ІІ РОЗДІЛ.

ВИРОБНИЧА ДІЯЛЬНІСЬ СБЗ

Власне, після ситного сніданку, студентам потрібно було йти працювати

та виконувати свої певні обов’язки. То чим займалися студенти у будівельних
загонах?

Загалом, студенти брали участь у ділянках народного будівництва,

споруджували сільські електростанції, працювали в різних галузях
промисловості. Як згадує доцент кафедри стародавнього світу та середніх віків
ХНУ ім. В.Н. Каразіна Д’ячков Сергій Володимирович, то у коло його
професійних обов’язків як командира загону було таке: «Ну оскільки я був
командир, то в коло моїх професійних обов'язків входило так би мовити
забезпечити загін роботою, еге ж? Це перш за все. Ну щоб загін працював,
виконував план. На мене покладалися обов'язки спілкування з керівниками
будівельно-монтажного управління, де ми працювали, забезпечення так би
мовити побутових умов. Робочих умов, дисципліни. Усе. Ну ... командир
відповідає за все, тому тут про коло обов'язків можна було б розповідати досить
довго. Але взагалі-то тут напевно зрозуміло.»

Власне, то хто міг стати командиром чи комісаром загону? Перш за все

командиром чи комісаром може бути той юнак чи дівчина , хто відповідав
певним вимогам: мав досвід роботи в СБЗ, мав хороші організаторські та
морально-політичні риси характеру, користувався авторитетом, являв собою
приклад усьому для інших студентів , користувався авторитетом і повагою
колективу, мав високе почуття відповідальності за колектив і за доручену
справу1. Крім цього, командир організовував роботу загону, ніс персональну
відповідальність перед комітетом комсомолу ВНЗ та ректоратом (дирекцією)
навчального закладу за виробничу, ідейно-виховну та суспільно-політичну
діяльність загону, контролював забезпечення дотримання правил безпеки, норм
трудового законодавства, фінансово-господарської дисципліни, виконання
відповідних рішень комітету комсомолу2.
1
О. Олійник, комісар університетського підготовчого штабу СБЗ//Харківський університет. 1971. № 47-48.
Вівторок 15 червня.
2
.Лияскин В. ССО: стройка, студенты, отряд / Г. Ермошин, В. Лияскин, В. Приступко. – М.: Изд-во Стройиздат,
1978. – С 31.
 Поруч з командиром була посада комісара. Комісар загону обирався на
загальних зборах загону за рекомендацією штабу трудових справ і
затверджувався комітетом комсомолу навчального закладу. Серед основних
його завдань було планування і безпосередньо керівництво суспільно-
політичною, культурно-масовою, спортивною та шефською роботою лінійного
загону, він відповідав за організацію внутрішнього розпорядку загону,
очолював роботу тимчасової комсомольської організації, яка створювалась на
період діяльності студзагону. Крім того, як вже зазначалося вище, комісар був
другою за владними повноваженнями особою після командира. У разі
відсутності командира він виконував обов’язки останнього.3

« В коло обов'язків комісара входило, по-перше організація робіт,

значить, скажімо так: підтримка морально бойового духу всього загону, випуск
бойових листків, визначення норм там вироблення і плюс контакти з місцевими
органами влади, контакти з місцевим населенням організація дозвілля, спільних
свят, спільних заходів, спільних виїздів, контакти з сусідніми загонами,
організація якихось вечорів КВН-ів, тобто це все входило в обов'язки
комісара.»,-розповідає колишній комісар студзагону економічного факультету у
1989 року Петровський Олександр Іванович.

Загалом, бійці виконували різні роботи в студентському будівельному

загоні. Наприклад командир загону «Спартак» Д’ячков Сергій Володимирович
розповідає про те, які об’єми робіт виконав його загін у 1980 році: «Ми
укладали, ми будували дорогу в Надимі, на околиці Надима. Об'їзна дорога.
Ось. Будували і бетонували укоси дорого, газокомпресорну станцію, в стороні
від Надима. Плюс ще шабаш. Ще підробляли. Підробляли насамперед на
навантаженні, вантажно-розвантажувальних дорогах на всіляких базах, яких
було багато в Надимі. Ось. Тому робота була важка, чоловіча і не дуже
кваліфікована, тому що це був перш за все бетон і бетонні плити, які ми
укладали.»

3
Лияскин В. ССО: стройка, студенты, отряд / Г. Ермошин, В. Лияскин, В. Приступко. – М.: Изд-во Стройиздат,
1978. – 137-143
 Харківський автодорожній інститут створив перший комсомольський
загін у складі 175 студентів. Він працював в Кустанайській області в якості
будівельників і водіїв. За три літніх місяці студенти побудували 3 корівника,
телятник, ток з твердим покриттям, котельню та виконали обсяг робіт на суму
близько 160 тисяч рублів. Студенти, які працювали водіями, відремонтували
100 автомобілів, перевезли більше 30 тис. тон різних будівельних вантажів і
зерна, виконали вантажоперевезень в обсязі близько 3 млн тон / км, дали
загальну вироблення близько 130 тис. руб4.

У будзагонів праці було вдосталь. Наприклад, загін «Аргонавт»

електротехнічного технікуму до 12 серпня 1972 року мав закінчити будівництво
бетонної дороги протяжністю 1700 метрів. Дорога з’єднала Надим з річковим
портом. А бійці загону «Дорожник» Харківського автодорожнього інституту
трудились на будівництві молодіжного гуртожитку на 536 місць. Їх денна
форма виробітку складала 120-130 процентів. На будівництві цього ж
гуртожитку трудились і загони «Аматор» і «Корд». Студенти Харкова
працюють на бетонуванні фундаментів, будували складські приміщення, житло,
школи, дитячі заклади, дороги. Окрім виробничої діяльності, студенти-
будівельники проводять значну громадську роботу. Часто вони виступали з
лекціями, під час яких вони розповідали про здобутки трудящих
індустріального міста, про зв’язки земляків з іншими народами, знайомили
присутніх з творами харківських письменників і митців, проводили бесіди з
місцевими жителями. Студентів також можна було побачити і на спортивних
майданчиках під час змагань з місцевою командою. І на комсомольських зборах
будівельних організацій, де вони працювали у місцевому клубі5.

Варто розповісти і про працю дівчат в студентському будівельному

загоні, адже вони також не стояли осторонь. Власне, у радянські часи існувало
особливе уявлення про те, якою повинна бути жінка: в першу чергу -

4
Астахова Е.В. Студенческие строительные отряды: вчера , сегодня, завтра: монография / [В. И. Астахова, Е. В.
Астахова, А. А. Гайков и др.] ; Департамент образования и науки Харьк. обл. гос. админинистрации, Совет
ректоров Харьк. вузов. центра, Нар. укр. акад. – Харьков : Изд-во НУА, 2013. – С -186.

5
В.Єлагін, комісар харківського студентського загону Надимської зони. Будуємо місто в Заполяр’ї // Вечірній
Харків. 1972. №196(1204). 22 серпня 1972 р. С-2.
робітницею, а далі - дружиною, матір'ю і корисним членом суспільства. Але в
суспільстві все ж таки переважала думка, що місце жінки «на кухні». Як
розповідає декан медичного факультету ХНУ ім. В.Н Каразіна, Савченко
Віктор Миколайович, то без дівчат в студентському загоні було неможливо:
«Як же без дівчат в будівельному загоні !? А хто ж буде готувати їжу !? Всі
кухарі і в основному і лікарі це були то дівчата.» Тому дівчата намагалися
довести, що можуть гідно працювати не тільки на кухні, а й на рівні з
чоловіками.

До перебування дівчат на будівельних об’єктах ставилися по-різному.

Згодом студентки поступово змінювали вид діяльності. Їм довіряли роботу
малярів і тинькувальників. Та навіть важку фізичну роботу вони виконували
бездоганно. Приміром, Л. Проценко, студентка ХАІ, в інтерв’ю кореспонденту
газети «Соціалістична Харківщина» зазначала: «Сьогодні на східній ділянці
тунелю копали траншею. Нарешті хлопці переконалися, що я можу працювати
нарівні з ними. Ох, як же я ненавиджу оте віджиле переконання, що дівчатам
місце на кухні. Ні й ні! Пустили мене на крутий укіс зі страхівкою. Ось де я
відчула себе людиною!6»

Тетяна Шатохіна, командир загону «Сінільга» (філологічний факультет

Харківського університету), розповідає, що 30 дівчат працювали в Нижнє-
Тавдинському районі Тюменської області: виконували основні роботи на
будівництві очисних споруд, здійснили штукатурні роботи на площі 80 тис.
кв. м., бетонували та ін. Освоєно 41 тис. крб. капіталовкладень7.

З певним здивуванням та захопленням розповідає про працю дівчат

командир загону «Штурм» Єфанов Іван Михайлович: «Коли, я поїхав у загін
«Комунар» в 1981 році, там звичайно вражень було побільше, тому що нас було
там 42 людини ... це був загін безоплатної праці, це була ініціатива , комітету
комсомолу Харківського університету, щоб створити, заробити гроші, і
створити пам'ятник, який сьогодні стоїть між університетом і Держпромом і ось
6
Липицкий В. С. Трудовой семестр и коммунистическое воспитание студентов. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975.
71 с.
7
Тетяна Шатохина. «А ну-ка девушки, а ну, красавицы!». Харківський університет.1971. № 67-68. Вівторок 26
жовтня.
туди, я поїхав командиром першим командиром, першого загону «Комунар», зі
мною комісаром був Милюха Єгор Володимирович , і ось там поїхала основна
частина це дівчата. Ну і коли нам доручили виконувати земельні роботи, я
думав, ми не впораємося, але дівчата з мехмату з такою ретельністю працювали
лопатами, так рили траншеї там, благо, що ґрунт піщаний, пісок. Ось, мене
здивувало, то що їхнє ставлення, ось до праці тобто, так самовіддано
працювали, що зараз це згадується і не зрівняєш з цією молоддю. Зараз б не
робили б так, нинішні студенти. А може і робили б, а може ... Бог його знає…»

Учасники й свідки подій відзначають високу продуктивність жіночих

загонів, зокрема таких як «Синильга-72», «Харків’янка», «Хіікбянка». Зокрема,
загін «Хіікбянка – 71», який входив до об’єднаного інтернаціонального загону
«Червона Армія», спеціалізувався на оздоблювальних роботах. Командир
загону В. Ковальова пригадувала, що, незважаючи на те, що її бійцям
доводилося іноді чекати близько трьох тижнів, допоки потрібно буде щось що
облицьовувати, вони показали, що не дарма приїхали на будівництво:
«Спорудили шість сараїв, опанували будівельні професії, які розкривалися
тепер повною мірою, а як з’явився фронт робіт протягом однієї доби
«розмалювали» трикімнатний будинок. Досвідченими тинькувальниками стали
студентки Г. Меша, І. Рибалко, Н. Нікітіна, які передавали свою майстерність
новачкам.8»

Працювали студенти багато, і це підтверджують офіційні дані. Так

дослідники руху СБЗ, зокрема Р. Ралко, стверджують, що обсяги виконаних
студентами робіт зростали щорічно. Усього за 1959–1989 роки вони склали 20
862, 35 млн крб. Протягом 30 років за участі студентських 185 загонів було
побудовано 332 230 об’єктів. Протягом 1979–1983 рр., лише тільки за одну
п’ятирічку СБЗ виконали обсяги робіт, що дорівнювали річній програмі
Міністерства будівництва СРСР9.

8
167. Бабенко І. Даєш Радгосп! Ленінська зміна. 1971. 28 лип.
9
Ралко Р. Діяльність студентського будівельного загону КДПІ ім. О. М. Горького (1944–1977 рр.). Науковий
часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 6. Історичні науки: зб. Київ,
2014. Вип. 11. С. 148–159.
 Газети також висвітлювали здобутки студентів у будівельних загонів, так
наприклад, «Комсомольська правда» писала, що в період з 1972 по 1977 рр,
порівнювала обсяги робіт студентів які протягнули лінії електропередач, що це
дорівнювало приблизно довжині екватора; побудували залізницю, що
охоплювала 1/2 території СРСР; відремонтували кожну п’яту школу; здали в
експлуатацію 77 699 промислових і сільськогосподарських об’єктів. Загалом це
сумарне «студентське місто дорівнювало Новосибірську10.

Хоча, самі учасники загону признаються, що не можуть точно сказати

точно який обсяг робіт вони виконали: «Я не можу зараз відповісти на це
питання, я можу сказати скільки ми заробляли на той період, а який обсяг я вже
не можу відповісти на це питання. У грошовому еквіваленті я відповів, а на це
питання не можу, ну вводили в експлуатацію скажімо так за сезон міг ввести
кілька корівників, кілька свинарників, скажімо так в Уренгої ми коли займалися
будівництвом дороги, то, ми місяць організації справлялися з цим дорожнім
трестом вводили дорогу в експлуатацію, в зв'язку з тим що поки не буде
виконані допоміжні роботи, дорога не не вводиться в експлуатацію, тому від
нас там теж дуже багато залежало насправді.»-,розповідає Петровський
Олександр Іванович, комісар загону економічного факультету.

Загалом, студентами щорічно виконувався величезний обсяг роботи.

Варто додати, що Штаб контролював виконання плану робіт, вносив у них
необхідні корективи, вимагав повного та своєчасного виконання завдань, що
ставилися перед загоном. Щоденно проводилися оперативні засідання штабу,
де підбивалися підсумки робочого дня, уточнювали завдання на день, члени
загону звітували про обсяги виконаної роботи. Щотижня проводилися
засідання штабу, де підводилися підсумки минулого тижня та планувалась
робота на наступний тиждень, визначалися найкращі бригадири, бійці,
приймалися рішення про вручення перехідних вимпелів та інших форм

10
Соціальні трансформації в Україні: пізній сталінізм і хрущовська доба: кол. монографія / відп. ред.
В. М. Даниленко ; ред.-упоряд. Н. О. Лаас. Київ: Ін-т історії України НАН України, 2015. 698 с
морального заохочення. Підсумки роботи загону підводилися штабом
наприкінці місяця11.

Окремо варто зазначити і про медичних працівників у загонах. При

кожному загоні обов’язково були медичні працівники, він направляється
керівництвом і комітетами комсомолу медичних вищих навчальних закладів
спільно з республіканським (крайовим, обласним) штабом студентських загонів
з числа клінічних ординаторів та студентів старших курсів і затверджується
комітетом комсомолу вузу, формує загін. Медичний працівник здійснює свою
діяльність в тісному контакті з місцевими органами охорони здоров'я12.

Медичне обслуговування розпочиналося ще з підготовчого періоду, коли

студенти, які планували стати членами СБЗ, проходили медогляди та робили
обов’язкові щеплення проти черевного тифу, малярії, правця13. Щеплення було
важливим, адже студенти їхали в різні райони, де кліматичні умови значно
відрізнялися від умов їх Батьківщини.

Для Західного Сибіру, наприклад, характерною була підвищена вологість

повітря, різкі перепади температури, траплялися випадки кліщового
енцефаліту, тому в цій місцевості в загонах переважали хвороби простудного
характеру (катари верхніх дихальних шляхів, ангіни, бронхіти – 63 % ). На
другому місці були хірургічні захворювання – 30 % (фурункули, карбункули
тощо), а також травматизм м’яких тканин (71 % від загальної кількості травм)14.

Студент-медик Савченко Віктор Миколайович так розповідає про свої

обов’язки у студентському будівельному загоні: «Це повністю все медичне
забезпечення. Починаючи від профілактики та закінчуючи вимірюванням
тиску, якщо надходили скарги . Ми абсолютно для всіх студентів, робили
медогляд. Якщо хто то хворів я тільки мав право виписувати лікарняні листи. І
11
Студенческий отряд: вопросы и ответы: методическое пособие по организации и деятельности студенческих
отрядов. / [cост.: Е.Ф. Артемьев, Г.С. Михайлов, В.А. Приступко и др]. – М.: Изд-во Молодая гвардия, 1987. –
318 с
12
Ралко Р. С. Студентський будівельний загін вищих навчальних закладів м. Києва (1962-1991 рр.).
13
Малиніна Т. В. Студентські будівельні загони Харківщини: виникнення, Генезис та занепад руху (друга
половина 1950-х рр. – 1991 р.). С-119.
14
Матковский С. В. Особенности медицинского обеспечения студенческих строительных отрядов,
выезжающих на работу в Западную Сибирь. Студенческие строительные отряды. Опыт, проблемы,
перспективы: докл. и материалы к науч.-практ. конф. / сост. Н. Б. Абаева. Алма-Ата: Изд-во Казахстан. штаба
Всесоюз. студен. строит. отряда, 1971. С. 96–102
ці листи до речі оплачувалися і постачання було, у нас постачання закуповував
університет в повному обсязі. Оскільки я був досить досвідченою людиною, то
я давав якісь додаткові моменти. І ось формував аптечки для кожного загону. Я
постійно зв'язок тримав з лікарями лінійних загонів, і якщо потрібна була
консультація, якісь маніпуляції, то завжди це здійснювали.»

Як зазначив Віктор Савченко, були такі випадки, коли він допомагав

місцевим жителям: « Більш того я можу сказати що, я не пам'ятаю це 1972 чи
1973 рік напевно, або четвертий рік, ми були в Надимі, а в Надимі на той період
вже була дуже хороша лікарня, міська лікарня і доводилося надавати навіть
допомогу. Я перебуваючи у відрядженні на 107 кілометрі, ну це невеликий
напевно кілометрів 15 - 17, ну називався 107 кілометр порт, де причалював
барж. Я був там у відрядженні і перебуваючи на березі річки, побачив пливе
тіло, людина-потопельник. Я повідомив про це в службу, служба його
виловила. І з огляду на ту обставину, що це був липень місяць, а в лікарні, в
надимських, крім головного лікаря нікого не було. Він мене попросив зробити
розтин. Так ось я навіть робив розтин цього потопельника, за всіма правилами,
як годиться. Всяке буває в житті.»

Лопатенко Генадій Семенович, ось так розповідав про свої обов’язки у

студентському загоні: «Тримати, якщо по першому загону - тримати свою
бензопилу в робочому стані, забезпечувати себе бензинчиком, пиляти дерева і
складати. Коли ми були на Чукотці, рубали готель з бруса, робили щитовий
гуртожиток, котельню робили з бетону, значить, мішали розчин і робили бітум.
Як таких обов'язків не було, все робили все. Треба заміс - зробили, штукатури
працюють, хтось місить, якщо втомився, то відпочиває. Була повна
взаємозамінність.»

Ось ми плавно перейшли до теми стосунків між студентами у

будівельному загоні.

Одним із пріоритетних завдань будівельного загону вважалося

формування у його «бійців» почуття творчого колективізму, товариськості та
згуртованості, взаємодопомоги і взаємопідтримки, командного духу. Але чи
було все так насправді? Як згадує, колишній учасник загону Д’ячков Сергій
Володимирович, то стосунки у будівельному загону були нормальні: «Характер
взаємовідносин у колективі був нормальний, тому що були хлопці, молоді
хлопці другого, третього, четвертого курсу, які добре знали один одного по
факультету, які разом грали в футбол, які разом їздили на розкопки і т.д. У нас з
цим проблем не було абсолютно ніяких. Єдине, що в складі нашого загону були
хлопці, які вже працювали до університету і їх життєвий досвід був звичайно
вище. І вони допомагали звичайно в якихось суто робочих питаннях,
безпосередньо на об'єктах. Ну і їх трошки більше слухалися, бо у нас були ... до
складу загону входили хлопці, яким було за тридцять або близько тридцяти і це
вважалися ооо які старигани, що ой-ой-ой…» Щодо конфліктних ситуацій,
Сергій Володимирович зазначає таке: «Усередині загону конфліктних ситуацій
я не можу сказати ... ну якісь напружені моменти десь колись щось було, але
так би мовити, що б це був конфлікт це не було. Такого не було.»

« Як таких конфліктів не було. Все було нормально. Завжди ми

знаходили спільну мову з керівництвом, а між собою претензій ніяких не було.
Хто починав халтурити, його відразу починали виховувати. Через 15 хвилин
виховання ніяких проблем вже не було, як бабуся пошептала.»-, розповідає
Лопатенко Генадій Семенович, який працював у загоні «Лісоруб» у 1968 році.
Також він доповнює, що саме їхній колектив був дуже дружній: «У колективі у
нас були чудові стосунки. Вранці піднялися і на роботу. Увечері прийдеш
утомлений, перекинешся двома словами, хтось анекдот розповість один, інші
посміялися і заснули до наступного ранку. У нас було все чудово, колектив був
дуже дружний.»

Власне, у більшості загонів, атмосфера в колективі була дружньою, і

якщо траплялися конфлікти, то вони зазвичай вирішувалися легко, та й не були
дуже серйозними. Командир, також допомагав у вирішенні будь-яких
конфліктних ситуацій, і вразі необхідності застосовував покарання або
проводив профілактичні бесіди.
 «Зараз важко вже згадати, якісь конфліктні ситуації. Але ось були такі,
коли в поїздках там, ну деякі, деякі бійці незважаючи на те, що була заборона
на провезення спиртного, деякі як би намагалися провезти і ось були такі у нас
моменти коли, це вже будучи в зональному загоні, коли ми бачили, що люди
хотіли, так би мовити, там це вживати. Але конфлікти ці вирішувалися, тобто з
людиною, проводилися бесіди з ними, і люди як би, розуміли, давали слово, що
вони цим займатися ніколи не будуть, у всякому разі, під час роботи в
студентському будівельному загоні, ну і дійсно це було так. Тобто їм робилося
попередження, ось останнє китайське і вони як би виконували. Таких
невирішених конфліктів, невирішених питань, ну тобто їх не було, так. От не
було щоб конфлікт цей виносився там до якогось рівня там, до обкому
комсомолу і так далі. Як правило, як правило ці конфлікти знімалися.»,-
розповідає командир загону «Штурм», і загону «Комунар»,Єфанов Іван
Михайлович.

Кузнеченко Володимир Михайлович, який був у будзагоні у Харківській

області, розповідає, про те, що особливих конфліктів в них так само не було,
але називає матеріальний чинник, який міг призвести до серйозних конфліктів:
«Міг бути (конфлікт) тільки в кінці першого місяця, коли наряди закрилися, і
коли командир оголосив скільки ми на там п'яте чи трете серпня заробили
грошей, тобто за перший місяць роботи. Ось він приходить, говорить: «на
сьогоднішній закритий другий місяць, ми заробили там стільки-то грошей». Ну,
всі ж швидко розділили на кількість порахували, і починається - «чому це так
мало заробили?» Але ми в принципі-то розуміли, що ми працюємо в
Харківській області. На ті часи ми отримали дуже великі гроші. У нас десь
заробіток був близько, мінус дні ударної праці, мінус податки, це був близько т
триста п'ятдесят рублів на місяць ... Це в колгоспі платили тоді не більше ста
двадцяти-ста тридцяти на ті часи…»

Учасники загону, доволі часто акцентували увагу, на тому, що по

закінченню роботи, вони отримували, на той час великі гроші, то постає логічне
запитання: як студенти їх витрачали?
 В. Горюшко, колишній студент ХПІ, згадував, що він отримав за роботу
на цілині два мішки борошна, «від чого мати й батько були у захваті, а на
отримані гроші – 150 карбованців придбав радіоприймач ІЕФ «Акорд» і з’їздив
в Ялту покупатися в морі15.»

Петровський Олександр Іванович, комісар загону економічного

факультету ось так розповідає, про те яким чином він розпоряджався
заробленими грошима: «Ну, питання дуже складне, стипендія на той момент,
коли ми були студентами, становила всього 55 рублів. Поїздки в лад загін
давали студенту можливість протягом року нормально себе почувати,
нормально харчуватися, нормально одягатися, нормально жити. При цьому
відсотків 70-80 наших студентів і бійців вже володіли сім'ями, деякі вже були
одруженими людьми. Чому? Тому що, я ще раз підкреслюю, перевага
віддавалася студентам, які вже відслужили в лавах радянської армії.»

Лопатенко Генадій Семенович, який працював у загоні «Лісоруб» у 1968

році, ось так згадує як витратив свої зароблені гроші: «Ну, я закінчив перший
курс, у мене помер батько, сестра вчилася в медінституті, брат вчився в
Запоріжжі, а мама отримувала 28 рублів пенсії. Треба було братові допомогти
трохи , трохи собі зробити добавочку до стипендії, хоча я вже студентам
говорив, що ми платили за гуртожиток 1,80 рублів, харчувався я на 1,50 рублів
в день. Пів борщу 14 копійок, котлета 14 копійок, чай 2 копійки і пачка
«Прими» 14 копійок, проїзд автобусом 5 копійок, трамвай 3 копійки, тролейбус
4 копійки. Нинішньому студенту зараз трошки по складніше. В основному ми
не шикували, були такі хлопці, яким не було грошей їздити в Крим
відпочивати. Ми їхали заробляли, підтримували себе, так би мовити, якщо не
вистачало вибачте мене, є трамвайно-тролейбусне депо, ходили ми канати
мили, допрацьовували далі. Я задавав питання, у нас були хлопці, хто був в
загоні, підняли руки, хто купив джинси за 175 рублів. Ніхто. я говорю: «Шкода.
Ось бачите коли дають батьки можна витратити, а коли своїм горбом зароблені

15
Шутенко Л. Н. «Надо было предвидеть, что бум на менеджеров спадёт». Вечерний Харьков. 2012. 12 мая. С.
4. URL: https://vecherniy. kharkov.ua/news/63422\
шкода викинути на джинси 175 - 180 рублів, ой як шкода.!» Те ж саме було і у
нас, намагалися розтягувати задоволення. От і все.»

Як згадує доцент кафедри стародавнього світу та середніх віків ХНУ ім.

В.Н. Каразіна Д’ячков Сергій Володимирович, то свої гроші він витратив на
підготовку до весілля: «Я забезпечив себе повністю до весілля. Так. Я купив
розкішний ФРГешний костюм, вам, напевно, важко собі уявити що це таке,
тому що у вас таких костюмів просто немає. Ось. У нас все китайське, а це був
справжній ФРГ(німецький костюм). Дорогущій-дорогущій, я його потім років
двадцять носив. Я купив собі фінський плащ, який теж носив дуже довго і я
собі розкішні туфлі купив і ще з'їздив на море відпочив, а половину грошей
віддав батькам.»

У 1962 році було прийнято перший Статут СБЗ, у якому відобразився

увесь досвід, який накопичили комсомольські організації під час роботи зі
студентами –учасниками третього трудового семестру. Принципи, що
проголошувались у ньому, були дуже важливими для подальшої роботи
загонів: добровільність – тільки особисте бажання студента могло стати
підставою для вступу до загону; єдиноначальність, тобто повне
підпорядкування командирові, та принцип комуни – усі зароблені кошти
ділилися порівну між усіма учасниками . Треба відмітити, що правила були
суворі, наприклад, заборонялося вживання спиртних напоїв та носіння вусів.
Так, наприклад Десенко Сергій Михайлович, розповідає, що було заборонено
носіння бороди, пояснювалось це тим, що це було не гігієнічно. Також Сергій
Михайлович, додає: «Але воно більше йшло як звичайна радянська уніфікація,
що б ніхто ніяк не виділявся.» А ті, хто все ж таки відпускав бороди, то на них
чекало покарання: «Їх оштрафували на один робочий день зняли ... поголитися
після цього», - розповідає колишній учасник загону Десенко Сергій
Михайлович.

Студенти також активно підтримували стосунки з місцевими жителями.

«Звичайно відбувалося спілкування, вони приходили до нас в табір,

розповідали щось. Тобто, ми ось в рамках культурно-виховної, такої роботи,
розповідали, тому що приїхали вже студенти, там же були студенти не тільки
першого курсу, були вже студенти і старших курсів, які могли вже розповісти
про свої спеціальності. І потім, про якісь проблемні питання. Розкрити
проблемні питання, політичних питань. Тобто були якісь дискусії, були спільні
з місцевим населенням, були спільні якісь вечора, тобто чаювання були,
особливо в такі, день будівельника.»,- розповідає Єфанов Іван Михайлович.

Місцеві жителі також допомагали студентським будівельним загонам

продуктами харчування, це був знак вдячності за самовіддану працю студентів
Як пише у своїх спогадах Б. Новіков: «Пройшли роки, забулась втома, якісь
незручності і т. п., але все життя пам’ятатиму відкритість душ місцевих
жителів: казахів, росіян, німців; приязнь щиру, любов непідробну до «наших
київських філософів». Свіжі карасі, мед відрами, молоко бідонами: «Їжте, ви ж
молоді, вам треба…16»

Але відомі факти, коли виникали конфліктні ситуації з місцевим

населенням. Такі конфлікти виникали як власне через самих студентів, які не
дотримувалися статуту, так і через місцевих жителів. Зокрема, А. М.
Гарькавець згадував, що під час виконання робіт у смт. Балаклія та у с. Мартова
Харківської області до їхніх дівчат виявляли увагу й не давали спокою «зеки»,
тому доводилося вирішувати питання «по чоловічому17.»

Невід'ємною частиною організації роботи і розвитку СБЗ були

соціалістичні змагання між лінійними студентськими будівельними загонами.
Це спроба зародити у студентів дух змагання, а також підвищити якість роботи
у загонах, створене у 1974 році Радою Міністрів РСФРР, ВЦСПС і ЦК ВЛКСМ.
І вже у 1975 році в змаганні перемогли загони Харківщини, показавши вдвічі, а
за деякими показниками і в декілька разів більшу результативність, зокрема з
таких показників, як кількість студентів, виробіток на одного студента,
виконання виробничої програми тощо. Приміром, будівельно-монтажних робіт
16
Трудовий семестр. Як українські студенти на канікулах розбудовували інфраструктуру СРСР. Кореспондент.
2012. 16 берез.
17
Малиніна Т. В. Студентські будівельні загони ХІІКБ – Спадщина Університету. Спадщина університету:
Історія. Освіта. Наука. Культура. Особистість: матеріали ІІ наук.-практ. конф. (15–16 груд. 2016, м. Харків) /
керівник вид. проекту В. М. Бабаєв ; Харків. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О. М. Бекетова. Харків, 2017. С. 145–
150.
загонами Київщини проведено на 7,41тис.крб, а загонами Харківщини – на
13,90 тис. крб18.Загалом Харківський обласний СБЗ тільки з 1975 по 1980 рр.
чотири рази визнавався кращим студентським будівельним загоном України19.

Єфанов Іван Михайлович, який був командиром загону «Штурм» у 1979

році, розповідає так про соціалістичні змагання: « Було багато пунктів в цьому
соціалістичному змаганні. Починаючи від виконання обсягів роботи, ось,
закінчуючи якимись, порушеннями якщо є. Були перевірки з боку зонального
загону, штабу, тобто це, починаючи від внутрішнього розпорядку,
внутрішнього розпорядку життя загону, до санітарного стану там в самому
таборі, навколо табору. Забезпечити умови для безпечного (перебування) ось,
ну багато було, багато було пунктів, за якими організовувалося соціалістичне
змагання.»

Організація соціалістичного змагання, мало декілька напрямків:

прийняття особистих комплексних планів, соціалістичне змагання між бійцями
на завоювання звання «Кращий за професією» муляр, штукатур, маляр, тесляр,
бетоняр та ін . Далі проводилося змагання між бригадами лінійних СБЗ.
Підсумки підбивалися лінійними штабами щодня і відбивалися на дошці
показників діяльності загону, оголошувалися на ранковій лінійці командирами.
Переможцям надавалося право підняття прапор загону.

Зональний штаб проводив змагання на звання «Кращий лінійний загін»,

підсумки якого підводилися 2 рази за період трудового семестру. «Штурм
1976» було названо одним з кращих загонів Харківського університету. За
підсумками соціалістичного змагання загонів Надимскої зони СБЗ «Штурм»
посів перше місце і нагороджений дипломом І ступеня Надимского МК
ВЛКСМ. 34 бійці, студенти-радіофізики, на чолі з командиром Олегом
Бондаревим та комісаром Вячеславом Чуєвим трудилися в м. Надим20.

«Штурм 1976» було названо одним з кращих загонів Харківського

університету. За підсумками соціалістичного змагання загонів Надимскої зони

18
Спр. 61. Справки, информации, направленные в Республиканский штаб ССО, 1974 г., 51 арк
19
Студенты – народ жизнерадостный. Мы – строители. 1964. 28 июля. С-47
20
О.Бондарев//Харківський університет.1976. №65-66. Вівторок 26 жовтня.
СБЗ «Штурм» посів перше місце і нагороджений дипломом І ступеня
Надимского МК ВЛКСМ. 34 бійці, студенти-радіофізики, на чолі з командиром
Олегом Бондаревим та комісаром Вячеславом Чуєвим трудилися в м. Надим21.

Петровський Олександр Іванович, доцент кафедри економічного

факультету, Харківського економіко-правового університету розповідає, що
його факультет брав участь у соціалістичному змаганні: «Були змагання між
бригадами, загін був розбитий на бригади, кожен загін змагався між собою.
Скажімо так, загін економ факультету змушений був змагатися, хоча, слово
змушений тут трохи недоречно, з загонами, які були з інших факультетів, тому
що загонів було багато. Потім підбивалися підсумки, тобто все це звичайно
було присутнє.» Додає, також що, за високий показник робіт загону в місті
Новий Уренгой, його будівельний загін отримав чотири путівки за кордон через
супутник, через обкому комсомолу: «Це була поїздка і в Німеччину, це була
поїздка і в Польщу, це була та Угорщина, і Румунія. Все це було цікаво, тобто, в
будь-якому випадку студентів заохочували, плюс, в наступному році була
можливість виїхати в інтеротряд і взяти участь в прийомі студентських загонів,
які приїжджали до нас.»

Студентські будівельні загони в основному працювали на території

колишнього Радянського Союзу. І тільки в 80-і роки стали з'являтися
інтернаціональні будівельні загони, які почали працювати в країнах
соціалістичної співдружності: в Німеччині, Польщі, Болгарії, Угорщини та
навіть на Кубі.

Так, наприклад, протягом 1972 р. бійці інтернаціонального СБЗ «Іскра-

72», до складу якого входило 40 студентів Харківського університету та
Університету імені А. Міцкевіча (м. Познань), працювали в селищі Андріївка
Балаклійського району. Студенти заклали окрему селищну вулицю та назвали її
«Університетська». Загалом студентами було споруджено 16 нових
одноповерхових будиночків. «Іскра-72» виконав план, освоївши 60 тис.
капіталовкладень. За відмінну працю дирекція радгоспу «Горьківський»

21
О.Бондарев//Харківський університет.1976. №65-66. Вівторок 26 жовтня.
нагородила загін грамотою та вимпелом «За успіхи у будівництві». Окрема
увага була приділена культурним заходам. Так, в одну з неділь польські
студенти ознайомились з Харковом та Харківським університетом, в іншу вони
відвідали Шебелинський газопромисел. Дуже зацікавилися польські студенти
новими радянськими сільськогосподарськими машинами. А ще були екскурсії в
мальовничі куточки Харківської області: на Донець, на річку Макушино та
острів Зимівка. 11 серпня 1972 р. відбувся заключний вечір радянсько-
польської дружби, до якого долучилися місцеві жителі та керівництво
радгоспу. Ректор радгоспу М. І. Кривоніс дякував студентам за відміну працю,
вручив грамоти , премії та пам’ятні значки22.

Станчев Михайло Георгійович, доктор історичних наук, професор

Харківського національного університету ім. В.Н Каразіна, який у 1973 році
поїхав у складі інтернаціонального загону у ГДР, ось так розповідає про
відмінність між інтернаціональним загоном та СБЗ: «Справа в тому, що
принципова відмінність від звичайних будзагонів, які працювали в рамках чи то
області або Радянського Cоюза, найчастіше вони базувалися на базі одного
факультету, припустимо історичного факультету, ось наші хлопці, друзі
працювали там в Надимі, Сургуті і так далі або в Казахстані. А інтеротряди
формувалися на базі всього університету представниками різних факультетів…
Тоді виїзд за кордон був великою рідкістю і випускали туди людей, які добре
вчилися, були активістами. А я добре вчився в науці, я був спортсменом, я був
членом комсомольського бюро, підвищена стипендія, ну коротше кажучи,
відповідав усім критеріям…І ще, друга принципова відмінність будівельного
загону від іноземного, те що, наші (СБЗ) їхали заробляти гроші, ми - ні.
Фактично нам не платили. Нас утримували, нас годували, але основне завдання
крім роботи, а вона була до обіду, така легка, в порівнянні з тим, що пацани
пахали по 12 годин, годували комарів, наше основне завдання загону було: ми
займалися облаштуванням нового житлового масиву. Будувалися будинки,
перш ніж асфальтувати доріжки, або вірніше перед тим, як будувати будинок
ще, ми копали траншеї. В основному, ми були зайняті, копанням траншей,

22
Г.Братова. «Інтернаціонал- 72»//Харківський університет.1972. № 76-77. Вівторок 21 листопада.
проведення трубопроводів… На відміну від наших, то що ми не були
«заробітчанами». Третя відмінність була в тому, що у нас була широка
культурна програма, ось ті фотографії, які я тобі покажу, там ти не побачиш
мене на роботі, там ми де-то- то в Веймарі, то на Одері, то ще де-небудь, вічно
ми кудись їздимо. І це було дуже важливо.»

Учасники загону СБЗ «Інтернаціонал-72», зазначали, що зуміли не лише

відмінно трудитися, але й відмінно відпочивали. Одна неділя стала для
студентів днем екскурсій. Радянські студенти прагнули якнайширше
познайомити своїх ровесників з НДР зі своєю країною та історією. Студенти
відвідали передовий тваринницький радгосп «Червоний велетень», музей
чехословацько-радянської дружби в с. Соколово, ознайомилися із Зміївською
ДРЕС та визначними памятками Харкова. Студенти організовували
різноманітні вечори, відпочинку, лекції, диспути, концерти художньої
самодіяльності, видавали радіогазети «Блискавка», «Бойові листки». 5 серпня
1972 року радянські студенти проводжали своїх іноземних колег, які
поверталися в НДР. Обмінювалися сувенірами, адресами, формами. Але після
від’їзду німецьких студентів, робота загону продовжилася23.

Станчев Михайло Георгійович, на питання : «Яким чином вплинуло на Ваше

життя, участь в інтернаціональному загоні» відповів так: «Ну, знаєш,
принципово ніяк, тому що я продовжував вчитися, працювати, єдине що коли я
приїхав, до мене, мої однокурсники ставилися (по-іншому), тому що я приїхав
весь такий розмальований, весь такий красивий, весь всяких медалях, я по
набирав цю символіку 10 Всесвітнього, за мною бігали місцеві ці які, збирали
це, гроші пропонували, в буквальному сенсі тероризували, «продай, продай», та
не продаю я, але все одно вкрали в гуртожитку… Принципово, ніякого впливу
на життя не було. Хто замість мене буде вчитися? Або оцінки ставити? Ні,
здавав так як і всі. Єдине, що мені не сподобалося, був такий випадок, ось тоді
були агітчаси, і мені куратор говорив: «Ну, ти розкажи, все-таки скажи, що там
гірше, ніж у нас. » Я кажу: «Чому я повинен говорити, що там краще, ніж у
нас?» Я не сказав. Я розповів як воно є. Але йому це не сподобалося. Але
23
Г.Братова. «Інтернаціонал- 72»//Харківський університет.1972. № 76-77. Вівторок 21 листопада.
зробити він мені все одно нічого не міг, ну міг там по предмету притиснути, але
я добре вчився і мене знали на факультет, моя фотографія весела біля деканату
як лауреат премії ленінського комсомолу, з медаллю, спробуй мене зачепити,
тим більше, я йшов по розподілу в університет на Севастополь, тобто ми були
так трошки елітою своєрідною. Це була моя спеціалізація і моя активна позиція.
А так що я був в загоні, ну звичайно заздрили навіть ті які були в нашому загоні
(СБЗ), приходили: «ой це болить, то це болить», а ми такі хороші, всі з себе
красиві.»

Частиною студентської благодійної діяльності були так звані дні ударного

або безоплатної праці. Всі зароблені в ці дні гроші перераховувалися в
громадські фонди або на конкретні благодійні цілі. Порядок проведення днів
ударної праці визначався Центральним штабом СБЗ при ЦК ВЛКСМ: їх
кількість було обмежено трьома днями, час проведення було уніфіковано. На
той час було два види студентської допомоги: безоплатна (шефська) допомога
СБЗ місцевому населенню, і загони безоплатної праці.

Цікавою сторінкою в історії студентських будівельних загонів стала їх

пряма або непряма участь в спорудженні різних пам'ятників. Одним з найбільш
яскравих прикладів такої благодійності була допомога студентів в спорудженні
пам'ятника студбатівцям в місті Харків. Передісторія створення пам'ятника
пов'язана з подіями Другої світової війни, коли зі студентів харківських вищих
навчальних закладів були сформовані студентські батальйони. Багато студентів
загинули на полях битв, тому в 1981 р., коли за ініціативою комсомолу
Харківського державного університету був сформований будівельний загін
«Комунар», який очолили студент радіофізичного факультету І. М. Єфанов і
студент історичного факультету Г. В. Милюха. Загін складався з 27 хлопців і 17
дівчат. Студенти на організаційних зборах ухвалили рішення про
перерахування 70 відсотків заробітку на спорудження пам’ятника студбатівцям
в Харкові, які загинули в роки війни. Загін працював у третьому трудовому
семестрі в місті. Надим та після закінчення роботи перерахував у фонд
будівництва пам’ятника 20 864 карбованців. У подальші роки чисельність
загону зростала. Перерахунки до фонду пам’ятника збільшилися на 59074
карбованців. У вказані роки у Надимі загони очолювали студенти радіо-
фізичного факультету Ю. М. Пєнкін, історичного факультету О. В. Шаталов,
механіко-математичного факультету А. Юрков і В. М. Кузніченко. У 1983 р.
грошовий фонд на спорудження пам’ятника студбатівцям становив понад 110
тис. карбованців. Ініціатива студентів була підтримана міськими органами
влади. Весною 1983 р. Харківська організація Союзу архітекторів УСРС
оголосила конкурс на кращий проект пам’ятника. В результаті конкурсу було
рекомендовано до спорудження проект, розроблений скульпторами
Д. Дадашевим, Л. Г Жуковською, Д. Т. Совою, та архітекторами
А. А. Антроповим, В. І. Ліфшицем, В. Є. Новгородовим та В. О. Осіповим.
Рішення Ради визначало і виконавців робіт по спорудженню пам’ятника та
благоустрою визначеної території. Термін виконання робіт призначався 1985 р.
1985 р. на Харківський скульптурній фабриці було виготовлено у бронзі
пам’ятник. На цьому справа замерла. Протягом майже 30 років спроби окремих
представників громадськості та колишніх студбатівців вирішити справу про
встановлення пам’ятника не мали підтримки у керівників міста. Кошти ж на
встановлення зазначеного пам’ятника, перераховані свого часу на рахунок
«Міськпромбудтресту», безслідно зникли. У вересні 1998 р. питання про
пам’ятник студбатівцям отримало продовження. Після нетривалого
дебатування було ухвалено нове рішення про нове місце встановлення
пам’ятника. Відсутність у міському бюджеті коштів для виконання робіт не
зупинила громадськість. У Харківському державному університеті влітку 1999
р. розпочалася кампанія по добровільному збору коштів. Було зібрано 17 276
грн. Загальна ж сума жертвувань склала 60 400 грн . Нарешті, 28 жовтня 1999
року, пам’ятник встановили біля головного корпусу Університету на майдані
Свободи24.

Отже, як бачимо, студентські будівельні загони безперечно мали великий

вплив на тогочасне життя. І щоб, заробити великі гроші, студенти багато
працювали, вони брали участь у ділянках народного будівництва,
споруджували сільські електростанції, працювали в різних галузях
24
Б.П. Зайцев., Б.К Мигаль , С.І Посохов. СТУДБАТ. Харківські студбатовці.- Вид.2-е,випр.та доп.-Х.:
видавництво «Авто-Енергія». -2005.- С- 21-22.
промисловості, будували нові дороги. Загалом, студентами щорічно
виконувався величезний обсяг роботи. Варто додати, що Штаб контролював
виконання плану робіт, вносив у них необхідні корективи, вимагав повного та
своєчасного виконання завдань, що ставилися перед загоном.

Власне, студентські будівельні загони, давали можливість, випробувати

себе в новій ролі, адже як зазначає, Малиніна Тетяна Вікторівна у своїй
монографії, для тих, хто планував зайняти керівні посади в організаціях чи в
комсомольських або партійних органах і вважав, що має лідерські здібності,
зазначений у біографії досвід роботи, отриманий у студентських будівельних
загонах, був додатковим бонусом. А ті, хто поїхав в інтернаціональному загоні,
в країни соціалістичної співдружності: в Німеччину, Польщу, Болгарію,
Угорщину та навіть на Кубу, додатково ще мали можливість виїхати закордон і
відвідати інші країни, побачити, як живуть люди за межами СРСР.

В наступному розділі, буде висвітлено, як проводили свій вільний час

студенти у СБЗ.
 ІІІ РОЗДІЛ. ДОСУГОВІ ПРАКТИКИ

Як ми вже знаємо, в загонах діяв певний режим дня і дисципліна, і

основний час відводився праці. Але не однією тільки працею єдині.

У загонах існували свої традиції, свята та форми відпочинку, які з року в рік
передавалися наступним поколінням та доповнювалися новими. Ці форми
також різнилися в залежності від краю, де працювали загони, адже кліматичні
умови м. Києва та області, Казахської РСР та Далекого Сходу Російської РСФР,
кардинально відрізнялися, що відбивалося як на виробничій діяльності, так і на
формах відпочинку студентів25.

«Ну вихідний день проходив так, що багато, багато бійців намагалися

відіспатися. Багато приводили себе до ладу, відпочиваши тобто, хтось грав на
гітарі, хтось збирав ягоди. Ходили в кіно ось, читали, дивилися телевізор, тобто
в наметах у нас, так було. Були якісь концерти, тобто там в містах таких, коли
загін дислокувався в самому місті, був Будинок Культури, ну тоді організовано
ходили в кіно. Давався вільний час, щоб людина могла сходити в магазин,
купити щось там, то що йому не давали на обід, на вечерю, на сніданок і так
далі. Тобто солодощі якісь.»,- саме так згадує про те, як проходив вихідний
день Єфанов Іван Михайлович, командир студентського будівельного загону
«Штурм» 1980 року.
25
Ралко Р. С. Студентський будівельний загін вищих навчальних закладів м. Києва (1962-1991 рр.).
 Деякі бійці зазначали, що вихідного, як такого в них було. Наприклад,
Лопатенко Геннадій Семенович колишній учасник загону «Лісоруб», згадує,
що дозвілля в нього не було: «Там єдиний вихідний день, був день
будівельника. Усе. З 6 до 6.30 поснідали і робота. Прийшли ввечері, вже
починало сутеніти, у нас було півгодини часу. Зате( вихідний) на день
будівельника це вже залізно.» А на запитання, чи було дозвілля у вечері,
наприклад гітара та костер, Геннадій Семенович розповідає: «Коли були в
Тюмені, у нас був дізільок, ми там збиралися, багаття у нас не горіло. Ми
завжди відзначали день будівельника, розводили велике багаття і тоді включали
заповітні 100 грам будівельних. На Чукотці спеціально ящик горілки привезли,
а горілки там не просто так, а ящик і засипаний тирсою, тому, що літаками
везуть. І все відпочили, по веселилися, а на наступний день о 6.00 підйом.
Особливого дозвілля не було.»

Десенко Сергій Іванович, згадує, що вони працювали навіть і в неділю,

але призвичаївшись, вони знаходили час на відпочинок : « Єдине задоволення
було, це тоді, коли радіо включав, і то, це коли втягнулися, тому що в перший
час, ми приїжджали і падали. Мертві бджоли, як говоритися, не гудуть. Це
вже потім, ми після вечері, пили міцний чай, і сиділи ляси точили.»

Д’ячков Сергій Володимирович так згадує, про відпочинок у загоні: «У

нас його не було, ми спали. Ну іноді ходили там на посиденьки в жіночий
будівельний загін, дівчата працювали там штукатурницями на будівництві
житлових будинків в Надимі. Але особливого вільного часу просто-напросто не
було. Те, що було, то ми приділяли на власну гігієну та сон. Треба було
помитися, поголитися, привести себе до тями, випрати свої якісь шмотки щось
десь якось. Поїсти і в люлю. Усе.»

Власне, студенти пояснюють відсутність повноцінних відпочинків, тим,

що вони намагалися більше заробити: «Так, вільного часу в будівельному
загоні практично не було, тому що була денна робота, ввечері або в обід була
переробка. Кожен боєць постійно намагався на цій роботі викластися для того,
щоб загін побільше заробив, побільше привіз якихось там дивідендів, ну, і,
також в залежності від того, яке місце загін займав в соцзмаганнях. Власне
кажучи я говорив про те, що за високий показник робіт лад загону в місті
Новий Уренгой наш будівельний загін отримав чотири путівки за кордон через
супутник, через обкому комсомолу. Це була поїздка і в Німеччину, це була
поїздка і в Польщу, це була та Угорщина, і Румунія. Все це було цікаво, тобто, в
будь-якому випадку студентів заохочували, плюс, в наступному році була
можливість виїхати в інтеротряд і взяти участь в прийомі студентських загонів,
які приїжджали до нас.», -розповідає доцент кафедри економічного факультету
Харківського економіко-правового університету, Петровський Олександр
Іванович.

Є ще одна так би мовити теорія, чому у студентів було так мало часу на
відпочинок. За словами колишнього бійця студентського загону Десенко Сергія
Михайловича, то чим ближче загін розміщувався до місця дислокації, штабів
тим частіше там проводили певні тематичні свята: «У Далекому загоні, які
стояли ближче до місця дислокації штабів ... там напевно треба було, щось для
показухи робити. Наприклад, належало мати ... Ми коли приїхали в Сургут, ми
ночували в якомусь червоному куточку, це був криво поставлений намет, в
якому там щось було…тому що, це належало мати (йшлося про зображення
Леніна і про іншу радянську символіку) ...»

Були загони , які працювали в курортних зонах і зонах дитячого літнього

відпочинку. Справа в тому, що і ті, і інші у вільний від роботи час мали
можливість відпочивати і розважатися, як всі інші відпочивальники (засмагати
на пляжі, купатися в морі, відвідувати дискотеки і т. п.), При цьому харчування
та проживання для них було безкоштовним, звісно що попит їхати в такі загони
був величезний.

Життя студентських будівельних загонів складалося не тільки з

виробничої діяльності, а й організації відпочинку та дозвілля. Наприклад,
студенти на цілині склалися і стали гарною традицією свої студентські,
«цілинні» свята, починаючи від веселих днів («штукатура», «муляра»,
«тесляра») до більш серйозних свят, таких як «Посвята у цілинники». Проте
найбільшим святом, яке відзначалося студентами в студентських будівельних
загонах, звичайно був «День будівельника», що припадав на першу неділю
серпня26.

Петровський Олександр Іванович,ось так згадує про ті свята, які були в

його загоні : «Ну, як завжди день студента, день будівельника, це були і дні
народження, завжди щось придумувалося, постійно були якісь заходи, які були
безпосередньо в місті. Студенти завжди брали активну участь і в міських і
селищних заходах, і в організації з якоїсь спільної діяльності різноманітних
дискотек, вечорів, коли безпосередньо виїжджали на місце.»

Існували й інші свята, такі як «День спорту», «День ввічливості», «День

Нептуна», «День будівельника», «День сміху», «День анархії» і т. д. Особливо
цікаво проходило свято – «ДМБ» («День молодого бійця»). У цей день штаб
обирався із молодих бійців-першоцілинників. Вони займали керівні посади
«дідів» і «муштрували» їх. Проте найвеселішою була «Посвята у зеленку» –
перший день перебування загону на будівництві, коли нових бійців перевіряли
на витримку та мужність. Випробування були важкими і простими, але завжди
веселими та з фантазією27.

«Ну у нас допустимо в Надимі завжди на день будівельника було таке

свято, день студентських будівельних загонів. Це було у другу неділю серпня,
ось він як правило збігається з днем будівельника. Ось під час цього, тобто
були масові гуляння, студентські будівельні загони шикувалися на міській
площі. Були привітання студентів від міської влади, ось обласної влади,
обласного штабу. Були концерти, брали участь теж саме в змаганнях, одні йшли
на стадіон, інші йшли на концертну програму якусь. Потім були загальні якісь
заходи, спільні свята. Якісь артисти були, крім усього іншого, ще навіть
артистів запрошували.»,- ось так дуже цікаво розповідає про святкування дня
«Студентських будівельних загонів», командир загону «Штурм» Єфанов Іван
Михайлович.

26
Ралко Р. С. Студентський будівельний загін вищих навчальних закладів м. Києва (1962-1991 рр.).
27
Ралко Р. С. Студентський будівельний загін вищих навчальних закладів м. Києва (1962-1991 рр.).
 Ще одним проявом студентського повсякденного життя, були спортивні
змагання. « У нас, були свого роду там, припустимо футбол між загонами.
Тобто у футбольних змаганнях, я брав участь. Було і перетягування каната між
загонами, одним словом, спортивні змагання були у нас. В містечку був
волейбольний майданчик, тому грали у волейбол. Наше студентське містечко в
1979 році було розташоване на березі озера. Піщане місце, тобто там можна
було, можна було пограти в футбол, пограти у волейбол. А, неорганізоване
купання наодинці було заборонено. Тому ось так, ну там і не так було і жарко,
щоб купатися.» , - згадує Єфанов Іван Михайлович.

Але, деякі учасники загону запевняли, що спортивних змагань в них не

було, тому що, не було вільного часу. Так, наприклад Лопатенко Генадій
Семенович, який працював у загоні «Лісоруб» у 1968 році розповідає: «Які
змагання? Якщо піднімалися в 6.00 і приходили о пів на десяту вечора.
Спортивні змагання, це від неробства, а ми приїжджали працювати. Місцевість
не дозволяла, шкіл не було. З одного боку тайга, з іншого робітниче селище, ми
приїжджали працювати. Там навіть дітей не було. Всі знали, навіщо вони
приїхали.»

В інтернаціональних загонах справи були зовсім інакші. Як розповідає

Станчев Михайло Георгійович, то спортивна частина в їх загоні обов’язково
передбачалась: « Хоча ми були учасниками інтерзагону , але з нас формували
спортсменів збірної Радянського Союзу з волейболу, і ми повинні були
виступати так би мовити за СРСР, символічна така збірна. І по скільки, я був
капітаном збірної університету, членом спортклубу університету, природно я
був капітаном... Ми зайняли перше місце. Грали з чехами, німцями, були
угорці, болгари, з багатьох країн було, загалом були дуже хороші контакти. Ми
зайняли перше місце з волейболу і друге місце з футзалу, тобто міні футбол. І
нам за це навіть гроші дали, 200 марок , ну приз.» Також Михайло Георгійович
зазначає, що завдяки спортивній частині, вони об’їхали різні міста, а також
змогли уперше побачити на власні очі карате: «У нас же воно було заборонено,
а німці нам демонстрували. Я не бойовик, я ігровик, тому, я на це дивився з
цікавістю. Деякі наші заразилися, приїхавши до Харкова, почали займатися з
каратистами, в основному «інязовці», фізики були і біологи. А я кожен день
тренувався, у нас ж команда майстрів була в університеті. І там серйозне
тренування, тому було не до карате. Але цікаво було спостерігати, там
показовий виступ робили.»

Важливим елементом студентських будівельних загонів була форма.

Загалом, форма складалась з куртки та брюк, які куплялися за власні кошти.
Проте усталеного зразка форми на той час не було. Про це свідчать і спогади, і
збережені в музеях і приватних колекціях екземпляри. Так, наприклад,
командир загону «Штурм» Єфанов Іван Михайлович розповідає, що форма
обов’язково була: « У всіх була, у всіх була форма, такого ось кольору хакі,
так? Форма: куртка, штани і на ... тут був такий шеврончік, шеврончік на ньому
було написано ВС СБЗ (Всесоюзний студентський будівельний загін), там була
назва цього загону, щоб було видно, з якого людина загону. Ну і були такі ось
як би написи: командир, комісар. Серед бійців ось якоїсь відмінності вже не
було, тобто був майстер, командир, комісар.»

Основним обов’язковим елементом форми була штормівка. Взуття до

комплекту не входило. У окремих загонах були свої, властиві саме їм елементи
форми, приміром, білі сорочки чи голубі берети28.

«Студентською формою була зелена куртка з нашивками: у рядового

бійця була просто чисто червона нашивка, у бригадира була одна стрілочка на
нашивці, одну поділку на нашивці мав - комісар, дві - командир, три – вищі
стоять організації, чотири - по-моєму, будівельний загін. Також були значки,
були вимпели, які нашивались на будівельні куртки. Всі ходили в цих куртках,
коли це було, скажімо так, як на сьогоднішній день, коли збираються другого
серпня на день десантника. Коли збиралися студенти в будівельних куртках,
відразу було видно, де хто брав участь, плюс, значки тих місць, де працював
будівельний загін, плюс значки та вимпели безпосередньо цього загону. Все це
відбувалося тому що все передавалося з покоління в покоління. Студенти
економічного факультету їздили в одне місце, і тільки періодично змінювався

28
Платонов Ю. П. Студенческие отряды: психологические очерки. Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1988. 174 с.
склад, тому саме за традицією цього загону вони постійно один одному, з
покоління в покоління передавалися студентами.»,- розповідає колишній
комісар студзагону економічного факультету у 1989 року Петровський
Олександр Іванович.

Лопатенко Генадій Семенович, розповідає, якщо мати знаки відмінності,

це значить мати парадну форму: «Яка парадна форма? Брезентові брюки. Як
можна назвати робу? Гімнастерка. Які небудь нашивки були? Які там нашивки.
Цих костюмів ще й не всім вистачало. У нашого високопоставленого
начальства були, які -то знаки відмінності, нашивочки і так далі. Намагалися
зробити загальну форму, але її не було. Ми ходили в училище зв'язку, генерал
Пєтухов там був, так ми просили б \ у галіфе і гімнастерки купували, і чоботи.
Для того щоб себе забезпечити, а знаків розрізнення не було. Можна було
покрасуватися, дехто і красувався, зірочки чіпляли і т.д. Це було не для нас,
тому що ми були не в фаворі у начальства , бо коли підбивали підсумки, ми
були завжди на першому місці, а начальство було або з ХІСІ, або з ХАІ. Їм
було неприємно, тому нас не дуже шанували.»

Пізніше здійснювалися спроби створити єдиний зразок форменого одягу

будзагонівців. Замовлення мало робитися за заявками центрального та інших
штабів СБЗ, виготовлятися на підприємствах легкої промисловості та
постачатися на торгові бази у І кварталі, тобто заздалегідь, до виїзду загону на
місце дислокації29. Відомо, що на початку 1970-х рр. форма стала єдиною для
всіх СБЗ і узгоджувалася на найвищому рівні. Вище керівництво затвердило
навіть парадний варіант – із аксельбантами. У рядових бійців такого одягу не
було, також не замовлялася форма для загонів окремих ВНЗ, які перебували на
роботі в межах області чи України. Обов’язковою вона була для тих загонів, які

формувалися на рівні області з представників різних ВНЗ30.

Так, наприклад, учасник інтернаціонального загону Станчев Михайло

Георгійович, розповідає, що працювали вони у звичайних спортивних

29
Малиніна Т. В. Студентські будівельні загони Харківщини: виникнення, Генезис та занепад руху (друга
половина 1950-х рр. – 1991 р.). С-82
30
Спр. 3194. Отчёт Украинского республиканского студенческого строительного отряда за 1983 г., 220 арк.
костюмах, але була в них парадно-вихідна форма : «Не було головних уборів,
була рожева куртка, така красива зі всякими емблемами, СРСР, а прізвище
ззаду було, або спереду, а ззаду надпис - Харків. Білі штани! Але не зовсім білі,
а трохи в смужку, світло-сірі. Були ще туфельки, саме замшеві, з такою
платформою. І все. Було ж літо, працювали ми не в ній, вона була парадно-
вихідна, працювали ми в звичайних спортивних костюмах… Ну в загалом ,
взуті ми були в модних платформах, замшеві черевички, вони в моду входили,
трохи разклешенність була, у мене до сих пір ці джинси збереглися, я їх
показував на виставках і музеях. Красива така форма. Коли ми їхали, німці
попросили помінятися. І ми помінялися.»

Аби ще більше заохочувати студентів їхати у будівельні загони, було

прийнято рішення, за високі показники, студенти отримували високі державні
нагороди. Використовувалися й інші форми морального заохочення: право
підняти прапор загону; урочисто покласти останній символічну цеглину в
завершальний об'єкт; занесення в Книгу пошани загону; листи батькам за
відмінну роботу їхнього сина чи дочки в складі студентського загону31.

Петровський Олександр Іванович, називає такі форми заохочення як для

інших студентів так і особисто для нього: «Ну, я вже говорив, що однією з
форм заохочень у мене була поїздка за кордон, плюс значки, плюс вимпел,
плюс переможець соцзмагання, плюс грошові премії, тобто, в будь-якому
випадку, всі активні учасники руху отримували якесь заохочення.»

Знаком нагороджувалися ті студентські колективи, які досягли високої

ефективності та якості будівництва, застосовували сучасні прогресивні методи,
виявляли високу трудову і суспільно-політичну активність і відповідальність
кожного бійця за проведену роботу32.

Деякі учасники загону зазначали, що їх нагорода – це їх зарплата.

«Найголовніша нагорода і заохочення це коли ділили гроші. У мене була валіза

31
Астахова Е.В. Студенческие строительные отряды: вчера , сегодня, завтра: монография / [В. И. Астахова, Е.
В. Астахова, А. А. Гайков и др.] ; Департамент образования и науки Харьк. обл. гос. админинистрации, Совет
ректоров Харьк. вузов. центра, Нар. укр. акад. – Харьков : Изд-во НУА, 2013. – С-72
32
Малиніна Т. В. Студентські будівельні загони Харківщини: виникнення, Генезис та занепад руху (друга
половина 1950-х рр. – 1991 р.). С-182
грошей, ну не валіза, а великий-великий портфель. І, коли ... ми вирішили ось,
зібралися і ... ділили гроші. Ось це найголовніше заохочення. Ну і потім
просто ... просто підтримка з боку хлопців, друзів.»,- розповідає Д’ячков Сергій
Володимирович.

Заслужені високі нагороди отримували й бійці СБЗ Харкова. Зокрема, 12

із 63 студентів загону зв’язківців (командир Б. Левицький), які працювали 201
на електрифікації та телефонізації 14 радгоспів і колгоспів Кустанайської
області у 1968 р., були нагороджені медалями «За освоєння цілинних і
перелогових земель». А весь загін за Наказом міністра зв’язку СРСР від 4
березня 1968 р. було нагороджено почесною грамотою цього міністерства і
першою грошовою премією у розмірі 600 карбованців33.

За час перебування в загоні, у студентів накопилося достатня кількість

цікавих історій і спогадів, які власне, і передають повну атмосферу
студентських будівельних загонів. Так, наприклад, Д’ячков Сергій
Володимирович, розповідає, про одну так історію: «Пожежа! Пожежа! Ми ...
горіли, .Це вже була друга половина так би мовити нашого перебування, вже
було досить темно. Хоч недовго але саме в цей момент загорілася наша їдальня,
загорілася наша кухня. Палахкотіло неабияк. Приїхали пожежники з Надима,
але у них чомусь не виявилося води і не спрацювала система пожежогасіння і
ми ... а я як раз в цей момент наказав забрати інструменти з ... об'єктів ... і у нас
були совкові і штикові лопати, ми просто-напросто самі загасили цю пожежу,
використовуючи лопати, оскільки навколо пісок був, ми цим піском забивали
полум'я. Під час пожежі один з ... учасників загону, згадав, що там червоний
прапор між загонами. Він кинувся в цю палаючу кухню і витягнув цей прапор.
Це був ... Валентин Павлик, як би два ім'я Ваня Павлик. Ось це пожежа.
Але ... взагалі дуже багато різних ... вражень ... згадувати і згадувати за ці два
місяці стільки всього сталося, що це, що ой-ой-ой.»

В історії університетського загону були і студентські весілля, і

студентські смерті. Так, один з бійців перших університетських СБЗ, професор
33
Інтерв’ю з О. Г. Гуляєвим від 15.08.2016 р., м. Харків / інтерв’юєр О. Л. Рябченко // Музей історії ХНУМГ ім.
О. М. Бекетова. Ф. Документи. 12 арк
кафедри нової та новітньої історії ХНУ ім. В. Н. Каразіна, генеральний
директор музейного комплексу університету Пугач Є. П., згадуючи свій досвід
участі в будівельних загонах, розповідав, що траплялася поножовщина на
дискотеках (ініційована місцевими жителями) і нещасні випадки на
будівництвах34.

Також студенти зазначали, що незабутнє враження на них складала і

велич природа тих місць де дислокувалися загони, також пам’ятними були
зустрічі з місцевим населенням, вечори відпочинку у місцевому клубі, перегляд
кінофільмів, «поседеньки» до пізньої ночі біля вогнища з бійцями загону
співаючи пісні під гітару, в цьому і є та славнозвісна романтика за якою їхали
студенти.

Отже, не дивлячись на ту важку роботу, яку виконували студенти, вони

знаходили час на відпочинок, та намагалися його урізноманітнити. У
студентських будівельних загонах, за весь час їх існування зародилися певні
свята та традиції, які стали притаманними лише для цього руху і визначала їх
ідентичність та створювалась та романтика за якою власне і їхали студенти.
Існували свята, такі як «День спорту», «День ввічливості», «День Нептуна»,
«День будівельника», «День сміху», «День анархії» і т. д. Особливо цікаво
проходило свято – «ДМБ» («День молодого бійця»).

Ще одним проявом студентського повсякденного життя, стали спортивні

змагання. Їх мета полягала в тому, аби завдяки суперництву, підвищити
трудову активність, і ця практика набула значного поширення.
Використовувалися також форми морального заохочення, наприклад, право
підняти прапор загону; урочисто покласти останню символічну цеглину в
завершальний об'єкт; занесення в Книгу пошани загону; листи батькам за
відмінну роботу їхнього сина чи дочки в складі студентського загону.

Загалом, участь студентів у «третьому трудовому семестрі» мала велике

значення для самих студентів. Студентські будівельні загони були хорошою

34
Астахова Е.В. Студенческие строительные отряды: вчера , сегодня, завтра: монография / [В. И. Астахова, Е.
В. Астахова, А. А. Гайков и др.] ; Департамент образования и науки Харьк. обл. гос. админинистрации, Совет
ректоров Харьк. вузов. центра, Нар. укр. акад. – Харьков : Изд-во НУА, 2013. – С-188
«школою життя». У цих загонах студенти отримували навички керівництва
колективом і, що також важливо, вчилися відповідати за результати своєї
діяльності, працювати в команді.