Міністерство юстиції України

Академія ДПтС
Кафедра : «Педагогіки та гуманітарних дисциплін»
Дисципліна : «Пенітенціарна педагогіка»

ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАУКОВО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ

На тему : «Основні етапи розвитку пенітенціарної (виправно-трудової)
педагогіки»

Підготував:
курсант 131 навч.групи
юридичного ф-ту
Тарасенко А. А.
Перевірив:
доцент кафедри, к.п.н.
Педорич А. В.

Чернігів
2020

ЗМІС
 2

Т
ВСТУП..........................................................................................................................3
1. Основні етапи розвитку пенітенціарної (виправно-трудової) педагогіки.......4
ВИСНОВКИ...............................................................................................................11
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................................12
 3

ВСТУП
У період розбудови незалежної демократичної держави, її правових основ
та формування громадянського суспільства історичне минуле й правова
спадщина українського народу відіграють важливу роль.
Історія ж розвитку соціально-педагогічних ідей у вітчизняній
пенітенціарній системі поки що не отримала свого висвітлення в педагогічній
літературі.
Історія становлення та розвитку виправно-трудової (пенітенціарної)
педагогіки тісно пов‘язана з історією радянської держави, її виправно-трудовою
політикою, функціонуванням ВТУ, а також певною мірою з історією
вітчизняної (радянської) педагогіки. Цей процес пройшов декілька етапів,
характерними ознаками яких були певні події.
 4

1. Основні етапи розвитку пенітенціарної (виправно-трудової)

педагогіки
Історія становлення та розвитку виправно-трудової (пенітенціарної)
педагогіки тісно пов‘язана з історією радянської держави, її виправно-трудовою
політикою, функціонуванням ВТУ, а також певною мірою з історією
вітчизняної (радянської) педагогіки.
Цей процес пройшов декілька етапів, характерними ознаками яких були
певні події.
І етап (1917 – 1930) Початок діяльності радянських виправно-трудових
установ відноситься до листопада 1917 року, коли був прийнятий Декрет про
суд №1.
Основними принципами виправно-трудової політики у перші роки
існування радянської влади були :
- принцип виправлення правопорушників;
- заміна в‘язниць виховними установами;
- введення обов‘язкової суспільно-корисної праці як основи для
виправлення і перевиховання засуджених і інші.
Принцип «від в‘язниць до виховних установ», визначив основну мету
розвитку місць позбавлення волі, що стало основою для здійснення виховного
впливу на засуджених та визначило необхідність створення, становлення і
розвитку виправно-трудової педагогіки. Велику роль у цьому зіграли
розроблені в перші роки радянської влади декрети й інші нормативні акти,
створення в ВТУ навчально-виховних частин, педагогічних колегій.
Подальший розвиток також одержали питання співвідношення
примусових заходів і переконання, інші, методи і форми впливу.
Заслуженим успіхом у сучасній виправно-трудовій практиці користується
педагогічна спадщина видатного українського педагога-практика А.С.
Макаренко.
В вересні1920 р. організовує поблизу м. Полтави трудову колонію для
неповнолітніх порушників, якій згодом присвоєно ім‘я М.Горького. В травні
 5

1926 р. за рішенням Наркомосвіти УРСР колонія передислоковується в с.

Куряж (8 км. від Харкова) і стає однією з найкращих в Україні. З серпня 1926 р.
по грудень 1927 р. з досвідом роботи колонії знайомляться 32 зарубіжні
делегації (в 1928 р. в Нью-Йорку виходить книга Л.Вілсона «Нова школа в
новій Росії», в якій з великим схваленням описується педагогічна практика
Курязької колонії).
З кінця 1927 р. А.С.Макаренко одночасно завідує дитячою комуною ім.
Ф.Дзержинського. У вересні 1928 р. внаслідок розбіжностей з Наркомосвіти
України, а також після виступу Н.К. Крупської на VIII з‘їзді комсомолу з
критикою методів виховного впливу в Курязькій колонії та статті в харківській
газеті «Вісті» А.С.Макаренко був вимушений залишити колонію ім. Горького і
працює завідуючим (а з 1932 р. — начальником педагогічної частини) трудової
комуни НКВС УРСР ім. Ф.Дзержинського.
В 1930 р. пише нарис «Марш 30 року», а в 1933 р. виходить в світ перша
частина «Педагогічної поеми, п‘єса «Мажор».
З 1.07.1935 р. переведений в Київ на посаду помічника начальника
(начальника II відділення) відділу трудових колоній НКВС у УРСР. Різко
виступає проти поширених в той час тенденцій щодо посилення режиму в
колоніях для неповнолітніх, надмірного застосування засобів покарання.
В 1935-1936 рр. організовує і керує роботою Київської трудової колонії №
5 (розташованої в с. Бровари, поблизу м. Києва). Під керівництвом А.С.
Макаренка колонія перетворюється в один з кращих виховних закладів для
неповнолітніх правопорушників України.
У 1936 році публікується одна з перших науково-педагогічних праць
А.С.Макаренка «Методика організації виховного процесу».
В 1937 – 1938 рр. після переїзду в Москву, А.С.Макаренко займається
літературною та громадсько-педагогічною діяльністю, виходять в світ його
твори: Книга для батьків, повісті Честь, Прапори на баштах, виступає по радіо
з циклом лекцій Педагогічна пропаганда для батьків.
 6

Основні його ідеї та принципи роботи з неповнолітніми

правопорушниками та злочинцями:
- чітке знання педагогом мети виховання;
- повага до особистості вихованця;
- доброзичливе відношення до його сили і можливості сприймати гарне,
позитивно змінюватися , виявляти активне відношення до навколишнього;
- виховання не може бути нетрудовим, праця з нецікавої повинна
поступово ставати цікавою, творчою, гордістю і радістю вихованця;
- вирішальна роль і відповідальність керівника за єдність педагогічних дій
вихователів;
- створення необхідних умов для виховання;
- орієнтування вихованців на майбутнє, а не на минуле;
- виховання в колективі і через колектив;
- правильне застосування заходів впливу й інші.
Безкарність виховує хуліганство, стверджував А. С. Макаренко. Розумне
ж, уміло використане застосування покарання (крім тілесного) виховує не раба,
а цілком порядну особистість, і воно цілком припустимо. Перша в СРСР
монографія професора С.В. Познишева «Основи пенітенціарної науки» вийшла
у світ в 1923 р. Висловлені в цій праці ідеї про перевиховання засуджених у
місцях позбавлення волі за допомогою режиму, праці, культурно-просвітньої
роботи, включаючи загальноосвітнє навчання, –законодавчо були закріплені в
прийнятому в 1924 році виправно-трудовому кодексі РСФСР.
Опубліковані в 1927 році нариси Б. С. Утевского «У боротьбі з дитячою
злочинністю» (про життя і побут Московського трудового будинку для
неповнолітніх правопорушників) висвітили особливості виправлення і
перевиховання цієї категорії правопорушників. У підручнику, що вийшов у
цьому ж році, «Радянське пенітенціарне право» (автори Б.С. Утевский і Є.Г.
Ширвиндт) вказувалося, на необхідність знати кожному вихователю педагогіку
і психологію. У 1934 році професор Б. С. Утевский висловив думку, що
 7

виділення виправно-трудової педагогіки в самостійну галузь науки не йде

врозріз з вимогами політики держави.
У тому ж році у видавництві «Радянське законодавство» вийшла у світ
його «Радянська виправнотрудова педагогіка». У цей період вийшли друком
збірки, присвячені будівництву Беломор-Балтійського каналу, «Від в‘язниць до
виховних установ», монографія «Від злочину до праці» та інші книги. У даних
виданнях теоретично узагальнювався великий конкретний матеріал, що має у
своїй основі найважливіші положення виправно-трудової педагогіки як науки.
Але як самостійна галузь вона ще не була визнана діячами педагогічної науки.
ІІ етап (1931—1958 р.). Педагогічні ідеї в діяльності адміністрації місць
позбавлення волі з другої половини тридцятих років і аж до п‘ятдесятих
помітно послабіли. Період війни, потім господарське відродження багатьох
областей і районів країни вимагали певних змін у роботі з виправлення і
перевиховання засуджених, і в якійсь мірі відсунули вбік дослідження в галузі
педагогіки. Історичні рішення XX і XXII з‘їздів КПРС істотно змінили
положення вбік значного посилення педагогічних ідей у діяльності ВТУ . З
1954 року підсилюється роль політико-виховної роботи, у яку під керівництвом
політорганів утягуються і самі засуджені. Це була велика і багатопланова
діяльність, в умовах якої і зародилася (у 1957 р.) загонова система. Наприкінці
60-х років загони стали основною формою об‘єднання осіб, що відбувають
покарання в місцях позбавлення волі, у колективи. У той же час активізуються
наукові дослідження в сфері виправлення і перевиховання засуджених.
У жовтні 1957 р. у Москві відбулася нарада працівників виправно-
трудових установ. Досвід створення загонів у ВТУ Іркутської і Свердловскої
областей був схвалений і рекомендований до широкого поширення. У 1958—
1960 р. відбулося ряд всесоюзних і регіональних конференцій і нарад, на яких
були підкреслені позитивні моменти у функціонуванні загонової системи і
визначені міри підвищення її ефективності. Введення загонової системи у ВТУ
і безготівкового розрахунку з засудженими дозволило швидко й ефективно
вести боротьбу зі злодійськими угрупуваннями в колоніях.
 8

Введення загонової системи в ВТУ було великим кроком вперед у справі

виправлення і перевиховання засуджених. Були прийняті конкретні міри і по
поліпшенню навчально-виховного процесу. У середині 50-х років у ВТУ
створюються перші середні загальноосвітні школи, які у 1957 році передаються
у ведення міністерства освіти. Організація загальноосвітніх шкіл у ВТУ стала
новим кроком в справі перевиховання засуджених. Разом з тим у педагогічний
процес починають включатися громадські організації, трудові колективи
підприємств народного господарства як шефи. Удосконалюється робота
самодіяльних організацій засуджених як органів самоврядування» створюються
ради колективів і їх секції.
Великим внеском у розвиток виправно-трудової педагогіки як науки
стали роботи Н. А. Стручкова, Б. С. Утевского і ряду інших вчених. Завдання
розробки теоретичного і навчального курсу виправно-трудової педагогіки
вперше взяла на себе кафедра виправно-трудового права Вищої школи МВС
СРСР (м. Москва). Тут же мав місце і перший досвід читання цього курсу.
Таким чином, виправно-трудова педагогіка активно затверджувала себе як
самостійна галузь науки.
ІІІ етап (1958 —1991р.). У цей період процес педагогізації діяльності
адміністрації ВТУ одержав новий імпульс, оскільки в роботі колонії на перший
план висунулося фактичне виправлення і перевиховання засуджених шляхом
встановлення чіткого режиму, комплексу заходів виховного характеру,
навчання в школі і профтехучилищі, перевиховання на основі суспільно-
корисної праці. На цій базі забезпечувалося і виконання виробничих планів і
завдань.
Виховну роботу в цей час проводить політичний відділ місць ув’язнення.
У ВТУ створюються методичні ради і методичні кабінети. У Вищій школі МВС
СРСР читається факультативний курс виправно-трудової педагогіки. З 1960
року цей курс включається в навчальні плани й інші вузи міністерства.
Виправно-трудова педагогіка вступає в період свого планомірного
розвитку як самостійна галузь наукового знання.
 9

Офіційне визнання виправно-трудова педагогіка як наука одержала в

1963 році. Академік І. А. Каіров у своїй книзі «Нова Програма КПРС і завдання
педагогічної науки» вніс пропозицію — розширити систему педагогічних наук,
включивши в неї виправно-трудову педагогіку. У 1967, 1978, 1985 роках видані
навчальні посібники і підручник по виправно-трудовій педагогіці. Видатні
вчені юристи — Б.С. Утевский, А.Р. Ременсон, Н.А. Стручків та інші
спеціально досліджують педагогічні проблеми діяльності ВТУ.
Практичні працівники разом із ученими проводять ряд
експериментальних робіт з удосконалювання педагогічного процесу. Значний
внесок у виправно-трудову педагогіку в цей період внесли вчені і практики-
педагоги.
Відомий радянський педагог Сухомлінский В.О. написав понад 600 робіт
з педагогіки, якими широко користувалися працівники місць позбавлення волі.
Він неодноразово відвідував виправно-трудові установи, виступав перед
засудженими.
Третій етап розвитку виправно-трудової педагогіки продовжувався до
розпаду радянського союзу і утворення ряду незалежних держав, які стали
самостійно будувати пенітенціарну політику.
Таким чином, починаючи з 1991 року розпочався новий – четвертий етап
розвитку виправно-трудової педагогіки. В цей час виправно-трудова педагогіка
була перейменована в пенітенціарну педагогіку. Основними подіями, які
суттєво вплинули на розвиток пенітенціарної педагогіки в цей час були:
- прийняття основних напрямків реформування кримінально-виконавчої
системи України (1991);
- виведення кримінально-виконавчої системи з підпорядкування МВС
України та створення ДДУ ПВП (1998);
- реорганізація загонової системи відбування покарань у відділення
соціально-психологічної роботи із засудженими (2000);
- прийняття кримінального (2001) та кримінально-виконавчого (2003)
кодексів України;
 10

- Діяльність ДПтС України створена (в 2010 р.) шляхом перетворення

Державного Департаменту України з питань виконання покарань.
Спрямовується і координується Міністерством юстиції України.
- впровадження в практику діяльності виправних установ соціально-
виховної роботи із засудженими; - забезпечення процесу виправлення та
ресоціалізації засуджених шляхом їх участі в програмах диференційованого
виховного впливу.
 11

ВИСНОВКИ
Історія становлення та розвитку виправно-трудової (пенітенціарної)
педагогіки тісно пов‘язана з історією радянської держави, її виправно-трудовою
політикою, функціонуванням ВТУ, а також певною мірою з історією
вітчизняної (радянської) педагогіки.
Цей процес пройшов декілька етапів, характерними ознаками яких були
певні події.
І етап (1917 – 1930) Початок діяльності радянських виправно-трудових
установ відноситься до листопада 1917 року.
ІІ етап (1931—1958 р.). Педагогічні ідеї в діяльності адміністрації місць
позбавлення волі з другої половини тридцятих років і аж до п‘ятдесятих
помітно послабіли. Період війни, потім господарське відродження багатьох
областей і районів країни вимагали певних змін у роботі з виправлення і
перевиховання засуджених, і в якійсь мірі відсунули вбік дослідження в галузі
педагогіки.
ІІІ етап (1958 —1991р.). У цей період процес педагогізації діяльності
адміністрації ВТУ одержав новий імпульс, оскільки в роботі колонії на перший
план висунулося фактичне виправлення і перевиховання засуджених шляхом
встановлення чіткого режиму, комплексу заходів виховного характеру,
навчання в школі і профтехучилищі, перевиховання на основі суспільно-
корисної праці.
Четвертий етап розвитку пенітенціарної педагогіки продовжується і до
сьогодні. Він ще внесе чимало нового і корисного в педагогізацію процесу
виправлення та ресоціалізацію засуджених, оскільки подальше реформування
кримінально-виконавчої системи спрямоване, перш за все, на соціальну
переорієнтацію системи виконання кримінальних покарань з урахуванням
міжнародного досвіду, принципів гуманізму, законності, демократизму,
справедливості, диференційованого та індивідуального виховного впливу на
засудженого.
 12

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Исправительно-трудовая педагогика: учеб. пособ. для студ. высш.
учебн. завед. / Н. Н. Арисов, В. П. Артамонов, З. А. Астемиров и др. ; под. ред.
Б. С. Утевского. Москва : ВШ МВД СССР, 1967. 304 c.
2. Основи пенітенціарної педагогіки: навч.-метод. посіб. для студ.
вищ. навч. закл. / С.Я. Харченко, О.Л. Карман, Н.П. Краснова, О.С. Третяк ;
Держ. закл. Луган. Нац.. ун-т імені Тараса Шевченка. Луганськ : Вид-во ДЗ
ЛНУ імені Тараса Шевченка, 2012. 345 с.
3. Синьов В. М. Пенітенціарна педагогіка: в основних запитаннях та
відповідях: навч. посібник / В. М. Синьов В. І. Кривуша 2-ге вид., доповн.
Київ, 2000. 124 с.
4. Яворська Г.Х. Педагогіка для правників: навч. посіб. / Яворська
Г.Х. Київ: Знання, 2004. 335 с.
5. Степанов О. М. Основи психології і педагогіки : навч. посіб. для
студентів вищих навчальних закладів. 3-тє вид., доповн. Київ: Академвидав,
2012. 528 с.