Заняття № 2.

Тема: Вивчення реологічних особливостей рідин.

Вступ
Реологія – наука, що вивчає плинність і деформацію речовин.
Біореологія займається плинністю біологічних середовищ.
Основними реологічними характеристиками рідин є в’язкість (внутрішнє
тертя), градієнт швидкості, напруга зсуву.
В’язкість – одна з основних механічних властивостей біологічних рідин
(плазми, лімфи, крові, спинномозкової рідини, тощо), тому коефіцієнт в’язкості
використовується в медицині як діагностичний тест.
В’язкість біологічних рідин змінюється як під дією різного зовнішнього
впливу, так і під дією фізико-хімічних процесів, які протікають в організмі.
Реологічні питання, пов’язані з деформацією і плинністю, стоять особливо
гостро, коли рідина тече по судинах дуже малих діаметрів. 

2.1. В’язкість рідини. Рівняння Ньютона.

Коефіцієнт динамічної в'язкості та його одиниці вимірювання.

В реальних (в’язких) рідинах між молекулами існують сили взаємодії.

Розглянемо ламінарний рух в’язкої рідини у трубці. Звичайно, сили
взаємодії між молекулами рідини і стінками трубки набагато перевищують сили
взаємодії молекул рідини між собою, тому шари рідини рухаються з різними
швидкостями: центральні шари рухаються з більшою швидкістю, ніж
периферичні (рис. 8).
З боку шару, який рухається швидше, діє прискоруюча сила на шар, який
рухається повільніше і, навпаки, шар, що рухається повільніше, гальмує шар,
який рухається швидше.

Рис. 8
Сили, які перешкоджають руху одного шару рідини відносно іншого,
називаються силами внутрішнього тертя. Сили внутрішнього тертя діють по
дотичній до поверхонь цих шарів і спрямовані таким чином, що сповільнюють
шар рідини, який рухається швидко, і, навпаки, прискорюють шар, що
рухається повільніше.
Властивість реальних рідин чинити опір переміщенню одних шарів
відносно інших називають в'язкістю або внутрішнім тертям.
 Ньютон встановив, що сила внутрішнього тертя Fвн.тертя між двома
шарами рідини (рис. 9) дорівнює:
(8)

де η – коефіцієнт динамічної в'язкості;

– градієнт швидкості (швидкість зсуву) – зміна швидкості

при переході від одного шару рідини до іншого;
S – площа дотику шарів.

Рис. 9
Встановимо фізичний зміст коефіцієнта динамічної в'язкості:
з формули (8) маємо:

Якщо S=1, 1, то .

Тобто, коефіцієнт динамічної в'язкості чисельно дорівнює силі

внутрішнього тертя, яка виникає між двома шарами рідини, що
дотикаються поверхнями на одиничній площі та мають одиничний
градієнт швидкості.
Одиниці вимірювання коефіцієнта динамічної в'язкості:
– в системі СІ: [η] = Н∙с/м2 = Па ∙ с;
– в системі СГС: [η] = Пз (пуаз).
Зв'язок між одиницями: 1 Н∙с/м2 = 10 Пз.
Наприклад, коефіцієнт динамічної в'язкості води при температурі 200С
дорівнює 0,001 Н∙с/м2. Це означає, що між двома шарами води, які дотикаються
поверхнями на площі 1м2, при градієнті швидкості 1с-1 діє сила внутрішнього
тертя Fвн.тертя = 0,001Н.
Зручно користуватися безрозмірним коефіцієнтом в'язкості, який
називається відносною в'язкістю .
Відносна в'язкість дорівнює відношенню коефіцієнта динамічної
в'язкості даної рідини до коефіцієнта динамічної в'язкості дистильованої води
при одній і тій самій температурі. Наприклад, відносна в'язкість крові:

2
 (9)
В таблиці вказані значення відносної в'язкості деяких біологічних рідин
при температурі 20°С:
Таблиця
Біологічні рідини Відносна в'язкість
Цитоплазма 2 - 50
Кров людини в нормі 4,2-6,0
Кров людини при патології 1,7 - 23
Сиворотка крові в нормі 1,64 -1,69
Сиворотка крові при патології 1,5 - 2,0

Величину називають напругою зсуву.

Сила внутрішнього тертя Fвн.тертя рідини об стінки трубки, діаметр якої

d, а довжина l, визначається за формулою:

2.2. Ньютонівські і неньютонівські рідини. Вплив фізичних

властивостей еритроцитів на неньютонівську поведінку крові.
Рівняння Кессона.

У багатьох рідин в'язкість залежить від природи рідини і температури (із

збільшенням температури в'язкість рідини зменшується, оскільки зменшуються
сили притягання між молекулами рідини внаслідок збільшення відстані між
ними) і не залежить від градієнта швидкості. Такі рідини називаються
ньютонівськими рідинами, вони описуються наведеним вище рівнянням
Ньютона. Прикладами таких рідин є вода, спирт, розчини солей тощо.
У неньютонівських рідин в'язкість залежить від природи рідини,
температури, а також від градієнта швидкості. Такі рідини складаються із
складних великих молекул, які утворують просторові структури, наприклад,
кров, розчини полімерів, суспензії тощо. В'язкість неньютонівських рідин при
рівних умовах набагато більша, ніж ньютонівських. Це зумовлено тим, що при
течії таких рідин робота зовнішніх сил витрачається не тільки на подолання
ньютонівської в'язкості, а й на руйнування просторових структур.
При малих значеннях градієнту швидкості неньютонівська рідина
описується рівнянням Кессона:

3
 (10)

де – константа, яка називається границею текучості рідини;

– напруга зсуву;
– градієнт швидкості.
При збільшенні градієнта швидкості руху рідини в’язкість крові
зменшується і при подальшому підвищенні градієнта швидкості наближається
до тієї границі, коли вже в’язкість не залежить від градієнта швидкості (рис. 10),
а рівняння Кессона переходить у рівняння Ньютона.

 2

градієнт

Рис. 10. Залежність коефіцієнта в’язкості від зміни градієнта швидкості:

1 – для ньютонівської рідини; 2 – для крові.

Кров є неньютонівською рідиною. На неньютонівську поведінку крові

впливає її біофізичний склад. Кров являє собою суспензію формених елементів:
еритроцитів, тромбоцитів, лейкоцитів. Еритроцити становлять найбільший
відсоток 39-44% від загального об’єму крові, тому суттєво впливають на її
реологічні властивості. Тромбоцити мало впливають на реологічні параметри
крові, проте відіграють основну роль у її зсіданні.
В нерухомій крові еритроцити мають форму кульок, а коли кров рухається,
то внаслідок тиску вони змінюють свою сферичність і приймають форму
сплюснутої структури (рис. 11.1).
Велика еластичність і пластичність стінок еритроцитів дає змогу їм сильно
змінювати свою форму, щоб проштовхуватись навіть по судинах, діаметр яких
менший за діаметр самого еритроциту. Наприклад, при власному діаметрі 6-8
мкм еритроцити проходять крізь капіляри діаметром 3 мкм (рис. 11.2).

4
 1 2
Рис. 11

При малих градієнтах швидкості у великих судинах існують агрегати

еритроцитів у вигляді монетних стовпчиків (рис. 12, при цьому в’язкість крові
має найбільше значення), в мілких судинах градієнт швидкості значно
збільшується, агрегати починають розпадатись на окремі еритроцити, в’язкість
крові зменшується і при подальшому підвищенні градієнта швидкості
наближається до тієї границі, коли вже в’язкість не залежить від градієнта
швидкості (рис. 10):

Рис. 12

У клінічній практиці коефіцієнт в’язкості крові використовують як

діагностичний тест, його визначають віскозиметричними методами.
Експериментально встановлено:
 кров – це органічна система, яка відображає найменші зміни, що
відбуваються в організмі під час відхилення від норми, тобто є
чутливим індикатором стану організму.
 основними гідродинамічними характеристиками крові є коефіцієнт
в’язкості і швидкість осідання еритроцитів;
 відносна в’язкість крові людини в нормі становить 4,2–6,0 а при
патології вона коливається від 1,7 до 22,0;
 коефіцієнт в’язкості слабо залежить від молекулярної маси
макромолекул, а більше - від їх форми, наприклад, за значенням
коефіцієнта в’язкості можна визначити вид білкових молекул
(глобулярні, фібрилярні), а також ступінь гідратації макромолекул;

5
  завдяки дископодібній формі та еластичності оболонок еритроцитів
в’язкість крові незначна – це важливо для зменшення навантаження на
серце, яке прокачує кров по судинах;
 збільшення жорсткості стінок еритроцитів при патологічних процесах
зумовлює зростання в’язкості крові і погіршення кровообігу;
 в’язкість крові залежить від кількості еритроцитів: зі збільшенням їх
кількості в’язкість крові зростає і навпаки. Наприклад, при анеміях
відносна в’язкість 2–3, при поліцитемії 15-20; перебування в горах і
деякі отруєння зумовлюють посилене утворення еритроцитів, тому
в’язкість крові зростає;
 в’язкість крові залежить від віку: у новонароджених вона в 1,5 рази
більша від норми. У жінок – дещо менша, ніж у чоловіків;
 венозна кров є дещо більш в’язкою, ніж артеріальна;
 під дією фізичних навантажень в’язкість крові зростає;
 в’язкість крові збільшується внаслідок деяких інфекційних захворювань,
проте, наприклад, під час тифу і туберкульозу – знижується;
 при зменшенні температури, як і у всіх рідин, в’язкість крові
збільшується;
 швидкість крові зростає у напрямку до центру судини (відповідно в
тому ж напрямку зменшується тиск), тому еритроцити зміщуються
також в цьому напрямку. Таким чином, біля стінок плазма майже
вільна від еритроцитів, а в центрі судини їх концентрація найбільша. Це
означає, що в’язкість крові також збільшується у напрямку вісі судини.

2.3. Течія в’язкої рідини по трубах. Формула Гагена-Пуазейля.

Течія в'язкої рідини по трубах має для медицини особливе значення,
оскільки кровоносна система складається в основному з циліндричних судин
різного діаметру. Течія в'язкої рідини в горизонтальній трубі (рис. 13)
описується рівнянням Гагена-Пуазейля:
(11)
де V – об’єм рідини, який протікає через поперечний переріз S
горизонтальної труби за час ;
R – радіус труби;
l – довжина труби;
– коефіцієнта динамічної в'язкості рідини;
p1 – p2 – різниця тисків ( p1 і p2 – тиски на початку і в кінці труби
довжиною l).

6
 Рис. 13
2.4. Методи визначення в’язкості рідини

Методи визначення коефіцієнта в’язкості рідин називають

віскозиметрією.
Розглянемо деякі методи визначення в’язкості рідин:
1) Для рідин з невеликою в'язкістю використовують метод капілярного
віскозиметра (відносний метод за допомогою віскозиметра Освальда, див. лаб.
роб. № 2, с.44).
2) Для визначення відносної в'язкості крові застосовують метод Гесса.
Віскозиметр Гесса складається з двох проградуйованих піпеток А і Б з двома
однаковими капілярами, прикріпленими до підставки П (рис. 14). Кінці піпеток
з'єднані трійником В, від якого відходить гумова трубка Д зі скляним
наконечником Е. Піпетка Б має кран Г. При вимірюванні відкривають кран Г і,
втягуючи ротом повітря через наконечник Е, наповнюють піпетку Б водою до
мітки 0. Тоді, закривши кран Г, наповнюють піпетку А кров'ю до мітки 0. Потім
відкривають кран Г і, втягуючи ротом повітря, всмоктують рідини так, щоб кров
дійшла до мітки 1. Вода, як менш в'язка рідина, дійде до більш високої мітки,
яка і вкаже відносну в'язкість крові.
Відносна в'язкість крові в нормі дорівнює 4,2 – 6,0.
3) Для більш в'язких рідин використовують метод Стокса. Цей метод
передбачає наявність великої кількості рідини, рідина повинна бути
прозорою. Високий скляний циліндр (рис. 15) заповнюють досліджуваною
рідиною з густиною . Потім опускають в рідину кульку радіусом R і з
густиною .

7
 Рис. 15

На кульку діють три сили:

- сила тяжіння: ;

- виштовхувальна сила: ;
- сила опору: F0.
Якщо кулька рухається рівномірно, то:
(12)
Англійський вчений Стокс експериментально встановив, що при малих
швидкостях руху кульки сила опору F0 рідини рухові кульки пропорційна
коефіцієнту в'язкості рідини , швидкості руху кульки υ і радіусу кульки R:
F0 = 6
(13)
З формул (12) і (13) можна отримати формулу для визначення в'язкості
рідини:

(14)
Для визначення в'язкості рідини на циліндрі роблять дві позначки а і b
(рис. 15), між якими вимірюють відстань h. За допомогою секундоміра
вимірюють час руху кульки між позначками і обчислюють швидкість її руху υ.
Знаючи радіус R кульки, за формулою (14) обчислюють коефіцієнт в'язкості
досліджуваної рідини.
Закон Стокса лежить в основі визначення швидкості осідання еритроцитів
крові (ШОЕ). Цей діагностичний метод дає можливість виявити наявність
запальних процесів в організмі людини.
У медицині для визначення ШОЕ використовують прилад Панченкова,
який складається з проградуйованих капілярних піпеток встановлених в
штативі. Кров, попередньо змішану з лимонно-кислим натрієм (для запобігання
її згортання), засмоктують у піпетки і ставлять в штатив. Результат вимірювання
8
відстані, на яку зміщуються еритроцити протягом години, називають швидкістю
осідання еритроцитів (ШОЕ). У нормі (у здорових людей) ШОЕ коливається:
для жінок в межах 7-12 мм/год, для чоловіків 3-9 мм/год, що пояснюється
різною кількістю еритроцитів у крові чоловіків і жінок.

Тестові завдання

1. Що таке внутрішнє тертя (в’язкість)?

а) внутрішнє тертя аналогічне до тертя, що виникає при русі одного
тіла по поверхні другого;
б) властивість рідин чинити опір переміщенню одних шарів
відносно інших;
в) коефіцієнт в’язкості;
г) коефіцієнт динамічної в’язкості.
2. Коефіцієнт динамічної в’язкості крові дорівнює: 0,0070 Па·с. Що це
означає?
а) на одиницю площі шарів припадає сила внутрішнього тертя 0,0070Н;
б) в’язкість крові в 70 разів більша ніж води;
в) між двома шарами крові, які дотикаються поверхнями на площі 1м2,
при градієнті швидкості 1с-1 діє сила внутрішнього тертя
Fвн.тертя=0,0070Н.
3. Що називається градієнтом швидкості?
а) зміна швидкості руху двох шарів рідини;
б) різниця швидкостей руху двох шарів рідини;
в) різниця швидкостей руху двох шарів рідини віднесена до віддалі між
ними.
4. Визначити коефіцієнт динамічної в’язкості настоянки нагідок, якщо вона
через капіляр віскозиметра Оствальда витікає за 20 сек, а дистильована
вода – за 9,8 сек. Густина настоянки нагідок 880 кг/м3, густина і коефіцієнт
динамічної в’язкості дистильованої води, відповідно, дорівнюють:
ρ0 = 1000 кг/м3; η0 = 0,0010 Па·с.

а) 0,0018 Па·с; б) 0,0020 Па·с; в) 0,0032 Па·с; г) 0,0062 Па·с.

5. Яке з наведених нижче рівнянь є формулою Гагена-Пуазейля?

а) ; б) ;

в) ; г) .

Лабораторна робота №2
Визначення коефіцієнта динамічної в’язкості

9
 Мета роботи:
1. Оволодіти порівняльним методом визначення коефіцієнта динамічної
в’язкості за допомогою капілярного віскозиметра Оствальда.
2. Вивчити вплив температури на в’язкість досліджуваної рідини.
Прилади та матеріали: віскозиметр Оствальда, термометр, ванна для
віскозиметра, секундомір, електроплитка, гумова груша, еталонна
(дистильована вода) і досліджувана (спирт) рідини.
Додаткові теоретичні відомості
Будова капілярного віскозиметра Освальда
Віскозиметр Оствальда (рис. 16) – це U-подібна посудина, широке коліно
1 якої переходить в приймальний резервуар 2. Друге коліно має капіляр 4,
фіксований об’єм 6 між мітками 8 і 9 і додатковий резервуар 7.
До верхньої частини цього коліна приєднана гумова трубка 11, в яку
вставляють гумову грушу 3 для засмоктування рідини з приймального
резервуара 2 у фіксований 6.
Віскозиметр розмішують у ванні 5 з водою, температура якої
підтримується постійною і контролюється термометром 10. Рівень води у ванні
повинен бути вище мітки 8 віскозиметра.

Рис. 16

В широке коліно за допомогою лійки повільно заливають рідину в

приймальний резервуар до 2/3 його об’єму. Після цього, користуючись
гумовою грушею 11, повільно затягують рідину в фіксований об'єм вище мітки
8. Потім грушу від’єднують і дають можливість рідині вільно текти через
капіляр 4.
10
 Секундоміром вимірюють час витікання рідини, включаючи та
виключаючи його в моменти проходження меніском рідини міток 8 і 9.

Опис порівняльного методу визначення коефіцієнта

динамічної в’язкості за допомогою капілярного віскозиметра Оствальда

Визначення коефіцієнта динамічної в’язкості досліджуваної рідини за

допомогою віскозиметра Оствальда полягає в порівнянні часу витікання рівних
об’ємів еталонної і досліджуваної рідин через один і той же капіляр довжиною l
і радіусм R.
Об’єм дистильованої води, який витікає через капіляр описується
рівнянням Гагена-Пуазейля:
(15)
Аналогічне рівняння для досліджуваної рідини має вид:
(16)
Оскільки об’єми рівні, то порівнюючи праві частини рівностей (15) і (16),
одержимо:
(17)

Звідки: (18)
Таким чином, коефіцієнт динамічної в’язкості досліджуваної рідини
визначається за формулою 18.

ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ РОБОТИ

ЗАВДАННЯ 1. Визначення коефіцієнта динамічної в’язкості

досліджуваної рідини.
Примітка: Перед початком експерименту поставити на електроплитку
посудину з водою для нагрівання.
1.1. Налити у віскозиметр дистильовану воду (до 2/3 об’єму приймального
резервуара) і промити його, повторюючи 3-4 рази процес втягування
рідини з фіксованого об’єму.
1.2. Вилити воду з віскозиметра у посудину "для зливання" і заповнити
його дистильованою водою.
1.3. Розмістити віскозиметр у ванні з водою.
1.4. Почекати 2-3 хв., необхідних для вирівнювання температури віско-
зиметра з рідиною до температури t1 ванни, записати значення t1 в
таблицю 1.
1.5. Виміряти час τ0 витікання дистильованої води через капіляр між
мітками 8 і 9. Провести 5-10 таких вимірів і результати занести в
таблицю 1.
1.6. Вилити воду з віскозиметра і прополоскати його досліджуваною рідиною.
11
1.7. Залити у віскозиметр (до 2/3 об’єму приймального резервуара)
досліджувану рідину (спирт).
1.8. Провести 5-10 вимірювань часу τх1 витікання досліджуваної рідини при
температурі t1. Результати записати в таблицю 1.
1.9. Значення , , , що вказані в додатку IІІ при температурі t1, занести в
таблицю 1.
1.10. Спирт залишити у віскозиметрі для виконання завдання 2.

Таблиця 1
Дистильована вода Досліджувана рідина
№ за/п

при t1= при t1=

τ0і, , ρх , η0 , τх1і, ρх , ηх ,
с с с2
кг/м3 Н·с/м2 с кг/м Н·с/м2
3

1
2
3
4
5

1.10. Спирт залишити у віскозиметрі для виконання завдання 2.

1.11. Обробка результатів вимірювань:

Дати інтервальну оцінку коефіцієнту динамічної в’язкості

спирту з надійною ймовірністю а = 0,99.
1.11.1. Знайти середні арифметичні значення величин: 0, х1, х2 .
1.11.2. Обчислити коефіцієнт динамічної в'язкості ηх досліджуваної
рідини за формулою:

1.11.3. Знайти середні квадратичні відхилення величин τ0і і τх1і:

1.11.4. Визначити надійні границі похибок і величин τ0і і τх1і:

12
 .
Значення tst вказані в додатку IІ.
1.11.5. Обчислити абсолютні похибки , , табличних величин
η0, ρ0, ρх.
1.11.6. Визначити відносну похибку коефіцієнта в’язкості
спирту:

1.11.7. Обчислити надійні границі похибки величини ηх:

1.11.8. Записати коефіцієнт динамічної в’язкості спирту у вигляді

надійного інтервалу:
, α = 0,99.

ЗАВДАННЯ 2. Дослідження впливу температури на в’язкість рідини.

Таблиця 2
Досліджувана рідина
t1= t2=
№ за /п

τх1і, τх2і,
с с с2
с с с2
1
2
3
3
5
Σ = Σ

2.1. Долити у ванну гарячу воду, щоб температура в ній підвищилась на 2- 3°С.
Зачекавши 3-5 хвилин, записати температуру ванни t2 в таблицю 2.
2.2. Провести 5-10 вимірів часу τх2 витікання досліджуваної рідини через
капіляр при температурі t2, дані експерименту занести в таблицю 2.
2.3. Обробка результатів вимірювань:

Оцінити вплив температури на час витікання досліджуваної рідини:

2.3.1. Знайти середні квадратичні відхилення обох вибірок.

13
 .

2.3.2. Обчислити модуль різниці середніх арифметичних двох вибірок:

2.3.3. Визначити експериментальне значення критерію вірогідності

різниці td:

2.3.4. Знайти кількість ступенів свободи v:

2.3.5. За таблицею (додаток I) знайти критерії Стьюдента для трьох

порогів вірогідності:

2.3.6. Порівняти експериментальне значення критерію вірогідності

критерію Стьюдента
2.4. Оформити висновок:
а) запасати значення коефіцієнта в'язкості спирту у вигляді надійного
інтервалу;
б) чи вірогідна вибіркова різниця середніх арифметичних часу витікання
спирту через капіляр при температурі t1 і t2, який рівень її вірогідності?
в) як впливає температура на в’язкість досліджуваної рідини (спирту)?

Контрольні питання для підготовки до

лабораторної роботи
1. В’язкість рідини. Рівняння Ньютона. Коефіцієнт динамічної в'язкості
та його одиниці вимірювання.
2. Ньютонівські і неньютонівські рідини. Вплив фізичних
властивостей еритроцитів на неньютонівську поведінку крові.
Рівняння Кессона для в’язкості неньютонівських рідин.
3. Течія в’язкої рідини по трубах. Формула Гагена-Пуазейля.
4. Методи визначення коефіцієнта в’язкості рідини.
5. Відносна в’язкість крові та використання її значення у діагностиці
захворювань.

Література
1. Ремизов А.Н. Медицинская и биологическая физика. М.: Высшая
школа, 1987. – §§ 9.1-9.4
14
2. Ємчик Л.Ф., Кміт Я.М. Медична і біологічна фізика. – Л.: Світ, 2003.-
§§ 4.1-4.4.
3. Тиманюк В.А., Животова Е.Н. Биофизика.– К.: 2004.– §§4.3. – 4.4.
4. Ремизов А.Н., Максина А. Г., Потапенко А. Я. Медицинская и
биологическая физика. –М.: Дрофа, 2005. – § 8.1.
5. Дяков В.А. і співавтори. Лабораторний практикум з медичної і біологічної
фізики. –В.: ВДМУ, 2002.

Укладач Назаренко Н.С.

15