Фільми «Людина з кіноапаратом» та «Кіно-око» Дзиґи Вертова багато хто

називає занадто абстрактними та експериментальними, навіть як на добу

авангардизму, позбавленими логіки та мотивованості монтажу. Радикалізм та
революційність картин викликають багато питань у глядачів, і здається, що
відповіді на них немає, але насправді – це не так.

Відповідно до маніфесту кінооків, майбутнє кіномистецтва можливо тільки

за умови відмови від старих ідей та мотивів і заміни їх на радикально нові. Дзиґа
Вертов та його однодумці вбачали в таких, вже традиційних елементах
кіномистецтва, як сценарій, актори та декорації перепону до створення нового
кіно, яке б через поезію машини поклало путь до досконалої, нової, електричної
людини.

Людське око недосконале, його не можна покращити, але кіноапарат можна

вдосконалювати без меж. Саме ця теорія допомагала «кіноокам» досліджувати
хаос зорових явищ, які заповнюють простір. Якщо раніше, чим точніше
кіноапарат копіював людське око, тим було краще, то зараз, кінооки в пух і прах
ламають цю теорію і проголошують ціллю свого мистецтва показати нескінченні
можливості кіноапарату та монтажу, виявити слабкості людського недосконалого
ока та показати захоплення всього сущого технологічним прогресом. Задання
кіноока – показати світ таким, який він є, і яким людське око його побачити не
може, в ім’я об’єднання людей під началом пролетарної революції, що знаменує
зародження «нового світу».

У своїх фільмах Дзиґа Вертов використав майже весь арсенал відомих і

невідомих на той час засобів кінематографічної виразності. Почнемо з
найнепомітнішого прийому, на який глядач, можливо, навіть і не звернув уваги.
За допомогою магії монтажу дружина Дзиґи Вертова нехтує законами часу та
простору і склеює кадри з різних локацій таким чином, що цього переходу ніхто
не помічає. Наприклад, у фільми «Кінооко», перші кадри з танцюючими
сільськми жителями були зняті в різний час і в різних селах. Фільм «Людина з
кіноапаратом» взагалі називають «міською симфонією» - фільмом, в якому
показний один день з життя міста, а картина то знімалась три роки у різних
містах! За допомогою монтажу автори дають можливість людям показати те, чого
вони на власні очі, точно б не побачили. Кіноапарат робить неможливе -
можливим, неправду – правдою.

Всю міць монтажу «кінооки» показують сюжетом з «оживленням» бика, та

такого, як хліб «стає» колосками. Сам Вертов про ці карди казав, що за
допомогою кіноапарату вони розкривають походження речей і показують, що
робить людина, те й до неї повертається.

Зміна ракурсу зйомки в «Кіноокові», коли вулиця «перевертається» на бік

дає можливість глядачам подивитися на світ під іншим кутом. У фільмі ж
«Людина з кіноапаратом» це монтажне рішення переосмислюються, кінооки не
просто змінюють ракурс зйомки, вони «розламують» світ (Великий театр) за
допомогою подвійної експозиції, добиваються ефекту поліекрану, коли один кадр
ділиться на декілька кадрів (за допомогою закриття однієї частини об’єктиву під
час знімання, і навпаки). При монтажі кадри накладаються одні на одні, і вже
навіть не можливо порахувати скільки їх. Чи може людське око побачити таке без
допомоги кіноапарату? Звісно, що ні. Кінооки добиваються того ефекту, якого
вони очікували.

На рахунок ракурсів зйомки, можна сказати ще те, що вони здійснювалися з

найрізноманітніших точок: найвищі дахи міста, під поїздом, на поїзді, з машини,
посеред вулиці. Сам Вертов про кінооко казав так: «Я в непрерывном движении, я
приближаюсь и удаляюсь от предметов, я подлезаю под них, я влезаю на них, я
двигаюсь рядом с мордой бегущей лошади, я бегу перед бегущими солдатами, я
поднимаюсь вместе с аэропланами, я падаю и взлетаю вместе с падающими и
взлетающими телами, расшифровываю по-новому неизвестный вам мир».

Кінооки відмовляються від звичної кількості кадрів в секунду. Його стрічки

це суцільний таймлапс, у фільмі «Людина з кіноапаратом» з кожною хилиною
монтажний ритм пришвидшується, але є й моменти уповільненої зйомки, коли
вони найбільш доречні (трюки спортсменів). Знову ж таки показується вся міць
монтажу, те, чого не може вловити людське око.

Кадри ока накладаються на об’єктив камери, око закривається – настає

темрява – так показується недосконалість ока, кінооко і монтаж навпаки –
кінорозшифовують видиме і невидиме, долають час і простір, порушуючи всі
закони речей, користуються всіма доступними засобами, щоб виконати свою
ідеологічну ціль – створення нової людини, що стане досконалою на подобу
машині.