ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО

Не докорю нікому і ніколи,

Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці
втома,
Що в тридцять смерті в очі
подивлюсь.
Василь Симоненко
Не шукаю до тебе
Ні стежки, ні броду-
Ти у грудях моїх,
У чолі і в руках,
Упаду я зорею,
Мій вічний народе,
На трагічний і довгий
Чумацький твій шлях. Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народу!
Пощезнуть всі перевертні, й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітер,
Здрастуй, свіжосте нив.
Я воскрес, щоб із вами жити
Під шаленством весняних злив.
Василь Андрійович
Симоненко був
одним із лідерів
палких, схмелілих від
подиху волі молодих
поетів-
шістдесятників, які
за короткий час
зуміли створити в
українській ліриці
свою школу.
ДИТИНСТВО
В хаті сонячний промінь косо
На долівку ляга з вікна.
Твої чорні шовкові коси
Припорошила вже сивина.
Легкі зморшки обличчя крили –
Це життя трудового плід,
Але в кожному русі – сила,
В очах юності видно слід
Я таку тебе завжди бачу,
Образ в серці такий несу –
Материнську любов гарячу
І твоєї любові красу.
Я хотів би, як ти, прожити,
Щоб не тліти, а завжди горіть,
Щоб уміти, як ти любити,
Ненавидіть, як ти, уміть.
У Івася немає тата.
Не питайте тільки чому.
Лиш від матері ласку знати
Довелося хлопчині цьому.
Він росте, як інші діти,
І вистрибує, як усі.
Любить босим прогоготіти
По ранковій колючій росі.
Любить квіти на луках рвати,
Майструвати лука в лозі.
По городу галопом промчати
На обуреній, гнівній козі.
Але в грудях жаринка стука,
Є завітне в Івася одно –
Хоче він, щоб узяв за руку
І повів його тато в кіно.
Ну нехай би смикнув за вухо.
Хай нагримав раз чи два, -
Все одно він би тата слухав
І ловив би його слова
Раз Івась на толоці грався,
Раптом глянув – сусіда іде…,
Ти пустуєш тута,
А тебе батько вдома жде…
Дядько кажуть, приїхав тато,
Тільки ж чому його нема?!
Він допізна сидів в коноплях,
Мов уперше вступив у гидь,
З оченят, від плачу промоклих,
Рукавом витирав блакить.
А вночі шугонув через грядку,
Де сусідів паркан стирчав,
Вибив шибку одну з рогатки
І додому спати помчав.
Бо ж немає тим іншої кари,
Хто дотепи свої в іржі
Заганяє бездумно в рани,
У болючі рани чужі.
Дідуся любив, бо він
замінив йому батька,
став найпершим і
наймудрішим
порадником у житті.
Мудрість, яку
випромінював дід, наче
промінчики ловив
Васько. І вчився всього у
діда.
ВІЙНА
У баби Онисі було два сини.
У баби Онисі синів нема.
На кожній її волосині
Морозом тріщить зима.
Я горя на світі зазнав багато.
Страшнішого ж горя нема,
Ніж те, коли старість мати
В домівці стрічає сама…
ЮНІСТЬ

У 1960 році у Києві

заснували “Клуб творчої
молоді”, активним
членом якого став
Симоненко. Приїжджав з
Черкас до Києва, щоб
виступити на зборах,
дискусіях. З усіх сил
намагався пробудити
національну свідомість і
жагу до відродження у
своїх спів вітчизників.
ЖУРНАЛІСТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ
Був справжнім журналістом, весь час
прагнув матеріалу, прагнув розкриття
жахливих фактів сталінського терору.
Разом з художницею Аллою Горською
відкрив таємні братські могили
жертв сталінізму. Цей вчинок
Симоненка слід вважати
громадянським подвигом і водночас
власноручним смертним вироком.

Аллу Горську по-звірячому вбили, Симоненка по-звірячому побили

охоронці правопорядку. Він писав: “Мабуть, почалося моє згасання.
Фізично я майже безпорадний, хоч морально ще не зовсім виснажився…
Дивна річ: я не хочу смерті, але й особливої жадібності до життя не
маю. Десять років для мене – більше, ніж достатньо.”
Доля розпорядилася інакше.
Пошкодувала навіть тих
десяти літ - менш, як через 5
місяців на лікарняному ліжку
в Черкасах об 11 годині вечора
13 грудня 1963 року навіки
зупинилося Симоненкове
серце.
“ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА”
“ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА”
Головний мотив – материнська тривога за долю її сина, перед яким
відкривається дійсність, виповнена дива і любові, яку охороняють “мавки
чорноброві”, та водночас постають і суворі реалії – від них прагне вберегти
дитину материнське серце.

У творі є буквальний та символічний зміст.

 Лебеді – символ чистоти, милосердя, Діви Марії. Це птах матері.

 Зорі – присутність божества, ангела-посланця, надія.

 Лимани – символ народження, символ мінливості людського життя.
 Національна символіка ( верби і тополі) – надійний оберег українців.

 Півень – передвісник зорі, а отже, пробудження життя.

Без любові до Вітчизни немає
справжньої людини. Любити Україну,
жити для неї – це означає любити її
людей, працювати на їх благо. Наш
обов'язок – берегти високу духовність
народу, внутрішню красу, доброту й
самозреченість, характерну для
українського народу.