Заняття №1.

Тема: Вивчення біофізики поверхневих явищ

Вступ
Рідина – це такий стан речовини, в якій кінетична енергія хаотичного руху
молекул приблизно дорівнює потенціальній енергії їх взаємодії.
Рідинам властиві поверхневі явища:
- поверхневий натяг;
- змочуваність і незмочуваність;
- капілярність.
Поверхневі явища відіграють велику роль у розвитку живих систем - рос-
лин, тварин, людей. Вивчення поверхневих явищ і вплив на них поверхнево-
активних речовин є ключем до розуміння багатьох процесів, які відіграють
значну роль в життєдіяльності організмів. Вивчення поверхневого натягу
розчинів тканин і біологічних рідин дозволяє визначити поверхневу активність
досліджуваних речовин, що допомагає глибшому вивченню механізмів
біологічних і фізіологічних процесів, а також в науковому підході в процесі
застосування фармакологічних препаратів
В медицині вимірювання поверхневого натягу біологічних рідин (крові,
лімфи, ліквору, жовчі, сечі, синовіальної і навколоплідної рідин тощо) є новим
методом лабораторної діагностики захворювань людини і може надати важливу
додаткову інформацію для лікування пацієнтів. Наприклад, при захворюванні
гепатитом, поверхневий натяг сечі різко зменшується внаслідок появи в ній
жовчних кислот. Збільшення в рідинах організму білка призводить до
зменшення коефіцієнта поверхневого натягу (КПН), а цукру – його зростання.

1.1. Природа сил поверхневого натягу

Поверхневий натяг рідини характеризує стан її поверхні, зумовлений
міжмолекулярними силами.
Розглянемо довільну рідину і визначимо стан молекул на вільній поверхні і
всередині рідини. Для цього порівняємо сили, що діють на молекулу А і на
молекулу Б (рис. 1а).
Всередині рідини молекулу Б з усіх боків симетрично оточують такі ж самі
молекули і їх дія компенсується .

Рис.1.
 У молекули А, яка знаходиться на поверхні рідини, оточення не
симетричне – переважають дії молекул нижчих шарів рідини (взаємодія
молекули рідини з молекулами повітря і пари над рідиною настільки мала, що
нею можна знехтувати).
Отже, усі молекули рідини, які містяться в поверхневому шарі,
перебувають під дією певних результуючих сил fп молекулярних взаємодій,
напрямлених всередину рідини (рис. 1б), внаслідок цього рідина в
поверхневому шарі перебуває в розтягнутому напруженому стані. Молекули
поверхневого шару знаходяться на більших відстанях одна від одної, ніж
молекули, що всередині рідини. В цьому випадку поверхневий шар рідини
можна порівняти з розтягнутою пружною плівкою.
Для переміщення молекул з глибини рідини в поверхневий шар їм потрібно
виконати роботу проти нескомпенсованих сил, які намагаються втягти їх
усередину рідини. Ця робота здійснюється за рахунок кінетичної енергії
молекул і йде на збільшення їх потенціальної енергії. Надлишкова потенціальна
енергія, яку мають молекули в поверхневому шарі рідини, називається
поверхневою енергією ( Е ) .
Оскільки положенню рівноваги відповідає мінімум потенціальної енергії,
то рідина прагне скоротити площу поверхневого шару і приймає форму кулі,
коли на неї не діють ніякі сили, наприклад, у невагомості.
Поверхневий натяг – фізичне явище, суть якого в прагненні рідини
скоротити площу своєї вільної поверхні при незмінному об’ємі.
Сили, які зумовлюють таке скорочення поверхневого шару рідини,
називаються силами поверхневого натягу.
Сила поверхневого натягу (F) прикладена до контуру, який обмежує
вільну поверхню, і в кожній точці контуру напрямлена по дотичній до поверхні
рідини і перпендикулярно до лінії контуру так, що намагається зменшити вільну
поверхню рідини.

1.2. Коефіцієнт поверхневого натягу та його одиниці вимірювання.

Поверхнево-активні речовини.

Основною кількісною характеристикою поверхневого натягу рідини є

коефіцієнт поверхневого натягу.
Цей коефіцієнт можна визначати через силу поверхневого натягу.
Коефіцієнт поверхневого натягу (σ) рідини чисельно дорівнює силі
поверхневого натягу F, яка діє на одиницю довжини l контуру, який обмежує
вільну поверхню рідини:

(1)

Одиниця вимірювання коефіцієнта поверхневого натягу в системі СІ:

ньютон на метр (Н/м).
Цей коефіцієнт можна визначати і через поверхневу енергію.

2
 Коефіцієнт поверхневого натягу (σ) рідини чисельно дорівнює
поверхневій енергії ( Е ) , що припадає на одиницю площі ( S ) вільної поверхні
рідини:

(2)

При такому визначенні:  Джм2, що еквівалентно Н/м.

Коефіцієнт поверхневого натягу визначений для всіх рідин при певних
температурах і занесений до таблиць, він не залежить від довжини контуру, а
визначається фізичними властивостями рідини, її станом.
Коефіцієнт поверхневого натягу залежить від:
• природи рідини (приклади див. в таблиці 1);
• температури рідини (при підвищенні температури коефіцієнт
поверхневого натягу зменшується, оскільки зменшуються сили
притягання між молекулами рідини внаслідок збільшення відстані
між ними).
• наявності домішок в рідині.
Поверхневий натяг суттєво залежить від домішок, що є в рідині.
Речовини, які зменшують поверхневий натяг рідини, називаються
поверхнево-активними. Поверхнево-активні властивості мають багато
органічних сполук: жирні кислоти, солі жирних кислот, сульфокислоти, спирти,
аміни, білки та ін. Найбільш відомою поверхнево-активною речовиною для
води є мило. Воно сильно зменшує її поверхневий натяг (приблизно з 0,0725 до
0,0250 Н/м). Поверхнево-активні речовини входять до складу всіх мийних
засобів. Для води поверхнево-активними речовинами є етиловий спирт, ефір,
різні пральні порошки. У процесі прання білизни значення коефіцієнта
поверхневого натягу рідини зменшується як через нагрівання рідини, так і
внаслідок введення мийних засобів.
В таблиці вказані значення коефіцієнта поверхневого натягу (σ)
для деяких рідин при температурі 200С:

Рідини σ, Н/м
Ртуть 0,470
Вода 0,072
Спирт 0,022
Ефір 0,017
Молоко 0,050
Розчин мила 0,040
Сеча 0,066
Жовч 0,048
Сироватка крові 0,060

3
 Коефіцієнт поверхневого натягу біологічних рідин служить
діагностичним показником, наприклад, поява в сечі жовчних кислот при
захворюванні жовтухою різко зменшує її коефіцієнт поверхневого натягу.
Деякі речовини (цукор, сіль), навпаки, збільшують коефіцієнт поверхневого
натягу. Це пояснюється тим, що їх молекули взаємодіють з молекулами рідини
сильніше, ніж молекули рідини між собою. Наприклад, якщо посолити мильний
розчин, то у поверхневий шар рідини виштовхується молекул мила більше,
ніж у прісній воді. У миловарній техніці мило «висолюється» цим способом з
розчину.

1.3. Явища змочування і незмочування.

Явища змочування і незмочування рідиною поверхні твердого тіла є

наслідком поверхневого натягу рідини.
Молекулярні сили притягання діють не тільки між молекулами рідини, але
й між молекулами рідини і твердого тіла, яке з нею контактує. Величина цих
сил залежить від природи і рідини, і твердого тіла.
Якщо сили притягання між молекулами рідини і твердого тіла більші, ніж
між молекулами самої рідини, то рідина намагається збільшити поверхню
дотикання до твердого тіла. Це явище називається змочуванням. Крапля
змочуючої рідини розтікається по поверхні твердого тіла, змочуючи її (рис. 2).
Наприклад, вода змочує скло.
Якщо сили притягання між молекулами рідини і твердого тіла менші, ніж
між молекулами самої рідини, то рідина намагається зменшити поверхню свого
дотикання до твердого тіла. Це явище називається незмочуванням. На рис. 3
зображена крапля незмочуючої рідини на поверхні твердого тіла. Наприклад,
ртуть не змочує скло.

Рис. 2 Рис. 3
Кут  між дотичними до поверхні рідини і твердого тіла називається
крайовим кутом.
Для змочуючої рідини кут  гострий ( 0 <  < 9 0 0 ) , для незмочуючої –
тупий ( 9 0 0 <  < π) .
Якщо  = 0, то змочування повне. Якщо  = π, то повне незмочування.
Змочування і незмочування - це поняття відносні, оскільки рідина змочує
одну тверду поверхню і не змочує іншу. Наприклад, вода змочує скло, і не
змочує жири, парафін; ртуть не змочує скло, але змочує чисті поверхні металів.

1.4. Меніски. Тиск під меніском. Формула Лапласа.

4
 Капіляри – це трубочки, діаметр яких менший одного міліметра (до
капілярів людського організму відносяться ті кровоносні судини, діаметр яких
змінюється в межах 0,5 – 0,01 мм).
В капілярах внаслідок змочування і незмочування їх стінок рідиною
відбувається явище викривлення поверхні рідини, тобто утворюється меніск.
При змочуванні меніск рідини вгнутий (рис. 4б), а при незмочуванні – опуклий
(рис. 4а).
Під криволінійною поверхнею меніска сила поверхневого натягу, яка
намагається зменшити вільну поверхню, створює тиск ∆р, додатковий до
атмосферного тиску р. Додатковий тиск під меніском залежить від властивостей
рідини і матеріалу капіляру, а також від його радіусу. Величина додаткового
тиску під меніском обчислюється за формулою Лапласа:

(3)

де σ – коефіцієнт поверхневого натягу рідини;

 – крайовий кут; r – радіус капіляру.

Рис. 4

Якщо меніск опуклий, то додатковий тиск ∆р напрямлений всередину

рідини і додається до атмосферного тиску р , тоді тиск в рідині (рис. 4а):
р р = р + ∆р
Якщо меніск вгнутий, то додатковий тиск ∆р напрямлений назовні і
віднімається від атмосферного тиску р , тоді тиск в рідині (рис. 4б):
р р = р – ∆р

1.5. Капілярні явища. Формула Жюрена.

Додатковий тиск під меніском піднімає або опускає рівень рідини в
капілярах: змочуючу рідину – піднімає на висоту h (рис. 5а), незмочуючу
– опускає (рис. 5б).

5
 Капілярні явища - це піднімання або опускання рівня рідини у вузьких
трубках (капілярах) в результаті дії додаткового тиску під меніском.
В природі явище капілярності відіграє як корисну, так і шкідливу роль.
Живлення рослин і дерев водою з ґрунту і розчиненими в ній солями
відбувається внаслідок підняття води в капілярах. Зрихлена земля має мало пор
і втримує вологу, а втоптана земля випаровує і втрачає вологу через
капілярність.

а) б)
Рис. 5.
На явищі капілярності заснована дія різних перев’язочних матеріалів:
бинтів, вати, серветок і таке інше. Капілярні властивості має кожне пористе
тіло, наприклад, фільтрувальний папір, суха крейда, лікарські речовини,
рушники та ін.

1.6. Газова емболія

Газова емболія – це явище закупорки кровоносної судини газовою

бульбашкою, тобто повна зупинка руху крові по судині.
Додатковий тиск, обумовлений появою меніску, пояснює газову емболію.
Розглянемо поведінку газової бульбашки в капілярі з рідиною (діаметр капіляра
і бульбашки однакові):
 Якщо рідина нерухома, то меніски мають однакову кривизну і однакові
радіуси (r1=r2), а додаткові тиски під менісками взаємно зрівноважуються
(рис. 6а).
 Якщо рідина рухома, то на бульбашку діє зовнішній тиск р, внаслідок
цього меніски деформуються (лівий стає більш плоским, у правого
кривизна зростає), тобто їх радіуси змінюються: r1  r2 , (рис 6б). Тоді з
формули Лапласа витікає, що додаткові тиски під менісками різні
р1р2, тому що r1r2, Причому різниця додаткових тисків ∆р
напрямлена проти руху рідини в капілярі і гальмує рух рідини або й
зовсім його зупиняє.
Такі явища можуть відбуватися і в кровоносній системі людини.

6
 Газова бульбашка, яка попала в кров людини може закупорити мілку
судину, зупинити кровопостачання в орган, тим самим порушити функцію
цього органу або призвести до смерті людини.
Частіше це буває в тих судинах, де рух крові має малу швидкість, тобто в
капілярах (швидкість руху крові в капілярах найменша і дорівнює 0,05-0,1см/с),
і в тих судинах, які мають розгалуження капілярів, рис.6в.

Рис.6
Газові бульбашки можуть попадати в кровоносну систему трьома шляхами:
1. При травмі судин.
2. При ін’єкції у вени.
3. При різкому зменшенні тиску.
Наприклад:
– при швидкому підйомі водолаза з морської глибини (приблизно 40-45
метрів) азот, який розчинений у крові, виділяється і утворює в ній
бульбашки, які закупорюють кровоносні судини. Тому для попередження
появи цього явища водолази і аквалангісти витримують режим декомпресії
і піднімаються на поверхню моря поволі;
– пошкодження крупних вен небезпечніше для людини, ніж пошкодження
крупних артерій, тому що в крупних венах тиск на 2-3 мм рт. ст. менший
від атмосферного, що сприяє всмоктуванню повітря і виникненню газової
емболії;

7
 – прорив стінок альвеол з капілярами приводить до попадання повітряних
бульбашок в кровоносне русло, кров приносить їх у серце, звідки вони
потрапляють в артерії великого кола кровообігу і досягають життєво
важливих органів, перешкоджаючи нормальному їх кровопостачанню і
пошкоджуючи стінки кровоносних судин. Попадання газових бульбашок в
мозок викликає втрату свідомості, порушення зору, слуху, координації,
руху, параліч. Попадання повітря в коронарні артерії призводить до
інфаркту міокарда. Гази в підшкірних судинах викликають появу на шкірі
червоно-білих плям («мармуровий» малюнок шкіри).
Для визначення коефіцієнта поверхневого натягу існують різні методи.
Одними з відомих є: метод відриву крапель, метод відриву кільця, метод
Ребіндера (максимального тиску в бульбашках повітря), капілярний метод
(підняття рідини в капілярах), відносний (порівняльний) метод за допомогою
торсійних терезів.

Тестові завдання
1. На кожну молекулу поверхневого шару рідини діє нескомпенсована
результуюча сила, яка напрямлена:
а) по дотичній до поверхні рідини;
б) всередину рідини;
в) перпендикулярно до контуру, що обмежує вільну поверхню;
г) вверх.
2. Молекули на поверхні рідини мають надлишкову потенціальну енергію,
яка називається:
а) внутрішньою енергією;
б) поверхневою енергією;
в) енергією натягу;
г) енергією зв’язку.
3. Внаслідок чого виникає сила поверхневого натягу?
а) внаслідок дії сили ваги;
б) внаслідок в'язкості рідини;
в) внаслідок взаємодії молекул рідини, розташованих на її поверхні
між собою і молекулами розміщених нижче шарів;
г) випаровування рідини.
4. Як називається величина, яка дорівнює поверхневій енергії, що припадає на
одиницю площі вільної поверхні?
а) зміна поверхневої енергії;
б) коефіцієнт поверхневого натягу;
в) густина потенціальної енергії;
г) густина кінетичної енергії.
6. Як називається величина, яка дорівнює силі поверхневого натягу, що діє на
одиницю довжини контуру, який обмежує вільну поверхню?
а) зміна сили поверхневого натягу;
б) густина сили поверхневого натягу;
в) коефіцієнт поверхневого натягу
8
 г) густина кінетичної енергії.
7. В посудину, в якій знаходиться незмочуюча рідина, опустили два
капіляри різних радіусів (R1 < R2 ). Порівняти глибини опускання рівнів
рідини у капілярах.
а) h1>h2; б) h1= h2; в) h1< h2; г) h1<< h2 .

Лабораторна робота №1
Визначення коефіцієнта поверхневого натягу рідини

Мета роботи:
1. Навчитися визначати коефіцієнт поверхневого натягу рідини
відносним (порівняльним) методом за допомогою торсійних терезів.
2. Дослідити вплив домішки (спирту) на поверхневий натяг дистильованої
води.
Прилади та матеріали: торсійні терези, пластинка, склянка, рухомий
столик, досліджувана (спирт) та еталонна (дистильована вода) рідини.

Додаткові теоретичні відомості

Опис методу і приладу.
Запишемо вираз коефіцієнта поверхневого натягу (КПН) для еталонної і
досліджуваної рідин, враховуючи, що периметр пластинки 9 незмінний (рис.7):
– для еталонної рідини: (5)

– для досліджуваної: (6),

де F0 і Fx – відповідно, сили поверхневого натягу для еталонної і

досліджуваної рідин.
Якщо розділити вираз (6) на (5), то одержимо:
, звідки: (7)
Отже, відносний метод визначення КПН рідини полягає в порівнянні
сил поверхневого натягу еталонної F0 і досліджуваної Fx рідин, які
визначаються за формулами:
F0 =F1 – P0
Fx =F2 – Px
де F1 і F2 – сили відриву пластинки від поверхні еталонної і досліджуваної
рідин;
Р0 і Рx – відповідно, вага крапель цих рідин, що містяться під пластинкою.
Для вимірювання сил F1 і F2 і ваги крапель P0 і Px в даній роботі
використовують торсійні терези (рис.7). Основним їх елементом є спіральна
пружина, яка за допомогою важеля 8 закручується під дією ваги зважуваного
тіла. При цьому вказівник 4 зміщується вліво від положення рівноваги
(вертикальної риски) 13.

9
 Зміщуючи важіль 6 вздовж шкали, повертають вказівник 4 в положення
рівноваги. В результаті стрілка 5, яка жорстко з’єднана з важелем 6, покаже вагу
вантажу. Ціна поділки шкали 1 мгс/под (міліграм сили на поділку), 1мгс – це
несистемна одиниця, яка дорівнює 9,8·10-6 Н.

Рис.7. Схема установки

ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ РОБОТИ

ЗАВДАННЯ 1. Підготовка установки до роботи.

Перед проведенням вимірювання терези необхідно підготувати до роботи.
Для цього:
1.1. Користуючись рівнем 1, за допомогою гвинтів 2 встановити терези
горизонтально.
1.2. Відкрити дверцю 7 терезів і підвісити на гачок важеля 8 пластинку 9.
1.3. Користуючись аретиром 3, звільнити важіль 8 терезів. Для цього аретир
перевести в положення "откр.".
1.4. За допомогою важеля 6 встановити стрілку 5 на "0" шкали. Обертанням
коректора 10 сумістити вказівник 4 з вертикальною рискою 13.
(Коректор 10 може бути розташований на задній стінці терезів).

ЗАВДАННЯ 2. Визначення сили поверхневого натягу еталонної і

досліджуваної рідин.
2.1. Налити дистильовану воду (еталонна рідина) в склянку до риски.
2.2. Розмістити склянку з дистильованою водою на рухомому столику 11.
2.3. Досягнути дотику пластинки з поверхнею рідини, підіймаючи склянку
рухомим столиком (обертати гвинт 12).
2.4. Зміщуючи важіль 6 вздовж шкали, зафіксувати момент відриву
10
 пластинки від поверхні рідини.
2.5. За положенням стрілки 5 виміряти силу F1 відриву пластинки від
поверхні рідини, значення результату записати в таблицю 1.

Таблиця 1
№ Дист. вода Розчин (вода + спирт) σ0, Н/м t, оС
за/п F1, мгc Р0, мгc F2, мгc Рх, мгc
1
2
3
4
5

2.6.Не знімаючи краплю з пластинки 9, важелем 6 повернути стрілку 5 на

"0" шкали, тоді пластинка торкнеться поверхні рідини. Коректор
10 і гвинт 12 рухомого столика при цьому не обертати.
2.7. Повторити вимірювання сили F1 ще 9 разів і результати занести в
таблицю 1.
2.8. Після 10-го вимірювання опустити столик з склянкою. Важелем 6
сумістити вказівник 4 з вертикальною рискою 13. За положенням
стрілки на шкалі виміряти вагу Р0 краплі дистильованої води і занести
значення в таблицю 1.
2.9. Висушити пластинку фільтрувальним папером.
2.10. Нанести на поверхню води в склянці 2-3 краплі домішки, наприклад,
спирту. Таким чином отримаємо досліджувану рідину (розчин спирту).
2.11. Зазначеним вище способом провести 10 аналогічних вимірювань сили F2
відриву пластинки від поверхні досліджуваної рідини. Після 10-го
вимірювання знайти вагу краплі Рх цього розчину. Значення F2 і Рх
записати в таблицю 1.
2.12. Занести значення кімнатної температури t в таблицю 1. (Термометр
розміщений на дверці 7 торсійних терезів).
2.13. Записати в таблицю 1 значення коефіцієнта поверхневого натягу σ о
дистильованої води при температурі рідини в досліді (див. додаток ІІІ).

Таблиця 2
Дистильована вода Розчин (вода + спирт)
N F0і, Fxі,
за/п мгc мгc мгc2 мгc мгc мгc2

1
2
3
4
5
11
 = =

2.14. Вилити з стаканчика досліджуваний розчин. Висушити пластинку

фільтрувальним папером.
2.15. Перевести аретир 3 в положення “закрыто”.

ЗАВДАННЯ 3. Обробка результатів вимірювань

3.1. Дати інтервальну оцінку коефіцієнта поверхневого натягу
розчину спирту з надійною ймовірністю а = 0,99.

3.1.1. Припускаючи, що вага Р0 краплі води в усіх десяти вимірюваннях

постійна, обчислити силу поверхневого натягу F0 дистильованої води
в кожному досліді за формулою:

Результати занести в таблицю 2.

3.1.2. Аналогічно пункту 3.1.1 обчислити силу поверхневого натягу Fх
розчину спирту в кожному досліді за формулою:

Результати занести в таблицю 2.

3.1.3. Знайти середні арифметичні значення:
– сили поверхневого натягу дистильованої води – ;
– сили поверхневого натягу розчину спирту – ;
x
3.1.4. Обчислити коефіцієнт поверхневого натягу σ розчину спирту за

формулою:

3.1.5. Знайти середні квадратичні відхилення величин F0 і і F

3.1.6. Визначити надійні границі похибок і величин F0 і Fх :

12
 st
Примітка: Значення t вказані в додатку ІI.
3.1.7. Обчислити абсолютну похибку для табличної величини σ0.
3.1.8. Визначити відносну похибку коефіцієнта поверхневого натягу
розчину спирту:

3.1.9. Обчислити надійні границі похибки величини σx:

3.1.10. Записати коефіцієнт поверхневого натягу розчину спирту у вигляді

надійного інтервалу:
, α = 0,99.

3.2. Оцінити вплив спирту на поверхневий натяг дистильованої води.

Для цього:
3.2.1. Знайти середні квадратичні відхилення обох вибірок (див. п. 3.1.5):

3.2.2. Обчислити модуль різниці середніх арифметичних двох вибірок:

3.2.3. Визначити експериментальне значення критерію вірогідності різниці td:

3.2.4. Знайти кількість ступенів свободи v:

3.2.5. За таблицею (додаток I) знайти критерії Стьюдента tst для трьох

порогів вірогідності:

3.2.6. Порівняти експериментальне значення критерію вірогідності td

і критерію Стьюдента
При цьому можливі варіанти:
– якщо td < t0,95, то рівень надійності твердження про вірогідність
досліджуваної різниці менший 95% (α<0,95). Тому неможливо зробити
певний висновок. Необхідні додаткові дослідження;
– якщо t0,95 ≤ td < t0,99 , то різниця d вірогідна з надійністю α=0,95;

13
 – якщо t0,99 ≤ td < t0,999, то різниця d вірогідна з надійністю α=0,99;
– якщо td ≥ t0,999, то різниця d вірогідна з надійністю α=0,999.

3.2.7. Оформити висновок:

а) записати значення коефіцієнта поверхневого натягу розчину спирту у
вигляді надійного інтервалу;
б) чи вірогідна різниця середніх арифметичних сили поверхневого натягу
дистильованої води і розчину спирту, який рівень її вірогідності?
в) чи є спирт поверхнево-активною речовиною?

Контрольні питання для підготовки до

лабораторної роботи
1. Природа сил поверхневого натягу. Точка прикладання і напрям сили
поверхневого натягу.
2. Визначення коефіцієнта поверхневого натягу (КПН):
– через силу поверхневого натягу;
– через поверхневу енергію.
Його одиниці вимірювання. Від чого залежить (КПН)? Поверхнево-
активні речовини.
3. Явища змочування і незмочування. Меніски. Додатковий тиск під
меніском. Формула Лапласа.
4. Поняття про капілярні явища. Формула Жюрена.
5. Газова емболія. Приклади використання явища поверхневого натягу рідин
в медицині і біології.
6. Відносний (порівняльний) метод вимірювання коефіцієнта поверхневого
натягу рідин за допомогою торсійних терезів.

Література
o А.Н.Ремизов, “Медицинская и биологическая физика”, М.: Высшая школа,
1987, §§ 9.7, 9.8.
o Н.М.Ливенцев, “Курс физики”, М.: Высшая школа, 1974, §53, 54.
o Дяков В.А. і співавтори. Лабораторний практикум з медичної і біологічної
фізики. –В.: ВДМУ, 2002.

Укладач Назаренко Н.С.

14