Електричний струм у електролітах.

Мета.
Навчальна. Ввести поняття електроліту,
електролітичної дисоціації та
електролізу. Ознайомити учнів з
особливостями проходження
електричного струму в розчинах і
розплавах електролітів, законом
електролізу (І законом Фарадея),
застосуванням електролізу.
 Розвиваюча. Розвивати логічне та
алгоритмічне мислення.
Виховна. Виховувати культуру наукового
мовлення.
Тип уроку. Урок засвоєння нових знань.

Дидактичні матеріали:
 Підручник. Фізика 11 кл. Рівень
стандарту:/ Бар'яхтар В.Г., Довгий С.О.
 Демонстрація. Дистильована вода -
діелектрик (джерело струму, з’єднувальні
провідники, гальванометр, ключ,
електролітична ванна з дистильованою
водою, електроди, лампа розжарювання).
 Демонстрація. Електричний струм у
водному розчині кухонної солі (джерело
струму, з’єднувальні провідники,
електролітична ванна з дистильованою
водою, щіпка кухонної солі, лампа
розжарювання, гальванометр).
 Демонстрація. Водний розчин цукру не
проводить електричного струму (джерело
струму, з’єднувальні провідники,
електролітична ванна з дистильованою
водою, щіпка цукру, лампа
розжарювання, гальванометр).
План
 1. Організаційний момент. Актуалізація
опорних знань.
2. Електричний струм у електролітах.
3. Запитання до уроку.
4. Домашнє завдання.
5. Перевір себе.
6. Для допитливих.
Хід уроку

1. Актуалізація опорних знань.

Перевірка домашнього завдання.

2. Електричний струм у електролітах.

Електроліти. Складемо коло з джерела
струму, гальванометра, ключа і посудини з
хімічно чистою (дистильованою) водою, в яку
занурені вугільні електроди. При замиканні
кола стрілка гальванометра не відхилиться.

 
Мал. Електричне коло з
електролітичною ванною.
 Дистильована вода - практично
діелектрик, тому що в ній майже немає
вільних заряджених частинок. Діелектриком
є і кухонна сіль. Однак, якщо дрібку кухонної
солі кинути в дистильовану воду, то
отриманий розчин буде добре проводити
струм.
 Демонстрація. Електричний струм у
водному розчині кухонної солі (джерело
струму, з’єднувальні провідники,
електролітична ванна з дистильованою
водою, щіпка кухонної солі, лампа
розжарювання, гальванометр).
Чому це так? Звідки в розчині взялися
вільні частинки, що мають електричний
заряд? Молекула води полярна, тобто її
можна уявляти об’єктом видовженої форми,
на кінцях якого зосереджені електричні
заряди протилежних знаків.
     
Мал. У водному розчині молекули води
послаблюють зв'язок між йонами.
Відтак електричне поле молекул води
сприяє розпаду йонних кристалічних ґраток
на вільні йони.
Молекули багатьох речовин (наприклад,
солей) являють собою позитивні і негативні
йони, з’єднані в одне ціле силою
електричного притягання. Так,
макромолекула кухонної солі ( )
складається з позитивних йонів натрію   і
Хлору ( ) , макромолекула купрум сульфату
( ) - з позитивних йонів Купруму   і
негативних йонів сульфату  . Якщо ці
речовини розчинити, наприклад, у воді,
то притягання між йонами стане набагато
слабшим і молекули речовини можуть
розпастися на окремі йони.
 Молекули води і йони речовини
знаходяться в безперервному хаотичному
русі. Якщо різнойменно заряджені йони
наближаються один до одного настільки
близько, що почнуть проявлятися сили їх
взаємного притягання, то під дією цих сил
вони можуть з’єднатися, утворюючи
молекули розчиненої речовини. В слабких
розчинах явище розпаду йонних граток
відбувається швидше, ніж з’єднання йонів у
молекули, тому в таких розчинах є вільні
йони.
Дослідним шляхом встановлено,
що провідниками струму є водні розчини
кислот, солей і лугів. Розчини інших речовин,
наприклад цукру, не проводять електричний
струм.

 
Мал. Схематичне зображення розчинів
цукру (1) та кухонної солі (2).

 Демонстрація. Водний розчин цукру не

проводить електричного струму (джерело
 струму, з’єднувальні провідники,
електролітична ванна з дистильованою
водою, щіпка цукру, лампа
розжарювання, гальванометр).
Руйнування кристалічних ґраток може
бути спричинене  не тільки розчинником. За
умови значного збільшення температури
деякі солі та оксиди металів можуть
розпадатися на окремі йони й без “допомоги”
розчинника. Тому розплави цих речовин теж
проводять електричний струм.
Речовини, водні розчини або розплави
яких проводять електричний струм,
називають електролітами.
Розщеплення електроліту на йони у
водному розчині або в розплаві
називають електролітичною дисоціацією.
Зі збільшенням температури ступінь
дисоціації зростає, а, отже, збільшується
концентрація позитивно і негативно
заряджених іонів.
Рекомбінація — процес з'єднання йонів
у нейтральні молекули.
Між процесами електролітичної
дисоціації й рекомбінації йонів за незмінних
умов установлюється динамічна рівновага,
за якої число молекул, що розпадаються на
йони за одиницю часу, дорівнює числу пар
іонів, що за цей час з'єднуються в нейтральні
молекули.
Електричний струм у розчинах і
розплавах електролітів. У результаті
електролітичної дисоціації в розчині
з’являються заряджені частинки, - позитивні і
негативні йони й розчин починає проводити
струм.
Візьмемо два вугільні електроди та
з’єднаємо їх з полюсами джерела струму.
Електрод, з’єднаний з позитивним
полюсом джерела струму,
називають анодом. Електрод, з’єднаний з
негативним полюсом джерела струму,
називають катодом.

   
Мал. Електроди.
 Опустимо електроди в посудину з
розчином електроліту, наприклад, із водним
розчином купрум хлориду ( ), і замкнемо
коло. У розчині купрум хлориду виникне
електричне поле, під дією якого вільні
позитивні йони Купруму ( ) попрямують до
катода, а вільні негативні йони Хлору ( ) -
до анода. Отже, у розчині виникне
електричний струм. Проходження постійного
струму через розчин електроліту обумовлює
зміну характеру руху заряджених частинок
розчину (іонів) - хаотичний рух змінюється
спрямованим упорядкованим рухом.
Носіями електричного струму у розчинах і
розплавах електролітів є позитивні та
негативні йони.
Йонний механізм провідності (крім
розчинів та розплавів електролітів) мають і
деякі тверді речовини, наприклад натрій
хлорид ( ), калій хлорид ( ), аргентум
нітрат ( ) та ін.
Під час проходження струму через
електроліти позитивні йони рухаються до
негативного електрода - катода, тому їх
називають катіонами; негативні йони
рухаються до позитивного електрода -
анода, і їх відповідно називають аніонами.
  При підвищенні температури кількість
вільних йонів електроліту збільшується, тому
опір - зменшується і навпаки.
Електроліз. Проходження електричного
струму через електроліт характеризується
тим, що відбувається перенесення хімічних
складових електроліту й ті виділяються на
електродах у вигляді твердого шару або в
газоподібному стані.

 а)  б

) 
Мал. Електричний струму у водному розчині
а) купрум хлориду; б) мідного купоросу..
Наприклад, якщо через водний розчин
купрум хлориду протягом кількох хвилин
пропускати струм, то поверхню катода вкриє
тонкий шар міді, а біля анода виділиться
газоподібний хлор. Наявність хлору можна
визначити за характерним запахом або,
якщо попередньо обгорнути анод
кольоровою тканиною, - за її знебарвленням.
Це відбувається тому, що під час
проходження струму вільні позитивні йони
Купруму прямують до катода, а вільні
негативні йони Хлору - до анода. Досягши
катода, катіон Купруму “бере” з його поверхні
електрони, яких йому бракує, тобто
відбувається хімічна реакція
відновлення. Унаслідок цієї реакції катіон
Купруму перетворюється на нейтральний
атом; на поверхні катода осідає мідь.
Водночас аніони Хлору, досягши поверхні
анода, навпаки, “віддають” йому надлишкові
електрони - відбувається хімічна реакція
окислення; на аноді виділяється хлор. Хлор
в йонному стані не має запаху, тоді як
звичайний хлор має запах.
Процес виділення речовини на
електродах, пов’язаний з окисно-відновними
реакціями, що відбуваються на електродах
під час проходження струму,
називають електролізом.
Закон електролізу (І закон
Фарадея). Уперше явище електролізу
докладно вивчив у 1883 році англійський
фізик Майкл Фарадей. Точно вимірюючи
масу речовин, які виділялись на електродах
під час проходження електричного струму
через електроліт, він сформував закон, який
згодом був названий законом електролізу,
або першим законом Фарадея.
І закон електролізу: маса речовини, що
виділяється на електроді під час електролізу,
пропорційна значенню заряду, пропущеного
через  електроліт.
І закон електролізу (Фарадея):

,
де  - маса речовини, що виділяється на
електроді,  - заряд, пропущений через
електроліт,   - коефіцієнт пропорційності.
Враховуючи, що  , закон електролізу
можна представити інакше:

,
де  - маса речовини, що виділяється на
електроді,  - сила струму в колі,  - час
проходження струму,  - коефіцієнт
пропорційності.
 Коефіцієнт пропорційності   -
називають електрохімічним еквівалентом
речовини, який чисельно дорівнює масі
речовини, що виділяється на електроді за 1 с
під час проходження через електроліт
струму силою 1А.
Одиниця вимірювання електрохімічного
еквіваленту речовини:
,  кг/Кл.

ІІ закон Фарадея. Електрохімічні
еквіваленти речовин пропорційні молярним
масам речовин і обернено пропорційні їх
валентності:  , де  Кл/моль - стала
Фарадея.
Доведемо це:   (1), де   - маса
нейтрального атома виділеної речовини під
час електролізу,   - кількість атомів,
утворений в результаті електролізу.
Розпишемо   і   :
    (2), де   - молярна маса
речовини,   - число Авогадро.
1/моль.

  (3), де   - заряд, пропущений через

електроліт,   - заряд йона речовини, що
утворюється під час електролізу.

Отримаємо:   (4). 
Розпишемо  :      (5), де   -
елементарний заряд ( Кл),   -
валентність речовини. Отримаємо:   
(6). Порівняємо рівність (6) з першим
законом Фарадея:  (7). Робимо висновок,

що   - електрохімічні еквіваленти

речовин пропорційні молярним
масам атомарних речовин і обернено
пропорційні їх валентності,  - стала
Фарадея.
Застосування електролізу. Електроліз є
основою багатьох виробничих процесів,
широко розповсюджених майже в усіх
галузях сучасної промисловості. Розглянемо
найважливіші з них.
 Добування хімічно чистих
речовин. Електролізом розплавів сполук
одержують Al, Mg, Na, Li, Ca, Be, а також
тугоплавкі метали ( W, Mo, Ta, Ti, Zr, V, Nb)
та сплави. Крім цих речовин, методом
електролізу виробляють F2 із розплаву NaF,
H2 i O2 із води (за наявності NaOH), MnO2 із
розчину MnSO4, а також велику кількість
окисників (KMnO4, K2CrO4, H2O2, KClO) і деякі
органічні сполуки, наприклад, анілін із
нітробензену.
На аноді, як правило, виділяється кисень
(якщо сировиною є сульфатні руди) або –
рідше – хлор, якщо електролізу піддають
хлориди металів. Метали, отримані шляхом
електролізу (або іншим способом), зазвичай
містять деяку кількість домішок, оскільки
сировина не може бути “ідеальною”. Так, у
розплаві завжди наявні солі й оксиди інших
металів, які так само можуть виділитися на
катоді. Для очищення металів від домішок
можна знову використати електроліз.
Рафінування (очищення)
металів застосовується для одержання
високочистих Cu, Ni, Au, Ag, Pb, Sn, Fe. З
цією метою пластину із забрудненого металу
підключають анодно до джерела постійного
електричного струму і поміщають в
електролізер, який містить розчин солі цього
металу та деякі технологічно необхідні
компоненти. За катод використовують тонкий
стрижень із попередньо обчищеного металу.
Під час пропускання електричного струму
відбувається розчинення анода. Метал
окиснюється і переходить у розчин у вигляді
катіонів, які переміщуються до катода і
розряджаються на ньому, утворюючи
компактний осад чистого металу. Домішки,
що містились у забрудненому металі,
частково випадають зі стрижня у вигляді
шламу (якщо їх потенціал має більш додатне
значення порівняно з основним металом), а
частково розчиняються (якщо їх потенціал
має більш від’ємне значення, ніж основний
метал) і переходять у електроліт, звідки їх
періодично вилучають спеціальними
методами.
Найчастіше електролітичному
рафінуванню піддають мідь. Така мідь
називається губчастою, її чистота не
перебільшує 99% і містить домішки Fe, Zn,
Au, Ag.
Деякі домішки (Zn і Fe), що окиснюються
легше, ніж Cu, разом з міддю розчиняються
на аноді (рис.10.14б). Оскільки вони
відновлюються важче, ніж Cu, то регулюючи
напруження струму в ланцюгу можна
уникнути їх осадженню на катоді. Інші
домішки (Ag і Au), що окиснюються важче,
ніж Cu, не розчиняються, але у міру
розчинення анода вони скупчуються на дні
електролізеру у вигляді анодного мулу, який
періодично вилучають звідти. Анодний мул є
джерелом добування золота і срібла.
Електролітична мідь містить до 99,95% Cu.

Мал. Виробничий процес рафінування міді

(а) та схема процесу (б).
Електролітичне рафінування дозволяє
одержувати метали з дуже низьким вмістом
домішок (0,020,005%). При утилізації
анодного шламу добувають Au, Ag, Se, Te, а
з рідкого електроліту  Ni, Fe, Zn та інші
активні метали. Це значною мірою
виправдовує великі витрати електроенергії
на процес рафінування.
 Гальваностегія - це електролітичний
процес покриття одного металу іншим, більш
стійким у механічному і хімічному
відношенні. Гальванічними називають
одержані за допомогою електролізу металеві
покриття товщиною 1100 мкм на поверхні
певного виробу чи деталі. Для цього
придатні усі метали, які відповідно до правил
розрядки здатні виділятися на катоді.
Покриття наносять при електролізі
розчинів солей з використанням розчинного
анода (нікелювання, кадміювання,
цинкування, лудження оловом, сріблення) чи
з використанням інертного анода
(золочення, хромування). До золочення чи
сріблення звичайно звертаються для
покращення зовнішнього вигляду металевих
виробів, а до нанесення металів, що
виявляють стійкість до дії окисників (хром,
нікель) – при необхідності зберігання металу
від окиснення і надання йому додаткової
міцності. Виріб, на який наноситься
гальванічне покриття, завжди є катодом.
Його попередньо очищують, полірують,
знежирюють і занурюють в електролізер у
якості катода. Електролітом беруть розчин
солі того металу, яким здійснюється
покриття, а анодом – пластину з того ж
металу. Для досягнення більш рівномірної
покривної плівки виріб поміщають між двома
анодними пластинами.
Гальванічні покриття мають різні
призначення: захист від корозії (покриття
із Zn, Cd, Sn); захисно-декоративні
функції (Ni, Cr, Au, Ag); підвищення
електричної провідності (Сu, Ag,
Au); збільшення стійкості до зношення (Cr,
Rh, Pd); одержання магнітних
плівок (сплави NiCo, NiFe); покращення
відбивальних властивостей поверхні (Ag,
Rh, Pd, Cr); зменшення коефіцієнта
тертя (Pb, Cr, Sr, Ir); покращення здатності
до паяння (Sn, Pb).

 
Мал. Нанесення покриття з використанням
розчинного анода.
Гальванопластика - це одержання за
допомогою електролізу точних копій
рельєфних виробів. У 1836 році Б. С. Якобі
(1801-1874) запропонував одержання
відшаровуваних покриттів
(гальванопластику) і застосував його для
виготовлення мідних порожнистих фігур, що
прикрасили Ісаакіївський собор у Санкт-
Петербурзі.

  
Мал. Одержання копій за допомогою
гальванопластики.
За допомогою гальванопластики
виготовляють копії монет, медалей,
барельєфів, матриць для пресування різних
виробів (грампластинок, ювелірних прикрас,
скульптур, гравюр) і тиснення шкіри та
паперу, а також відбитки радіотехнічних
схем, друкарські кліше та інші предмети
складної конфігурації.
 Спосіб відрізняється виключно
високою точністю відтворювання
рельєфу виробу. Для одержання копій
спочатку роблять зліпки деталі з пластичного
матеріалу (наприклад, з воску), покривають
зліпок графітовим пилом для надання йому
електропровідності, а потім занурюють в
електролізер у якості катода і нарощують на
ньому шар металу необхідної товщини.
Наприкінці при нагріванні зліпку
розтоплюють віск. Як видно,
гальванопластика принципово не
відрізняється від гальваностегії.

4. Домашнє завдання.
Підручник: параграф 6.
Усне опитування по запитаннях до уроку,
тести.