ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ПОВІТРЯНИХ СИЛ ІМ. ІВАНА КОЖЕДУБА

КАФЕДРА №102
ПОВІТРЯНОЇ НАВІГАЦІЇ ТА
БОЙОВОГО УПРАВЛІННЯ АВІАЦІЄЮ

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
для проведення групового заняття №3
з навчальної дисципліни
"Методика підготовки авіаційного навідника"

Змістовий модуль 1. Основи тактики і бойового застосування армійської

авіації Сухопутних військ
Заняття 3. Бойовий політ (спеціальний бойовий політ), його етапи

ХАРКІВ – 2022
 ЗАТВЕРДЖУЮ
Начальник кафедри № 102
полковник Олександр ШЕЙГАС
___.___.2022 р.

ПЛАН
проведення групового заняття № 3
з навчальної дисципліни "Методика підготовки авіаційного навідника"

Змістовий модуль 1. Основи тактики і бойового застосування армійської авіації Сухопутних

військ

Заняття 3. Бойовий політ (спеціальний бойовий політ), його етапи

Навчальний потік 134 н.г.

(шифр потоку з урахуванням напряму, спеціальності та спеціалізації)
Час 4 год Дата Місце
(час проведення) (дата проведення) (звичайна або спец. аудиторія з відповідним обладнанням)

Навчальна та виховна мета:

Довести та розібрати ключеві питання основ тактики армійської авіації
Довести матеріали бойового досвіду застосування авіації під час проведення бойових дій

Навчальні питання і розподіл часу:

І. ВСТУП - 10 хв.
1. Перевірка наявності особового складу
2. Доведення теми, мети заняття, навчальних питань
3. Доведення стислої характеристики навчальної літератури
4. Проведення опитування курсантів
ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА - 165 хв.
1. Зміст, поняття бойового польоту (спеціального бойового польоту) - 165хв.
ІІІ. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА (ВИСНОВКИ)___ - 5 хв.
1. Висновки за темою заняття
2. Відповіді на питання
3. Оцінка роботи курсантів, виставлення оцінок до класного журналу
4. Доведення завдання на самостійну роботу

Навчально-матеріальне забезпечення:
1. Лекційний проектор, слайди.

Навчальна література:
1. Тактика армійської авіації, Харків 2019р.
2. Методичний посібник: Передового авіанавідника, Харків 2015.
3. Методика дій авіаційного навідника при виконанні безпосереднього цілевказання під час
ведення бойових дій та участі Збройних Сил у антитерористичних операціях. Орієнтування на
місцевості та робота з топографічними картами під час ведення бойових дій та участі Збройних
Сил у антитерористичних операціях. ТЛГ Вих. НР 4287_ПЗ від 25.06.2014 року.

Розробив старший науковий співробітник НДЛ ЛФ

підполковник В’ячеслав БОЙКО

 ЗАТВЕРДЖУЮ
Начальник кафедри № 102
полковник Олександр ШЕЙГАС
___.___.2022 р.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
для проведення групового заняття з навчальної дисципліни
" Методика підготовки авіаційного навідника "

Змістовий модуль 1. Основи тактики і бойового застосування армійської авіації Сухопутних

військ

Заняття 3. Бойовий політ (спеціальний бойовий політ), його етапи

Навчальний потік 134 н.г.

(шифр потоку з урахуванням напряму, спеціальності та спеціалізації)
Час 2 год Місце Звичайна аудіторія
(час проведення) (дата проведення) (звичайна або спец. аудиторія з відповідним обладнанням)

Навчальна та виховна мета:

Довести та розібрати ключеві питання основ тактики армійської авіації
Довести матеріали бойового досвіду застосування авіації під час проведення АТО та ООС

Навчальні питання і розподіл часу:

І. ВСТУП - 10 хв.
1. Перевірка наявності особового складу
2. Доведення теми, мети заняття, навчальних питань
3. Доведення стислої характеристики навчальної літератури
4. Проведення опитування курсантів
ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА - 165 хв.
1. Зміст, поняття бойового польоту (спеціального бойового польоту) - 165хв.
ІІІ. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА (ВИСНОВКИ)___ - 5 хв.
1. Висновки за темою заняття
2. Відповіді на питання
3. Оцінка роботи курсантів, виставлення оцінок до класного журналу
4. Доведення завдання на самостійну роботу

Навчально-матеріальне забезпечення:
Лекційний проектор, слайди.

Навчальна література:
1. Тактика армійської авіації, Харків 2019р.
2. Методичний посібник: Передового авіанавідника, Харків 2015.
3. Методика дій авіаційного навідника при виконанні безпосереднього цілевказання під час
ведення бойових дій та участі Збройних Сил у антитерористичних операціях. Орієнтування на
місцевості та робота з топографічними картами під час ведення бойових дій та участі Збройних
Сил у антитерористичних операціях. ТЛГ Вих. НР 4287_ПЗ від 25.06.2014 року.
 ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ
Ця розробка є навчально-методичним посібником викладача для підготовки
та проведення заняття з навчальної дисципліни “Методика підготовки авіаційного
навідника ”Ця розробка затверджує єдину методику проведення заняття.
Заняття повинно починатися після прийняття доповіді командира
навчальної групи, перевірки зовнішнього вигляду, робочих зошитів,
штурманського приладдя та перевірки наявності курсантів по класному журналу.
Викладач повинен вимагати від курсантів чіткого безумовного виконання
вимог загально військових статутів ЗС у процесі проведення заняття.
На початку заняття викладач робить вступ у якому доводить мету вивчення
дисципліни, структурну побудову, порядок звітності та значення дисципліни для
підготовки фахівців.
ВСТУП
Армійська авіація — рід військ у складі сухопутних військ України,
призначений для виконання завдань авіаційної підтримки у різноманітних умовах
загальновійськового бою. Армійська авіація є наймобільнішим та найефективнішим
компонентом Сухопутних військ Збройних Сил України, який виконує
найвідповідальніші завдання.
Частини та підрозділи армійської авіації України озброєні вертольотами —
Мі-24, Мі-8, Мі-2.
В 2014 році армійська авіація використовувалась з перших днів АТО,
щоправда, спочатку без застосування зброї. До середини жовтня 2014 року
армійська авіація виконала понад 8000 бойових вильотів із загальним нальотом
близько 8000 годин. Зниження інтенсивності бойової роботи простежується
тільки з вересня — після підписання Мінських угод.
Вертольотами використовувались некеровані ракети С-8, а також 12,7-мм
кулемети, 23-мм і 30-мм гармати. Важкі некеровані ракети С-13 і С-24 не
використовувались взагалі, а протитанкові керовані ракети «Штурм»
застосовувались з вертольота Мі-24 тільки одного разу — для удару по
імпровізованому «бронепотягу» сепаратистів.
Модернізовані вертольоти Мі24ПУ-1 в зоні АТО не використовувались,
хоч на ці машини було підготовлено шість екіпажів. Найбільш успішніші операції
армійської авіації — це висадки десантів на Савур-Могилі та в Донецькому
аеропорту.
 1. Зміст, поняття бойового польоту (спеціального бойового польоту)

Підрозділи (екіпажі) вирішують поставлені перед ними завдання шляхом

виконання бойових польотів. Бойовий політ включає такі етапи:
зліт та побудова бойового порядку;
політ до цілі (у район виконання бойового завдання);
вихід на ціль (у район виконання бойового завдання);
дії у цілі (у районі виконання бойового завдання);
політ від цілі (з району виконання бойового завдання) та посадку.

1. Зліт та побудова бойового порядку

Зліт підрозділів (екіпажів) до виконання бойової завдання проводиться у
розрахунковий час або негайно за готовністю по сигналу з командного пункту.
Однією з основних вимог, що пред'являються до зльоту, є його скритність та
безпека. У зв'язку з цим вирулювання та зліт здійснюються у стислий термін з
дотриманням заходів маскування та в черговості, встановленої командиром з
урахуванням забезпечення безпеки польоту вертольотів. При вирішенні
вертолітними підрозділами завдань авіаційної підтримки одним із факторів, що
визначають умови бойових дій, є висока потрібна терміновість завдання ударів. І
тут підрозділи гелікоптерів злітають, зазвичай, з місць стоянки.
Для забезпечення скритності екіпажі виконують зліт при обмеженому
радіообміні або повному радіомовчанні, з мінімальним використанням
світлотехнічних засобів у темний час доби.
Побудова бойового порядку підрозділу здійснюється, зазвичай, на гранично
малих і малих висотах у районі аеродрому (майданчика) чи маршруті польоту.
Спосіб побудови бойового порядку повинен забезпечувати надійність та простоту
збору, найменшу витрату часу, максимальне просування за маршрутом,
скритність, свободу маневру гелікоптерів та їхню безпеку від зіткнення.
Вертолітні підрозділи з урахуванням зазначених вимог можуть будувати
бойовий порядок такими способами:
‒ злетом із заданим часовим інтервалом, що відповідає лінійній дистанції
бойового порядку, цей спосіб побудови доцільно застосовувати невеликим групам
гелікоптерів складом від однієї до декількох ланок;
‒ догоном на прямий маршрутом польоту, цей спосіб застосовується в тому
випадку, коли бойове завдання виконується всім складом ескадрильї, а зліт
необхідно виконати в стислі терміни.;
‒ на петлі або розворотом на 180°, цей спосіб застосовується при виконанні
бойового завдання в умовах обмеженої видимості, а також коли зліт виконується з
курсом, протилежним напрямку польоту маршрутом.
Витримування заданого місця у бойовому порядку проводиться екіпажами,
як правило, візуально. При виконанні бойового польоту у розосередженому
бойовому порядку воно здійснюється за допомогою радіотехнічних засобів або
часу проходу контрольних орієнтирів.
 2. Політ до цілі (у район виконання бойового завдання)
Рубіж закінчення побудови бойового порядку визначає початкову межу
наступного етапу бойового польоту ‒ польоту до цілі (в район виконання
бойового завдання). Мета дій екіпажів на цьому етапі полягає у високій
ефективності подолання ППО противника за маршрутом польоту та забезпечення
надійного виходу на ціль.
Маршрут, профіль та швидкість польоту визначає командир при постановці
бойового завдання з урахуванням:
‒ розташування наземних цілей (району виконання бойового завдання);
‒ засобів протиповітряної оборони противника;
‒ рельєфу місцевості;
‒ часу доби;
‒ метеофакторів;
‒ рівня підготовки екіпажів;
‒ радіаційної обстановки;
‒ наявності та розташування характерних орієнтирів.
Залежно від зазначених факторів ескадрилья може здійснювати політ одним
або декількома маршрутами, а іноді по одному маршруту з подальшим
розбіжністю пар (ланок) на задані цілі (майданчики). Ланка (загін, пара) виконує
політ одним маршрутом.
Політ за декількома маршрутами здійснюється при виконанні бойових
завдань в районах, розташованих на значному віддаленні один від одного.
Маршрут, профіль та швидкість польоту повинні забезпечити:
‒ найбільшу скритність від засобів розвідки противника;
‒ максимальну ймовірність подолання протидії засобів протиповітряної
оборони;
‒ раптовий і точний за місцем та часом вихід на мету з найвигіднішого
напрямку;
‒ безпека польоту.
Вибір маршруту польоту проводиться у певній послідовності. Якщо
побудова бойового порядку виконується не так на маршруті польоту, спочатку на
карті розраховується місце (рубіж) закінчення побудови бойового порядку. Після
цього намічаються найвигідніший напрямок заходу і точка розвороту на ціль
(ТРЦ), а по кількох цілях (майданчиках) – пункт бойового розходження (ПБР).
ПБР вибирається з таким розрахунком, щоб забезпечити розходження підрозділу
за своїми цілями (майданчиками), вихід на них з найвигідніших напрямків,
надійний збір до вихідного пункту зворотного маршруту (ВПЗМ) до загального
бойового порядку після виконання бойового завдання. При виборі зворотного
маршруту вибирається спочатку ВПЗМ, потім точка розпуску бойового порядку
підрозділу районі майданчиків базування.
Проліт ЛБЗ підрозділи армійської авіації здійснюють, як правило, за
заданими коридорами, що призначаються на дільницях, де війська максимально
наближені до заданої цілі (району десантування), а вогневі засоби та
протиповітряна оборона противника пригнічені або пригнічуватимуться силами
старшого начальника.
Політ до району виконання бойового завдання над своєю територією
здійснюється за найкоротшими маршрутами, з дотриманням заходів
радіомаскування, на висотах, що виключають раннє виявлення вертольотів
засобами радіолокації.
Політ у район виконання бойового завдання підрозділи (екіпажі) можуть
виконувати на одній висоті або зі змінним профілем, на гранично малих та малих
висотах.
Вибір профілю польоту здійснюється з урахуванням ступеня протидії
протиповітряної оборони противника, безпеки від зіткнення з перешкодами або
земною (водною) поверхнею, метеорологічної та радіаційної обстановки.
Підрозділи армійської авіації виконують бойовий політ, як правило, на
гранично малих висотах по кривій траєкторії, що обгинає рельєф місцевості. Це
значно зменшує ймовірність виявлення вертольотів, ускладнює або виключає їх
перехоплення винищувачами супротивника та обстріл зенітними засобами. Разом
з тим слід враховувати, що при польоті на гранично малих висотах
ускладнюються ведення візуального орієнтування, пошук та впізнання цілей
(майданчиків), атака цілей (посадка) з ходу, зменшується дальність дії
радіотехнічних засобів.
Швидкість польоту з урахуванням наміченого маршруту та профілю
повинна по можливості скоротити час перебування над територією супротивника,
особливо в зоні, насиченій засобами ППО, забезпечувати за потреби маневр
швидкістю для побудови бойового порядку або завдання удару по цілі. Над своєю
територією може вибиратися швидкість найбільшої тривалості польоту.
Вибір і виконання польоту найвигіднішим маршрутом, на найвигідніших
висоті і швидкості що неспроможні повністю виключити протидії засобів ППО
противника. Тому підрозділи (екіпажі) при вході в зону ураження зенітних
засобів, зону дії винищувачів противника поряд із вище розглянутими повинні
застосовувати такі тактичні прийоми:
‒ політ у найбільш доцільних бойових порядках;
‒ протиракетний, протизенітний та противинищувальний маневри з
одночасним застосуванням засобів радіоелектронної боротьби.
У ході бойового польоту екіпажі безперервно стежать за повітряною та
наземною обстановкою та перебувають у постійній готовності до виконання
відповідного тактичного прийому. Залежно від умов тактичний прийом може
виконуватися індивідуально або у складі групи за командою ведучого або
самостійно. Станція оптико-електронних перешкод (СОЕП) включається перед
зльотом чи підході до ЛБЗ на видаленні, що забезпечує її вихід у робочий режим.
Система АСО-2В через обмежену кількість піропатронів повинна
включатися при безпосередній загрозі обстрілу ракетами з тепловими головками
самонаведення.

3. Вихід на ціль (у район виконання бойового завдання)

Ефективне знищення наземних об'єктів підрозділами армійської авіації
можливе лише в тому випадку, якщо вони раптово зможуть з високою точністю і
надійністю виходити на задані цілі (в райони виконання бойових завдань). Для
досягнення раптовості виходу вертольоти можуть застосовувати такі тактичні
прийоми:
 ‒ вихід у район виконання бойового завдання на гранично малій висоті з
використанням для маскування рельєфу місцевості, лісових масивів та
метеорологічних умов;
‒ вихід на ціль (майданчик) з тилу та напрямків, менш прикритих засобами
протиповітряної оборони супротивника, з боку сонця, а в сутінки та вночі з боку
темної частини горизонту та по найкоротшій відстані від ЛБЗ.
Для точного виходу на ціль за місцем та часом необхідно використовувати
всі засоби вертольотоводіння та візуальне орієнтування. Напрямок заходу та
маневр для виходу на ціль (майданчик) повинні забезпечити надійне її виявлення
(відшукання) та найменшу вразливість вертольотів від засобів протиповітряної
оборони супротивника.
Під подією «вихід на ціль за місцем» розуміється виведення вертольотів у
таку область, з якої можливе виконання поставленої бойової задачі (атака,
десантування, розвідка тощо). Точний вихід на ціль за місцем здійснюють
наступними способами:
‒ за курсом та часом від заздалегідь наміченого контрольного орієнтира;
‒ за допомогою автономних прицільних навігаційних комплексів;
‒ з використанням радіотехнічних засобів;
‒ наведенням та цілевказівкою з наземних (повітряних) пунктів управління,
з гелікоптерів наведення та авіанавідниками.
Вихід на ціль (майданчик) за курсом та часом від контрольного орієнтиру з
візуальним пошуком є основним і застосовується при візуальній видимості цілі
вдень та вночі. Для забезпечення достатньої надійності виходу контрольний
орієнтир вибирається на мінімальному віддаленні від цілі (майданчика). Він
повинен бути характерним, добре видимим з повітря при польоті на малій та
гранично малій висотах і позначений як на польотній карті, так і на цілі. На
польотній карті та карті цілі від вихідного орієнтиру прокладається маршрут
польоту до цілі. У польоті до підходу до вихідного орієнтиру екіпаж уточнює
режим польоту для заходу в атаку (на майданчик) та прицільні дані для
застосування засобів ураження. Від вихідного орієнтиру екіпаж (провідний групи)
включає секундомір контролю шляху по часу і переходить на візуальний пошук
цілі.
Вихід на ціль (майданчик) за допомогою автономних прицільно-
навігаційних комплексів здійснюється за програмою з корекцією за візуальними
або радіолокаційними орієнтирами. При діях на виклик з уточненням завдання у
повітрі вихід на ціль (майданчик) здійснюється від найближчого
запрограмованого орієнтиру або за координатами цілі (майданчика), що вводиться
в прицільно-навігаційний комплекс.
Вихід на ціль (майданчик) з використанням радіотехнічних засобів
здійснюється за допомогою АРК, польотом або на них у заданому напрямку. За
наявності на вертольоті апаратури приводної системи вихід на ціль (майданчик)
може здійснюватися за допомогою імпульсного радіомаяка, встановленого біля
цілі спеціально виділеним екіпажем або у наземного авіанавідника.
Для підвищення надійності виходу на ціль в комплексі з раніше
викладеними способами застосовується цілевказівка із землі та з повітря, що
здійснюється з наземних пунктів управління та авіаційними навідниками.
 Вихід на ціль (майданчик) вертольотів за даними наземних пунктів
управління, цілевказанням авіаційних навідників здійснюють при дії по об'єктах,
розташованим на передньому краї та в тактичній глибині.
Під цілевказівкою слід розуміти коротке, чітке і зрозуміле повідомлення
командиру екіпажу (провідному групи) про місцезнаходження та характер цілей.
Цілевказівку та наведення підрозділів армійської авіації на цілі можуть
здійснювати ПНА, ПУ ГБУ, ПУ ПАН.
Цілевказівка та наведення вертолітних підрозділів безпосередньо з ПНА з
достатньою точністю (до 500 м) можливе лише за наявності на індикаторі РЛС
мітки від наземної цілі. Однак при знятті місця цілі з карти масштабу 1:200 000 та
перенесенні його на індикатор РЛС ПНА похибки в цілевказівки досягають 2,5
км. Тому радіотехнічні засоби ПНА доцільно застосовувати для виходу
вертольотних підрозділів до районів розташування ПУ ГБУ, ПУ ПАН.
Цілевказівка ПУ ГБУ та ПУ ПАН здійснюється такими способами:
1. курсовим чи азимутальним;
2. за характерними орієнтирами на бойовому курсі і у цілі;
3. за квадратами сітки картки;
4. застосуванням засобів позначення цілі;
5. за штучними візуальними маркерами;
6. вказівкою цілі щодо опорного орієнтира;
7. комбінованим способом.
При курсовому (азимутальному) способі екіпажам літаків (вертольотів)
авіаційний навідник повідомляє курс (азимут) на ціль і дальність до неї від позиції
розташування авіанавідника. Вихід екіпажів на авіаційного навідника
здійснюється візуально по заздалегідь вибраному маршруту або за допомогою
АРК-У2 (АРК-4Д). У випадку неможливості точного виходу на авіаційного
навідника, останній при виявленні ударних груп у своїй зоні відповідальності сам
визначає і передає по радіо курсовий кут і дальність до цілі, відносно ведучого
групи. При цьому, чим менше бокове відхилення ведучого у виході на
авіанавідника, тим точніше він може визначити курсовий кут цілі.

ПУ
ГБУ
Д2 (ПНА)

Ц1 Аз 290

курс 255
ПУ ПАН

Ц2 Д1

Рисунок ‒ 1. Спосіб цілевказання курсовий або азимутальний

 Під час наведення (цілевказання) екіпажів ЛА за допомогою
характерних орієнтирів ПАН повідомляє екіпажу (ведучому групи) координати
цілі відносно характерного, контрастного орієнтира, який добре спостерігається
як з землі, так і з повітря.
Екіпажі ЛА за командами ПАНа або візуально виходять на заданий
орієнтир (окремий будинок, дерево, трубу, озеро), який можливо легко виявити та
розпізнати з повітря. При підльоті до орієнтира екіпажу (групи) ПАН доводить
місце розташування цілі відносно характерного орієнтира (азимут і дальність) та її
демаскуючи ознаки. Дальність та азимут від характерного орієнтира до цілі ПАН
визначає за допомогою карти або «на око» (за допомогою біноклю, стереотруби
або квантового далекоміру).
ПУ
ГБУ
Д3 (ПНА
)
Ац Д1
Ѱ
Д4
Д2 ПУ
ПАН

Д1 – дальність від місця розташування ПАНа до характерного орієнтиру;

Д2 – дальність від місця розташування ПАНа до цілі;
Д3 – дальність від вертольоту до характерного орієнтиру;
Д4 – дальність від характерного орієнтира до цілі.
Ѱ – курсовий кут характерного орієнтиру;
Ац – азимут цілі від характерного орієнтиру.

Рисунок ‒ 2. Спосіб цілевказання за допомогою характерних орієнтирів

Під час наведення (цілевказання) екіпажів ЛА за допомогою квадратів

кодованої сітки карти ПАН повідомляє екіпажу (ведучому групи) координати
цілі, які він знімає з кодованої карти. Цей спосіб використовується, як правило
при підльоті ЛА до району нанесення удару для попереднього орієнтування
екіпажу на місцевості, а також у випадку коли ПАН не спостерігає візуально цілі,
місце розташування якої відомо за результатами проведеної розвідки.
Якщо карта незакодована, то місце розташування цілі ПАН повідомляє в
прямокутній системі координат проекції Гауса. Для цього на карті, в районі
ведення бойових дій, знімаються координати опорної точки Х0, У0, які надаються
начальнику групи бойового управління для подальшої їх передачі екіпажу ЛА.
 32
25 48 16 56 73

84

1 2 3
8 9 4 28
7 6 5
33
33
48

41
73

Рисунок ‒ 3. Спосіб цілевказання за допомогою квадратів кодованої сітки карти

Позначальні засоби застосовуються позначення цілі чи напряму на неї.
При підході гелікоптерів на дальність візуальної видимості ПАН інформує про це
командира мотострілецького (танкового) полку (батальйону), який подає команду
до підрозділів на позначення мети. Ціль позначається димовими, запальними або
освітлювальними артилерійськими снарядами, димовими або освітлювальними
мінами, а також розривами інших боєприпасів. Напрямок на ціль може
позначатися кулеметними трасами, а місце цілі перетином двох-трьох трас.
Наведення (цілевказання) за допомогою штучних візуальних маркерів.
За умов обмеженої видимості та вночі цілевказання може здійснюватися за
допомогою штучних маркерів (викладених у напрямку цілі декількох димових
шашок, світломаяків, пірофакелів). В цьому випадку ПАН інформує екіпаж ЛА
про дальність до цілі від останнього штучного маркера та її демаскуючі признаки.
Для забезпечення цього способу наведення заздалегідь приводяться в готовність
засоби штучного маркування, вони приводяться в дію спеціально виділеними
загальновійськовими підрозділами за командою ПАНа за 1,5 - 2 хвилини до
підльоту ЛА.

ПУ ГБУ
(ПНА)
П
н

Дц

Ац ПУ
ПАН

Рисунок ‒ 4. Спосіб цілевказання за допомогою штучних візуальних маркерів

Наведення (цілевказання) за допомогою опорних орієнтирів

 В районі ведення бойових дій завчасно потрібно намітити, пронумерувати
та визначити точні координати опорних орієнтирів. В якості опорних
застосовуються наземні орієнтири, які добре спостерігаються з малих висот на
відстані 5-7 км. Усі опорні орієнтири кодуються двозначними числами
(наприклад: 23, 44).
При наведенні ЛА на наземні цілі ПУ ГБУ спочатку вказує екіпажам район
знаходження цілей. При виході на зв’язок екіпажу з ПАНом, останній доводить
екіпажу номер опорного орієнтира та координати цілі відносно нього. Точність
виходу ЛА на ціль залежить від розміру бічного відхилення в момент прольоту
ЛА опорного орієнтиру. 2
1

Ц1 ПУ ГБУ
23 44 (ПНА)
А 35
ц2 А
ц1 ПУ ПАН
Ц2

1
2
Рисунок ‒ 5. Спосіб цілевказання за допомогою опорних орієнтирів

Комбінований спосіб. Практика бойової підготовки частин армійської

авіації показує, що найефективнішим є поєднання вказаних способів цілевказівки.
Спочатку при підході ударної групи до контрольного орієнтиру повідомляється
квадрат, в якому знаходиться об'єкт удару. Це дає можливість екіпажам
заздалегідь уточнити на своїх картах розташування цілі, а ведучому оцінити
умови скритного виходу на ціль і початки маневру перед атакою. Потім, при
проході групою опорного орієнтиру, повідомляються азимут цілі та дальність до
неї, а після виявлення авіанавідником бойових гелікоптерів – положення цілі
щодо характерних орієнтирів або її курсовий кут.
Отримавши цілевказання і оцінивши обстановку, ведучий ударної групи
виконує маневр для скритного виходу на ціль. Виявивши ціль, ведучий
повідомляє про це авіанавіднику. Переконавшись за доповіддю ведучого та
направленням його маневру, що ціль їм опізнана правильно, авіанавідник
дозволяє атаку.

ВИСНОВКИ:
Огляд найбільш важливих моментів на яких необхідно звернути увагу при
самостійному повторенні вивчених питань:
- література і напрямки більш досконального вивчення теми;
- загальний результат засвоєння матеріалу теми;
- коротка характеристика активності роботи на заняттях;
- питання для підготовки до вивчення наступної теми.
Розробив старший науковий співробітник НДЛ ЛФ

підполковник В’ячеслав БОЙКО