РОЗДІЛ: УКРАЇНА НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Заняття 1.1 Політизація життя українських земель на початку XX ст.

План
1. «Український проект».
2. Політизація життя українських земль на початку XX ст.Загальні риси.
3. Політичні партії та їх практична діяльність у створенні національної державності.

Інтелігенція — суспільний прошарок; у широкому розумінні — люди розумової праці, що в

першу чергу зайняті у таких сферах суспільної діяльності як освіта, наука, мистецтво; згодом
до них приєдналися охорона здоров'я, та розвиток технологій і виробництва; і мають для цього
відповідну освіту. Українська інтелігенція — творці інтелектуальних, духовних
цінностей українського народу. Сформувалася в XIX ст. на ґрунті певних соціальних традицій,
що віками розвивалися на українських теренах. Виразниками цих традицій у давні часи була
протоінтелігенція – духовно багаті, а в більш пізні часи ще й високоосвічені особистості. 
Політичний плюралізм — характеристика політичної системи суспільства, за якої соціальні
групи мають можливість висловлювати власні позиції через своїх представників у політичних
і громадських організаціях. Плюралізм передбачає різні позиції, погляди, що відображають
розмаїтість інтересів у суспільстві.
Політична партія - це організована група громадян, що виражає інтереси тих чи інших
соціальних верств і прагне до реалізації своєї мети шляхом боротьби за державну владу і її
використання. Партії покликані виражати і захищати специфічні інтереси певних груп і
верств суспільства.
Пропагандистська діяльність, спрямована на надання політичного впливу на населення
Політичний страйк — форма політичної боротьби, яка передбачає припинення роботи як засіб,
за допомогою якого прагнуть задовольнити політичні вимоги.
Профспілка — об’єднання робітників із метою захисту своїх професійних і соціально-
економічних прав.
Держава - це публічна політична організація, що представляє загальний інтерес суспільства
і здійснює управління справами суспільства від його імені й у його інтересах.
Держава представляє народ, що проживає на його території.
Держава здійснює правління різними сферами життєдіяльності суспільства
Держава здійснює владу в межах своєї території.
Державна влада здійснюється спеціальною категорією людей – державними службовцями.
Держава приймає загальнообов’язкові нормативні акти (закони).
Державний суверенітет – це повнота і неподільність влади всередині країни і незалежність за її
межами.

Політика  — система управління державою і суспільством — діяльність з вирішення питань життя суспільства
чи певної його частини. Цілеспрямована діяльність, пов'язана з прийняттям відповідальних рішень у галузі
взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, пов'язана із боротьбою за здобуття
або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків.
Функції політики:
керівництво та управління суспільством, збереження організованості й загального порядку;
забезпечення захисту основних прав людини;
управлінська (політичне керівництво суспільством);
інтегруюча, що забезпечує консолідацію суспільства, досягнення стабільності суспільства в цілому і складових його
частин, систем;
регулятивна, що сприяє упорядкуванню, регламентації політичної поведінки та політичних відносин;
 вироблення концепції, курсу розвитку суспільства;
сприяння виявленню інтересів різних груп суспільства та узгодження цих інтересів;
нормативна, пов'язана з виробленням і затвердженням системи норм і цінностей у суспільстві;
соціалізації особистості — функція залучення, включення індивіда в суспільне життя, певне політичне середовище;
забезпечення суспільства дієвим принципом розподільчої справедливості;
забезпечення наступності та інноваційності соціального розвитку як суспільства в цілому, так і окремої особи;
гарантування як усередині самої держави, так і поза її межами безпеки для всіх груп і верств суспільства.

Формування української національної інтелігенції

Інтелігенція — суспільний прошарок; у широкому розумінні — люди розумової праці, що в першу чергу зайняті у
таких сферах суспільної діяльності як освіта, наука, мистецтво; згодом до них приєдналися охорона здоров'я, та
розвиток технологій і виробництва; і мають для цього відповідну освіту. Українська інтелігенція — творці
інтелектуальних, духовних цінностей українського народу. Сформувалася в XIX ст. на ґрунті певних соціальних
традицій, що віками розвивалися на українських теренах. Виразниками цих традицій у давні часи була
протоінтелігенція – духовно багаті, а в більш пізні часи ще й високоосвічені
особистості. Поняття інтелігенція з'явилося в 19 ст. у Польщі.
За козацької доби представниками української національної інтелігенції: філософ Григорій Сковорода,
просвітитель Я. Козельський, композитор М. Березовський, лікар П. Підгорецький професори і вихованці Києво-
Могилянської.
XVIII століття традиційно вважається періодом майже цілковитої русифікації української
протоінтелігенції.

XIX століття. Переломним етапом у соціально-історичній генезі інтелігенції стало XIX століття.
Головними рисами її розвитку були: стрімке кількісне зростання, демократизація, розвиток освіти і
науки. Першим ідейно-організаційним оформленням новочасної української інтелігенції
стало Кирило-Мефодіївське товариство. Інтелігентське покоління 1860–70-х рр. ХІХ ст. знайшло
свої духовно-організаційні форми в громадах. Реакція часів імператора Олександра III ослабила
громади, обмеживши провідну роль інтелігенції винятково культурницькими справами. Наслідком
цього стала поява нових ідейно-організаційних тенденцій у середовищі молодої інтелігенції. Саме
тоді в українському суспільно-політичному лексиконі з'явилося поняття "національно свідома
людина", яке стало загальновживаним і стосувалося переважно інтелігенції.

Нова генерація інтелігентів на зламі XIX–XX ст. дала нові, вже суто політичні, партійні
формування.
Прагнучи знайти шляхи до самозбереження українців, національна інтелігенція
сформувала українську ідею, покликану об’єднати всіх українців, висунула власне бачення
майбутнього свого народу – «український проект».

Зусиллям національної еліти Усвдомлюється мовна єдність,

пощирено ідею єдності - відбувається формування
українських земль (соборності), української літературної мови.
якаУкраїнський
зявляється проект
у прграмах
– українське національне відродження і створення
українських
національної політичних партій
держави.

Формується єдиний погляд на

історію українського народу.

Складові «українського проекту»

Формування модерної Відродження української

української нації державності
 На рубежі ХІХ – ХХ ст. під впливом модернізаційних процесів відбулися суттєві якісні
зміни в українському національному русі. Виходячи з вітчизняних реалій і
враховуючи досвід країн Західної Європи, його учасники прийшли до усвідомлення
того, що задля збереження майбутнього свого народу необхідно боротися за
українську державу.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. відбувається політизація

українського руху — створення політичних партій.

Політичне життя українських земль на початку XX ст.

Загальні риси.

Українські партії початку XX ст. були нелегальними, малочисельними.

Провідна роль національного руху належала інтелігенції.
Невисокий рівень національної свідомості українського населення.
Третій етап - політичний

Абсолютна більшість партій та політичних діячів стояла на автономістських або

федералістських позиціях — на відміну від західноукраїнських партій, які
ставили за мету здобуття самостійності України.

ГРОМАДИ ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ

культурна діяльність Політизація політична діяльність

Нові, більш складні й масштабні завдання вимагали набагато вищого рівня організації
учасниківУкраїнський
національно –визвольний
визвольногорух
руху. Роль керівника
наприкінці боротьби
ХІХ – на початкунеХХ
могли
ст. виконувати
об’єднання типу гуртиків, якими до того часу були громади. Досвід Західної Європи
показував, що цей вищий рівень могли забезпечити політичні партії.

Політична партія - це організована група громадян, що виражає інтереси тих чи інших

соціальних верств і прагне до реалізації своєї мети шляхом боротьби за державну владу і її
використання. Посиленню ролі партій у політичному процесі в
XIX-XX
Партії покликані виражати ст. сприяло
і захищати декількаінтереси
специфічні причин:певних груп і верств
суспільства.
формування елементів усвідомлення великими
демократизму тільки соціальними групами
розширення виборчих прав
система, що допускає різні (буржуазія, пролетаріат,
громадян, оформлення
думки, могла стати основою селянство, інтелігенція)
політичного плюралізму;
для політичних партій; спільності своїх внутрішніх
інтересів і бажання їх
реалізувати;
 Політичний плюралізм — характеристика політичної системи суспільства, за якої соціальні
групи мають можливість висловлювати власні позиції через своїх представників у політичних
і громадських організаціях. Плюралізм передбачає різні позиції, погляди, що відображають
розмаїтість інтересів у суспільстві.
Діяльність Є. Чикаленка Громадсько-політичний і культурний діяч, меценат, активний член «Старої
громади», один із засновників УДП і Товариства українських поступовців,
член Української Центральної Ради, фінансував видання українських газет
«Громадська думка», «Рада». Автор «Спогадів» та «Щоденника», які дають
багатий матеріал до історії українського руху ХІХ і початку ХХ століть.
Ім’я Євгена Чикаленка як агронома, мецената, громадського діяча,
видавця, публіциста свого часу було добре відоме в Україні та поза її
межами. Однак за радянських часів його ім’я було забуто. Його донька
Ганна згадувала, що батько був людиною єдиної мети, для нього
„українське національне відродження було тою ідеєю, яка панувала над
цілим його життям”.

Міценатові належать слова: «Мало

любити Україну ло глибини душі,
треба любити її до глибини кишені».

Партія Лідери
Створення Програмовіпартій
український політичних положення та діяльність
у Наддніпрянині
Революційна Д. Антонович, Програма — «Самостійна Україна» М.
українська Б. Камінський, Міхновського, у якій обґрунтовано історичні права
партія (РУП)
1900
Л. Мацієвич, України на самостійне існування. У ній
М. Русов. задекларовано пріоритет ідеї національного
Студенти з визволення.
українофільських гуртків Мета партії – створення незалежної української держави;
Новий лідер національного руху — інтелігенція, яка служить своєму
Харкова створили першу в народові;
російській частині Методи боротьби – «кривава і безпощадна» війна;
України українську Головні принципи боротьби – «хто не з нами той проти нас».
політичну партію. У РУП стався розкол, тому що багатьом її членам
не подобалися націоналістична категоричність і
безкомпромісність.
Українська М. Міхновський, Мета — повна державна самостійність України.
народна Утворення президентської республіки.
партія (УНП), Передання землі у власність селян.
1902 Надання соціальних гарантій для широких верств
населення.
Пропагадинська діяльність (спрямована на надання
політичного впливу на населення):
 шанобливе ставлення до української мови і
національних традицій;
 вимоги зняти заборони на українське
друковане слово і культурно-просвітницьку
діяльність.
 заперечувала необхідність українців у
О. Макаренко. боротьбі проти самодержавства;
Першими з РУП вийшли  відзначала, що українцям має бути байдуже,
прибічники самостійності який політичний лад буде існувати в Росії.
України на чолі з
 Міхновським і утворили Партія об’єднала прихильників націоналізму та
Українську народну ідеї боротьби за створення незалежної держави.
партію, що представляла
собою (першу українську
націоналістичну партію.
Українська В. Винниченко, Програма УСДРП:
соціал- • відстоюючи національні інтереси українців,
демократична домагалась національно -територіальної автономії
робітнича України;
партія • не визнавала збройного постання як методу
(УСДРП), 1905 боротьби;
• Ліквідація приватної власності
• Демократичні права і свободи
партія стояла на поміркованих позиціях в аграрному
питанні й утратила підтримку українського
селянства.
С. Петлюра,

М. Порш.
 Українська А.Лотоцький, Виникла в резульаті злиття Української
демократично- С. Єфремов, демократичної партії (УДП) та Української
радикальна радкальної партії (УРП).
партія Мета – встановлення в Росії конституційної монархії
(УДРП), та федеративного устрою.
1905 Україна – автономія у складі Росії.
Збереження приватної власності.
Демократичні права і свободи.

Є. Чикаленко,

Б. Грінченко

Піднесення українського національно – визвольного руху

на західноукраїнських землях.
ХХ ст. в Австро – Угорській імперії значно активізувалося суспільно – політичне життя.
Здобутки українського руху в Галичині в обстоюванні національних інтересів українців, досягнуті наприкінці ХІХ – на
початку ХХ ст., свідчили про набуття ним загальноукраїнського характеру. Унаслідок цього тогочасні українські діячі
вважали Галичину «українським П’ємонтом» за назвою італійського королівства, навколо якого відбулося
об’єднання Італії в середині ХІХ ст.
Українські діячі поставили практичне завдання – створити на базі «Просвіти» мережу економічно – просвітницьких
організацій. « Просвіта стала центром українського життя».
Українська молодь наполегливо домагалася відкриття у Львові окремого українського університету.
Всеукраїнським науковим органом став «Літературний – науковий вісник», на сторінках якого рідною мовою
друкувались найкращі письменники з усієї України.
Про піднесення українського національного руху свідчили активні вимоги забезпечення автономії та можливості впливу
українців на державну політику імперії.
Деякі діячі українського національного руху пов’язували подальшу долю західних українських земель з автономією в
межах Австро – Угорщини.
Початок ХХ ст. для галицьких українців був позначений посиленням боротьби за відокремлення
Східної Галичини від Західної

Партія Лідери Програмні положення та діяльність

Українські політичні партії на західноукраїнських землях
Русько – українська І.Франко • економчсні реформи з метою покращення
радикальна партія
(РУРП,1890) М.Павлик матеріального добробуту трудящихся;
• встановлення демократичних прав і свобод;
• піднесення національної самосвідомості
українців;
• перемога соціалізму;
• автономія України (пізніше незалежність)
Українська національно – В. Будзиновський, • створення єдиної української національної
демократична партія (УНДП Ю. Романчук,
1896) Кость та Євген
провінції Австро – Угорщини з власним
Левицькі сеймом та адміністрацією;
• соборність і незалежність України

Українська соціал – М. Ганкевич, • захист інтересів робітників;

демократична партія (УСДП С. Вітик,
1899) В.Охримович,
• виборча реформа з метою демократизації
Ю.Бачинсьький виборів;
• досягнення соціалізму шляхом реформ;
• незалежна Українська республіка

Україна «irredenta» 1895 (Україна уярмлена)

– брошура західноукраїнського соціал – демократа Юліана Бачинського
Обгрунтовано ідею створення незалежної Здобуття Україною незалежності є необхідною умовою її
економічного та культурного розвитку

У країнської держави
Діяльність Андрея Шептицького (1865 – 1944)
Митрополит Української греко – католицької церкви
Призначення митрополитом греко-католицької церкви (1901 – 1944)
• Заснував у 1905р. у Львові Український
національний музей і став його головним
меценатом;
• Був депутатом віденського парламентуі
галицького сейму (за його сприяння
виборча реформа мала збільшити
представництво українців у галицькому
сеймі)
• Підтримував українські культурно –
просвітницькі організації «Просвіта»,
«Рідна школа», «Сільський господар»;
• Придбав будівлю де розташовувалась
художнчя школа О.Новаківського та
майстерні інших художників;
• Надав стипендії молодим україхнським
митцям на навчання в європейських
навчальних закладах;
• Був ініціатором і засновником Земельного
 банку у Львові (1910 рік);
• Виділив близько 1 млн. доларівна допомогу
дитячим будинкам;
• На території Львівської метрополії
створено два заповідники.

Успішний банкір та підприємець, депутат,

реформатор, акціонер, граф, який став
монахом меценат української культури та
освіти

Митрополит Андре́й Шепти́цький народився на За мудрі настанови й великі труди він

Львівщині в старовинній графській український отримав багато народних імен: Український
родині. Мойсей, Духовний будівничий, Провідник
У віці 33 років його призначають Станіславським української нації, Великий митрополит[1].
єпископом, а 1901 році Шептицького висвятили на
Галицького митрополитагреко – католицької церкви. Якби митрополит Галицький та Львівський А.
У роки ІІ Світової війни неодноразово виступав з Шептицький жив сьогодні, то, безперечно очолив би
протестами щодо винищення евреїв, написав листа списки авторитетного видання «Forbes». Щоправда
навідміну від сучасних олігархів, Андрей
Папі Римському із засудженням нацизму. Євреїв Шептицький насамперед, дбав про Україну та її
переховували в греко – католицьких монастирях і громадян.
навіть у метрополитчій резиденції. Помер Андрій
Шептицький 1 листопада 1944 року похований у
підземеллі собору Св. Юра у Львові.
Успішний банкір та підприємець, депутат, акціонер,
граф, який став монахом, меценат української
освіти. Маючи неабиякий підприємницький хист,
митрополит Шептицький суттєво примножив
доходи Греко - католицької церкви та зробив її
найбагатшою українською інституцією. Він вважав
церковне майно повноцінною спадщиною громади,
а тмоу вміло викоритсовува його саме на розвиток
просвітницітва, культури та української економіки.

Шептицький об’єднав зусилля греко – католицької церкви і інтелігенції в боротьбі за національне визволення.

Спортивно – фізкультурні організації Західної України.

Форма залучення молоді до національно-визвольної боротьби в Галичині.
Завдання товариств було фізичне вдосконалення його членів, проведення культурних
заходів з метою виховання почуття національної єдності.
 Фізкультурно – спортивне товариство Фізкультурно – спортивна організація
«Сокіл» 1894 р. «Січ» 1900 р.

Ідея створення товариства, яке поруч з

увагою до фізичного виховання мало б на Головні форми діяльності «Січ» було
меті пробудження національної свідомості. проведення сільських, повітових
Члени товариства займались різними демонстрацій та спортивних змагань. Була
видами спорту: велосипедним, веслуванням, заснована й стрілецька секція для бойової
фехтуванням, стрільбою. підготовки молоді.
Особливе значення не тільки для У 1913 р. в Галичині діяло понад 900
розвитку фізкультури і спорту, але й для первинних організацій «Січ», в яких
національної консолідації мали сокільські займалося близько 80 тис. членів
зльоти. К. Трильовський
В. Нагірний І. Боберський

К. Трильовський

Фізкультурно – спортивна організація «Пласт» 1911р.

«Пласт» — національно - патріотична організація України. Метою Пласту сприяти
всебічному патріотичному вихованню і самовихованню української молоді.

І. Чмола О. Тисовський П. Франко

 Спиралися на військові Підвищували фізичну Створювались на зразок Опікувались духовним
традиції Запорозької культуру: спортивних організацій вихованням української
Січі та українського організовували військових обєднань молоді.
козацтва змагання, навчання
пожежної справи,
поширювали велоспорт.

Петро Іванович Франко - український педагог, учёний- хімік і економіст, літератор,

етнограф і громадський діяч. Син класика української літератури Івана Яковича Франка
Народився в с. Нагуєвичі поблизу Дрогобичa в 1980 році. Закінчив Львівську Політехніку.
Один із засновників Пласту, член Наукового товариства ім. Шевченко.
У 1911-1914 рр. викладав фізкультуру в філії української гімназії у Львові. Восени
1911 роки організовує в своїй гімназії гуртки «Пласту» і проводить з ними військово-
спортивні заняття. У 1913 р видає брошуру «Пластові ігри та забави». Учасник Першої
світової війни, з 1914 р в званні поручика командує сотнею Легіону УСС. З 1918 р сотник
Петро Франко керу групою літунів (пілотів) в Початковою Команді Української Галицької
Армії аж до її інтернування в 1920 році. Таким чином Петро Франко став засновником
українських військово-повітряних сил.
4 січня 1919 року, проводячи повітряну розвідку на північ від Львова на 2-місному
«Альбатросі», Петро Франко був збитий ворожим літаком. Він і його другий пілот, старший
десятник Роман Кавута (Клатва), залишилися живими, але потрапили в полон до поляків,
були інтерновані в табір Домбі; за золотий перстень Франко виміняв у вартового польський
військову форму і втік з табору. У 1922-1930 рр. працює вчителем в гімназії в Коломиї. У
1931-1936 рр. працює старшим науковим співробітником в науково-дослідному Інституті
прикладної хімії в Харкові. Автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно в сфері
переробки молока. У 1936-1939 рр. працює вчителем в гімназіях Львова і Яворова. Тим
часом, в 1937 р видає дослідження «Іван Франко зблизька» (Іван Франко поблизу).
У 1939-1941 рр. працює деканом товарознавчого факультету Українського
державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 році обраний депутатом
Верховної Ради УРСР.Збирав фольклорно-етнографічні матеріали, писав оповідання.
З початком Великої вітчизняної війни в червні 1941 р примусово вивезений органами
НКВС зі Львова, загинув нібито при спробі до втечі з поїзда 28 червня 1941 року на станції
Прошова близько Тернополя. За іншими даними, загинув тим же влітку в ув'язненні.