивчати історію розвитку льодяного континенту.
Під крижаним щитом материка є великі рівнини, гірські хребти, западини. Середня висота
підльодовикової поверхні Антарктиди становить 410 м. Значна частина підльодовикової поверхні під
тиском льодовикової товщі розташована нижче рівня моря (-2341 м).
Через усю Антарктиду від моря Ведделла до моря Росса простягаються майже на 4000 км
Трансантарктичні гори — своєрідне продовження Анд Південної Америки. Вони складаються з кількох
хребтів з переважаючими висотами 2000-3000 м. Найвища точка розташована в масиві Вінсон - 5140 м. Гори
поділяють материк на Західну та Східну Антарктиду.
Потужний льодовиковий покрив Західної Антарктиди порушується численними хребтами. Один із
них увінчаний діючим Мал. 135. Трансантарктичні гори вулканом Еребус. У Східній, пере¬важно рівнинній,
Антарктиді льодовиковий щит досягає максимальної товщини. Він обривається уступом до моря,
утворюючи шельфові льодовики. Спираючись нижньою частиною на антарктичний шельф, зони ніби
зливаються в єдине ціле з льодовиковим щитом материка. Найбільший у світі шельфовий льодовик
утворився в морі Росса. Ширина льодовика становить 800 км, довжина - 1100 км. Льодовики Антарктиди
безперервно рухаються, поступово сповзаючи в океан із швидкістю близько 1 км на рік.
Антарктида — найхолодніший материк на Землі. На внутрішньоматериковій станції «Восток»
(Росія) зареєстрована найнижча на Землі температура: -89,2 °С. Така вкрай низька температура пов'язана з
тим, що станція віддале¬на від усіх океанів і розташована на значній висоті - 3488 м. Це місце на планеті
вважають Полюсом холоду.
Нам, жителям помірних широт, важко уявити низькі температури в Антарктиді. Тільки тут гас
можна різати, мов мармелад, і в ньому гасити полум'я. Сталеві вироби на морозі стають крихкими, ніби
скло. Достатньо кілька хвилин подихати взимку без маски лютим антарктичним повітрям, і людина дістає
запалення легенів.

Основна причина винятково суворого клімату - зледеніння. Висока здатність снігу й льоду
відбивати сонячну енергію та довга полярна ніч спричиняють значне охолодження материка. Унаслідок
цього у внутрішніх районах Антарктиди утворюється область постійного дуже високоготиску. Тому тут
переважає антициклональна безхмарна та без опадів погода. Звідси холодне повітря безперервно стікає до
країв континенту. Формуються так звані стокові вітри. Вони іноді досягають ураганної сили, розвиваючи
швидкість близько 200 км/год. При цьому людина буквально може лежати на повітряному потоці.
На узбережжі материка значно тепліше, ніж у центрі. Січневі температури становлять у середньому
0 °С. Це пов'язано з циклонічною діяльністю, яка активізується взимку. Іноді циклонічні вихори
просуваються в глиб материка. Їхнє вторгнення супроводжується штормовими вітрами і снігопадами.
 25

Тема 5. Лекція 3.Антарктида. Загальні особливості клімату

Антарктида
Рослинність і тваринний світ. Природні багатства Антарктиди
Своєрідність рослинного й тваринного світу. Антарктида розташована в зоні антарктичних
пустель. Тому видовий склад рослин і тварин небагатий. Життя, як і в будь-яких інших пустелях,
зосереджене переважно в оазисах Антарктиди. Проте вони не мають нічого спільного з африканськими
оазисами. До антарктичних оазисів на
жать області на краях материка де зрідка трапляються ділянки без льодовикового покриву, який
улітку тут встигає трохи розтанути. Тому тільки в оазисах можна натрапити на лишайники та мохи. А в
розташованих тут невеликих озерах поширені синьо-зелені водорості. На Антарктичному півострові
виявлено навіть квіткові рослини.
Життя більшості тварин материка пов'язане з антарктичним узбережжям і океаном. Найпоширеніші
тварини Антарктиди - пінгвіни. Це птахи, що не літають, але добре плавають . Поряд із маленькими
пінгвінами Аделі є імператорські, маса яких сягає 50 кг, а висота - понад 1м.

Пінгвіни й люди. На острові Пітерман оселилася одна з найцікавіших колоній пінгвінів. їх

дозволено фотографувати на відстані 20-50 м. Проте така докучлива цікавість з боку людей порушує спокій
і впливає на життя пінгвінів, які тисячі років мешкають і виводять пташенят саме в цій місцевості. Є
побоювання, що пінгвіни через наплив туристів можуть змінити своє місце оселення.
Справжнім королем повітря Південної півкулі називають альбатроса, який супроводжує судна .
Багато тут й інших птахів -буревісників, мартинів, бакланів, які на скелях влаштовують пташині базари.
У прибережних водах Антарктиди мешкають тюлені , морські слони й морські леопарди. В
антарктичних морях багато китів, серед них і найбільші тварини світу - сині кити, завдовжки близько 33 м і
масою до 150 тонн. Живляться вони переважно крилем - найдрібнішими рачками. За минулі десятиріччя
через надмірний промисел кількість морських ссавців у прибережних водах материка значно скоротилася. З
1967 року вони перебувають під охороною.
Природні багатства. Материк багатий на мінеральні та водні ресурси. У його надрах знайдено
значні поклади залізної руди, нікелю, хрому, міді, слюди, гірського кришталю. Велика ймовірність
залягання тут нафти та алмазів. В Антарктиді зосереджено 80 % запасів прісної води світу, законсервованої
в льодовиках. Уже існує перший досвід транспортування антарктичних айсбергів до берегів Кувейту (країна
Перської затоки).
У майбутньому ресурси Антарктиди, можливо, будуть використовуватися. А поки що, згідно з
міжнародною угодою, видобуток корисних копалин на материку не ведеться. Що ж стоїть на перешкоді?
На будь-якому іншому материку під час добування корисних копалин у місцях видобутку залишаються
величезні терикони пустої породи або кар'єри. А в Антарктиді такі викиди породи на поверхню спричинять
танення материкового льоду, що неминуче призведе до катастрофи в Антарктиці й на земній кулі в цілому.
Адже якщо в Антарктиді кинути на лід або сніг будь-який, навіть невеличкий, предмет, наприклад шматок
дерева, лід під ним почне просто на очах танути і предмет занурюватиметься вглиб. Це відбувається через
значне сонячне випромінювання, яке концентрує тепло на предмета. Отже, добування корисних копалин в
Антарктиді можливе лише за нових технологій, які розробляють нині окремі розвинуті країни світу (Японія,
США).
 26

Тема 6. Лекція 1 Загальна характеристика Північної Америки. Інтеграційні процеси. Місце

північної Америки у світовому господарстві і міжнародних відносинах.
Свириденко А.К.
Тектонічна будова, рельєф, корисні копалини
До яких історико-географічних регіонів відносять частину світу — Америку?
• Коли й ким була відкрита Америка? Які країни брали участь у колонізації Північної Америки?
У будові земної кори та розміщенні форм рельєфу Північної та Південної Америки є багато схожих
рис. На заході обох материків унаслідок взаємодії континентальних плит з океанічними сформу валися
складчасті області. Подібно до Анд, у Південній Америці на 9000 км уздовж західного узбережжя тягнеться
потужна гірська система Кордильєр. Східні частини материків сформувалися на давніх платформах, яким у
рельєфі відповідають Великі рівнини. Надра Північної Америки, як і її південного сусіда, містять багаті
родо вища цінних корисних копалин. Проте на тлі загальної подібності Північна Америка має більш складні
тектонічну будову та рельєф.
Європейці, що прийшли слідом за Колумбом, швидко побачили казкові можливості Нового Світу, і
минуло зовсім небагато часу, як тисячі представників Старого Світу, покинувши будинки, сім’ї і свої
заняття, почали переселятися до незнаних земель.
Через п’ять століть ми можемо оцінити результат діяльності переселенців і їх нащадків — країни
Америки (розвинені і ті, що розвиваються) стали потужною силою на світовій арені. Про їх різноманітність,
рівні розвитку, національні та інші особливості ви дізнаєтеся на найближчих уроках.
Тектонічна будова.
Північна Америка та Євразія колись були єдиним континен том — Лавразією. Близько 135 млн
років тому Північноамерикан ська літосферна плита почала віддалятися від Євразійської. Уна слідок
зіткнення з Тихоокеанською літосферною плитою в мезозої відбулося стискання західних окраїн материка,
яке супроводжува лося активним вулканізмом і підняттям території, що привело до виникнення величної
складчастої області. Найдавніші ділянки земної кори належать до П івнічноамери канської платформи, я к а
займає північну й центральну частини материка. А на крайній півночі ділянки платформи прогнулися під
масою льодовика та були частково затоплені водою, що спричинило утворення Канадського Арктичного
архіпелагу. На північному сході платформи давні кристалічні породи виходять на поверхню у вигля ді
Канадського щ ита, далі на південь фундамент платформи йде на значну глибину, і на ньому лежать різні за
потужністю шари осадо вих порід континентального й морського походження. У палеозої на півдні
материка почалося формування фунда менту молодої платформи, а інтенсивні рухи земної кори сприяли
утворенню області складчастості на сході.
Рельєф.
Північної Америки тісно пов’язаний з особливостями будови земної кори. За будовою поверхні на
материку можна виділити три частини: північну та центральну, зайняту рівнинами, східну, де розташовані
гори А ппалачі, і західну з гірською системою Кордильєр . Рівнини материка сформувалися на платформах і
займають 2/3 поверхні. Канадському щиту відповідає Лаврентійська височи на. На південь від неї
простягаються Ц ент ральні рівнини із серед німи висотами 200—300 м, що поступово переходять у М
іссісіпську низовину, утворену річковими наносами. На захід від Центральних рівнин уздовж Кордильєр
широкою смугою більш ніж на 400 км простягнулися В еликі рівнини. Їхня поверхня, порізана річковими
долинами й уступами на окремі масиви й плато, здіймається схід часто на захід до гір, де досягає висоти
1200—1700 м.Уся західна частина Північної Америки вздовж тихоокеан ського узбережжя належить до
гірської системи Кордильєр. Це одна з найбільших гірських систем у світі, що простяглася більш ніж на 9
тис. км від півострова А ляска на півночі до Панамсько го переш ийка на півдні. Разом із
південноамериканськими Андами вони утворюють найбільш протяжну гірську систему у світі — по над 18
тис. км! Горотворення в Кордильєрах ще не закінчилося, про що свідчить вулканічна діяльність і часті
землетруси. Найвищі ді ючі вулкани — Орісаба (5700 м), Попокат епет ль (5452 м) і Коліма (3846 м). Вони
час від часу викидають зі своїх жерл розпечені гази й попіл. Багато діючих вулканів є на півострові А ляска
та Алеут ських островах. У північно-західній частині материка Кордильєри досягають максимальних висот.
Тут розташована гора М ак-К інлі (6193 м) — найвищ а точка Кордильєр і Північної Америки. Східна
частина Кордильєр, що складається з розгалуженої системи хребтів, утворює Скелясті гори. На сході
материка простягаються середньовисотні гори Аппа лачі, що утворилися в епоху каледонського та
герцинського горо творення. У формуванні рельєфу Північної Америки взяли активну участь зовнішні
процеси. Н а рівнинах добре простежуються сліди діяльності льодовика — згладжені скелі, вирівняні
вершини пагор бів, накопичення валунів, виорані льодовиком улоговини. На Центральних рівнинах, там, де
на поверхню виходять вап няки, дуже поширеним є карст. На південному сході Центральних рівнин у
передгір’ях Аппалачів розташовані великий карстовий ра йон і найдовша печера світу — Флінт-Мамонтова
Корисні копалини.
У місцях ви ходу на поверхню кристалічних порід давньої платформи та в Кордильєрах зосереджені
ро довища залізних, уранових, мідних, нікелевих руд, золота, срібла. З осадовими породами чохла
платформи пов’язані поклади нафти й природного газу. Найбільш і нафтогазоносні райони розташовані на
узбережжі й шельфі М ексиканської затоки, Північного Льодовитого океану, на Великих рів нинах, Алясці.
 27

В Аппалачах зосереджені великі запаси кам ’яного вугілля. Н а півострові Флори да є багаті поклади
фосфоритів.
Головне
♦ Особливістю рельєфу Північної Америки є його розмаїтість і контрастність. Рівнини ма терика
сформувалися на платформах; областям складчастості відповідають гори Кордильєри на заході та Аппалачі
на сході.
♦ П івнічна А мерика багата на корисні ко палини. Особливо значними є родовища нафти,
природного газу, вугілля, залізних, нікелевих та уранових руд, фосфоритів.
Н адзвичайна різноманітність кліматичних умов Північної Америки зумовлюється насамперед
значною протяжністю матери ка з півночі на південь. У південні райони протягом року надходить велика
кількість сонячного тепла (близько 180 ккал на 1 см2), а в північні — значно менша (до 80 ккал на 1 см2). Це
обумовлює нерівномірний розподіл температурних показників. Влітку майже на всьому материку (крім
деяких островів Канад ського Арктичного архіпелагу та Гренландії) встановлюються додатні температури
повітря: від +1...+5 °С на півночі до +30 °С на півдні. Взимку ізотерма 0 °С на рівнинах проходить поблизу
40-ї па ралелі, на західному узбережжі вона має майже меридіональне про стягання далеко на північ до
берегів Аляски. Найнижчі температури спостерігаються на північний захід від Гудзонової затоки (до -5 0
°С) та на льодовому щиті Гренландії (до -7 0 °С). Завдяки географічному положенню територія Північної
Аме рики перебуває під впливом арктичних, помірних і тропічних по вітряних мас. У результаті
нерівномірного прогрівання утворюються активні рухи повітряних мас із півночі на південь та у зворотному
напрям ку. Глибоко вдаючись у суходіл, холодна Гудзонова затока й тепла М ексиканська підсилюють
обмін між різними повітряними масами, що приводить до частої зміни погодних умов. Значна різниця в тем
пературі та атмосферному тиску між повітряними масами створює умови для формування сильних вітрів —
ураганів. Гірські масиви Кордильєр та Аппалачів, що розташовані суб- меридіонально, створюють ефект
«аеродинамічної труби», якою про носяться руйнівні смерчі — торнадо. Розподіл опадів територією
материка визначається пануючими повітряними масами. Головна роль у зволоженні материка належить
Атлантичному океану. Повітряні маси з Атлантики проникають аж до східних схилів Скелястих гір.
Просуваючись у глиб материка, вони поступово втра чають вологу. На Приатлантичній низовині випадає
1200—1300 мм, на Центральних рівнинах — 700—800 мм, на Великих рівнинах — менш ніж 400 мм опадів
на рік. Південно-східна частина материка перебуває під впливом вологих пасатів з Атлантичного океану. Н
ай менша кількість опадів — до 100 мм — характерна для улоговин високогірних плато Кордильєр. У
помірних широтах переважає західне перенесення вологих повітряних мас із Тихого океану. Однак гірська
система Кордильєр перешкоджає їхньому просуванню в глиб материка. Тому основна частина опадів
випадає на узбережжі та західних схилах гір — по над 2000 мм на рік.
Кліматичні пояси та типи клімату
Субарктичний пояс поширюється майже на всю Аляску, північну частину материка з узбережжям
Гудзонової затоки та північну частину півострова Лабрадор. Зима тут морозна, але на бе регах Тихого й
Атлантичного океанів менш сувора, ніж у внутрішніх районах, через пом’якш уючий вплив океа нів. Літо
помірно прохолодне. Кількість опадів невелика, сніговий покрив малопотужний, по ширена вічна мерзлота.
Помірний пояс займає велику територію приблизно між 40° і 60° пн. ш., відхиляючись на західному
узбережжі до півночі. У межах поясу спостерігаються значні кліматичні розбіжності, що пов’язано з
особливостями поверхні. У по мірному поясі виділяють кілька кліматичних об ластей: область морського
клімату на західному узбережжі (рис. 3в), область континентального клімату у внутріш ніх між гірних
улоговинах Кордильєр, область помірно континентального клімату в центральній частині й область мусон
ного клімату на сході. Для всього помірного по ясу характерна зміна клімату за сезонами.
Південна частина материка приблизно між 30° і 40° пн. ш. лежить у субтропічному к л і мат ичному
поясі. Тут, як і в помірному поясі, простежуються помітні кліматичні розбіжності. На західному узбережжі
Тихого океану клімат субтропічний середземноморський із теплою вологою зимою й сухим прохолодним
літом. У внутріш ніх областях субтропічно го поясу формується континентальний клімат, у південно-східній
частині поясу, я к а включає північ півострова Флорида та атлантичне узбе реж ж я, клімат мусонний.
Головне
♦ Значна протяжність материка з півночі на південь, порізаність берегової лінії, неоднорідність
форм рельєфу, вплив океанічних течій визначають велику різноманітність його кліматичних умов.
♦ Розподіл температур та опадів територією Північної Америки має закономірні зміни у двох
напрямках: температур — із півдня на північ, опадів — із заходу на схід.
♦ У Північній Америці представлені всі типи клімату, крім еква торіального. Переважна частина
материка розташована в помірному кліматичному поясі. Значні площі на півночі займають холодні по яси —
субарктичний та арктичний.Крайній південь Північної Америки лежить у субекваторіальному клімат
ичному поясі.
Води суходолу
Північна Америка багата на поверхневі та підземні води. Те риторією материка протікає безліч
великих річок, тут багато озер різного походження, у тому числі всесвітньо відома система Вели ких озер, де
зосереджені найбільші запаси прісної води на Землі. П івнічноамериканські льодовики поступаються
 28

площею лиш е ан тарктичним. Значні площі зайняті багаторічною мерзлотою. Проте розподілені
гідрографічні об’єкти на материку нерівно мірно, що пов’язано передусім із кліматичними умовами та
розмі щенням форм рельєфу.
Загальна характеристика внутрішніх вод материка.
За загальним обсягом річкового стоку Північна Америка посі дає третє місце. Із поверхні материка
щорічно стікає 8200 км3 води, що становить 18 % світового стоку. Складні рельєф і тектонічна бу дова,
різноманітний клімат створюють умови для формування роз галуженої річкової мережі та озерних систем.
Більш ість річок належить до басейнів Атлантичного та П ів нічного Льодовитого океанів. Найбільш важ
ливу роль у забезпеченні населення материка водними ресурсами відіграють річки басейну Атлантичного
океану.Це досить розгалужені річкові системи із широкими долинами. Н ай більша річкова система на
материку — Міссісіпі з Міссурі, Огайо та іншими притоками. За своєю історичною роллю та господарським
значенням Міссісіпі має для американців таке ж значення, як Дні про для українського народу. Зі східних
схилів Аппалачів течуть короткі порожисті річки, багаті на гідроенергію. Річки басейну Північного
Льодовитого океану протікають тери торією давнього зледеніння, через озера, і мають неширокі долини зі
скелястими берегами й численними порогами. У річок переважно снігове живлення, вони надовго
замерзають. Невелика частина річок Північної Америки належить до басей ну Тихого океану. Такі річки
короткі, бурхливі, багатоводні, а їхні долини вузькі й глибокі. Танення снігів і льодовиків у горах під тримує
високий рівень води, особливо в літній період. У Північній Америці багато озер. Річки й озера з’єднані
мере жею каналів і мають велике транспортне значення.Для Північної Америки характерне сучасне
зледеніння, загаль на площа якого становить понад 2 млн км2. Це покривні льодовики Гренландії,
Канадського Арктичного архіпелагу та гірські льодовики Кордильєр. Найбільш потужні гірські льодовики
розташовані в Кор дильєрах на північному заході материка. Н а півночі материка поширена багаторічна
мерзлота. Величез не значення для водопостачання населених пунктів Північної Аме рики мають
найбагатші запаси підземних вод, розвідані в надрах материка. Болота сформувалися в басейнах річок
(особливо їх багато у верхів’ях Міссісіпі), біля Великих озер та озера Вінніпег, на При- атлантичній
низовині. Н а півострові Флорида на території націо нального парку Еверглейдс розташоване одне з
найбільших у світі прісноводних боліт.
Основні річкові системи.
Міссісіпі — одна з найдовших річок на Землі та найбільш по вноводна в Північній Америці. Свій
початок Міссісіпі бере в лісах Великих рівнин, збираючи по дорозі тисячі приток, найбільшими з яких є
Міссурі та Огайо. За чітко прокладений курс «північ—пів день» Міссісіпі іноді називають «рухомим
меридіаном». Міссісіпі має мішане снігово-дощове живлення, паводки часті ше бувають навесні, але іноді і
влітку в результаті зливових дощів. У цей період у річку притоками виноситься багато мулу й піску, що
відкладається в руслі, а в гирлі при впаданні в М ексиканську затоку утворюється велика дельта. На
Міссісіпі та її притоках трапляються сильні повені, які час то перетворюються на справжні національні лиха.
Тут споруджені греблі й система шлюзів, які роблять річку більш спокійною. Між Гудзоновою затокою та
хребтами Кордильєр, Великими рівнинами на півдні й арктичним узбережжям на півночі простяга ється
басейн другої за величиною річки Північної Америки — М а к кензі. Свою назву вона дістала на честь
шотландського мандрівника й дослідника цих місць Александра М аккензі. Витоком М аккензі вважають
річку Атабаску, як а бере початок у Скелястих горах. Основне живлення М аккензі отримує за рахунок
танення снігу. Б а гато води їй віддають болота й озера. Більш у частину року річка вкрита кригою. До появи
літаків М аккензі була єдиним засобом спо лучення в цій частині материка. Річка Ю кон бере початок у
Північних Кордильєрах, протікає по однойменному плато та впадає в Берингове море. Має яскраво
виражену літню повінь унаслідок пізнього танення снігів і льодовиків у горах. Межень спостерігається
взимку, оскільки майже на півроку Юкон вкривається льодом, а можливості ґрунтового живлення не значні
через багаторічну мерзлоту. Судноплавству перешкоджають пороги в середній течії річки. Річка Колорадо
бере початок у Скелястих горах, сотні кіломе трів тече пустельною територією міжгірних плато Кордильєр і
впа дає в Каліфорнійську затоку, утворюючи дельту. Найвище підняття рівня води в Колорадо буває в
червні, коли в горах тануть сніги. Під час повені Колорадо несе багато часток червоної глини, які надають
воді червоного відтінку. Звідси й назва річки, що перекладається з іспанської як «червона». Колорадо
характеризується крутим па дінням і величезною швидкістю течії, яка сягає 40 км/год. Проріза ючи
однойменне плато, річка утворює один із найглибших на Землі каньйонів — Великий каньйон
 29

Тема 6. Лекція 2 Населення та господарство США

Свириденко А.К.
Завдання 1. Охарактеризуйте економіко-географічне положення США та оцініть його вплив на
розвиток господарства країни.
Завдання 2. Оцініть природно-ресурсний потенціал США та спрогнозуйте потенціальні можливості
розвитку господарства країни на власній природній сировині.
• Пригадайте, як відбувалося освоєння американських земель?
• Які етнічні групи переселялися на американський континент?
• З яких етнічних груп складається сучасне населення Америки?
США — наймогутніша в економічному і військовому відношенні постіндустріальна держава, тому
її нерідко називають головною країною сучасного світу. Частка США в сукупному промисловому
виробництві розвинених країн складає близько 1/3, в сукупному сільськогосподарському виробництві —
1/4.
Неправильно було б вважати, що розвиток американської економіки являє собою постійне
неухильне зростання. Як і економіки інших країн, вона переживає періоди кризи і підйому. Так, в 1983 р. у
США почався семирічний господарський підйом — результат структурної перебудови економіки.
Наприкінці 1980-х рр. почався період різкого сповільнення темпів економічного зростання. Тому головною
задачею стало оздоровлення економіки. Мета була досягнута шляхом стимулювання інвестиційних
процесів, використання державної підтримки науково-дослідних і проектних розробок, створення
сприятливих умов для малого бізнесу тощо. У період економічного підйому 1993-1995 рр. темпи
економічного зростання щорічно складали близько 4 %.
Однак на рубежі ХХ-ХХІ ст. США знову зіткнулися зі складними проблемами внутрішнього
розвитку. Саме в США розпочалася фінансова криза, що спричинила кризу економічну, яка, у свою чергу,
хвилею прокотилася по всіх країнах світу. Досягнувши найвищого рівня впливу на світові економіку і
політику, США вступають у стадію глибокої трансформації різних сфер — економічної, політичної,
соціальної.
Для того щоб визначити, як сформувався потужний господарський комплекс країни,
охарактеризуємо її населення як головну продуктивну силу та дізнаємося про особливості господарства на
сучасному етапі.
Населення
За кількістю населення США посідають 3-є місце у світі. Середньорічний приріст населення в США
вищий за європейський — 5,5 %о. При цьому показник приросту темношкірого населення складає 21 %,
тому його частка в населенні країни неухильно зростає.
Найбільш густо заселені північно-східні райони країни, де густота населення перевищує 100
осіб/км2.
Вирішальну роль у формуванні населення країни відіграла імміграція, яка ще 50 років тому була
абсолютно вільною. Зараз в’їзд до США суворо нормується, при цьому щорічно до країни в’їжджає близько
800 тис. осіб, серед яких багато фахівців високої кваліфікації, в тому числі вчених і наукових працівників.
Сучасна американська нація — це результат етнічного змішування переселенців із різних частин світу,
особливо з Європи та Африки.
Так зване «біле» населення переважає у всіх штатах США, крім Гавайїв, де переважає «азіатське»,
та округу Колумбія — тут домінує чорношкіре населення. Чисельність корінного населення — індіанців —
унаслідок війн та епідемій скоротилася і на початку ХХ ст. складала всього 200 тис.осіб. Але зміна політики
щодо аборигенів сприяло поступовому зростанню їх чисельності, яка на початок ХХІ ст. перевищила 2 млн.
В США проживають представники всіх релігійних конфесій світу, проте переважають християни, більшість
яких є протестантами.
Частка городян становить 80 % загальної кількості населення. Міст-мільйонерів 9: Нью-Йорк,
Чікаґо, Лос-Анджелес, Х’юстон, Філадельфія, Детройт, Даллас, Фенікс, Сан-Дієґо. Однак якщо рахувати
міста, що злилися з передмістями, то кількість міст- мільйонерів зросте до 20. Оскільки зберігається
тенденція субурба- нізації, то передмістя виявляються переважно «білими», а в центрах міст значна частка
чорношкірого населення і вихідців з країн Латинської Америки й Азії.
Розширення близько розташованих міських аґломерацій призводить до того, що вони починають
зливатися, утворюючи мегалополіси.
Завдання 3. Знайдіть на карті мегалополіси США та визначте найбільші міста, які входять до їх
складу.
У США мегалополісів три: Босваш (Бостон — Вашинґтон) на Атлантичному узбережжі,
Чіппітський (Мілвокі — Піттсбурґ) в районі Великих озер і Сан-Сан (Сан-Франціско — Сан-Дієґо) в Ка-
ліфорнії.
Українська діаспора в сША
Що вам відомо про українську діаспору в США?
Початком еміграції українців до США вважається 1877 р. Саме тоді група селян-русинів із
Закарпаття прибула на шахти східної Пенсільванії. Основна частина наступної хвилі еміграції прибула до
 30

США в другій половині 1920-х років. У післявоєнний період розпочалася третя хвиля еміграції (друга
половина 1940-х років). Основну частину її становили «переміщені особи» та біженці з таборів західних зон
окупації Німеччини і Австрії, а також з Італії.
За публікаціями американських учених, в США налічується близько 2 млн українців. Українська
мова, географія, література, історія, соціологія України викладаються у 28 університетах та коледжах США.
Утворилися і діють різноманітні українські громади політичного, релігійного та культурно-освітнього
спрямування.
Господарство. Загальна характеристика
Валовий національний продукт (ВНП) країни у поточних цінах становить понад 14 трлн дол. Для її
господарства характерний комплексний розвиток усіх сучасних виробництв, їх величезні розміри, новітні
техніка, технологія та організація праці, високий освітній рівень населення. І хоча темпи економічного
зростання США в ХХІ ст. істотно знизилися, їх економіка залишається провідною у світі.
Майже 2/3 зайнятих працюють у нематеріальній сфері, 0,6 % — у добувній, 19 % — в обробній
промисловості, 6 % — у будівництві, 6 % — на транспорті, у сфері зв’язку і в комунальному господарстві,
2,7 % — у сільському господарстві, на лісорозробках і в рибальстві. Такий розподіл трудових ресурсів є
прогресивним і відповідає сучасним вимогам.
Ринкова економіка США поєднує державну, велику корпоративну і дрібну приватну власність.
Державна власність включає інфраструктурні об’єкти (транспортні, комунікаційні, енергетичні, екологічні,
освітні, наукові), військове майно, їй належить майже 1/3 площі країни. Вирішальну роль у матеріальному
виробництві відіграють великі корпорації. Створений транснаціональними корпораціями «комплекс
закордонних підприємств» використовує додаткові трудові ресурси робітників і службовців, за кількістю
рівний половині зайнятих в обробній промисловості США. На частку ТНК припадає до 2/3
зовнішньоекономічного обороту США.
Дрібна приватна власність особливо поширена в торгівлі, громадському харчуванні й
обслуговуванні.
Засобами державного впливу на всю економіку є оподаткування, дозвіл або заборона, субсидії,
закупки продукції, регулювання цін і умов діяльності. Важливим для країни галузям надається пряма
державна допомога. У 80-ті роки таку допомогу одержали автомобільні корпорації, що опинилися в
скрутному становищі внаслідок японської конкуренції. Важливою частиною господарства стали наукові
дослідження, їх здійснюють урядові установи, лабораторії корпорацій та університети. Характерною
ознакою США є наявність величезного військово-промислового комплексу. Військові замовлення уряду
мають істотне значення для цілих галузей та територій.
Промисловість
Промисловість США характеризується повнотою галузевої структури, високою забезпеченістю
природними ресурсами і кваліфікованою робочою силою, розвиненою науково-дослідною базою, а також
значною концентрацією капіталу і виробництва.
Завдання 4. За картами атласа, текстом підручника, таблицями, діаграмами охарактеризуйте
провідні галузі промисловості США. Результати оформіть у вигляді таблиці.
У результаті структурної перебудови промислового виробництва прискореними темпами
розвиваються електроенергетика, машинобудування та хімічна промисловість. Їх сукупна частка у продукції
промисловості США перевищує 50 %, на них припадає до 60 % усіх інвестицій у промисловість.
За запасами енергоресурсів та їх видобутком США посідають одне з перших місць у світі. Частка
США у світовому видобутку нафти становить 11 %. Найбільшими районами видобутку нафти є південно-
західні штати — Техас, Луїзіана, Оклагома, Нью- Мексико (постачають майже половину нафти, що
видобувається в країні), Тихоокеанське узбережжя у штаті Каліфорнія, Північна Аляска.
США також володіють найбільш розвиненою нафтопереробною промисловістю. Нафтопереробні
заводи наближені до промислових вузлів Північного Сходу, портових центрів, вздовж трансмагі- стральних
нафтопроводів.
За видобутком природного газу США — один з лідерів у світі. Більшість родовищ територіально
збігаються із нафтоносними районами, відкриті у районі Скелястих Гір.
Найстарішим і найголовнішим районом видобутку вугілля є Аппалацький, за останні десятиріччя
значно зріс видобуток вугілля у гірських штатах.
Запаси бурого вугілля сягають 460 млрд т. Вони розміщуються переважно у південних штатах та у
районі Центральної Півночі США.
США є найбільшим у світі продуцентом електроенергії. У структурі виробництва електроенергії
найбільший відсоток припадає на теплові — 68,6 % й атомні — 20,2 %. Потужності АЕС становлять 32,5 %
світових потужностей атомних електростанцій. Зараз у США діє близько 80 АЕС.
Металургійна промисловість США базується на великих запасах залізних руд у районі озера Верхнє
і коксівного вугілля Аппа- лацького басейну. Використовуються також імпортні руди з Канади, Венесуели,
Бразілії.
Основний район чорної металургії країни — Приозерний. У кольоровій металургії США важливе
місце посідає виплавлення алюмінію, в тому числі із брухту (1-е місце у світі). Заводи повного циклу
 31

працюють у районах, забезпечених дешевою енергією,— на ГЕС річок Колумбія і Теннессі. США посідають
також перші місця за виробництвом олова, свинцю. На базі власних родовищ виплавляють мідь у Приозер’ї.
За останнє десятиріччя виплавлення кольорових і рідкісних металів перемістилося у морські порти
переважно Атлантичного узбережжя (Нью-Йорк, Філадельфія, Балтимор), де переробляють імпортну
сировину. Перспективним районом для розвитку кольорової металургії є Аляска, де знаходяться родовища
кольорових металів.
Сучасна структура хімічної промисловості спрямована на виробництво полімерних матеріалів
(синтетичного каучуку, хімічних волокон, пластмас і синтетичних смол). Потужні підприємства галузі
функціонують у Лос-Анджелесі, Сан-Франціско. Заводи, що виробляють хімічні добрива, розміщені по всій
території США.
Машинобудування є провідною галуззю промисловості США, це майже 40 % промислової
продукції. США, як Німеччина і Японія, мають повну номенклатуру машинобудівного виробництва. Саме в
Детройті, столиці автомобілебудування США, виник перший (в XIX ст.) найбільший світовий осередок
автомобільної промисловості. Тут складається понад 3 млн автомобілів щороку. Великими сучасними
центрами автомобілебудування є також
Нью-Йорк, Сент-Луїс, Канзас-Сіті, Флінт, Атланта, Лос-Анджелес, Лансінґ, Даллас-Форт-Уейн,
Балтімор та ін. Найбільшими є автомобільні монополії «Дженерал моторз» і «Форд моторз».
Важливою галуззю машинобудування США є авіаракетокос- мічна промисловість, центри якої
розмішуються у Тихоокеанських штатах (Каліфорнія, Вашинґтон). У центральній частині країни до
важливих центрів належать Сент-Луїс, Колумбус, а на північному сході — Нью-Йорк, Бостон, Гартфорт
(центр виробництва авіадвигунів). Великою корпорацією, що домінує в авіа-бізнесі, є «Боїнг» (м. Сіетл).
Підприємства електротехнічної та електронної промисловості сформувалися у великих міських
аґломераціях півночі і північного сходу США, а також в районі Лос-Анджелеса, Далласа, Х’юстона, Нового
Орлеана. США утримують лідерство за виробництвом комп’ютерів, випускаючи більше половини всіх ЕОМ
світу.
З-поміж галузей легкої промисловості США найбільш розвинені текстильна і шкіряно-взуттєва.
Харчова промисловість роззосереджена на всій території США. До важливих галузей харчової
промисловості США належать м’ясна, молочна, консервна, борошномельна, а також виробництво
алкогольних та безалкогольних напоїв.
Сільське господарство
Сільське господарство США виробляє продукцію для власних потреб і на експорт. Цьому сприяє
природне середовище й ефективне господарювання. Якщо в Індії один селянин обробляє 1 гектар землі, то
один фермер США — 50-60 гектарів. Американські ферми високомеханізовані, мають прекрасну
енергетичну, інфраструктуру і наукову забезпеченість. Для підтримки фермерів уряд уже протягом кількох
десятиліть щорічно надає їм багатомільярдні субсидії. Більша частина товарної продукції давно вже надхо-
дить від великих господарств, які використовують найману робочу силу.
Частка сільськогосподарського виробництва у ВВП становить близько 2 %. Для сільського
господарства США загалом характерно домінування тваринництва (52 %).
Різноманіття природних умов, розвиток транспорту, висока товарність створили передумови для
доволі вузької спеціалізації не лише окремих ферм, а цілих районів, які в США прийнято назива ти
«сільськогосподарськими поясами».
Завдання 5. За картами атласа, текстом підручника, таблицями, діаграмами визначте основні
напрями рослинництва США і райони розміщення основних культур. Відповідь представте у вигляді
таблиці.
Уздовж кордону з Канадою, від озера Верхнє до Кордільєр, проходить «пшеничний» пояс.
Південніше від нього, між Великими озерами і рікою Огайо на сході, через міста Сент-Луїс і Канзас-Сіті на
півдні і до Кордільєр простягається «кукурудзяно-соєвий» пояс. Середньоатлантичне узбережжя, середні і
південні Аппалачі та рівнини, що до них прилягають, — це колишній «тютюновий» пояс. Півострів Флоріду
і узбережжя Мексиканської затоки охоплює «бавовняний» пояс. Передгір’я Кордільєр використовуються як
пасовища.
США виробляють понад 16 % зерна у світі. У структурі валового збору зернових найвагоміше
значення мають кукурудза (1-е місце у світі) і пшениця (3-є місце).
Валовий збір зерна — 62,7 млн т — третій показник у світі після Китаю та Індії.
Важливою кормовою культурою є соя, яку вирощують у більшості районів, придатних для
рільництва (1-е місце у світі).
У посушливій південній частині Великих рівнин культивують посухостійку кормову культуру —
сорго (22,5 % світового виробництва). Товарний збір рису становить понад 9 млн т. Арахіс вирощують
переважно у південних штатах (Джорджія).
Плантації цукрової тростини поширені у Флоріді, Луїзіані, а також на Гавайських островах.
Цукровий буряк вирощують у Каліфорнії, Айдахо, Північній Дакоті і Міннесоті. За врожайністю цієї
культури США посідають 3-є місце у світі після Франції і Німеччини.
 32

Овочівництво, картоплярство і садівництво переважно зосереджені у західній частині США,

Флоріді, на узбережжі Великих озер.
Тваринництво США характеризується м’ясним напрямом, орієнтуючись переважно на внутрішній
ринок. За поголів’ям великої рогатої худоби США посідають 4-е місце у світі, а свиней — 2-ге. У США
інтенсивно розвивається птахівництво, особливо промислова відгодівля м’ясних курчат (бройлерів).
США — одна з найбільших риболовних країн світу.
Транспорт
Залізниці побудовані ще в минулому столітті, їх довжина навіть зменшується. Практично немає
населених місць, у тому числі й ферм, до яких не були б прокладені дороги з твердим покриттям. Найбільш
ефектний вигляд має система швидкісних автострад — хайвеїв. Загальна довжина їх становить майже 70
тис. км. Залізниці й автомобільні дороги утворюють кілька широтних і меридіональних напрямів, які дістали
назву «транспортних коридорів».
З’єднані між собою каналами річка Міссісіпі, Великі озера і річка Св. Лаврентія утворили
найдовший у світі внутрішній водний шлях. Поглиблення каналів на річці Св. Лаврентія на території Канади
дало можливість океанським суднам підніматись аж до Чікаґо і Дулута. Великим озерам офіційно надано
статус четвертого морського узбережжя США. Розгалужена мережа трубопроводів з’єднує місця видобутку
та споживання нафти й газу. Густота транспортної мережі є найбільшою в східній частині країни і в
Каліфорнії.
США мають значний торговий флот. Найважливіші системи морських портів сформувалися навколо
Нью-Йорка, Нового Орлеана, Х’юстона і Лос-Анджелеса.
Насиченість країни автомобілями є найвищою у світі — 500 одиниць легкових і 200 одиниць
вантажних на 1000 жителів. Усього на ходу в країні майже 180 млн автомобілів, у тому числі — 125 млн
легкових. Власна автомашина стала традицією і передумовою суб- урбанізації.
За насиченістю аеропортами, розмірами парку магістральних літаків і кількістю перевезених
пасажирів США не мають рівних у світі. Аеропорти Чікаґо, Далласа, Атланти і Лос-Анджелеса вважаються
чотирма найбільш завантаженими у світі.
Зовнішньоекономічні зв’язки
Сфера зовнішньоекономічних інтересів країни торкається всього світу. Основною формою
зовнішньоекономічних операцій США є вивезення капіталу. Оборот підконтрольних американському ка-
піталу зарубіжних підприємств перевищує 1,5 трлн дол., що удвічі більше за експорт товарів із США.
Ввезення іноземного капіталу становить понад 100 млрд дол. щорічно. Іноземці купують у США облігації,
акції, землю, нерухомість.
Важливою статтею зовнішньої торгівлі США є торгівля ліцензіями на право користування новими
технологіями, дорогими машинами, інструментами, американськими методами управління і на прокат
кінофільмів.
За обсягом зовнішньоторгового обороту країна перевершує всі інші країни світу: експорт
оцінюється в 687,7 млрд дол., імпорт — в 1165 млрд дол. (2005 р.).
Країна експортує виробниче обладнання і машини, літаки і аерокосмічну техніку, зброю, вугілля,
пшеницю, кормове зерно, сою, бавовну, тютюн, цигарки. Як експортер наукомістких товарів, патентів та
інформації США — поза конкуренцією. Держава імпортує нафту і нафтопродукти, автомобілі, побутові
техніку і вироби, газетний папір, продукти тропічного землеробства. Широкий імпорт трудомістких виробів,
особливо споживчого призначення, виправданий високою вартістю американської робочої сили. Головними
торговельними партнерами США є індустріально розвинені країни Європи, Канада і Японія. Регіонами
прямих приватних інвестицій є Канада і Латинська Америка.
Зовнішньоекономічні зв’язки сША та України
Сполучені Штати Америки є стратегічним партнером України. Цей вибір зумовлюється виключно
значною роллю США у світовій економіці й політиці.
За даними державного департаменту США, у травні 2006 р. було прийнято рішення про
«Розширення експортних можливостей України через Генералізовану систему преференций (ГСП)». 23 січ-
ня 2006 р. Україну переєстрували як бенефіціара ГСП. Це означає, що Україна може безмитно експортувати
в Сполучені Штати 3 400 товарів. Безмитний режим у рамках ГСП дає певним експортним позиціям з
України конкурентні переваги на ринку Сполучених Штатів, оскільки компанії-імпортери не сплачують
тариф в розмірі від 1 % до 16 %, що діє для експорту.
Основу експорту України до США складають 4 товарні групи: чорні метали, продукти неорганічної
хімії, добрива, вироби з чорних металів, на які припадає понад 80 % всього експорту.
Крім того, США надає Україні офіційну допомогу щодо техніко- економічної співпраці. Після
добровільної відмови від ядерної зброї і схвалення відповідної резолюції Конгресом США в 1995 р. Україна
перебувала на 3-ому місці серед отримувачів офіційної допомоги від США. США залишаються найбільшим
донором офіційної технічної допомоги Україні. В рамках цієї програми у 2009 р. Україна отримала 96,18
млн дол.
 33

Тема 6. Лекція 4. Канада. ЕГП. Особливості розміщення населення. Українці в Канаді.

Найбільші міські агломерації. Господарство Канади. Роль країни в міжнародному географічному
поділі праці
Свириденко А.К.
• Які чинники сприяли перетворенню США на економічний центр сучасного світу?
• Які основні ознаки галузевої структури промисловості США і розміщення її підприємств?
• Чим пояснюється структура експорту та імпорту США? Яку роль у зовнішньоекономічних
відносинах країни відіграють ТНК?
• Які економічні райони виділяються на території США? Чим обумовлено їх виділення?
• Як ви можете прокоментувати тезу: «Примор’я — індустріальне серце США»?
Саме сусідство з США багато в чому визначає соціально- економічний розвиток Канади. Вздовж
канадсько-американського кордону проживає основна частина населення Канади, там же зосереджений
основний промисловий потенціал країни. Сьогодні ми ознайомимося з національними особливостями
Канади та з’ясуємо спільне і відмінне, що існує в господарствах двох сусідніх країн.
Освоєння та формування території Канади
Територія сучасної Канади була заселена предками індіанців та ескімосів приблизно 30-40 тис.
років тому. З періоду епохи Великих географічних відкриттів почалось активне освоєння території
європейцями, перш за все англійцями та французами.
У 1605 р. у теперішній Новій Шотландії було побудоване перше французьке поселення. А з 1663 р.
Канада стала колонією Франції. Одночасно тривала англійська колонізація країни, що призвело до англо-
французького протистояння. У результаті Семирічної війни 1756-1763 р., що спалахнула між цими країнами
та їхніми союзниками у Європі, Канада стала англійською колонією.
Англійці, шотландці, ірландці, валлійці активно освоювали та заселяли Атлантичне узбережжя й
центральну частину країни. Французи, що осіли в долині річки Св. Лаврентія, продовжували обживати цей
район і в подальшому склали ядро франко-канадської провінції Квебек. У 1867 р. канадські колонії здобули
статус домініону. Спочатку країна складалася із чотирьох провінцій, але в 1871 р. до Канади була приєднана
Британська Колумбія. Після «золотої лихоманки» в басейні річки Клондайк у складі країни опинилися
території Юкону, Альберти, Саскачевану і північно- західних територій. Ньюфаундленд увійшов до складу
країни тільки в 1949 р. А у 1999 р. в Канаді була утворена нова територія — Нунавут (мовою ескімосів
означає «Наша земля»). Її населяють ескімоси, що називають себе «інуїтами».
У 1931 р. британський уряд визнав за Канадою самостійність у внутрішній і зовнішній політиці.
Главою держави номінально є королева Великої Британії, яку представляє генерал-губернатор, що
призначається королевою за рекомендацією прем’єр-міністра Канади.
«Візитна картка»
Офіційна назва — Канада.
Площа — 9,97 млн км2.
Населення — 33,5 млн осіб (2009 р.).
Столиця — Оттава.
Тип країни — економічно високорозвинена держава, країна «Великої сімки».
Державний устрій — країна у складі Співдружності, федеративна держава.
ЕГП
Завдання 1. За картами атласа охарактеризуйте ЕГП Канади.
Канада — друга за площею держава у світі. Територія Канади має найбільшу довжину берегової
лінії — 120 тис. км, але через складні природні умови 90 % берегів не беруть участі в господарстві.
Сухопутний кордон з США простягається на 6 тис. км і є найдовшим кордоном у світі, що не
охороняється. Сусідство із США, з одного боку, прискорило розвиток господарства Канади, з іншого —
поставило його в залежність від більш розвиненого сусіда.
Завдання 2. Порівняйте ЕГП Канади та США. Визначте схожі та відмінні ознаки. Зробіть висновок
про більш сприятливе ЕГП однієї з країн.
Природні умови та ресурси
Завдання 3. За картами атласа коротко охарактеризуйте природні умови та ресурси Канади.
Основну частину території країни займають великі рівнини та плато, на заході широкою смугою
проходить гігантська гірська система Кордільєр, а на південному сході на територію Канади «вторгаються»
північні відроги стародавніх Аппалацьких гір.
Особливості кліматичних умов країни визначають географічне положення, велика площа й
різноманітність рельєфу. На більшій частині Канади клімат помірний і субарктичний, у центрі — кон -
тинентальний. На півночі країни поширена багаторічна (вічна) мерзлота.
У країні безліч річок, озер. За запасами деревини Канада поступається лише Росії та Бразілії, у
цілому лісами вкрита майже половина території країни. Країна посідає одне із провідних місць у світі за
забезпеченістю водними та земельними ресурсами.
Надзвичайно багаті корисні копалини країни. Найбільше значення мають поклади руд кольорових
металів, нафти та природного газу, залізної руди та калійних солей, є коштовні метали та вугілля.
 34

Населення
Канада — країна «переселенського капіталізму». Корінні жителі — індіанці та ескімоси. Канада —
багатонаціональна країна, населення якої складають представники понад 80-ти націй. Зараз англо-канадці
становлять 28 % населення, франко-канадці — 23 %, інші європейці — 15 % (серед них за чисельністю
виділяються німці, італьянці, українці, голландці), 6 % вихідці з Азії та Африки, індіанці та ескімоси — 2 %,
інші, в тому числі метиси, — 26 %.
У 2009 р. населення країни перевищило 33 млн чол. 65 % щорічного приросту населення припадає
на переселенців (природний приріст — 3 %о, сальдо міграції — 6 %о).
Густота населення країни через своєрідність географічного положення і суворий клімат дуже
низька, населення розміщене нерівномірно. Понад 90 % жителів зосереджено в південній, прикордонній з
США, смузі території.
79 % жителів Канади — городяни. Міста-мільйонери: Торонто, Монреаль, Ванкувер. У них
проживає третина населення країни. Рівень життя населення Канади один з найвищих у світі. Експерти ООН
з’ясували, що Канада посідає 1-е місце у світі за якістю життя, яке складається з матеріального добробуту,
доступності якісного медичного обслуговування, освіти, чистоти навколишнього середовища.
Трудові ресурси Канади характеризуються високим професійним рівнем.
Українська діаспора в Канаді
За чисельністю українці та особи українського походження посідають 5-е місце серед етнічних
спільнот цієї країни, поступаю- чись тільки британцям, французам, німцям та італійцям. Українська громада
у Канаді налічує близько 1,5 млн осіб (2008 р.), 97 % з них — це вихідці із Західної України.
Заселення Канади українцями почалося наприкінці XIX ст. Початковий період еміграції до Канади
був наймасовіший. У 18961914 рр. сюди переселилося 170 тис. українців. Здебільшого це були вихідці з
Галичини, Буковини і Закарпаття. Центром української імміграції стало місто Вінніпеґ, що мало назву
«ворота прерій». Українські переселенці зробили чималий внесок в освоєння степових районів Канади.
Більше половини українців проживають у провінціях Маніто- ба, Саскачеван і Алберта. Українська
мова, література і культура вивчаються у широкій мережі громадських суботніх і недільних шкіл, а також у
двомовних школах.
Значним впливом серед громадських організацій держави користується Конгрес українців Канади,
що об’єднує 30 тис. чол. Українською мовою видається багато газет, журналів, книжок, ведеться теле- і
радіомовлення. Функціонує безліч культурних, навчальних і наукових українських закладів і центрів. Роль
української діаспори в усіх сферах життя країни досить велика.
Господарство
Природно-ресурсний потенціал Канади значною мірою визначає напрями розвитку її господарства.
Канада, на відміну від інших високорозвинених країн, перебуває у величезній залежності від
іноземного капіталу, має сировинну спрямованість економіки та значну частку (30 %) капіталовкладень
державного сектору.
Канада виробляє 7 % світових обсягів сировинних товарів, а її частка в їх світовому експорті сягає
17 %, причому значна частина імпортується США. Понад 50 % промислового виробництва країни
контролює американський капітал, на американських підприємствах працює близько половини зайнятих у
промисловому виробництві Канади. Таким чином, Канада — молодший і дуже залежний партнер свого
південного сусіда, але і США теж залежні від імпорту канадської сировини та напівфабрикатів.
Промисловість Канади характеризується високим технічним рівнем. На неї припадає майже третина
ВВП і третина експорту країни, в ній працює чверть зайнятого економічно активного населення.
Завдання 4. За картами атласа і текстом параграфа схарактеризуйте галузі спеціалізації
промисловості Канади, визначте основні райони (центри) їх розміщення. Відповідь надайте у вигляді
таблиці.
Для країни характерні величезні територіальні розбіжності в розміщенні галузей господарства,
висока концентрація виробництва. Особлива роль відводиться гірничодобувній, лісовій та деревопереробній
промисловості. Крім перерахованих галузей тут розвинені електроенергетика, кольорова металургія,
машинобудування, харчова промисловість.
За видобутком природного газу, мідних руд, золота, цинкових руд, нікелевих руд, вугілля, платини,
калійних солей Канада входить до першої п’ятірки лідерів. Значні обсяги видобутку нафти, залізної руди.
Канада — 2-ий у світі (після США), виробник пиломатеріалів, паперу та картону. Більшість
целюлозно-паперових підприємств сконцентровано на сході країни.
За виробництвом електроенергії країна посідає 5-е місце у світі. Близько 60 % електроенергії дають
ГЕС, майже 15 % виробляють на АЕС.
У країні розвинене машинобудування, у тому числі автомобілебудування, сільськогосподарське
машинобудування, виробництво обладнання для гірничодобувної та лісової промисловості. Головні центри
галузі: Торонто, Монреаль, Гамільтон, Оттава, Ванкувер. Найбільші підприємства нафтопереробної
промисловості розташовані в Монреалі, Сарнії, Ванкувері й Едмонтоні.
Загалом близько половини обробної промисловості розміщується в Онтаріо, приблизно чверть — у
Квебеку, велике значення промисловості Британської Колумбії та Альберти.
 35

Завдання 5. Порівняйте галузеву структуру промисловості США і Канади. Які спільні і відмінні
ознаки ви можете назвати?
Країна повністю забезпечує внутрішні потреби в основних видах продовольства й експортує майже
половину продукції сільського господарства. Сільське господарство Канади вирізняється високим рівнем
механізації, концентрації виробництва, товарності, спеціалізації, продуктивності праці.
У Канаді переважають великі ферми. Більшість ферм — спеціалізовані підприємства. Загальна
площа сільськогосподарських угідь Канади складає 79 млн га (в п’ять разів менше, ніж в США). 3/4 земель,
що обробляються, знаходиться на півдні степових провінцій Канади.
За товарною вартістю сільськогосподарської продукції попереду знаходиться тваринництво, однак
Канада відома у світі як найбільший виробник і експортер зернових, насамперед пшениці (15 % її світового
виробництва).
Канада відома і як світовий виробник хутра, що поставляється тваринницькими фермами; за
виловом риби країна посідає 8-е місце у світі.
Розміщення транспортної мережі на території країни характеризується значною нерівномірністю:
дорожня мережа ніби витягнута на півдні вздовж кордону з США.
За вантажообігом 1-е місце належить залізничному транспорту, за пасажирообігом —
автомобільному. Велику роль відіграє авіація, що забезпечує швидкий зв’язок як із віддаленими районами
країни, так і з іншими державами.
Специфікою канадської транспортної системи є високий рівень трубопровідного (одного з
найдовших у світі) і водного транспорту. Надзвичайна роль системи Великих озер і річки Св. Лаврентія.
Зовнішні економічні зв’язки
Канада належить до найбільших країн-експортерів. При населенні 0,5 % від світового її частка у
світовому експорті становить 4 %.
За часткою канадського експорту за США ідуть Японія, Велика Британія, Південна Корея,
Німеччина, Китай. Розвиток торгівлі в рамках Північноамериканського загального ринку збільшив
зовнішньоекономічні зв’язки Канади з Мексикою. Склад експорту Канади відрізняється від експорту інших
високорозви- нених країн більшою часткою сировини, напівфабрикатів і продовольства (30 %). Частка
автомобілебудування, машин і обладнання в експорті Канади становить — 34 %, готових промислових
виробів — 31 %.
Головними інвесторами в канадську економіку є США, Велика Британія, Японія, Німеччина,
Франція, Швейцарія. Інвестиції надходять здебільшого у промисловість, а також у сферу послуг. Зростають
канадські зарубіжні капіталовкладення. Поступово розширюються зв’язки з Україною. Представники
української діаспори відновлюють відношення зі своїми родичами, сприяючи культурному та економічному
обміну між країнами.
 36

Тема 7. Лекція 1. Евразія. Географічне положення. Рельєф. Тектонічна будова. Клімат.

Євразія – найбільший материк Землі. Фізико-географічне положення материка, його розміри
Євразія – найбільший материк Землі.
Фізико-географічне положення
материка, його розміри, тектонічна будова, рельєф, клімат, природні зони, води суходолу, озера.
Цей материк-велетень охоплює понад одну третину земної поверхні й за розмірами не поступається
жодному з континентів або частин світу. Тільки він простягається через усі географічні пояси Північної
півкулі й омивається водами чотирьох океанів! Тут можна побачити всі витвори рельєфу, відчути вплив
будь-якого клімату планети, почути про найвідоміші в історії людства виверження вулканів і
найкатастрофічніші за своїми наслідками землетруси й повені, перетнути всі природні зони Північної
півкулі. Саме тут, на найосвоєнїшому і найгустіше заселеному материку, де проживає більша частина
населення Землі, розташована й наша держава - Україна.
Географічне положення.
За своїми розмірами - 54,6 млн км 2 -Євразія настільки відрізняється від інших материків, що деякі з
них здаються на її тлі лише островами.
Якщо не враховувати острівну частину, то Євразійський континент розташовується на північ від
екватора . Але завдяки величезній протяжності з півночі на південь різноманітність зональних природних
комплексів у Євразії найбільша серед інших материків.

Найпівнічніша точка суходолу Євразії - мис Челюскін, що на півострові Таймир. Південний край
континенту - мис Піай на півострові Малакка - розташований приблизно на 8000 км південніше.
Євразія не має собі рівних і за протяжністю із заходу на схід. Відстань від розташованого на
Піренейському півострові мису Рока, який є крайньою її західною точкою, до мису Дежньова на
Чукотському півострові - крайньої східної точки материка - становить близько 16 тис. км.
Води чотирьох океанів подекуди глибоко проникають у Євразію, утворюючи багато великих морів і
заток, що обмежені півостровами. Так, на заході глибоко в суходіл вдаються моря Атлантичного океану. На
сході численні окраїнні моря, які відокремлені від Тихого океану острівними дугами. На південному сході
Євразії розташований один із найбільших архіпелагів світу - Малайський. Південне узбережжя материка
виділяється насамперед трьома великими півостровами -Аравійським, Індостаном, Індокитаєм. Вони
омиваються водами Червоного моря та Перської затоки, Аравійського моря, Бенгальської затоки.
На природу Євразії, як і на інші материки, також значно впливають морські течії, що омивають її
береги.
На узбережжях Євразії споруджені найкрупніші порти світу. Звідси морські шляхи пролягають до
багатьох країн світу п'ятьох континентів.
Дослідження та освоєння материка
На території Євразії виникли й розви валися найдавніші цивілізації Землі. Вправ ні мореплавці —
греки й фінікійці — зали ш или перші записи про нові відкриті зем лі, що служили практичною вказівкою
для мандрівників. Греки добре орієнтувалися в Середземномор’ї, плавали вздовж берегів Чорного моря,
відкрили гирло Дунаю, Дні стра, Дніпра, де створювали власні колонії. Залиш ки давньогрецьких поселень
зберегли ся й на території України (Херсонес, Ольвія тощо). Греки пропливли за «Геркулесові стовпи»
(Гібралтарська протока) і досягли Північного моря й Британських островів.
Геродот (V ст. до н. е.) здійснював три валі подорожі країнами Сходу. Його праця «Історії» містить
детальні описи ж иття, по буту, звичаїв народів давніх цивілізацій, явищ природи та великих споруд . У
Середні віки географічні знання про материк поповнювалися завдяки походам ві кінгів, поморів, хрестовим
походам христи- ян-місіонерів у Палестину.
 37

Подорожі італій ця Марко Поло (1271— 1295 рр.) збагатили відомості про Індію, Китай, Ін дійський
океан. Завдяки подорожам купців із к а раванами були складені карти торговельних ш ляхів (рис. 2).
Португальський мореплавець Васко да Гама в 1499 р. вперше проклав морський ш лях із Європи в Індію.
Арабський вчений і мандрівник Ібн Баттута на початку XIV ст. здійснив подорожі до Туреччини, на
Балканський півострів, побував на півдні сучасної України, у Центральній Азії, Індії, Індонезії, Китаї.
Дослідження європейців у Центральній і Східній Азії.
Важкодоступні райони Азії почали досліджува ти лише в XIX ст. У 1856—1859 рр. російський ман
дрівник Петро Семенов здійснив подорож на Тянь- Шань. Він зібрав колекції 1700 видів рослин, зразки 300
видів гірських порід. П. Семенов описав вер тикальну поясність Тянь-Ш аню, вивчив 23 гірські перевали,
установив висоту снігової лінії, відкрив сучасне гірське зледеніння, досліджував озеро Іссик- Куль, витоки
річки Сирдар’ї. У пам’ять про дослі дження ним Тянь-Шаню в 1906 р. до його прізвища було додано другу
частину «Тянь-Шанський». У вивченні Центральної А зії значною є роль Миколи Пржевальського, правнука
запорізь кого козака Паровальського. Щ онайменше 18 років свого ж иття він присвятив вивченню
важкодоступ- них азіатських районів. М. П ржевальський дослі джував верхів’я великих річок Хуанхе та
Янцзи, наніс на карту північні окраїни Тибету, провів сер йозні кліматичні спостереження території, зібрав
найбагатшу ботанічну та зоологічну колекції, роз крив таємницю озера Лобнор. За роки досліджень
Пржевальський здолав понад 33 тис. км. А кадемік Володимир обручев, автор книг «П лутонія», «Земля
Саннікова», «Золотошукачі в пустелі» та інших, написав свої пригодницькі ро мани, ґрунтуючись на фактах,
зібраних ним в екс педиціях. Він здолав Сибір і Середню Азію, Крим і Кавказ, Північний Китай і
Центральну Азію, пройшов місцями, де не ступала нога жодного європейського мандрів ника. Природу
Центральної А зії також досліджували Г. Потанін, О. Воєйков, П. Козлов, М. Вавилов, Е. Мурзаєв та ін.
Вивчення північних районів Азії, Сибіру, Далекого Сходу.
Відкриття північно-східного морського шляху, який з’єднав Єв ропу зі сходом А зії через Північний
Льодовитий океан, пов’язане з іменами відважних землепрохідців: російський мореплавець Семен Дежньов
(рис. 5) проплив уздовж північних узбереж материка, до сліджував долини річок Лена, Колима та Індигірка,
відкрив про току між Азією та Америкою; у 1697—1699 рр. сибірський козак Володимир Атяэсов
подорожував Камчаткою, досяг Північних Ку- рильських островів, склав опис відкритих земель. У XVII ст.
росій ські землепрохідці, незважаючи на суворі кліматичні умови, прак тично відкрили весь Сибір. За
результатами їхніх досліджень були складені перші карти Північної Азії.
 38

Тема 7. Лекція 2. Евразія. Особливості берегової лінії Євразії. Історія відкриття і дослідження
окремих регіонів материка.
Евразія
Особливості берегової лінії Євразії. Історія відкриття і дослідження окремих регіонів материка
Дослідження й освоєння. Євразію здавна називають Старим Світом, і в цьому немає. нічого
дивного, оскільки основні відомості про материк є ще в працях давньогрецьких учених Геродота й
Птолемея. Вони склали перші карти, на яких зобразили відомий на той час суходіл, що поділений
Середземним і Чорним морями. Північну частину материка називали Європою, а південну - Азією.
Поступово знання про Євразію розширювалися. На початку X ст. нормани освоїли північні райони
Атлантики, відкрили Ісландію. В ХІ-ХІІІ ст. унаслідок хрес¬тових походів, дипломатичних і торговельних
зв'язків географічні знання європейців збагатилися відомостями про країни Центральної та Східної Азії.
Ознайомлення з окремими регіонами Євразії тривало в епоху Великих географічних відкриттів ХVII
ст.). Тоді португальці, зокрема Васко да Гама, знайшли морський шлях в Індію через Атлантичний та
Індійський океани. Не залишаються поза увагою і внутрішні райони материка. Російські землепроходці
впродовж 50 років досліджували величезні простори - від Уральських гір до Тихого океану, нанесли
розвідані землі на карту та описали їхню природу. Походи землепроходців завершуються відкриттям Семена
Дежньова протоки, що відокремлює Азію від Північної Америки. Пізніше назвали Беринговою на честь
видатного мореплавця Вітуса Беринга.

Справжні наукові дослідження Євразії почалися у XVIII ст. Особливе значення в історії досліджень
північної частини материка належить Камчатській і Великій Північній експедиціям під керівництвом Вітуса
Беринга й Олексія Чирикова. Експедиції того часу детально вивчають природу внутрішніх районів Азії.
Результативними були дослідження "тибольдта, Ф. Літке, Д. Лаптева, П. Семенова-Тян-Шанського, М.
Пржевальського, Ф. Врангеля, В. Арсеньєва, В. Обручева та ін.
Історично склалося так, що материк Євразія був поділений на дві частини світу - Європу й Азію.
Межа між Європою й Азією умовна і сходять, згідно з однією з найпоширеніших версій, уздовж східного
сжлу Уральських гір, по річках Емба або Урал, північному узбе-жжю Каспійського моря, потім прямує до
Азовського моря по Кумо-Маницькій западині, а далі - по Азовському і Чорному морях та протоках. що
з'єднують Чорне море із Середземним.
 39

Тема 7. Лекція 3. Евразія.Корисні копалини, особливості їх походження

Евразія
Відмінність Євразії за геологічною будовою від інших материків. Формування рельєфу
Рельєф. Рельєф Євразії надзвичайно різноманітний, відзначається величезними контрастами.
Причину цього слід вбачати в історії формування території материка і його тектонічній будові. На відміну
від інших континентів, Євразія почала формуватися навколо декількох платформ - найдавніших ділянок
земної кори. У західній частині це Східноєвропейська платформа, на півночі - Сибірська, на сході -
Китайська, а на півдні - Індостанська й Аравійська платформи. У рельєфі цим платформам відповідають
величезні рівнинні простори, наприклад Східноєвропейська рівнина. Велика Китайська рівнина,
Середньосибірське плоскогір'я і т. д.

Роль внутрішніх сил у формуванні рельєфу. Рух літосферних плит наприкінці протерозойської і на
початку палеозойської ер сприяв утворенню між Східноєвропейською, Сибірською і Китайською
платформами своєрідного поясу складчастості, що поступово об'єднав їх у єдине ціле. Тут розташовані одні
з найдавніших гірських систем материка, що потім протягом тривалого часу руйнувалися. Проте певна їх
частина через багато сотень мільйонів років знову була піднята тектонічними рухами на різну висоту. Так
омолодилися давні гори, серед яких Урал, Тянь-Шань. Алтай, Саяни та ін.
Окремі палеозойські споруди не зазнавали подальшого складкоутворення. Вони майже цілком
зруйнувалися і перетворилися на горбисту рівнину, як, наприклад, Казахський дрібносопковик.
Деяка частина палеозойських складчастих споруд, а також окремі ділянки території материка
значно опустилися. Поступово вони вкрилися потужною товщею осадових порід, які з часом утворили
чохол молодих, палеозойського віку, платформ.
У мезозойську еру внаслідок руху літосферних плит Євразія остаточно відокремилася від Північної
Америки. На сході материка, від Чукотки до Малаккського півострова, виник ряд гірських систем
меридіонального простягання, зокрема Верхоянський хребет та ін.
Наприкінці мезозойської ери Євразія з півдня закінчувалася Тибетським масивом, окраїнними
морями, глибоководними жолобами й вулканічними поясами. Однак згодом сталося зіткнення Індо-
Австралійської та Євразійської літосферних плит. Це зіткнення сприяло гжсенню в кайнозої ще двох
велетенських поясів складчастості. Іааз із них простягається переважно в широтному напрямку від західних
до східних берегів континенту, об'єднуючи гірські споруди Європи й Азії. Саме з ним пов'язане утворення
найбільших гірських споруд материка, серед яких Піренеї, Альпи, Апенніни, Карпати, Кзшмеькі гори,
Кавказ , а також найвищі гори світу — Гімаш. Чимало з них продовжують рости. Упродовж останніх 1,5 млн
років вершини гір подекуди піднялися на висоти, що перевищують 8 км. Нині «оселя снігу» продовжує
зростати зі швидкістю близько 3 мм на рік.
Поряд із найвищими гірськими спорудами Євразії у прогинах земної кори утворилися й великі
низовини, як, наприклад, Прикаспійська, Месопотамська та Індо-Гангська.
Другий величезний пояс кайнозойської складчастості сформувався на сході материка внаслідок
чергового зіткнення Тихоокеанської та Євразійської літосферних плит. Він простягається від Камчатки до
Малайського архіпелагу простежується не тільки на суходолі, айв океані у вигляді велетенської острівної
дуги. Вона
входить до складу Тихоокеанського «вогняного» кільця. Тут зосереджено декілька сотень
вулканічних вершин. Найвища з них Ключевська Сопка (4750 м) напівострові Камчатка, де також
розташований надзвичайно небезпечний вулкан Шивелуч. На Японських островах широко відомий вулкан
Фудзіяма всесвітню славу має вулкан Кракатау, що в групі Зондських островів. Усі вони діючі: сибірська,
Велика Китайська; низовини: Прикаспійська, Індо-Гангеська, Месопотамська; височини:
Середньоросійська; плоскогір'я: Середньосибірське, Декан; нагір'я: Тибет, Іранське; вулкани: Гекла, Етна,
Везувій, Ключевська Сопка, Фудзіяма, Кракатау.
Роль давнього зледеніння. Велике значення для формування рельєфу Євразії мають зовнішні
чинники. У кайнозойську еру загальне підняття суходолу і похолодання клімату Землі призвели до
виникнення потужного материкового зледеніння. Центрами його в Євразії були Скандинавський півострів,
Північний Урал і Таймир. Звідси льодовик просувався на південь, досягнувши на Східноєвропейській
рівнині широти Дніпропетровська.
Рухаючись, льодовик істотно змінював поверхню суходолу. Немов величезний бульдозер, він
вирівняв міцні скелі та згладив верхні шари пухких порід, утворюючи водночас глибокі вузькі морські
затоки, безліч річкових долин і озерних улоговин тощо. Відшліфовані уламки гірських порід - валуни -
виносилися з центрів зледеніння далеко на південь. Там, де льодовик танув, накопичувалися льодовикові
відклади. З суміші валунів, глини й піску утворилися велетенські горби, пасма гір і цілі рівнини. Талі води
виносили значні маси піску, вирівнювали поверхню і формували плоскі піщані рівнини - полісся.

Чергування горбів і пасом заввишки понад 100 м добре помітні в рельєфі Європи.
У Карпатах давній льодовик виробив подекуди величезні заглиблення, в яких із часом утворилися
надзвичайно мальовничі гірські озера. На гірському узбережжі Скандинавського півострова харак¬терною
 40

спадщиною давнього льодовика є глибокі й вузькі затоки (фіорди), що прорізають узбережжя (мал. 170). їхні
стрімкі, складені дуже міцними породами скелясті береги підіймаються подекуди на 1,5 км уверх.
Так само з діяльністю льодовика пов'язане виникнення численних острівків Утім островами вони
стали пізніше, після відступу льодовика. А до того це були згладжені, оброблені льодовиком величезні
валуни. Нині на затоплених рівнинах вони піднімаються на кілька метрів над поверхнею води, іноді густо
зарослі лісом.
Більшість низовинних рівнин створені наносами . річок. Серед таких - Велика Китайська рівнина,
над якою йти» знамениті річки Хуанхе і Янцзи. Так само значною річками (Об, Іртиш) створена і
Західносибірська рівнина -в і найбільших рівнин земної кулі.
Однак водні потоки здатні не лише вирівнювати поверхню. За участю виникає також густа сітка
ярів і балок. Наприклад, на сході річки виробили у пухких породах численні яри. А подекуди завдяки
поверхневим водам утворилися эни завглибшки 300-400 м! вітру. У внутрішніх областях Євразії, на
неозорих просторах і спекотних пустель, у формуванні рельєфу велику роль грає вітер. Він переносить пісок
і утворює бархани та дюни зав-до 150 м, шліфує гірські породи, надаючи скелям химерних . Так, у деяких
центральних областях Азії внаслідок вивітрювань виник дивовижний рельєф «еолових міст». Це форми
рельєфу, іагадують міста і дуже схожі на рукотворні споруди. Проте їхнім як підказує сама назва, є все ж
вітер.

СЕЙСМІЧНО АКТИВНІ ОБЛАСТІ ЄВРАЗІЇ. КОРИСНІ КОПАЛИНИ

Сейсмічно активні області Євразії
Пояси молодих гір Євразії є найбільш рухливими ділянками земної кори, де гороутворювальні рухи
тривають і в наш час. Це підтверджують високий ступінь сейсмічної активності та наявність діючих
вулканів.
Альпійсько-Гімалайському поясові складчастості відповідає Європейсько-Азіатський сейсмічний
пояс. Рухи земної кори супроводжуються вулканічною діяльністю, яка не припинилася до наших днів.
Найбільш відомі вулкани Європи: Етна (3323 м) — найвищий діючий вулкан Європи; Везувій (1281 м) —
діючий вулкан материкової частини Європи (у 79 р. до н. е. внаслідок виверження під шаром вулканічного
попелу завтовшки 10 м були повністю поховані міста Помпея та Санорин); Стромболі — острів-вулкан,
«маяк» Середземного моря, що діє безупинно уже впродовж 3 тисяч років.
Ще більшою сейсмічною активністю відрізняється Тихоокеанський сейсмічний пояс, який є
частиною так званого Тихоокеанського «вогняного кільця». На Японських островах щорічно буває близько
1,5 тис. землетрусів. Там майже 200 вулканів, 30 з яких є діючими. Півострів Камчатка й Курильські
острови — «гарячі» природні точки нашої планети (десятки діючих і погаслих вулканів, багато гарячих
джерел, гейзерів). На Камчатці розташований найвищий з активно діючих вулканів Євразії — Ключевська
Сопка (4750 м). Велика кількість вулканів, у тому числі й діючих, наявна на Великих і Малих Зондських
островах. На одному з островів розташований знаменитий вулкан Кракатау.
Роль зовнішніх сил у формуванні рельєфу материка
Сучасний вигляд поверхні материка — це результат тривалої взаємодії внутрішніх і зовнішніх
процесів, які відбуваються на Землі. Великі форми рельєфу, створені внутрішніми силами, піддаються
впливу вод, льодовиків, вітру, коливань температури тощо.
Давнє заледеніння. Багаторічна мерзлота. Вітрова та водна ерозія. Вивітрювання.
Корисні копалини
Складна геологічна будова Євразії зумовила формування на її території найрізноманітніших
корисних копалин.
 41

Тема 7. Лекція 4. Евразія. Кліматичні пояси і типи клімату Євразії, їх порівняння з Північною
Америкою.
Клімат
КЛІМАТ
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КЛІМАТУ ЄВРАЗІЇ. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ
КЛІМАТОТВІРНИХ ЧИННИКІВ
Сонячна радіація
Річна величина сумарної сонячної радіації на арктичних островах дорівнює 60 ккал/см2, у західній
частині Європи — від 70 до 140 ккал/см2, на півдні й південному сході Азії — 120-180 ккал/см2, а на
Аравійському півострові сягає максимальної величини на Землі — 200-220 ккал/см2 у рік. Такі відмінності в
кількості сонячної енергії, одержуваної материком, визначають і різницю температур у різних його районах.
Циркуляція повітряних мас

Над Євразією утворюються всі типи повітряних мас, завдяки яким відбувається перерозподіл
температур і опадів над поверхнею материка. Основна частина Євразії розташована у помірному поясі, де
переважає західне перенесення повітряних мас і пов’язана з ним циклонічна діяльність. Західні вітри
протягом усього року приносять із Атлантичного океану в європейську частину материка вологу, знижують
літні температури й підвищують зимові. У міру просування на схід усередину континенту атлантичне
повітря набуває континентального характеру — улітку температури підвищуються, узимку знижуються,
збільшується сухість повітря. На північну й середню частину Євразії значний вплив чинять арктичні
повітряні маси з Північного Льодовитого океану. Вторгнення арктичного повітря всередину материка
викликає різке зниження температури й зменшення опадів. Для півдня й сходу Євразії характерна мусонна
циркуляція. Мусонні вітри дмуть улітку з Індійського й Тихого океанів, а узимку — із суходолу. Із літнім
мусоном пов’язана активізація циклонів, які зароджуються в Тихому океані. Вони обрушуються на
узбережжя Східної й Південно-Східної Азії у вигляді азіатських ураганів — тайфунів. Тайфуни несуть
сильні руйнування, рясні зливові дощі, повені. Європу систематично «атакують» циклони й антициклони.
Вони народжуються переважно в Північній Атлантиці біля острова Ісландія.
Над південно-західною окраїною материка цілий рік переміщаються тропічні повітряні маси. Тут
утворюються пасати, які несуть гаряче й сухе повітря в пустелі Африки. На південному сході материка
пасати, які утворюються над Тихим океаном, приносять велику кількість вологи. На території острівної
частини південного сходу Євразії цілий рік панують жаркі й вологі екваторіальні повітряні маси.
Характер підстилаючої поверхні
Рельєф. Рівнинний і середньовисотний рельєф європейської частини не перешкоджає проникненню
вологого повітря з Атлантичного океану далеко на схід, а холодних повітряних мас з Північного
Льодовитого океану — на південь.
В азіатській частині відсутність гірських хребтів на півночі також сприяє проникненню холодного
арктичного повітря всередину аж до гір Центральної Азії. Пояс гірських хребтів на сході й Гімалаї на півдні
перепиняють шлях вологим мусонним вітрам усередину материка. Біля підніж південних схилів Гімалаїв
випадає 10-12 тис. мм опадів щорічно. Внутрішні віддалені райони Азії відрізняються особливо сухим і
різко континентальним кліматом.
Для північного сходу Євразії характерні застої холодного важкого повітря в улоговинах серед гір. У
міжгірній западині поблизу сибірського міста Оймякон знаходиться «полюс холоду» Північної півкулі, де
була зареєстрована температура -73 °С.
Океанічні течії.
На значних просторах Євразії, зайнятих горами й плоскогір’ями, простежується висотна кліматична
поясність.
Кліматичні пояси і типи клімату Євразії, їх порівняння з Північною Америкою
Євразію перетинають усі кліматичні пояси Північної півкулі - від арктичного до екваторіального .
Тому на її території сформувалися різноманітні типи клімату. Серед них переважають континентальні.
Загальними показниками континентального клімату є значна амплітуда коливання річних температур і
невелика кількість опадів.
Субарктичний пояс. Для східної частини субарктичного поясу характерний різко континентальний
клімат. У межах його поширення річна амплітуда температур настільки велика, що подібної немає ніде у
світі. Для середньомісячних температур амплітуда становить 50-65 °С, а для екстремальних досягає 102 °С.
Така величезна амплітуда зумовлена вкрай низькими зимовими температурами. Не випадково назва одного з
полюсів холоду Північної півкулі - міста Оймякон - перекладається з якутської мови як «шалена
холоднеча», «лютий холод». Другий полюс холоду, як ви пам'ятаєте, перебуває у Гренландії. Гірські
системи закривають місто від пом'якшувального впливу океанів. Це спричинює застій дуже холодного
повітря у міжгірних улоговинах. Тому середні січневі температури повітря опускаються тут до -50 °С, а в
Оймяконській улоговині морози досян гають -70 °С. Оскільки порівняно невелика кількість опадів ту»
випадає переважно влітку, сніговий покрив незначний і поверхня промерзає на велику глибину.
 42

Помірний пояс. Найпоширеніші в Євразії континентальні типи клімату помірного поясу. З

віддаленням від Атлантичного океану ступінь континентальності зростає, що проявляється у збільшенні
різниці літніх і зимових температур, у зменшенні річної кількості опадів. Для більшої частини Європи, у
тому числі й України, характер¬ний помірно континентальний тип клімату. Йому притаманні значні відміни
у температурі за сезонами. Зима помірно холодна, часом з морозами. Літо тепле: середня температура липня
+18...20 °С. Річна кількість опадів, що випадають переважно влітку, становить 500-700 мм. У Західному
Сибіру переважає континентальний клімат. У внутрішніх районах Євразії, де клімат різкоконтинентальний,
узимку дуже холодно, але снігу мало. А влітку буває спека, що нагадує тропічну. Тому в Якутії визрівають
навіть кавуни.
Субтропічний пояс. Континентальний клімат, що поширений тут на півночі Іранського нагір'я,
майже не відрізняється від тропічного. Улітку тут, як і в субтропіках, спекотно, проте зима значно
холодніша. Наприклад, у центральноазіатській пустелі Такла-Макан середня температура у холодний період
знижується до -8 °С і навіть нижче. Окремі області із субтропічним континентальним кліматом
вирізняються винятковою сухістю.
Тропічний пояс. У тропічному поясі континентальний тип клімату називають пустельним. Він
поширений переважно на Аравійському півострові й подібний до клімату Сахари. Улітку, коли сонце в
зеніті, пісок може розпікатися до +80 °С, а повітря в тіні нагрівається до +50 °С і вище. Узимку середні
температури на рівнинах не опускаються нижче +15 °С.
Цілорічно в пустелях Аравійського півострова дмуть пасати. Оскільки пасати зароджуються над
суходолом, то більшу частину року вони сухі й гарячі. Унаслідок цього в пустелях понад 200 днів упродовж
року безхмарні, а річна кількість опадів не перевищує 100 мм.
Високогірний клімат. Значно поширений у Євразії високогірний клімату. Особливо незвичним є
клімат найвищого у світі нагір'я - Тибету. Висота й замкнутість Тибету зумовлюють невелику кількість
опадів. За умов розрідженого повітря тут трапляються різкі коливання температури протягом доби (до 37
°С). Буває так, що вдень за сонці 30-градусна спека, а неподалік у тіні - заморозки. Вночі створюється іній і
замерзають струмки.
Сезонно-вологі типи клімату. Вони формуються на південних частинах Європи й Азії, а також на
сході материка . Головною осбливістю сезонно-вологих типів клімату є різка зміна зволоження впродовж
року.
Субтропічний пояс. У південній частині субтропічного поясу Європи сформувався субтропічний
середземноморський клімат. Він характеризується максимальними для цієї частини світу температурами
впродовж усього року. Зима волога з температурою +8... 10 °С, а влітку сухо і панує тропічна спека. Однак
головна особливість цього типу клімату полягає у зміні сухого спекотного літа вологою теплою зимою. За
рік тут випадає у середньому 400-600 мм опадів.
До сезонно-вологих типів клімату відносять також мусонний клімат субтропічного поясу, що
сформувався в умовах мусонної циркуляції атмосфери. Він характеризується значними відмінами у
зволоженні за сезонами. Взимку, коли сухе континентальне повітря переміщується з центральних регіонів
Євразії до океану, протягом трьох-чотирьох місяців може не випасти ні краплини дощу. Влітку вітри
змінюються і потужні вологі повітряні потоки переміщуються з океану на суходіл, спричинюючи рясні дощі
на узбережжі.
Окремі ділянки на півдні Євразії належать до найвологіших місць на Землі. Наприклад, у районі
населеного пункту Черапунджі (Індія) івресічно щороку випадає близько 12 000 мм, а в окремі роки - понад
50000 мм опадів.
Помірний пояс. Мусонний клімат помірного поясу характеризуються великими сезонними
контрастами температур і опадів: узимку морози й невелика кількість опадів, а влітку, навпаки, спекотно і
велика кількість опадів (близько 3/4 річної суми).
Вологі типи клімату. Вони сформувалися переважно у північно-західній і південно-східній
частинах Євразії. їхньою головною особливістю є рівномірне зволоження протягом року.
Субарктичний пояс. Вологий клімат цього поясу охоплює узбереж¬жя Баренцова моря, північ
Скандинавського півострова й острів Ісландію. Йому властиві порівняно м'яка зима з температурами -8...0
°С і прохолодне літо з температурою не вище +10 °С. Опади «близько 500 мм) у вигляді дощу і снігу
випадають рівномірно протягом року.
Помірний пояс. Тут сформувався морський клімат, що характеизується переважанням вологого
атлантичного повітря протягом гсього року. Взимку температура повітря тут коливається від 0 °С -б °С.
Погода мінлива, з частими дощами й туманами, сніговий зокрив нестійкий. Літо прохолодне, середня
температура +10 °С. Опадів багато (до 1000 мм), розподіляються вони рівномірно протягом року. У цій
області перебуває крайній захід Євразії.
Екваторіальний пояс. Для цього поясу характерний екваторіаль-иий тип клімату. Він охоплює
більшість островів Малайського архіпелагу і південь півострова Малакка. Його головні особливості високі
температури й рясні (2000-3000 мм) опади, що рівномірно випадають упродовж року. Такий клімат є
несприятливим для людини.
 43

Тема 7. Лекція 5. Евразія. Внутрішні води, їх розподіл

ВНУТРІШНІ ВОДИ ЄВРАЗІЇ. НАЙБІЛЬШІ РІЧКИ
Внутрішні води, їх розподіл. Найбільші річки Євразії. Основні типи живлення і режиму річок.
Найбільші озера Євразії.
Загальна характеристика внутрішніх вод
Євразія багата на усі види внутрішніх вод: річки, озера, болота, підземні води, льодовики, великі
області вічної мерзлоти, які займають найбільші площі у світі.
особливості річкових систем материка Виконання практичної роботи 8 (продовження)
Позначити на контурній карті великі річки Євразії й лінії проходження головних вододілів.
(Протягом етапу)
Тільки в Євразії річки належать до басейнів усіх чотирьох океанів, а басейн внутрішнього стоку є
найбільшим у світі. Загальний обсяг річкового стоку — 16 тис. км3 на рік.
Найбільшу водостічну площу має Північний Льодовитий океан. Найбільші річки: Об, Єнісей, Лєна,
Печора, Північна Двіна, Індигірка, Колима. Мають переважно снігове живлення, узимку надовго
замерзають. Другим за величиною є басейн Тихого океану. Найбільші річки: Янцзи, Хуанхе, Амур, Меконґ.
Переважає дощове живлення. Третій за величиною — басейн Індійського океану. Найбільші річки: Інд, Ґанґ
із Брахмапутрою, Тиґр і Євфрат. Мають переважно дощове живлення, а у верхів’ях — льодовиково-дощове.
Улітку всі річки під час мусонних дощів і танення гірських льодовиків сильно розливаються, узимку —
міліють. До басейну Атлантичного океану належить більшість річок Європи. На крайньому заході річки
мають дощове живлення, повноводні протягом року (Сена, Темза, Рейн, Ельба). Річки середньої Європи
мають переважно снігове живлення, повінь навесні, межень — влітку (Одар, Дунай, Дніпро, Дністер, Дон).
До річок басейну внутрішнього стоку належать Волга, Урал, Сирдар’я, Амудар’я.
Річки Євразії
Хуанхе (Жовта ріка) і Янцзи (Блакитна ріка) — найбільші річки Євразії, беруть початок на
пустельній північно-східній окраїні Тибету. У верхній течії вони мають глибоке русло й приймають велику
кількість приток, які стікають із гір. Рясні мусонні дощі спричинюють катастрофічні повені. Ґанґ —
священна річка індійців, бере початок у льодовиках Гімалаїв. Ріка перетинає густона- селені області Індії й
Банґладеш, годує сотні мільйонів людей.
Волга — найбільша з річок Європи, типова рівнинна річка з повільною течією. Бере початок на
Валдайській височині, витікаючи непримітним струмком із невеликого болота. У своїй течії на південь
Волга приймає сотні приток, найбільші з яких — Ока й Кама.
Весняна повінь.
Дунай — міжнародна річка, перетинає територію семи європейських держав. У нижній течії
утворює мальовничу дельту із сотнями мілких рукавів і приток.
Головна річка України — Дніпро. Бере початок на Валдайській височині, перетинає Росію, Бєларусь
і протягом 981 км тече територією України. Дніпро приймає близько 1000 приток, має весняну повінь й
змішане живлення. Із грудня до середини березня замерзає. Дніпро є найбільшою судноплавною річкою
України та важливим джерелом водопостачання.
Озера. Озера в Євразії розміщені дуже нерівномірно. Найбільші з них зосереджені, як не дивно, не у
вологих, а в посушливих областях. Це залишкові озера, що збереглися на місці давніх великих водойм, які
існували у більш вологу епоху. До них належать Каспійське й Аральське моря-озера, а також озера Балхаш,
Ельтон, Баскунчак тощо.
Каспійське море за розмірами більше будь-якого озера світу. Вражає і глибина Каспію, що місцями
перевищує 1000 м. Під час штормів на цьому озері утворюються хвилі заввишки до 15-17 м. Солоність його
вод - 12-13 %о .
Залишкові озера зазвичай неглибокі й солоні, розміри їх змінюються за порами року. У сухий сезон
багато з них взагалі можуть зникати, залишаючи лише сольову кірку. А от Лобнор називають озером-
мандрівником, оскільки воно часто змінює своє місцеположення, площу та обриси.
Значно глибші озера, що заповнюють тектонічні западини, як-от Байкал і Мертве море. Вони
розта¬шовані в розломах земної кори. Мертве море лежить на 395 м нижче рівня океану. Його узбережжя -
найнижче місце на суходолі планети, а Байкал - найглибше (1620 м) озеро Землі. Мертве мо¬ре безстічне і
тому одне з найсолоніших озер у світі (260- 270%о). Байкал, навпаки, озеро стічне й одне з найчистіших на
планеті. Води озеро вміщує стільки само, як і Балтійське море, а це становить п'яту частину прісних вод
Землі (без льодовиків).
Нерідко озерні улоговини, що мають тектонічне походження, згодом поглиб-люються льодовиком.
Так утворюються льодовиково-тектонічні озера, серед яких і відомі європейські озера - Ладозьке й Онезьке.
На тихоокеанських островах Євразії багато невеликих вулканічних озер. У гірських районах материка часто
трапляються загатні озера, створені гірськими обвалами. Деякі з них досягають справді морських глибин.
Наприклад, глибина Сарезького озера на Памірі становить 520 м. У гирлах багатьох річок утворилися
лиманні озера, зокрема найбільше в Україні озеро Ялпуг. У Східній і Південно-Східній Азії особливо
численні заплавні озера. Є в Євразії і карстові озера, серед них українська перлина - Світязь.
 44

Дуже багато в областях, що колись були вкриті льодовиком, озер льодовикового походження.
Прикладом є Фінляндія, яку називають країною тисячі озер. Проте найбільша у світі мережа озер утворилася
на материку в місцях танення багаторічної мерзлоти.
Багаторічна мерзлота. Багаторічна мерзлота, що є своєрідним наслідком останніх епох
похолодання клімату, - це товща промерзлих порід завглибшки декілька сотень метрів. Тільки влітку
розмерзається тонкий верхній шар ґрунту. В Євразії зона багаторічної мерзлоти охоплює значну частину
Північної і Східної Азії, а також окремі райони Центральної Азії.
Багаторічна мерзлота утруднює будівництво. Водночас вона допо¬могла зберегти для вчених
викопні рештки мамонтів та інших тварин і рослин.
 45

Тема 7. Лекція 6. Евразія. Природні зони. Особливості їх розміщення на території материка.

Природні зони. Особливості їх розміщення на території материка. Ґрунти, рослинність і
тваринний світ природних зон Євразії.
Природні зони. Особливості їх розміщення на території материка. Ґрунти, рослинність і
тваринний світ природних зон Євразії.
На території Євразії представлені всі природні зони Північної півкулі. А значна протяжність
материка з півночі на південь і наявність зелнких рівнинних просторів сприяли формуванню тут широтної
зональності.
Найчіткіше широтне простягання зон спостерігається у внутрішньоматериковій рівнинній частині
Євразії, де поступово, в напрямку з півночі на південь, змінюється співвідношення тепла й вологи, а отже,
змінюються і природні зони. На заході материка на формування природних зон найбільше впливає
близькість Атлантичного океану, вологе повітря якого проникає далеко на схід. Тому природні зони
змінюються тут з північного заходу на південний схід. У східній притихоокеанській частині Євразії, де
переважає мусонна циркуляція повітряних мас, природні зони мають меридіональне простягання вздовж
узбережжя.

Зона арктичних пустель охоплює арктичні острови, більша частина яких майже повністю вкрита
льодовиками. Через суворі кліматичні умови та багаторічну мерзлоту ґрунти слабко розвинені. Тому
рослинний світ арктичних пустель бідний: налічують 40-50 видів рослин. Характерні тварини природної
зони - песець і господар Арктики - білий ведмідь. Тут водяться також тюлені, морські зайці.
Зона тундри і лісотундри в західній частині Євразії формується в умовах м'якого морського клімату,
а в східній - в умовах континентального й холодного клімату. В європейській тундрі не буває суворих зим,
тому тут, крім мохів і лишайників, трапляються рідколісся і криволісся. У східній частині тундри на
тундрово-глейових ґрунтах ростуть переважно мохи й лишайники. Тваринний світ тундри і лісотундри хоча
й не різноманітний, проте численний.
Лісові природні зони. Більшу частину території Євразії охоплюють кліматичних поясах, крім
арктичного, характерний тепліший і вологіший клімат, ніж для хвойними лісами сформувалися підзолисті
ґрунти, пониззях часто заболочені. Найпоширенішими деревними породами європейської тайги є ялина та
сосна. Азійська тайга Сибіру переважно розріджена і світлохвойна. Основна деревна порода - модрина, яка
витримує низькі температури та дуже невибаглива до ґрунтів. У заболоченому Західному Сибіру хвойні ліси
значною мірою складаються із сосни. Сосна звичайна - одна з найневибагливіших деревних порід: вона
росте на пісках і кам'янистому ґрунті, на болотах. Сосну сибірську називають кедром.
 46

Тваринний світ у тайзі надзвичайно різноманітний. Лосі, зайці, білки живуть поряд із такими
хижаками, як бурі ведмеді, рисі, вовки, лисиці. Багато в тайзі також птахів - глухарів, тетеруків, куріпок
тощо.
Клімат мішаних і широколистих лісів сприяє поширенню як хвойних, так і широколистих порід
дерев - дуба, граба, бука. У більш зволоженій західній частині природної зони переважають ялиново-дубові
та сосново-дубові ліси на дерново-підзолистих ґрунтах.
Ростуть мішані ліси і на півдні Західного Сибіру. Тут хвойні ліси чергуються з березово-осиковими
гаями. Далі на схід мішані ліси зовсім зникають і знову з'являються тільки на крайньому сході материка, на
узбережжі Тихого океану.
Під впливом господарської діяльності людини мішані та широколисті ліси майже втратили своє
первісне «обличчя». Нині, особливо в європейській частині, це найгустіше заселені та освоєні райони.
Вічнозелені твердолисті ліси і чагарники охоплюють на материку Євразія тільки європейське
Середземномор'я. Тепла волога зима та спекотне й сухе літо зумовлюють розвиток у рослин твердого,
невеликих розмірів листя з воскоподібним нальотом, що зменшує випаровування. Водночас тепла й волога
зима дає змогу деревам і чагарникам зберігати зелене листя протягом усього року.
Найтиповішими для середземноморських лісів є вічнозелені дуби (корковий і кам'яний), лаврове та
суничне дерева, різні види сосен. Проте ці ліси зазнали дуже істотних змін. Вирубування лісів і пожежі,
випасання худоби, особливо кіз, є головними причинами зникнення первинного рослинного покриву. Нині
його місце захопили зарості низькорослих дерев і твердолистих чагарників, і Замість середземноморських
лісів часто можна побачити гаї маслинових дерев, виноградники, лани пшениці. Великі простори охопленій
плантаціями цитрусових.
 47

Перемінно-вологі (мусонні) ліси розташовані на сході та півдні Євразії. З просуванням від помірних
широт до тропіків хвойні та листопадні дерева (кедр, сосна, японська вишня - сакура) тут поступово
змінюються . Звичними стають пальми й фікуси, деревоподібні бамбуки та магнолії. На червоно-жовтих
ґрунтах ростуть інші породи дерев: тикове дерево, яке не гниє, залізне, салове й херева. Десятиліттями
зберігає чудовий запах сандал, а одне дерево утворює з численних своїх стовбурів великий гай.
Твааринного світу багато: бамбуковий ведмідь, японські макаки, пристосувалися до життя взимку,
гакож велетенська саламандра близько 1 м завдовжки). Тут живуть тигри й леопарди, носороги, різноманітні
птахи.На острові Індостан мешкає хавп, які завдають великих і городам і полям. Вологі екваторіальні ліси
(гілеї) за багатством флори не поступаються подібним лісам інших гіів. Особливістю євразійських гіей є
переважання високих, 70 м заввишки, дерев, з них чимало цінних порід, що кольорову деревину. В лісі ліан,
орхідей, мохів. Чагар-іемає, їхнє місце посідають сові дерева. Тут ростуть юслини: бетельний перець,
гвоздичне дерево та мускатний Не випадково деякі острови, зокрема Молуккські, називають "островами
прянощів"
Тваринний світ екваторіальних лісів Євразії надзвичайно різноманітні. Тут мешкають мавпи, вівери,
тигри, леопарди, змії, більшість твариноселяється у верхніх ярусах лісу. А ящірка летючий планерує з
дерева на дерево й може пролетіти близько 30 м, а в вологих екваторіальних та мусонних лісів Євразії
неухильно скорочується. Людина витісняє їх у важкодоступні гірські райони.
Лісостеп і степ. Ці природні зони поширені переважно на півдні Східноєвропейської рівнини та
Західного Сибіру, а також на просторах Казахського дрібносопковика. Далі на схід зона степів трапляється
лише в Центральній Азії та в Приамур'ї у вигляді окремих ділянок. Теплий клімат з недостатнім
зволоженням на півдні Східноєвропейської рівнини сприяє формуванню тут родючих чорноземних ґрунтів.
Зрідка трапляються ділянки лісу, де на сірих лісових ґрунтах ростуть дубові гаї з домішками берези, липи та
клена. У рослинному покриві європейських степів колись панували ковила, типчак, тонконіг.

Клімат лісостепу і степу східної частини материка континен-тальніший, тому ґрунти тут часто
засолені. Лісові ділянки в межах азіатського лісостепу складаються переважно з дрібнолистяних порід дерев
- пухнастої берези з домішками осики. Степ відрізняється трав'яним покривом з ковили, типчаку, чебрецю,
 48

степової люцерни, степової цибулі тощо. У пониззях ростуть чагарники. У лісостепах і степах Євразії
водяться ховрахи, хом'яки, полівки, тушканчики, багато хижаків (степовий тхір, вовк, лисиця, горностай
тощо).
Нині трав'яні луки й злакові степи в природному стані на материку майже не збереглися. Вони
повністю розорані й замінені на сільськогосподарські угіддя.
Пустелі та напівпустелі. Крайній південний схід Європи охоплює природна зона напівпустель, де на
засолених, украй бідних пустельних ґрунтах де-не-де можна натрапити на окремі чагарники, злаки та кураї.
Пустелі поширені переважно в Азії і розмістилися в трьох географічних поясах: тропічному,
субтропічному і помірному.
Тропічні пустелі охоплюють великі простори Аравійського півост¬рова, як-от Руб-ель-Халі. На
величезних кам'янистих і піщаних просторах опадів випадає менш як 100 мм за рік. Постійних водоcтоків
зазвичай немає.
Ґрунти в пустелях бідні, тому рослин тут дуже мало. У сухих річищах трапляються рідколісся з
акації, в улоговинах прижилися солелюби.
Суворі умови пустель збіднюють також і тваринний світ. Подекуди тут трапляються антилопи,
газелі, дикі віслюки-онагри, шакали та гієни. Багато гризунів і плазунів.
Субтропічні пустелі охоплюють північ Аравійського півострова, Іранського нагір'я та Центральної
Азії. Чергування гір й улоговин зумовило тут утворення пустель різного типу.
Для Месопотамії та Іранського нагір'я характерні пониззя з глинистими солончаками з білосніжним
покривом солі. Вони утворилися на місці колишніх озер. Поряд з ними трапляються велетенські дюни 200 м
заввишки.
На півдні пустелі Гобі різкі коливання температур перетворили кристалічні породи на розсипи
щебеню.
У глинистих пустелях негустий покрив полину, кураю, верблюжої колючки змінюється заростями
саксаулу. Лише долинами невеличких річок тягнуться густі зарості тополь і болотяних рослин, зокрема
очерету, рогози.
Тваринний світ субтропічних пустель багатий на копитних, на яких полюють шакал, пустельна
кішка й леопард. Тут мешкає чимало змій і черепах, бабаків, ховрахів, піщанок і полівок, поширені дуже
небезпечні павукоподібні - скорпіони, каракурти, фаланги. Справжнє лихо пустель - зграї саранчі, яка під
корінь знищує посіви.
Пустелі помірного поясу охоплюють значну частину Центральної Азії. Найбільші з них Каракуми,
Кизилкум, більша частина Гобі, Такла-Макан . Укриті пісками або камінням, ці неозорі рівнини зазнають
тропічної спеки влітку та значних морозів узимку. Улоговинний рельєф сприяє застою холодного повітря,
через що ґрунт значно промерзає.
Тзарини й рослини пустель помірного поясу добре пристосувалися до ггасрих умов життя. З рослин
поширені верблюжа колючка, саксаули, Тваринний світ - царство плазунів (варан, агама, круглоголівка, он
ефа, гюрза та інші змії). Тут також мешкає багато копитних : джейран, кулан, сайгак і двогорбий верблюд,
вовна якого та є тварину від спеки й морозу. Численні також шакали та гієни.
Головне
♦ У Євразії представлені всі природні зо ни земної кулі, але тільки зони арктичних пустель, тундри,
лісотундри та хвойних лісів утворюють суцільні смуги, які тягнуться із заходу на схід через весь материк,
поступово змінюючи одна одну.
♦ Порушення широтної зональності в розміщенні природних зон найбільш чіт ко простежується на
заході й сході Євразії.
♦ Найбільшу площу на материку займають природні зони помір ного поясу. У лісах помірного поясу
багато цінних порід дерев, різ номанітний тваринний світ. Під степами сформувалися найродючіші ґрунти
— чорноземи.
 49

Тема 7. Лекція 7. Евразія. Внутрішні води, їх розподіл. Річки. Озера. Підземні води.
Багаторічна мерзлота.
Висотна поясність у горах материка. Зміна природи людиною. Охорона природних комплексів
Євразії
Висотна поясність у горах материка. Зміна природи людиною. Охорона природних комплексів
Євразії
Висотна поясність. У Євразії, де гірські системи неоднакові за висотою, розташовані в усіх
географічних поясах і на різній відстані від океанів, висотна поясність дуже різноманітна.
На півночі материка в горах тільки чотири пояси змінюють один одного. Рідкостійні
лісипіднімаються до висоти 700 м, далі вгору розташований пояс кедрового стелюха, який поступово
змінюється гірською тундрою. Верхівки гір охоплені поясом вічних снігів.

Із просуванням на південь кількість висотних поясів зростає. Так, в Альпах, найвищих горах
Європи, налічують п'ять висотних поясів, які закономірно змінюють один одного. Приблизно до 800 м над
рівнем моря піднімаються букові та дубові ліси, що утворюють нижній пояс. Далі, до висоти майже-2000 м,
переважають ялина, бук, сосна тощо. Це пояс хвойних і мішаних лісів, багатий на тваринний світ. Вище
поширені субальпійські луки, де переважають високогірні чагарники - рододендрон, кедровий стелюх,
яловець. Луки в Альпах є цінними пасовищними угіддями. Далі вгору, майже до снігової лінії, розкинувся
альпійський пояс, де в умовах холодного клімату панують низькотравні луки. Найвищі гребені хребтів
охоплені поясом вічних снігів. В Альпах є кілька національних парків, у яких одночасно охороняють
природу та розвивають туризм. Тут багато гірських зимових курортів.
Висотні пояси «повзуть» угору. Через глобальне потепління висота снігової лінії в Альпах
неухильно піднімається. Так само помітні зміни й у Скандинавських горах, де межа лісу піднялась на 150 м.
Найбільших успіхів у «скелелазінні» досягли береза, ялина й сосна, що тепер звично ростуть на 500-700 м
вище від колишньої межі лісу.
Найбільшу кількість висотних поясів у горах Євразії мають південні схили Гімалаїв. Тут, біля
підніжжя, поширені заболочені тропічні ліси. Для них характерні чагарникові зарості, густо перевиті
ліанами. Далі вгору, приблизно до висоти 1000 м, росте гірський тропічний ліс. Піднявшись іще на кілометр,
можна натрапити на субтропічну вічнозелену рослинність. Вище неї починають переважати рододендронові
й мішані ліси з підліском із низького бамбука. Іще кілометр угору — з'являються хвойні та листопадні ліси
зі смереки, модрини, яловцю. Верхня межа лісу перебуває на висоті 3500 м.
 50

Вище лісового поясу розташовані субальпійські чагарникові зарості та криволісся, які поступово
переходять у луки. Примули, анемони, маки та інші квіткові рослини піднімаються до снігової лінії. На
вічних снігах і льодовиках життя майже не існує.
Ніде у світі немає такої кількості висотних поясів, як у Гімалаях. Цікаво, що на їхніх північних
схилах через надзвичайну сухість утворилося тільки два пояси - гірські пустелі, які одразу переходять у пояс
вічних снігів.
Переглянь відео
Води суходолу.Найбільші річки
Загальна характеристика внутрішніх вод.
У зв’язку зі значними відмінностями кліматичних умов та осо бливостями рельєфу внутрішні води
розподілені територією материка нерівномірно. Найбільш розвинена гідрографічна мережа на заході,
півночі, сході й південному сході материка. Стікаючи з гір і висо чин, що розташовані у внутрішніх районах,
річки прямують до океа нів. Загальний обсяг річкового стоку в Євразії — найбільший у світі. Найдовша та
найповноводніша річка — Лнцзи (5800 км) .Характерною рисою внутрішніх вод Євразії є величезна площа
басейнів внутрішнього стоку (30 % площі материка). За їх загальною площею Євразія не має собі рівних.У
Євразії багато озер, різних за розміром, водним режимом і походженням. Особливо багато озер на
північному заході Євразії в умовах вологого прохолодного клімату. Євразія має значні запаси підземних
вод. Найбільші артезіан ські басейни розташовані між шарами осадових порід у надрах вели ких рівнин. З
областями складчастості пов’язані виходи мінеральних вод, що мають лікувальні властивості, серед яких
найбільш відомі цілющі джерела Карлових Вар у Чехії, Віші у Франції, в У країн ських Карпатах, на
Камчатці, Японських островах. У внутрішніх частинах Азії, де поверхневий стік розвинений слабо, із
виходами підземних вод пов’язане утворення великих оазисів. В Ісландії та на Камчатці багато
гейзерів.Багаторічна мерзлота в Євразії займає найбільші площі у світі. Вона вкриває майже 1/3 території
Азії. Товщина мерзлого шару гір ських порід коливається від кількох метрів на північному заході до 1200 м
на півночі. Навесні та влітку, коли верхній шар мерзлих порід роз тає, утворюються численні болота.
Сучасне зледеніння Євразії охоплює остро ви А рктики й найбільш високі гірські системи.
Розподіл річкових систем.
Найбільшою водостічною площею харак теризується П івнічний Льодовитий океан. Сю ди несуть
свої води такі великі річки, я к Об, Єнісей, Лена . Майже всі річки басейну Північного Льодовитого океану
мають снігове ж ивлення. Взимку вони надовго замерзають. Другим за величиною є басейн Тихого оке ану.
Йому належать річки півострова Індокитай і Східної Азії, серед яких найбільшими є Янц- зи, Хуанхе, Амур,
Меконг. Майже в усіх річок цього басейну переважає дощове живлен ня. У верхів’ях вони гірські, зі
стрімкою течією, глибоко врізаються в товщі гірських порід. Третій за величиною — басейн Індійського
океану. До нього належать переважно річки, які беруть початок на Тибетському й Вірменському нагір’ях, у
Гімалаях. Це Інд, Ганг із притокою Брахмапутрою , Тигр і Євфрат. Річки цього басейну мають головним
чином дощове живлення, а у верхів’ях — льодовиково-дощове. Влітку всі річки під час мусонних дощів і та
нення гірських льодовиків сильно розливаються, взимку — мілішають. Особливо велика повінь буває на
річці Ганг, коли рівень води підніма ється на 10—12 м. В Атлантичний океан і його моря впадають річки
Західної, Південної та частково Східної Європи. Річкова мережа тут густа, але таких ве ликих річок, як в
Азії, немає. Ж ивлення річок та їхній режим різноманітні. На заході, в області морського клімату, річки не
замерзають (Сена, Луара тощо). Вони повноводні цілий рік. На сході, там, де взимку буває сніговий покрив і
річки ненадовго замерзають, трапляється весняна повінь (Вісла, Од ра, Ельба). Річки, які беруть початок в
Альпах (Рейн та ін.), мають переважно льодовикове живлення. Великі річки Європи — Дунай, Дніпро,
Дністер, що впадають у Чорне море, із мішаним живленням і весняними повенями, — є важливими
транспортними артеріями, джерелами водопостачання й електроенергії. До областей внутрішнього стоку
належать річки, які впадають у Каспійське море. Серед них найбільша річка Європи — Волга, річ ки, що
протікають Туранською низовиною й внутрішніми областями Іранського й Аравійського плоскогір’їв.
Внутрішні частини Євразії, зайняті пустелями й напівпустеля ми, майже позбавлені річкової мережі.
 51

Найбільші річки.
Великі річки Євразії, як і на інших материках, здавна були «колисками цивілізацій». У їхніх
долинах народжувалися й процві тали давні могутні держави. Східні райони Китаю — «царство» двох
найбільших річок Євразії — Янцзи («Блакитна річка») і Хуанхе («Жовта річка»). Вониберуть початок на
пустельній північно-схід ній окраїні Тибету. Характер течії та режим цих річок дуже схожі. У верхній течії
вони мають глибоке русло й приймають велику кількість приток, які стікають із гір. У се редній і нижній
течіях приток майже немає, проте тут збудовано безліч зрош увальних каналів, які ж ивлять рисові поля, що
роз кинулися на сотні кілометрів. Хуанхе і Янц- зи відрізняються неспокійним характером. Рясні мусонні
дощі нерідко призводять до катастрофічних повеней. Волга — найбільша річка Європи. Вона бере початок
на Валдайській височині, ви тікаючи непримітним струмочком із невели кого болота. У своїй течії на
південь Волга приймає сотні великих і малих річок, най більші з яких — Ока й Кама. Волга — типо ва
рівнинна річка. У нижній течії її ширина доходить до 1,5—2 км, а в період весняної повені вона
розливається на 20—40 км: з од ного її берега не видно іншого. Другою за величиною річкою Європи є Д
унай (рис. 6). Д ніпро є головною річкою У країни. Як і Волга, річка бере початок на Валдайській височині,
перетинає Росію, Білорусь і про тягом 981 км тече територією наш ої держ ави. Дніпро приймає близько
1000 приток, має весняну повінь і міш ане ж ивлення. Із грудня до середини березня замерзає. Н а берегах
Дніпра побудо вано багато великих українських міст — столиця нашої держави Київ, Дніпропетровськ, Зап
оріж ж я, Херсон тощо. Дніпро є най більшою судноплавною річкою У країни та важ ливим дж ерелом
водопостачання.

Головне
♦Євразія багата на всі види внутрішніх вод: річки, озера, боло та, підземні води, льодовики, області
вічної мерзлоти, які займають найбільші площі у світі.
♦ Тільки в Євразії річки належать до басейнів усіх чотирьох оке анів, а басейн внутрішнього стоку є
найбільшим у світі. Тип ж ив лення й режим річок залежать від кліматичних умов — кількості опадів і
їхнього розподілу за порами року, переважних температур.
Озера Євразії. Зміна стану водойм під впливом господарської діяльності.
 52

Озера Євразії, я к і річки, численні й різ номанітні. Вони різні за походженням улоговин, розмірами,
глибинами, солоністю й розміщені на материку дуже нерівномірно. Саме на тери торії Євразії розташ овані
озера-рекордсмени: найглибше озеро світу Байкал (1642 м) і най більше за площею водної поверхні озеро
Землі Каспійське (371 тис. км 2) (зазвичай його нази вають морем). Найбагатша на озера північно-за хідна
частина Європи. У внутрішніх улоговинах континенту розташована велика кількість соло них озер.
Важливою господарською проблемою є збереження та підтримання чистоти внутріш ніх вод.
Загальна характеристика озер.
Північний захід Євразії можна назвати озерним краєм. Найбільш численні скупчення озер
зосереджені на рівнинах і в горах, що за знавали зледеніння в минулі геологічні часи. Більшість озер мають
льодовикове та льодовико во-тектонічне походження, неправильні обриси й великі глибини. Найбільші з
них — Ладозьке й Онезьке озера. Багато льодовикових озер роз ташовано в Альпах — Женевське, Боден-
ське, Цюрихське. У різних районах материка є озера, утворення яких пов’язано з розломами земної кори та
вулканічними процесами. Типові текто нічні озера — Байкал, Іссик-Куль, Мертве море. Вулканічні озера
поширені на Камчатці, Японських і Філіппінських островах, М алай ському архіпелазі. Багато великих озер
лежить у внутрішніх посушливих облас тях Євразії. Це залишкові реліктові озера, збережені на місці дав ніх
водойм, які існували в умовах більш вологого клімату. До них належать найбільші озера світу — Каспійське
й Аральське моря із солоною водою, а також озеро Балхаш , яке складається з двох час тин — прісної і
солоної.
Озера-рекордсмени.
Завдяки своїм гігантським розмірам на території Євразії зосе реджено безліч озер, серед яких велика
кількість унікальних.на — 1642 м, що перевищує глибини багатьох морів світу. Озеро Б айкал — найглибше
озеро планети. Його гли бина — 1642 м, що перевищує глибини багатьох морів світу. Озе ро простягається з
північного сходу на південний захід на 636 км, має найбільшу ширину 79 км. Тут нагромаджено понад 20 %
за пасів поверхневих прісних вод земної кулі. Сюди несуть свою воду 1123 річки, а витікає лиш е одна —
могутня Ангара. Влітку Б ай кал пом’якш ує спеку, а взимку — суворі сибірські морози. Байкал є
найстарішим озером на Землі. Формування його улоговини поча лося 25—30 млн років тому й триває в наш
час. Щ ороку береги озера розсуваються приблизно на 2 см, а його площа збільшується на 3 гектари. Тут
сформувався унікальний тваринний світ, який на лічує понад 1,5 тис. видів, 75 % яких є ендеміками, тобто
вони ніде, крім Байкалу, не водяться. Ще один рекордсмен — Каспійське море — найбільше за пло щею
озеро у світі. На території, яку воно займає, — 371 тис. км 2 — могла б розміститися така велика
європейська держава, як Німеччи на. Основною водною артерією, яку живить Каспій, є Волга. Води
унікального моря-озера містять різноманітні рибні багат ства, серед яких найбільш цінні — осетрові. Проте
від другої поло вини ХХ ст. спостерігається невпинне скорочення органічного світу Каспійського моря. Це
пов’язано з видобутком нафти на узбережжі та з дна моря.
Мертве море — найсолоніше озеро у світі. Його назва не є ви падковою: в озері не водиться риба, не
ростуть водорості, відсутнє ж иття й на його берегах. Серед озер-рекордсменів Євразії представлений і
сумний ре корд. Це Аральське море, оголошене зоною екологічного лиха. Від початку 60-х рр. ХХ ст. море,
яке не так давно було одним із най більших в Азії, гине. Пов’язано це з інтенсивним забором вод річок, які
впадають у нього, — Амудар’ї й Сирдар’ї. В окремі роки їхні води навіть не доходять до моря, що в умовах
високого випарову вання привело до скорочення площі моря в кілька разів і розпаду його на окремі
водойми. На місці висохлих ділянок моря утворилася пустеля Аралкум.

Зміна стану водойм під впливом господарської діяльності.

Незважаючи на те що Євразія посідає перше місце за запасами водних ресурсів на Землі, багато її
районів відчувають гостру неста чу прісних вод. Це пов’язано як із нерівномірним розподілом вну трішніх
вод територією материка, так і з надмірним забрудненням природних водойм унаслідок інтенсивної
господарської діяльності. Значно забруднені промисловими відходами такі річки Європи, як Дунай, Рейн. У
 53

внутрішніх районах Азії, де й без того існує дефіцит води, ця проблема загострюється значними витратами
водних ресурсів на зрошення полів. Саме в Азії зосереджено 3/4 зрошуваних полів усьо го світу. Оскільки
для сільськогосподарських потреб використовують води не тільки великих, але й малих річок, рівень води в
них упав настільки, що існує загроза їхнього перетворення на ваді. Найбільш негативного впливу зазнають
водойми Євразії, які розташовані в місцях високого скупчення населення. Одними з найзабрудненіших річок
світу є Ганг і його прито ки. У річку Ямуну — притоку Гангу — викидається 58 % сміття з індійської
столиці Нью-Делі. Вкрай обмежені запаси прісної води мають країни Південно-Західної Азії. Водні ресурси
цього регіону становлять лише 0,9 % від світових водних ресурсів, що є найниж чим у світі показником. Ряд
країн Аравійського півострова розв’язує проблеми водопостачання через запровадження технологій
опріснен ня морської води.

Головне
♦ Озера Євразії відрізняються за величиною, походженням, со лоністю та розміщені дуже
нерівномірно. На материку розташова ні найбільше (Каспійське море) та найглибше (Байкал) озера світу, а
також найсолоніше озеро — Мертве море.
♦ Внутрішні води материка істотно змінені у зв’язку з господар ською діяльністю людини. Води
річок та озер забруднюються про мисловими й побутовими відходами, що призводить до загибелі орга
нічного світу водойм, виснаження ресурсів прісних вод, загострення проблеми водопостачання.
 54

Тема 7. Лекція 8. Евразія. Населення. Расовий та етнічний склад

Населення. Расовий та етнічний склад. Розміщення населення на материку.
Людина здавна почала заселяти євразійський континент. Перші стоянки давньої людини в Європі
з'я¬вилися близько 800 тис. років тому.
Нині на континенті проживає більша частина населення Землі,а це понад 4 млрд осіб, у складі яких
представники всіх існуючих рас. Саме з європейської частини материка європеоїдна раса поширилась на всі
інші заселені материки. А зі Східної Азії, яку вважають батьківщиною монголоїдів, розселилася
монголоїдна раса.
На території Євразії проживає більше тисячі народів і серед них найчисленніші народи: китайці
(понад 1,2 млрд осіб), гіндустанці (понад 250 млн осіб), бенгальці (190 млн осіб), росіяни (понад 116 млн
осіб).
Народи Євразії розмовляють багатьма мовами. У Європі, наприклад, найпоширеніші слов'янські
(російська, українська, білоруська, польська тощо), германські (англійська, норвезька, шведська, датська,
німецька тощо) і романські мови (французька, іспанська, португальська, італійська тощо).
В азіатській частині материка найбільша кількість людей розмовляє китайсько-тибетськими
(китайською, тибетською, бірманською тощо) та індійськими (гінді, бенгальською та ін.), а також
російською мовами.
Саме в Євразії виникли три відомі світові релігії: буддизм, християнство, іслам.Буддизм поширений
переважно у Центральній, Південно-Східній та Східній Азії. Серед прихильників цієї найдавнішої серед
світових релігій значна частка китайців. Інший численний народ Євразії - бенгальці - сповідує переважно
іслам. Він зародився на південному заході Азії, де переважає й до нині. Крім того, іслам поширений на
півдні, сході та південному сході Євразії. Християнство - панівна релігія майже в усіх країнах Європи.
Останніми десятиліттями в європейській частині материка спостерігається низький природний приріст
населення, помітно знижується народжуваність
Водночас в Азії, де в сім'ях традиційно багато дітей, природний приріст населення високий. В
окремих країнах він становить пересічно 20-30 осіб на 1000 мешканців.
Населення Євразії розміщено по території материка нерівномірно. Якщо на величезних північних
просторах та в пустельних районах густота населення становить 1-2 людини на км 2, то на півдні - понад 500
осіб на км2, а подекуди, зокрема в Сінгапурі, перевищує 4000 осіб на км2.
Населення Євразії.
Євразія не тільки найбільший, але й найнаселеніший материк. Тут проживає понад 5 млрд осіб —
3/4 усіх жителів нашої планети! У Євразії розташовані найбільші за кількістю населення країни сві ту та
країни-«карлики», найменші з яких можна обійти пішки за кілька годин. Серед майже сотні країн Євразії є
як високорозвинені, так і найбідніші країни світу. Євразія — колиска найдавніших цивілізацій. Саме тут, на
дум ку багатьох вчених, виникли перші держави. Світові релігії — хрис тиянство, іслам, буддизм — також
зародилися на цьому континенті. Навряд чи де-небудь ще, крім Євразії, можна зустріти таку розмаї тість
народів, мов, культур, традицій, форм і укладів ж иття людей.
Раси та народи.Основну частину населення Європи складають народи євро пеоїдної раси.
Представники монголоїдної раси населяють Східну, Центральну, Південно-Східну Азію. Протягом останніх
десятиліть і Європа, і А зія стали центрами масового прийому переселенців, се ред яких багато негроїдів із
країн Африки. Н а території Євразії проживають понад тисяча народів (рис. 1—3). Європу населяють
численні слов’янські народи (болга ри, українці, білоруси, росіяни, чехи), німці, французи, італійці, іс панці,
ірландці, англійці. Північ регіону є батьківщиною норвежців, шведів, фінів. Південно-Західну Азію
населяють арабські народи, турки, курди, перси; Південну — хіндустанці, бенгальці, пакистан ці; Південно-
Східну — в’єтнамці, тайці, бірманці, малайці; у Схід ній Азії живуть китайці, японці, корейці. Мови народів
Євразії об’єднані в мовні сім’ї та групи. Б іль шість мов народів цього континенту належить до
індоєвропейської, китайсько-тибетської, малайсько-полінезійської мовних сімей. Ін доєвропейська сім’я
поділяється на групи: слов’янську (росіяни, українці, білоруси, чехи, поляки, словаки, болгари, серби,
хорвати), германську (німці, австрійці, шведи, норвежці, голландці, англій ці) і романську (італійці, іспанці,
португальці, французи, румуни, молдавани). До китайсько-тибетської мовної сім’ї належать китайці,
тибетці, народи півострова Індокитай і Гімалаїв. До малайсько-по лінезійської сім’ї — індонезійці, малайці,
філіппінці.
Розміщення населення
На території Євразії населення розміщене вкрай нерівномірно. Поряд із незаселеними просторами
великі території в межах мате рика мають найвищу на Землі густоту населення. У Монако, малійдержаві на
узбережжі Середземного моря, густота населення найвища у світі — майже 19 тис. осіб на 1 км 2! Найбільш
заселеними є Велика Китайська рів нина, Японські та Великі Зондські острови, півост рови Індостан,
Індокитай і М алакка, Західна Європа. Внутрішні пустельні, гірські, північні та пів нічно-східні райони А зії
з вкрай несприятливими умовами для ж иття майже безлюдні. Збільшення кількості населення материка від
бувається переважно за рахунок азіатських країн, для яких характерні високі показники народжу ваності. У
Європі приріст населення низький, що приводить до скорочення частки дітей і молоді та збільшення частки
людей похилого віку.
55
 56

Тема 7. Лекція 9. Евразія. Сучасна політична карта Євразії. Зв'язки України з країнами
Європи.
Сучасна політична карта Євразії. Найбільші країни. Україна серед держав Євразії
Сучасна політична карта Євразії. Найбільші країни. Україна серед держав Євразії
Здавна Євразія була осередком розвинутої цивілізації. Нині на материку розташована 91 незалежна
держава (47 - в Азії і 44 - у Європі). Вони відрізняються площею, кількістю та національним складом
населення, рівнем економічного розвитку.
Своєрідне географічне положення займає найбільша країна Євразії - Росія, площа якої перевищує 17
млн км2. Вона розташована у східній частині Європи і на півночі Азії. Найбільша ж європейська країна -
Україна, площа якої 603,7 тис. км2, розташована у південно-східній частині Європи. В Азії найбільшою
країною є Китай (9,6 млн км2). Китай утримує й найнаселеніших місць на Землі першість на материку за
кількістю населення - понад 1,2 млрд людей. Не набагато йому поступається Індія, де проживає понад 1
млрд людей.

В Європі найчисельніша країна - Німеччина (82,5 млн осіб). Україна посідає в Європі п'яте місце за
чисельністю населення. За останніми даними в країні проживає понад 46 млн осіб.Країни Євразії дуже
неоднакові й за кількістю національностей, що їх населяють. Так, Японія, Німеччина, Польща, Португалія,
Бангладеш та інші - однонаціональні країни. Населення Великої Британії, Білорусі, Китаю, Туреччини, Іраку
на 80 % утворює одна нація. Україна, Росія, Індія, Іран, Афганістан, Таїланд - багатонаціональні
країни.Поряд з євразійськими велетнями такі країни, як Ліхтенштейн, Монако, Андорра, Ватикан, Сан-
Марино, Бахрейн, Сінгапур та деякі інші виглядають зовсім крихітними. Адже за площею та кількістю
населення вони нагадують звичайне місто.
Країни Євразії дуже неоднакові й за кількістю національностей, що їх населяють. Так, Японія,
Німеччина, Польща, Португалія, Бангладеш та інші - однонаціональні країни. Населення Великої Британії,
Білорусі, Китаю, Туреччини, Іраку на 80 % утворює одна нація. Україна, Росія, Індія, Іран, Афганістан,
Таїланд - багатонаціональні країни.
На континенті є економічно розвинуті держави, серед яких особливо виділяються Японія,
Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія.
Набагато численнішою на континенті є група країн, що розвиваються. Серед них Індія, Пакистан,
Таїланд, Філіппіни, Саудівська Аравія, Іран, Ірак, Кувейт, Афганістан тощо. Однією з причин сталості є те,
що незалежними багато з них стали тількиу XX ст.
Особливе місце належить групі країн, які до 1991 року перебували у складі єдиної великої держави -
СРСР. Нині вони незалежні, але їхня економіка має поки що серйозні проблеми, адже перебуває у стані
переходу до нових господарських відносин. Ці країни так і називаються - країни перехідної економіки.
Найбільші держави Європи
Німеччина
Географічне положення. Природні умови й ресурси. Розташована в Центральній Європі, Німеччина
простягається від Північного й Балтійського морів на півночі до відрогів Альп на півдні. У цьому напрямку
низовинні рівнини поступово змінюються на височини й середньовисотні гори. Найвищих позначок гори
сягають на крайньому півдні. Тут, у Баварських Альпах, окремі вершини зростають вище 2500 м.
Клімат Німеччини (помірний, перехідний від морського до континентального) чимось нагадує
клімат України. Однак вплив океану, передусім Атлантичного, у цій країні відчутніший. Тому зима тут м'яка
й вітряна. На рівнинах Німеччини середні температури січня коливаються від 0 °С до +3 °С. Зимові морози
 57

характерні здебільшого для гірських місцевостей. Що далі на південь, тим далі від морського узбережжя.
Тому, на відміну від України, взимку в Німеччині холоднішає з просуванням на південь, а не на північ. Так
само що далі у глиб країни й вище в гори, то кількість снігу більшає. Загалом на території Німеччини річна
кількість опадів сягає 500 800 мм, зростаючи в горах до 1000 мм.
Найбільші річки країни - Рейн, Везер, Ельба, Одер. Вони зазвичай не замерзають узимку,
повноводні й течуть у широких долинах, із яких нерідко виходять під час повені.
Кліматичні умови сприяють розвиткові лісової рослинності. Ліси, утворені ялиною і сосною, буком
і дубом, березою, вкривають близько третини території країни. Однак колись ліси охоплювали значно
більші території. Тривалий час їх вирубували, звільняючи площі для сільськогосподарських ланів. Лісові
масиви краще збереглися від знищення у горах і тепер, наче острови, височіють над безлісими територіями.
А чимало таких гір нині мають у своїй назві слово «ліс» -Тюрінґенський Ліс і Франконський Ліс,
Шварцвальд («Чорний Ліс») і Вестенвальд («Західний Ліс»), Гарц («Ліс»).
Не багата країна і на корисні копалини. Найважливіші з них -кам'яне і буре вугілля, кам'яна та
калійна сіль.
Населення. Більшість жителів країни - німці, що спілкуються німецькою мовою. Однак у країні
мешкають мільйони іноземців із Туреччини, Сербії, Чорногорії, Греції, а також із колишнього СРСР.

Німеччина є найчисленнішою за кількістю мешканців і однією з найбільш густонаселених країн у

Європі. Так, на заході, в промислових районах уздовж долини Рейну, щільність населення сягає 1100 осіб на
1км2. Водночас на північному сході країни - 76 осіб на 1км 2. Більшість населення мешкає у селах і
невеликих містах. Тільки 1/3 віддає перевагу великим містам, серед яких передусім Берлін, Мюнхен, Бонн,
Гамбург.
Господарство. Німеччина є однією з провідних промислово розвинутих країн світу. Тут
виробляють автомобілі, верстати, електротехнічні та радіоелектронні прилади, судна, двигуни, літаки,
космічні апарати тощо. Розвинена також чорна і кольорова металургія.
У сільському господарстві провідну роль відіграє тваринництво, передусім свинарство та
розведення великої рогатої худоби молочного напрямку. Продукцією рослинництва є зернові культури
(пшениця, ячмінь, жито, овес, тощо), цукрові буряки, картопля. Німці полюбляють пиво, для виробництва
якого вирощують ячмінь і хміль. Відома країна і своїм виноробством, що найбільшого розвитку набуло у
долинах Рейну і Мозелю.
Німеччина володіє найбільшою в Євразії мережею автомагістралей, якість яких має всесвітню
славу. Залізницями країни пасажирів перевозять нові потяги, швид кість яких перевищує 200 км\год.
У Німеччині один із найсучасніших і найбезпечніших флотів світу. Важливу роль відіграють
судноплавні шляхи - річки й система каналів.
Україна
Географічне положення. Природні умови й ресурси. Україна розташована в південно-східній
частині Європи, в помірних широтах Північної півкулі. На півдні омивається водами Чорного й Азовсько¬го
морів. Переважна частина території має рівнинну та горбисту поверхню. Є й окремі, заввишки до 300 м,
мальовничі височини - Подільська, Придніпровська, Донецький кряж та інші. На південному заході нашої
країни розкинулися Українські Карпати , найвищою вершиною яких є гора Говерла (2061 м). На крайньому
півдні розташовані Кримські гори з найвищою вершиною Роман-Кош (1545 м).
Клімат країни помірно континентальний, і тільки вузька смуга Південного берега Криму
характеризується субтропічним кліматом (середземноморського типу). Через велику протяжність території з
півночі на південь середні температури січня на північному сході становлять -6... -8 °С, а на Південному
березі Криму вони сягають +2... +4 °С. Середні температури липня коливаються від +17 °С на північному
заході країни до +24 °С на південному сході.
Циклони, які приносять хмарну погоду - дощову й прохолодну влітку та відносно теплу й снігову
взимку, рухаються із заходу. Тому найбільше опадів буває в Карпатах (до 1200-1600 мм), а найменше їх - на
південному сході (300 мм).
Майже всі великі річки - Дніпро, Дністер, Дунай, Південний Буг, Донець - належать до басейну
Чорного моря. Лише Західний Буг несе свої води на північ України й на території Польщі впадає у Віслу.
Великих за площею озер природного походження в Україні немає. Однак є штучно створені водойми,
зокрема Дніпровського каскаду.
З півночі на південь на території України змінюються різні природні зони. Приблизно 20 % її площі
охоплюють мішані ліси. Це так зване Полісся, в межах якого безліч географічних назв, які «підказують»
головні деревні породи на території України - сосна, дуб, бук, береза, вільха, граб. Більшу частину території
країни охоплюють лісостеп і степ. Степ володіє дорогоцінним даром природи - чорноземами. Це
найродючіші серед ґрунтів земної кулі.
Україна має й значні мінеральні ресурси, зокрема поклади кам'яного вугілля, залізної і марганцевої
руди, горючих сланців і самородної сірки, а також природних будівельних матеріалів (граніту, базальту,
лабрадориту). Велике значення мають і мінеральні лікувальні води України.
 58

Населення. Серед мешканців країни переважають українці, хоча чимало тут росіян, білорусів,
молдаван, болгар, поляків та інших народів. З 1991 року населення України зменшується через низьку
народжуваність і велику кількість людей, що покидають країну в пошуках заробітку. Більша частина
населення країни - міські жителі.
Господарство. У промисловості країни провідну роль відіграють машинобудування - машини та
устаткування для гірничодобувної та металургійної промисловості, електротехніка, верстато- й
приладобудування, радіоелектроніка, транспортне й сільськогосподарське машинобудування. Крім того,
розвинуті чорна й кольорова металургія, хімічна й нафтохімічна промисловість. Електроенергію виробляють
на великих теплових, атомних та гідростанціях.
Різноманітні природні умови дають змогу вирощувати численні сільськогосподарські культури. Так,
льон вирощують переважно на Поліссі, цукрові буряки - у лісостепу, озиму пшеницю - у степовій та
лісостеповій зонах, кукурудзу на зерно, а також соняшник - у степовій зоні, рис - на зрошуваних землях
півдня. Головні галузі тваринництва - скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство.
У країні розвинутий трубопровідний, залізничний, автомобільний, повітряний транспорт, а завдяки
виходу до морів - морський транспорт. Головні морські порти України - Іллічівськ, Одеса, Херсон, Ізмаїл,
Маріуполь, Керч, а головний міжнародний аеропорт - Бориспіль. Є морські поромні переправи Іллічівськ-
Варна (Болгарія) та Іллічівськ-Субса (Грузія). Багато українських річок судноплавні. Морські й повітряні
порти сполучають Україну з 80 країнами світу.
Майже всі великі річки - Дніпро, Дністер, Дунай, Південний Буг, Донець - належать до басейну
Чорного моря. Лише Західний Буг несе свої води на північ України й на території Польщі впадає у Віслу.
Великих за площею озер природного походження в Україні немає. Однак є штучно створені водойми,
зокрема Дніпровського каскаду.
З півночі на південь на території України змінюються різні природні зони. Приблизно 20 % її площі
охоплюють мішані ліси. Це так зване Полісся, в межах якого безліч географічних назв, які «підказують»
головні деревні породи на території України - сосна, дуб, бук, береза, вільха, граб. Більшу частину території
країни охоплюють лісостеп і степ. Степ володіє дорогоцінним даром природи - чорноземами. Це
найродючіші серед ґрунтів земної кулі.
Україна має й значні мінеральні ресурси, зокрема поклади кам'яного вугілля, залізної і марганцевої
руди, горючих сланців і самородної сірки, а також природних будівельних матеріалів (граніту, базальту,
лабрадориту). Велике значення мають і міне¬ральні лікувальні води України.
Населення.
Серед мешканців країни переважають українці, хоча чимало тут росіян, білорусів, молдаван, болгар,
поляків та інших народів. З 1991 року населення України зменшується через низьку народжуваність і велику
кількість людей, що покидають країну в пошуках заробітку. Більша частина населення країни - міські
жителі.
Господарство. У промисловості країни провідну роль відіграють машинобудування - машини та
устаткування для гірничодобувної та металургійної промисловості, електротехніка, верстато- й
приладобудування, радіоелектроніка, транспортне й сільськогосподарське машинобудування. Крім того,
розвинуті чорна й кольорова металургія, хімічна й нафтохімічна промисловість. Електроенергію виробляють
на великих теплових, атомних та гідростанціях.
Різноманітні природні умови дають змогу вирощувати численні сільськогосподарські культури. Так,
льон вирощують переважно на Поліссі, цукрові буряки - у лісостепу, озиму пшеницю - у степовій та
лісостеповій зонах, кукурудзу на зерно, а також соняшник - у степовій зоні, рис - на зрошуваних землях
півдня. Головні галузі тваринництва - скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство.
У країні розвинутий трубопровідний, залізничний, автомобільний, повітряний транспорт, а завдяки
виходу до морів - морський транспорт. Головні морські порти України - Іллічівськ, Одеса, Херсон, Ізмаїл,
Маріуполь, Керч, а головний міжнародний аеропорт - Бориспіль. Є морські поромні переправи Іллічівськ-
Варна (Болгарія) та Іллічівськ-Субса (Грузія). Багато українських річок судноплавні. Морські й повітряні
порти сполучають Україну з 80 країнами світу.
Зв'язки України з країнами Європи.
Територіальна близькість, традиційні історичні відносини та взаємний економічний інтерес
створюють сприятливі передумови для того, щоб різнобічні зв’язки між сусідніми країнами та Україною
активно розвивалися. Основними товарами, я к і У країна продає в сусідні країни, є вироби із заліза й сталі,
сталеві труби, машини та обладнання, мінеральні добрива, хімічна продукція, зерно, продукти харчування.
Україна транспортує трубопроводами через свою територію природ ний газ і нафту з Росії до країн
Європейського Союзу. Білорусь постачає нам трактори, вантажні автомобілі та ліфтове обладнання,
Молдова — фрукти та овочі, Словаччина — транспортні засоби, косметичну продукцію, папір і картон,
Угорщина — авто мобілі, лікарські засоби, продукти харчування, Румунія — меблі, взуття, текстильні
вироби. Із Польщі в Україну привозять технічне обладнання, ткани ни, фрукти, ліки, одяг та взуття. Багато
українських студентів здобувають освіту в коледжах та університетах Варшави, Кракова, Вроцлава. Польща
надає Україні значну підтримку на її ш ляху до європейської спільноти. Донедавна найбільшим
торговельним партнером України була Росія. Проте через погіршення політичних відносин обсяги товаро
 59

обміну між державами скорочуються. Країни Європейського Союзу надають Україні політичну та фі
нансову підтримку в проведенні різнобічних реформ. Серед інших країн Європи найактивнішими є зв’язки
України з Німеччиною, Італією, Кіпром, Литвою, Латвією, Естонією. За підтримки українців, що
проживають у європейських краї нах, там щорічно проводиться багато цікавих заходів, спрямованих на
популяризацію української культури, звичаїв і традицій. Органі зовуються фестивалі українського
мистецтва, виставки, обміни ху дожніми колективами, покази фільмів, гастролі театрів, майстер- класи.
Велику популярність у європейців мають «Дні України», які щорічно влаштовуються в культурних центрах
різних європейських країн, у навчальних закладах серед студентської та ш кільної молоді. Європейці
відкривають для себе Україну як країну з багатою культурною та історичною спадщиною. Найчастіше
європейські ту ристи відвідують Київ, Львів, Одесу, мальовничі Карпати.
Китай
Географічне положення. Природні умови й ресурси. Саме Китай є в Азії найбільшою країною.
Площа Китаю 9,6 млн км2, що майже дорівнює площі Європи. Крім материкової частини, Китаю належать
ще 5400 островів. Найбільший з них Тайвань.
Природа країни багата й різноманітна. Адже, з одного боку, територія країни - це неозорі рівнини,
як-от Велика Китайська рівнина. Водночас понад дві третини території Китаю охоплені горами, височинами
й плато. На заході розташований «дах світу» - найбільше у світі нагір'я - Тибетське, середня висота якого
близько 4,5 км. Це нагір'я оточують потужні гірські системи - Гімалаї, Каракорум, Куньлунь, Тянь-Шань.
Клімат країни досить різноманітний. Якщо на півдні країни навіть узимку тепло (середні
температури січня +18 °С), то на Тибетському нагір'ї трапляються сильні морози (-24 °С). На сході клімат
переважно мусонний. Зливи тут тривалі й сильні. За рік випадає подекуди 2000-2500 мм. У центральних
областях країни річна кількість опадів така сама, як у звичайних пустелях, і становить 50-100 мм.

Територією Китаю протікає понад 1500 річок загальною про¬тяжністю більш як 220 000 км. Вони
належать переважно до басейну Тихого океану й течуть із заходу на схід.
Східна частина країни вирізняється багатим рослинним і тваринним світом. На півночі в басейні
Амуру панує тайга, яка з просуванням на південь змінюється на широколисті та мішані ліси. На крайньому
південному сході зростають тропічні ліси. Чим далі від океанічного узбережжя на захід, тим більшу площу
охоплюють степи, а в центральних областях країни перед очима мандрівника постають лише піски та
кам'янисті пустелі.
Країна дуже багата на мінеральні ресурси. Її надра містять близько 1/3 світових запасів палива -
нафти, природного газу, кам'яного вугілля. Крім того, всесвітньо відомі китайські поклади залізної і
марганцевої руди, а також руд кольорових металів - боксити, вольфрам, цинк, олово інші. Так само знані у
світі китайські алмази, дорогоцінне та напівдорогоцінне каміння, мармур тощо. Китай володіє найбільшими
у світі запасами гідроенергії.
Населення. Китай утримує першість на материку за кількістю населення. Тут мешкає 20 %
населення Землі. Китай - це багатонаціональна держава. Однак серед населення переважають китайці
(ханьці), які спілкуються власною, китайською, мовою, що ґрунтується на написанні ієрогліфів.
Понад 4/5 населення Китаю мешкає у східних районах. Тут його густота становить 500-800 осіб на 1
км2, водночас на заході - 2 особи на 1 км2. Більшість населення мешкає в сільській місцевості. Однак
кількість міських жителів зростає дуже швидко. У Китаї кілька десятків (понад 40) міст-мільйонерів.
Господарство. За останні 10 років Китай досяг вражаючих успіхів у розвитку промисловості. У
великій кількості тут виробляють електронні товари, велосипеди, годинники, верстати і
сільськогосподарську техніку, автомобілі й трактори, судна й літаки. Китай посідає перше місце у світі за
виробництвом бавовняних тканин.
Дуже важливою галуззю господарства Китаю залишається сільське господарство. Його провідна
галузь -рослинництво, в якому переважають зернові культури, зокрема рис. Не випадково в китайській мові
слово «їсти» передається двома ієрогліфами, що означають «їсти рис». Відповідно сніданок - це «вранішній
рис», обід - «полуденний рис», вечеря - «пізній рис». Добре розвинуте в Китаї тваринництво. Країна посідає
перше місце у світі за виробництвом м'яса, яєць, меду тощо.
Велике значення на просторах Китаю має транспорт, зокрема автомобільний та залізничний. З
кожним роком зростає кількість пасажирів, які користуються авіатранспортом, що з'єднує китайські міста з-
понад 30 країнами світу. А за використанням велосипедів країна не має собі рівних у світі.
Господарство. У країні більшість населення віддає перевагу продуктам харчування рослинного
походження, тому в розвинутому сільському господарстві переважає продукція рослинництва. Основні
продовольчі культури - рис, пшениця, просо, бобові, олійні. Індія -один із найбільших у світі виробників
цукрової тростини, арахісу, чаю, бавовнику. Велику увагу в землеробстві приділяють тут різноманітним
спеціям - чорному перцю, імбиру, кардамону, часнику тощо.
За кількістю великої рогатої худоби Індія посідає перше місце у світі. Однак корова тут - священна
тварина, тому релігією заборонено її вбивати.
Серед галузей промисловості досить розвинена гірничодобувна промисловість. Видобувають
вугілля, нафту, марганцеву й залізну руду, боксити тощо. Традиційною галуззю індійської промисловості
 60

була й залишається легка - передусім бавовняна (перше місце у світі за виробництвом тканин) та шкіряно-
взуттєва галузі. Провідні галузі харчової промисловості -цукрова й тютюнова. У сучасній Індії виробляють
також літаки і судна, локомотиви й вагони, автомобілі й верстати, двигуни. У країні потужна
кінопромисловість.За щорічною кількістю виробництва фільмів Індія посідає перше місце у світі.
Досить добре розвинутий в Індії транспорт. Останніми роками в традиційного в країні перевізника -
залізничного транспорту - з'явився серйозний конкурент. Усе більше пасажирів і вантажів починають
перевозити автомобільним транспортом.
Японія
Складається з понад 4 тис. островів, що простягнулися на відстань більше ніж 3 тис. км поблизу
східних берегів Азії. Найбільші острови архіпелагу — Хоккайдо, Хонсю, Сікоку й Кюсю — розташовані до
сить близько один від одного, з’єднані між собою тунелями, мостами й дамбами. Істотною особливістю
Японських остро вів є вулкани. Їх у Японії понад 200, а 17 із них вважаю ться діючими. Н айвищ а гора й
символ Японії — Фудзіяма (3776 м) — ді ючий вулкан. Ліси займають більше ніж 60 % площі країни. Також
націо нальними символами Японії є вишня сакура й слива, які символі зують прихід весни та відродження
всього живого. Корисних копалин у Японії небагато — кам ’яне вугілля, мід ні й свинцево-цинкові руди,
тому більшість необхідної мінеральної сировини вона завозить з інших країн. За етнічним складом
населення країни однорідне — японці ста новлять 99 %. Японія є одним зі світових лідерів за середньою
три валістю ж иття населення (понад 80 років). Середня густота населен ня тут дуже висока — понад 300
осіб/км2, причому більша частина населення (80 %) проживає в містах, розташованих на прибережних
рівнинах. До найбільших міст належать Токіо, Осака, Йокогама, Н а гоя та ін. Японія — одна з
найрозвиненіших країн світу. Їй належать провідні місця з виробництва автомобілів, суден, побутової
електро ніки, промислових роботів, верстатів, виробництва сталі, електро енергії, цементу, переробки
нафти. Тут добре розвинена металургія, хімічна, легка, деревообробна галузі. Для землеробства в Японії
придатні лише близько 13 % тери торії країни, але жителі повністю забезпечують себе найважливішим
продуктом харчування — рисом. Вирощують також картоплю, цу кровий буряк, цибулю, огірки, фрукти.
Японія посідає одне з пер ших місць за виловом риби й морепродуктів, які, нарівні з рисом, є головною
складовою раціону японців. Крім того, японці досягли високих результатів у розведенні риби й молюсків.
Індія
Індія розташ ована в Південній Азії на півострові Індостан та прилеглій материковій частині,
омивається водами Індійсько го океану. М айже 80 % території країни зайнято рівнинами та плоскогір’ями.
Індія — друга держава світу за кількістю населення, яке про довжує стрімко зростати. За цим показником
країна поступається лише Китаю. Середня густота населення країни — понад 350 осіб/км2, але найбільш
густо заселені (400—1000 осіб/км2) приморські території та Індо-Гангська низовина. Найбільші міста —
Мумбаї (рис. 4), Кол- ката, Делі, Ченнаї. Зараз Індія є одним із найбільших світових виробників і про давців
вугілля, марганцевої та залізної руд. У країні створені під приємства чорної металургії, важкого та
транспортного машинобу дування, виробництва електрообладнання, побутової електроніки, хімікатів.
Індія першою серед країн, що розвиваються, почала на лагоджувати атомну енергетику,
розвивається також аерокосмічна галузь. Велику популярність серед туристів мають індійські юве лірні
вироби. Сільське господарство є однією з провідних галузей в Індії. Тут вирощують рис, пшеницю, просо,
овочі та фрукти, цукрову трости ну, бавовник, каву, арахіс, сезам (кунжут), рицину, гірчицю, льон. Індія є
найбільшим у світі виробником чаю.
 61

Тема 7. Океани.Узагальнення з теми “ЄВРАЗІЯ”

Узагальнення з теми “ЄВРАЗІЯ”
Тихий океан

Тихий океан — найбільший, найглибший та найдавніший серед океанів Землі. Це унікальний

географічний об’єкт нашої планети. На його величезній площі могли б вільно розміститися всі материки, і
при цьому залишилося б місце для ще однієї Африки! Він утворився понад мільярд років тому та являє
собою зали шок давнього гігантського водного простору Панталасси. Головні природні особливості Тихого
океану — великі глибини, часті рухи земної кори, безліч вулканів на дні, величезний запас тепла в його
водах, виключне розмаїття органічного світу.
Географічне положення та розміри
Загальні відомості про Тихий океан
♦ Площа (разом із морями): 178,7 млн км2 (49 % загальної площі океанів; 53 % об'єму Сві тового
океану)
♦ Кількість морів: 25 (найбільше — Філіппінське, 5,7 млн км2)
♦ Кількість островів: понад 10 000
♦ Середня глибина: 3960 м
♦ Максимальна глибина: 1 1 022 м (Маріанський жолоб)
Тихий океан простягається із заходу на 19 тис. км (майже половина еквато ра!), а з півночі на
південь — на 16 тис. км. П івнічна межа океану проходить через Б е рингову протоку. Межі з Атлантичним
та Індійським океанами проведені за умовними меридіанами. Екватор поділяє Тихий океан приблизно на дві
рівні частини. Океан має овальні обриси, дещо витягнутий із північно го заходу на південний схід і
найбільш ш и рокий між тропіками. Розташування майже в усіх географічних поясах Землі, за винят ком
арктичного, зумовлює надзвичайну різ номанітність його природи. Тихий океан омиває береги всіх
материків, крім Африки. Б е регова лінія Північної та Південної Америки відносно вирівняна, а поблизу
берегів Євразії сильно порізана. Тут лежить багато окра їнних морів: Берингове, Охотське, Філіппінське,
Південнокитайське. В океані величезна кількість архіпелагів та окремих островів. На півночі й заході вони
утворюють острівні дуги (наприклад Японські, Філіппінські острови). Найбільше у світі скупчення островів
— Океанія — зосереджено в центральній і західній частинах океану.
Рельєф дна.
Рельєф дна океану складний.Значна його частина лежить на Тихоокеанській літосферній плиті, я к а
взаємодіє з іншими плитами. До зон їхньої взаємодії прилягають глибоководні жолоби та острівні дуги.
Уздовж М аріанських островів на 1500 км простягається найглибший у світі Маріанський жолоб (11 022 м).
Із системою глибоководних жолобів і гірських споруд на материках й островах, я к і оточують океан,
пов’язаний майже безперервний ланцюг діючих вулканів, я к і утворюють Тихоокеанське вогняне кільце.
Континентальний шельф добре розвинений лише поблизу бере гів А зії та Австралії. Материковий схил
крутий, порізаний каньйо нами. Ложе океану становить понад 65 % площі дна. Воно перети нається
численними підводними гірськими хребтами. Найбільшими серед них є Східнот ихоокеанське та Південнот
ихоокеанське під нят т я. Підводними хребтами та підвищ еннями ложе океану по ділене на кілька улоговин:
Північна, Східна, Південна тощо. На дні океану розташовано понад 10 тис. підводних гір вулканічного
походження.
Клімат і води.
Переважна частина Тихого океану лежить в екваторіальному, субекваторіальних і тропічних поясах.
Температура повітря в цих районах коливається від +16 до +24 °С. На півночі океану взимку вона
опускається нижче 0 °С, а поблизу берегів Антарктиди такі показники тримаються і в літні місяці. У
 62

тропічних широтах над океаном панують пасати, у помірних широтах — західні вітри, а бі ля берегів Євразії
утворюються мусони. Тихий океан — найбільш неспокійний серед усіх океанів. У по мірних широтах
шторми, викликані сильними вітрами, спостеріга ються протягом усієї холодної пори року. Часом вони
виникають і влітку. У Південній півкулі, між 40° і 60° пд. ш ., сильні вітри нерідко переходять в урагани,
здіймаючи хвилі заввишки 35 м. У за хідній частині океану щороку проносяться руйнівні тропічні цикло ни
— тайфуни, які іноді захоплюють береги Філіппінських і Япон ських островів, сягають території Східної та
Південно-Східної Азії. У Південній півкулі тропічні циклони спустошують береги ост ровів Океанії,
завдають шкоди східній частині Австралії. Найбільш сприятливий клімат панує в екваторіальних широтах
океану. Темпе ратура повітря тут становить близько +25 °С і майже не змінюється протягом року. Тут дмуть
помірні за силою вітри, іноді буває повний штиль. Урагани трапляються дуже рідко. Розташ ування Тихого
океану в майже всіх кліматичних по ясах Землі є причиною утворення всіх типів поверхневих водних мас,
крім арктичних. Через велику площу океану між тропіками середні температури його поверхневих вод вищі,
ніж в інших оке анах (+17...+37 °С). Середньорічна температура вод між тропіками становить +19 °С,
поблизу екватора-----+25...+29 °С, біля Антарктиди вона знижується до -1 °С. Солоність поверхневих вод
коли вається в межах від 30 до 35 % . У південній частині океану, поблизу А нтарктиди, де багато айсбергів,
зустрічається велика кількість плавучої криги. Н а пів ночі Тихого океану її мало (тільки у двох морях —
Охотському та Беринговому — значна частина їх поверхні взимку вкривається кри гою). У Тихому океані
утворюються системи течій, які нагадують два величезні кільця. Північне кільце включає Північну Пасатну,
Куросіо, Північнот ихоокеанську та Каліфорнійську течії; Півден не — Південну Пасатну,
Східноавстралійську, Перуанську та течію Західних Вітрів. Течії мають суттєвий вплив на перерозподіл
тепла в океані та природу прилеглого суходолу.
Головне
♦ Тихий океан займає 1/3 поверхні Землі та майже 1/2 площі Світового океану; розташований по
обидві боки від екватора, омиває береги п’ятьох континентів.
♦ Рельєф дна Тихого океану складний: на дні океану розташовані великі улоговини, розділені
океанічними підняттями. Характерною рисою є надзвичайно інтенсивні сейсмічні явищ а та вулканізм.
♦ Величезні розміри Тихого океану спричинили значні відміннос ті в його кліматі. Це зумовило
наявність у ньому майже всіх типів водних мас.
Атлантичний океан

Атлантичний океан є найбільш вивченим та освоєним порів няно з іншими океанами. Це єдиний
океан, що зв’язує дві полярні області планети у вигляді гігантської протоки, яку іноді називають
«Атлантичною долиною». Задовго до тих часів, коли європейці дізналися про існування Тихого океану, вони
ходили водами Атлантики, якій і нині належить провідне місце у світовому судноплавстві. У різ ні часи
океан мав інші назви: «Море за Геракло- вими стовпами», «Західний океан», «Атлантик», «Море мороку»
тощо. Назва «Атлантичний оке ан» уперше з’явилася в 1507 р. на карті німець кого картографа М.
Вальдземюллера.
Географічне положення.
Атлантичний океан є другим за розмірами водним басейном нашої планети, він займає при близно п
’яту частину поверхні Землі. Порівняно з іншими океанами Атлантичний океан значно витягнутий із півночі
на південь і має відносно невеликі відстані між східним і західним узбе реж ж ями. Від Північного
полярного кола до берегів Антарктиди Атлантичний океан простя гається на 16 тис. км. У північній та
південній частинах океан розширюється, а в екваторіаль них широтах звужується до 2,9 тис. км. А
тлантичний океан омиває береги п ’яти материків: Євразії, Африки, Північної та Південної Америки,
Антарктиди. Завдяки та кому розташуванню через Атлантику пролягають численні морські ш ляхи, які від
часів відкриття Америки з’єднували Старий Світ із Новим. Н а півночі Атлантичний океан сполучається з
Північним Льодовитим, на півдні — з Індійським та Тихим океанами. Берегова лінія океану значно порізана
в Північній півкулі, осо бливо на сході. Тут розташовано багато внутрішніх та окраїнних мо рів —
 63

Балтійське, Північне, Середземне, Чорне, Азовське, а також єдине у світі море без берегів — Саргасове. На
американському узбережжі Атлантичний океан заглиблю ється в материк, утворюючи затоки Святого
Лаврентія та М ексикан ську. Третя велика затока — Біскайська — розташована біля берегів Європи,
четверта — Гвінейська — обмежена берегами Африки. На відміну від Тихого океану, в Атлантиці значно
менше ост ровів і вони переважно розташовані поблизу материків. Найбільші острови: Великобританія,
Ірландія, Ісландія, Куба, Гаїті, Пуерто-Ри- ко, Ньюфаундленд.
Будова та рельєф дна.
Атлантичний океан за віком є відносно молодим. Його утво рення розпочалося близько 100 млн
років тому внаслідок розколу давнього материка Гондвана.Через весь океан із півночі на південь майже на
17 тис. км тягнеться гігантський Серединно-Атлантичний хребет, який скла дається з двох частин —
Північноат лант ичної та Південноатлантичної. Центральна частина серединно-океанічного хребта розсічена
глибоким розломом завш ирш ки кілька десятків кілометрів, уздовж якого відбувається розходження
літосферних плит.
Клімат і води.
На відміну від Тихого океану, найбільш широка частина А т лантики розташована не в
екваторіальних, а в тропічних і помір них широтах. Тут дмуть пасати та західні вітри помірних широт. У
північній тропічній частині влітку й восени зароджуються тропічні циклони, які нерідко переходять в
урагани. Найбільше їх над Карибським морем та Мексиканською затокою. Для спостереження за розвитком
і переміщенням тропічних циклонів у Маямі (місто на узбережжі Атлантичного океану) працює спеціальний
«ураганний центр». А в Північній Атлантиці, поблизу острова Ісландія, утворю ються циклони, які
прямують до Європи й значною мірою впливають на формування її кліматичних особливостей. Над
екваторіальними районами А тлантики впродовж усього року дуже спекотно, середні температури сягають
+25 °С, небо за тягнуте хмарами, випадають рясні дощі. До океану впадають великі річки — А мазонка,
Конго, Нігер, які значною мірою опріснюють екваторіальні водні маси Атлантики. У полярних широтах
кліматичні умови Атлантичного океану формуються під впливом Північного Льодовитого океану на півночі
та Антарктиди на півдні. Великі брили льоду — айсберги — відок ремлюються від Гренландії та
Антарктиди та виносяться у відкри тий океан до 40-х паралелей. Ці райони Атлантики небезпечні для
судноплавства. Середня температура поверхневих вод Атлантики нижча, ніж у Тихому о к е а н і,-----+16,5
°С (рис. 4). Найбільша солоність (37,5 %о ) спостерігається в субтропічних і тропічних ш иротах, найменш а
(33 % ) — у прибережних водах Антарктиди.Через Північну Атлантику проходить тепла течія Гольфстрім
— одна з найпотужніших у світі. Під дією західних вітрів один із потоків Гольфстріму утворює П івнічноат
лант ичну течію, яка несе до північного сходу Європи мільярди тонн теплої води.
Органічний світ.
У розподілі органічного світу океану чітко простежується зо нальність. У водах полярних широт
навесні та влітку бурхливо роз вивається планктон, яким живиться криль. Це приваблює численних риб,
морських птахів, ластоногих, китів. У помірних широтах від бувається активне змішування різних водних
мас, що сприяє скуп ченню риби. Особливо багаті на живі організми Північне та Балтій ське моря. Тут із
давніх часів ловлять камбалу, тріску, скумбрію, оселедець. У тропічних областях найбільш багаті на живі
організми води холодних течій — Канарської та Бенгельської. Густота планк тону тут сягає 16 тис. особин
на 1 м3 води. Тут багато летючих риб, кальмарів, восьминогів, акул. Промислове значення мають
макрелі,тунці, сардини, анчоуси. Для тропіків і субтропіків океану харак терні корали, особливо багато їх у
Карибському морі. В екваторіальних водах мешкають морські черепахи, медузи, каракатиці, далеко в океан
із потужними потоками великих річок «мандрують» прісноводні риби.
Охорона природи океану.
На берегах Атлантичного океану розташовані найбільші курор ти світу. Особливо популярним
серед туристів районом Атлантики є Середземне море — колиска сучасної цивілізації. У 2013 р. для
проведення постійних спостережень за певни ми ділянками Атлантичного океану на його глибинах
встановлено веб-камери. Вчені залучили для цієї справи підводні апарати, які розташували на різних
глибинах. Завдяки їм розпочато цілодобову високоякісну онлайн-відеотрансляцію з глибин океану
Індійський океан
 64

Від давніх часів загадкова Індія вабила до себе європейських та арабських мандрівників. У їхній
уяві поставала картинка казкових багатств, безкрайніх родючих земель, повноводних річок, джунглів із
дивовижними тваринами. Завдяки такому інтересу до цієї землі океан, що її омиває, також був названий
Індійським. Індійський океан, площа якого складає понад 76 млн км2, іс тотно поступається за розмірами
своїм «старшим братам» — А тлан тичному та Тихому. Проте за кількістю та розмаїттям природних
багатств він може скласти гідну конкуренцію іншим океанам.
Географічне положення.
Індійський океан — третій за розмірами басейн Світового океану, більша частина якого
розташована в Південній півкулі між берега ми Африки, Євразії, Австралії та Антарктиди. У П івнічній
півкулі океан повністю леж ить у жаркому тепловому поясі; окрім того, це єди ний океан, який не має
прямого зв’язку з П ів нічним Льодовитим океаном. Це створює ха рактерні ознаки природи, які вирізняють
Індій ський океан із-поміж інших. Н а південному сході й південному заході Індійський океан широкими
проходами сполуче ний із Тихим та Атлантичним океанами. Межі умовно проводять від мису Південний на
острові Тасманія та від крайньої точки Африки — мису Агульяс до берегів Антарктиди. Через незначну
порізаність узбереж ж я в Індійському океані мало морів і заток. На пів ночі розташовані лише два моря —
Червоне та Аравійське, великі затоки — Аденська, Перська та Бенгальська. Південні береги Австралії
омиває В елика Авст ралійська затока. В Індійському океані є декілька великих островів, у тому числі
Мадагаскар, Суматра та Ш рі-Ланка, і значна кількість дрібних острівців вулканічного та коралового по
ходження.
Рельєф дна
Особливою рисою рельєфу Індійського океану є розгалужена система хребтів загальною довжиною
близько 20 тис. км, шириною від 150 до 1 тис. км, висотою 2,5—4 км. Систему утворюють три гігантські
гілки хребтів, що розходяться в різні боки. У її межах розташовані підводні вулкани, розвиток яких
супроводжується зем летрусами, що спричинюють руйнівні цунамі. На північному сході вздовж островів
Ява та Суматра тягнеть ся глибоководний Зондський жолоб із найглибшою позначкою оке ану — 7729 м.
Клімат і водні маси.
На півночі нерівномірне прогрівання води й суходолу сприяє утворенню мусонної циркуляції з
теплою й сухою сонячною зимою та спекотним, хмарно-дощовим літом. Середньомісячні температури
досягають +27...+32 °С, а на півночі Аравійського моря та в Бенгаль ській з а т о ц і-----+40 °С. У південній
частині океану від 10° пд. ш. панує південно-схід ний пасат. Далі на південь дмуть сильні та стійкі західні
вітри по мірних широт, які часто переростають у шторми. На південь тем ператури повітря поступово
знижуються. Найхолодніше у високих широтах поблизу Антарктиди. У її прибережній зоні стовпчик термо
метра сягає позначки -5 0 °С. Там багато айсбергів і морського льоду. Індійський океан часто називають
океаном теплих вод, адже на його значних просторах температура поверхневих вод вищ а за +29 °С. Навіть
на глибинах 600—800 м води зберігають відносно високу тем пературу-----+11...+13 °С. Проте середня
температура по верхневих вод становить +17 °С, що пояснюється охолоджувальним впливом Антарктики.
Найтепліша частина океану — північна, вона позбавлена притоку холодних вод і тому добре прогрівається.
Влітку температура води в Перській затоці піднімається до +34 °С. Води Індійського океану більш солоні,
ніж у середньому у Світо вому океані (35—36,8 %о ). Рекордсменами за солоністю є Червоне море (42 % ) та
Перська затока (40 % ) . Найменша солоність спо стерігається в Бенгальській затоці (31,5 % ) та поблизу
Антарктиди (33,7 % )
Органічний світ
Найпоширеніші такі риби, як сардине- ла, анчоус, скумбрія, тунець, летючі риби. У південних водах
багато цінних промисло вих видів риб (нототенія, білокровні риби), зустрічаються китоподібні та ластоногі.
За рості водоростей оточують береги Австралії, Південної А фрики, островів. Н а островах північного сходу
Індійського океану в при бережних водах утворюються мангрові зарості. Найбільш небезпечною
господаркою індійських вод є велика біла акула. Також в океані мешкають латимерії, які існували ще в
епоху динозаврів та донедавна вваж а лися вимерлими
 65

Природні ресурси океану та їхнє використання. Вплив океану на життєдіяльність людей прилеглих
материків.
Прибережні води Індійського океану, особливо поблизу острова Ш рі-Ланка та в Перській затоці,
здавна були багаті на перли. Крім перлів на піщаних узбережжях Ш рі-Ланки видобували алмази, смарагди
та інше коштовне каміння. На дні Індійського океану знайдено великі запаси залізомарганцевих конкрецій.
Водами Індійського океану, особливо його північною частиною, проходять численні судноплавні ш ляхи.
Проте загалом за обсягами перевезень Індійський океан поступається Атлантичному й Тихому. Острови
Індійського океану приваблюють численних туристів, а сприятливий клімат дозволяє вирощувати там
тропічні фрукти та квіти, які продають в інші країни світу.
Охорона природи океану
Ще до 1800 р. мореплавцями були знищені унікальні гігантські морські черепахи острова Родрігес
та нелітаючий птах дронт, який ж ив на острові М аврикій. Усвідомлюючи необхідність збереження природи
Індійського океану, держави його регіону спільно виріш у ють питання охорони вод океану. У 1979 р. з
метою захисту молод няку китів в акваторії океану був створений Китовий заповідник. Більш ість коралових
та вулканічних островів в Індійському океані оголошено заповідними територіями.
Північний Льодовитий океан
Географічне положення.
Північний Льодовитий океан розташований «на верхівці» Зем лі, переважно за Полярним колом у
центрі Арктики.Моря Північного Льодовитого океану займають майже полови ну його площі: Гренландське,
Норвезьке, Баренцове, Біле, Карське та ін. За кількістю островів та архіпелагів Північний Льодовитий океан
посідає друге місце після Тихого. Серед них Гренландія, Зем ля Франца-Йосифа, Шпіцберген, Нова Земля,
Північна Земля, ост рів Врангеля, Канадський Арктичний архіпелаг. Більш ість островів океану мають
покривні льодовики.
Історія географічних досліджень океану.
Перші відомості про природу узбережжя Північного Льодови того океану були отримані
вікінгами.У XV ст. почалися активні пошуки кращого ш ляху з Європи до країн Сходу. Тричі вирушав на
пошуки цього проходу голландський мореплавець В. Баренц, кілька експедицій здійснили англійці, але
спроби виявилися марними.У XVIII ст. його нанесли на карту учасники Великої Північної екс педиції (1733
—1734 рр.) під керівництвом В. Беринга.
Поряд із дослідженням морів Північного Льодовитого океану в ХІХ ст. одна за одною вирушають
експедиції до Північного полюса.Лише в 1909 р. американцю Р. Пірі пощастило здійснити пере хід до
Північного полюса.в Північному Льодовитому океані почалися систематичні науко ві дослідження. Тут
працюють полярні станції, наукові експедиції з використанням літаків, криголамів та підводних човнів.
Рельєф дна.
У рельєфі дна Північного Льодовитого океану досить чітко ви різняються шельф, материковий схил
і ложе. Материковий схил набагато ш ирш ий, ніж в інших океанах, має східчасту будову. Н а дні океану
здіймаються три основні хребти: Серединно-Арктичний, що є продовженням Серединно-Атлантич ного,
хребет Ломоносова — брилова структура континентального типу, та старий, нині неактивний серединно-
океанічний хребет Менделєєва.
Клімат і води. Льодовий режим.
Над океаном переважать арктичні повітряні маси. (До речі, саме вони, час від часу досягаючи
території нашої країни, спричи няють похолодання.) Середні зимові температури повітря над океа ном
коливаються в межах -3 0 ...-4 0 °С, а влітку близькі до 0 °С. Поверхневі води океану теж холодні: більшу
частину року їхні тем ператури не перевищують - 1 . - 2 °С. У приатлантичній зоні трохи тепліше. Солоність
поверхневих вод порівняно з іншими океанами найменша (30,6—30,9 %о ), що пояснюється великим
річковим сто ком із материків. Від’ємні температури та відносно низь ка солоність поверхневих вод
зумовлюють утворення льоду. Взимку кригою вкрива ються понад 2/3 поверхні океану, влітку — близько
половини. Крига в океані завдя ки течіям постійно дрейфує зі швидкістю 2—4 км на добу. Також в океані
трапляю ть ся айсберги, більша частина яких утворюєть ся з льодовиків Гренландії. Через глобальне
потепління за останні 30 років спостерігається загальна тенденція до зменшення площі океанічного льоду та
покривних льодовиків на островах.
Органічний світ
Північний Льодовитий океан налічує близько 150 видів риб, серед яких є цінні промислові:
оселедець, скумбрія, лососеві, камбала, морський окунь. В океані меш ка ють і такі великі тварини, як кит,
морж, тю лень і білий ведмідь. На узбережжях материків та островах багато птахів. На ви соких скелястих
берегах чайки, кайри, то- пірці, баклани утворюють масові гніздів’я — пташині базари. Х арактерними
ознаками організмів Північного Льодовитого океану є їхнє довго ліття та великі розміри. Вірогідно, через
хо лодні умови, за яких організми розвивають ся більш повільно, ніж у теплих широтах, тут поширені
гігантські мідії, які живуть до 25 років (на відміну від мідій Чорного моря,вік яких сягає лише шести років),
найбільша медуза — ціанея. У водах Карського моря меш кає гігантський морський павук, сягаючи в
розмаху кінцівок до 30 см.
 66

Останніми роками в Арктиці почав активно розвиватися екс тремальний туризм — будуються
полярні готелі, іноді просто з кри ги на дрейфуючих айсбергах. Здійснюються туристичні та спортивні
експедиції до Північного полюса.
Головне
♦ Найменший за площею Північний Льодовитий океан займає центральну частину Арктики,
розташований на крайній півночі Зем лі, обмежений берегами Євразії та Північної Америки.
♦ Рельєф дна океану має складну будову. Л ож е океану скл а дається з восьми улоговин, розділених
підводними хребтами та розломами. Х арактерною рисою рельєф у дна є вели кі розміри шельфу.
♦ Особливості клімату океану визначаються його положенням у центрі А рктики, де протягом року
панують холодні повітряні ма си. Води океану найхолодніші та найпрісніші серед інших океанів.
Характерною рисою є цілорічне існування льоду.
♦ Органічний світ Північного Льодовитого океану бідний порів няно з іншими океанами. ♦ Значною
мірою на природу Північного Льодовитого океану впливає Атлантика.
Природні багатства материків та океанів, наслідки їх використання
Природа задовольняє найважливіш і потреби людства — в енер гії, паливі, промисловій сировині,
продуктах харчування тощо. Весь розвиток цивілізацій супроводжувався перетворенням природних ба
гатств, підпорядкуванням їх своїм бажанням. Різні види природних багатств, які використовуються в госпо
дарстві, забезпечуючи існування людського суспільства, називають природними ресурсами. Для
забезпечення збереження, відновлення та ощадливого використання природних ресурсів постає питання їх
детального дослідження.
Види природних ресурсів.
Отже, до основних видів природних багатств материків та оке анів відносять: мінеральні, земельні,
водні, біологічні, лісові, клім а тичні, ресурси Світового океану тощо.
Значення природних багатств для життя людини
Н айважливіш ими ресурсами для розвитку галузей промисло вості є мінеральні — це корисні
копалини, які залягають, як правило, у надрах Землі. Щорічно з надр Землі видобувають понад 100 млрд
тонн мінераль ної сировини й палива. Це руди чорних і ко льорових металів, вугілля, нафта, будівельні
матеріали тощо Рудні корисні копалини утворюють так звані «металеві пояси» — Альпійсько-Гіма
лайський, Тихоокеансько-Канадський, Аме риканський, Австралійський. До водних ресурсів належать
поверх неві та підземні води, які використовують ся або можуть бути використані в господар ській
діяльності.
Земельні ресурси — це землі, придатні для ж иття та госпо дарської діяльності людини. Вони
належать до відновлюваних при родних ресурсів. Н айважливіш у роль у ж итті людства відіграють
території, придатні для сільськогосподарської діяльності. Рілля, сади, луки й пасовища займають близько
1/3 суходолу. Проте найродючіші землі становлять лише 11 % усього земельного.Серед біологічних ресурсів
велике значення для людей мають ліси. У наш час лісами вкрито близько 30 % поверхні суходолу. Ліси —
своєрідні «легені» Землі, оскільки вони відновлюють запаси кисню в атмосфері, зберігають ґрунтові води та
є середовищем життя для тварин. Деревина — важливий будівельний матеріал і сировина для
промисловості. Загальна площа лісів становить близько 28 % території суходолу. Основна частина лісів
розташована в помірному та тропічному поясах.
Кліматичні ресурси мають велике значення для різних сфер господарської діяльності людей. У
поєднанні із земельними клім а тичні ресурси надзвичайно важливі для розвитку сільського госпо дарства.
Так, Індія та Китай в умовах м ’якого мусонного клімату вирощують декілька врожаїв рису та пшениці на
рік. Кліматичні ресурси є невичерпним джерелом енергії, що включає сонячну та ві трову енергію. Їх
використання може допомогти людству вже в най ближчому майбутньому здолати енергетичний «голод» та
екологічні кризи.
♦ Наслідками господарської діяльності людини є виникнення ан тропогенних природних
ландшафтів і низка негативних змін у при роді, що позначаються безпосередньо на людині.
 67

♦ Для збереження та відновлення природних ресурсів дуже важливим є їх ощадливе використання.

Забруднення навколишнього середовища. Міжнародне співробітництво в розв'язанні екологічних
проблем

Види та джерела забруднень. Під забрудненням навколишнього середовища розуміють не бажану

зміну його властивостей у результаті надходження ш кідли вих речовин і сполук антропогенного
походження. За характером та властивостями забруднюючих речовин виділяють фізичне, хімічне та
біологічне забруднення
Фізичне Хімічне Біологічне ♦ Механічне ♦ Теплове ♦ Шумове ♦ Радіоактивне ♦ Електромагнітне ♦
Пестициди (отрутохі мікати) ♦ Аерозолі ♦ Хімічні речовини (чад ний газ, пари бензи ну та ін.) ♦ Важкі
метали ♦ нафтопродукти ♦ Пластмаси ♦ Розмноження: • шкідників (щурів, тар ганів, бур'янів); •
хвороботворних мі кроорганізмів (вірусів, бактерій)
Фабрики, заводи, електростанції та автомобільний транспорт викидають у повітря величезну
кількість газоподібних відходів, кіп тяви й пилу.

Прогнози вчених
У 80-х рр. XX ст. вчені Массачусетського технологічного ін ституту в США провели перше
комплексне дослідження причин і наслідків збільшення кількості населення Землі, промислового розвитку й
 68

забруднення навколишнього середовища. Згідно з про гнозом, якщ о зростання кількості жителів планети не
вповільнить ся, а споживання ресурсів і викиди забруднень збільшуватимуться, то в найближчі 100 років
виробництво продуктів харчування почне скорочуватися, що неминуче призведе до голоду.Через
виснаження мінеральних ресурсів зменшиться кількість товарів і послуг. Уна слідок забруднення
навколишнього середовища, появи нових хвороб і нестачі продовольства тривалість ж иття людей буде
скорочуватися. Зрозуміло, що прогнози вчених — це ще не остаточне передбачення неминучої катастрофи.
Існують цілком реальні ш ляхи розвитку, які нададуть людству можливість жити в гармонії з природою.
Наприкінці XX ст. були винайдені такі промислові технології, які дають мало відходів і забруднень,
розроблені ефективні очисні споруди й способи безпечного ведення сільського господарства. Б ага то
розвинених країн досягли значних успіхів у питаннях застосуван ня методів раціонального
природокористування. На жаль, у бідних країнах проблеми охорони природи розв’язуються вкрай повільно
через нестачу коштів. Однак екологічні проблеми не мають кордонів. Тому вирішення питань щодо
вивчення, охорони та збереження до вкілля потребує спільних зусиль людської цивілізації. Уперше основні
принципи міжнародного екологічного співро бітництва були сформульовані на Стокгольмській конференції
ООН у 1972 р. Країни, що брали участь у конференції, зобов’язалися співпрацювати задля збереження,
захисту та відновлення цілісності екосистем Землі, приймати ефективні закони щодо охорони довкіл ля,
дбати про інтереси розвитку наступних поколінь тощо. П ри кладом успішної міжнародної співпраці є
дослідження та освоєння льодового континенту — Антарктиди
Міжнародні організації з охорони природи.

У світовій практиці міжнародного співробітництва з питань охорони природи велику роль

відіграють міжнародні міжурядові й громадські організації. Наприклад, така організація, як «М іжна родний
союз охорони природи», своє основне завдання вбачає в роз робці наукових основ охорони й відновлення
дикої природи. Протягом останніх десятиліть під егідою ООН були створені десятки органів, центрів і
програм з охорони навколишнього середо вища: «Міжнародна комісія з навколишнього середовища й
розвит ку», «Глобальний екологічний фонд навколишнього середовища», «Всесвітня метеорологічна
організація» тощо. Ш ироко відомою та впливовою екологічною організацією планети є «Гринпіс» (у пере
кладі з англійської — «зелений мир»). Вона існує за рахунок добро вільних пожертвувань. В У країні також
діють представництво «Гринпіс» і багато аналогічних громадських організацій. Н аш а держава є учасницею
понад 20 міжнародних угод, пов’язаних з охороною навколиш ньо го середовища, а також більш ніж десяти
двосторонніх договорів у цій сфері.
 69

.Тема 8. Лекція 1. Тихий океан. Океанія

Тихий океан. Океанія
Загальні відомості про Тихий океан
Тихий океан, Pacific ocean (англ.), Océano Pacífico (ісп.), 太平洋 (японською читається "Тайхе-йо") -
найбільший та найглибший океан на Землі. Середня глибина океану - 3980 м, а найбільша - 11 022 м в
районі Маріанської впадини.
Він омиває береги 5 материків:

У Тихому океані вміщається ціла частина світу - Океанія.

Тихий океан має найбільшу протяжність в екваторіально-тропічній зоні - 17,2 тис. км, що
обумовлює його роль гігантського акумулятора сонячної енергії на планеті. З півдня Тихий океан широко
відкритий впливу антарктичної області, а водообмін з Північним Льодовитим океаном через Берингову
протоку занадто малий. Водообмін з Індійським океаном здійснюється через широкий протоку між
островоом Тасманія і Антарктидою, а також через протоки Зондського архіпелагу; з Атлантичним - через
вузьку протоку Дрейка. Наявність у верхньому стометровому шарі дуже теплих (вище 25 °) вод в
центральній і західній частинах океану обумовлює широке поширення коралів, що утворюють численні
острови і рифи. Виняткове явище являє собою Великий Бар'єрний риф на північний схід і схід від Австралії,
який простягається на 2 тис. км від затоки Папуа до острова Фрейзер.

Кораловими рифами оточені архіпелаги Каролінські, Маршаллових островів, Лайн, Фіджі, Тонга та
багатьох інших.
На північних і західних околицях Тихий океан включає моря: Берингове, Охотське, Японське,
Східно-і Південно-Китайські, Арафурське і малі моря Індонезійських островів. Ці моря займають близько
8% площі океану. одночасно в самому океані виділяються великі акваторії, традиційно також звані морями:
Філіппінське, Ново-Гвінейській, Коралове, Фіджі, Тасманове на заході, Росса, Амундсена, Беллінсгаузена на
півдні. На північному сході виділяється залив Аляска. Острівні дуги і підводні хребти відокремлюють океан
від окраїнних морів і поділяють ложе океану на чимале число великих і дрібних улоговин, багато з яких
мають жолоба з глибоководними западинами глибиною понад 6 км. Характерною особливістю Тихого
океану, в порівнянні з іншими, є велика кількість островів, особливо в його центральній і західній частинах.
Всього їх налічують біля 10 тис. загальною площею 1,26 млн. км2 і населенням понад 8,3 млн. чоловік.
Величезні розміри океану і значна віддаленість його центральних областей від материків
зумовлюють високу стабільність гідрологічних умов у просторі і в часі в порівнянні з іншими океанами. З
розмірами Тихого океану пов'язані і його своєрідні «рекорди»: найсильніші вітри, найвищі і найдовші хвилі,
найбільші антарктичні айсберги, найбільш руйнівні хвилі - цунамі тощо.
Клімат Тихого океану
Води Тихого океану простягаються від антарктичних до північних полярних широт. У південній
частині океан інтенсивно обмінюється водами з Індійським і Атлантичним. У північній частині обмін через
Берингову протоку дуже малий, і потік холодних арктичних вод і льодів на південь практично відсутній.
 70

Внаслідок цього широтні контрасти властивостей океанічних вод на північ від 40 ° пн. ш. значно менші, ніж
в Атлантичному океані.
У порівнянні з іншими океанами Тихий має найбільшу ширину в екваторіально-тропічній зоні обох
півкуль, тобто в зоні найбільш інтенсивного накопичення тепла. Середня температура на його поверхні
(19,37 °) вище, ніж в Атлантичному (17,58 °) та Індійському (17,85 °) океанах. У той же час температура
всієї товщі вод (до 6000 м) в Тихому океані (3,66 °) менше, ніж в Атлантичному (3,74 °) та Індійському
океанах (3,99 °). Тлумачиться це тим, що в його загальному теплозапасі частка холодних глибинних вод
значно вище, аніж в других океанах.
Рельєф дна Тихого океану

Тихий океан посідає особливе місце на нашій планеті як за своїми гігантськими розмірами, так і за
особливостями геологічної будови дна. Для розуміння геологічної будови і еволюції Землі необхідно
вивчати будову дна Тихого океану.
Середня глибина Тихого океану - 3980 м, максимальна - 11022 м. До країв океану приурочені
максимальні контрасти рельєфу Землі. Перевищення південноамериканських Анд над Перуанско-
Чилійським жолобом складає 14 750 м, Камчатки над Курило-Камчатський жолобом - 11750 м, Маріанських
островів над прилеглим жолобом - 11500 м.
На півночі, заході і південному заході Тихий океан оточений складною перехідною у відношенні до
материків зоною - системою жолобів, острівних дуг і крайових морів, південні і східні обриси більш прості.
Гігантська чаша океану розчленована підводними хребтами на ряд улоговин.
Ложе Тихого океану займає 62,6% його площі. Серединно-океанічним хребтом, а також різними
хребтами, валами і підняттями, ложе розділяється на ряд улоговин, межі між якими проводяться досить
умовно.
Земна кора ложа Тихого океану місцями розчленована розломами. Деякі з них простежуються на
багато тисяч кілометрів.
Для ложа Тихого океану характерні підводні гори - ізольовані конічні підняття з округлою або
овальною основою висотою понад 500 м. У Тихому океані їх налічується близько 7,1 тис. Переважна
більшість гір являє собою вулкани.
Рослинний та тваринний світ Тихого океану
На долю Тихого океану припадає понад 50% всієї біомаси Світового океану. Життя в океані
представлена численно і різноманітно, особливо в тропічній та субтропічній зонах між узбережжями Азії та
Австралії, де величезні території зайняті кораловими рифами та мангровими заростями. Фітопланктон
Тихого океану в основному складається з мікроскопічних одноклітинних водоростей, які налічують близько
1300 видів. Близько половини видів відносяться до перидиней і дещо менше - до діатомей. У мілководних
районах і в зонах апвелинга зосереджена велика частина рослинності. Донна рослинність Тихого океану
налічує близько 4000 видів водоростей і біля 29 різновидів квіткових рослин. У помірних і холодних
регіонах Тихого океану масово поширені бурі водорості, зокрема з групи ламінарієвих, причому в південній
півкулі зустрічаються гіганти з цього сімейства довжиною до 200 метрів. У тропіках надзвичайно поширені
фукусові, великі зелені і особливо відомі червоні водорості, які поряд з кораловими поліпами є
рифоутворюючими організмами.
Тваринний світ Тихого океану за видовим складом у 3 - 4 рази багатший, аніж в доугих океанах,
зокрема в тропічних водах. В індонезійських морях відомо більше 2 тисяч видів риб, у північних морях їх
налічується лише близько 300. У тропічній зоні океану налічується більше 6000 видів молюсків, а в
Беринговому морі їх біля двухсот. Характерними особлтвостями фауни Тихого океану є древність багатьох
систематичних груп і ендемізм. Тут мешкає велика кількість древніх видів морських їжаків, примітивні роди
мечохвостів, деякі дуже давні риби, що не вижили в других океанах (таких як, іорданія, гільбертідія); 95%
всіх видів лососевих мешкають в Тихому океані. Ендемічні види ссавців: дюгонь, морський котик, сивуч,
морський бобер. Для багатьох видів фауни Тихого океану притаманний гігантизм. В північній частині
океану популярні гігантські мідії та устриці, в екваторіальній зоні проживає самий здоровий двостулковий
молюск тридакна, масою до трьохсот кілограм. У Тихому океані найбільш яскраво представлена
ультраабісальна фауна. В умовах величезного тиску, низької температури води на глибині більше 8,5 км
мешкає близько 45 різновидів, з яких більше 70% ендеміки. Серед цих видів переважають голотурії, що
ведуть дуже малорухливий стиль життя і можуть пропускати через травний тракт величезну кількість
ґрунту, який є унікальним джерелом живлення на цих глибинах.
 71

Тема 8. Лекція 2. Океанія. Особливості фізико-географічного положення

Океанія. Особливості фізико-географічного положення.
Географічне положення Океанії
Океанія – це скупчення островів у центральній і південно-західній частинах Тихого океану. Цей
острівний світ утворюють понад 7 тис. островів. Великі острови розміщуються на заході Океанії. Малі та
дрібні, ніби бджолині рої, розсипалися на поверхні відкритого океану. Часто вони розташовуються групами
неподалік один від одного, утворюючи архіпелаги. Хоча Океанія і є найбільшим на Землі скупченням
островів, проте для суходолу серед вод океану природа відвела скромне місце. Загальна площа усіх островів
становить лише 1,3 млн. км2, тоді як водою охоплено велетенські площі.

Острови розкидані між субтропічними широтами Північної півкулі і помірними широтами

Південної півкулі. Вони лежать на перехресті морських шляхів з Азії і Австралії до Америки. В Океанії
розрізняють три частини: Меланезія (у перекладі з грецької означає «чорні острови»), Мікронезія («малі
острови»), Полінезія («багато островів»).
Острови та їх походження
Походження, географічне положення і розміри островів Океанії тісно пов’язані з будовою дна
Тихого океану. Вони є надводним відображенням підводного океанічного рельєфу, адже острови своїми
основами лежать на дні океану.
Материкові острови колись були частинами материка, що від’єдналися від нього внаслідок
опускання ділянок суходолу нижче рівня моря. Ці острови розташовані на шельфі. Наприклад, ще кілька
десятків тисяч років тому найбільший острів Океанії Нова Гвінея був з’єднаний з Австралією 150-
кілометровою перемичкою. Її опускання лише на 30 м призвело до утворення Торресової протоки.
Материкове походження мають і острови Нова Зеландія.
Нова Зеландія
Вулканічні острови є надводними вершинами найбільших підводних вулканів, підніжжя яких
лежать на великих глибинах (до 5 км). Ці острови невеликі, скелясті, увінчані конусами згаслих або діючих
вулканів. Вони розташовані здебільшого групами. Наприклад, Гавайські острови – це 24 острова, що
розтяглися на 2 500 км. Вони цілком утворені потужними виливами лави підводних і наземних вивержень
вулканів мільйони років тому. Найбільший з островів – Гаваї – сформований згаслими і діючими вулканами.
Серед них і найвища вершина в Полінезії – вулкан Мауна-Кеа (4 210 м).
Гавайські острови
Коралові острови утворені морськими організмами – кораловими поліпами, що живуть всередині
вапнякових скелетів. Поліпи дуже вибагливі до середовища існування: живуть тільки у теплих водах (не
нижче + 20 0С) на невеликій глибині (30 – 50 м), де достатньо кисню і світла. Прикріплюючись до дна, вони
живляться планктоном та ростуть вгору і вшир. Скупчення коралових скелетів утворюють рифи – витягнуті
у довжину смуги або атоли – невеликі острови кільцеподібної форми. Фундаментом для коралів зазвичай
слугує вершина підводного вулкана. Тому багато вулканічних островів оточені кораловими рифами. Усі
коралові споруди здіймаються над водою лише на кілька метрів. Тому коралові острови низькі. Вони рідко
підносяться вище 5 м над рівнем океану і ледь помітні серед водних просторів. Ось чому легенди
розповідають, що жителі Океанії «вивудили» свої острови з океанічного дна.
Кораловий острів в Океанії
Природні умови
Географічне положення Океанії серед величезного водного простору, малі розміри островів та
віддаленість від материків зумовили надзвичайну своєрідність їх природи. Кажуть, Океанія – це володіння
океану. І справді, рельєф, клімат, рослинність і тваринний світ несуть на собі відбитки океанічного впливу.
 72

Рельєф вулканічних островів гористий, коралових – низовинний. На великих материкових островах

гори поєднуються з рівнинами.
Клімат теплий і м’який, оскільки більшість островів лежать в екваторіальних і тропічних широтах, в
помірні заходить тільки Нова Зеландія. Температури повітря високі (+ 250). Проте спеку пом’якшують
вологі вітри з океану. Вони ж обумовлюють рясні дощі, тому кількість опадів велика – понад 4 000 мм за
рік. На навітряних схилах високих вулканів Гавайських островів знаходиться наймокріше місце на Землі:
там випадає 12 500 мм опадів за рік. Натомість на підвітряних схилах опадів буває дуже мало (200 мм). В
Океанії зароджуються тропічні циклони, які в Північній півкулі називають тайфунами, а в Південній –
ураганами. Найбільше їх буває в південно-західній частині Тихого океану. Вони призводять до великих
руйнувань. Проте загалом, незважаючи на ці небезпечні стихійні явища, на островах ніколи не буває ні
холодно, ні жарко. Тому клімат Океанії вважають самим комфортним на Землі.
Рослинність островів різноманітна. Через різницю у зволоженні (або багато, або мало опадів)
поширені як вічнозелені вологі ліси, так і сухі савани. У лісах ростуть кокосова і сагова пальми, динне і
хлібне дерева, фікуси, орхідеї. Серед дикорослих рослин багато корисних – дерев з цінною деревиною
(залізне та сандалове); рослин з соковитими плодами (папайя, манго, банани); рослин, що дають прянощі
(імбир, мускатний горіх, перець). Проте перше місце, без сумніву, належить кокосовій пальмі.

Коралові острови з бідними грунтами, що залягають тонким шаром на коралових вапняках, мають
бідну травянисту рослинність. Їх окрасою є тільки гаї кокосових пальм. Цікаво, що вулканічні і коралові
острови заселялися рослинами за допомогою вітру, течій і навіть птахів, які переносили їх пилок, насіння,
горіхи.
Корисні копалини Океанії пов'язані з походженням і геологічною будовою островів. На острові
Нова Каледонія є багаті поклади нікелю, хромітів і руд інших металів. Вугілля, нафту, бок сити
видобувають на Новій Гвінеї. На атолах є поклади фосфоритів.
В Океанії багато ендеміків – видів рослин і тварин, які ніде більше не зустрічаються. Так, тільки в
Новій Зеландії ростуть деревовидні папороті та капустяне дерево. Нині на островах природні ліси майже
зведені. На їх місці розкинулися плантації сільськогосподарських культур.
Тваринний світ островів бідний. Серед наземних тварин майже немає ссавців (крім мишей і щурів).
Зате багато птахів – райських, голубів, папуг, смітних курей. Відсутність хижаків привела до появи птахів
без крил – кагу і ківі. У недалекому минулому в Новій Зеландії водилися гігантські (заввишки 4 м) безкрилі
птахи моа, яйця яких важили 7 кг! На островах відсутні й отруйні змії. Є плазуни – гекони, ігуани, ящірки,
гатерії. У водах, що омивають рифи і острови, живуть летючі риби, акули, морські черепахи і змії. У
поширенні тварин велику роль відіграла людина. Завезені нею собаки, кішки, свині сильно розплодилися і
згодом здичавіли.

Заселення Океанії
Люди заселили острови Тихого океану багато тисячоліть тому. Проте науковці остаточно не
з’ясували, якими шляхами це відбувалося. Більшість вважає, що острови заселили вихідці з Південно-
Східної Азії. Проте є й інші думки. Зокрема норвезький дослідник-мандрівник Тур Хейєрдал припускає, що
перші люди прибули в Океанію з Південної Америки. Щоб довести вірогідність свого припущення Т.
Хейєрдал у 1947 р. здійснив плавання на дерев’яному плоту «Кон-Тікі» від тихоокеанського узбережжя
Південної Америки до островів Полінезії. Отже, в давнину люди, які були вправними мореплавцями,
справді могли перетинати океан на папірусних човнах, використовуючи океанічні течії.
Поселення на Таїті
Нині в Океанії проживає приблизно 10 млн осіб. Серед них є корінні мешканці, прийшле та змішане
населення. Корінне населення, наприклад, Нової Гвінеї і прилеглих островів – папуаси, які належать до
австралоїдної раси. На інших островах населення належить до особливої полінезійської групи, яка займає
проміжне положення між основними расами. В Океанії проживає й багато нащадків переселенців з Європи.
Свої незалежні держави народи Океанії створили недавно. Тривалий час острови були колоніями –
володіннями інших країн. Деякі з них і нині залишаються заморськими територіями Франції, США, Нової
Зеландії та ін.
Населення займається здебільшого сільським господарством. Особливо розвинуте тропічне
землеробство: вирощування кокосових пальм, бананів, ананасів, цукрової тростини. З ним пов’язана
промисловість, що виробляє кокосову олію і цукор, консервує фрукти і соки та ін. Лише на деяких островах
видобувають руди кольорових металів, кам’яне вугілля, фосфорити. Велике значення в господарстві країн
має міжнародний туризм. Життя і побут острів’ян традиційно пов’язані з промислом в океані – виловом
риби, черепах, трепангів, китів.
Країни Океанії
Нова Зеландія
Площа – 269 тис. км2
Населення – 4 млн чоловік
Столиця – Веллінґтон
 73

Нову Зеландію називають державою на краю світу. Вона розташована на двох великих островах
(Північному і Південному) та низці малих. Країна має різноманітну природу – вкриті льодовиками вершини
гір і піщані пляжі, буйні тропічні ліси і зелені луки, вулкани і гейзери. Корінні мешканці – маорі –
складають незначну частку населення. Більшість – це нащадки європейських переселенців, в основному
англійців. Понад сто років тому Нова Зеландія була колонією Великої Британії. Нині це незалежна держава.
Населення розводить велику рогату худобу і овець, вирощує пшеницю, кукурудзу, ячмінь, боби, яблука і
виноград. Нова Зеландія є провідним світовим постачальником фруктів ківі. У прибережних водах
новозеландці ведуть промисел риби і молюсків. Розвинута харчова промисловість, що переробляє молоко,
м'ясо, зерно, рибу. Є також виробництво тканин, алюмінію і пластмаси. Великі доходи господарству країни
дає туризм. Тому мальовничі пейзажі, що приваблюють туристів з усього світу, називають основним
багатством Нової Зеландії.
Фіджі
Площа – 18,3 тис. км2.
Населення – 891 тис. чоловік
Столиця – Сува
Республіка Островів Фіджі розташована на сотнях вулканічних і коралових островів у південно-
західній частині Тихого океану. В минулому країна була колонією Великої Британії, а незалежність здобула
в 1970 р. Фіджийські фермери вирощують імбир, цукрову тростину, кокосову пальму, ананаси. Розводять
кіз, свиней, домашню птицю. Велике значення має риболовля. На островах видобувають золото, срібло,
мідні та алюмінієві руди, вапняк. Проте найбільші прибутки дає виробництво цукру, що майже повністю
вивозиться в інші країни, і наплив туристів, яких приваблюють коралові рифи і пляжі.
Діловий центр Суви. Фіджі
Вануату
Площа – 12,2 тис. км2.
Населення – 205,2 тис. чоловік
Столиця – Порт-Віла
Вануату – це тихоокеанська країна, що складається з 80 островів. На карту їх наніс англійський
мореплавець Джеймс Кук наприкінці ХУІІІ ст. Більшість островів є вершинами підводних гір. Деякі з них –
діючі вулкани. Є й коралові острови, облямовані рифами з яскраво-блакитними лагунами. Тропічний клімат
з рясними дощами і цілорічно теплою погодою дозволяє вирощувати банани, ямс і маніок – основні
продукти харчування острів’ян. В інші країни вивозять копру – висушені ядра кокосових горіхів і какао.
Великі прибутки дає туризм. В минулому країна була колонією, перебуваючи під спільним правлінням
Великої Британії і Франції. Незалежність острови отримали в 1980 р.
Королівство Тонга
Королівство Тонга складається з 170 островів як вулканічного, так і коралового походження. Проте
постійне населення є тільки на 45 з них, решта – незаселені. У ХУІІІ ст. Джеймс Кук назвав їх островами
Дружби, тому що острів’яни прийняли його команду дуже тепло. Тонга – єдина в Океанії монархія – тобто
країна, де главою держави є король, влада якого передається спадково. Тонганці вирощують таро, ямс,
батат, овочі, кавуни. Є плантації кокосових пальм, бананів і цитрусових. У інші країни вивозять копру,
кокосову олію, рибу, стручки ванілі, яка використовується в кондитерській галузі. У минулому столітті
острови були колонією Великої Британії. У 1970 р. вони стали незалежною країною.
Екологічні проблеми
Люди своєю господарською діяльністю дуже швидко змінюють природу островів Океанії. Там, де
були ліси, з’явилися плантації сільськогосподарських культур. Прибережні води забрудненні. Завезені з
інших частин світу тварини також завдають шкоди природі. Так, на островах розплодилися щурі, кішки
здичавіли і почали полювати на птахів. Кози і кролики винищили значну частину рослинності, що потягло
за собою змив грунтів. Великою проблемою стало і перетворення деяких островів (Бікіні, Гуам, Муруроа) у
військові полігони. На деяких проводилися випробування атомних бомб. Усе це призводить до порушення
природної рівноваги, до руйнування природи островів.
Крім того, і природа, і життя людей в Океані сильно залежать від стихійних лих – тайфунів, цунамі,
виверження вулканів. Будь-який з островів раз на сто років може бути спустошений
 74

Тема 9. Лекція 1. Атлантичний океан

Атлантичний океан
Загальні відомості про Атлантичний океан.Спільні та відмінні риси у географічному
положенні Атлантичного і Тихого океанів
Площа океану – 91, 7 млн км2.
Середня глибина – 3 600 м.
Максимальна глибина – 8 742 м.

Атлантичний океан лежить між Америкою на заході та Європою і Африкою на сході. Межі з
Індійським і Тихим океанами проведені умовно – по меридіанах від мисів на південних краях Африки і
Південної Америки до Антарктиди. Назву Атлантичному океанові дали стародавні греки за ім’ям міфічного
титана Атласа (Атланта), який нібито стояв на краю Землі і тримав на плечах небозвід. У різний час океан
називали «Море за Геракловими стовпами», «Західний океан», «Море мороку». Назва Атлантичний океан
утвердилася в географії з 1507 р.
Атлантичний океан – другий за величиною океан планети. Як і Тихий, він простягається від
субарктичних широт до Антарктиди (на 16 000 км). Його відмінними рисами є витягнута форма та вузькість.
І на півночі, і на півдні він має широке водне сполучення з холодними полярними водами. За глибиною
Атлантичний океан є другим після Тихого. Максимальна глибина відмічена у глибоководному жолобі
Пуерто-Рико (8 742 м).
Серед морів Атлантичного океану вирізняють внутрішні (Балтійське, Середземне, Чорне, Азовське)
та окраїнні (Північне, Карибське). Найбільшими затоками є Мексиканська, Біскайська і Гвінейська. За
розмірами вони не поступаються морям.
Більшість островів розташована поблизу суходолу і має материкове походження (Ірландія,
Великобританія, Великі Антильські). Вулканічними є острови Ісландія, Канарські. Коралове походження
мають Бермудські острови.
Історія дослідження
Атлантичний океан – найбільш вивчений і освоєний людьми. Перші відомості про нього зібрали
фінікійці ще за тисячу років до н. е. Проте тільки у Х ст. вікінгам вдалося перетнути океан і дістатися від
берегів Європи до Гренландії і Північної Америки. Початок швидкому освоєнню океану поклав у XV ст.
Христофор Колумб. Слідом за ним здійснювали плавання португальці, іспанці, англійці. Відтоді
Атлантичний океан став головним водним шляхом на Землі.

Маршрути подорожей Христофора Колумба

На початку ХІХ ст. російська експедиція Івана Крузенштерна та Юрія Лисянського провела
вивчення проб води з глибин. Всебічні ж дослідження Атлантики почалися тільки наприкінці століття за
допомогою спеціально обладнаних експедиційних суден. Англійська експедиція на судні «Челленджер»
здійснила проміри глибин, дослідила властивості водних мас, органічний світ океану. У наш час
океанологи різних країн світу продовжують вивчати дно, властивості води та течії Атлантичного океану.
У наш час понад 40 наукових кораблів з різних країн продовжують вивчати природу океану.
Океанологи ретельно досліджують взаємодію океану і атмосфери, спостерігають за Гольфстрімом та
іншими течіями, за рухом айсбергів.
 75

Рельєф дна
Геологи за зразками порід дна встановили, що Атлантичний океан – наймолодший океан Землі.
Майже посеред океану з півночі на південь тягнуться серединно-океанічні хребти –Північноатлантичний і
Південноатлантичний. Вони утворюють єдиний підводним гірський ланцюг завдовжки 17 000 км, вершини
якого підносяться над дном на 2 000 м. Окремі вершини здіймаються вище рівня океану, утворюючи
вулканічні острови. Уздовж середини хребтів проходить розлом земної кори – рифтова долина – завширшки
близько 50 км. Вона
є однією з найбільших тріщин на поверхні Землі. У цьому місці проходить межа літосферних плит,
рухи яких супроводжуються виверженнями вулканів і землетрусами. Виливи магми у рифтовій зоні
нарощують краї плит. Завдяки цьому дно Атлантичного океану розширюється
зі швидкістю 2 см за рік.
Обабіч серединних хребтів розташовується плоске ложе океану з глибинами 4 – 6 км. На ньому
височать сотні підводних гір вулканічного походження. Порівняно з Тихим океаном Атлантичний має
ширший шельф, особливо уздовж берегів Європи і Північної Америки.
 76

Тема 9. Лекція 2. Атлантичний океан. Кліматичні пояси

Кліматичні пояси, типи клімату. Водні маси. Органічний світ. Природні багатства океану.
Проблема забруднення вод.
Клімат, водні маси, течії океану
Оскільки Атлантичний океан знаходиться в усіх кліматичних поясах, клімат його просторів
досить різноманітний. Більша частина океану розташована у тропічних та помірних широтах. Кліматичні
умови тут визначають пасати і західні вітри. Найбільшої сили вітри досягають у помірних широтах
південної частини Атлантичного океану.
У районі Північної Атлантики поблизу о. Ісландія знаходиться центр зародження циклонів, які
значною мірою впливають на природу всієї Північної півкулі.
Середні температури поверхневих вод в Атлантичному океані значно нижчі, ніж у Тихому. Це
пояснюється впливом холодних вод і льоду, що надходять з Північного Льодовитого океану та з
Антарктики.
У високих широтах трапляється багато айсбергів та дрейфуючої криги. Айсберги на півночі
сповзають з Гренландії, а на півдні – з Антарктиди. Тепер за рухом айсбергів спостерігають за допомогою
штучних супутників Землі.
Водні маси різняться температурою і солоністю. Середні температури поверхневих вод в
Атлантичному океані значно нижчі, ніж у Тихому. Найтепліші води (+26 0С) – в екваторіальних і тропічних
широтах. Далі на північ і південь температура води знижується.
Найбільша солоність вод (37,5 ‰) спостерігається в тропічних широтах, де переважає бездощова і
спекотна погода. У прибережних водах Антарктиди вона знижується до 33 ‰ через опріснення внаслідок
танення криги. Найменшу солоність вод (18 ‰) мають райони океану, куди впадають прісні води великих
річок. Наприклад, Амазонка у місці впадіння в Атлантичний океан так опріснює його води, що навіть за
кілька кілометрів від берега її можна пити. Особливістю Атлантичного океану є численні айсберги.
Течії в Атлантичному океані, як і в Тихому, утворюють два кола циркуляції води. На відміну від
Тихого океану вони спрямовані не по широті, а майже уздовж меридіанів. Причиною цього є витягнутість
Атлантики з півночі на південь. Течії переносять водні маси, а з ними тепло і холод з одних широт у інші.
Найвідоміша тепла течія – Гольфстрім, яка жене теплі тропічні води на північ.
Північніше 40˚ пн. ш. вона повертає на північний схід і називаєтьсяПівнічноатлантичною. Обидві
течії обігрівають не тільки північну частину Атлантики, а й значно пом’якшують клімат на півночі Європи.
За це їх називають „водяними обігрівачами”. Над ними формуються більш теплі і вологі повітряні маси,
тому виникають хмари, опади, циклони. Західні вітри переносять їх далі на схід – в Європу. З Північного
Льодовитого океану в Атлантичний приходить холодна Лабрадорська течія, яка сильно знижує температуру
повітря у прилеглих районах.
 77

Органічний світ Атлантичного океану

Рослини і тварини Атлантичного океану бідніші видами, ніж у Тихому. Це пояснюється
геологічною молодістю океану. В Атлантиці поширені різні види водоростей – червоні, зелені, бурі (серед
яких і саргассові).
Найбільше різноманітних тварин мешкає в екваторіальних і тропічних водах. Тільки там
зустрічаються летюча риба, меч-риба, морська черепаха. Серед коралових рифів живуть баракуда, спиноріг,
риба-метелик, риба-ангел. Тільки в Саргасовому морі на глибині 700 м нерестяться вугри, які припливають
туди з річок Європи і Північної Америки. Із ссавців є кити, тюлені. В холодних водах різноманітність видів
незначна, але загальна кількість тварин дуже велика. На узбережжях материків і островах безліч птахів
(чайки, кайри), які живляться рибою.
Господарське використання
В Атлантичному океані представлені усі види морської діяльності, серед яких найбільше значення
має морський, транспорт, підводний нафтогазовидобуток і тільки потім — використання біологічних
ресурсів.
Атлантичний океан — головний морський шлях світу, район інтенсивного судноплавства. На
берегах Атлантичного океану розміщується понад 70 приморських країн із кількістю населення більш як 1,3
млрд осіб.
До мінеральних ресурсів океану належать розсипні родовища рідкісних металів, алмазів, золота. У
надрах шельфу зосереджені запаси залізних руд, сірки; виявлено великі поклади нафти і газу, що
експлуатуються багатьма країнами (Північне море та ін.). Деякі райони шельфу багаті на кам'яне вугілля.
Енергія океану використовується в роботі припливних електростанцій (наприклад, у гирлі річки Ранс на
півночі Франції).
Багато приатлантичних країн видобувають з океану і його морів такі мінеральні багатства, як
кухонна сіль, магній, бром, уран. У посушливих районах працюють опріснювальні установки.
Інтенсивно використовуються і біологічні ресурси океану. Атлантичний океан —
найпродуктивніший на одиницю площі, але його біологічні ресурси в деяких районах виснажені.
У зв'язку з інтенсивною господарською діяльністю в багатьох морях у відкритому океані
відбувається погіршення природних умов —забруднення води, повітря, зменшення запасів цінних
промислових риб та інших тварин. Погіршуються рекреаційні умови на берегах океану.
 78

Тема 10. Лекція 1. Індійський океан

Індійський океан
Загальні відомості про Індійський океан.
Площа океану – 76,2 млн км2.
Середня глибина – 3 700 м.
Максимальна глибина – 7 729 м.

Індійським океан нарекли за назвою величезної, казково багатої країни Індії, береги якої він
омиває. А сама Індія дістала таку назву від річки Інд, що протікає «країною індів». Така назва океану
вперше з’явилася на португальській карті 1490 р. До цього океан називали Великою затокою, Еритрейським
морем, Індійським Червоним морем, Південним морем.
Індійський океан, третій по величині океан на Землі (після Тихого і Атлантичного), утворився в
результаті розколу давнього материка Гондвана на окремі частини. Площа Індійського океану з морями
74917 тис. км2, середня глибина 3897 м, середній об'єм води 291945 тис. км3 (без морів відповідно: 73442,7
тис. км2, 3963 м і 291030 тис. 3).
Океан переважно розташований в Південній півкулі, між Азією на півночі, Африкою на Заході,
Австралією на Сході і Антарктидою на Півдні. З'єднується на південному Заході з Атлантичним океаном, на
Сході і південному сході - з Тихим океаном. З півночі Індійський океан ніби огорнутий сушею, в результаті
чого він єдиний з океанів, не зв'язаний з Північним Льодовитим.
Індійський океан має найменшу кількість морів в порівнянні з іншими океанами. У північній
частині розташовані найбільш крупні моря: середземні - Червоне море (450000 км.2) і Персидська затока
(240000 км.2), напівзамкнене Андаманське море і околичне Аравійське; у східній частині - Арафурське і
Тиморське моря.
Островів порівняно мало. Найбільш великі з них материкового походження і знаходяться поблизу
берегів: Мадагаскар, Шрі-Ланка, Сокотра. У відкритій частині океану зустрічаються вулканічні острови -
Маськаренські, Крозе, Принс-Едуард та інші.
У тропічних широтах на вулканічних конусах розташовуються коралові острови - Мальдівські,
Лаккадівські, Чагос, Кокосові, більшість Андаманських та інші.
Береги на північному Заході і Сході корінні, на північному Сході і Заході переважно наносні.
Берегова лінія порізана слабо, за винятком північної частини Індійського океану. Тут розташовані майже всі
моря і крупні затоки (Аденський, Оманський, Бенгальський). У південній частині знаходяться затока
Карпентарія, Велика Австралійська затока і затоки Спенсер, Сент-Вінсент та інші.
Дослідження океану
Є відомості, що Індійський океан люди почали освоювати ще за 3 тис. років до н. е. Його водами
єгипетські, фінікійські, індійські мореплавці та купці доставляли спеції, слонову кістку, тканини. У ХV ст.
китайський мореплавець Жен Хо плавав Індійським океаном до берегів Індії і далі – до Африки. А в 1498 р.
португалець Васко да Гама став першим європейців, який перетнув Індійський океан і досягнув берегів
Індії. У ХVІІІ ст. англійський мореплавець Джеймс Кук зробив перші проміри глибин океану.

Всебічне ж вивчення Індійського океану океанологами почалося у ХІХ ст. Англійські, німецькі та
російські експедиції на науково-дослідних суднах вивчали будову дна, властивості вод і органічний світ
океану. Нині вчені різних країн світу продовжують досліджувати океан за допомогою підводних апаратів та
штучних супутників Землі.
Рельєф дна, водні маси, течії
Індійський океан лежить у межах трьох літосферних плит – Африканської, Індо-Австралійської і
Антарктичної. На межі цих плит виникли серединно-океанічні хребти. Вони трьома гілками – Аравійсько-
Індійський, Західноіндійський, Центральноіндійський хребет –розходяться від центру. Для хребтів
характерні глибинні розломи, тому в цих районах часто трапляються землетруси і виверження вулканів.
Розломи земної кори продовжуються в Червоному морі і далі на суходолі. Між підводними хребтами на дні
лежать улоговини. Вони є горбистими рівнинами. На відміну від Тихого океану, в Індійському мало
 79

глибоководних жолобів. Максимальна глибина відмічена у Зондському жолобі (7 729 м), який знаходиться в
східній частині океану.
Підводні окраїни материків, що обрамляють Індійський океан, тягнуться вузькою (до 100 км)
смужкою шельфу і обриваються вниз крутими материковими схилами.
Географічне положення є визначальним чинником у формуванні клімату Індійського океану.
Північна частина океану лежить в екваторіальних, субекваторіальних і тропічних широтах, тобто в жаркому
тепловому поясі. Тому води там добре прогріваються, а моря і затоки найтепліші у Світовому океані.
Найвищі температури вод спостерігаються у Червоному морі та Перській затоці – до +35 0С.

Ця частина океану перебуває під значним впливом суходолу. Тому клімат там формують мусони –
вітри, що змінюють напрямок за сезонами року. Влітку над прогрітим суходолом встановлюється низький
тиск, а над відносно теплим океаном – високий. Тоді південно-західний вологий мусон дме з океану.
Взимку, навпаки, над холодним суходолом виникає область відносно високого атмосферного тиску, ніж над
океаном. В результаті утворюється сухий північно-східний мусон, що дме з материка. Тому в північній
частині океану два сезони – спекотне, хмарне, дощове, штормове літо та тепла, тиха, суха, сонячна зима. У
західній частині океану зароджуються тропічні циклони (урагани). Рухаючись на північ до південних
берегів Азії, вони спричиняють великі руйнування.
Південна частина Індійського океану досить холодна внаслідок охолоджуючого впливу Антарктиди.
Біля її берегів температура поверхневих вод становить –1,5 0С. Межа плавучої криги доходить до 600 пд. ш.,
поширені айсберги. У помірних широтах протягом року панують сильні західні вітри, що спричиняють часті
шторми.
Від співвідношення кількості атмосферних опадів і випаровування залежить солоність поверхневих
вод океану. В екваторіальному поясі, де випадає найбільша кількість опадів (до 3 000 мм за рік), які
опріснюють води, солоність становить 34 ‰.. У тропічному поясі опадів випадає мало, а випаровування
велике, тому води там солоніші – 37 ‰. Найвищу солоність у світі має Червоне море – 42 ‰. Біля берегів
Антарктиди солоність знижується через опріснення талими водами льодяного покриву.
У північній частині океану течії тісно пов’язані з мусонами. Взимку під дією північно-східного
мусону виникає потужна тепла Мусонна течія, яка переносить поверхневі води океану із сходу на захід.
Влітку внаслідок південно-західного мусону вона слабне, натомість Сомалійська течія різко підсилюється і
поверхневі води рухаються у зворотному напрямку – із заходу на схід. Таким чином мусони перебудовують
систему поверхневих течій в океані за сезонами року: влітку рух води здійснюється за годинниковою
стрілкою, а взимку – проти годинникової стрілки.
У південній частині Індійського океану утворюється колоподібний рух поверхневих вод проти
годинникової стрілки, як і у Тихому та Атлантичному океанах у цих широтах.
 80

Тема 10. Лекція 2. Індійський океан

Індійський океан
Органічний світ Індійського океану
Води Індійського океану є середовищем існування різноманітних рослин і тварин. Бурі, зелені та
червоні водорості облямовують береги материків і островів, утворюючи підводні луки. Серед сотень видів
риб поширені сардинела, скумбрія, ставрида, нототенія, окунь, тунець, корифена. У відкритому океані
живуть різні види акул і летючі риби.
У північній частині живуть сарданелла, анчоус, тунець, корифена, акули. У південних водах—
нототенієві і білокровні риби; зустрічаються китоподібні і ластоногі.
Особливо багате життя вирує у прибережних районах і на мілководді поблизу коралових рифів. Там
мешкають каракатиці і кальмари, лангусти і креветки, морські зірки і морські їжаки. Морські змії, які
живляться рибою, дуже отруйні (їх отрута в 12 разів смертоносніша за отруту кобри). Є гігантські черепахи
та дельфіни. У помірних і приполярних широтах поблизу Антарктиди багато китів і тюленів.
Природні багатства океану
На відміну від інших океанів, біологічні ресурси Індійського океану мало вивчені і
використовуються недостатньо. Зокрема вилов риби, за підрахунками фахівців, можна збільшити у кілька
разів.
За запасами і видобуванням нафти і газу Індійський океан посідає перше місце у Світовому океані.
Його Перська затока стала візитною карткою морського нафтовидобутку. На її шельфі освоюються одні з
найбільших у світі нафтогазові родовища. Нафта й газ вивозяться танкерами у різні країни. У прибережних
районах добувають олов’яну руду та фосфорити.
Країни, що розташовані на північно-західному узбережжі Індійського океану в жаркому тропічному
поясі, потерпають від нестачі прісної води. Тому там навчилися опріснювати солону морську воду.
Через Індійський океан пролягли численні морські шляхи світового значення. Рукотворний
Суецький канал з’єднує Червоне море Індійського океану із Середземним морем Атлантичного океану. Він
скоротив шлях з Європи в Азію на 9 000 км. Північні узбережжя океану – чудові місця відпочинку. Цьому
сприяють теплий клімат, прекрасні піщані пляжі, мальовничі краєвиди островів, унікальний підводний світ
Господарське використання. Охорона природи океану
Природні ресурси океану використовуються меншою мірою, ніж інших океанів. Біологічна
продуктивність океану невисока, зростає вона лише на шельфі і материковому схилі. За останні роки в ряді
країн Азіатського узбережжя інтенсивно розвивається сучасне рибне господарство.
Хімічні ресурси вод поки що не використовуються. У великих масштабах здійснюється опріснення
солоних вод у країнах Близького Сходу.
Серед мінеральних ресурсів виділяються родовища нафти і газу. За їхніми запасами і видобутком
Індійський океан посідає перше місце серед усіх океанів. В узбережно-морських розсипах містяться важкі
мінерали і метали.
Індійським океаном проходять важливі транспортні шляхи. Океан поступається Атлантичному і
Тихому розвитком судноплавства, але щодо обсягів перевезення нафти він перевершує їх. Перська затока —
головний нафтоекспортний район світу.
Вплив діяльності людини на океан
Індійський океан – це акваторія, де видобуваються і якою транспортуються величезні обсяги нафти.
Так, із Перської затоки, яка всіяна нафтовими вишками і платформами, щогодини проходять 6 навантажених
нафтою танкерів. Щорічно з неї вивозиться близько 1 млрд тонн нафти. Це неминуче призводить до
забруднення нафтопродуктами (бензином, мазутом) і нафтою океанічних вод. Виливи нафти трапляються
внаслідок аварій при транспортуванні. Нафта, що легша за морську воду, розливається по її поверхні тонкою
плівкою. Плівка не пропускає повітря. Це призводить до загибелі морських мешканців, що потрапили в зону
її поширення.
Очищення води від нафтового забруднення здійснюють за допомогою спеціальних суден-
сміттєвловлювачів, що збирають сміття і плаваючу нафту з поверхні. Проте такі заходи повинні бути більш
інтенсивними і своєчасними.
 81

Тема 11. Лекція 1. Північний Льодовитий океан

Північний Льодовитий океан
Загальні відомості про Північний Льодовитий океан
Площа океану – 14,8 млн км2.
Середня глибина – 1 220 м.
Максимальна глибина – 5 527 м.
Північний Льодовитий океан мав багато назв. У давні часи росіяни називали його Студеним
морем, англійці – Північним, португальці – Льодяним. У 1845 р. Лондонське географічне товариство
затвердило сучасну назву. Слово Льодовитий означає багатий льодами.
Північний Льодовитий океан найменший з океанів. Він займає тільки 4 % від площі Світового
океану. Океан майже зусібіч оточений суходолом Євразії і Північної Америки. Головною особливістю
географічного положення є його розташування у центрі Арктики. Це полярна область Землі, яка займає
увесь простір довкруж Північного полюса (включаючи води океанів, острови і узбережжя материків).
Умовну межу Арктики проводять по Північному полярному колу. Це визначає надзвичайну суворість
клімату океану.

Більшість морів Льодовитого океану – окраїнні (Гренландське, Норвезьке, Баренцове, Карське) і

тільки одне – внутрішнє (Біле). Найбільша Гудзонова затока глибоко вдається у Північноамериканський
материк. За чисельністю островів Північний Льодовитий посідає друге місце після Тихого океану. Вони
мають материкове (Гренландія) і вулканічне (Ісландія) походження. Північний Льодовитий океан має
широке сполучення з Атлантичним океаном, а з Тихим з’єднаний вузькою Беринговою протокою.
Дослідження океану
Першовідкривачами узбережжя Північного Льодовитого океану вважають росіян-новгородців, які
дісталися до нього наприкінці ХІ ст. Їхні нащадки – помори, які вели промисел риби і полювали на морських
звірів, добре знали умови плавання в полярних водах.
Наприкінці ХVІ ст. завдячуючи плаванням голландця Віллема Баренца була складена карта частини
океану. Згодом для освоєння північних морських шляхів Росія, Швеція, Норвегія почали споряджати
численні експедиції. У 1733–1743 рр. учасники російської Великої Північної експедиції дослідили
Льодовитий океан і нанесли на карту його узбережжя вздовж Євразії. Ця експедиція була найбільшою у ті
часи за кількістю учасників, тривалістю та охопленням досліджуваної території. Пам’ять про дослідників
збереглася в багатьох географічних назвах: Берингове море, море Лаптєвих, затока Шеліхова, мис Челюскін.
Так мандрівники вписували свої імена в географічний літопис Землі.

У 1878–1880 рр. шведська експедиція під керівництвом Нільса Норденшельда вперше здійснила
наскрізне плавання Північним морським шляхом. Дрейфуючи на судні «Фрам», норвезький дослідник
Фритьоф Нансен зібрав відомості про природу приполярних районів океану. А його земляк Руал Амундсен
уперше проплив Північним Льодовитим океаном уздовж північних берегів Північної Америки.
Нансен
Початком нового етапу у вивченні океану стали дослідження в ХХ ст. Видатним дослідником
Арктики був Отто Шмідт – учений, який здобув освіту в Київському університеті.

Отто Шмідт
У 1932 р. він очолив експедицію на криголамі «Сибіряков», учасники якої виміряли глибини й
товщу криги в океані, вели спостереження за погодою. У 1937 р. на крижині була організована наукова
дрейфуюча станція «Північний полюс» (слово дрейф у перекладі з голландської означає плавати, гнати, а
дрейфувати – переміщуватися за вітром або течією без допомоги двигуна). Полярники під керівництвом
Івана Папаніна, дрейфуючі на ній від Північного полюса до Гренландського моря, провели ряд
 82

спостережень. Нині на крижинах влаштована мережа метеорологічних станцій. У 1977 р. атомний криголам
«Арктика» від Мурманська, долаючи потужну кригу досягнув Північного полюса. Увесь шлях туди і назад
протяжністю 7 100 км зайняв 13 діб.
У наш час вивчення природи океану продовжується за допомогою літаків, що здатні сідати на
крижини, та штучних супутників Землі.
Особливості рельєфу дна
До Другої світової війни про будову дна Північного Льодовитого океану було відомо дуже мало. З
тих пір накопичилася обширна інформація завдяки експедиціям на криголамах, що заходили далеко в пакові
льоди, на підводних човнах, що працювали під товщею морських льодів, і на крижинах, що дрейфують. У
структурному відношенні в Північному Льодовитому океані можна виділити глибоку центральну
улоговину, оточену околичними морями: Норвезьким, Гренландським, Лінкольна, Чукотським, Східно-
Сибірським, Лаптевих, Карським, Баренцевим і Білим. Море Бофорта - це частина ложа океану.

Море Бофорта
За розмірами Північний Льодовитий океан найменший в світі: його площа складає лише 14,75 млн.
км2. Майже половина цієї площі доводиться на шельф, який в Північному Льодовитому океані досягає
максимальної ширини і місцями в російській Арктиці тягнеться на 1300 км. від берега. Шельф у північних
берегів Європейської Росії відрізняється виключно великою глибиною і сильною ізрезанністю, ймовірно, в
результаті діяльності льодовиків.
Центральну частину океану займає глибоководна улоговина овальної форми (приблизно 1130 км. по
короткій осі і 2250 км. по довгій). Її розділяє на дві частини крупна підводна гірська споруда - хребет
Ломоносова, відкритий радянською полярною експедицією в 1948. Цей хребет тягнеться від пролива
Элсмир у берегів Канади до Новосибірських островів. Між хребтом Ломоносова і Евразіатським шельфом
знаходиться абіссальна улоговина завглибшки 4000-4600 м (що відповідає середній глибині Світового
океану). По іншу сторону хребта розташована інша улоговина глибиною понад 3400 м. Найбільша глибина
Північного Льодовитого океану (5527 м) зафіксована в Гренландському морі. Північний Льодовитий океан
з'єднується з Тихою вузькою Берінговою протокою, що відокремлює Аляску від північно-східного краю
Азії. Межа з Атлантичним океаном проходить через Норвезьке море, розташоване між Європою і
Гренландією.
Клімат та течії океану
Завдячуючи своєму географічному положенню, Північний Льодовитий найхолодніший з усіх
океанів. В районі Північного полюса півроку триває полярна ніч, тому поверхня отримує мало сонячного
тепла. Понад 80 % сонячної радіації, що надходить тільки влітку, снігом і льодом відбиваються назад в
атмосферу. Тому арктичні широти дуже суворі. Тріскучий мороз, пронизливий вітер, сильні хуртовини –
таку погоду формують холодні і сухі арктичні повітряні маси. Вони панують над усім океаном, а
проникаючи далі на прилеглі материки, викликають різке зниження температури повітря. Середня
температура повітря взимку знижується до –40 0С, а влітку становить близько 0 0С. Опадів випадає дуже
мало – від 100 до 200 мм за рік. Влітку утворюються тумани, які тримаються до 5 діб.
Над охолодженою Арктикою встановлюється область високого тиску: там панує антициклон. Проте
час від часу з Атлантики проникають циклони, які приносять хмарність, опади і сильні вітри.
Арктичні повітряні маси хоча й холодні, проте вони значно тепліші, ніж антарктичні. Це зумовлено
отеплювальним впливом течій з Атлантики. Тому взимку, як це не дивно, Північний Льодовитий океан не
охолоджує, а обігріває суходіл Північної півкулі.
Внаслідок суворого клімату водні маси Північного Льодовитого океану цілорічно мають дуже
низьку температуру (–1,5 0С). Невелику солоність (32 ‰) обумовлює значний стік прісних річкових вод з
прилеглих материків.
Усе це є причиною утворення криги, якою цілорічно скутий океан. У центрі глиби льоду спаяні й
утворюють суцільний крижаний покрив потужністю до 5 м, який не встигає розтанути за коротке холодне
літо. Внаслідок вітрів і течій крига постійно дрейфує із сходу на захід. Влітку вздовж узбереж материків
утворюється смуга вільної від криги води. Крім того, в океані постійно є айсберги, які утворюються з
покривних льодовиків, що сповзають з численних арктичних островів.
Течії в цьому океані найменше вивчені. У інших океанах, де розвинене судноплавство, швидкість і
напрям течій можуть бути визначені по величині відхилення корабля від курсу. У Арктиці небагато даних
про течії було отримано шляхом спостережень за рухом судів, що вмерзнули в лід. У 1893 Фрітьоф Нансен
на своєму невеликому кораблі «Фрам» увійшов до пакових льодів на північ від побережжя Сибіру,
сподіваючись досягти Північного полюса разом з льодами, що дрейфують. Проте виявилось, що траєкторія
цих льодів пройшла в 480 км. від полюса, і тоді Нансен покинув «Фрам» і попрямував до полюса пішки. Він
дійшов до 86°14' с.ш. і повернув назад. Корабель же, скутий льодами, дрейфував три роки і майже досяг
Шпіцбергена.
Спостереження за дрейфом «Фрама» і інших судів, а також новітні дослідження на станціях, що
дрейфують, дозволяють представити загальну картину циркуляції вод в Північному Льодовитому океані.
 83

Найбільша кількість вод поступає з південного заходу разом з Норвезькою течією, що омиває береги
Норвегії. Частина цих вод у Шпіцбергена, повертає на захід і далі рухається на південь уздовж берегів
Гренландії (Східно-гренландська течія). Інша частина Норвезької течії повертає від Шпіцбергена на схід,
рухається уздовж берегів Росії і досягає Берингової протоки. Тут ці води з'єднуються з водами, що
поступають з Тихого океану через Берінгов пролив, і з водами, рухомими в західному напрямі уздовж
північних берегів Канади і Аляски. Потім весь цей потік прямує на північ, перетинаючи полярну область, і
приєднується до Східно-гренландської течії.
Льодовий режим
Узимку кригою вкриваються дві третини поверхні океану, влітку — лише половина.
Кригоутворення починається наприкінці вересня, але найбільшої потужності крига досягає у квітні.
Найпоширенішою є пакова крига. її поля завтовшки 3—4 м, а при торосах до 20—25 м займають
усю поверхню аж до полю¬са. Уздовж континентів простягається береговий припай шири¬ною до кількох
сот кілометрів. Між береговим припаєм і паком переважає однорічна дрейфова крига. Влітку вона значно
руй¬нується, утворюючи широкі ополонки. Система таких ополонок від Шпіцбергену до острова Врангеля
відома з давніх-давен. їх утворення спричинюється дією південних вітрів, які відганяють кригу від припаю.
Влітку тут активно поглинається сонячне проміння, тане крига, розвивається планктон, збільшується
кількість риби й тюленів.
Крига в океані постійно дрейфує від берегів Аляски й Чукотки через Північний полюс до Гренландії
зі швидкістю 2— 4 км на добу. Російські й американські полярні станції дрейфують до проток між
Гренландією і Шпіцбергеном або потрапляють у кругообіг і часом повертаються в початкову точку дрейфу.
Повний такий кругообіг триває приблизно п'ять років.
Крім морської криги, в океані трапляються айсберги і так звані льодові острови. Основна маса
айсбергів утворюється з льодовиків Гренландії та острова Елсмір. Льодові острови — це великі масиви
криги, що здіймаються над морською поверхнею на висоту близько 10 м. Деякі з них досягають 35 км
довжини, 20 км ширини і 50 м товщини.
 84

Тема 11. Лекція 2. Північний Льодовитий океан та його характеристика

Північний Льодовитий океан
Органічний світ Північного Льодовитого океану
У тих частинах океану, які круглий рік покриті льодом, тваринний і рослинний світ дуже мізерний,
оскільки лід слабо пропускає світло, перешкоджаючи зростанню рослин. У відкритіших частинах океану
удосталь зустрічаються тюлені, білі ведмеді, кити і багато видів риб.
Прибережні води, вільні в літні місяці від кірки льоду, представляють невичерпний запас пищи
незліченною безліччю своїх безхребетних і риб і привертають різних ссавців і птахів, які більшою чи
меншою мірою пристосувалися до водного способу життя. Найбільш типові для арктичних морів з ссавців
моржі і тюлені. Моржів два види, з яких один належить тій частині Льодовитого океану, яка пов'язана з
Атлантичним, інший, що відрізняється удвічі довшими бивнями, має більш обмежену область
розповсюдження і водиться в північній частині Тихого океану, в Берінговій протоці і в Льодовитому океані
на захід від північноамериканського архіпелагу.
Тюлені мандрують набагато далі на південь уздовж берегів Тихого і Атлантичного океану.
Європейський тюлень живе в арктичних країнах. З китоподібних - нарвав, який більш ніде не зустрічається,
білуха, або білий дельфін, і гренландський кит.
Акваторіальні зони та області
Північний Льодовитий океан розташований у межах двох поясів: арктичного й помірного. У
формуванні всього природного комплексу арктичного поясу провідна роль належить клімату. За критерій
для проведення межі в приатлантичному секторі океану прийнято середнє положення межі плавучої криги і
нульової ізотерми води в березні, тобто в період найбільшого поширення криги. Ця межа приблизно
збігається з положенням полярного гідрологічного фронту. Арктичний пояс поділяється на дві зони:
полярно-арктичну (центральну) і південно-арктичну (окраїнну).
Полярно-арктична зона охоплює глибоководну частину океану, її межі приблизно відповідають
зовнішньому краєві конти¬нентального шельфу, а між Гренландією та Шпіцбергеном — порогові Нансена.
Поверхня океану цілорічно вкрита кригою, а це зумовлює недостатню освітленість води та її охолодження
від криги. Взимку тут формується арктичне повітря, яке епізодично проникає далеко на південь,
викликаючи значне похолодання на просторах суходолу.
Довга полярна ніч, слабке просвічування глибин улітку, стійка стратифікація води не сприяють
розвиткові фауни і флори. Своєрідно пристосувалися до життя на кризі деякі діатомові водорості, які
надають кризі того чи іншого забарвлення. Господарське значення поясу незначне. Декілька видів риб,
скажімо, сайра, мойва, якими живляться ластоногі та птахи, не мають промислового значення. Тваринний
світ багатший на периферії зони, де водяться тюлені, моржі, білі ведмеді.
Клімат зони впливає на загальну циркуляцію океанічних вод. Тут формуються придонні та глибинні
води, що поширюються далеко на південь і виповнюють западини Північної Атлантики.
Південно-арктична зона охоплює смугу поширення сезонної криги. Для неї характерним є
перенесення теплих вод на північ, а холодних — на південь, передача тепла в атмосферу і форму¬вання
циклонів (Норвезьке море), зародження айсбергів і винесення їх в Атлантику, опріснення і стратифікація
поверхневих вод. Улітку води зони звільняються від криги, добре просві¬чуються сонцем, у них бурхливо
розвивається планктон. Сюди на відгодівлю заходять скумбрія і навіть синій тунець.
Південно-арктична зона має найбільше господарське значен¬ня порівняно з іншими зонами
Світового океану. Це основний пояс риболовецького і звіробійного промислу. Головними промисловими
рибами є тріска, оселедці, мойва, камбала; виловлюють їх переважно в Баренцовому та Гренландському
морях. На узбережжі Гренландії, Канади, Аляски місцеве населення полює на моржів і тюленів. Південна
межа цієї зони в приатлантичній частині океану дуже викривлена через дію океанічних течій. В зоні
вирізняють 12 областей, що в основному збігаються з межами морів.
Помірна зона охоплює акваторію Норвезького моря і південно-східну частину Гренландського
моря. Через Норвезьке море проходить потужна однойменна течія, тому в морі переважають теплі (від +5 до
+12 °С), високомінералізовані (35—36 %о) атлантичні водні маси. Моря в межах зони не замерзають.
Проблеми охорони природи океану
Холодні води Північного Льодовитого океану мало придатні для організмів, тому його біологічні
ресурси невеликі. В приатлантичних районах добувають водорості і ловлять рибу. На узбережжях
Гренландії та Канади місцеве населення полює на моржів і тюленів.
Пошуки мінеральних ресурсів в океані утруднені через суворі природні умови. Проте на шельфі
біля берегів Європи і Канади вже розвідані родовища нафти і природного газу, на архіпелазі Шпіцберген –
кам’яного вугілля.
Мореплавство в океані значно утруднює складна льодова обстановка. Північним морським шляхом
Головною суднохідною магістраллю Арктики є, яким за криголами слідують каравани суден.
Для вод Північного Льодовитого океану забруднення нафтою і нафтопродуктами є особливо
небезпечним. Якщо в теплих водах інших океанів нафтові плями порівняно швидко зникають у результаті
природних процесів розкладання, то в холодних полярних водах вони розкладаються дуже повільно і
зберігаються близько 50 років.
 85

Тема 12. Лекція 1. Земля. Природні ресурси материків і океанів, їх класифікація.

Використання природних ресурсів, наслідки природокористування.
Земля. Природні ресурси материків і океанів, їх класифікація. Використання природних ресурсів,
наслідки природокористування.
Природні ресурси материків і океанів, їх класифікація. Використання природних ресурсів, наслідки
природокористування
Природні ресурси материків і океанів
Багатства Землі - це будь-які цінні тіла природи, які людина використовує або може використати як
сировину, джерело енергії, безпосередньо для споживання, відпочинку та задоволення інших потреб. Земні
багатства ще називають природними ресурсами. Ресурси поділяють за походженням, указуючи, до якої
земної оболонки вони належать, за місцем розташування, за призначенням, за вичерпністю, за можливістю
заміни одних ресурсів іншими.
На кожному материку і в кожному з океанів є різноманітні природні ресурси. (Пригадайте їхні
назви.) Проте розміщені вони на Землі нерівномірно. Це пояснюється переважно відмінностями в
геологічних процесах і кліматичних умовах, що характерні для материків і океанів.
Серед природних ресурсів особлива роль належить паливно-енергетичним . Майже до початку XIX
ст. основним енергетичним ресурсом була деревина. З часом її замінило вугілля, а на зміну вугіллю
прийшли нафта і газ. Цими важливими ресурсами володіють не всі країни. Тому у світі існує певна їх
нестача, що часто призводить до енергетичних криз. Найбільший видобуток нафти та природного газу
зосереджений в Азії, зокрема в Росії та в країнах Перської зато¬ки, а вугілля - в Європі, Азії та Австралії.
Мінеральні ресурси, в тому числі й енергетичні, це насамперед база для промислового виробництва.
Тому вони мають велике' значення для кожної країни. Різноманітні рудні корисні копалини видобувають у
Китаї, Бразилії, Росії, Австралії та в інших країнах. Великі запаси руд містяться на дні Світового океану.
Земельні ресурси є основою всієї живої природи і базою для, сільського господарства та
виробництва продовольства. Однак лише 1/3 земель на нашій планеті -це сільськогосподарські угіддя.
Розорано 15 % площі поверхні суходолу. Проте є території, де рілля становить 60 % і більше. До них
передусім належить Європа (зокрема, й територія України) та Північна Америка.
Лісові ресурси охоплюють близько 4 млрд га земель. Чітко простежується два майже рівні за
площею лісові пояси Землі -помірних та екваторіальних широт. За лісовими площами лідерами є Америка й
Азія, а серед країн - Росія, Бразилія, Канада, США, Індонезія та ін.
Водні ресурси зосереджені переважно в океанах, які відрізняються значною солоністю. Запаси
прісних вод становлять лише 0,6 % від загального об'єму води. Тому відчувається нестача таких важливих
для людини ресурсів, як водні. Води нині недостатньо там, де її немає в природі, де її інтенсивно
використовують або де вона стала непридатною для використання внаслідок забруднення.
Факти сьогодення
Нестача прісної води. Близько 60 % площі суходолу припадає на зони, де немає достатньої
кількості прісної води. Четверта частина людства відчуває її нестачу, а ще понад 600 млн жителів планети
страждають від нестачі та поганої якості питної води, що спричинює різні захворювання в людей.
Природокористування та його наслідки. Сукупність усіх форм використання природних ресурсів
називають природокористуванням. Природокористування - це добування і переробка ресурсів, їхнє
відтворення і збереження. Залежно від наслідків використання ресурсів природокористування поділяють на
раціональне і нераціональне. Раціональне природокористування передбачає економне використання
ресурсів, турботу про їхнє відтворення з урахуванням перспектив розвитку господарства та збереження
здоров'я людей. Нераціональне природокористування не забезпечує відтворення та збереження ресурсів і
часто характеризується як хижацьке.
Існує багато прикладів, коли в різних куточках планети люди нещадно експлуатують природні
ресурси без урахування їхніх запасів, особливостей і термінів відновлення. Таке необдумане
господарювання призводить до негативних наслідків. Так, багато мінерально-сировинних ресурсів
опиняються у відвалах, цінні породи дерев замінюються на інші, менш цінні, вода забруднюється значною
кількістю хімічних речовин, а ґрунти втрачають свою родючість, потерпаючи від вітрової та водної ерозії.
Нераціональне природокористування призвело до знищення куточків незайманої природи, диких
тварин та рослин. Тільки за останні три століття на Землі зникло 120 видів тварин. Учені прогнозують, що в
найближчі 30 років така доля чекає на ще понад 100 видів.
Існує думка, що нестачу природних ресурсів можна поповнити завдяки Світовому океану -
своєрідної комори біологічних та мінерально-сировинних ресурсів. Його величезні розміри створили
спотворене уявлення про безмежність багатств. Однак сучасні масштаби вилову риби вже перевищили
темпи її відтворення. Повністю зникли деякі безцінні види мешканців океану. Тому щоб відновлювати і
збагачувати ресурси океану, люди навчилися вирощувати деякі організми в їхньому природному середовищі
життя.
Порушення рівноваги в природі
Природний баланс порушує людина. Багато процесів у географічній оболонці мають характер
колообігів, коли між природними компонентами триває постійний обмін речовиною та енергією. У
 86

природних колообігах не буває відходів, адже всі компоненти природи,взаємодіючи між собою,
використовуються знову й знову. У результаті між ними встановлюється певна рівновага. Однак людина
своєю діяльністю, втручаючись у природні колообіги, порушує цю рівновагу. При цьому не лише
руйнуються природні комплекси, а й різко погіршується стан довкілля й, відповідно, якість життя людини.
При цьому немає особливого значення, який саме компонент зазнав видозмін. Рано чи пізно по ланцюжку
природних зв'язків відлуння необачного вторгнення дійде й до самої людини.
Серед основних загроз, пов'язаних із порушенням природної рівноваги, є знищення лісів планети і,
як наслідок, спустелення земель, забруднення повітря і водойм, утрата родючості ґрунтів.
Відомо, що площа листяних лісів, які існували в Європі в давнину, значно скоротилася. Це пов'язано
з поширенням землеробства й стрімким збільшенням кількості міст. І нині тиск людини на ліси в усьому
світі не зменшився. Адже ліси є важливою частиною господарства багатьох країн, що виробляють з
деревини будівельні матеріали, меблі, папір та ін. Однак втручання людини в природні комплекси лісів
загрожує їм загибеллю. Серйозні проблеми виникають і тоді, коли на місці вирубаних лісів насаджують інші
породи дерев. Це порушує середовище життя тварин, різко змінює весь природний комплекс.
Поблизу екватора в Африці, Південній Америці, Євразії розкинулися вологі екваторіальні ліси.
Незважаючи на всю їхню значущість, ці ліси зникають із загрозливою швидкістю. Як наслідок в атмосфері
накопичується вуглекислий газ, через що значно підвищується температура повітря на Землі.
Факти сьогодення
Важливий ресурс планети. Вологі екваторіальні ліси відіграють важливу роль у регулюванні
клімату планети: вони є головною ланкою в колообігах кисню, вуглецю й води. Ці ліси - цінне джерело
продуктів харчування: 1650 видів рослин, що є в цих лісах, поживні! Щоразу, коли ми п'ємо какао, каву або
напої з горіхом кола, їмо шоколад, банани та інші тропічні плоди або користуємося каучуком, ми
торкаємося дарів сельви та гілей. Екваторіальний ліс дає медицині багато ліків. Навіть отруту кураре, яку
добувають із кори дерев сельви, використовують у медицині для знеболювання під час операцій. Однак на
Землі вже знищено понад 50 % цих важливих лісів. Причина масового нищення лісів криється в постійному
попиті на деревину.
На нашій планеті неухильно збільшується площа пустель. За останні 50 років вона зросла на 9 млн
км2, що дорівнює половині території Південної Америки. І нині пустелі охоплюють понад 40 % загальної
площі суходолу.
Наступ пустелі на савану особливо відчувається в зоні Сахеля, розташованій на межі пустелі Сахари
і саван. Значні посухи, що охопили Африку в 70 80-х роках XX ст., є відлунням безгосподарського
використання угідь у саванах і рідколіссях. Боротися зі спустеленням дуже важко.
Значення раціонального природокористування. Визначальною умовою вирішення проблем, що
виникають у разі порушення рівноваги в природі, є раціональне природокористування. Змінюючи природу,
ми водночас маємо зберегти її для сучасного й майбутнього поколінь. У ряді країн Європи, Азії й Америки
вже існують способи очищення, які дають змогу помітно зменшити викиди забруднювальних речовин.
Широко застосовують так зване оборотне водопостачання, коли стоки підприємств очищують і повертають
у виробництво, при цьому вони не потрапляють у річки, озера, підземні води. Існують також підприємства,
де як сировину використовують відходи іншого підприємства. Адже безвідходне виробництво не
«втручається» безпосередньо в природу й зберігає її рівновагу.
Особливе значення має поступова заміна екологічно небезпечних видів палива на більш «чисті», так
звані нетрадиційні джерела енергії, зокрема сонячної, вітрової, енергії припливів, внутрішньої енергії Землі
засобів захисту рослин дає змогу значно зменшити застосування отрутохімікатів.
Комплекси, які створили люди. На всіх материках промисловість, сільське господарство й
зростання міст перетворили природні зони або їхні окремі ділянки на комплекси нового типу. Комплекси,
які людина змінила або штучно створила на природній основі, називають антропогенними. Нині вони є
невід'ємною частиною земної поверхні.
Як вам відомо, найчастіше людина змінює склад рослинності, застосовує осушення чи додаткове
зрошення земель. Крім того, вона вирівнює схили чи закладає на них тераси, забудовує поверхню або,
навпаки, риє на ній кар'єри, шахти, а також заповнює водою заглиблення, змінює русла річок чи одягає їх у
бетонні береги. Все це не лише змінює зовні тип природного комплексу, а й порушує природні процеси.
За особливостями й ступенем змін природи сучасні антропогенні комплекси поділяють на слабо
змінені, змінені, перетворені (культурні) і штучні.
До слабозмінених комплексів належать ті, в яких природні зв'язки майже не порушені. Це території,
які охороняють (національні парки, заповідники та ін.), природні луки, ліси. (Пригадайте природоохоронні
території на кожному з материків.)
Змінені комплекси виникають внаслідок тривалого нераціонального використання природних
комплексів. Це вторинні збіднені ліси й чагарники, що з'явилися в районах підсічно-вогняного господарства,
напівпустелі - унаслідок перевипасання худоби в сухих саванах, покинуті гірничі шахти та кар'єри в місцях
видобутку корисних копалин, занедбані перезволожені ділянки місцевості. Відновити в них природні
процеси неможливо, тому їх називають антропогенним бедлендом (у перекладі з англійської мови означає
дурні землі, непридатні для обробітку).
 87

Культурні комплекси - це поля, сади, плантації культурних рослин, сіяні луки, лісосмуги, парки для
відпочинку, в яких природні зв'язки змінені цілеспрямовано і які постійно підтримує людина.
Штучні комплекси людина створює на природній основі. До них належать, наприклад, міста, села,
транспортні шляхи, наземні комунікації, греблі тощо. На кожному материку такі комплекси створюють
залежно від переважаючого типу господарської діяльності, її тривалості та залежно від природних
особливостей території.
Людина освоїла, експлуатує і змінила тією чи іншою мірою природні комплекси майже на 60 %
території нашої планети, а на 1/5 частині суходолу змінила їх докорінно. Помічено, що у формуванні
сучасних антропогенних комплексів існує такий ланцюжок: промисловоміські комплекси тиснуть на
сільські, а вони, у свою чергу, розширюються за рахунок лісів і природних луків.
Тема 12. Лекція 2. Земля. Екологічні проблеми материків і океанів. Комплексна проблема
забруднення навколишнього середовища.
Земля
Екологічні проблеми материків і
океанів. Комплексна проблема
забруднення навколишнього
середовища
Глобальні екологічні проблеми
Екологічні проблеми є глобальними. На сучасному етапі розвитку суспільства як ніколи гостро
перед людством постала величезна кількість проблем. Найактуальніші з них екологічні проблеми, що
існують на всіх континентах. Тому їх називають планетарними, або глобальними, проблемами. Вони
потребують негайного вирішення і спільних зусиль усіх держав і народів світу.
Освоюючи Землю, людство настільки підірвало її «здоров'я», що в природі з'явилися кризові явища.
Екологічна криза - це негативні зміни в географічній оболонці, які часто мають незворотний характер. Вони
є результатом нераціональної людської діяльності і за своїми масштабами перевершують катастрофічні
природні явища. Екологічна криза й саму людину поставила на межу виживання.
Наука стверджує
Екологічна криза загрожує здоров'ю людини. На тлі масового зникнення диких рослин і тварин
нині почастішали випадки появи й активного поширення хвороботворних вірусів, бактерій, грибів тощо.
Так, близько 100 років тому з'явився вірусний грип іспанка. Нині людству загрожують глобальні епідемії
пташиного грипу, СНІДу, який ще 30 років тому був не відомий. Це все, стверджують науковці, є наслідком
екологічної кризи.
Факти сьогодення
Забруднення природи материків і океанів. Воно розпочалося давно, щойно люди почали вести
осілий спосіб життя. Атмосферне повітря забруднюють шкідливі гази, які надходять від транспорту та
промислових підприємств. У результаті виникає парниковий ефект, що призводить до значного підвищення
середньорічної температури повітря на Землі.
Шкідництво підприємств. Відомо, що підприємства - забруднювачі повітря - намагаються
викидати відходи в темну пору доби. Однак саме вночі приземний шар повітря зазвичай холодніший, ніж
верхні шари, адже поверхня ґрунту охолоджується і охолоджує повітря. Тож вертикальний рух повітря
зупиняється і обмежується невеликим простором, а отже, шкідливі викиди підприємств накопичуються біля
поверхні Землі та стають набагато отруйніші, ніж у тому випадку, якби це робилося вдень.
Природні водойми, ґрунти забруднюють сільськогосподарські, промислові та побутові брудні стоки
і численні відходи - все те, що не може бути засвоєне природою і стати частиною її колообігів. Людина, на
відміну від природи, в процесі своєї діяльності лишає безліч різноманітних відходів. Відомо, що один
мешканець Землі викидає за рік у середньому одну тонну господарсько-побутових відходів. Ще більше їх
потрапляє в географічну оболонку в результаті промислового виробництва.
'
Факти сьогодення
'«Комора» шкідливих речовин. Щорічно в океан потрапляє майже 1 млн т нафти. Головним
джерелом нафтового забруднення є морськийтранспорт. За останні 40 років в океані зазнали аварії понад 20
нафтоналивних танкерів тоннажністю понад 300 тис. т. А як відомо, лише одна тонна нафти, розливаючись
по водній поверхні, створює плівку площею 12 км2.
Велика кількість шкідливих газів і забруднювальних речовин несе смертельну загрозу всьому
живому. Коли кількість населення, промислових підприємств та транспорту на Землі була незначною,
забруднювальні речовини і відходи не мали таких обсягів поширення в природі, як тепер. Нині ситуація
значно ускладнилася. Одним із найсерйозніших наслідків забруднення в наші дні є кислотні дощі. Вони ви-
никають, коли відходи після згорання палива потрапляють до природного колообігу і випадають потім на
земну поверхню з атмосферними опадами. Тоді гинуть ліси, стають мертвими водойми, пошкоджуються
навіть кам'яні будівлі, виникає загроза здоров'ю людей.
Способи вирішення екологічних проблем. Нині перед людством постав вибір: чи
«співпрацювати» з природою, враховуючи її закони, чи завдати їй шкоди, руйнуючи ті взаємозв'язки, що
 88

існують між природними компонентами. Майбутнє людства на планеті, як і самої планети, залежить від
того, що ми сьогодні оберемо.
До найважливіших заходів, що допоможуть подолати екологічні проблеми, належить захист
озонового шару від руйнування. Щоб захистити людство від згубної дії ультрафіолетового сонячного
випромінювання, необхідно зменшити викиди в атмосферу хімічних сполук, які руйнують озоновий шар,
передусім фреонів (сполук хлору, фтору та вуглеводнів).
Наслідки парникового ефекту, що призводить до глобального потепління клімату, можна зменшити,
припинивши знищення вологихекваторіальних лісів, які виконують роль своєрідних фільтрів, що
поглинають вуглекислий газ і виділяють кисень.
Зменшення наслідків кислотних дощів та інших забруднень повітря, води й ґрунту потребує
установки фільтрів на промислових підприємствах та транспорті, використання замкнутого господарського
циклу водокористування, застосування нехімічних добрив у сільському господарстві, впровадження
ефективних методів використання лісових та інших ресурсів, переробки відходів та ін.
Щоб уникнути руйнування родючого шару ґрунтів, потрібно дбати про екологічно чисте
землеробство. Так, органічні добрива краще затримують воду, перешкоджають висиханню та вивітрюванню
ґрунтів. Утім сприяють зменшенню ерозії ґрунтів навіть розміри ниви: чим менші ділянки за площею, тим
менше винос перегною з поля.
Наведені приклади практичних заходів, які сприятимуть вирішенню екологічних проблем і
призупиненню кризових явищ, не будуть достатніми і дієвими, якщо людство не змінить свого ставлення до
природи Землі, не навчиться поважати її закони і враховувати їх у своїй життєдіяльності.
Міжнародне співробітництвоу вирішенні екологічних проблем
'
'Загальні завдання у вирішенні міжнародних екологічних проблем.
Протягом останніх десятиріч у світі склалася досить розгалужена система міжнародного
співробітництва, спрямована на вирішення проблем взаємодії людини і природи. Основними складовими
системи є різні організації ООН, передусім Програма ООН з навколишнього середовища.
У світовій практиці співробітництва значне місце посідають міжурядові програми, міждержавні
багатосторонні та двосторонні програми (наприклад, з охорони від забруднення вод Рейну, Дунаю, Чорного
моря, забруднення атмосфери в Європі тощо). Існують і глобальні природоохоронні проекти, пов'язані,
наприклад, з вивченням стану озонового шару Землі, який останнім часом значно порушений,збереження
недоторканою природи Антарктиди, Емблема ЮНЕП вирішення проблем забруднення Світового океану,
глобальної зміни клімату тощо. Крім того, нині діє велика кількість різних міжнародних неурядових
організацій. Вони опікуються окремими аспектами глобальних проблемнавколишнього середовища.
Наприклад, Міжнародний союз охорони природи (МСОП) не лише бере участь у розробці наукових основ
охорони так званої дикої природи, а й проводить широкі практичні програми з метою її збереження. Так,
останнім часом з ініціативи МСОП було засновано багато нових природоохоронних територій. (Пригадайте
їхні головні типи.) МСОП також публікує Червоний список видів організмів, яким загрожує знищення.
У справі врятування нашої оселі - планети Земля беруть активну участь і громадські рухи та
організації. Яскравим представником їх є екологічна організація «Зелений світ» («Грінпіс»), осередки якої
створено і в Україні.
Серед інших міжнародних організацій варто згадати організацію «Друзі Землі», яка виступає
захисником тваринного світу та довкілля. А організація «Оксфам» бере участь у довгострокових програмах
з удосконалення землеробства, охорони здоров'я та поліпшення умов життя людей у бідних країнах,
здійснює гуманітарну допомогу під час стихійних лих, екологічних катастроф тощо. «Міжнародна
організація за виживання» проводить заходи щодо збереження корінних мешканців материків і місцевого
довкілля.
Роль географії у вирішенні екологічних проблем. Географічна наука має ключове значення для
вирішення проблем взаємодії людини і природи. Це зумовлено її комплексним підходом до вивчення приро-
ди материків і океанів. Тому саме географи беруть активну участь у національних і міжнародних проектах,
спрямованих на вивчення та збереження географічної оболонки.
Усвідомлення людиною складності екологічних проблем сприяло появі такого методу географічних
досліджень природних явищ, як моніторинг. Моніторинг (з латинської мови - «той, що нагадує, попереджає
») - постійне всебічне спостереження й оцінка стану природи, що відчуває антропогенний вплив. Кінцева
мета моніторингу — розробка заходів раціонального використання природних ресурсів, запобігання
забрудненню природного середовища, збереження природної рівноваги.
Моніторинг - основа для наукового географічного прогнозу, який дає змогу передбачати негативні
явища, що можуть розвиватися в природних комплексах. Значний обсяг інформації, яку при цьому
одержують, допомагає не лише реєструвати, а й прогнозувати (передбачати) певні зміни, що виникають у
природі в результаті господарської діяльності людини. Географічні прогнози бувають метеорологічними
(наприклад, прогнози погоди), гідрологічними (попередження про повені, схід снігових лавин),
геоморфологічними - виявлення районів утворення зсувів, обвалів тощо. Однак найефективнішими є
 89

комплексні прогнози, тобто ті, які передбачають майбутні зміни в природному комплексі материків і океанів
у цілому.
Теперішніх і майбутніх взаємовідносин людства з природою стосуються матеріали визначних
міжнародних форумів, що проводяться у світі. Серед них рішення ООН у Ріо-де-Жанейро (1992 р.) з
проблем охорони природи і сталого розвитку суспільства та програма ООН «Глобальна екологічна
перспектива». У цих документах сформульовані конкретні завдання вирішення нагальних екологічних
проблем людства.