соціальна мобільність і соціальна стратифікація в працях П.

Сорокіна

У числі перших теоретиків соціології Сорокін ввів поняття соціального простору,

яке представив науковому світу як «всесвіт невизначеного виду, що складається з
народів що населяють землю». Згідно з його теорією в просторі індивідуум займає
певне місце, як в горизонтальному, так і вертикальному вимірі. При цьому позиція
будь-якого члена соціуму визначається Сорокіним як «соціальний стан», яке в свою
чергу являє собою сукупність зв'язків як усередині груп, так і зовнішніх зв'язків з
групами, відмінними від групи індивідуума. Зважаючи на це вводяться такі
поняття, як соціальне сходження і соціальний спуск. Серед цих двох понять
утворилася група горизонтальної мобільності, що характеризується рухом індивідуума
не потребують за собою змін в його соціальному статусі. Причому горизонтальною
мобільністю можна вважати будь-які зміни такі як: зміна місця проживання, віри
сповідання тощо. Тільки на основі цих понять стало можливим виведення Сорокіним
визначення соціальної стратифікації, яке в його інтерпретації в такому значенні:
«диференціація груп людей в класи і ієрархічні ранги за допомогою
нерівномірності розподілу різних прав, обов'язків, привілеїв, цінностей, влади і
інших способів впливу одних індивідуумів на інших як усередині, так і між
групами.

Відповідно до теорії Сорокіна, соціальна стратифікація - це простір в соціумі з

нерівними відстанями по вертикалі і горизонталі, де точками відліку в просторі є
статуси різних індивідуумів. Виходячи з цього, стає очевидним, що немає жодного
суспільства, і, ймовірно, не буде ніколи без впливу стратифікації через безперервне
соціальної нерівності, що характеризує кожен індивідуум.

Сорокін використовує багатовимірну модель стратифікації, розділену

трьома основними напрямками: економікою, політикою і професійною
діяльністю, які можна назвати базовими. Крім цих існують характеристики, які не є
основними і створюють розшарування в суспільстві - вік, культура, мова та інші.

У свою чергу складні групи відповідно до теорії Сорокіна бувають

типовими і нетиповими, внутрішньо солідарні і не солідарні. При цьому
трактування соціальної стратифікації цього соціолога збігається з теорією Вебера в
наступному: індивідуум, що займає певну позицію в економічному плані суспільства
вищого шару, одночасно відноситься до вищих політичних і професійних шарів, а нижчі
шари в ієрархії, як правило, позбавлені цивільних прав. Однак при такій класифікації
існує і виключення, наприклад, зовсім не обов'язково людина, що займає високі позиції
в фінансових сферах, одночасно відноситься і до політичної і до професійної вершин.
Також не завжди індивідууми, що займають низьке положення в фінансовому плані
одночасно займають такий же рівень в політиці і професійної ієрархії. Політична
стратифікація по теорії Сорокіна має наступний вигляд: в межах будь-якої групи
існують різні ранги та незалежно від термінів їх визначають це означає, що група має
політичну диференціацію, на яку має безпосередній вплив розмір політичного
організму і різнорідність населення. Професійна стратифікація визначається як групи
суспільства, розділені між собою за родом їх діяльності та занять притому, що деякі
професії мають більш престижну забарвлення в порівнянні з іншими.
 Основне ідея теорії соціальної стратифікації згідно Сорокіну полягаєв тому, що в
суспільстві в цілому існує стійка тенденція збереження соціальної піраміди з верхівкою
з привілейованих верств і підставою з мають меншу кількість привілеїв. Тільки за
умови витягування піраміди вгору в соціумі відбуваються катаклізми соціального плану,
перевороти, революції, перетворюючи піраміду в трапецію. Слідом за цим виникає
знову зростання піраміди завдяки входженню в неї нових сил і це чергування циклічно.

Соціальна мобільність: базові положення

Відповідно до теорії соціальної мобільності, в високо розвиненому
суспільстві постійно відбувається рух окремих людей і груп з одного шару в
інший, з нижчого соціального рівня в вищий, і навпаки. У цьому випадку говорять
про висхідній або низхідній вертикальної мобільності, однак є і мобільність
горизонтальна, тобто пересування индивидуа на одному і тому ж соціальному рівні,
наприклад при зміні місця проживання або характеру роботи. Розрізняють також
інтергенераціональную (між поколіннями) і інтрагенераціональную (всередині
покоління) мобільність. Поняття соціальної мобільності характеризує ступінь
цивілізованості, відкритості або закрите, свободи і демократизму того чи іншого
суспільства і є важливим показником рівня його культури.
Розглядаючи загальні принципи вертикальної мобільності, П. Сорокін
визначає основні чотири такі твердження: а) навряд чи коли–небудь існували
суспільства, соціальні прошарки яких були абсолютно закритими або в яких
була відсутня вертикальна мобільність в її трьох основних іпостасях – економічній,
політичній і професійній; б) ніколи не існувало суспільства, в якому вертикальна
соціальна мобільність була б абсолютно вільною, а перехід з одного соціального
прошарку в інший здійснювався б без всякого опору; в) інтенсивність і загальність
вертикальної соціальної мобільності змінюється від суспільства до суспільства,
тобто в просторі; г) інтенсивність і загальність вертикальної мобільності – економічної,
політичної і професійної – коливається в рамках одного й того ж суспільства в
різні періоди його історії.

П. Сорокін глибоко досліджував тему співвідношення демократії та

соціальної мобільності. Однією з найяскравіших характеристик демократичних
товариств вчений вважав велику інтенсивність вертикальної мобільності в порівнянні з
недемократичними товариствами. Він писав, що в демократичних структурах
соціальне становище індивіда, принаймні теоретично, не визначається
походженням; всі вони відкриті кожному, хто хоче зайняти їх; в них немає
юридичних і релігійних перешкод до підйому або спуску по соціальних сходах. А
це все лише сприяє "більшій вертикальній мобільності" ("капілярності" – за висловом
Дюмона) у таких суспільствах. Велика соціальна мобільність, ймовірно, одна з причин
віри в те, що соціальну будівлю демократичних суспільств не стратифіковано або
менш стратифіковано, ніж будинок автократичних товариств. Раніше автор вважав, що
ця думка не підтверджується емпірично. Та події, які відбулися в світі у ХХ столітті
показали, що соціальний шар у демократичних групах виявився більш відкритим, в
ньому більше отворів і "ліфтів" для спуску і підйому. Природно, все це справляло
враження відсутності верств, хоча вони, як доводив автор, звичайно ж, існують.
Виділяючи значну мобільність демократичних суспільств, автор робить
застереження, що не завжди і не у всіх "демократичних" суспільствах
вертикальна мобільність більша, ніж у "автократичних". У деяких
недемократичних суспільствах мобільність була більшою, ніж у демократичних. Це не
завжди помітно, тому що "канали" і методи підйому і спуску в таких суспільствах не такі
явні, як "вибори" в демократичних суспільствах, та ще й суттєво від них відрізняються.
У той час як "вибори" суть помітні показники мобільності, інші виходи і канали часто не
беруться до уваги. Тому створюється часом хибне враження стійкого і нерухомого
характеру всіх "новообраних" суспільств. Такий імідж далекий від реальності, бо під
вивіскою "демократія", як правило, об’єднуються суспільства самих різних типів. Те ж
стосується і "автократії". Обидва терміни не зовсім прозорі і з наукової точки зору, по
П. Сорокіну, хибні.

Джерела:
Социальная и культурная мобильность // Сорокин П. Человек, цивилизация,
общество / Под ред. А.Ю.Согомонова. М.: Политиздат, 1992. С.297-307.

Половець В. М. Питирим Сорокін: концепція соціальної мобільності / В. М. Половець //

Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. Серія : Психологічні науки. -
2014. - Вип. 121(2). - С. 110-113.