1

Питання 1: Винахід кіно та перші кроки кінематографа в Європі та США.

Характеристика творчості братів Люм’єрів та Ж.Мельєса.

Передумови винаходу кіно:

Передумови винаходу кіно включають як технічні, так і соціокультурні аспекти. Ось
кілька ключових факторів, що сприяли створенню кінематографа:

І етап – «Примітивний»
Театр тіней: Віддавна люди використовували проекцію тіней для створення ілюзії
руху. В таких виставах використовувалися вирізані фігури, рух яких відбивався на
екрані. Це був перший крок до розуміння можливості передавати рух за
допомогою проектування зображень.

«Чарівний ліхтар» А. Кірхера: У 17 столітті Атаназіус Кірхер, німецький вчений,

створив пристрій, що проектував зображення на екрані. Це був перший крок до
технології проекції. Використовуючи ліхтар із зображеннями, Кірхер відтворював
сцени з життя.

Камера-обскура: Камера-обскура – це темна кімната з малим отвором або лінзою,

через які потрапляє світло. В результаті на зворотній стороні кімнати утворюється
зображення зовнішнього світу, відображене догори дригом на площині. Цей
принцип став основою для розвитку фотографії і, врешті-решт, кінематографа.

Технічні відкриття і покращення, такі як винахід фотографічної пластинки,

світлочутливих матеріалів та об'єктивів, допомогли перейти від статичних зображень до
фіксації руху. За допомогою цих технологій створювалися послідовні зображення, що
демонстрували рухові образи.

ІІ етап – «Технічний»
Фотографія:
Фотографія була винахідом, який походить з середини 19 століття. Французький
винахідник Жозеф Нісефор Ніепс у 1826 році здійснив перший вдалий експеримент з
фіксації зображення на листі покритому світлочутливими речовинами. Цей метод
отримав назву дагеротипії і передбачав використання пластини з покритим
світлочутливим шаром, який реагував на світло та фіксував зображення.

Протягом наступних десятиліть різні винахідники працювали над вдосконаленням

процесу фотографії. У 1888 році відомий американський винахідник Джордж Істман
заснував компанію Eastman Kodak і запатентував першу доступну для масового
використання камеру, що використовувала рулон плівки. Це значно спростило процес
фотографування і зробило його доступним широким масам.

Звук:
Томас Едісон, американський винахідник і піонер в області звукозапису, розробив
фонограф у 1877 році. Фонограф був першим пристроєм, який здатний записувати і
відтворювати звук. Як працює: на обертовому циліндрі за допомогою голки
зафіксовувався звук шляхом гравіювання борозен на його поверхні. Під час відтворення,
циліндр повертався, а голка відтворювала зафіксований звук. Це був важливим кроком у
розвитку звукозапису, а пристрій дозволив записувати і відтворювати музику, голоси та
звукові ефекти. Його винахід відкрив шлях до подальшого розвитку звукозапису і
звукового мистецтва.
 2

ІІІ етап – «Рух картинки»

Кинетоскоп – це пристрій для відтворення рухомих зображень, який був винаходом
Томаса Едісона. Він був запатентований у 1891 році і використовувався для приватного
перегляду коротких фільмів. Користувачі могли дивитися фільми, спостерігаючи через
маленьке віконце на верхній частині пристрою. Перегляд був індивідуальним і проводився
під час ручного прокручування плівки. Однак, з часом цей пристрій був витіснений більш
потужними та зручними системами проекції, такими як кінематограф братів Люм'єрів,
який дозволяв показувати фільми широкій аудиторії.

Йосиф Тимченко та Н. Любімов. Механізм "Равлик"

1893 рік був визначним для їх спільної роботи над створенням одного з перших
проекційних апаратів. Йосиф Тимченко був українським конструктором і
винахідником. Він співпрацював з фізиком Н. Любімовим, який вивчав світло і оптику.
Разом вони розробили проекційний апарат, який мав назву "Равлик". Цей пристрій
дозволяв відтворювати рухомі зображення на великому екрані. Цей проекційний апарат
вперше був показаний публіці в Одесі у 1893 році. Створення "Панораматографа" було
важливим кроком у розвитку проекційної технології. Він відкривав шлях до подальшого
вдосконалення проекторів та розширення можливостей показу фільмів широкій аудиторії.

Брати Люм’єри
У 1895 році брати Люм'єри, Луї та Огюст, заснували компанію Lumière Brothers та
представили свій винахід – кінематограф, який поєднував функції камери, проектора та
кінокамери.

28 грудня 1895 року відбувся перший публічний кіносеанс у Парижі, який вважається
офіційним днем народженням кінематографу. Вони вперше публічно показали фільми
на великому екрані, включаючи відомий короткометражний фільм "Вихід робітників з
фабрики Lumière". Кінотеатральний показ відбувався в "Салоні індустрії" на бульварі де
Капуцині: всього було показано десять коротких фільмів, серед яких були "Прибуття
поїзда на вокзал", "Розмова горничної з бароном" та інші. Ці фільми стали першими
реалістичними хроніками повсякденного життя. Люм'єри відзначалися документальним
підходом до кіно, знімаючи повсякденне життя, пейзажі та події. Вони стояли в основі
реалістичного напрямку в кінематографі.

«Политий поливальник» – перший ігровий фільм в світі.

Жорж Мельєс
У той же час у Франції відбувався розвиток фантастичного кіно, яке представляв Жорж
Мельєс. Мельєс був талановитим магістром-ілюзіоністом та режисером. Він відомий
своїми творчими експериментами зі спецефектами, включаючи заміни зображень,
подвійну експозицію та зупинку камери.

Жорж Мельєс створив багато фантастичних та магічних фільмів, таких як:

• "Подорож на Місяць» – німа короткометражна фарсова комедія 1902 року, що

пародіює сюжети романів Жуля Верна «Із Землі на Місяць» і Герберта Уеллса
«Перші люди на Місяці». 
• «Фауст» – німий фільм 1904 року, заснований на легенді про Фауста. Сам
Мельєс зіграв роль Мефістофеля. Спецефекти у фільмі були створені за
 3
допомогою сценічних механізмів, піротехніки, накладання та розчинення
зображення.
• «Попелюшка» – знятий за мотивами казки Шарля Перро. Акторський склад
фільмів Мельєса у багатьох випадках не ідентифікований. "Попелюшка" стала
першим фільмом Мельєса з кількома сценами, в якому використано шість
різних декорацій і п'ять змін місця дії в межах фільму.

Французька комічна школа

Французька комічна школа є однією з важливих течій у світовій кіномистецтві, відомою
своїми гумористичними та бурлескними фільмами. Вона сформувалася в період
зародження кіно і продовжувала розвиватися на протязі 20-30-х років XX століття.

Макс Ліндер – перша світова зірка комедії

Справжнє ім'я Макса Ліндера — Габріель Максиміліан Лев'єль. Він народився у
містечку Сен-Лубеста з дитинства мріяв про акторську кар'єру. Для цього поїхав вчитися
акторській майстерності у Бордо. У 1903 році приїхав до Парижа, але не зміг поступити
до Паризької консерваторії. Тоді Макс влаштовувався до театру «Амбігю комікс», де
грав хлопчиків. Згодом його запросили до театру «Вар'єте», де він протягом двох років
виконував ролі статиста. Після цього Макс переходить до паризької кіностудії «Пате».
Перша роль у кінофільмі «Перший вихід гімназиста» у 1905 році не мала успіху. Але
починаючи з успіху у картині «Перші кроки на льоду» (1907 рік) він все більше грає
головні ролі, стає відомим та популярним.

Габріель Максиміліан Лев'єль стає Максом Ліндером. Цей псевдонім він склав з імен
двох самих модних артистів «Вар'єте» — Макса Дарлі та Марселя Ліндера.

Макс Ліндер знімався у серії фільмів про Макса («Макс-повітроплавець», «Макс-

гіпнотизер», «Макс шукає наречену», «Макс у колі родини», «Макс — жертва хінної
настоянки»). З 1910 року фільми Макса (він став також їх сценаристом, режисером)
набувають найбільшої популярності, а його гонорари сягають 50 тисяч франків на рік.

Кінокомпанії "Пате" та "Гомон"

"Пате" (Pathé) та "Гомон" (Gaumont) були двома конкуруючими французькими
кінокомпаніями на початку 20 століття і вважалися піонерами кіноіндустрії.

"Пате" була заснована братами Шарльом та Емілем Пате в 1896 році. Вона стала
однією з перших великих кінокомпаній, що спеціалізувалася на виробництві та
дистрибуції фільмів. "Пате" володіла власними студіями з виробництва фільмів та
мережею кінотеатрів. Компанія розширилася на міжнародний рівень і стала однією з
найбільших кінокомпаній у світі.
"Гомон" – вважається однією з найстаріших кіностудій світу. Була заснована
Леоном Гомоном в 1895 році. Вона також була важливим гравцем у французькій
кіноіндустрії. Компанія також володіла виробництвом фільмів, студіями та кінотеатрами.
"Гомон" славилася своїми інноваціями, зокрема розробкою нових технологій та
впровадженням кольорового кіно.

Конкуренція між "Пате" та "Гомон" була великою, і вони змагалися за лідерство в

кіноіндустрії. Обидві компанії займалися виробництвом фільмів різних жанрів,
включаючи документальні фільми, хроніки, а також ігрові стрічки. Вони створювали нові
технічні розробки і розвивали кінематографічні методи та технології.

Перші французькі кіносеріали та їх творці

 4
Перші французькі кіносеріали з'явилися на початку 20 століття і відіграли важливу роль у
розвитку кінематографу:
"Фантомас" (Fantômas, 1913-1914) – цей серіал був заснований на однойменних
детективних романах Марселя Аллена та був режисером Луї Фейядом та
Жоржем Мюллером. "Фантомас" розповідав про пригоди злочинця-генія, який
тероризує Париж. Цей серіал став великим успіхом і відкрив шлях для подальшого
розвитку кіносеріалів.

"Вампіри" (Les Vampires, 1915-1916) – цей серіал був створений режисером Луї
Фейядом і розповідав про пригоди та злочини таємної організації під назвою
"Вампіри". Головна героїня, красива злочинниця Ірма Веп, стала відомою фігурою
в кіноісторії. "Вампіри" був відзначений своїм напруженим сюжетом та стильним
зображенням злочинного світу.

Луї Фейяд (1870-1945) був одним з найважливіших фігур французького німого кіно. Він є
визнаним батьком французького кіносеріалу і відомий своїми творчими здібностями та
інноваційними підходами до режисури. Фейяд зняв такі важливі роботи, як "Фантомас"
(Fantômas) та "Вампіри" (Les Vampires), які стали класикою французького кінематографу.
Він використовував динамічну камеру, різні ракурси та ефекти, щоб створити
напруженість і драматизм у своїх фільмах.

Вікторен Жассе (1864-1949) був одним із піонерів французького кінематографа, який

працював між 1905 і 1913 роками. Він працював у багатьох жанрах кіно і особливо
пов'язаний з розробкою детективних або кримінальних серіалів, таких як "Нік Картер" і
«Зігомар».

Кінокомпанія «Фільм д’ар» та їх екранізації

Le Film d'art – французька виробнича компанія, заснована 1908 року Полем Лаффіт на
прохання членів Французької комедії, щоб забезпечити постановку на екрані історичних,
міфологічних або театральних сцен, знятих за автентичними та відомими екранізаціями.

Головною метою створення цієї компанії було як розширення аудиторії кінотеатру до

більш культурних верств населення, бо ставши жертвою репутації ярмаркового видовища,
кіно відвертало глядачів театру та опери, а щоб привести їх до кіно, "Le Film d'art"
звернувся до акторів і режисерів як раз театру.

17 листопада 1908 року відбувся показ фільму "Вбивство герцога де Гіза», що стало
поворотним моментом в історії кіно, адже фільм був з ентузіазмом сприйнятий публікою і
вперше отримав рецензію Адольфа Бріссона в щоденній газеті "Le Temps ", що стало
своєрідною рекламою кінематографу.

Інші екранізації «Фільм д’ар»:

"Поцілунок Іуди" (1908) режисерів Армана Бура та Андре Кальметта;

"Імператриця, або Червона лінія" (1908) режисера Поля-Анрі Бурґе;
"Чоловік у мішку" (1909) режисера Анрі Беріні.
"Повернення Улісса" (1909) Андре Кальметта та Шарля Ле Баржі.

Брайтонська школа
Брайтонська школа – група кінематографістів-новаторів, які працювали в районі
Брайтона в Англії з 1896 по 1910 рр. Здебільшого це була серія короткометражок і ранніх
проектів у кіно від школи Брайтона. Основний склад групи складається з режисерів
 5
Джорджа Альберта Сміта, Джеймса Вільямсона та Есме Коллінгса, а також інженера
Альфреда Дарлінга.

Фільми Д.А. Смітта:

"Жінка у візерунчастих хустках» (1908) – Д.А. Сміт зняв цей короткий метр як
демонстрацію його нової системи Kinemacolor, у якому показано жінку, що
демонструє різноманітні шотландські тканини;

"Візит до моря" (1908) – перший успішний кольоровий кінофільм, знятий із

використанням двоколірного процесу Kinemacolor. Це 8-хвилинний
короткометражний фільм, що показує людей, зайнятих повсякденною діяльністю.
Фільм має високу історичну цінність. Kinemacolor пізніше вплинув і був замінений
на Technicolor, який використовувався з 1916 по 1952 рік.

Фільми С.Хепуорта:

«Врятована Ровером» (1905) – стрічка мала приголомшливий успіх, зокрема

комерційний. За бюджету в 7 фунтів, 13 шилінгів і 6 пенсів (фільм вважається
однією з найнизькобюджетніших ігрових стрічок в історії) було продано
приблизно 400 копій за ціною 8 фунтів за кожну, фільм довелося двічі перезнімати
через зношення майстер-плівок під час копіювання.

Фільми Д. Уільямсона:

"Пожежа" (1901) – німий короткометражний художній фільм, де пожежні

спасають потерпілих з палаючего вогнем будинку;
«Тримай вора!» – м'ясник женеться за волоцюгою, що поцупив у нього шматок
м’яса. Це перший приклад "погоні" в кіно: гонитву ведуть одразу в трьох
послідовних планах.

Італійське кіно
Італійське кіно в пошуках форми видовища було помітним етапом в розвитку світового
кінематографу. Цей період відбувався в першій половині 20-го століття і відзначався
великими досягненнями у використанні візуальних ефектів, декорацій, масових сцен
та костюмів.

Джованні Пастроні:
Одним з найважливіших режисерів цього періоду був Джованні Пастроні, який створив
фільми, відомі своїми епічними розмірами та масштабними сценами. Його фільм
"Кабірія" (1914) є одним з найвідоміших прикладів італійського кіно того часу. Він
використовував великі декорації, масові сцени битв та спеціальні ефекти, щоб створити
вражаючі візуальні образи.

Енріко Гуаццоні:

"Камо грядеші?" (Quo Vadis) – італійський фільм, знятий Енріко Гуаццоні для компанії
Cines у 1913 році за мотивами однойменного роману Генрика Сенкевича 1896 року. Це
був один з перших блокбастерів в історії кіно, з 5 000 масовкою, розкішними
декораціями та тривалим двогодинним хронометражем, що встановив стандарт для
"суперспектаклів" на десятиліття вперед.
 6
Пошуки кіномови
Кінематограф пройшов довгий шлях від простого записування руху до складної мови
зображення та звуку. Протягом 1910-1930-х років відбувався розквіт німого кіно. В цей
період були висунуті та розвинуті такі поняття, як монтаж, камера-око та експресіонізм.
Режисери, які шукали нові форми вираження, впроваджували камерні ракурси,
експериментували з кольором та освітленням, що робило кіно більш виразним
мистецтвом.

Запровадження звукового кіно у 1920-х роках відкрило нові можливості: почали

експериментувати з діалогами, звуковими ефектами та музикою, що дало новий рівень
виразності та реалізму фільмів.

У другій половині XX століття відбулася експансія голлівудського кіно, яке стало

головним джерелом комерційних фільмів. У цей час з'явилися нові технології, такі як
широкоекранний формат, кольорове кіно та спеціальні ефекти. Кінематограф поступово
став масовим медіумом, а його мова розширилася.

Створення Голівуду
У другій половині 1910-х років і протягом 1920-х років. Цей період відзначився
зрушеннями в техніці, стилістиці та виробництві фільмів, що відкрило шлях до визнання
кіно як мистецтва. На початку 20-х років ХХ століття багато кінорежисерів та
кінопродюсерів переїхали з Нью-Йорка до Каліфорнії, де знайшли кращі умови для
зйомок – сонячну погоду, різноманітні локації та доступ до різноманітних технічних
ресурсів. В цей період студії, такі як Paramount, Warner Bros., Universal та MGM,
розвинулися великими кінокомпаніями та стали впливовими факторами в індустрії. Крім
того, кінематографісти, такі як Д.В. Ґріффіт та Чарлі Чаплін, стали піонерами у
виробництві високоякісних та виразних фільмів, які мали великий вплив на розвиток
кінематографу.

Едвін Портер
Е. Портер – режисер, один із піонерів американської кіноіндустрії. Після служби в армії
почав працювати на кіностудії Томаса Едісона. З 1900 року — керівник лабораторії.
У 1911 році заснував власну студію «Рекс».

"Велике пограбування потягу» (1903) – американський художній німий фільм Едвіна

Портера, знятий на студії Томаса Едісона 1903 року. Один із найперших холд-ап
вестернів, що поклав початок цілому жанру в американському кіно. Фільм триває всього
12 хвилин - але ці хвилини викликали фурор у кінематографії. Едвін С. Портер зумів
розсунути рамки тодішніх художніх і технічних прийомів. По суті, його робота – це вже
серйозна кінооповідь, що спирається на всі досягнення того періоду. У фільмі
використовуються параллельний монтаж епізодів, подвійна експозиція. Нарешті,
натурні зйомки замість суто студійних створювали повне відчуття реальності того, що
відбувається. Цей фільм встановив багато конвенцій і жанрових стандартів, які стали
характерними для подальших вестернів, включаючи бандитські напади, переслідування
на конях та сутички.

Питання 2: Характерні ознаки документального нарису.

Найбільш характерні, що складають основну масу документальних картин, є два типи

фільмів: подійовий і нарисовий. Подійовий фільм показує і коментує події і факти.
Це твори кінохроніки, кінематографічної інформації. Нарисовий – не тільки показує
 7
факти, але і прагне в образній формі виявити їхню сутність, розкрити явища, що
стоять за ними.

Слово «нарис» взагалі багатозначне. Пишуть і «географічний нарис», і «нариси історії

української літератури», і «біографічний нарис». Літературний нарис сполучає у собі
ознаки художніх творів і творів газетно-журнальних жанрів. З останніми його ріднить
конкретність, документальність відтворення фактів, показ тільки реально існуючих
людей. У той же час для нарису обов'язкова образність мови, гарний пейзаж, виразні
портретні характеристики. Часом у нарисі створюються характери, і він приймає риси
сюжетного твори. Одна з головних характерних рис нарису – його публіцистичність,
його пізнавальне значення.

Кінонарис у своєму виникненні і розвитку багато чим зобов'язаний нарисовій літературі.

Вона підказувала йому теми і способи їхнього рішення, форми образного втілення.
Кінонарис виділяють з інших жанрів документального і науково-популярного кіно ті ж
ознаки, що характерні для літературного нарису. Це, у першу чергу, сполучення методів
кіножурнального, репортажного кінематографа з прийомами художнього кіно
(кінопортрет, образний показ людини, мистецтво деталі, прийоми поетичної кіномови).
Друге – це публіцистичність, що є однією з головних рис, властивих як літературному, так
і кінематографічному нарису.

Кінонарис переслідує соціальні і виховні цілі. Якщо він не має соціальної націленості,
якщо його виховне значення не цілком очевидно, він утрачає право з'явитися на екрані, як
такий, що не відповідає своєму призначенню. У кінематографічному нарисі, як і в
літературному, ідея розкривається не тільки в системі образів, але і через авторський
коментар.
Головне в нарисі – людина. Вона характеризується як можна більш всебічно.

Основними характерними рисами кінонарису:

1. Політична злободенність (захоплюючий увагу) – кінонариси часто зосереджені

на політичних темах і мають за мету привернути увагу глядачів до актуальних
суспільних проблем або політичних подій.

2. Хронікерська свіжість теми – кінонариси часто створюються з метою

фіксувати та передати актуальні події, новини або історичні моменти з відчуттям
актуальності та свіжості.

3. Кількісне обмеження теми – кінонариси зазвичай фокусуються на конкретній

темі чи події, і часто мають обмежений часовий рамки для її викладу. Це
допомагає зосередитися на головній ідеї та передати її ефективно.

4. Обмеження об'єкта фільму – кінонариси можуть обмежуватися певним

об'єктом або групою людей, щоб показати їхню роль у подіях або проблемах, що
розглядаються. Це допомагає зосередитися на деталях та дозволяє глядачеві краще
зрозуміти контекст ситуації.

5. Лапідарність – кінонариси характеризуються стислим викладом ідеї або теми.

Вони використовують лаконічні формули, короткі вислови або образи, щоб
передати суть ідеї чітко та ясно. Це допомагає використовувати кожне слово або
кадр ефективно і максимально виразно.
 8

Кінонарис може і цілком будуватися на репортажі, але частіше репортажні кадри є лише
включенням у нарис. Це твір образної публіцистики.

Відбір матеріалу для нарису: об’єкт повинен задовольняти багатьом, дуже різним
вимогам:

• потрібно знайти цікавий, яскравий і багатий змістом життєвий матеріал, тобто

типових цікавих людей, характерні факти, явища;
• необхідно оцінити матеріал з погляду можливості наочно відтворити його на
екрані методом документального кінематографа;
• треба виявити, чи є можливість показати не тільки досягнення, підсумки,
результат діяльності людей, але і шлях до досягнення успіхів, розкрити «секрет»
успіхів;
• об'єкт повинен бути виразним чисто зовні. Треба подумати і про пейзаж, що
повинен бути присутнім у нарисі, бути присутнім і як такий, і як фон - другий
план дії;
• повинні бути виявлені технологічні можливості, тобто готовність об'єкта до
початку зйомок, придатність приміщень для зйомок в інтер'єрах, передбачувані
природні умови, потужність електростанцій, наявність транспорту і т.д.

Питання 3: Аналіз фільму Ч. Чапліна «Вогні великого міста».

Фільм Чарлі Чапліна "Вогні великого міста" (City Lights), випущений у 1931 році, є
одним з найвідоміших творів режисера та актора. Цей німий фільм комедійного жанру
відзначається своєрідним поєднанням гумору, сентиментальності та соціального
коментаря. Чаплін як продюсер уявляв фільм як німий, але технічно фільм був
кросовером, оскільки в його саундтреку були синхронізовані музика і звукові ефекти, але
не було розмовного діалогу. Діалог був представлений у титрах.

Жанр: Комедія

Автори сценарію: Ч.Чаплін та Гаррі Карр.

Сюжет: Фільм розповідає історію бездомного бродяги, який закохується в молоду сліпу
дівчину. Щоб допомогти їй повернути зір, він знаходить "роботу" та збирає гроші на
необхідну операцію. Сюжет фільму дотримується традиційної структури комедії, але
одночасно має сентиментальну і ліричну нотку.

Затронуті теми:

Бездомність та бідність: Фільм звертає увагу на проблему бездомності та бідності у

великому місті. Головний герой, бродяга Чарлі, проживає на вулицях, борючись з
негативними умовами та відкинуттям соціумом. Чаплін використовує комедійні елементи,
але його фільм також має глибокий соціальний підтекст, який викликає роздуми про
проблеми маргіналізованих груп суспільства.

Любов та жертовність: Головний герой закохується в сліпу дівчину, яка не може

побачити його справжнього обличчя. Чарлі виявляє себе відданим і саможертовним,
допомагаючи їй та збираючи гроші для її операції. Ця любовна історія засвідчує силу
 9
людського співчуття та готовності пожертвувати власним щастям для блага іншої людини.

Контраст між багатством і бідністю: Фільм порівнює дві протилежні суспільні сфери –
світ багатих і світ бідних. Він показує безсилля та незграбність багатих, вони
зображаються як відчужені, бездушні та декадентські. У той же час, Чарлі та інші бідні
персонажі виявляють більші людські якості, такі як співчуття, солідарність та простота.

Співвідношення між реальністю та фантазією: Бродяга виходить з в'язниці ще

жалюгіднішим, ніж раніше. Тим часом, дівчина, вилікувавшись, відкрила квітковий
магазин. Вона ніколи не бачила свого благодійника і мріє про зустріч з ним. Вона
представляє його собі багатим і красивим. Бродяга випадково опиняється перед її
магазином і з радістю дивиться на дівчину, що зцілилася. Коли вона з жалістю підходить
до нього, щоб дати йому монету і квітку, він намагається втекти, соромлячись себе і
боячись заговорити з нею. Але вона торкається його руки і впізнає його. Вони пильно
дивляться один на одного. «Ви?» — Запитує вона. Він киває: «Тепер ви бачите?». Ця
фінальна сцена фільму залишається однією з найпронизливіших і найдивовижніших в
історії світового кінематографа.

Гумор: Чаплін вміло використовує фізичний гумор та комедійні ситуації для створення
смішних моментів у фільмі. Він грає на контрасті між своїм неспроможним і незграбним
персонажем та оточуючим світом.

Візуальний стиль: Фільм "Вогні великого міста" відрізняється експресивним

використанням образів, міміки та жестів. Чаплін вдало використовує довгі налаштувальні
плани, щоб передати емоції і виразити ідеї через візуальні засоби.

Соціальний коментар: Фільм "Вогні великого міста" має підтекст, який висміює
бездуховність, безжальність та соціальну несправедливість. Чаплін критично ставиться до
матеріалістичних цінностей

У ролях:

Чарлі Чаплін — бродяга
Вірджинія Черрілл — сліпа дівчина
Флоренс Лі — бабуся
Геррі Майерс — ексцентричний мільйонер
Аллан Гарсія — дворецький
Генк Манн — боксер