БІЛЕТ №1

1. Ревматична хвороба (синоніми: ревматизм, хвороба Сокольського

– Буйо) – це системна запальна хвороба сполучної тканини з
переважним ураженням серцево-судинної системи, що виникає після
перенесеної гострої стрептококової інфекції, частіше у дітей і підлітків,
під дією β-гемолітичного стрептокока та може вперше виявлятися у
дорослих на стадії виникнення клапанних вад серця.
Етіологія і патогенез
Відомо, що основним агентом виникнення ревматичної лихоманки є
β-гемолітичний стрептокок групи А за наявності сприятливих
чинників, якими є молодий вік, жіноча стать (жінки хворіють у 2 рази
частіше, ніж чоловіки), спадковість, переохолодження, незадовільні
умови праці та генетична схильність (частіше хворіють люди з групами
крові А(ІІ) і В (ІН).
Пусковим механізмом розвитку ревматичної хвороби є ангіна,
викликана β-гемолітичним стрептококом групи А, який виділяє велику
кількість кардіотоксинів: стрептолізини -О і -S, стрептокіназу,
гіалуронідазу, М-протеїн.
Гостра ревматична лихоманка (ГРЛ) – постінфекційне ускладнення, що
виникає через 1-3 тижні після стрептококового фарингіту (ангіни),
викликаного А-стрептококом у схильних до нього осіб і
супроводжується ознаками
 ураження суглобів (поліартрит),
 серця (ревмокардит),
 нервової системи (мала хорея),
 шкіри (підшкірні вузлики і кільцеподібна еритема),
 симптомами інтоксикації, змінами лабораторних показників.
Клінічні прояви.
1. Основні: кардит, артрит, хорея, кільцеподібна еритема, ревматичні
вузлики.
2. Додаткові: лихоманка, артралгія, абдомінальний синдром,
серозити.
Діагностика
Лабораторні методи дослідження
 Клінічний аналіз крові — збільшення швидкості осідання
еритроцитів, можливе підвищення рівня лейкоцитів, як
неспецифічна реакція на запальний процес в організмі.
 Імунологічний аналіз крові — підвищення рівня C-реактивного
протеїну (СРБ), підвищення титрів антистрептолізину О в
динаміці (АСЛ-О).
 Бактеріологічне дослідження — виявлення в мазку із зіву β-
гемолітичного стрептокока групи А.
Інструментальні методи дослідження
 Електрокардіоміографія (ЕКГ) — уточнення характеру порушень
серцевого ритму і провідності.
 Ехокардіографія — встановлення наявності вади серця і
функціональних можливостей серця за допомогою ультразвуку.
Лікування хронічної ревматичної хвороби серця
Призначають такі препарати:
 Бета-андреноблокатори. Дані засоби дозволяють знизити
прояви серцевої недостатності та аритмії.
 Діуретики. Призначаються з метою скорочення навантаження на
серцевий м’яз.
 Антикоагулянти і антиагреганти. Дозволяють запобігти
тромботичним ускладненням патології.
  Антибіотики. Запобігають розвитку бактеріального ендокардиту.
Якщо захворювання активно розвивається і загрожує
серйозними ускладненнями, проводяться хірургічні втручання.
 Найбільш часто є необхідним протезування клапанів серця.
Показання до операції:
 виражені болі в грудях;
 задишка у спокої або при незначному фізичному навантаженні;
 часті епізоди непритомності;
 помірна / тяжка хронічна серцева недостатність;
 ендокардит.
Допомога в домашніх умовах
 Ліжковий режим на 2-3 тижні (залежно від тяжкості ураження
серця і рівня серцевої недостатності).
 Створення індивідуального лікувально-рухового режиму з
заняттям лікувальною фізкультурою.
 Дієта залежно від тяжкості ураження серця і призначеної терапії.
При отриманні кортикостероїдної терапії слід посилити білкову,
калієву, багату вітамінами, з обмеженням солі і вуглеводів дієту.
2. Гепати́т— загальна назва гострих та хронічних дифузних запальних
захворювань печінки різної етіології.
СИМПТОМИ: з'являється жовте забарвлення шкіри та білків очей
(жовтяниця), поганий апетит, блювота, втома, біль у животі та діарея.
Гепатит є гострим, якщо він зникає протягом шести місяців, і
хронічним, якщо хвороба триває більше шести місяців.
Гострий гепатит може зникнути сам по собі, перейти у хронічну форму
або (рідко) призвести до гострої печінкової недостатності.
Хронічний гепатит може прогресувати до рубцювання печінки
(цирозу), печінкової недостатності та раку печінки.
Найчастіше гепатит спричинюють віруси гепатитів A, B, C, D і E.
Серед інших причин — інтенсивне вживання алкоголю, деяких ліків,
токсинів, інші інфекції, автоімунні захворювання та неалкогольний
стеатогепатит (НАСГ).
Шлях передачі:
Гепатити А та Е передаються переважно через заражену їжу та воду.
Гепатит B в основному передається через кров і статевим шляхом, але
також може передаватися від матері до дитини під час вагітності або
пологів.
Гепатит С зазвичай передається через інфіковану кров, що може
зокрема виникнути під час спільного використання голок у споживачів
внутрішньовенних наркотиків.
Гепатитом D можна заразити лише люді, які вже інфіковані гепатитом
B.
Лікування:
Гепатитам A, B і D можна запобігти за допомогою імунізації.
Ліки можуть використовуватися для лікування хронічного вірусного
гепатиту.
Противірусні препарати рекомендуються усім хворим на хронічний
гепатит С, за винятком тих, у яких є захворювання, що обмежують
тривалість життя.
Автоімунний гепатит можна лікувати за допомогою ліків для
придушення імунної системи. Трансплантація печінки може бути
варіантом як при гострій, так і при хронічній печінковій недостатності.
3. Внутрішньовенне введення ліків:
I. Підготовчий
1. Поясніть дитині або матері сутність і хід процедури.
2. Отримайте згоду на процедуру.
3. Перевірте, чи готова дитина до маніпуляції. За потреби зверніться
по допомогу до медичного працівника, аби надати пацієнту зручного
положення: рука має лежати без напруження і не звисати.
4. Підготуйте необхідне оснащення.
5. Проведіть гігієнічну (антисептичну) обробку рук, надягніть стерильні
гумові рукавички, фартух, маску та окуляри
II. Основний
1. Під лікоть пацієнта підкладіть тверду гумову подушечку.
2. Накладіть на плече гумовий джгут (на сорочку, рушник чи серветку)
на 5-7 см вище ліктьового суглоба. Вільні кінці джгута мають бути
спрямовані вгору.
3. Запропонуйте пацієнту декілька разів стиснути і розтиснути кулак.
4. Оберіть найбільш наповнену вену і попросіть пацієнта стиснути
кулак.
5. Обробіть ін’єкційне поле почергово двома ватними кульками,
змоченими у спирті.
6. Обробіть гумові рукавички ватними кульками, змоченими у спирті.
7. Зафіксуйте вену стерильними серветками. Тримайте голку зрізом
догори паралельно до поверхні шкіри та проведіть венепункцію.
8. Коли у муфті з’явиться кров, попросіть пацієнта розтиснути кулак,
зніміть джгут і підкладіть серветку. Гвинтовим затискачем
відрегулюйте швидкість інфузії, призначену лікарем.
9. Зафіксуйте голку (по муфті) і частину трубки на шкірі
лейкопластиром, накрийте місце пункції стерильною серветкою.
10. Спостерігайте за станом пацієнта та роботою системи. Викличте
лікаря, якщо стан пацієнта погіршиться.
11. Коли рівень розчину у флаконі знизиться до зрізу голки, закрийте
гвинтовий затискач, зніміть серветку і лейкопластир, покладіть їх
у лоток.
12. Прикладіть стерильну ватну кульку, змочену спиртом, до місця
ін’єкції і швидким рухом вийміть голку.
13. Попросіть пацієнта зігнути руку в ліктьовому суглобі разом
з ватною кулькою на 3-5 хв, поки припиниться кровотеча.
14. Запитайте пацієнта, чи добре він почувається. Порекомендуйте
не вставати з ліжка протягом 40-60 хв. Заберіть ватну кульку
III. Заключний
1. Продезінфікуйте використане оснащення, відпрацьований
матеріал, використану систему.
2. Зніміть фартух, маску, окуляри/екран, рукавички (проведіть
дезінфекцію).
3. Проведіть гігієнічну (антисептичну) обробку рук. 4. Зробіть запис
про процедуру та реакцію на неї пацієнта в історію хвороби.
Задача: РАК ЛЕГЕНЬ
Білет №2
1. Артеріальна гіпертензія – хвороба серцево-судинної системи, що
характеризується періодичним або постійним збільшенням
артеріального тиску > 140 мм.рт. ст.
Види:
 Первинна
 Вторинна (походить від іншого захв)
У медицині розрізняють три ступені артеріальної гіпертензії:
Перша ступінь захворювання характеризується систолічним (верхнім)
тиском в діапазоні 140-159 мм рт. ст., діастолічний (нижнім) — в
межах 90-99 мм рт. ст.
Артеріальна гіпертензія 2 ступеня діагностується, коли систолічний
тиск досягає позначки 160-179 мм рт. ст., а діастолічний - 100-109 мм
рт. ст.
При третього ступеня верхній тиск знаходиться на позначці вище 180
мм рт. ст., нижнє — вище 110 мм рт. ст.
Причини:
Зазвичай точну причину первинної форми захворювання встановити
досить складно.
Однак є ряд чинників ризику, які можуть до неї привести:
- нездоровий спосіб життя.
— куріння і надмірне вживання алкоголю,
--гіподинамію, зайва вага,
--вживання кухонної солі надміру.
--Також в зоні ризику люди старше 55 років і ті, хто перебуває в стані
постійного стресу, а також пацієнти, чиї родичі страждають
гіпертонією. 
Вторинна форма захворювання виникає на тлі інших патологій. Її
можуть викликати хвороби нирок і ниркових судин, надниркових
залоз. Досить часто підвищений тиск спостерігається при
гемодинамічних факторах - атеросклеротичного ураження
кровоносних судин, коарктації аорти. 
Лікарська вторинна форма виникає внаслідок прийому гормональних
препаратів, жарознижуючих і інших медикаментів. В основному, у
дітей захворювання розвивається як вторинна хвороба. 
Симптоми
- стійке підвищення кров'яного тиску, яке перевищує 140/90 мм рт. ст.
- супроводжується запамороченням і головним болем, порушенням
зору, миготінням «мушок».
На тілі пацієнта з'являються набряки. Також відзначаються клінічні
розлади, які супроводжують серцеву недостатність - це задишка,
ядуха. 
У дітей клінічна картина може бути доповнена погіршенням пам'яті і
труднощами, пов'язаними з концентрацією уваги.Гіпертонія досить
часто супроводжує стан вагітності.
Діагностика
При огляді лікар проводить аналіз анамнезу хвороби і наявних скарг.
Під час огляду лікар проводить фізикальне дослідження
- обстежує пацієнта на предмет хрипів в легенях,
-шумів над великими судинами і в серці.
-В обов'язковому порядку вимірюється артеріальний тиск.
-Проводиться лабораторний аналіз крові. Перевіряється рівень
гемоглобіну, еритроцитів, тромбоцитів, лейкоцитів і т.д.
-Загальний аналіз сечі дозволяє визначити стан нирок. Поряд з цим
проводиться ехокардіографічне (ЕхоКГ), електрокардіографічне (ЕКГ)
дослідження, що дає лікаря уявлення про стан серця , зміни в
тканинах і роботі органу. Добовий моніторинг артеріального тиску
дозволяє виявити коливання, встановити максимально високі
показники. Для більш точної постановки діагнозу до огляду пацієнта
можуть бути залучені й інші фахівці - офтальмолог, гінеколог,
терапевт, кардіолог. 
Медикаментозне лікування: 
 інгібітори АПФ — вони впливають на систему регулювання
кров'яного тиску і об'єм крові; 
 антагоністи рецепторів ангіотензину 2 — розширюють судини,
звужені через блокаду нервових утворень; 
 антагоністи кальцію — впливають на клітини серцево-судинної
системи і знижують тонус судин ; 
 бета-адреноборкатори — блокують рецептори, що реагують на
гормони стресу; 
 діуретики — мають сечогінну дію; 
 препарати центральної дії — впливають на структури головного
мозку, сприяють підтримці кров'яного тиску на нормальному
рівні; 
 комбіновані препарати — надають багатопланове дію.
2. Гострий лейкоз — це онкологічне захворювання, яке пов’язане з
поширенням незрілих клітин в крові або тканинах кісткового мозку.
Найчастіше рак локалізується в саме в останньому, провокуючи
порушення функціональності кровообігу.
Класифікація:
 лімфобластний
 мієлобластний
 промієлоцитарний
 мієломоноцитарний
 мієлоїдний з 11q23-аномалією
  мієлоїдний з мультилінійною дисплазією
 моноцитарний
 еритроїдний
 мегакаріобластичний
 невияснений
Клінічні прояви
Захворювання перебігають з високою гарячкою, слабкістю, розвитком
тяжких проявів геморагічного діатезу. Приєднуються різноманітні
інфекційні ускладнення, некротична ангіна (при гострому
лімфобластному лейкозі). Хворий відчуває біль у кінцівках; болісне
постукування по груднині.
Діагностика
У крові збільшується число лейкоцитів, особливо різко — кількість
молодих незрілих форм (яких в нормі немає у периферійній крові), так
званих бластних клітин.
При цьому в мазку крові є також невелика кількість зрілих форм, а
проміжні форми зазвичай відсутні.
При сумнівних результатах досліджень периферійної крові проводять
мікроскопію кісткового мозку, у якому виявляється збільшення
кількості бластних клітин.
Лікування:
Застосовують цитостатики (вінкристин, 6меркаптопурин, метотрексат,
великі дози преднізолону (60-100 мг)), глюкокортикостероїди,
променеву терапію, трансплантацію гемопоетичних стовбурових
клітин, імунотерапію.
Чотири основні напрямки терапії:
  Специфічна хімієтерапія, спрямована на досягнення та
закріплення ремісії захворювання. Складається з декількох
етапів, різних для лімфобластного та мієлобластного лейкозів.
 Супроводжуюча підтримуюча терапія, що проводиться для
зниження інтоксикації при лізисі пухлинного субстрата та
зменшення побічних токсичних ефектів хімієпрепаратів.
 Замісна терапія, необхідна при загрозі тромбоцитопенії та
тяжкій анемії.
 Трансплантація червоного кісткового мозку та стовбурових
кровотворних клітин.
3. Внутрішньом»язова ін»єкція:
Визначення верхньозовнішнього квадранта сідниці
1. Для визначення верхньозовнішнього квадранта ділянку сідниці
умовно розділіть на чотири квадранти: проведіть вертикальну лінію
через сідничний горб, а горизонтальну — через великий вертлюг
стегнової кістки.
2. Укол голкою зробіть у верхньозовнішній квадрант сідниці, де немає
великих судинних і нервових стовбурів.
Методика внутрішньом´язової ін´єкції
1. Підготовку рук, шприца з голкою здійсніть згідно із
загальноприйнятими правилами.
2. Проведіть психологічну підготовку хворого.
3. Запропонуйте йому лягти на бік або на живіт. У такому положенні м
´язи повністю розслаблюються. Якщо хворий напружив м´язи, то
попросіть його спокійно глибоко подихати й розслабити їх.
4. Шкіру верхньозовнішнього квадранта протріть двічі стерильними
ватними тампонами, зволоженими 70 % розчином етилового спирту.
Другий ватний тампон зафіксуйте між IV та V пальцями лівої руки.
5. У правій руці утримуйте заповнений ліками шприц із голкою (II
пальцем підтримуйте поршень, V — муфту голки, а рештою пальців
утримуйте циліндр шприца).
6. Шкіру на місці ін´єкції розтягніть і фіксуйте між І та II пальцями лівої
руки. Запропонуйте хворому зробити глибокий вдих.
7. Перпендикулярно до поверхні шкіри різким рухом уведіть голку на
глибину 5 — 7 см, проколюючи при цьому шкіру, підшкірну жирову
клітковину, фасцію, великий сідничний м´яз, але не більше ніж ⅔
довжини голки.
8. До введення ліків відтягніть дещо поршень і переконайтесь у тому,
що голка не потрапила в су-дину (у шприці не з´являється кров). Якщо
препарат темного кольору і кров у шприці побачити немож-ливо, від
голки від´єднайте шприц і, переконавшись у відсутності крові в муфті,
знову їх з´єднайте.
9. Уведіть повільно ліки, натискуючи на поршень лівою рукою, щоб
звести до мінімуму больові відчуття і рівномірно розподілити
препарат у тканині.
10. Притисніть стерильним ватним тампоном шкіру в місці уколу і
швидким рухом видаліть голку, а місце ін´єкції промасажуйте 1 — 3
хв.
11. При введенні ліків у стегно запропонуйте хворому лягти на спину.
Голку введіть під кутом 70° на глибину ⅔ її довжини,
Запам´ятайте! Одноразово внутрішньом´язово можна вводити не
більше ніж 10 мл розчину.
Задача: БРОНХОЕКТАТИЧНА ХВОРОБА
 Білет №3
1. Стенокардія – це термін, що описує біль у грудях, викликаний
ішемією міокарда. Цей стан виникає в результаті нестачі кисню, що
надходить до серцевих м’язів, найчастіше в результаті атеросклерозу
коронарних судин.
Класифікація:
 Стенокардія напруги (вона ж стабільна) — напади повторюються
регулярно, після фізичного або емоційного виснаження.
Стенокардія напруги вважається найтиповішим видом цього
захворювання.
 Нестабільна стенокардія, або прогресуюча. Такі напади
відбуваються, переважно, несподівано. Деколи, навіть, в стані
спокою. Відрізняються сильним болем в грудях. Це досить
небезпечна форма, що вимагає госпіталізації, оскільки несе в
собі високий ризик розвитку захворювання інфаркту міокарда.
Варіантна стенокардія, що найчастіше виникає в нічний час внаслідок
спазму судин. Це досить рідкісне захворювання, що може бути
відстежене на ЕКГ.
Найпоширенішими симптомами стенокардії, крім болю, є:
 Підвищений, або нерегулярний ритм серця
 Блідість шкірного покриву
 Холодний піт
 Відчуття приреченості
 Страх смерті
Особливості больового синдрому
 Під час подібного розладу серця виникає біль, що має певні
особливості.
 біль виникає нападами, а не по наростаючому принципу
  виникає при певних умовах, обставинах, таких, як фізичні
навантаження, емоційне напруження тощо
 тривалість нападу рідко перевищує 15 хвилин. При тривалому
нападі велика загроза розвитку інфаркту міокарда. Необхідна
термінова реєстрація ЕКГ і консультація кардіолога.
 починає стихати або зовсім припиняється під впливом прийому
нітрогліцерину.
Причинами також слугують:
 Артеріальна гіпотензія в кровоносних судинах веде до того , що
кров надходить у серце в недостатній кількості.
 Аритмія і тахікардія.
 Напади часто виникають поруч з такими захворюваннями, як
ниркова коліка і камені в жовчному та сечовому міхурі.
 Психологічний стрес , що включає переляк та сильне горе.
Розвивається в цьому випадку стенокардія напруги.
Фактори ризику включають в себе:
 куріння
 сидячий спосіб життя
 високий кров’яний тиск, або гіпертонія
 висока кількість жирів в крові або рівень холестерину
 діабет
 сімейний анамнез ішемічної хвороби серця
 чоловіки близько 60 років
 інші захворювання: тиреотоксикоз, анемія тощо
Допомога при нападі стенокардії:
 зайняти спокійне, переважно сидяче положення,
 прийом під язик нітрогліцерину (протипоказання для прийому —
АТ менше 100/70),
 корвалол (валокардін) — 30-40 крапель для заспокоєння,
  викликати лікаря.

2. Хронічна хвороба нирок (ХХН) ― це триваюче протягом >3 міс.

значиме для здоров'я порушення анатомічної будови або функції
нирок.
Причини ХХН: 
найчастіше — діабетична нефропатія, гломерулонефрит, гіпертонічна
нефропатія, гостре пошкодження нирок, тубулоінтерстиціальне
захворювання нирок, мультикістозна дегенерація нирок, ішемічна
нефропатія;
рідше ― обструктивна нефропатія, системні захворювання сполучної
тканини, саркоїдоз, амілоїдоз, множинна мієлома, гемолітико-
уремічний синдром, синдром Альпорта, ВІЛ-нефропатія.
Симптоми:
1. Загальні симптоми: слабкість, втома, гіпотермія, втрата апетиту,
зниження імунітету до інфекцій.
2. Шкірні симптоми: блідість, суха шкіра, землисто-коричневий колір
шкіри, подовжена кровотеча з ран і схильність до виникнення синців
(симптом геморагічного діатезу), свербіж (при вираженій ХНН) ―
«уремічний іній» (відкладення сечовини на шкірі).
3. Порушення з боку серцево-судинної системи: артеріальна
гіпертензія, гіпертрофія лівого шлуночка, серцева недостатність,
аритмія, прискорений атеросклероз, кальцифікація судин, уремічний
перикардит.
4. Порушенняз боку дихальної системи: ацидозне дихання
(Куссмауля →розд. 1.34), уремічний плеврит, гіперемія і набряк
легень (т. зв. уремічні легені при вираженій ХНН).
5. Порушення з боку травної системи: гастрит та ентерит, виразкова
хвороба шлунка або дванадцятипалої кишки, шлунково-кишкові
кровотечі; при вираженій ХНН ― уремічний запах з рота, нудота
і блювання, паралітична кишкова непрохідність, гострий панкреатит.
6. Порушення функцій нервової системи та м'язів (зустрічається при
вираженій ХНН): порушення концентрації і пам'яті, біль голови,
сонливість або безсоння, порушення поведінки (напр., апатія або
дратівливість), судоми і кома (симптоми важкої енцефалопатії або
набряку мозку), синдром неспокійних ніг (відчуття дискомфорту
в ногах змушує постійно виконувати рухи нижніми кінцівками), втрата
глибоких сухожилкових рефлексів, слабкість м'язів, грубий хвилястий
тремор, спазми м'язових пучків і груп м'язів, хронічна гикавка, параліч
малогомілкового нерва, периферична тетраплегія при важкій формі
нейропатії.
7. Порушення функції репродуктивної системи: порушення
менструального циклу (рідкі менструації, вторинна аменорея),
безпліддя, сексуальні розлади (зниження лібідо, імпотенція).
8. Синдром мінеральних і кісткових розладів, що пов'язанi
з ХХН: порушення обміну кальцію (гіпо- або гіперкальціємія), фосфору
(гіперфосфатемія), дефіцит активного вітаміну D і порушення секреції
паратгормону (вторинний або третинний гіперпаратиреоз)
призводять до порушень метаболізму кісткової тканини (ниркової
остеодистрофії) і кальцифікації судин та інших м'яких тканин. Ниркова
остеодистрофія ― це прогресуюче порушення структури кісток
внаслідок занадто швидкого (причина ― гіперпаратиреоз) або
занадто повільного (т. зв. адинамічне захворювання кісток) кісткового
метаболізму, або внаслідок відкладення в кістках β2-мікроглобуліну
чи алюмінію; проявляється у вигляді болю в кістках і суглобах, а також
спонтанними переломами кісток.
9. Розлади водно-електролітної і кислотно-лужної
рівноваги: виявляються при лабораторних дослідженнях →нижче.

Діагностика:
1. Загальне дослідження сечі: альбумінурія, протеїнурія,
мікро-/макрогематурія, циліндри, лейкоцитурія, низька відносна
густина сечі.
2. Дослідження крові: анемія (зазвичай, нормоцитна і нормохромна),
підвищення концентрації креатиніну, сечовини, сечової кислоти,
калію, фосфатів і паратгормону, тригліцеридів, холестерину;
гіпокальціємія; метаболічний ацидоз.
3. Візуалізаційні дослідження: УЗД ― нирки зазвичай зменшені
в розмірах (часто <10 см в довгій осі); виключення (великі нирки,
незважаючи на ХНН) при амілоїдоз-нефропатії, діабетичній
нефропатії, полікістозi нирок та нефропатії при ВІЛ-інфекції.
Візуалізаційнi дослідження із використанням контрасту (напр., КТ)
проводять тільки у випадку крайньої необхідності, зважаючи на
високий ризик контраст-індукованої нефропатії.
Лікування
- Лікування основного захворювання — причини ХХН
- Проведення ренопротекції — терапії направленої на сповільнення
прогресування ХХН
- Програма віддаленого консультування та спостереження за
піцієнтом
- Лікування ускладнень ХХН:
 Анемії
 Серцево-судинних захворювань
 Порушень обміну фосфору і кальцію
 Порушень кислотно-основного стану крові
 Порушень харчового статусу
 Порушення обміну електролітів
 Порушень ліпідного обміну
- Рекомендації щодо дієти
- Підготовка до лікування діалізною нирковою замісною терапією
3. Внутрішньовенне струминне введення ліків:

Підготовка до процедури

1. Підготуйте оснащення. Забезпеченості чіткості і

ефективності в роботі.
2. Психологічно підготуйте пацієнта до
Забезпечення права
процедури, з’ясуйте його відношення до
пацієнта на інформацію.  
маніпуляції, отримайте згоду.
Забезпечення інфекційної
3. Одягніть маску, підготуйте руки до безпеки.
роботи, вдягніть рукавички.

Виконання процедури
1. Перевірте придатність лікарського засобу Профілактика ускладнень.
та звірте надпис на ампулі чи флаконі з  
листком лікарських призначень (назва
препарату, кількість, концентрація). Дотримання техніки
виконання маніпуляції,
2. Підготуйте до роботи одноразовий профілактика повітряної
шприц. емболії.  
Забезпечення безпеки
3. Наберіть лікарський засіб (дозу
пацієнта під час
призначену лікарем) дотримуючись правил
маніпуляції.
набору з ампули чи флакону. Зніміть голку,
випустіть повітря. Забезпечення
максимального
4. Допоможіть пацієнту зайняти зручне розгинання руки в
положення. Передпліччя укладіть на тверду ліктьовому суглобі.
основу внутрішньою поверхнею догори.
Виключення
5. Під лікоть пацієнта покладіть валик, перетискування артерії.
накритий цератою. Створюється штучний
венозний застій.
6. Визначте пульс.
Властивості пульсу не
7. На середню третину плеча накладіть повинні змінюватися.
джгут так, щоб вільні кінці були спрямовані Вени стають більш
вгору. Якщо на руці немає одягу, підкладіть наповненими.
під джгут рушник або пелюшку.
Забезпечення асептики.
8. Визначте пульс. Забезпечується
інфекційна безпека та
9. Попросіть пацієнта декілька разів додаткове нагнічування
стиснути і розтиснути кулак. венозної крові під джгут.
10. Обробіть руки в рукавичках спиртом. Профілактика ускладнень.
11. Обробіть ін’єкційне поле ватною
кулькою змоченою спиртом в напрямку
знизу до гори.

12. Ретельно про пальпуйте місце ін’єкції та

оберіть найбільш придатну вену.

13. Повторно обробіть спиртом місце

ін’єкції, залишки спирту зніміть сухою
ватною кулькою. На 2 см нижче місця
пункції покладіть стерильну серветку.

14. Візьміть шприц у праву руку так, щоб

другий палець фіксував муфту голки, п’ятий
– поршень, останні охоплювали циліндр
шприца.
  
15. Зафіксуйте вену лівою рукою, попросіть Дотримання техніки
пацієнта затиснути кулак. виконання ін’єкції.
16. Тримаючи шприц паралельно до шкіри, Зменшується рухливість
зрізом голки догори, проведіть вени.
венепункцію.  
17. Відчувши «провал» повільно потягніть Якщо крові нема, не
поршень до себе до появи крові в шприці. виводячи голку з вени,
змінивши напрямок ще
18. Переконавшись що ви у вені, зніміть раз спробуйте пункту вати
джгут лівою рукою, попросити пацієнта вену.
розтиснути кулак та ще раз перевірте чи ви
Під час знімання джгута
у вені.
голка могла вийти з вени.
19. Не знімаючи положення шприца, Під час введення ЛЗ
першим пальцем лівої руки натисніть на контролюйте стан
поршень і повільно введіть ліки так, щоб у пацієнта та місце
шприці залишився 1 мл розчину. находження голки.
Кульку прикладайте не
20. Приклавши до місця пункції кульку
притискуючи, щоб гострі
змочену спиртом, швидким але обережним
краї голки не пошкодили
рухом витягніть голку на серветку.
стінки вени та тканини.
21. Попросіть пацієнта зігнути руку в Зупинка кровотечі.
ліктьовому суглобі, разом з ватною кулькою
на 3-5 хвилин.

Закінчення процедури

1. Проведіть дезінфекцію шприца та Профілактика передачі

використаного матеріалу. інфекційних захворювань.
  
2. Зніміть рукавички, помістіть їх в ємність з
дезрозчином.  
 
3. Вимийте і осушіть руки.
 
4. Поцікавтесь самопочуттям пацієнта,
допоможіть йому зайняти зручне
положення і повідомте про час наступної
ін’єкції

5. Зробіть запис про виконану процедуру і

реакцію пацієнтів у відповідній медичній
документації.

Задача: Гіпоглікемічна Кома:

 Білет №4
1. Інфаркт міокарда – це пошкодження та некроз певних ділянок
серця через недостатнє кровопостачання або припинення току крові
по коронарних артеріях.
Основними симптомами є:
 різкий біль (іноді тільки печіння) в грудях;
 почуття здавлювання за грудиною;
  поширення болю або дискомфорту на нижню щелепу, шию,
плечі, руки, верх живота;
 аритмія;
 задишка;
 запаморочення;
 сильна слабкість;
 холодний піт;
 почуття тривоги та інші.
СТАДІЇ РОЗВИТКУ ІНФАРКТУ МІОКАРДА
Інфаркт міокарда розвивається поступово. Всього виділяють 5
періодів:
 продромальний – триває від декількох годин до декількох днів
та супроводжується періодичними болями в серці й іншими
симптомами;
 найгостріший – триває від 30 хвилин до 6 годин від моменту
розвитку інфаркту та, як правило, супроводжується яскраво
вираженою симптоматикою;
 гострий – триває від 2 днів до 12 тижнів та характеризується
зменшенням болю й зниженням артеріального тиску на 20 мм
рт. ст. від звичайних показників;
 підгострий – триває до 2 місяців та супроводжується
нормалізацією серцевого ритму, зменшенням задишки й
ослабленням інших симптомів;
 постінфарктний – протягом 6 місяців некротичні тканини
замінюються рубцевими, та, якщо пошкодження були
незначними, симптоми інфаркту повністю проходять, а при
великому інфаркті розвивається прогресуюча серцева
недостатність.
Ризик розвитку інфаркту підвищує:
 тромбоз;
 атеросклероз;
 ішемічна хвороба серця;
 пороки серця;
 гіпертонія;
 цукровий діабет;
 високий рівень холестерину;
 ревмокардит;
 ожиріння;
 нераціональне харчування;
 куріння;
 зловживання алкоголем;
 пасивний спосіб життя;
 спадкова схильність та інші.
Діагностика:
 електрокардіограму (ЕКГ);
 ехокардіографію серця (УЗД);
 аналізи крові на ферменти, які виділяються при пошкодженні
серцевого м'яза
2. Ревматоїдний артрит – захворювання, яке відноситься до системної
патології сполучної тканини і супроводжується враженням переважно
дрібних суглобів.
Причини розвитку ревматоїдного артриту до цих пір достеменно не
вивчені. Є припущення, що в основі його розвитку лежить інфекційний
процес, який приводить до порушення функціонування імунної
системи. При цьому імунна система у схильних людей реагує
спотворено, тобто виробляються антитіла до антигенів власного
організму і ці імунні комплекси відкладаються в сполучній тканині, в
тому числі і в суглобах, що викликає артрит.
Сприяючими факторами розвитку ревматоїдного артриту є генетична
схильність, також наявність сильних стресових ситуацій,
переохолодження, гормональні розлади.
Симптоми:
 біль в суглобах, що виникає зазвичай в спокої, при тривалому
сидінні, особливо в нічний час, який зменшується після руху;
 набряк суглобів;
 скованість в суглобах вранці, яка проходить після того, як хворий
розходиться;
 місцеве підвищення температури і почервоніння;
 м’язовий біль;
 симптоми загального нездужання: загальна слабкість,
втомлюваність, підвищення температури тіла;
 деформація суглобів – ревматоїдний артрит супроводжується не
лише запаленням синовіальної оболонки суглобової капсули,
але й самих суглобових поверхонь і хрящової тканини з
розвитком артрозу (артроз колінного суглоба, артроз кульшового
суглобу (коксартроз)) і повним знерухомленням (анкілоз)
 оніміння ніг при подразненні нервів нижньої кінцівки від
здавлювання тканин набряком.
Можна виділити три стадії ревматоїдного артриту:
при першій запалюється синовіальна оболонка, з’являється набряк,
почервоніння, біль;
для другої стадії характерне продуктивне запалення – переважають
процеси проліферації клітин сполучної тканини, що приводить до
потовщення суглобової капсули і обмеження рухливості;
при третій стадії ревматоїдного артриту відбувається руйнування
хрящової тканини і суглобових поверхонь, що приводить до
деформації, обмеження руху або повного знерухомлення, хрустять
суглоби.
Лікування:
 нестероїдні протизапальні препарати, при вираженому
запаленні застосовують гормональні препарати.
 проводиться очищення плазми крові – плазмаферез.
 базової терапії: цитостатичні препарати, імунодпресанти та
імуномодулятори
 На ранній стадії розвитку ревматоїдного артриту хороший ефект
дає фізіотерапія. Ультразвукова терапія застосовується для
усунення набряку та запального процесу, а також в якості
знеболюючого засобу. Навіть одразу після процедури
відчувається полегшення та покращується рухливість в суглобах.
Обов’язково проводиться магнітотерапія для покращення
циркуляції крові, зменшення больових відчуттів та запального
процесу. Крім того, вона покращує адаптаційні можливості
організму та полегшує стан пацієнта при зміні умов
навколишнього середовища чи наявності магнітних бурь. При
необхідності проводиться електротерапія для зменшення
м’язових спазмів.
3. Ввести 0.5 г ампециліну внутрішньомязово:
Додаємо до 0.5г ампіц 5мл стерильної води для інєкції.
Визначення верхньозовнішнього квадранта сідниці
1. Для визначення верхньозовнішнього квадранта ділянку сідниці
умовно розділіть на чотири квадранти: проведіть вертикальну лінію
через сідничний горб, а горизонтальну — через великий вертлюг
стегнової кістки.
2. Укол голкою зробіть у верхньозовнішній квадрант сідниці, де немає
великих судинних і нервових стовбурів.
Методика внутрішньом´язової ін´єкції
1. Підготовку рук, шприца з голкою здійсніть згідно із
загальноприйнятими правилами.
2. Проведіть психологічну підготовку хворого.
3. Запропонуйте йому лягти на бік або на живіт. У такому положенні м
´язи повністю розслаблюються. Якщо хворий напружив м´язи, то
попросіть його спокійно глибоко подихати й розслабити їх.
4. Шкіру верхньозовнішнього квадранта протріть двічі стерильними
ватними тампонами, зволоженими 70 % розчином етилового спирту.
Другий ватний тампон зафіксуйте між IV та V пальцями лівої руки.
5. У правій руці утримуйте заповнений ліками шприц із голкою (II
пальцем підтримуйте поршень, V — муфту голки, а рештою пальців
утримуйте циліндр шприца).
6. Шкіру на місці ін´єкції розтягніть і фіксуйте між І та II пальцями лівої
руки. Запропонуйте хворому зробити глибокий вдих.
7. Перпендикулярно до поверхні шкіри різким рухом уведіть голку на
глибину 5 — 7 см, проколюючи при цьому шкіру, підшкірну жирову
клітковину, фасцію, великий сідничний м´яз, але не більше ніж ⅔
довжини голки.
8. До введення ліків відтягніть дещо поршень і переконайтесь у тому,
що голка не потрапила в су-дину (у шприці не з´являється кров). Якщо
препарат темного кольору і кров у шприці побачити немож-ливо, від
голки від´єднайте шприц і, переконавшись у відсутності крові в муфті,
знову їх з´єднайте.
9. Уведіть повільно ліки, натискуючи на поршень лівою рукою, щоб
звести до мінімуму больові відчуття і рівномірно розподілити
препарат у тканині.
10. Притисніть стерильним ватним тампоном шкіру в місці уколу і
швидким рухом видаліть голку, а місце ін´єкції промасажуйте 1 — 3
хв.
11. При введенні ліків у стегно запропонуйте хворому лягти на спину.
Голку введіть під кутом 70° на глибину ⅔ її довжини,
Запам´ятайте! Одноразово внутрішньом´язово можна вводити не
більше ніж 10 мл розчину.
Задача: РОЗРИВ АБСЦЕСУ
Білет №5
1. Атеросклеро́з— хронічне захворювання, що уражає переважно
великі артеріальні судини; здебільшого спостерігається у людей
похилого віку.
Основними симптомами будь-якого атеросклерозу є
 часті проблеми із серцем;
 холодні та зябкі кінцівки (вони можуть мати синюшно-білий
колір);
 порушення обігу крові;
 погана концентрація уваги;
 поступове зниження пам'яті;
 дратівливість, що частішає;
  постійна втома.
Діагностика:
 Вимірювання АТ
 ЕКГ
 УЗИ серця
 ЗАК
Лікування атеросклерозу
Перша умова успішного лікування атеросклерозу судин – це зміна
способу життя, який привів до розвитку хвороби – відмова від
шкідливих звичок, правильне збалансоване харчування насичене
свіжими овочами та фруктами, регулярні фізичні вправи. Однак, на
пізніх стадіях захворювання цього, на жаль, буває
замало.Профілактика відкладень холестерину
Лікарські препарати направлені уповільнення розвитку хвороби та
усунення негативних наслідків для організму. Всі групи ліків умовно
поділяються на кільках груп, в залежності від напрямку дії: для
зниження рівня холестерину, для перешкоджання утворенню тромбів,
для зниження артеріального тиску, уповільнення серцебиття,
запобігання серцевим нападам та ін.
2. Гострий пієлонефрит – ряд станів, для яких характерна наявність
гострого запального процесу в інтерстиціальній тканині нирки, чашках
і нирковій мисці, які відрізняються один від одного ступенем і
поширеністю морфологічних змін і які являються різними стадіями
одного захворювання.
Загальні симптоми гострого пієлонефриту:
– підвищення температури тіла (частіше інтермітуючого характеру);
– озноб;
– тахікардія;
– головний біль;
– біль у м’язах і суглобах;
– нудота, блювання;
– загальна недуга.
Місцеві симптоми гострого пієлонефриту:
– біль у поперековій ділянці з поширенням за ходом сечовода;
– пальпаторна болючість у проекції нирки;
– напруження м’язів;
– пальпується збільшена, болюча нирка;
– позитивний симптом Пастернацького.
Нерідко місцева симптоматика буває настільки стерта, що діагноз
встановлюють за наявності тільки симптомів загальної інтоксикації і
лабораторних змін.
Клінічна картина ГП в залежності від статі пацієнта має певні
особливості. Так, у жінок захворювання часто розвивається на тлі
симптомів гострого циститу. Через 2-5 діб, особливо за відсутності
лікування, з’являються ознаки гострого пієлонефриту. Для жінок
характерні більш легкі форми ГП з переважним запаленням миски.
Лікування:
 антибіотики різних груп (пеніциліни, цефалоспорини,
фторхінолони і т. д.) такі як амоксицилін, ампіцилін, гентаміцин,
цефаклор, ципрофлоксацин і т. д.;
 сульфаніламіди: Сульфадимезин, уросульфан та інші;
 нітрофурани: наприклад, фуразолін, фурагін; налідіксова кислота
(налідікс, неграм.),
 нестероїдні протизапальні засоби (диклофенак, метамізол та ін.),
спазмалітики (нош-па, папаверин),
  ентеросорбенти (наприклад, вугілля активоване),
 антикоагулянти (препарати, що розріджують кров): гепарин;
 сечогінні засоби (фуросемід, лазікс та ін.)
 При тривалому лікуванні пієлонефриту необхідно приймати
пробіотики та протигрибкові препарати, оскільки антибіотики
здатні спровокувати появу в організмі бактерій грибкової
природи.
3. Внутрішньом»язова ін»єкція:
Визначення верхньозовнішнього квадранта сідниці
1. Для визначення верхньозовнішнього квадранта ділянку сідниці
умовно розділіть на чотири квадранти: проведіть вертикальну лінію
через сідничний горб, а горизонтальну — через великий вертлюг
стегнової кістки.
2. Укол голкою зробіть у верхньозовнішній квадрант сідниці, де немає
великих судинних і нервових стовбурів.
Методика внутрішньом´язової ін´єкції
1. Підготовку рук, шприца з голкою здійсніть згідно із
загальноприйнятими правилами.
2. Проведіть психологічну підготовку хворого.
3. Запропонуйте йому лягти на бік або на живіт. У такому положенні м
´язи повністю розслаблюються. Якщо хворий напружив м´язи, то
попросіть його спокійно глибоко подихати й розслабити їх.
4. Шкіру верхньозовнішнього квадранта протріть двічі стерильними
ватними тампонами, зволоженими 70 % розчином етилового спирту.
Другий ватний тампон зафіксуйте між IV та V пальцями лівої руки.
5. У правій руці утримуйте заповнений ліками шприц із голкою (II
пальцем підтримуйте поршень, V — муфту голки, а рештою пальців
утримуйте циліндр шприца).
6. Шкіру на місці ін´єкції розтягніть і фіксуйте між І та II пальцями лівої
руки. Запропонуйте хворому зробити глибокий вдих.
7. Перпендикулярно до поверхні шкіри різким рухом уведіть голку на
глибину 5 — 7 см, проколюючи при цьому шкіру, підшкірну жирову
клітковину, фасцію, великий сідничний м´яз, але не більше ніж ⅔
довжини голки.
8. До введення ліків відтягніть дещо поршень і переконайтесь у тому,
що голка не потрапила в су-дину (у шприці не з´являється кров). Якщо
препарат темного кольору і кров у шприці побачити немож-ливо, від
голки від´єднайте шприц і, переконавшись у відсутності крові в муфті,
знову їх з´єднайте.
9. Уведіть повільно ліки, натискуючи на поршень лівою рукою, щоб
звести до мінімуму больові відчуття і рівномірно розподілити
препарат у тканині.
10. Притисніть стерильним ватним тампоном шкіру в місці уколу і
швидким рухом видаліть голку, а місце ін´єкції промасажуйте 1 — 3
хв.
11. При введенні ліків у стегно запропонуйте хворому лягти на спину.
Голку введіть під кутом 70° на глибину ⅔ її довжини,
Запам´ятайте! Одноразово внутрішньом´язово можна вводити не
більше ніж 10 мл розчину.
Задача: ПНЕВМОНІЯ
Білет №6
1. Жовчнокам'яна хвороба - хронічне захворювання органів
жовчовиділення, обумовлене утворенням жовчних каменів. 
Іноді можуть виникати такі симптоми
 відчуття тяжкості в надчеревній ділянці;
  відрижка;
 нудота;
 запори.
Лікування жовчнокам'яної хвороби на 1-й стадії
Ведення активного способу життя, регулярні фізичні навантаження і
вправи для поліпшення відтоку жовчі, зменшення стазу жовчі.
Дотримання дієти №5 за Певзнером.
Корекція ваги.
Супутнє лікування порушень ендокринної системи (обмін естрогену,
цукровий діабет, гіпотиреоз).
Антибіотикотерапія наявних інфекційних процесів в жовчовивідних
шляхах.
Терапія наявних патологій печінки і системи крові.
Активізація синтезу жовчних кислот (зиксорин, фенобарбітал).
Відновлення нормальної структури жовчі (урсофальк, ліобіл).
Лікування жовчнокам'яної хвороби на 2-й стадії
Включає все вищеперелічене для жовчнокам'яної хвороби в 1-й стадії
і додатково, при суворих покаяння, може включати ударно-хвильовий
дроблення каменів або чреспеченочной літоліз (розчинення жовчних
каменів лікарськими препаратами через печінковий катетер).
Лікування жовчнокам'яної хвороби на 3-й стадії
На третій стадії хвороби вищевказану схему включають спазмолітичні
препарати для усунення жовчної коліки і дезінтоксикаційні препарати
у вигляді внутрішньовенних вливань (гемодез, глюкоза 5%). При
відсутності протипоказання проводять лапароскопічну
холецистектомію (видалення жовчного міхура за допомогою
лапароскопа) або відкриту холецистектомію, ендоскопічну
папиллосфинктеротомия (ЕПСТ).
Жовчній (печінковій) коліці властиво
 біль у правому підребер'ї, біль в надчеревній ділянці. Больові
відчуття характеризуються приступообразно, короткочасні,
інтервали між нападами зазвичай близько години або більше.
Біль може бути різного характеру і інтенсивності: ріжучий /
ниючий, сильна / слабка.
 лихоманка. Зазвичай з'являється, якщо напад триває більше 3-х
діб;
 здуття живота;
 метеоризм;
 нудота;
 стійка непереносимість жирної їжі.
2. Гіперглікемічна кома — стан, що порівняно повільно розвивається і
який пов'язаний з підвищенням рівня глюкози в крові при цукровому
діабеті і накопиченням токсичних продуктів перетворення.
Причини
Що провокує Гіперглікемічна (діабетична) кому: Безконтрольне
лікування цукрового діабету з недостатнім введенням інсуліна.
Відмова від застосування інсуліна.
Різні похибки у харчуванні,
травми та інфекційні захворювання можуть спровокувати у хворих на
цукровий діабет розвиток діабетичної (гіперглікемічної) коми.
Клінічні ознаки
 Прояви гіперглікемічної (діабетичної) коми:
 наростаюча слабкість,
 спрага,
 втрата апетиту,
 часте сечовипускання,
  сонливість,
 почервоніння шкіри,
 прискорене дихання — на початковому етапі.
Потім — втрата свідомості, втрата шкірної чутливості, можливі
посмикування кінцівок, судоми, зниження тонусу очних яблук (при
натисканні очне яблуко «м'яке»), низький артеріальний тиск, запах
ацетону при диханні.
Усі прояви за відсутності лікування здатні прогресувати аж до смерті
хворого.
 3. ВЗЯТТЯ КРОВІ З ВЕНИ ДЛЯ БІОХІМІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Етапи Обґрунтування
Підготовка до процедури
1. Психологічно підготувати пацієнта до Встановлення контакту з пацієнтом
маніпуляції
2. Отримати згоду на її проведення Дотримується право пацієнта на
інформацію
3. Помити руки під проточною водою (двічі Дотримується інфекційна безпека
з милом), висушити паперовим або
індивідуальним рушником обробити спиртом
або антисептиком
4. Надіти маску і рукавички Дотримується інфекційна безпека
Виконання процедури
1. Підготувати увесь стерильний матеріал і Забезпечується виконання
шприц до ін'єкції процедури
2. Дізнатися у пацієнта про його самопочуття Забезпечується оцінювання стану

3. Запропонувати йому сісти чи лягти. Визначити Забезпечуються зручні умови для
місце ін'єкції
4. Одягнути фартух, за потреби — окуляри
5. Передпліччя пацієнта вкласти на тверду
основу внутрішньою поверхнею догори. Під
лікоть підкласти гумову подушечку і клейонку
6, Визначити пульс
7. Накласти на плече, на 5—7 см вище ліктьового Створюються умови для виконання
суглоба, гумовий джгут (на сорочку, рушник чи
серветку) так, щоб вільні кінці були спрямовані
вгору
8. Перевірити пульс на променевій артерії
9. Попросити пацієнта кілька разів стиснути і
розтиснути кулак
10. Обрати найбільш наповнену вену
11. Попросити хворого стиснути кулак
12. Протерти внутрішню поверхню ліктьового
згину двома ватними кульками, змоченими у
спирті, зняти залишки спирту
13. Обробити спиртом гумові рукавички
пацієнта
виконання процедури
Дотримується інфекційна безпека
Забезпечуються повне розгинання
ліктьового суглоба, інфекційна
безпека
Забезпечується оцінювання стану
пацієнта
процедури
Перевірка правильності
накладання джгута
Сприяє наповненню вени кров'ю
Забезпечується ефективне
виконання процедури
Сприяє наповненню вени кров'ю
Дотримується інфекційна безпека
Дотримується інфекційна безпека
14. Взяти шприц у праву руку так, щоб II палець Забезпечується правильне
фіксував муфту голки, а інші охоплювали положення шприца
циліндр шприца
15. Першим пальцем лівої руки відтягнути шкіру Створюються умови для вене-
ліктьового згину вниз у напрямку вени. пункції
Зафіксувати вену
16. Тримаючи шприц паралельно до шкіри, Профілактика ускладнень.
зрізом голки догори, провести венепункцію. Створюється можливість
Відчувши "провал", легенько підтягнути набирання крові
поршень до себе, набираючи потрібну кількість
крові у шприц
17. Попросити хворого розтиснути кулак і Забезпечується послідовність
обережно зняти джгут виконання процедури
18. Притиснути до місця ін'єкції ватну кульку, Дотримується інфекційна безпека.
змочену у спирті, різким рухом витягнути голку Зменшення больових відчуттів
на серветку
19. Попросити пацієнта зігнути руку в ліктьовому Запобігання виникненню кровотечі
суглобі разом з ватною кулькою на 3—5 хв
20. Не торкаючись до краю пробірки, обережно Запобігання руйнуванню ери-
випустити кров по її стінці. Закрити пробірку троцитів. Дотримується інфекційна
гумовим корком безпека
Закінчення процедури
1. Дізнатися у пацієнта про його самопочуття. Запобігання розвитку ускладнень
Забрати ватну кульку
2. Оформити направлення і відправити кров у Дотримується інфекційна безпека
лабораторію у контейнері. Примітка: не
допускати вкладання бланків направлення у
контейнер
3. Покласти використані ватні кульки і шприц у
ємкість для дезінфекції
4. Зняти і продезінфікувати маску, рукавички,
вимити і висушити руки
5. Зробити запис про проведення процедури
Дотримується інфекційна безпека
Дотримується інфекційна безпека
Забезпечуються документування
процедури і послідовність
медсестринського догляду

Задача: Неускладнений ГІПЕРТОНІЧНИЙ КРИЗ

Білет №7
1. Сечокам’яна хвороба (нефролітіаз, нирковокам’яна хвороба) — це
наявність у сечовивідних шляхах конкрементів (у поточній мові:
сечових каменів), утворених із хімічних речовин, наявних, як правило,
у сечі. У нормі ці речовини наявні у сечі у розчиненому стані. Проте
іноді їх концентрація стає надто високою і їх повного розчинення не
відбувається.
Етіологія
Етіологія вивчена недостатньо. До факторів, що сприяють
виникненню, відносять вроджені та набуті зміни сечових шляхів, їхню
інфекцію та дискінезії.
Особливу роль грають порушення обміну речовин (так звані сечові
діатези — сечокислий, уратний, пуриновий, щавелекислий,
фосфорно-кальцієвий). До сечокам'яної хвороби можуть призвести
й інфекція сечових шляхів, зловживання солоними стравами, постійне
порушення обміну речовин в організмі, застій сечі.
Симптоми:
НКХ проявляється нападами ниркової кольки: нападами гострого
болю у попереку з іррадіюванням донизу за ходом сечоводу у пахову
ділянку та статеві органи

2. . Ревматична хвороба (синоніми: ревматизм, хвороба Сокольського

– Буйо) – це системна запальна хвороба сполучної тканини з
переважним ураженням серцево-судинної системи, що виникає після
перенесеної гострої стрептококової інфекції, частіше у дітей і підлітків,
під дією β-гемолітичного стрептокока та може вперше виявлятися у
дорослих на стадії виникнення клапанних вад серця.
Етіологія і патогенез
Відомо, що основним агентом виникнення ревматичної лихоманки є
β-гемолітичний стрептокок групи А за наявності сприятливих
чинників, якими є молодий вік, жіноча стать (жінки хворіють у 2 рази
частіше, ніж чоловіки), спадковість, переохолодження, незадовільні
умови праці та генетична схильність (частіше хворіють люди з групами
крові А(ІІ) і В (ІН).
Пусковим механізмом розвитку ревматичної хвороби є ангіна,
викликана β-гемолітичним стрептококом групи А, який виділяє велику
кількість кардіотоксинів: стрептолізини -О і -S, стрептокіназу,
гіалуронідазу, М-протеїн.
Гостра ревматична лихоманка (ГРЛ) – постінфекційне ускладнення, що
виникає через 1-3 тижні після стрептококового фарингіту (ангіни),
викликаного А-стрептококом у схильних до нього осіб і
супроводжується ознаками
 ураження суглобів (поліартрит),
 серця (ревмокардит),
 нервової системи (мала хорея),
 шкіри (підшкірні вузлики і кільцеподібна еритема),
 симптомами інтоксикації, змінами лабораторних показників.
Клінічні прояви.
1. Основні: кардит, артрит, хорея, кільцеподібна еритема, ревматичні
вузлики.
2. Додаткові: лихоманка, артралгія, абдомінальний синдром,
серозити.
Діагностика
Лабораторні методи дослідження
 Клінічний аналіз крові — збільшення швидкості осідання
еритроцитів, можливе підвищення рівня лейкоцитів, як
неспецифічна реакція на запальний процес в організмі.
 Імунологічний аналіз крові — підвищення рівня C-реактивного
протеїну (СРБ), підвищення титрів антистрептолізину О в
динаміці (АСЛ-О).
 Бактеріологічне дослідження — виявлення в мазку із зіву β-
гемолітичного стрептокока групи А.
Інструментальні методи дослідження
 Електрокардіоміографія (ЕКГ) — уточнення характеру порушень
серцевого ритму і провідності.
 Ехокардіографія — встановлення наявності вади серця і
функціональних можливостей серця за допомогою ультразвуку.
Лікування хронічної ревматичної хвороби серця
Призначають такі препарати:
 Бета-андреноблокатори. Дані засоби дозволяють знизити
прояви серцевої недостатності та аритмії.
 Діуретики. Призначаються з метою скорочення навантаження на
серцевий м’яз.
 Антикоагулянти і антиагреганти. Дозволяють запобігти
тромботичним ускладненням патології.
  Антибіотики. Запобігають розвитку бактеріального ендокардиту.
Якщо захворювання активно розвивається і загрожує
серйозними ускладненнями, проводяться хірургічні втручання.
 Найбільш часто є необхідним протезування клапанів серця.
Показання до операції:
 виражені болі в грудях;
 задишка у спокої або при незначному фізичному навантаженні;
 часті епізоди непритомності;
 помірна / тяжка хронічна серцева недостатність;
 ендокардит.
Допомога в домашніх умовах
 Ліжковий режим на 2-3 тижні (залежно від тяжкості ураження
серця і рівня серцевої недостатності).
 Створення індивідуального лікувально-рухового режиму з
заняттям лікувальною фізкультурою.
 Дієта залежно від тяжкості ураження серця і призначеної терапії.
При отриманні кортикостероїдної терапії слід посилити білкову,
калієву, багату вітамінами, з обмеженням солі і вуглеводів дієту.
3. Постановка лікувальної клізми:
Задача: туберкульоз на фоні пневмоконіозу
Білет №8
1. Гострий лейкоз — це онкологічне захворювання, яке пов’язане з
поширенням незрілих клітин в крові або тканинах кісткового мозку.
Найчастіше рак локалізується в саме в останньому, провокуючи
порушення функціональності кровообігу.
Класифікація:
 лімфобластний
 мієлобластний
 промієлоцитарний
 мієломоноцитарний
 мієлоїдний з 11q23-аномалією
  мієлоїдний з мультилінійною дисплазією
 моноцитарний
 еритроїдний
 мегакаріобластичний
 невияснений
Клінічні прояви
Захворювання перебігають з високою гарячкою, слабкістю, розвитком
тяжких проявів геморагічного діатезу. Приєднуються різноманітні
інфекційні ускладнення, некротична ангіна (при гострому
лімфобластному лейкозі). Хворий відчуває біль у кінцівках; болісне
постукування по груднині.
Діагностика
У крові збільшується число лейкоцитів, особливо різко — кількість
молодих незрілих форм (яких в нормі немає у периферійній крові), так
званих бластних клітин.
При цьому в мазку крові є також невелика кількість зрілих форм, а
проміжні форми зазвичай відсутні.
При сумнівних результатах досліджень периферійної крові проводять
мікроскопію кісткового мозку, у якому виявляється збільшення
кількості бластних клітин.
Лікування:
Застосовують цитостатики (вінкристин, 6меркаптопурин, метотрексат,
великі дози преднізолону (60-100 мг)), глюкокортикостероїди,
променеву терапію, трансплантацію гемопоетичних стовбурових
клітин, імунотерапію.
Чотири основні напрямки терапії:
  Специфічна хімієтерапія, спрямована на досягнення та
закріплення ремісії захворювання. Складається з декількох
етапів, різних для лімфобластного та мієлобластного лейкозів.
 Супроводжуюча підтримуюча терапія, що проводиться для
зниження інтоксикації при лізисі пухлинного субстрата та
зменшення побічних токсичних ефектів хімієпрепаратів.
 Замісна терапія, необхідна при загрозі тромбоцитопенії та
тяжкій анемії.
 Трансплантація червоного кісткового мозку та стовбурових
кровотворних клітин.
2. Рак шлунка - це новоутворення, яке не інфільтрує поза підслизовий
прошарок стінки шлунка, незалежно від наявності метастазів у
лімфатичні вузли (при ранньому раку дуже рідко).
КЛІНІЧНА КАРТИНА
1. «Класичні» клінічні симптоми раку шлунка (типові для
запущеного раку): зменшення/втрата апетиту, зменшення маси тіла
та гіпотрофія, відчуття раннього насичення (особливо в разі дифузного
раку), блювання, дисфагія/одинофагія, постійний біль в епігастрії,
кровотеча у просвіт ШКТ, інколи пухлина, що пальпується в епігастрії,
іноді пальпується збільшений лімфатичний вузол у лівій надключичній
ділянці (метастаз Вірхова).
2. Симптоми раннього раку: зазвичай безсимптомний, однак може
спостерігатись відчуття дискомфорту в епігастрії, метеоризм,  нудота,
відрижка.
ДІАГНОСТИКА
1. Ендоскопія: створює можливість виявити рак на усіх етапах його
запущеності, а також передракові стани, такі як обширний атрофічний
гастрит, кишкова метаплазія чи дисплазія. При ранньому раку зміни
іноді важко зауважити — вони плоскі, іноді мають форму ерозії або
малої виразки (можуть допомогти хромоендоскопічні методи або
ендоскопія зі збільшенням). При запущеному раку — зазвичай
обширна виразка або екзофітна пухлина з ділянками розпаду.
Дифузний рак може нагадувати запальні зміни; на запущеній стадії
часто спостерігаються набряклі та гіперемовані складки слизової
оболонки та ригідність стінок шлунка (т. зв. linitis plastica).
2. Візуалізаційні дослідження: УЗД, ендосонографія, КТ — для оцінки
обширності та глибини місцевої пухлинної інфільтрації перед
операцією та виявлення метастазів у регіонарних лімфатичних вузлах
(в основному ендосонографія) та віддалених метастазів.
3. Морфологічне дослідження: аденокарцинома — 95 % випадків.
ЛІКУВАННЯ ТА ПРОГНОЗ
1. Ранній рак шлунка: передусім слід зважити доцільність
ендоскопічного лікування – мукозектомії або субмукозної диссекції
(також є показаним при дисплазії, особливо високого ступеня).
Критерії, які найчастіше застосовуються: рання аденокарцинома
шлунка, обмежена до слизової оболонки (T1a), високо
диференційована (G1), розміром <20 мм і без наявності виразки на
поверхні. У решті випадків зазвичай необхідна резекція шлунка
(часткова або тотальна).  
2. Рак на запущеній стадії: лише оперативне лікування дає шанс на
одужання — тотальна або субтотальна гастректомія з видаленням
якомога більшої кількості лімфатичних вузлів — групи D1
(перигастральних) і D2 (навколо відгалужень черевного стовбуру). У
кожного хворого слід зважити можливість періопераційної
хіміотерапії чи ад'ювантної радіохіміотерапії. У частини хворих із
гранично нерезектабельною пухлиною системне лікування
уможливлює проведення радикального оперативного втручання;
у хворих із неоперабельним раком хіміотерапія може подовжити
виживаність. При раку шлунка з надекспресією HER2
використовується трастузумаб. Слід розглянути доцільність
застосування променевої терапії в якості паліативного
лікування у разі відсутності можливості проведення резекції шлунка
та якщо хвороба протікає зі значущою кровотечею з пухлини або
стенозом кардіального чи пілоричного відділу; крім цього
проводяться обхідні операції та використовуються ендоскопічні
методи (стенти, відновлення прохідності за допомогою аргон-
плазмової абляції, гастростомія).
3. Післяопераційний контроль: при ранньому раку, особливо після
мукозектомії, необхідне контрольне ендоскопічне дослідження
з виконанням біопсії. Однозначно не визначено, чи таким чином слід
контролювати хворих після тотальної гастректомії.
3. Алгоритм промивання сечового міхура
Послідовність дій під час виконання процедури
1. Вимийте руки з милом двічі під проточною водою, витріть
рушником.
2. Покладіть хворого на спину із зігнутими в колінах ногами,
розведеними стегнами та трохи піднятим тазом (використайте
урологічне крісло).
3. Здійсніть туалет зовнішніх статевих органів і продезінфікуйте
зовнішнє вічко сечівника.
4. Надягніть стерильні гумові рукавички, виконайте катетеризацію
сечового міхура та звільніть сечовий міхур від сечі.
5. Через катетер шприцом Жане введіть у сечовий міхур теплий
антисептичний розчин відповідно до об´єму сечового міхура.
6. Від´єднайте шприц і через катетер випустіть розчин.
7. Повторюйте промивання до появи прозорої рідини.
8. Закінчуйте промивання введенням у сечовий міхур рідини в
кількості, що відповідає половині об´єму міхура, потім видаліть
катетер.
Після закінчення промивання сечового міхура можна ввести 15 — 20
мл теплого 3 % розчину коларголу.
9. Порекомендуйте хворому після інстиляції полежати 40 — 60 хв, щоб
якнайдовше затримати акт сечовипускання і щоб ліки тривалий час
знаходились у сечовому міхурі.
Задача: Ниркова колька

Білет №9
1. Виразкова хвороба — циклічна поява пептичних виразок у шлунку
або дванадцятипалій кишці. Пептична виразка — органічний дефект,
що проникає вглиб стінки шлунка за межі м'язової пластинки слизової
оболонки, із запальною інфільтрацією та коагуляційним некрозом
довкола.
Причини: 
часті — інфікування Helicobacter pylori, НПЗП;
рідкісні — зокрема лікування у ВІТ, синдром Золлінгера-Еллісона, ГК
у комбінації з НПЗП, інші ЛЗ (калію хлорид, бісфосфонати, мофетилу
мікофенолат).
КЛІНІЧНА КАРТИНА
Головним симптомом є біль або дискомфорт у епігастрії, що
з’являється через 1–3 год після прийому їжі, минає після прийому їжі
або вживання антацидних ЛЗ. Часто з'являється вночі або рано вранці.
Біль у епігастрії є слабо специфічним для пептичної виразки; у ≈50 %
випадків причиною є інше захворювання, найчастіше —
функціональна диспепсія. Можуть виникати нудота та блювання.
Часто перебіг безсимптомний.
ДІАГНОСТИКА
1. Ендоскопія: виразка шлунка — це чітко відмежований, округлий
дефект діаметром ≈1 см або нерегулярне заглиблення
з інфільтрованим краєм, найчастіше у куті шлунка або препілоричній
ділянці, зазвичай поодинокі; множинні виразки — інколи після
вживання НПЗП. У дванадцятипалій кишці виразка зазвичай
локалізується на передній стінці цибулини, як правило, діаметром <1
см. Ургентним показанням до ендоскопії є кровотеча з верхніх
відділів ШКТ →.
2. Тести, що виявляють інфікування H. pylori 
1) інвазивні методи (такі, що вимагають виконання ендоскопії):
а) уреазний тест (виконується найчастіше), біоптат слизової оболонки
шлунка розміщується на пластинці, що містить сечовину з додатком
кольорового індикатора, розкладання бактеріальною уреазою
сечовини до аміаку алкалізує середовище та спричинює зміну його
забарвлення (чутливість та специфічність 95 % при дослідженні 2-х
біоптатів);
б) гістологічне дослідження біоптату слизової оболонки;
в) культивування бактерій;
2) неінвазивні методи:
а) дихальні тести — вживання пацієнтом порції сечовини, міченої 13C
або 14C, яка гідролізується бактеріальною уреазою до CO2, який
визначають у видихуваному повітрі;
б) тест, що виявляє антигени H. pylori у калі — дослідження, які
виконують у лабораторіях за методом ІФАіз використанням
моноклональних антитіл (але не комплекти для швидкої діагностики
за межами лабораторії), має ідентичну точність, як дихальний тест;
в) серологічні тести — позитивний результат не свідчить про активне
інфікування, оскільки антитіла визначаються ще впродовж року або й
довше після лікування.
Лікування:
ікування інфікування H. pylori
Лікування є показаним у кожному випадку виявленого інфікування.
1. Рекомендована схема у країнах, в яких відсоток штамів H. Pylori,
резистентних до кларитроміцину, складає ≥15 % — т. зв.
чотирьохкомпонентна терапія з вісмутом
впродовж 14 днів застосовують:
1) інгібітор протонної помпи (ІПП): езомепразол 20 мг 2 × на
день, лансопразол 30 мг 2 × на день, омепразол 20 мг 2 × на
день, пантопразол 40 мг 2 × на день, рабепразол 20 мг 2 × на день,
а також
2) вісмут 120 мг 4 × на день (доза у перерахунку на оксид вісмуту) і 2
антибіотики — стандартно метронідазол 500 мг 3 × на день
і тетрациклін 500 мг 4 × на день. Інші антибіотики: амоксицилін 500 мг
4 × на день, фуразолідон, рифабутин.
2. Лімфоми – група злоякісних новоутворень, що вражають
лімфатичну систему людини. Згідно гістологічної класифікації
розрізняють 2 основні групи лімфом - хвороба Ходжкіна (по старій
номенклатурі - лімфогранулематоз) і неходжкінські лімфоми (В- і Т-
клітинні лімфоми).
На сьогодні чітко не визначені причини виникнення лімфом, проте
відомо, що до можливих факторів ризику даного онкозахворювання
можна віднести вік хворих (молодий і середній), стать (частіше
хворіють чоловіки), спадковість, носійство вірусу Епштейн-Барра,
ослаблений імунітет (вірусним або інфекційним процесом), вплив
радіації і хімічних речовин на організм і ін.
До перших симптомів захворювання можна віднести: збільшення
лімфатичних вузлів різних груп (шийних, середостіння і ін).
Потім може з'явитися загальна слабкість
нічна профузна пітливість,
періодичне підвищення температури тіла,
шкірні короста,
прогресуюча втрата ваги,
порушення травлення (симптоми пухлинної інтоксикації).
Найбільш важливим в діагностиці лімфом є проведення біопсії
збільшених лімфовузлів з подальшим їх морфологічним
дослідженням (гістологічне та, при необхідності, імуногістохімічне
дослідження).
Проведення комп'ютерної томографії органів грудної та черевної
порожнин, позитронно-емісійної томографії, дані лабораторних
методів дослідження (загальний, біохімічний аналіз крові, загальний
аналіз сечі, скринінг вірусних гепатитів), біопсія кісткового мозку
(якщо недоступна позитронно-емісійна томографія) дозволять
стадіювати хворобу, виробити правильну тактику лікування і уточнити
прогноз захворювання.
До основних методів лікування злоякісних лімфом відносять
хіміотерапію, променеву і таргетну терапію, а точніше їх
комбіноване (одночасне або послідовне) застосування.
3. Внутрішньом»язова ін»єкція:
Визначення верхньозовнішнього квадранта сідниці
1. Для визначення верхньозовнішнього квадранта ділянку сідниці
умовно розділіть на чотири квадранти: проведіть вертикальну лінію
через сідничний горб, а горизонтальну — через великий вертлюг
стегнової кістки.
2. Укол голкою зробіть у верхньозовнішній квадрант сідниці, де немає
великих судинних і нервових стовбурів.
Методика внутрішньом´язової ін´єкції
1. Підготовку рук, шприца з голкою здійсніть згідно із
загальноприйнятими правилами.
2. Проведіть психологічну підготовку хворого.
3. Запропонуйте йому лягти на бік або на живіт. У такому положенні м
´язи повністю розслаблюються. Якщо хворий напружив м´язи, то
попросіть його спокійно глибоко подихати й розслабити їх.
4. Шкіру верхньозовнішнього квадранта протріть двічі стерильними
ватними тампонами, зволоженими 70 % розчином етилового спирту.
Другий ватний тампон зафіксуйте між IV та V пальцями лівої руки.
5. У правій руці утримуйте заповнений ліками шприц із голкою (II
пальцем підтримуйте поршень, V — муфту голки, а рештою пальців
утримуйте циліндр шприца).
6. Шкіру на місці ін´єкції розтягніть і фіксуйте між І та II пальцями лівої
руки. Запропонуйте хворому зробити глибокий вдих.
7. Перпендикулярно до поверхні шкіри різким рухом уведіть голку на
глибину 5 — 7 см, проколюючи при цьому шкіру, підшкірну жирову
клітковину, фасцію, великий сідничний м´яз, але не більше ніж ⅔
довжини голки.
8. До введення ліків відтягніть дещо поршень і переконайтесь у тому,
що голка не потрапила в су-дину (у шприці не з´являється кров). Якщо
препарат темного кольору і кров у шприці побачити немож-ливо, від
голки від´єднайте шприц і, переконавшись у відсутності крові в муфті,
знову їх з´єднайте.
9. Уведіть повільно ліки, натискуючи на поршень лівою рукою, щоб
звести до мінімуму больові відчуття і рівномірно розподілити
препарат у тканині.
10. Притисніть стерильним ватним тампоном шкіру в місці уколу і
швидким рухом видаліть голку, а місце ін´єкції промасажуйте 1 — 3
хв.
11. При введенні ліків у стегно запропонуйте хворому лягти на спину.
Голку введіть під кутом 70° на глибину ⅔ її довжини,
Запам´ятайте! Одноразово внутрішньом´язово можна вводити не
більше ніж 10 мл розчину.
Задача: ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТ