Загальні проблеми під час

догляду за хворими із
хірургічною інфекцією.
Специфічна інфекція.
 План:
1. Види сепсису. Класифікація, клінічна картина, місцеві та загальні прояви
захворювання. Токсикоінфекційний шок, симптоми, ПМД, інтенсивна
терапія, комплексне лікування й особливості догляду за хворими.
2. Туберкульоз, його форми. Туберкульоз лімфатичних вузлів: ознаки та
лікування.
3. Кістково-суглобовий туберкульоз: місцеві та загальні симптоми,
діагностика, хіміотерапія, санаторно-ортопедичне, оперативне лікування
та реабілітація хворих.
4. Актиномікоз: клінічна картина, діагностика і лікування.
5. Хірургічна проблема СНІДу.
 Сепсис:
Сепсис (sepsis – гниття) – загальне інфекційне захворювання, що
спричиняється різними мікроорганізмами та їх токсинами у зв’язку
з прогресуванням та поширенням місцевого інфекційного процесу.
 Види сепсису:
1. Первинний сепсис трапляється рідко.
2. Вторинний сепсис «зараженням крові» виникає як ускладнення
різних місцевих гнійних процесів (фурункула, карбункула
3. Криптогенний - сепсис, при якому первинне джерело гнійного
запалення виявити не вдається (каріозні зуби, приховані
абсцеси, запалення мигдаликів).
 Класифікація сепсису (за В.К. Гостіщевим, 2001 р.):
1. За наявністю або відсутністю первинного джерела інфекції:
а) первинний (при відсутності джерела інфекції);
б) вторинний (при наявності первинного джерела інфекції).
2. За збудником:
а) аеробний (стафілококовий, стрептококовий тощо);
б) анаеробний (клостридіальний, неклостридіальний).
3. За причиною виникнення:
а) рановий;
б) при гнійних захворюваннях внутрішніх органів (пневмонії, аднекситі, ендометриті, хронічному
тонзиліті, отиті, гаймориті та ін.);
в) післяопераційний;
г) криптогенний (невідоме джерело).
4. За локалізацією первинного джерела:
а) отогенний; б) стоматогенний;
в) урологічний; г) гінекологічний.
5. За характером генералізації інфекції:
а) септицемія – сепсис без гнійних метастазів;
б) септикопіємія – сепсис із гнійними метастазами.
6. За клінічним перебігом: а) блискавичний; б) гострий; в) підгострий; г) рецидивний; д) хронічний.
 Клінічна картина:
Клініка. Найчастішими ознаками сепсису є: різкий головний біль, безсоння,подразливість,
психози, галюцинації та ін. Поряд із цим, підвищується температура тіла до 39-40 0С із
значними коливаннями зранку і ввечері (гектична температура), з’являється лихоманка,
рясний піт, втрачається апетит, спостерігається схуднення. При дослідженні стану серцево-
судинної системи визначають тахікардію, зниження артеріального тиску, підвищення
венозного тиску. У хворих виникає порушення функції нирок, олігурія, зниження питомої
ваги сечі, з’являється білок, формені елементи крові. Порушується функція печінки, нерідко
виникає паренхіматозна жовтяниця,
збільшуються печінка та селезінка. При дослідженні крові
відзначають зниження кількості еритроцитів і гемоглобіну,
збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) і лейкоцитоз,
зсув лейкоцитарної формули вліво.
 Місцеві прояви:
• В’ялість,
• кровоточивість та блідість грануляцій
• · Затримка відторгнення некротизованих тканин
• · Прогресування некротичних змін
• · Скудність ексудату, що набуває серозно-
геморагічного або гнилісного характеру.
 Загальні прояви:
• · Характерний зовнішній вигляд
• · Підвищення температури
• · Тахікардія
• · Тахіпноє
• · АТ нормальний або знижений
• · Прояви інтоксикації
• · Збільшення розмірів печінки та селезінки
• · Можлива наявність вторинних гнійних вогнищ.
 Токсикоінфекційний шок:
Найтяжчим і специфічним ускладненням сепсису є шок, який може виникнути при будь-
якому його виді і в будь-який період перебігу.
Причина і механізм розвитку септичного шоку ще недостатньо з’ясовані, але
визнаними вважаються наступні:
- масивне надходження у судинне русло мікроорганізмів з осередку інфекції або інших
джерел;
- стимуляція бактеріальними токсинами
ефекторних β-рецепторів більшості органів із
розвитком периферійного судинного спазму;
- виникнення під дією токсинів
генералізованого внутрішньосудинного
згортання крові.
 Симптоми:
Основними ознаками септичного шоку є: зниження артеріального тиску,
тахікардія, що нерідко супроводжується лихоманкою і набуває, як
правило, прогресуючого перебігу. У хворих швидко виникає
симптомокомплекс поліорганної недостатності. На пізній стадії шоку
спостерігається затьмарення свідомості, навіть кома, блідість шкірних
покривів, акроціаноз, виражене тахіпное, олігурія, гіпертермія, що
змінюється зниженням температури тіла і сильним потовиділенням.
Пульс стає частим (120-160 уд./хв), слабкого наповнення, нерідко
аритмічним, з критичним зниженням артеріального тиску, що
поєднується з ознаками венозної недостатності.
 ПМД:
•викликати «Швидку допомогу»;
•одяг зняти або розстебнути;
•укласти людини так, щоб головний кінець його був
піднятий на 10-15°;
•укутати хворого;
•під ноги покласти грілку;
•забезпечити приплив свіжого повітря.
Більше до приїзду «Швидкої» ви нічого робити не
можете. А її діями повинні бути:
•постановка внутрішньовенного катетера і термінове
початок крапельного введення розчинів;
•збільшення процента надходить до людини кисню за
допомогою маски, носових канюль;
•внутрішньовенне введення гормонів-
глюкокортикоїдів («Преднізолону», «Дексаметазону»);
•транспортування хворого в стаціонар.
 Інтенсивна терапія:

• викликати «Швидку допомогу»;

• одяг зняти або розстебнути;
• укласти людини так, щоб головний кінець його був піднятий на 10-15°;
• укутати хворого;
• під ноги покласти грілку;
• забезпечити приплив свіжого повітря.
• Більше до приїзду «Швидкої» ви нічого робити не можете. А її діями повинні бути:
• постановка внутрішньовенного катетера і термінове початок крапельного введення розчинів;
• збільшення процента надходить до людини кисню за допомогою маски, носових канюль;
• внутрішньовенне введення гормонів-глюкокортикоїдів («Преднізолону», «Дексаметазону»);
• транспортування хворого в стаціонар.
 Лікування:
Лікування сепсису повинно бути комплексним і спрямованим в першу чергу на видалення
гнійного джерела, боротьбу зі збудником, зменшення інтоксикації, підвищення захисних сил та
покращання обмінних процесів в організмі.
Хворим необхідно призначити антибіотики з урахуванням їх чутливості до мікрофлори (після
посіву ранового вмісту і крові хворого). Якщо неможливо виявити джерело сепсису і висіяти
мікроорганізми, призначають антибіотики широкого спектра дії (аміноглікозиди,
цефалоспорини). Призначають сульфаніламідні препарати (норсульфазол, сульфадимезин,
бісептол, бактрим тощо).
Також проводять УФО (ультра-фіолетове опромінення) крові.
Для підвищення реактивності організму здійснюють переливання плазми, альбуміну, крові,
еритроцитарної, лейкоцитарної маси. Хворим рекомендують вводити рідину: 5 % розчин глюкози
з інсуліном (при цьому кількість інсуліну вводять із розрахунку 1 ОД інсуліну на 3 г сухої глюкози);
розчин Рінгера-Локка, фізіологічний розчин, гемодез. Для покращання мікроциркуляції та
реологічних властивостей крові призначають реополіглюкін, реоглюман, поліфер, сорбілак,
реосорбілак.
 Догляд за хворими:
Хворих на сепсис краще помістити в окрему палату. ЇЇ слід регулярно
провітрювати і підтримувати в ній чистоту (вологе прибирання,
опромінення бактерицидними лампами). Для покращення захисних
сил організму вводять лейкоцитарну масу від здорового донора.
Необхідною умовою поліпшення результатів лікування хворих на
сепсис є активне хірургічне лікування місцевих гнійних вогнищ, а при
наявності метастатичних гнійників – їх виявлення і своєчасне
розкриття та дренування рани. Ні в якому разі не можна витискати
гнійники, травмувати тканини. Засохлі пов’язки слід відмочувати
антисептичним розчином пероксиду водню, фурациліном або
водним розчином хлоргексидину тощо і безболісно видаляти.
Туберкульоз, його форми:
Туберкульоз легень - це дуже поширене інфекційне захворювання,
що не має меж у всьому світі. Причиною розвитку захворювання є
туберкульозна паличка, або паличка Коха. 
 Форми туберкульозу:

1. Відкрита форма: хвора людина виділяє мікроби, які є збудниками

захворювання, і потрапляють у навколишнє середовище. Хвороботворні
мікроби знаходяться в відхаркувальних харкотинні і виділяються при
кашлі.
2. Закрита форма:  в досліджуваному зразку мазка мокротиння хворого
людини збудники захворювання - бацили Коха, не виявляються. Хворий з
закритою формою туберкульозу може хворіти не один місяць і навіть не
підозрювати про це. І тільки при виникненні ускладнень у вигляді
туберкульозного плевриту, болі при диханні і постійної слабкості - роблять
флюорографію і виявляють, що людина хвора. Симптоми закритої форми
туберкульозу легенів незначні - у вигляді невеликого підвищення
температури тіла і постійної слабкості. 
 1. Інфільтративна форма туберкульозу. Вона є початковою стадією розвитку запалення легень при
туберкульозі, яке ще називають туберкульозної пневмонією. В цьому випадку всі тканини легень
просочуються бактеріями, які беруть участь в запальних процесах, і клітинами захисної системи
організму. 
Симптоми: відмирання частини тканини легенях, яка найбільш охоплена запальним вогнищем, або
так званим інфільтратом. Далі в цьому місці утворюється порожнина, яка наповнюється гнійними
масами.

2. Міліарна форма туберкульозу: інфекція поширюється по всій площі легенів. 

Симптоми: починають утворюватися невеликі, але у великій кількості, вогнища запалення, дуже
нагадують за формою і розміром просо, що і дало назву цій формі - milium, що означає просо. 

3. Кавернозна форма туберкульозу: у тканинах легенів починає утворюватися дуже велика область
руйнування. 
Симптоми: в області руйнування з'являється велика порожнина, так звана каверна, що означає печера.
Така каверна може мати досить солідні розміри, іноді її діаметр може досягати декількох сантиметрів. 
Міліарний і кавернозна форми туберкульозу - це форми, які проявляються при вторинному розвитку
туберкульозу легень.
Туберкульоз лімфатичних вузлів:
Туберкульоз лімфатичних вузлів здебільшого зустрічається у дітей і
підлітків. Найчастіше уражаються лімфатичні вузли шиї: підщелепні,
в надключичній ділянці і за ходом груднинно-ключично-
соскоподібного м’яза.
 Клініка:

Уражені лімфатичні вузли, як правило, збільшуються, спаюються

у горбисті щільні конгломерати, які стають болючими на дотик.
Шкіра навколо лімфатичних вузлів стає гіперемованою і спаяною з
конгломератом. При прогресуванні туберкульозного процесу
утворюються нориці, з яких виділяється серозний вміст із сірими
крупинками. Нориці тривалий час не закриваються і мають
рецидивуючий характер.
 Лікування:

Антибактеріальна терапія передбачає застосування протитуберкульозних

препаратів (стрептоміцину, рифампіцину, циклосерину, ізоніазиду,
салюзиду тощо). Для лікування хворих на туберкульоз лімфатичних вузлів
застосовують антибактеріальні препарати (стрептоміцин, натрію пара-
аміносаліцилат, фтивазид, протіонамід, етіонамід, рифодин і т. ін.). Їм
проводять загальнозміцнювальне лікування (вітаміни, переливання
альбуміну, γ-глобуліну, полібіоліну та ін.). Місцево призначають
ультрафіолетове опромінення, при наявності нориць проводять їх санацію.
При утворенні натічних абсцесів їх розкривають і здійснюють подальше
лікування за загальними правилами.
• Важливе значення має раціональне харчування з достатнім вмістом
білків, вітамінів, мікроелементів.
Туберкульоз кісток та суглобів
Захворювання вторинне. Основна локалізація – це епіфізи довгих
трубчастих кісток і діафізи фаланг пальців. Найчастіше уражається
хребет, кульшовий та колінний суглоби.
 Перебіг хвороби :
Локалізуючись біля суглоба, процес поступово поширюється на
нього, уражає синовіальну оболонку, а потім і кістки, які утворюють
суглоб, виникає артрит (артритична фаза).
- Постартритична фаза характеризується затиханням процесу і
розвитком вторинних деформацій суглоба.
Клініка. Загальна інтоксикація, слабкість, субфебрильна
температура, пітливість, тахікардія, схуднення. В крові – анемія,
лейкоцитоз, прискорення ШОЕ.
Місцеві симптоми. Хворі скаржаться на місцевий біль і утруднення
під час рухів. Атрофія мязів і стовщення шкірної складки (симптом
Александрова), зменшення об’єму кінцівки, в суглобі розвивається
контрактура, анкілоз, уражений суглоб збільшений в розмірах,
контури його згладжуються, суглоб деформується. При
туберкульозному запаленні характерним є відсутність
почервоніння шкіри та місцеве підвищення температури.
Ускладнення: натічні холодні абсцеси (у вигляді мішка висить гній).
Діагностика: проба Манту, рентгенологічне обстеження.
 Діагностика:
Рентгенологічне дослідження – має вирішальне значення.
Характерні ознаки – вогнище просвітлення в губчастій речовині (в
метаепіфізі), дрібні, малоінтенсивні, множинні секвестри ("цукор,
що тане"), відсутність зони склерозу кістки навколо вогнища,
відсутність різко вираженої реакції з боку окістя. При переході
процесу на суглоб і появі в суглобі випоту відмічають розширення
суглобової щілини (з подальшим звуженням), збільшення в обсязі
м'яких тканин, рівномірний регіонарний остеопороз, атрофію
кістки, затемнення фізіологічних просвітлень, узури в місцях
прикріплення зв'язок і суглобової капсули. В запущених випадках
відмічають підвивихи, патологічні переломи
 Хіміотерапія:
Основні принципи – застосування 2-3 препаратів у великихі дозах
тривалий час. Сучасні рекомендації – ізоніазід 0,5-1,0 або
піразинамід 2,0 + ломефлоксацин 0,8 або мікобутін 0,3 (1-2 міс).
Хіміотерапія часом не дає бажаного ефекту через неможливість
створити належну концентрацію препарату у вогнищі ураження, що
зумовлено рубцевим процесом довкола нього і поганим
кровопостачання ділянки ураження. Тому все частіше
використовують внутрішньокісткове введення поблизу вогнища
ураження.
 Лікувальне харчування: висококалорійне, різноманітне, багате
вітамінами і мінеральними солями із вмістом білків, жирів і
вуглеводів у співвідношенні 1:1:3. Важливо, щоб організм хворого
міг засвоювати всі продукти, що надходять до нього. Обов'язкові –
м'ясні, молочні страви, овочі, фрукти.
3. Аеро- і геліотерапія (покращує окислювальні процеси).
4. ЛФК.
5. Імунокорекція і імуностимуляція.
6. Режим: тривалий сон, вчасний прийом їжі та процедур.
 Санаторне лікування:
Санаторне лікування надається хворим на туберкульоз на
підтримуючому етапі основного курсу хіміотерапії для
забезпечення його контрольованості та за соціальними
показниками (харчування та проживання). Крім того, санаторне
лікування застосовують для реабілітації хворих на туберкульоз
після завершення основного курсу хіміотерапії.
 Реабілітація:
Медична реабілітація хворих на туберкульоз настає при клінічному
вилікуванні, що характеризується відсутністю активності процесу,
стабілізацією залишкових змін. При вилікуванні значна увага
приділяється функціональній реабілітації хворих на туберку­льоз.
Сучасні методи комплексного лікування хворих на туберкульозу
дозволяють досягти медичної реабілітації у більшості випадків.
 Актиномікоз:
Хронічне специфічне інфекційне захворювання запального
походження, яке спричиняється променевими грибками
(актиноміцетами), характеризується утворенням друз і щільних
інфільтратів із прогресивним ростом і хронічним перебігом.
Інфікування людини проходить при попаданні на слизову оболонку
рота, глотки, кишечника, бронхів променевого грибка, при жуванні
або при ковтанні зерен злакових; вдиханні частинок злакових, сіна,
соломи, на яких знаходяться грибки. За певних умов
мікроорганізми проникають у тканини організму і в симбіозі з
іншою мікрофлорою спричиняють запальний процес. Уражаються
всі тканини, особливо сполучна та жирова.
 Форми актиномікозу :
• Шийно-лицьовій,
• Бронхолегеневій,
• Кишковій.
 Клініка:
Виникає специфічна запальна реакція, основою якої є колонія грибків, що складається з
сітки тонких ниток у вигляді променів (друз). Навколо них утворюється щільний інфільтрат.
Шкіра над ним набуває червоно-синюшного забарвлення. В окремих ділянках
утворюється розм’якшення і прорив гною. Виникають нориці, через які виділяється рідкий
гній із жовтуватими крихтами чи зернами (гранулами). У них знаходять скупчення
актиноміцетів, що є специфічними елементами виділень.
При бронхолегеневій формі захворювання перебігає у вигляді гострого та хронічного
абсцесів легень, бронхопневмонії, плевриту. Процес може поширюватись на грудну
стінку, утворювати плевральні нориці на шкірі та проникати через діафрагму в черевну
порожнину.
Кишкова форма актиномікозу розвивається у разі проникнення актиноміцетів через
слизові оболонки травного каналу. Процес поширюється на м’язову та серозну оболонки.
Запальний процес, що виникає, може симулювати гострий апендицит, пухлину сліпої
кишки, кишкову непрохідність
 Лікування:
Лікування. Хворих на актиномікоз відносять до інфекційних. Вони повинні поміщатись в окремі
ізольовані палати. Для них виділяють окремий інструментарій, перев’язувальний матеріал.
Залежно від характеру перебігу захворювання лікування може бути консервативним чи
хірургічним. Спочатку призначають антибіотики. Добрий ефект отримують від бензилпеніциліну
(20 000 000 ОД через 6 год). Його можна поєднувати з стрептоміцином, ауроміцином. При
шкірних формах захворювання застосовують рентгенотерапію, препарати йоду (йодид калію,
йодонат, йодинол, йодопірон і т. ін.). Поряд із цим, проводять специфічне лікування
актинолізатом (з 0,1 до 2 мл через 2-3 дні – всього
до 20 ін’єкцій). Із хірургічних методів застосовують
розкриття та дренування гнійних порожнин; резекцію
ураженої ділянки кишечника, легень тощо. Для профілактики
зараження інших хворих необхідно слідкувати за чистотою
пов’язок, своєчасно проводити їх заміну .
Хірургічна проблема СНІДу:
ВІЛ-інфекція передається при використанні нестерильних голок, шприців, і
інших медичних інструментів. Кров та інші біологічні рідини слід вважати
потенційно зараженими, тому потрібно працювати в гумових рукавичках.
Порізи і садна слід заклеювати водонепроникним пластирем. Під час
проведення процедур ніс і рот захищають маскою, очі – окулярами.
Надягають також халат і фартух. Руки слід мити до і після контакту з
пацієнтом. Після процедури з високим ризиком інфікування руки миють з
милом і обробляють етиловим спиртом. Якщо інфікований матеріал попадає
на халат, це місце треба негайно обробити дезінфікуючим розчином. Потім
дезінфікують рукавички, знімають халат і замочують його на 3 год в дер-ні (1%
р-н мийного засобу при Т +500С) або скласти в бікси для автоклавування.
Шкіру під забрудненим одягом обробляють 70% етиловим спиртом.
Сучасна промисловість випускає одноразовий волого відштовхуючий медичний одяг і
білизну, які виготовлені з не тканинного матеріалу – поліпропілену, рукавички з
нітрилу з підвищеною міцністю. Взуття слід двічі обробляти ганчіркою, змоченою
дезінфікуючим р- ном. Якщо інфікований матеріал попадає на шкіру або інші ділянки
тіла, їх слід вимити теплою водою з милом. Потім обробити 6% р-ном перекису
водню або 0,1% р-ном дезоксону, або 1% р-ном хлораміну, або 70% етиловим
спиртом. Слизові оболонки ротової і носової порожнини обробляють слабким р-ном
перманганату калію, очі промивають 1% р-ном борної к-ти або струменем води і
слабким р-ном перманганату калію. Або закапують 1% р-н срібла нітрату
(у ніс – 1% р-н протарголу). Ротову порожнину додатково
полощуть 70% етиловим спиртом, слабким р-ном
перманганату калію, 1% р- ном борної к-ти.
У разі пошкодження шкіри (поріз, укол) з
ушкодженої поверхні слід видалити кров. Шкіру
обробляють 70% етиловим спиртом. Потім 5%
спиртовим р-ном йоду.Для дезінфекції шкіри
застосовують стериліум, стериліум-віругард,
кутасепт Г, кутасепт Ф. Якщо інфікований
матеріал попадає на підлогу, стіни,меблі чи
обладнання, забруднене місце обробляють
дезрозчином (6% р-ном перекису водню, 0,5% р-
ном ДП-2 або сульфохлорантилом) – двічі
протирають цим р- ном поверхню або
занурюють в нього на 1 год