Тема 17 Кліматичні пояси материків

Клімати́чні пояси́ — великі смуги земної поверхні, які виділяють за

кліматичними умовами і які мають характер широтних поясів (виділяють за
особливостями режиму температури і опадів).
На земній кулі залежно від розподілу сонячного тепла й основних типів
повітряних мас за класифікацією радянського кліматолога Алісова Бориса
Павловича виділяють:
7 основних і 6 перехідних кліматичних поясів.
В області екватора розташований екваторіальний кліматичний пояс, біля
північного і південного тропіків розташовані два тропічні пояси, у помірних
широтах — два помірні, біля полюсів — полярні: арктичний і
антарктичний. Назви поясів дані за їхнім географічним положенням. У
кожному основному поясі клімат визначає насамперед повітряна маса. Між
основними кліматичними поясами розташовані перехідні пояси: два
субекваторіальні, два субтропічні, субарктичний і субантарктичний.
Вони характеризуються зміною повітряних мас, які приходять із сусідніх
основних кліматичних поясів залежно від сезонів року. Так, у північному
субтропічному поясі влітку панують тропічні повітряні маси, а взимку —
помірні.
Межі кліматичних поясів проходять загалом паралельно до екватора,
однак місцями вони відхиляються від загального напряму. Це пояснюється
тим, що на їхнє розміщення впливає не лише нагрів земної поверхні (що
залежить насамперед від кута падіння сонячних променів), а й рельєф,
океанічні течії, льодовики та інші кліматотворні чинники.
У межах кліматичних поясів розрізняють кліматичні області з
різноманітними типами клімату.
1.Екваторіальний клімат
Тут цілий рік панують екваторіальні повітряні маси. В дні рівнодення (двічі
на рік) Сонце в полудень перебуває в зеніті, тобто тоді сонячні промені
падають прямовисно і в такому випадку найбільше нагрівають земну
поверхню. Температура повітря цілий рік висока +26…+30°С, поблизу
водойм та морів добові амплітуди не перевищують 1°С. Кількість опадів
сягає 3000 мм, а на навітряних схилах — до 6000-7000 мм. Коефіцієнт
зволоження понад 1 (кількість опадів перевищує випаровуваність), тому
трапляється заболочення. Територія вкрита багатоярусними вологими
екваторіальними лісами.
Екваторіальний пояс фактично не є суцільним поясом, а поділений на 3
окремі ареали: північні райони Південної Америки, узбережжя Гвінейської
затоки та басейн Конго до озера Вікторія у Африці, Зондські острови та
Меланезія з прилеглими акваторіями Індійського та Тихого океанів.
2.Субекваторіальний клімат
Влітку тут переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні.
Середня температура влітку +30°С. Багато атмосферних опадів (1000-3000
мм). Середня температура взимку +14°С, опадів мало. Ґрунти після сезону
літніх дощів пересихають, тому поширення боліт досить обмежене.
Виділяють два підтипи субекваторіального клімату: з достатнім зволоженням
та недостатнім — Африканській ріг, Західна Індія, Північна Австралія,
Каатинга в Бразилії.
Загалом кліматичні умови досить сприятливі для людини, тому з цим
кліматичним поясом пов'язані прадавні цивілізаційні центри — Ефіопське
нагір'я, Індокитай, Індія. Радянський академік М. І. Вавилов визначив центри
походження культурних рослин. До субекваторіального поясу відносяться
такі: Мезоамерика, Південна Америка, Африка, Південна Азія, Австралія.
3.Тропічний клімат
Тропічний клімат займає два пояси на північ та південь від
субекваторіального кліматичного поясу. Сонце в день сонцестояння
знаходиться в зеніті. У північній півкулі він розташовується над Мексикою
та Карибськими островами в Північній Америці; над Сахарою в Африці;
Аравійським півостровом, півднем Іранського нагір'я, Белуджистаном в Азії.
У південній півкулі тропічний кліматичний пояс охоплює широкі смуги
тропічного узбережжя Південної Америки (Перу, Чилі, Уругвай, Бразилія);
Південна Африка від Анголи до Мозамбіку; центральні райони Австралії. В
тропічному поясі досить чітко вирізняються 2 підтипи клімату:
континентальний і морський.
- континентальний тропічний клімат
Над просторами континентів поширені області високого тиску, переважають
висхідні потоки повітря. Тут утворюється і випадає досить мало атмосферних
опадів (100—250 мм). Спекотне літо +35°…+40°С, прохолодна зима +10°…
+15°С. Досить значні добові амплітуди температури повітря — до 40°, в
пустелях можливі вранішні приморозки на ґрунті. Відсутність значної
хмарності призводить до ясних і холодних ночей. Різкі добові перепади
температур призводять до значного фізичного вивітрювання гірських порід і
утворення великої кількості гравію, піску та пилу. Пил та пісок переноситься
на великі відстані вітрами. Переважає східний перенос повітряних мас —
пасати (північно-східні в північній півкулі та південно-східні в південній).
Кліматичні умови східних і західних тропічних узбереж досить сильно
різняться. Уздовж західних узбереж Африки, Америки та Австралії
проходять холодні морські течії, що знижують температуру повітря до
+18°…+20°С й заважають утворенню хмар, а отже й випадінню значних
атмосферних опадів. Тут розташовуються найпосушливіші пустелі світу:
Атакама, Наміб, Західна Сахара. Уздовж східних узбереж материків
проходять теплі морські течії, температури повітря тут більші, опадів більше.
- морський тропічний клімат
Морський тропічний клімат досить сильно нагадує екваторіальний, але з
меншою хмарністю та постійними східними вітрами. Влітку над океаном
температура повітря не підіймається вище +20°…+27°С, взимку — +10°…
+15°С. Влітку опадів випадає більше ніж взимку, але в сезон не більше 50
мм.
4.Субтропічний
У субтропічних поясах північної та південної півкуль, що лежать на межі
тропічних та помірних кліматичних поясів, влітку поширюються тропічні
повітряні маси, взимку ж помірні приносять атмосферні опади (500 мм). Літо
спекотне від +30° до +50°С, посушливе; зима доволі прохолодна з частими
дощами, снігопадами, але стійкого снігового покриву не утворюється. В
глибинах континентів зима посушлива (до 120 мм) з морозами до —20°С,
літо жарке (до +50°С).
Середземноморський клімат
Для західних околиць материків характерним є середземноморський клімат з
жарким безхмарним літом та вітряною дощовитою зимою. Річна сума
атмосферних опадів становить 450—600 мм. Цей підтип клімату досить
сприятливий для людської життєдіяльності. З ним пов'язаний розквіт древніх
цивілізацій на берегах Середземного моря (Антична Греція, Давній Рим,
Карфаген); сучасні кліматичні морські курорти, великі урбанізовані території
південної Каліфорнії (Лос-Анджелес, Сан-Хосе), Південної Африки
(Кейптаун), Австралії (Перт) та Чилі (Сантьяго, Вальпараїсо).
Середземноморський підтип клімату досить сприятливий для вирощування
цінних культурних рослин: цитрусові, виноград, маслини.
Мусонний клімат
Субтропічний клімат східних узбереж материків переважно мусонний: зима
прохолодна та суха, літо тепле (+25°С) і вологе (800 мм). Мусони дмуть
взимку з континентів на море, влітку — несуть опади з моря на суходіл.
Мусонний підтип клімату ясно виражений лише в північній півкулі —
східне узбережжя Азії. Також він характерний і для помірного поясу цього
узбережжя (Далекий Схід Росії). Велика кількість опадів в теплий період
року дозволяє рослинності швидко вегетувати й досягати почасти
гігантських розмірів на добрих ґрунтах. Цей підтип клімату дозволяє
вирощувати харч для більш ніж мільярда людей, що проживають в Східній
Азії (Китай, Тайвань, Японія).
5.Помірний клімат
Кліматичний пояс західного переносу повітряних мас, цілий рік тут панують
західні вітри, що приносять атмосферні опади цілий рік у вигляді дощів та
снігопадів. Літо помірно тепле (+10°…+28°С), зима досить холодна (-4°С…-
50°С). Річна норма опадів сильно різниться на околицях континентів (1000-
3000 мм) та вглиб (100 мм — внутрішні райони Азії, панування
Монгольського антициклону). Досить виразна різниця річних сезонів.
Помірний кліматичний пояс простягається широкою смугою над помірними
широтами (від 40°-45° до полярного кола) Північної Америки та Євразії, в
південній півкулі він лише трохи зачіпає околиці Південної Америки
(Патагонія, Вогняна земля), північна частина Антарктичного півострова,
Тасманія та острів Південний Нової Зеландії. Україна цілком лежить в його
межах, в межах помірно-континентального підтипу. Над цими територіями
утворюється область низького тиску з активною циклонічною діяльністю.
Помірний кліматичний пояс має два головних підтипи: континентальний
помірний клімат та морський помірний клімат.
- континентальний помірний клімат поширений у внутрішніх районах
Північної Америки та Азії, циклони сюди завітають досить рідко. Літо тепле
(+17°…+26°С), зима холодна (-10°…-24°С) зі стійким сніговим покривом.
Найчіткіше цей підтип клімату виражен в Якутії — зимові морози —40°С,
сухе повітря, майже відсутність опадів.
- морський помірний клімат панує над західними околицями материків. Він
формується за безпосередньої участі західних вітрів з океанів. Літо
прохолодне (+15°…+20°С), тепла зима (вище за +5°С). Атмосферні опади
випадають цілий рік в достатній кількості (500—1000 мм, у горах до 6000
мм). На східній околиці Євразії, від Камчатського півострова до Корейського
панує мусонний підтип клімату. Стійка сезонна зміна постійних вітрів
впливає на картину розподілу опадів впродовж року. Взимку тут дмуть
холодні мусони на море, утворюючи ясну суху холодну (-20°…-27°С) погоду.
Влітку мусони з Тихого океану несуть вологу на материк. На Камчатці та
Сахаліні випадає 1600—2000 мм.
6.Субполярний клімат
Перехідні конвергентні зони між помірним та полярним кліматом в північній
та південній півкулі. У північній півкулі поширений над значними теренами
північної Євразії, Аляски, Північної Канади, Південної Гренландії,
Ісландією, Північною Норвегією; в південній півкулі це майже суто морський
клімат.
Влітку сюди з помірних широт поширюються вологі повітряні маси, що
спричинюють прохолодне (+5°…+10°С) вологе літо 300 мм (на півночі Якутії
лише 100 мм). Незважаючи на невелику кількість таких опадів, волога не
встигає випаровуватись, що спричинює велику заболоченість та поширення
безлічі озер. Взимку тут панують полярні повітряні маси. Зими довгі холодні
(—50°С) й темні (полярна ніч).
7.Полярний клімат поширений вище 70° широти на північній півкулі
(арктичний клімат) та 65° широти південної (антарктичний клімат). Цілий рік
тут панує полярне повітря. Декілька місяців на рік буває полярна ніч та
полярний день. Через малий кут падіння сонячних променів та велике
альбедо поверхні вкритої снігом та кригою, що не тануть цілий рік) повітря
досить сильно охолоджене й не прогрівається вище 0°С навіть влітку — це
зона вічних морозів —20…-40°С. Полюс холоду -89,2°С знаходиться в
Антарктиді на російській дослідницькій станції Восток[1][2]. Увесь рік над
полюсами панують області високого тиску: вітри слабкі (східного напрямку),
хмарність майже відсутня. Атмосферних опадів випадає менше 100 мм на рік
— полярні пустелі. Повітря насичене крихітними крижинками, продуктами
сублімації вологи із сухого полярного повітря. Влітку можлива тривала
мжичка.

1.Клімат Північної Америки

- наведыть приклади кліматичних поясів;
- порівняйте клімат Північної і Південної Америки;
- охарактеризуйте типи клімату Північної Америки
Загальна характеристика
Кліматичні умови Північної Америки характеризуються надзвичайною
різноманітністю.
Це обумовлюється:
- географічним положенням материка,
- особливостями циркуляції повітряних мас,
-рельєфом території,
-ступенем розчленованості берегової лінії,
-впливом океанічних течій поблизу континенту тощо.
Саме ці чинники призводять до нерівномірного розподілу тепла і вологи
на території Північної Америки і визначають кліматичні відмінності
окремих її регіонів.
Через значну протяжність материка з півночі на південь різні його
частини дістають неоднакову кількість тепла:
- у південні райони протягом року надходить велика кількість сонячної
енергії, а в північні – незначна,
- влітку на півночі континенту температура повітря становить в середньому
+5ºС, а на півдні +30ºС.
Ще більша різниця виникає взимку, коли північніше полярного кола
середня температура близько -34ºС, а на півдні материка – вище +20ºС.
Абсолютний максимум температури (+56,7ºС) зафіксовано в Долині
Смерті.
Різноманітність температурного режиму визначає характер циркуляції
повітряних мас (арктичних, помірних і тропічних).

Географічне положення значної території Північної Америки в субарктичних

та помірних широтах зумовлює суттєвий вплив західного перенесення
повітря.
Південно-східна частина материка перебуває під впливом вологих пасатів
з Атлантичного океану, а у північних полярних районах формуються
північно-східні вітри.
1. Розподіл тепла і вологи на материку в значній мірі залежить від
особливостей рельєфу:
- зокрема, велику перешкоду для західного потоку повітря створює гірська
система Кордильєр, долаючи її, повітряні маси, що надходять з Тихого
океану, залишають всю вологу на узбережжі та західних схилах гір і
проникають далі на схід вже більш сухими,
- а сході Північної Америки простягаються значно нижчі гори Аппалачі.
Проте й вони також частково перешкоджають проникненню вологого повітря
з Атлантики вглиб континенту,
- відсутність гір на півночі та півдні материка, рівнинність його центральних
областей дають можливість холодним арктичним повітряним масам
просуватись далеко на південь. Хвилі холоду іноді досягають узбережжя
Мексиканської затоки, приносячи різке похолодання, морози, які
супроводжуються снігопадами. Буває й навпаки: тепле тропічне повітря з
півдня поширюється далеко на північ, приносячи відлигу.
- на межі зіткнення арктичних і помірних, тропічних і помірних
повітряних мас формуються атмосферні фронти, де виникають циклони, з
якими пов’язані опади.
Гірські масиви Кордильєр та Аппалачів, що розташовані
меридіонально, створюють ефект „аеродинамічної труби”, якою проносяться
руйнівні смерчі (торнадо), що утворюються в результаті зіткнення
повітряних мас із значними контрастами температури.
Торнадо – це потужний атмосферний вихор, що виникає між грозовою
хмарою і землею. Повітря в ньому обертається зі швидкістю 100 м/с і
підіймається по спіралі вгору, руйнуючи все на своєму шляху.
На території США за рік може виникнути понад 700 торнадо.
Найчастіше – над Великими рівнинами та Середньому Заході навесні та на
початку літа. Вони завдають колосальної шкоди природі й людям.
Також небезпечними є тропічні циклони (урагани), які виникають в
тропічних широтах Атлантичного океану і приносяться до південно-східних
берегів Північної Америки пасатами. Швидкість вітру в цих атмосферних
вихорах сягає 200 км/год. Обрушуючись на узбережжя, вони спричиняють
повені, загибель людей та страшні руйнування.
2.Серед інших чинників, які визначають особливості клімату –
розчленованість берегової лінії. Глибоко вдаючись у суходіл, холодна
Гудзонова затока і тепла Мексиканська підсилюють обмін різними
повітряними масами, що призводить до частої зміни погодних умов.
3.На клімат прибережних територій впливають океанічні течії. Так,
найбільша кількість опадів (до 3000 мм за рік) випадає на північно-західних
схилах Кордильєр завдяки впливу теплої Аляскинської течії. Вона
підвищує температуру тихоокеанського узбережжя помірного поясу на
відміну від атлантичного, вздовж якого рухаються води холодної
Лабрадорської течії. Там значно холодніше.
Південніше 40-ї паралелі характер течій змінюється. Південний схід
материка омивається теплим Гольфстрімом, а південний захід –
холодними водами Каліфорнійської течії. Тому субтропічне узбережжя
Атлантичного океану тепліше від тихоокеанського, опадів тут набагато
більше. Каліфорнійська ж течія збільшує посушливість західного узбережжя
тропічних широт і сприяє утворенню берегових пустель.

2.Кліматичні пояси та типи клімату

У Північній Америці спостерігаються всі відомі на Землі типи клімату, крім
екваторіального. Закономірна зміна температурних умов та циркуляція
повітря з півночі на південь зумовлює виділення на материку шести
кліматичних поясів, у межах яких сформувалися кілька кліматичних
областей.
У арктичному поясі протягом року панують холодні й сухі арктичні
повітряні маси та північно-східні вітри. Зима тут сувора, літо холодне.
Середні температури січня – -35ºС…-40ºС, влітку стовпчик термометра не
піднімається вище +5ºС. Опадів випадає мало (не більше 250 мм за рік),
проте через сильні пориви вітру часто виникають завірюхи та снігові бурі.
Зимова полярна ніч триває до п’яти місяців. Переважання низьких
температур спричинює тривалий сніговий покрив і зледеніння.
У субарктичному поясі спостерігається зміна повітряних мас за сезонами.
Взимку – арктичні, влітку – помірні. Зима морозна (до -30ºС), але на берегах
Тихого й Атлантичного океанів менш сувора, ніж у внутрішніх районах через
пом’якшуючий вплив океанів. Літо прохолодне (до +10ºС), але більш
тривале, ніж в арктичному поясі. Опадів випадає дещо більше (до 350 мм за
рік). Поширена багаторічна мерзлота.
Помірний пояс займає найбільшу площу на території Північної Америки. У
ньому протягом року панують помірні повітряні маси і західні вітри.
Значна протяжність поясу та особливості підстилаючої поверхні зумовлюють
певні кліматичні відмінності, тому виділяють чотири кліматичні області:
кількістю опадів (понад 2000 мм за рік);
· - область помірно-континентального клімату займає внутрішні
міжгірні улоговини Кордильєр. Для неї характерна більш прохолодна зима,
помірно тепле літо і менша кількість опадів, ніж на тихоокеанському
узбережжі (400-600 мм за рік);
· - область континентального клімату знаходиться в центральній
частині поясу. Літо по-справжньому тепле (до +20ºС), зима – холодна (до -
25ºС). Протягом року випадає найменша в межах поясу кількість опадів;
· область мусонного клімату на сході виділяється прохолодним
літом.
Для всього помірного поясу характерна зміна клімату за сезонами.

У субтропічному поясі взимку панують помірні повітряні маси, влітку –

тропічні. Через значну протяжність із заходу на схід в його межах виділяють
три кліматичні області:
· - середземноморська область (на західному узбережжі Тихого океану)
з теплою вологою зимою і сухим жарким літом;
· - континентальна область (внутрішні райони поясу) з сухою
прохолодною зимою (вище 0ºС) і жарким літом (+25ºС);
· - область мусонного клімату з сухою з відносно холодною зимою і
вологим теплим літом.
У тропічному поясі через неоднаковий вплив океанів виділяють дві області:
· - область пустельного клімату сформувалася на заході через вплив
холодної Каліфорнійської течії. Там дуже спекотно і сухо;
· -область вологого клімату виділяється на сході і характеризується
високими температурами протягом року і великою кількістю опадів, які
приносять пасати з Атлантичного океану.
У субекваторіальному поясі, який займає найменшу площу на материку,
протягом року дуже тепло (вище +25ºС) і волого. Особливо багато опадів
випадає влітку через надходження екваторіальних повітряних мас з Тихого
океану. Взимку дощі пов’язані з північно-східними пасатами з Карибського
моря.

2.Клімат Південної Америки

Географічне положення материка обумовлює надходження великої кількість

сонячної радіації впродовж року. Південна Америка – найвологіший
материк земної кулі. Пасатна циркуляція та вплив теплих Бразильської
та Ґвіанської течій – основні передумови того, що середня річна кількість
опадів на континенті приблизно вдвічі більша, ніж на будь-якому іншому
материку. Разом із тим, холодна Перуанська течія та область підвищеного
атмосферного тиску роблять частину західного узбережжя (пустеля
Атакама) найпосушливішою територією не тільки Південної Америки, а й
усієї земної кулі. Суттєвий вплив на формування клімату материка має
рельєф. Анди – найдовша гірська система на Землі – є перешкодою для
проникнення сухих прохолодних тихоокеанських повітряних мас. Тут
сформувався високогірний тип клімату. Рівнини на сході, навпаки, дають
змогу майже безперешкодно проникати з Атлантики теплим і вологим
повітряним масам вглиб материка.
На постійно спекотний і вологий екваторіальний пояс припадає західна
частина Амазонської низовини та північно-західне узбережжя Тихого
океану. Клімат екваторіального поясу Північної Америки формується під
впливом атлантичних вологих повітряних мас та високих впродовж року
температур.
Для субекваторіальних поясів характерними є жарке вологе літо, суха,
жарка зима і незначна різниця літніх та зимових температур
(Орінокська низовина та Ґвіанське плоскогір'я, східна і південна
частина Амазонської низовини, частина Бразильського плоскогір'я).
Південно-східна частина Бразильського плоскогір'я, північна частина Ла-
Платської низовини знаходяться у тропічному поясі та характеризуються
більш контрастними за сезонами температурами і більшими перепадами
кількості опадів у прибережних і внутрішніх областях. Дощі випадають
здебільшого влітку, але їх значно менше, ніж у субекваторіальних поясах.
Субтропічний пояс характеризується істотними відмінностями різних його
частин. Від теплого з рівномірним зволоженням на сході і сухого
континентального у внутрішніх районах, до середземноморського клімату на
тихоокеанському узбережжі із сухим літом і вологою зимою.
Помірний кліматичний пояс материка формується під впливом західного
перенесення повітряних мас і характеризується чітко вираженими порами
року. Значне зволоження (до 3 000 мм на рік) західної частини поясу
сформувало тут помірний морський тип клімату з незначним впродовж року
коливанням температур та великою кількістю опадів. Східна частина поясу
характеризується різкими коливаннями температури і незначною кількістю
опадів (помірний континентальний тип клімату).
Природні зони
Вологі екваторіальні ліси у Південній Америці називають сельвою. Ця
природна зона сформувалась на Амазонській низовині, прилеглих до неї
схилах Анд, а також у північній частині тихоокеанського узбережжя, і
обіймає більшу площу, ніж аналогічні ліси в Африці. Тут на червоно-жовтих
фералітних ґрунтах ростуть тисячі видів рослин. Дерева утворюють до
дванадцяти ярусів, найбільший з яких сягає 80 м у висоту та 4 м у діаметрі
(сейба). Нижні яруси – справжні непрохідні хащі (гевея, какао, динне дерева,
папороті). У заводях річок росте вікторія-регія – латаття з листям до 2 м .
Такий же багатий і тваринний світ (мавпа, лінивець, ягуар, анаконда тощо).
Особливої уваги заслуговують колібрі – найменший птах на землі та піранья
– винятково кровожерлива риба. Тутешні ліси кишать комахами і павуками.
Зони саван і рідколісся північної і південної частини материка відрізняються
між собою. Савани і рідколісся Ґвіанського плоскогір'я й Орінокської
низовини нагадують африканські савани з пальмами замість баобабів. Савани
на півдні материка посушливіші, тому дерева тут – рідкість, а на червоних та
червоно-коричневих ґрунтах домінують чагарники, деревоподібні кактуси, та
дерева з бочкоподібним стовбуром. Своєрідний тут і тваринний світ: на
відміну від африканських саван, тут мало копитних. Тапір, пекарі, пума,
мурашкоїд разом із великою кількістю мурахів і термітів – типові мешканці
цих місць.
На південь савани поступово переходять у зону субтропічних трав'янистих
степів (пампа). Типовим для цих місць є кліматі з великою різницею в
опадах: від м‘якого з рівномірним зволоженням на сході він змінюється до
більш посушливого із значними перепадами температур на півдні і заході
зони. Значної шкоди тутешній природній рослинності завдають значне
розорювання і безсистемне випасання худоби. З тварин цієї зони
трапляються страус нанду, пампасний олень, гуанако, багато в цих місцях
різних гризунів.
У південній частині материка, що називають Патагонією, сформувалась
зона напівпустель і пустель – єдине в світі місце, де вони виходять на
узбережжя океану в межах помірного поясу. За умови незначної кількості
опадів тут досить бідний живий світ: на сіроземних і бурих ґрунтах
зростають злаки, кактуси та подушкоподібні чагарники. Тваринний світ
представлений в основному плазунами і гризунами, хоча трапляються пума,
лама, страус нанду. Берегові пустелі і напівпустелі простягаються вузькою
смугою і на західному узбережжі материка. Найсухіша частина природної
зони – пустеля Атакама – найпосушливіше місце на планеті. Переважаючі
повітряні маси, а також охолоджене Перуанською течією повітря не
утворюють дощових хмар. Тому буває, що дощі не випадають тут по 10-20
років.
Завдяки значній висоті в Андах розвинута висотна поясність: від вологих
екваторіальних лісів (гілея) на підніжжях гір в екваторіальному поясі до
гірських луків на високогір'ях. Вище 5 000 м сніг ніколи не тане,
перетворюючись на лід.

3.Клімат Африки - зумовлений географічним положенням материка

Африка, його великими розмірами, особливостями рельєфу і баричного
тиску, близькістю величезного континентального масиву Євразії, а також
холодними (біля західних берегів) і теплими течіями (біля східних берегів).
Мала розчленованість робить материк малодоступним для впливу моря.
Повітряні маси
Основним циркуляційним процесом у нижніх шарах атмосфери над
континентом є приплив повітряних мас у вигляді пасатів з субтропічних
широт до області найбільшого нагрівання сонцем приземних шарів повітря. З
квітня по липень у північну півкулю проникає південно-східний пасат.
Проходячи над екваторіальною областю, він трансформується в
екваторіальне повітря і під впливом відхиляючої сили обертання землі
переходить у південно-західні вітри, які називаються екваторіальним
мусоном.
Циклони тропічного фронту, що виникають між теплим і сухим повітрям
північно-східних пасатів та холоднішим вологим повітрям екваторіального
мусону, над континентом сухі і не несуть фронтальних опадів, бо теплий
сектор їх заповнений сухою масою пасатів. Клімат західних берегів Африки
перебуває під впливом морського тропічного повітря і відзначається майже
цілковитою відсутністю опадів при високій вологості нижніх шарів повітря
(що пов'язано з пасатною інверсією температури), а також наявністю
відносно низької температури. Остання обставина залежить від холодних
морських течій — Канарської в північній і Бенгельської в південній півкулі.
На сході гористі береги Південної Африки перебувають під впливом
вологих південно-східних пасатів Індійського океану і дістають значну
кількість опадів. Північно-східні частини Африки, що прилягають до Азії,
перебувають під впливом сухого континентального тропічного повітря, яке
формується над великими просторами пустель.
Завдяки зенітальному положенню Сонця африканський масив суші дуже
нагрівається; тому над більшою частиною материка, за винятком зон
субтропічного максимуму — областей високого тиску, переважає низький
атмосферний тиск. Великі місцеві центри високого тиску, звичайні для
Євразії та Америки, ніде не утворюються в Африці. У зв'язку з переважанням
характерного для більшої частини Африки відносно низького атмосферного
тиску вітри, як правило, дмуть з океанів. Над материком ці повітряні маси
нагріваються, відходять від точки роси, що несприятливо позначається на
розподілі опадів. Майже весь материк, за винятком екваторіального пояса
дощів, який простягається від Ліберії до озер Вікторія та Ньяса,
характеризується тимчасовою або постійною нестачею опадів, і посушливі
області займають в Африці дуже великі простори.
На більшій частині Африки коефіцієнт зволоження набагато менший від
1,00. У Сахарі він наближається до 0,00.
Кліматична поясність
Більша частина території Африки лежить у тропічній зоні і тільки північна та
південна окраїни материка належать до субтропіків. За межі субтропічної
зони Африка не простягається; вона є найжаркішим з усіх материків. Африка
лежить у межах тропічної і субтропічної циркуляції повітряних мас. Частина
материка, розташована в північній півкулі, площею вдвоє більша, ніж
південна; це і визначає велику континентальність та аридність клімату
Північної Африки. Континентальність підсилюється також через близькість
великого материкового масиву Євразії.
В Африці, за Б. П. Алісовим, можна виділити кліматичні зони:
екваторіального повітря — екваторіальний пояс
континентальна область долини Конго
атлантична область Гвінейської затоки (гвінейський клімат)
екваторіальних мусонів — субекваторіальний пояс
атлантична область Гвінеї
континентальна область Сахелю у північній півкулі (суданський клімат)
індійська область північної півкулі
індійська область південної півкулі
континентальна область у південній півкулі
тропічного повітря — тропічний пояс
атлантична область Західної Сахари та Намібу
континентальна область Сахари (клімат фінікової пальми)
континентальна область Анголи й Калахарі
індійська область Мозамбіку й Мадагаскару
субтропічну — субтропічний пояс:
середземноморська область Магрибу,
південно-африканська область.

Екваторіальний пояс
Центральна частина тропічної зони Африки, що простягається від Сьєрра-
Леоне до озера Вікторія, належить до екваторіального клімату вологих
тропічних лісів. До східного узбережжя Африки ця зона не доходить. Річна
амплітуда температури в цій зоні дуже незначна: 1°—2 °C. У Кананзі на
Конго річна амплітуда менша 1° (лютий — 24,4 °C, грудень — 25,1 °C), в
Акассі на Нігері 2,2 °C (температура повітря найжаркішого місяця 26,6 °C,
найбільш прохолодного 24,4 °C, середній максимум 32,6 °C, середній
мінімум 19,3 °C). Добова амплітуда температури значно більша, ніж річна, і
становить в Акассі від 12 °C до 15 °C, у Кананзі — в суху пору року 16 °C.
Відносна вологість повітря в цій зоні дуже велика (близько 85 %). Такої
високої температури, як у Сахарі, тут не буває, однак безперервно панує
виснажлива спека, особливо тяжка через велику вологість повітря, тимчасову
полегкість дає нічна прохолода.

Хмарність у екваторіальній зоні велика (в Лібревілі — 70 %, в Лоанго —

61 %), часті тумани. Щодня після полудня утворюються хмари, надвечір
випадає дощ у вигляді злив; часті грози. Максимум дощів припадає на
опісляполуденний час. У екваторіальній області Західного і Східного Конго
випадає в середньому від 1000 до 1500 мм опадів, значно менше, ніж на
Амазонській низовині (від 2000 до 2500 мм). Загальне число днів з опадами
— близько 120. У Кананзі кількість опадів — 1544 мм. Аналогічно тому, як
річний хід температури в цій зоні відрізняється наявністю двох максимумів і
двох мінімумів, тут можна спостерігати два періоди максимуму опадів, що
зв'язано з проходженням Сонця через зеніт. На півночі та півдні басейну
Конго посеред зими спостерігається помітне зменшення кількості опадів. У
горах екваторіальної зони максимальна кількість опадів буває на висоті 2400
—2500 м.
Гвінейський клімат
Гвінейське узбережжя від Сьєрра-Леоне до західної частини Камеруну (до 7°
—8° півн. широти) часто виділяють в особливу кліматичну область —
гвінейський тип екваторіального клімату. Він відзначається мусонним
режимом. Характерний один максимум опадів і тенденція до короткої
посухи, хоч річна кількість опадів тут часто вища, ніж у Центральному
Конго. Опади областей центрально-африканського і гвінейського типу — це
опади переважно орографічної конвекції. Відмінності рельєфу мають
великий вплив на розподіл опадів. Особливо багато опадів дістають схили
високих масивів, перпендикулярно розташованих до напряму мусонів. У
Дебунджі (коло західних схилів вулкану Камерун) — близько 10 500 мм
опадів (лише у вересні тут випадає 1660 мм, більше, ніж в Одесі протягом 4
років).
У багатьох місцях Гвінейського узбережжя протягом всього року панує
південно-західний вітер, який зимою помітно слабшає. Однак, часто
південно-західні вітри на зиму змінюються сухими північно-західними. У
більш високих широтах Гвінеї, зокрема в Сьєрра-Леоне, в північній Нігерії
звичайний режим південно-західних вітрів часто порушується взимку, коли
встановлюється сухий і жаркий, пильний північно-східний вітер — харматан,
який дме з Сахари і проривається іноді через Бенін на узбережжя. Харматан
тимчасово звільняє від задушливої спеки. Головна маса вологи на
Гвінейському узбережжі випадає вночі.

Субекваторіальний пояс
До зони вологих тропічних лісів прилягають великі простори саван
(тропічний лісостеп). Клімат саван тропічний. Середня річна температура 25
°C; середня температура найхолоднішого місяця 18 °C; добові і річні
коливання температури більші, ніж у екваторіальній зоні (річна амплітуда 5
°C). Опадів багато, але не більше 1500 мм. Характерною особливістю в
розподілі опадів є виразно визначений сухий період, що припадає на весну та
зиму відповідної півкулі. Літній період дощів зв'язаний з припливом багатих
на вологу повітряних мас екваторіального мусону та інтенсивнішою
конвекцією, яка залежить від високого (зенітального) положення Сонця.
Екваторіальний мусон періодично змінюється пасатною течією, яка
переважає впродовж зимового періоду. Пасати дають велике зниження
відносної вологості і посуху. Сухий період триває від 4 до 6 місяців. У
саванах в міру віддалення від екватора коротшає дощовий період і меншає
кількість опадів.
Середня кількість опадів у саванах 1000 — 1300 мм, в окремих місцях
поблизу гілей досягає 1500 мм, на північ на краю пустелі зменшується до 200
— 250 мм. У тому ж напрямі зменшується тривалість періоду дощів і
регулярність опадів, а також зростає середня температура найтеплішого
місяця (яка досягає 32 °C і більше). Спостерігається перехід до пустель, де
посушливий період захоплює більшу частину року. В саванах, що
прилягають безпосередньо до екваторіальної зони, можливі ще два дощових і
два сухих періоди (суданський клімат Мартонна). Однак ближче до тропіків
відмічається лише один дощовий період, що збігається з серединою літа.
У суху пору року в саванах переважають пасати. У Беніні пасат, який нерідко
приносить червоний пил з Сахари, називається харматан. Такі сухі вітри
викликають різке зниження відносної вологості (нижче 20 %). У сухий період
савани Африки дуже нагадують пустелю: трави висихають, дерева втрачають
листя, невеликі річки пересихають, добові коливання температури стають
значніші, середній максимум температури може досягати 38 °C; небо
затягається димною пеленою від величезних трав'яних пожеж. Наприкінці
посушливого періоду часто виникають грозові шквали, які щодо
інтенсивності поступаються північноамериканським торнадо. У саванах
режим вітрів загалом активніший.
У саванах, що прилягають до зони вологих тропічних лісів, розвинутий
парковий ландшафт; далі від екватора переважає трав'яний покрив з
поодинокми деревами (баобаби, пальми, мімози, акації). Уздовж рік
розвинуті густі галерейні ліси. Дерева та кущі в саванах пристосовуються до
зменшення випаровування: на зиму скидають листя, розвинуті мікрофіли і
сукулентні форми, великого розвитку досягають колючі кущі, особливо на
окраїнах саван.

Індійська область
Пори року в субекваторіальній Африці залежать від розподілу опадів.
Абісинське нагір'я перебуває під впливом південно-західного літнього
мусону і відзначається особливостями клімату високих саван. Північна межа
дії екваторіального мусону на схід від області озер лежить близько 10°
північної широти. На Сомалійському півострові позначається вже частковий
вплив вологішого мусону Індійського океану. Північно-східний пасат, який
дме взимку в східній Африці, перетікає через екватор, поступово
зволожується і переходить; у південній півкулі в екваторіальний мусон. У
південній півкулі область екваторіальних мусонів займає лише східну
частину Африки приблизно до 17° південної широти; екваторіальний мусон,
який має тут східно-північно-східний напрям, виявлений менш різко, ніж у
північній півкулі (не викликає такого помітного зниження температури
влітку). Південно-східний пасат багатший на вологу; він не несе з собою
такої сухості взимку, як північно-східний пасат у північній півкулі. Тому
мусонні області Східної Африки в південній півкулі дістають набагато
більше опадів, ніж у північній (цьому сприяють почасти і циклональні опади
тропічного фронту). Північно-східні частини Африки, які перебувають під
впливом вологих океанічних пасатів, мають дощове літо, суху зиму; тут
температура із зростанням географічної широти знижується.

У західній половині тропічної Південної Африки немає виразно виявленого

вологого екваторіального мусону; це й зумовлює засушливість клімату
Анголи і західної частини Зімбабве. На узбережжі кількість опадів у напрямі
на південь різко зменшується (Банана — 730 мм, Понта-де-Пенья — 580 мм,
Луанда — 280 мм).

Тропічний пояс
За межами поширення екваторіальних мусонів лежать області суто пасатної
циркуляції. Через всю Північну Африку простягається від Атлантичного
океану до берегів Червоного моря безперервною смугою (середньою
шириною близько 1300 км) найбільша у світі пустеля Сахара. Сахара
належить до типу пасатного клімату (клімату самуму або фінікової пальми).
Клімат Сахари визначається переважанням північно-східного пасату, який
складається з мас надзвичайно сухого континентального тропічного повітря.
Можливість опадів термічної конвекції в Сахарі майже виключається, бо
рівень конденсації тут лежить на великій висоті. Клімат Сахари дуже сухий,
опади тут — випадкове явище, внаслідок чого суцільний килим рослинності
не може утворитися. На північній окраїні Сахари зимові опади зв'язані з
циклонічною діяльністю на полярному фронті, який спускається в ці широти
зимою. На південній окраїні Сахари опади в незначній кількості бувають
літом, що пов'язується з дією згасаючого екваторіального мусону.

Континентальна область
Область континентальних пасатів займає тільки західну половину Південної
Африки. До цієї області належить напівпустеля Калахарі, безживна тільки
під час посухи. Літом тут регулярно бувають опади. Середня річна кількість
опадів у Калахарі — від 125 до 250 мм, у деяких місцях ще більша. Значна
площа Калахарі, за винятком її південної частини, яка відноситься до
злаково-чагарникової пустелі, цілком придатна для життя людини.
Континентальний характер клімату виявлений значно менше, ніж у Сахарі.
Середня температура грудня в Гокхасі (в західній Калахарі) 29 °C, червня
12,2 °C, при середніх крайніх +41 °C і —4 °C та 180 мм річних опадів.
Атлантична область
Біля західних берегів Сахари позначається вже вплив морського тропічного
повітря східної периферії антициклону. Західне узбережжя Сахари під
впливом холодної Канарської течії відзначається пустельним ландшафтом,
крайньою недостачею опадів, але високою відносною вологістю повітря,
відносно невеликими добовими і річними амплітудами температури,
зниженою для цих широт температурою літніх місяців і частими туманами.
Порівняно спокійний і одноманітний хід погоди з правильним чергуванням
великої інтенсивності бризів тут іноді порушується тропічними циклонами та
харматаном.

Західне узбережжя Південної Африки за характером кліматичних умов є

аналогом атлантичного узбережжя Сахари. Область справжньої пустелі в
Південній Африці обмежена прибережною смугою, що простяглася від гирла
річки Оранжової майже до пониззя річки Кунене — пустеля Наміб. У цій
пустелі під безпосереднім впливом холодної Бенгельської течії і високої
вологості повітря кожної ночі утворюється туман, який розсіюється лише
після полудня (аналогічно кліматові «гаруа» на західному узбережжі
Південної Америки). Бенгельська течія, маючи нижчу температуру, ніж
Канарська, значно знижує літню температуру; формується наднизька для
тропічних широт температура. Холодна Бенгельська течія створює ще
потужнішу інверсію, ніж коло атлантичного узбережжя Африки, в зв'язку з
чим кількість опадів дуже незначна (у Свакопмунді — 19 мм). Літом у
пустелі Наміб часто бувають піщані урагани. На початку зими тут можливі
гарячі східні фени, які викликають значне підвищення температури. Ці вітри
дають найвищі показання термометра в травні — червні і тимчасове падіння
відносної вологості нижче 10 %.

Індійська область
Північна частина Мадагаскару належить до області клімату екваторіальних
мусонів. Однак більша частина Мадагаскару, Мозамбіку, Трансваалю і
прилеглі до них області південно-східного Зімбабве належать до типу
клімату океанічних пасатів західної периферії субтропічних антициклонів
Індійського океану. Завдяки значній кількості вологи в масах екваторіального
і морського тропічного повітря пасатів, які тут стикаються, циклонічна
діяльність на тропічному фронті супроводиться великими опадами. У
річному ході опадів в області океанічних пасатів спостерігається літній
максимум. Річні амплітуди температури тут невеликі, але більші, ніж коло
екватора. Річна кількість опадів помітно зменшується в міру віддалення від
морського узбережжя. Південно-східний пасат, перевалюючи через гори,
втрачає значну частину вологи. Спостерігається помітне зростання добових
амплітуд температури, особливо в зимовий сухий і безхмарний період.
Відповідно до зменшення кількості опадів спостерігається перехід до
безлісих широких саван.
Зі сходу Мадагаскар омивається теплою Маскаренською течією. Південно-
східний вологий пасат, проносячись над теплою Маскаренською течією, ще
більше зволожується, і східні береги Мадагаскару дістають дуже багато
опадів (у Таматаве випадає 2940 мм), причому максимум їх припадає на
кінець літа й осінь. Клімат східного узбережжя Мадагаскару нагадує клімат
верхньої Гвінеї і відзначається високою температурою та вологістю повітря.
Гірський хребет, що проходить вздовж острова, перехоплює вологу, яку
приносить південно-східний пасат, внаслідок чого західна половина острова
має сухий клімат; опадів тут випадає в середньому близько 500 мм.

Субтропічний пояс
Північна і південна Африка знаходиться в зоні субтропічної циркуляції. У
зимову пору сюди проникає полярне повітря помірних широт у вигляді
окремих входжень і звичайно через кілька днів трансформується в тропічне.
Найчастіше за холодним фронтом входить морське полярне повітря з
температурою від 8° до 12 °C, внаслідок чого великого похолодання не буває.
Інколи температура значно знижується на нетривалий час, але сніг випадає
лише зрідка. На північному узбережжі Африки спостерігається загалом
більш висока температура, ніж на південних берегах Європи. Майже вся
річна кількість опадів припадає на зиму (50 % усіх днів з опадами). Дуже
сприятливою обставиною з точки зору землеробства є те, що період
найбільшої кількості опадів збігається з періодом найменшого
випаровування, чого не можна сказати про савани, де спостерігається збіг
періодів найбільшої кількості опадів і найбільшого випаровування.

Середземноморська область
Кількість опадів на північній окраїні Африки невелика (не вище 760 мм, у
горах до 1000 мм), набагато менша, ніж в екваторіальній частині. Пояс
зимових опадів в країнах Магрибу значно ширший і довший, ніж у Лівії та
Єгипті. У східному напрямі кількість опадів значно зменшується, що
пояснюється відступанням берегової смуги на південь від головного шляху
циклонів, зниженням місцевості і відсутністю гірських бар'єрів, які
захищають узбережжя від впливу клімату Сахари. Кількість опадів
зменшується також у районах, які перебувають під впливом Канарської течії.
Так, в Алжирі випадає 760 мм опадів, у Триполі — 410 мм, Бенгазі — 270
мм, Александрії — 220 мм, Порт-Саїді — 80 мм. У горах Атласу опади
взимку часто випадають у вигляді снігу, утворюючи міцний сніговий покрив,
танення якого навесні прискорює розвиток рослинності в передгір'ях. У
країнах Атласу кількість опадів зменшується у напрямі на південь. Південні
схили Атласу навіть на значних висотах бідні на опади. У північно-західній
Сахарі південна межа зимових опадів лежить близько 27° північної широти.
У південних частинах середземноморської зони Північної Африки іноді
з'являються гарячі пильні бурі пустель — самум, хамсин, знижуючи відносну
вологість повітря до 5 %, але вони рідко проникають у прибережну смугу
Алжиру та Тунісу, які захищають гори.

Південно-африканська область
Клімат південно-західної окраїни Африки подібний до середземноморського
клімату північно-західного Марокко — належить до типу субтропічного
клімату східної периферії антициклонів. Літо сухе і прохолодне. Середня
січнева (літня) температура в районі Кейптауна нижче 21 °C, у той час як на
північних окраїнах Африки скрізь (за винятком атлантичного узбережжя
середземноморської смуги) середня липнева температура вище 21 °C.
Південно-східні околиці Африки, що перебувають під впливом теплої
Мозамбіцької течії, характеризуються мусонним кліматом; вони дістають
опадів значно більше, ніж південно-західні окраїни континенту (холодна
Бенгельська течія). Найбільша кількість опадів випадає літом. Це тип
мусонного субтропічного клімату західної периферії антициклонів.
Високі плато внутрішніх областей субтропічної частини континенту (з
висотами до 1000 м і більше) за кліматичними умовами належать до типу
континентальних субтропічних, але опадів буває 200 — 400 мм, тобто
більше, ніж у Північній Африці. Зима суха. Завдяки високому положенню
внутрішніх областей над рівнем моря температура трохи нижча, ніж у
субтропічних областях Північної Африки. У південному Карру можливі
зимові снігопади на висотах понад 1000 м. У прибережних горах на висотах
від 1500 до 2000 м сніг іноді лежить з березня по вересень. Для північного
Карру сніг становить незвичайне явище, проте й сюди зрідка можуть
проникати холодні повітряні маси, що супроводжуються хурделицями (в
червні 1902 року снігова буря пронеслася по території від південного
узбережжя до 23° південної широти).

4.Клімат Австралії
 Через великі розміри і унікальне географічне положення країна володіє
широким різноманніттям кліматичних умов. Значна частина Австралії
лежить Сумарна сонячна радіація постійно висока: на півночі і півдні –
близько 590 кДж/см кв на рік, у внутрішніх районах – 750 кДж/см кв;
радіаційний баланс на більшій у тропіках, північ – у субекваторіальних
широтах, південь – у субтропічних.частині території - 250-290 кДж/см2, на
півночі і північному сході – 335 кДж/см кв. При невеликих висотах рівнин
Австралії це зумовлює постійно високі температури на всьому материку.
Австралія майже повністю лежить у межах літніх ізотерм 20, 28, зимових 12,
20°С. Сезонні коливання температур виявляються головним чином у
внутрішніх районах тропічного поясу і в субтропіках. Жаркий район із
січневими температурами вище 40°С – на північному заході (Марбл-Бар).
Абсолютний максимум температур 53,1°С спостерігався у Клонкаррі
(Квінсленд). Абсолютні мінімуми температур у внутрішніх районах
Австралії падають до -4, -6°С. Морози стійкі тільки в Австралійських
Альпах, де зафіксовані температури до -22 °С.

Положення більшої частини Австралії у континентальному секторі

тропічного поясу обумовлює сухість клімату, що посилюється розтягнутістю
материка із заходу на схід, слабкою розчленованістю берегів, бар'єром
Великого Вододільного хребта на шляхах вологих вітрів з океанів.

38% площі Австралії отримує менше 250 мм опадів на рік. Однак тривалих
посух не буває, тому що рівнинність материка і невелика довжина з півночі
на південь сприяють проникненню всередину вологих вітрів як з півночі, так
і з півдня. Улітку (грудень-лютий) над сильно нагрітою Австралією
встановлюється австралійський мінімум тиску, у який з північного заходу і
півночі втягується вологий екваторіальний мусон, що приносить опади на
узбережжя (понад 1500 мм на рік при 6-7 вологих місяцях). На південь від
22° пд.ш. вони скорочуються до 300 мм на рік з 4-5 дощовими місяцями, на
західному узбережжі – до 250 мм. На півдні материка проходить серія
антициклонів, що обумовлюють літню сухість південно-західної частини
Австралії, рівнини Налларбор і Вікторіанських гір. На рівнинах Муррею і
Дарлінгу літні посухи пом'якшуються конвективними опадами. На сході
вітри з Тихого океану несуть прогріте над теплою Східно-Австралійською
течією вологе повітря. Його підняття схилами гір зумовлює орографічні
опади, особливо значні між 16 і 19° пд.ш. У Кернсі випадає найбільша
кількість опадів в Австралії – 2243 мм. Літній максимум опадів
спостерігається на півночі від лінії Сідней – мис Північно-Західний.