Практична робота №4

1. Історія мультиплікації.
Мультиплікація (з лат. multiplicatio — «розмноження», «збільшення», «зростання») або
анімація (від латинського anima — «душа» і похідного французького animation —
«оживлення») — це вид кіномистецтва, твори якого створюються шляхом зйомки
послідовних фаз руху намальованих (графічна мультиплікація) або об'ємних (об’ємна
мультиплікація) об'єктів. Ці твори називають анімаційними, чи мультиплікаційними
фільмами (мультфільмами).

Анімація — це метод створення серії знімків, малюнків, кольорових плям, ляльок або
силуетів в окремих фазах руху. За допомогою цього під час показу їх на екрані з більшою
швидкістю глядачам здається, що персонажі починають рухатися.

Принцип анімації знайшли задовго до винаходу братами Люм’єр кінематографу.

Бельгійський фізик Жозеф Плато, австрійський професор-геометр Сімон фон Штампфер та
інші вчені і винахідники використовували для відтворення на екрані зображень, що рухались
унаслідок обертання диска чи стрічки з малюнками.

Майбутньому бурхливому розвитку анімації посприяли не лише фільми, що були зроблені

в минулому, а й певний технічний успіх. Найважливішим досягненням у цій сфері став
винахід Роберта Барра — перфорований целулоїд, що дозволяв зафіксувати лист із
малюнком за допомогою штифтів.

28 жовтня 1892 року французький винахідник та художник Еміль Рейно вперше

продемонстрував свою виставку «світлових пантомім» глядачам паризького Музею Гравен.
Але більшість істориків кіно вважають, що першим мальованим анімаційним фільмом став
графічний фільм «Фантасмагорія» режисера Еміля Коля, який побачив світ у 1908 р.

Перші лялькові мультиплікаційні фільми: «Прекрасна Люканіда, або війна вусачів з

рогачами» (1910 р.) та «Помста кінооператора» (1912 р.) створив художник, оператор та
режисер Владислав Старевич. Героями його стрічок ставали жуки, які рухались настільки
природно, що публіка була впевнена — автор видресирував справжніх комах.

Найвідоміша постать в історії світової мультиплікації — Уолт Дісней. Він був і режисером,
і художником мальованих фільмів. У. Дісней створив цілу «імперію» анімації, розробив
технологію виробництва мультфільмів, яка і сьогодні називається діснеївською, або
класичною. Видатний аніматор створив перший звуковий мультфільм — «Пароплавчик
Віллі» (1928 р.) про мишеня Міккі, перший музичний — «Танок скелетів» (1929 р.) та
перший повнометражний мультфільм — «Білосніжна та сім гномів» (1937 р.). За свою працю
У. Дісней отримав велику кількість премій (тільки «Оскарів» — 26), а його Міккі-Маус і
сьогодні підкоряє серця мільйонів дітей та дорослих.

Раніше мультфільми можна було умовно поділити на мальовані та лялькові. У сучасній

мультиплікації використовуються й інші матеріали, наприклад, пластилін. Так, український
режисер-аніматор Олександр Татарський уперше створив мультиплікаційний фільм із
пластилінових ляльок — знамениту «Пластилінову ворону» у 1980 р. Стрічки режисерів
Володимира Дахна (серіал «Як козаки...»), Давида Черкаського («Пригоди капітана
Врунгеля»), Леоніда Зарубіна («Солом’яний бичок») прославили українських аніматорів у
всьому світі, а у 2003 р. мультфільм українського режисера Степана Коваля «Ішов трамвай №
9» (2002 р.) отримав на Берлінському фестивалі кінонагороду — «Срібного ведмедя».
 Справжня революція у виробництві мультфільмів відбулася з появою комп’ютера. Сучасні
технології дають мультиплікатору можливість створювати трьохвимірний простір замість
плаского, малювати у будь-якому стилі та техніці, використовувати найяскравіші кольори.

На початку XXI ст. стають популярними програми, що дозволяють без надмірних зусиль
створювати прості класичні мультфільми. Це явище стало поштовхом до створення
анімаційних фільмів широкими масами народу.

3. Види анімації.

Науковці класифікують мультиплікаційні фільми за трьома ознаками:

1) за способом створення:

 Мальована мультиплікація (показ намальованого середовища та персонажів на екрані з

допомогою кольорових та графічних замальовок на целулоїдних форматах);

 Об’ємна мультиплікація (створена за допомогою скульптурних елементів, де

персонажі приводяться в рух за допомогою акторів перед знімальною камерою);

 Силуетна мультиплікація (театр тіней, або графічна заливка силуетів на целулоїдних

форматах);

 Комп’ютерна анімація (створення анімаційних стрічок за допомогою комп’ютерних 3-

D технологій).

2) за тривалістю показу:

 повнометражні – це мультфільми тривалістю зазвичай понад 70 хвилин;

 короткометражні – це мультфільми тривалістю не більше 30 хвилин.

3) за способом показу:

 театральні – це мультфільми, які спочатку показують в кінотеатрах, а пізніше на

телебаченні та відео носіях;

 direct-to-video – категорія дешевих мультфільмів, або невдалих, які не плануються до

показу на широких екранах, який призначається виключно для домашнього перегляду;

 короткометражні мультфільми та мультсеріали, які показують по телевізору і

поширюють на відео носіях.

4. Засоби виразності в мультиплікації.

5. Українські та зарубіжні мультфільми та значення у них музики.

Українська анімація відома далеко за межами нашої країни. Поряд із режисерами й

художниками-мультиплікаторами значна заслуга в успіхах української мультиплікації
належить композиторам, які створюють цікаву музику до фільмів.

Найвідомішими в українському кінематографі стали дев’ять короткометражних

мультфільмів про пригоди козаків. Це своєрідні національні символи, оскільки в їхніх
образах відображаються найкращі риси українського народу: сміливість і допитливість,
кмітливість і готовність допомогти ближньому, доброта і щирість.

За сюжетом мультфільмів персонажі потрапляють в усілякі пригоди, зустрічаються з

людьми різних країн і епох: мушкетерами, античними богами й олімпійцями та навіть з
прибульцями. Демонструвати чудеса козацьких подорожей і перемог допомагає музика.

Оскільки персонажі мультфільмів не мають реплік, великого значення набуває музичний

супровід. Музику для різних епізодів написали відомі українські композитори: Мирослав
Скорик, Борис Буєвський, Володимир Губа, Ігор Поклад. Митці намагалися підкреслити
характерні рухи персонажів шляхом зміни ритму, темпу й гучності музики.

Різні музичні інструменти допомагають “озвучити” удар булави, стрибок з висоти на

землю; також за допомогою музики зображують замріяність закоханого козака чи тужливі
думки героя за рідною землею.

У всіх фільмах можна почути інтонації українських народних пісень, танців, маршів.
Мирослав Скорик використовує також вокаліз (спів на “ту-ду-ду…”), а Ігор Поклад в
останній фільм включає народну пісню.

У мультфільмі ”Пригоди капітана Врунгеля” неймовірні пригоди героїв супроводжуються

музикою, піснями, з-поміж яких найвідомішою є комічно-пародійна пісенька “Ми – бандито,
гангстерито…” на вірші Є. Чеповецького.

Класикою української кіноматографії сьогодні вважається двосерійний пригодницький

анімаційно-ігровий фільм “Острів скарбів”. Мультиплікаційний розвиток сюжету
переривається музичними номерами – кліпами, знятими за участі акторів, які “ілюструють”
події.

Музичний супровід казок підкреслює естетику, теми дива, захоплення.