Professional Documents
Culture Documents
Tema 8
Tema 8
ЗАТВЕРДЖУЮ
Начальник кафедри
кримінального права,
А.В. Савченко
“___”______________ 2015 р.
ЛЕКЦІЯ
з «Кримінального права. Загальна частина»
ТЕМА 8
“Суб’єкт злочину ”
КИЇВ – 2015
Тема 8. Суб’єкт злочину
Література до теми:
Відступ від названих принципів мав місце в історії колишнього СРСР і його складової
– Української РСР, коли вона та інші держави антигітлерівської коаліції підписали Статут
Міжнародного військового трибуналу. На підставі цього Статуту Міжнародний
військовий трибунал, крім справ про головних німецьких воєнних злочинців, розглядав
також справи про злочинні організації – "охоронні загони" гітлерівської партії (СС),
штурмові загони, керівного складу гітлерівської партії, імперського кабінету,
генерального штабу і верховного командування німецьких збройних сил. Усі вони (за
винятком генерального штабу і верховного командування) були визнані злочинними
організаціями. Визнання трибуналом цих організацій злочинними давало можливість
судам при вирішенні конкретних справ оцінювати роль кожної з осіб, які до них входили.
Це покладалось на юридичну особу, бо вона визнавалась злочинною.
Відповідно до ст. 20 КК Литви юридична особа (крім держави, інстанції або установи
держави чи місцевого самоврядування) несе відповідальність лише за ті злочинні діяння,
за вчинення яких передбачена відповідальність юридичної особи у Спеціальній частині.
Такими діяннями є, зокрема: необережне вбивство або заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю
внаслідок порушення правил безпеки поводження, деякі злочини проти приватного життя
особи, незаконне використання енергії і послуг зв′язку, привласнення чужого майна чи
права на майно, заподіяної шкоди шляхом обману, необережне знищення чи
пошкодження майна, злочини у сфері прав інтелектуальної власності, злочини проти
інформатики, більшість злочинів і кримінальних проступків у сфері економічної
діяльності тапідприємства, хабарництво, підкуп, порушення правил зберігання зброї,
боєприпасів, вибухових пристроїв або речовин, порушення правил законного
поводження з радіоактивними речовинами, а також з наркотичними, психотропними,
сильнодіючими або отруйними речовинами, деякі злочини проти оточуючого середовища
і здоров′я населення, незаконне переправлення осіб через державний кордон, організація
поїздок за кордон громадян Литви з метою їх нелегального перебування там, злочини,
пов′язані з підробкою документів та вимірювальних засобів. Загалом цей перелік налічує
понад 50 злочинів.
1. фізичною особою, яка: а) діяла від імені юридичної особи або б) виконувала
керівні функції і, знаходячись на службі у юридичної особи, мало право:
представляти її, приймати рішення від її імені або контролювати її діяльність;
2. її співробітником чи уповноваженим представником внаслідок недостатнього
контролю за вказаними вище особами.
Відповідно до КК Молдови суб′єктом злочину може бути лише така юридична
особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, і лише за вчинення окремих злочинів,
перелік яких є виключним. Йдеться про розповсюдження епідемічних захворювань,
незаконний обіг товарів, небезпечних для споживачів, а також наркотичних,
психотропних речовин та прекурсорів, фальсифікацію рецепта на право їх отримання,
руйнування чи порчу пам’яток історії і культури, всі екологічні злочини, майже усі
економічні злочини і всі злочини у сфері інформатики.
Дещо пізніше, ніж у Норвегії, а саме у 1995 р. з′явилась спеціальна глава, присвячена
кримінальній відповідальності корпорацій, у КК Фінляндії. Її особливістю, порівняно з
рештою глав, є те, що усі її статті мають власні назви. Згідно ст. 1 «Контекст
застосування» корпорація, фонд або інша юридична особа, яка вчинила злочин, може не
бути засуджена до корпоративного штрафу, якщо така санкція передбачена. Корпорація
може бути засуджена тільки на вимогу прокурора. Згідно зі ст. 7 «Прокурорський розсуд»
прокурор може відмовитись від обвинувачень, якщо: а) корпоративна зневага є
незначною; б) злочином, наявним у діях корпорації, була спричинена незначна шкода або
незначна небезпека, і корпорація добровільно вжила необхідних заходів, щоб запобігти
новим злочинам.
Таким чином, суб’єктом злочину може бути не будь-яка фізична особа, а тільки така,
яка у відповідності з кримінальним законом наділена певними характеристиками. До них
відносяться: 1) встановлений законом вік, по досягненні якого можлива кримінальна
відповідальність, та 2) осудність. Дві ці ознаки забезпечують здатність особи нести
кримінальну відповідальність за скоєння суспільно небезпечного діяння, передбаченого
законом як злочин.
Осудність – перш за все ознака людини, яка володіє психічним здоров’ям. Однак іноді
осудними можуть бути не тільки особи, які не мають ніяких недоліків психічного
характеру, але і особи, які страждають психічними захворюваннями і недоліками
розумового розвитку. До останніх при вивченні питання про вплив психічного здоров’я на
осудність необхідний диференційований підхід.
Значення осудності, в першу чергу, полягає в тому, що вона означає здатність особи
бути винною у скоєному нею суспільно небезпечному діянні. Інакше кажучи, осудність є:
1) обов’язковою умовою вини; 2) вина – це обов’язкова умова кримінальної
відповідальності (ст. 2 КК України); 3) кримінальна відповідальність – реалізація у
покаранні.
Таким чином, перед нами, за образним висловом професора М.І. Бажанова, ланцюжок:
осудність – вина – кримінальна відповідальність – покарання. Це так звана теорія
чотирьох ланок чи теорія чотирьох обручок. На думку М. Бажанова, вона потребує
доповнення ще однією ланкою: між виною і кримінальною відповідальністю – складом
злочину.
Не підлягає кримінальній відповідальності, згідно зі ст. 19 КК, “особа, яка під час
вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого Кодексом, перебувала в стані
неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними
внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної
діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки”.
Таким чином, із тексту ст. 19 КК України випливає, що під “своїми діями” необхідно
розуміти не будь-які вчинки психічно хворого, а тільки ті, які конкретно вчинені ним,
передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, у зв’язку з якими
ставиться питання про осудність чи неосудність особи і відповідно про її відповідальність
за них.
Таким чином, тільки встановлення ознак двох критеріїв неосудності дає підставу для
визнання особи неосудною. Наявність ознак медичного і юридичного критеріїв повинна
бути встановлена на час вчинення суспільно небезпечного діяння. Як зазначається у ч. 2
ст. 19 КК, “не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення
суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності”.
Ще за однією точкою зору, при вирішенні цих питань необхідно виходити з того, що до
будь-якого злочину або суспільно небезпечного діяння застосуванню підлягає не одна
стаття КК, а і всі інші норми, які мають пряме відношення до розглядуваного питання.
Виникає так звана конкуренція норм. Застосовуватись повинна та норма, яка більш
сприятливо вирішує питання для обвинуваченого. В першому розглядуваному випадку
особа, яка привела себе в стан неосудності, повинна відповідати за замах на той злочин,
який охоплювався її здоровим розумом. Закінченим діяння не може вважатись, оскільки
воно скоєне в стані неосудності. Відповідальність за закінчений злочин наставала б тобі,
коли КК містив норму, що передбачала виключення застосування положень про
неосудність, коли особа привела свою свідомість у стан розладу з наміром скоїти
задуманий злочин. Подібного змісту норми містяться, наприклад, у законодавстві Польщі
(ст. 25); Чехії (ст. 12); Швейцарії (ст. 12).
Звичайно, ступінь сп’яніння при скоєнні злочинів буває різною. Нерідко особи, що
вчинили злочини у стані сильного сп’яніння, посилаються на те, що зовсім не пам’ятають,
як вчинили злочин і чим були зумовлені їхні дії. Зловживання спиртними напоями, як і
наркотичними чи іншими одурманюючими речовинами, і справді знижує самоконтроль
людини, розвиває моральну нестійкість, корисливі і агресивні мотиви, у неї з’являється
нерозбірливість у виборі засобів для досягнення різних антисоціальних цілей. Мозок
людини, отруєний такими речовинами, завжди дає негативні збої у своїй діяльності.
У зв’язку з цим і виникає питання про осудність або неосудність особи, яка вчинила
злочин у стані алкогольного, наркотичного чи психотропного сп’яніння, і про
правомірність її притягнення до кримінальної відповідальності.
У всіх випадках, коли суд не визнає стан сп’яніння обставиною, яка обтяжує провину,
він повинен у вироку вказати мотиви свого рішення.
У кримінальному праві України питанню про вік як про певну психофізичну ознаку
людини надавалось і надається виключно велике значення. Пояснюється це тим, що вік
поряд з такими ознаками суб’єкта складу злочину, як фізична особа і осудність, є тією
обов’язковою обставиною, яку необхідно встановлювати в кожному конкретному випадку
для визнання особи, яка скоїла суспільно небезпечне діяння, суб’єктом злочину.
Постановою ЦВК і РНК УРСР від 15 вересня 1935 р. вік, з якого наступала
кримінальна відповідальність за всі злочини) крім перелічених у примітці до ст. 11 КК
УРСР), становив 14 років. Такий порядок діяв до 1958 р., тобто до останньої кодифікації
кримінального законодавства України.
Аналіз цих злочинів дає підставу для висновку, що законодавець знизив вік
кримінальної відповідальності за дві групи злочинів: а) насильницькі злочини; б) майнові
злочини. В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладені
такі критерії:
1) рівень розумового розвитку, свідомості особи, який свідчить про можливість уже в
чотирнадцять років усвідомити суспільну небезпечність і протиправність злочинів,
перерахованих у ч. 2 ст. 21 КК;
У зв’язку з цим при вирішенні питання про притягнення до відповідальності вік особи
(особливо неповнолітніх) повинен бути точно встановлений за документами про
народження (число, місяць, рік народження), а при їх відсутності – на підставі висновку
медичної експертизи. Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день
народження, а починаючи із наступної доби. У випадках, коли вік неповнолітнього
обвинуваченого встановлюється судово-медичною експертизою, днем його народження
слід вважати останній день того року, який був названий експертом, а при визначенні
мінімальної і максимальної кількості років суд повинен виходити із заданого експертизою
мінімального віку такої особи.
Суб’єкта злочину, в якого є такі загальні ознаки, як фізична осудна особа, яка досягла
встановленого законом віку кримінальної відповідальності, називають загальним
суб’єктом злочину. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає суб’єкта як елемент
складу, а отже, виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.
З 1 липня 2011 р. вступили в силу Закони України «Про засади запобігання та протидії
корупції» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
відповідальності за корупційні правопорушення», прийняті Верховною Радою України 7
квітня 2011 р. Цими законами суттєво змінюється система відповідальності в тому числі і
кримінальної. У зв’язку з цим стаття 18 КК була доповнена поняттями спеціального
суб’єкта.
Згідно з ч.3 ст. 18 КК передбачено загальне поняття службових осіб, ними є особи, які
постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції
представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово
обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на
підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-
розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за
спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної
влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління
із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою
підприємства, установи, організації, судом або законом.
Поняття службової особи також було змінено і в ч.1 примітки ст. 364 КК службовими
особами у статтях 364, 365, 368, 368-2, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово
чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого
самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади,
органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в
установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи
адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним
повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом
місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним
статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, станови,
організації, судом або законом.
Враховуючи те, що службові особи як суб’єкти злочинів передбачені ст.ст. 366, 367,
370 КК України, то наведене визначення з ч.1 примітки ст. 364 КК «службової особи»
стосується і зазначених кримінально-правових норм.
В інших же випадках спеціальний суб’єкт узаконі може бути прямо і не названий, але
скоєний злочин приписує його наявність. Так, у ст. 371 КК прямо не сказано, хто є
суб’єктом завідомо незаконного затримання, приводу або арешту. Однак очевидно, що ці
злочини можуть бути вчинені лише працівниками правоохоронних органів або суду, які
наділені правом застосовувати затримання, привід або арешт.
Теоретичне вирішення питання про суб’єкт злочинного діяння повинен перш за все
служити практиці боротьби зі злочинністю. Розробки в науці кримінального права можуть
бути сприйняті практикою лише втому випадку, коли вони конкретизовані і базуються на
реальних умовах життя.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:
5. Що таке осудність ?