Фізико-географічне

районування
Харківської області
 Фізико-географічне
районування - це виявлення
порівняно однорідних за
природними умовами регіонів,
які відрізняються своєю
ландшафтною структурою.
Виділяють такі одиниці
фізико-географічного
районування:
країна,
зона,
підзона,
провінція,
область
 Фізико-географічне районування
має велике значення в
поглибленні уявлень про
закономірності природних умов
певної території, її поділу на
природно-територіальні
комплекси.
 Територія Харківської області
розташована в помірному поясі, у межах
південно-західного краю
Східноєвропейської рівнинної країни.
На території області простягаються дві
фізико-географічні зони: лісостепова і
степова. Зони відрізняються між собою
відповідними типами ландшафтів і
поділяються на краї (провінції).
Фізико-географічне районування
Харківщини представлене такими
частинами:
* Лівобережно-Дніпровський край;
* Східно-Український край
* Лівобережно-Дніпровсько-Приазовський
край
* Донецький край
* Задонецько-Донський край
 Лівобережно-Дніпровський лісостеповий фізико-географічний край
займає західну частину Харківської області (Краснокутський, Коломацький, захід Богодухівського,
Валківського, Нововодолазького, північ Красноградського районів). У межах Харківщини
представлений східною частиною Східно-Полтавської височинної області (її Краснокутсько-
Карлівським районом).

За своєю геологічною будовою належить до Дніпровсько-Донецької западини, що виражена в

рельєфі Придніпровською низовиною. Характерні загальна рівнинність поверхні, порівняно слабке
розчленування, східчасте підвищення рельєфу в східному напрямку від 120 до 200 м. У долинах
річок на поверхню виходять палеогенові та неогенові піски і глини, а вододіли вкриті лесовою
товщею.

Кліматичні умови характеризуються найменшою (у Харківській області) континентальністю

клімату: температура січня від - 6,5 до - 7,5 °С, а температура липня від + 19,5 до + 20,5 °С,
опадів 525-550 мм на рік, коефіцієнт зволоження — 1,3-1,7. Такі умови рельєфу, геологічної будови
та клімату зумовлюють слабку дренованість — незначне проходження вологи в ґрунт, а також
невелику густоту річкової сітки краю.
 Найхарактернішими є слабо розчленовані лучно-степові межиріччя з
чорноземами типовими, що на півдні переходять у звичайні. Сірі лісові ґрунти під
дубовими і дубово-липовими лісами не мають значного поширення і трапляються
лише вузькою смугою на високих правих берегах річок Мерла і Коломак.
Ландшафт піщаної борової тераси з дерновими ґрунтами під сосновими і дубово-
сосновими лісами спостерігається вздовж лівого берега р. Мерла. Серед заплавних
ландшафтів з лучними та лучно-чорноземними ґрунтами зустрічаються западини з
болотами і солончаками. Досить поширені і яружно-балкові місцевості.

Лісів на території краю мало, а лучні степи практично всі розорані. Єдина
незаймана ділянка таких степів у Сумській області збереглася у філії Українського
степового заповідника «Михайлівська цілина». На Харківщині мальовничі
краєвиди цього краю охороняються в низці парків-пам’яток садово-паркового
мистецтва.
 Східно-Український лісостеповий фізико-географічний край
охоплює південно-західні і південні відроги Середньоруської височини. У нас представлений
Харківською схилово-височинною фізико-географічною областю, що поділяється на Богодухівсько-
Старомерчицький, Золочівсько-Чугуївський, Лимансько-Вовчанський, Білоколодязно-Великобурлуцький,
Валківсько-Мереф’янський і Куп’янсько-Дворічанський фізико-географічні райони.
Головні риси геолого-геоморфологічної будови зумовлені приуроченістю території до схилу
Воронезького кристалічного масиву і північної бортової частини Дніпровсько-Донецької западини. Вище
базису ерозії лежать відкладення від крейдових до сучасних.
Відслонення білих крейдяних порід називають білогір’ям. У цих районах спостерігаються карстові
явища. Вододіли вкриті лесом, що сприяло формуванню горбисто-хвилястого розчленованого рельєфу.
Серед форм рельєфу поширені яри, балки, зсуви. Долини рік глибокі (до 50-100 м), з добре вираженими
терасами. Загальний похил поверхні на південь і південний схід. Висоти коливаються від 175 до 236 м.
Клімат краю найбільш континентальний у лісостеповій зоні: t = - 7…- 8 °С, t = +19,5…+20,5 °С, опадів
500-600 мм на рік, коефіцієнт зволоження 1,6 -1,8. Це найбільш зволожений край Харківщини. Це
пояснюється виникненням так званого бар’єрного ефекту, коли більш вологі повітряні маси, що надходять
із заходу, підіймаються по південно-західних відрогах Середньоруської височини, де, охолоджуючись,
досягають рівня конденсації, формують хмари, з яких опадів випадає більше, ніж на заході.
 Такі умови сприяли формуванню різноманітного ґрунтово-рослинного покриву. На полого-
хвилястих межиріччях і схилах з ярами та балками поширені типові чорноземи, темно-сірі і сірі лісові
ґрунти під лучними степами і кленово-липовими дібровами.

Лісами край багатший, ніж сусідні частини лісостепу. Флора багата на реліктові дольодовикові види,
наприклад вовчі ягоди Софії. Для збереження ландшафтів створено Вовчанський ботанічний
заказник (унікальна степова ділянка на правому березі р. Вовчої, де зростають понад 500 видів
судинних рослин, у тому числі 50 видів рідкісних).

Бурлуцький і Катеринівський заказники створено для охорони цілинних степів і яружно-

балкових урочищ — місць мешкання популяції байбаків. У заповідному урочищі Бірки охороняється
єдиний у нашій області сосновий ліс на вододілі. Нещодавно створено регіональні ландшафтні парки
«Печенізьке поле» і «Великобурлуцький степ». У 2004 році створено перший на території області
національний природний парк «Гомільшанські ліси», де охороняються рідкісні рослини, занесені
до Зеленої книги України; а в 2009 році — національний природний парк «Дворічанський», де
охороняється крейдяна флора.
 Лівобережно-Дніпровсько-Приазовський північностеповий фізико-
географічний край займає південно-західну частину Харківської області. В її межах
представлений Орільсько-Самарською низовинною областю (Зачепилівсько-
Красноградським, Кегичівсько-Сахновщинським, Верхньоберецьким і
Верхньотернівсько-Бритайським фізико-географічними районами).
За геологічною будовою відповідає південному борту Дніпровсько-Донецької
западини, що є перехідною зоною до Приазовського виступу Українського щита та
Донецької складчастої споруди. Розвинута солянокупольна тектоніка.
Край охоплює південну частину Придніпровської низовини (Полтавської рівнини).
Висоти коливаються від 75 до 213 м (у верхів’ях Орелі). Загальний ухил поверхні
— на південь. У долинах річок відслонюються палеогенові, неогенові піщано-глинисті
відкладення.
У формуванні кліматичних умов, поряд з атлантичними повітряними масами,
помітну роль відіграють сухі континентальні повітряні маси. Загальні кліматичні
показники: t = - 6…- 6,5 °С, t = + 21. ,.+ 21,5 °С, опадів — 450-480 мм на рік,
коефіцієнт зволоження — 1,0-1,3.
 У ландшафтній структурі переважають терасні та межирічні лесові низовинні рівнини з
чорноземами звичайними, які колись формувались під різнотравно-ковилово-типчаковими та
пирійно-ковиловими степами. В яружно-балкових схилових місцевостях зустрічаються
байрачні ліси.
Заплавні ландшафти Орелі і Самари характеризуються поширенням різнотравно-злакових
луків. Своєрідності долинним ландшафтам надають степові борові місцевості (уздовж річки
Берестової). Для лучних і лучно-чорноземних ґрунтів заплав характерне засолення, у тому
числі в долині Орелі — содове.
Серед природоохоронних об’єктів краю можна відзначити зоологічний заказник місцевого
значення Російський Орчик — місце перебування рідкісних птахів:
•крижня;
•лебедя-шипуна;
•сірого журавля;
•сірої гуски;
•кулика-ходуличника;
•чапель тощо.
У лісах можна зустріти лосів, козуль, диких кабанів, а коло водоймищ — ондатр.
 Донецький північностеповий фізико-географічний край заходить у південні
частини Барвінківського та Ізюмського районів. На Харківщині представлений
Західно-Донецькою схилово-височинною областю (її Барвінківсько-Новодонецьким
фізико-географічним районом).
Край охоплює Донецьку височину, що геоструктурно пов’язана з Донецькою
складчастою спорудою та Бахмутською улоговиною Дніпровсько-Донецької
западини (ДЦЗ). Характерними є значне підвищення території (у межах області — до
325 м), глибоке та густе розчленування рельєфу. Розвинуті денудаційні форми,
зокрема куполи, останці, гриви, пасма. На денну поверхню тут виходять
найдавніші (починаючи з кам’яновугільних) породи.
Для кліматичних умов краю характерні такі середньомісячні температури: t = - 6,5
‘С, t = + 21 °С, орографічно зумовлене збільшення опадів порівняно із сусідніми
степовими краями до 450-550 мм на рік. Коефіцієнт зволоження — 1,0-1,2.
 Відмінною рисою краю є строкатість ґрунтово-рослинного покриву.
Ландшафтний фон утворюють вододільні хвилясті структурно-
денудаційні місцевості з чорноземами звичайними і типовими та (де
лесового покрову нема) дерново-щебнюватими ґрунтами під різнот
равно-типчак о во-ковиловим и і лучними степами та байрачними і
вододільними лісами.
Таким чином, тут поєднуються риси лісостепових і степових
ландшафтів. Невеликі площі займають заплавні місцевості з лучними
та лучно-чорноземними ґрунтами (іноді солончакуватими) під
осоково-злаковими луками.
Цікавим природоохоронним об’єктом є геологічна пам’ятка
природи гора Кременець (поблизу м. Ізюма).
 Задонецько-Донський північностеповий фізико-географічний край займає
Борівський район, південь Куп’янського і Шевченківського, північ Балаклійського та
Ізюмського районів. Представлений Старобільською схилово-височинною фізико-
географічною областю (Балаклійсько-Руженським, Куньєвсько-Борівським і
Сватівсько-Новоайдарським фізико-географічними районами).
Край різнорідний за геологічною структурою, оскільки приурочений до схилу
Воронезького кристалічного масиву і Донецької складчастої структури. У рельєфі
виділяються підвищене (до 213 м) Донецько-Оскільське межиріччя та Сіверсько-
Донецька терасова рівнина (тут у заплаві Сіверського Дінця знаходиться найнижча
точка області — 59 м). На денну поверхню виходять породи від крейдових до
сучасних. Вододільні ділянки та давні тераси вкриті лесом.
Клімат відзначається найбільшою континентальністю: t = 6,5…-7 °С, t = +21 °С,
опадів у цілому достатня кількість — 160-520 мм, коефіцієнт зволоження — 1,0-1,2.
Часто трапляються літні посухи, суховії, іноді виникають пилові бурі, а взимку —
заметілі.
 У ландшафтній структурі переважають розчленовані, подекуди хвилясто-горбисті лесові височинні
рівнини із чорноземами звичайними, з фрагментарною природною рослинністю північних
типчакових степів на схилах та окремими байрачними лісами (на правому березі Осколу). Поширені
яружно-балкові місцевості із чорноземами карбонатними та дерновими щебенюватими ґрунтами під
крейдолюбною рослинністю крейдових відслонень.
Значні площі займають також терасовані рівнини з чорноземами звичайними та солончакуватими,
терасовані хвилясто горбисті піщані рівнини (особливо широкі в долині Сіверського Дінця) з
дерновими піщаними і дерново-підзолистими ґрунтами під сосновими й дубово-сосновими лісами.
Заплавні місцевості представлені лучними та лісовими урочищами в поєднанні з водними
комплексами стариць і ділянками боліт.
Одним із природоохоронних об’єктів є степовий заказник місцевого значення — Куп’янський, у
якому охороняються рідкісні лікарські рослини:
•півонія вузьколиста;
•горицвіт;
•астрагал;
•чебрець;
•шавлія та ін.
 Чим детальніше фізико-географічне
районування, тим краща вивченість
території.

ДОМАШНЄ ДАВДАННЯ:
Опрацювати ст. 59 – 69
Виконати тестову роботу.